1. Японія в післявоєнний період

Друга світова війна завершилась розгромом Японії. На завершальному етапі війни вперше в історії було застосовано атомну зброю. 6 та 9 серпня на міста Хіросіма та Нагасакі американська авіація скинула атомні бомби. Наприкінці серпня 1945 р. на територію Японії висадились американські війська. 2 вересня 1945 р. відбулася завершальна подія в історії Другої світової війни — на борту американського лінкорна «Міссурі» було підписано акт про капітуляцію Японії. Згідно з рішенням союзників-переможців, верховна влада в Японії перейшла до рук американської окупаційної армії на чолі з відомим полководцем генералом Дугласом Макартуром, який відзначився у війні на Тихому океані. Найперше американці розпустили збройні сили Японії. Військових злочинців було суворо покарано, їх судив Міжнародний трибунал. Окупаційна влада провела ретельну чистку державних установ. Було звільнено зі служби осіб, пов'язаних з попереднім режимом. У країні встановлювалися демократичні свободи — слова, друку, зборів, організацій, віросповідання, дозволено діяльність усіх політичних партій, профспілок.

У листопаді 1945 р. було утворено Ліберальну та Прогресивну партії (з 1946р, — Демократична). Через 10 років вони об'єднались у Ліберально-демократичну партію (ЛДП), яка була правлячою у післявоєнній Японії. Американці надали право легальної діяльності Соціалістичній, традиційно найсильнішій серед опозиційних, та Комуністичній партіям.

Американці запровадили у країні загальне виборче право і посприяли проведенню у квітні 1946 р. перших післявоєнних виборів до японського парламенту. Найбільшу кількість місць одержала Ліберальна партія, лідер якої Сігеру Иосіда сформував уряд. Йому належить концепція післявоєнного розвитку Японії, якої дотримувались тією чи іншою мірою всі наступні лідери ЛДП. Згідно з доктриною Иосіда, магістральний шлях Японії пролягав через відновлення та посилення позицій у міжнародній торгівлі, і тому енергію народу треба було спрямовувати на розбудову економіки, використовуючи дешеву привозну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом СІЛА.

У листопаді 1946 р. парламент затвердив нову конституцію Японії. Вона зберегла монархію, однак статус імператора було докорінно змінено. З майже абсолютного монарха він перетворився на «символ єдності нації», тобто фактично позбавлявся політичної влади. Було проголошено суверенну владу народу. Конституція проголосила рівність усіх громадян перед законом і основні демократичні права і свободи. Двопалатний парламент оголошувався найвищим і єдиним законодавчим органом влади. Уряд, який раніше призначав імператор, за новою конституцією обирається парламентом. Принципово новим у міжнародній практиці державного права була стаття 9 про відмову Японії «від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних суперечок».

Окупаційна адміністрація провела в країні ряд прогресивних реформ. Почало діяти антимонопольне законодавство, за яким, зокрема, було розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники розробили реформу податкової системи. Було зменшено податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли зростанню економіки країни.

У 1946—1949 рр. проводилася земельна реформа, яка привела до ліквідації поміщицького землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам близько 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Дрібне, клаптикове селянське господарство стало переважаючим у японському селі. Посилилася конкуренція між виробниками, і, як результат, зросла продуктивність праці, врожайність сільськогосподарських культур. Ті, хто не витримував конкуренції, залишали свої ділянки і йшли у міста, де створювалася нова японська промисловість. Міграція до міст особливо зросла з кінця 50-х років. Це призвело до скорочення частки працездатного населення, зайнятого в сільському господарстві Японії, з 48 до 8 % на сьогодні.

Важливе значення мало впровадження трудового законодавства, за яким встановлювався восьмигодинний робочий день, впроваджувалась система оплачуваних відпусток, охорони праці.

Перебудова торкнулась і системи освіти. Зі шкільних програм було вилучено матеріали, пов'язані з ідеологією мілітаризму. Запроваджено нову систему освіти, яка передбачала 12-річний термін навчання у середній школі, спільне навчання хлопчиків та дівчаток.

Встановлення комуністичних режимів у Китаї та Північній Кореї викликало загострення міжнародної ситуації на Далекому Сході. У липні 1950 р., незабаром після початку агресії КНДР проти Республіки Корея, генерал Макартур наказав сформувати в Японії поліцейський резервний корпус чисельністю 75 тис. чол., названий «силами самооборони».

Корейська війна прискорила укладення мирного договору з Японією. Церемонія його підписання відбулась у вересні 1951 р. на міжнародній конференції у Сан-Франциско. Делегація Радянського Союзу відмовилася підписати цей документ, оскільки мала зауваження щодо територіальних, репараційних та інших питань. Сан-Франциський мирний договір відновив суверенітет Японії. Територіальні статті передбачали визнання Японією незалежності своєї колишньої колонії Кореї. Колишні японські підмандатні території — Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови — було передано під управління США. Услід за мирним договором Японія уклала кілька угод та договорів із Сполученими Штатами, зокрема «Пакт безпеки», договір про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та ін. Сан-Франциско система договорів зробила Японію союзницею США.

Складним був процес нормалізації відносин Японії з СРСР. Лише у жовтні 1956 р. було підписано Спільну декларацію про припинення стану війни між ними. Було відновлено дипломатичні відносини. Мирний договір за час існування Радянського Союзу так і не було підписано. Японська сторона неодмінною умовою його укладення висувала повернення чотирьох островів Курильської гряди - Кунашир, Ітуруп, Шикотан, Хабомаї. Якщо на переговорах 1956 р. лідер Радянського Союзу М. Хрущов погоджувався частково задовольнити вимоги японців — передати їм Хабомаї та Шикотан, — то його наступники категорично відмовлялись навіть обговорювати цю проблему, заявляючи про необґрунтованість японських вимог. У 1956 р. Японію було прийнято до ООН, і вона стала повноправним членом міжнародного співтовариства.

«Японське економічне диво»

Так назвали у світі перетворення, які відбулися у цій країні в галузі господарства. Протягом усієї післявоєнної історії Японії зростали капіталовкладення у промисловість. Уряди ЛДП взяли курс на перебудову головних галузей промисловості, використання найсучаснішої техніки. Ще у березні 1952 р. набув чинності закон про сприяння раціоналізації підприємств. Згідно з цим законом, підприємствам надавалася державна допомога, податкові та інші фінансові пільги за однієї умови - на модернізацію виробництва, оновлення устаткування. Більшість промисловців скористалися з цього закону, адже на тих поодиноких заводах, які збереглися після війни, майже дві третини обладнання було застарілим.

Відбувалось активне становлення нових галузей промисловості, технічно переозброювались існуючі. Зокрема, розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності, застосування новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом, розвитку електрометалургії, встановлення потужних автоматизованих прокатних станів, впровадження матеріало- та енергозберігаючої технології. У результаті цих нововведень японська металургія досягла найвищих у світі показників ефективності праці. Японія наприкінці 70-х років перетворилась на один із найпотужніших світових центрів металургійного виробництва.

Великі зрушення у 50-60-х роках відбулись у корабле-, машино- та приладобудуванні, автомобільній промисловості. Конкурентна боротьба на світовому ринку змушувала японські фірми звертати увагу на якість продукції, постійно вдосконалювати технологічні процеси. Чільне місце посідало перспективне конструювання. Ці та інші чинники вивели Японію на передові позиції у промисловому світі. Зокрема, у середині 70-х років половину кораблів, які спускали на воду в усьому світі, було виготовлено у Японії.

У нових галузях промисловості широко використовувалися найновіші, передусім американські, винаходи. Чимало значних технічних нововведень було запроваджено у масове виробництво на японських фірмах: у другій половині 50-х років - нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-х роках — аудіо стереосистеми, відеокамери та відеомагнітофони, у 80-х — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін. Японія передує у такій наукомісткій та технічно передовій галузі, як електронна промисловість.

Головним чинником піднесення економіки все ж є повсякденна наполеглива праця більш як 120-мільйонного японського народу. У глибоких традиціях японців закладено специфічне ставлення до праці. Критерієм гідності у японському суспільстві є не стільки багатство, скільки ставлення до праці й навчання. Зі шкільної лави японець не шкодує зусиль на навчання, щоб стати висококваліфікованим фахівцем.

У післявоєнній Японії на підприємствах виробилась так звана система по життєвого найму. Фірми самі підшуковують собі робітників серед перспективної молоді, дбають про постійне підвищення їхньої кваліфікації, про умови відпочинку та добробуту. За кожний рік роботи адміністрація значно підвищує зарплату, тому працівник не прагне переходити до конкурента. Сам перехід до останнього часу був явищем надзвичайно рідкісним і сприймався у суспільстві з осудом, як зрада фірмі. Японський робітник, порівняно з його європейським чи американським колегою, працює інтенсивніше за нижчу платню, у нього триваліший робочий день, тиждень. Більшість робітників не використовує повністю своїх відпусток. Це впливає на зниження собівартості продукції.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед зовнішня торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, відбувається за низькими цінами, головним чином, з держав, що розвиваються. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих держав — США, Канади, Австралії, країн Європи. З 80-х років країна взяла курс на активний експорт технічних проектів та технологій.

Найбільшим торговельним партнером Японії традиційно є США. Наприкінці 70-х років на американський ринок, наприклад, було відправлено до 40 % автомобілів, 16 % прокату чорних металів, ЗО % радіоприймачів та магнітофонів. У свою чергу, із США до Японії надходило майже 86 % споживаного металобрухту, 42 % бавовни, 59 % пшениці.

Широкий експорт високоякісних і дешевих японських товарів призвів до зіткнення інтересів ділових кіл США, Західної Європи та Японії. Ці суперечності набували характеру серйозних політичних проблем, породжували «автомобільні», «текстильні» та інші війни. Уряди Японії змушені були виявляти неабиякий політичний хист, щоб пригасити подібні конфлікти.

Бурхливий післявоєнний економічний розвиток Японії перетворив її на один із трьох центрів сучасної світової економіки поряд із США та Західною Європою. У середині 80-х років її частка у світовому валовому продукті сягнула 10 %. Середньорічні темпи приросту японського виробництва були найвищими у світі - 4,1 % — і значно перевищували аналогічні показники інших держав.

Внутрішня політика урядів ЛДП відповідала потребам розвитку економіки, підвищення життєвого рівня населення. Вони, незважаючи на тиск зарубіжних імпортерів, захищали інтереси селян, штучно підтримуючи закупівельні ціни на японський рис майже втричі вищими, ніж на світовому ринку. Держава активно фінансувала програми, пов'язані з підвищенням урожайності сільськогосподарських культур.

Уряд Ейсаку Сато (1964—1972) поряд із вирішенням складних економічних проблем активно займався екологічними. Було прийнято чимало законодавчих актів, спрямованих на охорону навколишнього середовища: основний закон про контроль над забрудненням середовища; закони про виплату компенсацій за збитки, завдані природі; закони про контроль за станом повітряних і водних ресурсів, ґрунтів; про рівень шуму. На основі законодавчих актів розроблено екологічні стандарти, яким має відповідати виробництво, система штрафів за їх порушення.

На початку липня 1972 р. ЛДП сформувала новий уряд на чолі з Какуей Танакою. Нетривале прем'єрство К. Танаки (два роки) багато хто називає початком «золотого віку» Японії. Під його керівництвом розпочалися масштабні проекти перебудови Японського архіпелагу, що викликали будівельний бум, ліквідація надмірної концентрації промисловості та населення у найбільших містах і створення нових індустріальних регіонів у менш розвинутих регіонах. Будувалися швидкісні автомагістралі, залізниці. На початку 70-х років зміцнилися позиції японських корпорацій на зовнішніх ринках, помітно зріс рівень життя населення.

З ім'ям К. Танаки пов'язаний і найбільший політичний скандал у післявоєнній Японії. На початку 1976 р. під час слідства у справах діяльності американського авіа концерну «Локхід», яке проходило у США, з'ясувалося, що концерн, щоб просунути свою продукцію на японський ринок, витратив на підкуп правлячих кіл ЛДП близько 13 млн. доларів. До афер «Локхіда» були причетні вищі урядовці, у тому числі й сам К. Танака. Колишнього прем'єр-міністра звинуватили у хабарництві і засудили до чотирьох років ув'язнення. Проте у в'язниці він не перебував жодного дня. Незважаючи на судове рішення, К. Танака залишався депутатом парламенту і лідером найбільшої фракції правлячої партії майже до кінця свого життя.

У 70-х роках між правлячою ЛДП та опозиційною Соціалістичною партією Японії відбувалися гострі дискусії щодо «сил самооборони». Опозиція звинувачувала уряд у відродженні мілітаризму, збільшенні військових видатків. «Сили самооборони» на той час сягнули 240 тис. чол., причому за рівнем технічної озброєності це була одна з передових армій світу. Для заспокоєння громадської думки та опозиції, у грудні 1976 р. кабінет міністрів прийняв рішення про те, що асигнування на оборону не повинні перевищувати 1 % валового національного продукту (ВНП), як і у попередні роки.

У Японії широкого розмаху набув антивоєнний, антиядерний рух. Ще в середині 60-х років японський парламент прийняв резолюцію, яка проголошувала «три неядерні принципи»: не виробляти ядерної зброї, не володіти нею, не розміщувати її на власній території. Громадськість рішуче виступила за повернення з-під управління СТА японського острова Окінави і домоглася перемоги: Окінава стала 47-ою префектурою Японії.

Однією з найбільш масових форм антивоєнного руху стали кампанії збирання підписів під закликами до роззброєння і заборони ядерної зброї. На початок 80-х років у країні було зібрано 82,5 млн. підписів, їх передали спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння. Ще однією формою антивоєнного руху було прийняття органами місцевого самоврядування резолюцій з вимогами заборони ядерної зброї. У березні 1982 р. невелике місто Цусіма оголосило себе зоною, вільною від ядерної зброї. У 1986 р. число префектур, міст, селищ, які проголосили себе такими зонами, перевищило тисячу. Цю ініціативу згодом було підхоплено в усьому світі.

Важливим етапом у післявоєнній Японії стало правління уряду Ясухіро Накасоне (1982—1987). Накасоне виступив із програмою «підведення підсумків повоєнної політики». Вона мала на меті перетворити Японію у провідну світову державу не тільки в економічному, але й у політичному та військовому плані. У галузі внутрішньої політики планувалося проведення адміністративної реформи, створення умов для перегляду конституції, зокрема ст. 9, трудового законодавства, системи освіти та роздержавлення підприємств. Спираючись на зрослу економічну потужність Японії, Накасоне закликав позбавитись «комплексу поразки» у Другій світовій війні та приступити до ліквідації усіх систем, пов'язаних з її підсумками. Уряд домагався підняття верхньої межі військових видатків понад 1 % ВНП. Він вніс до парламенту проект «Закону про державну таємницю», який опозиція розцінила як наступ на свободу друку. Під тиском масових протестів ці проекти були відкликані з парламенту.

Наприкінці 80-х років у політичній діяльності ЛДП виникла криза, цього разу пов'язана зі справою компанії «Рікруто». Ця маклерська компанія за певні послуги продала за безцінь партійним діячам та урядовцям акції, які ті перепродали з великою вигодою. Боротьба з корупцією чиновників — одна з головних проблем внутрішньополітичного життя країни. Стати чиновником у Японії досить складно. Для цього треба на «відмінно» закінчити школу, мати університетський диплом з відзнакою, влаштовуючись на роботу, скласти серйозні іспити авторитетній комісії. При цьому жодна «протекція» не має впливу, витримують систему іспитів найталановитіші. Японські кадрові чиновники не мають права займати одну посаду більше трьох років, щоб не складалися неформальні зв'язки із підлеглими бізнесменами. Однак навіть у цій системі є слабкі місця, що й продемонструвала справа «Рікруто».

Наслідки постійних скандалів, пов'язаних з ЛДП, далися взнаки у липні 1989 р. під час виборів, які оновили половину сенату. Вперше більшість місць одержали соціалісти. Соціалістичній партії, поділеній на прихильників марксизму й прибічників сучасної соціал-демократії, бракувало союзників, щоб посісти вищі щаблі виконавчої влади. До того ж, незабаром і проти лідера соціалістів були висунуті аргументовані звинувачення у корупції.

Незважаючи на загальне невдоволення, лідер ЛДП прем'єр-міністр Тосікі Кайфу (1989—1991) розпустив парламент і призначив нові вибори. Рішення прем'єра призвело до виходу із ЛДП численних фракцій і бурхливого розвитку політичного плюралізму. На початку 90-х років ЛДП залишили десятки політиків різного калібру, які заснували неймовірну кількість політичних рухів і партій. «Монополія на владу» ліберал-демократів завершувалася. Японія відійшла від так званої півтора партійної системи (коли правляча партія завжди всесильна, а опозиція завжди безсила) і вступила у період різноманітних коаліцій.

У червні 1994 р. у політичному житті Японії сталася виняткова подія - утворилася коаліція між ЛДП і СПЯ. До того часу Соцпартія як виразниця інтересів «трудящих мас» справно несла вахту провідної опозиційної сили і завжди й в усьому виступала проти ліберал-демократів. Прем'єр-міністром став голова СПЯ Томіїті Мурояма (1994-1996), в уряді соціалісти одержали п'ять із двадцяти міністерських посад. Обрання соціаліста Муроями на посаду японського прем'єра викликало найрізноманітніші «шокові хвилі», як-от стрибок курсу ієни на світових валютних біржах, збентеження союзників Японії. Однак новий прем'єр фактично продовжував курс ліберал-демократів. У роки його правління Японія зіткнулась з економічними труднощами, викликаними спадом виробництва. І хоча ці негаразди багатьма політиками оцінюються як об'єктивні і тимчасові, все ж на вершині виконавчої влади відбулися чергові зміни. На початку 1996 р. уряд очолив лідер ЛДП Рютаро Хасімото. Отже, ліберал-демократи повернулися до влади, вдало використавши альянс із своїм основним політичним противником.

Зовнішня політика Японії

Зовнішня політика Японії не позначена такими ж успіхами, як економіка. Японія не виступає з ініціативами глобального характеру, її зовнішньополітичний курс прокладається з оглядом на те, як реагуватимуть СІЛА. Це можна пояснити тісними японо-американськими економічними зв'язками: будь-яка негативна реакція СТА може позначитися на зовнішньоторговельних операціях і викликати непередбачені наслідки в народному господарстві. Мають рацію ті політики, які говорять про «економічну дипломатію» Японії. Один з японських міністрів закордонних справ відзначав, що 90 % усієї дипломатичної роботи стосується сфери економіки.

У вересні 1972 р. відбулася помітна подія — прем'єр-міністр Танака відвідав Китай. Напередодні візиту він зустрівся на Гавайських островах з президентом СІЛА і дістав згоду на нормалізацію японо-китайських відносин. Під час переговорів у Пекіні Танака визнав уряд КНР єдиним законним урядом і заявив про те, що Тайвань є невід'ємною частиною Китаю. Було оголошено про встановлення дипломатичних відносин з Пекіном. Одночасно було розірвано дипломатичні контакти з Тайванем. Однак це не вплинуло на активні економічні зв'язки між Японією і Тайванем. УІ978 р. у Пекіні було підписано договір про мир і дружбу між КНР та Японією. Укладення цього договору прискорило розвиток зв'язків між двома країнами у різних галузях.

Після агресії СРСР проти Афганістану Японія підтримала економічні санкції Заходу щодо Радянського Союзу. Вони включали заборону експорту технологічно складної продукції, обмеження кредитування торгівлі і відмову від розгляду проектів співробітництва.

Активну зовнішню політику провадив уряд Накасоне. У січні 1983 р. японський прем'єр відвідав СІЛА, де заявив про свій намір перетворити Японію на «непотоплюваний авіаносець». Під час візиту американці домагались обмеження напливу японських товарів і створення сприятливих умов для експорту своїх товарів до Японії. Японці дедалі більше товарів продають у СІЛА і все менше купують в американців.

Японська дипломатія надавала особливого значення розвитку відносин із країнами Південно-Східної Азії. У 1977 р. було проголошено доктрину Фукуди (Такео Фукуда- прем'єр Японії у 1976-1978), яка містила три основних принципи зовнішньої політики: 1) Японія обіцяла не ставати військовою державою, 2) зміцнювати відносини довіри між країнами регіону, 3) сприяти миру і безпеці в Азії. У 1986 р. Японія відкрила свій ринок для товарів країн АСЕАН, надала їм фінансову допомогу і документацію для впровадження передової технології.

Ще у період правління уряду Накасоне у країні активно обговорювали можливість участі японських «сил самооборони» у міжнародних акціях по приборканню агресорів під егідою ООН. Загострення воєнної ситуації у зоні Перської затоки через агресію Іраку проти Кувейту, зриви у постачанні палива з цього регіону схилили більшість японського парламенту влітку 1992 р. прийняти пропозицію уряду Кіті Міядзави (1991—1993) про участь у воєнних діях поза межами країни для захисту інтересів Японії і світового співтовариства «сил самооборони».

У березні 1995 р. в Японії з офіційним візитом перебував Президент України Леонід Кучма. Головним завданням візиту було надання нового імпульсу українсько-японським відносинам у політичних, а особливо — у торговельно-економічних питаннях, оскільки до того часу двосторонні зв'язки були епізодичними і явно недостатніми. Японія виявила готовність надати допомогу Україні у реформуванні її економіки. Зокрема, через Світовий банк вона виділила 150 млн. доларів. Крім того, під час візиту Л. Кучми було досягнуто домовленості про конкретну допомогу в галузі ядерного роззброєння і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Післявоєнний розвиток Японії - це шлях економічних змагань і блискучих перемог. Японському народові вдалося за історично короткий проміжок часу перетворити свою країну на економічно процвітаючу демократичну, миролюбну державу, яка відіграє помітну роль у світовій політиці.

2. Сучасна Японія. Токіо

Токіо - це, мабуть, саме незвичайне місто на світі, у ньому стародавні будівлі сусідні із сучасними хмарочосами в західному стилі. Над декількома великими ріками прокладені мости зі швидкісними дорогами. Японія - це світ островів, а це означає країна мостів. Яких тільки типів мостів не містять японські словники і туристичні покажчики - ланцюгові й аркові, понтонні і човнові, дерев'яні і кам'яні. Є навіть “сорочий” міст, але щоб зрозуміти, що це таке, потрібно зануритися в одну з барвистих легенд Японії. Вона розповідає про взаємну любов двох зірок - Волопаса і Ткалі, розділених Небесною рікою - Млечним шляхом. Але закоханим все-таки вдалося зустрітися. Їм, по переказі, допомогли в цьому сороки, вони зчепилися крилами й утворили міст. З тих пір щороку в сьомий день сьомого місяця в небі виникає “сорочий” міст. Правда розглянути його дано лише натурам романтичним.

У Токіо знаходиться “Міст Японії” Нихонбаси. До 1911 року це був витончений, повітряний і дуже красивий дерев'яний міст, потім на його місці спорудили кам'яний міст у стилі Ренесансу довжиною 27 і шириною 49 метрів. Його прикрашали бронзові лампи і фігури птахів на колонах. А в 1996 році Нихонбаси взялися реставрувати. Зараз міст у первозданній красі можна побачити в новому музеї історії Едо-Токио, що відкрився навесні 1993 року. Тут у натуральну величину представлений Міст Японії. Стоячи на ньому можна помилуватися будинком театру Кабукі, відвідування якого обов'язковий пункт у турпоїздці кожного. Театр уже давно перетворився у визначну пам'ятку, на тлі якої люблять фотографуватися туристи. Є в Токіо і своєрідний Кремль з Червоною площею - Імператорський палац Коці, що раніш називався Едо і був резиденцією військових правителів сегунів. Палац обрамлений високим земляним валом і кам'яною стіною, у наповненому водою рові плавають лебеді. Перед палацом площа з зеленими газонами і дивовижними деревами. Імператорський палац має майже рівну круглу форму. Східний сад Хигасигеєн і парк Китаномару служать оазисом для молодих пар і службовців сусідніх фірм.

Іноді в сонячні дні можна побачити гору Фудзи. Саме ж місто краще обдивлятися з токійської телевежі, розташованої ближче до центра.

Якщо ви хочете побачити представлення труп Кабукі, але, Бунраку чи інший вид традиційного сценічного мистецтва, ви обов'язково повинні відвідати Національний театр Японії. Але якщо ви прихильник опери, чи балету драми, вам більше підійде Новий Національний театр у префектурі Айти. Він заснований зовсім недавно, у 1997 році. Це грандіозний комплекс із трьох окремих залів, найбільший з який Будинок опери з чотирма сценами, розрахованими на 1810 глядацьких місць і на 8 людей в інвалідних колясках. Другий зал відданий драмі західного зразка, а третій, самий маленький, обладнаний підлогою, окремі секції якого при необхідності можна чи піднімати опускати. Число глядацьких місць - менше 500. Крім того, у будинку театру є ресторан, буфети, магазини, медпункт, стоянка для автомобілів та інші зручності. Так що, відправившись у цей театр на цілий день ви не будете ні в чому відчувати потребу. А після культурного відпочинку не перешкодить побувати один на один із природою. Для цього можна відправитися в Токійський парк Уено. А відвідавши японський національний музей науки, що знаходиться там же, можна своїми очима побачити події минулого. Коли ви ввійдете в цей музей, вам не запропонують спеціальних тапочок, а дадуть особливий шолом і рукавички, з'єднані проводами. І ви потрапите у світ віртуальної реальності. Входячи в той чи інший зал можна виявитися в доісторичному минулому Землі, у губинах чи космосу зробити подорож на підвідному човні по кровоносних судинах людини.

Для дітей і дорослих, люблячі розваги, кілька слів про Токіо Діснейленд. Він був відкритий у 1983 році за зразком розважального парку, створеного Уолтом Діснеєм у США. Розташований у 10 кілометрах від центра Токіо і розкинутий на території близько 48 гектарах, парк складається із семи тематичних зон. Тут можна веселитися на різних атракціонах, насолоджуватися їжею і шоппінгом, але із собою заборонено приносити їжу і напої. Ви зможете помилуватися парадом персонажів, нічним парадом з підсвічуванням, музичними концертами, феєрверками і тому подібними розвагами.

Перша тематична зона називається Світовий базар і в ній розташовані магазини, ресторани, кафе. Друга - Країна пригод, де можна покататися на човнах маршрутами “Круїз через джунглі” чи “Карибські пірати”. Третя зона, Великий захід, - це “Американські гірки” і паровоз “Марко Твен”. Наступна, Світ малі тварин, - макети і ляльки тварин - героїв мультфільмів Діснея, а також користується найбільшим попитом у дітей і молоді спуск по крутому потоці на човнику. Країна фантазії розташована навколо символу парку - замка Золушки. У місті Toontown можна зайти в будиночки мультиплікаційних героїв. А в Завтрашній країні ви випробуєте космічний політ і інші досвіди в “середовищі” об'ємних зображень.

Імператорський палац Госе в Кіото спочатку був побудований у 794 році при імператорі Камму і неодноразово відновлювався після пожеж. У нинішньому виді він був побудований у 1855 році. 11 гектарів землі оточені високою і широкою глинобитною стіною, що зверху покрита черепицею. У стіні зроблені шість воріт. Головні Південні ворота відкриваються двічі в рік, але крім імператора ніхто не має права проходити через них. Відвідувачі попадають у палац як правило через ворота Сейсемон. Госе - це “зразок сполучення китайської пишності і японської вишуканості”. Його центр - церемоніальний зал Сисинден. До нього примикає двір, засипаний білою галькою. Територія двору оточена з двох сторін галереєю, “білий простір стін якої розбите стрункими золотаво-червоними колонами”. Усередині залу знаходиться трон імператора, зроблений з лакованого червоного сандалового дерева з перламутровою інкрустацією. трон прикрашений емблемою імператорського будинку - квіткою шестнадцятипелюсткової хризантеми. Серед інших визначних пам'яток палацу не останнє місце займає “Палата спокою і прохолоді”. У ній під час церемоніалу імператор сидів під шовковим балдахіном. З кожної сторони сходів, що веде до помосту, стоять два дерев'яних лев. Вони як би охороняли імператорів від злих геніїв: на підлоги існувала спеціальна дошка, наступивши на який незваний гість попереджав про свою появу, спрацьовувало спеціальний пристрій і піднімалася тривога.

“Перевернений світ”

Зір іноді грає з людиною злі жарти. Відомо, що відповідно до закону оптики минаюча крізь хрусталик ока зображення предметів відбивається на сітківці ока переверненим, але особлива програма іозга перевертає зображення. Якщо надягти спеціальні окуляри, що перевертають зображення до того, як воно попадає в отвір хрусталика, то на сітківці воно відіб'ється не в переверненому, а в “нормальному” виді. Але потім мозок по звичці переверне зображення, і вам буде здаватися, що ви стоїте догори ногами. Саме цією особливістю людського організму скористався Сюсаку Аракава при створенні свого парку. У “Переверненому світі” немає жодного рівної ділянки, усе нахилено і перекошено, усюди штучні дерева різних розмірів. Тому в будь-якого відвідувача зникає почуття реальності, людина гарячково намагається відновити почуття пропорційності. Немає ніяких спеціальних доріжок, а екскурсовод до того ж поведе вас таким маршрутом, що тільки підсилює “відчуття викривленості світу”. Відвідувачі нерідко падають, а іноді навіть ламають кінцівки. Тому службовці парку стали видавати спеціальні шолому, спортивне взуття, а так само листівки, що призивають бути уважніше. Проте, незважаючи на деякі незручності, Кількість бажаючих потрапити в дивний перевернений світ у середньому за рік досягає 140000 чоловік. Їдуть не тільки з усіх кінців Японії, але і з-за кордону. Таку популярність Сюсаку Аракава пояснює тим, що в “Переверненому світі” “люди можуть без впливу наркотиків звільнитися від здорового глузду і, якщо повезе, “перевернути” долю.

Сучасна Осака

Для туристів більший інтерес викликає не старовина міста, а його прикмети нового століття. Це Кансайский міжнародний аеропорт, що вступив у лад 4 роки назад. Щорічно він здатний пропускати через свої термінали до 160 тисяч пасажирів. Але головна й унікальна особливість його не в цьому, а в тім, що це перший у світі аеропорт, побудований на воді, а вірніше на 5-кілометровому штучному острові, насипаному в морській затоці. Далі найбільший у світі міжнародний центр оптової торгівлі. Що займає 360 тисяч квадратних кілометрів, він складається з безлічі офісних будинків, виставочних і торгових павільйонів, готелів, конференц-залів, над якими зметнувся нагору 56-поверховий будинок Ринкугейт тауер - багатоцільового торгового комплексу. Це й Осакский купол, критий багатоцільовий стадіон, здатний умістити до 55 тисяч глядачів. Це і гігантський парк розваг, що після свого завершення в 2001 році буде приймати до 8 мільйонів відвідувачів щорічно і складе серйозну конкуренцію Діснейленду.

Неможна забувати і про музеї, що відіграють немаловажливу роль у культурному житті Осака. Серед них Префектуральний музей ( Осака сирицу хакубуцукан). Музей був відкритий 1 жовтня 1960 року. У великому трьохповерховому залізобетонному будинку знаходиться вісім виставочних залів. Тут зібрані коштовні експонати різних періодів розвитку міста і префектури Осака. Експозицію починає зал, що дає уявлення про древній Нанива. Головні експонати - предмети розкопок. Другий виставочний зал демонструє історію Осака від хэйанского періоду до Едо. Третій зал - це світ Осака-дайдокоро, економічного центра тогугавской Японії, період від початку правління Токугава до Мейдзи. Четвертий зал музею експонує найбагатші збори предметів народного мистецтва, використовуваних у повсякденному житті жителів Осака: кухонне начиння й аксесуари чайної церемонії, дорогоцінні цукуе і лакові вироби, різьблення по дереву і позолочені ширми з багатих інтер'єрів. Однак, мабуть, більше всього вражає п'ятий зал, у якому представлене мистецтво різних періодів історії Осака. Галерея шедеврів починається з древньої Нанива, різноманітних прикрас з металу, знайдених у розкопках, і закінчується митецькими виробами ремісничих цехів Осака токугавского періоду. Експозиція шостого залу присвячена театру Японії. Сьомий і восьмий зали - це археологічні розкопки як джерело зведень про древній Осака. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися з містом - мегаполісом Осака.

Висновок

Отже, зробимо невеликі висновки по виконаній роботі.

Японія - це безсумнівно унікальна, ні з чим не порівнянна і зовсім загадкова країна, рівної якої у світі практично неможливо знайти. І справа не тільки в її багатій і древній спадщині - сама по собі Японія - це величезний музей.

Існує фраза: “Японія - країна контрастів”, і це не просто слова. Тут храми сусідять із сучасним життям, вони не порушують загального потоку, а складають єдине ціле.

Природа і Японія складають два нерозривних поняття. Наприклад, Нару називають містом оленів. Більш тисячі шляхетному плямистому тварин вільно бродять по величезному Парку Нара і нерідко забрідають на міські вулиці. Скрізь спеціально для їхньої годівлі продається підсолене печиво, що вони беруть прямо з рук. Історія їхньої появи пов'язана з підставою синтоїського святилища Касуга, один з будинків якого присвячене божеству, доставленому з гір оленем.

Література

Япония: путеводитель для туристов и бизнесменов. - Токио: Промтех, 1998. - 52 с.

2. Економічна та соціальна географія світу/ Б. П. Яценко. – К.: АртЕк, 1997.