УКРАЇНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра маркетингу

Курсова робота

НА ТЕМУ : “ІНФРАСТРУКТУРА РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРСТВА”

Виконавець

студентка групи МЗ –22

2 курсу економічного факультету Дударенко Катерина Сергіївна

Науковий керівник

(кандидат технічних наук,

професор) Алькема Віктор Григорович

Допущено до захисту

__________________________

(кандидат технічних наук,

професор) Алькема Віктор Григорович

БУЧА - 2005

Зміст стор.

Вступ

Розділ 1. Ринок як координатор господарської діяльності у ринковій економці 5

1.1. Місце та значення ринку в економічній системі господарства 5

1.2. Інституціональні основи ринкової системи господарства 10

Розділ 2. Ринкова інфраструктура 12

2.1. Поняття та основні елементи загальної ринкової інфраструктури 12

2.2. Спеціалізована інфраструктура ринкової системи господарства 14

Розділ 3. Банки й небанківські інститути , як функціонуючі елементи інфраструктури ринкової системи господарства 25

3.1 Банки та банківська діяльність

3.2 Небанківські фінансові інститути

Висновки29

Список використаної літератури

Вступ

Розглядаючи тему курсової роботи , яка має назву “ Інфраструктура ринкової системи господарства ” необхідно визначити мету, завдання і актуальність обраної теми. Метою курсової роботи є розгляд основних понять, елементів, функцій, структури ( загальної та спеціалізованої ) та механізму господарської системи як в цілому , так на макро і мікро рівнях, а також зрозуміти як функціонує інфраструктура ринкової системи господарства.

Завданням є вивчення ринку , взаємодії елементів інфраструктури ринкового господарства ; вивчення ринку як механізму, за допомогою якого товарно – грошові відносини перманентно виявляються у господарському житті, бо саме вивчення і розвиток ринкової економіки передусім залежить від розвиненості ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно – посередницьких та інших фірм.

Обрана тема курсової роботи є досить актуальною в наш час, бо саме ринкове господарство є середовищем, “ атмосферою ” , в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв’язки товарного виробництва. Саме вони і є тим “ робочим одягом ”, в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства .

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура . Вона містить такі елементи : аукціони, торгово – промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.

З політико – економічної точки зору ринкове господарство є обов’язковим, невід’ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами. Ринкове господарство в країнах, в економіці яких панувала адміністративно – командна система, практично не застосовувалась. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і структур господарського життя.

Аналіз відносин, що характеризуються категорією “ ринкове господарство ”, слід здійснювати щонайменше в трьох аспектах : історико – цивілізаційному, об’єктивно – суб’єктивному та за фазами суспільного виробництва.

Розділ 1. Ринок як координатор господарської діяльності у ринковій економіці.

1.1. Місце та значення ринку в економічній системі господарства

В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі – продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб’єктів ; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його циклічність . Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства . Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно – грошові відносини перманентно виявляються у господарському житті. Формуючи конкретне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва. Ринок як спосіб організації товарного виробництва можна подати схематично. Авторське бачення такого підходу наведене на рисунку 1

Тлумачення категорії “ ринок ”необхідно розмежовувати на різних рівнях . З погляду буденної свідомості , ринок - це місце , де можна придбати товар , тобто де зустрічаються покупець і продавець . Економічна наука розглядає ринок двояко , як сферу товарного обмінну та як одну з форм економічної організації суспільства . У вузькому розумінні слова ринок - це сфера товарно - грошового обміну , в якій реалізуються відносини купівлі - продажу та здійснюється конкретна господарська діяльність щодо просування товарів та послуг від їх виробників до споживачів . Такий підхід відображає мікроекономічний рівень розуміння ринку . Основні складові ринку індивідуальних товарів - попит , пропонування і ціна .

Ключовими категоріями ринку є попит і пропонування . Попит - сукупна потреба у товарах , яка зумовлена платоспроможністю і виражена у грошовій формі . Пропонування - кількість продукту , що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливості ціни протягом визначеного проміжку часу .

У макроекономічному трактуванні категорія “ ринок ” наповнюється науковим змістом , що пояснює еволюцію та принципи функціонування економіки , класифікацію моделей економічного розвитку різних країн . У широкому розумінні ринок - це така форма економічного розвитку суспільства , за якої ринковим важелям відводиться визначальна роль у саморегулюванні економіки на основі використання цілої низки економічних законів товарного виробництва , а державі відводиться роль додаткового регулятора можливих негативних соціально - економічних наслідків.

Суть кожного ринкового господарства - додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільно корисної праці. Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб’єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб’єкта.

Конкурентно - ринкове середовище визначає най життєздатніші структури. ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки . В умовах ринкової економіки життєздатним зв’язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності. Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб’єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб’єкта .

Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі підприємницьких задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а з другого – цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення , що приймаються. Можливість економічного провалу визначається реальними умовами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів. Будь – яка форма господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати споживачів на користь конкурентів. *

* Базилевич В.Д. , Попов В.М. Економічна теорія - Політекономія – “ Прес ”, 2001

Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх конвертованість. Це кисень для ринкового організму. Про наявність дієздатного грошового інструментарію в споживача з’являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника - реальний стимул інтенсивніше працювати , щоб багатіти , бо гроші - це багатство , а багатство - це гроші ( А. Сміт ) .

Величезне значення для становлення ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе. Вільне ціноутворення - це пункт перехрещення попиту й пропозиції залежно від стану виробництва , економії витрат.

Загальними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки , є :

- багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності ;

- економічна відособленість , тобто певна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників ;

- панування еквівалентних , тобто економічно справедливих зв’язків і відносин між господарюючими суб’єктами ;

- реальна дієздатність товарно – грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін ;

- розвиненість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститутів, маркетингових служб, інформаційно – посередницьких та інших фірм.

Якщо в будь – якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним виробництвом зі всіма наслідками . Головним при цьому є те, що виробничі відносини не є товарно – грошовими, а отже, і економічними. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого - як організаційно – технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробничих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу.

Суб’єкти ринкового господарства

Суб’єктами ринкового господарства можуть бути : кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності ; групи громадян ( партнерів ) ; трудові колективи ; юридичні особи всіх форм власності. Зокрема, йдеться про такі організаційно – господарські форми, як індивідуально – трудова діяльність ; державні підприємства ; кооперативи ; орендні підприємства ; фермерські господарства ; колективні господарства ; народні підприємства ; акціонерні товариства ; малі підприємства ; корпорації, об’єднання , господарські товариства ; асоціації, консорціуми ; спільні ( змішані ) підприємства .

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва ( бізнесу ) : одноосібне володіння, товариства, корпорації. Всі вони є юридичними особами, суб’єктами ринкової економіки.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь – якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон’юнктури ринку, розпоряджатися доходами , що залишилися після сплати податків і внесення інших обов’язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників - власників індивідуальних, колективних , кооперативних, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб’єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товаро – ринкової саморегуляції , розпочати інтенсивну самоорганізацією всієї економічної системи при активній регулюючій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави.

1.2. Інституціональні основи ринкової системи господарства

Ринкова економіка за своїм соціально - економічним змістом є капіталістичною економікою ; вона базується на капіталістичному способі виробництва . Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи , підприємництва і вибору . Споживачі вільні купляти те , що вони вважають доцільним ; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів . В “ економікс ” ринкова економіка розглядається не просто як сукупність господарських ланок, а як складна ієрархічна система трьох взаємопов’язаних рівнів :

мікрорівень - господарські ланки ;

метарівень - галузеві структури ринку ( банки, біржі ) ;

макрорівень - органи ( передусім державні ) регулювання ринку, загальна система ринків.

Навіть побіжне ознайомлення з цією системою дає змогу виявити трьох головних суб’єктів ринкових відносин та ринкової економіки : підприємства ( мікрорівень ), галузь ( метарівень ), суспільство в особі держави ( макросуб’єкт ). Розглянута схема розкриває субординовану систему організації ринкових відносин.

Ринок координує господарську діяльність у ринковій економіці. Він має складну внутрішню будову, яка охоплює різноманітні взаємопов’язані види ринків та його інфраструктуру.*

* Башнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К.,

Ніка - Центр, 2000 р.

Аналіз видів та інфраструктури ринку дає змогу краще зрозуміти суть ринкових відносин.

Складовою ринкової економіки є ринкова система . Ринкова система - це система ринків , цін і конкуренції . Саме система ринків , цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми , що виключають капіталістичний хаос у ринковій економіці , який породжують свобода підприємництва і вибору . Ринкова система господарства являє собою механізм , що виконує одночасно дві корисні функції : по - перше , сповіщає споживачів , виробників і постачальників ресурсів про рішення , які кожен з них прийняв, по – друге , синхронізує ці рішення , що забезпечує узгодження виробничих цілей . Конкретними ланками ринкової системи є такі категорії , як попит , пропонування , рівноважна ціна , конкуренція, ринок .

Ринкові відносини - це відносини і зв’язки , які складаються між продавцями і покупцями у процесі купівлі - продажу товарів .

Суб’єктами ринкових відносин є :

споживачами ( ті суб’єкти , які мають гроші : підприємці , наймані працівники , дрібні товаровиробники , учні та студенти );

виробниками ( виступають підприємства - капіталістичні і прості товаровиробники );

постачальниками ресурсів , таких як земля , праця , капітал і підприємницькій хист .

Основними об’єктами ринкових відносин є :

товари і послуги , які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни ;

робоча сила або праця ;

земля та інші природні ресурси ;

нерухомість : будівлі , споруди , житло .

Розділ 2. Ринкова інфраструктура

2.1. Поняття та основні елементи загальної ринкової інфраструктури

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Від того , наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки . У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку , ринкових відносин у тій чи іншій країні . Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку .

Інфраструктура - сукупність галузей підприємств і організацій , які забезпечують рух товарів , послуг , грошей , цінних паперів , робочої сили .

Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій , які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили .

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції ( схема 2 ):

здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах ;

забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо ;

сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств ;

регулює рух робочої сили ;

створює необхідні умови для ділових контактів підприємців ;

здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування, що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача .

Схема 2. Функції інфраструктури ринку

Елементи ринкової інфраструктури ( схема 3 ), через які реалізуються її функції можна згрупувати у три блоки : організаційно - технічна інфраструктура ( товарні біржі та аукціони , торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції тощо ) ; фінансово - кредитна інфраструктура ринку ( банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії , фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів , перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення ); організаційно - дослідна інфраструктура ( наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно – консультативні фірми, аудиторські організації ). Інститути та організації , що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами , готують економістів, менеджерів і спеціалісті з маркетингу.

Схема 3. Елементи ринкової інфраструктури

2.2. Спеціалізована інфраструктура ринкової системи господарства Крім загальної інфраструктури , яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків : товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами , валютні біржі ; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома та торгово – посередницькі фірми , комерційні центри бізнесу , лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості. *Вона містить такі елементи : аукціони, торгово – промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські , страхові , аудиторські фірми , холдингові компанії та ін. Інфраструктура ринку - це сукупність допоміжних ланок і установ, які прискорюють та полегшують укладання та здійснення ринкових угод. Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення . На аукціонах реалізують певні види товарів, які , як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью – Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санки – Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність подавця за якість пропонованих товарів. Отже, аукціон - це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організовують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду. *Головні суб’єкти аукціону :- власник цінностей ( продавець );- організатор аукціону ;- покупець .Первинна ( вихідна ) ціна визначається угодою між організатором аукціону і власником - продавцем. Торги на аукціоні веде аукціоніст, * Башнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К., Ніка - Центр, 2000 р*Фінанси України , журн. № 7, 2002 рік.який має певні повноваження оголошувати найвищу ціну під час торгів.Види аукціонів :- товарні - реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби ;- валютні - один із методів організації валютного ринку країни. Це публічні валютні торги . Об’єкт валютного аукціону - валютні відрахування організацій. Мета валютного аукціону - надання можливостей купити валюту тим господарюючим суб’єктам, які не мають можливості заробити її або отримати із централізованих фондів. Торгово - промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та сома фінансування . Торгово – промислові палати надають цільові інформаційні послуги. Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства. * Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва , розширенням торговельно –* Борисов Е.Ф. Економічна теорія , підручник , М. 1997 р. обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки - виставки зразків товарів, які можна замовляти. Магазин - підприємство роздрібної торгівлі. Магазин - демзал - роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за каталогами. Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва. 8 Складовими маркетингу є : виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва ; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням метода цінової та нецінової конкуренції ; ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо - збутових можливостей постачальників ; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо – комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково – технічних доробок, а також ноу – хау в галузі виробництва товарів. У більшості підприємств фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоекономічних зв’язків відповідних господарських і комерційно – торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби:- комплексне вивчення ринку ;- забезпечення стійкої реалізації товарів ;- ринкова орієнтація виробництва, науково – дослідних і проектно – * Борисов Е.Ф. Економічна теорія , підручник , М. 1997 р.конструкторських робіт. Однією з функцій маркетингових служб є сегментація ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки. Консалтингові фірми надають послуги суб’єктам економіки з питань :- дослідження і прогнозування ринку ;- оцінки торговельно – політичних умов здійснення експортно – імпортних операцій ;- розробки і впровадження маркетингових програм тощо. Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарко – фінансових ревізій ; управління через систему обліку ; готує висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм , що підлягають аудиторському контролю. У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно – грошових відносин. До останніх належать біржі. * Біржа - організаційно - правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками ( товарна біржа ) або систематичних операцій з купівлі - продажу цінних паперів ( фондова біржа ), валюти ( валютна біржа ), робочої сили ( біржа праці ), угод із фрахтування ( фрахтова біржа ). ( схема 4 ).* Гальчинський А.С. , Єщенко П.. , Палкін Ю.І., Основи економічних знань .- К. : Вища школа , 1998 р. * Фінанси України , журн. № 7, 2002 рікСхема 4. Класифікація бірж Товарна біржа має такі особливості :- торгівля за стандартами та зразками , що дає можливість реалізовувати не сам товар, а контракт на його поставку ;- регулярність торгів на основі певних правил ;- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції ( котирування );- свобода вибору контрагента за угодою ;- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок . Фондова біржа - організований ринок цінних паперів ( документи, що виражають майнові зобов’язання ), що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.Види цінних паперів : Акції ( від лат. аction - дія, дозвіл ) - цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу ( дивіденду ) з прибутку акціонерного товариства . ( схема 5 ).Схема 5. Класифікація акцій

Облігація ( від лат. оbligo - зобов’язання ) - документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк. Вексель ( від нім. Wechsel – розмін ) письмове боргове зобов’язання за встановленою законом формою , яке видається позичальником ( боржником , векселедавачем ) кредитору ( векселеотримувачу ), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк. Варрант - цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і діє її власникові право на додаткові пільги у визначений час. Ваучер - майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації. Валютна біржа - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю - продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом . Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави . біржовим валютним товаром є валюта і золото. Біржа праці - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою. Функції служби зайнятості :- вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці ;- організація громадських робіт ;- організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку ;- виплата допомоги з безробіття ;- відшкодування витрат, пов’язаних зі зміною місця роботи. * Фрахтова біржа - постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди фрахтування та від фрахтування суден. Тут концентрується інформація про :- попит і пропозицію на тоннаж ;- рівень фрахтових ставок ;- умови договору фрахтування . Найбільш міжнародний фрахтовий центр знаходиться у Лондоні. Досить могутні фрахтові біржі знаходяться в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью – Йорку , Гонконзі. Універсальна біржа - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними та фрахтовими контрактами. Отже , біржі - це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції. ( схема 6 )* Фінанси України № 10 / 2002Схема 6. Класифікація біржових операцій Угода ( операція ) - домовленість про взаємну передачу прав та зобов’язань стосовна біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента ( банківських документів чи грошей ) від однієї особи до іншої. Форвардні угода - строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди. Ф’ючерсні угоди про купівлю – продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф’ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими партіями з притаманною для них тенденцію до значних коливань цін , валюти, акцій, облігацій, для банківських вкладів, іпотеки і т. і. До функцій ф’ючерсних угод належать :- зменшення ризику, пов’язаного з різким коливанням цін;- забезпечення стійкості господарюючих одиниць ;- гарантування передбачуваності господарської діяльності ;- здешевлення кредиту . Онкольні угоди – система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж ( строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін ), стає ціною закупівлі реального товару. Опціон - договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму – премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії. У суверенній Україні формується система бірж. Вже діють такі біржі, як фондові, аграрні , міжбанківська валютна. Має місце тенденція розвитку від універсальних товарних бірж до спеціалізованих. Купівля - продаж цінних паперів, облігацій , акцій на фондовій біржі здійснюється через відпрацьований тривалою практикою механізм. Залежно від попиту й пропозиції на них встановлюється біржовий курс. Бюлетні зареєстрованих біржових курсів ( котирувань ) публікуються в пресі. Наприклад, газета “ Уолл – стріт джорнел ” містить спеціальний розділ “ С ” під назвою “ Гроші та інвестиції ”. Біржовий курс цінних паперів визначається : прибутковістю фірми та доходами, що передбачаються ; розмірами банківського відсотка ( позикового відсотка ), а також ціною на золото, окремі товари й нерухомість, які є альтернативною залучення тимчасово вільних коштів ; варіанти ліквідності, тобто можливістю перетворити придбані цінні папери в гроші ; політичним становищем у найважливіших регіонах світу ; тіньовими операціями, таємними домовленостями, які іноді укладаються з метою отримання спекулятивного прибутку від різниці між біржовими курсами . Незважаючи на те, що іноді має місце суттєвий відрив біржових курсів цінних паперів від представленої ними реальної вартості, в кінцевому рахунку вони відображають реальну ситуацію в економіці країни чи регіону.

Розділ 3. Банки й небанківські фінансові інститути ринкової системи господарства3.1 Банки та банківська діяльність Банк - це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти ( вклади ), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту ( позики ), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні , включаючи випуск ( емісію ) нових грошей. Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему - сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошвою – кредитного механізму. В країнах з ринковою економікою функціонує банківська система двох рівнів. На першому, вищому рівні знаходиться центральний банк ( або система банків , що виконують функції центрального банку ), на другому, нижчому рівні - комерційні та спеціалізовані банки ( іпотечні , інноваційні ) та інші небанківські кредитно – фінансові інститути , що функціонують у різних сферах діяльності. Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків – посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.Функції центрального банку :- регулювання грошового обороту через емісію банкнот і кредитування банків нижчого рівня ( головна функція );- банківський нагляд, регулювання діяльності комерційних банків економічними методами ( через дотримання комерційними банками економічних нормативів, встановлення резервів і визначення ставки рефінансування ) ;- визначення та проведення монетарної та валютної політики держави ;- забезпечення ефективності функціонування системи розрахунків у державі. В Україні роль центрального банку виконує Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання - забезпечення стійкості національної валюти, її купівельної спроможності. В цьому відношення функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику. Згідно з Законом України про Національний банк створюється Національна рада з питань грошово – кредитної політики у складі представників парламенту, президента, уряду , НБУ та комерційних банків. Цьому органу надані консультативні та спостережні функції при розробці та проведенні кредитно – грошової політики НБУ. Законодавчо закріплюються права та обов’язки головного банку країни. Національний банк України підзвітний Парламенту, що включає призначення Голови НБУ, щорічний звіт та аудиторський висновок про діяльність НБУ, а також інформування Парламенту про стан грошово – кредитного ринку двічі на рік. Комерційні банки - це приватні та державні банки, які працюють на комерційних засадах і здійснюють універсальні операції з кредитування промислових , торговельних та інших підприємств головним чином за рахунок тих грошових капіталів, які вони одержують. Мета комерційних банків - одержання прибутку. Вони мають, як правило , універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і закритого типів. *[* Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії , політ- економічний аспект , К. “ Вища школа ”, 1997 р.Комерційні банки успішно працюють за дотримання відповідних принципів :- робота в межах реальних ресурсів ;- повна економічна самостійність і відповідальність ;- взаємодія з клієнтами на ринкових засадах ;- регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.Комерційні банки виконують такі функції :- створення грошей ;- посередництво в кредиті ;- стимулювання нагромаджень господарськими суб’єктами ;- посередництво в платежах і забезпечення розрахунково – платіжного механізму ;- посередництво в операціях із цінними паперами.Також виділяється група спеціалізованих фінансово - кредитних інституцій , діяльність яких обмежується певною сферою. Це іпотечні банки, які надають позички під заставу нерухомості ; інноваційні - під впровадження нових технологій ; кредитні спілки ( надають споживчий кредит ). У фінансово – кредитній сфері поряд із банками функціонують фінансово – кредитні посередники – інвестиційні фонди, довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди.Інвестиційні фонди акумулюють тимчасово вільні кошти фірм і приватних осіб, продаючи власні цінні папери. Отримані у таки спосіб кошти вони вкладають у цінні папери інших підприємств. В умовах перехідної економіки, в тому числі в Україні , інвестиційні фонди сприяють обігу приватизаційних майнових сертифікатів громадян, включаючи їх в акції роздержавлення підприємств. Довірчі товариства управляють майном приватних осіб чи підприємств, вкладають їхні кошти у цінні папери, продають одні й купують інші цінні папери з метою отримання прибутку.Страхові компанії та пенсійні фонди акумулюють кошти продажем страхових полісів або зберіганням страхових внесків ; отримані кошти вони вкладають в акції та облігації. Діяльність служб зайнятості спрямована на забезпечення ефективної зайнятості, створення банку інформації про вакансії та умови для професійної перепідготовки й фінансової підтримки безробітних . Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди , тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу . Вони все більшою мірою стають джерелом довгострокового кредитування, вступаючи в конкретну боротьбу на ринку капіталів. Усі фінансово – кредитні інститути мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку. 3.2 Небанківські фінансові інститути Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно – фінансові інституції. Фінансові , інвестиційні компанії та інвестиційні фонди розміщують свої зобов’язання ( акції ) серед юридичних осіб та дрібних держателів і використовують одержані кошти для купівлі цінних паперів різних галузей економіки. Завдяки значній диверсифікації ( вкладення коштів у різні підприємства ) досягається певне розпорошення активів, знижується небезпека втрати заощаджень в разі банкрутства фірм, в акції вкладений капітал. Страхові компанії здійснюють специфічну форму залучення коштів - продаж страхових полісів. Одержані доходи вони вкладають насамперед в облігації та акції інших компаній, державні цінні папери. Наявність у кредитній системі різноманітних кредитно – фінансових інститутів розширює фінансові можливості індивідуальних клієнтів та дрібних фірм.Висновки Розглянувши тему курсової роботи, яка має назву “ Інфраструктура ринкової системи господарства ” можна зробити такі висновки : Ринок координує господарську діяльність у ринковій економіці. Він має складну внутрішню будову, яка охоплює різноманітні взаємопов’язані види ринків та його інфраструктуру. Аналіз видів та інфраструктури ринку дає змогу краще зрозуміти суть ринкових відносин. Складовою ринкової економіки є ринкова система . Ринкова система - це система ринків , цін і конкуренції . Саме система ринків , цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми , що виключають капіталістичний хаос у ринковій економіці , який породжують свобода підприємництва і вибору .Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Від того , наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки . Отже, інфраструктура - сукупність галузей підприємств і організацій , які забезпечують рух товарів , послуг , грошей , цінних паперів , робочої сили . Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій , які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили . Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції : здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах ; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо ; сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств ; регулює рух робочої сили ; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців ; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування, що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача . Крім загальної інфраструктури , яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків : товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами , валютні біржі ; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома та торгово – посередницькі фірми , комерційні центри бізнесу , лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості. До інфраструктурних ланок функціонування позичкового капіталу також входять страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди , тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИБашнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К., Ніка - Центр, 2000 р.Башнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К., Ніка - Центр, 2000 р.Базилевич В.Д. , Попов В.М. Економічна теорія - Політекономія – “ Прес ”, 2001 р.Башнян Г.І. , Лазур П.Ю. , Медведєв В.С. Політична економія , К., Ніка - Центр, 2000 р.Борисов Е.Ф. Економічна теорія , підручник , М. 1997 р.Гальчинський А.С. , Єщенко П.. , Палкін Ю.І., Основи економічних знань .- К. :Вища школа , 1998 р.Диба М.І. Регулювання у сучасній економічній системі : монографія . – К. : КНЕУ. 2000 р.Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії , політ- економічний аспект , К. “ Вища школа ”, 1997 р.Кривенко К.Т. Савчук В.С. Бєляєв О.О. , Політична економія ,К. – 2001 р.Мочерний С.В. , Основи економічної теорії , Тернопіль ,АТ “ ТАРНЕКС ”, 1993 р.Економіка України , журн. № 2, 2001 рік .Економіка України , журн. № 9, 2001 рік .Економіка України , журн. № 7, 2001 рік .Фінанси України , журн. № 7, 2002 рік.Фінанси України , журн. № 10 , 2002 рік.