МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра теорії літератури і словістики
Типологічна подібність образів
Одіссея і Синдбада-мореплавця
Курсова робота
з зарубіжної літератури
Підготувала:
студентка ІІІ курсу
факультету іноземної філології
групи ІМ-33
Науковий керівник:
доц. Хмель В.А.
Рівне – 2006
Зміст
|
Вступ…………………………………………………………..
Частина І. Світ далеких мандрів Одіссея і Синдбада-мореплавця…. І.1. Одіссей і море………………………………………………. І.2. Синдбад-мореплавець: реальність і фантастика…………. Частина ІІ. Типологічна подібність образів Одіссея і Синдбада- мореплавця……………………………………………………… Висновки………………………………………………………… Список використаної літератури………………………………. |
3 5 5 11 16 20 23 |
ВСТУП
Музою далеких мандрів назвав російський поет ХХ століття Микола Гумільов прагнення людини до пізнавання нового, що існує далеко від нас. Він вважав, що саме вона надихає капітанів, мандрівників, першопрохідців на пошуки нових земель, на небезпечні подорожі й пригоди, на блукання на стареньких вітрильниках в океанському безмежжі, що завершуються відкриттям нових континентів. Хоч мотиви та причини цих прагнень різноманітні, все ж в них є спільне саме в завзятому пошуку нового, а також і в потязі до повернення додому.
Існує категорія людей, котрій властиве прагнення до пригод, перемог і рано чи пізно виникає бажання повернутися до рідного порогу. Саме цей психологічний стан є основою, що складає художній мотив пошуку пригод і повернення додому, що є основною темою поеми Гомера «Одіссея» та арабської «Казки про Синдбада-мореплавця».
Метою даної роботи є з’ясування типологічних подібностей образів Одіссея та Синдбада-мореплавця.
Завдання роботи обумовлені її метою:
Проаналізувати композиційні особливості та сюжет поеми Гомера «Одіссея» та «Казки про Синдбада-мореплавця».
Докладно розглянути образи головних героїв, а саме: Одіссея та Синдбада-мореплавця, зосередивши увагу на характерах та їх прагненні до пригод та мандрів.
Зробити порівняльну характеристику образів, визначивши типологічні збіги та відмінності персонажів.
Актуальність теми. Гостре відчуття вітчизни, любов до рідних і свого народу, прагнення пошуку нового і невідомого зробили образ Одіссея і Синдбада-мореплавця не лише прогресивним явищем свого часу, а й втіленням вічних ідей гуманізму, які і сьогодні є актуальними для людської спільноти.
Предмет дослідження – поема Гомера «Одіссея» та арабська «Казка про Синдбада-мореплавця» із книги «Тисяча і одна ніч».
Об’єкт дослідження – типологічні особливості образів Одіссея та Синдбада-мореплавця.
Практичне значення дослідження. Вивчення теми налаштовує на розуміння правильності розкриття образів, а саме застосування специфічних прийомів, найдоцільнішими з яких можуть бути метод компаративного аналізу і країнознавство.
Для вивчення літератури античного світу важливого значення мають фундаментальні роботи провідних вчених-літературознавців, а саме Підлісної Г.Н., Тронського І.М., Боннер А., Радцига С.І., Маркіша І.М., Лосєва О.Ф., які містять докладний аналіз вивчення античної літератури, в даному випадку характеристику поеми Гомера «Одіссея».
Для вивчення арабської народної новелістики («Тисяча і одна ніч», отже і про Синдбада-мореплавця) суттєвого значення мають роботи відомого літературознавця І.М.Фільштинського «Історія арабської літератури Х-ХVІІІ ст.», «Арабська класична література», Шидфара Б.Я. «Книга далека і близька – Тисяча і одна ніч», Шумовського Т.Л. «Араби і море».
Структура роботи обумовлена метою і завданнями та складається зі вступу, двох частин, висновків і використаної літератури.
Частина І. Світ далеких мандрів Одіссея і Синдбада-
мореплавця
Розділ І.1. Одіссей і море
Цивілізація – процес завойовницький і визвольницький. Твори, що дійшли до нас, а саме поема Гомера «Одіссея» та «Казка про Синдбада-мореплавця» із книги «Тисяча і одна ніч» розповідають про одне з найбільших виборювань такого роду: про подолання моря і повернення героїв на батьківщину. Героями таких виборювань стали образи Одіссея і Синдбада-мореплавця.
Як відомо, греки, які прийшли в свою країну, не знали ані моря, ані кораблів. Егейці, які були їхніми вчителями у мореплавному мистецтві, упродовж багатьох років користувалися весловими і вітрильними суднами й відкрили найголовніші «морські шляхи».
Тих, кого ми вважаємо істинним греками, лише дуже поступово переймали мореплавні традиції егейців – на це знадобилися цілі століття. Гомер використав розповіді мореплавців, що передували Одіссею і легенди, що були відомі у всіх приморських містах. «Одіссея» сповнена таких переказувань, як наповнена ними і «Тисяча і одна ніч». В «Одіссеї» всі пригоди мореплавців, винайдені народною фантазією в дусі тих, що дісталися на долю Синдбада-мореплавця, сипляться на долю героя Одіссея як із рогу достатку. Він притягує на себе пригоди і стає тією людиною, яка:
«Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,
В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,
Щоб і себе врятувать і друзів додому вернути» [2; 1, 3-5]
Одіссей стає авантюристом моря, тією людиною, яка «мандрує повсюди», «багатостраждальним» героєм. Слово «одіссея» набуло загального значення і стало означати довгі мандри або поневіряння.
Розповідь про десять років мандрів і повернення є основним змістом «Одіссеї». Одіссей відрізняється від інших героїв епічних творів тим, що його мандри зумовлені не пошуком слави, а волею богів, які всіляко перешкоджають поверненню героя до рідної домівки.
Згідно із законами пригодницького жанру, автор не поспішає розповісти, де знаходиться Одіссей. Ми зустрічаємося з ним лише в п’ятій пісні. Він уже вісім років перебуває на острові німфи Каліпсо, вмираючи від нудьги і всім серцем прагнучи повернення на батьківщину. Каліпсо не збирається відпускати Одіссея і його звільняє лише втручання богів. На плоті, спорудженому Одіссеєм за допомогою Каліпсо, герой пливе розбурханим морем до омріяної Ітаки. Проте буря вщент розбиває пліт Одіссея. Він уплав досягає невідомого берега і, знесилений, засинає. У піснях п’ятій-восьмій описано перебування героя серед феаків – казково щасливого і безтурботного народу, що живе на чудесному острові Серія. Одіссей стає гостем володаря острова – царя Алкіноя і розповідає йому про свої пригоди.
З перших же слів помітно, що Одіссей дуже любить свою батьківщину, острів Ітаку:
«Я на Ітаці, іздалека видній, живу…
… Весь він скелястий, та дужих виховує хлопців. Не бачив
Кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака» [2; 21, 27-28].
Одіссей розповідає, що відразу після перемоги над Троєю він потрапив у землю. Там герой зруйнував місто Ісмар, понищивши його жителів, отримав багато скарбів.
Ці пригоди, на думку Одіссея, відбуваються з волі богів, зокрема бога морів Посейдона. А тому він і далі блукає по морю і не може повернутись додому. Так, Одіссей потрапляє до землі лотефагів, що живляться тільки квітами, зокрема лотосом. Коли троє його супутників спробували лотоса, то від цих солодощів сп’яніли і не захотіли повертатись на батьківщину. Одіссей не лише не спокусився на ці плоди, але й силоміць вивіз кораблем тих, хто їх спробував. Отже, цей епізод вказує, що любов до батьківщини для героя є важливішою за всякі ласощі.
Доля закидає мандрівника у землю кіклопів (циклопів), які проживають в печерах, але кожен з них має свій «двір». Ці люди ні до чого не прагнуть. Одіссея дивує, що в них немає кораблів:
«Ні кораблів із червоними грудьми кіклопи не знають,
Ані майстрів ще не мають вони, будувати спроможних,
Їм міцно палубні судна, щоб всюди на них роз’їжджати,
В різних бувати містах серед різних людей, як звичайно
Роблять мужі, що морем спілкуються поміж собою.»[2; 9, 125-129].
Такий замкнутий світ не влаштовує волелюбного героя, хоч там і багато скота і німф. Герой прагне до пізнання моралі цього «суспільства». І тут розпочинається його зустріч з кіклопом (циклопом) Поліфемом, що був сином Посейдона, брата головного Бога Зевса. Так стикаються прагнення різних богів, бо ж Одіссей прибув сюди з волі Зевса і вступив у конфлікт з Поліфемом, що не мав ні моралі, ні богобоязні, ні доброзичливості, був непривітним і диким.
Страшна одноока потвора, що нагадує не людину, а «гірську верховину, лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо» [2; 9, 191-192]. Поліфем живе відлюдно, розводячи для себе кіз, в його печері містяться ягнята й козенята, є сири в кошиках, сироватка. Одіссеєві супутники радять йому забрати це добро та й рушити на корабель, але справжнього мандрівника цікавить інше:
«Хотілось побачить його, чи не дасть мені сам гостинця?» [2; 9, 229]
Цей експеримент дорого обійшовся друзям Одіссея, бо Поліфемові нічого не варто було схопити двох ахейців, розбити їм голови і з’їсти. І це вже після того, як Одіссей пояснив йому, що вони повертаються з-під Трої і з волі Зевса лише потрапили до нього, сподіваючись на гостинність, на яку заслуговують як вояки.
Але кіклоп вважає себе сильнішим за Зевса, що призвело до його поразки. Він був впевнений, що у всякій боротьбі перемагає сила. Одіссея вважає дурним і навіть хоче випитати в нього місце пристанища його кораблів (та Одіссей розумніший і легко обманює кіклопа, кажучи, що їх порозбивав Посейдон). Тут уславлюються розум і хитрість Одіссея. Підготувавши палицю хазяїна в його відсутність, запаливши її, коли той спав, назвавши раніше своє ім’я замість Одіссей – Ніхто, герой разом з товаришами встромили цю палицю в єдине око велетня. І тут Поліфем отримав ще одну поразку, через дурість, бо, коли на його крик прибігли сусіди, він пояснив, що його згубив Ніхто. Почувши таку відповідь, циклопи розійшлися.
Як бачимо, тут підтверджується характеристика Одіссея як людини розумної, вольової, хитрої, його сміливість і винахідливість, кмітливість врятували його самого та решту його супутників. Щоб вийти з печери, Одіссей прив’язав товаришів під черева баранам, щоб циклоп їх не намацав і так, разом з чередою, вони звільнилися. Але, відпливаючи, Одіссей не стримався і назвав себе. І циклоп став благати свого батька Посейдона, щоб той не дав Одіссеєві допливти до Ітаки, але якщо вже так пророковано, то нехай допливе нескоро, сам і на чужому кораблі. І Бог почув синову молитву.
З Одіссеєм трапилось ще багато подій. Так, подорожуючи, він пропливає повз острів, де живуть привабливі істоти жіночої статі (сирени), що своїм співом заворожують і заполоняють морських мандрівників. Але Одіссей перехитрив їх: своїм супутникам він заклеїв вуха воском, а себе наказав прив’язати до щогли і не відпускати хай там що. Так вони пропливли повз сирен і вціліли, а Одіссей ще й почув найсолодший на світі спів.
Під час мандрів, Одіссей потрапляє навіть до підземного царства, в пеклі він бачить душі померлих. Там панують Бог Плутон і Богиня Персефона. В царстві Аїда Одіссей розмовляє з тими, кого знав, з ким приятелював, захищав інтереси членів, з тими, кого вже немає серед живих. Віщун Тересій провіщає Одіссеєві, яким буде його прийдешнє, яка подальша доля мандрівника. Одіссей готовий витримати все заради повернення в рідний дім.
Мандрування морем було для людини того часу досить грізною і непідкореною реальністю. Незліченні небезпеки підстерігали тих, хто насмілювався пуститися в це море. Течії відносять судна, бурі розбивають їх у вузьких протоках або об скелі мису, блискавки попадають в судна і наповнюють їх сірчаним димом, скидаючи екіпаж в сильні хвилі. А іноді приховувалось зоряне небо і мореплавець вже не знав, де він знаходиться.
Поема «Одіссея» ще раз свідчить, що для греків гомерівської епохи море, хоча і було наповнене небезпек, однак, мало і багато привабливого. Одіссей боїться моря, але в той же час любить його і хоче оволодіти і насолоджуватися ним. Це безмежний простір, думка про який «розбиває йому серце» і одночасно має величезну притягальну силу, насамперед через користь, яку можна з нього отримати. Часом той самий Одіссей, що мріє про повернення додому, наче не без жалю залишає той чи інший безлюдний острів, дивуючись, що ніхто не подумав отримати від нього користь.
Отже, поклик моря і невідомих країн такий же сильний, як і навіюваний ними страх. В образі Одіссея проявляється не лише прагнення до наживи, а й властива грецькому народу безмежна допитливість по відношенню до світу і його чудес.
У Одіссея яскраво виражено почуття здивування перед явищами світу та їх сутністю. Як і всі давні люди, він впевнений, що природа сповнена чудес і побоюється їх, але все ж таки йому не терпиться подивитися самому, він хоче пройнятися таємницями природи, йому треба підкорити собі природу і над нею панувати; це показує, на думку А.Боннара, що Одіссей – людина вже цивілізована [1; 88].
Розділ І.2. Синдбад-мореплавець: реальність і фантастика
Описи далеких мандрів Одіссея подібні до історії «Тисячі і одної ночі», герої якої також багато мандрують. Вони відправляються в далекі країни з різною метою: хтось здійснює широко задуману торгову операцію, деякі вимушені покинути рідні місця, рятуючись від небезпеки чи опинившись в далеких краях випадково. Але які б причини не спонукали героїв казок відправлятися в далекі мандри, учасники їх завжди з жадібною допитливістю спостерігають за чужим, незнайомим їм життям.
Оповідаючи про подорожі своїх героїв, автори «Тисячі і однієї ночі» прагнули задовольнити допитливість своїх слухачів і познайомити їх з дивовижними країнами і різноманітними чудесами. Історичним підґрунтям цих оповідей були реальні торгові експедиції мусульманських купців, розповіді про яких в ІХ – Х ст. були широко розповсюджені в усіх частинах величезної арабо-мусульманської імперії.
Матеріал для оповідань про подорожування частково начерпувався з фольклорних джерел, а частково спирався на свідчення з багато чисельних і різноманітних географічних праць, поява яких була пов’язана не лише з діловими (торговими і фіскальними) і воєнно-політичними потребами великої держави, але і стимулювалося також культурними інтересами публіки, яка читала.
На рівні з діловою і науковою літературою широкою популярністю у арабських читачів користувались різноманітні збірки оповідань моряків, в яких розповідалось про далекі морські подорожі і картини природи і життя заморських країн. Їх зміст був оснований як на особистих враженях авторів, так і на оповіданнях «бувалих людей», моряків і купців, які брали участь у далеких плаваннях.
В результаті у приморських містах назбирався величезний фонд оповідань про далекі заморські країни, в яких точні відомості й вигадка, реальність і фантастика так тісно переплітались, що роз’єднати їх майже неможливо. З цього загального фонду і запозичували матеріал оповідань «Тисячі і однієї ночі» про подорожування. При цьому саме по собі існування на білому світі дива не викликало ні у оповідачів, ні у їхніх слухачів особливого здивування, бо лише свідчило, на їх думку, про необмежені можливості Творця, всемогутність і мудрість якого не змогли бути поставлені під сумнів [18; 554].
Класичним зразком оповіді про подорожування є одна з найбільш популярних історій Шахиризади – «Казка про Синдбада-мореплавця». Казка ця народилася в далекому Багдаді приблизно у Х – ХІ століттях.
На відміну від класичних індійських обрамлень, що , як правило, складає яскраву закінчену оповідь, обрамленням цієї казки служать короткий вступ і закінчення, в яких розповідається про бідняка, носія, також названим ім’ям Синдбад. Якось проходив він поблизу багатого дому, звідки лунала музика і спів і доносився запах щедрих частувань. Зупинився Синдбад-носій і вимовив вірші про те, як у житті одні нещасні й принижені, а інші благоденствують. Почувши ці слова, власник домівки, багатий купець Синдбад-мореплавець запросив носія до себе і розповів йому про свої надзвичайні подорожі. Ці обрамлення наче відсилає нас до умов, в яких відбувалося виконання творів народної літератури: Синдбад-мореплавець не бажає задовольнятися аудиторією з багатих і вельможних співтрапезників, а віддає перевагу бідному простолюдину, тобто людині з того середовища, з якого вийшов він сам.
Сім днів підряд приходить носій в будинок купця і слухає сім історій про подорожі, які являють собою закінчені, самостійні однотипні цикли: знудьгувавшись розповідати про подорожі, купець купує товари, відправляється в плавання, зазнає значну кількість лихих пригод і зрештою, найкращим чином збагатившись, повертається в рідний Багдад. Семиразова поява носія у будинку купця має структурно-композиційне призначення, поділяючи розповідь на декілька оповідань. В центрі розповіді – типовий багдадський купець, винахідливий, схильний до ризику, але разом з тим розсудливий і, як кожен купець, прагне до збагачення.
Синдбад – людина дії, яка усвідомлює, що багатство недосяжне без зусиль і переборення небезпек. Автор оповіді сповнений гарячого співчуття до купецького стану. Зображуючи Синдбада і його пригоди в позитивному тоні, він наче хоче сказати, що торгівля – заняття благородне і вигідне, а саме багатство – справедливе винагородження за ризик і працю. Тому, вислухавши його розповіді, носій в кінці усвідомлює справедливість нерівності у його положенні і в положенні Синдбада-мореплавця, оскільки купець заслужив своє благополуччя сміливістю і працею. Купець із захопленням розповідає про веселе й безтурботне життя на морі, задоволення від спілкування з купцями і мандрівниками і про ту радість, яку він зазнає, повернувшись до рідної домівки з набутими багатствами для заслуженого відпочинку у колі друзів і рідних.
За час мандрів Синдбад з інтересом спостерігає звичаї жителів заморських країн та островів, ходить по незнайомих місцях, придивляється до чудових риб, морських тварин і екзотичних рослин: камфорному і сандаловому деревах, плантаціях перцю, кориці, алое – одним словом до всього, що складає предмет торгівлі мусульманського купця із заморськими країнами.
«І ми проходили поблизу одного острова, де були кориця і перець, і люди розповідали нам, що вони бачили на кожному гроні перця велике листя, яке давало йому тінь і захищало його від дощу, а коли дощ переставав, листя відхилялося від китиці і звисало збоку. І я взяв із собою з цього острова багато перцю і кориці в обмін на горіхи» [9; 220].
Синдбад не тільки практичний і сміливий, але разом з тим і розсудливий. З підозрою ставиться він до їжі, запропонованої антрофагами, в той час як його супутники, з’ївши її, втрачають розум. «І душа моя не прийняла цієї їжі, і я з’їв її досить небагато, на відміну від моїх товаришів, - і те, що я з’їв мало цієї їжі, було милістю від Аллаха великого, через котру я дожив до цих днів.» [9; 204].
Іноді в боротьбі за існування Синдбад, як це і належить середньовічному купцю-авантюристу, буває нещадним: коли йому щось загрожує, він здатний на вбивство: «і я залишався в цій печері деякий час, і кожного разу, як кого-небудь ховали, я вбивав того, кого ховали з ним живцем, і брав його їжу і годувався цим.» [9; 211].
На відміну від інших героїв, які своїми руками створюють умови життя на безлюдному острові, у Синдбада постійно виникають «випадковості» - цього середньовічного помічника і рятівника людини, безсилої перед стихією і соціальними умовами. Загубивши своїх супутників і товари і залишившись в тяжкому становищі, Синдбад одного разу «випадково» побачив корабель, на якому було все його майно; під час аварії корабля, коли всі його супутники загинули, хвилі виштовхнули його на острів, де були гай з плодами і проточні прісні води: «і я пролежав на березі моря деякий час, поки душа моя не відпочила і серце не заспокоїлось, а потім я пішов по острові і побачив, що він подібний до саду з райських плодів: дерева на ньому зеленіли, струмки розливались і птахи щебетали і прославляли того, кому належить величність і вічність. І було на цьому острові багато дерев і плодів і різних квітів; і я їв ці плоди, доки не наївся і пив із цих струмків, доки не напився, і тоді я віддав хвалу Аллаху великому і прославив його за це…» [9; 215].
Під час мандрувань, наскільки б складною не була ситуація, Синдбаду завжди «випадково» трапляються правовірні мусульмани, готові допомогти.
Однак, коли нагода сприяє Синдбаду, він вміє нею скористатися. Так, напоївши вином шейха моря, він вдало позбувається цього лиходія і вміло уникає інших небезпек, що йому загрожують.
«І старий одного разу побачив, як я пив і спитав: «Що це?» і я відповів: «Це чудодійний напій, що зміцнює серце і забавляє розум…» … І коли я зрозумів, що він сп’янів і втратив свідомість, я простягнув руку до його ніг… і скинув його на землю..» [9; 217].
Таким чином, автор представляє учасників торгівлі із заморськими країнами людьми щедрими, великодушними, гостинними і чесними, всіх їх об’єднує професійне братство і готовність до взаємної допомоги.
З великою симпатією ставляться до Синдбада-мореплавця мешканці далеких островів, які проявляють до нього безкорисну великодушність, допомагають набути навички в нових, незнайомих йому заняттях. Невгамовний Синдбад зазнає однієї пригоди за іншою, пригод першої подорожі вистачило б декому на все життя, але Синдбад знову і знову відпускається у мандри.
Частина ІІ. Типологічна подібність образів Одіссея і Синдбада-
мореплавця
Окремі мотиви «Казки про Синдбада-мореплавця» і типологія образу головного героя в деякій мірі співзвучні поемі Гомера «Одіссея».
Форма розповіді Синдбада-мореплавця нагадує розповідь Одіссея: щоб розпочати, потрібна початкова точка, якою у «Казці про Синдбада-мореплавця» стає зустріч бідняка Синдбада з Синдбадом-мореплавцем у його домі, де останній за столом сім ночей підряд розповідає про свої подорожі та пригоди. Одіссей так само зустрічається з царем Алкіноєм і розповідає про свої поневіряння, які умовно можна поділити на дев’ять пригод.
Перша пригода Одіссея – у лотофагів. Буря віднесла кораблі з-під Трої на далекий південь, де росте лотос, покуштувавши якого людина забуває про все і не хоче в житті нічого, крім лотоса. Ця пригода дуже схожа на одну з мандрівок Синдбада-мореплавця, коли його супутники, скуштувавши їжу, втратили розум.
П’ята пригода Одіссея – чарівниця Кірка, цариця Заходу, піднесла посланцям Одіссея вина, меду, сиру і борошна з отруйним зіллям і, поївши цих страв, вони перетворилися на свиней, і Богиня загнала їх у хлів. Врятувався лише один з них і перелякано розповів про це Одіссею, який ні на що не сподіваючись, але й не вагаючись, узяв сук і пішов на допомогу товаришам. Але Гермес, вісник богів, дав йому божу рослину і чари не подіяли на Одіссея. Погрожуючи мечем, він змусив чарівницю дати велику клятву, що вона не задумуватиме проти нього ніякого підступу.
Цікаво, що у «Казці про Синдбада-мореплавця» виникла та сама ситуація: товариші головного героя набули вигляду тварин, і злі чаклуни повинні були їх відгодувати і з’їсти. Сам же Синдбад уцілів, бо не поїв чарівного зілля. Як відмічає І.М.Фільштинський, «подібні пригоди проникли в «Казку про Синдбада-мореплавця», можливо, із «Одіссеї», яка була відома арабам завдяки сірійському перекладу.» [18; 555].
Герої Одіссей і Синдбад-мореплавець – люди сміливі й рішучі. Преш, ніж підкорити природу, вгамувати море і опанувати морські шляхи, Одіссей сміливо відправляється у небезпечну дорогу. Він населяє її своїми мріями і надіями не менше, ніж страхами. Він уявляє і в деякій мірі відтворює природу, сповнену чудес, які людині, можливо, доведеться у майбутньому відкривати та винаходити.
Саме ця здатність у думці уявити собі майбутнє є однією з рис Синдбада-мореплавця. Синдбад – не лише купець, а й цікава сильна людина, котра прагне побачити інші країни. Він любить море і пригоди. Незважаючи на всі перешкоди, що зустрічаються Синдбаду під час його подорожей, він завжди бореться за життя і завжди перемагає.
Обережність, холоднокровність, розважливість – головна зброя комерсанта. Ці властивості розуму ніколи не покидають Одіссея і Синдбада. Вони врятовують Одіссея на острові Цірцеї, і на острові Каліпсо, вони допомагають йому пройти між Сціллою і Харибдою з найменшими жертвами. Одіссей розраховує завжди, навіть тоді, коли найхолодніший розум міг би втратити свій спокій і поступився б нерозумному поривові серця. Цей меткий розум спрямований головне на досягнення практичних цілей. Одіссей – практик, насамперед. Навіть при зворушливому побаченні з рідною Ітакою, він не забуває потурбуватися про скарби, одержані від Алкінея в дар, сховати їх у надійному місці. Але цей меткий розум – не лише практичний розум. І в ньому багато безкорисливої і, навіть, самовідданої цікавості й допитливості, у нього багато любові до знання, поривання до невідомих країн і людей. Море, що порізало береги Греції і викликало серед її населення пожвавлену колонізаторську й торговельну діяльність, пробудило не лише практичний дух, спритності: воно призвело до розширення кругозору.
О, скільки жадібної допитливості вченого туриста виявляв Одіссей у країні циклопів! Що тягне його в цей край з грандіозними спорудами, з чорноголовими дубами та соснами? Напевно і тут переважну роль відіграє інстинкт комерсанта, прагнення зав’язати відносини з новими людьми. Так само і Синдбад, як типовий багдадський купець, проявляє риси комерсанта – холоднокровність і розважливість, навіть тоді, коли йому загрожує небезпека.
Сплав хитрощів і розуму – надійний помічник мандрівника. Хитрість і дотепність допомагають Одіссею уникнути смерті в епізоді з сиренами, і в печері кіклопа Поліфема, якого тричі обдурив: перший раз, коли назвався іменем Ніхто, другий – коли разом із товаришами розпеченим у вогні кілком позбавив кіклопа єдиного ока, і третій – коли зумів вивести своїх товаришів із печери людожера.
Будь-яка хитрість Синдбада-мореплавця – це теж найпростіше і витончене розв’язання задачі: рішення, яке цілком задовольняє розум. Синдбад хитрісно позбувається лиходія, напоївши його вином. Хитрість, яка поєднується з життєвою мудрістю, - одна з визначених його якостей.
Така ідеалізація хитрості на той час не була чимось незвичайним. Адже в умовах колонізації вміння обходити і уникати небезпеки завдяки винахідливості й кмітливості було життєвою необхідністю.
У поемі «Одіссея» так само, як і в «Казці про Синдбада-мореплавця» тема мандрів героїв розкривається на основі казково-фантастичного матеріалу. Фантастичні історії в «Казці про Синдбада-мореплавця» майорять розповідями про птицю Рухх, про гігантську рибу-острів, величезних змій, драконів, літаючих людей. До казкових елементів «Одіссеї» можна віднести такі епізоди, як Одіссей у кіклопа Поліфема, Одіссей і сирени ат інші.
Думка про батьківщину – важлива риса, якою наділені герої Одіссея і Синдбада-мореплавця. Хоч як захоплені відважні мореплавці чудесами чужих країн, вони завжди мріють повернутися додому. Їхня історія – це докладна повість бурхливої долі мореплавця.
Отже, найпомітніші типологічні подібності в поемі Гомера «Одіссей» і в арабській «Казці про Синдбада-мореплавця» спостерігаються у змалюванні головного героя. Одіссей і Синдбад є одними із найцікавіших персонажів казково-фантастичного епосу. Вони – сміливі мандрівники, досвідчені мореплавці; розумні, шляхетні, хоробрі й кмітливі герої.
Висновки
Отже, підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що з тих часів, як людям став відомим герой на ім’я Одіссей, а пізніше ще один на ім’я Синдбад-мореплавець – слово «одіссея» набуло загального значення і стало означати довгі й далекі мандри. Ще з часів Гомера «одіссея» сприяло художньому дослідженню людської природи, можливостей особистості, її поведінки, її моральних якостей за надзвичайних обставин.
Образи Одіссея та Синдбада-мореплавця оточені фантастичними розповідями мореплавців і мандрують по казкових країнах, де їх на кожному кроці підстерігають вигадані небезпеки: в народному уявленні вони ще більше збільшують справжнє.
Вічна проблема «людина і море» створює такі взаємовідносини, які невловимі, і їх неможливо виразити ніякими засобами. Самі мандрівники – це легенда, повна протиріч. Плавання у відкритому морі можна порівняти з навколосвітньою мандрівкою навколо себе. Знаходитися у відкритому морі – значить створити особливий світ, який належить тільки тобі одному. І оскільки ти з ним в центрі світу, який тебе оточує з усіх боків і наче розчиняє у самому собі, то ти належиш і йому! Весь обрій, все необмежене водяне коло перевтілюється у гігантське дзеркало з води і ідей. В цьому дзеркалі відбивається не лише навколишній світ, але й сама людина. В ньому мандрівець бачить самого себе таким, яким він є насправді, без прикрас. Така подорож в глибині власної душі потребує переборення самого себе і нерідко стає вельми цікавим і захоплюючим.
Поема «Одіссея» і «Казка про Синдбада-мореплавця» - найпопулярніші творіння для моряків. В особі їх героїв Одіссея і Синдбада – вони поринають в цілі народи, відважні й допитливі, на завоювання безмежних морських просторів. Так, народний казково-фантастичний епос завжди пов'язаний з дією: він з неї виходить і її спрямовує, він її зміцнює і оновлює.
Поема «Одіссея» і «Казка про Синдбада-мореплавця» - це не лише розповідь про мандрівників. Значення їх головних героїв значно ширше. В них втілені основні риси, що характеризують поведінку людини, поставлену віч-на-віч з природою і тим, що вона до цього часу називає долею.
Образи Одіссея і Синдбада-мореплавця – ідеал для звичайних людей. Мудрість Одіссея, його дипломатичний талант, який щоправда, часом нагадує крутійство, поєднується у нього з мужністю, великою фізичною силою, спритністю, надзвичайною силою волі, стійкістю та витривалістю. У всіх своїх пригодах, щасливих і нещасливих, Одіссей – патріот. Синдбад – незважаючи на всі перепони, що зустрічаються під час його подорожей, завжди бореться за життя і завжди перемагає.
Отже, тип Синдбада і тип Одіссея, що виникли в різний час, але які існують паралельно, мають багато подібного. Герої зазнали багато перешкод на своєму шляху, та все одно не переставали цікавитися тим, що чули і бачили.
Безпосередньою характеристикою Одіссея і Синдбада є можливість неушкодженими виходити з найскладніших і найнебезпечніших ситуацій. Героям доводилось постійно боротися з різними страшними істотами, долати небезпечні перешкоди, рятуватись лише завдяки своїй хитрості й кмітливості. Хитрість, що поєднується з життєвою мудрістю, - є однією з визначних якостей героїв.
Нові реалії життя, розвиток суспільства позначились зародженням торговельних відносин, появою рабовласництва, приватної власності. Відповідні зміни відбулись і в окремій індивідуальності, в якій особливо розвивається ініціатива, прагнення діяти, відігравати дедалі більшу роль у громадському житті.
Одіссей і Синдбад – розумні й далекоглядні, здатні орієнтуватися у найскладніших ситуаціях, енергійні і красномовні, практичні у всіх своїх вчинках – цим вони втілюють ті нові зміни, що відбувалися в суспільстві. Це дістає свій вираз і в надзвичайній кмітливості й діловитості, фантастичній спритності.
Обачливий розум Синдбада і Одіссея завжди спрямований на досягнення практичної мети. У повсякденному житті, де б вони не були, вони ніколи не забувають про свою вигоду. Мабуть, значною мірою саме вона штовхає їх до нових пригод, до пошуків нового й невідомого. Але до практицизму героїв домішується і щось інше, що змушує їх нехтувати природною обережністю, навіть не слухати серця, яке попереджує про небезпеку. Це – допитливість.
Сподівання відшукати дивних і невідомих людей, на власні очі побачити те, чого не бачив, перетворюють героїв на справжніх дослідників-географів, ботаніків, етнографів. Їх цікавить все у нових країнах: звичаї, одяг і мораль, невідомі рослини з дивними властивостями, побут інших людей, що вражають своєю дикістю й примітивністю.
Синдбад, вирушаючи в подорож, промовив своїм близьким і знайомим: «Світ – корабель, розум – вітрило, думка – кермо. Отже, ставши до керма, можна побачити, на що здатна людина». Дійсно, людина, яка не боїться труднощів, може перемогти найфантастичніші страхіття на шляху до своєї мети.
Список використаної літератури:
Боннар А. Греческая цивилизация. Кн. 1: От Иллады до Сокоата. – Ростов-на –Дону, 1994. – 444 с.
Гомер. Одіссея/ Перекл. Б.Тена. – К.: Дніпро, 1968. – 459 с.
Гибб А.Р. Арабская литература. Классический период. – М., 1960 – 412 с.
Замаровский В. Боги и герои античных сказаний. – М., 1994. – 399 с.
Лосев А.Ф. Гомер. – М., 1996. – 395 с.
Маркиш С. Гомер и его поэмы. – М., 1962. – 125 с.
Очерки истории арвбской культуры V – ХV вв. Материалы, исследования. – М., 1982, - 316 с.
Підлісна Л.Н. Світ античної літератури. – К., 1981. – 199 с.
Сказка о Синдбаде-мореходе. – В кн.: Тысяча и одна ночь. – М., 1975. – с.177-236.
Радциг С.И. История древнегреческой литературы. – М., 1982. – 487 с.
Султанов Ю.І. У світі античної літератури. – Харків, 2002. – 110 с.
Троянський І.М. Історія античної літератури. – К., 1959, - 594 с.
Шумовский Т.А. Воспоминания арабиста. – Л., 1977. – 170 с.
Шумовский Т.А. Арабы и море. – М., 1964. – 201 с.
Шумовский Т.А. По следам Синдбада-морехода. – М., 1986. – 141 с.
Чистякова Н.А., Вулих Н.В. История античной литературы. – М., 1972. – 454 с.
Фильштинский И.М. Арабская классическая литература. – М., 1965. – 401 с.
Фильштинский И.М. История арабской литературы. – М., 1991. – 725 с.
28