Зміст

1. Поняття експертної профілактики, її становлення та стан наукової розробки

2. Завдання та основні принципи експертної профілактики

3. Форми і стадії методики експертної профілактики

1. Поняття експертної профілактики її становлення та стан наукової розробки

Для вивчення конкретного явища необхідно відслідкувати його джерела, генезис, та стан наукової розробки.

Перші згадки про експертну ініціативу ми зустрічаємо в Російському Статуті кримінального судочинства (РСКС), затвердженому імператорським Указом 20 листопада 1864 року. Тут в статті 333 наголошувалося: «Досвідчені особи, проводячи огляд, не повинні випускати з уваги і таких ознак, на які слідчий не звернув уваги, але дослідження яких може привести до відкриття істини».

Концептуальним тут слід визнати положення, згідно якого процесуальний закон дозволяв експертові самостійно відшукувати майбутні об'єкти дослідження. Іншими словами, досвідчені особи в своєму дослідженні не зв'язані межами завдання слідчого (суду). Зокрема, ст. 332 РСКС таким чином регламентувала порядок призначення експертизи: «Судовий слідчий зобов'язаний запропонувати досвідченим особам словесно або письмово питання, які підлягають їх вирішенню». Зрозуміло, що в тих випадках, коли питання експертові були викладені письмово, можна було визначити межі дослідження. У тих же випадках, коли вони запропоновані в усній формі, говорити про такі межі досить складно.

Це положення закону таким чином коментувалося дореволюційним російським юристом С.І. Вікторським: «Цю ухвалу треба розуміти в тому сенсі, що запропоновані слідчим питаня не ставлять для експертів рамок, вийти за які вони вже не можуть і які б, вочевидь, їх дуже ускладнювали, а є лише рівнозначними з'ясуванню мети, з якою проводиться експертиза. Звідси можна зробити висновок, що експерти мають право знайомитися з провадженням справи, а також розпитувати для з'ясування потрібних їм деталей самих обвинувачених. Такого роду розпитування особливо необхідні, коли, наприклад, багато речових ознак злочину вже зникли.»

Слід зазначити, що приведені положення колишнього Російського процесуального законодавства зробили істотний вплив на розроблені Народним комісаріатом охорони здоров'я УРСР в перші роки після Жовтневої революції інструкції про судово-медичну і судово-психіатричну експертизи. Тут, зокрема, вказувалося: «Медичний експерт набуває нині значення наукового судді фактів і для здійснення цього свого обов'язку користується правом не тільки вивчати в подробицях справу, запропоновану йому на висновок, але і вносити до неї відповідну ініціативу шляхом проведення додаткових досліджень, оглядів, опиту свідків тощо.»

КПК УРСР 1922 і 1923 рр. відмовилися від терміну «досвідчені особи» і визначили загальноприйнятий в той час в юридичній літературі термін «експерт». Експертові заборонялося збирати матеріали, які були необхідні для дослідження. На неможливість поєднання в одній особі функцій слідчого і експерта наголошував і Верховний Суд СРСР.

Здавалося б, процесуальний закон поставив крапку над «i» в спірних питаннях експертної ініціативи. Проте відомчі амбіції, бажання зайняти особливе, ключове місце в кримінальному судочинстві знову примусило Народний комісаріат охорони здоров'я УРСР в новому Положенні «Про виробництво судово-медичної експертизи» від 16 лютого 1934 року, залишитися на колишніх позиціях, необгрунтовано розширюючи права судово-медичного експерта, додаючи його висновку значення наукового вироку.

Разом з тим, по мірі все більш чіткого викристалізовування інституту судової експертизи зміст поняття експертної ініціативи почав звужуватися, не включаючи вже такі дії, як опит експертом свідків і потерпілих, пошук необхідних об'єктів дослідження. Суть експертної ініціативи все більше зводилася до можливості експерта розширити рамки сформульованих йому питань. Ухвалення вищеназваного процесуального закону зіграло важливу роль у вирішенні питань, направлених на вдосконалення виконання судових експертиз. У ньому в ст.ст.191 і 288 закріплено право експерта на прояв ініціативи при проведенні дослідження. Безумовно, це нове концептуальне положення, направлене на вдосконалення інституту судової експертизи, невідоме колишнім КПК УРСР.

Питання експертної ініціативи стали предметом обговорення на службових нарадах працівників правоохоронних органів, наукових конференціях, в численних публікаціях. При цьому виявилася значна різноманітність точок зору. Аналіз літературних джерел і експертна практика свідчили про необхідність прояву ініціативи, що пояснювалося наступними причинами:

слідчі і судді недостатньо обізнані про сучасні можливості конкретних видів судових експертиз;

недостатньо уважно і кваліфіковано слідчі проводять огляд об'єкту, який направляється на експертизу, що обмовлює звуження об'єму завдання експертові;

питання, які підлягають вирішенню, характеризуються нечіткістю викладу (вживається неправильна термінологія, надається неточне найменування об'єкту дослідження тощо).

Понад сорок років потому А.Р. Шляхов висловив думку про те, що: «Теорія радянської криміналістичної експертизи може бути визначена як наука, яка займається розробкою методів виявлення, фіксації і експертного дослідження речових доказів з метою встановлення істотних властивостей і ідентифікації осіб, тварин, предметів і речей у зв'язку з розслідуванням і розглядом кримінальних і цивільних справ». Деякі дослідники прийшли до висновку, згідно якому вираз «експертиза є способом збирання доказів» рівнозначно наданню експерту таких прав. М.Б. Вандер, наприклад, писав, що оскільки мікрооб'єкти «...як показує практика, часто виявляються при виробництві експертиз, слід визнати неправильними теоретичні концепції, згідно яким експерти не мають права самі виявляти будь- які об'єкти». Дану точку зору у відповідній редакції висловлювали П.П. Іщенко, М.Я. Розенталь, А.Н. Коп`ева. Т.М. Волкова та інші. І.К. Шахріманьян і Л.А. Каховська вважають, що право експерта на виявлення нових об'єктів, невідомих слідчому, який призначив експертизу, витікає із змісту статті, яка передбачає право на ініціативу.

Позиція названих авторів неспроможна, оскільки веде до отримання інформації, яка не може бути визнана достовірною і припустимою. Вказані рекомендації і аналізована ними практика представляються помилковими, оскільки знаходяться в суперечності із сталими положеннями теорії судових доказів. В наявності прагнення ототожнити експерта з суб'єктом, наділеним правом збирання доказів, необгрунтоване. Представляється позиція, що експертна ініціатива може мати місце лише відносно об'єктів вказаних в ухвалі про призначення експертизи.

Необгрунтованою є позиція розглядати як експертну ініціативу запрошення фахівця для надання допомоги експертові при проведенні дослідження (С.Н. Рехсон). Така функція для фахівця законом не передбачена.

Експертна профілактика є обов’язковим елементом експертних технологій, а в літературі розглядається як наукова категорія та протягом десятиліть привертає увагу вчених: криміналістів, експертологів та процесуалістів. Але її розуміння й досі залишається суперечливим серед науковців.

Експертна профілактика, за поняттям професора Р.С. Бєлкіна, це діяльність експерта, який виявляє під час проведення експертних досліджень обставини, які сприяли (могли сприяти) здійсненню злочинів. Ф.Є. Давудов вважає, що експертно-профілактична діяльність є складовою частиною діяльності органів юстиції й прокуратури з попередження злочинів. І.А.Алієв стверджує, що експертна профілактика здійснюється у конкретних експертизах, під час узагальнення експертної практики, розробки науково-дослідницької тематики, проведення тематичної роботи й правової пропаганди, тобто пов’язана зі всіма напрямами діяльності експертних установ. Таким чином, суттєвим у цих визначеннях є власна ініціатива експерта щодо встановлення вказаних обставин, в тому числі й ознак злочину чи іншого протиправного діяння та пропонування певних заходів щодо реагування на ці обставини.

Також, Р.С. Бєлкін визначав експертну профілактику як встановлення експертом на свій розсуд фактів та обставин, які не передбачалися експертним завданням, але мають значення для справи. О.Р. Шляхов зауважує, що експертна ініціатива не зводиться тільки до встановлення таких фактів та обставин (тобто, фактів та обставин профілактичного характеру). Він вказує, що експертна ініціатива належить до системи процесуальних прав та обов’язків експерта. П.В. Вініцький та С.Л. Мірошник розвивають цю позицію та доходять висновку про експертну ініціативу як кримінально-правову категорію. Не зовсім точно висловлюються інші автори, розуміючи експертну ініціативу як право експерта вказувати та виявлені факти та обставини. Точніше сказати, що така ініціатива – це реалізація відповідного права експерта. Таким чином, експертна ініціатива – це передбачена процесуальним законом реалізація права експерта наголосити в своєму висновку на факти, які булі виявлені при проведенні експертизи, мають значення для справи й профілактики як діяльності експерта з виявлення при проведенні експертного дослідження обставин, які сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення і з приводу яких йому не були поставлені питання.

Заслуговує на увагу думка І.Л. Пєтрухіна щодо предмету експертної профілактики, до якого входять закономірності, які сприяли скоєнню злочину чи іншого соціально-небезпечного діяння, з приводу якого ведеться кримінальне розслідування, які ускладнюють вчинення злочину й, природно, будуть ускладнювати вчинення інших аналогічних злочинів, якщо їх взяти до уваги в профілактичній роботі, та закономірності запобігання злочинам (іншим соціально-небезпечним діянням) шляхом застосування спеціальних знань. Отже, предмет профілактичної діяльності експерта характеризується певною автономністю відносно предмету інших експертних досліджень.

Важливим також вважається й питання щодо об’єкта експертної профілактики. Більшість вчених, в основному, дотримуються однакової думки, що безпосередніми об’єктами експертної профілактики є обставини, чи в загальному розумінні - явища (недоліки, порушення, дефекти тощо), які сприяють вчиненню або приховуванню злочинів чи інших протиправних дій.

Таким чином, сталі зміни в структурі правоохоронної діяльності вимагають відповідного розширення арсеналу методів експертної роботи з участі в розкритті злочинів. На нашу думку, розширення профілактичної складової функціонування СЕУ відповідає вимогам наступального впливу на злочинність. У зв’язку з цим потребує уточнення поняття об’єкту експертизи, в якому слід передбачити й поширення завдань профілактичної діяльності експерта.

На думку В.Д. Арсентьєва, значно розширюється зміст поняття об’єкту судової експертизи. Це реально існуючі (або які існували в минулому) явища, на встановлення яких об’єктивно спрямована експертиза: обставини смерті, виконання тексту документа або підпису в ньому визначеною особою тощо. Матеріальні носії інформації про ці явища (труп, документи й інше) - їхня складова частина (дійсна або передбачувана). Головною відмінністю останнього визначення є те, що об’єкт експертизи розглядається як динамічна структура, комплекс інформативних елементів, який постійно змінюються і який тісно пов’язаний із подією злочину.

Щоб остаточно визначитись в цьому понятті, слід уявити, що об’єкти експертизи як системні утворення є різними за складністю своєї структури відповідно до складності структури процесів матеріального закріплення інформації про злочин чи інші протиправні діяння. Цю думку можна проілюструвати наступними прикладами.

Сьогодні суттєвим в роботі експерта стає його здатність розглядати об’єкт дослідження як єдиний інформативно-матеріальний комплекс явищ, пов’язаних із подією злочину чи іншого правопорушення, і інформація про які закріплена в різноманітних ознаках. Ці елементи об’єкту дослідження можна визначити як ознаки кримінального походження (сліди злочинного впливу). Поширення змісту об’єкту експертного дослідження тягне за собою і зміну його задач. Відповідно, головне завдання можна сформулювати як встановлення визначених розбіжностей досліджуваного об’єкту з еталоном, який повинний бути аналогом цього об’єкту, який не піддавався видозміні в результаті правопорушення.

Отже, з усього вищевикладеного, можна сформулювати поняття експертної профілактики як діяльність експерта з виявлення при проведенні експертного дослідження обставин, які сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення і формулювання змісту заходів щодо усунення визначених обставин в межах своєї компетенції. Метою профілактики може бути й виявлення ознак іншого злочину чи правопорушення, взагалі ознак кримінального походження.

2. Завдання та основні принципи експертної профілактики

Системній аналіз такого явища, як експертна профілактика вимагає окреслення його завдання та визначення принципів діяльності. При зростаючій ролі експертної профілактики, перетворенні її в безпосередню продуктивну силу, без якої не можна вирішити жодного завдання в області економічного і соціального життя людей, з особливою гостротою ставиться питання про її призначення, цілі і завдання розвитку. Для чого існує конкретна область наукового знання? Без чіткої відповіді на це питання важко уявити собі цілеспрямовану наукову діяльність і ще важче визначити відношення суспільства до даної науки, тобто її суспільну необхідність.

Під принципом (від латинського principium — основа, початок) зазвичай розуміється будь-яке початкове положення теорії, вчення, науки або внутрішнє переконання людини, її погляд на речі. Під принципами експертної профілактики треба розуміти ті основні умови, які визначають гносеологічну спрямованість експертних досліджень.

Основними завданнями та напрямами експертної профілактики є:

Розробка і вдосконалення методів і прийомів виявлення причин злочинів і сприяючих їм умов з урахуванням їх особливостей.

Виявлення і дослідження особливостей типових результатів експертного дослідження, надання на їх основі рекомендацій по попередженню злочинів;

Визначення комплексу профілактичних заходів по захисту різного роду об'єктів від злочинного посягання, найбільш дієвих в кожній з виділених ситуацій.

Розробка заходів попередження певного виду злочинів.

Саме комплекс даних завдань, які можуть бути вирішені специфічними експертними методами і засобами, визначає предмет експертної діяльності по попередженню злочинів.

Основними принципами організації профілактичної діяльності є:

Плановість – планова, послідовна розробка профілактичних пропозицій.

Забезпечення контролю за здійсненням профілактичних заходів: повідомлення в компетентні органи, установи щодо запропонованих профілактичних заходів, відстежування їх подальшої долі та їх дієвості.

Налагодження взаємодії експертних установ із слідчими і оперативними службами при здійсненні профілактичної діяльності, яка проводиться через них.

Доцільність і прийнятність (перш за все з економічної точки зору) профілактичних рекомендацій та пропозицій, тобто можливість втілення в життя профілактичних рекомендацій, які принесуть прогнозовані результати.

3 Форми і стадії методики експертної профілактики

Більшість дослідників одностайна у думці, що експертна профілактика має дві форми:

процесуальну, коли відповідний документ (висновок, повідомлення) надсилається слідчому (суду),

непроцесуальну, коли у конкретній справі чи в результаті узагальнення експертної практики повідомлення (довідка) надсилається безпосередньо відомству, організації чи підприємству, від яких залежить вжиття відповідних профілактичних заходів.

До непроцесуальної форми експертної профілактики належить також надання практичної допомоги у здійсненні профілактичних заходів в органах нотаріату, соціальної допомоги населенню, в автогосподарствах, у проведенні роз'яснювальної роботи (лекції, семінари, інструктаж) для певної аудиторії чи широких кіл громадськості.

Суб’єктом процесуальної профілактичної діяльності виступає не будь-який експерт, а судово-експертний заклад, від імені якого виступає наділений відповідними процесуальними повноваженнями його керівник. Спрямування документа від імені експертного закладу підвищує його значимість, ефективність, і певним чином сприяє більш оперативній реалізації пропозицій, які в ньому містяться та отриманню судово-експертним закладом відповіді про реалізацію. Правильність оцінки процесуальної профілактичної діяльності підтверджується і аналізом Інструкції про організацію і проведення профілактичної роботи судово-експертних закладів системи Міністерства юстиції. Так, у п. 6 Інструкції зазначено, що у випадках, коли встановлені експертом обставини і запропоновані організаційно-технічні заходи недоцільно розголошувати, наводячи їх у висновку, вони викладаються в спеціальному повідомленні, який направляється за підписом керівника експертного закладу особі (органу), яка призначила експертизу.

У додатку 1 Інструкції подано приблизну форму повідомлення, яке направляється щодо конкретної справи слідчому або в суд, в якому викладаються результати профілактичної роботи, проведеної в процесуальній формі.

У законі і в нормативних актах не згадуються не тільки терміни розгляду документів з профілактики правопорушень, які надсилаються експертними закладами, але і обов’язок органів дізнання, слідчо-експертних органів повідомляти про реалізацію профілактичних рекомендацій, які в них містяться. Листи, які надсилаються щодо конкретних експертиз (запити, нагадування) підписуються керівником експертного закладу, а не експертом, у висновку (повідомленні) якого була викладена відповідна інформація з питань профілактичного характеру. Процесуальна форма проведеної профілактичної роботи від цього не змінюється.

Оцінка проведеної профілактичної роботи як процесуальної так і непроцесуальної не змінюється залежно від того, чи говориться про встановлення відповідних криміногенних факторів або розробку профілактичних рекомендацій щодо їх усунення. У випадках, коли у слідчого (суду) виникли будь-які неясності, пов’язані з запропонованими профілактичними рекомендаціями, необхідні додаткові роз’яснення чи уточнення (так, як і для оцінки криміногенних факторів, для усунення яких розроблені ці рекомендації), може бути проведений допит експерта (спеціаліста). Дані, викладені в межах цієї процесуальної дії, можуть бути використані для подальшого усунення виявлених недоліків.

Організація управління профілактичних рекомендацій у галузі експертної профілактики передбачає обґрунтовану систему зв’язків, які забезпечують координацію суб’єкта і об’єкта управління попереджувальних заходів.

Щодо криміналістичної профілактики В. Ф. Зудін зазначав, що “в теорії наукового управління суб’єктами управління в криміналістичній профілактиці можуть виступати як окремі адміністративно-уповноважені особи (оперативний працівник, слідчий, прокурор, суддя), так і відповідна ланка державного управління (МВС, прокуратура, суд), представники громадськості, які виконують функції з попередження злочинів” [ Зудин В.Ф. Социалистическая профилактика преступлений. – М., 1983. – С. 140. 140]. Висловлені В. Ф. Зудіним думки повністю відносяться і до експертної профілактики.

Успіх різних напрямів профілактичної роботи базується на її правильній науковій організації, яка передбачає:

планування всіх напрямків профілактичної діяльності, які здійснюються в експертному закладі;

попереднє вивчення отриманих експертним закладом матеріалів з метою визначення можливостей встановлення обставин (умов), які сприяли правопорушенням;

виявлення обставин (умов), які мають значення для попередження правопорушень у процесі експертизи, участі співробітників експертного закладу в слідчих діях;

створення умов, які б забезпечували проведення при необхідності досліджень і експериментів, вивчення нормативних актів і літератури, консультації зі спеціалістами або вирішення питання про комплексні дослідження;

фіксацію в структурних підрозділах кримінальних фактів, які через ті чи інші причини не відображені у висновку або в іншому документі;

контроль за здійсненням усіх форм профілактичної роботи з боку керівника структурного підрозділу;

облік усіх форм проведеної в експертному закладі профілактичної роботи;

контроль за реалізацією внесених пропозицій;

забезпечення взаємодії експертних закладів з судово-слідчими органами щодо реалізації профілактичних пропозицій;

систематичне проведення наукових досліджень і узагальнень експертної практики з питань експертної профілактики;

надання методичної допомоги співробітникам податкової міліції, МВС, прокуратури щодо використання спеціальних знань для виявлення обставин (умов), які сприяли правопорушенням;

координацію профілактичної роботи з судово-слідчими органами, іншими закладами, в першу чергу експертними;

відображення питань експертної профілактики при проведенні правової роботи (питання лекцій, виступи у пресі, по телебаченню тощо).

Для цього необхідно вивчити і узагальнити практику проведення експертиз, особливо судово-бухгалтерських, економічних, які найчастіше призначаються податковими органами.

Маючи кваліфікованих спеціалістів, такий структурний підрозділ, крім перерахованої роботи, з метою профілактики проводив би:

вивчення всіх вхідних і вихідних матеріалів експертного закладу, орієнтуючи виконавців конкретних експертиз на встановлення обставин (умов), які сприяли вчиненню злочинів,

правильне визначення документу, в якому потрібно відобразити встановлені обставини (умови), і адресата, якому необхідно направити цей документ,

здійснення обміну досвідом і інформацією,

проведення контролю за впровадженням пропозицій.

У такому структурному підрозділі проводились би спеціальні профілактичні експертизи щодо встановлення та усунення обставин (умов), які сприяли відповідним правопорушенням.

Проведення таких експертиз дозволило б використовувати комплексні знання для встановлення обставин, які сприяли скоєнню злочинів і інших правопорушень, найбільш об’ємно, в узагальненому вигляді, встановити їх разом з тим, щоб виключити дублювання, яке часто має місце, якщо профілактична робота по одній справі здійснюється представниками суміжних видів судових експертиз. Направленість роботи експерта на вирішення питань саме профілактичного характеру при проведенні такого виду експертиз дозволить здійснити цю діяльність більш якісно, з використанням усіх можливостей судової експертизи не лише для виявлення криміногенних факторів, але й для опрацювання рекомендацій щодо їх усунення. При проведенні спеціальних експертиз з питань профілактики, як правило, здійснюється безпосередній контакт слідчих органів з особою, яка проводить експертизу.

Правильна організація профілактичної роботи експертних закладів важлива не лише при проведенні експертиз з конкретних кримінальних і цивільних справ, але і щодо узагальнень експертної практики та інших форм діяльності експертів з попередження злочинів і інших правопорушень.

Удосконалення організації профілактичної роботи експертних закладів можливе лише при чіткому плануванні всіх її сторін, систематичному проведенні цієї роботи і здійсненні постійного контролю за її перебігом. Систематичність, плановість і контроль потрібні при проведенні узагальнень експертної практики, виконанні наукової тематики і здійсненні інших форм експертної профілактики. У планах роботи інститутів і лабораторій необхідно передбачити конкретні заходи по всіх напрямках профілактичної діяльності. Наприклад, відповідно до такого плану в Азербайджанському НДІСЕ було підготовлено в свій час узагальнення практики призначення, проведення, використання висновків судової експертизи спиртовмісної рідини, за результатами якого сформульовані пропозиції щодо підвищення ефективності цього виду досліджень і підготовлені профілактичні рекомендації. Разом з Верховним Судом ними підготовлені дані судової практики у справах про злочини, які скоювалися в стані алкогольного сп’яніння. Згідно з планом було прочитано 87 лекцій з питань профілактики алкоголізму перед трудовими колективами, учнями шкіл, технікумів.

Необхідно приділяти більше уваги плануванню науково-дослідних тем з профілактики, зокрема, таких, які ставлять за мету розробку конкретних пропозицій щодо попередження правопорушень. До їх виконання доцільно залучати різних спеціалістів, які працюють як у експертному, так і в інших закладах.

Профілактична робота може мати позитивний результат при проведенні експертиз з кримінальних і цивільних справ лише при такій організації роботи, за якої відсутній будь-який ”самоплив” осіб, причетних до проведення профілактичної роботи, де на всіх її етапах чітко і плідно виконують свої обов’язки, керуючись таким алгоритмом:

1.При надходженні матеріалів на експертизу керівник експертного закладу (його заступник, керівник структурного підрозділу) вивчає їх з метою визначення можливостей для проведення профілактичної роботи. У деяких випадках бажано залучати спеціалістів в сфері експертної профілактики, особливо, коли в судово-експертному закладі є спеціальний структурний підрозділ. По можливості повинні бути вирішені питання про тих експертів, яких доцільно залучати для виявлення обставин (умов), які сприяли скоєнню правопорушень, про необхідність проведення комплексного дослідження, залучення кримінологів тощо. Якщо за попереднім вивченням матеріалів, які поступили для дослідження (речових доказів, зразків, інших матеріалів справ) є можливість (підстави) виявити криміногенні факти і розробити профілактичні рекомендації щодо їх усунення, справа береться на контроль.

2.Якщо особа, яка призначила експертизу особисто здає матеріали керівнику експертного закладу (структурного підрозділу) або черговому експерту зі спеціальності і встановлює, що є можливість для використання спеціальних знань з метою виявлення криміногенних факторів, то повинна бути надана методична допомога для правильного формулювання питань профілактичного характеру, а при необхідності, підбір додаткових матеріалів для їх вирішення.

3.Експерт (співробітник експертного закладу), якому поступили матеріали, встановивши при їх вивченні, що є можливість для виявлення обставин (умов), які сприяли скоєнню правопорушень, повинний визначити, чи потрібні для цього якісь консультації, додаткові матеріали (нормативні акти, література тощо), чи є вони в експертному закладі або ж повинні бути витребувані, чи необхідно проводити додаткові дослідження і експерименти тощо.

4. Використовуючи свій досвід у сфері відповідного виду експертних досліджень, необхідні додаткові матеріали, експерт (співробітник) повинен отримати максимальну інформацію профілактичного характеру.

5. Якщо для всебічного виявлення обставин, які сприяли правопорушенням, необхідно залучити інших спеціалістів (у суміжних галузях судової експертизи, у сфері профілактики), то необхідно погодити це з керівником експертного закладу (його заступником).

6. Після встановлення усіх необхідних даних про обставини, які сприяли правопорушенням, повинно бути вирішено питання про можливість розробки профілактичних рекомендацій щодо їх усунення, залучення для цього при необхідності інших спеціалістів експертного закладу, представників спеціалізованих закладів інших відомств.

7. Дані профілактичного характеру повинні бути викладені експертом повно і методично правильно, з дотриманням усіх вимог тактики розслідування і кримінології; необхідно вирішити питання про документ, в якому найбільш доцільно викладені ці дані, приналежні адресату, якому потрібно було повідомити.

Вимагають покращання і форми координації профілактичної діяльності експертних закладів і інших правоохоронних органів: розробка комплексних планів, проведення спільних профілактичних заходів тощо. Доцільно також проводити періодичні координаційні семінари або збори представників експертних закладів і правоохоронних органів на місцях з проблем профілактики правопорушень.

При проведенні навчально-методичної роботи з судово-слідчими працівниками більше уваги потрібно приділяти експертній профілактиці, інформувати їх про постановку перед експертами питань профілактичного характеру, про форми і методи використання профілактичних рекомендацій експертів.

Необхідно організувати відповідну інформаційну базу з питань експертної профілактики. Ідея створення таких інформаційних фондів була висвітлена в свій час у літературі. Наявність таких фондів дозволила б суттєво покращити організацію профілактичної роботи і її якість. В інформаційних фондах необхідно помістити зразки різних об’єктів експертного дослідження або зафіксувати їх особливості, потрібні для виявлення криміногенних факторів і розробки рекомендацій щодо їх попередження. Цьому повинні служити і різні нормативні матеріали (інструкції, правила, положення, накази), регулюючі виготовлення, зберігання і використання різних матеріалів, речей і виробів, які є об’єктами експертних досліджень. В інформаційних фондах повинні міститися дані про типові обставини, які сприяли правопорушенням, які найбільш часто встановлюються при проведенні експертиз по окремих категоріях справ, зразки документів, в яких викладаються результати профілактичної роботи експертів і експертних закладів (з вказівкою формулювань дослідницької частини і її синтезу, висновків тощо), форми запитів, нагадувань, приблизні тексти лекцій і плани практичних занять з питань профілактики правопорушень для співробітників правоохоронних органів і інших закладів, а також лекції для населення.

Ефективність використання даних судових експертиз для профілактики правопорушень багато в чому залежить від всебічної оцінки того документа, в якому вони викладені. Таку оцінку повинні давати на всіх стадіях переміщення слідчо-судової справи для того, щоб були усунуті неповнота і інші недоліки, допущенні при проведенні профілактичної роботи. Це стосується випадків, коли подання, окрема ухвала по справі не вносилися і у випадках, коли вони надсилалися, але в них не було відображено факти, на які вказував експерт.

Оцінюючи профілактичну інформацію, яка міститься в висновку (повідомленні) експерта, слідчий і суд повинні чітко врахувати суть обставин, які сприяли правопорушенням, встановленим експертом, обґрунтованість і повноту їх виявлення, відповідність матеріалів, що були в його розпорядженні, діючим нормативним актам, характер профілактичних рекомендацій, направлених на усунення перерахованих обставин, їх обґрунтованість і відповідність іншим матеріалам справи.

У процесі оцінки слідчим (судом) відомостей експерта з профілактики правопорушень вирішується питання про можливість і доцільність використання при складанні подання або окремої ухвали про адресата, до якого необхідно звернутися для найбільш ефективної реалізації, а також і пропозицій експерта.

Оцінка матеріалів, які поступили з судово-експертного закладу, які містять інформацію профілактичного характеру, має свою специфіку. Вона полягає в тому, що в більшості випадків експерти проводять профілактичну роботу за своєю ініціативою і тому немає можливості порівнювати отримані результати із завданням, яке було поставлено перед ними. У літературі є думка деяких авторів про те, що виявлення причин і умов, які сприяли скоєнню злочинів, не стосується предмета окремих видів експертиз, не входить до компетенції експерта, хоча експерт може надати слідчому допомогу, виявивши ряд негативних факторів, про які він має право сказати в своєму висновку.

Помилковість подібних стверджень є очевидною і не вимагає детального розгляду. Разом з тим, відсутність чіткої процесуальної регламентації профілактичної діяльності експерта, змішування функцій у сфері попередження правопорушень, які виконують співробітники експертних закладів (багато з яких за посадовим положенням називаються експертами), направлення документів з профілактики, в тому числі і підготовлених щодо конкретної справи не лише за підписом експерта, але і за підписом керівника експертного закладу – все це сприяє різним тлумаченням про процесуальну і непроцесуальну форми профілактичної діяльності. Висловлена думка про необгрунтованість розподілу профілактичних рекомендацій, розроблених конкретними експертами і інших заходів (інформації, повідомлення по результатах узагальнень, лекції, доповіді тощо) відповідно на процесуальні і непроцесуальні.

Обґрунтовувалось це тим, що закон не зобов’язує експерта проводити профілактичну роботу; виявлення умов (обставин), які сприяли вчиненню злочинів, і прийняття заходів щодо їх усунення покладається на органи дізнання, слідчого, прокурора або суд. У той же час, закон не забороняє експертам, одночасно з експертними дослідженнями, розробляти заходи, направлені на усунення виявлених умов, які сприяли вчиненню злочину. Розробка профілактичних заходів із застосуванням спеціальних знань повинна бути морально-етичним обов’язком експерта, а оскільки профілактична робота проводиться експертом-співробітником державного органу (процесуальною особою), то вся вона носить процесуальний характер. До процесуальних були віднесені всі напрями профілактичної діяльності експерта і експертного закладу.

Подальший аналіз цього питання вимагає внесення коректив у висловлену раніше думку. Як видно з аналізу практики різних експертних закладів, суб’єктами різних форм профілактичної діяльності виступають співробітники, які займаються проведенням судових експертиз і інші посадові особи експертних закладів. Надання профілактичної допомоги окремим посадовим особам і закладам, проведення наукової роботи та правової пропаганди з питань використання спеціальних знань для профілактики правопорушень не пов’язано зі здійсненням будь-яких процесуальних функцій; коли проводяться співробітниками, які не виконують обов’язки експертів, вони повинні бути визнані непроцесуальними формами профілактичної діяльності. Узагальнення експертної практики і розробка на їх матеріалах профілактичних рекомендацій, які здійснюються співробітниками експертних закладів самостійно або разом з працівниками органів розслідування, прокуратури і суду, які не виконують (як перші, так і другі) ніяких процесуальних функцій, повинні бути також віднесені до непроцесуальної профілактичної діяльності. Факт, що всі згадані особи представляють органи, від посадових осіб яких витікає виконання процесуальних функцій, не змінює сутності цих форм профілактичної діяльності і не визначає їх процесуальними. Узагальнення практики в ряді випадків проводиться особами, які через своє посадовий статус взагалі ніяких процесуальних функцій не здійснюють (співробітники відділів узагальнень експертної практики, консультанти судів, відділів юстиції тощо).

Не викликає сумнівів, що профілактична робота, яка проводиться по конкретній справі співробітником експертного закладу, який здійснює з відповідним документальним оформленням процесуальні функції експерта чи спеціаліста, є процесуальною формою його діяльності. У практиці експертних закладів криміногенні факти, встановлені при проведенні конкретної експертизи, і профілактичні рекомендації з їх усунення іноді викладаються в листі за підписом керівника експертного закладу. У деяких закладах такий документ підписується спеціалістом, який проводив дослідження і керівником судово-експертного закладу. Такий лист, направлений слідчому (прокурору, суду), який призначив експертизу, за своїм змістом нічим не відрізняється від повідомлення про обставини, які сприяли скоєнню злочину (правопорушенню), хоч у заголовку своєму не називається “повідомленням”. Повідомлення, як відомо, є ніби невід’ємною частиною висновку. У ньому по відповідних раніше згаданих ознаках виділені із висновку питання профілактичного характеру і викладаються результати процесуальної профілактичної діяльності експерта. Процесуальний характер профілактичної роботи, проведеної по конкретній справі, результати якої викладені не в повідомленні за підписом експерта, а в листі за підписом керівника експертного закладу від цього не змінюється.

Проведення експертиз у судово-експертних закладах передбачено (хоч і неповною мірою) в процесуальному законі. Отримавши постанову про призначення експертизи, керівник експертного закладу визначає чи відноситься завдання до повноважень закладу і, виходячи з характеру поставлених питань, доручає проведення експертизи експерту (експертам) відповідної спеціалізації. Слідчий при призначенні експертизи досить часто не має можливості вступати в особистий контакт з експертом-співробітником експертного закладу – і тому цю функцію слідчого бере на себе за його дорученням керівник експертного закладу.

При грубих порушеннях правил призначення експертизи керівник експертного закладу повертає матеріали для переоформлення. Якщо для вирішення поставленого питання необхідно провести допоміжні (проміжні) дослідження, які виходять за межі компетенції цього експерта, керівник експертного закладу доручає їх виконання іншим експертам. Коли проведення таких досліджень виходить за межі компетенції судово-експертного закладу, керівник повідомляє слідчого про необхідність доручити їх проведення відповідним спеціалістам. Керівник експертного закладу розглядає висновок експерта або повідомлення про неможливість надання висновку, при виявленні помилок і неточностей він повертає такий документ для доопрацювання. Якщо керівник судово-експертного закладу не погоджується з висновком експерта по суті, тоді створюється комісія експертів з включенням до її складу цього експерта.

З вищевказаного видно, що керівник судово-експертного закладу є особою, яка виконує відповідні, причому обов’язкові, процесуальні функції в межах тих процесуальних відносин, які виникають між особами (органами), які призначили експертизу і експертами (судово-експертного закладу), які її виконують. Це має місце і в наведеному випадку профілактичної роботи з конкретної справи, результати якої, отримані на підставі застосування спеціальних знань, були виділені із висновку і повідомлені особі, яка призначила експертизу окремим листом за підписом керівника експертного закладу, який в цьому випадку виконував відповідні процесуальні функції. Така профілактична робота повинна бути віднесена до процесуальної форми профілактичної діяльності.

Інші дослідники виділяють такі форми виявлення експертної ініціативи: клопотання про надання додаткових матеріалів, інформації про умови зберігання, транспортування, експлуатації на об'єктах, які досліджуються, даних про технологію їх виробництва, про участь у процесуальних діях та необхідності задавати питання, які відносяться до предмету судової експертизи, про необхідність проведення з участю експерта конкретних слідчих дій, про запрошення слідчого прийняти участь у проведенні експертизи.

Особливістю експертної профілактики є те, що її засоби і методи можуть бути складовою частиною процесу експертного дослідження (в рамках розслідування) і елементом самостійної профілактичної діяльності експертно-криміналістичної установи.

Необхідні для неї дані, зокрема відомості про причини і умови скоювання злочинів, пов'язаних з недосконалістю захисту тих або інших об'єктів від злочинного посягання, виходять в процесі експертно-криміналістичних досліджень по завданнях слідчих. Розробка ж відповідних технічних прийомів і засобів захисту вказаних об'єктів в цих випадках, як правило, грунтується на даних експертних узагальнень і здійснюється найчастіше із залученням різного роду фахівців технічного профілю. При цьому одні технічні прийоми і засоби використовуються з метою припинення реально підготовленої до початку або вже початої злочинної діяльності (різного роду пристрої: сигналізаційні і блокуючі, прийоми і засоби розпізнавання підробки документів, фальсифікацій продуктів тощо), інші направлені на ускладнення скоювання злочинів (прийоми і засоби захисту документів і цінних паперів від підробки, засоби, які перешкоджають відкриттю замків і інших замикаючих пристроїв, роблять неможливим непомітне порушення пломб тощо), треті – для швидкого виявлення винних і об'єктів злочинних посягань (різні хімічні речовини, якими обробляються можливі об'єкти злочинних посягань, часто звані «хімічними пастками»). Експертно-профілактічна діяльність повинна проводитись за спеціальними методиками, розробленими фахівцями.

На підставі узагальнення результатів аналізу вказаних проблем вбачається за необхідне уточнити й зміст експертних профілактичних досліджень та побудувати структуру експертних технологій, які використовуються при їх проведенні. Науковці виділяють наступні етапи експертної профілактичної діяльності:

Попереднє вивчення матеріалів, які були направлені на експертизу.

Виявлення обставин, які мають значення для попередження правопорушень.

Підготовка профілактичних рекомендацій.

Контроль за проведенням профілактичної роботи.

Контроль за ходом реалізації пропозицій експерта1 [].

І.Я. Фрідман пропонує наступну методику профілактичної діяльності співробітника експертної установи:

1. З’ясування завдань експертизи, ознайомлення з надісланими речовими доказами, матеріалами справи, можлива оцінка їх з профілактичної точки зору.

2. У разі необхідності, ознайомлення з відповідними нормативними актами, методичними вказівками, літературними даними, матеріалами раніше проведених експертиз, профілактичними обставинами, зареєстрованими в експертній установі, які мають безпосереднє відношення до вирішення поставленого завдання.

3. Висунення на основі отриманих даних версії про можливі напрями профілактичної роботи, обставини, на яких потрібно зосередити увагу.

4. Проведення роздільного аналізу досліджуваних об’єктів та обставин, які можуть сприяти правопорушенням. При необхідності повинні використовуватися технічні засоби, проводитися експерименти, фотографування. Якщо у справі досліджується багато об’єктів, то доцільно в спеціальній розробці фіксувати порушення, які повторюються, що дозволить їх належним чином згрупувати. Тут же фіксуються дані, які вказують на необхідність порівняльного дослідження об’єктів. Під час дослідження експерт має враховувати відомості, які містяться в криміналістичній та іншій спеціальній літературі та експертній практиці, які дозволили б йому виявити обставини, типові для такого випадку.

5. Ознайомлення при необхідності на місці з конкретними особливостями обставин події та окремих об’єктів, вимагання додаткових матеріалів, якщо під час дослідження в цьому виникає необхідність.

6. Проведення при необхідності порівняльних досліджень.

7. Оцінка результатів дослідження з метою виявлення обставин, які сприяли правопорушенню, та розробка рекомендацій для їхнього усунення.

8. Оформлення результатів досліджень2 [].

Співставленням указаних етапів та методики зі структурою експертних технологій можна таким чином включити профілактичні завдання до її змісту.

На початковому етапі експертної технології, при надходженні матеріалів на експертизу, після їх реєстрації в канцелярії експертної установи керівник експертної установи чи спеціаліст, який займається питаннями експертної профілактики, вивчає матеріали, які були отримані для проведення експертизи, з метою виявлення можливостей проведення профілактичних досліджень. Якщо таке можливе, керівник експертної установи доручає експерту проведення експертизи та вказує на можливість профілактичного дослідження наданих об’єктів.

1 Атанесян А.А. Опыт профилактической работы Армянской НИЛСЭ / А.А. Атанесян // Правовые, организационные и методические проблемы профилактической деятельности учреждений судебной экспертизы : материалы Всесоюзной науч.-практич. конф., Баку, 9 – 10 октября 1986 г. - Баку, 1986. – С. 41 – 43. – С. 41

2 Фридман И.Я. Судебная экспертиза и вопросы предупреждения преступлений : автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юр. наук : спец. 12.00.09 / И.Я. Фридман. – М., 1974. – 40 с. – С. 28.