За підрахунками фахівців обсяг знань на межі ХХ – ХХІ ст.ст. збільшився в 15-25 разів, а в останній третині ХХ століття інтенсифікація цього процесу призвела в порівнянні з попереднім періодом до збільшення більш ніж у 150 разів, що вплинуло на один з основних принципів традиційного методу навчання - стабільність, тобто його зміст повинний бути таким же динамічним, як наука, виробництво і система управління. Тому перед навчанням, поряд з передачею стабільної системи знань висувається задача учити мислити і самостійно здобувати знання. Однією з найважливіших задач навчання стає розвиток логіки мислення, уміння послуговуватися загальними методологічними принципами. Важливо не просто вивчити основні дефініції, стандартні формули, положення, а вміти користуватися знаннями і засвоєними принципами. Необхідно формувати в процесі навчання здатність до самоосвіти - без цього не можна мислити сучасну освіту.

Вимоги сьогоднішнього дня в підготовці фахівця, а також аналіз накопиченого у вітчизняних і закордонних вузах досвіду представляє можливість обґрунтування концептуальної моделі сучасної вітчизняної вищої освіти. Необхідність такої концепції зумовлена соціально-економічними явищами, що відбуваються в суспільстві: посиленням демократичних тенденцій і підвищенням ролі загальнолюдських цінностей, розвитком інтеграційних процесів у науці, освіті, становленням ринкових відносин, розвитком національної культури.

Підвищення ролі вузів у науково-освітньому і соціокультурному значенні, необхідність їх перетворення на регіональні науково-учбово-виробничі комплекси вимагають створення нової, системної концепції освіти. У її центрі винна стояти вільна, соціально активна, творча і духовна особистість студента, чия підготовка винна бути адекватною змісту і способам реалізації майбутньої професійної діяльності.

Потреба в новій концепції професійно-орієнтованої освіти пов'язана також з наявністю істотних недоліків у системі вищого і, зокрема, академічної освіти, яка ще знаходиться під впливом суб'єктивізму і командно-адміністративного стилеві управління. Вищій професійній освіті як і раніше властивий консерватизм змісту, форм, методів навчання і виховання, переважно інформаційний характер навчання на шкоду підготовці до практичної діяльності, розвитку особистості і залученню до широкої світової культури, що було підкреслено в попередньому розділі як стратегічна задача сучасної національної освіти.

Невисокий рівень саморегуляції діяльності студентів і мотивації до оволодіння основами майбутньої професійної діяльності, слабкий розвиток їх пізнавальних потреб, індивідуального творчого потенціалу є підтвердженням того, що людина і його особистість ще не поставлені в центр системи вищої освіти.

Аналіз протиріч сучасної вищої освіти дозволяє розкрити деякі закономірності його сучасного стану і шляхів подальшого розвитку, тім самим полегшити процес виділення принципів системи.

До числа протиріч соціально-економічного характеру належати:

- протиріччя між динамічними потребами суспільства в підготовці висококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільним зростом матеріально-технічної бази вузів;

- протиріччя між існуючим авторитарним, адміністративно-командним стилем управління вищою освітою і тенденціями сучасної освіти до автономії і самоврядування;

- протиріччя між необхідністю і можливостями підготовки професійно-компетентних кадрів за новими спеціальностями і спеціалізаціями;

- протиріччя між вимогами до особистості і діяльності фахівця і фактичним рівнем готовності вузів до виконання соціально і професійно обумовлених функцій.

До числа методологічних протиріч можна віднести:

- протиріччя між збільшеними соціально-психологічними, педагогічними і методичними вимогами до створення цілісної системи підготовки кадрів високого професійного профілю і недостатньою методологічною розробленістю цієї проблеми;

- протиріччя між масово-репродуктивною підготовкою фахівців у вузі й індивідуально-творчому характері його діяльності;

- протиріччя між цілями і задачами, що стають перед вузами в справі підготовки висококваліфікованих фахівців і суб'єктивно визначеним обсягом навчального години на вивчення дисциплін загальнотеоретичного, спеціального і професійно-практичного циклів.

До змістовно-процесуальних протиріч належати:

- протиріччя між безупинно збільшуваним обсягом навчального матеріалу, необхідного для підготовки фахівців-викладачів, і годиною, відведеним на підготовку фахівця, а також різними можливостями студентів;

- протиріччя між необхідністю інтеграції всіх предметів відносно кінцевих цілей вузівського навчання і диференціацією їх викладання;

- протиріччя між абстрактністю викладання окремих фундаментальних і спеціальних навчальних предметів і конкретністю задач професійно-педагогічною діяльності фахівця, у вирішенні яких йому необхідно враховувати дані різних дисциплін;

- протиріччя між теоретичними формами викладу навчального матеріалу і предметно-практичним характером діяльності майбутнього фахівця;

- протиріччя між рівнем підготовки фахівців і реальних вимог сучасного виробництва і соціальної системи, що веде до незатребуваності чи знань до необхідності їхнього поповнення;

- протиріччя між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу у вузі, орієнтованої на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільства в педагогові, що володіє творчою активністю, самостійністю, проблемним стилем мислення.

Сучасна концепція вищих професійних закладів повинна бути створена з урахуванням історичних уроків розвитку вітчизняної системи і закордонного досвіду професійної підготовки фахівців, на основі результатів творчих пошуків педагогічних колективів і окремих вчених України. В умовах сучасного осмислення і підходу, вища професійна освіти розглядається в трьох взаємозалежних аспектах: змісту, функціонування і розвитку. Згоді цьому, вона являє собою не статичну, а що розвивається і систему, яка саморозвивається.

Сучасна освіта - це система професійної підготовки різних спеціальностей і профілів, що характеризується фундаментальністю, універсальністю, гуманітарною і науково-дослідною спрямованістю. Ця система припускає орієнтацію студентів факультетів (відділень, спеціалізацій) на освоєння загальнотеоретичних, спеціальних, психологічних знань, придбання науково-дослідних і практичних навичок і умінь для того, щоб творчо оперувати ними при рішенні проблемних задач.

Вища освіта в даний час - це система багаторівнева, що включає безупинну підготовку - бакалаврів, фахівців і магістрів. Умови вищої освіти дозволяють вести перепідготовку кадрів, а також підвищення їхньої кваліфікації. З визначеним ступенем умовності можна говорити і про підготовку науково-дослідницьких і педагогічних кадрів визначених галузей, що передбачено програмами магістерської підготовки й аспірантурою.

Вища освіта є системою, яка, з одному бокові, відповідає на споживи і запити студентів у їх особистісному і професійному становленні, з іншого бокові - задовольняє соціальне замовлення в підготовці фахівців для різних схем виробничого, соціального і культурного життя сучасного суспільства. У цьому зв'язку основні цілі вищого професійної освіти отримують подвійну орієнтацію:

Метою студентів є пізнавальна діяльність, інтелектуальний й емоційний розвиток, що сприяє формуванню особистісно-спрямованих і індивідуальних якостей, що відповідають їх здібностям, інтересам, потребам у рівні освіти.

Метою сучасного вузу є забезпечення високого рівня загальнонаукового, спеціального і професійного індивідуально-творчого розвитку студента, що опановує основами професії, загальної культури, що дозволяють виявити їх у конкретній діяльності і процесі безупинної самоосвіти.

Інтегративним результатом вищої освіти є вільна, соціально активна, творча і духовна особистість компетентного фахівця з вираженою професійною і науково-дослідною спрямованістю, здатна адаптуватися до різноманітних видів діяльності в мінливих соціально-економічних умовах.

Сучасна освіта у вищій школі спирається на ряд основних принципів, обумовлених вимогами до підготовці фахівців. Серед них необхідно виділити такі:

- Фундаментальність, що виявляє собі в ході впровадження в навчальний процес теорії високого ступеня спільності, що має підвищену інформаційну ємність і універсальну застосовність. Фундаментальність означає глибоке засвоєння наукових основ професійної діяльності в сполученні з практичним оволодінням нею, формуванням системи загальнонаукових теоретичних знань, способів діяльності.

- Інтегрованість, що визначається в органічному зв'язку і взаємопроникненні елементів теоретичної, науково-дослідної, практичної підготовки студентів. Сучасний рівень науки формує зміст загальнотеоретичної, спеціальної, психолого-педагогічної підготовки фахівця, а професійна практика задає основні параметри моделі діяльності майбутнього фахівця конкретного профілю. Інтеграція вищої освіти - це перехід від аналітичного підходу у викладанні кожної навчальної дисципліни до синтезуючого, заснованому на міждисциплінарних цілемотиваційних, змістовних, процесуальних і методичних функціональних зв'язках усіх наук, які вивчаються у вузі.

- Універсалізація, спрямована на формування в студентів різносторонніх педагогічних знань і способів діяльності, професійних і особистісних якостей на основі взаємодії і гармонізації властивостей шкірного з елементами університетської педагогічної освіти: змісту, структури, функцій. Універсалізація виявляється в системному характері діяльності викладачів і студентів, теоретичних і практичних зайняти, навчальної, наукової і практичної роботи, навчально-методичних, технічних засобів і технологій навчання.

- Професіоналізація - послідовність загальної спрямованості всієї навчально-виховної, науково-дослідної діяльності студентів і викладачів на вивчення дисциплін загальнонаукового, спеціального і професійного циклів у контексті майбутньої професії. Професіоналізація припускає створення позитивного ставлення до процесу підготовки педагога в університеті, а також врахування тенденцій системи середньої, середньо-спеціальної і вищої освіти і випереджальний характер розвитку професійної освіти у вузі.

- Інтелектуалізація, що сполучує спеціальну професійну підготовку фахівця з розвитком його кругозорові, морально-естетичної і професійної культури, формуванням систем діяльнісного підходу до оволодіння окремими, міжпредметними й узагальненими знаннями, уміннями, навичками. Інтелектуалізація підготовки фахівця у вузі забезпечується вивченням загальнотеоретичних і соціокультурних дисциплін, матеріальної і духовної культури, розвитку соціально-економічних, освітніх систем, внеску в розвиток цих систем видатних учених свого години. У ході засвоєння інформації, характерної для вищої освіти, у студентів формуються способи евристичних і проблемно-пошукових дій, прийоми і методи розумової і практичної діяльності, що впливають на вироблення системного стилеві мислення, цілісного світогляду.

- Безперервність освіти, що зв'язана з оптимальним задоволенням реальних потреб майбутніх фахівців у спеціалізації, здійснюваної в ході практичної діяльності, стажування, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип припускає послідовність вузівської освіти з попередніми її етапами, багаторівневість самого процесу вищої освіти, безперервність постійного професійного вдосконалювання студента і спрямованість до своєї майбутньої життєдіяльності, високий рівень сформованості умінь самостійно учитися.

- Індивідуалізація і диференціація, що забезпечують індивідуально-творчий підхід до навчання студентів, що враховує аспекти індивідуальних особливостей учнів, повний розвиток їх особистісних і професійних інтересів, потреб, здібностей і можливостей. Сучасна освіта винна ґрунтуватися на предметній системі навчання, що надає студентам можливість складати індивідуальний навчальний план відповідно до обраної програми навчання.

- Інноваційність, що виявляється у варіативності, динамічності змісту, форм, методів і технологій підготовки студентів до різних видів педагогічної роботи в середніх, середньо-спеціальних і вищих навчальних заставах. Інноваційний характер освіти в сучасному вузі формує світогляд фахівців, в основі якого лежить здатність і можливість творчого перетворення соціальної дійсності, проектування, організації і здійснення професійної діяльності, що припускає інваріантість розв'язання задач, багатокритеріальність контролеві й оцінки досягнутих результатів.

- Національно-регіональний підхід, спрямований на задоволення вузами соціального замовлення в підготовці викладачів різних спеціальностей, необхідних навчальним заставам регіону, країни. Цей принцип враховує соціальні, економічні, культурні умови розвитку професійної освіти і припускає органічний зв'язок навчально-виховного процесу з загальнолюдською і національною історією, культурою, ментальністю, традиціями народів України, її регіонів. У цьому змісті, Донбас представляє один з найважливіших стратегічних регіонів країни, що вимагає своєї регіональної системи планування і професійної підготовки фахівців, у тому числі і керівників. Саме завдяки цим потребам у 1992 р. була відкрита Донецька державна академія управління, що готує фахівців високої кваліфікації для регіону, стратегічно важливого в економічному і соціальному значенні України.

Сучасна професійна освіта здійснюється у вузах різного типу. Це університети, академії, інститути, факультети, відділення і спеціалізації, що історично склалися в Україні, а також підсистему підготовки фахівців з ученими ступінями в професійних областях, форми підвищення педагогічної кваліфікації в післявузівський період. До системи спеціального професійної освіти також входять технікуми, коледжі, училища, що функціонують при вузах і взаємодіючі з ними на договірній основі. Форми вищої освіти можуть розвиватися на державній, муніципальній, комерційній основі, підрозділяючи на очну, заочну, вечірню, екстернат тощо.

Інтенсивний розвиток сучасної професійної сфери викликає зміни у вимогах до фахівців у видах кваліфікаційної діяльності і профілю фахівця. Для одних студентів властиве тяжіння до визначеного виду діяльності. Інші в ході навчальної педагогічної практики і, особливо, у процесі своєї діяльності після закінчення вузові прагнуть до подолання твердого поділу професійної праці на види, роблять їх усі більш взаємодоповнюючими. Для них є характерним сполучення усіх видів в органічну-цілісну систему.

Таким чином, ще одним структурним компонентом системи вищої освіти є визначення профілю фахівця, його індивідуальної концепції професійного розвитку. Профіль фахівця визначається безпосереднім контактом студентів IV-V курсів з формами конкретної трудової діяльності, де він проходити професійну практику й у майбутньому має намір працювати. Профіль залежить від професійних функцій, які виконуються майбутнім фахівцем і інтенсивністю відтворення необхідного обсягу знань.

Фахівець вузького профілю зобов'язаний володіти системою фундаментальних спеціальних, знань, умінні, способів дій, необхідних для виконання функцій визначеної сфери діяльності. Особиста концепція професіоналізму студента - повинна бути спрямована на розвиток професійних здібностей і готовності до творчого рішення професійних задач.

Фахівець комплексного профілю - має системні знання і поліфункціональну діяльність. Випускник вузові, академії, який виконав індивідуальний план з рядові додаткових спецкурсів і спецсемінарів, отримує професійну підготовку, необхідну йому для вирішення комплексові задач у широкій сфері професійної діяльності.

Фахівець інтегративного профілю - підготовлений до універсально-функціональної діяльності має універсально-синтетичні знання. Головною властивістю професійної діяльності фахівця інтегративного профілю є володіння кількома видами діяльності, характерними для взаємодії спеціалістів з цілісною професійною системою. За період навчання у вузі студент реалізує свої індивідуальні можливості і здібності в поєднанні предметних, дослідницьких, організаційних видів діяльності в єдину, орієнтовану на кінцевий результат. Майбутній фахівець інтегративного профілю повинний бути готовий до виконання своїх функціональних обов'язків на всіх стадіях професійного процесу - діагностичного, проектувального, організаційного, формуючого, контрольно-перевірочного, інтерпретаційного.

Два типи фахівців - комплексного і інтегративного профілю являють собою підтипи фахівця широкого профілю, найбільш характерного для сучасної вищої освіти. Така гнучка система вищої освіти дозволяє формувати в студентів комплекс еталонів і норм професійної діяльності. Разом з тім, майбутній фахівець опановує тім досвідом, що співзвучний його особистісним цілям, задачам і є основою будівництва професійної перспективи.

Модель сучасної вищої освіти також передбачає три рівні підготовки фахівців:

I рівень – загально-предметно-гуманітарна освіта (базова освіта): єдина фундаментальна, гуманітарна і предметна підготовка, необхідна шкірному студентові, незалежно від конкретної спеціальності, орієнтована на загальнонаукову і функціональну технологічну підготовку.

II рівень - професійна освіта (підготовка бакалаврів): комплекс загальнонаукової, спеціальної, культурологічної підготовки студентів, орієнтованої на фундаментальну-технологічну підготовку, формування компетентних фахівців у широкій області професійних знань.

III рівень - проектована професійна освіта (підготовка фахівців, магістрів і кандидатів наук), право тримання якого дається на конкурсній основі, в умовах комплексові, орієнтованого на індивідуально-творче формування особистості конкурентноздатного спеціаліста широкого і інтегративного профілю.

Література

Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев: Вища школа,1985.-112с.

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998. – 436 с.

Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост.-Н.П. Калиниченко.- М.:Педагогика, 1988.-640 с.

Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. – Киев: Вища школа, 1995.-237.

Давыдов В.В. Теория развивающего обучения, М.; Высшая школа., 1996. 376с.

Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології. - М.: 1995.