ВСТУП

Податки – основна складова системи державних доходів як сукупності надходжень грошей і матеріальних цінностей із усіх джерел, використовуваних для фінансування державних потреб на різних рівнях публічно-правових адміністративно-територіальних утворень (загальнодержавних, регіональних, місцевих).

Тема курсової роботи - „Сучасна податкова система розвинутих країн", є дуже актуальною як в минулому, так і в поточному періоді, адже євроінтеграційні процеси відіграють важливу роль у фінансово-економічному розвитку України. Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України. Система оподаткування в Україні є досить ліберальною відносно платників податків, чим значно відрізняється від податкових систем розвинутих держав світу. Однак сама по собі ця ліберальність не гарантує ефективності податкової системи. З перших кроків становлення податкової системи України в підході до її формування проявився не індивідуалізм, який передбачає врахування історичних особливостей економічного розвитку країни, а копіювання чужих податкових систем, причому, як правило, сьогоднішніх, відпрацьованих протягом тривалого часу.

Отже, при становленні вітчизняної податкової системи не були враховані особливості соціально-економічного і політичного розвитку України, що і створює потребу у постійному пошуку оптимальних ставок та бази оподаткування з усіх без винятку платежів. Світовий досвід свідчить про те, що податкова система буде ефективною лише за умови врахування при її побудові національних особливостей розвитку економіки.

Для розкриття теми використовувалась економічна література: це підручники з економічної теорії, економічна періодика - це, насамперед, такі відомі газети та журнали, як „Вісник Національного банку", „Бізнес", „Економіка України", „Фінанси України", „Міжнародна економіка та міжнародні відносини". Основні завдання теми, яка розглядається такі:

Ознайомитись із основними термінами, поняттями та суттю податків, податкової системи;

Показати вплив податків на фінансово-економічний розвиток України та членів ЄС;

Розкрити тему сучасної податкової системи розвинутих країн;

1. Податкова система – теоретичні аспекти оподаткування

1.1 Поняття, функції та класифікація податків. Принципи оподаткування

Податковими платежами вважаються — податок, збір, плата,внески і відрахування.

Податок — це обов 'язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Збір - це платіж, який стягується в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів (пенсійний збір, ринковий збір, курортний збір).

Плата - це сума коштів, яка повертається державі (в основному) за тимчасове або постійне користування ресурсами (плата за воду, рентна плата, орендна плита). Сукупність податків, зборів та інших обов'язкових платежів утворює податкову систему держави. Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також пільги їх платникам надаються Верховною РадоюУкраїни, ВР АРК і місцевими радами народних депутатів.

Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між: державою і членами суспільства.

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Оскільки податкова система є однією із складових фінансової системи, функції податків випливають із функцій фінансів. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу [18, c. 11].

Суть фіскальної функції полягає в тому, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави.

Фіскальна функція забезпечує:

досягнення максимально можливого балансу між доходами та видатками бюджету держави;

рівномірний розподіл сум податкових надходжень між сфералш бюджетної системи;

стабілізацію регіонального рівня соціального забезпечення громадян та забезпечення соціальних гарантій;

досягнення високого рівня соціальної інфраструктури в державі та рівня соціальних гарантій в окремому регіоні;

забезпечення потреб науки, освіти, охорони здоров 'я, оборони та управління;

Оподаткування як окрема категорія економічного процесу повинне грунтуватись на притаманних йому принципах.

,

Принципи оподаткування

Рисунок 1.1 – Принципи оподаткування

Суть принципу законності полягає в тому, що всі податки і збори повинні знайти своє відображення у Законах України, Указах Президента, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування. Ці документи повинні передбачати єдину методику нарахування та сплати податку, а також єдині стандарти бланків податкової звітності на всій території держави.

Принцип обов'язковості характеризує податки як безапеляційну економічну категорію, йому повинні підпорядковуватись всі особи, які є платниками, незалежно від віку, статі, національності, віросповідання та соціального стану.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

З метою виконання своїх повноважень об'єктивно, своєчасно та правильно податкова служба повинна бути незалежною у прийнятті управлінських рішень стосовно податкової роботи від органів державного управління та органів місцевого самоврядування. Підпорядкованість податкової служби на базових і середніх рівнях управління повинна бути виключно відомчою.

Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як: суб'єкт оподаткування; об'єкт оподаткування; джерело сплати; ставка податку; одиниця оподаткування та квота; податкова пільга; податковий звітний період.

Суб'єкт оподаткування - це платник податку, тобто фізична чи юридична особа, яка забезпечує та безпосередньо проводить його сплату. Платниками податків та інших обов 'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких, згідно з діючим законодавством, покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі.

Права суб'єктів оподаткування:

подавати ДПА (ДПІ) документи, що засвідчують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законодавчими документами;

ознайомлюватися та одержувати акти перевірок, проведених ДПА (ДПІ);

оскаржувати у встановленому законом порядку рішення ДПА (ДШ) та її службових осіб;

проведення запитів та звернень щодо проблемних питань податкового законодавства;

Так, за даними ГДПАУ за перший квартал 2004 р. податкова служба опрацювали більше 23 тис. звернень від фізичних і юридичних осіб. Найбільше звернень надійшло від фізичних осіб, зокрема про відмову від присвоєння ідентифікаційних номерів - 15725, що становить 66% від усіх звернень. Така висока активність громадян свідчить про достатню інфор-мованість суб'єкгів господарювання щодо своїх прав та знань податкового законодавства.

Обов'язки суб'єктів оподаткування:

сплачувати своєчасно та в повному обсязі належні суми платежів;

у встановлений термін вчасно подавати звітність до ДПА (ДПІ);

вести податковий облік;

надавати службовим особам ДПА (ДПІ) необхідні документи для перевірок з питань правильності нарахування і своєчасності та повноти сплати податків;

Суб'єкти оподаткування несуть відповідальність за порушення чинного податкового законодавства відповідно Закону України від 21.12.2000р. № 2181- III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ст. №17 (із змінами та доповненнями ).

Об'єкт оподаткування - економічна категорія, яка обкладається податком. Ним виступають прибуток, додана вартість продукції, робіт чи послуг, контрактна вартість товарів, митна вартість товарів, земля, транспортні засоби, природні ресурси (ліс, надра, вода). Ключовим об'єктом оподаткування виступає дохід або прибуток. Приоподаткуванні дохід може збільшитись або зменшитись на відповідну суму коштів.

Дохід або прибуток при оподаткуванні збільшується на:

– суму коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), використаних ним не за цільовим призначенням;

– суму коштів, включаючи валютні цінності, вартість матеріальних цінностей, нематеріальних активів, у тому числі корпоративні права і цінні папери, одержані платником податку від інших суб'єктів підприємницької діяльності на власні потреби безкоштовно чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або не врахованих на рахунку реалізації.

Об'єктами оподаткування є земля, транспортні засоби, природні ресурси, відповідно до яких і утворились такі види податків, як плата за землю, фіксований сільськогосподарський податок, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, податок на промисел, лісовий податок та інші [10, c.116].

Джерело сплати - це дохід платника, з якого сплачується податок. Джерелом сплати виступають - прибуток, виручка від реалізації, позареалізаційні доходи.

Згідно з діючою системою оподаткування, в Україні передбачено єдину одиницю оподаткування -гривню.

Ставка оподаткування - це розмір податку на одиницю оподаткування.

Диференційовані ставки - це фіксований сільськогосподарський податок. За побудовою ставки поділяються на тверді і процентні. Тверді - це ставки, які встановлюються у грошовому розмірі до об'єкта оподаткування (підакцизні товари). Процентні - це ставки, які встановлюються у відсотках до доходу, прибутку чи обороту. Квота - це частка податку в доходах платника, тобто та частина прибутку, яку необхідно відрахувати до бюджетів, цільових фондів, згідно із діючим податковим законодавством.

Після вирахування квоти суб'єкт діяльності отримує чистий дохід, яким він має право розпоряджатися на власний розсуд та згідно із засновницькими документами і договорами.

Податкова пільга - це дозвіл на часткове або повне зменшення суми податкового зобов'язання. Податкові пільги - це невід'ємний атрибут будь-якого податкового платежу.

Звітний податковий період — це проміжок часу за який платник податку повинен виконати в повному обсязі свою податкову роботу.

Податковий період може бути: декадний, місячний, квартальний, піврічний, річний тощо.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками:

За економічним змістом податки поділяються на: податки на доходи (податок з доходів фізичних осіб, податок з прибутку); податки на споживання (податок на додану вартість, акцизний збір); податки намайно (податок з власників транспортних засобів, податок на нерухомість).

Залежно від рівня державних структур податки класифікують на: загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються Верховною Радою України або місцевими радами. До загальнодержавних податків відносять податки і збори, які сплачуються до державного бюджету або до державних цільових централізованих фондів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, пенсійний збір, збір до фонду соціального страхування, податок на доходи тощо). До місцевих податків відносять податки і збори, які сплачуються до місцевих бюджетів — комунальний податок, податок з реклами, готельний збір, збір за паркування автомобілів, ринковий, збір, курортний збір тощо.

За спрямуванням податків їх поділять на: платежі до державного бюджету; платежі до місцевих бюджетів; змішані платежі; платежі до бюджетних та позабюджетних фондів.

Напрямок спрямування і використання платежів характеризує участь податків і зборів у формуванні бюджетів та фондів.

До місцевих бюджетів відповідно у повній сумі зараховують такі платежі, як: податок з реклами; комунальний податок; податок з власників транспортних засобів; ринковий збір; курортний збір; збір за паркування автомобілів.

Досить велику групу становлять змішані платежі. Тобто, це ті податки і збори які в міру своєї фіскальної можливості формують як державний, так і місцеві бюджети. До них відносять податок з доходів громадян, ПДВ, податок на прибуток акцизний збір, ввізне та вивізне мито, державне мито тощо. Наприклад, до державного бюджету перераховується податок на прибуток підприємств усіх форм власності і господарювання, крім податку на прибуток підприємств комунальної власності який перераховується до місцевих бюджетів.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо пропорційно залежить від результатів фінансової діяльності. В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи: особисті і реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий податок, майновий податок, податок на спадщину,податок на дарування. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, податок на грошовий капітал. Непрямі податки встановлюються в ціпах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника не залежить від його доходів.

У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія, мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які, в свою чергу, складаються з універсальних та специфічних акцизів і мита. Непрямі податки на відміну від прямих мають свої переваги та недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке, в свою чергу, є більш стабільною та негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них досить важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

Отже, акцизи поділяються на специфічні та універсальні. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників: широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименту реалізованих товарів; універсальні ставки полегшують контроль податкових органів над правильністю сплати податку; універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків, стягнення мита мас за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. Залежно від мети введення, розрізняють наступні види мита: спеціальне, сезонне, компенсаційне, антидемпінгове, адвалерне, специфічне.

Варто відзначити той факт, що в Україні з кожним роком фіскальне значення непрямих податків значно зменшується. Це відбувається в основному за рахунок ПДВ. За останні два роки ПДВ у загальній сумі надходжень до зведеного бюджету зменшився з 23% до 16%

1.2 Суть, значення та роль податкової системи у складі державних доходів

Держава для виконання власних функцій залучає фінансові ресурси за допомогою двох шляхів - податкових надходжень та неподаткових платежів. В умовах існування різних форм власності основним методом формування доходів держави є податки і збори, які формують податкову систему.

До податкових надходжень відносять податки і збори, які передбачені системою оподаткування в державі. До неподаткових платежів відносять ті доходи, які не включені до складу податкової системи, а саме: пряме вилучення доходів підприємств, що перебувають у державній формівласності; платежі за використання державних ресурсів, угідь та майна, надання послуг (оренда, факторингові угоди); емісія (випуск грошових знаків або цінних паперів); позики (міжнародні фонди, продаж цінних паперів).

Пряме вилучення доходів підприємства як основний метод формування доходів держави застосовується в умовах домінування державної форми власності.

Запозичення коштів у фізичних і юридичних осіб державою відбувається у формі державних позик, розміщення державних цінних паперів.

Податкова система — це сукупність усіх видів податків і зборів, які справляються в державі.

В сфері оподаткування формуються специфічні групи взаємовідносин між суб'єктами податкового права: між державою і податковими службами; між податковими службами і платниками.

В першій групі від імені держави виступає законодавча влада в країні, яка формує податкове законодавство на підставі пропозицій органів державної податкової служби.

Напрямки залучення коштів до бюджетів та фондів в системі оподаткування

Рисунок 1.2 – Залучення бюджетних коштів в системі оподаткування

Оподаткування фізичних осіб справляється через наступні види податків: податок з доходів фізичних осіб, податок на майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, державне мито, єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, тощо.

Оподаткування юридичних осіб справляється через податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на прибуток, податок на майно, плату за землю, фіксований сільськогосподарський податок, відрахування на геологорозвідувальні роботи, плату за використання природних ресурсів, плату за забруднення навколишнього середовища, державне мито, місцеві податки і збори тощо.

Відрахування і внески до цільових фондів справляються у: пенсійний фонд; фонди соціального страхування; фонд зайнятості населення; фонд конверсії; позабюджетні фонди місцевого самоврядування; інші фонди.

1.3 Податкова політика та її характеристика

Ефективність податкової системи в державі в значній мірі залежить від податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика - це сукупність форм і методів діяльності у сфері оподаткування як з боку держави, так і платників податків.

фіскальна ефективність •► економічна ефективність соціальна справедливість

Основні принципи податкової політики

Рисунок 1.3 – Основні принципи податкової політики

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатня сума доходів, мінімізація видатків на збирання доходів, запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто, по-перше, за рахунок створення системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за рахунок створення ефективної системи контролю над правильністю та своєчасністю сплати податків платниками. Показник еластичності системи доходів бюджету показує як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту. Податкова система з показником еластичності, близьким до одиниці, відповідає як інтересам бюджету, так і інтересам платників.

1.4 Висновки по розділу

Податок — це обов 'язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

З метою виконання повноважень об'єктивно, своєчасно та правильно податкова служба повинна бути незалежною у прийнятті управлінських рішень стосовно податкової роботи від органів державного управління та органів місцевого самоврядування. Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як: суб'єкт оподаткування; об'єкт оподаткування; джерело сплати; ставка податку; одиниця оподаткування та квота; податкова пільга; податковий звітний період.

В умовах існування різних форм власності основним методом формування доходів держави є податки і збори, які формують податкову систему [20, с. 5-39].

2. Теорія і практика – фінансово-економічний розвиток України та членів єс

Євроінтеграційні процеси відіграють важливу роль у фінансово-економічному розвитку України. Нині структура оподаткування в державах Співдружності характеризується високим ступенем уніфікації, застосуванням типових для всіх членів ЄС видів податків, хоча податкові ставки різних країн різні. Різна й специфіка національного податкового регулювання. А проте це не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.

Україна повинна забезпечити формування оптимальної структури оподаткування банківських установ, яка була б зрозумілою, чіткою й ефективною.

2.1 Оподаткування та види податків в країнах ЄС

Податкова система в Україні базується на тих же принципах побудови, що й в економічно розвинутих країнах Заходу.

Банки посідають особливе місце уподатковій системі, оскільки у взаємовідносинах із податковими органамивони виконують роль багатьох дійових осіб (Рис. 2.1):

безпосередніх платників податків;

посередників (через банки ведуться розрахунки платників податків з податковим відомством);

податкових агентів ( у певних ситуаціях банки збирають податки і пере-раховують їх до скарбниці);

джерела інформації про платників податків і їх господарську діяльність;

провідників нових фінансових технологій, що забезпечують підвищений рівень контролю над грошовими потоками в країні [32, c. 22]

Рисунок 2.1 – Банки як опора сучасної податкової системи

Досліджуючи сучасну практику оподаткування банків у розвинутих країнах світу, зауважимо такі характерні особливості:

— низька питома вага податків, що сплачуються підприємствами (зокрема

банками), в доходах бюджету;

— застосування однакових видів податків на прибуток для підприємств і банків;

— повне або часткове звільнення від податку на прибуток відсотків за позиками, отриманими фізичними та юридичними особами.

Характерною особливістю регулювання оподаткування в Європейському Союзі є відсутність загального документа (аналогічного нашому Податковому кодексу), який би систематизував основні норми податкового законодавства ЄС. Положення, що визначають податкову політику в Євросоюзі – це сукупність окремих рішень його інститутів (Ради ЄС, Європарламенту тощо), які оформлено у вигляді директив, регламентів, рішень, рекомендацій і висновків (рис. 2.2). Ось перелік цих документів:

Перша директива від 11 квітня 1967 року № 67/227/ЄЕС про гармонізацію законодавства держав – членів ЄС про податки з обороту.;

Шоста директива від 17 травня 1977 року № 77/388/ЄЕС про гармонізацію законодавства держав – членів ЄС про податки з обороту Директива від 23 липня 1990 року № 90/434/ЄС про загальну систему оподаткування, яка застосовується для переведення активів і обміну акціями у разі, якщо компанії знаходяться в межах юрисдикції різних держав – членів ЄС.

Директива від 23 липня 1990 року № 90/435/ЄЕС про загальну систему оподаткування, яка застосовується до материнських і дочірніх компаній, що знаходяться у межах юрисдикції різних держав – членів ЄС.

Рекомендації Комісії від 21 грудня 1993 року № 94/79/ЄС про оподаткування деяких позицій прибутку, одержаного нерезидентами в державах – членах ЄС – інших, ніж ті, в яких вони є резидентами.

Директива від 3 червня 2003 року № 2003/48/ЄС щодо оподаткування доходу від заощаджень у формі виплат відсотків.

Директива від 28 листопада 2006 року №2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість.

Рисунок 2.2 – Законодавство ЄС у сфері оподаткування

Більшістю держав – членів ЄС підписано угоди про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на доходи і майно. Так, Швейцарія підписала такі угоди з більш як 100 країнами, Німеччина – з більш як 70, зокрема й з Україною. Угодами про уникнення подвійного оподаткування щодо податків на доходи і майно передбачається, що дивіденди, які виплачуються компанії, обкладаються податком у державі, котра їх виплачує, за спеціальною ставкою від валової суми дивідендів.

Для цього необхідно, щоб компанія–резидент однієї держави ЄС мала у своєму розпорядженні певну частку статутного капіталу компанії – резидента іншої держави, і ця частка участі в капіталі становила не менше суми, обумовленої в угоді. Механізм використання угод про уникнення подвійного оподаткування в різних державах Євро-союзу має незначні відмінності.

Чинне законодавство більшості країн ЄС передбачає: податкові зобов’язання не можна обминути шляхом навмисного використання для цього корпоративних структур.

Отже, у сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.

Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку [31, c. 15-17].

Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів

ЄС застосовують однакові види податків.

Основні види податків, які сплачують банки в країнах – членах ЄС, наведено у рисунку 2.3 (Рис.2.3).

Ставки податків на прибуток у різних країнах ЄС різні. Вони певною мірою залежать від ставок місцевих податків, політики виплати банками дивідендів і муніципальних податкових ставок.

Рисунок 2.3 – Види податків, що сплачуються банками в ЄС

У країнах ЄС з банків (зокрема з відділень іноземних банків), зазвичай стягується податок на прибуток корпорацій (40–50%), місцевий податок (16–50%), податок на прибуток, виплачений у вигляді дивідендів, податок на додану вартість (відповідно до директиви встановлюються два типи ставок: стандартна, яка не повинна бути нижчою ніж 15%, та занижена). Враховуючи певні особливості діяльності банків, зупинимося на декількох нормах, що мають відношення тільки до операцій банків. Зокрема, це стосується включення до витрат відрахувань на створення низки резервів і фондів: на знецінення запасів, на сумнівних боржників, на майбутні збитки тощо – всього понад 15–25 видів відрахувань. Найширше застосування резервні фонди отримали у Німеччині. Вони створюються з метою компенсації інфляційного зростання цін на сировину, матеріали, енергію; засобів, отриманих компанією в результаті зміни оціночної вартості майна. Це стосується відрахувань на випадок виникнення непередбачених фінансових зобов’язань, збитків тощо, а також відрахувань до пенсійних фондів, які знаходяться в довгостроковому користуванні компаній і фактично становлять довгострокове вкладення резервного капіталу. Збільшення відрахувань до резервних фондів веде до зменшення розмірів оподатковуваного прибутку.

У податковому законодавстві Європейського Союзу передбачено спеціальний режим оподаткування операцій з банківським золотом. Під банківським золотом розуміють:

– золото в злитку або пластинах різної ваги пробою, що дорівнює або

перевищує 995;

– золоті монети, проба яких дорівнює або перевищує 900, викарбувані після 1800 року, які були або є законним платіжним засобом в державі походження.

У державах – членах ЄС звільняються від податку на додану вартість поставки банківського золота, здійснені всередині Співдружності, а також його імпортування (включаючи банківське золото, представлене сертифікатами – забезпеченими і не забезпеченими золотом, – або розміщене на золоторахунках, включаючи й позики та свопи в золоті, які передбачають право власності або право вимоги на банківське золото).

Від податку на додану вартість звільняються також і операції з банківським золотом, які включають ф’ючерсні та форвардніконтракти щодо передачі права власності або права вимоги на банківське золото. Держави – члени ЄС також звільняють від оподаткування послуги агентів, котрі діють від імені та за рахунок іншої особи, коли вони беруть участь у постачанні банківського золота на користь їх принципала. Директивою Ради від 3 червня 2003 року № 2003/48/ЄС щодо оподаткування доходу від заощаджень у формі виплати відсотків з 2005 року запроваджено податок із прибутку від заощаджень у формі виплати процентів, здійснених в одній державі – члені ЄС бенефіціарам (отримувачам), які є фізичними особами – резидентами іншої держави – члена ЄС. Такий дохід оподатковувався у розмірі 15%. Із 2008 року його збільшено до 20%, а після 2011 року планується збільшити до 35%. Дія директиви поширюється на всіх фізичних осіб – резидентів країн ЄС, котрі одержують банківські відсотки або доходи від інших видів заощаджень. Скажімо, мають надходження від продажу або погашення деяких облігацій, доходи від певних інвестиційних фондів, якщо депозити або інвестиції розміщені в одній із країн – членів ЄС. Дія директиви поширюється також на іноземних громадян, котрі зберігають заощадження в європейських банках. Об’єктом оподаткування в державах – членах Євросоюзу часто є дохід у вигляді приросту капіталу (capital gain tax). Проте доходи від купівлі-продажу акцій можуть не оподатковуватися, якщо дотримано умови участі в компанії та володіння акціями (Директива Ради від 17 липня 1969 року № 69/335/ЄЕС). Крім того, діє автоматичний обмін банківською інформацією про доходи у вигляді процентів від накопичень нерезидентів. Ця інформація надається банками відповідним органам країнипостійного проживання нерезидента, де на ybvодержаний прибуток нараховується податок за діючими в даній країні податковими ставками [9, c.75-82].

У деяких державах Євросоюзу використовується диференційований підхід до оподаткування. Зокрема, застосовується нижча ставка податку наприбуток, якщо банк систематично спрямовує прибуток не на виплату дивідендів, а на збільшення власного капіталу, кредитування реального сектору економіки, розвиток діяльності за кордоном.

У Франції, скажімо, на 25% ставки діє податкова пільга на приріст витрат компанії, пов’язаних із професійною підготовкою кадрів; передбачено податковий кредит у розмірі 50% на приріст витрат, пов’язаних із науково-дослідними роботами. Новоствореним компаніям (у тому числі банкам) надаються пільги з оподаткування протягом п’яти років: перші 2 роки податок не сплачується взагалі; третій рік – сплачується з використанням 25% загальної ставки; четвертого року в розрахунок береться 50% ставки; п’ятого – 75%.

На відміну від решти країн – членів ЄС, податковим законодавством Франції передбачено стягнення податку на прибуток за територіальним принципом, який допускає оподаткування прибутку, одержаного тільки від діяльності у певній країні. Інший приклад специфіки оподаткування в частині податку на прибуток становить податкове законодавство Данії. Тут платники податків узагалі не мають пільг у вигляді податкових нарахувань або звільнень.

Специфічність національного податкового регулювання виразно проявляється у сфері соціальних податків і внесків, які банківські установи сплачують на рівні з іншими платниками. Яскравий тому приклад – схема фінансування програм соціального забезпечення, застосовувана у Данії. Відповідно до цієї схеми, внесок на соціальне забезпечення працівник має сплачувати за ставкою 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Соціальні податки для датських працедавців передбачені тільки для тих компаній, котрі працюють у таких сферах, як охорона здоров’я, управління нерухомим майном, гральний бізнес тощо [7, c. 960].

У більшості країн – членів ЄС левова частка соціальних податків нараховується і сплачується саме працедавцями. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату також сплачують вони. Проте на відміну від внесків на соціальне страхування та програми соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування і які зазвичай зараховуються до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну плату включаються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер. Так, у Франції передбачається чотири види податків на заробітну плату:

загальний податок, який стягуєть ся з суми заробітної плати працівника за прогресивною шкалою від 4.25 до 13.6%;

освітній податок, що стягується за ставкою 0.5% із загального фонду заробітної плати;

податок на фінансування програм підвищення кваліфікації працівників, який стягується за ставками 0.15 або 1.15% із фонду заробітної плати;

податок на житлове будівництво, що стягується за ставкою 0.45% із фонду заробітної плати попереднього податкового періоду.

У Австрії муніципальний податок на заробітну плату стягується за ставкою 3% із загального фонду оплати праці. Крім того, податковим законодавством Австрії передбачено сплату працедавцем внесків до Фонду розподілу сімейного навантаження у розмірі 4.5% від загального фонду оплати праці. У Швеції податок на заробітну плату має цільовий характер і призначений для соціальної підтримки літніх громадян. Ставка цього податку становить 24.26% від загальної суми заробітної плати.

Підбиваючи підсумки проведеного аналізу, доходимо таких висновків: для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів [30, 21-25].

2.2 Особливості та проблеми оподаткування бінківУкраїни

Що ж до оподаткування банків в Україні, то слід зазначити: воно здійснюється за вимогами тих же законодавчих актів, що й оподаткування всіх інших юридичних осіб – суб’єктів господарювання. Проте, як зазначалося вище, банки як фінансові посередники в економіці країни здійснюють специфічні операції, пов’язані з перерозподілом фінансових ресурсів із тих секторів економіки, де ці ресурси є тимчасово вільними, у сфери, де відчувається в них потреба. Тобто, діяльність банків суттєво відрізняється від діяльності інших підприємств. Тому в податковому законодавстві зазвичай прописуються окремі норми щодо оподаткування операцій фінансових установ, насамперед банків. Окрім того, особливості банківської діяльності, яка пов’язана в основному із роботою з коштами клієнтів – фізичних і юридичних осіб, а не з власними коштами, є причиною підвищених ризиків, що також треба враховувати при оподаткуванні.

Зазначимо, що останнім часом перелік операцій банків значно розширився, вони стають дедалі складнішими. Це зумовлено багатьма причинами, зокрема розвитком фінансових ринків, виходом українських банків на зовнішні ринки, збільшенням кількості банків з іноземним капіталом тощо. А тому досвід зарубіжних країн щодо здійснення різних видів операцій, використання різноманітних фінансових інструментів може бути корисним для вітчизняних банкірів. Враховуючи перспективи подальшого розвитку економіки України та просування банків у напрямі зарубіжних ринків, ми маємо забезпечити оптимальну структуру оподаткування.

Вона повинна бути зрозумілою, чіткою,не переобтяженою додатковими інформаційними технологіями, а також не повинна призводити до розбухання інформаційної бази банків. Йдеться про максимальне зближення вимог різних регулюючих органів (та відповідних інформаційних систем) щодо трактування суті й визначення результатів операцій банків, а саме: систем бухгалтерського (фінансового) обліку, банківського нагляду, податкових розрахунків (податкового обліку), управлінського обліку.

Нині кожна із зазначених систем має власні трактування та власні оцінки одних і тих же операцій. Це призводить до невиправданого збільшення обсягів роботи з інформацією, перевантаження баз даних, зростання порушень, зловживань, збільшення адміністративних витрат, ускладнення контролю за діяльністю банків. Якщо не змінити підхід, ситуація буде загострюватися [33, c. 379].

Невідповідність вимог різних регулюючих органів – одна з основних, загальних проблем оподаткування банків. Слід наголосити ще на одній проблемі, а саме: мінливості норм податкового законодавства України.

Постійні зміни податкових вимог, суперечності та неузгодженість у податковому законодавстві потребують постійного моніторингу останнього.

Все це призводить до помилок, спорів між податковими органами та платниками податків, що врешті обертається додатковими витратами, погіршенням репутації банку на ринку та гальмуванням його розвитку. Банківський сектор не повинен мати жодних податкових пільг і переваг. Та водночас умови оподаткування банків мають бути не гіршими, ніж щодо інших юридичних осіб, зокрема фінансових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових фірм, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг).

Важливо вирішити таке питання, як база розрахунку страхових резервів, котрі формуються за рахунок валових витрат: під які конкретно операції. Зважаючи на світові тенденції та використовуючи підходи високо розвинутих країн щодо оцінки фінансових інструментів, необхідно поліпшити наявні методики розрахунку резервів, узявши до уваги такі важливі елементи, як дисконтування (врахування у розрахунках фактору часу), ефективна ставка відсотка заборговими фінансовими інструментами тощо.

Як бачимо, система оподаткування банків вочевидь потребує вдосконаЛення [34, c. 224]. Найефективнішим виходом із ситуації, що склалася, має стати розробка та прийняття у найближчій перспекиві Податкового кодексу України, як комплексного документа [8, c. 216].

2.3 Висновки по розділу

Різна й специфіка національного податкового регулювання не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.

Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів ЄС застосовують однакові види податків.

У сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.

Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку.

Для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів.

3. Сучасна податкова система розвинутих країн

Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України.

В Західній Європі фіскальні питання розробляються, починаючи з античної епохи. Тому останні для вітчизняних науковців, спеціалістів, неофітів фінансової науки є унікальним за своїм інтелектуальним багатством банком знань і досвіду, подібного якому не існує. В XVI–XVII ст. започатковані перші школи податкової політики камералістів і меркантилістів, а в XVIII ст. були вже створені наукові системи оподаткування в доктринах фізіократів і представників класичної політичної економії. Від положень цих шкіл фінансово-економічної думки генетично походять усі сучасні теорії. Високий імідж сучасної фінансової науки Заходу створили численні вчені-фінансисти. Серед них Дж. Б’юкенен, У. Вікрі (1914–1996), Дж. Міррліс, Дж. Стігліц – лауреати Нобелівської премії, творчість яких торкається різних аспектів і проблем оподаткування [2, c.305].

Разом із тим зарубіжну наукову думку, її практичний досвід, не варто сприймати некритично, як істини в останній інстанції, без врахування реальних умов, національних інтересів, особливостей перехідного періоду в Україні. Як і недопустимо нехтувати творчими доробками українських учених, досвідом вітчизняної податкової практики.

3.1 Сучасна податкова система Сполучених Штатів Америки та Канади

Сполучені Штати Америки в усіх можливих вимірах – економічному, політичному, воєнному, науково-технологічному – найбагатша і наймогутніша країна сучасного світу, єдина супердержава. Важливо нагадати, що виникнення американської держави безпосередньо пов’язане з податком.

Неоподатковуваний мінімум (personal and dependency exemption) складає 6000 дол. на кожного члена сім’ї у рік (дані 2004 р.), стандартна скидка (basic standard deduction) за даними 2002 р. – 7850 дол. на подружжя (при подачі спільної декларації). Крім того, по відношенню до деяких категорій платників діє додаткова стандартна скидка (each additional standard deduction) у розмірі 900 дол. на сім’ю, 1150 дол. – на самітних, а також на подружжя при подачі окремих декларацій. (Для довідки: межа бідності для сім’ї з чотирьох чоловік складає 14335 дол.; середня величина сімейного доходу дорівнює близько 40 тис. дол.).

Максимальні ставки індивідуального прибуткового податку мають тенденцію до зниження: 1954–1961 рр. – 91%; 1962–1981 рр. – 70%; з 1982 р. – 50%; 1986 р. – 39,6%; 2001 р. – 30,1%; 2002 р. – 38,6%. Мінімальна ставка з 1986 р. знаходилася на рівні 14–15%, в 2002 р. знижена до 10%. З 1998 р. для всіх категорій платників діяла п’ятиступенева прогресія, в 2002 р. установлена шестиступенева шкала оподаткування. Коли нагадати, що до 1986 р. діяла 14-ти розрядна шкала, вочевидь значне спрощення адміністрування податку.

Платники індивідуального податку діляться на чотири категорії: самітні фізичні особи; подружні пари, які сплачують податки спільно; члени сімей, які виплачують податок самостійно; глави домогосподарств.

Податок на прибуток корпорацій (corporate income tax) складає близько 10% доходів федерального бюджету (близько 200 млрд. дол.). Він справляється за 8-ми розрядною шкалою оподаткування.

Акцизи забезпечують 4% біля доходів федерального бюджету (близько 70 млрд. дол.). Акцизи установлені на нафтопродукти, шини, знаряддя для мисливства та рибальства, транспортні та комунікаційні послуги. Звичайно, в такій моторизованій країні як США на першому місці за своїм фіскальним значенням знаходиться акциз на бензин. Роздрібна ціна бензину складає 42–45 центів за літр, доля федеральних і місцевих податків, у тому числі акцизу, в ціні дорівнює 31% (для порівняння приведемо інші ціноутворюючі фактори: вартість нафти – 43%, вартість нафтопереробки – 13%, дистрибуція і маркетинг – 13%). Акцизну природу мають також природоохоронні збори, які входять у вартість хімічної та іншої продукції, що шкодить природі, руйнує озоновий шар.

За рахунок мита формується приблизно 1% доходної частини федерального бюджету (близько 20 млрд. дол.).

Інші поступлення складають 2% федеральних доходів (40 млрд. дол.).

Податок із продаж (sales tax) – різновид податку з обороту – стягують у 44 штатах. Ставки знаходяться в межах від 3 до 8,25%. Самі високі ставки в Каліфорнії (7,25%) і Нью-Йорку (8,25%), що можна пояснити виключно високим економічним потенціалом саме цих штатів. Як виняток, у штаті Мічиган, одному на всю країну, з 1975 р. запроваджений податок на додану вартість.

Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) сягає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні складає 1,4%.

Податок на комунальні послуги – 3% від їх вартості.

Податок на угоди по продажі нерухомості справляється за фіксованою ставкою 2 дол. 50 центів із кожної 1000 дол. продажної вартості майна.

Федеральний уряд здійснює виконавчі функції, реалізує державну політику, що передбачає адміністрування федеральних фінансів; управління персоналом федеральних відомств, менеджмент федеральною власністю, а також реалізацію програм фінансової підтримки штатів і місцевих органів самоврядування.

Найбільш впливовим федеральним відомством є Міністерство фінансів.

Основний структурний підрозділ мінфіну США СВД – Служба внутрішніх доходів (Internal Revenue Service), декларована місія якої: “забезпечення американських платників податків послугами вищої якості через допомогу в роз’ясненні та виконанні податкових зобов’язань, а також застосування податкових законів належним чином і справедливо по відношенню до всіх”.

Структурно СВД складається з центрального апарату; семи регіональних управлінь; 62 податкових округів; 10 сервісних центрів електронної обробки даних. На початок 2004 р. у системі СВД працювало 99 тис. персоналу.

Фактичні видатки на утримання та функціонування СВД складали в 2004 фінансовому році 10,2 млрд. дол. або 0,5% від суми зібраних податків. Таким коштом СВД забезпечує поступлення доходів до федерального бюджету на рівні 86% потенційної податкоспроможності. 83% податкових зобов’язань сплачуються добровільно і 3% – у примусовому порядку. Тобто, через ухилення від сплати податків СВД не добирає 14% надходжень.

Діяльність СВД, її взаємовідношення з платниками регламентує податковий кодекс.

Функція Служби відносин з громадськістю полягає в розповсюдженні податкової інформації, популяризації діяльності СВД через засоби масової інформації, проведенні прес-конференцій, брифінгів, семінарів тощо, роз’ясненні суспільної значущості податкової роботи.

Податкова система США сама масштабна в світі за величиною фіскальних надходжень. Модернізація податкової служби здійснюється в рамках поетапної адміністративної реформи СВД, розрахованої на 10 років (1998–2008 рр.). Концепція реформи передбачає реалізацію таких цілей: усунення факторів, які перешкоджають справедливому ставленню до всіх платників податків; перехід від традиційного податкового контролю до сервісного обслуговування громадян по типу клієнтів податкової служби на основі презумпції невинності громадян як платників; здійснення структурної реорганізації, до 2005 р. скорочення персоналу з нинішніх 90 тис. до 40 тис.; проведення суцільної професійної перепідготовки персоналу СВД; запровадження найсучасніших комп’ютерних технологій податкових розрахунків та дублюючих систем багатократного безконтактного контролю; посилення внутрішньої безпеки шляхом регулярного контролю за поведінкою персоналу; підвищення ефективності координації СВД з іншими федеральними відомствами – ФБР, Агентством національної безпеки, Управлінням соціального забезпечення, пенсійними і страховими фондами.

Американська держава володіє значною частиною національного багатства. У власності федерального уряду знаходиться 25% території країни, йому належать автомагістралі федерального значення та інші об’єкти економічної інфраструктури. Доля державного сектора у виробництві ВВП складає 13%, у тому числі федерального уряду – 4%. В державному секторі зайняті 20 млн. чоловік, із них у збройних силах – 1,4 млн.

В 2000 р. із ініціативи президента Джорджа Буша розпочата масштабна податкова реформа. Її оголошена мета – поетапне протягом 10 років зменшення податків на загальну суму 1 трлн. 270 млрд. дол. Зокрема, з 2003 р. передбачено скасування оподаткування доходів від біржової спекуляції, (її ведуть приблизно 35 млн. американців), а також податку з дивідендів власників акцій, що скоротить податкові зобов’язання на суму 364 млрд. дол. Ці заходи розраховані на заохочення інвестиційної активності, збільшення споживацького попиту, збільшення кількості робочих міст, вивільнення продуктивних сил у цілому.

Проте, вперше після бюджетних профіцитів 1998–2001 рр. 2001/2002 фінансовий рік закінчений із дефіцитом федерального бюджету в сумі 157 млрд. дол. У 2003/2004 році очікується 400 мільярдний дефіцит федерального бюджету, а в 2004/2005 – 480 млрд. дол., що наближається до критичної величини дефіциту, установленої на рівні 5% ВВП. Фінансовим станом держави серйозно занепокоєна впливова громадська Організація платників податків за здоровий глузд. Повернення дефіцитів американські експерти пояснюють трьома причинами: зниженням податків; економічним спадом; а особливо – ростом воєнних видатків [27, c. 42-54].

Канадська податкова система функціонує на федеральному, провінційному, місцевому рівнях. У відповідних бюджетах зосереджується 48%, 42% і 10% податкових надходжень.

Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін). Дані представлені у таблиці 3.1 (табл3.1)

Таблиця 3.1 – Шкала ставок податку на індивідуальні доходи

Оподатковуваний дохід, дол. у рік	Ставка податку, %%
Від 0 до 28275	17
від 28276 до 56549	26
від 56550 і вище	29

Акцизне мито тим відрізняється від акцизів, що відносяться тільки до лікеро-горілчаної та тютюнової продукції канадського виробництва і, крім того, сплачується не в момент продажі товару споживачу, а на різних стадіях виробництва (з метою нагляду за виробничим процесом і якістю продукції). Дані по ставкам акцизму пресдтавлені у таблиці 3.2 (табл. 3.2)

Таблиця 3.2 – Ставки акцизного мита

Дистильований спирт	10,73 дол. на л
Пиво (міцністю не вище 2,5%)	9,66 дол. на гкл
Звичайне пиво	19,32 дол. на гкл
Цигарки	27,47 дол. на 1000 штук
Сигари	9,19 дол. на 1000 штук
Оброблений тютюн	18,33 дол. на кг
Листовий тютюн	0,97 дол. на кг

Податок на індивідуальний дохід поступає в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього – в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) – в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів. Отже, за спільною базою оподаткування податок на індивідуальний дохід має комбінований федерально-провінційний характер. Провінція Квебек має схожий із федеральним податок даного виду. Дані у таблиці 3.3 (табл. 3.3)

Таблиця 3.3 – Шкала ставок податку на індивідуальний дохід (провінція Квебек)

Оподатковуваний дохід, дол. у рік	Ставка податку, %%
Не вище 7000	16
від 7001 до 14000	19
від 14001 до 23000	21
від 23001 до 50000	23
від 50001 і вище	24

В систему провінційних податків на споживання входять: податок із роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги.

Податок із роздрібних продаж справляють 9 провінцій із 12 у процентах із роздрібної ціни будь-яких товарів у діапазоні ставок від 6 до 12%.

Податок на продукти харчування діє в 7 провінціях за ставками від 7 до 12% роздрібної ціни.

Податок на спиртні напої має форму фіскальної монополії, переданої під юрисдикцію провінцій. Він справляється в 9 провінціях за ставками від 10 до 25% від ціни. Фіскальна монополія означає, що право на реалізацію спиртних напоїв, (крім пива і вина), мають лише державні спеціалізовані магазини.

До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори.

Згідно конституції 1867 р. (British North America Act) із поправками в формі Конституційного акту (1982 р.) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами центр-провінції, провінції - муніципалітети та угод між ними. Механізм фіскального федералізму в Канаді дає уявлення про його проблеми взагалі, в будь-якій країні, хіба що при меншій складності.

Найбільш складна проблема фіскального федералізму – вирівнювання фінансових потенціалів провінцій. Дж. Стрік описує заплутану, періодично змінювану систему бюджетного вирівнювання таким чином. У формулу вирівнювання входять показники: середня сума податкових надходжень на душу населення в певній провінції; всі податкові джерела бюджетних доходів (за угодою 1992 р. – 32 податки); середня національна ставка для кожного з податків. Середній дохід на душу населення від усіх податків визначається шляхом застосування національної ставки по кожному з податків до бази оподаткування в провінції та ділення на чисельність населення даної провінції. “Різниця між доходом на душу населення провінції та нормованим доходом від вказаних джерел і є сума вирівнюючих платежів”.

Отже, фіскальний федералізм у Канаді – складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями та з метою вирівнювання фіскальних потенціалів провінцій

Найбільш оригінальна риса канадської податкової системи полягає в тому, що держава вимагає сплати податків із будь-яких доходів, у тому числі і нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках виясняють розмір одержаного доходу [25, c. 399-401].

3.2 Сучасна податкова система країн ЄС

В даній курсовій роботі розглядаються податкові системи Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії.

У державний бюджет Великої Британії поступають прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу.

Прибутковий податок (income tax) – фіскально й соціально найбільш важливий податок у Великій Британії.

При визначенні оподатковуваного доходу сучасний прибутковий податок передбачає скидки і пільги. Стандартна особиста скидка, яка виконує роль неоподатковуваного мінімуму, складає 3445 ф. ст. у рік; для осіб, старших 64 років – 4200 ф. ст. старших 74 років – 4370 ф. ст. Платники ще старшого віку сплачують податок по понижених ставках, якщо їх сукупний дохід не перевищує 14200 ф. ст. Величина знижок щорічно індексується в залежності від інфляції. Оподатковуваний дохід зменшується на суму витрат, пов’язану з одержанням доходу (спецодяг, обладнання для роботи), а також на суми внесків до пенсійних і благодійних фондів, медичної страховки для старших 65 років, процентних платежів по позиках на придбання житла та власності (максимум 30 тис. ф. ст.).

У числі пільг знаходяться особисті скидки (personal allowance) одиноким людям, які мають на утриманні дітей віком до 16 років, або старшого віку за умови, що дитина студент денної форми навчання. На відміну від раніше діючого порядку стягування прибуткового податку з подружньої пари як з одного платника (сумарний дохід сім’ї приписувався чоловікові), з 1990 р. запроваджено обов’язкове нарізне (незалежне) оподаткування доходів подружжя. Тобто, під кутом зору податкового законодавства дружина і чоловік у шлюбі не перебувають. При новій системі оподатковуються індивідуальні доходи подружжя, включаючи ті частини, які походять від власності, що знаходиться в спільному володінні. На перші 3900 ф. ст. оподатковуваного доходу установлена ставка 20%, на доходи від 3901 до 25 тис. ф. у рік – 22% (базова ставка), 40% – доходи, що перевищують 25 тис. По відношенню до прибуткового податку діє правило маржинальної ставки. Це означає, що платник, який сплачує податок за найвищою ставкою 40%, буде на такому ж рівні сплачувати податок на всі додаткові доходи. Є твердження, що таке правило дестимулює зусилля найбільш діяльної категорії платників.

Британський прибутковий податок має так звану шедулярну форму, що означає групування оподатковуваних доходів за певною ознакою. Шедули названі за літерами англійського алфавіту: A, C, D, E, F. Названі шедули передбачають оподатковування таких видів доходів:

Шедула A – доходи від власності та орендованого майна (землі, будинку, квартири, якщо це буде навіть автофургон чи яхта, пристосовані для постійного проживання); оподатковуваний дохід вираховується як різниця між доходами від власності чи володіння майном і експлуатаційними видатками на його утримання; до даної шедули відносяться також доходи від колишньої шедули B (комерційна експлуатація лісів, що знаходяться в приватній власності);

Шедула C – доходи від облігацій державних позик;

Шедула D – доходи від виробничо-комерційної діяльності (наприклад, прибуток власника магазину), від надання послуг особами вільних професій (адвокатами, лікарями і т. д.), аліменти, гонорари, доходи британських підданих від цінних паперів і майна, що знаходиться за кордоном);

Шедула E – заробітна плата, пенсії з приватних пенсійних фондів, оподатковувані соціальні допомоги;

Шедула F – дивіденди та інші виплати, здійснювані компаніями

Оподаткування доходів за шедулою E передбачає збирання податку в момент і по місцю одержання доходу (“біля джерела”) за процедурою pay-as-you-earn – “платіть там і тоді, де і коли заробляєте”. Зрозуміло, до цієї групи платників прибуткового податку відносяться особи найманої праці, на роботодавців яких покладається обов’язок стягувати податки із заробітків і перераховувати в державний бюджет. Інші категорії платників сплачують податок за деклараціями. Загалом, шедулярна система має ту перевагу, що дозволяє визначити кількість платників по кожній із окремих груп доходів.

Корпоративний податок (corporation tax) – податок на прибуток компаній від комерційних операцій та інших доходів після зменшення валового доходу на величину передбачених законом відрахувань і податкових пільг. Стандартна ставка – 30%, для компаній, прибутки яких не досягають 250 тис. ф. ст., – 19%.

Велика Британія – нафтодобувна країна. Для компаній, які добувають нафту і газ у Північному морі, крім загального податку на корпорації, встановлено спеціальні податки: роялті та податок із доходу від видобутку нафти [10, c.77-79].

Роялті (royalty) – податок, сплачуваний підприємствами, які розробляють мінеральні ресурси, оскільки всі права на них у Великій Британії належать Короні (державі). За своєю економічною природою роялті є формою ренти з експлуатації природних ресурсів. Для нафтовидобувних компаній роялті становить 12,5% від вартості нафти на місці видобутку та 12,5% від вартості нафти, доставленої на сушу, при цьому прибутковість видобутку до уваги не приймається. Для деяких нафтових і газових родовищ роялті скасовані.

Податок з доходу від видобутку нафти (petroleum revenue tax, PRT) – доповнення до роялті, запроваджений у 1975 р. За ставкою 75% PRT оподатковують дохід від видобутку нафти та газу після відрахування виробничих витрат, роялті, податкових знижок. Податкова знижка на інвестиції складає 135% від їх величини; податкова знижка на нафтовидобуток дорівнює сумі витрат на видобуток 10 млн. тонн із нових родовищ. Подібний порядок оподаткування розрахований на стимулювання розвідки та освоєння нових родовищ.

Економічною базою capital gains tax (податку на приріст вартості капіталу, в іншій версії перекладу – податку на капітальний прибуток, коротко – податку на капітал) є збільшення (реалізований чистий приріст після вирахування збитків) ринкової вартості активів за період між їх придбанням і продажем.

Податок на спадщину (inheritance tax) – різновид податку на багатство, яким у кумулятивній сумі оподатковується все майно (власність) небіжчика, залишене на момент смерті з урахуванням вартості дарувань, зроблених в останні сім років життя. Оподаткування дарувань установлене з метою попередити можливе ухилення від податку шляхом розподілу майна між родичами у формі дарунків. При цьому вартість дарувань, одержаних протягом року, не повинна перевищувати 3 тис. ф. ст. Податок на додану вартість (value-added tax, VAT) був запроваджений у 1973 р. як фіскальна умова членства Великої Британії в Європейському Союзі. Ставки податку: 0, 8, 17,5%. Звільнені від ПДВ земля, поштові, страхові та фінансові послуги, освіта і охорона здоров’я, гральний бізнес і лотереї, професійні спілки (тред-юніони), спортивні змагання, твори мистецтва, ритуальні послуги. До товарів з нульовою ставкою відносяться продукти харчування, ліки, книги і журнали, вугілля, газ та електрична енергія, житлове будівництво, дитяча одежа і взуття, золото, цінні папери, транспортні послуги. Ставка 8% поширюється на послуги по постачанню паливом та електроенергією підприємств і організацій некомерційного характеру.

Перевірки платників ПДВ здійснюються з інтервалом 1 – 9 років, великих підприємств – щомісяця. Порушення в залежності від обставин караються 30-ти процентним або трикратним штрафним відшкодуванням податку, за карний злочин передбачено ув’язнення на строк від шести місяців до семи років.

Основу місцевого оподаткування складає муніципальний податок (council tax) – податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості членів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно диференційовані.

Муніципалітети мають право встановлювати й інші місцеві податки та збори, для яких немає єдиного переліку.

У Великій Британії Міністерство фінансів історично носить назву Казначейства (The Treasury), функції якого полягають в управлінні системою державних фінансів, розробці фінансово-економічної політики.

В останні роки британська економіка розвивалася вищими темпами, ніж в деяких інших країнах Західної Європи. Так, у 2003 р. ВВП Великої Британії виріс на 2%, в Італії – на 0,5%, Франції – 0,2%, у ФРН навіть знизився на 0,1%. Більший динамізм розвитку – результат фінансово-економічної політики, орієнтованої на підвищення ефективності виробництва за рахунок трьох факторів: проведення крупномасштабної приватизації (виручка від реалізації активів державних підприємств і власності склала близько 80 млрд. фунт. ст.); дерегулювання та децентралізації управління економікою, зокрема шляхом розширення автономних прав Шотландії та Уельсу з відповідною передачею на регіональний рівень ряду господарських і соціальних функцій; стимулювання економічної активності засобами податкової політики завдяки зниженню рівня оподаткування доходів і прибутків при одночасному розширенні податкової бази за рахунок скорочення кількості податкових пільг, але при збереженні останніх для заохочення інвестування капіталів у науковоємні технології.

Нагадаємо, що базова ставка прибуткового податку була зменшена з 33% у 1979 р. до 22% в 2000 р. За останні двадцять років ставка податку на прибутки корпорацій скорочена з 50% до 30%. Про значення, котре надає уряд розвитку малого і середнього бізнесу, свідчить понижена ставка податку на прибуток даної групи підприємств – 19% [24, c. 369].

За рівнем економічного розвитку та фінансового потенціалу Федеративна Республіка Німеччини – найпотужніша країна Європейського Союзу.

Для ФРН властива множинна податкова система, що налічує близько 40 окремих податків. У залежності від закріплення за окремими ланками бюджетної системи податки розділяються на п’ять груп: загальні (надходять у бюджети різних рівнів); федеральні; земельні; общинні (місцеві); церковні

Одна з особливостей податкової системи ФРН полягає в тому, що по відношенню до окремих податків законодавча ініціатива (компетенція) по їх запровадженню (як за німецьким, так і міжнародним правом Європейського Союзу), бюджетна приналежність одержуваних доходів, організаційно-адміністративний рівень справляння можуть співпадати повністю, співпадати частково, а в окремих випадках навіть не співпадати зовсім. Справляє належне враження кількість і різноманітність податків у ФРН, система яких має вигляд, відображений у таблиці 3.4(табл.3.4)

Таблиця 3.4 - Податки, їх законодавча компетенція та адміністрування

Вид податків	Законодавча компетенція	Бюджет-одержувач доходів	Рівень адміністрування
Прибутковий податок	федерація	федерація/землі	землі
Мито на імпорт сільськогосподарської продукції	федерація / Європейський Союз (ЄС)	ЄС	федеральна митниця
Експортне мито	федерація / ЄС	ЄС	федеральна митниця
Акциз на пиво	федерація	землі	федеральна митниця
Акциз на спиртогорілчані вироби	федерація	федерація	федеральна митниця
Податок з обороту імпорту	федерація	федерація	федеральна митниця
Податок із спадщини і дарувань	федерація	землі	землі
Протипожежний збір	федерація	землі	землі
Податок на продажу напоїв	землі	общини	общини
Податок на товариства	федерація	федерація	землі
Промисловий податок	федерація	общини	Землі/ общини
Поземельний податок	федерація	общини	Землі/ общини
Податок на купівлю земельної ділянки	федерація	землі	общини
Податок із власників собак	землі	общини	общини
Податок на право мисливства та рибальства	землі	федерація	федеральна митниця
Акциз на каву	федерація	федерація / землі	землі
Податок на дохід від капіталу	федерація	федерація / землі	землі
Церковний податок	землі	церква	землі / церква
Податок з корпорацій	федерація	федерація / землі	землі
Податок із власників транспортних засобів	федерація	землі	землі
Акциз на електроосвітлювальні засоби	федерація	федерація	федеральна митниця
Збори за перевищення лімітів виробництва молока	федерація / ЄС	ЄС	федеральна митниця
Акциз на нафтопродукти	федерація	федерація	федеральна митниця
Збір з виробництва молока	федерація / ЄС	ЄС	федеральна митниця
Збір з виробництва зерна	федерація / ЄС	ЄС	федеральна митниця
Податок на тоталізатори та лотереї	федерація	землі	землі
Акциз на сіль	федерація	федерація	федерація
Збір при видачі дозволу на продаж напоїв у розлив	землі	округи	общини
Акциз на гристі вина	федерація	федерація	федеральна митниця
“Внесок солідарності”	федерація	федерація	землі
Податок з ігрових закладів	федерація	землі	землі
Акциз на тютюнові вироби	федерація	федерація	федеральна митниця
Акциз на чай	федерація	федерація	федеральна митниця
Податок на додану вартість	федерація	Федерація/землі	землі
Податок на доходи видовищних і розважальних підприємств	землі	общини	общини
Податок з майна	федерація	землі	землі
Страховий збір	федерація	федерація	землі
Вексельний збір	федерація	федерація	землі
Мито	федерація	ЄС	федеральна митниця
Збір за виробництво цукру	федерація	ЄС	федеральна митниця
Акциз на цукор	федерація	федерація	федеральна митниця

Виключна увага в ФРН приділяється здійсненню регіональної політики.

У ФРН існує інститут податкових консультантів. Вони не числяться працівниками міністерства фінансів, але останнє видає їм ліцензію на право надання платних консультацій платникам податків. Професію консультанта вважають украй необхідною, оскільки німецьке податкове законодавство дуже заплутане [28, c. 174].

Головний функціональний і найбільш масовий структурний підрозділ податкової служби ФРН – податкова інспекція. Чисельність персоналу типової інспекції складає від 100 до 300 працівників у розрахунку один співробітник на 600 платників податків (фізичних осіб).

У ФРН на загальнодержавному і окремо на федеральному, регіональному й місцевому рівнях діє розгалужена система, що налічує близько 40 податків. До числа найбільш фіскально важливих із них, що забезпечують 90% податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів, належать усього 15 податків.

Загальні податки: прибутковий податок; корпоративний податок; податок на доходи від капіталу;податок на додану вартість; податок з обороту імпорту.

За бюджетами федерації, земель і общин закріплені власні податки.

Федеральні податки: акцизи на нафтопродукти, тютюнові вироби, спиртогорілчані вироби; страховий податок.

Земельні податки: податок із власників автомобілів; майновий податок; податок із спадщини; акциз на пиво.

Податки общин: промисловий податок; поземельний податок.

Базою прибуткового податку в ФРН є сукупний дохід фізичної особи, з якого виділені сім груп доходів: від сільського і лісного господарства; від промислової діяльності; від індивідуальної трудової діяльності (роботи не за наймом); від найманої праці; від капіталу; від здачі майна в оренду;

Платники прибуткового податку класифікуються за характером і джерелом одержуваного доходу, то в Німеччині, крім виділення семи груп доходів, традиційно прийнята так звана класна система оподаткування, де в основу класифікації платників на шість класів покладений їх соціально-громадянський статус. Історично така система походить від так званого рангово-класного (станового) податку, що існував у Німеччині в XIX ст., який представлений в таблиці 3.5. (табл.3.5)

Таблиця 3.5 – Класна диференціація платників прибуткового податку

Класи	Категорії платників
І	Неодружені працюючі без дітей
ІІ	Неодружені, розлучені, овдовілі
ІІІ	Одружені, при умові, що в сім ’ ї за спільною згодою перейти в V клас
IV	Працюють обоє з подружжя, але оподатковується нарізно
V	Одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами III класу
VI	Працюючі, котрі одержують заробітну плату в декількох місцях

До розпочатої в 2000 р. податкової реформи діяла така шкала оподаткування доходів фізичних осіб (табл.3.6):

Таблиця 3.6 – Норми прибуткового оподаткування

Оподатковуваний дохід (марки)	Ставка прибуткового податку, %%
До 13499	0
13500 – 17495	22,9 – 25,0
17496 – 114695	25,0 – 51,0
Понад 114695	51,0

Розпочавшись у 2001 р., реформа передбачає поетапну реалізацію заходів, направлених на подолання відставання ФРН у міжнародній податковій конкуренції. Загальний сенс реформи полягає у лібералізації оподаткування представлений у таблиці 3.7 (табл.3.7).

Таблиця 3.7 – Проект змін у податковій системі ФРН у 2001–2005 рр.

Етапи реформи	Оподаткування прибутку корпорацій	Прибутковий податок із фізичних осіб
Перший етап: 2001–2002 рр.	Зниження ставки корпораційного податку з 40% до 25% для розподіленого прибутку і 30% - для прибутку, що розподіляється в формі дивідендів	Зниження мінімальної ставки з 22,9% до 19,9%; Зниження максимальної ставки з 51% до 48,5%
Другий етап: 2003–2004 рр.		Зниження мінімальної ставки до 17%; Зниження максимальної ставки до 47%
Третій етап: 2005 р.		Зниження мінімальної ставки до 15%; Зниження максимальноїставки до 45%

Серед податків одним із найбільш фіскально вагомих є податок на додану вартість (ПДВ), який за питомою вагою в дохідній частині бюджету (28%) займає друге місце після прибуткового податку. Нагадаємо, що Німеччина – батьківщина універсального акцизу (податку з обороту). Цей прообраз сучасного податку на додану вартість був введений у 1916 р. Донині в ФРГ ПДВ загальноєвропейського типу, як і колись, називають податком з обороту.

Базова ставка податку на додану вартість становить 15%. Пільгова ставка (7%) поширюється на продукти харчування (крім спиртних напоїв, послуг кафе і ресторанів), суспільний транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), твори мистецтва.

Своєрідним супутником податку на додану вартість є податок з обороту імпорту, збір якого здійснюють митні органи за ставками ПДВ: 15 і 7%. Крім фіскальної функції (близько 5% загальної суми податкових надходжень), мета даного податку – поставити в однакові конкурентні умови товари, завезені з третіх країн (не членів Європейського Союзу) і звільнені від ПДВ у країнах-експортерах, і аналогічні товари німецького виробництва. База обкладання даним податком – митна вартість імпортованого товару

До податків, у повних сумах закріплених за федеральним бюджетом, належать ряд акцизів.

Об’єкт акцизу на нафтопродукти – кількість реалізованого бензину, дизельного палива, газу. Акциз (з бензину – 1 марка на 1 л) сплачує виробник нафтопродуктів. Даний акциз має суттєве фіскальне значення (близько 9% загальних податкових надходжень).

Акциз на тютюнові вироби (біля 3% податкових надходжень) справляється за комбінованою ставкою, що враховує як кількість, так і вартість реалізованої продукції. Податок сплачує виробник.

Акциз на алкогольні напої (0,6% податкових надходжень) має характер фіскальної монополії. Вироблений спирт поступає в розпорядження Федерального монопольного відомства, яке реалізує його фірмам-виробникам горілчаних виробів. Податок сплачує виробник продукції, ставка 2550 марок на гектолітр (100 л).

Земельний податок стягується поквартально у формі авансових платежів на рівні надходжень за минулий рік. Оклад податку визначають один раз у три роки, при змінах вартості нерухомого майна здійснюється перерахунок.

Податок на власність(майно) у Німеччині має давні традиції, бо був запроваджений ще в 1278 р. Сучасна ставка податку становить 1% від вартості майна фізичних осіб та 0,6% – майна промислових компаній і підприємств. Пільга у вигляді пониженої ставки поширюється на майно в сільському та лісовому господарствах. Не оподатковується майно вартістю до 70 тис. марок. При досягненні власником майна віку 60 років пільга підвищується до 100 тис. марок.

Податки на споживання. Відповідно до податкового законодавства ФРН до податків на споживання (акцизів) віднесено оподаткування споживання і/або використання товарів і послуг [29, c. 280-282].

У сільському господарстві ФРН діють такі податкові пільги: спрощене визначення прибутку для дрібних господарств; прискорена амортизація на машини, устаткування, будівлі; інвестиційні пільги; спрощене нарахування податку на додаткову вартість, справляння ПДВ за зниженою ставкою 7%; звільнення окремих сільськогосподарських кооперативів від корпоративного та промислового податків, а також податку на майно; запровадження на перші 10 років неоподатковуваного мінімуму для прибутку, майна та звільнення від промислового податку кооперативів, що обслуговують фермерів.

Крім того, у сільському господарстві діють усі податкові пільги, передбачені для прибуткового оподатковування, та інші пільги, що діють для всієї економіки ФРН (щодо регіонального розвитку, охорони навколишнього середовища тощо).

Для цілей оподатковування сільськогосподарські виробники розділені на три групи, для кожної з яких визначений окремий метод підрахунку доходу (прибутку).

З огляду на середню прибутковість сільськогосподарських угідь (5,5%) розрахункова вартість 1 га землі у ФРН коливається від 1000 до 2000 марок. Ринкова вартість землі значно перевищує розрахункові показники.

З приводу амортизації в законодавстві ФРН діють два паралельних порядки: на основі торгового права підприємства мають право застосовувати метод прискореної амортизації за своїм вибором, по податковому праву списання зносу фондів повинне здійснюватися виходячи з нормативних термінів служби.

При умові, що нове промислове підприємство в певній місцевості створює додаткові робочі місця, за рахунок федерального бюджету будівництво субсидується на 10% кошторисної вартості.

До заходів сприяння нарощуванню експорту відноситься також звільнення фірм-експортерів від сплати податку на додану вартість.

Митне оподаткування імпорту в ФРН істотно диференційоване по окремих групах товарів. Для сировини і напівфабрикатів, в імпорті яких заінтересована промисловість, мито відсутнє або розмір його незначний.

Понижені ставки мита встановлені на ті готові вироби, у виробництві чи комплектуванні яких приймають участь німецькі фірми [23, c. 495].

Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу.

Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки, фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом із бюджету. Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне податкове управляння складається з п’яти відділів: відділ підготовки законодавства; відділ загального управління податками; відділ розгляду спорів; відділ у справах земель і державного майна; відділ кадрів [5, c. 68].

Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників, зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах.

Про податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо) передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув’язнення.

В процесі збору й обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп’ютеризовані технології. Податковий процес здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку, обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм.

На початок XXI ст. питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%, що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми оподаткування країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих податків у ВВП складала: прибутковий податок – 8,1%; податок на прибуток підприємств (компаній, корпорацій) – 2,9%; внески на соціальне страхування – 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) – 12,3%; інші податки – 5,9%·.

Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’язкових платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок – 12,2; податок на прибуток корпорацій – 5,2; внески у фонди соціального призначення – 43,3; податок на заробітну плату – 1,8; податок на майно – 4,8; податки на товари і послуги – 29,4; інші податки – 3,3%.

Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету Франції – податок на додану вартість(TVA, taxe sur la valeur ajoutйe), запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного характеру. Тридцять років тому в одній із перших публікацій в Україні на тему податку на додану вартість (ПДВ) було відзначено, що цей податок – найновіша, найдосконаліша і, можливо, остаточна форма еволюції універсальних акцизів, за якою майбутнє.

За станом на початок 2001 р. французький ПДВ справлявся за ставками: стандартною (19,6%) і пониженими (2,2% і 5,5%) .Оподаткування за пониженою ставкою передбачене для сільськогосподарської продукції та продовольства, медикаментів і медичного обладнання, книг, вантажних і пасажирських перевезень, культурних і культурно-видовищних заходів, туристичних і готельних послуг, а також для обідів працівників підприємств протягом робочого дня.

Франція належить до найкрупніших у світі виробників вина, виноробство – одна з провідних галузей національної економіки. Акциз на вино знаходиться в межах від 350 до 9060 франків у залежності від ґатунку в перерахунку на галон чистого спирту, тобто кращі за якістю вина оподатковуються в десятки разів вищими ставками від ординарних вин. Ставка акцизу на бензин установлена на рівні 347,42 франків на галон (4,5 л); на цигарки до 2003 р. ставка акцизу складала 58% від ринкової вартості, а в жовтні 2003 р. була підвищена ще на 30%; на олію – 22,5 франків на тонну.

Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує прибуткове оподаткування фізичних і юридичних осіб (корпорацій).

Прибутковий податок із фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержану фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного податку вважають так звану фіскальну одиницю – сім’ю в складі подружжя та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самітних фіскальною одиницею є відповідно сама людина.

Прибутковий податок справляється із осіб, дохід яких перевищує неоподатковуваний мінімум (25610 франків на рік), за шестирозрядною прогресивною шкалою. Мінімальна ставка 10,52%, максимальна – 47%. Одна з особливостей французького прибуткового оподаткування полягає в системі так званих коефіцієнтів. Самотні платники без дітей мають коефіцієнт 1, подружжя без дітей – 2, подружжя з однією дитиною – 2,5, з двома дітьми – 3 і т. д. Податок розраховується в такому порядку: загальну суму доходу ділять на відповідний коефіцієнт, вираховують податок за ставкою, передбаченою для даної рубрики доходів, а одержану суму множать на той самий коефіцієнт. Наприклад, якщо сім’я має коефіцієнт 3 і дохід 300 тис. франків, то визначають податок на 100 тис., і одержаний оклад податку збільшують у три рази. Для деяких категорій платників (пенсіонерів, інвалідів, а також осіб, які одержують цільову допомогу на харчування) передбачені податкові пільги.

Прибуток одержаний від операцій із цінними паперами, оподатковуються за ставкою 16% у випадку, якщо величина прибутку перевищує 307600 франків (цей показник був установлений ще в 90-ті роки і цілком можливо вже переглянутий).

Прибуток, одержаний від операцій з іншим рухомим майном, (крім цінних паперів), оподатковується у випадку, коли сума угоди перевищує 20000 франків. Для витворів мистецтва встановлені дві ставки: 4,5% і 7% – для предметів мистецтва, для виробів із дорогоцінних металів – 7,5%.

По суті характер прибуткового оподаткування мають фіскальні збори, об’єктом яких служить фонд оплати праці (ФОП). До них відносяться цільові податки соціального характеру: податок на заробітну плату, податок на розвиток професійної освіти (учнівство), цільовий збір на професійну підготовку, збір на будівництво житла [21, c. 21-23].

Податок на заробітну плату стягується на основі річного ФОП певного працівника в грошовій і натуральній формах. Установлена прогресивна шкала оподаткування: при річному обсязі ФОП до 35,9 тис. франків – 4,5%; від 35901 до 71700 фр. – 8,5%; при перевищенні 71,7 тис. – 13,5%.

Податок на розвиток професійної освіти (учнівство) справляється на базі річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%.

Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної (пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, де кількість працюючих перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3% річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді.

Об’єктом оподаткування збором на будівництво житла є той же річний обсяг ФОП, ставка збору – 0,65% ФОП кожного працюючого. Якщо працівників більше 10, роботодавець зобов’язаний приймати участь у фінансуванні житлового будівництва в формі позик або прямих інвестицій.

Податком на прибуток (акціонерних) компаній (impуt sur les societйs), що в різних джерелах може також носити назву податку на корпорації або податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи, “діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або має характер операцій, пов’язаних із одержанням прибутку”.

Базова ставка податку – 33,33% чистого прибутку, для компаній, які реалізують нафту і газ, ставка підвищена до 50%. За пониженою ставкою 20,9% оподатковуються сільськогосподарські ферми, прибутки від землекористування та операцій із цінними паперами.

Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та ін.). Згідно установленого обмеження, загальна сума податку на власність і прибуткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника. Прогресивну шкалу ставок демонструє таблиця. 3.8 (табл.3.8)

Таблиця 3.8 – Оподаткування власності у Франції

Вартість майна, тис. франків	Ставка податку, %%
До 4260	0
від 4260 до 6920	0,5
від 6920 до 13740	0,7
від 13740 до 21320	0,9
від 21320 до 41280	1,2
понад 41280	1,5

Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав власності в момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок (збір) справляється при добровільній або по суду продажі, перепродажі, переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і вартості угоди: при передачі прав власності на майно – від 13,4 до 15,4%; при передачі долі участі – 1–4,8%; при реєстрації створеної компанії – 1%. В деяких випадках реєстраційний податок справляється за фіксованою ставкою в євро.

Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для промислового і комерційного використання. Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80% кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів, лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень (будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються від даного податку.

Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або загальнонаціональному рівні [22, c. 46-47].

Прибутковий податок з фізичних осіб резиденти сплачують із усіх видів доходів, одержаних в Італії і за кордоном, нерезиденти – лише з доходів, одержаних в Італії. В залежності від свого походження джерела доходів поділені на п’ять категорій, кожній з яких властиві свої особливості оподаткування: нерухоме майно (земля і будівлі); капітал; підприємництво; трудові доходи від роботи за наймом і в порядку самостійної зайнятості осіб вільних професій; інші джерела. Під одною назвою по суті справляються п’ять різних податків.

Податок на нерухоме майно справляється на основі кадастрових оцінок, котрі переглядаються кожні 10 років. Норми оподаткування диференційовані в залежності від характеру експлуатації майна. Так, здані в оренду, належні державі, зайняті під будівництво землі не оподатковуються. Якщо земельна ділянка або будівля не використовуються за призначенням, кадастрова оцінка збільшується за установленою системою коефіцієнтів (максимально до 300%).

Прибутковий податок на капітал справляється в момент і по місцю одержання доходу. Він поширюється на депозитні рахунки в банках, проценти по позиках, доходи від цінних паперів, лотерейні виграші. Проценти по банківських рахунках оподатковуються за ставкою 25%; по облігаціях, по бонах і кредитних сертифікатах – 12,5%; по іноземних позиках – 30% [16, c. 240].

Соціальною базою податку на підприємців є представники дрібної буржуазії, що ведуть приватну комерційну діяльність або сімейний бізнес. Тому об’єктом даного податку може бути як доход, так і прибуток.

До п’ятого виду прибуткового податку з фізичних осіб – податку на інші джерела доходів – відноситься оподаткування доходів від спекулятивної перепродажі землі та іншого нерухомого майна; разових продаж витворів мистецтва; від власності, яка знаходиться за кордоном; від винагород за випадкові чи тимчасові послуги.

По відношенню до всіх категорій платників прибуткового податку за винятком власників капіталу діють єдині норми оподаткування які представлені у таблиці 3.9 (табл. 3.9).

Таблиця 3.9 – Шкала прибуткового податку

Оподатковуваний доход (млн. лір)	Ставка податку (%%)
До 6	10
від 6 до 12	22
від 12 до 30	26
від 30 до 60	33
від 60 до 150	40
від 150 до 300	45
Більше 300	50

Платниками прибуткового податку з юридичних осіб, що справляється за ставкою 36%, є промислові підприємства, комерційні організації, фінансово-кредитні установи, в тому числі їх філіали за кордоном. Об’єкт оподаткування – чистий дохід у формі нерозподіленого прибутку.

Податок на додану вартість справляється в Італії за диференційованою шкалою ставок: 2% (пільгова), 9% (основна), 18% і 38% (підвищені), 0,8% (експортна). Пільгова ставка поширюється на продукти харчування першої необхідності (хліб, молоко та ін.), а також газети і журнали, підвищена – на предмети розкоші (ювелірні вироби, спортивні автомобілі, хутра).

Акцизи поширюються на звичайне коло товарів: нафтопродукти, тютюнові вироби, сірники, алкогольні напої, цукор, електроенергію.

Гербовий податок справляється в формі збору при продажу державними установами гербових видів продукції (бланків, марок, квитанцій, чеків і т. п.). Тому всі нотаріальні операції оподатковуються гербовим збором.

Реєстраційний збір справляється при складанні угоди або реєстраційного акту щодо переходу прав власності в розмірі 0,5 – 0,8%.

Концесійний податок справляється воднораз з реєстраційним збором у випадку, коли державний орган дає дозвіл або ліцензію.

За рахунок місцевого прибуткового податку формуються доходи місцевих бюджетів, хоч сам податок справляється центральним урядом. Платники даного податку – фізичні та юридичні особи, ставка 16,2%. Доходи від роботи за наймом (тобто заробітна плата) даному податку не підлягають [17, c. 550].

3.3 Сучасна податкова система Японії

Сучасна податкова система – результат податкової реформи 1988 р. Створена в перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система оподаткування проіснувала 40 років, виконавши роль максимальної мобілізації державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження, тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році, а матеріалізується у вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів.

Головні складові сучасної податкової системи Японії:

- податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

- податок на прибуток корпорацій;

- податок на майно фізичних та юридичних осіб;

- податок на спадщину та дарування;

- акцизи;

- податок на додану вартість;

- мито;

- податок на проживання (в деяких джерелах – податок на жителів).

Прибутковий податок Японія запровадила однією з перших у 1887 р., що відповідає проголошеному національному девізу вчитися в усього світу. Для прибуткового податку на основі єдиної бази (сукупності доходів платника) передбачено три рівні оподаткування: національний, префектурний, муніципальний. Тобто, за ознакою розподілу надходжень даний податок має комбінований характер за ознакою адміністративно-територіального поділу країни. Після реформи 1988 р. дванадцятиступенева шкала ставок прибуткового податку з прогресією від 10,5 до 60%, була зведена до трьох ставок: 10, 25, 50%, за якими справляється національний прибутковий податок. Ставки префектурного податку диференційовані від 2 до 4%, муніципального – від 3 до 12%. Відповідно загальна норма оподаткування знаходиться в діапазоні від 15 до 76%. Під обкладання даним податком попадають заробітна плата, доходи фермерів і осіб вільних професій, дивіденди, проценти, бонуси, допомоги і пенсії, доходи від нерухомого майна, інші грошові заробітки. Серед пільг по даному податку привертає увагу звільнення від сплати податків на строк до 5 років для деяких категорій платників. У 2004 р. уряд прийняв рішення надати додаткові податкові пільги тим, хто інвестує гроші у фінансові ринки шляхом перенаправлення коштів з ощадних депозитів на ринки капіталів [19, c. 191].

Податок на прибуток корпорацій також має комбіновану систему розподілу доходів між бюджетами у такому порядку: національна ставка – 33,48%; префектурна – 5% від рівня національної ставки (або 1,67% від величини прибутку); муніципальна ставка – 12,3% від національної (або 4,12% прибутку). Отже, загальна норма оподаткування прибутку юридичних осіб складає близько 40% (33,48 + 1,67 + 4,12). Для суб’єктів малого бізнесу ставка податку на прибуток у 1988 р. була знижена з 30 до 28%, були передбачені податкові пільги.

Податок на майно фізичних і юридичних осіб справляється за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а в феодальну епоху майже єдина, форма майнового оподаткування в Японії – земельний податок.

Податок на спадщину та дарування справляється у випадку передачі власності, (оціненої в ринкових цінах або за ціною придбання), за заповітом і за актом дарування. Ставки податку диференційовані в залежності від вартості спадкового (дарованого) майна та характеру родинних зв’язків.

В 1989 р. був запроваджений 3%-ний податок на споживання (податок з продажі), пізніше трансформований у податок на додану вартість європейського зразка. Японський ПДВ справляється за ставкою 5%.

Система акцизів включає податки на алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, електроенергію, автомобілі, побутові послуги. Оригінальною рисою оподаткування послуг з соціальним контекстом є справляння податку при перевищенні певної суми, на яку надається послуга [15, c. 240].

3.4 Сучасна податкова система Російської Федерації

Інтерес до Російської Федерації (Росії, РФ) викликаний не лише її офіційним членством у клубі потужних держав – Великій вісімці (Great 8, G8), не тільки спільною історичною долею українського і російського народів упродовж декількох віків. Поступаючись іншим країнам G8 у фінансово-економічних показниках та рівнем технологічного розвитку, Росія перевершує їх вартістю сировинно-ресурсного компонента національного багатства: США – в 2 рази, Німеччину – в 5–6 разів, Японію – в 18–20 разів. Тим самим Росія залишається великою і потенційно багатою державою [4, c. 35].

Структура податкових надходжень у консолідований бюджет Росії (2,6 трильйони руб. або близько 90 млрд. у доларовому еквіваленті) в 2003 р. склалася в таких пропорціях: податок на додану вартість – 23,2%, податок на прибуток – 19,7%, податок на доходи фізичних осіб – 17%, платежі за користування природними ресурсами – 14,9%, акцизи – 13%, інші доходи – 12,2%·.

Податкова служба Російської Федерації (Росії, РФ) була створена в 1991 р. Структурно вона складається з 82 податкових управлінь по суб’єктах Російської Федерації та 1600 інспекцій.

Податкові інспекції несуть відповідальність за повноту і своєчасний облік платників податків, а також за проведення документальних перевірок правильності визначення податкових зобов’язань, своєчасності та повноти сплати податків до бюджету. Перевірки проводяться не менше одного разу в роки.

Щодо податків, то почнему з податоку на додану вартість (ПДВ) запровадженого у Росії в 1992 р.

До об’єктів податку на додану вартість відносяться наступні операції: реалізація товарів, робіт, послуг на території РФ, у тому числі реалізація предметів у заставі; передача товарів (виконання робіт, надання послуг) по угоді про надання відступного; передача права власності на товари (виконання робіт, надання послуг) на безоплатній основі рахується реалізацією товарів, робіт, послуг; передача на території РФ товарів (виконання робіт, надання послуг) для власного використання, затрати на які не відносяться до витрат виробництва і обігу ( в тому числі через амортизаційні відрахування) при розрахунку податку на прибуток ; виконання будівельно-монтажних робіт для власних потреб; Ввезення товарів на митну територію РФ [3, c. 63].

Законодавством РФ встановлено перелік оборотів, які не оподатковуються податком на додану вартість, а також перелік продукції (товарів, робіт, послуг) звільнених від оподаткування ПДВ. Пільги поширюється на: обороти з реалізації продукції, напівфабрикатів, робіт та послуг одними структурними одиницями для промислово-виробничих потреб іншим структурним одиницям цього ж підприємства (оборот всередині підприємства); кошти отримані від реалізації військового майна та надання послуг Міністерством оборони РФ, при обов’язковому направленні даних коштів на покращення соціально-економічних та житлових умов військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби і членів їх сімей; обороти вугледобувних і вуглепереробних підприємств з реалізації вугілля та продуктів вуглезбагачення; товари, що експортуються безпосередньо підприємствами-виробниками, експортовані послуги і роботи; послуги по транспортуванню, навантаженню, розвантаженню, перевантаженню експортованих товарів, а також при транзиті іноземних вантажів через територію РФ; товари та послуги, призначені для офіційного використання іноземними дипломатичними та прирівняними до них представництвами, а також для особистого користування персоналу цих представництв, включаючи членів їх сімей, які проживають разом із ними; послуги міського пасажирського транспорту (крім таксі), а також послуги по перевезенню пасажирів в приміському сполученні морським, річним, залізничним і автомобільним транспортом; квартирну плату; товари (роботи, послуги) власного виробництва (крім брокерських і посередницьких послуг), що реалізуються підприємствами, де кількість інвалідів складає не менше 50 % від загального числа працюючих; вироби народних промислів, які визнані за художні цінності; товари, що ввозяться на територію РФ як гуманітарна допомога [14, c. 362].

ПДВ справляється за такими ставками:

10 % – для продовольчих товарів (крім підакцизних) і товарів для дітей за переліком, установленим урядом РФ; при реалізації для промислової переробки і промислових потреб продукції борошномельної, круп’яної та харчової галузей (за виключенням підакцизних товарів).

18 % (з 1.01. 2004 р.) – по інших товарах, роботах, послугах, у тому числі і по підакцизних товарах.

Платники ПДВ: підприємства та організації незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, що мають статус юридичної особи, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які знаходяться на території РФ, мають р/р в установах банків та самостійно реалізують за оплату товари, роботи, послуги; міжнародні об’єднання та іноземні юридичні особи, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність на території РФ; індивідуальні (сімейні) приватні підприємства, котрі здійснюють виробничу та комерційну діяльність.

У ході податкової реформи протягом 2004–2005 рр. намічено знизити ставку податку на додану вартість із 18 до 16–15%.

Податок на прибуток підприємств і організацій запроваджений у 1991 р. Платники податку: підприємства та організації, в тому числі бюджетні, які є юридичними особами, включаючи створені на території РФ підприємства з іноземними інвестиціями, а також міжнародні об’єднання та організації, що займаються підприємницькою діяльністю; філії та інші подібні підрозділи підприємств та організацій, які мають окремий баланс та р/р в установах банку; компанії, фірми, будь-які інші організації, утворені в відповідності із законодавством іноземних держав, які займаються підприємницькою діяльністю на території РФ через постійне представництво (нерезиденти); комерційні банки різних видів, у тому числі банки за участю іноземного капіталу, Банк зовнішньої торгівлі РФ, кредитні установи, Центральний банк РФ в частині прибутку, отриманого від діяльності, що не пов’язана з регулюванням грошового обігу ;

підприємства, організації та установи, які являються юридичними особами та мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Платники – виробники, які реалізують високорентабельні підакцизні товари. Об’єкт оподаткування – обороти від реалізації підакцизних товарів власного виробництва.

Росія володіє 8,2% світових запасів нафти, поступаючись лише Саудівській Аравії (23%) та Іраку (9,6%). Найкрупнішими платниками податків у 2003 р. були нафтові та газові компанії (в млрд. дол.): “Газпром” – 9,8; “ЮКОС” – 5,1; “ЛУКойл” – 5. Крім того, обсяги мінімізації податків складали: “ЮКОС” – 745, “Сибнефть” – 264, ЛУКойл” – 77 млн. дол. За даними російського Інституту фінансових досліджень, податкове навантаження нафтових компаній по відношенню до виручки у 2003 р. знаходилося в межах від 23,5 до 46,3%.

Для Росії виключне фіскальне, економічне і геополітичне значення має експорт нафти та газу, що відповідно підсилює увагу до митного оподаткування даного сектора. На кінець 2003 р. експортне мито на нафту складало 33,8 дол. за тонну, на нафтопродукти – 30,4 дол. за тонну, а ставка вивізного мита на природний газ підвищена з 5% до 30% експортної ціни.

Мито входить до складу митних платежів, до яких, крім власне мита, відносяться податок на додану вартість, акцизи, інші збори та платежі, пов’язані з митним оформленням, зберіганням та супроводженням товарів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею. Об’єкт мита – митна вартість товарів і/або їх кількісні та вагові показники.

Якщо в західних країнах фіскальна й економічна роль мита мінімальна, то в Росії, навпаки, митна служба забезпечує 40% доходів федерального бюджету (в 2003 р. 60% митних платежів прийшлося на імпорт). Стає зрозумілим чому саме керівник Федеральної митної служби (з 2004 р. знаходиться в складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі РФ) обраний віце-президентом Світової митної організації, а також головним координатором Європейського митного регіону.

Єдиний соціальний податок (ЄСП) введений у податкову систему Росії з 2001 р. Базова ставка ЄСП складає 35,6% від фонду оплати праці. Надходження від ЄСП розподіляються в таких пропорціях між позабюджетними фондами: 28% відчисляються в Пенсійний фонд, із них 14% – на виплату базових пенсій, 10% – на страхову частину, 4% – на нагромаджувану частину пенсії; фонд соціального страхування – 4%; фонд обов’язкового медичного страхування – 0,2%; територіальні фонди медичного страхування – 3,4%. ЄСП сконструйований за регресивним принципом оподаткування фонду оплати праці, тобто, чим вищий рівень заробітної плати, тим нижча податкова ставка. Так, за працівників, зарплата яких не перевищує 100 тис. руб. у рік, роботодавець має перераховувати в бюджет на соціальні потреби 35,6%; за тих, хто заробив від 100 до 300 тис. – 20%, від 301 до 600 тис. – 10%, а при будь-якій сумі заробітку, вищій 600 тис. руб., – 2%. Подібний порядок запроваджений у розрахунку, щоб роботодавцям було невигідно платити низькі зарплати.

Сьогодні діючим законодавством можуть справлятися наступні податки:

– податок з реалізації паливно-мастильних матеріалів;

– податок за користування автодорогами;

– податок з власників транспортних засобів;

– акциз на легкові автомобілі;

– податок на купівлю автотранспорту.

Федеральний транспортний податок сплачується юридичними особами, крім бюджетних організацій, у розмірі 1% від фонду оплати праці незалежно від джерела його формування і повністю включається до складу витрат на виробництво та обіг. По суті транспортний податок є цільовим податком, оскільки витрачається на фінансування розвитку міського транспорту загального користування та приміського пасажирського залізничного транспорту.

Податок на майно юридичних осіб на регіональному рівні запроваджений у 1991 р. Об’єкт оподаткування – середньорічна вартість майна підприємства (основних фондів, нематеріальних активів, виробничих запасів), ставка – 2%.

Порядок оподаткування нерухомого майна фізичних осіб варто розглянути більш детально в таблиці 3.10 (табл.3.10)

Таблиця 3.10 – Ставки податку на майно фізичних осіб

Вартість майна, тис. руб	Ставка податку, %%
До 300 тис. руб	До 0,1%
Від 300 тис. до 500 тис. руб	Від 0,1 до 0,3%
Від 500 тис. руб. і вище	Від 0,3% до 2,0%

Норми оподаткування для обов’язкових платежів – лісного доходу (лесной подати) і плати за воду – установлюються регіональними властями. Крім фіскальної функції, ці платежі в соціально-економічному сенсі мають рентний характер і природоохоронне призначення. Лісопромисловий комплекс – одна з ключових галузей національної економіки Росії. Унікально багата Росія і водним ресурсами, на її території знаходиться найбільше в світі прісноводне водоймище – озеро Байкал.

Плата за користування водними об’єктами до 1998 р. носила назву плати за воду. Платники – організації та підприємці, котрі безпосередньо користуються водними об’єктами. Плата справляється при заборі води з використанням споруд, технічних засобів і обладнання за рядом винятків (забору води для ліквідації стихійних лих, водопостачання тваринницьких ферм та ін.). Платіжна база: обсяг водозабору; площа акваторії; обсяг стічних вод, які скидають у водні об’єкти і деякі інші показники. Плата за воду диференційована за різними категоріями платників та режимами використання водних ресурсів. На федеральному рівні установлені мінімальні й максимальні ставки плати. Так, за водозабір треба платити від 30 до 176 руб. за 1 тис. куб. м. води; 0,5–5 руб. за 1 тис. кіловат-годин виробленої електроенергії, – для платників, які здійснюють експлуатацію гідроелектростанцій.

Об’єктом податку на майно фізичний осіб є нерухоме майно і транспортні засоби (крім автомобілів).

Податкова ставка для нерухомості – 0,1% від інвентаризаційної вартості майна, в Москві – 0,5%. Платниками земельного податку виступають власники і землекористувачі, крім орендарів. Ставка податку в розрахунку на гектар площі призначається місцевими органами влади.

Розподіл надходжень від земельного податку має дольовий характер: у федеральний бюджет поступає 30%, бюджети суб’єктів федерації – 20%, у місцеві бюджети – 50%.

Податком на рекламу оподатковуються підприємства і громадяни, які рекламують через засоби інформації продукцію власного виробництва, а також роботи і послуги. Об’єкт податку – вартість робіт і послуг по виготовленню та розповсюдженню. Ставка податку – 5% вартості (величини) рекламних затрат без податку на додану вартість і акцизів.

Регістровий збір із підприємств; платники – підприємці без створення юридичної особи; ставка – мінімальна місячна оплата праці.

Оцінюючи сучасну російську податкову систему в цілому, помітно, що в дещо переробленому вигляді численні її риси запозичені з західних країн і в той же час податкова система відображає особливості національної економіки, наприклад, у питаннях оподаткування нафтогазового комплексу.

З 2005 р. намічено знизити рівень оподаткування майна фізичних осіб, основним елементом якого є житло. Максимальна ставка податку на майно складає 2%, фактично в більшості регіонів вона не перевищує 0,5%. Намічено знизити ставку майнового податку до 0,1%, але при умові, що базою оподаткування буде служити не формальна, зазвичай суттєво занижена, інвентаризаційна оцінка, а реальна ринкова вартість квартири чи будинку. В результаті фактична величина податкового зобов’язання зросте в декілька раз.

Підготовлена концепція закону, згідно якого звільняються від сплати ПДВ агентства по торгівлі нерухомістю (ріелтори), а також фірми-забудовники при укладенні угод на продаж будівель. У такий спосіб юридичні особи урівнюються в правах із фізичними, котрі звільнені від сплати ПДВ.

Згідно прийнятої нової статті Податкового кодексу РФ з 2005 р. менш обтяжливим стає податок на спадщину і дарування. Переглянуто величину сум, на які спадкоємці та обдаровані можуть зменшувати оподатковувану вартість майна. Для спадщини ця сума підвищується з 85 тис. до 200 тис. руб., для дарувань – з 8,5 тис. до 20 тис. руб. Передбачено, що в залежності від степені споріднення ставки податку на спадщину будуть знаходитися в межах від 5 до 9%, а для податку на дарування – 5–13%. Для далеких родичів або спадкоємців, що не є ріднею покійному, ставка даного податку знижується до 13%, тобто за нормою оподаткування спадщина прирівнюється до одержання доходу. Кількість об’єктів спадщини та дарування обмежують трьома позиціями: нерухоме майно, земельні ділянки, транспортні засоби (в тому числі яхти, мотоцикли, трактори).

Як і у випадку з майновим податком, успадковані квартири передбачено оподатковувати на основі їхньої реальної, тобто ринкової, вартості, а не заниженої інвентаризаційної оцінки. В результаті, вважають критики даного закону, ефект від зниження ставок буде перекритий збільшенням бази податку, так що абсолютна сума податку (оклад) може і не зменшитися. Щоб уникнути подібного “нульового” варіанту, висунута пропозиція розширити перелік членів сім’ї, котрим при одержанні спадщини не прийдеться платити податку взагалі. Це так звані родичі першої черги, до яких відносяться діти, дружина чи чоловік, батьки покійного.

Суттєві зміни чекають нафтово-газовий бізнес. Справа в тому, що від експорту нафти у федеральний бюджет поступають митні і податкові платежі, в сумі еквівалентні приблизно половині світової ціни нафти, тоді як у Норвегії та Великій Британії держава одержує 70%. При рівні світових цін на нафту в інтервалі від 20 до 25 дол. за барель (159 л) мито буде складати 35–45%, при ціні вище 25 дол. – до 65%. Підвищується також базова ставка податку на видобуток нафти з нинішніх 347 руб. до 400 руб. за тону.

В 2003 р. податок на емісію цінних паперів був зменшений із 0,8% до 0,2%. Російських економістів дивує, чому він був збережений взагалі, якщо надходження від даного податку складають тисячні долі доходів бюджету.

До 2005 р. має бути створена система щомісячної реєстрації в податкових органах вхідних і вихідних рахунків-фактур.

Попри суперечливу комбінацію очікуваних плюсів і мінусів, розглянуті заходи засвідчують досить радикальні наміри російських реформаторів. Декларована мета податкової реформи: зниження рівня податкових ставок, скорочення кількості податків, скасування більшості пільг, запровадження ринкових засад визначення бази оподаткування. У разі повної реалізації задуманого в найближчі роки в Росії сформується по суті нова національна податкова система [1, c. 189-192].

3.5 Висновки по розділу

В Західній Європі фіскальні питання розробляються, починаючи з античної епохи. Тому останні для вітчизняних науковців, спеціалістів, неофітів фінансової науки є унікальним за своїм інтелектуальним багатством банком знань і досвіду, подібного якому не існує. Високий імідж сучасної фінансової науки Заходу створили численні вчені-фінансисти. Серед них Дж. Б’юкенен, У. Вікрі (1914–1996), Дж. Міррліс, Дж. Стігліц – лауреати Нобелівської премії, творчість яких торкається різних аспектів і проблем оподаткування.

В системі демократично-правових європейських цінностей на концептуальному рівні більш важливо не тлумачення економічної суті податків, а поняття оподаткування як реальної форми соціальної відповідальності громадян (тобто, виборців, функціонерів влади і воднораз платників податків) за свою державу, за добробут і безпеку суспільства.

Вчення про податки складалося у вільній боротьбі різних теоретичних течій, за можливості критикувати ідейних опонентів, у тому числі діячів вищих владних інстанцій.

З практичного боку податкові системи західних держав приваблюють більш досконалим, ніж в Україні, устроєм, більш ефективним фіскальним адмініструванням, продуманістю підготовки та ефективністю проведення податкових реформ, високою виучкою персоналу податкових органів, відповідальністю та дисципліною платників. Вивчення податкової системи Російської Федерації корисне з точки зору порівняння засобів вирішення майже тотожних з Україною проблем. Повчальний урок, який дає нам практика справляння податків у західних країнах, можна виразити таким чином: демократично-правова держава пропонує особистості широкі ліберальні права, але не допускає ліберального ставлення до обов’язків перед фіском.

Висновки

Податок — це обов 'язковий платіж, який стягується до бюджетів усіх рівнів з фізичних та юридичних осіб у безспірному порядку (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, ПДВ).

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Суть принципу повноти сплати полягає в тому, що сплачувати податки і збори необхідно у повному обсязі до нарахованої суми, з метою недопущення виникнення дефіциту бюджету на всіх рівнях.

З метою виконання повноважень об'єктивно, своєчасно та правильно податкова служба повинна бути незалежною у прийнятті управлінських рішень стосовно податкової роботи від органів державного управління та органів місцевого самоврядування. Своєчасність сплати податків і зборів має суттєве значення, адже від цього залежить, чи буде можливість профінансувати у встановлений термін чи період в повному обсязі заплановані видатки.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як: суб'єкт оподаткування; об'єкт оподаткування; джерело сплати; ставка податку; одиниця оподаткування та квота; податкова пільга; податковий звітний період.

В умовах існування різних форм власності основним методом формування доходів держави є податки і збори, які формують податкову систему.

Різна й специфіка національного податкового регулювання не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.

Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів ЄС застосовують однакові види податків.

У сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.

Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку.

Для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів.

В Західній Європі фіскальні питання розробляються, починаючи з античної епохи. Тому останні для вітчизняних науковців, спеціалістів, неофітів фінансової науки є унікальним за своїм інтелектуальним багатством банком знань і досвіду, подібного якому не існує. Високий імідж сучасної фінансової науки Заходу створили численні вчені-фінансисти. Серед них Дж. Б’юкенен, У. Вікрі (1914–1996), Дж. Міррліс, Дж. Стігліц – лауреати Нобелівської премії, творчість яких торкається різних аспектів і проблем оподаткування.

В системі демократично-правових європейських цінностей на концептуальному рівні більш важливо не тлумачення економічної суті податків, а поняття оподаткування як реальної форми соціальної відповідальності громадян (тобто, виборців, функціонерів влади і воднораз платників податків) за свою державу, за добробут і безпеку суспільства.

Вчення про податки складалося у вільній боротьбі різних теоретичних течій, за можливості критикувати ідейних опонентів, у тому числі діячів вищих владних інстанцій.

З практичного боку податкові системи західних держав приваблюють більш досконалим, ніж в Україні, устроєм, більш ефективним фіскальним адмініструванням, продуманістю підготовки та ефективністю проведення податкових реформ, високою виучкою персоналу податкових органів, відповідальністю та дисципліною платників. Вивчення податкової системи Російської Федерації корисне з точки зору порівняння засобів вирішення майже тотожних з Україною проблем. Повчальний урок, який дає нам практика справляння податків у західних країнах, можна виразити таким чином: демократично-правова держава пропонує особистості широкі ліберальні права, але не допускає ліберального ставлення до обов’язків перед фіском.

Тема курсової роботи - „Сучасна податкова система розвинутих країн", є дуже актуальною як в минулому, так і в поточному періоді, адже євроінтеграційні процеси відіграють важливу роль у фінансово-економічному розвитку України. Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність.

Для розкриття теми використовувалась економічна література: це підручники з економічної теорії, економічна періодика - це, насамперед, такі відомі газети та журнали, як „Вісник Національного банку", „Бізнес", „Економіка України", „Фінанси України", „Міжнародна економіка та міжнародні відносини".

Було розглянуто такі основні завдання теми:

Ознаймлення із основними термінами, поняттями та суттю податків, податкової системи;

Показан вплив податків на фінансово-економічний розвиток України та членів ЄС;

Розкрито тему сучасної податкової системи розвинутих країн;

З погляду відомого теоретика й експерта-реформатора податкових систем Японії, Канади, Венесуели, Куби і Ліберії, одного з винахідників податку на додану вартість, колишнього президента Міжнародного інституту державних фінансів Карла Шоупа, конструювання “ідеальної” (настільки ідеальне можливе реально) податкової системи допускає компроміси між соціальною справедливістю (рівністю) та економічною ефективністю оподаткування, але виключає уступки кон’юнктурно-політичного характеру.

В країнах Заходу наукова розробка проблем державних фінансів здавна знаходиться на високому рівні. Західна фінансова наука і практика пропонують універсальний запас знань, унікальний практичний досвід застосування різних технологій оподаткування, видатні взірці податкової політики на рівні мистецтва. Засвоєння, переробка, використання цього інтелектуального багатства має як академічний інтерес, так і прагматичну цінність. Звертання до західних джерел збагачує теоретично-методологічний арсенал, нарощує наукову ерудицію, розширяє проблемне бачення фіскальних явищ, сприяє оптимізації фінансової політики України.

Але не всі ж проблеми і конфлікти можуть бути вирішені на основі чужого досвіду. Необхідно також розвивати вітчизняну науку, не тільки транслювати іноземні, але й виробляти власні знання. Тоді українські вчені-фінансисти займуть повноправне місце серед представників інших національних наукових шкіл. У цій великій справі майбутнє належить сьогоднішнім неофітам фінансової науки – молодим громадянам незалежної України, над якими не тяжіють теоретичні анафеми й ідеологічні догми минулого.

В контексті напрямків еволюції податкових систем, крім уже намічених тенденцій відмови від прогресивних схем оподаткування та звільнення від податків інвестицій, у перспективі, за пророцтвами в матеріалах міжнародної конференції “Податкова політика в XXI столітті”, очікуються такі події·:

- розвиток оподаткування доходів фізичних осіб, інтенсивність якого знизиться лише під кінець століття;

- звуження ролі корпораційного прибуткового податку при посиленні його значення під кінець століття;

- модернізація та розширення застосування податків на споживання, особливо податку на додану вартість;

- оподаткування нерухомого майна, а також податку на приріст капіталу, буде мати другорядне фіскальне значення;

- невпинне зростання податків на заробітну плату, що відраховуються у фонди соціального страхування.

Список використаної літератури

1. Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. – М.: Бератор-Пресс, 2002. – С. 189-192.

2. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів, Каменяр, 2000. – 305 с.

3. Андрущенко В. Тип прибуткового податку // Вісник податкової служби України. – 2000. – Листопад–грудень. – С. 63.

4. Андрущенко В.Л. Фіскальне адміністрування як наука і мистецтво // Фінанси України. – 2003. - № 6. – С. 35.

5. Андрущенко В.Л. Французская революция и развитие финансовых институтов // Финансы СССР. – 1989. - № 9. – С. 68.

6. Вовк Т., Водянніков О., Коноваленко І. Податкові аспекти права СОТ та acquis ЄС. Орієнтири податкової реформи в Україні. – Харків: Консул, 2004. – 960 с.

7. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податкова система України та шляхи її реформування. – К.: Парламентське видавництво, 2001. – 216 с.

8. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Фінанси України. – 1998. - № 6. – С. 75–82.

9. Іващук І.О. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. – 2001.- № 10. – С. 77–79.

10. Лассаль Ф. Налоги и положение рабочего класса / Пер. с нем. – СПб., – 116 с.

11. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 362 с.

12. Мещерякова О.В. Налоговые системы развитых стран мира (справочник). – М.: Фонд “Правовая культура”, 1995. – 240 с.

13. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.

14. Міжнародне оподаткування / За редакцією Ю.Г. Козака, В.М. Сліпа: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 550 с.

15. Налоги и налогообложение / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской. – СПб.: Питер, 2001. – 11 с.

16. Налоговые системы зарубежных стран: Учебник для вузов / Под ред. В.Г. Князева, Д.Г. Черника. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191 с.

17. Онисько С.М. Податкова система: Підручник. – 3-тє видання, виправлене і доповнене/За загальною редакією. – Львів: “Магнолія Плюс”; видавець В.М. Піча, 2006. – С. 5-39.

18. Онищенко В. Податкова система Франції // Вісник податкової служби України. - № 5. – 2001. – 21–23.

19. Онищенко В. Податковий контроль у Франції // Вісник податкової служби України. – Лютий. – 2000. – С. 46–47.

20. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 495 с.

21. Попова Л.В., Дрожжина И.А., Маслов Б.Г. Налоговые системы зарубежных стран: учебно-методическое пособие. – М.: Дело и сервис, 2008. – 368 с.

22. Стрик Дж. Государственные финансы Канады / Пер. с англ. – М.: ОАО “НПО Экономика”, 2000. – 399-401 с.

23. Стюбен Н. Податкова система Сполучених Штатів Америки // Вісник податкової служби України. – Листопад – грудень 2000. – С. 42–54.

24. Тютюрюков Н.Н. Налоговые системы зарубежных стран: Европа и США. – Учебное пособие. – М.: Дашков и КО, 2002. – 174 с.

25. Хасси У.М., Любик Д.С. Мировое налогообложение. Основы Мирового налогового кодекса / Пер. с англ. – Кембридж: Гарвардский университет, 1992. – 280-282 с.

26. Журнал “Сьогодення та перспективи”. –Київ: Парламентське видавництво, 2008. – 224с.

27. Наукові праці НДФІ.– Випуск 1(30). – Київ: НДФІ, 2005.– c.21-25

28. Матеріали конференції “Актуальні питання оподаткування фінансових установ та операцій з фінансовими активами. – C. 15-17.

29. Патріцац Л.М. Журнал “Вісник Національного банку України”, №9 (163), Вересень 2009 року. – С. 22.

30. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: збірник наукових праць. – Том 17 – Суми: УАБС НБУ, 2006. – 379 с.