ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Система соціального захисту населення

1.1 Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ населення В УКРАЇНІ

2.1 Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці

2.2 Аналіз нормативно-правової бази здійснення соціального захисту

2.3 Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ та світі

3.1 Основні проблеми соціальної політики України та шляхи їх подолання

3.2 Світові тенденції соціального захисту населення та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

ДОДАТОК 3

Вступ

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту – це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета України досягти рівня економічно розвиненої держави потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної системи соціального захисту в Україні.

Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Завдання даної курсової роботи є:

визначення теоретичних аспектів здійснення системи соціального захисту;

аналіз сучасної політики соціального захисту в Україні;

оцінка ефективності політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.

Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо.

Розділ 1. Система соціального захисту населення

1.1 Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. [1] Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних – непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці – головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування. [2]

Вперше термін “соціальний захист ” чи “соціальна безпека ” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. [3]

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку XX століття. [4]

Термін “соціальне забезпечення ”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. [5] В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. [6]

Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. [7] Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін –“соціальний захист ”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист ” – ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення ”.[8] На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни – слова-синоніми. [9]

ХО термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах - будинках-інтернатах і вдома).

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті зв’язки.

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв, профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). [10]

1.2 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

- це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.[11]

Рис.1.1 - Об’єкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

- захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: - життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства.[12]

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

- наповнення реформ соціальним змістом;

- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

- створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ населення В УКРАЇНІ

2.1 Еволюція системи соціального захисту у вітчизняній економіці

В історичному минулому соціальний захист немічних, хворих і старих було покладено на найближчу родину. Ті, хто залишився безпомічним поза сім'єю, або ціла сім'я, яка опинилася у скрутному становищі, могли розраховувати на допомогу громади. Захист нужденних здійснювався у формі особистої та громадської доброчинності тоді, коли йшлося про виживання людини або сім'ї.[13]

Поява християнства, як нової ідеології суспільства, мала величезний вплив на формування суспільної моралі, ставлення до убогих. Адже любов до ближнього є основною засадою християнської моралі.[14]

Питаннями соціального захисту з розвитком християнства займалися не тільки родина, а також громадські організації - церкви, професійні заклади тощо.

Громадська благодійність була поширена ще за часів Київської Русі. Церква була благодійницькою організацією, за посередництвом якої подавалась допомога нужденним з боку глави держави - князя. Перші уроки та перші регламентації були тісно пов'язані з християнським світобаченням потреб і проблем окремої людини. Сирітство, жебрацтво, інвалідність - ось коло проблем, що відображені в перших законодавчих нормах. Уставом князя Володимира його піддані зобов'язані були віддавати десяту частину свого доходу на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і мандрівних нужденних. У Заповіті Володимира Мономаха (1053-1125), зокрема, ідеться: "всього ж паче убогих не забувайте, поскільки вам по силі своїй можливо годуйте". Виходячи з доброчинності з етично-релігійних міркувань, князі були схильні ставити її під опіку церкви і доручати цю справу представникам церковних кіл. Особливою щедрістю вирізнялися ченці Києво-Печерського монастиря. Феодосій Печерський побудував поблизу монастиря спеціальний будинок, де утримувались убогі та каліки. У Церковному уставі 996 р. згадується про обов'язок духовенства турбуватися про бідних, причому на утримання церков, монастирів, богаділень і мандрівних нужденних було визначено десятину. Цю добу щодо уваги суспільства до справ благодійності та пожертв слід поставити у тисячолітній історії на перше місце. Відмітною рисою благодійності цього періоду було "сліпе" роздавання милостині; жебраків ні про що не розпитували, бо це заборонялося вченням святих отців. Святий Іоанн Златоуст казав: "Ти не повинен пізнавати в бідних, що вони за люди, тому що приймаєш їх в ім'я Христа".[15]

З розвитком грошового обігу стало можливим накопичувати і обмінювати отриману милостиню, тоді жебрацтво перетворилося на професійну справу. Водночас на теренах Росії й України утиски народу панівними класами породили велику кількість мандрівних жебраків, які втікали від своїх хазяїв-поміщиків, тинялися просторами Російської імперії і жили з жебрацтва та розбоїв.

Таке становище почало загрожувати соціальній безпеці, тому в 1712р. Петро І видав указ, що забороняв жебрацтво. Здорових працездатних жебраків били нагаями і повертали господарям або віддавали в робітні будинки, а старих і хворих - до богаділень. Немовлят, яких матері не могли прогодувати й кидали, віддавали на виховання до 10 років, а потім - у солдати. Опіку над богадільнями здійснювали Святий Синод і міські магістрати.

Безперечно, російський цар скористався досвідом Західної Європи. Зокрема, в Англії у 1601 р. королева Єлизавета видала закон про бідних, згідно з яким обов'язок полегшувати долю бідних покладався на церковні парафії. У США допомога бідним у XVII-XVIII ст. наслідувала основні риси зазначеного закону про бідних. Зубожілі отримували невелику допомогу, а через це мусили терпіти погане ставлення, за найменше порушення правил їх карали. Лише у XIX ст. дістали поширення робітні будинки й богадільні. Раніше бідні продавалися з аукціону біддерам (покупникам), які отримували за догляд певні суми грошей.

З бурхливим розвитком промисловості у другій половині XIX ст. справа соціального захисту переходить поступово до рук держави, яка заходами соціального законодавства втручається у приватні стосунки праці й вимагає соціальної охорони робітників і службовців на випадок хвороби, інвалідности, на старість тощо. Твориться окреме законодавство обов'язкового соціального страхування працівників.

Перші закони для охорони промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією у 1854р., проте тільки в гірничій промисловості, а її на землях України майже не було. У 1902р. подібну охорону передбачено для залізничників.

Окремі закони передбачали охоронні заходи при працевлаштуванні жінок і дітей. Для всіх цих справ були створенні так звані промислові інспекторати (1883р.). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені у 1907р. А у 1867р. була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом 1887р. введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці). А з 1888р. - на випадкові хвороби. 1906р. - обов'язкова охорона службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення та робітники села ніяким страхуванням не користувалися.

На українських землях під Румунією було чинне румунське. соціальне законодавство з 1912р. Найпоступовішим було соціальне законодавство в Чехо-Словаччині. На Закарпатті до 1924р. був чинний угорський закон 1907 про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідности й на старість. 1924р. введено уніфікаційний закон для всієї Чехо-Словаччини, який пізніше кілька разів змінювано й доповнювано. 1929р. введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

В СРСР відкинено концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено державне соціальне забезпечення. Варто відзначити, що поняття «соціальний захист» не вживалось на перенах СРСР, замість нього використовувалось поняття «соціальне забезпечення».

Соціальне забезпечення в СРСР – це система державної та громадської допомоги особам, які втратили працездатність і не мають джерел для існування. Включає різні види забезпечення пенсії та допомоги, безплатне утримання громаддя у будинках – інтернатах для пристарілих та інвалідів, забезпечення інвалідів автотранспортом, протезуванням, санітарно – курортним лікуванням тощо. Право на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби й втрати працездатності гарантувалося ст. 120 Конституції СРСР.

2.2 Аналіз нормативно-правової бази здійснення соціального захисту

Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. Україну проголошено соціальною державою, в якій людину, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнано найвищими соціальними цінностями. Держава створена для людини, а не навпаки - такий зміст багатьох норм Конституції України, які визначають загальнодержавну політику в соціальній сфері, забезпечують соціальну спрямованість економіки. Зокрема, ст. 1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Ст. 13 Конституції України встановлює: “...Держава забезпечує.. соціальну спрямованість економіки”.

Важливою ознакою держави із соціальною спрямованістю є не лише врахування, а й сприяння задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі злагоди та єдності народу. Захищаючи принципи соціальної справедливості, Конституція гарантує рівні умови для розвитку кожної особистості, можливості реалізації нею своїх здібностей заради власної та суспільної користі. Держава із соціальним спрямуванням прагне встановити співробітництва між різними частинами суспільства та покладає численні соціально-економічні обов’язки не тільки на себе, а й на підприємців, органи місцевого самоврядування. Створюються соціальні служби, які загалом формують систему соціального захисту громадян.

Так ст. 46 Конституції України визначено: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом”.

Це право забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших державних, комунальних, приватних закладів для підтримки непрацездатних.

Реалізація та фінансування цих конституційних норм здійснюються шляхом формування певної соціальної політики держави й покладаються переважно на державне забезпечення. Водночас запровадження економічних реформ, свобода підприємництва, вільний вибір виду зайнятості, лібералізація цін, регулювання оплати праці через тарифні угоди зумовили необхідність вироблення відповідного механізму реалізації державної соціальної політики, який би давав змогу ефективно охопити всіх її суб’єктів.

Концепція соціального забезпечення населення України була схвалена постановою Верховної Ради України ще у грудні 1993 р. В ній передбачалося, що на соціальне забезпечення мають право громадяни, які працюють за наймом, члени їхніх сімей і непрацездатні особи. Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, а також підприємці, особи, що займаються творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери мають право лише на ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь.

Зусилля всіх попередніх урядів переважно були спрямовані на зупинення економічного спаду й недопущення зниження рівня життя населення, але вони не принесли швидкого результату, хоча й спостерігалися незначні зрушення в загальноекономічній ситуації. Факторами дестабілізації залишалися спад виробництва, дефіцит бюджету, низький життєвий рівень переважної більшості населення, зростання безробіття (зокрема й прихованого), напружена демографічна ситуація.

Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальної орієнтації економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів (2004). Президент України видав Указ “Про основні напрями соціальної політики на 2005-2010 роки”. Ці принципи стали складовою частиною ідеології розбудови держави, посилення соціальної спрямованості економіки й наближення національного законодавства до міжнародних стандартів, передбачених Європейською соціальною хартією.

Необхідною передумовою проведення ефективної соціальної політики була запланована структурна перебудова всього народногосподарського комплексу, а не тільки окремих його галузей і підприємств. Потрібно було також розв’язати проблему розроблення економічних і правових заходів для посилення мотивації праці та створення передумов для зупинення спаду реальних доходів населення, нормалізації співвідношень мінімальних обсягів заробітної плати, пенсій, стипендій та соціальних виплат, запровадження механізму індексації грошових доходів населення за умов зростання споживчих цін.

Президент України у своєму щорічному посланні до Верховної Ради в лютому 2004 р. “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2004-2010 рр.” знову підкреслив необхідність істотного посилення соціальної спрямованості ринкових реформ. Водночас наголошувалося, що така соціальна спрямованість економічної політики є не тактичним ходом, а головною метою реформування економіки. Основні цілі соціальної політики в цьому посланні сформульовані так:

- забезпечити за п’ять років зростання реальних доходів населення в 1,3-1,4 раза;

- створити в Україні мільйон нових робочих місць;

- підвищити мінімальний рівень трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму.

На основі цього послання урядом було розроблено програму “Реформи заради добробуту”, за основну мету якої ставилися сприяння економічному зростанню та формування потужної соціальної політики. Кабінет Міністрів України запропонував новий підхід до розв’язання нагальних економічних проблем, який базується на розширенні економічних свобод громадян і суб’єктів підприємницької діяльності та економічній самостійності регіонів. Демократичні свободи й ініціатива громадян - такий шлях держави до сталого економічного розвитку й дійової соціальної політики.

Насамперед ставилося за мету реформування системи оплати праці й здійснення на цій основі політики, яка гарантувала б зростання платоспроможного попиту населення та вартості робочої сили, утвердження сучасних мотиваційних механізмів високопродуктивної праці, стимулювання розвитку й зміцнення позицій національного ринку. Реалізуючи програму, Кабінет Міністрів України за дорученням Президента України створив Концепцію подальшого реформування оплати праці. Концепція, зокрема, визначала напрями та механізми підвищення заробітної плати, відновлення основних її функцій. Цим документом передбачалися заходи, спрямовані на зростання заробітної плати, підвищення її купівельної спроможності, стимулювання розвитку вітчизняного виробництва та мотивацію до праці. Визначено також заходи щодо посилення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати, вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання оплати праці.

До нових напрямів соціально-гуманітарної політики належить її формування на основі соціальних стандартів. Досі законодавчо визначено один з головних соціальних нормативів - прожитковий мінімум. Саме категорія прожиткового мінімуму потрібна для визначення та гарантування права людини на достатній життєвий рівень, як це передбачено Конституцією України. На основі цього нормативу має реформуватися чинна нормативно-правова база державних соціальних стандартів та соціального захисту населення України.

Оскільки поняття “соціальне” в широкому розумінні характеризує все те, що стосується життєдіяльності людського суспільства, то, відповідно, всі проблеми, які виникають у сфері суспільних відносин, можна вважати соціальними, як і політику держави, спрямовану на зміну цих відносин.

Таким чином, у роки незалежності держава визначила такі основні сфери соціальної політики, які мають бути поліпшені:

- доходи та рівень життя населення;

- зайнятість населення та стан ринку праці;

- організація й оплата праці;

- охорона праці;

- загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

- житлове забезпечення громадян тощо.

На сучасному етапі можна виділити такі складові системи соціального захисту:

- система соціального страхування, пов’язана з трудовою діяльністю (пенсії, допомога у випадку тимчасової непрацездатності й безробіття, одноразові грошові виплати) та соціальні пенсії;

- система допомоги сім’ям з дітьми;

- адресні соціальні допомоги малозабезпеченим верствам населення;

- житлові субсидії;

- компенсації та пільги громадянам, які потерпіли від техногенно-екологічних і природних катастроф.

Водночас не варто перебільшувати роль держави у реалізації соціальної політики, вона не абсолютна. Необґрунтоване сподівання на її необмежені можливості здійснення соціального захисту неминуче гальмують потенціал людини та суспільства у регуляції ситуації. Належить усвідомлювати, що держава має бути надійним партнером суспільства, який у свою чергу, відповідає перед громадянами як партнерами за результати своєї діяльності.

2.3 Особливості соціального захисту в Україні на сучасному етапі

Урядом послідовно вживаються заходи щодо пріоритетного наближення соціальних гарантій до прожиткового мінімуму саме тим категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Пенсія виплачується громадянам похилого віку, інвалідам, особам, які втратили годувальника. Мінімальна пенсія за віком встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок – 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (з 01.04.2007р.- 406 грн.)[див. Додаток 1].

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання. Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім’ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.

Згідно Закону Україну "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" органи праці та соціального захисту населення надають такі види державної допомоги:- у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не застрахованим в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування;- одноразова при народженні дитини; - по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;- на дітей одиноким матерям;- на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням. Допомога по вагітності та пологах як ми бачимо з табл. 2.1 виплачується за весь період відпустки по вагітності та пологах тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і п'ятдесят шість (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після пологів, тобто 126 календарних днів, а у разі ускладнених пологів - 140 календарних днів. Жінкам віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологам надається тривалістю 180 календарних днів.Жінкам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме: - жінкам з числа військовослужбовців Збройних сил, Прикордонних військ, СБУ, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ -у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- жінкам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи та організації -у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- жінками, зареєстрованими у державній службі зайнятості як безробітні у розмірі 100 відсотків мінімального розміру допомоги по безробіттю, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- аспіранткам, докторанткам, клінічним ординаторам, студенткам вищих навчальних закладів І -IV рівня акредитації та професійно -технічних навчальних закладів - у розмірі місячної стипендії, але не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць. Жінка, яка продовжує навчання, має право на виплату стипендії або допомоги за її вибором. При цьому допомога призначається з дня припинення виплати стипендії по день закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;- непрацюючим жінкам -у розмірі не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;- суб'єктам підприємницької діяльності, які не сплачують страхові внески - у розмірі не менш як 25 відсотків розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць;

Допомога призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше ніж через шість місяців з дня закінчення відпустки по вагітності та пологах.

Таблиця 2.1 - Розмір допомоги у зв’язку вагітністю та пологами

	Дата	Розмір допомоги
Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами (25 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи на місяць)	З 1 січня 2008 року	158,25 грн.
	З 1 квітня 2008 року	161,75 грн.
	З 1 липня 2008 року	162, 25 грн.
	З 1 жовтня 2008 року	167,25 грн.

Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків (усиновителю, опікуну) за місцем проживання. Згідно з даними табл. 2.2 допомога при народженні дитини надається у розмірі 12 240 гривень на першу дитину, 25 000 гривень - на другу дитину, 50 000 гривень - на третю і наступну дитину. 

Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні першої дитини в сумі 4 800 гривень, другої дитини - 4 840 гривень, третьої та наступної дитини - 5 000 гривень. Решта суми на першу дитину виплачується протягом наступних 12 місяців (по 620 грн. щомісячно), на другу дитину - 24 місяців (по 840 грн. щомісячно), на третю і наступну дитину - 36 місяців (1250 грн. щомісячно) рівними частинами

В разі влаштування дитини віком до одного року для утримання та виховання до дитячого закладу (будинку дитини) на повне державне утримання, допомога при народженні дитини виплачується шляхом перерахування на відкритий в установі уповноваженого банку рахунок дитини.

Таблиця 2.2 - Розмір одноразової допомоги при народженні дитини

Одноразова допомога при народженні дитини	Одному з батьків (усиновителю, опікуну)	на першу 12240 грн. 00 коп. (4800 грн.00 коп. – місяць народження дитини /одноразово/ та 620 грн. 00 коп. щомісячно до виповнення дитині одного року.)	Для незастрахованих осіб та опікунів - з місяця народження дитини , якщо звернення за допомогою надійшло не пізніше ніж через шість місяців після народження дитини
		на другу 25000 грн. (4840 грн.00 коп. – місяць народження дитини /одноразово/ та 840 грн. 00 коп. щомісячно до виповнення дитині двох років.)
		на третю 50000 грн. (5000 грн.00 коп. – місяць народження дитини /одноразово/ та 1250 грн. 00 коп. щомісячно до виповнення дитині трьох років.)	Для застрахованих осіб – з місяця народження дитини без обмеження строку звернення.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається особі (одному з батьків дитини, усиновителю, опікуну, дідусю, бабусі або іншому родичу), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130грн. ( див. табл.. 2.3)

Допомога по догляду за дитиною надаватиметься у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50 відсотками, з 1 січня 2009 року - 75 відсотками, з 1 січня 2010 року - 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Допомога по догляду за дитиною призначається незастрахованим особам з дня звернення за її призначенням, застрахованим - з дня настання відпустки по догляду за дитиною.

Особам, які доглядають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчатися з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується в повному розмірі.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на кожну дитину.

У разі виходу на роботу застрахованої особи до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною виплата допомоги припиняється з дня її виходу на роботу. Виплата допомоги може бути продовжена за умови виходу на роботу на умовах неповного робочого часу.

Таблиця 2.3 - Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"

Види допомоги	Право	Розмір	Термін призначення
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами	Не працюючі жінки	158 грн. 25 коп. в розрахунку на місяць	Якщо звернення за допомогою надійшло не пізніше ніж шість місяців після закінчення строку, який вказаний в довідці по вагітності та пологам. Довідка надається на 126 або 140 календарних днів.
	Студенти, аспіранти
	Жінки зареєстровані в центрі зайнятості, як безробітні
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку	Жінки, які незастраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.	130 грн. 00 коп.	З дня звернення за її призначенням
	Жінки, які застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.	130 грн. 00 коп.	З дня настання відпустки по догляду за дитиною

Допомога призначається особам, визначеним в установленому порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби чи інших причин залишилися без батьківського піклування.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, як ми бачимо з табл. 2.3 надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні шість місяців.

Розмір допомоги обчислюється виходячи із такого значення прожиткового мінімуму (стаття 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"):для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень;для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 663 гривні, з 1 квітня - 678 гривень, з 1 липня - 680 гривень, з 1 жовтня - 701 гривня;

Допомога призначається на шість місяців з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами та виплачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18 - річного віку включно.

Таблиця 2.4 - Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням	На дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням	Діти віком до 6 – ти років	Як різниця між 526 грн. та отриманої на дитину пенсії та аліментів	З місяця звернення за її призначенням до досягнення дитини 18-ти років
		Діти віком від 6 – ти до 18-ти років	Як різниця між 663 грн. та отриманої на дитину пенсії та аліментів

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, вдови та вдівці з дітьми. Таке право надано матері (батьку) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну пенсію.

Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які мають дітей віком до 18 років, а якщо дитина продовжує навчання до 23 років, надається у розмірі, як ми бачимо з даних наведених у табл. 2.4, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, Розмір допомоги на дітей одиноким матерям обчислюється виходячи із такого значення прожиткового мінімуму (стаття 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"):для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень;для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 663 гривні, з 1 квітня - 678 гривень, з 1 липня - 680 гривень, з 1 жовтня - 701 гривня;

Тобто максимальний розмір цієї допомоги становитиме на дитину до 6 років - з 1 січня - 263грн., з 1 квітня - 269грн., з 1 липня - 270грн., з 1 жовтня - 278,50грн.на дитину від 6 до 18 років - з 1 січня - 331,50грн., з 1 квітня - 339грн., з 1 липня - 340грн., з 1 жовтня - 350,50грн.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами.

Таблиця 2.5 - Розмір допомоги на дітей одиноким матерям

Допомога на дітей одиноким матерям	Одинокі матері, якщо у свідоцтві про народження дитини запис про батька проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері	Діти віком до 6 – ти років	157 грн. 80 коп.	З місяця звернення за її призначенням
		Діти віком від 6 – ти до 18-ти років	198 грн. 90 коп.
		Діти віком від 18–ти до 23-х років, за умови що дитина навчається в учбовому закладі І –ІV рівня акредитації за денною формою навчання	189 грн.90коп.
Примітка : Одинокій матері може бути призначена допомога в підвищеному розмірі , що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку та середньо місячним сукупним доходом сім'я в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від сім'ї причин мають середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.(див. табл. 2.5)

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї. Соціальна допомога також може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім'ї за умови подання довідок про склад сім'ї і про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім'ї подає такі документи : соціальної допомоги- заяву;- документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім'ї;- довідку про склад сім'ї;-декларацію про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї);-довідку про наявність та розміри земельної частки (паю).

До складу сім'ї, що звертається за призначенням соціальної допомоги включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах І - ІV рівнів акредитації та професійно-технічних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним, жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей . До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні. У разі, коли дитина, яка перебуває на повному державному утриманні, проводить канікули вдома, сім'я має право звернутися за призначенням державної соціальної допомоги за повні місяці перебування дитини вдома. Соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом. Статтею 50 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" для працездатних осіб у сумі 133 гривні, непрацездатних осіб - 187,5 гривень, інвалідів - 200 гривень.(див. табл. 2.5)

Розмір державної соціальної допомоги не може бути більшим ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї. У сукупному доході сім'ї при визначенні її права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям враховується грошовий еквівалент пільг за спожиті житлово - комунальні послуги.

Для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 відсотків, а для кожної дитини, яка утримується матір'ю ( батьком, усиновителем ), що не перебуває у шлюбі, і запис про батька ( матір ) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька) та для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами І чи ІІ групи - на 20 відсотків. Для кожної дитини в малозабезпеченій багатодітній сім'ї, в якій виховується троє або більше дітей віком до 16 років (до 18 років, якщо дитина навчається), рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) становить 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку-Державна соціальна допомога призначається на 6 місяців.Одиноким особам, які досягали 65-річного віку і не мають інших джерел до існування (якщо вони не отримують пенсії) державна соціальна допомога може бути призначена довічно.-Державна соціальна допомога може бути поступово зменшена до 50 відсотків її розміру у разі повторного подання інформації про відсутність доходів у працездатних осіб, які включені до складу сім'ї, а також якщо середньомісячний розмір доходів залишається меншим ніж розмір мінімальної заробітної плати (на 20, 20 і 10 відсотків при кожному наступному звернені за її призначенням).

Соціальна допомога може призначатися без зменшення її розміру на підставі рішень комісій. Рішення про призначення соціальної допомоги в таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально - побутових умов сім'ї.

Таблиця 2.6 - Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям 

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям	Сім'я , яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї (рівня забезпечення прожиткового мінімуму)	Рівень забезпечення прожиткового мінімуму		З місяця звернення за її призначенням на шість місяців
		Для працездатних	133 грн.00коп
		Для непрацездатних	187 грн.50коп
		Для інвалідів	200грн.00коп

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державна соціальна допомога на догляд призначається і виплачується:-громадянам України, які постійно проживають на території України;-іноземцям та особам без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особам, що набули статусу біженця.

Право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (далі - соціальна допомога) мають особи, що одночасно відповідають таким умовам:-чоловіки, які досягли 63 років, та жінки - 58 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або визнані інвалідами в установленому порядку;-не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та допомогу, що призначається відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" є малозабезпеченими особами.

Для визначення розміру соціальної допомоги застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік. Соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму у такому розмірі:- інвалідам І групи, жінкам, яким присвоєно звання "Мати-героїня" - 100%- інвалідам ІІ групи - 80%- інвалідам ІІІ групи - 60%- священнослужителям та церковнослужителям - 50%- чоловікам, які досягли 63 років, жінкам - 58 років - 30% У разі збільшення прожиткового мінімуму перерахунок соціальної допомоги здійснюється з місяця, що настає за тим, у якому відбулося збільшення прожиткового мінімуму .

Для осіб, які втратили працездатність прожитковий мінімум на 2008 рік затверджено: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень

Органами праці та соціального захисту населення державна соціальна допомога на догляд призначається:-одиноким малозабезпеченим особам, які за висновком ЛКК потребують постійного стороннього догляду і одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності (крім інвалідів I групи);-малозабезпеченим інвалідам I групи, які одержують пенсію за віком або за вислугу років чи по інвалідності.

Допомога на догляд не призначається інвалідам, яким відшкодовуються витрати на догляд відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".Особам, які одержують надбавку до пенсії на догляд, за бажанням замість зазначеної виплати може бути призначена допомога на догляд.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам. (див. табл. 2.6)

Особа , яка досягла віку (чоловік - 63 роки, жінка - 58 років ) та не має право на пенсію відповідно до чинного законодавства або визнана інвалідам в установленому порядку. 

Тимчасова державна допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме.Тимчасова допомога призначається дитині віком до 18 років у разі, коли:

-рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується внаслідок ухилення від їх сплати;-один з батьків перебуває під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях позбавлення волі;-місце проживання (перебування) одного з батьків не встановлено.

Таблиця 2.7 - Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам"	Особа, яка досягла віку (чоловік - 63 роки, жінка – 58 років) та не має право на пенсію відповідно до чинного законодавства або визнана інвалідам в установленому порядку.	І група	470грн.00коп	З дня звернення за допомогою. Якщо звернення за допомогою відбулося не пізніше трьох місяців, з дня досягнення віку, або встановлення інвалідності, то допомога призначається з дня встановлення інвалідності або досягнення відповідного віку.
		ІІ група	376грн.00коп
		ІІІ група	282грн.00коп.
		Особи, які досягли віку	141 грн. 00 коп.

Тимчасова допомога не призначається на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням або на повному державному утриманні.

Тимчасова допомога призначається кожні шість місяців в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.

Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку.

Розмір( див. табл. 2.7) тимчасової допомоги обчислюється виходячи із такого значення прожиткового мінімуму (Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"):для дітей віком до 6 років: з 1 січня - 526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з липня 540 гривень, з 1 жовтня - 557 гривень;для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 663 гривні, з 1 квітня - 678 гривень, з 1 липня - 680 гривень, з 1 жовтня - 701 гривня;

Таблиця 2.8 - Розміри тимчасової державної допомоги

Категорія	Розмір допомоги з 1 січня 2008 року	Розмір допомоги з 1 квітня 2008 року	Розмір допомоги з 1 липня 2008 року	Розмір допомоги з 1 жовтня 2008 року
на дитину віком до 6 років	157,80 грн.	161,40 грн.	162 грн.	167,10 грн.
на дитину віком від 6 до 18 років	198,90 грн.	203,40 грн.	204 грн.	210,30 грн.

Перерахування розміру тимчасової допомоги провадиться з дня досягнення дитиною відповідного віку без звернення одержувача.

У разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір тимчасової допомоги перераховується без звернення одержувача з місяця, в якому набрав чинності закон, що встановлює новий розмір прожиткового мінімуму.

Компенсації та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В районі на обліку перебуває 345 громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме:1 категорія - 34 чол.; 2 категорія - 160 чол.;3 категорія - 72 чол.;діти - 61 чол.; вдови - 18 чол.В управлінні громадянам зазначеної категорії виплачуються компенсації: Щомісячна компенсація на продукти харчування:- для 1 категорії в розмірі - 248,00 грн.;- для 2 категорії в розмірі - 124,00 грн. Щорічна допомога на оздоровлення:- для інвалідів 1 і 2 групи інвалідності - 120,00 грн.;- для інвалідів 3 групи інвалідності і для дітей - інвалідів - 90,00 грн.;- для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 кат. - 100,00 грн.;- для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 3 кат. - 75,00 грн.;- для евакуйованих в 1986 році 2 кат. - 75,00 грн.; Компенсація сім'ям з дітьми:- щомісячна допомога працюючим по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку - 130,64 грн.;- щомісячна допомога непрацюючим по догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею трирічного віку - 90,00 грн.;- щомісячна виплата грошової компенсації батькам потерпілих дітей, якщо діти не перебувають на повному державному забезпеченні і не відвідують дитячі дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади - 5,00 грн. на добу;- щомісячна грошова допомога на дітей , які відвідують дошкільні навчальні заклади, віком до 3-х років - 13,50 грн.;- щомісячна грошова допомога на дітей , які відвідують дошкільні навчальні заклади, віком від 3-х до 8 - и років - 26,50 грн.;- щомісячна грошова допомога на дітей , які не відвідують дошкільні навчальні заклади, віком до 3-х років - 49,00 грн.;- щомісячна грошова допомога на дітей , які не відвідують дошкільні навчальні заклади, віком від 3-х років до вступу їх до школи - 72,50 грн.- щомісячна виплата на кожну дитину шкільного віку, яка народилася від батька, матері 1або 2 категорії - 16,50 грн.- щомісячна виплата сім'ям на кожну дитину шкільного віку, яка стала інвалідом через захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи - 32,00 грн.

При первинному звернені виплачуються одноразові компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок орнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та сім'ям за втрату годувальника :- інвалідам І групи - 379,30 грн.;- інвалідам ІІ групи - 284,40 грн.;- інвалідам ІІІ групи - 189,60 грн.;- дітям - інвалідам - 1264,00 грн.;- сім'ям, які втратили годувальника - 7586,00 грн.;- батькам померлого - 3792,00 грн. Компенсації за пільговий проїзд:- для 1 категорії - 100% ;- для 2 категорії - 50%. Підвищена стипендія на 100% виплачується:- дітям - інвалідам;- потерпілим 1, 2, 3, 4 категорій. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 робочих (16 календарних) днів виплачується:громадянам віднесеним до 1 і 2 категорії . Санаторно - курортні путівки надаються:- дітям, потерпілим від Чорнобильської катастрофи ;- громадянам 1 категорії, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;- громадянам 2 категорії, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Про житлові субсидії

Адресною допомогою держави малозабезпеченим сім'ям на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива є субсидія.

Допомога надається у безготівковому вигляді на оплату житлово-комунальних послуг та у готівковому вигляді на придбання твердого палива і скрапленого газу.

Право на призначення субсидії мають сім'ї, у яких розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання, з урахуванням пільг, перевищує обсяг визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотку платежу (15 чи 20 відсотків середньомісячного сукупного доходу). 

Сім'ї, яким призначено субсидію, повинні обов'язково сплачувати за житлово-комунальні послуги щомісячно 20 або 15 відсотків свого середньомісячного сукупного доходу. Ті сім'ї, які складаються лише з непрацездатних громадян, сплачують за житлово-комунальні послуги в межах встановлених норм 15 відсотків середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива - 15 відсотків річного сукупного доходу.

Сім'ї, у складі яких є неповнолітні діти, інваліди І, ІІ груп, якщо середньомісячний сукупний доход на одного зареєстрованого у житловому приміщенні не перевищує 50 відсотків прожиткового мінімуму, тобто 266 грн., сплачують за житлово-комунальні послуги 15 відсотків сукупного доходу сім'ї а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива - 15 відсотків річного сукупного доходу.

Інші сім'ї сплачують 20 % свого сукупного середньомісячного доходу.

Норма володіння чи користування загальною площею житла встановлена в розмірі 21 м2 на кожного зареєстрованого у житлі та додатково 10,5 м2 на сім'ю, а для осіб, які проживають в однокімнатній квартирі, - на загальну площу незалежно від розміру квартири.

Субсидія призначається уповноваженому власнику житла, наймачу державного та громадського житлового фонду, членові житлово-будівельного кооперативу, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації.

Субсидія на оплату житлово-комунальних послуг призначається на 6 місяців з місяця звернення за нею.

З метою посилення відповідальності громадян за своєчасну сплату за житлово-комунальні послуги та адресності надання державної допомоги малозабезпеченим верствам населення урядовим рішенням (постанова Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 765 "Про доповнення Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива") з 1-го липня 2007 встановлено додаткові умови при призначенні житлових субсидій для громадян, які мають борги з оплати за житлово-комунальні послуги, а саме: - у разі наявності заборгованості з платежів за житлово-комунальні послуги, що виникла до 1 грудня 2006 року, субсидія призначається за умови укладення громадянином з підприємствами - надавачами житлово-комунальних послуг договорів про реструктуризацію заборгованості;- у разі, коли через несплату громадянином відповідної частки житлово-комунальних послуг надання житлової субсидії припинено (за поданням житлово-експлуатаційних організацій, об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирного будинку та організацій, що надають комунальні послуги), отримувач набуває право на її призначення на наступний період після подання документів, що підтверджують погашення заборгованості, яка виникла після 1 грудня 2006 року за період отримання субсидії.

Субсидія не призначається, якщо:- серед зареєстрованих на житловій площі є працездатні особи, які не працюють, не вчаться, не перебувають на обліку у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом 3-х місяців, що передують місяцю звернення за призначенням субсидії;- у володінні зареєстрованих на житловій площі або членів їх сімей є додаткове житлове приміщення або більше ніж один транспортний засіб;- житлове приміщення придбане не більше року тому або здається в оренду.В окремих випадках, за рішенням комісій при виконкомах районних у місті рад, субсидія може бути призначена як виняток, в тому числі і на збільшену понад норму площу (при наявності акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї). 

Призначення субсидій здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення виконкомів районних у місті рад. 

Для призначення субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом, надає до управління праці та соціального захисту населення лише довідки про доходи за 6 попередніх місяців працездатних осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні. Інші довідки (про забезпеченість житловою площею та комунальними послугами та про склад сім'ї) можна безпосередньо отримати в управлінні.

Прийом громадян здійснюється за талонною системою. Талон на прийом можна отримати заздалегідь на зручний день та час .

Доходи населення – один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм.

Доходи населення

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб-підприємців) у січні–лютому 2009р. становила 1692 грн., що у 2,8 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (605 грн.). Порівняно з відповідним періодом 2008р. розмір середньої заробітної плати збільшився на 7,4%. [див. Додаток 2]

До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці належали авіаційний транспорт та фінансова діяльність, а у промисловості – добування паливно-енергетичних корисних копалин та виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,6–2,6 раза.

Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався у рибальстві та рибництві, мисливстві, сільському та лісовому господарстві, а також на підприємствах із виробництва текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри і не перевищував 64% від середнього по економіці.

Середній розмір оплати праці в усіх регіонах був вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи, разом з тим лише в 4 із них заробітна плата перевищила середню по Україні: м.Київ – 2823 грн., Донецька область – 1888 грн., Київська – 1772 грн., Дніпропетровська – 1745 грн. Найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 76,7% від середнього по економіці, спостерігався у Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Житомирській та Херсонській областях.

Індекс реальної заробітної плати у січні–лютому 2009р. порівняно з відповідним періодом 2008р. становив 87,0%.

Упродовж січня–лютого 2009р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилася на 38,2%, або на 454,5 млн.грн., і на 1 березня досягла 1,6 млрд.грн., що становило 8,6% фонду оплати праці, нарахованого за лютий.

Збільшення загальної суми заборгованості зумовлено головним чином зростанням боргів працівникам економічно активних підприємств. Упродовж січня–лютого 2009р. заборгованість перед працівниками цієї категорії підприємств зросла в 1,5 раза (на 416,7 млн.грн.) і на 1 березня становила 1177,3 млн.грн., або 71,7% від загальної суми боргу.

Серед видів економічної діяльності найвагоміше збільшення суми невиплаченої заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах промисловості (на 248,4 млн.грн.), здебільшого за рахунок підприємств з добування вугілля, лігніту і торфу (на 104,7 млн.грн.), а також транспорту та зв’язку (на 62,8 млн.грн.), будівництва (на 44,6 млн.грн.) та сфери операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (на 42,7 млн.грн.).

Зростання суми боргу перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося в усіх регіонах країни, за винятком Чернівецької області, при цьому найбільше – у Донецькій (на 106,2 млн.грн.), Луганській (на 55,0 млн.грн.) областях та у м.Києві (на 81,7 млн.грн.).

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, на 1 березня 2009р. становила 580,7 тис. осіб, що складає 5,4% від загальної кількості штатних працівників. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1883 грн., що на 9,3% більше від середнього розміру заробітної плати за лютий.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади, по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів на 1 квітня 2009р. становила 237 тис.грн.

У січні–лютому 2009р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 154,7 тис. сімей, що становить 82,1% від загальної кількості сімей, які звернулися за субсидіями, з них у міських поселеннях - 134,0 тис., у сільській місцевості - 20,7 тис. сімей.

Загальна сума призначених субсидій у січні–лютому 2009р. становила 21,4 млн.грн., з неї у міських поселеннях – 18,6 млн.грн., у сільській місцевості - 2,8 млн.грн.

Середня сума призначеної субсидії на одну сім’ю в лютому 2009р. становила 134 грн.

Крім того, 7,1 тис. сімей (11,3% із числа тих, які звернулися) призначено субсидії готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, з них у міських поселеннях - 3,2 тис. сімей, у сільській місцевості - 3,9 тис. сімей.

Середній розмір призначеної у лютому 2009р. субсидії цього виду на одну сім’ю становив 399 грн.

У січні–лютому 2009р. загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім’ями для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, становила 2,6 млн.грн.

У січні–лютому 2009р. населенням країни сплачено за житлово-комунальні послуги 5,5 млрд.грн. (81,1% нарахованих за цей період сум).

Заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг збільшилась у лютому 2009р. порівняно з січнем на 3,5% і на початок березня становила 9941,1 млн.грн., середній термін заборгованості населення за всі послуги становив 2,9 місяця.

У лютому 2009р. мали борг за 3 місяці і більше: за централізоване опалення та гаряче водопостачання – 35,1% власників особових рахунків, вивезення побутових відходів – 26,9%, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – 26,0%, централізоване водопостачання та водовідведення – 23,0%, газопостачання – 22,6%.

Розділ 3. ефективність політики соціального захисту в Україні та світі

3.1 Основні проблеми соціальної політики та шляхи їх подолання для України

Проблеми соціальної політики:

- проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;

- зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуванні та притулку;

- рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);

- щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей).

Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).

У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку.

Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує контрольну цифру.

Для удосконалення системи і вирішення проблем і завдань соціального захисту інвалідів важливим стає прийняття нової редакції Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який створить відповідну нормативно-правову базу соціального захисту інвалідів, сформує ефективний організаційно-фінансовий механізм його забезпечення.

Важливою проблемою у контексті соціального захисту населення є розвиток гуманітарної сфери, зокрема освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму.

Серйозною соціально-економічною проблемою, від вирішення якої залежить стан соціального захисту населення, є рівень безробіття, який наближається до критичної межі і загрожує несприятливими соціальними наслідками. Подовження термінів безробіття є дуже небезпечним соціально-економічним процесом, який свідчить про тенденцію його переходу у застійну форму. Звісно, це негативно впливає на потенційний професійно-кваліфікаційний рівень безробітних, тому що допустимий термін пошуку роботи, коли ще не почалася втрата кваліфікації, навичок та звичок працювати, становить 3 місяці. Дуже гострою є проблема прихованого безробіття, показники якого мають критичні рівні і загрожують економічній безпеці держави .

Аналіз економічних проблем, пов'язаних зі своєчасними виплатами заробітної плати, свідчить, що заробітна плата раніше не зароблялась, а нараховувалася в номіналі. Крім того, у більшості галузей економіки не підтримувалося міжгалузеве співвідношення в оплаті праці (до рівня середньомісячної заробітної плати робітників і службовців у народному господарстві). Проте, варто зазначити, що держава постійно приділює увагу вирішенню цього питання. І в останні роки простежується значне покращення.

Аналіз сучасного етапу дає підстави для висновку про недостатню увагу з боку міністерств та установ з підготовки кадрів усіх рівнів відповідно до існуючих і перспективних потреб ринкової економіки. Вказане полягає в невисокому рівні керованості цими процесами. Майже відсутній механізм випереджаючої професійної підготовки й перепідготовки працівників, що знаходяться під ризиком скорочення. Цей важливий важіль може значно пом'якшити проблеми зайнятості, скорочення безробіття.

Відбувається виділення середнього класу і виведення його за межу прожиткового мінімуму. Разом з тим почалося формування «приватнопідприємницького» прошарку, який має високі та занадто високі доходи. Отже, сьогодні економічні та соціально-психологічні наслідки поляризації доходів і споживання різних категорій населення виявляються в посиленні егалітарних настроїв у суспільстві.

У соціально-економічних умовах розвитку суспільства, що склалися сьогодні, середній клас можна розглядати як дійсний локомотив економіки та головну складову політики подолання бідності в Україні. Вона має поєднуватися з політикою становлення середнього класу. Для цього потрібно створення відповідних умов та використання ефективних економічних підходів.

Стратегічною проблемою економічної політики в умовах формування соціальне орієнтованого ринку є становлення та розвиток малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Відповідно недооцінка ролі та місця малого підприємництва, ігнорування його економічного і соціального потенціалу можуть набути характеру стратегічного прорахунку.

3.2 Світові тенденції соціального захисту та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україну

Зважаючи на збільшення в суспільстві частки людей похилого віку, які живуть усе довше й довше та потребують відповідного медичного і соціального догляду, а також на те, що у 2005-2010 роках на пенсію виходитиме покоління "буму народжуваності", такі тенденції ставлять під загрозу існуючу систему пенсійного, соціального та медичного забезпечення розвинутих країн. Скажімо, витрати на медичне обслуговування американця старшого 65 років учетверо вищі, аніж витрати на молодшого співвітчизника. За прогнозами, до 2030 року чисельність людей старших від 65 років (пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок в Америці) має зрости у цій країні вдвічі. Оскільки в США медичне обслуговування людей похилого віку здійснюють за державний кошт (тобто фактично за податки), це призведе або до посилення податкового навантаження на працюючих, або до введення персоналізованих пенсійних медичних накопичувальних рахунків, або з'явиться обмеження доступу до безкоштовного медичного обслуговування цієї групи населення, або підвищення віку виходу на пенсію (такі альтернативи обговорювали під час курсу із "Політики охорони здоров'я" американські студенти магістерської програми з менеджменту, котрі самі є керівниками медичних закладів). Чимало держав, знаючи про соціально-демографічну тенденцію "постаріння" населення, прагнуть знайти адекватне її вирішення.

Менш розвинуті країни мають незначну частку людей похилого віку. Хронічне недоїдання та бідність погіршують фізичний стан і спричиняють коротку тривалість життя. В багатьох африканських країнах люди потерпають від інфекційних захворювань - діареї, туберкульозу, малярії, холери тощо. Окрім того, в останні два десятиліття на соціально-демографічну ситуацію в світі суттєво впливає поширення ВІЛ/СНІДу, яким інфіковано нині понад 40 мільйонів осіб. При цьому 70 % ВІЛ-інфікованих мешкає в африканських країнах, де СНІД поступово стає основною причиною смерті.

Україну ця соціальна проблема не оминула.

Сьогодні в Україні склалася практично епідеміологічна ситуація щодо поширення ВІЛ/СНІДу. Це підтверджується й статистичними даними. Згідно з ними, станом на 1 липня поточного року на диспансерному обліку перебувало 58 594 ВІЛ-інфікованих осіб, з яких 3 856 – хворі на СНІД, 4 939 – ВІЛ-інфіковані діти.

За підсумками першого півріччя 2005 року, з кожних 100 тис. українців 27 виявилися ВІЛ-інфікованими. За 12 місяців цей показник збільшився на 20,5%.

Також вказується, що високі показники на ВІЛ-інфекцію виявлені на півдні України та в Києві. На Миколаївщині вони становлять 62,3 особи з розрахунку на 100 тис. людей, на Донеччині – 61,7, Дніпропетровщині – 56,1, Одещині -51,7, в Криму – 41,7, в столиці – 35,6.

З огляду на масштаб ВІЛ/СНІДівської проблеми, боротьба з нею набуває державної ваги. І в цій боротьбі важливо об’єднати зусилля як державних установ, так і громадських організацій, ЗМІ.

Велику допомогу у боротьбі з ВІЛ/СНІДом надають міжнародні організації. Зокрема, в умовах обмежених державних ресурсів партнерство з міжнародними фінансовими організаціями важить дуже багато.

Потреба в допомозі, яку надають міжнародні організації, серед яких й Світовий банк, є очевидною. Вона зумовлена й тим, що лікування ВІЛ-уражених державі обходиться дуже дорого. Щороку з розрахунку на кожного пацієнта на ці цілі витрачається 30-50 тис. грн., а іноді і більше.

В лікувальних закладах все робиться для того, аби інші люди, які звернулися за медичною допомогою, не були інфіковані ВІЛом. Хоча, на жаль, бувають й прикрі випадки. Так, з 1987р. до 2005р. в Україні внаслідок переливання крові ВІЛ-інфекцією було заражено 14 людей.

Проблема ВІЛ/СНІДу не є винятково медичною проблемою. Вона негативно впливає на соціально-економічний розвиток будь-якої країни в цілому. Вона має негативний вплив на економічну продуктивність. Вона створює загрозу соціальній злагоді всередині суспільства, навіть створює загрозу національній безпеці.

Ця проблема вже не обмежуються виключно так званими маргіналізованими групами суспільства, такими, як інфекційні наркомани або гомосексуалісти. Вона стає проблемою для населення країни взагалі, з якою кожен день стикаються звичайні люди. З нею може стикнутися будь-хто з нас, члени наших родин. Ми стикаємося на рівні громади будь-якого села чи міста. Таким чином, ця потребує комплексної, всебічної реакції.

Отже, сучасному світові властиві різнопланові соціальні проблеми і тенденції. Населення стає дедалі більше, особливо в країнах із низьким рівнем розвитку, тим часом як в індустріалізованих країнах спостерігають постаріння населення. Прірва між бідними та багатими країнами поглиблюється, численні політичні й етнічні конфлікти призводять до погіршення соціальної ситуації, появи мігрантів та біженців. Нові проблеми - пандемія СНІДу, поширення наркотиків, зміни в традиційному стилі та способі життя - викликають посилену увагу тих, від кого залежить прийняття політичних рішень у соціальній політиці.

Для всіх названих у цьому розділі та багатьох іще не названих проблем, які стосуються не однієї особи, а багатьох, не існує технічних рішень, на те вони й "соціальні", щоб їх розв'язували люди, об'єднані в суспільство.

Світові тенденції соціального захисту не зводяться лише до вирішення проблем СНІДу чи подолання бідності і старіння націй. Їх є значно більше.

Зокрема, світові тенденції в покращені рівня освіти і кваліфікації, тим самим покращення рівня життя є дуже актуальні для України. Наприклад, створення європейського єдиного освітнього простору – Болонськї системи освіти, що забезпечує полегшення пошуку роботи і працевлаштуванні в майбутньому, вплинуло на напрямок реформи освіти в Україні. Зокрема, це запровадження нової модульної оцінки рівня знань, зміна системи проступання в вищі навчальні заклади, нова система присудження кваліфікаційних рівнів, тощо.

Це підтверджує і досвід України. Адже, за довгі роки існування на теренах України соціального захисту СРСР не вплинули на основні релігійні цінності, що близькі українському народу. Принцип допомоги потребуючим і опіки над людьми похилого віку є яскраво вираженим в системі соціальної політики.

Висновки

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Система соціального захисту - підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика - діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах - будинках-інтернатах і вдома).

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо – у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об’єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

Важливою передумовою підвищення ефективності системи соціального захисту є здійснення розрахунків стосовно прогнозування витрат на виконання комплексу заходів у рамках цих програм та оцінки результативності від їх запровадження. Для цього потрібна розробка методологічних засад щодо контролю програм з соціального захисту з урахуванням їх спрямованості, адресності, рівня реалізації та інших провідних характеристик.

Українська модель системи соціального захисту передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, створення належних умов для життя тих хто цього потребує, і паралельно з тим створення передумов, аби скоротити кількість тих, хто потребує допомоги. Це можливо шляхом підвищення рівня соціально-медичного забезпечення, освітнього рівня, покращення законодавчої бази, тощо. Але аби ефективно діяла система соціального захисту населення має бути на належному рівні теоретико-методологічне обґрунтування.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 р.”(05.10.2000).

3. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 р.”(22.03.2001).

4. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.”(15.11.2001).

5. Закон України “Про прожитковий мінімум на 2003 р.”(28.11.2002).

6. Закон України “Про страхування”(07.03.1996 із змінами на 2002 р.).

7. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(02.03.2000).

8. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001).

9. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(23.09.1999).

10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи./ Упоряд. Ю.К. Качуренко-2-е вид.- К.: Юрінформ, 1992.

11. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004.

12. Большой экономический словарь./ Под ред. А.Н. Азрилияна.-М., 1994.

Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001.

13. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.

14. Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. – 279.

15. Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. – 1997. - №1.

16. Сергієнко О. Людські ресурси України. Демографічна криза та демографічна політика // Україна: аспекти праці. – 2002. - №5. –С.37-41.

17. http://www.kmu.gov.ua/control/npd/ - Кабінет Міністрів України Нормативно-правова база.

18. http://urep.cure.org.ua/?txt=525. - ВІЛ/СНІД в Україні: стан, стратегія боротьби та роль ЗМІ.

Додаток 1

Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)

	20001	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
1. Прожитковий мінімум на 1 особу на 1 місяць	270.10	270,10 14.04. - 311,30	342,00	342,00	342,00 27.05. - 362,00	382,00 01.09. - 423,00	453,00 01.04. – 465,00 01.10. – 472,00	492,00 01.04. – 525,00 01.10. – 532,00
Середнє значення	270,10	290,70	342,00	342,00	352,00	402,5	463,33	516,33
2. Прожитковий мінімум по демографічним групам:
2.1.діти віком до 6 років	240.71	240,71 14.04. - 276,48	307,00	307,00	307,00 27.05. -324,49	335,00 01.09. - 376,00	400,00 01.04. – 410,00 01.10. – 418,00	434,00 01.04. – 463,00 01.10. – 470,00
Середнє значення	240,71	258,60	307,00	307,00	315,75	355,50	409,33	455,67
2.2. діти - від 6 до 18 років	297.29	297,29 14.04. - 345,66	384,00	384,00	384,00 27.05. -404,73	422,00 01.09. - 468,00	514,00 01.04. – 527,00 01.10. – 536,00	558,00 01.04. – 595,00 01.10. – 604,00
Середнє значення	297,29	321,48	384,00	384,00	394,37	445,00	525,67	585,67
2.3. працездатні особи	287.63	287,63 14.04. - 331,05	365,00	365,00	365,00 27.05. -386,73	409,00 01.09. - 453,00	483,00 01.04. – 496,00 01.10. – 505,00	525,00 01.04. – 561,00 01.10. – 568,00
Середнє значення	287,63	309,34	365,00	365,00	375,87	431,00	494,67	551,33
2.4. особи, які втратили працездатність	216.56	216,56 14.04. - 248,77	268,00	268,00	268,00 27.05. -284,69	300,00 01.09. - 332,00	350,00 01.04. – 359,00 01.10. – 366,00	380,00 01.04. – 406,00 01.10. – 411,00
Середнє значення	216,56	232,67	268,00	268,00	276,35	316,00	358,33	399,00

Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.

Додаток 2

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року у 2009 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Січень	Січень-лютий	Січень-березень*	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Україна	1665	1692	1736
Автономна Республіка Крим	1467	1473	1503
області
Вінницька	1283	1311	1336
Волинська	1253	1259	1288
Дніпропетровська	1726	1745	1772
Донецька	1840	1888	1938
Житомирська	1269	1289	1320
Закарпатська	1322	1353	1380
Запорізька	1618	1639	1697
Івано-Франківська	1432	1474	1501
Київська	1736	1772	1813
Кіровоградська	1303	1332	1362
Луганська	1663	1689	1726
Львівська	1434	1475	1507
Миколаївська	1559	1589	1644
Одеська	1571	1572	1604
Полтавська	1530	1561	1584
Рівненська	1377	1390	1448
Сумська	1404	1415	1445
Тернопільська	1207	1232	1258
Харківська	1558	1603	1633
Херсонська	1275	1298	1334
Хмельницька	1300	1316	1358
Черкаська	1363	1371	1398
Чернівецька	1312	1334	1369
Чернігівська	1257	1275	1331
м. Київ	2794	2823	2918
м.Севастополь	1664	1674	1713

Примітка: дані наведено без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб-підприємців.

Дані попередні. Держкомстат України, 1998-2009Дата останньої модифікації: 28/04/2009

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року у 2008 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Січень	Січень-лютий	Січень-березень	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Україна	1521	1575	1619	1647	1673	1707	1739	1755	1773	1787	1790	1806
Автономна Республіка Крим	1328	1379	1423	1447	1475	1516	1546	1563	1579	1591	1596	1609
Вінницька	1149	1206	1226	1244	1266	1297	1329	1345	1362	1380	1389	1404
Волинська	1162	1187	1220	1240	1265	1295	1323	1335	1349	1363	1368	1380
Дніпропетровська	1622	1701	1738	1763	1783	1810	1839	1854	1868	1877	1871	1876
Донецька	1745	1807	1844	1867	1893	1931	1965	1988	2013	2022	2014	2015
Житомирська	1155	1195	1227	1249	1277	1315	1344	1357	1375	1387	1391	1404
Закарпатська	1188	1232	1264	1288	1313	1345	1375	1388	1406	1422	1430	1453
Запорізька	1547	1591	1642	1677	1698	1729	1761	1776	1792	1803	1802	1812
Івано-Франківська	1289	1327	1359	1378	1412	1452	1478	1494	1510	1524	1528	1543
Київська	1545	1597	1654	1678	1717	1748	1777	1795	1813	1828	1837	1852
Кіровоградська	1204	1248	1271	1290	1310	1338	1372	1386	1401	1415	1419	1428
Луганська	1509	1563	1596	1623	1648	1676	1705	1723	1745	1759	1760	1769
Львівська	1295	1354	1403	1424	1447	1474	1502	1515	1534	1548	1554	1570
Миколаївська	1370	1398	1431	1460	1482	1512	1541	1551	1565	1583	1592	1621
Одеська	1403	1430	1464	1477	1501	1531	1556	1564	1578	1597	1603	1633
Полтавська	1429	1468	1488	1513	1535	1566	1599	1618	1638	1652	1649	1661
Рівненська	1236	1275	1346	1379	1400	1434	1458	1466	1480	1491	1498	1523
Сумська	1221	1283	1308	1324	1350	1374	1407	1426	1440	1454	1460	1472
Тернопільська	1073	1115	1148	1167	1187	1221	1242	1250	1264	1280	1291	1313
Харківська	1405	1469	1495	1523	1544	1573	1603	1620	1640	1655	1663	1679
Херсонська	1127	1170	1207	1226	1245	1279	1306	1318	1330	1347	1356	1375
Хмельницька	1175	1218	1255	1279	1299	1338	1363	1377	1389	1401	1410	1429
Черкаська	1212	1250	1280	1303	1329	1362	1395	1414	1429	1444	1449	1459
Чернівецька	1148	1184	1223	1245	1266	1301	1327	1339	1355	1372	1380	1402
Чернігівська	1120	1157	1200	1220	1248	1281	1309	1325	1338	1350	1356	1370
м. Київ	2576	2647	2745	2818	2855	2909	2960	2978	3002	3024	3033	3074
м.Севастополь	1494	1520	1550	1566	1588	1626	1650	1658	1673	1688	1694	1726

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період у 2007 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Січень	Січень-лютий	Січень-березень	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Україна	1112	1126	1161	1176	1196	1225	1253	1271	1288	1307	1323	1351
Автономна Республіка Крим	1002	1006	1024	1037	1059	1091	1124	1146	1164	1180	1195	1220
Вінницька	822	835	852	868	885	915	943	959	973	993	1008	1028
Волинська	825	829	843	855	872	902	930	946	961	977	990	1013
Дніпропетровська	1229	1233	1315	1336	1359	1373	1394	1404	1412	1424	1435	1455
Донецька	1280	1303	1337	1352	1374	1405	1430	1449	1471	1489	1508	1535
Житомирська	830	842	863	875	894	930	955	968	985	1000	1012	1033
Закарпатська	884	903	922	936	948	976	1003	1020	1038	1054	1066	1091
Запорізька	1166	1175	1207	1229	1245	1270	1299	1316	1334	1352	1367	1394
Івано-Франківська	988	992	1008	1022	1046	1076	1106	1126	1139	1155	1159	1180
Київська	1117	1132	1166	1182	1200	1229	1261	1282	1299	1316	1335	1362
Кіровоградська	865	875	888	901	918	942	973	989	1002	1020	1034	1054
Луганська	1119	1128	1154	1170	1192	1213	1238	1255	1270	1287	1302	1323
Львівська	953	974	1004	1014	1033	1062	1090	1109	1127	1145	1159	1183
Миколаївська	1007	1008	1041	1059	1073	1097	1123	1138	1150	1163	1177	1202
Одеська	1061	1059	1074	1077	1095	1122	1144	1157	1169	1183	1198	1226
Полтавська	1025	1047	1064	1078	1093	1115	1144	1160	1178	1196	1212	1243
Рівненська	907	929	972	992	1005	1027	1050	1063	1075	1089	1101	1133
Сумська	913	920	936	948	970	990	1018	1038	1051	1067	1080	1098
Тернопільська	760	773	785	798	811	843	868	879	893	907	921	943
Харківська	1029	1052	1076	1089	1106	1130	1156	1173	1191	1208	1223	1251
Херсонська	826	839	856	870	887	917	940	953	967	982	994	1017
Хмельницька	831	844	871	889	905	936	960	974	988	1005	1017	1045
Черкаська	879	906	921	933	950	977	1003	1017	1032	1050	1064	1085
Чернівецька	859	866	881	897	914	943	970	986	1000	1013	1026	1051
Чернігівська	820	820	846	860	881	908	937	957	971	985	998	1016
м. Київ	1865	1886	1961	1979	2007	2058	2104	2136	2168	2206	2236	2300
м.Севастополь	1065	1083	1108	1121	1142	1171	1200	1218	1238	1255	1273	1302

Додаток 3

Динаміка кількості незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, за статтю та професійними групами у 1999-2008 рр. (на кінець звітного періоду; тис. осіб)

	Всього	за статтю
		жінки	чоловіки
1999	1204,6	744,3	460,3
2000	1188,0	746,5	441,5
2001	1028,8	655,7	373,1
2002	1055,2	674,7	380,5
2003	1003,7	635,1	368,6
2004	998,9	628,0	370,9
2005	903,5	545,7	357,8
2006	780,9	468,3	312,6
2007	660,3	393,7	266,6
2008	876,2	477,9	398,3

*/Включаючи осіб без професії

Примітка. Назви професійних груп приведені у відповідність до нової редакції Класифікатора професій (ДК 003:2005), яку прийнято і надано чинності наказом Держспоживстандарту від 26 грудня 2005 року №375.