Вступ

Ще за часів радянської влади розлучення знаходило свою негативну оцінку у суспільстві. І, взагалі, розірвання шлюбу широко осуджувалося; воно суперечило моральним цінностям і культурним важелям, які склалися в тій системі. Якщо ж розірвання шлюбу мало місце серед працівників органів КДБ, то це було майже надзвичайним випадком. Керівництвом Комітету співробітник, що розлучався, сприймався як такий, що не розбирається в людях, а це в свою чергу, могло значно зашкодити його подальшій роботі.

Але сьогодні, коли українська держава стала суверенною і незалежною, розірвання шлюбу стало досить нормальним явищем.

Ст.51. Конституції України і ст.5 КпШС України спрямовані на охорону сім'ї, дитинства, материнства і батьківства, проте встановленний діючим законодавством порядок розірвання шлюбу зовсім не служить цій меті. Він є аж надто простий, потребує вдосконалення і доопрацювання, і суди інколи допускають спрощенство, недооцінюючи значення шлюбнорозлучних процесів. А це в деякій мірі сприяє збільшенню й так високого відсотку розлучень серед українських сімей з року в рік. Беручи до уваги ту складну демографічну ситуацію, яка склалася у наш час в Україні, можу з впевненністю сказати, що питання розлучень є досить актуальною проблемою сьогодення. Тому свою курсову роботу я хочу присвятити саме цій темі, хочу проаналізувати та розібратись у нормативній базі, а також висловити свої думки щодо напрямку її реформування.

I. Як розривається шлюб у судовому порядку?

Припиненням шлюбу взагалі називається обумовлене настанням певних юридичних фактів припинення правовідносин, які виникли між членами подружжя з юридично оформленого шлюбу.

Шлюб припиняється внаслідок настання таких юридичних фактів, як смерть одного з подружжя або оголошення в судовому порядку померлим. Ці положення закріплюються ст.37 КпШС України. Крім того ще за життя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення.

Розлучення є юридичним актом, який зупиняє правові відносини між членами подружжя, засновані на сімейному законодавстві, і який закріплює розпад союзу чоловіка з жінкою.

Перераховані факти є підставами припинення шлюбу.

В судовому порядку шлюб розривається:

. між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей;

. між членами подружжя, один з котрих не згоден на розірвання шлюбу;

. між членами подружжя, які хоч і згодні на розлучення, але між ними виник спір щодо розподілу майна, яке є їх спільною власністю, щодо аліментів недієздатному члену подружжя;

. між членами подружжя, один з яких не дивлячись на відсутність у нього заперечень, ухиляється від розірвання шлюбу в органах загсу

(відмовляється подати відповідну заяву або, подавши її, не бажає з'явитися для реєстрації розлучення і т.д.).

З позовом про розлучення можуть звернутися члени подружжя: один з них або обоє.

В необхідних випадках, якщо того потребує захист інтересів недієздатного члена подружжя, позов про розірвання шлюбу може бути поданий його опікуном або прокурором. Мова йде про випадки, коли перебування в шлюбі створює небезпечність для здоров'я недієздатного члена подружжя.

"Нерідко суди, порушуючи ст.137 ЦПК України, приймають позовні заяви, в яких не викладено обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не зазначено докази, що стверджують позов, необхідні відомості про подружжя і дітей".№

В позовній заяві повино бути зазначено назву суду, до якого подається заява; точна назва позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; повне викладення обставин, якими обгрунтовується позов; зазначення доказів, що стверджують позовні вимоги. В заяві повині міститися відомості про рік народження кожного з подружжя, коли і де зареєстровано шлюб; мотиви розірвання шлюбу, чи є від шлюбу неповнолітні діти, їх прізвища, ім'я та по-батькові, при кому з батьків вони знаходяться і пропозиції щодо участі подружжя в утриманні і вихованні дітей після розірвання шлюбу. Наприклад, може бути включено вимогу про поділ спільного майна подружжя. До заяви додаються свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про нарождження дітей, документи про заробіток і інші доходи подружжя, інші документи (наприклад, якщо позовна заява подається представником позивача — довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника).

Позов про розлучення шлюбу подається в районний (міський) суд за місцем проживання членів подружжя, якщо вони проживають разом, або відповідача при окремому їх проживанні. Якщо невідомо місце проживання відповідача позов може бути поданий по останньому відомому його місцю проживання або місцю знаходження майна відповідача. Позов про розірвання шлюбу може бути поданий за місцем проживання позивача у випадках, коли з позивачем знаходяться непонолітні діти або виїзд до місця проживання відповідача для нього не можливий за станом здоров'я.

№ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. —
Ст.559.

2. Обмеження, які встановленні законом, щодо порушення справи про розлучення чоловіками.

В окремих випадках чоловік не має права подавати заяву про розлучення.
Ч.2 ст.38 КпШС України встановлює, що чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини. Необхідно наголосити на тому, що можливість порушити справу у данному випадку залежить виключно від особистої згоди дружини, незалежно від того, скількі часу минуло після фактичного припинення шлюбних відносин. Така згода відповідно до ч.1 ст.137
ЦПК України має бути висловлена в письмовій формі шляхом подання спільної заяви про розірвання шлюбу або шляхом відповідного надпису на заяві чоловіка.

"При недодержанні цих умов суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви на підставі п.1 ст.138 ЦПК, постановляє про це мотивовану ухвалу".№ На цю ухвалу судді може бути подано скаргу, внесене окреме подання. Але, якщо все ж таки позовна заява була прийнята, суд закриває провадження у справі відповідно до п.1 ст.227 ЦПК України.

Після перервання жінкою вагітності або досягнення дитиною віку одного року чоловік знову може звернутися з позовом про розірвання шлюбу.

№ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. —
Ст.603.

3. Розгляд справи судом. Примирення подружжя.

Отже, позовна заява з дотримання всіх вимог, які ставляться у законодавстві, подається до суду. Настає стадія підготовки справи до судового розгляду. При її проведенні, відповідно до ч.1 ст.40 КпШС України необхідно ретельно з'ясувати фактичні взаємини сторін, встановити мотиви, з яких виноситься питання про розірвання шлюбу, і вжити заходи щодо примирення подружжя. З цією метою суди викликають (крім випадків, коли це неможливо) подружжя для проведення бесіди і з'ясування дійсних мотивів розлучення, можливих заперечень відповідача, доказів, якими можуть бути підтверджені позовні вимоги і заперечення, збирають в необхідних випадках такі докази за своєю ініціативою.

"Розглядаючи справу про розлучення, суд згідно з ст.15 ЦПК України і ст.40 КпШС України, не обмежуючись поясненнями подружжя, вживає всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування їх взаємин та інших обставни справи, а також вживає заходів до примирення подружжя".№

Розірвання шлюбу може мати місце лише в тому разі, коли після застосування заходів про примирення суд на підставі всебічного дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що сумісне проживання подружжя і збереження сім'ї стала неможливим.

Тимчасовий розлад у сім'ї і конфлікти між подружжям, викликані випадковими причинами, а також необгрунтоване серйозними доказами небажання одного чи обох членів подружжя продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.

№ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. —
Ст.601.

Ч.4 ст.176 ЦПК України передбачає відкладення справи на термін до шести місяців. Вона має на меті сприяти примиренню подружжя. Тому відкладення може бути застосовано в будь-якій справі про розірвання шлюбу, крім випадків, коли за обставинами справи збереження шлюбу суперечитиме принципам загальнолюдської моралі.

Суд вирішує питання про необхідність відкладання справи після з'ясування в судовому засіданні обставин справи і з врахуванням відносин, які складалися між подружжям. Призначивши подружжю строк для примирення суд не позбавленний права повторно відкласти розгляд, якщо це може привести до їх примирення. При визначенні строку відкладення справи судом необхідно виходити з того, що тривалість його має сприяти примиренню подружжя і не може призводити до необгрунтованого затримання розгляду справи.

Не виключається і скорочення встановленого судом строку, якщо про це просять сторони і їх клопотання обумовлені поважними причинами. В зазначених випадках суд повинен винести мотивовану ухвалу.

Ухвали про відкладення справи для примирення подружжя і про скорочення строку оскарженню не підлягають, тому що вони не перешкоджають дальшому рухові справи.

Оскільки при визначенні строку для примирення подружжя суд не зупиняє провадження, а лише відкладає розгляд, після закінчення зазначеного строку призначається до розгляду без винесення ухвали про поновлення провадження.

При досягненні примирення подружжя провадження у справі закривається на підставі поданої позивачем (обома дружинами) заяви про відмову від позову.
В разі, якщо після спливу наданого подружжю строку заява про закриття справи не надійшла і сторони у судове засідання не з'явилися, суд з врахуванням правил статей 172, 173 ЦПК залишає позов без розгляду на підставі п.4 ст.2 ЦПК.

У випадку, коли попри всі заходи, які були вжиті для примирення подружжя, суд встановлює, що дальше спільне життя і збереження сім'ї стали неможливими, шлюб розривається. Видається судова постанова і проводиться реєстрація розірвання шлюбу.

Українське законодавство про шлюб та сім'ю не містить переліку підстав, при наявності котрих шлюб розривається. Закон виходить з принципової недопустимості встановлення легального переліку підстав для розірвання шлюбу, оскільки при наявності такого переліку виключалось би навіть обгрунтоване розлучення, якщо б його підстава не співпадала з одним з них, котрі вказані в законі. До того ж дійсні мотиви розлучення не можуть бути вміщені в якісь межі.

Справи про розлучення шлюбу розглядається, за загальним правилом, у відкритому судовому засіданні, але за проханням членів подружжя, коли зачіпаються інтимні сторони їх життя, можуть розглядатися в закритому засіданні.

Отже, суд, який розглядає шлюборозлучну справу, може:

. винести рішення про розірвання шлюбу;

. відмовити в позові;

. відкладає справу і призначає подружжю строк на примирення.

На мій погляд, необхідно заснувати ширшу систему заходів, які застосовуються судами до примирення подружжя і закріпити її шляхом внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства. Але про це дещо пізніше, а поки що треба з'ясувати питання про розірвання шлюбу органами
ЗАГСу.

II. Випадки коли розриваєтьсяшлюб без допомоги судових установ.

Шлюбно-сімейним законодавством України встановлюється, що розірвання шлюбу може провадитись не тільки в судовому порядку, а в деяких випадках ще й органами запису актів громадянського стану.

Ч.1 ст.41 КпШС України визначається, що при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах запису актів громадського стану. Мова йде про спільних дітей. Наявність дитини в одного з членів подружжя, батьком
(матір'ю) або усиновителем, котрий не є іншим членом подружжя, не є перешкодою для розгляду справи про розірвання шлюбу у загсі.

Закон не зобов'язує органи загсу подібно суду встановлювати причини розлучення, в їх обов'язки не входить і примирення подружжя. Однак з метою надання часу для обміркування цього важливого кроку оформлення розлучення і видача свідоцтва про розірвання шлюбу проводиться після закінчення 3-х місяців з дня подання заяви про розлучення. Вказаний срок по суті виконує ту ж функцію, що і срок для примирення, який встановлює суд.

За проханням членів подружжя оформлення розлучення може бути перенесено на інший строк, який виходить за межі 3-х місяців, якщо з певних причин вони не можуть з'явитись в загс. Однак не допускається зменшення трьохмісячного строку.

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя відбувається відповідно до ст.187 КпШС України.

Якщо між подружжям, що розлучається виник спір про майно, яке є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, то то відповідно до ч.2 ст.41 КпШС розірвання шлюбу може бути здійснене у суді за заявою подружжя або одного з них.

Крім того в загсі розриваються шлюбу і за заявою одного з членів подружжя, якщо інший:

. визнаний у встановленному законом порядку безвісно відсутнім;

. визнаний у встановленому законом порядку недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;

. засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років (ч.1 ст.42 КпШС України).

За перерахованими підставами шлюб розривається в загсі, незалежно від наявності спільних неповнолітніх дітей. Вказані підстави розірвання шлюбу, по суті, є беззаперечними. Розпад сім'ї в цих випадках відбудиться обов'язково. Тому законом не передбачена примирення членів подружжя, процес розлучення в цьому випадку спрощений. На відміну від ст.41 КпШС, яка дозволяє розірвання шлюбу тільки за згодою членів подружжя, при розлучені за ст.42 КпШС згода недієздатного чоловіка (жінки), а також члена подружжя, засудженого на строк не менше 3-х років, юридичного значення не має.

Відповідно до ст.42 КпШС право звернення в загс з заявою про розірвання шлюбу з членом подружжя, засудженим до позбавлення волі на строк не менше трьох років, належить тільки тому члену подружжя, який знаходиться на волі.
Засуджений не має право розривати шлюб за правилами ст.42 КпШС. Якщо особу осуджено на срок менше трьох років, то справу про розірвання з ним шлюбу повино вирішуватись за позовом іншого члена подружжя судом, хоча і без виклику відповідача. В суді розглядаються справи про розлучення і в тих випадках, коли і чоловік і жінка засуджені на строк не менше трьох років.

Також необхідно зазначити, що "розірвання шлюбу з особами, умовно засудженими (в тому числі з обов'язковим залученням засудженого до праці) або умовно звільненним з місць позбавлення волі; проводиться на загальних підставах відповідно: в судовому порядку за положенням ст.40 КпШС або в органах загсу у випадках, передбачених ст.41 цього Кодексу".№

№ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. —
Ст.602.

В суді, а не в загсі розривається шлюб з душевнохворими або недоумкуватими, однак не визнаними недієздатними в порядку, який встановлений ст.ст.251-260 ЦПК України.

Особливий порядок розірвання шлюбу з особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, не застосовується у випадках розлучення з особами, які обмежені в дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами. З цими особами, а також за позовом цих осіб шлюб розривається в загальному порядку.

При розірванні шлюбу за підставами, передбаченими ст.42 КпШС, до заяви про розлучення повина бути додана копія рішення суду або виписки з нього про визнання іншого члена подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби або слабоумства або копія вироку (виписки з нього) про засудження іншого члена подружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

За розлучення з недієздатним, безвісно відсутнім і засудженим членом подружжя державою встановлюється мито.

Розлучення в загсі не допускається, якщо між членами подружжя виникають спори. Мова йде про спори щодо дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним. В цих випадках для розлучення шлюбу потрібно звертатися до суду, оскільки виникає необхідність в перевірці фактів, в оцінці доказів, тобто в здійсненні дій, котрі не може проводити загс.
Перешкодою для розірвання шлюбу в загсі є тільки спори, які підлягають розгляду в шлюбнорозлучному процесі. Не є такою перешкодою, наприклад, спір про надання засобів на утримання неповнолітнім, недієздатним дітям, які потребують допомоги. Вказані вимоги не можуть розглядатися в шлюбнорозлучному процесі.

Шлюб розривається в суді, а не в загсі, якщо засуджений член подружжя, який відбуває покарання або опікун подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з членів подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд. Про подану заяву загс повідомляє того з подружжя, який знаходиться в ув'язненні, або опікуна недієздатного члена подружжя. В сповіщенні встановлюється срок для повідомлення про наявність вказаних спорів. Встановленний для відповіді строк не може перевищувати трьох місяців.

Після отримання повідомлення про відсутність спору або неотриманні відповіді в строк, встановленний в сповіщенні, орган запису актів громадського стану реєструє розірвання шлюбу. В законі не встановлено певного строку, після котрого не реєструється розлучення з безвісно відсутнім. Реєстрація розлучення в такому випадку проводиться відразу ж після звернення в загс.

Вирішення в суді справ про розірвання шлюбу в випадках, коли член подружжя, який засудженний або опікун недієздатного порушать вказані в ст.42 КпШС спори, мають ряд особливостей. По цих справах не застосовуються заходи до примирення. Вони розглядаються без виклику відповідача. Не сплачується мито. Позови про розірвання шлюбу з особами, визнаними або недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також з засудженним на срок не менше 3-х років, можуть бути подані за місцем проживання позивача.

III. Розлучення громадян України з іноземцями, та іноземців між собою.

Дані питання врегульовуються чинним законодавством нашої держави, а саме ст.197 КпШС України.

"Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також іноземних громадян між собою в Україні провадиться за законодавством
України".№

Згідно з ст.197 КпШС України, розірвання шлюбів між громадянинами
України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України.

Розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами
України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України.

Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза межами
України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні.

Громадянин України, що проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним з подружжя, який проживає поза межами України, незалежно від його громадянства в судах України. У тих випадках, коли за законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадського стану, шлюб може бути розірванний в консульських установах
України.

Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян України, які проживають поза межами України, можуть розглядатися в судах України за дорученням
Верховного Суду України.

№ Кодекс про шлюб та сім'ю Україна. Міністерство Юстиції України. — К.,
1996 р. — Ст.40.

На мій погляд, причиною закріплення цих положень у законодавстві є те, що Україна — багатонаціональна держава, на території якої проживають багато іноземних громадян, які тісно асимілюють з українським народом.

IV. Наслідки розірвання шлюбу.

1. Доля невповнолітніх дітей та непрацездатних батьків.

Розлучення тягне за собою наслідки, яким норми про розірвання шлюбу надають важливого значення.

Одним з найважливіших питань шлюбнорозлучного процесу є питання про долю неповнолітніх дітей. Ні одна справа про розірвання шлюбу в суді між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей, не може бути розглянуто без того, щоб суд не вияснив питання про долю дітей.

Перш за все суд повинен визначити, з ким залишаються неповнолітні діти.
Згідно зі ст.69 КпШС України суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визначає, що залишиння дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.

Якщо суд визнає, що батьки не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування. Такі випадки останнім часом частішають: суд застосовує ці міри, як правило, тоді, коли члени подружжя, які розлучаються, вели аморальний спосіб життя, не займались вихованням дітей, а тому залишення неповнолітніх при одному з батьків несумісне з інтересами дітей.

При розгляді спорів про дітей у суді наявність письмового висновку органів опіки і піклування про те, з ким зі сторін повинна бути дитина, а також участь представника органів опіки і піклування та прокурора в судовому засіданні є обов'язковим.

При розірванні шлюбу вирішується питання про утримання дітей. Згідно зі ст.80 КпШС України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги.
При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.

Ст.82 КпШС встановлює розмір аліментів, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей: на одну дитину — чверть; на двох дітей — третину; на трьох і більше дітей — половину заробітку (доходу) батьків, але не менше
1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину.

Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленному ст.82 розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другої групи, або коли діти працюють і мають достатній заробіток, або з інших поважних причин.

Суд вправі зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.

Ст.89 КпШС України закріплює розмір аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей. При стягненні аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх.

Розмір не може перевищувати на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків і не може бути меншим 1/2 неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину.

Якщо члени подружжя, які розлучаються, питання про утримання дітей вирішили добровільно і у втручанні суду не має потреби, суд вирішенням питання про стягнення аліментів не займається. Однак тут, виходячи з турботи про охорону інтересів дитини, суд зобов'язаний перевірити законність умов, на котрих члени подружжя узгодили свою участь в матеріальному забезпеченні неповнолітніх дітей.

При розгляді справи про розлучення суд повинен вияснити питання про матеріальне забезпечення недієздатного члена подружжя.

Ст.32 КпШС України вміщує такі норми: "Подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. В разі відмови в такій підтримці той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини мають право по суду одержувати утримання (аліменти) від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати…". В цій же частині даної статі встановлено, що це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Один з розведеного подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. Якщо подружжя перебувало довгий час у шлюбних відносинах, суд вправі стягнути аліменти на користь одного з розведеного подружжя і в тому разі, коли він досяг пенсійного віку не пізніше п'яти років з моменту розірвання шлюбу.

Існують випадки, коли суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є непрацездатний і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов'язок строком. Вони закріплюються ст.35 КпШС
України:

1) нетривале перебування подружжя у шлюбних відносинах;

2) негідна поведінка у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги;

3) якщо непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи вчинення ним злочину.

Викладені питання відносяться до тих, вирішення котрих у відповідності з діючим законодавством є обов'язковим для суду в шлюбнорозлучному процесі.

2. Майнові відносини.

Одним з цікавих питань, які виникають при розірванні шлюбу є майнові спори. Найчастіше між членами подружжя не досягається згода про поділ майна, тому в КпШС України виводиться місце нормам, які регулюють ці питання.

За проханням членів подружжя або одного з них суд зобов'язаний при винесенні рішення про розірвання шлюбу превести розділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Спільною сумісною власністю є те все майно, що було нажито подружжям за час шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя відбувається у відповідності до ст.29: суд, за позовом, коли не досягнуто згоди, може постановити рішення про поділ майна в натурі, якщо це неможливо без шкоди для його господарського призначення і про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки з кожного подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позивної давності.

В разі поділу майна, згідно з ст.28, частки кожного з членів подружжя визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визначити майно, нажите кожним їз подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

При поділі майна подружжя не враховується роздільне майно подружжя.
Майно, яке належало кожному з подружжя, а також одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або умовних затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (ст.25 КпШС).

Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

У разі поділу спільного сумісного майна суд може присудити ці речі одному з подружжя, в користуванні якого вони були, з покладанням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми (ст.26 КпШС).

При розірванні шлюбу майнові та інші спори вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту, якщо такий є.

Шлюбний контракт — це угода, яка укладається членами подружжя, в якій передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема, питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, яке придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, та майно одержане в дар чи успадковане одним з подружжя.

Розгляд у шлюбнорозлучному процесі позовів третіх осіб до подружжя про стягнення грошових сум, право на майно або його поділ, а також майнові спори подружжя, по яких до участі у справі повинні залучатись треті особи
(наприклад, про виділ частки з майна селянськго (фермерського) господарства або з іншої спільної, крім подружжя, власності), законом не передбачений.
Не підлягає також розгляду в шлюбнорозлучному процесі позов одного з дружин про витребування особистого майна, за винятком випадків, коли воно включено до складу спільного майна, але інший з дружин цю обставину оспорює. Разом з тим не виключається можливість розгляду в такому процесі вимог одного з подружжя про визначення за ним права на певну частку паю або квартири, які є спільним сумісним майном подружжя.

При винесенні рішення про відмову в задоволенні позову про розірвання шлюбу, закриття провадження через відмову від позову або примирення подружжя, позови по спорах про дітей, стягнення аліментів та поділ майна, якщо вони заявлялися з додержанням передбачених ст.137 ЦПК України правил одночасно з позовом про розірвання шлюбу, а також помилково прийняті позови третіх осіб підлягають відповідно до ст.145 ЦПК України виділенно із справи і розглядаються самостійно, на загальних підставах.

3. Інші юридичні наслідки

Розірвання шлюбу тягне за собою припинення на майбутнє особистих правовідносин, які виникли в шлюбі між членами подружжя.

В ст.43 КпШС встановлюється, що один з подружжя, що змінив своє прізвище при одруженні на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем, або на його вимогу при реєстрації розривання шлюбу органами запису актів громадського стану йому присвоюється дошлюбне прізвище. При розірванні шлюбу в суді питання про зміну прізвища одного з подружжя не ставиться.

З розірванням шлюбу втрачаються і права, які передбачені законодавством інших галузей права: наприклад, право на отрамання пенсійного забезпечення, на отримання спадку після смерті колишнього чоловіка (дружини), відшкодування шкоди, яка сталася внаслідок смерті колишнього чоловіка
(дружини) — годувальника та інші.

Реєстрація

В Кодексі про шлюб та сім'ю України встановлюється час припинення шлюбу в разі розлучення (ст.44). Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадського стану.

Реєстрації розірвання шлюбу присвячується глава 23 Кодексу.

Реєстрація розірвання шлюбу проводиться за місцем проживання подружжя або одного з них (ст.179).

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться по пред'явленні подружжям або одним з них копії судового рішення, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленної судом суми
(ст.120).

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей проводиться на підставі їх заяви, в якій повинно бути зазначено про відсутність у подружжя неповнолітніх дітей.

У цих випадках оформлення розлучення і видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу проводиться після закінчення одного місяця з дня подачі подружжям заяви про розлучення (ст.181).

Реєстрація розірвання шлюбу в органах ЗАГСу, яке проводиться з особами, передбачиними ст.42 КпШС відбувавається за заявою одного з подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби чи недоумства або копії вироку суду (виписки з вироку) про засудження його до позбавлення волі на строк не менше до трьох років.

Відділ запису актів громадського стану повідомляє про подану заяву другого з подружжя, який перебуває у місцях позбавлення волі, або опікуна недієздатного і встановлює у повідомленні строк, у який слід сповістити, чи є спір про дітей, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, або сплату аліментів одного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги.

При одержанні повідомлення про відсутність спору або неодержанні відповіді в установленний строк відділ запису актів громадського стану реєструє розірвання шлюбу.

У паспортах або в документах, що замінюють паспорти осіб, які припинили шлюбні відносини, робиться відмітка про розірвання шлюбу.

Пропозиції

На мій погляд, необхідно зробити деякі кроки в напрямку реформування нормативної бази, що регулює примирення шлюбу. Як вже зазначалось, процес розірвання шлюбу дещо спрощенний.

Цього можна уникнути шляхом зміни деяких норм.

1. Перш за все, в ст.40 доповнити положення про те, що позовна заява обов'язково повинна містити якнайширший перелік обставин, яким обгрунтовується позов; а також грунтовні докази, що стверджують позовні вимоги. Таким чином, ст.40 КпШС України буде в такому вигляді: "При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення.

Суд не може порушити справу, якщо позовна заява не містить широкого переліку обставин, якими обгрунтовується позов; а також грунтових доказів, що стверджують позовні вимоги.

Шлюб розривається тільки в тому випадку, коли судом, попри всі його заходи, буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стало неможливим…".

2. Заходи до примирення вцілому сприяють меті збереження сім'ї. Але тут виникає проблема виконання цих заходів. На мій погляд, з одного боку державі необхідно виділити кошти на створення органу з питань розлучень, який буде займатись не тільки примиренням подружжя, але й роз'ясненням громадянам важливості укладення шлюбу та тяжких наслідков його розірвання. Цей орган можуть складати соціологічно- психологічні, ідеологічні, наукові служби, робота яких буде спримована на захист, збереження та зміцнення сім'ї та шлюбу в

Україні. Але в умовах кризових явищ в економіці нашої держави такий захід є найважливішим.

3. Як вже зазначалось, чоловік згідно зі ст.38 КпШС не має право без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Цей срок треба збільшити до трьох років, що буде сприяти захисту, перш за все, материнства. Крім того, як відомо діти зближують членів подружжя, тому цей захід буде, одним із шляхів до їх примирення.

4. Наступним кроком повинно бути вилучення ст.41 КпШС. Я вважаю, що при взаємній згоді на розрівання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розривання шлюбу повино проводитися в судовому порядку з встановленням дійсних мотивів розлучення, з'ясування фактичних взаємин подружжя. На мій погляд, це буде сприяти зміцненню кожної української сім'ї.

Перераховані вище положення дуже незначні, порівняно з самою роботою суду у цих справах. Судді, що ведуть шлюбнорозлучні процеси повині усвідомлювати важливу роль міцної стабільної сім'ї в Україні, не допускати спрощення і порушення процесуальних вимог законодавства при розгляді цих справ.

Висновок

Сьогодні на Україні скалалася складна ситуація — катастрофічно зменшується населення нашої Батьківщини. За неофіційними данними воно складає близько 48,9 млн. чоловік, порівняно з 52 млн. у 1991 році. Можу з впевненністю сказати, що вже майже 10 років триває демографічна зима.
Очевидно, що необхідно негайно запровадити вдалу державну програму по збереженню населення України, і розпочати необхідно з найголовнішого — зі збереження кожної української сім'ї.

Сім'я, дитинство, материнство охоронюється в Україні. Необхідно, щоб встановленний діючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу дійсно служив цій меті. Цього можна досягти тільки при ефективній і досконалій
(відповідно до чинного законодавства) діяльності судових органів. Вони повинні підвищити ефективність запобіжно — виховної дії шлюбнорозлучних процесів і всебічно сприяти дальшому зміцненню сім'ї.

Накінець, вважаю, що мета, яка ставилися при написанні курсової роботи, досягнуто.

Проаналізовано нормативну базу, досліджено те, як може розриватися шлюб, які наслідки цього, як проводиться реєстрація та інші.

В процесі написання отримано грунтовні, системні знання.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 серпня 1979 р. №8 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24 квітня 1981 р. №4, від 25 березня 1988 р. №4 та від 25 грудня 1992 р. №13 "Про судову практику в справах про розірвання шлюбу". Збірник Постанов Пленуму

Верховного Суду України (1963-1997 року). Із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. — С.: Таврида, 1998 р.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. №4 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. №13

"Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу". Збірник

Постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 року) із змінами і доповненнями за станом на 8 лютого 1998 року. — С.: Таврида, 1998 р.

4. Кодекс про шлюб та сім'ю України, затверджений Законом від 20 червня

1969 року, із змінами і доповненнями станом на 25 червня 1996 року.

Міністерство Юстиції України. — К., 1996 р.

5. Цивільно-процесуальний кодекс. Під редакцією В.С. Ковальського. —

К.: Юнінком, 1996 р.

6. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1997 р.

7. Советское семейное право: учебник, под общей редакцией В.Ф. Маслова,

А.А. Пушкина: — К.: Высшая школа, 1982 г.

8. Советское семейное право: учебник, под редакцией З.А. Рясенцева. —

М.: Юрид. лит., 1982 г.