реферат
Ландшафти КримуСтудента 2-го курсу групи ЕСГ
географічного факультету
Кислякова Олександра Сергійовича
Київ 2000
Географічне положення, територія і межи Криму.
Крим охоплює територію майже 25,6 тис. кв. км, що становить 4.3% площі України. На 330 км простягнувся півострів від мису Кара-Мрун на заході до мису Фонар на березі Керченської протоки і більш як на 200 км від мису Сарич – на півдні до північної межі на Перекопському перешийку.
На півночі і північному сході береги Криму омиваються водами Сиваша – мілководної затоки Азовського моря, відокремленої від нього вузькою і довгою Арабатською стрілкою. Берегова лінія тут значно порізана: є багато дуже мальовничих великих і малих півостровів і островів та заток типу лиманів. На заході і півдні півострів омивається водами Чорного моря, яке біля берегів утворює ряд заток і бухт, в тому числі Перекопську і Каркінітську – на північному заході, Каламітську – на заході і Феодосійську – на сході. Із сходу до Кримського півострова вузьким сімнадцятикілометровим перешийком прилягає Керченський півострів, який з півночі омивається Азовським морем, що утворює тут Арабатську і Казантипську затоки. З півдня Керченський півострів омивається водами Чорного моря, на сході Керченська протока відділяє Крим від Таманського півострова.
В ландшафтній структурі півострова можна виділити (з півночі на південь) Кримську степову провінцію, Кримські гори, Область Південного берегу. Отже ми розглянемо більш детально ландшафти кожної з цих областей.
Кримська степова провінція.
Кримська степова провінція займає рівнинну частину Кримського півострова. В тектонічному відношенні вона охоплює герцинські структури Скіфської плити – Тарханкутське і Сімферопольсько-Євпаторійське підняття, Альмінську западину. Тектонічні структури виражені в сучасному рельєфі у вигляді Тарханкутськой ерозійно-денудаціної рівнини степового Криму, Керченської дрібноскладчатої горбистої рівнини.
Кліматичні умови провінції визначаються тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Без морозний період триває 175-225 днів, а вегетаційний 230-235 днів. Сума активних температур становить 3300 ... 3450°. Середньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідрографічна сітка мало розвинена. Річки Сал гір, Велика і Мала Карасівки, Булганак, Індол та інші в нижній течії і закінчуються на рівнині не досягаючи морів.
Переважними ґрунтами є чорноземи південні мало гумусні, які сформовані на лесових породах, та елювії карбонатних порід. У північній частині провінції поширені темно-каштанові ґрунти. Видові відмінності ландшафтів провінції передусім пов’язані з неоднорідністю геолого-геоморфологічної будови території.
Область Кримського Присивашшя являє собою низовинну рівнину з висотами 0,5-40 м над рівнем моря. Територія приурочена до Каркіницько-Присиваської западини. Клімат помірно теплий. Середньорічні температури становлять +10 ... +10,5є, суми опадів – 300-420 мм. Низовинний рельєф, близьке залягання ґрунтових вод в умовах посушливого клімату зумовили формування каштанових солонцюватих і темно-каштанових залишково-солонцюватих ґрунтів, чорноземів південних залишково-солонцюватіх. В рослинному покриві домінують типчаково-ковилові, полинні та солянково-полинні степові угруповання. Характерною ландшафтною особливістю області є те, що за умов рівнинного рельєфу тут проявляється вертикальна диференціація природних комплексів. У ландшафтній структурі виділяються:
1) лагунно-прибрежні склянкові та полинні напівпустелі на каштанових солонцюватих ґрунтах та солонцях, пересипи, коси;
2) малодерновані рівнини з типчаково-ковиловими сухими степами на каштанових солонцюватих ґрунтах; над рівнем моря ці рівнини піднімаються на 10-20 м;
3) хвилясті рівнини з ковилово-типчаковими степами на темно каштанових і чорноземних солонцюватих ґрунтах; абсолютні висоти становлять 35-40 м.
Центральна Кримська область являє собою нахилену низовинну рівнину, яка постійно знижується від передгір’їв Кримських гір до При сивашшя (від 120-100 м до 50-40 м). Море відійшло з цієї ділянки на початку пліоцену. Ландшафтоутворююче значення мають континентальні бурі глини, лесовидні суглинки, об лесовані пролювіально-делювіальні відклади з гірською галькою. Клімат помірно теплий, з короткою вологою зимою, жарким посушливим літом. Опадів 350-435 мм на рік. Природна рослинність збереглася мало внаслідок впливу діяльності людини.
Ландшафтну структуру області утворюють такі основні види ландшафтів:
1) лесові рівнини з чорноземами мало гумусними карбонатними;
2) акумулятивно-денудаційні рівнини з чорноземами південними на елювіально-делювіальних відкладах;
3) лесові слабо розчленовані рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими грунтами, переважно розораними.
В західній частині області структура ландшафтів ускладнюється долинно-балковими, приморсько-терасовими та лиманно-солончаковими місцевостями.
Тархакутська область являє собою хвилясту рівнину з абсолютними висотами 120-170 м. В будові її поверхні простежується залежність від особивостей герцинського фундаменту. Виражені в рельєфі субширотно витягнуті ували і височини відповідають антиклінальним структурам, а улоговини – синклінальним. Верхні рівні утворюють хвилясті увалисто-угловинні рівнини з чорноземами південними щебенюватими, чорноземами слаборозвиненими на елювії вапнякових порід, перетрофітними степами. В перетрофітних степах, що збереглися біля оз. Донузлав, на Тарханкутському та Євпаторійському плато, ростуть чебрець, келерія, полини, пижмо, молочай, ковила та ін. Нижчі рівні займають слабо хвилясті рівнини з чорноземами південними карбонатними на елювіально-делювіальних лесовидних породах, щебенюватими схилами улоговин та балок, залишками нетрофітних степів. У прибережній смузі невеликі площі зайняті лучними солонцями і солончаками з галофітною рослинністю.
черченська область. Являє собою пасмово-горбисту рівнину. Для її тектонічної будови характерне чергування антиклінальних складок і синклінальних прогинів. До ядер антикліналей приурочені невисокі сопки грязьових вул.канчиків. Грязьовий вулканізм є відомою рисою природи Керченського півострова. Південно-західна частина півострова розчленована широкими балками і субширотно витягнутими улоговинами. Північно-східна частина – це дрібноскладчасте увалисте плато з вапняковими гребенями і видовженими улоговинами між ними. Абсолютні відмітки становлять 130-170 м (найвища точка – г. Опук, 185 м). Така неоднорідність будови півострова зумовлює видові відмінності ландшафтів. У північній частині області переважають горбисті гребнево-сопкові рівнини з чорноземами південними, карбонатними й щебенюватими, темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, типчаково-ковиловими, полинно-злаковими та петрофітними степами. Південну частину області займають полого-хвилясті денудаційні рівнини з чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, солонцями, мезофіт ними різнотравно-типчаково-ковиловими степами. На фоні степових ландшафтів вздовж узбережжя поширені псамофітні степи з ковили, костриці та осок, напівпустельні полиново-злакові степи, склянкові пустелі, балки, зниження озерні улоговини, лимани з лучними галофіт ними угрупованнями. Для фауни Керченського півострова типовими є ті самі представники, що і для степової зони України взагалі. У її складі переважають гризуни.Таблиця № 1: Ландшафтна структура Керченського півострова.
| Одиниці Вимірів | Типи місцевостей | ||||||||
| Абразійно-денудаційний останцевий кустарниково-різнотравно-степовий | Абразійно-денудаційний останцевий ковильно- тип-чаково-петрофітно-сеповий | Абразійно-денудаційний рівнинний типчаково-ковильно-степовий | Денудаційно-рівнинний типчаково-ковильно-степовий | Акумулятивно-рівнинний типчаково-ковильно-степовий | Слабодернований лугово-солянковий | Балочно-лугово-стінний | Озера | Загальна площа | |
| Км2 | 323 | 330 | 267 | 693 | 514 | 529 | 272 | 130 | 3058 |
| % | 10,6 | 10,9 | 8,7 | 22,5 | 16,9 | 17,3 | 8,9 | 4,2 |
100,0
|