Зміст
Вступ
1. Зміст педагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища
2. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна
Висновок
Список джерел
Вступ
Тема контрольної роботи «Виховання як педагогічна категорія».
Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. У романській мові для визначення виховної діяльності використовували слово латинського походження education, у французькій - pedagogie - education, в італійській - pedagogia - educazione, у німецькій - padagogik - erziehung, у польській - edukacia і wychowania. В англійській мові термін education означає виховання водночас як діяльність і як науку про виховання, хоча в словнику англійської мови є рідко використовуваний термін pedagogics.
В українській мові виховання є похідним від слова chovati - ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованою людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.
Мета роботи – виявити поняття терміну виховання та розкрити тему теорію виховання як наукової і навчальної дисципліни.
1. Зміст педагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища
У вітчизняній педагогіці поняття «виховання» відокремилося від поняття «навчання» у другій половині XVIII століття. В прямому значенні воно використовувалось у «Статуті народних училищ в Російській імперії» (1786). 1806 року це поняття було включено у словник Російської Академії.
«Виховання» і «навчання» в сучасній педагогічній науці самостійні терміни, тому що розкривають різні сфери педагогічної діяльності. «...Методика виховної роботи має свою логіку, порівняно не залежну від логіки роботи освітньої. І те, й інше - методика виховання і методика освіти, - на мою думку, становлять два розділи, більш чи менш самостійні розділи педагогічної науки. Зрозуміло, ці розділи повинні бути органічно пов'язані. Зрозуміло, всяка робота в класі є завжди роботою виховною, але зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим», - писав А.С. Макаренко.
Навчання - це процес опанування підростаючими поколіннями знань, навичок та вмінь, набуття професійно важливих якостей. Результатом завершеного навчання є отримання певної освіти. Відповідно, освіта буває загальною, професійно-технічною, середньою, вищою, професійною. Проблеми навчання досліджує і обґрунтовує дидактика.
Навчання, один із найважливіших компонентів вихованості людини, - фактор формування особистості, але не визначальний. Часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих. Про це влучно сказав російський невропатолог, психіатр і психолог В.М. Бехтерев: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчаючи її до синтезу й аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і формуванню та зміцненню її волі. Звідси зрозуміло: якою б освіченою не була людина, та коли розум її не відзначається певною гнучкістю, якщо почуття її залишилися на рівні глибокого егоїзму, якщо вона, зрештою, не має і волі, то вся її освіченість з погляду загальної користі буде лише баластом, і не більше. Якщо, з іншого боку, людина з освітою протягом свого розвитку отримує невідповідне спрямування почуттів і волі, то її освіченість може стати лише засобом задоволення особистих бажань і в цьому розумінні слугуватиме лише формуванню шкідливого члена нашого суспільства».
Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:
у широкому соціальному - це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;
у широкому педагогічному - це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;
у вузькому педагогічному - це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;
у гранично вузькому - це розв'язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.
Виховання як педагогічна категорія має три суттєвих ознаки: цілеспрямованість, яка передбачає наявність певного взірця, соціально-культурного ідеалу; відповідність процесу виховання певним соціально-культурним цінностям; наявність певної системи організованих виховних впливів; гуманність, яка передбачає орієнтацію у вихованні на загальнолюдські цінності; цілісність, неперервність і тривалість, тобто виховання має зачіпати всі сфери психіки людини, творчо формувати і всебічно розвивати їх протягом всього життя. Для реалізації цих ознак виховання має бути "комплексним, планомірним і організованим.
Виховання - це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.
Із цього визначення зрозуміло, що об'єктами виховного впливу є: свідомість і підсвідомість вихованця, його мотиваційна, емоційно-почуттєва і вольова сфери, навички та звички вихованої поведінки в умовах повсякденної та професійної діяльності, самовдосконалення.
Свідомість - це властива людині функція головного мозку, яка полягає в суб'єктивному відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, власних дій, у попередньому їх накресленні та передбаченні наслідків, у регулюванні відносин з оточуючими та соціальною дійсністю. А підсвідоме - це різноманітні психічні процеси, що відбуваються за порогом свідомості вихованця, але органічно з нею пов'язані, впливають на неї і за відповідних умов порівняно легко переходять в її сферу. Водночас ці дві сфери психіки мають бути предметом виховного впливу. Вплив на свідомість формує переконання вихованця, його світогляд, а підсвідоме зміцнює їхній ефект.
Навичка - це психічне утворення, завдяки якому людина спроможна виконувати певну дію автоматично, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервової енергії.
Звичка - схильність людини до відносно усталеного способу дії. Всі дії за допомогою позитивних почуттів можна підсилити, емоційно забарвити мотиви вихованої поведінки. «Гарна звичка - це моральний капітал. Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріальний в економічному світі, дедалі плідніше використовувати свою найдорогоціннішу силу - силу свідомості, волі і зводити моральну будову свого життя дедалі вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і не витрачаючи своєї свідомості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені».
Емоції - це психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, зумовленого відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.
Почуття - одна з основних форм переживання вихованцем свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативні. Структура почуття складається не лише з емоцій, але і з узагальненого ставлення вихованця, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціями проявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції. Своєю чергою, позитивні емоції та почуття виступають «трансформатором» структури потреб вихованця та будують її ієрархію. За О.М. Леонтьевим, усвідомлені потреби створюють відповідний мотив. У зв'язку з цим треба прагнути зрозуміти потреби вихованця, їхню структуру, виявити серед них домінуючі, недостатньо задоволені, з'ясувати причини та показати оптимальні способи їх задоволення, трансформувати в соціально позитивну поведінку.
Отже, мотиви є спонукальною силою дій і вчинків вихованця. Сукупність однорідних мотивів складає мотивацію відповідної поведінки.
Основним смислом і провідною ідеєю всієї виховної роботи має бути формування і постійний розвиток у вихованців мотивації по творчого самовдосконалення позитивних рис своєї особистості й нівелювання негативних. Самовиховання - це свідома діяльність, спрямована на якнайповнішу реалізацію вихованцем себе як особистості, в основі якої лежить мотивація самовдосконалення.
Суттєвим предметом виховного впливу є воля вихованця, за допомогою якої можна значно підсилити ефект виховних впливів, мобілізувати психіку на вдосконалення позитивних та усунення негативних якостей, на постійне самовдосконалення. Воля - це здатність вихованця, що проявляється в самодетермінації та саморегуляції своєї діяльності й різних психічних процесів.
Воля має безпосередній вплив на перевиховання особистості вихованця. Перевиховання - це цілеспрямована робота вихователя з метою усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного вихованця. Перевиховання - це позбавлення (в діях, вчинках, способах життєдіяльності) від мотивів і мотивації негідної поведінки, негативних звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на позитивні. Безперечно, ці виховні зусилля вимагають високої педагогічної майстерності, кваліфікованих цілеспрямованих виховних заходів.
Важковиховуваними є такі вихованці, які не піддаються звичайному впливу педагогів та батьків, критично ставляться до виховних зусиль та намагаються діяти на основі «власної моралі», хибних цінностей, норм і правил поведінки. Ці вихованці ще не скоїли правопорушень, але вони потенційно, тобто морально і психологічно, готові до цього.
Педагогічно занедбані вихованці - переважно ті, за якими не було належного догляду в сім'ї та з якими погано працювали в різних навчально-виховних системах. Вони мають суттєві проблеми в навчанні, але не через розумову відсталість, а внаслідок різноманітних причин, наприклад відсутності чіткої методики навчально-пізнавальної діяльності, яка не формувалася під час навчання в школі та інших освітніх закладах, неслухняності, зарозумілості, окремих недоліків характеру тощо. Такі вихованці здебільшого перебувають на обліку в комісіях у справах неповнолітніх при районних та міських Радах народних депутатів, інспекціях у справах неповнолітніх при районних відділах і обласних управліннях МВС, спеціальних дитячих приймальниках.
2. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна
Теорія виховання - це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дає змогу формувати й розвивати особистість вихованця та впливати на колектив відповідно до визначених цілей загального, національного і професійного виховання. Вона покликана озброїти вихователів професійними знаннями, педагогічними навичками й уміннями та практичним досвідом організації виховної роботи. Існують також окремі теорії виховання. Наприклад, теорія професійного виховання, теорія економічного виховання, теорія морального виховання, теорія національного виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичного виховання, теорія виховання в колективі та через колектив та інші, які становлять підвалину для обґрунтування загальної теорії виховання.
Кожен з цих напрямів має свої, властиві тільки йому цілі, ідеали, завдання, принципи, зміст, методи та форми виховних впливів, які сприяють реалізації мети виховання в українському суспільстві.
Основною функцією часткових теорій виховання повинні бути, з одного боку, узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної діяльності, а з іншого - забезпечення загальної теорії виховання положеннями, які підлягають систематизації, узагальненню та цілеспрямованому використанню іншими вихователями. Про успіх виховної роботи в конкретній освітньо-виховній системі, першою чергою, свідчить досягнення цілей виховання, відповідність досягнутих результатів загальноприйнятим і професійним ідеалам, їх вплив на стан справ у колективі, на підвищення ефективності його діяльності.
Своєчасне та об'єктивне з'ясування, узагальнення і обґрунтування основних проблем загальної та часткових теорій виховання надає можливість об'єктивно діагностувати стан виховної роботи, передбачити результати виховних впливів, своєчасно вносити певні необхідні корективи в цей складний соціально-педагогічний процес.
Загальна і часткові теорії виховання взаємопов'язані та взаємозумовлені. Перша обґрунтовує наукові основи організації загального виховання, а друга - окремих напрямів виховання. Наприклад, діалектично пов'язані загальна теорія виховання і національне виховання українських громадян.
Теорія виховання, як кожна теоретична наука, повинна систематизувати, глибоко аналізувати та класифікувати різні виховні явища, обґрунтовувати загальні закони й закономірності. Вона має цікавитися не тільки тим, яким вихованець є, а й тим, яким він стане, які зміни відбувалися і відбуваються в його особистості під виховними впливами та наскільки ці зміни наближаються до реалізації ідеалу виховання в нашому суспільстві. Те ж саме слід вивчати в колективі як важливому об'єкті виховних впливів.
Виникає обґрунтована потреба дослідження процесу виховання як системного соціально-педагогічного явища та всіх його складових: цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістовного, процесуального, контрольно-регулювального, оціночно-результативного компонентів, а також вихователів і вихованців.
Вихователями є вчителі, колективи, керівники установ та інші посадові особи, діяльність яких характеризується усвідомленістю, систематичністю, планомірністю, послідовністю і комплексністю. Вихованці - всі люди, колективи, які активно реагують на виховні дії, спрямовані до них, усвідомлюють їх та вносять відповідні зміни у свої переконання, життєві настанови тощо. Ця свідома взаємодія вихователя і вихованця є найважливішою характеристикою процесу виховання.
Знання структури процесу виховання та з'ясування змін, які відбуваються в особистості вихованця і соціально-психологічних якостях колективу, є основним предметом досліджень теорії виховання.
Для досягнення позитивних результатів у вихованні необхідно володіти певними науковими засадами та методами виховного впливу, тобто виникає гостра потреба поєднання теорії виховання з практикою. У цьому проявляється одна з основних закономірностей - єдність теорії та практики, коли визначені теоретичні зв'язки та залежності впливають на правила практичних дій. Тому спочатку слід чітко з'ясувати, які зміни мають відбуватися в особистості вихованця, соціально-психологічних характеристиках колективу в результаті виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно, процес виховання спрямований на формування і розвиток особистості вихованця, на згуртування колективу та формування його виховних функцій. Свідомо використовуються терміни «формування», «розвиток», бо тим увага акцентується на творчому, а не механічному чи терапевтичному характері виховної діяльності.
Виховання відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і професійних цінностей, які знайшли свій відбиток у загальнолюдських і національних цінностях, етикеті та визначають загальний напрям добору змісту й методів виховання. Такі цінності окреслюють ідеал виховання, основні якості особистості вихованця та колективу, які слід формувати.
Ідеал виховання - це громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами загальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучасних умовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Впровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості вихованця.
До інструментальних якостей належить все, що стосується ефективної діяльності вихованця: розумовий розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ці якості особистості характеризують інтелектуально-фізичний бік вихованця. Вони є необхідними для ефективної діяльності, за їхньою допомогою реалізуються власні потреби, завдання навчання і виховання. Вихованець, який не має мінімуму певних професійних знань, навичок і вмінь, неспроможний повноцінно адаптуватися до професійної діяльності.
До мотиваційних якостей особистості вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності.
Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця: інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.
У процесі формування особистості вихованця, конкретно - певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремих вихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певних виховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волі вихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас як перші, так і другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальну та мотиваційну сфери особистості вихованця. «Виховує, - писав А.С. Макаренко, - все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини.
Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним - завдання вихователя».
Всю сукупність виховних впливів за їхнім характером можна класифікувати на постійні, опосередковані та змінні.
До постійних виховних впливів належать такі дії, які мають вплив на формування особистості вихованця, але якими вихователь не може оперувати вільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вік вихованців, їхня освіта, соціальний стан, сім'я тощо.
До змінних виховних впливів належать такі дії вихователя, які регулюються і вдосконалюються ним. Наприклад, створення учнівських колективів, опрацювання навчальних програм та планів виховних заходів, обґрунтування методики застосування заохочення і примусу та змісту конкретних виховних заходів тощо.
Виховним фактом можна визнати тільки такі педагогічні явища, що спричиняють суттєві зміни в настановах і поведінці вихованця та колективу і є наслідком свідомої взаємодії вихователя й вихованця. Ця співпраця повинна дати поштовх внутрішнім психофізіологічним механізмам самовдосконалення. Такі зміни можуть мати місце не тільки у вихованців, а й у цілих виховних системах.
Наступною важливою методологічною проблемою теорії виховання є оцінка і вимір результатів виховної роботи в певних виховних системах, а також змін у вихованцях завдяки виховним впливам. Для оцінки виховної роботи слід чітко визначити її предмет. Це, безумовно, різні елементи системи виховання та конкретні виховні заходи, а також конкретні якості та зміни в особистості вихованця і колективі, ефективність і результативність їх професійної та інших видів діяльності.
Основними ознаками оцінки ефективності виховної роботи виховних систем є конкретні зміни в настановах і поведінці вихованців, в характері діяльності, дійсний стан справ у колективах. Основним критерієм такої оцінки є відповідність отриманих результатів ідеалу (ідеальному стану, нормі). Таке порівняння можливе тоді, коли відомі вихідні дані та одержані результати. Об'єктивне порівняння можна зробити під час виміру цих змін, визначення їхніх причин, з'ясування джерел як досягнень, так і недоліків. Така оцінка має об'єктивний характер і, відповідно, позитивний вплив на ефективність діяльності всіх елементів виховної системи.
Висновок
Вищевикладене свідчить про те, що предметом виховного впливу має бути особистість вихованця з усіма її складовими: біологічними, психічними та соціальними. На цьому базуються основні напрями виховання: професійне чи трудове, національне, розумове, моральне, екологічне, естетичне, фізичне тощо.
Провідними та найширшими категоріями теорії виховання є виховання, самовиховання, перевиховання.
Теорія виховання виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція свідчить, що теорія виховання є галуззю педагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організації та проведення виховної роботи, висвітлювати основні закони та закономірності виховання українських громадян, обґрунтовувати цілі, ідеали, зміст загального і професійного виховання, озброїти вихователів теоретичними знаннями щодо сучасної технології виховання в конкретних навчально-виховних системах, надати процесові виховання державно-патріотичного і професійного характеру.
Друга функція спрямована на озброєння вихователів конкретними практичними знаннями, навичками та вміннями, методиками щодо організації та проведення як загальних виховних заходів у масштабі навчально-виховних систем, так і конкретних. Не маючи теоретичних знань про процес виховання, не володіючи практичними методами та формами його проведення, жоден вихователь, навіть будучи від природи обдарованим майстром, не зможе успішно розв'язувати виховні проблеми. Саме на це звертав увагу К.Д. Ушинський: «Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібностей і нахилу, і як мистецтво, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагається досягти... до ідеалу довершеної людини».
Вихователі опановують ці якості у вищих навчальних закладах під час вивчення основ суспільно-гуманітарних наук, психології та педагогії, організації виховної роботи та методики її проведення. Таким чином, теорія виховання водночас є галуззю педагогічної науки і навчальною дисципліною, де проявляється діалектичний взаємозв'язок теорії та практики.
Список джерел
Тушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Педагогічна антропологія. Том перший. Передмова // Твори: В 6 т. К. ,Знання ,1983,Т. 4.
Макаренко А.С. Методика воспитательной работы.- К., 1990 – 425 с.
Бехтерев В.М. Вопросы общественного воспитания.- М., 1910.
Педагогика / Под ред. Ю.К. Бабанского.- М, Просвещение, 1983 – 327 с.
Тушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2 т. - К., 1983. Т. І.С. 330.
Макаренко А.С. Мої педагогічні погляди. Твори: У 7 т. К., І954. Т. 4. С. 20- 28.