Курсова робота

З конституційного права зарубіжних держав

На тему: «Державне фінансування політичних партій в європейських країнах»

План

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах

1.1 Поняття державного фінансування політичних партій

1.2 Види державного фінансування політичних партій

1.3 Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах

Розділ ІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих європейських країнах

Державне фінансування політичних партій в Італії

Державне фінансування політичних партій у Франції

Державне фінансування політичних партій у Німеччині

Державне фінансування політичних партій в Іспанії

Державне фінансування політичних партій у Бельгії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Політичне життя будь якого суспільства неможливе без використання фінансових ресурсів. Без грошей у демократичному суспільстві політичні партії не змогли б організуватися, політики – спілкуватися з широким загалом, неможливо було б проводити і виборчі кампанії. Фінансування політичної діяльності, зокрема, з держбюджету, можна вважати життєвою необхідністю.

Фінансування політичної діяльності у більшості демократичних країн так само, як і в Україні, не є без проблемним, воно пов’язано з багатьма чинниками, зокрема, з морально-етичними. Позаяк такі країни ще не пройшли випробування демократією і не навчились прозоро і чесно розпоряджатися капіталами.

Підтримка з боку держави політичних партій – головна тенденція розвитку сучасного європейського парламентаризму. Держфінансування починає активно застосовуватись з середини 50-х років і одержує особливо широке поширення в останні два десятиліття. Впровадження державного фінансування політичних партій в країнах Європи було обумовлено перш за все необхідністю обмеження впливу приватних осіб (небезпека лобіювання інтересів тієї чи іншої групи капіталу) та іноземних організацій (що неприпустимо з огляду на національну безпеку країни) на партійну діяльність.

Важливою проичиною державного фінансування політичних партій також є те, що воно необхідне для того, щоб унеможливити політичну корупцію, оскільки загальновідомо, що реалізація різнопланових цілей та завдань, які стоять перед сучасними партіями, вимагає суттєвих капіталів. Саме тому питання про джерела фінансування партій, які висувають і підтримують кандидатів на виборах, виступає на перший план. Без сумніву, воно посідає і перше місце у процесі правової регламентації партійної діяльності.

Розділ І. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах

Поняття державного фінансування політичних партій

Для того, щоб політичні партії у зарубіжних країнах могли виконувати свої функції, тобто вести боротьбу за владу, брати участь у виборах, пропагувати свою ідеологію тощо їм необхідні власні фінансові ресурси. Існують різні шляхи формування фондів політичних партій і відповідно різні види фінансування політичних партій в зарубіжних країнах. Так фінансування діяльності партій в основному здійснюється за рахунок членських внесків, пожертв, доходів від господарської діяльності партій та державного фінансування. Державна допомога партіям проявляється у наданні пільг, позбавленні від податків, субсидіюванні тощо.

Державне фінансування політичних партій означає фінансування їх діяльності із державного бюджету. У багатьох країнах, таких як наприклад Німеччина, Італія, Швеція застосовується така практика. Це обумовлено тим, що вважається, що партія, виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, а тому має право на одержання державних дотацій. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідною у сучасних умовах, коли активна участь у політичному житті, крім того, вимагає дедалі більших матеріальних витрат, які не покриваються ні власними коштами партії, ні добровільними приватними пожертвами.

Види державного фінансування політичних партій

В науці та у практиці існує декілька критеріїв класифікації державного фінансування політичних партій. Найбільш важливим з нашої точки зору є поділ державного фінансування партій на пряме і непряме; цільове і нецільове; загальне та спеціальне.

Коли фінансова допомога надається політичній партії безпосередньо із державного бюджету у грошовій формі таку форму державного фінансування називають прямим держфінансуванням. В межах прямого фінансування існують два провідних підходи до надання фінансової допомоги політичним партіям. Фінансова допомога з боку держави може надаватись політичним партіям щорічно на регулярній основі для підтримки повсякденної, або статутної діяльності партії. Інший напрямок прямого державного фінансування стосується відшкодування витрат партій під час проведення виборчої кампанії.

Існують такі обов’язкові вимоги до фінансування політичних партій у європейських країнах:

1. Держава в обов'язковому порядку фінансує діяльність тих партій, що беруть участь у передвиборному процесі, однак не обов’язково фінансує їхню статутну діяльність;

2. Вирішальне значення у визначенні розмірів державних субсидій має ступінь впливу партій на електорат (наприклад, завдяки кількості голосів на виборах).

Таким чином, в європейських країнах склалися наступні варіанти прямого державного фінансування статутної діяльності політичних партій:

1) фінансуються тільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються між ними пропорційно до числа отриманих мандатів. Прикладом такої системи може виступити Польща.

2) державні субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів. Таким чином, державне фінансування одержують ті партії, які або подолали необхідний прохідний бар’єр, або отримали необхідну згідно діючим в країні нормам кількість голосів (Бельгія, Словаччина та ін.). Цікавим в даному випадку є приклад Швеції, де пряме фінансування існує у формі грантів. Задля отримання фіксованої суми гранту (640 тис.дол. США згідно закону від 12.12.1996 р.) партіям необхідно або отримати не менше 2,5 % голосів протягом двох останніх виборів, або просто одержати більше 4 % голосів на останніх виборах;

3) державні субсидії на поточну діяльність політичних партій, представлених у парламенті, розподіляються пропорційно як до чисельності мандатів, отриманих партіями, так і кількості отриманих голосів. Так, в Іспанії для визначення розміру субсидій бюджетний депозит розподіляється на три рівні частини. Одна з них розподіляється між політичними партіями пропорційно кількості мандатів, отриманих кожною політичною партією на останніх виборах, а дві останні – пропорційно кількості отриманих голосів. При цьому не враховуються голоси у тих виборчих округах, у яких партія одержала менше 3% голосів (виборчий бар’єр).

4) фінансується статутна діяльність всіх політичних партій, що взяли участь у виборах, незалежно від представленості у парламенті (приклади: Греція, Франція, Німеччина)

Що стосується відшкодування витрат, пов’язаних із участю партій у виборах, то у переважній більшості європейських країн (і в тому числі в Україні) на покриття витрат, пов’язаних із передвиборчою агітацією тощо, можуть сподіватися лише ті сили, які потрапили у парламент. Втім, існують також більш складні приклади Фінансова допомога з боку державних фондів може надаватись або кожній партії, або ж вона залежить від визначених умов. До методів умовної фінансової допомоги, або непрямого державного фінансування належать: а) надання безкоштовного ефірного часу; б) звільнення від податків на пожертвування на політичні цілі; в) податкові пільги (метод, який відповідає інтересам партій, чиї прихильники представляють бідні прошарки населення). Серед найбільш поширених видів непрямого державного фінансування є надання безкоштовного ефірного часу. У країнах Європи склалося декілька підходів до розподілу безкоштовного ефірного часу, наприклад у Бельгії вільний доступ до державних телевізійних мереж надається пропорційно впливу і силі кожної партійної групи на рівні Європейського Союзу. У Греції час розподіляється між політичними партіями, виходячи з розміру партії в колишньому парламенті. В Іспанії формула «ефірної присутності» політичних сил полягає в наступному: а) 10 хвилин надається для партій, чи федерацій коаліцій, що не приймали чи участі не мали представництва в попередніх виборах; б) 15 хвилин виділяється тим партіям, що одержали до 5 відсотків голосів на попередніх виборах; в) 30 хвилин надається тим партіям, що одержали від 5 до 20 відсотків; г) 45 хвилин приділяється тим партіям, які одержали не менш 20 відсотків. Так, у Нідерландах розподіл ефірного часу здійснюється на основі компромісу між принципом рівності і принципом пріоритетності великих партій, що визначається кількістю місць, що обираються на даних виборах. До проведення виборів Комісаріат із засобів масової інформації може надати додатковий час політичним чи партіям групам, що представили список кандидатів. У Великій Британії комітет формується з представників органів по телебаченню і радіомовленню та представників політичних партій. Комітет намагається погодити питання розподілу ефірного часу на справедливій основі.

Лише в деяких країнах світу здійснюється безкоштовне непряме відшкодування транспортних витрат, пов'язаних з перевезенням кандидатів під час виборчого періоду. Непряме фінансування поштових витрат, зв'язаних з виборами, здійснюється, наприклад, у Великій Британії. За шведськими законами, наприклад, тимчасово видаються газетам державні субсидії. Іншим методом непрямого державного фінансування, існуючого у деяких країнах, є надання партіям або кандидатам спеціальних податкових пільг. Обсяг зазначено виду непрямого фінансування дорівнює сумі, що могла б бути сплачена, без застосування відрахувань або знижок. До країн, у яких існують такі податкові пільги, відносяться Німеччина, Нідерланди і Велика Британія. У цих країнах встановлено обмеження на суму, що може бути утримана. В європейській практиці державного регулювання партійного фінансування значна увага також приділяється контролю за фінансуванням виборчих кампаній та їхній звітності.

Слід відмітити, що в законодавстві різних держав є ще такі види державного фінансування як цільове та нецільове. Нецільове — коли державні субсидії виділяються на діяльність політичних партій в основному організаційного характеру (проведення зборів, утримання апарата партії, оренда приміщень та ін.). В свою чергу зазначене фінансування поділяється на кілька підвидів:

1) фінансуються тільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються між ними пропорційно числу мандатів (Болгарія) чи у рівних сумах на кожен мандат (Данія, Фінляндія). 2) фінансуються теж політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів (Бельгія, Іспанія, Кіпр) 3)фінансуються всі політичні партії, що брали участь у виборах, незалежно від того, чи представлені вони в парламенті (Австрія, Греція, Франція, Чехія). Цільове ж фінансування — це субсидіювання окремих напрямів діяльності політичних партій: проведення виборчої кампанії, діяльності парламентських фракцій, субсидії партійній пресі, молодіжним організаціям, створеним партією. Цільове і нецільове фінансування політичних партій передбачається в держбюджеті окремим рядком.

Крім того існує також поділ державного фінансування політичних партій на загальне та спеціальне. Існує три основні системи загального державного фінансування. За першою з них фінансуються лише політичні партії, представлені в парламенті. Субсидії ж розподіляються між ними залежно від кількості отриманих мандатів (Болгарія, Данія, Фінляндія). Друга система відрізняється від першої тим, що розподіл субсидій залежить не від кількості отриманих мандатів, а від кількості голосів, поданих виборцями на підтримку партії (Бельгія, іспанія, Кіпр). Третя система загального державного фінансування - фінансуються всі політичні партії, які взяли участь у виборах і відповідають певним вимогам, незалежно від їх представленості у парламенті (Австрія, Греція, ФРН, Франція, Чехія, Швеція). Критерій представленості політичних партій у парламенті використовується і за спеціального фінансування. Одним з видів такого фінансування є часткове відшкодування витрат партій на виборчу кампанію. Важливим видом спеціального державного фінансування є надання субсидій парламентським фракціям. При цьому субсидії розподіляються знову ж таки відповідно до критерію представленості. Наприклад, у Бельгії - за кількістю мандатів, в іспанії, ФРН, Великобританії - за кількістю місць і голосів, отриманих на останніх виборах. Характерно, що невеликі і опозиційні фракції отримують більше фінансування на один мандат, ніж великі фракції, в тому числі ті, що сформували більшість. Поряд з розглянутими видами спеціального державного фінансування, в деяких країнах існують і інші його види: субсидії партійній пресі (Швеція), дослідницьким інститутам, що створюються партіями (Нідерланди), молодіжним організаціям, що примикають до партій (Австрія, Нідерланди, ФРН, Швеція). Формально такі субсидії не розглядаються як пряме фінансування партій, яке іноді вважається недоцільним з певних причин.

1.3 Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах

Правовою основою державного фінансування політичних партій у зарубіжних державах стало конституційне визнання політичних партій найважливішим інструментом громадянського суспільства, яке грає зростаючу роль в організації і здійсненні державної влади. Таке визнання покладає на державу обов'язок сприяти політичним партіям у найбільш ефективному здійсненні їхніх функцій. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідної в умовах, коли активна участь у політичному житті і, насамперед, у виборчому процесі, вимагає великих матеріальних витрат, на які не вистачає ані власних фінансових коштів партій, ані добровільних пожертвувань (або членських внесків). У Конституціях та спеціальних законах про політичні партії зарубіжних держав визначаються такі основні питання, пов’язані із фінансуванням політичних партій: види фінансових джерел шляхом диференціації їх за типами партійної діяльності. Так само визначаються умови отримання партіями грошей із конкретних джерел, порядок їх використання. Слід зазначити, що при цьому встановлюються різного роду обмеження, зокрема, ліміти пожертв та дотацій, витрат тощо. Невиконання партіями цих вимог є правопорушенням та тягне за собою застосування різного роду санкцій, аж до розпуску політичної партії. Відповідно до загальних правил сучасне законодавство визначає три групи фінансових джерел: власні фінанси політичних партій, приватне фінансування, державне фінансування. Співвідношення між цими групами в окремих країнах, як і конкретна регламентація тих або інших джерел, досить різні. Таким чином головною тенденцією розвитку сучасного законодавства про політичні партії є визнання пріорітетності державного фінансування політичних партій.

Розділ ІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих зарубіжних країнах

2.1 Державне фінансування політичних партій в Італії

Фінансування політичних партій в Італії виділяється згідно з відсотковим співвідношенням місць, отриманих партіями, за які віддано більше 4 % дійсних голосів або які мали не менше 1 кандидата від одномандатного виборчого округу при мінімумі у 3 % на національному рівні. Частина дотацій розподіляється порівну між усіма партіями у парламенті. Виділяються спеціальні кошти для парламентських партійних фракцій. Фінансування здійснюється партіям, що надають список кандидатів більш, ніж у 2/3 виборчих округів й набрали не менш, ніж 300000 голосів або 2 % від загальної кількості голосів. Державне фінансування політичних партій в Італії застосовується як пряме, так і непряме. Що стосується непрямого фінансування, то це лише надання ефірного часу на радіо, телебаченні згідно вказівок парламентського комітету. В той же час не використовуються такі види непрямого фінансування як податкові пільги, а також публікації, поштові витрати, преса, плакати тощо.

2.2 Державне фінансування політичних партій у Франції

Умови надання державної підтримки: 1) отримання не менше 5% голосів виборців на виборах, 2) представленість партії у парламенті, 3) залучення новою партією протягом року не менше 1млн франків членських внесків від 10000 чоловік, 500 з яких повинні бути виборними представниками. Форма державної підтримки виражається у поверненні партії 50% максимального розміру витрат на виборчу кампанію (максимальний розмір витрат складає 250001 франків на кожного кандидата від партії), але не більше фактичної суми витрат. Застосовується також загальне нецільове фінансування. Обсяг державної підтримки залежить від кількості отриманих на виборах голосів і становить 2 млн. франків кожній партії. У Франції склалася досить налагоджена система державного контролю за фінансуванням виборчих кампаній. Цю систему очолює Національна комісія зі звітів про виборчу кампанію і політичне фінансування. Політичні партії зобов'язані представляти фінансові звіти в Національну комісію. Якщо цього не зроблено у зазначений термін, партія може позбавитися публічних субсидій. Фінансовий контроль на регіональному рівні здійснюється представниками Національної комісії, призначеними в різні департаменти. В їхні задачі входить здійснення моніторингу за фінансовими звітами і напрямок звітів, що не відповідають пропонованим вимогам, у відповідні суди.

2.3 Державне фінансування політичних партій в Німеччині

У Німеччині — країні з багатопартійною системою — державне фінансування політичних партій здійснюється через фінансування виборів, розміри якого залежать від результатів, отриманих партіями на земельних виборах, виборах до бундестагу, виборах до Європарламенту. У цій країні існує особлива система фінансування політичних партій за рахунок державних коштів: встановлено грошовий збір, що стягується з усіх громадян, які мають право голосу. Він стягується не лише при виборах до Бундестагу, але й при виборах до ландтагів і європейських організацій. Водночас закон зобов’язує політичні партії надавати звіти про походження їх фінансових ресурсів. Такі звіти публікуються, що дає можливість громадськості контролювати джерела фінансування партій.

Німецький закон про фінансування виборчих кампаній з 1950-х років був частиною широкого пакету фінансування політичних партій. Після об'єднання Німеччини 1990 року Східна Німеччина стала частиною ФРН, тож нині західнонімецький закон стосується всієї Німеччини. Чинну систему фінансування виборчих кампаній створено 1967 року водночас із вступом у силу Закону про політичні партії. Партійний закон забезпечує субсидування виборів до Бундестагу. Крім того, з 1979 року, - і до Європейського парламенту. На додачу, згідно принципів Федерації, федеральні землі компенсують витрати партій на вибори до земельних урядів.

Згідно порядку поточного федерального забезпечення відшкодування надається партіям, котрі проводять виборчу кампанію і вже набрали необхідні 0,5 відсотків голосів на другому етапі голосування, або здобули 10 відсотків голосів на першому етапі голосування на виборчому окрузі, якщо регіональний список партії не було підтримано в жодній Землі. Цей рівень занижено навмисно - аби заохотити малочисельні партії до участі у виборах.

Розподіл фондів здійснюється згідно результатів виборів. Щоб компенсувати витрати на проведення кампанії, за кожний голос, отриманий партією, їй виплачується 5 німецьких марок (3.30 доларів США). Ці гроші розподіляються між партіями пропорційно результатів другого етапу голосування. Тим партіям, які проводять кампанію тільки в масштабах регіону (без списку кандидатів від Землі), сума компенсації в 5 німецьких марок виплачується за кожен голос на виборчій дільниці, де отримано 10 відсотків від загальної кількості голосів.

Крім розподілу коштів на підставі результатів голосування, про що сказано вище, основна сума сплачується кожній партії, котра здобула на другому етапі голосування, принаймні, 2 відсотки голосів. Ця сума дорівнює 6 відсоткам асигнування для кожної партії. Однак вона не може перевищувати 80 відсотків від суми, виплаченої на підставі результатів голосування. Практику виплати базової суми було запроваджено 1989 року. Її мета - компенсувати партіям за постійні витрати на звертання до виборців, не зважаючи на результати.

Компенсація призначається спікером Бундестагу згідно заявці партії, яку вона повинна подати протягом двох місяців з початку встановленого законом терміну. Однак після виборів виплата не здійснюється повністю: ті партії, котрим компенсація була потрібна на попередніх виборах, можуть звертатися із заявкою про виплату авансу на другий, третій, або останній рік встановленого законом чотирирічного терміну.

Для отримання коштів встановлено лише кілька умов і обмежень. Найсуттєвіше - обмеження суми компенсації за проведення виборів до рівня загального прибутку партії, що надходить з інших джерел - в межах чотирьохрічного періоду - рахуючи назад від другого календарного року з часу нарахування начислення компенсації. Іншим важливим обмеженням є стягнення податків доти, доки партія не представить річний фінансовий звіт.

Хоча параграф 18 Закону про партії передбачає компенсацію лише за "необхідні витрати на відповідну виборчу кампанію", жодних обмежень на витрати цих коштів не накладаються, а компенсація не грунтується на реальних витратах. Партії отримують компенсації не за перелічені по пунктах витрати, а на стабільні субсидії згідно викладеного порядку.

Крім того виборчі кампанії у Німеччині субсидуються також непрямо, а через виплату дотацій політичним партійним закладам, звільнення від податків членських внесків та вирівнювання платежів, що отримують партії - з тим, аби пристосуватися до іншого рівня зменшення податків. Єдиний привілей, що ним користуються партії під час виборів - обмежений час безкоштовної реклами на телебаченні й радіо. Транспортні витрати не субсидуються. Друк програм для заохочення виборців субсидується непрямо - через виплату коштів політичним закладам.Під час виборчої кампанії телебачення і радіо виділяють час на рекламу партій.

2.4 Державне фінансування політичних партій в Іспанії

Також діє система державного фінансування політичних партій. Фінансова звітність партій повинна публікуватися. Дозволені пожертви від профсоюзів та корпорацій. Максимальний розмір аномімної пожертви – 5% від обсягу державного фінансування. Іноземні пожертви заборонені. Умови надання державної підтримки: 1) Представленість партії у парламенті. 2) Отримання партією не менше 3% голосів виборців на попередніх виборах. Форма державної підтримки виражається у загальному нецільовому фінансуванні. Обсяг державної підтримки: загальна сума державної підтримки партій визначається парламентом. 1/3 цієї суми розподіляється між представленими у парламенті партіями залежно від кількості місць, що належать їм у нижній палаті.

2/3 загальної суми, що спрямовується на державну підтримку партій, розподіляється між усіма партіями, що взяли участь у виборах і відповідають вказаній вимозі, пропорційно кількості здобутих ними голосів на свою підтримку. Фінансування парламентської діяльності політичної партії відсутнє.

2.5 Державне фінансування політичних партій у Бельгії

У цій країні також діє система державного фінансування діяльності політичних партій зі своїми особливостями. Умовами надання державної підтримки партії є наявність хоча б одного представника у парламенті або сенаті; щорічне подання фінансової звітності у Комітет парламентського контролю. Форма державної підтримки також виражається у загальному нецільовому фінасуванні. Обсяг державної підтримки: партії мають право на щорічну підтримку у розмірі 50 млн. бельгійських франків, плюс 50 бельгійських франків за кожний отриманий на виборах голос. Фінансування парламентської діяльності політичної партії також не застосовується. Варто також зазначити, що фінансова звітність партій повинна публікуватися. Пожертви від профсоюзів та корпорацій заборонені. Максимальний розмір анонімного пожертвування 125 долларів. Дозволені також іноземні пожертвування.

Висновки

Таким чином закріплення державного фінансування політичних партій є головною тенденцією розвитку законодавства як зарубіжних держав так і нашої держави. Державне фінансування діяльності політичних партій має як свої позитивні, наприклад запобігання політичній корупції, так і негативні риси, наприклад марнотратство коштів державного бюджету політичними партіями, тому воно має носити обмежений характер. Межі державного фінансування політичних партій мають бути чітко визначені у законодавстві. Держава не повинна фінансувати всі без вийнятку політичні партії. Державні субсидії повинні надаватися політичним партіям і розподілятися між ними відповідно до критеріїв електорального представлення, тобто за результатами виборів. Партія, яка не набрала жодного мандата на кількох виборах підряд, взагалі повинна втратити право на отримання державних субсидій як це має місце у деяких зарубіжних країнах. Крім того держава повинна, на нашу думку фінансувати лише справжні ідеологічні партії, а не формальні політичні клуби.

Державне фінансування діяльності політичних партій у зарубіжних країнах є досить різним, воно має свої особливості в кожній країні, а в деяких країнах і зовсім відсутнє. Фінансування політичної діяльності у більшості зарубіжних демократичних країн так само, як і в Україні, не є без проблемним, воно пов’язано з багатьма чинниками, зокрема, з морально-етичними. Проте, на нашу думку державне фінансування політичних партій є безумовно необхідним. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідною в умовах, коли активна участь в політичному житті, і передусім у виборчому процесі, потребує все більших матеріальних затрат. Зрозуміло на них не вистачить ні власних коштів, ні добровільних пожертв. Як це не дивно, але без прямого чи опосередкованого фінансування партій державою вони є нежиттєздатними. Можливо, це і перебільшення, але щодо партій України, де їх становлення так само, як і багатопартійності перебуває у зародковому стані, є актуальним. Підкреслю, що, йдеться про ідеологічні партії, а не так звані партійні холдінги.

Вивчення досвіду державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах має величезне значення для запровадження його у нашій державі. Частково у нас воно вже присутнє. Це наприклад оплата державою виготовлення певної кількості плакатів для учасників виборчого процесу, оплату телерадіоефіру та надання шпальт “Голосу України” та “Урядового кур’єру” для оприлюднення виборчих програм. Але, звісно, цього не досить. Законопроект щодо механізму держфінансування партій був нещодавно прийнятий парламентом . Ним передбачається, що за рахунок держбюджету буде фінансуватися статутна діяльність партій, не пов’язана з виборами. Крім того, пропонується відшкодовувати витрати політичних партій, пов’язані з їх виборчою кампанією. Щорічний обсяг фінансування запропоновано у розмірі 0,01 мінімальної заробітної плати помноженої на кількість громадян, включених до виборчого списку на останніх виборах. Звісно, це стосується тих партій, котрі представлені у Верховній Раді.

Список використаної літератури

Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн Академічний курс, підручник, Київ, «Юрінком Інтер» 2008 р.

Совгиря О. Фінансування політичних партій: правовий аспект, «Право України», 2003 рік, №5.

Коваль М.І. Правове регулювання фінансування політичних партій в Україні (теорія і практика) (Офіційний сайт Центральної виборчої комісії України).

Веденеев Ю.О., Чижов Д.В. Политические парти: между обществом и государством // Журнал о выборах. — 2002. — № 2. — С. 12 —17.

Юдин Ю. Политическая партия и право в современном государстве. — M., 1998. -С. 156-158.

"Часопис ПАРЛАМЕНТ" №2/2001.

Фінансування політичної діяльності: проблеми законодавчого регулювання,

Ковтунець Олена, «Юридична газета» №11 (11) 10 грудня 2003 року.

Регулювання фінансування політичних партій та виборчих кампаній, "Спостерігач", № 19, грудень 1995 року, Майкл Пінто-Душинський.

Лапка О. Я., Пікуля Т. О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн у схемах, Київ, «Атіка», 2008 р.

Конституции зарубежных государств: США, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада, Маклаков В. В., - М., БЕК, 1996 г.