ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра «Економіка підприємств»

РЕФЕРАТ

на тему:

«Основні поняття інвестування (сутність, об’єкти, суб’єкти) у Законі України «Про інвестиційну діяльність»

з дисципліни «Інвестування»

Виконав Гузь Д .Ю.

42 гр. ОА

Перевірив .

Мелітополь

2006

З часу реформування економіки поняття інвестиції ввійшло в економічну літературу в країнах Східної Європи, включаючи країни СНД, що можна пояснити реформуванням економіки цих держав. Раніше поняття інвестицій трактувалося як сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції ототожнювались з поняттям "капітальні вкладення".

Вітчизняні і зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища, як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Під інвестиціями в самому широкому змісті розуміють вкладення капіталу в будь-який формі з метою одержання доходу або соціального ефекту в майбутньому. Для інвестора першорядною справою є досягнення цілей, які він ставить, фінансуючи проект, а створюваний об'єкт перетворюється в кошти, що забезпечують досягнення мети. Створення конкретного об'єкта є проміжною метою й даний об'єкт ліквідується або продається як тільки перестає відповідати поставленим цілям.

Інвестиційна діяльність включає розробку ідеї, обґрунтування проекту, матеріально - технічне й фінансове забезпечення, керування діяльністю створюваного об'єкта, включаючи його ліквідацію або перепрофілювання відповідно до умовами, що змінюються, і можливостями досягнення інвестором поставлених цілей.

Мета інвестиційної діяльності:

- збільшення прибутку в довгостроковій перспективі за рахунок збільшення обсягу продажів,

- підвищення вартості фірми,

- підвищення іміджу фірми,

- досягнення певних цілей конкуренції (збільшення частки ринку, освоєння нових ринків),

- санація,

- захист капіталу від інфляції,

- одержання стабільного високого доходу.

В сучасній економічній літературі термін "інвестиції'' часто трактується досить вузько або помилково. Як правило, інвестиції трактуються як будь-яке вкладання коштів, яке може не приводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так звані споживчі "інвестиції'', тобто придбання предметів довгострокового користування, які своїм економічним змістом не можуть бути віднесені до інвестицій. Часто поняття "інвестиції" замінюють терміном "капітальні вкладення". Слід мати на увазі, що термін "капітальні вкладення" набагато вужче поняття, ніж "інвестиції": Багато авторів вважають, що інвестиції є вкладенням грошових коштів. При цьому слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

Законом України інвестиції трактуються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями закон визначає:

кошти, цільові банківські вклади, паї. акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно,

майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Об’єктами інвестування можуть бути підприємства, які будуються, реконструюються або розширюються, інші основні фонди, які орієнтовані на вирішення певного завдання. Вони відрізняються за обсягом виробництва (масштабами проектів, виробництва продукції, робіт і послуг), спрямованістю (виробничі і соціальні), за характером і змістом етапів здійснення проектів, за формами власності (державні або приватні), за характером і ступенем участі держави (кредити, пакети акцій, податкові пільги, гарантії), окупністю коштів, ефективністю кінцевих результатів та іншими ознаками.

Згідно ЗУ «Про інвестиційну діяльність» інвестиції класифікуються за окремими ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів виділяють реальні та фінансові інвестиції

Реальні (капіталоутворюючі) інвестиції - це вкладання в галузі економіки та види економічної діяльності, що забезпечують приріст виробничих та невиробничих фінансових активів, тобто вкладання в основний капітал, запаси матеріальних обігових коштів, матеріально-речові цінності чи придбання земельних ділянок, об'єктів природокористування тощо Це можуть бути нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом і які характеризуються як інноваційні інвестиції.

Фінансові інвестиції - це вкладання коштів в різноманітні фінансові активи, серед яких найбільшу частку займає вкладання в цінні папери, акції, облігації.

Співвідношення між реальними та фінансовими інвестиціями залежить від типу і рівня розвитку економіки та його інституцій. У провідних країнах з ринковою економікою переважають саме фінансові інвестиції, оскільки основним джерелом залучення коштів для реалізації інвестиційних проектів є випуск цінних паперів та реалізація їх на фондовому ринку.

2. За характером участі в процесі інвестування виділяють прямі і непрямі інвестиції. Тобто фінансові інвестиції, які peaлізуються у вигляді цінних паперів, котрі надають право власності (право володіння акціями), в залежності від обсягу, який концентрується в одного власника, можна розділити на прямі і портфельні інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладання коштів. Прямі інвестиції відповідають такому обсягу цінних паперів, який дає право їх власникові суттєво впливати на розробку та прийняття управлінських рішень в напрямку розвитку компанії і навіть на повний контроль над нею. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, які мають точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Портфельні інвестиції хоча и надають право власності, але їх обсяг незначний у сукупності всіх цінних паперів, емітованих підприємством, а тому вони не можуть впливати на ухвалення рішень щодо управління ними. В більшості випадків власники портфельних інвестицій не ставлять собі за мету управління підприємством (компанією), їх більше цікавить розмір дивідендів, які вони одержують за свої акції.

Портфельними ці інвестиції називають тому, що їх власники не обмежуються купівлею акцій одного підприємства, а мають у своєму володінні частку акцій інших підприємств, що пояснюється прагненням одержати стабільний прибуток за вкладеним капіталом і зведенням до мінімуму ризику щодо його втрати. Така сукупність акцій різних компаній у володінні одного інвестора називається портфелем.

Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступного управління ними. В цьому випадку вони купують цінні папери, які випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують за своїм вибором у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а одержані доходи розподіляють між своїми клієнтами. Таким чином, суть непрямих інвестицій полягає в тому, що дрібні інвестори (це, як правило, населення) безпосередньо не вкладають кошти в акції підприємств, а купують цінні папери різноманітних інвестиційних фондів, які, акумулюючи в собі ці кошти, розміщують їх на власний розсуд в акції підприємств. При цьому ці інвестиції можуть бути як прямими, так і портфельними, а одержані дивіденди розподіляються між населенням-вкладником.

Для України досить важливими є прямі інвестиції, бо в цьому випадку інвесторами виступають значні транснаціональні корпорації, визнані лідери в світовому розвитку. Не слід очікувати змін на краще від розвитку портфельного інвестування. Хоча портфельні інвестиції і надають необхідні фінансові ресурси, з позицій виробника в технологічному плані не відбувається змін на краще. Портфельні інвестори завжди прагнуть вкладати кошти в підприємства зі стабільним прибутком та гарантованими перспективами у майбутньому, тоді як прямі інвестори можуть вкладати кошти в підприємства, які при докорінній реконструкції га модернізації в майбутньому даватимуть значні прибутки.

Доповнюють реальні та фінансові інноваційні та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції - це вкладання коштів у нематеріальні активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу та впровадження інновацій з метою створення нових або збереження чи розширення існуючих ринків збуту. В промислово розвинутих країнах з високим рівнем техніки і технології інновації за своїм змістом наближені до реальних. Разом з тим в окремі періоди доводиться здійснювати інвестиції в підтримку технічно відсталих, малопродуктивних галузей виробництв.

Інтелектуальні інвестиції - це вкладання коштів у формування творчого потенціалу та професійних навичок громадян в усіх сферах суспільно-економічного життя, а також придбання об'єктів інтелектуальної власності, якими є авторські права, винаходи, патенти, промислові зразки, інша інтелектуальна продукція В більшості випадків за своїм змістом і напрямками використані інтелектуальні інвестиції одночасно є інноваціями.

Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загальною рівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємозаборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкоплинних фінансових операцій. Збереження науковою потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносин спричинила розвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунути неможливо. Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції це вкладання капіталу на період не більше року (це можуть бути короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів).

Довгострокові інвестиції - це вкладання капіталу на період, який триває більше року. Такий поділ прийнятий в практиці обліку , але, як показує досвід, він вимагає деталізації. В досвіді діяльності значних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізують так: 1) до 2 років, 2) від 2 до 3 років, 3) від 3 до 5 років, 4) більше 5 років.

4. За формами власності інвестиції ділять на приватні, державні, власність іноземних інвесторів, спільні інвестиції.

За розподілом інвестицій за формами власності можна оцінити характер економічної формації, рівень розвитку економічних відносин в країні та ступінь державного втручання в суспільний розвиток. Форма власності впливає на ефективність інвестування, оскільки процедура розробки інвестиційних проектів та контроль за їх виконанням відрізняються для інвесторів з різною формою власності.

Приватні інвестиції - це вкладання коштів, яке здійснюється громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.

Під державними інвестиціями розуміють вкладання коштів, яке здійснюються центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок коштів і бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів. Джерела державних інвестицій поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішнім джерелом державних інвестицій є кошти державного та місцевих бюджетів. Значним внутрішнім джерелом цього виду інвестицій є продаж облігацій державної позики, кредити Національного банку тощо. В Україні одним із засобів подолання інфляційних проявів є скорочення видатків бюджету через значну його дефіцитність. В зв'язку з тим, що соціальні видатки не можна скорочувати, то основною статтею скорочення видаткової частини бюджету стало скорочення видатків на народне господарство та державні капітальні вкладення. Кошти, одержані від продажу державних цінних паперів, не мали інвестиційної спрямованості, а використовувались для покриття дефіциту бюджету, а їх широкомасштабний продаж обмежив кредитні можливості комерційних банків. Надмірне застосування цього механізму мобілізації коштів стало одним із вагомих чинників фінансової кризи яка спалахнула в Росії і не обійшла Україну в серпні-вересні 1998 р.

Зовнішніми джерелами державних інвестицій є кредити міжнародних організацій, урядів зарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державних цінних паперів на зовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами, державами.

Вирішальне значення для обсягів зовнішніх інвестицій має економічний клімат в країні, в яку спрямовуються інвестиції. Від економічного клімату в країні залежить структура зовнішніх інвестицій, співвідношення між обсягами кредитів, наданих міжнародними організаціями, урядами закордонних країн, з одного боку, та обсягами іноземних інвестицій – з другого. Основними чинниками, які формують економічний клімат та інвестиційну привабливість, у відповідності до класифікації ризиків, що виникають при реалізації інвестиційного проекту, є:

стабільність економічного законодавства та поточні економічні ситуації;

зовнішньоекономічна політика країни-одержувача;

політична ситуація в країні;

коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо.

В Україні ці умови досить нестабільні, а це визначає низьку інвестиційну привабливість для закордонних інвесторів. Великий попит на інвестиційні ресурси в свій при їх обмеженості є досить проблематичними умовами для широкомасштабного іноземного інвестування в нашій країні.

Під спільними інвестиціями розуміюсь вкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни і іноземним держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.

Інвестиції всередині країни (внутрішнє інвестування) - це вкладання коштів в об'єкти інвестування, які розташовані в територіальних межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції} розуміють вкладання коштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо).

Основними джерелами інвестицій для підприємств є:

власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, суми отриманих страхових виплат на відшкодування збитків внаслідок природних катаклізмів тощо), а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність та залучені кошти (продаж акцій, благодійні внески та інше);

асигнування державного та місцевого бюджетів, що надаються на зворотній основі (державне фінансування);

залучені кошти у вигляді кредитів, наданих державою на зворотній основі, кредитів вітчизняних та зарубіжних банків та інших інституційних інвесторів (інвестиційних фондів, страхових товариств тощо);

іноземні інвестиції у формі як прямих, так і портфельних.

Розглядаючи поняття інвестицій як економічної категорії, джерела їх формування, класифікацію, слід розглянути ще кілька понять, пов’язаних з цим поняттям, які зустрічаються в літературі.

Реінвестиції - це знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання або виготовлення нових засобів виробництва та інші цілі. Такі інвестиції можуть спрямовуватися на заміну наявних об'єктів новими, раціоналізацію і модернізацію технологічного обладнання або процесів, зміну обсягів виробництва, диверсифікацію, пов'язану зі зміною номенклатури, створення нових видів продукції, організацію нових ринків збуту, забезпечення виживання підприємств в перспективі.

Нематеріальні активи - це умовна вартість об'єктів промисловості та інтелектуальної власності (власності на результати інтелектуальної праці, об'єктами якого є винаходи, відкриття), інших аналогічних майнових прав, які признаються об'єктом права власності конкретної юридичної або фізичної особи і приносять їй доход. Вони діляться на фінансові активи - валюта, касова готівка, депозити в банках, чеки, заощадження, страхові поліси, вклади в цінні папери, споживчий кредит, паї тощо; нематеріальні активи – патенти, торгові марки, авторські права та інші.

У практиці планування і обліку довготермінові інвестиції групуються за такими ознаками:

за рівнем централізації джерел фінансування - централізовані кошти (кошти держбюджету), нецентралізовані (власні кошти підприємства, позичені і залучені фінансові ресурси та інші);

за технологічною структурою (склад робіт і витрат): на будівельні і монтажні роботи, придбання всіх видів обладнання, інструментів і інвентарю;

за характером відтворення основних фондів: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння;

за способом виконання робіт: підрядним і господарським способом;

за призначенням: виробничого і невиробничого призначення.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більш ніж ста законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Виходячи з того, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, можна виділити наступні форми інвестиційної діяльності:

• створення юридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;

• ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність;

• придбання рухомого чи нерухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання майнових прав;

• інші форми, не заборонені законами України.

Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

• фінансування фундаментальних досягнень для здійснення якісних змін продуктивних сил агропромислового виробництва;

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• створення і розповсюдження принципово нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур та порід тварин;

• розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій призначених для виробництва екологічно чистої продукції;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат.

Таким чином, ефективна діяльність компаній і фірм у перспективі, забезпечення високих темпів їх розвитку і зростання конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки залежить від рівня їх інвестиційної активності і діапазону інвестиційної діяльності. Однак залучення інвестицій не є одним показником ефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональність використання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення різних видів інвестицій: реальних, фінансових, інтелектуальних, інноваційних тощо. Інвестиційна діяльність нерозривно пов’язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку. Важливе значення при цьому має вміння вигідно розмістити кошти, правильно оцінити інвестиційну привабливість об’єктів інвестування.

Літературні джерела

Гуткевич С. А. Инвестиции и инвестиционный процесс. – К., 2000. – 63 с.

Данілов О. Д. та ін. Інвестування: навчальний посібник/ О. Д. Данілов, Г. М. Івашина, О. Г. Чумаченько. – К.: Видавничий «Комп’ютерпрес», 2001. – 364 с.

Інвестування в аграрній сфері / За ред.. А. В. Чупіса. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2002. – 244 с.

Інвестування: Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни – К.: КНЕУ, 2001. -251 с.

Закон України «Про інвестиційну діяльність»

Музиченко А. С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. Посібник/ А. С. Музиченько. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.

Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 272 с.