Зміст

Вступ

1. Вплив особливостей педагогічних комунікацій на формування особистості молодшого школяра

1.1 Комунікації: поняття й основні підходи в психології

1.2 Види педагогічних комунікацій

1.3 Специфіка спілкування в музично-педагогічному процесі

1.4 Молодший шкільний вік: індивідуальність та її розвиток

1.5 Вікові особливості в сприйнятті вербальних і невербальних компонентів у спілкуванні

1.6 Розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках художньо-естетичного циклу (музики)

2. Особливості особистісних властивостей і міжособистісних відносин молодших школярів, їхній зв’язок з особливостями комунікацій у музично-педагогічному процесі

2.1 Мета, завдання та процедура дослідження

2.2 Обробка та аналіз отриманих результатів за методикою "Соціально-комунікативної компетентності"

2.3 Обробка та аналіз результатів за методикою Фландерса

2.4 Зіставлення та узагальнення аналізу невербального поводження педагога й результатів методики Фландерса

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Сучасний стан утворення характеризується тенденцією гуманізації й гуманітаризації навчання. Цей процес проявляється насамперед у встановленні субъектно-субъектних відносин, тобто учень розглядається не як об'єкт для педагогічних впливів, а як суб'єкт зі своїм внутрішнімсвітом, системою цінностей, індивідуальними особливостями, обєктом є педагогічні комунікації.

Таким чином, спілкування між учнем і вчителем ми розглядаємо не тільки як взаємодію, але і як взаємовплив один на одного.

Молодший шкільний вік є найбільш відповідальним етапом шкільного дитинства. Висока сензитивность цього вікового періоду визначає більші потенційні можливості різнобічного розвитку дитини.Основні досягнення цього віку обумовлені провідним характером навчальної діяльності і є багато в чому визначальної для наступного років навчання: до кінця молодшого шкільного віку дитина повинен хотіти вчитися, уміти вчитися й вірити у свої сили. Педагогічне спілкування складається з 2-х компонентів: вербального й невербального. З одного боку, вони доповнюють один одного, з іншого боку - суперечать.

У музично-педагогічному процесі частка так званої невербалики значно збільшується. У таких навчальних предметах, як математика, фізика, література й інші, у навчальній взаємодії переважає вербальне спілкування. На уроках музики, з огляду на їхню специфіку (спів, слухання музики, виконання на музичному інструменті, диригування), безсумнівно, переважає невербальна взаємодія. Мистецтво як специфічна форма невербальної комунікації є могутнім засобом не тільки эстетического виховання, але й морально-ідеологічного формування особистості, засобом ефективної агітації й пропаганди будь-яких ідеологічних позицій. Іншими словами, мистецтво як інструмент впливу на психіку може бути вжите як у благо, так і в зло, залежно від намірів авторів і виконавців. Мета - виявити вплив особливостей педагогічних комунікацій на розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики. Особливості видів педагогічних комунікацій будуть: 1) взаємозалежні з розвитком особистісних властивостей і соціальним статусом молодших школярів. Задачі: вивчити літературу по темі дослідження; вивчити особливості вербальної й невербальної комунікації вчителя музики; вивчити особливості індивідуальності молодшого школяра; розглянути вплив особливостей педагогічних комунікацій на розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики; розробити психолого-педагогічні рекомендації, спрямовані на оптимізацію взаємодії педагога й учнів.

Уперше на рівні експериментального дослідження розглядається взаємозв'язок стилю педагогічних комунікацій з розвитком індивідуальності молодших школярів на уроках художньо-естетичного впливу.

Аналіз видів вербальних і невербальних компонентів педагогічного спілкування, використовуваних на уроках музики, дозволить визначити психолого-педагогічні рекомендації для вчителів, спрямовані на формування мотиваційної сфери молодших школярів у зв'язку із предметами художньо-естетичного циклу (уроки музики) і більш повне розкриття індивідуальності молодшого школяра.

Ми обрали методи дослідження, які адекватні тематиці даної роботи, а саме: вивчення й аналіз літератури; метод спостереження; методи психологічного дослідження з використанням стандартних психологічних методик. Таким чином, актуальність даної роботи обумовлена значимістю проблеми впливу педагога на розвиток особистості й міжособистісних відносин молодших школярів, її малою розробленістю; а також значимістю й нерозробленістю проблем невербальної комунікації в музично-педагогічному процесі.

Виходячи із цього, ми обрали темою: вплив і взаємозв’язок особливостей педагогічних комунікацій на формування особистості молодшого школяра на уроках музики.

1. Комунікації в педагогічному процесі

1.1 Комунікації: поняття й основні підходи в психології

Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, у спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. У спілкуванні виділяють три взаємозалежних сторони: комунікативна сторона спілкування складається в обміні інформацією між людьми. Спілкуючись, люди звертаються до язика як одному з найважливіших засобів спілкування; інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад, потрібно погодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поводження, переконання співрозмовника; перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цій основі взаєморозуміння.

До засобів спілкування ставляться:

1. Язик-система слів, виражень і правил їхнього з'єднання в осмислені висловлення, використовувані для спілкування.

2. Інтонація, емоційна виразність, що здатна надавати різний зміст одній і тій же фразі.

3. Міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази.

4. Жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення; або експресивними, тобто служити для більшої виразності мови.

5. Відстань, на якій спілкуються співрозмовники, залежить від культурних, національних традицій,ступеня довіри.

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1. Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або довідатися інформацію, вплинути на співрозмовника)спонукає людину вступити в контакт із іншими людьми.

2. Орієнтування з метою спілкування, у ситуації спілкування.

3. Орієнтування в особистості співрозмовника.

4. Планування змісту свого спілкування, людина уявляє собі (звичайно несвідомо),що саме скаже.

5. Несвідомо (іноді свідомо) людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде користуватися, вирішує, як говорити, як поводитися.

6. Сприйняття й оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотнього зв'язку.

7. Коректування напрямку, стилю, методів спілкування.

Якщо яку-небудь із ланок акту спілкування порушено,то мовцеві не вдається домогтися очікуваних результатів спілкування – воно виявиться неефективним. Ці вміння називають "соціальним інтелектом", "практично-психологічним розумом","комунікативною компетентністю", "комунікабельністю".

Виділяють наступні види спілкування:

1. "Контакт масок" -формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти співрозмовника, використовуючи звичні маски (увічливості, строгості, байдужості, скромності)-набір виражень особи, жестів, стандартних фраз, що дозволяють сховати щирі емоції, відношення до співрозмовника. Іноді такий контакт виправданий, щоб "не зачіпати" один одного без потреби, щоб "відгородитися" від співрозмовника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людини як потрібний або об'єкт, що заважає: якщо потрібний, - то активно вступають у контакт, якщо мішають – відіпхнуть або підуть агресивні грубі репліки. Якщо одержали від співрозмовника бажане, то втрачають подальший інтерес до нього й не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані й зміст, і засоби спілкування й замість знання особистості співрозмовника обходяться знанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, коли враховують особливості особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника, але нецікаві справи більше значимі, чим можливі особистісні розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-якої теми й не обов'язково вдаватися до допомоги слів, друг зрозуміє вас і по вираженню особи, інтонації, рухам.

6. Маніпуляційне спілкування спрямоване на витяг вигоди від співрозмовника, використовуючи різні прийоми: пестощі, залякування, демонстрація доброти,залежно від особливостей особистості співрозмовника.

7. Світське спілкування.Суть його в безпредметності,тобто люди говорять не те, що думають, а те, що покладено говорити в подібних випадках; це спілкування закрите,тому що точки зору людей на те або інше питання не мають ніякого значення й не визначають характеру комунікацій.

Отже, спілкування – базова категорія, логічний центр загальної системи психологічної проблематики, однак, недостатньо розроблена.

1.2 Види педагогічних комунікацій

Поява будь-якої людини, яка відважилась виступити перед аудиторією, викликає в неї насамперед інтерес до того, як він виглядає, що і як робить, словом, як поводиться.

Це цілком зрозуміло, оскільки ніякої іншої інформації він ще запропонувати не встигає. А не сприймати глядачі-слухачі не можуть – для того вони й зібралися. І далі, коли виступаючий вимовляє свої перші слова, в основному вловлюється не стільки їхній зміст, а те, як вони звучать, яка поведінкова картина супроводжує їх.

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним пресом взаєморозуміння між людьми, здійснюється по наступних основних каналах: мовний і немовний канали спілкування. Мова, як засіб спілкування, одночасно виступає і як джерело інформації, і як спосіб взаємодії співрозмовників.

У структуру мовного спілкування входять:

1.Значення й зміст слів, фраз. Відіграє важливу роль точність уживання слова, його виразність і доступність, правильність побудови фрази і її дохідливість, правильність вимови звуків, слів, виразність і зміст інтонації.

2.Мовні звукові явища: темп мови (швидкий, середній, уповільнений), модуляція висоти голосу (плавна, різка), тональність голосу (висока, низька), ритм (рівномірний, переривчастий), тембр (розкотистий, хрипкий, скрипливий), інтонація, дикція мови.

3.Виразні якості голосу: характерні специфічні звуки, що виникають при спілкуванні(сміх, плач, шепіт, подихи; розділові звуки – це кашель; нульові звуки – це паузи, а також звуки назалізації – "хм-хм", "э-э-э".

Дослідження показують, що в щоденному акті комунікації людини слова становлять 7%, звуки й інтонації 38%, немовна взаємодія – 53%.

Невербальні засоби спілкування вивчають наступні науки:

а) кинесика (жести, міміка, хода, поза, візуальний контакт);

б) просодика й экстралінгвістика (інтонація, гучність, тембр, паузи, подих, сміх, плач,тобто інтонаційні характеристики голосу);

в) токесика (тактильні взаємодії);

г) проксемика (орієнтації, дистанція, тобто просторова організація спілкування).

Більшість дослідників поділяють думку, що словесний канал використається для передачі інформації, у той час як невербальний канал застосовується для "обговорення" міжособистісних відносин, а в деяких випадках використається замість словесних повідомлень. Невербальне спілкування коштовне тим, що воно проявляється, як правило, несвідомо й мимовільно, обумовлено імпульсами нашої підсвідомості; таким чином, відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цьому язику більше, ніж вербальному каналу спілкування.

От 10 основних категорій інформації про мовці, які в рамках невербального каналу акустичним шляхом передаються слухачеві, незалежно від того, що говорить людина: індивідуально-особистісна, естетична, емоційна, психологічна, соціально-ієрархічна, вікова, полова, медична, просторова.

А зараз розглянемо найбільш важливі позиції самовідбиття вчителем свого психолого-поведінкового вигляду.

1. Загальнотілесне саморозпорядження: манера переміщатися по класу, улюблені пози й обрані точки-позиції тієї або іншої тривалості перебування.

- підвищена рухливість у всіх її формах легко стає відволікаючим фактором;

- у кожної людини в силу його індивідуальності, наприклад, типологічної, є свій діапазон рухливості. І, скажемо, у вчителя-флегматика з його помірною рухливістю є свій максимум цієї якості, і він сприймається школярами приблизно так само, як і гранично інтенсивне вираження рухливості у вчителя-сангвініка;

- психологічний ефект педагогічного впливу в малому ступені залежить від абсолютної сили поведінкового фактора, він обумовлений його доречністю й відносною мірою в рамках можливостей учителя;

- помірна або навіть навмисно ослаблена інтенсивність поведінкового впливу нерідко приводить до бажаних і значних результатів.

2. Жестикулярна виразність є одним із самих яскравих засобів вираження відносини до учнів. Відзначимо наступний парадокс: те, що найбільш частотно в нашім двигательно-поведінковому вигляді, те – менше за все нам відомо. Це відбувається в силу вкоріненої звички жестикулювати певним чином, що виходить на рівень багато в чому автоматизованого поводження. Однак сприймаючої нас людям ця форма поводження першочергово впадає в око й ураховується при формуванні думки про людину.

3. Мімічна виразність. Ця поведінкова сфера має ще більш високий інформаційно-виразний і впливовий рівень.Адже міміка найплотнішим чином замикається з мовою, хоча, безумовно, може бути використана викладачем і автономно - в "чистому виді" без словесного супроводу.

4. Інтонаційне поводження – це психічне явище цілком правомірно позначити терміном "поводження", оскільки воно охоплює більшу сферу вчительської діяльності, динамічно й по дійснсоті перевершує інші поведінкові показники. Зовсім не випадково, що те й саме ставлення педагога може сприйматися школярами по-різному.

5. Саморегуляція мови – виражається в керуванні вчителем гучністю звучання мови і її темпо-ритмічною характеристикою.Відомо, що властиво інформаційна сторона мови вчителя ще не є чинником передачі знань. Досить важливо й те, як звучить змістовна мова. Це вимога до усного мовлення особливо зростає, коли в ролі сприймаючих її виступають діти й підлітки – головна вчительська аудиторія.

Таким чином, передача інформації від учителя до учня здійснюється вербальним і невербальним шляхами. У педагогічному спілкуванні важливі обидва ці виду, тому що вони завжди існують разом.

1.3 Специфіка спілкування в музично-педагогічному процесі

Історично склалося так, що в педагогічній науці найбільш розробленими виявилися прийоми формальних відносин у колективі. Неформальні ж відносини, що несуть емоційне навантаження, незаслужено виявилися в тіні. Труднощі, з якими зіштовхуються як починаючі, так і зрілі педагоги при встановленні й розвитку емоційних контактів, свідчать про недостатність одного лише життєвого досвіду й здорового глузду для досягнення успіху у взаємодії з тими, яких навчають. Трохи більше "пощастило" мовній формі контактів людей. Вивченням і практичним застосуванням добутих у цій області знань займаються філологи, педагоги, кібернетики.

Однак не всяка людина повсякденно замислюється над тим, наскільки досконала його словесна форма спілкування. Не всім даний дарунок дієсловом палити серця людей, але навчитися ставленню до слова може й повинен кожний, хто за родом своєї діяльності щодня зіштовхується з великою кількістю людей.

Педагогічне спілкування – цілісна система соціально-психологічної взаємодії педагога йвихованців, що містить у собі обмін інформацією, виховний вплив і організацію взаємин за допомогою комунікативних засобів. Фахівці, робота яких пов'язана із впливом на людей, повинні враховувати, що сучасні принципи комунікації припускають не тільки обмін інформацією, приємні манери, але й так званий терапевтичний ефект впливу. Вступаючи в контакт із оточуючими людьми необхідно враховувати дуже й дуже багато елементів, які впливають на партнерів: погляд, зони спілкування, уміння вести розмова, створюючи приємну й доброзичливу атмосферу, нарешті, володіння діловим протоколом.

От приклад, що розповідає про вплив на співрозмовника за допомогою засобу невербального каналу. Коли людина, у даному випадку – педагог, намагається бути особливо переконливим – це не логічно, а на рівні прохання зважити на становище – він часто підключає дотик до свого красномовства, причому доторкається до руки або рукава співрозмовника звичайно в моменти інтонаційного наголосу, тим самим як би міцніше вдруковуючи в душу партнера ключові слова. Дотик може підсилюватися й навіть іноді заміняти вибачення, прохання, подяку, надаючи їм більше особистий, довірчий характер: справді, багато народу відразу не торкнешся – людина, до якої звертаються із зворушливим супроводом, мимоволі почуває себе обраним з інших, відзначеним.

Істотною рисою правильного дотику в спілкуванні зі сторонньою людиною є його нейтральність, ненав'язливість. Легені, малопомітні дотики роблять досить сильний вплив на враження, вироблене людиною.

У системі вчитель – учень міжособистісні відносини в спілкуванні відіграють основну роль у рішенні завдань навчання, виховання й розвитку. Образно говорячи, праця вчителя – це спілкування з дітьми на задану тему. І, мабуть, що тільки в тому випадку воно досягає гарних результатів, якщо школярі (клас) і педагог перебувають в оптимальному для спільної діяльності станах.

У процесі спілкування відбувається спрямований і ненаправлений особистісний взаємовплив, що може бути як позитивним, так і негативним, як вербальним, так і невербальним і здійснюватися через переконання, зараження й наслідування. Ці умови є передумовою виникнення близьких або аналогічних психічних станів. Зміна психічного стану вчителя приводить до зміни станів усього класу. І навпаки.

Музика, як і багато інших видів мистецтва, що мають у своїй основі володіння тонкими технологіями, передається від одного покоління до іншого за допомогою вчителя. Часте відношення до предмета опосередкується відношенням до вчителя, тому від останнього потрібне наявність певних особистісних якостей, для яких поряд із професійними знаннями велике значення мають комунікативні здатності. Як і багато інших, цих здатностей можна розвивати й удосконалювати, якщо музикант вирішив спеціалізуватися в педагогічній діяльності. Демократичні прийоми й способи керівництва найбільш прийнятні, оскільки створюють сприятливий психологічний клімат для її розвитку.

Мистецтво як специфічна форма невербальної комунікації є могутнім засобом не тільки естетичного виховання, але й морально-ідеологічного формування особистості, засобом ефективної агітації й пропаганди будь-яких ідеологічних позицій. Іншими словами, мистецтво як інструмент впливу на психіку може бути вжите як у благо, так і в зло, залежно від намірів авторів і виконавців.

Музика невербальна, мова диригента невербалена, мальовниче полотно, скульптура, графіка, архітектура - все це невербальні тексти.

Трансляція невербального поводження вчителем на уроці музики – одна зі складової успішної творчої взаємодії. Дуже важливий позитивний, добрий настрій вчителя під час уроку, тоді й міміка, жести, рухи тіла будуть підтверджувати це й допомагати в роботі.

На уроках музики міміка й жести важливі при показі, розучуванні й виконанні пісні. Під час показу пісні відбувається найперше, найбільш запам’ятовуюче враження в дітей від даного добутку. Безумовно, пізніше, під час виконання образ, що сформувався в пам'яті, вплине на емоційність і виразність передачі музичного тексту. Отже, під час показу за допомогою міміки педагог передає дітям своє емоційне відношення,образ у музиці.

При розучуванні й виконанні основне навантаження при передачі інформації падає на руки. І тоді на 100% здійснюється невербальна передача інформації. За допомогою рук (диригентських жестів) учитель передає: ритм, темп, силу звуку, характер, образ. Безумовно, диригент повинен мати високий рівень професіоналізму, щоб показати так, щоб учні не тільки зрозуміли, а й відтворили.

Слухання музики: тут педагог – зразок слухача. Його емоційне відношення до добутку цілком передається за допомогою міміки, рухів тіла. І його відношення до звучної музики - основний засіб навчання. Під час бесіди або монологу вчителя частка невербального впливу займає, як звичайно, 2/3.

При взаємодії з дітьми більшу роль грає візуальний контакт. Звертаючись поглядом по-черзі до кожного учня, педагог звертається особисто до того, на кого дивиться, так само дає зрозуміти, що йому важлива присутність кожної дитини. Таке відношення педагога спонукає до дії, викликає позитивні емоції. А от по якості погляду учень розуміє, що саме вчитель намагається передати (погляд замилування, схвалення, підтримки, контролю, осуду). Тактильний контакт має просто магічну дію, якщо дотик використати вміло.

Таким чином, мистецтво – специфічна форма невербальної комунікації; тому, з огляду на специфіку уроків музики, можна зробити висновок, що тут, безумовно, переважає невербальна взаємодія.

Отже, ми можемо зробити висновок, що для успішної взаємодії в системі вчитель-учень важлив яскравий, цікавий імідж учителя. Якщо врахувати, що імідж складається з 3-х частин: візуальний образ (костюм, зачіска, пластика, міміка); внутрішній образ (голос, темперамент, настрій); менталітет (інтелект, духовна практика) – стає очевидним, що досить велика частка невербальних компонентів. Однак не можна не відзначити, що вербальне спілкування також дуже важливо в педагогічній взаємодії. Тому гарне володіння мовою – з одної сторони, а також уміле володіння своїм невербальним поводженням – з іншої, створюють у цілому успішну взаємодію педагога з учнями.

1.4 Молодший шкільний вік: індивідуальність та її розвиток

Навчальна діяльність дитини розвивається так само поступово, через досвід входження в неї, як і всі попередні діяльності. Навчальна діяльність являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Дитина вчиться не тільки знанням, але й тому, як засвоїти ці знання.

Навчальна діяльність, як і всяка діяльність, має свій предмет – це людина. У випадку обговорення навчальна діяльність молодшого школяра-дитина. Навчаючись способам письма, рахунку, читання, дитина орієнтує себе на самозміну – він опановує необхідні, властиві навколишній його культурі способами службових і розумових дій. Рефлексуючи, він порівнює себе колишнього й себе нинішнього. Власна зміна простежується й виявляється на рівні досягнень. Саме істотне в навчальній діяльності – це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що відбулись.

"Не вмію – вмію", "Не міг – можу", "Був- став" - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб дитина стала для самого себе одночасно предметом зміни й суб'єктом, що здійснює цю зміну самого себе. Якщо дитина одержує задоволення від рефлексії на своє сходження до більше зроблених способів навчальної діяльності, саморозвитку, то це значить, що він психологічно занурений у навчальну діяльність.

Із приходом дитини в школу змінюється соціальна ситуація, але внутрішньо, психологічно дитина залишається ще в дошкільному дитинстві. Основними видами діяльності для дитини продовжують залишатися гра, малювання, конструювання. Навчальній діяльності ще треба розвиватися.

Довільне керування діями, яких необхідно в навчальній діяльності, дотримання правил можливо спочатку, коли дитині ясні близькі цілі й коли він знає, що час його зусиль обмежено малим числом завдань. Тривала напруга довільної уваги до навчальних дій утрудняє й стомлює дитину.

Якщо із приходом у школу відразу поставити дитину в умови властиво навчальної діяльності, це може призвести або до того, що він і справді швидко ввімкнеться в навчальну діяльність (у цьому випадку готовність до навчання вже сформувалася), або до того, що він розгубиться перед непосильними навчальними завданнями, зневіриться в собі, почне негативно ставитися до школи й донавчання, а можливо, впаде у хвороби. На практиці обидва ці варіанта є типовими: число дітей, готових донавчання, і число дітей, для яких навчання в заданих умовах виявляється непосильним, досить велике.

Спроби пристосувати дітей до навчальної діяльності через гру, ігрові форми, вносячи в заняття елементи сюжетних або дидактичних ігор, себе не виправдують.Таке навчання привабливо для дітей, але воно не сприяє переходу до властиво навчальної діяльності, не формує в них відповідального відношення до виконання навчальних завдань, не розвиває довільних видів керування діями.

В умовах навчальної діяльності дитини варто підводити до розуміння того, що це зовсім інша діяльність, чим гра, і вона пред'являє до нього дійсні, серйозні вимоги, щоб він навчився реально змінювати самого себе, а не символічно. Діти повинні навчитися розрізняти ігрові й навчальні завдання, розуміти, що навчальне завдання на відміну від гри обов'язково, його необхідно виконувати незалежно від того, хоче дитина це зробити або не хоче. Гра сама по собі не повинна усуватися зі сфери активного життя дитини. Неправильно вказувати дитині на те, що він уже став великим і займатися іграшками, як маленький тепер уже повинно бути соромно. Гра – не тільки сугубо дитяча діяльність. Це й заняття, що служить для розваги, для заповнення дозвілля людей всіх віків.

Звичайно дитина поступово починає розуміти значення гри в умовах його нового місця в системі соціальних відносин людей, при цьому незмінно й жагучо любити грати.

Особливість здорової психіки дитини – пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу й побудова своєї картини цього миру. Дитина, граючи, експериментує, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки й залежності. Він сам, наприклад, може дізнатися, які предмети тонуть, а які будуть плавати. Чим активніша в розумовому відношенні дитина, тим більше він задає питань і тим різноманітніші ці питання. Дитина може цікавитися всім на світі: якої глибини океан? Як там дихають тварини? Скільки тисяч кілометрів земна куля?

Дитина прагне до знань, а саме засвоєння знань відбувається через численне "навіщо?" "як?" "чому?". Він змушений оперувати знаннями, представляти ситуації й намагатися знайти можливий шлях для відповіді на питання. При виникненні деяких завдань дитина намагається вирішити їх, реально приміряючись і пробуючи, але він же може вирішувати завдання в розумі. Він уявляє собі реальну ситуацію і як би діє в ній у своїй уяві. Таке мислення, у якому рішення завдання відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним. Образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці. Звичайно, молодший школяр може мислити логічно, але варто пам'ятати, що це питання сензитивне до навчання, що опирається на наочність. Мислення дитини на початку навчання в школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, обумовленої відсутністю знань, необхідних для правильного рішення певних проблемних ситуацій. Так, дитина сам не відкриває у своєму особистому досвіді знання про збереження таких властивостей предметів, як довжина, обсяг, вага. Відсутність систематичності знань, недостатній розвиток понять приводить до того, що в мисленні дитини панує логіка сприйняття. Дитині, наприклад, важко оцінювати ту саму кількість води, піску, пластиліну як рівне, коли на його очах відбувається зміна їхньої конфігурації відповідно до форми судини, куди вони поміщені. Дитина попадає в залежність від того, що він бачить у кожний новий момент зміни предметів. Однак у початкових класах дитина вже може подумки зіставляти окремі факти, поєднувати їх у цілісну картину й навіть формувати для себе абстрактні знання, віддалені від прямих джерел. Пізнавальна активність дитини, спрямована на обстеження навколишнього світу, організує його увагу на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не висохне інтерес. Якщо 6-7 – літня дитина зайнята важливою для нього грою, то він, не відволікаючись, може грати два, а те й три години. Так само довго він може бути зосереджений і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні, виготовленні значимих для нього виробів). Однак такі результати зосередження уваги – наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Він же буде нудитися, відволікатися й почувати себе зовсім нещасним, якщо треба бути уважним у тій діяльності, що йому байдужна або зовсім не подобається.

Дорослий може організувати увагу дитини за допомогою словесних вказівок. Йому нагадують про необхідність виконувати задану дію, вказуючи при цьому способи дії. Молодший школяр певною мірою може й сам планувати свою діяльність. При цьому він словесно проговорює те, що він повинен і в якій послідовності буде виконувати ту або іншу роботу. Планування, безумовно, організує увагу дитини. І все-таки, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати своє поводження, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності або на діяльності цікавої, але потребуючої розумової напруги. Відключення уваги рятує від перевтоми. Ця особливість уваги є одним з підстав для включення в заняття елементів гри й досить частої зміни форм діяльності.

Діти молодшого шкільного віку, безумовно, здатні втримувати увагу на інтелектуальних завданнях, але це вимагає колосальних зусиль волі й організації високої мотивації.

У молодшому шкільному віці дитина у своїй уяві вже може створювати разнообразнейшие ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить в інші види діяльності.

В умовах навчальної діяльності до уяви дитини висувають спеціальні вимоги, які прихилюють її до довільних дій уяви. Учитель на уроках пропонує дітям уявити собі ситуацію, у якій відбуваються якісь перетворення предметів, образів, знаків. Ці навчальні вимоги спонукують розвиток уяви, але вони мають потребу в підкріпленні спеціальними знаряддями – інакше дитина затруднюється просунутися в довільних діях уяви. Це можуть бути реальні предмети, схеми, макети, знаки, графічні образи. Складаючи всілякі історії, римуючи "вірші", придумуючи казки, зображуючи різних персонажів, діти можуть запозичити відомі їм сюжети, строфи віршів, графічні образи, часом зовсім не зауважуючи цього. Однак нерідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв. Дитина, якщо в нього досить розвинена мова й уява, якщо він одержує задоволення від рефлексії на значення й зміст слів, словесних комплексів і образи уяви може придумати й розповісти цікавий сюжет, може імпровізувати, насолоджуючись своєю імпровізацією сам і включаючи в неї інших людей. В уяві дитина створює небезпечні, страшні ситуації. Головне – подолання, знаходження друга, вихід до світла, радість. Переживання негативної напруги в процесі створення й розгортання уявлюваних ситуацій, керування сюжетом, переривання образів і повернення до них тренують уяву дитини як довільну творчу діяльність. Крім того, уява може виступати як діяльність, що приносить терапевтичний ефект.

Дитина, зазнавала труднощів у реальному житті, сприймаючи свою особисту ситуацію як безвихідну, може піти в уявлюваний світ. Так, коли немає батька й це приносить невимовний біль, в уяві можна придбати самого чудового, самого незвичайного, великодушного, сильного, мужнього батька. Уява, якою би фантастичною вона не була у своїй сюжетній лінії, опирається на нормативи реального соціального простору. Переживши у своїй уяві добрі або агресивні спонукання, дитина тим самим може підготувати для себе мотивацію майбутніх вчинків. Уява в житті дитини відіграє більшу роль, чим у житті дорослого, проявляючись набагато частіше, і частіше допускає порушення життєвої реальності. Безустанна робота уяви – найважливіший шлях пізнання й освоєння дитиною навколишнього світу, спосіб вийти за межі особистого практичного досвіду, найважливіша психологічна передумова розвитку здатності до творчості й спосіб освоєння нормативності соціального простору, останнє примушує працювати уяву безпосередньо на резерв особистісних якостей.

На розумовий розвиток впливає діяльність навчання. При цьому визначальне значення має засвоєння й розвиток мови в системі навчання.

До програмованого розвитку мови ставляться наступні види навчання й розвитку дитини:

по-перше, засвоєння літературної мови, підлеглого нормі; по-друге, оволодіння читанням і письмом. І читання, і письмо – мовні навички, що опираються на систему язика, на знання його фонетики, графіки, лексики, граматики, орфографії. По третє, відповідність мови учнів певному рівню вимог, нижче якого не повинна перебувати дитина, тому що він займає положення учня.

Дитина в молодшому шкільному віці крок за кроком опановує вміння повно й адекватно сприймати мову дорослих, читати, слухати радіо. Без особливих зусиль він навчається входити в мовні ситуації й орієнтуватися в її контексті: уловлювати, про що мова йде, стежити за розгортанням контексту мови, задавати адекватні питання й будувати діалог. Він починає сам з інтересом розширювати свій лексичний запас, активізувати вживання слів і словосполучень, засвоювати типові граматичні форми й конструкції. Все це – бажані й можливі досягнення в мовному й розумовому розвитку дитини. На базі оволодіння язиком з'являються нові соціальні відносини, які не тільки збагачують і змінюють мислення дитини, але й формують його особистість.

З моменту, коли дитина пішла в школу, його емоційний розвиток більшою мірою, чим раніше, залежить від сторонніх людей і від того досвіду, що він здобуває поза будинком.

Страхи дитини відбивають його сприйняття навколишнього світу, рамки якого тепер для нього значно розширюються. Здебільшого страхи пов'язані з подіями в школі, родині й групі однолітків. Непояснені й вигадані страхи колишнього років поступово поступаються місцем більше усвідомленим турботам, яких чимало в повсякденному житті. Предметом страхів можуть бути й майбутні уроки, і уколи, і якісь природні явища, і відносини між однолітками.Час від часу в дітей у цьому віці з'являється типове для багатьох школярів небажання йти в школу, а те й страх перед нею. Коли відбувається таке,у дитини неважко виявити широко розповсюджені зовнішні симптоми: головні болі, кольки в шлунку, блювота й запаморочення. Все це не симуляція, тому поставитися до симптомів, що з'явилися, треба цілком серйозно. Звичайно такі діти вчаться нормально, а їхні страхи в більшій мері обумовлені побоюваннями за батьків, острахом залишити їх наодинці з горем, лихом, але зовсім не ймовірністю одержати погану оцінку. Батьки, виражаючи при дитині свої тривоги, сумніви й коливання, найчастіше самі породжують у дітей страх за них і опосередковано – страх перед школою. Суперечливі й невпевнені в собі батьки можуть створити в дитини враження, що вони бояться розставання й мають потребу в його постійній присутності. Їхнє підсвідоме прагнення вічно чіплятися за дитину відбиває в нього бажання проявляти незалежність і наполегливість.

Дитина, у якої з'явився страх перед заняттями, важливо якнайшвидше повернути в школу. Іноді зайва увага до скарг на фізичне нездужання може викликати посилення зазначених симптомів. Можливо іноді краще не помітити поганий настрій дитини й проігнорувати його скарги. Дружньо-наполеглива зацікавленість у відвідуванні школи в кожному разі переважніше, ніж жалість або стогони.Надмірна активність – це ще не психічний розлад. Однак іноді вона супроводжується серйозними затримками емоційного, розумового інтелектуального розвитку. Нерідко таке поводження чревате стресами й може привести до перезбудження. Надмірна активність спостерігається в 5-8% хлопчиків і близько 1% дівчинок - початкових класів, що вчаться. У дітей з надто підвищеною активністю нерідко виникають труднощі при виконанні шкільних завдань, тому що їм нелегко концентрувати увага й сидіти спокійно. Ці діти, як правило, стають предметом особливої турботи батьків і вчителів. Повністю причини підвищеної активності школярів поки не з'ясовані, але із приводу багатьох випадків висловлюються цілком певні судження. Зокрема, досить стійка думка експертів щодо таких причин, як ушкодження Центральної Нервової Системи, генетичні впливи. Деякі дослідники як причина називають їжу, темперамент дітей, заохочення або підкріплення неприйнятного поводження. Сьогодні використаються різноманітні методики й профілактики лікування подібних недуг. Деякі медикаменти роблять заспокійлива дія на гіперактивних дітей. Також розповсюдженим способом є дієта, щовиключає цукор,искуственные приправи й харчові добавки. Непогані результати дає постійний і тактовний контроль за поводженням дитини з боку батьків і вчителів, а також чисто зовнішні моменти, як, наприклад, що заспокоює м'яке блакитне висвітлення в громадських місцях. Ці й подібні їм методи сприяють деякому зниженню рівня активності, дозволяючи дітям поліпшити успішність у школі й поводження в класі, будинку й на вулиці. Зрозуміло, єдиного способу лікування не існує. Можливо, найкращим тут є системний підхід, коли фахівці використовують кілька способів лікування одночасно.

Відносини між школярами постійно міняються. Якщо у віці від 3-х до 6-ти років діти будують свої відносини в основному під наглядом батьків, то від 6-ти до 12-ти років школярі більшу частину часу проводять без батьківського догляду. У молодших школярів дружні відносини формуються, як правило, між дітьми того самого підлоги. У міру ослаблення зв'язку з батьками дитина усе більше починає відчувати потреба в підтримці з боку товаришів. Крім того, йому необхідно забезпечити собі емоційну безпеку.

Саме група однолітків стає для дитини тим своєрідним фільтром, через який він пропускає ціннісні установки батьків, вирішуючи, які з них відкинути, а на які орієнтуватися надалі.

У шкільні роки групи однолітків формуються по принципах підлоги, віку, соціально-економічного статусу родин, до яких належать діти. Граючи, дитина опановує важливими соціальними навичками. Ролі й правила "дитячого суспільства" дозволяють довідатися про правила, прийнятих у суспільстві дорослих. У грі розвиваються почуття співробітництва й суперництва. А такі поняття, як справедливість і несправедливість, упередження, рівність, лідерство, підпорядкування, відданість. зрадництво, починають знаходити реальний особистісний зміст.

Таким чином, молодший шкільний вік визначається важливою обставиною – вступом дитини до школи. Нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини й виступає як стрессогенна.

1.5 Вікові особливості в сприйнятті вербальних у невербальних компонентів у спілкуванні

Соціально-перцептивні здатності, у структуру яких входить і здатність до психологічної інтерпретації невербального поводження, є однієї з основних складових усієї відбивно-поведінкової взаємодії людини з людиною, групою людей.

Невербальна передача інформації з'являється в житті людини раніше, ніж вербальна комунікація. Уже в перші дні свого життя дитина вчиться сприймати емоційний стан своєї матері й часом реагує на такі нюанси в її настрої, які недоступні сприйняттю дорослих. Він опановує цією майстерністю, ще не вміючи говорити, мислити й розуміти мова. Для дитини емоційний стан його батьків має надзвичайно важливе значення. Він багато чого осягає, прислухаючись до голосів батьків, придивляючись до вираження їхньої особи, рухам і жестам. Він виробляє в собі постійну готовність шукати значимі сигнали у своєму оточенні. Ця готовність у ході спілкування може проявлятися навіть тоді, коли основний зміст комунікацій має інтелектуальний характер.

Потреба в емоційному контакті в першу чергу задовольняється при спілкуванні із близькими людьми. Дорослі, у яких у дитинстві не було тісного емоційного контакту з батьками, часто випробовують болісне почуття самітності. Те ж загрожує й заголубленій дитині, чиї бажання негайно виконуються. Він буде невзмозі навчитися співпереживати.

Спілкування дитини, що почала відвідувати дитячий садок, спирається на ті подання про людей, які сформувалися в нього в родині і яслах. Це ж стосується і невербального досвіду взаємодії. У молодшому дошкільному віці невербальне поводження дуже природнє й добре зрозуміле як однолітками, так і дорослими. Характерною рисою думки, що дошкільник висловлює про людину, є його крайня нестійкість, більша мінливість, яскраво виражена ситуативность. Більшу роль у виробленні "точки зору" на людей у дитини грають вигляд і поводження вихователя й взаємини між дітьми. Первісна ж оцінка людини багато в чому складається на основі думки авторитетного дорослого (батьки, знайомі).

З надходженням дитини в школу одним з головних об'єктів пізнання стає поводження вчителя,дітей. З виходом спілкування школяра з іншими людьми за рамки навчання, в системі, що формується в його знання людей відбуваються нові важливі зміни. Змісту понять, що формуються в учня, про риси й сторони особистості істотно змінюється, розвивається вміння усе більше глибоке й правильно розшифровувати психологічний підтекст складних дій і вчинків і об'єктивно оцінювати особистості в цілому. Постійна практика спілкування змушує школяра міркувати про вчинки й поводження людей; постійно спонукає до активного застосування знань, що формуються, у спілкуванні, і вона ж (практика) на кожному кроці показує дитині, які з його узагальнень і оцінок вірні, а який – помилкові. До кінця молодшого шкільного віку чітко виявляється збільшення виділюваних у поводженні однолітка особливостей, дитина частіше зауважує сторони особистості, що раніше вислизали від його уваги.

Однак, в 5-класників у порівнянні з 1-класниками спостерігається падіння інтересу до деяких фактів поводження. Так само до 5-го класу значно розширюється ємкість подань дітей про різні сторони поводження однолітка.

Для підлітків, як раніше для молодших школярів, норми оцінки поводження як і раніше є найпершою підставою при оцінці вчинків, однак їхнє відношення до цих норм інше: якщо для молодших школярів роль цих норм майже абсолютна, то підлітки (особливо старші) ставляться до них більш гнучко, диференційовано, і намагаються зіставити їх з умовами виникнення вчинку. Найбільш істотним серед цих умов для підлітків виявляється відношення тих, хто становить їхнє оточення й особливо тих, хто для них представляє авторитет. Старші школярі роблять новий крок у пізнанні особливостей особистості кожного з тих людей, які входять у їх найближче й далеке оточення.

Отже, розвиток здатності до сприйняття невербальних компонентів у спілкуванні здійснюється в такий спосіб (від дитинства до підліткового віку): а) від психологічної інтерпретації окремих елементів невербального поводження до інтерпретації цілісного; б) від інтерпретації на основі жестів і міміки дій і станів партнерів до визначення їхніх якостей, відносин; в)від використання невербального поводження як засобу ідентифікації психологічних характеристик суб'єктів спілкування до оволодіння їм як засобом регуляції взаємин.

1.6 Розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках художньо-естетичного циклу (музики)

У світовій педагогіці стало загальноприйнятим починати розвиток творчих здатностей у дитячому віці на матеріалі мистецтва й усіляких дитячих ігор. Предметні, рольові ігри й ігри за правилами дають дитині матеріал для розвитку уяви, що вдосконалюється в процесі сприйняття дитячих казок і мультфільмів. Сам процес дитячої творчості розвивається на основі двох підходів. З одного боку, потрібно культивувати творчу уяву, з іншого боку, в особливій культурі бідує процес втілення образів, створюваних творчістю. Тільки там, де є достатній розвиток однієї й іншої сторони, дитяча творчість може розвиватися правильно про давати дитині те, що ми вправі від нього очікувати. Клас - мінімальна комірка художнього співтовариства. Там повинне тріумфувати особистісний початок. Дійсний педагог не тільки вчить музиці. Він виховує духовно. Він працює на неформальному рівні й дає учневі всі, у чому той бідує. Педагог учить не тому, що покладено вчити, а тому, що добровільно обрав музикантів у свої учні. Взявши учнів, він поєднує їх положтельным знаком відносини, не виділяючи нікого. Індивідуальність учня проявляється в тім, що в нього є провідний спосіб художньої реакції. Для нього образне бачення миру розвивається через фарби, колірні композиції, які педагог допомагає переводити в його спосіб звуковиявлення. Індивідуальність – це як би початковий рівень. Особистісна своєрідність проявляється в якомусь більш загальному погляді на світ, загальному для всіх людей, коли вони досягли певної висоти. І унікальність особистості може виявитися у відношенні до піднесених речей, у тім, як людина може переплавити світогляд у свій підхід до музики. Педагог, взявши учня у свій клас, бере його у своє життя. Насправді в педагога є художня школа, з якої він не перериває зв'язки. Учитель бере учня в коло своїх пошуків, ідей, у коло своїх досягнень і досягнень своїх вчителів – тих, з ким у нього не переривається тісний зв'язок через музику, власні виступи, через культурні ідеї й ідеї мистецтва. Він як би під’єднує учня до вертикалі мистецтва. Вертикаль нескінченна, і те, чого вона стосується у своїх вищих проявах, ніхто не знає, але про це смутно здогадуються деякі художники, і музиканти.

Таким чином, індивідуальність – це як би початковий рівень. Індивідуальність учня проявляється в тім, що в нього є провідний спосіб художньої реакції. Для нього образне бачення світу розвивається через фарби, колірні композиції, які педагог допомагає переводити в його спосіб звуковиявлення. З надходженням дитини в школу одним з головних об'єктів пізнання стає, насамперед, поводження вчителя. Постійна практика спілкування змушує школяра міркувати про вчинки й поводження людей. Отже, величезна роль на розвиток індивідуальності молодшого школяра покладається, насамперед, на педагога.

2. Особливості особистісних властивостей і міжособистісних відносин молодших школярів, їхній зв’язок з особливостями комунікацій у музично-педагогічному процесі

2.1 Мета, завдання та процедура дослідження

Дослідження проводилося в спеціалізованій школі № 77 Комінтернівського району міста Харкова, в 2 – В класі. Вік дітей: 8 - 9 років; усього дівчинок - 14, хлопчиків - 12. Специфіка школи: з поглибленим вивчанням предметів ХЕЦ (художньо-естетичний цикл) та англійської мови. У початкових класах викладаються наступні предмети ХЕЦ: музика - 2 години на тиждень, образотворче мистецтво - 2 години на тиждень, етикет - 2 години на тиждень, ритміка - 1 година в тиждень (всі 3 роки) . По музиці використається програма "Музичне мистецтво" автор Школяр Л.В. і ін. Загальна характеристика даної програми дана в додатку 1.

Психолого-педагогічне дослідження проводилося в 3 етапи:

на 1 етапі вивчалися особистісні й соціально-психологічні особливості дітей;

на 2 етапі вивчалися особливості педагогічних комунікацій;

на 3 етапі дослідження була зроблена спроба співвіднесення й аналізу взаємозв'язку індивідуально-психологічних особливостей і відносин дітей до уроків музики з особливостями викладання.

Для вивчення особливостей особистісного й міжособистісного розвитку дітей використані наступні методики:

а) Запитальник Р. Кетелла; містить у собі 12 факторів, причому значення кожного фактора можуть високими (8-10 стенов) і низькими (1-3 стіна).

А високі значення: відкритий, доброзичливий, товариський, співчутливий;

низькі значення: замкнутий, недовірливий, відособлений, байдужий.

У високі значення: високий ступінь сформованості інтелектуальних функцій, досить розвинені абстрактні форми мислення, великий обсяг знань;

низькі значення: низький ступінь сформованості інтелектуальних функцій, переважають конкретні форми мислення, обсяг знань невеликий.

З високі значення: упевнений у собі, спокійний, стабільний;

низькі значення: невпевнене в собі, легко ранимий, нестійкий.

D високі значення: нетерплячий, активний, легко збудливий;

низькі значення: неквапливий, стриманий, флегматичний.

Е високі значення: домінуючий, незалежний, напористий;

низькі значення: слухняний, залежний, поступливий.

F високі значення: схильний до ризику, безтурботний, хоробрий, веселий;

низькі значення: розсудливий, розважливий, обережний, серйозний.

G високі значення: сумлінний, виконавчий, відповідальний;

низькі значення: несумлінний, що зневажає обов'язками, безвідповідальний.

Н високі значення: соціально-сміливий, невимушений, рішучий;

низькі значення: боязкий, соромливий, чутливий до погрози.

I високі значення: чутливий, ніжний, залежний від інших;

низькі значення: реалістичний, практичний, належний на себе.

Об високі значення: тривожних, стурбованих, повний похмурих побоювань;

низькі значення: безтурботний, спокійний, оптимістичний.

Q3 високі значення: високий самоконтроль, гарне розуміння соціальних нормативів;

низькі значення: низький самоконтроль, погане розуміння соціальних нормативів.

Q4 високі значення: напружений, дратівливий, фрустрированный;

низькі значення: розслаблений, спокійний, незворушний.

Текст запитальника й матриця даних особистісних властивостей учнів 2 класу дані в додатку 2 .

Для вивчення міжособистісних відносин у класі використана методика соціометрія.

Для виявлення емоційного лідера в класі було задане питання: "Незабаром твій день народження. Кого із класу ти запросиш в 1-у черга? В 2-ю? В 3-ю?"

Для визначення лідера в навчальній діяльності було задане питання: "Має бути складна контрольна робота. У кого із класу ти попросиш допомоги в 1-ю черга? В 2-ю?В 3-ю?"

Матриця даних соціального статусу учнів 2 класу дана у додатку 3.

Для вивчення відносини до предметів, що викладаються у даному класі, використалися наступні методики:

а) Метод незакінчених пропозицій:

Мета: виявити відношення дітей до предметів ХЕЦ, зокрема, до уроку музики. Виявити ті види діяльності, які не викликають інтересу й емоційного відгуку на уроках музики. Визначити суб'єктивний рівень прийняття уроків музики, емоційне відношення до них.

В інструкції дітям пропонувалося закінчити пропозиції.

Стимулюючий матеріал: 1. Найбільше на уроках музики мені подобається...

2. Іноді на уроках музики мені не подобається...

3. Мені б хотілося на уроках музики...

Обробка. Проводився якісно-кількісний аналіз.

1. На якісному рівні аналізувалося зміст і реалізація видів, форм, методів роботи, що роблять вплив на відношення дітей до того або іншого виду музичної діяльності.

2. На кількісному рівні підраховувалася частота найбільш потрібних та "непопулярних" видів і форм діяльності на уроках музики.

б) Рейтингова оцінка предметів.

По шкалі від 1 до 10 балів дітям було запропоновано оцінити наступні предмети: російський мова, математика, фізкультура, читання, музика, природознавство, ритміка, праця, образотворче мистецтво, етикет, географія.

1 бал - найнижча оцінка;

10 балів - найвища оцінка.

Обробка. Кількісний підрахунок балів по кожному предмету.

Бланк рейтингової оцінки даний у додатку 2.

На досліджуваному класі працює вчитель музики зі стажем 2,5 роки. Основний напрямок роботи: уроки музики.

а) Для вивчення педагогічної компетентності вчителі використався тест-опросник оцінки соціально-комунікативної компетентності, що складає з 133-х питань, що містить у собі 6 факторів:

СКН соціально-комунікативна незграбність (29 питань);

НН нетерплячість до невизначеності (21 питання);

До надмірне прагнення до конформности (15 питань);

РСР підвищене прагнення до статусного росту (20 питань);

ИН орієнтація на избегание невдач (28 питань);

ФН фрустрационная нетолерантність (20 питань).

б) Методика Фландерса.

Мета: вивчити особливості вербальної й невербальної комунікації вчителі. Виділити паттерни в педагогічній взаємодії.

Хід роботи з методикою: 1) спостереження уроків музики; 2) робота із спостереженням: виділення паттерна і його реєстрація на бланку у вигляді:

1 паттерн = 1паличка.

Стимулюючий матеріал (10 категорій):

1. Приймає відношення або тон і вираження емоцій учня й роз'ясняє своє відношення в незагрозливій манері;

2. Схвалює дії або поводження учня;

3. Розвиває ідеї, запропоновані учнем;

4. Задає питання, засновані на своїх ідеях з наміром одержати відповідь від учня;

5. Пояснення, розвиток власних ідей;

6. Команди, вказівки, які повинен виконати учень;

7. Критичні зауваження на адресу учня директивного характеру, у підвищеному тоні, апеляція до авторитету учня;

8. Відповідь на обіг учителя. Воля висловлення власних ідей обмежена;

9. Вираження власних ідей, питань, пропозицій, вільний розвиток власних думок;

10. Мовчання або замішання взаємодіючих. Паузи, короткі періоди мовчання, характер комунікацій під час яких незрозумілий спостерігачеві.

Обробка результатів: 1) кількісна: підрахунок виділених (зареєстрованих) паттернов у вигляді: .

2) якісна: аналіз співвідношення вербальних і невербальних компонентів у педагогічному спілкуванні; а також співвідношення категорій між собою.

Протокол 3-х уроків музики за методикою Фландерса даний у додатку 4.

2.2 Обробка та аналіз отриманих результатів за методикою "Соціально-комунікативної компетентності"

Із даних таблиці ми бачимо, що в дітей даного класу:

1) показник товариськості, доброзичливості (фактор А) пов'язаний із проявами:

- рішучості, соціальній сміливості, невимушеності (фактор Н);

- тривожності, заклопотаності(фактор ПРО)-негативним зв'язком, тобто, чим общительнее дитина, тим він проявляє себе більше рішучим і менш стурбованим;

2) показник високого ступеня сформованості інтелектуальних функцій, великого обсягу знань (фактор В) зв'язаний із властивостями:

- нетерплячість, активність, легка збудливість (фактор D), що, імовірно, є характерним для молодшого шкільного віку;

- незалежність, домінантність, напористість (фактор Е), тобто, чим вище інтелект і більше обсяг знань, тим дитина більше активна, незалежний, напористий;

3) показник упевненості, спокою й стабільності (фактор З) має зв'язок із проявами:

- сумлінності, ретельності, відповідальності (фактор G), тобто спокійна дитина в цьому класі також сумлінний і відповідальний;

4) показник нетерплячості, активності, легковозбудимости (фактор D) зв'язаний із властивостями:

- сумлінності, відповідальності (фактор G) - негативним зв'язком

- високого самоконтролю, гарного розуміння соціальних нормативів (фактор Q3) негативним зв'язком, тобто, чим нетерплячіше й активніше дитина, тим він менш відповідальний і має менший самоконтроль;

5) показник домінантності, незалежності, напористості (фактор Е) зв'язаний з наступними проявами:

- схильність до ризику, хоробрість, безтурботність, веселість (фактор F), тобто більше незалежна дитина - він більше хоробрий і більше схильний до ризику;

6) показник сумлінності, відповідальності, ретельності (фактор G) зв'язаний із властивостями:

- чутливість, ніжність, залежність від інших (фактор I);

- напористість, дратівливість, фрустрированность (фактор Q4) - негативним зв'язком, тобто, сумлінна дитина в даному класі більше чутлива й менш напористий і дратівливий;

7) показник соціальної сміливості, невимушеності, рішучості (фактор Н) пов'язаний із проявами:

- тривожності, заклопотаності, повний похмурих думок (фактор ПРО) - негативний зв'язок, тобто, рішучий, невимушений дитина - безтурботний, спокійний і оптимістичний;

8) показник чутливості, ніжності (фактор I) пов'язаний з :

- високим самоконтролем (фактор Q3), тобто ніжна дитина краще вміє здійснювати самоконтроль.

Таким чином, аналіз кореляційних зв'язків показав, що найбільше навантаження "падає" на фактор D (нетерплячий, активний, легко збудливий), що має 3 зв'язку; а також на фактор G (сумлінний, виконавчий, відповідальний), що має 4 зв'язки; тобто, нетерплячі, легко збудливі діти в даному класі мають високий ступінь сформованості інтелектуальних функцій, вони, найчастіше, бувають безвідповідальні й мають низький самоконтроль, що, імовірно, пов'язане з особливостями молодшого шкільного віку; разом з тим, сумлінні, виконавчі хлопці більше впевнені в собі, спокійні, більше чутливі й залежні від навколишніх, також вони більше незворушні, розслаблені, флегматичні й стримані.

Крім того, був розглянутий взаємозв'язок особистісних властивостей із соціальним статусом дітей. Виявлено взаємозв’язок емоційного статусу учнів з їхнім навчальним статусом і показниками: соціально-сміливий, невимушений, рішучий (фактор Н).

Особливу увагу варто звернути на виділений взаємозв'язок емоційного й навчального статусу. Імовірно, це характеризує специфічне для молодших класів, що вчаться єдності у міжособистісному сприйнятті академічної успішності й міжособистісних емоційних особистих відносинах, що, швидше за все,буде розглянуто в підлітковому віці. Навчальний статус пов'язаний з показниками:

- відкритість, доброзичливість, товариськість (фактор А);

- упевненість у собі, стабільність (фактор З);

- домінантність, незалежність (фактор Е);

- соціальна сміливість, невимушеність (фактор Н);

- тривожність, заклопотаність (фактор ПРО) - негативний зв'язок;

- емоційний статус.

Цікавим представляється виділений симптомокомплекс особистісних властивостей, взаємозалежний з навчальним статусом. Його відрізняє внутрішня гармонійність, цілісність, взаємодоповнюваність виділених особистісних якостей. Наприклад, товариськість і доброзичливість (фактор А) прямо пов'язані із соціальною сміливістю й невимушеністю (фактор Н), і в той же час, гармонійно сполучаються із упевненістю в собі, стабільністю (фактор З), а домінантність і незалежність (фактор Е) надають всій вищевказаній характеристиці логічну завершеність. Особливу увагу хочеться звернути на виділений негативний взаємозв'язок із тривожністю; що, з одного боку, досить логічно сполучається з іншими виділеними особистісними властивостями, тобто, товариські й упевнені в собі діти менш тривожні; з іншого боку, виділена взаємозв'язок суперечить взаємозв'язки проведених раніше психологічних досліджень, а саме, у ряді випадків висока тривожність має позитивний взаємозв'язок з навчальним статусом, оскільки тривожні діти більше сумлінні, відповідальні, акуратні, уважні, що визначає їх найбільш ретельну підготовку до занять, кращу усваиваемость матеріалу на уроці й гарне поводження.

Виявлений же негативний взаємозв'язок є характеристикою даного класу.

Особливо слід зазначити відсутність значимих взаємозв'язків фактора В (високий ступінь сформованості інтелектуальних функцій, великого обсягу знань) з навчальним статусом. Для пояснення даного факту, імовірно, потрібні додаткові психологічні дослідження.

Таким чином, проведений аналіз, по суті, дозволяє виявити психологічний особистісний портрет успішного учня в даному класі. Для аналізу основних видів комунікацій і виявлення їхньої специфіки в педагогічному репертуарі учителя, був використаний ряд методик.

За методикою соціально-комунікативної компетентності отримані наступні результати:

СКН (соціально-комунікативна незграбність) 8

НН (нетерплячість до невизначеності) 8

ДО (надмірне прагнення до конформності) 3

РСР (підвищене прагнення до статусного росту) 10

ИН (орієнтація на уникнення невдач) 5

ФН (фрустраційна нетолерантність) 15

Найбільше відхилення від середніх величин виявлено по показниках : ДО (надмірне прагнення до конформности),

ИН (орієнтація на уникнення невдач), ФН (фрустраційна нетолерантність).

Фрустраційна нетолерантність. Високе значення по даному показнику вказує на емоційний дискомфорт, фрустрированість у комунікативній сфері; при цьому проявляється недостатня здатність до прийняття соціально-комунікативних ситуацій.

Низьке значення по показнику ИН (орієнтація на уникнення невдач) свідчить про можливу тенденцію викладача у своїй музично-педагогічній діяльності орієнтуватися на постановку максимальних цілей, завдань у роботі і їхнє досягнення, а не на вибір якогось оптимального варіанта в роботі, що забезпечує невисокі результати, але в той же час дозволяє уникнути невдач.

Низьке значення по показнику ДО (надмірне прагнення до конформності) може свідчити про непіддатливість людини реальному або уявлюваному тиску групи, що проявляється в зміні його установок відповідно до початкової, що не розділялася їм позицією більшості.

Показники СКН (соціально-комунікативна незграбність), НН (нетерплячість до невизначеності), РСР (підвищене прагнення до статусного росту) - мають тенденцію до низької виразності.

Так, занижене значення показника НН (нетерплячість до невизначеності) свідчить про достатню терпимість до невизначеності, про певну творчість даного педагога, оскільки відчуття комфорту в діяльності властиво, скоріше, для творчих, ініціативних людей. Також низьке значення показника СКН (соціально-комунікативна незграбність) може означати соціально-комунікативну гармонійність, уміння піднести своя думка й вислухати чуже. А низьке значення показника РСР (підвищене прагнення до статусного росту) свідчить про те, що даний показник не є самоціллю в роботі, але й не відкидається повністю, що може також говорити про присутність творчості, ентузіазму, захопленості.

2.3 Обробка та аналіз результатів за методикою Фландерса

Також особливості педагогічних комунікацій вивчалися за методикою Фландерса. Використання даної методики дозволяє проаналізувати основні види педагогічних комунікацій (вербальний і невербальний).

Аналіз із використанням спостережень 3-х уроків музики, де було виділено 203 педагогічні комунікації, показав, що найбільше яскраво представлено: пункт 2 (схвалює дії учня, його поводження), пункт 4 (задає питання, засновані на своїх ідеях з метою одержати відповідь), пункт 8 (відповідь на обіг учителя. Воля висловлення власних ідей обмежена).

Середню виразність мають: пункт 3 ( розвиває ідеї, запропоновані учнем), пункт 5 (пояснення, розвиток власних ідей), пункт 9 (вираження власних ідей учня, питань, пропозицій. Вільний розвиток власних думок).

Фактично не представленими є пункт 1 (приймає відношення або тон і вираження емоцій учня й роз'ясняє своє відношення в незагрозливій манері), пункт 7 ( критичні зауваження на адресу учня директивного характеру, у підвищеному тоні, апеляція до авторитету учня), пункт 10 (мовчання або замішання взаємодіючих. Паузи, короткі періоди мовчання, характер комунікацій під час яких незрозумілий спостерігачеві).

Таким чином, найбільшу виразність має доброзичливість, активність, діалогічна взаємодія вчителя з дітьми; середню виразність має також активне, ініціативне спілкування на уроці музики; низьку виразність має конфліктне, у підвищеному тоні, пасивна взаємодія педагога з дітьми.

Тому, з вищесказаного видно, що характерним для даного педагога є доброзичливе, у той же час дуже активне, ініціативне, діалогічне спілкування із дітьми.

2.4 Зіставлення та узагальнення аналізу невербального поводження педагога й результатів методики Фландерса

1. За методикою Фландерса виділено 203 педагогічні комунікації, - аналіз невербального поводження також говорить про велику роль невербальних компонентів у взаємодії;

2. У методиці Фландерса яскраво представлені наступні характеристики:

- схвалює дії учня, його поводження на невербальному рівні це виражається: у схвальному погойдуванні головою, активних, але ненав'язливих дотиках, посмішці, схвальній інтонації, піднятих догори долонях;

- задає питання, засновані на своїх ідеях, з метою одержати відповідь; невербальне поводження підтверджує це, тому що питання задаються в доброзичливому тоні, часто ілюструючись жестами;

- відповідь на обіг учителя. Воля висловлення власних ідей обмежений. Поводження дітей багато невербальними компонентами: ілюстративна функція жестів, телодвижений і міміки (передача настрою, внутрішнього змісту музики, а також власні емоції). Педагогом і дітьми широко використається прийом емоційного співпереживання як засіб для більше глибокого усвідомлення музичного змісту.

Таким чином, результати порівняльного аналізу двох методик показали, що два основних види педагогічних комунікацій (вербальний і невербальний) існують разом, взаємопроникаючия й гармонійно доповнюючи один одного.

На заключному етапі дослідження:

1) Для проведення якісного аналізу відносин дітей до різних форм роботи, використовуваним на уроках музики (спів, слухання музики, руху під музику, гра на інструменті, вивчення нот, малювання й ін.),була проведена методика незакінчених пропозицій.

Учням пропонувалося закінчити кожне із трьох пропозицій. Аналіз результатів показав наступне:

1. Найбільше на уроках музики дітям подобається:

n співати (9 чол.)

n слухати музику (8 чол)

n малювати (3 чол)

n слухати розповіді (2 чол.)

n учити ноти (1 чол.)

n відповідати (1 чол.)

n некрасива музика (1 чол.)

n одержувати п'ятірки (1 чол.)

2. Іноді на уроках музики дітям не подобається:

n співати (6 чол.)

n малювати (4 чол.)

n відповідати (2 чол.)

n коли не запитують (2 чол.)

n писати в зошиті (1 чол.)

n слухати музику (1 чол.)

n грати (1чол.)

n учити інструменти (1 чол.)

n зауваження (1 чол.)

n писати ноти (1 чол.)

n коли не виходить (1 чол.)

n коли ми граємо героїв (1 чол.).

3. Дітям хотілося б на уроках музики:

n щоб нам розповідали історії (1 чол.)

n грати на інструменті (9 чол.)

n одержувати гарні оцінки (1 чол.)

n музичні пригоди (1 чол.)

n співати пісні (4 чол.)

n грати опери (1 чол.)

n сидіти на 1-й парті (1 чол.)

n більше малювати (1 чол.)

n слухати музику (2 чол.)

n розповідати (1 чол.)

n кружлятися й танцювати (1 чол.)

n вивчати ноти (1 чол.)

n проспівати свою улюблену пісню (1 чол.).

Таким чином, ми приходимо до висновку, що результати методики дають можливість глянути на уроки музики очами дітей і спробувати внести деякі зміни в наступній педагогічній роботі.

Найбільше часто згадуванішим є такий вид діяльності, як спів; так, подобається співати 9-ти учням, а не подобається - 6-ти. Звідси видно, що спів – досить спірний вид занять у плані подобається / не подобається; а тому що це – одна з найбільш важливих форм роботи на уроці, спробуємо співвіднести його з невербальним поводженням учителя для того, щоб спробувати знайти причину даному факту. Так, під час розучування й виконання пісень у даного педагога виявлений наступний поведінковий комплекс: збільшення дистанції спілкування (знаходження за інструментом), міміка стає яскравіше, виразніше, підвищення тону в голосі, збільшується жестикуляція, немає руху педагога по класі, інтенсивний візуальний контакт, використається посмішка. Така "різниця в смаку" стосовно співу може порозуміються особливостями невербального поводження вчителі, що каждый дитина, зрозуміло, сприймає по-своєму. Слухання музики – найменш спірний (подобається - 8 чол., не подобається - 1 чол.) вид діяльності, що також виявляється дуже важливим як засіб розвитку музикальності, уважності, емоційності. Малювання як вид діяльності, що розвиває образне мислення, сприйняття й емоційність на уроках музики, використається значно рідше, ніж, скажемо, спів і слухання музики, але також є спірним (подобається малювати - 3 чол., не подобається - 4 чол.).

Досить цікаві результати отримані за такою формою роботи, як відповіді дітей (подобається - 1 чол., не подобається - 2 чол.); тут виявляється якась невідповідність результатів даної методики й спостережень, де дуже добре видно, як діти навперебій тягнуть руки, "рвуться" відповідати. Можливо, це пояснюється особливостями віку (непостійність, мінливість) або невисокою актуальністю даного виду роботи.

Величезний інтерес представляє розділ даної методики "мені б хотілося", по-перше, що відкриває велике поле діяльності для педагога в плані пошуків нових форм роботи, а також уделения більшого часу відзначеним дітьми видам і формам роботи; так, наприклад, спів у цьому розділі відзначили 4 чоловік, гру на інструменті - 9 чоловік, а слухання музики - 2 чоловіки; якщо зрівняти ці дані з наведеними вище даними розділу "подобається", видно, що вони збігаються; по-друге, розділ дає можливість значно підняти рівень рейтингу уроків музики через використання тих видів діяльності, які діти самі ж і вибрали; такий підхід жадає від учителя зацікавленості, гнучкості, а також бажання зробити уроки музики більше цікавими.

2)                Для вивчення рівня популярності уроків музики в 2 класі була використана методика "Рейтинг популярності". От які отримані дані:

1.        Найвищою оцінкою (10 балів) відзначені предмети:

Фізкультура - 16 чол.

Ритміка - 17 чол.

Математика - 14 чол.

Образотворче мистецтво - 14 чол.

Етикет - 14 чол.

Праця - 13 чол.

Висока шкала (8 - 10 балів, сумарно:)

Математика - 23 чол.

Ритміка - 22 чол.

Фізкультура - 21 чол.

Праця - 20 чол.

Образотворче мистецтво - 20 чол.

Етикет - 19 чол.

Далі голоси розподілилися в такий спосіб:

Російська мова - 12 чол.

Читання - 13 чол.

Музика - 12 чол.

Природознавство - 12 чол.

Географія - 15 чол.

Таким чином, високий рейтинг мають предмети: математика, ритміка, фізкультура, праця, образотворче мистецтво, етикет. Музика має досить низький рейтинг, тому що з 26-ти людей, що брали участь в опитуванні, тільки 8 (21%) відзначили музику 10-ти балами й лише 12 (46%) чоловік - 8-10 балами, тобто, менш половини класу.

2. Середня шкала (4 - 7 балів, сумарно):

Російська мова - 13 чол.

Читання - 12 чол.

Музика - 12 чол.

Природознавство - 12 чол.

Географія - 8 чол.

Етикет - 6 чол.

Фізкультура - 4 чол.

Праця - 4 чол.

Образотворче мистецтво - 4 чол.

Математика - 3 чол.

Ритміка - 1 чол.

Таким чином, у п'ятірці перших предметів – ті, чий рейтинг невисокий на високій шкалі (8-10 балів); серед "лідерів" високої шкали: етикет відзначили 6 чол., ритміку - 1 чол.; музику середнім балом відзначили 12 чол., тобто рівно стільки ж, скільки високим (сумарно).

3. Низька шкала (1-3 бала, сумарно) - це негативна оцінка предмету. Тут ситуація виглядає в такий спосіб:

Географія - 3 чол.

Ритміка - 3 чол.

Етикет - 2 чол.

Образотворче мистецтво - 2 чол.

Праця - 2 чол.

Природознавство - 2 чол.

Музика - 2 чол.

Читання - 1 чол.

Фізкультура - 1 чол.

Таким чином, незадовільне відношення висловлюють до фаворитних предметів: ритміка - 3 чол., етикет, образотворче мистецтво, праця - по 2 чол., музика - 2 чол., не представлені в даній шкалі математика й російський мова.

Отже, результати кількісного аналізу рейтингу предметів показали, що уроки музики в даному класі не є популярними серед більшості дітей, а лише менш половини класу (12 чоловік). Можливо припустити, що мистецтво - не та "стихія" саме цих хлопців саме цього класу? Так, але як же тоді високий рейтинг етикету й образотворчого мистецтва? Виходить, дане припущення не виправдується. Причин низькому рейтингу може бути трохи, імовірно, одна з них взаємозалежна з високими значеннями показника "Фрустрационная нетолерантність" (див. вище тест соціально-комунікативна компетентність), що може бути пов'язане з особистісними або професійними утрудненнями педагога, що працює на досліджуваному класі. Більше глибокий аналіз вимагає продовження даного дослідження.

Для підвищення рейтингу уроків музики представляється перспективним вивчення даних, отриманих за методикою незакінчених пропозицій у розділі "Мені б хотілося", з погляду перспектив їхнього використання (також див. рекомендації).

Таким чином, ми можемо зробити висновки, що проведений аналіз дозволяє: виявити психологічний особистісний портрет успішного учня в даному класі, якому властиві такі якості, як: високий ступінь сформованості інтелектуальних функцій, разом з тим нетерплячість, легковозбудимость; а також сумлінність, упевненість у собі - і разом з тим флегматичність, стриманість; розглянути психологічний профіль учителя музики в даному класі, особливості педагогічних комунікацій, у результаті чого видно, що найбільшу виразність має доброзичливе, активну діалогічну взаємодію з дітьми; виявити низький рейтинг уроків музики в даному класі й спробувати пояснити сформовану ситуацію.

Висновки

Дослідивши та проаналізувавши літературу по даній темі, ми вивчили особливості вербальної й невербальної комунікацій учителя музики, у результаті аналізу яких виявлено, що характерним для даного педагога є доброзичливе, дуже активне, ініціативне діалогічне спілкування з дітьми.

Спілкування – базова категорія, логічний центр загальної системи психологічної проблематики, однак, недостатньо розроблена. Передача інформації від учителя до учня здійснюється вербальним і невербальним шляхами. У педагогічному спілкуванні важливі обидва ці виду, тому що вони завжди існують разом. Для успішної взаємодії в системі вчитель-учень важлив яскравий, цікавий імідж учителя. Якщо врахувати, що імідж складається з 3-х частин: візуальний образ (костюм, зачіска, пластика, міміка); внутрішній образ (голос, темперамент, настрій); менталітет (інтелект, духовна практика) – стає очевидним, що досить велика частка невербальних компонентів. Молодший шкільний вік визначається важливою обставиною – вступом дитини до школи. Нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини й виступає як стрессогенна. Розвиток здатності до сприйняття невербальних компонентів у спілкуванні здійснюється в такий спосіб (від дитинства до підліткового віку): а) від психологічної інтерпретації окремих елементів невербального поводження до інтерпретації цілісного; б) від інтерпретації на основі жестів і міміки дій і станів партнерів до визначення їхніх якостей, відносин; в) від використання невербального поводження як засобу ідентифікації психологічних характеристик суб'єктів спілкування до оволодіння їм як засобом регуляції взаємин. Індивідуальність – це як би початковий рівень. Індивідуальність учня проявляється в тім, що в нього є провідний спосіб художньої реакції. Для нього образне бачення світу розвивається через фарби, колірні композиції, які педагог допомагає переводити в його спосіб звуковиявлення. З надходженням дитини в школу одним з головних об'єктів пізнання стає, насамперед, поводження вчителя. Постійна практика спілкування змушує школяра міркувати про вчинки й поводження людей. Отже, величезна роль на розвиток індивідуальності молодшого школяра покладається, насамперед, на педагога.

Найбільшу виразність має доброзичливість, активність, діалогічна взаємодія вчителя з дітьми; середню виразність має також активне, ініціативне спілкування на уроці музики; низьку виразність має конфліктне, у підвищеному тоні, пасивна взаємодія педагога з дітьми. З вищесказаного видно, що характерним для даного педагога є доброзичливе, у той же час дуже активне, ініціативне, діалогічне спілкування із дітьми.

Дане дослідження дозволило розробити психолого-педагогічні рекомендації, спрямовані на оптимізацію взаємодії педагога з учнями. Специфіка педагогічної взаємодії на уроках музики жадає від учителя звернути особливу увагу на важливість розвитку невербального компонента в поводженні. Цьому проробленню, на жаль, не приділяється достатньої уваги не тільки в школі, але й на інших рівнях, тому ми рекомендуємо: розширювати педагогічну компетентність шляхом теоретичного пророблення матеріалу, можливе проведення тренінгу невербальної педагогічної комунікації, з метою розширення діапазону комунікативної взаємодії й підвищення рівня педагогічної інтуїції, важливої для розвитку емоційної сфери дитини засобами музики, робити аналіз планування уроку з урахуванням побажань дітей (у результаті чого відбувається ефективна робота на мотивацію дітей), які відбиті в методиці незакінчених пропозицій. Пропонована рекомендація має сенс для її застосування по двом причинам: для підвищення й збереження високого статусу педагога; для підвищення рейтингу свого предмета (у цьому випадку, музики) – у зв'язку з його низьким рейтингом, що визначений на сучасний момент. Величезна роль на розвиток індивідуальності молодшого школяра покладається, насамперед, на педагога. Також ми вивчили й проаналізували особливості індивідуальності молодших школярів, що дозволило виявити психологічний особистісний портрет успішного учня в даному класі, розглянули вплив особливостей педагогічних комунікацій на розвиток індивідуальності молодшого школяра на уроках музики. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що педагогічні комунікації взаємопов’язані з розвитком особистісних властивостей і соціальним статусом молодших школярів

 

Література

1. Абрамова Г.С. Вікова психологія.- М.: "Академія", 1997, с. 45-53

2. Гладунцова М.А., Замятіна И.А., Школяр В.А.,

Школяр Л.В. Музичне мистецтво. 1клас (програма й методика). – М.: 1996, 23 с.

3. Горелов И.Н., Енгалычев В.Ф. Безмолвной мысли знак:

Рассказы про невербальную комуныкацию. - М.: Молодая гвардия, 1991, с. 178-186.

4. Дитячий психолог. Випуск 4 - "Тотем": видавництво "Приазовський край", 1993.

5. Дитячий психолог. Випуск 5 - "Тотем": видавництво "Приазовський край", 1994.

6. Дитячий психолог. Випуск 11 - "Тотем": видавництво "Приазовский край", 1996.

7. Кроль Л.М., Михайлова Е.Л. Людина-оркестр: мікроструктура спілкування. - М.:ТОО "Незалежна фірма "Клас", 1993, с. 57-63.

8. Кэрол Флэйк-Хобсон, Брайн Е. Робинсон, Пэтси Скин "Развитие ребёнка и его отношение к окружающим " - М.: 1993, Центр общечеловеческих цінностей, с. 39-42.

9. Лабунская В.А. Особливості розвитку здатності до психологічної інтерпретації невербального поводження //Питання психології. 1987 N 3.

10. Матвєєва Л.В. Комунікативний акт в умовах опосередкування // Вісник МГУ. Серія "Психологія". 1996 N 4.

11. Морозов В.П. Невербальна комунікація: експериментально-теоретичні й прикладні аспекти // Психологічний журнал. 1993 N 1.

12. Мухіна В.С. Вікова психологія. – М.: "Академія" , 1997, с. 72-94.

13. Ниренберг Д., Калеро Т. Немов розкриту книгу, прочитай людини. - М.: ТОВ "Попурі", 1996, с. 129-135.

14. Ниренберг Д., Калеро Т. Читати людину - як книгу. - М.: Економіка, 1990, с. 385-461.

15. Панасюк А.Ю. А що в нього в підсвідомості? (12 уроків по психотехнологии проникнення в підсвідомість людини). М.: Справа, 1996, 21 с.

16. Петровский А.В. Введення в психологію. - М.: Видавничий центр "Академія", 1995, с. 27-29.

17. Петрушин В.И. Музична психологія: Навчальний посібник для студентів і викладачів. - М.: Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС, 1997, с. 54-83

18. Тарасов Г.С. Про два підходи до розвитку сприйняття музики // Психологічний журнал. 1994 N 6, с. 13-15.

19. Тарасов Г.С. Потреба в класичному музичному мистецтві як психологічний феномен // Психологічний журнал. 1993 N 6, с. 5-9.

20. Теплов Б.М. Психологія музичних здібностей. - М., 1947, с. 45.

Додаток 1

 

Загальна характеристика програми по музиці "Музичне мистецтво". 1 клас. Автори: Гладунцова М.А., Замятіна И.А., Школяр В.А., Школяр Л.В.

Однієї із провідних позицій, що визначають зміст даної програми є принципова установка, що відстоює самоцінність музичного мистецтва, освоєння якого повинне стати вільним від ідеологічних штампів, від перетворення музики із засобу, що обслуговує "виховні заходу", у повноцінне музичне мистецтво, що допомагає дитині пізнати мир і самого себе в цьому світі.

Специфіка музичних знань у початковій школі полягає в оволодінні загальними способами збагнення музичного мистецтва, що може бути виражене в конкретній педагогічній формулі: "навчитися вчитися мистецтву; самому вчитися в мистецтва".

У якості "ядра" змісту курсу, безсумнівно, повинна виступити музична класика, що відбиває "вічні" проблеми життя, що хвилюють людей за всіх часів - ті загальнолюдські цінності, які піднімають питання сенсу життя, існування людини на землі; і яка розглядає їх у руслі найвищих эстетических і моральних категорій.

Уважаючи, що концепція музичного виховання Д.Б.Кабалевского в цей час залишається найбільш прогресивної й наукової й що, мабуть, вона одна по-справжньому забезпечує розгортання викладання музики як живого образного мистецтва, автори програми принципово зберегли її тематизм у своїй програмі.

 

Додаток 2

Табл. 1 Матриця даних особистісних властивостей учнів 2 класу