Реферат: Торговельна політика розвинутих країн

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра міжнародної економіки

Реферат

на тему:

«Торговельна політика розвинутих країн»

Виконала: студентка 34групи КЕФ

Богатиренко Катерина

Перевірила: ст. викл. Уханова І. О.

Одеса 2010

План

Вступ

Сутність торговельної політики

1.1 Протекціонізм

1.2 Свобода торгівлі

Основні напрямки здійснення зовнішньоторговельної політики

Торговельна політика розвинутих країн

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Виникнення міжнародної торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

У загальному вигляді торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо-орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки держави з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів.

Метою реферату є визначення способів втручання держави в зовнішню торгівлю, а також характеристика тенденцій торгівельної політики на прикладі найбільш розвинутих країн світу: США, Китаю, Росії, Нової Зеландії та країн Європейського Союзу.

Сутність торговельної політики

Держава може обирати один із способів втручання у зовнішню торгівлю: свободу торгівлі або протекціонізм.

1.1 Протекціонізм

Протекціоністська торгова політика встановлюється державою по наступним причинах і для досягнення наступних цілей.

Необхідність забезпечення оборони. Аргумент має скоріше військово-політичний, а не економічний характер: захисне мито потрібне для збереження і посилення галузей, що випускають стратегічні товари і матеріали, що необхідні для оборони й ведення війни.

Збільшення внутрішньої зайнятості. Теорія порятунку національних робочих місць використовувана в захист мита, стає усе більш модною, в міру того як економіка наближається до спаду.

Сукупні витрати у відкритій економіці складаються із споживчих витрат, капіталовкладень, державних витрат і чистого експорту. Чистий експорт дорівнює різниці між експортом і імпортом. Збільшення сукупних витрат у результаті скорочення Імпорту зробить стимулюючий вплив на внутрішньоекономічній розвиток, оскільки спричинить за собою різке зростання доходів і зайнятості. Але така політика має серйозні дефекти.

Збільшення імпорту приводить до скорочення деякої кількості робочих місць у країні, але в той же час створить інші робочі місця. Імпорт сприяв ліквідації в останні роки частини робочих місць у деяких галузях промисловості.

Очевидно, що всі країни не можуть одночасно домогтися успіху при введенні імпортних обмежень.

Країни, що постраждали від мита і квот, імовірно, почнуть відповідні дії, викликаючи нове підвищення торгових бар'єрів, що зрештою, задушить торгівлю до такого рівня, що всім країнам стане гірше.

У довгостроковому плані перевищення експорту над імпортом як засіб стимулювання внутрішньої зайнятості приречено на невдачу.

Диверсифікованість заради стабільності. Доходи високо спеціалізованих економік, наприклад, орієнтованого на виробництва цукру народного господарства Куби чи нафтової економіки Кувейту сильно залежать від міжнародних ринків. Захист митом і квотами необхідно в цих країнах для стимулювання промислової диверсифікованості і, як наслідок, зменшення залежності від кон'юнктури на світових ринках одного чи двох видів продукції. 1

Крім мита для диверсифікованості заради стабільності, наприклад, в Європейському Союзі розроблений ефективний механізм ціноутворення, розроблений по кожному виду сільгосппродукції і для кожного регіону. Установлюються кілька категорій цін - індикативні ціни, обумовлені Співтовариствами як бажані, мінімальні ціни імпорту чи граничні, мінімальні продажні ціни, гарантовані виробнику інтервенціями, офіційними організаціями.

Захист молодих галузей. Захисне мито необхідне для того, щоб дати можливість затвердиться новим галузям вітчизняної промисловості. Тимчасовий захист молодих національних фірм від твердої конкуренції більш зрілих і тому на сучасний момент більш ефективних іноземних фірм дозволяє галузям, що народжуються, зміцніти й стати ефективними виробниками.

Захист від демпінгу. Ціль демпінгу - завоювання товаром чи групою товарів зовнішнього ринку шляхом продажу товарів на світовому ринку за цінами нижче внутрішніх. Надалі збитки покриваються шляхом підвищення цін на зовнішньому ринку, а потім і за рахунок проникнення в економіку країн-імпортерів.

Вважається, що тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, що збувають на ринку країни свою надлишкову продукцію за демпінговими цінами нижче її собівартості.2 Існує дві причини, чому іноземні фірми можуть бути зацікавлені в продажі своїх товарів за цінами нижче собівартості. По-перше, ці фірми можуть використовувати демпінг для придушення місцевих конкурентів, захоплення монопольного положення на ринку і наступного підвищення цін. По-друге, демпінг може бути складною формою цінової дискримінації - призначення різних цін різним клієнтам. З метою максимізації своїх прибутків іноземний продавець може прийняти рішення про реалізацію своєї продукції за високими цінами на монополізованому внутрішньому ринку й скиданні надлишкової продукції за низькими цінами на зовнішні ринки. Надлишкові обсяги виробництва можуть бути необхідні для зниження витрат на одиницю продукції при великомасштабному виробництві.

У зв'язку з тим, що демпінг викликає обґрунтовану заклопотаність, відповідно до законодавства багатьох країн, він заборонений. У тих випадках, коли демпінг має місце і завдає шкоди вітчизняним фірмам, уряд вводить "антидемпінгове мито" на відповідні товари. Однак обвинувачення у використанні демпінгу повинні ретельно перевірятися для визначення їхньої обґрунтованості, оскільки деякі іноземні фірми іноді дійсно роблять деякі товари з більш низькими витратами. Зловживання антидемпінговим законодавством може збільшити ціну імпорту, а конкуренція на місцевому ринку обмежиться, що дозволить вітчизняним фірмам підняти ціни за рахунок споживачів.

Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони не ґрунтовні. У відповідних умовах аргумент про необхідність захисту молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтування протекціонізму з військово-політичних позицій. Однак обидва ці аргументи заслуговують дуже серйозної критики, тому що вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для стимулювання промислового розвитку і військової самозабезпеченості. Більшість інших аргументів є багато в чому емоційними закликами, заснованими на напівправді й вимислах. Вони відзначають тільки безпосередні і прямі наслідки захисного мита, ігноруючи просту істину, що в кінцевому рахунку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.

1.2 Свобода торгівлі

Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком.

Чому мито й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд, ввести тарифи чи квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі.

Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція. Інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за рівнем економічного розвитку. Інтеграція охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, а також веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. На характер і рушійну силу інтеграції впливають особливості країн. Основна причина інтеграції - вимоги високорозвинених продуктивних сил, що переросли рамки національних господарств. Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті.

Для української економіки також необхідна інтеграція у світове господарство, що припускає деяку лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Для того, щоб країна, що стала на такий шлях розвитку, одержала вигоду, необхідні наступні умови3:

Країни, лібералізуючи торгівлю, повинні знаходитися у фундаментальній рівновазі, і лібералізація торгівлі не повинна її порушувати (під фундаментальною рівновагою розуміється стабільність економічного становища країни, критеріями якого є "помірні" темпи інфляції, "прийнятний" рівень безробіття і рівновага платіжного балансу. Перші два елементи складають показники внутрішньої рівноваги, останній - зовнішньої). Однак, як відомо, ослаблення торгових бар'єрів загострює проблему внутрішнього і зовнішнього балансу. Звідси виникає необхідність протекціонізму.

Існування міжнародної гармонії інтересів. Через свободу торгівлі, що теоретично вигідна всім, ця гармонія інтересів і здійснюється. Але справа ускладнюється двома обставинами. По-перше, більш розвинені країни мають більший виграш від свободи торгівлі. По-друге, оскільки військові інтереси домінують над економічними, одних тільки економічних факторів мало для установлення чи відновлення гармонії, що на практиці не просліджується.

Рівність можливостей, забезпечувана сталістю масштабів виробництва і конкуренцією. Ця умова має на увазі відсутність всякої дискримінації й одержання одними виробниками переваг перед іншими, а також безперешкодне пересування товарів і факторів виробництва. На ділі при наявності економії від масштабів і при закріпленні технологічної переваги свобода торгівлі означає однобічні переваги для великих фірм і передових країн і приводить до менш раціонального розподілу світових ресурсів в порівнянні з протекціонізмом. У рамках тієї чи іншої країни уряд повинен обмежувати монополістичні методи ведення конкурентної боротьби і надавати особливі пільги малим підприємствам, не здатним поодинці протистояти суперникам-гігантам.

Наявність ефективної міжнародної фінансової системи. Часи золотого стандарту з автоматичним регулюванням зовнішнього балансу пройшли, а в умовах політичної й економічної нестабільності природним для урядів є прагнення створити резерви конвертованої валюти, що досягається за рахунок позитивного зовнішнього балансу. Якщо країна не має структурного надлишку зовнішнього балансу і не бажає миритися з високим рівнем безробіття, їй залишається один шлях - створити надлишок поточного балансу шляхом введення обмежень на імпорт товарів і експорт капіталів.

Виграш від торгівлі повинен рівномірно розподілятися між країнами. Для дотримання цієї вимоги всі країни повинні знаходитись в приблизно рівних стартових умовах у відношенні продуктивності і доходів. Якщо ж ці умови порушуються, то торгівля сама по собі не може привести до вирівнювання доходів між країнами. Більш того переваги в рівні продуктивності і доходів перетворюють свободу торгівлі в ефективний спосіб росту добробуту одних країн і регіонів за рахунок інших. Виступати за те, щоб країни, що знаходяться на різних рівнях розвитку, здійснювали відкриту фінансову і торгову політику значить сприяти збереженню сформованої нерівності між країнами.

Основні напрямки здійснення зовнішньоторговельної політики

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: 4

"Північ-Північ";

"Північ-Південь";

"Південь-Південь".

Торгова політика системи "Північ-Південь" являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна, що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи "Північ-Північ".

У будь-якому випадку, якщо мова йде про торгову політик Півночі чи Півдня, то слід мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародної. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. У другому ж випадку відображаються колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі та протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що з тимчасового параметру підключення заходів протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають з жорсткого курсу на керування політикою імпорту, інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія та інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввезення тих товарів, які використовувалися виключно для виробництва експортної продукції. Подібну методику використовував у своїй політиці Тайвань, де проводилася політика імпортозаміщення. Більш диференційовані прийоми спостерігалися в досвіді Малайзії, де обмеження встановлювалися в залежності від кількісних параметрів експорту тієї чи іншої продукції, що випускається фірмами.

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не вважали за потрібне збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах динамічно мінливої кон'юнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом у розвитку економіки, тоді як бразильський - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Звідси видно, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від вибору цілей, точного визначення "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити, що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що існують відкриті шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання в країнах може бути різний, часом обмежений. З цим стикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу до Світової Організації Торгівлі (СОТ) під вагою тих зобов'язань, які були прийняті в рамках митних та інших угод.

Торговельна політика розвинутих країн

Для вивчення особливостей торговельної політики принциповим є не тільки належність тієї чи іншої країни до категорії розвинутих або розвиваються. Для виявлення суттєвих елементів та пріоритетності торговельної політики, легше відбити зовнішньоторговельну політику кількох розвинених країн.

Торгівельна політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку і обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.

Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного зростання, що має загальногосподарський характер, а не суто зовнішньоторговельний. Тим не менш автономність торгової політики США обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції.

У торгово-політичної стратегії США особливе місце займає організація переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Американський уряд проводить реалізацію програм укладення добровільних двосторонніх угод про обмеження експорту відносно до багатьох країн світу. Тільки по сталі такі угоди укладено з 29 країнами світу.

При цьому спостерігається така картина: обмеження, введені Японією на імпорт сталі у свою країну, змушують Південну Корею збільшувати її поставки в США. Відчуваючи юридичну вразливість їх торговельної політики, американський уряд схиляє до введення обмежень експорту, порушуючи принципи ГАТТ. У такій ситуації США переходить від тактики зміни зовнішніх перешкод між партнерами до посилення бар'єрів, створених усередині національних кордонів. Це викликає взаємну перебудову економік і не виключається той факт, що такий шлях вирішення торговельних проблем відкриває нову сторінку в теорії та практиці міжнародних торгових відносин. Завдяки цьому в поєднанні зі стратегією внутрішньої політики до сьогоднішнього дня США перебувають у стані стабільного економічного підйому.

Торгівельна політика ЄС.

Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:

вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;

обмеженість початкових можливостей розвивати НТП;

висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;

функціонування 27 держав в умовах спільного ринку.

Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, митні збори, по відношенню до третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема, діє єдина система контролю, заборони та обмеження на ввезення товарів. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.

Торгівельна політика Китаю.

Нещодавно у СОТ було проведено огляд торгової політики Китаю. Незважаючи на вражаючий економічний ріст після 2006 р., ця країна стикається з проблемами поглиблення нерівності доходів, що посилюється розривом між заощадженнями та інвестиціями, а також з іншими проявами дисбалансу в економіці.

Зараз економіка Китаю є третьою за величиною економікою світу , Китай вийшов на третє місце в світі за обсягом торгівлі. Незважаючи на таке підвищення статусу країни і збільшення середнього рівня доходів на душу населення, зберігається ряд проблем, включаючи нерівність доходів, збільшується розрив між заощадженнями та інвестиціями, а також незбалансований ріст, який більшою мірою визначається інвестиціями та експортом, а не споживанням.

Митні тарифи, як і раніше, залишаються основним інструментом Китаю в галузі торговельної політики, хоча частка імпортних мит складала 3,3% від податкових надходжень в 2008р. Спостерігається деяке скорочення китайських нетарифних бар'єрів, зокрема, число тарифних позицій, на які автоматично поширюються вимоги до ліцензування імпорту. У 2006 р. були скасовані тарифні квоти для соєвої олії, пальмової олії і деяких сортів рапсової олії.

Набули чинності дві підписані Китаєм угоди про вільну торгівлю (УВТ): УВТ між Китаєм і Чилі (у жовтні 2006 р.) та УВТ між Китаєм і Пакистаном (у липні 2007 р.).

Китай продовжує застосовувати різні торгові інструменти, щоб стимулювати інвестиції у високі технології, заохочувати інновації і охорону навколишнього середовища (наприклад, за рахунок скорочення споживання енергії). До таких інструментів відносяться податкові пільги, неподаткові субсидії, заходи контролю цін і різні форми «керівних вказівок», включаючи галузеві стратегії для окремих секторів.

Одним із цікавих аспектів торговельної політики Китаю є застосування експортних мит, скорочення податкових пільг з ПДВ, вимог ліцензування та інших торговельних заходів для того, щоб якщо не припинити, то хоча б обмежити експорт числа товарів, які призводять до споживання значних обсягів природних ресурсів та енергії.

Показовим прикладом є нещодавнє підвищення Китаєм тимчасових тарифів для 142 тарифних позицій з метою скорочення експорту високоенергоємних і забруднюючих навколишнє середовище товарів, а також продуктів, які споживають значну кількість сировинних матеріалів.

Торгівельна політика Росії.

Стратегічним напрямом торговельної політики РФ є подальша інтеграція Росії у світове економічне співтовариство з метою максимального використання зовнішньоекономічних зв'язків для реалізації довгострокової структурної розбудови російської економіки. Однак у сучасній системі світогосподарських зв'язків Росія бере участь поки в основному за рахунок розширення торгівлі товарами, переважно сировиною і матеріалами. Росія слабко залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу у формі прямих інвестицій, а також у науково-технічний та інформаційний обмін. Економіка Росії виявилася залежною від експорту вузького кола товарів, насамперед паливно-сировинної групи, а також від імпорту багатьох споживчих товарів. Ступінь її відкритості на певному етапі перестала відповідати внутрішнім можливостям країни, масштабам і глибині проблем, що стоять перед нею.

Приєднання Росії до Світової організації торгівлі (СОТ) дозволить більш ефективно сприяти розвитку експортних можливостей російських виробників, створить умови для просування на зарубіжні ринки вітчизняних товарів з більш високим ступенем переробки. Це дозволить розширити структуру російського експорту, забезпечить поліпшення доступу російських товарів та послуг на зарубіжні ринки та збільшить ступінь захищеності вітчизняних виробників на російському і зарубіжному ринках. Зараз Росія поки знаходиться поза рамками дії узгодженого «кодексу поведінки» учасників світового зовнішньоекономічного обміну і не може використовувати механізм вирішення спорів у рамках СОТ у випадках дискримінації торгових інтересів російських виробників. Сьогодні це найбільш яскраво проявляється стосовно російської сталеливарної і хімічної продукції.

Встановлений у Росії зовнішньоторговельний режим лібералізований до рівня промислово розвинених країн з усталеними ринковими відносинами. Це дозволяє створювати на внутрішньому, ринку конкурентне середовище, забезпечувати його наповнення товарами і послугами, обсяг яких здатен задовольнити потреби, як виробничого сектора, так і населення.

В даний час обмежувальні заходи (головним чином антидемпінгові мита і погрози застосування таких) по відношенню до російських товарах використовують ЄС і ще 11 країн (США, Канада, Туреччина, Індія та ін.) У зв'язку з цим ведеться постійна робота щодо усунення штучних бар'єрів, що стримують експорт російських товарів, шляхом врегулювання торгових суперечок.

Торгівельна політика Нової Зеландії.

За даними останнього огляду торговельної політики, проведеного СОТ, Нова Зеландія увійшла до числа найбільш відкритих економік світу, завдяки своїй «обачній макроекономічній політиці». Разом з тим країні слід попрацювати над підвищенням продуктивності праці та скоротити залежність від закордонних запозичень. У результаті тривалої лібералізації і реструктуризації, що проводиться протягом останніх шести років, Нова Зеландія домоглася середньорічного зростання ВВП в 3,2%.

Нова Зеландія скоротила чи скасувала багато зі своїх і без того низьких тарифів, особливо на сільськогосподарську продукцію. Крім того, ця країна також обмежила застосування нетарифних торговельних бар'єрів у торгівлі продуктами рослинного і тваринного походження.

СОТ прогнозує, що в цьому фінансовому році зростання ВВП Нової Зеландії сповільниться через економічний спад. Нова Зеландія має статус країни з «високий рівнем розвитку людини» за індексом ООН, зайнявши в 2009 р. 20-е місце з 179 можливих. Уряд цієї країни вважає підвищення продуктивності праці одним із своїх пріоритетів.

Нова Зеландія зберегла свою прихильність багатостороннім торговельним переговорам раунду Доха. Крім цих переговорів, країна уклала двосторонні і багатосторонні торговельні угоди з більшістю своїх основних торговельних партнерів. Торговельна угода між Австралією і Новою Зеландією містить найбільш ліберальні умови в світі, і обидві країни мають намір створити єдиний економічний ринок. Австралія є найбільшим торговим партнером Нової Зеландії. Крім того, Нова Зеландія має угоди про вільну торгівлю з Китаєм і з Асоціацією країн Південно-східної Азії (АСЕАН), а також бере участь у переговорах щодо розширення Угоди про Транс-Тихоокеанське стратегічне економічне партнерство для включення до нього США, Австралії, Перу та В'єтнаму.

Висновок

Протекціоністська торгова політика встановлюється державою по наступним причинах і для досягнення наступних цілей:

необхідність забезпечення оборони;

збільшення внутрішньої зайнятості;

диверсифікованість заради стабільності;

захист молодих галузей.

Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком. Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція. Інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за рівнем економічного розвитку.

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки:

"Північ-Північ";

"Північ-Південь";

"Південь-Південь".

Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як: вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили; обмеженість початкових можливостей розвивати НТП; висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії; функціонування 27 держав в умовах спільного ринку.

У результаті тривалої лібералізації і реструктуризації, Нова Зеландія домоглася середньорічного зростання ВВП в 3,2%, а також скоротила чи скасувала багато зі своїх і без того низьких тарифів, особливо на сільськогосподарську продукцію.

Список використаної літератури

Дахно, І.І. Світова економіка: навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 280 с.

Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. - 6-тє вид., стереот. - К. : Знання, 2006. - 406 с.

Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / О. С. Передерій ; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К. : ЦНЛ, 2006. - 274 с.

Романчиков, В.І. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / В. І. Романчиков, І. О. Романенко. - К. : ЦУЛ, 2008. - 256 с.

Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

Цыпин, И.С. Мировая экономика : учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. - М. : ТК Велби : Проспект, 2007. - 248 с.

Шевчук, В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика: підручник / В. О. Шевчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 663 с.

1 Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / О. С. Передерій ; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К. : ЦНЛ, 2006. - 274 с.

2 Цыпин, И.С. Мировая экономика : учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. - М. : ТК Велби : Проспект, 2007. - 248 с.

3 Дахно, І.І. Світова економіка: навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 280 с.

4 Романчиков, В.І. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / В. І. Романчиков, І. О. Романенко. - К. : ЦУЛ, 2008. - 256 с.

Реферат: Торговельна політика розвинутих країн

Похожие работы: