Реферат

На тему:

«Особистісні відносини вчителя і учня»

1. Особистість педагога як предмет дослідження

У сучасній психологічній і педагогічній літературі є багато досліджень, які стосуються проблем становлення творчої особистості педагога, виховання готовності до творчої діяльності (Ю.П. Азаров, Ю.К. Бабанський, А.А. Бодальов, В.І. Бондар, Ф.М. Гоноболін, В.І. Загвязинський, І.А. Зазюн, І.Г. Каневська, Н.В. Кичук, Б.І. Кобзар, Н.В. Кузьміна, А.П. Кондратюк та ін.).

Результати цих досліджень починають впроваджуватись у педагогічну практику й у практику підготовки педагогів до роботи з розвитку творчої особистості учня (В.О. Бухвалов, А. Гін, О. Громова, С. Заїр-Бек, В.В. Давидов, Р.X. Шакуров, С.О. Сисоєва та ін.).

Питання про те, які риси особистості повинен мати вчитель, налаштований на творчий розвиток учнів, продовжує бути актуальним. Його актуальність посилюється ще й тим, то реалізація творчо орієнтованого освітнього процесу потребує організації навчання як фасилітаційної взаємодії його учасників, тобто заміни традиційної педагогічної позиції вчителя на фасилітаційну (А. Маслоу, М.В. Кларін, Б.Г. Матюнін, К. Роджерс та ін.).

Особистість учителя – це стрижньовий, системоутворюючий блок професійної компетентності педагога. Саме він визначає характер цілей і завдань педагогічної діяльності. Це система його ціннісних орієнтацій, мотивів і стилю індивідуальної діяльності та спілкування. Вона визначає унікальність і неповторність людини. У структуру особистості вчителя входять такі якості, як спрямованість і мотивація (соціальна, пізнавальна, професійна – що утримує педагога в цій професії). Особистість визначають і педагогічні здібності, які забезпечують успішне виконання роботи.

Останнім часом прийнято виділяти дві великі групи педагогічних здібностей: перцептивні, власне людинознавчі, які пов'язані з розумінням іншої людини, та управлінські, що лежать в основі впливу на неї. На особистісні прояви вчителя впливають і його характер, темперамент, психологічні стани, у тому числі й тимчасові, і все це складає резерв розвитку його особистості. До узагальнених характеристик можна віднести індивідуальний стиль педагогічної взаємодії педагога з учнями (вихованцями), під яким розуміється стійке поєднання завдань, засобів і способів діяльності та спілкування вчителя як педагога, що визначається його психофізіологічними особливостями й минулим досвідом.

Систематизуючий аналіз сучасних системних, структурних, прогнозуючих і псевдопрогнозуючих концепцій педагогічної праці вітчизняних і зарубіжних учених у загальних рисах розкриває схожу структуру психологічних характеристик талановитого вчителя.

Вона включає такі характеристики:

• психофізіологічні особливості індивіда: емоційна стійкість, енергійність, рухливість нервових процесів;

• особистісні риси: просоціальний характер мотивації, настійливість, самоконтроль, самоприйняття, здатність до переконування й сугестії;

• інтелектуальні характеристики: гностичні, проективні, креативні й спеціальні вміння: рівень професійної підготовленості (знання предмета), комунікативні, організаторські й конструктивні вміння.

Показовою в цьому відношенні є концепція педагогічної майстерності відомого українського педагога І.А. Зязюна.

Педагогічну майстерність за І.А. Зязюном можна уявити як поєднання загально необхідного для професії педагога та індивідуального, які зосередилися в одній конкретній особистості вчителя.

У структурі педагогічної майстерності він виділяє чотири блоки характеристик:

• гуманістична спрямованість;

• професійні знання;

• педагогічні здібності;

• педагогічна техніка;

Гуманістична спрямованість – це орієнтація людини на іншого як на суб'єкта, який має право на самовираження, свободу поведінки й самореалізацію.

Професійні знання – знання з предмета викладання й методики викладання його, вільне володіння професійно необхідним змістом і способами передавання його навчальній аудиторії.

Педагогічні здібності вчителя змістовно передбачають, насамперед, наявність високої працездатності й показників емоційної стабільності людини, динамічність особистості, її високорозвинений інтелектуальний потенціал, креативність, що дає змогу працювати швидко й продуктивно з інформацією як об'єктивної, так і суб'єктивної природи, а також наявність здатності до позитивного прогнозування, перцептивних здібностей і комунікативних умінь (уміння планувати й розгортати план спілкування, мовленнєві здібності і, зокрема, «мовне чуття» тощо).

Педагогічна техніка – це система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь: інтелектуальних, поведінкових і комунікативних, завдяки яким учитель-професіонал виконує необхідну роботу швидко, чітко й максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль.

Перспективним із погляду на розв'язання проблеми формування професійної майстерності є виділення І.А. Зязюном основних вимог до особистості педагога, без яких у принципі неможлива успішна педагогічна робота. Головні з них – це любов до дітей і до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань у тій галузі науки, культури чи техніки, якої він навчає, високорозвинений інтелект, високий рівень моральності й загальної культури вчителя. Додатковими факторами становлення педагогічної майстерності є такі риси особистості викладача, як комунікабельність, артистичність, гарний смак як розвиненість естетичних почуттів, доброзичливий характер.

У ході педагогічної діяльності головні й додаткові фактори інтегруються в єдину систему педагогічної майстерності вчителя, яка функціонує як його індивідуальний стиль. Кожний хороший учитель є унікальною й своєрідною особистістю.

У свій час видатний український педагог А.С. Макаренко й великий російський театральний діяч К.С. Станіславський виділили кілька основних принципів, орієнтуючись на які, педагог може дійти верхніх щаблів педагогічної майстерності. Вони є такими:

1. Принцип активності: лише діючи й задіюючи інших, розвивається людська особистість.

2. Принцип організації ефективного педагогічного впливу, пов'язаний із необхідністю побудови системи перспективних ліній як чіткого усвідомлення тактичних (продиктованих основними завданнями педагогічного процесу), оперативних (викликаних до життя особливостями педагогічної ситуації, що склалася) і стратегічних (пов'язаних із розвитком особистості та пізнавального потенціалу учнів) цілей.

3.Принцип паралельної дії передбачає вплив на конкретну особистість учня, вихованця не безпосередньо, а опосередковано. Апелюючи до колективу, педагог тим самим висуває вимоги й до конкретної особистості; контролюючи групу, він контролює й особистість, яка себе ідентифікує з нею й приймає відповідальність за її стан.

4. Принцип життєвої правди (об'єктивної зорієнтованості змісту) вимагає від педагога забезпечення добору й викладання знань на рівні вимог сьогодення, досягнення відкритості й відвертості у стосунках з учнями, організації їхньої педагогічної взаємодії у системі суб'єкт-суб'єктних відносин.

5.Принцип руху колективу. Суть принципу пов'язана з необхідністю рахуватися з фактом розвитку будь-якої групи як соціально-психологічної цілісності. Це, відповідно, потребує перегляду цілей і засобів педагогічного впливу. Передбачається, що завдяки педагогові ця група у своєму русі еволюціонує.

Відомий сучасний дидакт вищої школи В.І. Гінецинський творчо розвиває позначений підхід, виділяючи такі принципи як системоутворюючі чинники технології організації високопродуктивного впливу педагога-майстра:

1. Принцип рефлективності: педагог повинен розглядати себе, свої знання, здібності й цінності як суттєвий фактор ефективності педагогічного впливу.

2. Принцип ефективності педагогічного впливу: цей вплив повинен здійснюватися так, щоб намічений результат досягався найменшими зусиллями й в найкоротший строк.

3. Принцип результативності: педагогічний вплив має місце тоді, коли досягнуто попередньо визначеного психологічно доцільного результату.

4. Принцип особистісної зорієнтованості: в якості кінцевого ефекту педагогічного впливу, як проекції його основної мети, завжди треба розглядати зміну особистості об'єкта впливу.

5. Принцип гармонійності: одиничний педагогічний вплив включається в систему інших педагогічних впливів таким чином, щоб сприяти досягненню загального ефекту.

6. Принцип імперативності: знання про об'єкти дійсності педагог – суб'єкт педагогічного впливу – повинен переосмислити як таке, що підлягає обов'язковому засвоєнню навчальною аудиторією.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» сучасне реформування освіти в нашій країні передбачає реальну переорієнтацію діяльності педагога, всього процесу навчання з передавання знань на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Педагог у кінцевому підсумку повинен не просто передати іншій людині (вихованцеві, учневі, студентові) суму знань, умінь і навичок, а сформувати її компетенції. Поняття компетенцій не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості. Компетенція (або компетентність) – це загальна здатність людини, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях і здібностях, набутих завдяки її навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є такі:

• соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийманні рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства;

• полікультурні – стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

• комунікативні – передбачають опанування важливим у роботі й суспільному житті ефективним усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

• інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві і передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію;

• саморозвитку й самоосвіти, пов'язані з потребою й готовністю постійно навчатися як у професійному плані, так і в особистому й суспільному житті;

• інші, що реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності. Компетенції є інтегрованим результатом активної діяльності вчителів і учнів. Вони формуються передусім на основі опанування учнями змістом сучасної освіти під керівництвом педагога. Зрозумію також, що педагог не може сформувати такі характеристики в когось іншого, сам не володіючи ними. А тому формування їх в учня доцільно вважати основним показником результативності педагогічної праці вчителя, вихователя, об'єктивним індикатором його професійної компетентності й педагогічної майстерності.

2. Педагогічні здібності – поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя

Досягнення високої майстерності у навчанні й вихованні дітей великою мірою залежить від особистих якостей вчителя. І в першу чергу від його педагогічних здібностей.

Під здібностями до педагогічної діяльності розуміють певне поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя, що забезпечують досягнення високих результатів у навчанні і вихованні дітей. Дослідження психологів показали, що педагогічна діяльність вимагає не тільки спеціальної організації і певних умінь та навичок, але і цілого ряду психологічних особливостей, які належать до категорії педагогічних здібностей.

Педагогічні здібності характеризують як розумову, так і емоційно-вольову сторону особистості. Всі ці якості звісно пов'язані одна з одною і утворюють єдине ціле. Дослідження Ф.М. Гоноболіна, Н.В. Кузьміної, Н.Л. Левітова, Г.В. Страхова, С.В. Кондратьєвої, В.М. Роздобудько, Л.С. Базилевської та інших психологів дозволили представити структуру цього складного і багатогранного утворення. Використовуючи дані цих досліджень можна виділити ряд компонентів, які займають суттєве місце в структурі педагогічних здібностей.

Дидактичні здібності – це здібності передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати в учнів активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність учнів, керувати пізнавальною активністю учнів. В основі цих здібностей лежить постійна установка педагога на врахування психології учня, рівня їх розвитку, можливостей тощо. Конкретно ці здібності проявляються у процесі використання методів передачі знань, організації засвоєних знань, умінь і навичок, забезпеченні розвитку особистості, перевірці, контролі, в оцінюванні результатів уміння, управлінні пізнавальною активністю учнів, врахуванні рівня досягнутого розвитку, передбаченні труднощів учнів. г

Академічні здібності – здібності до галузі науки (музики, математики, фізики, біології, літератури), що є предметом викладання вчителя в школі. Здібний педагог добре знає навчальний предмет, досконало, глибоко володіє матеріалом, має до нього, великий пізнавальний інтерес, проводить дослідницьку роботу. Він постійно знайомиться з новими досягненнями у своїй галузі знань, а також у суміжних науках.

Перцептивні здібності – це здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з таким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів. Про такого вчителя учні говорять, що він ніби й не дивиться, а все бачить.

Мовні здібності – це здібності чітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови, а також з допомогою невербальних засобів (міміки, пантоміміки). Це одна із досить важливих здібностей вчителя. Мовлення вчителя на уроці завжди звернене до учнів. Воно повинно бути переконливим, простим, зрозумілим, образним, виразним та емоційно забарвленим. Для вчителя повинна бути характерна чітка дикція, багатство словникового запасу, відсутність різних помилок.

Організаторські здібності – це вміння організовувати учнівський клас, згуртовувати його, правильно організовувати свою власну діяльність (планування, контроль тощо). Робота вчителя, по суті, завжди включає й себе елемент організації і самоорганізації. Тому розвиток організаторських здібностей має вийнятково важливе значення в його професійній підготовці, вдосконаленні майстерності.

З організаторськими тісно пов'язані експресивні здібності, що виражаються в емоційній насиченості, умінні транслювати себе учням. Правильна дикція, добре підготовлений голос, дихання, узгодженість мови, міміки і жестикуляції – усе це входить у поняття «педагогічна техніка». Добрий вихователь володію мімікою, може надати своєму обличчю необхідного виразу або стримати свій настрій.

І.А. Зязюн та В.О. Сластенін правильно ставлять завдання навчати студентів основ педагогічної техніки: «Вчитель, який професіонально володіє педагогічною технікою, відзначається умінням перетворювати в апарат педагогічного впливу свої емоції, голос, жест, міміку. Мова педагога повинна бути точною, переконливою, яскравою, жвавою, дієвою, образною і захоплюючою.

Сугестивні здібності виражають здатність вчителя до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі домагатися в них авторитету. Двосторонність педагогічного процесу: «вчитель-учень», «вихователь – вихованець» передбачає необхідність володіння педагогами сугестивними здібностями. Звичайно, це насамперед пов'язано з переконаністю самого педагога, з рівнем його педагогічної свідомості. Велике значення при цьому має цілеспрямованість дій, сформованість вольової сфери педагога. Здатність «читати з обличчя» називають перцептивною здатністю. Розуміння вчителем, вихователем дитячих емоцій, врахування їх в організації навчально-виховного процесу позитивно позначається на його результатах.

Педагогічна уява – спеціальна здатність, яка має вияв у передбаченні результатів своїх дій в проектуванні розвитку особистості учня. Вона пов'язується з педагогічним оптимізмом, з вірою у можливості виховання, вірою в людину.

Педагогічна рефлексія – здатність оцінити свою діяльність, її результати, свою концепцію, свій індивідуальний стиль.

Одним з компонентів педагогічних здібностей є розподіл, обсяг і переключення уваги (педагогічна спостережливість).

Педагогічні здібності тісно пов'язані із спеціальними здібностями, наприклад, артистичними, музичними, технічними і т.д. Талановиті педагоги захоплюються музикою, літературою, сценою. Важливим є те, що ці здібності включаються в педагогічну діяльність, підпорядковуються їй.

Останніми роками дедалі частіше проводяться спеціальні експериментальні дослідження, присвячені ролі окремих перелічених вище здібностей у професійній діяльності педагога Так, наприклад, досліджувалися перспективні здібності – розуміння школяра вчителем (С.В. Кондратьева, В.М. Роздобудько). Одержано деякі цікаві дані: жінки-вчителі в цілому, точніше розуміють школяра, ніж чоловіки, викладачі гуманітарних предметів краще, ніж вчителі точних дисциплін. Впливає на цю здатність також інтелектуальний рівень і конструктивне уявлення, Комунікативні здібності – це здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ним правильні взаємовідносини, наявність педагогічного такту (Я.В. Страхов, Н.В. Кузьміна).

Педагогічний такт пронизує всю діяльність і поведінку вчителя. Він проявляється в умінні знаходити найбільш ефективні засоби впливу на учня, дотриманні міри у використанні виховних впливів, уважності і чуйності, врахуванні індивідуально-психологічних особливостей дітей.

Отже, педагогічні здібності проявляються в особливій чутливості до педагогічних цілей, засобів і результатів міжособистісних стосунків педагога та учнів. Базисним компонентом педагогічних здібностей виступає здатність протидіяти розвитку втоми при роботі з людьми і витримувати емоційні навантаження в процесі спілкування (соціальна працездатність і саморегуляція).

3. Психолого-педагогічні умови формування особистісних цінностей майбутнього вчителя

Духовно-інтелектуальні цінності, що стали надбанням люди, класифікують за найрізноманітнішими ознаками і, таким чином, ділять їх на декілька груп. Так, наприклад проф. Вишневський О.І. в окремі групи відносить вартості особистого життя, сімейного, громадянські вартості, національні та ін. [2, 127–129]. Подібні класифікації знаходимо в інших авторів. Але оскільки найбільшу частину свого життя людина витрачає на трудову діяльність, у якій вона формується і розвивається як особистість, то найчастіше для її характеристики використовують особистісні та професійні цінності.

У системі особистісних цінностей дослідники найчастіше виділяють ті якості особистості, котрі зумовлюють характер її взаємин з людьми, що складають для неї соціальне мікросередовище (члени неформальних об’єднань, навчальні, трудові, спортивні об’єднання, громадські організації тощо).

Особистісні цінності людини відіграють неабияку роль у професійній діяльності фахівця будь-якого профілю. Але значущість їх у різних видах професійної діяльності неоднакова. Так, наприклад, висока культура спілкування є особистісною цінністю людини. Але коли особистість реалізує себе в системі «людина – людина», то ця цінність більшою мірою набуває чинності професійно значущої, ніж, скажімо, у випадку її реалізації у таких системах, як «людина – техніка», «людина – природа» та ін. Це, зокрема, стосується педагогічної професії. Як засвідчують численні дослідження учні сприймають та оцінюють вчителя передусім як людину, особистість. І тільки після цього – як професійного педагога, фахівця. Тому в процесі формування учителя особистісні та професійні цінності за своєю значущістю для навчально-виховної роботи з дітьми можемо розглядати як рівнозначні, тобто однаково важливі, а їх формування та розвиток – як актуальну проблему педагогічної науки і практики.

Для забезпечення повноцінної професійної підготовки вчителя необхідно мати досить повне уявлення про склад і структуру ти цінностей, що є психолого-педагогічними передумовами творчої педагогічної діяльності [4, 72]. Таке уявлення конче потрібне наставникам майбутніх педагогів, тобто викладачам, бо без нього неможливо забезпечити цілеспрямоване формування особистості вчителя, передусім педагогічне керівництво цим процесом. Воно потрібне й самим майбутнім педагогам, бо без такого уявлення неможлива повноцінна організація їх професійного самовиховання.

Вивчаючи цінності майбутніх педагогів, проф. Скульський виявив, що переважна їх більшість усвідомлює себе виключно в якості з властивими їй загальнолюдськими цінностями. Водночас дані про усвідомлення ними своєї ролі майбутніх вчителів практично не виявлено. Тому серед пріоритетних цінностей не бачимо тих. що свідчили б про професійну орієнтацію майбутніх учителів на відповідні цінності (наприклад, на професійні знання, вміння, здібності тощо). А значить майбутній учитель належним чином не усвідомлює свій професійний ідеал як своєрідну модель, на яку він мав би орієнтуватися в процесі навчання, самоосвіти, виховання та самовиховання [5, 201].

Зауважимо, то в науці немає чітких критеріїв розмежування особистісних і професійних якостей вчителя. Та воно й не завжди потрібне. Важливо знати склад них цінностей з тим. щоб можна було підбирати адекватні педагогічні засоби й способи їх формування.

Справді, дна з цінностей людини, незалежно від її професії – це справедливість. З іншого боку, справедливістьє також важливою професійною якістю вчителя і, якщо існують певні педагогічні засоби формування справедливості як особистісної цінності, то немає жодної потреби у пошуках засобів формування цієї ж якості як професійної цінності. Натомість дуже важливо навчити майбутніх педагогів властиві їм особистісні якості «трансформувати» у площину професійної діяльності з тим, щоб усвідомити їх професійну значущість.

У намаганні «розвести» поняття «особистісні» та «професійні» цінності деякі дослідники до перших відносять: любов, терпимість, повагу, співпереживання, відповідальність, розуміння людини (емпатію), добро, щирість, чесність, порядність, справедливість, а до професійно-педагогічних – розвинену емпатію, високий рівень культури спілкування, педагогічні знання, вміння, здібності (комунікативні, гностичні та ін.), педагогічну уяву, вміння впливати на розум, почуття і поведінку інших, педагогічну техніку, інтереси, нахили тощо.

Формування особистісних і професійних цінностей вчителя зміщене в часі. Зокрема, особистісні якості людини формуються з раннього дитинства і є предметом розвитку на протязі всього її життя. Формування професійних якостей людини частково відбувається в процесі профорієнтаційної роботи, а далі – в процесі професійної підготовки та професійної діяльності. Зокрема, в процесі професійної підготовки особливу увагу слід приділити формуванню таких якостей майбутніх учителів, як професійна спрямованість, увага, пам'ять, педагогічне мислення, здібності. Особливе значення в педагогічній діяльності мають професійно специфічні здібності вчителя, а саме: організаторсько-педагогічні; дидактичні; перцептивні; комунікативні; сугестивні; гностично-дослідницькі; науково-пізнавальні здібності.

Поряд із спрямованістю особистості, її інтересами і емоційно-вольовими якостями здібності розглядаються як передумови успішної діяльності. Кожен з компонентів здібностей при їх актуалізації виступає й передумовою ефективної педагогічної діяльності. [4. 79–80]. Педагогічні здібності можна розділити на дві групи: власнепедагогічніздібності та інші якості особистості, які с необхідною умовою ефективної професійної діяльності вчителя. Вирішальним фактором на шляху до досягнення успіху в даній діяльності є загальна спрямованість особистості майбутнього вчителя. Тому, при підготовці молоді до педагогічної діяльності потрібно знати, на які цінності вона орієнтується, до чого прагне а житті, що хоче змінити, створити чи отримати, в чому бачить особистісний смисл.

Система ціннісних орієнтацій визначає змістовний аспект спрямованості особистості і створює основу її ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світосприйняття і ядро мотивації життєвої активності, основу «життєвої філософії». Тому, в процесі професійної підготовки вчителя вкрай важливо зосередитись на формуванні особистості спеціаліста, оскільки від того, який зміст має для нього професія, яка основа його життєвої концепції, залежить успішного професіоналізму.

Проблему «індивідуальність-професія» можна розглядати в трьох аспектах, а саме: індивідуальність і вибір професії, індивідуальність і своєрідність професійного становлення та, індивідуальність як результат професіоналізації особистості. Останнє слід розуміти як вплив самої професійної діяльності та формування індивідуальності. Вимоги професії до людини формують специфічні професійно важливі якості, особливості особистості. Тому, основою професійно-важливих якостей є спеціальні здібності, які, на відміну від загальних, забезпечують успішність діяльності в конкретних її видах [1, 10–12].

Бібліографія

1. Борисова E.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. – М.: Знание, 1991. – 80 с.

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996 – 236 с.

3. Кондрашева Л.B. Морально-психологічна готовність студента до вчительської діяльності. – К.: Вища школа, 1987. – 53 с.

4. Скульський Р.П. Підготовка майбутніх учителів до педагогічної творчості. – К.: Вища школа, 1992. – 124 с.

5. Скульський Р.П. Цінності освіти і виховання. Наук.-метод. збірник за ред. Сухомлинської. – К., 1997.

6. Смирнова Е.Э. Пути формирования модели специалиста с высшим образованием. – Л.: Изд-во Ленинг. Ун-та, 1977. – 112 с.

7. Фонарев А.Р. Формы становления личности в процессе ее профессионализации. // Вопр. психол. – 1997. – №2. – С 88–93.