Курсова робота

"Особливості навчання обдарованих учнів у старших класах"

Зміст

Вступ

1. Проблема обдарованості: теорія, погляди педагогів минулого та сучасності.

1.1 Обдарованість: суть, види, ознаки

1.2 Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості

1.3 Форми роботи з обдарованими дітьми у школі

1.4 Шляхи розв’язання проблеми розвитку творчих здібностей школярів

2. Діагностика обдарованості в учнів старших класів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Саме батьки і педагоги повинні керуватися цим твердженням. Хочеться щоб кожна дитина розвивалася всебічно, і якщо в ній «дрімає» якийсь талант, то треба, щоб він розвивався на користь їй та іншим. Адже видатний педагог В. Сухомлинський мудро підкреслив, що виряджаючи дитину до школи, кожна мати вірить у те, що справжній учитель побачить у її дитині щось таке, чого не бачить вона, і буде розвивати помічені здібності. [10; 10]

Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов’язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистих якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар’єри, що блокують її таланти.

Саме тому для збереження інтелектуального потенціалу нації, який є показником духовного і матеріального поступу країни, дедалі актуальнішою стає проблема навчання і розвитку обдарованих дітей. Про це свідчать Укази Президента України про державну підтримку обдарованої молоді (квітень, 2000 р.) та про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001–2005 рр. (лютий 2001 р.), а також Закон Верховної Ради України «Про позашкільну освіту» (червень 2000 р.).

Теоретичні питання обдарованості досліджували А.Н.Лєонтьєв, С.А. Рубінштейн, Б.М.Тєплов, О.М. Матюшкін. О.М. Матюшкін наполягав, що обдарованість завжди творча, якщо немає творчості, то не варто говорити про обдарованість).

Важливу роль у підтримці інтелектуально розвиненої дитини, здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України.

Об’єкт – обдарованість: суть, види, принципи.

Предмет – особливості навчання обдарованих учнів.

Мета – полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми обдарованості учнів.

Завдання:

розглянути погляди вчених на проблему обдарованості;

обґрунтувати форми і методи роботи з обдарованими дітьми;

розглянути специфіку навчання;

провести дослідження для виявлення обдарованості;

Гіпотеза – на реалізацію творчого потенціалу обдарованих дітей і задоволення потреби у емоційно-вольовій сфері впливають батьки.

Усі думають, що обдаровані діти не потребують допомоги від дорослих, але насправді такі діти є найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності. Увага до обдарованої дитини не повинна вичерпуватися лише періодом її навчання. [13; 19] Потрібні спеціальні школи, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні підручники.

1. Проблема обдарованості: теорія, погляди педагогів минулого та сучасності

1.1 Обдарованість: суть, види, ознаки

На рубежі XX–XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов’язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації – ноосферної-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів.

Закон України «Про освіту» передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об’єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрах). [19; 231]

Обдарованість – це індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам, учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Російський педагог Ю.Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, спеціальну, спортивну) обдарованість. Кожен із типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачить як спеціальні здібності.

В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.

Обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляють здібності до виконання певних видів діяльності. [15; 33]

Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам’ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо. Їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву у науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребі працювати без відпочинку.

Наукова психологія ще не визначилась щодо питань пов’язаних з явищем обдарованості як певним відхиленням від норми у континуумі: творча обдарованість – репродуктивність, інтелектуальна обдарованість – низький інтелект. Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез’ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв’язати цю проблему, тому варто займатися практикою. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведення конкурсів тощо.

Для виявлення обдарованих дітей вчителі мають бути обізнані з концепцією обдарованості, розуміти зміст понять «талант», «обдарованість», «здібність», «обдарована дитина», знати психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей, види обдарованості, специфіку роботи з такими дітьми. Платон вважав, що юні обдарування треба навчати окремо, а Конфуцій пропонував інтенсивно розвивати саме таких дітей, бо в них вбачав гарантію майбутнього нації. [17; 28]

Здібності – це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності й не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має. Від народження людина має лише задатки здібностей, з яких під впливом зовнішнього середовища, навчання й виховання розвиваються загальні, розумові, інтелектуальні, спеціальні здібності.

Термін «обдарований» був вперше вжитий А. Треєм у 1839 р. у розумінні слова «геній». стосовно обдарованості існує дві протилежності точки зору. Перша – соціальна: більшість людей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні їхніх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж. Локк, К.А. Гельвецій), і обдарованість – поширене явище (В.П. Ефроїмсон). Друга – генетична: обдарованість – вроджене, досить рідкісне явище, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф. Гальтон, Р. Стернберг).

А.Г. Савенков розрізняє терміни «дитяча обдарованість» і «обдаровані діти». Останній підкреслює можливість існування особливої категорії дітей. Перше ж словосполучення означає виключність, виняток, своєрідний дар, «іскра Божа», що є в кожного, але виявляється і розвивається різною мірою. [15; 30]

Обдарованість, на думку Р. Стернберга, багатовимірне утворення, її не можна зводити ні до коефіцієнта інтелектуальності, ні до креативності, ні до мотивації. Вона завжди унікальна, тому вчителю треба враховувати різноманітність форм її вияву.

Дж. Гензулм «обдарованість» вважає результатом поєднання інтелектуальних здібностей вище середнього рівня, творчого підходу та наполегливості. [6; 12] А. Танненбаум визначає обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, впливу середовища, таланту. За О. Кульчицькою, обдарованість – системно-особистісне утворення, зумовлене природними особливостями організму людини. [11; 8]

З точки зору російських вчених і спеціальної освіти Росії, обдарованість – це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. [12; 6]

Отже, обдарована дитина – та, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями у тому або іншому виді діяльності. У свою чергу необхідними і актуальними у наші дні є розвиток обдарованості – результат складної спадковості і соціального середовища, опосередкованості діяльності дитини.

Теоретичні питання обдарованості досліджували А.Н.Лєонтьєв, С.А. Рубінштейн, П.Я. Гальперін, Б.М.Тєплов, В. Ананьєв, О. Ковальов, Г. Костюк та інші. Так, Б.М.Тєплов першим після ігнорування в радянській науці проблеми індивідуальних відмінностей запропонував власне визначення здібностей та обдарованості. Він вважав, що обдарованість – якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить ймовірність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльності. Загальновизнаними є сформульовані ним три ознаки здібностей: 1) індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють людину від інших людей; 2) особливості по відношенню до успішності виконання діяльності; 3) здатність до оволодіння новими знаннями та уміннями.

Г. Костюк тлумачить обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної особистості, як сили, котра є вихідною внутрішньою спонукою розвитку здібностей. Н.С. Лейтес під терміном «обдарованість» розуміє набір здібностей. Він вважає, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатись певним видом діяльності. За Л.І. Слободянюк, обдарованість – це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик. В.Е. Чудновський і В.С. Юркевич визначають обдарованість як високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей.

Інтелектуальну обдарованість М.А. Холодна визначає як рівень розвитку і тип організації індивідуального ментального досвіду, що забезпечують можливість творчої інтелектуальної діяльності. Тобто йдеться же про креативність, що пов’язана із створенням суб’єктивно і об’єктивно нових ідей, нешаблонністю підходів до розв’язання проблеми, легким сприйняттям нового.

У світі прийнято вимірювати інтелектуальну обдарованість за результатами тестів Ф. Гальтона, А.Біне, що позначається IQ (коефіцієнт інтелектуальності – саме поняття IQ введене ще в 1912 р. В. Штерном. Ці тести вимірюють загальний інтелект, так званий q – фактор (теоретичне поняття введене Ч. Спірменом для позначення «рівня розумової енергії», який визначає успішність виконання будь-яких тестів). Нормою розумового розвитку вважається IQ = 100% +10%. Якщо IQ>120%, то це свідчить про обдарованість. В 90-ті роки була висунута концепція EQ – емоційного коефіцієнта. Тобто, крім IQ, для успіху в житті важливими є творчість, емоційна стабільність, комунікативність, емфатичне розуміння тощо. [16; 80]

О.М. Матюшкін наполягав, що обдарованість завжди творча, якщо немає творчості, то не варто говорити про обдарованість. Інші вчені доводять, що обдарованість характеризується здатністю продуктувати нові ідеї, винаходи. До того ж творча обдарованість породжує інші види обдарованості. [15; 29]

Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

формування взаємин на основі творчої співпраці;

організація навчання на основі особистої зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб’єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

превалювання ідей подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння, «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

гуманістичний, суб’єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визначення гідності особистості, її права на вибір, високу думку, самостійний вчинок);

створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності, педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегративного процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати « опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід. [9; 6]

1.2 Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості

Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв’язки.

Обдаровані діти досить вимогливі до себе, часто ставлять перед собою цілі, яких не можна досягти в даний момент, що призводить до емоційного розладу і дестабілізації поведінки. [10; 10]

На сьогоднішній день уже існують способи обдарованих дітей, розробляються програми допомоги їм у реалізації здібностей.

По-різному складаються долі вундеркіндів. Вони залежать багато від чого. Ранні блискучі обдарування не завжди гарантія того, що звичайні діти, з посередніми здібностями обганяли вундеркіндів. Велику роль у цьому відіграє воля юного таланту, бажання за будь-яку ціну досягти успіху.

Обдарована дитина не повинна вкладатися в продуктове ложе шкільної програми, розрахованої тільки на дітей звичайного, нормального, розвитку. Якщо учень з дня на день вивчає те, що давно знає, учень може втратити цікавість до знань, позбутися радості пізнання нового, замкнутися в собі. Буває, вундеркінди, при неправильному вихованні, переоцінюють свої можливості, а не досягнувши бажаної мети, впадають у депресію.

Дитина має навчатися в умовах, коли нові знання доступні її розумінню і водночас потребують певних зусиль для засвоєння.

Величезну роботу як теоретик виконав В.О. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особливо значущою є його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структурував це психологічне явище. [17; 30]

Ю.З.Гільбух разом із групою вчених ним була розроблена диференційована система навчання, яка дає більші можливості для прояву індивідуальності дитини.

Дослідження О.М. Матюшкіна дозволили виділити в системі творчого потенціалу наступні складові:

задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості;

інтереси, їхня спрямованість;

допитливість, прагнення до створення нового;

швидкість у засвоєнні нової інформації;

схильність до постійних порівнянь;

прояв загального інтелекту – схоплювання, розуміння, адекватність дій;

емоційне забарвлення окремих процесів, вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання, вибір, перевага;

наполегливість, цілеспрямованість, рішучість;

інтуїтизм – схильність до над швидких оцінок, рішень;

порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками.

Талант і обдарованість можуть виявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. І дослідженні Н.Б. Шумакової вивчалися особливості розвитку постановки питань як однієї з форм прояву пошукової, творчої активності в період 5 до 20 років.

Результати дослідження дозволили виділити два критичних періоди в розвитку здатності дітей задавати питання при знайомстві з новим об’єктом. [20; 54] Перший критичний період спостерігається у віці від 6 до 8 років: якщо дошкільники відрізняються надзвичайно високою допитливістю, то з переходом до шкільного навчання значна частина дітей (20 – 25%) стають пасивними; разом з тими у 20 – 25% дітей спостерігається різке наростання активності. У цей період пізнавальні питання дітей набувають нової якості – пошукового характеру: вони спрямовані в основному на самостійне вивчення невідомого.

Головним напрямом розвитку сучасної школи є загальнодержавна програма пошуку, практичної діагностики, виховання і розвитку обдарованих дітей, націлена на підготовку творчої людини. [6; 12]

Потрібні спеціальні школи для обдарованих дітей, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні підручники, але, насамперед, потрібно визнання самого факту, що вони є і що вони інші – не тільки за своїми інтелектуальними і творчими можливостями, але й особистісним рисам. Адже, обдарованість – не тільки подарунок долі для відзначених нею, але що й іспит.

Нині в Україні розвивається індивідуально орієнтована педагогіка. На практиці ця робота зводиться до кількох форм: виявлення обдарованих дітей і створення програми їх розвитку. Це робиться вже років десять. Але як не дивно, поки що ніхто не бачив реальних результатів.

Існує інший підхід: не треба виявляти обдарованих дітей – їх і так видно! І розвивати якось особливо також не треба. Просто треба створити умови для розвитку дітей і не заважати їм розвиватися. Адже будь-яке втручання зовні може нашкодити.

Всі діти мають приблизно однокові можливості, яких достатньо для досягнення успіху у будь-якій сфері діяльності. Тобто кожна дитина – потенційний геній. Цю теорію підтримували видатні педагоги: Коменський, Гельвецій, Макаренко. Отже, варто лише створити умови для саморозвитку дитини та перетворення її вроджених задатків та здібностей на обдарованість.

Міф про спадковість таланту розвіяв ще у XIX столітті психолог Гальтон. Він дослідив 600 біографій видатних людей, аби встановити зв’язок між обдарованістю та спадковістю. Висновок такий: немає такої залежності! Звичайно, є династії видатних людей, але це радше винятки.

Деякі вчені вважають, що успішність людини визначається лише вродженими задатками. Колись на педагогічній конференції одна вчителька заявила: «У нас у школі є хлопчик, який може грати на всіх музичних інструментах, які тільки потрапляють йому до рук. Це у нього талант від Бога. Він дуже обдарований!» А старий і досвідчений вчитель музики зауважив: «Це не обдарований хлопчик, це лабух. Його неможливо навчити грати на високому рівні. Він не хоче високих досягнень, а задовольняється тим, що вміє…»

Обдарованість – це високий рівень розвитку здібностей, який супроводжується високими досягненнями. На перший погляд досягнення цього хлопчика здаються високими, особливо тим, хто не грає на жодному музичному інструменті. Та цей хлопчик не бажав їх розвивати і залишився лабухом, який трошки грає на всіх інструментах, а добре – на жодному.

Таким чином популярна думка про те, що обдарованість дається дитині від Бога, – міф. Бо насправді більшість видатних людей досягли висот не завдяки, а всупереч. Хіба у Шевченка або Франка були всі умови для розвитку обдарованості? Ні! Вони боролися, пройшли важкий шлях. Між іншим, ця боротьба і є умовою розвитку обдарованості. Якщо помістити дитину в тепличні умови, дати все, скоріше всього, нічого з неї не буде.

1.3 Форми роботи з обдарованими дітьми у школі

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям. [20; 55]

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має наповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизація, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий характер.

Вище перелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної роботи та позашкільної, виконання учнем поза навчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у (наукових) тематичних масових заходах, огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. [20; 53] Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обрані профілю позашкільних занять.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання, збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі «перестрибуванню» через класи, переходити до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, створювати умови, за яких учень міг би навчитися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (3–4 групи по 120–140 учнів) і сети (об’єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета).

Створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуючи модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабі (компенсуючи модель). [8; 45]

Вибір форми навчання залежать від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognito – знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

1.4 Шляхи розв’язання проблеми розвитку творчих здібностей школярів

Ідея розвитку творчих здібностей індивідуума, відповідає як його інтересам, так і загальнодержавним інтересам людського суспільства взагалі. [7; 11]

Насамперед, творча особистість значно легше пристосовується до побутових, соціальних та виробничих умов, ефективніше їх використовує і змінює відповідно до власних уподобань, переконань тощо.

Щоб розвинути до належного рівня творчі здібності інтелектуально обдарованої особистості, її потрібно якомога раніше виявити і впродовж її навчання цілеспрямовано впливати на розвиток її творчих задатків. [9; 5]

Інтелектуально обдарованим школярам притаманні такі психічні якості, які суттєво ускладнюють їхні стосунки з товаришами, батьками, вчителями та власними Я.

Таким обдарованим дітям, наприклад, до вподоби складні ігри і, як правило, не подобаються ті, якими захоплюються їхні ровесники. Обдарованим дітям властиве почуття гумору, вони нетерпимі до всього примітивного.

Особливим є стосунки обдарованої дитини з її батьками. Уже з перших днів народження діти завдають своїм батькам чимало клопоту: значно менше сплять і погано їдять; з’являються труднощі з їхньою підвищеною активністю, нарешті нескінченні запитання.

Своєрідним і складним є ставлення обдарованої дитини до самої себе. Такі діти, воліючи стати морально чистими, інтелектуально глибокими і фізично сильними, ставлять перед собою певну мету, але, досягненням її, виставляють повну висоту, і так без кінця, не відаючи, що того, до чого прагнеш, немає ніде.

Обдаровані діти вимагають уваги з боку дорослих, бережливого і, навіть, співчутливого ставлення до себе [9; 5], а тому і якомога раднішого виявлення, оскільки переважну більшість з них чекає важке майбутнє.

Насамперед слід зазначити, що проблема розвитку творчих здібностей особистості була, є і ще тривалий час залишатиметься дискусійною.

Педагогічна теорія і практика свідчать, що знання, отримані механічно, є мертвими, їх, фактично, не можна використати з метою продукування нових знань, тобто, в творчій діяльності. У зв’язку з цим тільки досвід, уміле спостереження, дослідження об’єктів у їх взаємозв’язку сприяє засвоєнню реальних фактів і розвиває здібність до самостійної думки. [13; 17]

Для міцного засвоєння знань потрібно декілька разів повторювати факти, що вивчаються. Разом з тим, кожне чергове повторення сприяє виробленню звички до механічної дії, а отже, гальмує розвиток творчих здібностей учнів.

Дбаючи про розвиток творчих здібностей учнів, маємо вчити їх не тільки тому, як розв’язувати ті чи інші проблеми, а й тому, де можна знайти відповідь на поставлені запитання. Уже в молодшому шкільному віці діти мають вміти користуватися довідковою літературою.

Розвиток творчих здібностей учнів – це справа не одного дня, тижня чи місяця, а результат наполегливої і систематичної праці протягом року, терміну навчання в школі, всього життя. Найкраще, якщо в навчальному плані на розвиток творчих здібностей, крім систематичної роботи, буквально на кожному уроці, відвести дві академічні години на тиждень.

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина – унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа – індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність – риса творчо обдарованої дитини. [17; 28] З обдарованими дітьми з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а з іншого, – важке, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливо ставлення. До того ж робота з ними вимагає професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання – процес технологічний і його, як і на виробництві, легше зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.

Прийнято виділяти три групи вчителів робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей. Перша група вчителів, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу офіційного захоплення. Друга – вчителів, які навчають техніки виконання (наприклад, певний досвід), які закладають основи майстерності. Третя група – вчителі, які виводять на високий професійний рівень. Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній особі явище надзвичайно рідкісне. [14; 17]

До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісності творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемами і інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати і розвивати. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

2. Діагностика обдарованості в учнів старших класів

Одним із пріоритетних напрямків розбудови національної школи є спрямування педагогічного процесу на оптимальний розвиток і реалізацію духовного, інтелектуального, фізичного потенціалу учнів через диференціацію освіти; формування інтелектуальної еліти нації із талановитої учнівської молоді.

Виконання практичних завдань гармонійного розвитку здібних і обдарованих учнів передбачає налагодження роботи за такими напрямками:

виявлення цих учнів ще на початкових етапах перебування в освітньому середовищі;

створення умов їх навчання і виховання, які сприяють самореалізації особистості;

вивчення результативності учнівської, педагогічної і управлінської діяльності шкіл і дошкільних закладів.

Упровадження системи вивчення індивідуальних запитів, здібностей, інтересів учнів та пошуку інтелектуально здібних і обдарованих дітей передбачає їх виявлення шляхом педагогічних спостережень, психодіагностичних досліджень та організацію отриманої інформації у своєрідний банк даних, який містить відомості про учнів та їх педагогів.

Другокурсниця Львівського Національного університету імені Івана Франка, колишня випускниця – переможець та призер обласного, Всеукраїнського та Міжнародного етапів предметних олімпіад, конкурсів зауважила таке:

«Всі перемоги, яких я досягла навчаючись у гімназії, не допомогли мені ні при в ступі, ні під час навчання. Але я вдячна гімназії за те, що вона мене навчила самостійно працювати, постійно ставити перед собою завдання і досягати їх». [13; 20]

Розглядаючи обдарованість як динамічний процес від народження дитини зауважено, що вона проявляє широку зацікавленість у пізнанні навколишнього середовища.

І тому рання діагностика окреслює лише основні напрями прояву обдарованості, дає наближене уявлення про її творчий потенціал.

З іншого боку – і що важливо – саме у ранньому підлітковому віці формується і розвивається емоційно вольова сфера, яка в майбутньому стає основою формування працездатності особистості як необхідної складової успіху.

Широкий інтерес в учнів молодшого підліткового віку не має чітко визначеного мотиваційного підґрунтя.

Діагностика, на виявлення чим цікавляться діти і як вчитель може спрямувати свою діяльність на визначення обдарованості та розвитку дитини, проводилась у гімназії з поглибленим вивченням англійської мови м. Рава-Руська.

Проводячи діагностику прояву обдарованості у гімназії брало участь 30 учнів віком 14–15 років. Під час уроку було проведено опитування.

На запитання «Що тобі цікаво?» дали відповідь 60% – «Все», «Все, що діється навкруги».

Близько 40% окреслили широкий аспект інтересів – «слухати музику, танцювати, співати, дивитися телепередачі, спілкуватися з товаришами».

Незначне місце 18–20%, додавали – «люблю читати», «займатися спортом», «ходити на прогулянку на природу».

На діаграмі чітко видно що найбільше цікавить дітей.

Діаграма

Наступне запитання «Чому тобі цікаво займатися улюбленою справою?» (вибір відповідей із запропонованих міг бути більше однієї):

близько 75% дали відповідь – «тому що нею займаються мої знайомі (товариші, друзі)»;

60% – «тому що нею займаються батьки»;

45% – «тому що так хоче вчитель»;

78% – «тому що хочеться щось цікаве зробити»;

39% – «тому що так хочуть батьки».

Таблиця

%	«Чому тобі цікаво займатися улюбленою справою?»
75%	«тому що нею займаються мої знайомі (товариші, друзі)»;
60%	«тому що нею займаються батьки»;
45%	«тому що так хоче вчитель»;
78%	«тому що хочеться щось цікаве зробити»;
39%	«тому що так хочуть батьки».

В результаті дослідження виявилось, що серед предметів, які вибирають діти, переважна більшість тих, під час проведення яких дітям цікаво або їм подобається вчити.

В результаті дослідження також була висунута гіпотеза – вона не підтвердилась, тому що за процентним відношенням більшість дітей самостійні у виборі свого дозвілля та керуються своїми інтересами, тобто 78% опитаних дітей дало відповідь що «хочеться, щось цікаве зробити».

Отже, у 8–9 гімназійних класах не можна чітко спрямовувати діяльність вчителя на визначення напряму обдарованості та розвитку дитини. Лише залучення дитини якнайширше до участі у різноманітних формах зможуть формувати у неї вибірковість.

Особливо слід обережно ставитися до тих дітей, які мають інформацію, отриману з різних джерел, намагаються показати себе серед ровесників ерудитами і, повідомляючи про це у класі під час уроку, не зважають на те, чи доцільна вона.

Основне, як не дивно, саме в цей період зберегти та розвинути оригінальність, нестандартність мислення учня, широко використовуючи методичний арсенал учителя. Взаємодія між навчально-виховним процесом та системою позакласної та позашкільної роботи уможливлює формування цілеспрямованості в обдарованої особистості.

Отже, розвиток особистості обдарованої дитини є невід’ємною складовою соціально значущої проблеми забезпечити оптимальних умов для самоактуалізації обдарованих дітей, яку нині вирішує наше суспільство. Для успішного розв’язання зазначеної проблеми важливо враховувати всі ті як позитивні, так і негативні фактори, що впливають на розвиток обдарованих дітей, починаючи ще з дошкільного віку. Як свідчать наші дані, передусім необхідно досліджувати вплив на обдарованих дітей тих соціально-психологічних факторів, які сприяють їх особистісному розвитку та самореалізації.

Висновки

Обдарованість – комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) порівняно з іншими людьми. [15; 31]

Одним з найважливіших компонентів, що сприяють створенню і підтримці на високому рівні науково-технічного, політичного, культурного й управлінського потенціалу країни, є налагоджена система пошуку і навчання обдарованих індивідуумів. Формування інтелектуальної еліти, яка, власне кажучи, задає темп розвитку науки, техніки, економіки, культури, визначає ефективність цього розвитку.

Виховання і навчання обдарованих дітей – важка і широкомасштабна задача.

Увага до обдарованої дитини не повинна вичерпуватися лише періодом її навчання. [19; 230] Досвід показує, що значні труднощі обдаровані люди переживають і в періоді професійного самовизначення, і надалі, у самому процесі творчості. Іншими словами, таланту потрібна постійна турбота всього суспільства. І починати потрібно з загально психологічної грамотності.

Одним з найважливіших напрямків діяльності вчителя в загальноосвітній школі є його робота з учнями, які мають особливі здібності. Їм властиві порівняно високий розвиток мислення, довготривале запам’ятовування навчального матеріалу, добрі навички самоконтролю в навчальній діяльності, велика працездатність, а також неординарність, свобода висловлювання думки, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву й науковому осмисленню явища, стереотипи, догми. Це створює сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності.

У роботі з обдарованими учнями необхідно дбати про цілковите задоволення їх запитів у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення із сучасною наукою; створення умов для їх різнобічних пізнавальних інтересів і водночас для розвитку виявлених у певній галузі діяльності здібностей; залучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; запобігання розвитку в них переоцінювання своїх можливостей, лінощів через систематичну недовантаженість. У роботі з такими учнями ефективні групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи.

У методах навчання цих учнів мають переважати самостійна робота, частково-пошукові і дослідницькі підходи до засвоєних знань, умінь та навичок.

Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у новій ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні бути творчими.

Навчальні заняття, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи. Індивідуальні форми позашкільної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в олімпіадах.

Важливу роль у підтримці інтелектуально розвиненої дитини здатної до наукової творчості, належить Малій академії наук України. У 27 її територіальних відділеннях навчається до 30 тисяч учнів шкіл та профтехучилищ.

Крім предметних олімпіад, захисту науково-дослідницьких стосовно лінії МАН, слід використовувати інші форми, які допоможуть учням перевірити і свої знання, і можливості – «LG – Еврика», де діти, перебуваючи в нестандартних ситуаціях, перевіряють себе. Асоціація «Нова доба», яка незалежно від Міністерства освіти проводить конкурси, у яких, діти які беруть участь, можуть виграти телевізор, магнітофон, фотоапарат, поїздку за кордон. Учні також беруть участь у програмі обміну, для вдосконалення розмовної англійської мови.

У процесі роботи з обдарованими дітьми особливе місце посідають дії вчителя. Він має розробити чітку систему цілей в роботі з обдарованими дітьми, системний і водночас творчий підхід до вирішення завдань, вироблення в учнів позитивної мотивації навчання. При складанні навчального індивідуального плану обдарованого учня з предметів треба враховувати: ступінь та міру саморозкриття, самовираження, само презентації у стосунках учитель – учень; задоволення потреб у новій інформації; комунікативну адаптованість; такі форми роботи, як гнучкий та мобільний навчальний план, незалежне просування учня при вивченні тем, конструювання навчального плану на базі інтересів учня; можливість прискореного навчання обдарованих учнів.

У вихованні також особлива відповідальність покладається на сім’ю. Неправильний підхід до талановитих дітей, їх обожнювання породжують негативні наслідки. Як стверджував А. Макаренко у своїй праці «Книга для батьків» завдяки детально продуманій системі виховання хлопчика, який був єдиним сином у сім’ї, він швидко випередив однолітків у навчанні, а, вступивши на фізико-математичний факультет університету, вразив викладачів своєю обдарованістю та ерудицією. Проте дитина сформувалася як егоїст, холодний цинік, байдужий до всього і всіх. Головними для нього були він сам, його успіхи й задоволення, тому бездушно відмовляється принести з аптеки ліки хворому батькові. [19; 231]

Обдаровані діти дуже примхливі. Вони ставлять перед собою високу планку, тобто дуже високий рівень вимог. Вони хочуть або все, або нічого у тому напрямку, де працюють.

Якщо дитина ставить багато запитань – це правильно, адже для неї це стимул для розвитку. [10; 10] У всьому світі для обдарованих дітей є спеціально підготовлені педагоги. Такий учитель немає комплексу меншовартості, він не тисне на дитину. Він є тим стимулом, який підставляє лікоть, щоб дитина не загубилася. Для цього треба мати певні риси характеру. Адже обдаровані діти певною мірою можуть знати більше за вчителя.

У наш час дуже мало обдарованих дітей, а ще менше обдарованих підлітків і зовсім мало обдарованих дорослих. До певного рівня талант може сам рости, а коли він уже пробивається в соціум, йому потрібна підтримка. Йому потрібен так званий ментор-порадник – це не вчитель, це людина яка допомагає знайти себе в юності, поки ти ще не знаєш, куди рухатися далі.

Дослідження показало, що за процентним відношенням більшість дітей самостійні у виборі свого дозвілля та керуються своїми інтересами. (див. таблиця)

Постійно працюючи з обдарованими дітьми, слід пам’ятати слова В.О. Сухомлинського: «У дитині ми повинні бачити завтрашню дорослу людину, – ось в цьому, мене здається, і полягає життєва мудрість батька, матері, педагога. Іншими словами – потрібно вміти любити дітей». [14; 17]

Список використаних джерел

Босенко М.І. Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості // Шкільний світ. – №24. – 2001. – с. 9–10.

Ващенко Г. Обдарованість. – К., 1999. – с. 140–150.

Вишневський О.І. Теоретичні основи Української педагогіки. – Дрогобич: Коло, 2003. – с. 43–48.

Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – с. 362–366.

Гнатюк О.В. Чинники активності технічно обдарованих підлітків // Обдарована дитина. – №2. – 2002. – с. 44–48.

Горай Ю. Творчі здібності та обдарованість // Психолог. – 2006. – №25. – с. 12.

Громовий В. Плекати обдарованих // Завуч. – №14. – 2007. – с. 10–11.

Громова Е. Програма «Розвиток» // Сільська школа України. – №31. – 2002. – с. 45.

Зазимко О.В. Основні теоретичні підходи до визначення обдарованості // Обдарована дитина. – 1998. – №8. – с. 5–12.

Ксьонзович І. Обдарованість – кінцевий результат, збіг багатьох факторів // Психолог. – №19. – 2006. – с. 10.

Кульчицька О.І. Специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина. – 2001. – №1. – с. 3–10.

Липова Л. Про програми роботи з обдарованою молоддю на 2001–2005 р. // Управління школою. – №7. – 2002. – с. 6–8.

Липова Л. Психолого-педагогічні умови розвитку обдарованості // Шкільний світ. – №24. – 2001. – с. 17–23.

Лукашевич О.М. Технічна обдарованість: ціннісна регуляція розвитку // Обдарована дитина. – №2. – 2002. – с. 17–23.

Матюшкин А.М. Концепция творческой одаренности // Вопросы психологии. – 1989. – №6. – с. 29–33.

Морозова Л. Питання дитячої обдарованості в американській системі шкільної освіти // Рідна школа. – №7. – 2006. – с. 78–80.

Нижник Г. Авторська корекційна розвивальна програма для обдарованих дітей // Психолог. – №25. – 2006. – с. 28–30.

Ренський С. Вундеркінди // Науковий світ. – №5. – 2005. – с. 11.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2006. – с. 229–232.

Чумакова М.В. Академічна обдарованість та методи її діагностики // Обдарована дитина. – №». – 2002. – с. 53–56.