Етап підготовки і обробки інформації. Як правило, зібрана в польовому етапі інформація підлягає перевірці й упорядкуванню, особливо з точки зору точності, повноти і якості заповнення методичних документів, відповідності вибірки розрахованим параметрам. На цьому етапі математики–програмісти готують одержану інформацію до обробки на ЕОМ, складають програми обробки, здійснюється обробка на ЕОМ. Якщо збір інформації проходив на невеликому масиві і з використанням незначного за обсягом інструментарію, то обробка інформації здійснюється механічно.

Аналіз інформації і підготовка підсумкових документів /або заключний етап/. Методологією аналізу слугує програма дослідження, яка була складена на підготовчому етапі. В ході аналізу робляться висновки відносно сформульованих гіпотез, виявляються соціальні зв’язки, тенденції, протиріччя, нові соціальні проблеми, здійснюється підготовка наукового звіту за підсумками дослідження, формулюються висновки і рекомендації щодо розв’язання проблеми, вивченню якій й було присвячено дослідження.

Звертаю увагу на те, що в методологічній літературі кількість етапів різна. Так, Н. Черниш виділяє в загальному вигляді такі етапи:

Виявлення проблемної ситуації.

Формулювання проблеми дослідження.

Розробка програми конкретно-соціологічного дослідження.

Проведення соціологічного дослідження.

Аналіз одержаної соціологічної інформації.

Підготовка науково обґрунтованих рекомендацій за наслідками дослідження.

Прогноз ситуації на майбутнє.

Етапи дослідження, як правило, відображаються в програмі дослідження і робочому плані. У межах кожного з названих етапів можуть бути виділені свої послідовні фази - проміжні етапи, але суть справи від цього не змінюється.

Звертаю увагу курсантів на те, що від соціологічного дослідження визначається характером поставлених мети й завдань, глибиною аналізу соціального процесу і т.д. Розрізняють три основні види соціологічного дослідження: розвідувальне /пілотажне/, описове і аналітичне.

Розвідувальне /або пілотажне, зондажне/ дослідження - найпростіший вид соціологічного аналізу, який дозволяє розв'язувати обмежені завдання. По суті йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв’ю, опитувального листа, карток спостереження, карток вивчення документів та ін. Програма такого дослідження спрощена, як і й інструментарій. Сукупності, що обстежуються, невеликі: від 20 до 80-100 чоловік.

Розвідувальне дослідження, як правило, випереджає глибоке вивчення проблеми. В ході його уточнюються мета, гіпотези завдання, питання, їх формулювання. Проводити таке дослідження особливо важливо у тих випадках, коли проблема вивчена недостатньо або ж взагалі постає вперше. Розвідувальне дослідження дозволяє отримати оперативну інформацію.

Описове дослідження - більш складний вид соціологічного аналізу й з його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. Воно за звичай проводиться в тому випадку, поки об’єкт аналізу - відносно велика сукупність ,яка відрізняється різними характеристиками, наприклад, трудовий колектив великого підприємства, де працюють люди різних професій, статі, віку, стажу праці і т.д. Виділення в структурі об’єкта вивчення відносно однорідних груп /наприклад, за рівнем освіти, віку, професій/ дає можливість оцінити, порівняти характеристики, що цікавлять дослідника, виявити наявність або відсутність зв'язків між ними. В описовому дослідженні може бути застосовано один або декілька методів збору емпіричних даних. Поєднання методів підвищує достовірність і повноту інформації, дозволяє зробити більш глибіні висновки і обґрунтовані рекомендації.

Підкреслюю, що найвагомішим видом соціологічного дослідження є аналітичне дослідження, воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі. Пошук причинно-наслідкових зв’язків - головне призначення цього дослідження .Якщо в описовому дослідженні встановлюється зв’язок між характеристиками явища, що вивчається, то в аналітичному з'ясовуються, чи має цей зв’язок причинний характер і що є основною причиною, яка визначає те або інше соціальне явище. Зазвичай їх класифікують як .основні і неосновні, постійні і тимчасові, контрольовані, і неконтрольовані і т.д.

Аналітичне дослідження неможливе без детально розробленої програми і відпрацьованого інструментарію. Воно переважно завершує розвідувальне і описове дослідження, в ході яких збираються відомості, які дають попереднє уявлення про певні елементи соціального явища або процесу, що вивчається. Аналітичне дослідження найчастіше носить комплексний характер. За методами, що використовуються, це дослідження багатше, різноманітніше, ніж розвідувальне і описове дослідження.

Звертаю увагу на те, що для визначення видів соціологічного дослідження використовуються й інші критерії, пов’язані з формою і характером проведення дослідження. Так, в залежності від того, чи вивчається соціальне явище в статиці або в динаміці, виділяють два види соціологічного дослідження: разове і повторне.

Разове дослідження дає інформацію про стан об’єкта аналізу про кількісні характеристики якогось явища або процеси в момент його вивчення. Таку інформацію називають статичною, оскільки віддзеркалює нібито моментальний "зріз" характеристик об’єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін в часі.

Повторне дослідження - це дослідження одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в однакових або відмінних соціальних умовах. Головне в повторних дослідженнях. - співставленість досліджень.

Повторні дослідження також діляться на: трендові, панельні і лонгітюдні.

Трендові дослідження - здійснюються на аналогічних вибірках або і в межах однієї генеральної сукупності з інтервалами у часі з метою аналізу змін на рівні певної групі, сукупності. Розрізняють когортні тренди, коли об’єктом дослідження є певна вікова група /когорта/, яка залишається в часі повторних досліджень, і історичні тренди, коли об’єктом дослідження є певна вікова група, яка обстежується через певні проміжки часу. В цьому випадку постійною залишається вікова група, а когорта і час проведення обстеження змінюється.

За умов панельного дослідження обстежуються одні й ті ж люди через однакові інтервали /через певну кількість років, за умов здійснення якогось соціального заходу тощо/.

Лонгітюдними називають дослідження, момент повторення якого ви-визначається з врахуванням генези сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку.

Звертаю увагу курсантів на те, що новою і перспективною фермою ор­ганізації соціальної інформації є соціальний моніторинг. Під останнім ро­зуміють цілісну систему, яка дозволяє фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз одержаних даних про динаміку соціальних процесів, що відбуваються в конкретному пункті, регіоні, країні в цілому. Збір даних у формі моніторингу передбачає наявність теоретичної бази і технічних засобів його здійснення.

Теоретичною базою моніторинга слугує програма збору інформації, розробка форм представлення і збереження цієї інформації. технічною - розгалужена мережа каналів зв’язку, яка охоплює всі об’єкти спостереження, крупний головний обчислювальний центр і більш дрібні/ обласні, районні, міські/ обчислювальні центри.

Як правило, в системі моніторинга виділяють дві підсистеми: соціо­логічний і статистичний моніторинг. Соціологічний моніторинг являє собою цілісну систему визначення змін в суспільстві на основі аналізу масових уявлень пре них. Для цього проводяться щомісячні і щоквартальні експрес-опитування з найбільш актуальних проблем. Статистичний моніторинг - це система одержання кількісних характеристик - статистичних показників і коефіцієнтів про різні сфери суспільного життя. Мова йде тут про збір набору показників соціальної, моральної і економічної статистики, необхідної для ефективного аналізу явищ в економічній, соціальній, політичній та інших сферах.

Звертаю увагу курсантів на те, що в практиці соціологічних досліджень особливо важлива увага надається складання програми досліджень.

Програма військово-соціологічного дослідження - це документ , в якому е всебічне теоретичне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів дослідження.

Підкреслюю, що своєчасно підготовлена програмна за своїм призначенням виконує низку методичних функцій на різних етапах військово-соціологічного дослідження:

1. Систематизує аналіз предмету дослідження.

2. Визначає поняттєвий апарат аналізу.

3. Формує критерії складання й оцінки інструментарію.

4. Визначає методи дослідження та порядок їх використання.

5. Заздалегідь визначає вибір статистичних методів аналізу й дає змогу оцінити матеріальні витрати для обробки.

6. Формує структуру та зміст звіту.

У соціологічній процедурі загальноприйнятим вважається, що програма військово-соціологічного дослідження складається з двох розділів:

теоретично-методологічного;

методико-організаційного.

Перший розкривав що буде досліджуватися, другий - як.

Функції програми військово-соціологічного дослідження можна класифікувати таким чином:

методологічна;

методична;

організаційна.

Методичні вказівки до другого питання: “Основні складники методологічної частини програми соціологічного дослідження.”

Розробка теоретично-методологічного розділу програми включає:

аналіз ситуації, формулювання і обґрунтування проблеми

визначення мети, об’єкту та предмету дослідження;

логічний аналіз основних понять;

пошук індикаторів та вибір шкали вимірювання;

висунення гіпотез та постановку завдань дослідження.

Аналіз ситуації формулювання і обґрунтування проблеми.

Безпосереднім приводом для проведення військово-соціологічного дослідження є ті реальні обставини, які містять у собі проблему.

Проблема - це питальна ситуація, що пов’язана з протиріччям між соціальною дійсністю та її теоретичним у явленням, яка потребує для свого пізнання; вирішення певних методів, процедур, прийомі І дослідження.

Вирішити проблему - значить вирішити це протиріччя, добу ти знання, яких не вистачає, і на їх основі сформулювати рекомендації для зацікавлених осіб чи органів.

При постановці і обґрунтуванні проблеми необхідно керуватися наступним:

по-перше, проблема повинна бути чіткого і відображати ситуацію, яка склалася. У мій повинно бути виражене протиріччя, яке породило її;

по-друге, вона може бути настільки гострою, що потребує найшвидшого вирішення;

по-третє, вона не повинна бути малозначною, а також глобальною, вирішити яку неможливо не денному рівні дослідження.

Визначення мету об’єкту та предмету дослідження.

Мета дослідження - це очікування кінцевих результатів, які визначають направленість дослідження. Загальна мета дослідження - отримання інформації для опрацювання рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень.

Об’єкт дослідження - це соціальний процес чи якась область соціальної дійсності або ті соціальні умови, що явно чи неявно містять у собі соціальні протиріччя та породжують соціальну ситуацію, на яку спрямовано процес пізнання. Об’єктом військово-соціологічного дослідження найчастіше е військові колективи, їх службова діяльність, умови життя та побуту.

Предмет дослідження - це властивості; сторони, відношення, особливості об’єкту, які найбільш випукле виражають протиріччя, що вміщені в ньому, досліджувану проблему. У предметі виражається взаємозв'язок проблеми і об’єкту дослідження.

Оскільки об’єкт - це те, що має соціальні протиріччя, остільки предмет - це ті властивості і сторони, які найбільш випукло виражають дане протиріччя.

Логічний аналіз основних понять.

Він криється в тому, що виділяються основні поняття, які розкривають об’єкт дослідження, і розташовані так, що відбивають його сторони, властивості, відношення, тобто, через їх аналіз можливо уявити як в дійсності протікають соціальні процеси.

Аналіз базується:

По-перше, на тому, що об’єкт вивчення, як правило, необхідно розчленити на складові Його елементи, які аналізуються. В результаті соціолог отримує необхідну інформацію про різні сторони об’єкту, який ним вивчається. Потім на основі отриманих даних, синтезуючи їх, він складає цілісне уявлення про об’єкт дослідження.

По-друге, на тому, що будь-які явища чи процеси можна описати за допомогою понять. Так як поняття мають різний ступінь спільності, це дає можливість за їх допомогою розчленити не сам об’єкт дослідження, а поняття, які відображають як об’єкт дослідження з цілому, так і його окремі сторони. Так можна побудувати словесну модель соціального явища чи процесу, що вивчається.

Логічний аналіз основних поняті реалізується за допомогою двох процедур: інтерпретації та операціоналізації.

Інтерпретація /визначення/ - це виділення ключових понять і розкриття їх змісту. Визначення понять та їх змісту можна знайти у довідниках, підручниках чи соціолог може сформувати самостійно, виходячи з логіки дослідження та свого практичного досвіду.

Операціоналізація понять означає розчленування отриманих у ході інтерпретації понять на складові, які можна звести до понять, що відбивають прості, конкретні факти і піддаються кількісним та якісним характеристикам.

Пошук індикаторів і вибір шкали вимірювання.

Індикатор - доступна спостереженню та вимірюванню характеристика /ознака/ об’єкту, який досліджується. Індикатором виступають ті факти, які піддаються кількісній та якісній характеристиці, але це також можуть бути оцінки, припущення, міркування військовослужбовців, які виражають їх ставлення до різних явищ життєдіяльності військових колективів. Вони є можливими варіантами відповідей на питання.

Звертаю увагу на те, що при виборі індикаторів необхідно керуватися тим, що:

1) Вибір індикаторів зумовлений операціональними поняттями; саме вони окреслюють коло тих факторів, які можуть бути використані як індикатори.

2) Є операціональні поняття, які самі виконують роль індикаторів. Це такі як: вік, національність, військове звання тощо.

3) Є операціональні поняття, які потребують використання не одного, а кількох індикаторів. Наприклад, коли вимірюють активність військовослужбовців при виконанні ними завдань бойової підготовки, використовується кілька індикаторів.

4) У кожному випадку вибір сукупності індикаторів залежить від характеру об’єкта військово-соціологічного дослідження, умов, в яких він знаходиться.

Підкреслюю, що розміщення відповідей у певній послідовності утворює шкалу вимірювання.

У соціологічних дослідженнях для вимірювання використовуються такі типи шкал: номінальна /найменувань/, рангова /порядків/, інтервальна /метрична/.

Номінальна шкала - це така, яка відбиває лише якості об’єктів, якими вони відрізняються один від одного. Об’єкти /явища/, які аналізуються, зводяться у групи відносно якоїсь ознаки і їм присвоюються числа.

Наприклад:

стать – 1) чоловіча; 2) жіноча;

національність – 1) українець; 2) росіянин; 3) білорус…

Про міру важливості цієї властивості чи ознаки нічого не говориться, фіксується лише факт її наявності.

За допомогою цієї шкали вимірюються інтереси людей, їх думка, рід занять, сімейний стан і таке інше.

Рангова чи порядкова шкала - це така, яка відбиває ступінь вираженості вимірюваної якості. Згідно цієї шкали відповіді, які відбивають вимірювану якість, розташовуються у визначеному порядку від найбільш до найменш значимої позиції чи навпаки.

Наприклад, у межах даної шкали відповіді на питання: "В якій мірі Ви здібні керувати своїми емоціями" розташовують таким чином:

- Завжди керую своїми емоціями;

- У більшості випадків можу керувати собою;

- Бував, що зовсім не можу опанувати собою. Номери відповідей представляють собою ранги. Інтервальна /метрична/ шкала служить в основному для вимірювання кількісних характеристик, тобто, дозволяє визначити не тільки ступінь, але й міру вираження якої-небудь ознаки явища, яке вивчається. Головним чином це ті ознаки, які можна виразити числом. Це вік, строк служби, час, витрачений на той чи іншій від діяльності.

Звертаю увагу курсантів на те, що вибір шкали, в якій передбачається вимірювання, роблять виходячи з вимог, які ставляться перед нею: валідність, повнота та чутливість.

Валідність виражається у тому, що шкала, яка використовується вимірює саме ті якості чи властивості явища, які дослідник має намір виміряти.

Повнота шкали вимірювання припускає, що у варіантах відповідей на питання враховані вві значення індикатора.

Чутливість шкали - це здатність виявити відношення респондентів до явища, яке вивчається, з тією чи іншою мірою диференціації. Вона визначається кількістю позицій у варіантах відповідей на питання. Звично використовуються шкали з трьома, п’ятьма та сімома позиціями. Чим більше позицій, тим вище чутливість шкали.

Висунення гіпотез та постановка завдань дослідження.

Гіпотеза - це обґрунтоване припущення, яке висунуте для пояснення якихось фактів, явищ, процесів, що потрібно підтвердити чи спростувати.

Гіпотези виникають на стикові знання та незнання. При цьому початкові передумови для їх висунення - відсутність знань, які дозволяють дати пояснення та припущення про причини явищ, процесів, тобто, явище відоме, а причини, які породжують його, – ні. На основі відомого робиться припущення про причини даного явища, а потім у ході дослідження збираються дані, які підтверджують чи спростовують висунуте припущення.

З точки зору задач дослідження гіпотези поділяються на основні і неосновні. Перші відкосяться до центрального питання /проблеми/, до основної задачі. Другі - до додаткових задач. Тому у ході дослідження нерідко висувається не одна, а кілька гіпотез.

Підкреслюю, що при висуненні гіпотез необхідно керуватись наступними вимогами:

1) Гіпотези не повинні бути тривіальними, тобто ;такими, доказ чи спростування яких нічого не дає соціологічній науці .Вони повинні виходити за межі повсякденної свідомості.

2) Вони не повинні бути надто загальними, без строгих формулювань, тому що в цьому випадку їх не можна перевірити.

3) Вени повинні бути доступні перевірці у процесі даного соціологічного дослідження.

4) Вони не повинні - суперечити відомим і перевіреним фактам, а також одна одній /хоча і можуть бути альтернативними/.

Слід пам’ятати, що від правильного формулювання гіпотез, багато в чому залежать спрямованість та результати дослідження.

Задачі дослідження формулюються у відповідності з метою дослідження і гіпотезами. Вони, як і гіпотези, умовно розділяються на основні і неосновні /додаткові/ .

Основні задачі обумовлені метою дослідження і містяться у пошуках відповіді на центральне питання, тобто, виявлення шляхів і засобів вирішення даної військово-соціологічної проблеми.

Додаткові .задачі носять допоміжний характер. Вони сприяють вирішенню основної задачі, а їх вирішення може бути підготовкою.

Розробка методико-організаційного розділу програми включає:

визначення сукупності, яка досліджується, та обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження;

характеристику методів, які використовуються при зборі первин­ної військово-соціологічної інформації;

логічну структуру інструментарію для збору військово-соціологічної інформації;

робочий план військово-соціологічного дослідження.

Визначення сукупності, яка досліджується та обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження.

Сукупність, яка досліджується - це кількісна характеристика об’єкта, що буде досліджуватися. Якщо цей об’єкт /колектив чи соціальна група/ нечисленний, то можуть бути охоплені дослідженням усі сто відсотків його чисельності. Але якщо об’єкт численний, а це, як правило, так і буває, то стовідсоткове охоплення неможливе. У цьому випадку використовується вибірковий метод. Він полягає в тому, що з множини одиниць спостереження /підрозділу чи військовослужбовців/ відбирається обмежена кількість для . подальшого всебічного вивчення.

Цей метод заснований, по-перше, на взаємозв'язку і взаємообумовленості якісних характеристик соціальних об’єктів, по-друге, на правомірності висновків про ціле на основі вивчення його частини при умові, що по своїй структурі частини е мікромоделлю цілого.

Звертаю увагу курсантів на те, що основними поняттями при здійсненні вибірки є генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця відбору, репрезентативність.

Генеральна сукупність - об’єкт дослідження, який матеріально, територіально, виробничо у часі "локалізований" і на який розповсюджуються висновки дослідження. Наприклад, вивчається стан морально-психологічної підготовки у з’єднанні. У даному випадку особовий склад з’єднання буде генеральною сукупністю.

Вибіркова сукупність - це визначена кількість елементів генеральної сукупності, які відібрані за чітко визначеним правилом і підлягають дослідження. Стосовно приведеного прикладу, то це конкретні частини, підрозділи, в яких буде вивчатися стан морально-психологічної підготовки особового складу. Висновки, які одержані в результаті дослідження, екстраполюються (переносяться) на весь особовий склад з’єднання, тобто, на всю генеральну сукупність.

Елементи, які відібрані за особливим планом на кожному етапі вибірки, мають назву одиниця відбору. Якщо генеральною сукупністю є з'єднання, то одиницями відберу будуть полк, батальйон, рота, тобто, та організаційна структура, яка потрапляє у вибірку.

Елементи вибіркової сукупності, які підлягають безпосередньому вивченню, називаються одиницями аналізу. Це конкретні військовослужбовці, що потрапили у вибірку.

Перелік елементів генеральної сукупності /списки особового складу, номери документів/ ,за допомогою яких відбираються одиниці аналізу, називаються основами вибірки.

Репрезентативність - це властивість вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності з деякою погрішністю. Репрезентативність тим вища, чим більшою кількістю одиниць аналізу буде представлена вибіркова сукупність - це, по-перше, і, по-друге, чим одноріднішими будуть одиниці аналізу.

Звертаю увагу курсантів на те, що .головними вимогами при формуванні вибірки є:

забезпечення всім елементам генеральної сукупності однакових можливостей потрапити у вибірку;

- вибіркова сукупність повинна бути мікромоделлю генеральної сукупності; вона відтворює останню з деякою помилкою, помилка повинна бути мінімальною, підвищена надійність результатів обстеження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна - від 3% до 10%, приблизна - від 10% до 20 %, орієнтовна - від 20% до 40%, а прикидочна - більш 40%. Помилка вибірки істотно залежить від її об’єму. Чим більшій її об’єм, тим менша помилка. Підкреслюю, що у практиці військово-соціологічних досліджень помилка частіше приймається рівною 5% - 7%. Цьому відповідає мінімальний обсяг регіональної вибірки -200-400 чоловік .Це і є оптимальна чисельність респондентів, яка дозволяє робити досить обґрунтовані висновки за даний регіон. Звідси висновок: обсяг мінімальної вибірки при масових дослідженнях повинен бути в межах 200-400 військовослужбовців. Якщо величина генеральної сукупності - 5000 військовослужбовців і більше, то вибіркова повинна бути 10% її складу /але не більше, ніж 2000-25000 чоловік/.

Звертаю увагу курсантів на те, що за В.І. Паніотто є такими розрахунки репрезентативної вибірки з допущенням 5% помилки:

Обсяг генеральної сукупності	500	1000	2000	3000	4000	5000	10000
Обсяг вибірки	222	286	333	350	360	370	385

Підкреслюю, що у практиці військово-соціологічних досліджень зустрічаються ситуації, які характеризуються дефіцитом часу, сил і засобів для проведення досліджень. У таких випадках можна зменшити обсяг вибірки до 100 і, навіть до 50 чоловік. Однак необхідно пам’ятати про істотні особливості таких вибірок, а саме про те, що вони статистично обґрунтовані тоді, коли відсоткові розподіли перевищують 50%-60% усіх опитаних військовослужбовців. Це значить, що змістовні висновки у таких випадках можна робити тільки з тих питань, які зібрали не менше половини чи 2/3 усіх відповідей.

Існує декілька прийомів вибірки: гніздова, серійна, механічна, власне випадкова, стихійна, квотна, основного масиву, комбінована.

Гніздова - припускає відбір одиниці дослідження не окремих респондентів, а групи чи колективи з наступним суцільним опитуванням у відібраних групах .

Серійна - полягає у розбивці генеральної сукупності на однорідні частини /серії/ за заданою ознакою. Відбір здійснюється по кожній серії окремо, пропорційно числу елементів у ній.

Механічна - полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводяться у єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирається відповідне число респондентів.

Власне випадкова - одиниці аналізу вибираються суто випадково без дотримання послідовності.

Стихійна - її прикладом служить поштове опитування читачів журналу чи газети.

Квотна - коли вже є інформація про розподіл одиниць спостереження у генеральній сукупності, тобто, норма представництва за контрольними ознаками. У такому випадку її числове значення виступає як параметр квот. Число ознак, які лежать в основі квот, як правило, не перевищує трьох-чотирьох.

Основного масиву - зручніше використовувати у розвідувальних дослідженнях для зондажу якого-небудь контрольного питання. Метод основного масиву передбачає, як правило, опитування – 50%-70% усієї чисельності особового складу конкретного військового колективу.

Комбінована - полягає, як правило, у тому, що спочатку звично робиться гніздова вибірка /відбір колективів/, а потім вже проводиться випадковий чи суцільний відбір респондентів для опитування.

Звертаю увагу курсантів на те, що практикою військово-соціологічних досліджень встановленого достовірність опитування досягається при таких показниках: рота - 16-17 чол., батальйон - 50 чол., полк - 100 чол., дивізія - 200 чол. при випадковій чи квотній вибірці.

Після складення попередньої схеми вибіркової сукупності. конкретизуються об’єкти вивчення і визначаються методи збору інформації.

Характеристика методів, які використовуються при зборі військово-соціологічної інформації.

Підкреслюю, що в залежності від виду і характеру дослідження це може бути чи опитування /анкетування, інтерв’ю/, чи спостереження, чи аналіз документів. Для отримання різнобічної соціологічної інформації ці методи, як правило, використовуються комплексно. У програмі вказується, які питання якими методами вивчаються.

Логічна структура інструментарію для збору військово-соціологічної інформації повинна відображати на виявлення яких характеристик предмету дослідження спрямовано той чи інший блок питань і порядок розташування питань в інструментарії, наприклад, у анкеті. Базується логічна структура інструментарію на логічному аналізі основних понять.

Логічна схема обробки інформації полягає у логічній побудові методів обробки і аналізу одержаної інформації, зокрема, тут пояснюється, як і обробляється одержана інформація: вручну чи на ЕОМ, як аналізується: за допомогою таблиць чи графіків, математичних підрахунків чи комплексно.

В кінці програми дається робочий план військово-соціологічного дослідження. Він представляє собою алгоритм роботи дослідника, починаючи від отримання і формування соціального замовлення на його проведення і закінчуючи обробкою, аналізом отриманої інформації, видачею конкретних рекомендацій. У плані передбачаються організаційні та фінансові витрати, організаційно-технічні процедури дослідження.

Звертаю увагу на те, що як правило, план має чотири блоки заходів. Перший блок об’єднує заходи, пов’язані з підготовкою дослідження: порядок складання і затвердження програми та інструментарію дослідження, формування та інструктаж груп збору інформації, проведення пробного дослідження, розмноження анкет.

Другий блок містить перелік всіх організаційних і методичних робіт, які забезпечують збір військово-соціологічної методичної інформації: прибуття у підрозділи і частини, доповіді посадовим особам про мету і зміст дослідження, уточнення порядку його проведення, безпосередній збір інформації.

Третій блок охоплює заходи, пов’язані з підготовкою зібраної інформації до обробки та її обробкою.

Четвертий блок включає аналіз отриманих даних, підготовку звітів і вироблення рекомендацій.

Підкреслюю, що у плані кожний захід визначається відповідальний і встановлюється термін виконання. За формою він довільний, як правило, відповідає загальноприйнятим взірцям.

Методичні вказівки до третього питання: "Методична частина програми конкретно-соціологічного дослідження".

Соціологічна практика виробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації: опитування, інтерв’ю, спостереження, експеримент, аналіз документів, експертна оцінка, тестування, фоку е-групи, ведення бесіди тощо. Підкреслюю, що "використання соціологом того або іншого методу, в тому числі їх сукупності, залежить від умов, місця і часу, мети і завдань дослідження також його виду.

Аналіз документів.

Звертаю увагу курсантів на те, що найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів, які є в будь-якому цивілізованому суспільстві. Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, про ті або інші соціальні суб’єкти, що функціонують у суспільстві.

Підкреслюю, що коло власне соціологічних документів, які віддзеркалюють різні сторони суспільного життя в наш час технізації і інформатизації настільки широке, що будь-яке емпіричне соціологічне дослідження не і слід планувати, а тим більше виходити на польові дослідження, не проаналізувавши попередньо офіційні статистичні дані, не вивчивши минулі і сучасні дослідження з даної теми, якщо вони є, матеріали книг і журналів, звіти різних відомств і т.д.

Щоб добре орієнтуватися в багатоманітності документів, перш за все необхідна їх класифікація, підвалиною якої служить форма, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію, від форми, в якій той або інший документ фіксує вміщену в ньому інформацію, залежіть цілі його використання і методи аналізу.

За формою фіксації інформації документи діляться на:

письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);

статистичні дані (цифрова форма викладу);

іконографічна документація (кіно-, відео-, фотодокументація, картини);

фонетичні документі.

В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний метод аналізу документів).

Суттєво відрізняючись один від одного, вони не виключають, а взаємно доповнюють себе, дозволяючи компенсувати наявні в кожному вади.

Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв’язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій. Разом з тим основною слабкістю традиційного аналізу документа є суб'єктивність: якби соціолог-дослідник не прагнув бути об'єктивним при оцінці інформації, яка міститься в документі, його інтерпретація завжди в меншій чи більшій мірі буде суб’єктивною.

Бажання позбутися суб'єктивності традиційного аналізу обумовило появу принципово нового, формалізованого метода аналізу документів, який одержав назву “контент-аналіз”. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа /наприклад, частота вживання певних термінів/, які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторони змісту. Тоді зміст документу стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документа може бути виміряне за допомогою формальних /кількісних/ показників.

Підкреслюю, що робота з документами вимагає від соціолога крім соціальних знань великої винахідливості, вона завжди є дослідницьким пошуком.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлю­ваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів, основним інструментом його є питальник або анкета.

Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімність дослідження, спосіб заповнення анкети, а також висловлюються подяка /вона можлива і в кінці анкети/ за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина – паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних /стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т.д./.

Звертаю увагу курсантів на деякі вимоги до самої анкети та анкетного опитування;

опитування не повинно тривати більше 30/40 хвилин у зв’язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання залишаються зазвичай без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25-30 запитань;

важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому більш складні за змістом /і розумінням/ запитання повинні йти слідом за більш простими;

перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буде нейтральним;

важкі запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб респондент включився в тему;

запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам;

запитання повинні відповідати логічним вимогам: спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факту події, а потім вже про його оцінку;

якщо в анкеті з’являється новий розділ, то необхідно "підвести" опитуваного до нової теми.

За предметним змістом запитання анкети поділяються на:

запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого г респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т.д.

запитання про знання, мета яких - з’ясувати, що знає і що може повідомити респондент. Як правило, це запитання, які мають мету виявити рівень по інформованості респондента і його знань в певній галузі.

запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента;

запитання про мотиви, покликані викликати суб’єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

За своєю логічною природою запитання класифікуються:

.основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються. Саме вони становлять більшу частину анкети;

запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою;

контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості. Контрольні запитання зазвичай розташовуються в анкеті на деякій відстані як від основного, так і від один одного. Різновидом контрольного може бути повторне запитання із збереженням тих же умов - на увесь обсяг вибірки (напельне опитування) або на 5%–10% осіб, вже опитаних раніше;

запитання, які наводять на думку допомагають респонденту у правильному осмисленні основного запитання, знайти точну відповідь.

За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на:

контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентами. їх мета - створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь. Як правило, це перше або одне з перших запитань анкети, яке за формою повинно бути досить простим і торкатися самого респондента, ніби налаштовувати його на зацікавлену участь у анкетуванні;

буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: "Як Ви думаєте?" - і далі йде опис нової проблеми. Мета цього виду запитань - перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу;

прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції;

опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань. Респондент тут відповідає на запитання від імені групи, колективу, в безособовій формі. Такі запитання ставляться й тоді, коли прямі запитання не зручно ставити або є передсторога, що на них не буде одержана щира відповідь.

За характером відповідей на поставлені запитання вони розподіляються на такі види:

відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді;

запитання закритого типу;

запитання напівзакритого типу;

запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей;

шкальні запитання - відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник;

дихотомічні запитання /або-або/.

Звертаю увагу курсантів на те, що за способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

роздавальні анкет ер особисто вручає анкету і чека е, поки вона заповнюється, тут же одержує її – очне роздавальне опитування, одержує заповнену анкету через декілька днів - заочне роздавальне опитування;

поштове - анкета за попередньою домовленістю висилається і одержується поштою;

пресове - анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;

телетайпні цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв’язок.

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

стандартизоване націлене на одержання статистичної інформації;

фокусоване - збираються дані за умов конкретної ситуації;

глибинне - спрямоване на одержання пошукової інформації.

За рівнем компетентності респондентів розрізняють:

масове опитування /думка неспеціалістів з тої чи іншої теми/;

масове опитування у співробітництві з дослідником /передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується/;

- симптоматичне опитування /достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань досліджень/;

експертне опитування /опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається/.

Звертаю увагу курсантів на те, що основними етапами здійснення і анкетного опитування є:

підготовчий .етап - він включає розробку програми опитування, складання плану і сітьового графіка роботи, проектування анкети, її апробацію, тиражування анкети, складання інструкцій для анкетера, респондента та інших учасників опитування, підбір і підготовка інтерв'юерів, анкетерів, розв’язання організаційно-технічних і фінансових проблем/;

оперативний етап - сам процес анкетування, який також має свої власні стадії і підетапи;

підсумковий етап /результуючий етап/ - обробка і аналіз одержаної інформації, оформлення звіту.

Підкреслюю, що за допомогою методу анкетного опитування ми може­мо зібрати основну масу соціологічної інформації, але щоб вона була більш достовірною, можна поєднувати його з іншими методами: анкетування і спостереження, анкетування і вільне інтерв’ю.

Соціометричний метод - це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи.

Підкреслюю, що наявність анкети-питальника, характер її заповнення вимоги до контакту з опитуваним - ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, на дивлячись на наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування /анкетного і інтерв’ю/ полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

Поява соціометричного методу або просто соціометрії в арсеналі соціологічного дослідження пов’язано з іменем американського соціального психолога і соціолога Я. Морено /1892-1974 рр./. Термін "соціометрія", запропонований ним, походить від двох латинських слів: "осі" - друг, товариш і “еl” - вимірювання, міра, тобто в буквальному сенсі "соціометрія" означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.

Звертаю увагу курсантів на те, що повсякденний життєвий досвід свідчить про те, що в процесі сумісної діяльності індивідів завжди є наявними почуття симпатії і антипатії один до одного .Одні індивіди прагнуть /позитивний вибір/ співпрацювати з певними людьми в якійсь конкретній ситуації, в процесі якогось досить визначеного виду діяльності, інші індивіди, навпаки, висловлюють небажання /негативний вибір/ взаємодіяти з цими особами. Процес інтерперсональних позитивних або негативних виборів є невід'ємною характеристикою повсякденної життєдіяльності групи. Соціометричний тест якраз і має своєю метою виміряти почуття симпатії або антипатії що проявляються у міжособистісних відносинах.

Підкреслюю, що цей тест являє собою специфічну техніку виміру досить конкретного виду міжособистісних відносин, які виражаються в різних і оцінках і судженнях одних членів групи відносно інших в плані бажання або небажання взаємодіяти один з одним. Соціометричний тест дозволяє дати кілі кісну оцінку виборів індивідів стосовно один одного в процесі виконання певного виду діяльності. Він є достатньо ефективним методом опису і оцінки соціально-психологічного стану міжособистісних відносин, психологічної структури групи і її загального психологічного клімату.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптимальну І інформацію про позиції індивідів в групі /наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність підгрупи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т.д./ і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має дуже і велике значення для корегування міжособистісних відносин в групі.

Звертаю увагу, що інтерперсональні вибори можуть вивчатися на двох рівнях:

поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реєструючи дані своїх спо­стережень, потім аналізуючи їх;

вербально-прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин і між індивідами, ті, яким вони надають перевагу.

Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин. Вибір того чи іншого способу конструювання тесту визначається як завданнями дослідження, так і характеристиками групи, що вивчається. Згідно Я.Морено, тест має відповідати таким, вимогам:

межі групи, в якій проводиться тест, мають бути чітко визначеними;

індивіди невинні робити необмежене число виборів;

індивіди повинні бути опитані з метою виявлення їх вибору в термінах певного критерію;

результати соціометричного тесту повинні бути згодом використані для того, щоб реконструювати групу;

всі вибори членами групи повинні здійснюватися самостійно;

питання повинні формулюватися таким чином, щоб вони були в рівній мірі зрозумілими всім членам групи.

Підкреслюю, що найчастіше соціометричний тест застосовується до вивчення малих груп /до 10-25 чоловік/, де він дає найбільший ефект, хоча з його допомогою іноді вивчають і структури відносин та зв’язків у великих групах. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах які мають деякий досвід сумісної діяльності три і більше місяців /на основі якої вже виникли певні сталі взаємовідносини між його членами. В іншому випадку дослідження зафіксує випадкову структуру.

Процедура соціометричного опитування складається з декількох етапів:

визначення проблеми, вибору об’єкта дослідження, ознайомлення з величиною і різними соціально-демографічними характеристиками групи;

входження дослідника в прямий контакт з членами колективу і вияву довір’я до себе, а також з встановлення змісту соціометричних тестів;

власне опитування /інструктування респондентів, роздача соціометричних карток, заповнення їх респондентами, збір карток/;

обробка інформації і представлення її в аналітичному вигляді;

формулювання висновків і рекомендацій.

Звертаю увагу курсантів на те, що соціометричне опитування може проводитися як у формі роздавального анкетування на місці, так і у формі своєрідної анкети-інтерв’ю. В першому випадку дослідник просто роздає респондентам анкети, контролює їх заповнення, а потім збирає їх. У другому; випадку дослідник зачитує питальник респондентам, кожний з яких на чистому аркуші паперу, нумеруючи черговість запитань, відразу ж відповідаючи на них.

Соціологи використовують чимало різних методів обробки даних соціометричного опитування, які можна поділити на дві групи: 1) графічні методи /соціограми/; 2) кількісні методи /індекси статистичний аналіз, факторний аналіз/.

Соціограма являє собою графічне зображення структури міжособистісних відносин в групі. При її побудові користуються такими графічними волами:

А↔Б - взаємний позитивний вибір;

А→Б - однобічний позитивний вибір; 22.

А--->Б - взаємний негативний вибір;

А--->Б - однобічний негативний вибір;

А-->Б -. несумісний вибір /В заперечує А, А вибирає Б/;

А Б - взаємна байдужість.

Першим етапом обробки результатів соціометричного опитування є побудова соціоматриці, тобто зведення всіх результатів опитування в таблицю:

		Кого обирають							Кількість здійснених виборів
		а	б	в	г	д	е	ж	Т+	Т-
	а		+	+					2	0	2
	б	+			+	+			3	0	3
	в	+	+						2	0	2
	г	+		+				-	2	1	3
	д	+						-	1	1	2
	е								0	0	0
	ж	-				-			0	2	2
	Т+	4	2	2	1	1	0	0
	Т-	1	0	0	0	1	0	2
		5	2	2	1	2	0	2

Позначення:

+ – позитивний вибір;

- – взаємний позитивний вибір;

Ο – негативний вибір

Ο – взаємний негативний вибір.

Стан байдужого ставлення індивідів один до одного зазвичай позначається нулем або взагалі не позначається /тоді клітинка в таблиці залишається порожньою/. На основі даних соціоматриці визначають індивідуальні і групові індекси, за допомогою яких здійснюється характеристика статусу індивіда в групі і його ставлення до інших членів групи, а також групова інтеграція, групова стійкість і групова експансивність.

Соціометричний статус військовослужбовця в групі

/Sї/

де а /+/, в /-/ - кількість позитивних та негативних виборів, отриманих даним індивідом;

n - чисельність групи; m - кількість використаних критеріїв.

Індекс групової згуртованості - індекс згуртованості або щільність соціальних зв’язків у групі:

Р = АД/ + А/-/

де А/+/, А/-/ - кількість позитивних та негативних взаємовиборів в групі.

Отже, за допомогою соціометричного опитування можна досить швидко зробити моментальний знімок з динаміки внутрішньогрупових відносин - встановити типи взаємовідносин, виявити підгрупи, охарактеризувати позицію кожного члена групи, соціально-політичний клімат в групі і т.д.

Звертаю увагу курсантів на те, що достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв’ю. Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв’юер /той, хто опитує/ і респондент /той, кого опитують/ зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на за дане йому в усній формі запитання.

Інтерв’ю - це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Широкою є сфера застосування інтерв’ю:

воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез;

інтерв’ю часто використовується для розробки методики великих опитувань-обстежень;

воно може бути застосовано в якості основного методу отримання інформації при обмеженій або малій вибірці;

інтерв’ю застосовують в якості додаткового методу одержання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т.д.;

нарешті, воно використовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.

За формою розрізняють декілька видів інтерв’ю:

вільне інтерв’ю, коли як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т.д. Таке інтерв’ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;

глибинне інтерв’ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

фокусоване спрямоване інтерв’ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

-стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв’ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при перепису населення.

В залежності від мети, інтерв’ю ділять на:

інтерв’ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ;

документальне інтерв’ю – мета відтворення яких не будь минулих фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх учасників.

За типом суб’єктів, що опитуються:

з відповідальною офіційною особою;

експертом;

респондентом буквально - представником певної групи населення.

За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'юю:

панельне (повторне) інтерв’ю - спрямоване на вивчення трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);

групове інтерв’ю – запланована бесіда в колі сім’ї, групи студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати дискусію;

багаторазове інтерв’ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом тривалого проміжку часу;

неспрямоване інтерв’ю - різновид неформалізованого /вільного/ інтерв’ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання інтерв’юера-уважно вислуховувати висловлювання респондента на певні теми, що його хвилюють.

Звертаю увагу курсантів на те, що успіх інтерв’ю багато в чому залежить від підготовки інтерв’юерів. Вона передбачає:

ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз’яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

навчання їх техніці інтерв'ювання;

надання їм можливості пройти практику проведення інтерв’ю;

набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.

Звертаю увагу курсантів на ще один метод збирання соціологічної інформації як спостереження.

Спостереження як метод збирання інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук.

В соціолого-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів /кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка/ лише та інформація яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Звертаю увагу на те, що застосування соціологічного спостереження має три особливості:

воно зазвичай застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т.д.;

його специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкретними деталями, живі, безпосередні відчуття про об’єкт, що досліджується, а не в їх спогадах і інтерпретації;

спостереження дає можливість одержати дані незалежно як від вміння респондента описати словами свою поведінку, так і від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.

Суттєві види спостереження:

включене/формалізоване/ спостереження /спостереження зсередини) ,коли спостерігач стає повноправним учасником групи, яку він спостерігає. Перевага такого спостереження полягає в тому, що воно дає можливість розкрити приховані для зовнішнього ока сторони об’єкта, що досліджуються. Разом з тим, йому притаманні певні негативні моменти: 1) спостерігач, адаптуючись до групи, яку він спостерігає, сам починає реагувати у відповідності з її стандартами, втрачаючи тим самим об'єктивний кут зору; 2) дуже важко знайти виконавця цього методу.

невключене /неформалізоване/ спостереження - це спостереження ззовні, коли дослідник не стає рівноправним учасником спостережної групи. Невключене спостереження значно простіше, але воно дає в деякому сенсі більш поверхову інформацію, ніж включене. В ньому відсутній ефект самоспостереження дослідника.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження.

Можна також виділити спостереження:

нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;

стандартизоване, якого є чітко фіксовані приписи відносно предмету і процедури спостереження.

Можлива також класифікація спостереження, виходячи з тих або інших особливостей його організації:

лабораторне спостереження, коли об’єктом спостереження є більш або менш наближена до реальності модель;

польове спостереження, коли об’єктом спостереження є реальний со­ціальний процес, той або інший аспект соціальної дійсності.

Спостереження бувають систематичні, які проводяться заздалегідь суворо розробленим планом вивчення об’єкта протягом певного часу, і несистематичними /короткочасовими/, коли вони проводяться іншими способами/із документів, за допомогою опитувань і т.д./. Кожний вид /тип/ спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Спостереження називається надійним якщо, будучи повтореним в тих же умовах з тим же об’єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється - первинним спостережувачем або будь-яким іншим.

Спостереження /спостережувальна процедура, результати спостереження/ називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження. З метою одержання об’єктивної інформації про явище, соціальний факт, що вивчаються, використовуються такі способи контролю: 1) спостереження за спостереженням; 2) контроль іншими методами; 3) звернення до повторного спостереження; 4) виключення із списків оціночних термінів і т.п.

Звертаю увагу курсантів на те, що як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

Експеримент - це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу.

До операцій, які становлять експеримент, можна відвести:

постановку і уточнення завдання і основної гіпотези;

вибір емпіричного об’єкту, в межах якого передбачається провести експеримент;

вироблення загального плану експериментальної і контрольної групи;

формулювання робочих гіпотез і їх уточнення шляхом побудови операційних визначень;

створення експериментальної ситуації через запровадження в дію гіпотетичної причини і проведення періодичних вимірювань функціонуючого об’єкта;

аналіз результатів.

Розрізняють натурний /лабораторний, польовий/ і уявний /модельний/ експерименти. Кожний з них має позитивні і негативні сторони.

Проведення натурних експериментів в соціології, су спільному житті справа далеко не проста. Вона обмежена природою соціальних об'єктів дослідження, які складаються із людей і вимагають від дослідника суворого дотримання моральних і юридичних принципів і норм, суть яких зводиться до одного: не нашкодити об’єкту дослідження. Тому більшість натурних соціологічних експериментів здійснюються на малих групах і мав багато спільного з соціально-психологічними експериментами.

Уявні соціологічні експерименти розповсюджені досить широко. Практично вони присутні в кожному соціологічному дослідженні , де є методи статистичного аналізу .Уявні експерименти є основними при моделюванні соціальних процесів на ЕОМ.В цьому випадку експеримент характеризується двома групами елементів: Формалізованим і неформалізованими параметрами. Формалізовані параметри представлені системою мови машин, а неформалізовані параметри - це концепції, цінні сні орієнтації людини. Вони взаємодіють і з формальною стороною в діалоговому режимі.

Підкреслюю, що в наш час, коли відбувається системна трансформація здійснюється чимало експериментів. За характером об’єктів, що можуть бути і об'єктами експериментів, виділяють: економічні , правові ,педагогічні ,політичні, демографічні, естетичні та інші.

За специфікою поставленого завдання експерименти поділяються на:

науково-дослідні, в ході яких перевіряється гіпотеза, яка містить нові відомості наукового знання;

практичні, які мають на меті запровадження корисної новизни в масових масштабах.

За характером логічної структури доказу гіпотези розрізняють експерименти:

паралельні яких існують як експериментальна, так і контрольна група, і в яких доказ здійснюється на порівнянні стану двох об’єктів (експериментального і контрольного) в один і той же час. Прикладом такого експерименту можуть бути досліди професора Е. Мейо /1924-1936 рр./;

послідовні, й яких контрольна група, як самостійно існуючий, поруч розташований з експериментальною групою об’єкт, відсутня. В цьому випадку одна й та ж експериментальна група виступає як контрольна, до введення імпульсу, і як експериментальна - після того, як імпульс здійснив передбачену дію.

Звертаю увагу курсантів на те, що для виявлення ефективності експерименту доцільні його багаторазові проведення, в ході яких відпрацьовується чистота експерименту і перевіряються основні варіанти розв’язання однієї соціальної проб лем й. У свій час Джон Стюарт Мілль не вважав можливим здійснення експерименту в суспільних науках. Сьогодні ми бачимо, що соціальний експеримент - це світова практика .Його основною метою є одержання нового, по можливості більш точного знання про соціальну реальність Зміна соціальної дійсності здійснюється тут опосередковано, Головним чином через розвиток теорії або через підтвердження істинності окремих її положень в даних специфічних умовах.

Звертаю увагу курсантів на те, що одержані після проведення опитування емпіричні дані підлягають інтерпретації, тобто поясненню. Соціолог має зробити висновки, виявити тенденції, перевірити висуненні в програмі соціологічного дослідження гіпотези. Одержану первинну соціологічну інформацію йому треба узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати одержану дані.

Підкреслюю, що головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Він включає ряд обов’язкових розділів: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключення, список використаної літератури, додатки. Загальними вимогами до цього документу є: чіткість і логічність викладу, аргументованість основних положень, висновків, точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, обґрунтованість рекомендацій і пропозицій.

Здобуваючи об’єктивну інформацію про ті або інші сторони суспільного життя, конкретні соціологічні дослідження можуть допомогти соціологу виявити суттєві суперечності, а також тенденції розвитку певних соціальних явищ і процесів. Те і інше дуже важливе для наукового розуміння і вирішення соціальних проблем, регулювання суспільних процесів або для їх всебічного врахування. Головне в конкретному соціологічному дослідженні - одержати об’єктивну інформацію про те, що відбувається в суспільстві, якій його сфері і як це сприймається людьми.

Література:

Бутенко Й.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентом. – М, 1989.

Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. – М., 1988.

Городяненко В.Г. Социологический практикум.Учебно-методическое пособие. – Н.: ІУстУ.

Зміст і методика проведення військово-соціологічного опитування. - К., 1993.

Как провести социологическое исследование. - М., 1990.

Краткий словарь по социологии. - М., 1988.

Методика организации социологического исследования в части. – Одесса, 1993.

Методика проектування програми та інструментарію військово-соціологічного дослідження. - К., 1993.

Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 1,2. - М., 1990.

Ноэль Э. Массовые опросы. - М., 1978.

Основы социологии. Учебно-методическое пособие для курсантов. – Полтава, 1993.

Овсянников В.Г. Методология и методика в прикладном социологическом исследовании. - Л-д, 1989.

Піча В.М. Соціологія. - К., 2000.

Рабочая книга социолога. - М., 1983.

Радугин А.А., Радугин К.Л. Социология: Курс лекций. - М., 1995.

Рендюк П.Г. Соціологія. – Полтава, 1999.

Социология: Наука об обществе. – Харьков, 1996.

Социология:Учебное пособие. - М., 1995.

Соціологія. - К., 1999.

Соціологія. - Київ-Харків, 1998.

Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. - К., 1998.

Тадевосян З.Б. Словарь-справочник по социологии и политилогии. - М., 1996.

Тощенко Ж.Т. Социология. - М., 1994.

Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

Шаленко В.И. Программа социологического исследования: Учебно-методическое пособие. - М., 1987.

Ядов В.А. Социолоческое исследование: Методология, программа, методы. - Самара: 1995.