Курсова робота

Центральна виборча комісія: правовий статус і організація роботи

Зміст

Вступ

Розділ 1 Характеристика законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року. Порівняльний аналіз

1.1 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 року

1.2 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 2004 року

Розділ 2 Правове регулювання, загальна характеристика центральної виборчої комісії. Роль і місце центральної виборчої комісії серед інших виборчих комісій

2.1 Правовий статус Центральної Виборчої Комісії

2.2 Процедура призначення та склад Центральної Виборчої Комісії

2.3 Повноваження Центральної Виборчої Комісії

Розділ 3 Проблеми правового регулювання і організації роботи Цетральної виборчої комісії та шляхи їх подолання

3.1 Законодавство про вибори та референдум

3.2 Центральні виборчи органи іноземниїх країн

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Демократизм держави визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки встановлені процедури виявлення та здійснення волі народу можуть реально впливати на управління справами держави й суспільства. Безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади — пряме народовладдя є саме такою формою, яка забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність державних структур.

Вибори — один із найважливіших інститутів демократії. Уся система представницьких органів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади. Як інститут демократії виборча система є вираженням повновладдя народу в Україні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу без посередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування [17, ст. 5 ]. Народ безпосередньою бере участь у формуванні органів державної влади як шляхом; виборів, так і через обраних ним депутатів [13, 329 ].

Історія існування органів з організації та проведення виборів до парламентів дуже давня. Але це стосується парламентів західноєвропейських країн. Щодо історії створення виборчих органів парламентаризму в нашій країні, то вона вже відзначила сторіччя – 19 серпня 2005 року виповнилося сто років із часу проголошення виборів до Державної Думи Російської Імперії та затвердження царем Миколою ІІ Положення про вибори до Державної Думи, а 30 жовтня 2005 року виповнюється сто років з дня утворення виборчого зібрання.

В Україні початковими елементами всенародної участі в державотворчому процесі були народні Віча Київське та Новгородське, а віддаленими прототипами українського парламентаризму можна вважати Козацьку Раду доби Запорізької Січі та Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Щоправда, обидва ці органи формувалися шляхом непрямих виборів. До Козацької Ради – за станово-майновою ознакою, а до Центральної Ради – за квотами від партій та організацій і національних груп. Сучасна Верховна Рада веде родовід від Верховної Ради УРСР, яка за назвою, структурою, кількістю депутатів і за основними принципами виборчого права була близька до парламенту сучасної України.

Але об’єднує всі ці виборні органи те, що завжди була присутня організація, яка забезпечувала самі вибори, контролювала їх проведення, а головне – підтверджувала повноваження народних або громадських органів.

Обрання у 1991 році Україною незалежності привело до значних змін не тільки в суспільно-державних відносинах, а й у практиці обрання нових гілки влади – Верховної Ради України та Президента України [15, 270 - 272].

Відповідно до вимог Конституції України в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію - Центральну виборчу комісію. Прийнято Закон України «Про Центральну виборчу комісію», в якому визначено, що Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, котрий відповідно до Конституції України, законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів.

Центральна виборча комісія є незалежним державним органом. Для виконання своїх функцій вона наділена великими правами й повноваженнями, які дають нам можливість залучати до здійснення надзвичайно важливої, власне доленосної для країни справи державні органи всіх рівнів. Комісія будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності.

До складу Центральної виборчої комісії входять 15 членів Комісії. Призначаються вони на посаду та припиняються їхні повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України.

В 2004 році відбулися значні зміни в політичному житті України, які передумовили зміст нових пунктів в першу чергу Конституції Україні, а також виборчого законодавства. Зміни торкнулися і закону про ЦВК. Вiд 30.06.2004 № 1932-IV було затверджено новий закон «Про Центральну виборчу комісію». Було призначено 12 нових членів ЦВК. Строк повноважень ЦВК збільшується з шести до семи років, розширюється обсяг повноважень комісії на виборах ВР АРК, розширюється обсяг повноважень ЦВК стосовно місцевих виборів.

Актуальність теми полягає в тому, що вибори є невід’ємною частиною суспільно-політичного життя країни і організовуються вони за допомогою Центральної виборчої комісії. В світі неоднозначних політичних подій в Україні, дострокових виборів, а також дуже гострого питання – «прозорості» виборів, дана тема набула неабиякої проблемної гостроти. Саме тому в світі останніх подій 29 травня 2007 року було прийнято закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію», в якому сказано, що повноваження всього складу Комісії можуть бути достроково припинені Верховною Радою України за вмотивованим поданням Президента України, а рішення про дострокове припинення повноважень всього складу Комісії приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу.

Мета даної курсової роботи полягає у висвітленні законодавства про ЦВК, дослідженні таких проблем, як повноваження, правовий статус та склад ЦВК, шляхи вирішення правового регулювання ЦВК, а також досвід іноземних країн в формуванні центральних виборчих органів.

Для досягнення даної мети перед нами поставлено ряд таких завдань:

порівняльний аналіз та характеристика законів про ЦВК 1997 і 2004 років;

розглянути правовий статус, процедуру призначення та склад ЦВК;

огляд законодавства про вибори та референдум;

проаналізувати досвід іноземних країн у створенні парламентів та виборчих органів.

Розділ 1. Характеристика законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року. Порівняльний аналіз

1.1 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 року

Літом 1997 року, Президент України 17 липня вніс подання до Верховної Ради України про призначення персонального складу Центральної виборчої комісії. Із перших внесених поданням 15 осіб за результатом голосування депутатів до складу Комісії було призначено лише сім. Тоді взагалі політична ситуація у державі була непроста, а передвиборча й поготів: виборчий процес розпочинається за 120 днів, а закон про вибори народних депутатів не прийнятий, немає Центральної виборчої комісії, ще й близько немає законодавчого акта про місцеві вибори.

Вдруге до питання про призначення членів Комісії повернулися 5 листопада, потім – наступного дня: не набирають проекти постанов потрібної кількості голосів Вже й Закон про вибори народних депутатів України був проголосований (3 жовтня), уже вибори в державі розпочинаються, а Комісії немає. І лише 12 листопада за повторним поданням Президента розглянуто кандидатури і тоді вже проголосовано (навіть не бюлетенями, як за попередніх кандидатів, а відкритим голосуванням, оскільки відлік часу йшов просто на дні). Так було призначено ще шістьох членів Комісії, і 13 листопада о 12 годині дня розпочалось організаційне засідання з виборів керівного складу Комісії.

13 листопада 1997 року з’явилася Центральна виборча комісія як перша самостійна постійно діюча державна інституція, яка забезпечує реалізацію одного з головних прав людини – обирати та бути обраним, а також організацію та проведення виборів і референдумів в Україні.

Саме 13 листопада 1997 року Верховна Рада України затвердила склад Центральної виборчої комісії у кількості тринадцяти осіб, що давало можливість останній працювати. І братися до роботи треба було негайно: країна чекала відповідальних рішень і рішучих дій, від яких залежало майбутнє. Адже до початку виборчого процесу залишались лічені дні, а організовувати його фактично було нікому [13, 304 - 309].

Так почала свою роботу нова самостійна незалежна постійно діюча державна інституція, покликана забезпечувати в державі можливість її громадянам обирати та бути обраними, проводити референдуми. Новим у роботі Комісії було майже все – статус, кількість членів, засади діяльності.

Адже до того часу відповідна комісія працювала як підрозділ Верховної Ради України і називалась «Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України», яка була прирівняна до відділу Верховної Ради України й адміністративно підпорядкована керівникові Секретаріату Верховної Ради України, оскільки і відрядження, й забезпечення транспортом, і матеріально-технічна база – все залежало від Верховної Ради. За дорученням Президії, а потім уже Верховної Ради України Комісія одночасно виконувала обов’язки Центральної виборчої комісії по виборах Президента України і, за необхідності, – обов’язки Центральної виборчої комісії з проведення всеукраїнських референдумів. Але, фактично, основною її роботою було проведення виборів народних депутатів України. Звичайно, розвиток України як демократичної держави, що прагнула інтегруватись у світову спільноту, потребував інших засад для забезпечення таких важливих прав людини, як вільне і свідоме волевиявлення. Відтак була утворена нова державна інституція з особливим статусом.

Через рік після утворення був прийнятий Закон України «Про Центральну виборчу комісію», яким визначався правовий статус, основні принципи діяльності та повноваження цього органу.

Безпосереднє завдання Центральної виборчої комісії України – забезпечити реалізацію та захист конституційних виборчих прав громадян України і прав на участь у референдумах, суверенного права Українського народу на виявлення своєї волі [20, 44].

Статус ЦВК визначається Конституцією України, Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та іншими законами. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає порядок утворення, правовий статус, основні засади організації діяльності Центральної виборчої комісії як постійно діючого колегіального державного органу, до компетенції якого належить забезпечення організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні, забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України і прав на участь у референдумах, суверенного права Українського народу на виявлення своєї волі.

Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів.

Основні принципи діяльності Комісії передбачених цим законом - це забезпечувати дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України [15, 347].

В третьому розділі було визначено незалежність Комісії. Комісія є колегіальним державним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

Комісія та її члени зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим та іншими законами України. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у вирішення питань, що належать до повноважень Комісії, не допускається, крім випадків, передбачених законами України. Гарантії незалежності Комісії у здійсненні своїх повноважень встановлюються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Відкритість і публічність у діяльності Комісії було висвітлено у четвертому розділі Закону. На засіданні Комісії мають право бути присутніми без дозволу чи запрошення Комісії кандидати на пост Президента України та їх довірені особи в загальнодержавному виборчому окрузі, кандидати в народні депутати України, уповноважені представники кандидатів на пост Президента України, уповноважені особи партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, уповноважені представники ініціативних груп всеукраїнського референдуму, а також офіційні спостерігачі від іноземних держав, міжнародних організацій та представники засобів масової інформації.

Рішення Комісії публікуються в центральних і місцевих засобах масової інформації у випадках, в порядку та в строки, встановлені законом. Комісія має друкований орган – «Вісник Центральної виборчої комісії».

Місцезнаходженням Комісії є столиця України - місто Київ.

У слідуючому, шостому розділі, було розглянуто склад Комісії та порядок її формування. Верховна Рада України призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України. У поданні Президента України про призначення на посаду членів Комісії враховуються пропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України. До складу Комісії входять 15 членів Комісії.

Кандидатури осіб на посади членів Комісії попередньо обговорюються в депутатських фракціях і групах, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного профільного комітету Верховної Ради України. Строк повноважень члена Комісії – 6 років.

Окремим розділом розглянуто вимоги до членів ЦВК. Членом Комісії може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою.

Член Комісії не може бути народним депутатом України або мати інший представницький мандат, бути кандидатом у Президенти України, кандидатом у народні депутати України, їх довіреною особою, представником або уповноваженою особою політичної партії, виборчого блоку партій, що беруть участь у виборах, подружжям та іншим близьким родичем кандидата, а також перебувати в їх підпорядкуванні, членом іншої виборчої комісії, членом ініціативної групи всеукраїнського референдуму та в інших випадках, передбачених законами України.

Члени Комісії перед вступом на посаду складають на пленарному засіданні Верховної Ради України присягу.

Комісія є колегіальним органом, який приймає рішення після розгляду на своїх засіданнях питань, що належать до її відання.

Основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. На засіданні Комісії може бути розглянуто будь-яке питання, яке відповідно до цього та інших законів України належить до компетенції Комісії.

Засідання Комісії скликаються її Головою, а у разі його відсутності - заступником Голови Комісії. У разі відсутності Голови Комісії, заступника Голови Комісії чи їх відмови скликати засідання Комісії воно може бути скликане не менш як третиною членів Комісії з обов'язковим повідомленням усіх членів Комісії про час і місце засідання.

Комісія за результатами розгляду питань на засіданнях у межах своїх повноважень приймає рішення.

Рішення Комісії приймаються у формі постанов відкритим голосуванням більшістю голосів від персонального складу Комісії. За рівної кількості голосів членів Комісії, поданих під час голосування, прийнятим вважається те рішення, за яке голосував головуючий на засіданні Комісії.

Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання. Рішення Комісії підлягають обов'язковому розгляду організаціями і посадовими особами, яких вони стосуються. Про результати їх розгляду чи вжиті заходи повинно бути повідомлено Комісію у встановлений нею строк.

Повноваження Комісії, які стосуються організації підготовки і проведення виборів Президента України, виборів народних депутатів України, організації підготовки і проведення всеукраїнського референдуму, організації виборів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів і місцевих референдумів подано у ІІІ розділі Закону [13, 290].

Четвертий розділ цього Закону розглядає повноваження членів ЦВК – Голови ЦВК, заступника Голови Комісії, секретаря Комісії ті інших членів Комісії. В цьому ж розділі (ст. 22) говориться про права та обов'язки членів Комісії.

Регламент Комісії та секретаріат – розділ п’ятий. Порядок організації і внутрішньої роботи Комісії, що не врегульований цим Законом, визначається регламентом Комісії, який за пропозицією Голови затверджується Комісією більшістю від її складу.

Регламент Комісії не може суперечити вимогам Конституції України, цього та інших законів України.

Секретаріат Комісії виконує організаційну, юридичну, аналітичну, інформаційно-довідкову та матеріально-технічну роботу, спрямовану на забезпечення здійснення Комісією повноважень, передбачених цим Законом.

Положення про секретаріат, його структура і штат, правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються Комісією.

В шостому розділі висвітлюються питання щодо фінансування комісії, матеріальне і соціальне становище її членів та працівників секретаріату.

Заключні положення восьмого розділу складається із статей про міжнародне співробітництво Комісії, посвідчення члена Комісії, забезпечення Комісії законами та іншими нормативно-правовими актами, використання Комісією автоматизованої інформаційної системи.

Перехідні положення: До остаточного сформування штату секретаріату Комісії апарат Верховної Ради України, апарат Кабінету Міністрів України, міністерства на період виборчої кампанії 1998 року відряджають своїх працівників до Комісії за її клопотанням.

Для проведення виборчої кампанії 1998 року Управління справами Верховної Ради України, Кабінет Міністрів України здійснюють матеріально-технічне забезпечення Комісії, у тому числі надають необхідні приміщення, транспортні засоби, засоби зв'язку тощо. Акти законодавства України застосовуються в частині, яка не суперечить цьому Закону.

Цей закон затверджено Президентом України Л. Кучмою 17 грудня 1997 року.

1.2 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 2004 року

14 травня 2004р. Верховна Рада прийняла в першому читанні нову редакцію Закону "Про Центральну виборчу комісію" - законопроект № 5235, внесений народними депутатами України Задорожнім О.В., представником Президента у ВР, Ключковським Ю.Б. ("Наша Україна") та Онищуком М.В. (фракція партії Промисловців та Підприємців та НДП).

За законопроект голосували народні депутати фракцій парламентської більшості (окрім фракції НДП) та фракцій Комуністичної та Соціалістичної партій. Не підтримували законопроект фракції «Наша Україна» (незважаючи на підпис Ю. Ключковського під законопроектом), фракція БЮТ та група «Центр».

Основні новації законопроекту були наступні:

1) строк повноважень ЦВК збільшується з шести до семи років;

2) розширюється обсяг повноважень комісії на виборах ВР АРК, а саме:

ЦВК має призначати виборчу комісію Криму та окружні виборчі комісії по виборах депутатів ВР АРК;

ЦВК має формувати виборчі округи.

3) розширюється обсяг повноважень ЦВК стосовно місцевих виборів, а саме:

ЦВК призначатиме місцеві вибори;

ЦВК формує обласні та міські територіальні виборчі комісії;

ЦВК здійснює контроль за дотриманням законодавства на місцевих виборах.

4) ЦВК може створювати регіональні представництва;

5) передбачається збільшення заробітної плати членів ЦВК, забезпечення їх житлом за державний кошт, безплатний проїзд в транспорті та безплатне санаторно-курортне обслуговування;

6) деталізовано процедури роботи комісії, зокрема, розгляду звернень громадян, дострокового припинення повноважень члена комісії.

За чинним тоді Законом ЦВК стосовно кримських та місцевих виборів лише затверджує форми виборчих документів та надає методичну допомогу місцевим виборчим комісіям.

В той же час законопроект практично не змінює порядку призначення членів ЦВК та її керівників.

Експерти вважали, що збільшення впливу ЦВК на місцеві вибори приведе до більшої залежності місцевого самоврядування від центральних органів влади, і таким чином може обмежити можливості реалізації конституційного права територіальних громад на місцеве самоврядування. Такі зміни законодавства суперечать практиці ряду країн з розвиненою демократією, де виборчі комісії на місцевих виборах є незалежними від органів державної влади.

Слід звернути увагу, що при розгляді цього питання ставився на голосування законопроект члена Соціалістичної фракції Г. Гармаш, яким передбачалося забезпечення представництва всіх парламентських політичних партій у складі ЦВК та обрання Голови ЦВК Верховною Радою (за чинним тоді Законом Голова, заступник Голови та секретар ЦВК обираються на засіданні ЦВК). Однак цей законопроект підтримали лише опозиційні фракції НУ, БЮТ та значна частина нової групи «Центр». Більшість та КПУ голосували проти і законопроект не було прийнято.

Але все ж такі 30 червня 2004 року було прийнято новий Закон «Про Центральну виборчу комісію», в який були внесені суттєві зміни, викликані політичними подіями в країні, а також враховані добутим досвідом.

Внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» здійснилося одночасно з удосконаленням всіх інших законодавчих актів у сфері народовладдя, зокрема щодо виборів і референдумів, що вперше в Україні передбачало застосування системного, комплексного, уніфікованого підходу до формування відповідної системи законодавства України.

При підготовці законопроекту щодо внесення змін та доповнень до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» було обрано найбільш ефективну форму законодавчої техніки – пропонувалася нова редакція Закону в цілому, а не внесення змін до окремих положень. Нова редакція Закону України «Про Центральну виборчу комісію», як і чинна тоді редакція Закону, структурно містить 8 розділів, однак у тексті нової редакції закону до 39 передусім за рахунок розширення правового регулювання сфери повноважень Центральної виборчої комісії, більш детальної регламентації порядку формування складу Комісії, організації її діяльності.

Викладення Закону в новій редакції забезпечує системність, раціональність, послідовність у викладенні правових положень законопроекту.

Зміцнення правового статусу Центральної виборчої комісії, розширення обсягу її повноважень, які поширюються на всю територію Української держави, потребував передовсім уточнення назви цього органу. Закон про внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» передбачає встановити офіційну назву цього загальнодержавного органу – Центральна виборча комісія України. Таким чином, назва повністю відображає загальнодержавний статус цього органу, його функції та повноваження, що поширюються на територію всієї держави.

Визначення Центральної виборчої комісії України як конституційного загальнодержавного органу, основним завданням якого є забезпечення реалізації та захисту виборчих прав та прав на участь у референдумі всіх громадян України, з одного боку, а з іншого – узагальнення сучасної практики організації загальнодержавних і місцевих виборів та референдумів надзвичайно актуалізували питання розширення сфери повноважень Комісії, насамперед щодо організації та проведення місцевих виборів, надання консультативно-методичної допомоги при проведенні місцевих референдумів, а також веденні Державного реєстру виборців в Україні, здійснення діяльності стосовно підвищення рівня правової культури суб’єктів виборчого і референдумного процесів тощо. Крім того, практика організації виборів і референдумів в Україні настійливо диктує також і необхідність запровадження нових підходів до побудови системи виборчих комісій. Значне розширення компетенції Центральної виборчої комісії України створить умови для ефективної діяльності Комісії у постійному режимі протягом шести років її повноважень.

Розширення сфери діяльності Центральної виборчої комісії вимагатиме пошуку нових форм роботи щодо інформування населення про її діяльність. Крім того, вирішення завдань підвищення правової культури виборців та громадян, які мають право брати участь у референдумах, поширення ідей, пов’язаних зі створенням ефективної системи народовладдя в Україні, необхідність вивчення та використання зарубіжного досвіду у сфері виборів і референдумів вимагають створення друкованого органу Комісії – «Вісника Центральної виборчої комісії України» на зразок тих, які мають центральні органи державної влади України, а також подібні центральні виборчі органи в країнах Співдружності Незалежних Держав.

При формуванні складу Центральної виборчої комісії враховувати пропозицій політичних партій, виборчих блоків політичних партій, що подолали чотирьохвідсотковий бар’єр на останніх виборах до Верховної Ради України, оскільки: по-перше, такий механізм політичних консультацій вже апробовано під час формування Комісії в 2004 році. Стаття 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» не зобов’язує Президента України в обов’язковому порядку та в повному обсязі враховувати пропозиції політичних партій, виборчих блоків політичних партій.

Це дає можливість Президенту України консультуватись з політичними силами парламенту ще до внесення кандидатур на посаду членів Комісії, однак при цьому залишає за ним можливість вносити також власні пропозиції щодо членів Центральної виборчої комісії, що відповідає положенням Конституції України.

Таким чином, у законі дається відкрита, демократична процедура формування складу Комісії, яка дозволяє досягти позитивних домовленостей щодо підтримки кандидатур на посади членів Центральної виборчої комісії ще на підготовчій стадії їх розгляду у Верховній Раді України та звести до мінімуму конфронтацію в залі парламенту з цього питання.

Строк повноважень для кожного члена Центральної виборчої комісії, передбачений редакцією 1997 року статті 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», замінний на строк повноважень Центральної виборчої комісії в цілому, який триватиме 7 років. Це повністю відповідає стандарту формування вищих виборчих органів у Європейських країнах та державах Співдружності Незалежних Держав.

З метою уникнення в подальшому випадків невчасного формування легітимного складу Центральної виборчої комісії України в законі суттєво уточнена процедура припинення повноважень Комісії у строки, визначені законом, а також процедуру дострокового припинення повноважень члена Комісії, запроваджено механізм призначення члена Комісії замість вибулого.

Уточнено також підстави дострокового припинення повноважень члена Центральної виборчої комісії України, зокрема передбачено, що підставою дострокового припинення повноважень члена Комісії, поряд з іншим, є порушення ним Конституції України, законів України та складеної присяги, факт вчинення якого встановлено судом.

Суттєве розширення функцій і повноважень Центральної виборчої комісії вимагає оновленого, сучасного підходу до формування керівного складу Комісії з метою раціонального і ефективного здійснення управління діяльністю Центральної виборчої комісії, належного розподілу обов’язків між керівними особами Комісії. Відповідно до вимог сучасного управлінського процесу пропонується ввести в керівництві Центральної виборчої комісії посади двох заступників Голови Комісії.

Крім того, в законі встановлено чіткий порядок подання до Центральної виборчої комісії звернень (заяв і скарг), встановлено строки і порядок їх розгляду під час проведення виборів і референдумів та в період між їх проведенням.

Важливою статтею закону є також положення, що стосуються надання Центральній виборчій комісії права порушувати розгляд визначених законом питань з власної ініціативи. Зокрема передбачено, що у разі, якщо Центральній виборчій комісії України стане відомо про порушення виборчого законодавства України, виборчих прав громадян України з результатів проведених нею перевірок або із засобів масової інформації чи інших джерел, що не протирічать законодавству України, Центральна виборча комісія України має право розглянути за власною ініціативою питання, що належать до її повноважень, та прийняти по них рішення у встановленому законом порядку.

Суттєвим є розширення обсягу повноважень Центральної виборчої комісії України. З огляду на це, в тексті закону повноваження Центральної виборчої комісії України умовно поділені на дві групи, виділені в окремих статтях закону: 1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України; 2) спеціальні повноваження при проведені виборів Президента України, народних депутатів України та стосовно організації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та місцевих референдумів.

При визначені спеціальних повноважень Центральної виборчої комісії України у законі передбачається, що їх обсяг визначається як Законом України «Про Центральну виборчу комісію», так і відповідно Законами України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Значно конкретизовано та зміцнено обсяг повноважень членів Центральної виборчої комісії України, забезпечивши при цьому найбільш раціональну організацію роботи Комісії відповідно до її функцій і повноважень, а також незалежність, компетентність, професійність, колегіальність роботи Комісії і разом з тим самостійність членів Комісії.

Законом значно підсилено спрямовуючу і керівну роль Голови Центральної виборчої комісії. Зокрема запроваджено нові положення, якими встановлюється, що Голова Комісії здійснює загальне керівництво діяльністю Комісії та її секретаріатом, організовує їх роботу щодо виконання в цілому повноважень Центральної виборчої комісії, встановлених цим та іншими законами України про вибори і референдуми. Голові Комісії також надано право надавати доручення та видавати розпорядження не лише з питань діяльності секретаріату Комісії, як це передбачено чинним Законом України “Про Центральну виборчу комісію”, а й з питань організації діяльності всієї Комісії.

У Розділ V «Регламент Центральної виборчої комісії України та секретаріат Комісії» найбільш важливим і оригінальним є створення регіональних представництв Центральної виборчої комісії, тобто представництв, які діятимуть у 27 регіонах України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України.

У Розділ VI «Фінансування Центральної виборчої комісії України. Матеріальне і соціальне забезпечення членів Комісії та працівників її секретаріату» внесено також необхідність запровадження системи гарантій діяльності членів Центральної виборчої комісії, в тому числі тих, що стосуються умов та порядку оплати їх праці, побутового, медичного, санаторно-курортного, транспортного та іншого обслуговування.

З початком дії нової редакції закону «Про Центральну виборчу комісію Україні» закон від 1997 року втратив свою чинність.

У зв’язку з політичними подіями 29 травня 2007 року був прийнятий закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» [20, 46].

Закон України «Про Центральну виборчу комісію» після статті 31 доповнити статтею 311 такого змісту: «Стаття 311. Дострокове припинення повноважень всього складу Комісії

1. Повноваження всього складу Комісії можуть бути достроково припинені Верховною Радою України за вмотивованим поданням Президента України.

2. Рішення про дострокове припинення повноважень всього складу Комісії приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу.

3. Депутатські фракції у Верховній Раді України не пізніше наступного дня після дострокового припинення повноважень всього складу Комісії подають Президенту України пропозиції щодо персонального складу Комісії, на підставі яких Президент України протягом трьох днів вносить до Верховної Ради України подання щодо персонального складу Комісії».

2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування

Розділ 2 Правове регулювання, загальна характеристика центральної виборчої комісії. Роль і місце центральної виборчої комісії серед інших виборчих комісій

2.1 Правовий статус Центральної Виборчої Комісії

Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах. Орган держави — це частина державного механізму. Кожний з них володіє специфічними рисами. Державні органи мають відповідні особливості, специфічні ознаки, за якими вони відрізняються від інших організацій, які є в державі й суспільстві.

Наука конституційного права виділяє такі ознаки органу держави: а) конституційно-правовий статус; б) особливості його формування; в) характер державно-владних повноважень; г) специфіка взаємовідносин різних державних органів і структур громадянського суспільства.

Основоположною ознакою належності державного органу до державного апарату є наявність у органу держави державно-владних повноважень. Головні з них закріплені в Конституції України. Державно-владні повноваження характеризуються тим, що: а) порядок формування і діяльність органу, його структура і компетенція закріплюються нормами права, насамперед конституційного; б) орган держави наділяється правом видання юридичних актів, які є обов'язковими для виконання суб'єктами права; в) встановлені цими нормативно-правовими актами приписи забезпечуються засобами переконання, виховання, а за необхідності — можливості застосування примусової сили держави; г) державний орган при реалізації своїх функцій і повноважень спирається на матеріально-фінансове забезпечення своїх приписів (наприклад, фонди держави, кошти державного бюджету України тощо) [13, 279].

Державні органи можуть формуватися тільки в порядку, що встановлений державою. Всупереч такому порядку орган держави з'явитися не може.

Насамперед, необхідно вказати, що статус ЦВК та особливості її діяльності визначені Законом України «Про Центральну виборчу комісію»,

Центральна виборча комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів

місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів.

Комісія є юридичною особою, має печатку із своїм найменуванням. ЦВК та її члени зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим та іншими законами України.

Порядок утворення, склад, повноваження та організація діяльності Комісії визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

У своїй діяльності Центральна виборча комісія України керується нормативними актами: Конституцією України; Законом про вибори Президента України; Законом про вибори народних депутатів; Законом про вибори до місцевих рад; Законом про вибори до ВР АР Крим; Законом про референдум [13, 302].

Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України.

Комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності.

Правова природа, якою відповідно до нового українського виборчого законодавства, наділена Центральна виборча комісія, визначила її нелегкий поступ упродовж всього часу її існування крізь складні перипетії суспільно-політичного життя, що випали на долю нашої держави. Але сьогодні, можна впевнено констатувати, що Центральній виборчій комісії вдалося з честю виконати покладені на неї державою важливі завдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцних засад демократії і прогресу у виборчому та референтному процесах. Підтвердженням цьому є організація та проведення на високому організаційно-правовому рівні виборів Президента України (1999, 2004 роки), народних депутатів України (1998, 2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборів народних депутатів України та виборів депутатів замість тих, які вибули в 1998-2002 роках, а також позачергових виборів народних депутатів України (2007 рік).

2.2 Процедура призначення та склад Центральної Виборчої Комісії

Законом пропонується уточнена, відкрита, демократична, консенсусна процедура формування складу Центральної виборчої комісії України. В частині щодо формування складу Комісії цей закон підготовлено з урахуванням конструктивних пропозицій проекту Закону про внесення змін і доповнень до статті 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» (щодо порядку утворення та складу Комісії), внесеного народним депутатом України Гармаш Г.Ф. (реєстраційний номер 4289 від 21 жовтня 2003 року).

Верховна Рада України призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України. У поданні Президента України про призначення на посаду членів Комісії враховуються пропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України.

До складу Комісії входять 15 членів Комісії. Кандидатури осіб на посади членів Комісії попередньо обговорюються в депутатських фракціях і групах, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного профільного комітету Верховної Ради України. У зв’язку з цим слід звернути увагу зокрема на те, що згідно з законом пропонується при формуванні складу Центральної виборчої комісії враховувати пропозицій політичних партій, виборчих блоків політичних партій, що подолали чотирьохвідсотковий бар’єр на останніх виборах до Верховної Ради України, тому що такий механізм політичних консультацій вже апробовано під час формування Комісії в 2004 році, і тому що стаття 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» не зобов’язує Президента України в обов’язковому порядку та в повному обсязі враховувати пропозиції політичних партій, виборчих блоків політичних партій. Це дає можливість Президенту України консультуватись з політичними силами парламенту ще до внесення кандидатур на посаду членів Комісії, однак при цьому залишає за ним можливість вносити також власні пропозиції щодо членів Центральної виборчої комісії. Ця новела відповідає положенням Конституції України [15, 232].

Із числа членів Комісії в порядку, передбаченому Законом, обираються Голова Комісії, два заступники Голови Комісії та секретар Комісії. Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п'яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.

Комісія працює на постійній основі. Член Комісії є державним службовцем. Строк повноважень члена Комісії - 7 років.

Членом Комісії може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою.

Член Комісії перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України присягу. Особа, яка склала присягу члена Комісії, ставить свій підпис під текстом присяги. Відмова члена Комісії скласти присягу тягне за собою скасування Верховною Радою України рішення про його призначення. Комісія є повноважною з моменту призначення на посаду та складення присяги не менш як двома третинами її складу. Члену Комісії після складення ним присяги видається посвідчення за підписом Президента України.

Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії обираються Комісією на її засіданні таємним голосуванням із числа членів Комісії. Засідання Комісії з виборів Голови Комісії, заступників Голови Комісії, секретаря Комісії вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її персонального складу.

Вибори заступників Голови Комісії та секретаря Комісії проводяться після обрання Голови Комісії. Кандидатури на посаду заступників Голови Комісії та секретаря Комісії пропонуються Головою Комісії. Порядок обрання Голови Комісії, заступників Голови Комісії та секретаря Комісії встановлюється Регламентом Центральної виборчої комісії.

Нинішній склад Центральної виборчої комісії:

Шаповал Володимир Миколайович – Голова Центральної виборчої комісії

Магера Андрій Йосипович – Заступник Голови Центральної виборчої комісії

Усенко-Чорна Жанна Іванівна – Заступник Голови Центральної виборчої комісії

Лукаш Тетяна Леонідівна – Секретар Центральної виборчої комісії

Астахова Тамара Валеріївна – Член Центральної виборчої комісії

Данилевський Юрій Миколайович – Член Центральної виборчої комісії

Донченко Юрій Григорович – Член Центральної виборчої комісії

Жиденко Ігор Григорович – Член Центральної виборчої комісії

Охендовський Михайло Володимирович – Член Центральної виборчої комісії

Писаренко Анатолій Аркадійович – Член Центральної виборчої комісії

Райковський Броніслав Станіславович – Член Центральної виборчої комісії

Чупахін Олександр Михайлович – Член Центральної виборчої комісії

Швець Юлія Вікторівна – Член Центральної виборчої комісії

Шелестов Олександр Миколайович – Член Центральної виборчої комісії

Шелудько Валерій Євгенович – Член Центральної виборчої комісії

2.3 Повноваження Центральної Виборчої Комісії

Згідно розділу ІІІ, 17 статті закону «Про Центральну виборчу комісію України» до загальних повноважень Центральної виборчої комісії відносяться питання щодо забезпечення дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого та референдумного процесів, забезпечення реалізації та захисту виборчих прав громадян України і права на участь у референдумах, здійснення контролю за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми; забезпечення однакового застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України, прийняття обов’язкових для виконання виборчими комісіями і комісіями з референдумів роз’яснень та рекомендацій з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми, внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з питань виборів і референдумів, звернення у разі необхідності до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення чи відповідності Конституції України (конституційності) законів України про вибори і референдуми або окремих їх положень, формування та забезпечення функціонування Державного реєстру виборців відповідно до Закону України «Про Державний реєстр виборців», публікація інформації про вибори і референдуми, матеріалів про свою діяльність та інші.

Крім того, відповідно до законів України про вибори і референдуми окремими статтями викладені повноваження, що стосуються організації підготовки і проведення виборів Президента України, виборів народних депутатів України, всеукраїнського референдуму, виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та місцевих референдумів.

При визначені спеціальних повноважень Центральної виборчої комісії України у законі передбачається, що їх обсяг визначатиметься як Законом України «Про Центральну виборчу комісію», так і відповідно Законами України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України та виборів народних депутатів України передбачають організацію підготовки і проведення виборів. ЦВК оголошує початок процесу виборів , крім того очолює систему виборчих комісій, які утворюються для проведення виборів, спрямовує та контролює їх діяльність. Утворює і формує територіальні виборчі округи з виборів. Здійснює повноваження територіальної виборчої комісії для закордонного виборчого округу, публікує постанови Комісії та іншу інформацію стосовно виборів у випадках, передбачених законом [13, 311].

Також до повноважень ЦВК належить контроль за цільовим використанням коштів, виділених з Державного бюджету України на підготовку і проведення виборів.

Встановлює форми виборчих документів, затверджує зразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчих комісій, визначає порядок зберігання та передачі виборчих документів до відповідних державних архівних установ. Реєструє кандидатів на пост Президента України та народних депутатів України, їх довірених осіб, уповноважених представників у Центральній виборчій комісії; встановлює форму та затверджує текст виборчого бюлетеня з виборів, забезпечує виготовлення виборчих бюлетенів.

Звертається до Вищого адміністративного суду України щодо скасування реєстрації кандидатів з підстав, встановлених законом встановлює та офіційно оприлюднює результати виборів, вносить до Верховної Ради України подання про призначення повторних виборів Президента України у випадках, передбачених законом; після складення присяги вручає новообраному Президенту України посвідчення Президента України; здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону, Закону України «Про вибори Президента України» та «Про вибори народних депутатів України», інших законів України.

Повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення всеукраїнського референдуму - реєстрація ініціативних груп з всеукраїнського референдуму, встановлює форму підписних листів для збирання підписів на підтримку всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, очолює систему комісій, що утворюються для підготовки і проведення всеукраїнського референдуму, спрямовує діяльність цих комісій; утворює комісії з всеукраїнського референдуму (крім дільничних), приймає обов'язкові роз'яснення з питань застосування законодавства про всеукраїнський референдум.

ЦВК здійснює методичне забезпечення діяльності комісій з всеукраїнського референдуму; затверджує кошториси витрат комісій з всеукраїнського референдуму з коштів, що виділяються з Державного бюджету України на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму, контролює використання цих коштів, а також забезпечення комісій з всеукраїнського референдуму приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення всеукраїнського референдуму.

Встановлює форми документів всеукраїнського референдуму, затверджує зразки скриньок для голосування, печаток комісій, визначає порядок зберігання та передачі документів до відповідних державних архівних установ, встановлює форму бюлетеня для голосування на всеукраїнському референдумі та забезпечує їх виготовлення; заслуховує повідомлення комісій з всеукраїнського референдуму, а також керівників міністерств та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготовкою і проведенням всеукраїнського референдуму; встановлює результати всеукраїнського референдуму в цілому по Україні, публікує в пресі повідомлення про його підсумки.

Розглядає заяви і скарги на рішення, дії або бездіяльність, що стосуються всеукраїнського референдуму, і приймає рішення з цих питань; здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

Повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів: здійснює контроль за організацією підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, тобто, здійснює контроль за дотриманням виборчого законодавства України, забезпечує його однакове застосування на всій території України під час підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів; здійснює контроль за дотриманням законодавства України в частині прийняття у встановлені законом строки рішень з питань, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;призначає повторні і проміжні вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим у разі, якщо у встановлений законом строк виборча комісія Автономної Республіки Крим не прийме рішення про призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; призначає повторні і проміжні вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, якщо у встановлений законом строк відповідна територіальна виборча комісія, орган місцевого самоврядування не прийме рішення про призначення виборів депутата місцевої ради чи сільського, селищного, міського голови; здійснює контроль за утворенням територіальних виборчих комісій місцевих виборів; встановлює форми виборчих документів, затверджує зразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчих комісій, визначає порядок зберігання та передачі виборчих документів до відповідних державних архівних установ [13, 318].

У разі невиконання відповідною територіальною виборчою комісією вимог частини другої статті 78 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» за поданням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій) визнає обраним, реєструє наступного за черговістю у виборчому списку відповідної організації політичної партії (виборчого блоку політичних партій) кандидата у депутати до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради (крім сільської, селищної ради) замість депутата, повноваження якого достроково припинено за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевої організації якої він обраний депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради (крім депутатів сільської, селищної ради), та видає тимчасове посвідчення депутата відповідної ради; здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

ЦВК організує підготовку і проведення місцевих референдумів, здійснює консультативно-методичне забезпечення діяльності комісій, що утворюються для підготовки і проведення місцевого референдуму, встановлює форму бюлетеня для голосування на місцевих референдумах, зразок скриньки для голосування на місцевих референдумах, а також форми інших документів щодо проведення місцевого референдуму; здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

ЦВК вносить пропозиції щодо формування Державного бюджету України з питань фінансування виборів і референдумів в Україні, а також здійснює фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборів і референдумів відповідно до цього та інших законів України. Комісія формує кошторис, розподіляє кошти, що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпечення підготовки та проведення виборів і всеукраїнського референдуму, діяльності відповідних виборчих комісій, комісій з всеукраїнського референдуму, контролює правильне та цільове використання зазначених коштів, залучає до проведення перевірок працівників державної контрольно-ревізійної служби України. Порядок обліку надходжень та витрат бюджетних коштів, що виділяються на підготовку та проведення виборів і всеукраїнських референдумів, коштів виборчих фондів кандидатів та виборчих фондів партій визначається Комісією спільно з Міністерством фінансів України відповідно до законів України. Комісія встановлює форми фінансового звіту виборчих комісій та комісій з всеукраїнського референдуму про надходження та витрати коштів, що виділяються на підготовку і проведення відповідно виборів або всеукраїнського референдуму, та фінансового звіту кандидатів на виборні посади, політичних партій . Комісія подає до Рахункової палати фінансові звіти про витрати коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення відповідно виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму, не пізніш як через три місяці з дня офіційного опублікування загальних результатів виборів або всеукраїнського референдуму.

ЦВК та її члени можуть обмінюватися досвідом з відповідними державними органами інших країн, міжнародними організаціями. Комісія може вступати до міжнародних організацій (асоціацій) виборчих органів. Члени Комісії можуть брати участь у спостереженні за підготовкою та проведенням виборів в інших країнах як міжнародні спостерігачі з ініціативи Комісії, Кабінету Міністрів України, а також міжнародних організацій, членами яких є Україна або Комісія.

При проведенні виборів народних депутатів України, Президента України, всеукраїнського референдуму Комісія застосовує автоматизовану інформаційну систему. Члени Комісії мають право ознайомлюватися з будь-якою інформацією, що міститься в автоматизованій інформаційній системі Комісії або виводиться з неї. Під час процедури голосування автоматизована інформаційна система використовується виключно для спостереження за ходом і результатами голосування. Відомості про результати голосування, отримані через автоматизовану інформаційну систему, є попередньою інформацією, що не має юридичних наслідків.

Розділ 3 Проблеми правового регулювання і організації роботи Центральної виборчої комісії та шляхи їх подолання

3.1 Законодавство про вибори та референдум

Основою виборчої системи України є загальне, рівне, пряме, вільне виборче право, яке здійснюється особисто, таємно.

Джерелами виборчого права в Україні є Конституція України, Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 p., Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», Закон «Про вибори Президента України», Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономної Республіки Крим». Депутати в Україні обираються громадянами України на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Закон «Про вибори народних депутатів України» передбачає такі положення: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:

1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій

2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах [22, 136].

Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Право голосу на виборах депутатів (право обирати депутатів) мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах.

Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії , та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії або шляхом самовисування у порядку, встановленому Законом «Про вибори народних депутатів України».

Виборчий процес здійснюється на засадах законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес, політичного плюралізму (багатопартійності), гласності і відкритості виборчого процесу, рівності прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, рівності всіх кандидатів у депутати, свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації, неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

Початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія відповідно до строків, визначених Конституцією України та цим Законом.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання списків виборців;

2) утворення одномандатних округів;

3) утворення виборчих комісій;

4) висування та реєстрація кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків) у багатомандатному окрузі, та кандидатів у депутати в одномандатних округах;

5) проведення передвиборної агітації;

6) голосування;

7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів;

8) реєстрація обраних депутатів.

Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.

Підготовка і проведення виборів депутатів регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Центральну виборчу комісію" та іншими законами України [22, 131].

Принципи і засади виборів Президента України регламентуються Конституцією України та Закону України «Про вибори Президента України». Конституція України передбачає, що Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Вибори Президента можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) i повторними. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Рішення про проведення виборів ухвалює Верховна Рада України не пізніше як за 180 днів до закінчення терміну повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період 90 днів від дня припинення повноважень. Вибори призначаються на неділю, про що повідомляється через засоби масової інформації.

Для проведення виборів створюються один загальнодержавний виборчий округ i 225 територіальних виборчих округів. Виборчі округи поділяються на виборчі дільниці з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках з меншою чи більшою кількістю виборців. Організацію та проведення виборів Президента України здійснює Центральна виборча комісія з виборів Президента України, окружні, територіальні та дільничні комісії.

Право висувати претендента на кандидата у Президенти України належить громадянам України, які мають право голосу. Вони реалізують це право через політичні партії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідним чином, а також через вибори виборців, у тому числі шляхом самовисування. Реєстрація претендентів як кандидатів у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією не пізніше як на п'ятий день після подання всіх необхідних для реєстрації документів. Особа, яка отримала посвідчення на реєстрацію її як кандидата в Президенти України, має право вести передвиборчу агітацію та користуватися передбаченими в законодавстві гарантіями діяльності [13, 327].

Центральна виборча комісія з виборів Президента України на підставі протоколів окружних виборчих комісій не пізніше як у п'ятиденний строк після виборів установлює результати виборів Президента України.

Обраним Президентом України вважається кандидат, котрий дістав на виборах понад половину голосів виборців, які брали участь у голосуванні. Конституція додає до цього, що Президент України вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів. Вступаючи на пост, Президент України складає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради України, текст i порядок проголошення якої визначається Конституцією України.

Регулювання виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів регулюється Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів»

Виборчий процес депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів здійснюється на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу кампанію; гласності й відкритості виборчої кампанії; свободи агітації.

Рішення про реєстрацію кандидатів приймається окружною (територіальною) виборчою комісією за наявності декларації про майно та доходи кандидата за попередній рік, складеної за формою, визначеною Міністерством фінансів України.

Чергові та позачергові місцеві вибори, призначені Верховною Радою України, проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідні витрати передбачаються у Державному бюджеті окремим рядком. В усіх інших випадках, передбачених цим Законом, вибори проводяться за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Фінансове забезпечення підготовки і проведення місцевих виборів за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється Центральною виборчою комісією, яка є головним розпорядником цих коштів. Фінансування виборчих комісій здійснюється в порядку, встановленому Центральною виборчою комісією разом з Міністерством фінансів України. (Частина друга статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3014-III (3014-14) від 07.02.2002)

Кандидати мають право утворювати власний виборчий фонд, з коштів якого буде здійснюватися оплата витрат на ведення виборчої кампанії. Власні виборчі фонди утворюються за рахунок коштів кандидата. До цих фондів можуть вноситися пожертвування громадянами України, а також юридичними особами, крім визначених у частині четвертій цієї статті. Розмір власного виборчого фонду кандидата не може перевищувати 50 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

Забороняється робити внески до власного виборчого фонду кандидата місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, державним підприємствам, організаціям і установам, юридичним особам з участю іноземного капіталу, іноземним державним, міжнародним організаціям і об'єднанням, а також анонімним особам або під псевдонімом.

Відповідні рахунки власних виборчих фондів відкриваються в установах Національного банку України за грифом "Власний виборчий фонд" за заявами кандидатів після їх реєстрації відповідними виборчими комісіями.

Розпорядниками коштів власних виборчих фондів є кандидати або за їх дорученням довірені особи кандидатів. Розпоряднику власного виборчого фонду видається чекова книжка на всю суму виборчого фонду.

Контроль за формуванням і використанням коштів власних виборчих фондів кандидатів здійснюється відповідною територіальною виборчою комісією, податковими органами, а також банківськими установами, в яких відкрито відповідний рахунок.

Закон «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» регламентує вибори у Верховну Раду АРК.

Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, проживає в Україні не менше п’яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради Автономної Республіки Крим громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть одночасно бути членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, представником Президента в Автономній Республіці Крим, мати інший представницький мандат.

Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які працюють на постійній основі, не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Організація і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначаються законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається відповідним законом України.

У разі дострокового припинення повноважень депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим згідно із законодавством проводяться вибори депутата замість вибулого.

До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить:

призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим.

Третій розділ Конституції України називається «Вибори. Референдум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому законодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).

На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. Референдум — це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.

В Україні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156).

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; предмет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведення референдуму.

Так, за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Автономної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.

За правовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидом імперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чинності та найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладом такого референдуму є конституційний референдум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Конституції України [22. 145].

Згідно із законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Водночас В. Ф. Погорілко і В. Л. Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем [13, 398].

За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними. Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимогою законодавства. Конституція України визначає проведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань державотворення.

За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. З закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»); з питань довіри (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України (ст. 13 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»).

Поряд із всеукраїнським референдумом відповідно до чинної Конституції України і законодавства проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведення передбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.

Місцеві референдуми — це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодо прийняття рішень з питань місцевого значення шляхом голосування членів цих громад.

Ці референдуми за своєю сутністю є формою безпосередньої демократії на місцевому рівні, здійснення місцевої публічної влади територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» на місцеві референдуми не виносяться питання: про скасування законних рішень вищих за належністю органів державної влади і самоврядування; віднесені до відання органів суду і прокуратури; пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної ради та її виконавчих органів.

Голосування на місцевих референдумах проводяться на демократичних засадах. Воно відбувається на основі загального, рівного і прямого виборчого права, є вільним і таємним.

Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ст. 22) встановлюється, що в рішенні про призначення референдуму зазначається дата проведення референдуму, назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум. На місцевий референдум, як правило, виноситься одне питання. Дата проведення місцевого референдуму призначається не раніш як за місяць і не пізніш як за два місяці від дня прийняття рішення про його проведення.

Для проведення голосування і підрахунку голосів згідно зі ст. 23 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» територія районів, міст, районів у містах, селищ міського типу і сільрад поділяється на дільниці для голосування. Дільниці утворюються не пізніш як за 20 днів до місцевого референдуму з охопленням від 20 до 3000 громадян. Згідно зі ст. 24 закону для підготовки і проведення місцевого референдуму в межах адміністративно-територіальних одиниць, де він проводиться, утворюються такі комісії: обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму, а також дільничні комісії.

Законодавство про референдуми визначає можливість цивільно-правової відповідальності за порушення права громадянина на участь у референдумі. Така відповідальність передбачена главою ЗО Цивільного процесуального кодексу України «Скарги на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі».

3.2 Центральні виборчі органи іноземних країн

У сучасних демократичних державах світу вибори являють собою основну форму волевиявлення населення, засіб реалізації народного суверенітету у встановлених конституцією межах.

У кожній країні інститут виборів регулюється численними правовими актами. Параметри і способи їх регламентації обумовлені належністю країни до того чи іншого типу держав та їх правової системи, а також національними, історичними, релігійними та іншими особливостями населення країни. У багатьох державах питання виборів регулюється на конституційному рівні, переважно в розділах, присвячених основним правам і свободам громадян та вищим органам влади. У деяких країнах ці питання закріплені у спеціальних розділах чи главах конституцій.

Істотними чинниками, які впливають на характер виборів, зокрема на кількісний склад та структуру виборних органів у деяких країнах Європи, є тенденції, що намітилися тут у другій половині ХХ століття щодо ускладнення територіальної організації держав унаслідок створення нових адміністративних ланок (Франція, Польща), виділення автономних утворень в унітарних державах (Іспанія, Італія, Португалія, Україна та ін.), перехід від унітарної до федеративної форми державного устрою (Бельгія, Боснія та Герцеговина) [18, 41].

Розглянемо виборчі органи Франції. В адміністративному відношенні Франція розділена на 22 регіону, 99 департаментів і 36 700 комун (з них 5 300 міських комун, які займають усього 16% території метрополії, але проживають у них 74% населення). Крім того, існують 4 заморські округи з особливим статусом.

Регіони (округа) були утворені в 1972 р., а з 1982 р. перетворені в самокеровані адміністративно-територіальні одиниці. Границі й назви регіонів мають історичне походження. На чолі регіону стоїть регіональна рада, що обирає на 6 років прямим загальним голосуванням в один тур.

Регіональна рада обирає зі свого складу таємним голосуванням по мажоритарній системі в три тури голови строком на 6 років. Обираються також його заступники й постійна комісія. Голова регіональної ради є главою виконавчої влади регіону, керує регіональними адміністративними службами й службовцями регіональної адміністрації. Поліцейською владою він не володіє.

Основне завдання ради - рішення соціально-економічних проблем регіону, у тому числі розробка регіонального плану, бюджету, надання допомоги підприємствам, забезпечення благоустрою території, будівельних робіт та ін. Рада займається питаннями утворення, включаючи будівництво ліцеїв, керуванням середніми навчальними закладами, питаннями культури, житлового будівництва, захисту навколишнього середовища.

Представником держави в регіоні є префект регіону (він же - префект департаменту, де розташована столиця регіону). Він бере участь у підготовці рішень центральних державних органів по даному регіоні, здійснює адміністративний контроль за законністю рішень регіональної ради і його голови, керує діяльністю місцевих служб центральних державних адміністративних органів.

Департаменти були створені вперше в період Великої Французької революції в 1789-1790 р. Тоді їх було 83. Керівним виборним органом департаменту є генеральна рада. Вибори в неї проходять по так званих кантонах і тому називаються кантональними. Кантон - не адміністративна одиниця. Фактично - це виборчий округ, у який входить певне число комун. Кожний кантон обирає в генеральну раду одного представника. Число кантонів у різних департаментах по-різному, воно встановлюється урядом.

Кожний член генеральної ради (вони називаються генеральними радниками) обирається на 6 років. Склад генеральної ради обновляється наполовину кожні 3 роки.

Генеральна рада обирає зі свого складу голови, його заступників і постійну комісію. Голова генеральної ради обирається на 3 роки, але може обиратися необмежене число раз.

Генеральна рада управляє справами департаменту, у тому числі місцевим і міжміським транспортом, соціальною й медичною допомогою незаможним, департаментськими державними службами, шкільними справами, бібліотеками. Він приймає бюджет на поточний фінансовий рік, може надавати фінансову допомогу підприємствам, що випробовують утруднення.

Представником держави в департаменті є префект департаменту. Префекти призначаються указом президента, попередньо схваленим Радою міністрів. Префект очолює всю систему державної влади в департаменті, є розпорядником державних витрат і відповідає за керування державним майном.

Важлива функція префекта - здійснювати адміністративний контроль за діяльністю департаментів і комун. Він може опротестувати рішення місцевих органів влади, якщо вважає їх незаконними. У випадку незгоди з ним відповідного органа префект передає справу в суд. Префект керує також роботою всіх зовнішніх служб центральних державних адміністративних органів (за винятком служб системи утворення, інспекції праці, фінансів, юстиції й оборони); надає допомогу органам юстиції; робить призначення на деякі посади.

У своїй більшості комун виникли із церковних приходів і великих сіл і носять стародавні історичні назви. Їхні територіальні границі визначені державою. На чолі комун стоїть муніципальна рада. Віна складається з муніципальних радників, число яких коливається від 9 (для комун з населенням менш 100 жителів) до 69 (з населенням від 300 тис. і більше). В особливому положенні перебувають найбільші міста Франції: Париж (163 радника), Марсель (101), Ліон (73). Рада вибирається прямим загальним голосуванням всіх виборців комуни.

Муніципальна рада обирає зі свого складу мера і його заступників (разом вони становлять муніципалітет). Мер обирається таємним голосуванням по мажоритарній системі.

Мер керує роботою муніципальної ради, персоналом комуни, муніципальною поліцією, призначає на посаді, створювані радою. Він видає дозволи на землекористування й будівництво, забезпечує безпеку, дотримання соціально-гігієнічних норм і громадського порядку, вживає заходів для запобігання катастроф [18, 271].

Тепер розглянемо для порівняння виборчі органи Німеччини. ФРН має федеративну форму територіального пристрою. 16 держав (земель) разом становлять єдину державу (Федерацію).

Кожна земля має свою конституцію, свій уряд і парламент, іменований ландтагом, а в окремих випадках - цивільними зборами або палатою депутатів. Ці парламенти однопалатні, крім баварського, де ландтаг має двопалатну структуру. Обираються вони на строк 4 і 5 років. У землях функціонує власна судова система. У кожній землі (за винятком Шлезвиг-Гольштейна) існує свій орган конституційного контролю. У земельних конституціях не передбачений пост президента як глави держави. Прем'єр-міністри (буквально: міністри-президенти) земельних урядів обираються парламентами земель і сполучають функції глави уряду й представницьких прерогатив глави держави, тобто землі. У так званих містах-державах (Берлін, Бремен, Гамбург) глави урядів називаються правлячими бургомістрами, уряду - сенатами, а міністри - сенаторами. Уряду земель підлеглі ландтагам.

У завдання земельних урядів входять вироблення земельних законопроектів і забезпечення виконання законів після їхнього твердження земельними парламентами. Вони відповідальні й за проведення в життя федеральних законів.

Конституції земель і общинні укладення визначають структуру й завдання громад (комун). Громади - міста районного значення й районного підпорядкування, сільські громади, повіти, райони - це самостійні, правоздатні територіальні одиниці із правом прийняття уставів, власним бюджетом і персоналом.

У землях ФРН відрізняються один від одного укладення про громади. Це пояснюється історично обумовленими звичаями, поданнями й традиціями, що вкоренилися в різних частинах Німеччини. Поняття "громада" вживається найчастіше не тільки стосовно сільських громад, але й до міських і інших територіальних одиниць. Однак, з погляду правових норм, має значення тільки те, чи входить громада до складу повіту або є внеуездной, тобто громадою центрального (земельного) підпорядкування (останні одночасно здійснюють і повноваження повіту). У землі Баварія існує й більша, чим повіт, одиниця місцевого самоврядування - район. Райони є й у деяких містах. Вся територія Німеччини поділяється на громади. Однак по своїй площі вони сильно відрізняються один від одного як внаслідок історичної традиції, так і з інших причин - наприклад, через різну щільність населення.

Повноваження громад досить широкі. Вони виконують ряд завдань загальнодержавного характеру: ведення актів громадянського стану, проведення виборів від загальноєвропейського до муніципального рівня, облік військовозобов'язаних, видача посвідчень особи; здійснюють будівельний, промисловий, промисловий нагляд.

Основний закон пропонує створення в кожній громаді поряд з адміністративним органом демократично народного представництва, що обирає. Тому в комунах всіх земель є два органи:

перший, - муніципальне народне представництво, обирає безпосередньо жителями громади на строк від 4 до 6 років (рада громади, збори депутатів громади, міські збори депутатів, районні збори), що приймають рішення по всіх важливих питаннях, що стосується громади, і контролююча діяльність адміністративного органа її керування;

другий, - муніципальний адміністративний орган керування (виконавча влада), що підготовляє рішення народного представництва й здійснює їх.

Керівники адміністративних органів керування (обербургомістр, бургомістр, магістрат, директор громадського керування; на районному рівні - оберкрайсдиректор або ландрат) обираються або народним представництвом, або безпосередньо жителями на строк від 4 до 10 років.

Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюють органи державного нагляду. Вони можуть оглядати установи й об'єкти органів самоврядування, проводити перевірку справ і касової готівки, а також запитувати звіти й справи. Громадяни можуть звертатися зі скаргами на місцеве самоврядування в органи державного нагляду. Установивши правоту громадянина, останні мають право зажадати скасування або зміни відповідного рішення, у свою чергу, органи місцевого самоврядування можуть заперечити ці вимоги через суд. На практиці це відбувається досить часто, причому випадки, коли суди скасовують постанови органів державного нагляду, не є рідкістю.

Органи місцевого самоврядування в Німеччині розглядають себе як самостійну силу в державі. Опираючись на здавна існуючі традиції, Основний закон відтворив асоціації органів місцевого самоврядування, зруйновані нацистами. Вони з'явилися знову як на рівні земель, так і на рівні Федерації. У цей час у Баварії, наприклад, є 4 земельні асоціації: Баварський союз громад (об'єднання 2 тисяч міст і громад, що входять у повіти); Баварський союз міст, куди входять 264 міста й громади; Баварський союз повітів, куди входить 71 повіт; Об'єднання районів Баварії, куди входять всі 7 районів [18, 364].

Висновки

В даній курсовій роботі ми розглядали характеристику Центральної виборчої комісії України. В першому розділі даної курсової роботи нами було проаналізовано законодавство про ЦВК, зокрема, зроблена порівняльна характеристика Законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року.

Сучасні вимоги до організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні настійливо актуалізують проблеми оптимізації управління процесами виборів і референдумів. Вирішення цих проблем передусім пов’язано з встановленням у чинному законодавстві України про вибори і референдуми належних процедур формування та функціонування системи виборчих комісій та комісій з референдуму. Особливе місце в цій системі займає Центральна виборча комісія як постійно діючий конституційний державний орган. Пріоритетним завданням цього органу є забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України, здійснення контролю за додержанням конституційних норм виборчого права та забезпечення однакового їх застосування на всій території України в порядку, встановленому національним законодавством.

З огляду на це, в ході здійснення в Україні конституційної реформи, основною метою якої було проведення системного удосконалення механізму функціонування державної влади, постали питання, пов’язані з удосконаленням Закону України «Про Центральну виборчу комісію», прийнятого 17 грудня 1997 року. Реалізація цього Закону на практиці протягом більш як шести років та практика організації підготовки і проведення виборів Президента України, виборів народних депутатів України, місцевих виборів і всеукраїнського референдуму вимагали суттєвого оновлення положень Закону України «Про Центральну виборчу комісію», утвердження правового статусу Центральної виборчої комісії та її членів, розширення обсягу повноважень, зміцнення принципів та засад організації діяльності Комісії із значним підсиленням колективної відповідальності Комісії за прийняття нею рішень по забезпеченню постійного та всебічного захисту прав громадян України під час організації та проведення всіх видів виборів і референдумів в Україні.

Саме цими аспектами було викликане внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» і разом одночасно з удосконаленням всіх інших законодавчих актів у сфері народовладдя, зокрема щодо виборів і референдумів, що вперше в Україні передбачало застосування системного, комплексного, уніфікованого підходу до формування відповідної системи законодавства України.

Нова редакція Закону України «Про Центральну виборчу комісію», як і редакція 1997 року Закону, структурно містить 8 розділів, однак у тексті нової редакції закону збільшено кількість статей до 39 передусім за рахунок розширення правового регулювання сфери повноважень Центральної виборчої комісії, більш детальної регламентації порядку формування складу Комісії, організації її діяльності.

Центральна виборча є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України , цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Правова природа, якою відповідно до нового українського виборчого законодавства, наділена Центральна виборча комісія, визначила її нелегкий поступ упродовж всього часу її існування крізь складні перипетії суспільно-політичного життя, що випали на долю нашої держави. Але сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можна впевнено констатувати, що Центральній виборчій комісії вдалося виконати покладені на неї державою важливі завдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцних засад демократії і прогресу у виборчому та референтному процесах. Підтвердженням цьому є організація та проведення на високому організаційно-правовому рівні виборів Президента України (1999, 2004 роки), народних депутатів України (1998, 2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборів народних депутатів України та виборів депутатів замість тих, які вибули в 1998-2002 роках, а також позачергових виборів народних депутатів України (2007 рік).

У новій редакції закону про ЦВК суттєвим є розширення обсягу повноважень Центральної виборчої комісії України. З огляду на це, в тексті закону повноваження Центральної виборчої комісії України умовно поділені на дві групи, виділені в окремих статтях закону: 1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України; 2) спеціальні повноваження при проведені виборів Президента України, народних депутатів України та стосовно організації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів та місцевих референдумів.

Джерелами виборчого права в Україні є Конституція України, Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 p., Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», Закон «Про вибори Президента України», Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономної Республіки Крим». Депутати в Україні обираються громадянами України на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Питання референдуму в Україні регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. Референдум — це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1).

Широке використання міжнародного досвіду проведення демократичних виборів є одним із пріоритетних напрямів діяльності Центральної виборчої комісії. Останнім часом Комісія значну увагу приділяє вивченню зарубіжного виборчого законодавства, досвіду організації виборчого процесу та виборчих технологій, налагодженню ділових контактів з міжнародними організаціями і виборчими органами багатьох країн світу.

Істотними чинниками, які впливають на характер виборів, зокрема на кількісний склад та структуру виборних органів у деяких країнах Європи, є тенденції, що намітилися тут у другій половині ХХ століття щодо ускладнення територіальної організації держав унаслідок створення нових адміністративних ланок (Франція, Польща), виділення автономних утворень в унітарних державах (Іспанія, Італія, Португалія, Україна та ін.), перехід від унітарної до федеративної форми державного устрою (Бельгія, Боснія та Герцеговина).

Ми розглянули приклади Франції і Німеччини.

Керівним виборним органом французького департаменту є генеральна рада. Вибори в неї проходять по так званих кантонах і тому називаються кантональними. Кантон - не адміністративна одиниця. Фактично - це виборчий округ, у який входить певне число комун. Кожний кантон обирає в генеральну раду одного представника. Число кантонів у різних департаментах по-різному, воно встановлюється урядом.

Вся територія Німеччини поділяється на громади. Однак по своїй площі вони сильно відрізняються один від одного як внаслідок історичної традиції, так і з інших причин - наприклад, через різну щільність населення.

Повноваження громад досить широкі. Вони виконують ряд завдань загальнодержавного характеру: ведення актів громадянського стану, проведення виборів від загальноєвропейського до муніципального рівня, облік військовозобов'язаних, видача посвідчень особи; здійснюють будівельний, промисловий, промисловий нагляд.

У кожній країні інститут виборів регулюється численними правовими актами. Параметри і способи їх регламентації обумовлені належністю країни до того чи іншого типу держав та їх правової системи, а також національними, історичними, релігійними та іншими особливостями населення країни.

Перелік використаної літератури

Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» : Закон України від 10.04.2004 із змінами, внесеними згідно з Кодексом N 2747-IV від 06.07.2005, ВВР, 2005, N 35-36, ст.446 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 30-31. – ст.382.

Закон «Про вибори народних депутатів України» вiд 25.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 27-28. – ст.366.

Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 01.06.2007 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – N 28. – ст.383.

Закон «Про вибори Президента України» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – N 14. – ст.81.

Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 33. – ст. 443.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – N 24. – ст.170.

Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 17.12.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – N 5. – ст.17.

Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 36. – ст.448.

Закон «Про внесення зміни до Закону України "Про Центральну виборчу комісію» вiд 29.05.2007 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – N 28. – ст.382.

Андрієнко В. Аспекти співробітництва Центрвиборчкому // Вісник Центральної виборчої комісії. – №1. – 2005. – С. 73 – 79.

Кожемякін П.Г. Виборче право зарубіжних країн: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Оксамит-Текс, 2006. – 328 с.

Коментар до Конституції України. – К., 2002. – 90 с.

Конституційне право України / За ред.. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002.. – 570 с.

Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К., 1999. – 423 с.

Конституційне право України: Підручник для навч. закладів / За ред.. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002. – 350 с.

Конституція України: Наук.-практ. Коментар / Голова редкол. В.Я. Тацій та ін. – К., 2003. – 145 с.

Конституція України. – К.: Консум, 2005. – 70 с.

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка — К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – К., 2001. – 523 с.

Лінецький С. Виборче законодавство України в умовах конституційної реформи: деякі загальнотеоретичні підходи // Вісник Центральної виборчої комісії. – №1. – 2005. – С. 43 – 48.

Мяловицька Н. Особливості виборів в унітарних державах Європи, які мають у своєму складі автономні утворення // Вісник Центральної виборчої комісії. – №3. – 2006. – С. 56 – 62.

Основи конституційного права України / За ред.. проф. В.В. Копєйчикова, - К.: Юрінком Інтер, 2000.

Тацій В. Я. Конституційна реформа – шлях до політичного компромісу та соціального миру // 2000. – №1. – 2005. – С. 8 – 11.

www.rada.gov.ua