Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об’єкт або ситуацію пов’язуються з виникненням емоцій. В психології емоції визначаються як переживання людиною у даний час свого відношення до будь-якої ситуації, до інших людей, до самого себе. Крім того, у більш широкому понятті «емоція» розглядається як цілісна реакція особистості, яка включає не тільки психічний компонент, а й специфічні зміни в організмі, які супутні даному переживанню.
З часів античної філософії висловлюється думка про емоції, як важливу умову поведінки людини. Античні філософи не виділяли емоції та почуття в окрему галузь, а об’єднували їх з пізнавальними процесами.
Сприятлива основа для розглядання питань відносно природи людини, її внутрішнього світу створюється в епоху Відродження. Видатний італійський художник Леонардо да Вінчі виявляв науковий інтерес до природознавчих наук. Він був одним із засновників емпіричного методу. Пізнання світу, згідно з Леонардо да Вінчі, відбувається за допомогою почуттів, які збагачуються розумом.
Представники класичної західноєвропейської філософської думки Р.Декарт, Б.Паскаль, Б.Спіноза, І.Кант, Л.Фейербах, Ж.Ж.Руссо, в роботах яких відображені проблеми цілісності людської особистості, її духовності, робили спроби впорядкування емпіричного матеріалу про прояви емоцій, та переведення їх на мову визначень.
Ф.Шиллєр дійшов до висновку, що два аспекти людської природи – розсудливість та почуттєвість, їх єдність, визначають внутрішню гармонію людини. Через різноманітні, і в першу чергу, естетичні емоції здійснюється процес поступового духовного збагачення людини.
Критично використавши досвід, накопичений у світовій психології, вітчизняні вчені, спираючись також на результати своїх теоретичних та експериментальних досліджень, Л.С.Виготський, А.Н.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та ін. встановили ряд важливих положень розвитку психічних процесів, серед яких важливе місце посідає дослідження функціонування й розвитку емоцій. Емоції присутні і тваринам, але у людини вони набувають особливої глибини і мають багато відтінків. Почуття вищого порядку, такі як пізнавальні, моральні, естетичні виявляються тільки у людини. Складність природи почуттів чітко простежуються при дослідженні процесів розвитку емоційної сфери людини.
У вітчизняній психологічній літературі підкреслюється, що емоції – це психологічні стани, різновид переживань, які обумовлені не грою внутрішніх інстинктивних сил, а стосунками людини з навколишнім світом. В сучасній психології затвердилась думка, що протягом дитинства емоції, під впливом навколишнього світу, умов виховання, проходять шлях прогресивного розвитку.
Емоційний світ дитини починає формуватися з перших днів і продовжує розвиватися разом з особистістю – від першого плачу та усмішки до широкої гамми виявів позитивних та негативних переживань і станів. Від емоцій, які найчастіше переживає і виявляє дитина, залежить успіх її взаємодії з соціумом.
Деякі психологи колишнього часу (К. Блер, Е. Болдін, В. Штерн) вважали, що основними почуттями дитини першого року життя є почуття страху, гніву, тому народжені діти відразу після появи на світ кричать. Тим самим виявляють незадоволення новим і страшним світом. проти Такі ствердження не мають під собою об’єктивної наукової основи. Спеціальні дослідження розвитку емоційної сфери дитини від народження до трьох років, які зафіксовані у щоденниках Павлова, Менчинської, Левоневського та проводилися вченими Н.Л. Фігуріним, М.П. Денисовою Н.М. Щеловановим та ін виявили наступне:
1. Прості органічні почуття дитина відчуває з перших днів життя. Раніше за все вона переживає негативні почуття. Вони проявляються у вигляді плачу, крику, якими дитина відповідає на несприятливі дії зовнішнього і внутрішнього середовища: пониження температури повітря в кімнаті чи води у ванній, спазми порожнього шлунку, перевантаження шлунку, занадто строгий голос батьків та ін. Все це викликає бурну емоціональну реакцію дитини, яка може виразитися у плачі, поганому сні, відказі від їжі та ін. Однак загальна лабільність нервової діяльності дитини проявляється в тому, що їх почуття носять короткочасний характер, не стійки і швидко затухають. На ранньому ступеню розвитку прості почуття мають безусловнорефлекторну природу и виникають як відповідь на дії життєво важливих подразників.
2. Вже на другому місяці життя деякі почуття дитини набувають условнорефлекторний характер. Приближення материнської груди викликають у дитини чітку позитивну емоційну реакцію. З 4-5 місяців дитина реагує загальним комплексом на появу дорослого, його голос, посмішку. В першій половині року ця реакція ще не зовсім ідентифікована, дитина позитивно реагує на будь-яку людину, а не тільки на рідних, але до кінця першого року відношення дитини з оточуючим світом змінюються: вони стають диференційованими, вибірковими. Діти цього віку радісно тягнуться до матері, сміються, показують своє задоволення. Поява чужої людини викликає в них настороженість, вони плачуть, махають обороняючись руками і ногами, мотають головою.
За даними, отриманими Е.Г. Бабановою, 72% всіх зафіксованих випадків емоційних проявлень дітей першого року викликані спілкуванням із дорослими. Серед них значна більшість емоцій позитивних.
З другої половини першого року діти починають проявляти радість при сприйнятті іграшок, дій з ними. Ці почуття дитини короткочасні і не носять стійкого характеру.
3. Найбільш сильну емоційно-позитивну реакцію викликають у дітей ігри, жарти з ними дорослих. На другому році життя дитині все більшу радість приносять такі ігри з дорослими, в яких дитина виступає ініціатором: ховається від дорослих, «лякає» дорослого.
Характерним для дітей цього віку є відсутність страху перед тваринами. Вони хватають його за хвіст, протягають руки до великої собаки. Во6ни ще не знають повадок звірів, тому не відчувають страху. Якщо тварина заричить чи подряпає дитину, вона у подальшому буде лякатися її. З цього випливає, що почуття страху набувається із особистого досвіду дитини, яке виникає як уловний рефлекс на подразник, який отримав негативне підкріплення.
4. Серед почуттів однорічної дитини особливої уваги заслуговує почуття подиву, яким дитина реагує на нове, несподіване, яскраве явлення. Воно є початком пізнавального відношення дитини до оточуючого світу.
5. Помітні зміни почуттів відбуваються на другому і третьому році життя дитини. Вони зумовлені двома основними факторами: розвитком самостійності дитини в пересуванні і в діях з предметами та розширенням сфери спілкування із дорослими. Замість пасивного, заснованого на повторенні дій іншого, дитина починає проявляти особисті почуття: роблять заспокійливі рухи руками, коли мати плаче, чи робить вид, що плаче, її починає радувати присутність інших дітей, що приносить дитині позитивні переживання.
Діти вже з другої половини другого року життя починають пишатися особистісними досягненнями: дістав іграшку, заліз на сам на ліжко та ін.
6. З початком розвитку мови, емоційні почуття дитини зростають. З початку само слово ще може викликати у дитини почуття, оскільки словесний сигнал ще не має для дитини відповідного значення, це відбувається тоді, коли воно доповнюється емоційним відношенням дорослого (мімікою, жестами, інтонацією голосу).
7 У перед шкільному віці дитина може вже переживати елементарні естетичні почуття чи стани. Їх може викликати красива музика (марш, весела пісенька). Дитина радується яскравому вбранню, блискучім новорічним прикрасам. Деякий час діти повторяють, що це красиво за дорослими, але згодом самі починають відрізняти красиве від некрасивого, мелодичне від дисгармонічного.
Змінюються і пізнавальні почуття дітей. Подив раннього віку змінюється елементарною зацікавленістю. Виникають і такі почуття як ображення, заздрість, соромлення тощо. Розвиваються нові почуття, яких зовсім не було у ранньому віці. До них, у першу чергу відносяться інтелектуальні почуття: діти вже не просто слухають казку, їх турбує доля героїв, вони позитивно і негативно оцінюють дії героїв, бажають послухати, що трапилося далі, намагаються втручатися у канву розповіді, висказати свої поради героям. Хоча діти ще не можуть адекватно оцінювати значимість подій у житті, наприклад, родини (велике горе, велику радість).
Таким чином, у перед шкільний період дитині доступні різноманітні людські почуття, які дитина переживає сильно, а іноді і бурхливо. Це пояснюється тим, що особливості нервової системи дитини, не мають ще розвинутих тормозних процесів, а тому потребують корекції дорослих.
Виховання в дитини позитивних якостей – це свідоме створення в ній позитивних емоцій, які уможливлюють розвиток позитивних рис характеру і сповільнюють негативні.
З метою розвитку емоційної сфери необхідно передбачити гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати в дитини необхідні навички в керуванні своїми почуттями і емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують. З емоційним благополуччям дитини пов’язана її оцінка самої себе, своїх здібностей, моральних і інших якостей.
Загалом розвиток дитини тісно пов’язаний з особливостями світу її відчуттів та переживань. Емоції з однієї сторони є індикатором стану дитини, а з іншої безпосередньо впливають на її пізнавальні процеси та поведінку, визначають спрямованість уваги, особливості відчуття оточуючого світу, логіки суджень. І загалом емоційна сфера стимулює розвиток психічних процесів дитини. Емоції керують дитиною, орієнтують її в життєвих ситуаціях і складають смислову основу її поведінки і діяльності. Від емоцій і почуттів залежить у дошкільника перевага позитивних чи негативних рис характеру, які в свою чергу залежать від індивідуально-типологічних особливостей особистості та від виховних впливів.
В емоційній сфері між людьми виявляються особливо яскраві індивідуальні розходження. Основні розходження в емоційній сфері особистості пов’язані з різницею у змісті людських почуттів, в тому, на що, на яки об’єкти вони спрямовані і яке відношення до них людини вони виражають.
Типові розходження емоційних особливостей особистості можуть виявлятися:
в сильній чи слабкій збудливості;
в більшій чи меншій емоційній стабільності;
у силі (інтенсивності) почуттів;
- в глибині почуттів.
Особливості в емоційній збудливості та стабільності суттєво характеризують темперамент людини. Існують люди, які легко загоряються та швидко гаснуть, наприклад, люди холеричного темпераменту, як і ті у яких почуття виникають не одразу, але вони є стійкими (флегматики).
Почуття сильне в смислі інтенсивності може бути неглибоким. Глибина проникнення почуття визначається тим, наскільки суттєво для даної особистості дане почуття і та сфера, з якою воно пов’язано. Суттєву роль відіграє і ступінь поширення почуття. Вона визначається тим, наскільки широкі та різноманітні ті сфери особистості, з якими воно переплелося. Від цього значною мірою залежить міцність почуття. Характерологічно дуже суттєвими та глибокими є розходження між емоційними, сентиментальними та пристрасними натурами.
Власне емоційні натури переживають свої почуття, повністю віддаючись їм; сентиментальні натури скоріше споглядають свої почуття; натури пристрасні живуть своїми почуттями. У перших переважає афективність: вони вразливі, збудливі, але скоріше поривчасті, ніж діючі. Для них саме почуття з його хвилюваннями, що захоплюють, важливіше його об’єктів.
Другі – споглядальні і чуттєві, але пасивні; любов для них є переважно милуванням. Треті – діючи, а ні переживання свого почуття, а ні споглядальне милування його об’єктом їх не задовольняє. Для них почуття – це не хвилювання, а страсне прагнення.
Однак емоції протягом життя змінюються, навіть ті ж самі ситуації можуть згодом викликати зовсім інші емоції. Формування та переробка емоцій здійснюється в результаті включення людини в нову практику, яка змінює її основні настанови, загальну спрямованість особистості. Суттєве значення при цьому має не сама діяльність, а усвідомлення нових цілей та задач. Важливе значення для виховання емоцій має підвищення загального рівня розвитку та його широта.
На тісний зв’язок мислення, інтелекту і емоційних процесів вказували відомі психологи В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, Я.Рейковський. С.Л.Рубінштейн писав, що мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного і інтелектуального. Під впливом емоцій усі види пізнавальних процесів – сприйняття, уява, пам’ять, мислення, – підлягають визначеним модифікаціям, і в результаті таких модифікацій набувають, насамперед, спрямованість.
Якщо прагнення придушувати та викорінювати емоції в корені невірне, то вміння регулювати їх прояви необхідно. Бажано, щоб діяльність, що спрямована на вирішення задач людини, була емоційною, мобілізувала енергію, але емоції не повинні перетворюватися в головний регулятор діяльності.
Люди, які здатні контролювати свої почуття, добре розуміються в тому, що почувають інші, мають перевагу в умінні діяти за так званими неписаними законами, які ведуть до успіху в особистому і суспільному житті. Адже люди з добре розвиненою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайти вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Це називається мати високий коефіцієнт емоційного розвитку EQ (термін введений Д. Гоулменом). В це поняття входять такі чинники, як уміння розуміти й керувати своїми емоціями, цілеспрямованістю, здатність до співчуття та вміння допомогти людям у налагодженні стосунків.
Висновок
На жаль, уся система освіти, спрямована на здобуття теоретичних знань і дещо ігнорує емоційний розвиток дитини, набір тих якостей, котрі дають ключ до відкриття того, чому за однакових здібностей одна людина „процвітає”, а інша „тупцює на місці”. Адже люди з добре розвинутою емоційною сферою можуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайдуть вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Нам часто доводиться у підлітковому віці спостерігати певні емоційні порушення, проблеми спілкування з однолітками.
Емоції, як суб’єктивні переживання, являють собою один з найвизначніших феноменів внутрішнього життя людини, тому виховання емоційної культури є важливим компонентом формування розвинутої, духовно багатої особистості.
Можна стверджувати, що морально, естетично вихованою людиною є не той, хто тільки знає норми та правила поведінки, а той, у кого такі знання поєднуються з почуттями.
В систематизованому знанні емоційної сфери мають потребу ряд галузей соціальної практики, але найважливіша з них – галузь виховання.
Особливу увагу приділяли вихованню емоційної сфери дітей видатні педагоги Я.А.Коменський, Д.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Г.Песталоці, І.Ф.Гербарт, К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський та ін. К.Д.Ушинський стверджував, що людина більш «людина» у тому, “як вона відчуває, ніж у тому, як вона думає”. Видатний педагог писав, що в людських емоціях проявляється характер не окремої думки, окремого рішення, а всього змісту душі та її строю.
А В.О.Сухомлинський вважав, що емоційні стани – це найважливіші стани в проявах загальнолюдської культури, і виховати такі стани можливо тільки в різноманітній діяльності, у процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприйняття навколишнього світу та творів мистецтва.
Аналіз накопичених результатів психолого-педагогічних досліджень дозволяє дійти висновку, що емоції розвиваються в діяльності, залежать від змісту та структури діяльності, а також впливають на діяльність. На думку дослідників А.В.Запорожець та Я.З. Неверович, у дітей спостерігається виникнення нових емоційних переживань саме в процесі діяльності. В подальшому, на основі зовнішньої практичної діяльності, починає складатися внутрішня діяльність – емоційна уява, яка являє собою сплав афективних та когнітивних процесів, та єдність інтелекту та афекту, яку Л.С.Виготський вважав характерним для вищих почуттів.
Психологи В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, К.Ізард, А.В.Запорожець, О.М.Лук, П.В.Симонов та ін. підкреслюють, що при всій важливості інтелектуального осягнення та освоєння світу, у тому числі розкриття об’єктивної сутності добра і зла, саме емоції та почуття визначають головну лінію людської поведінки. Тому виховання емоційності людини та формування її почуттів є важливим фактором в управлінні становленням її особистості. Процес виховання емоційної культури особистості тісно пов’язаний з вихованням самої особистості.
Проявлення емоційної сфери в житті людини різноманітні. На думку Б.І.Додонова, емоції не розрізняються на вищі та нижчі, є людські переживання, від самих простих до самих високих.
Естетичні емоції, які ми можемо віднести до самих високих емоцій, відбивають рівень та характер духовного життя людини, впливають на поведінку та формування світогляду особистості. АП.М. Якобсон під вихованням почуттів розуміє змінення емоційної сфери під впливом навмисних діянь. В якості початкового пункту передбачається виникнення нового переживання, яке у подальшому повинно перетворитися у відносно стійке ставлення до визначеного круга явищ. Людина з розвинутою культурою почуттів, вважає П.М. Якобсон, повинна відрізнятися багатостороннім відгуком на всі впливи світу, спонуканням морального характеру, здібністю до співпереживання та відповідальністю за свої відчуття та свою поведінку.
Ми розділяємо точку зору В.Л.Поплужного про природу та сутність емоційної культури старшокласників, яка відбиває всі переживання, має безліч відтінків та способів емоційного реагування. Всі компоненти емоційної культури знаходяться у взаємодії з культурою інтелекту, сенсорною культурою. Можна сказати, що емоційна культура виконує функції сигнальну, регулятивну та оціночну. Зміст емоційної культури змінюється під впливом соціальних умов та умов виховання, але необхідними компонентами повинні бути гуманістичні почуття, емпатія та ін.
Література:
1. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. –М.:Изд-во МГУ, 1976. 43 с.
2. иагностика и регуляция эмоциональных состояний.-М.: АН СССР, 1990.
3. Додонов Б.И. В мире эмоций.-К.:Политиздат Украины, 1987.-139с.
4. Кэррол Э. Изард. Психология эмоций .Санкт-Петербург. –2000 г.
5. Психологія : Навч. Посібник /За науковою ред.. О.В. Винославської.-К.: ІНКОС, 2005.- 352с.