ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА"

ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Контрольна робота

з навчальної дисципліни: "Соціальна педагогіка"

на тему: "Виховна система В.О.Сухомлинського"

Студентки 2 курсу

групи ЗСР-61

Крилової Ірини Валеріївни

Викладач: Іванова

Ірина Борисівна

кандидат педагогічних наук

№ залікової книжки 6.040200 - 329

Київ – 2007

План:

Вступ

1. Видатний український педагог В.О.Сухомлинський

2. «Батьківська педагогіка» - енциклопедія сімейного ви­ховання

3. Система виховання дитини дошкіль­ного віку

4. Трудове виховання дітей

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання

6. Роль сім’ї у виховній системі В.О.Сухомлинського

Висновок

Список використаної літератури

Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

В.О.Сухомлинський

ВСТУП

На сучасному етапі становлення Української держави за умови складного політичного і соціально-економічного її стану особливо відчутний негативний вплив на сучасну школу таких суспільних явищ, як посилення аморальності, злочинності, зубожіння та інше, що призводить до знецінення освіти, падіння авторитету учителя, росту агресивності, жорстокості, нігілізму підлітків. Аналіз цих деструктивних процесів у сучасному суспільстві дозволяє зробити висновок, що є небезпека виростити бездуховне покоління, не "обтяжене" інтелігентністю, порядністю, яке зневажливо ставиться до культурних цінностей та не прагне до здорового способу життя.

Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві. Гуманізація освіти передбачає, насамперед, сприяння розвитку творчих можливостей людини, її інтелектуальної свободи, створення максимально сприятливих умов для розкриття особистості.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність суспільства. Саме гуманне виховання особистості сприяє олюдненню суспільних відносин.

Сьогодні спостерігається протиріччя між потребами суспільства у таких високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя: дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових комунікацій. Закономірно, що для людини важливо, на якому рівні здійснюється її взаємодія та контакти з іншими людьми, як це впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус.

Система гуманістичних поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть. Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.

1. Видатний український педагог В.О.Сухомлинський.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) - видатний український педагог, публіцист, письменник, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки.

У 1935 р. В.О.Сухомлинський розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. З 1947 року по 1970 рік - директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР. Автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей та низки педагогічних праць, зокрема: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів.

Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського багатогранна і невичерпно багата. Василь Олександрович увійшов в історію ра­дянської і світової культури як видатний педагог і письменник, як патріот і поборник найгуманніших ідей у вихованні, як політичний трибун і громадський діяч, безмежно відданий своєму народові.

Благородній справі виховання молодих поко­лінь В.О.Сухомлинський віддав усе своє невтомне життя і вогонь серця. Його численні педагогічні праці, нариси та опові­дання нині відомі не тільки педагогічній громадськості, а й широким колам читачів і в нашій країні, і за її межами. За своє коротке життя Василь Олександрович опублікував близько тридцяти книжок - монографій та багато наукових і популяр­них статей у журналах і збірниках. Багато з них перекладено на різні мови народів світу.

Усі твори видатного педагога пройняті безмежною вірою в людину, щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних і моральних сил і в ті величезні виховні мож­ливості, які створює суспільство.

Педагогічні ідеї і праці В.О.Сухомлинського швидко при­вернули увагу численних дослідників і всієї педагогічної гро­мадськості. Павлиська школа ще за життя Василя Олександро­вича стала своєрідною педагогічною лабораторією, академією, місцем педагогічного паломництва.

У працях Сухомлинського знаходять розвиток прогресивні педагогічні ідеї корифеїв вітчизняної і зарубіжної педагогіки - Коменського і Руссо, Дістервега і Песталоцці, Толстого і Ушинського, Крупської і Макаренка.

Учений-педагог ставить у своїх тво­рах найрізноманітніші проблеми виховання. Це передусім проблеми морального і естетичного виховання, розу­мового розвитку, формування світо­гляду, проблеми всебічного гармонійного розвитку і громадян­ського виховання.

Водночас В.О.Сухомлинського все життя хвилювали й про­блеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї наймен­шої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, пове­дінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. «Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю»¹. В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.

_____________________________________________________________

¹ Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 86.

2. «Батьківська педагогіка» - енциклопедія сімейного ви­ховання.

Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав робо­ту над дуже потрібною книжкою - енциклопедією сімейного ви­ховання «Батьківською педагогікою», в якій повинні були висвіт­люватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педа­гогіки. Та не встиг Василь Олександрович підготувати до друку задуману ним працю. Вже після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки».

Педагогічна майстерність В.О.Сухомлинського виявлялася в тому, що звичайні життєві явища, події чи ситуації він умів використовувати як важливі фактори виховного впливу на особистість дитини, перетворювати їх у засоби виховання. Так, у «Батьківській педагогіці» кожний маленький епізод, подія з життя школи чи сім'ї, легенда чи переказ стають канвою, відправним моментом для змістовної розмови, педагогічних роздумів і міркувань, що змушують глибоко вникати в проблеми сімейної педагогіки.

В.О.Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психо­логію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості радянського громадянина-патріота зароджуються в сімейному вихованні, що діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благород­них намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас мо­лодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світо­глядну та ідейно-політичну орієнтацію. А тому через усі праці В.О.Сухомлинського проходить головна ідея громадянського виховання, патріотичного та інтернаціонального обов'язку, фор­мування гармонії морального та інтелектуального, героїчного і естетичного, особистого і соціального.

Проблема виховання молоді на героїчних і трудових тради­ціях нашого народу посідає провідне місце в творчості В.О.Сухомлинського. Ідея вірності і відданості Батьківщині, пише Сухомлинський, стає переконанням лише тоді, коли Батьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного. Вже самі наголовки першої частини «Батьківської педагогіки», а саме: «Нехай попіл героїв стукає в серця дітей», «Чи знають діти, якою ціною здобуто їхню радість», «Загін носить ім'я героя» красномовно говорять про це.

Переживання краси героїчного - це духовна сила, що возве­личує людину в її очах. Це не сліпі почуття, а поєднані із свідо­містю і переконанням благородні поривання людської душі, що кличуть на подвиги, героїчні вчинки. Це нова проблема в теорії і практиці виховання, що потребує пильної уваги дослідників. До В.О.Сухомлинського ніхто в теорії педагогіки не підносив на таку висоту проблеми формування особистості через красу героїчного і величного. Василь Олександрович приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям, присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобу ідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів.

Розвиваючи ідеї А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинський збагатив радянську педагогіку новими формами високоідейних ритуалів і традицій, показав чудові зразки й способи організації есте­тичного і патріотичного виховання учнів.

В.О.Сухомлинський, як і А.С.Макаренко, високо цінив роль традицій і звичаїв у вихованні радянського патріотизму, громадянському вихованні, формуванні ідейних переконань і мо­ральних почуттів.

У Павлиській середній школі були створені прекрасні тради­ції, звичаї, що сприяли формуванню високих моральних якос­тей у школярів, згуртовували дитячий колектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах і колекти­вах. Це передусім культ героїв війни і мирної праці, традиційне вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за визволення і незалежність нашої Батьківщини. Це не тільки урочисте проведення пам'ятних днів, а й повсякденна практична діяльність - догляд за могилами воїнів-героїв, праця в Музеї Слави, створення Алеї Героїв, участь у відтворенні історичних подій героїчного минулого, допомога інвалідам війни і праці тощо.

Це культ праці, культ бережливості, культ творення і примно­ження матеріальних і духовних цінностей. У системі роботи Павлиської середньої школи ці традиції і звичаї входили в життя вже з самого початку навчання дити­ни в школі, коли вона своїми руками прикрашала обеліски, висаджувала і доглядала квіти на братських могилах, виготов­ляла пам'ятні подарунки знатним трудівникам. Активна участь у громадських справах старших школярів, освоєння пустирів і запущених ділянок землі, боротьба з ерозією ґрунту, наса­дження лісозахисних смуг, парків, садів, участь у збиранні врожаю, урочисте відзначення свята Першого Снопа і Першого Хліба - все це сприяло не тільки створенню в дитячому колек­тиві культу величного і героїчного, але й культу праці, вихован­ню поважного ставлення до праці, високої пошани і поваги до трудівників.

В.О.Сухомлинський - неперевершений майстер ство­рення патріотичних ритуалів і традицій, обрядів і звичаїв. Шкільні традиції передавалися наступним поколінням, забез­печуючи ідейний зв'язок, вони згуртовували учнівський колек­тив, формували почуття честі і відповідальності, обов'язку і поваги до колективу. Ідеї А.С.Макаренка про виховуючу роль традицій В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив в умовах сільської школи.

Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І тим сильніший вихов­ний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень.

3. Система виховання дитини дошкіль­ного віку.

В.О.Сухомлинський виявив дуже важ­ливу особливість психіки дитини - чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати. В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив ідеї А.С.Макаренко про особливо сприятливі можливості виховання дитини дошкіль­ного віку. Всім відоме твердження А.С.Макаренка про те, що виховання дитини, в основному, проходить до шести років, і якщо ви не виховали дитину в цьому віці, тоді виникає потреба пере­виховувати її. Психологічними дослідженнями встановлено, що той чи інший період розвитку дитини характеризується підвище­ною чутливістю і сприйнятливістю, коли виникають і особливо рельєфно виявляються надзвичайні й навіть неповторні можли­вості ефективного розвитку й формування особистості дитини. А потім такі можливості поступово або й різко слабнуть, зни­кають, ускладнюючи процес виховання. Це стосується насам­перед соціальної адаптації, розвитку пізнавальних інтересів, мо­ральних якостей і поведінки дитини.

Так, у дошкільному віці, коли дитина особливо інтелектуаль­но і соціально активна, порівняно легко виховати елементарні моральні почуття і правила поведінки: слухняність і доброзичли­вість, чесність і правдивість.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міц­ніють основи моралі в дітей, якщо батьки врахо­вують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкіль­ному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «забороне­но», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.

А кому не відомі надзвичайна дитяча спостережливість, ці­кавість і допитливість, скільки разів малюки завдають клопоту старшим своїми нескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторною силою виявляється пізнавальний інтерес - потреба все знати, зрозуміти, пояснити. Задоволь­няючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розу­міння відповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо роз­питку мислення й уяви дитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структурі інтелекту особисто­сті.

Однак, дорослі не завжди усвідомлюють свою від­повідальність за розумовий розвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячу допитливість, помірку­вати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілу від­повідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнаваль­ної діяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Так зароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо не приваблює. Їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, з обов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сфор­мувалися пізнавальні інтереси.

От чому В.О.Сухомлинський звертається своїми працями до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, за­охочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізна­вальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті - нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різно­манітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.

Щодо формування моральних почуттів, найблагородніших рис і якостей особистості особливо сприятливий вік раннього дитинства. У цьому віці порівняно легко формуються такі моральні цін­ності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьо­витість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У під­літковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості - ідейні переконання, пат­ріотичні ідеали, громадянська зрілість.

В.О.Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світо­глядним віком, періодом формування вольових якостей і харак­теру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуаль­ні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу - запо­рука успіху у вихованні молодої людини.

Видатний педагог відмічав найтиповіші вади сімей­ного виховання. Одною з найшкідливіших вад, за його висловом, є споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради ща­стя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максималь­ний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях ви­ростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і від­повідальності. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, па­разитичного способу життя.

4. Трудове виховання дітей.

Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо­вання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справ­жнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю до­сягнутої мети - ось щастя людини.

В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди­кування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездуш­них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере­конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.

У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радо­щами дитинства.

За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціаль­них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже­ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са­мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.

Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.

Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання.

Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчан­ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запо­рука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «шко­лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуа­ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян­ки, бесіди, читання книжок, спільна праця.

Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і по­чуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізна­вальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, спра­ведливості»¹.

Василь Олександрович на яскравих прикладах показує, яке зна­чення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізна­вальних інтересів, має психологічний клімат соціального середо­вища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інте­лектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Багато цікавих порад з цього питання міститься у статті «Вашій дитині через рік іти до школи» та ін.

Величезного значення надавав В.О.Сухомлинський вихован­ню дітей засобами природи, безпосередньому спілкуванню їх з природою. Природа стає могутнім фактором виховання особливо тоді, коли дитина пізнає і розкриває її таємниці, розумно пере­творює і примножує її багатства, оберігає її скарби.

Спілкуючись з природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачуються духовний світ дитини, її почуття, облагороджується душа. Про­гулянки дітей у ліс, на луг, річку - це не розва­га, вважає В.О.Сухомлинський, це справжні уроки, на яких дити­на пізнає світ, вчиться мислити, міркувати, розуміти і усвідом­лювати складні різноманітні явища.

_____________________________________________________________

¹ Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 4, с. 501.

Особливе значення має виховання засобами природи в ран­ньому дитинстві, коли душа дитини надзвичайно вразлива, чут­лива, ніжна. Перші уроки розвитку духовної культури слід про­водити не в чотирьох стінах, перед класною дошкою, а серед не­вичерпного багатства природи, неповторної її краси.

Такі уроки допомагають виховати в дитини любов до природи, захоплення красою і гармонією, бережливе ставлення до неї. На яскравих при­кладах В.О.Сухомлинський показує, як у дітей зароджуються благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят у гнізді, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади і виноград­ники, доглядають столітні дуби. Почуття влади людини над природою - це передусім збере­ження і примноження її багатств і краси.

6. Роль сім’ї у виховній системі В.О.Сухомлинського.

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сі­мейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістот­ніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував обивательство, неуцтво, примітивізм. У Павлиській школі було ство­рено чітку систему педагогічної освіти і пропаганди педагогіч­них знань серед населення, батьків і навіть старшокласників.

В.О.Сухомлинський вважав за необхідне ввести в зміст загальноосвітньої школи необхідний мінімум педагогічних знань, виховувати майбутніх батьків, морально готувати їх до великої відповідальної бать­ківської місії. Він підкреслював, що безвідповідальне ставлення молодих батьків до виховання своїх дітей дорого обходиться передусім суспільству.

Морально не підготовлені до народження і виховання дітей батьки, вважає В.О.Сухомлинський, є великим нещастям для суспільства. Останнім часом стало досить помітним таке явище, як невід­повідність між фізіологічною готовністю до народження дітей і морально-психологічною зрілістю молодих батьків та усвідомленням їх батьківської місії і ролі, величезної відповідаль­ності перед суспільством за виховання своїх дітей. Велике горе приходить тоді, пише В.О.Сухомлинський, коли такі дорослі діти приводять на світ дітей - біда і суспільству, і дітям. Частина з таких батьків не обізнана з елементарними правилами виховання дітей у сім'ї. Сімейні конфлікти, ненормальні відносини тощо призводять до розлучення молодих пар і як результат - важкі діти, трагедія для дітей і батьків. Діти, які виростають у таких неблагополучних сім'ях, як правило, стають важкими у вихованні, бо погіршують­ся умови їхнього морального розвитку в сім'ї, їм не вистачає батьківської турботи, тепла і ласки. «Важкі діти» - це передусім результат неправильного виховання, вад сімейного життя, несприятливого психологічного клімату і ненор­мальних стосунків у сім'ї.

Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - вихо­вання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багат­ства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогіч­них знань і умінь. «Своїх вихованців - юнаків і дівчат ми вчи­мо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей»¹.

В.О.Сухомлинський вважає, що потрібна школа мудрості майбутніх батьків, що молодь треба цілеспрямовано й своєчасно готувати до цієї відповідальної громадянської місії. У своїй практичній педагогічній діяльності Василь Олександрович ішов двома шляхами: облагородження почуттів, поведінки юнаків і дівчат у системі виховної роботи в школі, а також впроваджен­ня спеціальної педагогічної освіти і виховання молоді, мораль­на підготовка до сімейного життя (нарис «Виховання майбутніх матерів і батьків»).

Василь Олександрович був не тільки великим знавцем бать­ківської педагогіки, досвідченим пропагандистом педагогічних знань, він сам був прекрасним сім'янином, батьком дітей, що дістали зразкове сімейне виховання, освіту, громадянську зрілість.

В.О.Сухомлинський вважав, що, яким би успішним не було виховання, впливу самого авторитету батьків і дорослих, пози­тивного прикладу і т. п. для формування всебічно розвиненої особистості не досить. Виховання має доповнюватися самовихо­ванням, тобто зусиллям самої дитини або підлітка, спрямованим на самостійне вироблення потрібних ціннісних морально-во­льових

_____________________________________________________________

¹ Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 501.

чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. І це дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання з боку батьків чи виховате­лів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і стати працьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбу­деться сам учень. Скільки б ми не вмовляли дитину бути відважною, не боятися труднощів, перешкод, вона буде боягуз­ливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість, скованість тощо.

Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша ри­са особистості - слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волі наставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованість можуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовільність. А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Лише той характер сильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність; незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всім і всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти, пристосовуватися до всяких вимог (розумних і нерозумних) спотворить характер, почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.

«Виховання може бути безрезультатним, - пише В.О.Сухомлинський, - якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюва­тися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнан­ня самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів.

Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою - найбільша перемога. Щасливим, пише В.О.Сухомлинський, може бути лише той, хто є волода­рем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бра­кує цієї дуже цінної риси - відповідності рівня бажань і дома­гань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитич­ний спосіб життя дітей у деяких сім'ях - дармоїдство, марно­тратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і непри­боркані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими, - джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів.

В.О.Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівно­правні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповно­цінності, приниженої гідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей актив­но втручатись у сімейні справи. Під впли­вом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисо­ціальних явищ - п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, - можна змінити або позбутися цих явищ.

В.О.Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже акту­альну проблему сучасності - проблему спілкування дітей з до­рослими, проблему нового соціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Це не тільки розвиток ідей А.С.Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей у матеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільні виробничі об'єднання, участь дітей разом з доросли­ми у різноманітних громадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань. І головне, щоб у спільній діяль­ності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправни­ми, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали фор­мальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступа­тиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторен­ня себе в дітях.

ВИСНОВОК

Багатьох задумів і планів не встиг довершити В.О.Сухо­млинський. Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Віт­чизняної війни, хвороби підірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому, письменникові, людині, яка віддала все своє серце і розум найблагороднішій справі - вихо­ванню молоді.

2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, - любив повторювати педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.

Сьогоднішня ситуація в світі - низька оплата праці вчителів, відсутність мотивації в навчанні, відсутність позитивних зразків для наслідування у вихованні - дещо відсуває на другий план сформовані десятиліттями уявлення про зміст праці вчителя і вимоги до нього як вихователя. В той же час педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя.

Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину - такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Своєю творчістю В.О.Сухомлинський виховував молоде покоління національно свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і можуть виховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо «без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з  нас без Батьківщини – ніщо»¹. Світлий, теплий, мистецький талант В.О.Сухомлинського дарує нам вічні цінності – загальнолюдського й національного  –  у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.

_____________________________________________________________

¹ Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 612.

Список використаної літератури:

1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. – К.: Рад. школа. 1976-1977.

2. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка // Рад. школа, К., 1978.

3. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.2 - К., 1976.

4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.3 - К., 1976.

5. Сухомлинский В.А. Хрестоматия по этике // М., 1990.  

6. Сухомлинський В.О. Джерела невмирущої криниці // Українська мова і література в школі. – 1989. - № 7.

7. Зязюн И.А., Родчанин Е.Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского // М., 1991.

8. І.В.Цюпа. Сухомлинський (Добротворець) // К., 1985.

9. Ковальчук В.І. Спогади про В.Сухомлинського. – К.: Рад. школа. 1990.

10. Історія педагогіки // За ред. М.С. Гриценка. - К., 1993.

11. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.

12. С.Барабаш. Філософія серця, або гуманізм Василя Сухомлинського. - Дзеркало тижня. – 2001. – № 39 (363) 6.