1. Сукупний попит

Сукупний попит – це модель, яка показує різні об'єми товарів і послуг, тобто реальний об'єм національного виробництва, який споживачі, підприємства і уряд готові купити при будь-якому можливому рівні цін.

Таку траєкторію не можна пояснити ефектами доходу і заміщення (при падінні ціни на товар – постійний дохід дає можливість купити його більше, оскільки даний товар стає дешевше за інші).

Форма кривої сукупного попиту визначається передусім трьома чинниками:

1) ефектом відсоткової ставки.

Зростання цін обумовлене тим, що споживачам потрібно більше за готівку, тобто попит на гроші зростає; підприємцям також потрібно більше грошей для виплати зарплати тощо; зростає попит на гроші, завдяки цьому зросте відсоткова ставка.

Висновок: вищий рівень цін, збільшуючи попит на гроші і підвищуючи відсоткову ставку, викликає скорочення попиту на реальний об'єм національного продукту.

2) ефектом матеріальних цінностей.

Ефект багатства. Зростання цін (інфляція, наприклад) знецінює активи з фіксованою грошовою вартістю (термінові рахунки, облігації), тобто населення стає біднішим, а відтак – скорочує свої витрати.

3) ефектом імпортних закупівель.

При підвищенні рівня цін в Україні, ефект імпортних закупівель призводить до зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги та навпаки. Об'єм грошової маси в економіці постійний.

2. Нецінові чинники сукупного попиту

Слід відрізняти зміни в об'ємі попиту на національний продукт, викликані змінами в рівні цін, від змін у сукупному попиті, викликаних змінами в одній або декількох нецінових детермінантах сукупного попиту.

1. Зміни у споживчих витратах.

а) Добробут споживача. Споживачі володіють: фінансовими активами (акції, облігації); нерухомістю (земля, будинки). Різке зменшення реальної вартості активів споживачів приводить до збільшення їх заощаджень (покупки зменшуються як засіб відновлення їх добробуту).

б) Очікування споживача. Якщо очікується в майбутньому збільшення доходу, то люди готові витрачати більше сьогодні; якщо очікується інфляція, то сьогоднішній сукупний попит зросте.

в) Заборгованість споживача. Із зростанням заборгованості (кредит) скорочуються сьогоднішні витрати (крива зміщується вліво).

г) Податки. Зменшення ставок прибуткового податку приводить до збільшення кількості покупок (крива попиту зміщується вправо).

2. Зміни в інвестиційних витратах.

а) Відсоткові ставки. Збільшення відсоткової ставки (окрім зміни рівня цін) приводить до зменшення інвестиційних витрат і скорочення сукупного попиту. Об'єм грошової маси зростає і відповідно сприяє зменшенню відсоткової ставки; спадає – сприяє збільшенню відсоткової ставки.

б) Очікувані прибутки від інвестицій. Оптимістичний прогноз на отримання прибутку на вкладений капітал збільшить попит на інвестиційні товари.

в) Податки з підприємств. Збільшення податків з підприємств приводить до зменшення прибутку корпорацій від капіталовкладень, отже до зменшення інвестиційних витрат і сукупного попиту.

г) Технології. Нові технології мають тенденцію до стимулювання інвестиційних витрат і тим самим до збільшення сукупного попиту.

д) Надмірні потужності. Збільшення надмірних потужностей стримує нові інвестиційні товари, тому спадає сукупний попит.

3. Зміни у державних витратах.

Збільшення державних закупівель (на озброєння, на будівництво дорог тощо) приводить до зростання сукупного попиту.

4. Зміни у витратах на чистий об'єм експорту.

Зміни експорту незалежно від ціни товару в Україні:

а) Зростання національного доходу інших країн збільшує попит.

б) Валютні курси. Здешевлення гривні – збільшує експорт (попит зростає); знижує імпорт.

3. Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція – це модель, яка показує рівень наявного реального об'єму виробництва при кожному можливому рівні цін.

Крива сукупної пропозиції має яскраво виражений кейнсіанський (горизонтальний) відрізок, проміжний відрізок і класичний (вертикальний) відрізок.

Нецінові чинники сукупної пропозиції.

Ціни AS AS2

AS1

Об'єм виробництва

Рисунок 4

1. Зміна цін на ресурси.

Збільшення ціни на ресурси (а не на готову продукцію) приводить до скорочення сукупної пропозиції (крива зміщується вліво).

а) Наявність внутрішніх ресурсів.

Земля. Відкрили нове родовище – пропозиція зросла. Виснаження, підземних вод, ерозія землі ведуть до зниження пропозиції, оскільки ціни зростають.

Трудові ресурси зростають (залучили домогосподарок) – заробітна плата знижується, пропозиція підвищується; зменшуються (загиблі у війні) – заробітна плата підвищується, пропозиція знижується.

Капітал. Збільшення кількості і поліпшення якості ведуть до підвищення пропозиції і навпаки.

Підприємницькі здібності. Збільшення кількості підприємців змістить криву вправо.

б) Ціни на імпортні ресурси.

Якщо знижуються – пропозиція підвищується. Гривна спадає, ціни на імпортну сировину зростають, пропозиція знижується (крива зміщується вліво).

в) Панування на ринку – це можливість встановлювати ціни вище за ті, які були б за наявності конкуренції.

2. Зміни у продуктивності.

Продуктивність дорівнює відношенню реального об'єму виробництва до витрат. Якщо продуктивність підвищується, то пропозиція зростає. При зменшенні витрат на одиницю продукції збільшення продуктивності приведе до зміщення кривої сукупної пропозиції вправо і навпаки.

3. Зміни правових норм.

а) Податки і субсидії. Підвищення податків веде до зниження пропозиції, а підвищення субсидій – до підвищення пропозиції.

б) Державне регулювання. В більшості випадків посилення державного регулювання приводить до зниження пропозиції.

4. Рівновага: реальний об'єм виробництва і рівень цін

Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівноважний реальний об'єм національного виробництва і рівень цін.

Зміни у рівновазі.

Попит зростає. Зміщення кривої сукупного попиту.

Збільшення сукупного попиту на вертикальному і проміжному відрізках приводить до підвищення цін, що в свою чергу приводить до інфляції попиту.

Попит спадає.

Все у протилежній послідовності, але на класичному і проміжному відрізках ситуація ускладнюється і виникає ефект храповика.

Зміщення кривої сукупної пропозиції.

Якщо сукупна пропозиція спадає, а рівень цін зростає, то спостерігається стагфляція.

5. Особливості ринкової економіки

В умовах ринкової економіки розподіл ресурсів зумовлюється ціною, що складається в результаті взаємодії ринкових сил (попиту і пропозиції). Тобто питання про те, що виробляти, як виробляти, кому виробляти, вирішуються виключно під впливом ринкових цін без сторонньої адміністративної допомоги.

Ринкова економіка має ряд характеристик.

По-перше, відсутнє державне втручання в економічне життя країни.

По-друге, продавець продає свій товар тому, хто готовий заплатити за нього максимальну ціну, і тому задовольняються насамперед потреби тих, у кого більше коштів.

По-третє, виробники прагнуть до максимізації прибутку, який вони одержать у результаті використання їх власних ресурсів, що є дефіцитними для суспільства. Виходячи з цього, виробники прагнуть виробляти тільки ті товари, які дадуть їм максимальний прибуток у збиток виробництву інших товарів. Для виробництва решти товарів ціни на них мають піднятися до такого рівня, щоб їх виробництво могло забезпечити виробникові достатній прибуток. Таким чином, саме ціна зумовлює вирішення питання про розподіл обмежених ресурсів.

Далі потрібно відзначити, що якщо покупець через високі ціни відмовляється від одних товарів, то ресурси, які йшли на їхнє виробництво, будуть використані на виробництво інших товарів. В умовах ринкової економіки покупці мають повну інформацію про стан ринку: що, почому і де продається. Отже, покупець, який, як і будь-яка людина, поводиться раціонально, купуватиме необхідні товари за мінімальну ціну, відому йому.

Також слід зазначити, що в умовах ринкової економіки існує суверенітет покупця. Це означає, що потреби, а точніше попит покупців, визначає виробництво всіх товарів. Тим самим покупці диктують свої "правила гри" через покупки, які здійснюють.

Основні особливості ринкової економіки, які можуть розглядатися як недоліки.

1. Перша особливість полягає в тому, що виробництво орієнтоване на задоволення попиту тих, у кого є більше коштів на споживання товарів. Тому певні верстви населення можуть виявитися нездатними придбати найнеобхідніші для життя товари, тоді як інші верстви у змозі дозволити собі купити багато товарів, які не є життєво необхідними.

2. Далі слід зазначити, що всі ресурси можуть йти на виробництво найдорожчих товарів у збиток виробництву дешевих товарів.

3. Наступна межа – конкурентна боротьба за покупця, яка відбувається між виробниками. Величезні кошти (ресурси) у цій боротьбі витрачаються на рекламу та інші подібні заходи виключно з однією метою – завоювати симпатії покупців. Адже кошти, які йдуть на ці заходи, можна було б направити на виробництво інших товарів, для яких раніше їх не знаходилося.

4. Особливістю ринкової економіки є і те, що в результаті запеклої конкурентної боротьби одні фірми залишаються, а інші вимирають. У тих випадках, коли виживає тільки одна з фірм, що працювали в конкретній індустрії, – вона стає монополістом. Це, в свою чергу, дає можливість експлуатувати покупців за допомогою високих і нічим (окрім умов монополізму) не виправданих цін. Тим самим втрачається найголовніша перевага ринкової економіки – ефективність використання обмежених ресурсів. Адже в умовах монополії кошти покупців не зможуть ефективно витрачатися.

6.Державне регулювання ринкових відносин

Активна участь держави в економічному житті суспільства стала виявлятися, починаючи з середини XIX століття. Саме у цей період починають утворюватися монополії, які багато в чому визначають розвиток економічної системи. Поява і розвиток монополій створила об'єктивні передумови для безпосередньої участі держави в процесі відтворення.

По-перше, концентрація і централізація капіталу досягли таких розмірів, що подальший розвиток виробництва нерідко ставав не під силу окремим акціонерним суспільствам. Була потрібна державна допомога.

По-друге, монополії починають все більше перекладати на державу функцію створення і розширення інфраструктури (будівництво дорог, мостів, електростанцій, ліній зв'язку тощо).

По-третє, монополії прагнули покласти на державу витрати для підтримки збиткових, але необхідних для нормального відтворення, галузей виробництва і транспорту.

По-четверте, конкурентна боротьба, що загострилася, між монополіями на світовому ринку викликала необхідність фінансування і підтримки державою зовнішньоекономічної діяльності монополій.

Роль держави в економічній системі суспільства ще більше зросла у ХХ столітті. Це обумовлювалося такими чинниками.

Перша світова війна. Підготовка до неї, військові дії в таких широких масштабах привели до виникнення державного ринку на вироблені приватним капіталом озброєння і військові матеріали.

Економічна криза 1929-1933рр. Криза довела необхідність ширшого і чіткішого державного регулювання господарського життя, вона породила різні форми втручання держави в економіку.

Науково-технічна революція. Значне дорожчання науково-технічних розробок привело до того, що монополії перекладають на державу фінансування та організацію наукових досліджень. За рахунок держави створюються нові галузі, які попервах не можуть забезпечити прибутки монополіям. Держава виділяє все більше коштів на освіту і підготовку професійних кадрів.

У результаті склався так званий державно-монополістичний капіталізм. Його суть виявляється у таких формах:

- державна власність на частину національного доходу і національного багатства;

- державне підприємництво;

- державне регулювання і програмування економіки;

- мілітаризація економіки та утворення військово-промислових комплексів;

- державний протекціонізм у сфері міжнародних економічних відносин.

7. Економічні функції уряду

По-перше, необхідно підтримати і полегшити функціонування ринкової системи. Це такі види діяльності уряду як:

1. Забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи.

Правова база – надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Уряд встановлює законні "правила гри", регулюючі відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами, виконує функції арбітра в області економічних зв'язків і застосовує владу для накладення покарання. Уряд використовує поліцію для підтримки громадського порядку, вводить стандарти вимірювання ваги і якості продуктів, створює грошову систему.

2. Захист конкуренції.

При конкуренції покупці – це господар, ринок – їх агент, а підприємства – їхні слуги.

Монополія підриває конкуренцію, що призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів. Уряд може боротися з монополізмом двома шляхами. Для "природних монополій" уряд може утворювати державні комісії для регулювання цін і встановлювати стандарти на послуги, що надаються. На рівні місцевих органів влади досить звичайною є державна власність на підприємства електроенергетики і водопостачання. Для боротьби з рештою монополій вводяться антимонопольні закони.

Шляхом виконання другої групи завдань уряд підсилює і модифікує функціонування ринкової системи.

3. Перерозподіл доходу і багатства.

Ринковий механізм приводить до дуже сильної нерівності в доходах. Уряд може зменшити нерівність доходів:

а) за рахунок трансфертних платежів забезпечуючи допомогу нужденним, допомогу утриманцям та інвалідам, допомогу з безробіття. Програми соціального забезпечення і страхування з хвороби і безкоштовної медичної допомоги надають фінансову допомогу хворим пенсіонерам і літнім людям;

б) змінивши розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом модифікації цін, що встановлюються ринковими силами (наприклад, гарантування цін фермерам, встановлення мінімальних ставок заробітної плати);

в) використовуючи податки на доходи.

4. Коректування розподілу ресурсів з метою змінити структуру національного продукту.

Економістам відомі два випадки різкого порушення функціонування ринку, тобто ситуацій, в яких конкурентна ринкова система або (1) виробляла "не ті" кількості певних товарів і послуг, або (2) опинилася не в змозі взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких економічно виправданий. Перший випадок пов'язаний з перетіканням ресурсів, або побічними ефектами, інший – з державними, або соціальними благами.

Перша ситуація, коли виробляється "не та" кількість товарів і послуг, викликана так званими витратами перетікання. Під витратами перетікання розуміються витрати, які виробник якимось чином перекладає на третю сторону. Наприклад, зливаючи неочищені стоки, він економить на очищенні, перекладаючи витрати на тих, хто користується річкою (риболови, відпочиваючі тощо). Таким чином, крива пропозиції не включає всі витрати, які з повною підставою можуть асоціюватися з виробництвом товару. Інакше кажучи, ресурси надходять у виробництво цього товару в надмірній кількості.

Для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів уряд може застосувати два типи заходів коректувань: законодавчі заходи і особливі податки.

а) законодавство – забороняється забруднення навколишнього середовища, і виробник змушений брати всі витрати на себе;

б) особливі податки – величина податку дорівнює витратам перетікання на одиницю продукції.

Вигоди перетікання.

Рентгенограма грудної клітини або щеплення проти поліомієліту приносять пряму вигоду безпосередньому споживачеві. Тим часом ранній діагноз туберкульозу і запобігання інфекційним захворюванням приносять всеосяжну і істотну для всього суспільства вигоду перетікання.

Ще один приклад вигод перетікання – освіта. Вона приносить вигоди індивідуальним споживачам (зазвичай люди з вищою освітою одержують вищі доходи, ніж менш освічені). Але освіта забезпечує більше вигоди і всьому суспільству (продуктивніша робоча сила, менше злочинність, а отже менше витрати на її запобігання).

5. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, стимулювання економічного зростання.

8. Моделі соціальної політики держави

Соціальна і економічна політика держави взаємно суперечливі. Якщо основний упор робиться на згладжування соціальних конфліктів, зменшення безробіття, створення нових робочих місць, то такий варіант називається ліберальним. Якщо ж, навпаки, держава робить ставку на заохочення приватного підприємництва, підвищення ділової активності, то воно здійснює ці цілі за допомогою ослаблення податкового преса на крупний капітал, згортання соціальних програм, посилення боротьби з інфляцією за рахунок збільшення безробіття тощо. Такий варіант регулювання одержав назву консервативного.

Розглянемо основні типи соціальної політики, що мають місце у розвинених країнах з ринковою економікою.

Чітко виражені ознаки соціалістичності (особлива розвиненість загальної системи соціальної захищеності громадян) характерні для так званої перерозподільчо-інституційної моделі соціальної політики. Класичним прикладом цієї моделі є соціальна політика Швеції. Її основними рисами є:

- найменша гострота проблем безробіття і бідності;

- менша диференціація особистих доходів;

- високий рівень розвитку виробничої демократії;

- прихильність широких верств населення ідеалам соціальної справедливості і солідарності.

Антипод цієї моделі – "маргінальна" або "залишкова" модель. У ній соціальна політика лише заповнює те, що не можуть зробити ринок і сім'я для задоволення попиту громадян. Політика цього типу охоплює тільки частину населення. Як її приклад можна навести США, які витрачають на охорону здоров'я приблизно такий самий відсоток ВНП, що і Швеція, проте біля однієї третини їх економічно активного населення не мають страховки з хвороби.

Відмінною рисою японської соціальної політики є те, що головні джерела доходів різних соціальних груп достатньо однорідні. Для 90% всього населення Японії провідне джерело доходу – заробітна плата. Це визначається чітко вираженим процесом наростаючої деперсоніфікації крупної власності, яка виражається у втраті індивідуальними власниками або групами власників контролю над діяльністю корпорацій. Зараз у Японії неможливо виділити не тільки індивідуальних власників крупних підприємств, але й індивідуальних володарів скільки-небудь значущого, з погляду контролю над компанією, пакету акцій в акціонерних суспільствах.