Вступ

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Воно забезпечує населення продуктами харчування, товарами першої необхідності і є першою умовою розвитку суспільства. Продукти сільського господарства і промислові товари із сільськогосподарської сировини становлять 75% фонду народного споживання. Україна за виробничим потенціалом – аграрна країна, тому розв'язання аграрного питання – це шлях до відродження та розвитку економіки нашої країни [].

Сільське господарство України останніми роками зазнало багато змін. Відбулося стрімке зменшення виробництва всіх видів продукції, галузь перебуває в кризовому стані. З цієї складної ситуації можна вийти при поєднанні зусиль держави, а також керівників, спеціалістів та працівників підприємств усіх форм власності і господарювання.

Наявна законодавча база створює реальні можливості для докорінних перетворень в системі АПК України, які вже розпочалися. Всі вони спрямовані на розвиток різних форм власності та господарювання та створення реального господаря на селі, підвищення зацікавленості працівників у високопродуктивній праці [].

В умовах переходу до ринкової економіки важливими виявилися знання спеціалістів економічного профілю і правильного застосування законів, удосконалення планування й економічного стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, вміння виявляти резерви найбільш ефективного використання землі виробничих ресурсів, зниження собівартості, поліпшення якості продукції та підвищення рентабельності, зростання продуктивності праці з урахуванням регіональних умов сільськогосподарського виробництва.

Об'єктом виробничої практики було обрано товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «ім. Гагаріна» Зміївського району Харківської області, вивчення особливостей його функціонування, розмірів, забезпеченості ресурсним потенціалом та ефективності його використання, особливостей розвитку галузей, планування діяльності підприємства та організації виробничих процесів стало метою виробничої практики, результати якої викладені в послідуючих розділах звіту.

1. Організаційно-правова форма, юридичний статус та характеристика виробничо-фінансової діяльності підприємства

Тривалий час в Готвальдівському районі Харківської області існував радгосп «ім. Гагаріна». В подальшому даний радгосп було трансформовано у колективне сільськогосподарське підприємство «ім. Гагаріна». За своєю суттю це була лише формальна зміна вивіски на конторі господарства. Відомо, що так само, як і радгоспи, колективні сільгосппідприємства не відповідали ринковим умовам господарювання на землі. Згідно указу президента від 3 грудня 1999 року №1529–99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» землі господарства були розпайовані і всі члени трудового колективу одержали сертифікати на право володіння відповідної частки земельних угідь та майна. З виникненням нових майнових відносин встала необхідність в новому реформуванні КСП «ім. Гагаріна». Тому 27 січня 2000 року було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «ім. Гагаріна», що було сформоване на базі реформованого КСП «ім. Гагаріна».

На час створення товариства до нього увійшло більше 500 учасників, які стали одночасно і орендодавцями даного товариства. Маючи на руках сертифікати на земельні паї середній розмір кожного з яких складав 5,31 га сільськогосподарських земель, вони об'єднались для обробки земель та виробництва сільськогосподарської продукції. Надалі чисельність орендодавців даного підприємства постійно зростала. За складеними договорами орендна плата становить 3% від грошових оцінки земельної ділянки.

Важлива роль у розвитку сільського господарства належить природнокліматичним умовам. Найбільш сприятливий клімат, ґрунти, рельєф, погодні умови при інших вирівняних факторах дозволяють одержувати більш високі результати виробництва сільськогосподарської продукції.

Зміївський район розташований у степовій та лісостеповій зонах. По території району протікає 4 річки. Найбільша річка: – Сіверський Дінець довжиною 1053 км, а по району – 51 км. Район межує з Балаклійським, Харківським, Нововодолазьким, Первомайським та Чугуївським районами.

В області функціонує потужна транспортна мережа. Найбільші залізничні станції – Ізюм, Куп'янськ, Люботин, Лозова. Важливі міжнародні автотраси у Донбас, на Київ, Москву, Сімферополь [].

ТОВ агрофірма «ім. Гагаріна» розташоване в с. Шелудківка
вул. Харківська 14, Зміївського району Харківської області, в зоні, яка входить до складу північно-східного середньо зволоженого агрокліматичного району, який характеризується помірно континентальним кліматом.

Господарство знаходиться на відстані 20 км від районного центру міста Зміїв і за 71 км від обласного центру міста Харкова. До найближчої залізничної зупинки «Занки» Пд. залізниці 14 км, до якої дістатися можна автотранспортом.

Ця зона характеризується наступними особливостями: середня температура січня -7°, а липня +21°. Перші морози наступають приблизно 9 -23 вересня, останні морози – 18 квітня – 6 травня. Середня глибина промерзання ґрунту досягає 60 – 70 см. Опадів взимку випадає близько 20–25% річної кількості. Зима досить тривала, але не сувора, з частими відлигами. Сніговий покрив залягає по території надто нерівномірно, утворюється в другій половині грудня, а руйнується в першій половині березня. Максимальна висота сніжного покриву коливається від 70 до 140 мм, середня – близько 50 мм, зменшуючись з півночі на південь. Весна починається 24–25 березня, характер її з року в рік змінюється. В квітні можливе зниження температур. Таким чином, починаючись рано, вона не прогресує. Початок літа можна віднести до середини травня. Літо помірно тепле, іноді жарке, з достатньою кількістю опадів. Найтепліший місяць – липень, коли середня температура повітря в північній зоні досягає +21°.Максимальні температурні коливання в межах +37 – +39оС. Осінь починається в першій декаді жовтня. Восени часті тумани. За даними Харківської метеорологічної станції середньорічна кількість опадів 511 мм, середньорічна температура повітря.

Ґрунтовий покрив на території господарства представлений чорноземом типовим, який формувався в умовах добре розвинутої трав'янистої рослинності і помірного зволоження на незасолених лесових породах. За своїми показниками чорноземи типові можуть бути віднесені до високо родючих ґрунтів, які можуть забезпечувати відносно високі та стабільні врожаї найголовніших сільськогосподарських культур [3].

В цілому природно-кліматичні умови, структура ґрунтів та наявність достатньої кількості доступних водних ресурсів створюють сприятливі умови для вирощування зернових, цукрового буряка, соняшника, картоплі та інших сільськогосподарських культур [].

Існування і розвиток людського суспільства неможливий без виробництва матеріальних благ і нагромадження багатства, які забезпечують відповідний рівень добробуту населення. Виробництво продукції в сільському господарстві здійснюється на основі органічної єдності таких факторів, як земля, трудові ресурси, засоби і предмети праці.

Виробничі фонди сільського господарства беруть участь у створення споживної вартості у вигляді конкретних товарів у вартості продукції. У різних функціональних формах відбувається заміна одних споживних вартостей іншими, але вартість їх продовжує формуватись і закінчує свій рух при одержанні кінцевого продукту [].

Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства включають землю (площу сільськогосподарських угідь), основні і оборотні фонди та трудові ресурси. Сукупність цих ресурсів відповідної кількості і структури дає змогу господарству виробляти певний обсяг сільськогосподарської продукції і становить його ресурсний потенціал.

Земля як засіб виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці;

по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;

по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри;

по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. Отже на відміну від усіх інших виробництв, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства [].

За характером використання земельного фонду у виробничому процесі розрізняють дві групи земель:

Землі сільськогосподарського призначення і лісового фонду.

Землі всіх інших категорій, де земля є просторовим базисом для розміщення промисловості та інших галузей народного господарства.

Землі сільськогосподарського призначення включають різні за продуктивністю угіддя. Найбільшу цінність з них мають рілля і багаторічні насадження – з підвищенням їх частки підвищуються якість і ефективність земельних ресурсів [].

Структура земельних угідь – це відношення площі окремих сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі виражене у відсотках.

Склад і структуру земельних угідь в досліджуваному господарстві ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» прослідкуємо за допомогою наступної таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Склад і структуру земельних угідь в ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна»

Види земельних угідь	2006 р		2007 р		2008 р		2009 р		2010		2010p у% до 2006 р
	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	4213	100	4431	100	4795	100	6085	100	4719	100	112,0
В тому числі:
Сільськогосподарські угіддя – всього	4213	100	4431	100	4795	100	6085	100	4719	100	112,0
У тому числі взято в оренду	4203	99,8	4420	99,8	4795	100	6085	100	4719	100	112,3
з них:
рілля	3566	84,6	3784	85,4	4150	86,5	5440	89,4	4073	86,3	114,2
У тому числі взято в оренду	3556	84,4	3777	85,2	4150	86,5	5440	89,4	4073	86,3	114,5
сінокоси	421	10,0	420	9,5	420	8,8	420	6,9	420	8,9	99,8
У тому числі взято в оренду	421	10,0	420	9,5	420	8,8	420	6,9	420	8,9	99,8
пасовища	226	5,4	225	5,1	225	4,7	225	3,7	226	4,8	100,0
У тому числі взято в оренду	226	5,4	225	5,1	225	4,7	225	3,7	226	4,8	100,0

економічний діагностика маркетинговий інвестиційний

З таблиці ми бачимо що загальна площа сільськогосподарських угідь в 2010 році порівняно з 2009 роком скоротилася на 1366 га або на 22,4%. Відповідно і скоротилась і ріллі в 2010 році на 1367 га порівняно з 2009 роком. Скорочення земель в ТОВ агрофірмі імені Гагаріна пов’язане з тим що термін дії договору оренди земельної ділянки у деяких орендодавців закінчився, і не було поновлено на новий строк.

У програмі заходів щодо розвитку сільського господарства важливе значення приділяється його спеціалізації. Спеціалізація передбачає необхідність здійснення науково-обґрунтованого розміщення сільського господарства, по природнокліматичним зонам і районам більш заглибленої і стійкої його спеціалізації з переважним зростанням виробництва того виду продукції, для якого маються кращі умови і досягається найбільша економія витрат, при цьому в інтересах найбільш ефективного використання землі, капітальних вкладень, техніки, а також трудових ресурсів. У підвищення товарності господарства його спеціалізація повинні супроводжуватися правильним сполученням галузей. Процес спеціалізації сільськогосподарського виробництва проходить різні форми. Природно, що зміна спеціалізації, перехід від багатогалузевого господарства до спеціалізованого, проводиться поступово. Це досягається шляхом скорочення окремих галузей за рахунок більш швидкого нарощування їх в інших господарствах, що має більш сприятливі умови.

Спеціалізація визначається по головній, провідній галузі чи виду продукції, що займає найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції. При визначенні і аналізі спеціалізації використовують обсяг і структуру товарної продукції, яку порівнюють не менш як за три роки (таблиця 1.2).

Розрахувавши таблицю 1.2 можна зробити висновок, що у 2010 році ТОВ агрофірма «ім. Гагаріна» мало молочний напрям спеціалізації, так як виробництво молока становить 68,2% в загальній кількості реалізованої продукції

Прийнято вважати, щодо вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь займає в структурі 90% і більше. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, в яких галузь спеціалізації займає в структурі товарної продукції понад 50%. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей, якщо кожна з них складає не менше 25%, трьох – 75% відповідно, а кожна не менше 24%. Усі останні господарства багатогалузеві.

Таблиця 1.2. Обсяг та структура товарної продукції

Галузі і види продукції	2006 р.		2007 р.		2008 р.		2009 р.		2010 р
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
Рослинництво
Зернові та зернобобові, – всього	1237,4	21,2	1839,9	20,3	1194,1	11,8	2558,6	17,6	680,9	4,8
з них: пшениця	980,9	16,8	1508,2	16,6	901,6	8,9	1925,0	13,3	152	1,1
жито	-	-	-	-	6,8	0,1	-	-	-	-
кукурудза на зерно	134,7	2,3	282,8	3,1	216,7	2,1	319,0	2,2	527,8	3,7
ячмінь	108,1	1,9	39,0	0,4	67,2	0,7	314,6	2,2	1,1	0,01
горох	0,2	0,003	0,2	0,002	-	-	-	-	-	-
овес	6,2	0,1	9,1	0,1	-	-	-	-	-	-
просо	-	-	0,6	0,01	1,8	0,02	-	-	-	-
інші зернові	7,3	0,1	-	-	-	-	-	-	-	-
соняшник	120,1	2,1	866,8	9,6	659,1	6,5	4128,2	28,5	2022,9	14,1
соя	108,3	1,9	-	-	-	-	-	-	-	-
цукрові буряки	212,7	3,6	209,2	2,3	-	-	-	-	-	-
інша продукція рослинництва	50,4	0,9	85,4	0,9	187,1	1,9	42,0	0,3	50,1	0,4
Разом по рослинництву	1 728,9	29,6	3001,3	33,1	2040,3	20,2	6728,8	46,4	2753,9	19,2
Тваринництво
молоко	2834,9	48,6	4784,5	52,8	6088,7	60,2	6067,6	41,9	9758,6	68,2
приріст: ВРХ	761,4	13,0	1012,1	11,2	1487,1	14,7	1405,2	9,7	1140,4	8,0
свиней	15,9	0,3	7,2	0,1	32,5	0,3	21,8	0,2	7,7	0,1
мед	1,0	0,02	0,8	0,01	0,3	0,003	2,9	0,020	1,4	0,01
інша продукція тваринництва	2,2	0,04	203,5	2,25	120,1	1,19	127,5	0,88	71,4	0,5
Разом по тваринництву	3615,4	62,1	6008,1	66,4	7728,7	76,5	7625,0	52,6	10979,5	76,8
Промислова продукція	415,3	7,1	-	-	-	-	-	-	-	-
Інша продукція, роботи і послуги	75,0	1,3	49,7	0,5	337,3	3,3	142,7	1,0	568,9	4,0
Всього по господарству	5 834,6	100	9059,1	100	10106,3	100	14496,5	100	14302,3	100

Для більш детального аналізу розрахуємо коефіцієнт спеціалізації, використовуючи дані допоміжної таблиці 1.3

Таблиця 1.3. Визначення коефіцієнта зосередження товарного виробництва в 2010 році

Галузі і види продукції	Вартість		Ранжирований ряд(і)	2і – 1	РЧ(2і – 1)
	тис. грн	%
Рослинництво
Зернові та зернобобові, – всього	680,9	4,8	4	7	33,33
з них: пшениця	152	1,1	7	13	13,82
жито	-	-	-	-	-
кукурудза на зерно	527,8	3,7	6	11	40,59
ячмінь	1,1	0,008	11	21	0,16
соняшник	2022,9	14,1	2	3	42,43
інша продукція рослинництва	50,1	0,4	8	15	5,25
Разом по рослинництву	2753,9	19,3	х	х	х
Тваринництво
молоко	9758,6	68,2	1	1	68,23
приріст: ВРХ	1140,4	8,0	3	5	39,87
свиней	7,7	0,1	9	17	0,92
мед	1,4	0,010	10	19	0,19
інша продукція тваринництва	71,4	0,5	7	13	6,49
Разом по тваринництву	10979,5	76,8	х	х	х
Промислова продукція	-	-	-	-	-
Інша продукція, роботи і послуги	568,9	4,0	5	9	35,80
Всього по господарству	14302,3	100	х	х	287,07

Мною проведено розрахунок рівня спеціалізації (Кз) за формулою:

де Р – питома вага і-го виду продукції у структурі товарної продукції;

і – порядковий номер і-го виду продукції в ранжируваному ряду, побудованому за спадаючою ознакою.

Підприємство є багатогалузевим рівнем спеціалізації, якщо коефіцієнт спеціалізації не перевищує 0,2, з слабким рівнем спеціалізації – 0,21–0,3, з середнім 0,31–0,4, вище середнього 0,41–0,5, з високим 0,51–0,6 і поглибленим – вище 0,6 [7].

Згідно даних таблиці 1.3, розрахований показник склав 0,35
(Кз = 100: 287,07 = 0,348), що характеризують ТОВ агрофірму «ім. Гагаріна» як господарство з середнім рівнем спеціалізації.

Підвищення рівня спеціалізації господарства є позитивною тенденцією його розвитку, бо значно збільшує продуктивність праці, веде до економії часу працівників і дає ще певні переваги у виробництві певного виду продукції. Усі дані показують, що ТОВ агрофірма «ім. Гагаріна» спеціалізується більшою мірою на продукції тваринництва, зокрема на виробництві молока і м'яса.

Значне місце у товарній продукції займає також вирощування соняшнику, що за своєю дольовою часткою у загальній вартості становить 14,1%, і вирощування зернових та зернобобових в розмірі 4,8%.

Отже, господарство планомірно та стабільно розвивається і має всі умови для подальшого нарощування об'ємів виробництва і продовження ведення науково-дослідної роботи.

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно – побутових умов працівників галузі. Тому підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки країни [1].

Економічна ефективність виробництва продукції тваринництва в ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна» (табл. 1.4).

Аналізуючи дану таблицю слід зазначити, що поголів'я великої рогатої худоби у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зменшилось на 169 голів або 12,3%, при цьому валове виробництво приросту живої маси ВРХ, скоротилось на 177 ц або на 12,4%. Щодо витрат кормів в розрахунку на 1 ц приросту живої маси, то вони скоротились на 0,7 ц к. од. або на 4,5%, а витрат кормів в розрахунку на 1 голову скоротились на 0,7 ц к. од. або 4,4%. Повна собівартість у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зросла на 1060,4 тис. грн. або на 32,1%. Підприємство в 2010 році по ВРХ отримало збиток в розмірі 3221,3 тис. грн. З розрахованої таблиці ми також бачимо що рівень збитковості ВРХ становить 73,8%.

З цієї ж розрахованої таблиці слід зазначити, що поголів'я корів у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зросло на 150 голів або 25%, при цьому валове виробництво молока, скоротилось на 2679 ц або на 7,5%.

Таблиця 1.4. Економічна ефективність виробництва продукції тваринництва

Показники	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Велика рогата худоба
Поголів’я, гол.	1527	1532	1354	1379	1210
Валове виробництво приросту живої маси ВРХ, ц	1825	1975	1736	1430	1253
Середньодобовий приріст живої маси ВРХ, г	327,4	353,2	351,3	284,1	283,7
Витрати кормів на 1 ц приросту живої маси ВРХ, ц к.од.	13,1	12,1	11,4	15,4	14,7
Витрати кормів на 1 голову, ц к.од.	15,7	15,6	14,6	16,0	15,3
Повна собівартість, тис грн	869,6	1431,0	1397,8	3301,6	4362,0
Прибуток (+), збиток (–) від реалізації:
всього тис. грн	-108,2	-418,9	89,3	-1896,4	-3221,3
на 1 голову, грн	-70,9	-273,4	66,0	-1375,2	-2662,2
на 1ц приросту ВРХ, грн	-59,3	-212,1	51,4	-1326,2	-2570,9
Рівень рентабельності (збитковості), %	-12,4	-29,3	6,4	-57,4	-73,8
Корови
Поголів’я, гол.	750	800	800	600	750
Валове виробництво молока, ц:	32145	32708	34849	35630	32951
Надій молока на 1 корову, кг	4286,0	4088,5	4356,1	5938,3	4393,5
Витрати кормів на 1 ц молока, ц к.од.	1,6	1,5	1,4	1,5	1,4
Витрати кормів на 1 голову, ц к.од.	68,2	61,6	63,0	89,9	62,9
Повна собівартість молока, тис. грн	2508,8	3147,3	5629,2	4851,9	5996,9
Повна собівартість 1 ц молока, грн	78,05	96,22	161,53	136,17	181,99
Прибуток (+), збиток (–) від реалізації:
всього тис. грн	326,1	1637,2	459,5	1215,7	3761,7
на 1 корову, грн	434,80	2046,50	574,38	2026,17	5015,60
на 1ц молока, грн	10,14	50,06	13,19	34,12	114,16
Рівень рентабельності (збитковості), %	13,0	52,0	8,2	25,1	62,7
Свині
Поголів’я, гол.	41	27	62	69	60
Валове виробництво приросту живої маси свиней, ц	18	46	45	36	32
Середньодобовий приріст живої маси свиней, г	120,3	466,8	198,9	142,9	146,1
Витрати кормів на 1 ц приросту живої маси свиней, ц к.од.	47,9	17,2	17,7	21,8	22,6
Витрати кормів на 1 голову, ц к.од.	21,0	29,4	12,8	11,3	12,1
Повна собівартість, тис. грн	35,5	32,7	34,9	51,3	33,2
Прибуток (+), збиток (–) від реалізації:
всього тис. грн	-19,6	-25,5	-2,4	-29,5	-25,5
на 1 голову, грн	-478,0	-944,4	-38,7	-427,5	-425,0
на 1ц приросту свиней, грн	-1088,9	-554,3	-53,3	-819,4	-796,9
Рівень рентабельності (збитковості), %	-55,2	-78,0	-6,9	-57,5	-76,8

Повна собівартість у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зросла на 1145 тис. грн. або на 23,6%. Підприємство в 2010 році по виробництву молока отримало прибуток в розмірі 3761,7 тис. грн. що в 2 рази більше ніж в 2009 році. Рівень рентабельності виробництва молока становить 62,7%.

З таблиці 1.4 ми також бачимо що поголів'я свиней у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зменшилось на 9 голів або 13%, при цьому валове виробництво приросту живої маси свиней, скоротилось на 4 ц або на 11,1%. Щодо витрат кормів в розрахунку на 1 ц приросту живої маси, то вони зросли на 0,8 ц к. од. або на 3,7%, а витрат кормів в розрахунку на 1 голову зросли на 0,8 ц к. од. або 7,1%. Повна собівартість у 2010 році в порівнянні з 2009 роком скоротилась на 18,1 тис. грн. або на 35,3%. Підприємство в 2010 році по свиням отримало збиток в розмірі 25,5 тис. грн. З розрахованої таблиці ми також бачимо що рівень збитковості ВРХ становить 76,8%.

Також розглянемо економічну ефективність виробництва основних видів продукції рослинництва в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва

Показники	Зернові			Кукурудза на зерно			Соняшник
	2008	2009	2010	2008	2009	2010	2008	2009	2010
Посівна площа, га	1886	1323	1218	197	186	744	711	1988	1127
Валовий збір, ц	81367	30542	25451	8315	5876	16865	7516	26885	17392
Урожайність, ц/га	43,1	23,1	20,9	42,3	31,6	22,7	10,6	13,5	15,4
Виробнича собівартість, тис. грн	2873	2008,2	2224,5	534,2	455,5	1417,1	840,4	3236,1	2344,1
Виробнича собівартість 1ц, грн	35,31	65,75	87,40	64,25	77,52	84,03	111,81	120,37	134,78
Рівень товарності, %	19,0	124,2	24,1	30,9	60,2	25,7	30,8	82,5	22,7
Повна собівартість, тис. грн	861,4	2593,1	577,0	106,1	300,1	429,4	228,1	2914,0	626,3
Повна собівартість 1ц, грн	10,59	84,90	22,67	12,76	51,07	25,46	30,35	108,39	36,01
Продовження таблиці 1.5
Прибуток (+), збиток (–) всього тис. грн	332,7	-34,5	103,9	110,6	18,9	98,4	431,0	1213,2	1396,6
Рентабельність, %	38,6	-1,3	18,0	104,2	6,3	22,9	189,0	41,6	223,0

Розрахувавши таблицю економічної ефективності можна зробити висновок, що посівні площі зернових у 2010 році в порівнянні з 2008 роком скоротились на 668 га або на 35,4%. Урожайність скоротилась на 22,2 ц/га або на 51,5%. Відповідно валовий збір скоротився на 55916 ц або на 68,7%. Виробнича собівартість 1 ц зернових у 2010 році збільшилась на 52,09 грн або в 1,5 рази. Рівень товарності у 2010 році в порівнянні з 2008 роком збільшився на 5,1%. Повна собівартість 1 ц збільшилась на 12,08 грн або на 114,3%. Виробництво зернових принесло господарству прибуток у 2010 році в розмірі 103,9 тис. грн. У 2010 році підприємство рентабельно виробляло зернові культури і рівень рентабельності склав 18%, що на 20,6% менше в порівнянні з 2008 роком.

З таблиці ми також бачимо що посівні площі кукурудзи на зерно у 2010 році в порівнянні з 2008 роком зросла на 547 га або в 2,8 рази. Урожайність скоротилась на 19,6 ц/га або на 46,3%. При збільшені площі посіву кукурудзи на зерно валовий збір зріс на 8550 ц або на 102,8%. Виробнича собівартість 1 ц кукурудзи на зерно у 2010 році збільшилась на 19,78 грн. або на 30,8%. Рівень товарності у 2010 році в порівнянні з 2008 роком зменшився на 5,2%. Повна собівартість 1 ц збільшилась на 12,7 грн. або на 99,5%. Виробництво кукурудзи на зерно принесло господарству прибуток у 2010 році в розмірі 98,4 тис. грн. У 2010 році підприємство рентабельно виробляло кукурудзи на зерно і рівень рентабельності склав 22,9%.

Щодо виробництва соняшнику, то тут слід зазначити, що у 2010 році в порівнянні з 2008 роком посівні площі під цією культурою збільшились на 416 га або на 58%. Урожайність зросла на 4,8 ц/га або на 45,3%. При збільшені площі посіву соняшнику валовий збір зріс на 9876 ц або на 131,4%. Виробнича собівартість 1 ц зернових у 2010 році збільшилась на 22,97 грн. або на 20,5%. Рівень товарності у 2010 році в порівнянні з 2008 роком скоротився на 8,1%. Повна собівартість 1 ц збільшилась на 5,66 грн. або на 18,6%. Виробництво соняшнику принесло господарству прибуток у 2010 році в розмірі 1396,6 тис. грн. У 2010 році підприємство рентабельно виробляло соняшник і рівень рентабельності склав 223%, що на 34% більше в порівнянні з 2008 роком.

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин індивідуальні витрати сільськогосподарських підприємств формують собівартість продукції.

Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі. Собівартість продукції як економічна категорія є частиною вартості товару.

Собівартість продукції є госпрозрахунковою категорією, включає тільки ті витрати, які фактично несуть сільськогосподарські підприємства. Вона визначає рівень витрат на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції і дає змогу об'єктивно оцінювати ефективність виробництва в конкретних умовах господарювання.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють собівартість виробничу і повну, індивідуальну і галузеву (середню), планову і фактичну.

Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції. Виробнича собівартість обчислюється по всій продукції, виробленій у господарстві, а повна – тільки по реалізованій продукції.

Собівартість як економічний показник використовується для визначення прибутку господарства від реалізації продукції, обчислення рентабельності її виробництва, встановлення закупівельних цін, обґрунтування раціонального розміщення і спеціалізації сільського господарства, аналізу госпрозрахункових відносин і вивчення господарської діяльності.

Собівартість є одним з найважливіших показників, який характеризує виробничу і господарську діяльність сільськогосподарських підприємств. У ньому узагальнено відображуються рівень ведення господарства, використання його виробничих ресурсів та інші фактори. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення. Це основний шлях зміцнення економіки і важлива передумова підвищення матеріального добробуту працівників сільського
господарства [6].

Собівартість продукції значно залежить від обсягу затрат живої праці на її виробництво та рівня оплати. У собівартості сільськогосподарської продукції оплата праці враховується в розмірі фактичних витрат, які включають оплату працівників господарства, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі, виплати їм з фонду матеріального заохочення [6].

Розрахуємо виробничу собівартість 1 ц основних видів продукції (таблиця 1.6).

Таблиця 1.6. Виробнича собівартість 1 ц основних видів продукції

Вид продукції	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Зернові та зернобобові – всього	22,17	28,27	29,17	35,31	65,75	87,40
з них: пшениця	20,19	26,85	29,48	30,15	60,12	-
кукурудза на зерно	26,59	36,76	24,74	64,25	77,52	84,03
ячмінь	21,95	26,02	36,73	36,45	106,48	86,85
горох	21,80	50,83	-	82,14	48,44	124,78
овес	19,95	-	-	-	100,12	-
інші зернові	30,21	-	-	-	-	-
соняшник	65,14	65,88	51,55	111,81	120,37	134,78
соя	53,68	78,87	-	-	-	-
цукровий буряк	8,62	10,75	12,82	-	-	-
силос	6,19	12,96	9,16	10,81	21,54	10,74
Продовження таблиці 1.6
сінаж	4,42	-	-	-	-	-
Молоко	64,50	73,79	86,96	92,29	128,43	159,05
Жива маса:
великої рогатої худоби	583,21	882,14	813,62	1032,26	1458,46	2170,31
свиней	2024,00	3044,44	1517,39	1966,67	2027,78	3131,25
Мед	32,76	30,00	35,71	76,00	13,50	43,53

З розрахованої таблиці можна зробити висновок, що виробнича собівартість на вирощування в період від 2006 року по 20109 рік зросла по всіх видах продукції.

Так витрати на вирощування зернових і зернобобових за досліджуваний період зросла майже в 3 рази на 65,23 грн., з них кукурудза на зерно зросла майже в 2 рази на 57,44 грн., витрати на вирощування ячменю зросли майже в 3 рази на 64,9 грн. и скоротились в порівнянні з 2009 на 19,63 грн. або на 18,4%, витрати на вирощування гороху зросли на 102,98 грн. або в 4,7 рази. Виробнича собівартість на вирощування соняшнику зросла на 69,64 грн. або на 106,9%. На виробництво силосу витрати в 2010 році зросли на 4,55 грн. ніж були в 2006 році., але скоротилися порівняно з 2009 роком на 10,8 грн. або на 50,1%.

Виробнича собівартість в галузі тваринництва в 2010 році порівняно з 2006 роком зросла. Так на виробництво молока в 2010 році уходить на 94,55 грн. або на 146,6% більше ніж в 2006 році. Виробнича собівартість ВРХ зросла на 1587,1 грн. або у 2,7 рази, на вирощування свиней собівартість зросла на 1107,25 грн. або на 54,7%. Виробнича собівартість виробництва меду зросла на 10,77 грн. або на 32,9%.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток Тому рентабельність – показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.

У результаті господарської діяльності підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості продукції після вирахуванні витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і доход підприємства. Маса створеного в сільському господарстві чистого доходу, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахункову рентабельність.

Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств у цілому, недостатньо визначити величину прибутку. Необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається з відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству – це сукупний рівень рентабельності. Дані річного звіту господарства дають змогу визначити також рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі.

Розрахуємо економічну ефективність реалізації основних видів продукції в 2010 році (таблиця 1.7).

Таблиця 1.7. Економічна ефективність реалізації основних видів продукції в 2010 році

Галузі та види продукції	Реалізовано		Повна собівартість, тис. грн	Прибуток (+), збиток (–), тис. грн	Рівень рентабельності(+, -), %
	кількість, ц	виручка, тис. грн
1. Рослинництво – всього	х	2753,9	1235,7	1518,2	122,86
Зернові та зернобобові – всього	6127	680,9	577	103,9	18,01
з них: пшениця	1780	152	146,6	5,4	3,68
кукурудза на зерно	4336	527,8	429,4	98,4	22,92
ячмінь	11	1	1,1	-0,1	-9,09
соняшник	3942	2022,9	626,3	1396,6	222,99
інша продукція рослинництва	х	50,1	32,4	17,7	54,63
2. Тваринництво – всього	х	10979,5	10454,4	525,1	5,02
великої рогатої худоби	1705	1140,4	4362	-3221,6	-73,86
молоко	31980	9758,6	5996,9	3761,7	62,73
свиней	9	7,7	33,2	-25,5	-76,81
бджолосімей	85	1,4	4,4	-3	-68,18
інша продукція тваринництва	х	71,4	57,9	13,5	23,32
3. Послуги в сільському господарстві	х	568,9	180,6	388,3	215,01
Разом по господарству	х	14302,3	11870,7	2431,6	20,48

Дані таблиці показують, що економічна ефективність реалізації продукції рослинництва у 2010 році має позитивний характер. Так в цій галузі найбільший рівень рентабельності мають такі види продукції, як: соняшник, кукурудза на зерно, пшениця, де він становить 222,99%, 22,92% і 3,68% відповідно. Щодо галузі тваринництві, то в 2010 році господарство отримало лише по виробництву молока рентабельність 62,73%, а вирощування ВРХ має збитковість 73,86%, вирощування свиней 76,81% збитковості, і утримання бджолосімей має 68,18% збитковості.

Загалом рентабельність по господарству в цьому році склала 20,48%, що є вкрай позитивним показником діяльності підприємства.

У процесі виробництва вирішальна роль належить живої праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів).

Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров'я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою [].

Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшується затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів [6].

Рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу [6].

Вартісними показника визначають виробництво валової продукції на 1 середньорічного працівника. Вартісні показники використовують у тих випадках, коли потрібно визначити продуктивність праці при виробництві різноманітної продукції. Чим більше виробляється продукції з розрахунку на одного працівника і на одиницю робочого часу (або чим менше витрачається робочого часу на виробництво одиниці продукції), тим вища продуктивність праці [8]. Вартісні показники продуктивності праці розраховуються тільки в кінці року, коли є остаточні дані про обсяг валової продукції та про затрати праці на її виробництво [7].

Розглянемо рівень забезпеченості трудових ресурсів у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна» (таблиця. 1.8).

Таблиця. 1.8. Забезпеченості трудових ресурсів у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна»

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Вироблено валової продукції (у порівнянних цінах 2005 р.), тис. грн	7176,34	7679,41	8288,47	8891,69	8327,13	5635,43
У тому числі:
рослинництва	2714,87	3095,87	3518,13	4058,23	3623,31	1230,88
тваринництва	4461,47	4583,54	4770,34	4833,46	4703,82	4300,84
Середньорічна чисельність працівників зайнятих у с.-г. виробництві, чол.	204	178	163	144	143	151,00
У тому числі в:
рослинництві	40	58	52	40	40	41,00
тваринництві	164	120	111	104	103	110,00
Вироблено валової продукції на одного середньорічного працівника в середньому по господарству, грн	35,18	43,14	50,85	61,75	58,23	37,32
У тому числі в:
рослинництві	67,87	53,38	67,66	101,46	90,58	30,02
тваринництві	27,20	38,20	42,98	46,48	45,67	39,10

За даними таблиці 1.8 можна зробити такі висновки. Чисельність працівників зайнятих у сільському господарстві у 2010 р. зросла на 8 чол., або на 5,6% у порівнянні з 2009 роком. В свою чергу у рослинництві чисельність робітників в досліджуваний період змінювалась, але в 2010 році порівняно з 2009 роком чисельність у рослинництві зросло на 1 особу, а в тваринництві на 7 осіб.

Аналізуючи таблицю можна зробити висновок, що продуктивність праці в цілому по підприємству скоротилась. Адже валова продукція в порівнянних цінах одержана в розрахунку на 1 середньорічного працівника скоротилась на 35,9%. Значне скорочення аналізованого показника відбулося у галузі рослинництва і тваринництва. Адже одержана валова продукція в порівнянних цінах в розрахунку на 1 середньорічного працівника в рослинництві скоротилась на 66,9%, а в тваринництві на 14,4%.

Господарству варто прикласти всіх зусиль для подальшого підвищення ефективності використання трудових ресурсів зайнятих на виробництві продукції.

Прискорення темпів зростання продуктивності праці є однією з найголовніших умов підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Продуктивність праці формується під впливом багатьох факторів: природних умов, рівня кваліфікації працівників, розвитку науки і її технологічного застосування, розмірів і ефективності засобів виробництва, раціональності розміщення сільськогосподарських галузей, спеціалізації і організації виробничого процесу.

В сільському господарстві можна підвищити продуктивність праці таким шляхами, як зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин; впровадження комплексної механізації і амортизації виробництва; широке використання інтенсивних та індустріальних технологій виробництва в рослинництві і тваринництві; раціональне розміщення сільського господарства; економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції; застосування прогресивних форм організації і оплати праці; зміцнення трудової і технологічної дисципліни [6].

2. Ринкова діяльність підприємства. Маркетингові дослідження

Маркетингове середовище впливає на діяльність підприємства, оскільки зміни, що відбуваються в цьому середовищі, не можна відзначити чи передбачити. Маркетингове середовище включає в себе мікро середовище самого підприємства.

До мікросередовища будь-якого підприємства належать постачальники, посередники та конкуренти.

Постачальники – це ділові фірми чи окремі особи, які забезпечують підприємство і його конкурентів матеріальними ресурсами, потрібними для виробництва конкретних товарів та надання послуг.

Маркетингові посередники – це фірми, що допомагають підприємству у просування, збуту та поширенні його товарів серед клієнтури. Вони забезпечують зручність місця, часу та процедури придбання товару замовником із з меншими витратами, ніж це могло зробити само підприємство.

Клієнтура – безпосередня споживачі товарів, оптові та роздрібні торговці, державні установи і зарубіжні споживачі. Підприємство може виступити на п'яти типах клієнтурних ринків: споживачів, виробників, проміжних продавців, державних установ, міжнародних. Конкуренти, яких можна поділити на: бажання – конкурентів, товарно – видових та марки – конкуренти.

Контактні аудиторії – це будь-яка група, що являє реальний або потенціальний інтерес до підприємства чи впливає на його спроможність досягти накреслених цілей. Кожне підприємство повинне рахуватися з тим, в якій аудиторії воно діє: сприятливій, шуканій [].

Посередників у даного підприємства немає, воно своїми силами просуває, збуває та поширює свій товар серед клієнтури.

Клієнтура – безпосередні споживачі товарів, оптові та роздрібні торгівці, державні установи і зарубіжні споживачі.

Споживачі продукції ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» є МК «Бал молоко» – що придбаває у підприємства все молоко, «Харківський м'ясо комбінат» – м'ясо, продукцію рослинництва підприємство збуває на умовах тендеру, також продукція безпосередньо отримується робітниками цього господарства в рахунок оплати праці; пайщиками, що отримують сільськогосподарські товари за майнові та земельні паї.

До основних конкурентів ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» можна віднести: СВК «Україна», ВАТ «Червоний велетень», ДП «Роздольне», ДГ «Борки», ФГ Строгого О.Ф., ФГ Лаврик Ю.П., ТОВ, ФГ «Ревік», ФГ «Альянс», ЗАТ «Зміївська овочева фабрика», ТОВ «Агродар», ТОВ «Агрофірма Діброва», ФГ «Ілаєва», ПП «Рустам-К».

Велика кількість конкурентів пояснюється ти, що господарство займається виробництвом різноманітної продукції.

Контактна аудиторія – це будь-яка група, що проявляє реальний або потенціальний інтерес до підприємства на його спроможність досягти накреслених цілей. Контактною аудиторією даного підприємства є банки Зміївське відділення «Райфайзен банк Аваль».

Кінцевою метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Для досягнення даної мети важливим є не лише виробляти продукції, а і вигідно її реалізовувати. Від ринків збуту залежать обсяг продажу, середній рівень цін, виручка від реалізації продукції, сума отриманого прибутку та ін. Основними шляхами реалізації сільськогосподарської продукції є реалізація державі в рахунок виконання контрактів й замовлень, споживчій кооперації, на колгоспному ринку, товарних біржах, через бартерні операції, в рахунок оплати праці своїм працівникам, на громадське харчування, тощо.

Підприємство в 2010 році отримало найбільшу вигоду від реалізації таких видів продукції, як: соняшник – 2022.68 тис. грн., кукурудза на зерно – 527,74 тис. грн., і молока – 9758,59 тис. грн.

Маркетингові дослідження – це науковий аналіз усіх факторів, що впливають на маркетинг товарів і послуг, одним з основних елементів якого є дослідження ринків збуту. Через це у сучасній концепції маркетингу вивченню ринку приділяється особлива увага.

Мета комплексного дослідження ринку – оцінка існуючої ситуації (кон'юнктури), розробка прогнозу його розвитку, а також вироблення стратегії і тактики виступу підприємства на ринках. Програма такого вивчення залежить від особливостей товару (товарів), характеру діяльності підприємства, масштабів виробництва товарів та ряду інших факторів.

Сучасний маркетинг вимагає створення доброго товару, призначення за нього привабливої ціни та забезпечення його доступності для споживачів. Крім того, фірма повинна здійснювати комунікацію, в змісті котрої не повинно бути нічого випадкового. Для більшості фірм питання не в тому, займатись комунікацією чи ні, а о тому, скільки і як саме витрачати кошти у цій сфері. Комплекс маркетингових комунікацій, який ще називають комплексом стимулювання, складається із чотирьох основних засобів впливу: реклама, стимулювання збуту, пропаганда, особистий продаж.

Маркетингова служба має здійснювати економічну фінансову, планову, техніко-виробничу, збутову і дослідницьку діяльність. Кожна фірма створює відділ маркетингу з таким розрахунком, щоб пін найкращим чином сприяв досягненню її маркетингових цілей.

Таким чином, маркетинг – це дуже велика сфера діяльності, яка включає аналіз, планування, впровадження і контроль за здійсненням маркетингових програм.

Крім того, у відділі служби маркетингу можуть бути спеціалісти з планування нових товарів, організації руху товарів, вивчення та організації громадської думки, матеріально-технічного постачання, організації роздрібної діяльності, реклами і збуту тощо [9].

3. План маркетингу

У сучасних умовах у центрі менеджменту перебуває орієнтування всього підприємства на ринок збуту.

Тому маркетинг своїми дослідженнями та звітами констатує, чого потребує споживач від кожного виробу, яку за це він хоче дати ціну, і де та як виникає потреба. Маркетинг зумовлює планування виробу, планування виробництва та складування (складські запаси), а також продаж, збут і сервіс виробу.

Перш ніж планувати виробництво, слід за допомогою спеціальних методів дослідження визначити, на які товари є попит; забезпечити виробництво необхідними ресурсами для задоволення цього попиту; найкращим чином запропонувати товар, своєчасно довівши його до споживача; отримати максимально можливий прибуток. Таким чином, маркетинг – це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є: товар, ціна, місцезнаходження товару, стимулювання попиту.

У процесі дослідження кожен із цих елементів аналізують і щодо кожного з них розробляють відповідну стратегію і тактику.

Звідси випливає формулювання маркетингового планування як управлінського процесу та підтримування відповідності між маркетинговими цілями підприємства та його потенційними маркетинговими можливостями і ресурсами. Основна мета маркетингового планування – побудувати діяльність підприємства таким чином, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво, задоволення потреб споживачів, прибуток та розвиток підприємства [].

Одним із найпоширенішим методів, оцінюючих в комплексі стан підприємств є SWOT-аналіз.

SWOT-аналіз – це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації; він не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень, але дає змогу впорядкувати процес обмірковування всієї наявної інформації з використанням власних думок та оцінок. Для будь-якого керівника або управлінського працівника, зорієнтованого на поточну роботу, це корисна справа, яка вимагає від будь-кого, хто застосовує SWOT-аналіз, замислитися на перспективу.

Узагальнюючим елементом SWOT – аналізу, на якому базується формування маркетингової стратегії фірми є матриця сильних та слабких сторін, можливостей та загроз.

Сильними сторонами вважається внутрішні чи ресурси, які можуть забезпечити підприємству конкурентну перевагу (низькі витрати, лідерство на ринку, сучасна технологія, наявність фінансових ресурсів).

Слабкими сторонами є види діяльності, які підприємства здійснюють не дуже ефективно, або ресурси, що не раціонально використовуються (відсутність стратегічних напрямків діяльності, негативна конкурентна позиція, застаріле обладнання).

Можливості: альтернативні варіанти використання підприємствами ресурсів для досягнення стратегічних цілей (можливість виходу на нові ринки, підвищення різноманітності у виробництві взаємопов'язаних продуктів).

Загрози – це будь-які процеси або явища, що перешкоджають підприємству в досягненні поставленої мети (можливість появи нових конкурентів, зростання продажу продукта замінника, уповільнення темпів росту ринків, зростаючий конкурентний тиск, занепад ділового циклу, зміна потреб та смаків покупців, несприятливі демографічні зміни).

Для того, щоб проаналізувати всі фактори, що впливають на наше дослідне господарство ми складемо SWOT-аналіз (рисунок 3.1).

Сильні сторони	Слабкі сторони
– ТОВ агрофірма «ім. Гагаріна» займає передові позиції на ринку району за окремими видами продукції; – Збільшились обсяги виробництва продукції тваринництва; – Зменшились затрати ручної праці – Низька плинність серед найбільш кваліфікованої робочої сили; – Має власне зерносховище;	– Всі землі підприємства орендовані; – Не має маркетингового відділу; – Суттєвий знос власних основних фондів. – Застаріла техніка і технологія;
Можливості	Загрози
– Сприятливі природнокліматичні умови; – Реалізація продукції населенню за зниженими цінами; – Розташоване поблизу каналів збуту; – Удосконалення системи стимулювання праці; – Дотації з боку держави.	– Нестабільна політична ситуація в країні; – Нестабільна ситуація країни щодо закупівельних цін; – Відтік кадрів; – Висока орендна плата за землю. – Подорожчання паливно-мастильних матеріалів. – Наявність сильних конкурентів. – Сезонність вирощуваної продукції.

Рис. 3.1 Схема SWOT-аналізу

На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» на ринку зерна займає не останнє місце, але під натиском конкурентів підприємство намагається утримати продукцію на закріпленому сегменті ринку.

Господарству потрібно звернути увагу на недоліки, вирішити їх і поповнити перелік переваг господарства.

В процесі аналізу ринкових можливостей підприємства необхідно мати на увазі, що підприємство може вважати, що ринкові можливості обмежені. Але це – лише невміння бачити майбутнє тієї справи, якою воно займається та виявити свої сильні сторони.

Отже, необхідність маркетингових досліджень цілком очевидна. Вона виходить з того, що керівництво будь-якої компанії, фірми при прийнятті маркетингових рішень повинно вибирати найбільш ефективні з них, поєднуючи максимально можливо рівні ефективності і ризику. Попередньо одержуючи необхідну інформацію, можна уникати потенційно дорогих помилок до того, як витрати стануть значними, можна вчасно відреагувати на зусилля конкурентів, зняти на ринку безперспективний у даній ситуації товар з виробництва й ін.

Таким чином, маркетингові дослідження – це систематичне збирання та аналіз даних, пов'язаних з наявною ситуацією щодо маркетингової діяльності підприємства чи організації.

Роль маркетингових досліджень полягає в оцінці потреб, запитів і попиту споживачів, яка допомагає створенню програми їх задоволення, ідентифікації та визначенню як проблем, так і можливостей фірми здійснити та оцінити свою маркетингову діяльність.

Мета маркетингових досліджень – виявити можливості фірми посісти конкурентні позиції на конкретному ринку, знизити міру невизначеності і ризику, збільшити ймовірність успіху маркетингової діяльності.

Основні завдання маркетингових досліджень:

розрахувати величину попиту та пропонування;

встановити умови досягнення оптимального співвідношення між попитом та пропонуванням;

дослідити поведінку споживачів;

оцінити діяльність фірми та її конкурентів;

визначити конкурентні позиції конкурентоспроможної продукції та фірми в цілому;

зорієнтувати виробництво на випуск товарів, збут яких забезпечений наявними на ринку умовами і дає можливість фірмі отримати запланований прибуток;

розробити та здійснити програму маркетингу [9].

4. Фінансовий план

За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньогосподарського документа – бізнес-плану.

Бізнес-план має:

давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку;

містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування;

розкривати принципи та методи керівництва підприємством;

обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання;

показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.

За умов економічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусім вирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.

Фінансовий план – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Фінансове планування – це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові
фонди та ін.

Фінансовий план – це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

У цій формі бізнес-плану планується зведений результат від реалізації, використання робіт і послуг на сторону, а також визначається результат підприємницької діяльності підприємства з урахуванням інших доходів і збитків [].

Проведемо розрахунок грошових надходжень і результатів від реалізації продукції у ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» за 2010 рік в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1. Розрахунок грошових надходжень і результатів від реалізації продукції, тис. грн.

Види продукції	Реалізовано продукції, ц	Виручка від реалізації, тис грн	Собівартість реалізованої продукції, тис грн	Результат		Рівень рентабельності, %
				прибуток	збиток
Продукція рослинництва – всього	х	2753,9	1235,7	1518,2	х	122,9
Зернові та зернобобові – всього	6127	680,9	577,0	103,9	-	18,0
з них: пшениця	1780	152,0	146,6	5,4	-	3,7
кукурудза на зерно	4336	527,8	429,4	98,4	-	22,9
ячмінь	11	1,1	1,0	0,1	-	10,0
соняшник	3942	2022,9	626,3	1396,6	-	223,0
Інша продукція рослинництва	х	50,1	32,4	17,7	-	54,6
Продукція тваринництва – всього	х	10979,5	10454,4	525,1	х	5,0
Жива маса:
великої рогатої худоби	1705	1140,4	4362,0	-	-3221,60	-73,9
свиней	9	7,7	33,2	-	-25,50	-76,8
Молоко	31980	9758,6	5996,9	3761,7	-	62,7
Мед	85	1,4	4,4	-	-3,00	-68,2
Продовження таблиці 4.1
Інша продукція тваринництва	х	71,4	57,9	13,5	-	23,3
Послуги в сільському господарстві	х	568,9	180,6	388,3	-	215,0
Всього	х	14302,3	11870,7	2431,6	х	20,5

З розрахованої таблиці ми можемо зробити висновок, що підприємство отримало прибуток по всіх видах продукції рослинництва и по виробництву молока, але по вирощуванню ВРХ, свиней и виробництво меду підприємство отримало збиток. В загальному результаті у 2010 році господарство отримало позитивний результат в розмірі 2431,6 тис. грн., а рівень рентабельності в цьому році становив 20,5%.

Після завершення розрахунків слід визначити обсяги щомісячної реалізації продукції (робіт, послуг) за окремими видами і каналами, а також обсяги надходження грошових коштів у господарство. При виконанні цих розрахунків потрібно звернути особливу увагу на прогноз цін з урахуванням їх сезонних коливань під впливом попиту і пропозиції та інших умов ринкової діяльності.

Тому розрахуємо циклограму надходження грошових коштів (таблиця 4.2), циклограму реалізації продукції (таблиця 4.3) і програму цін по каналах реалізації та видах продукції (таблиця 4.4).

Зробивши розрахунок грошових надходжень ми можемо сказати, що господарство реалізувавши в 2010 році певну кількість продукції отримало виручку в розмірі 42134,00 тис. грн. З розрахованих таблиць ми можемо сказати, що найбільшу кількість продукції підприємство реалізує в під кінець року, тому саме найбільша кількість надходження грошових коштів від реалізації продукції теж у кінці звітного року.

Подальший розрахунок прибутку, валового і чистого доходу має проходити в такій послідовності. Розрахувавши кінцевий результат від реалізації продукції і врахувавши її собівартість, ми отримали прибуток до якого додають суму податку на додану вартість, що залишається в господарстві, і визначають таким чином прибуток від господарської діяльності. У відповідному рядку відображають грошові надходження за рахунок державного регулювання цін.

Розрахунок акцизного збору також виконуються згідно з чинним законодавством.

Загальний фінансовий результат розраховують з урахуванням фінансових витрат, витрат на капіталовкладення, доходів від володіння корпоративними правами та інших позареалізаційних доходів
і витраті [11].

Проведемо розрахунок прибутку, валового і чистого доходу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» за 2009 рік в таблиці 4.5

Таблиця 4.5. Розрахунок прибутку, валового і чистого доходу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна», тис грн.

Показники	Прибуток	Збиток
Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	18740
Податок на додану вартість		2911
Собівартість реалізованої продукції		14892
Адміністративні витрати		831
Витрати на збут		71
Інші витрати операційної діяльності		6298
Інші операційні доходи	6730
Всього прибутків і збитків	25470	25003
Загальний фінансовий результат	467

Зробивши розрахунок таблиці можна сказати, що господарство в 2009 році, врахувавши всі витрати, підприємство отримало прибуток в розмірі 467 тис. грн.

Валовий дохід розраховують в такому порядку.

По-перше потрібно визначити валову продукцію за собівартістю, що включає всі витрати на виробництво продукції, робіт і послуг планового року, а також враховує приріст або зменшення незавершеного виробництва і витрати майбутніх періодів порівняно з попереднім роком.

Витрати на виробництво продукції рослинництва розраховують на підставі даних форми «Виробництво і собівартість продукції рослинництва». Після визначення собівартості валової продукції на підставі допоміжних розрахунків загальну собівартість валової продукції збільшують на суму витрат з її реалізації, які відшкодовують підприємству заготівельні та інші підприємства.

Розраховують прибуток як перевищення суми виручки від реалізації продукції її собівартості. В збиткових підприємствах розраховують збиток як перевищення собівартістю реалізованої продукції виручки від її реалізації.

Таблиця 4.6. Розрахунок валового і чистого доходу ТОВ агрофірми
«ім. Гагаріна», тис грн.

Показники	Сума, тис грн.
Валова продукція за собівартістю	13917,9
Перевищення (прибуток) сумою виручки від реалізації продукції собівартості реалізованої продукції	578,6
Зменшення (збиток) суми виручки від реалізації продукції собівартості реалізованої продукції	-
Всього
Валовий дохід	937
Витрати на оплату праці	1972
Витрати на соціальні заходи	603
Чистий дохід	286

Відображують прибуток господарств, що виконують функції міжгосподарських підприємств, передані господарствам-учасникам. Для визначення валового доходу з суми реалізації виробленої підприємством валової продукції виключають матеріально-грошові витрати на її виробництво. Отже, валовий дохід визначається різницею між сумою валової продукції і сумою матеріально-грошових витрат [11].

Зробимо розрахунок валового і чистого доходу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» в таблиці 4.6.

Розрахувавши таблицю 4.6 ми бачимо, що чистий дохід підприємства склав 286 тис. грн., в якому були враховані витрати на оплату праці і витрати на соціальні заходи.

5. Інвестиційна діяльність

У ринковій економіці вирішальною умовою розвитку і конкурентоздатності будь-яких суб'єктів господарювання є ефективне вкладення капіталу в ту чи іншу господарську діяльність, в окремі об'єкти чи напрями діяльності. Для досягнення обраної підприємством економічної стратегії розвитку формується інвестиційна програма за конкретними напрямами інвестиційної діяльності (вкладення капіталу), кожен з яких потребує розробки відповідного документа.

Інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасній ситуації інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу України зі стану хронічної економічної кризи, здійснення структурних зрушень у народному господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізації інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів подальших соціально-економічних перетворень.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування.

Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

Капітальні вкладення забезпечуються коштами з різних джерел, основним з який є національний доход, створюваний у сфері матеріального виробництва. Поряд з національним доходом джерелом засобів для капітальних вкладень є фонд відшкодування спожитих засобів праці. Джерелом коштів виступають також кредити іноземних банків і фірм. Кошти з цих джерел направляються на капітальні вкладення по декількох розподільних каналах. Тому в практиці забезпечення капітальних вкладень коштами з'являються різні по характері джерела коштів. До них варто віднести: власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб); позикові фінансові кошти інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); притягнуті фінансові засоби інвесторів (кошти, отримані від реалізації акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; кошти позабюджетних фондів, безкоштовні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Склад коштів, що направляються на капітальні вкладення, залежить від того, хто є інвестором і яку формою власності він представляє. Так, інвесторами державних капітальних вкладень є органи влади і керівництво країною, областями й іншими адміністративно-територіальними утвореннями, а також державні підприємства й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів. Державні підприємства й організації, а також ті, котрі засновані на колективній формі власності, забезпечують капітальні вкладення власними, притягнутими і позиковими коштами [].

Капітальні вкладення підприємства – це витрати на: будівельно-монтажні роботи при зведенні будинків і споруджень; придбання, монтаж і налагодження машин і устаткування; проектно-пошукові роботи; витрати по відводу земельних ділянок і переселенню в зв'язку з будівництвом і ін. Для обліку, аналізу й інших цілей капітальні вкладення на підприємстві класифікуються по цілому ряді ознак.

Власні кошти підприємств і організацій утворяться відповідно до вимог комерційного розрахунку і складаються з прибутку, амортизаційних відрахувань і інших засобів. В останні роки зростає питома вага власних коштів у загальному обсязі фінансування капітальних вкладень.

Важливим джерелом фінансування капітальних вкладень стає прибуток від основної діяльності, що являє собою частину чистого доходу, що залишається в розпорядженні підприємства й організації. Використання прибутку для цієї мети створює залежність капітального будівництва на діючих підприємствах від їхньої основної діяльності, оскільки своєчасне і повне фінансування таких вкладень обумовлено виконанням плану прибутку.

На підприємстві основними джерелами фінансування є: прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства; амортизаційні відрахування; кошти, отримані від випуску і продажу акцій; кредити комерційних банків; джерела вищестоящих організацій; кошти іноземних інвесторів і ін. Але головними джерелами фінансування капітальних вкладень на підприємстві є прибуток, що направляється підприємством на нагромадження, і амортизаційні відрахування.

Чим вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства[12].

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в різноманітних формах, в тому числі наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих галузей виробництв. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб’єктів, а також захист інвестицій незалежно від форм власності. Бюджетні інвестиційні асигнування здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства.

У підрозділі «Бюджетні асигнування» зазначаються асигнування із державного і місцевих бюджетів за певними напрямами. Ці асигнування узгоджуються з державним бюджетом на відповідний рік [11].

Проаналізуємо залучення коштів та державну підтримку підприємства ТОВ агрофірму «ім. Гагаріна» в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1. Залучення коштів та державна підтримка підприємства

	2005	2006	2007	2008	2009	2009 р. До 2008 р.+,-
Залучення коштів – всього	380,0	1442,0	488,0		2112,2
Кредити банків – всього	380,0	1442,0	488,0		2112,2
З них пільгові	380,0	1442,0	488,0
Державна підтримка – всього	739,2	1341,5	1428,8	949,9	43,5	-906,3
Дотації на молоко	610,8	829,8	1202,5	760,9		-760,9
Дотації на м’ясо	105,2	203,3	125,9	137,8	35,0	-102,8
Фінансування програми за заходів з державного бюджету – всього	23,2	308,4	100,4	51,1	8,5	-42,6
В т.ч. Часткове відшкодування		70,1
% за кредит	23,2	106,4	90,1	51,1	8,5
доплата за озимі зернові		31,9
доплата за ярові посіви
доплата за міндобрива
за приріст поголів’я		100,0
відшкодування страхових платежів			10,3

Як ми бачимо з таблиці 5.1 в підприємство на протязі з 2005 року по 2009 рік залучає кошти банку у вигляді кредиту, окрім 2008 року. Кожного разу ця сама зростає. Також з цим підприємство отримує від держави підтримку у вигляді дотацій на продукцію. Так підприємство отримало дотацій в 2009 році порівняно з 2008 роком менше на 906,3 тис. грн.

6. Організація економічної діагностики підприємства

Розгалужена система аналітичної роботи в народному господарстві, промисловості та окремих підприємствах потребує відповідної організації, тобто упорядкування, налагодження координації та погодження її здійснення з метою попередження дублювання, внесення єдності в роботу окремих посадових осіб чи аналітичних органів. Під організацією аналітичної роботи розуміють систему заходів з метою вивчення господарської діяльності. Загальні методичні принципи організації аналітичної роботи включають:

організаційні форми;

планування аналітичної роботи;

етапи економічного аналізу;

узагальнення та форми реалізації результатів аналізу.

Аналітична робота – складова частина творчої діяльності. Вона призначена для оцінки інформації і підготовки прийняття рішень. Складає основний зміст повсякденної роботи кожного керівника і працівника.

Аналітична робота, як процес пізнання об'єктивної реальності, здійснюється за законами діалектики, формальної логіки, із застосуванням загальнонаукових методів дослідження.

Зміст аналітичної роботи – приведення розрізнених зведень у логічно обґрунтовану систему залежностей (просторово-тимчасових, причинно-наслідкових і інших), що дозволяють дати правильну оцінку як усієї сукупності фактів, так і кожному з них окремо.

Спираючись на систему методологічних принципів, аналітик визначає:

об'єкт і предмет дослідження;

послідовність їхнього розв'язання;

застосовувані методи.

Можна умовно виділити два характерних рівні аналітичного дослідження:

а) емпіричний;

б) теоретичний.

Емпіричний рівень аналізу пов'язаний з отриманням і первинною обробкою вихідного фактичного матеріалу.

Емпіричний етап складається з 2-х стадій роботи: перша стадія – це процес добування, одержання і фіксації фактів; друга стадія – це первинна обробка й оцінка фактів у їхньому взаємозв'язку. У ході цього етапу дослідник здійснює:

критичну оцінку і перевірку кожного факту, очищаючи його від випадкових і несуттєвих деталей;

добір із усіх фактів типових, найбільш повторюваних і таких, що виражають основні тенденції розвитку;

розкриває найбільш очевидні зв'язки між відібраними фактами, тобто на емпіричному рівні досліджує закономірності, що характеризують досліджувані явища.

Теоретичний рівень дослідження пов'язаний із глибоким аналізом фактів, проникненням у сутність досліджуваних явищ, з пізнанням і формулюванням у якісній і кількісній формі законів, тобто з поясненням явищ [].

В практиці організації аналітичної роботи розрізняють централізовану та децентралізовану форми. При централізованій формі організації вся робота з аналізу господарської діяльності концентрується у спеціальному структурному підрозділі в системі управління виробництвом відповідної назви. Децентралізована форма організації передбачає, що аналізом господарської діяльності займаються всі структурні підрозділи з питань, які входять до їх компетенції, виходячи з розмежування прав та обов'язків між ними, передбачених відповідними нормативними документами – внутрішніми чи галузевими.

Незалежно від організаційних форм методичне та методологічне керівництво, як правило, здійснюється головними економістами. Необхідно розглянути переваги та недоліки цих організаційних форм та можливу сферу їх застосування.

Аналітична робота на підприємстві починається з планування. Розрізняють план аналітичної роботи та план (програму) конкретного аналізу.

План аналітичної роботи складається на рік з розбивкою по кварталах: вказуються розділи господарської діяльності та об'єкти, які включені в план періодичного контролю, терміни проведення, відповідальні виконавці, технічні засоби й джерела інформації, які необхідні для аналізу.

В плані конкретного аналізу, який складається відповідно до плану аналітичної роботи, розділи та об'єкти аналізу деталізуються по конкретних виконавцях, визначаються мета й завдання, розробляються необхідні методики розрахунку впливу конкретних факторів, досліджується їх взаємозв'язок, розробляються таблиці схеми, графіки, зведення, узагальнення резервів та результаті аналізу. До аналітичної роботи залучаються працівники технічних технологічних та інших служб, які працюють під керівництвом аналітиків.

Основні етапи інформаційно-аналітичної роботи.

Етап 1. Загальне знайомство з проблемою. Ознайомлення з проблемою в цілому, а також із суміжними питаннями, вивчення яких може виявитися корисним; складання загального плану роботи з вказівкою терміну виконання, виконавців і основних джерел, що приблизно можуть бути використані.

Щоб успішно справитись з завданням, дуже важливо спочатку, при загальному знайомстві з проблемою і складанні плану, діяти зі знанням справи, обдумано і розважливо.

Етап 2. Визначення використовуваних термінів і понять. Необхідно визначити і пояснити той або інший термін або поняття так, щоб це було ясно самим аналітикам, тим, хто контролює роботу аналітиків, і тим, хто користується аналітичною інформацією.

Етап 3. Збір фактів.

Етап 4. Тлумачення фактів. Так коротко можна назвати процес вивчення й обробки фактів. Цей етап включає оцінку, класифікацію, аналіз і з'ясування фактів.

Етап 5. Побудова гіпотези. Робочі гіпотези, висунуті на цьому етапі, звичайно пов'язані з якими-небудь конкретними питаннями, відповідаючи на які можна перевірити самі гіпотези. Багато хто вважає побудову гіпотези найважливішим моментом будь-якого дослідження як в області природних або суспільних наук, так і в області інформаційно-аналітичної роботи. В міру вивчення даного етапу ми відкриваємо все нові корисні сторони робочої гіпотези.

Етап 6. Висновки. На цьому етапі виробляються дослідження, необхідні для доказу або спростування робочих гіпотез і формулюються остаточні висновки, що є основою майже будь-якого інформаційного документа.

Етап 7. Виклад. Складання документа, що завершує роботу. Укладач інформаційного документа повинен не тільки ясно уявляти собі те, про що він пише, але і уміти виразити свої думки в ясній формі [].

З метою проведення діагностики підприємства користуються наступними основними джерелами вихідних даних:

статут підприємства;

штатний розпис;

дані про виробничу структуру;

дані про організаційну структуру управління;

всі види планів підприємства і його підрозділів (стратегічні, середньострокові, оперативні – квартальні, місячні, декадні, тижневі, добові);

всі види звітності підприємства і його підрозділів (оперативна, статистична, податкова тощо);

діючі інвестиційні та інші проекти;

фіксовані накази і розпорядження керівників підприємства, рішення його органів;

нормативні документи, закони, підзаконні акти та інші документи, що регламентують діяльність даного підприємства (положення про підприємство і підрозділи, правила внутрішнього розпорядку, посадові інструкції, правила, процедури, норми і нормативи, схема документообороту, карти, діаграми та інші документи);

схеми інформаційних потоків;

первинні бухгалтерські документи і регістри;

матеріали ревізій, перевірок;

матеріали власних спостережень (опитування, анкетування, фотографування тощо).

Оскільки внутрішнє середовище є системою, його аналіз теж проводять системно. Адже система – не просто сума її елементів, а ціле, що має інші якості, ніж складові елементи. Отже, якщо елементи аналізувати окремо, можна прийти до неправильних висновків.

Звідси способи системного аналізу наступні:

Цільовий аналіз – системний аналіз з точки зору цілей підприємства за допомогою побудованого «дерева цілей».

Функціональний аналіз – системний аналіз з точки зору виконуваних робіт, заходів, функцій за допомогою «дерева робіт (функцій)».

Функціонально-цільовий аналіз – системний аналіз одночасно як завдань (цілей), так і заходів (функцій) щодо їх виконання (досягнення) за допомогою побудованого змішаного графіка.

В цілому для діагностики і аналізу внутрішнього середовища підприємства застосовують всі відомі методи економічних досліджень: статистично-економічний, розрахунково-конструктивний, абстрактно-логічний, економіко-математичний, балансовий. А також ряд прийомів: статистичне спостереження, групування, порівняння, розрахунку середніх, відносних величин та індексів, виділення головної ланки, зважування, аналогії, евристичний, графічний, використання нормативів, індукції і дедукції, аналізу і синтезу, сходження від абстрактного до конкретного, системно-структурний прийом, прийоми формалізації, моделювання, програмування, прогнозування тощо.

Крім того, застосовують специфічні методи і методологічні концепції функціонального аналізу: концепцію життєвого циклу товару, криву досвіду, модель «продукт-ринок», концепцію сегментації ринку, економії на масштабах, цінову модель капітальних активів, операційного та фінансового важелів і т.д. [].

Результатом аналізу внутрішнього середовища має стати усвідомлення стратегічних проблем і слабких сторін підприємства. При цьому слід мати на увазі, що дані поняття не тотожні.

Слабкі сторони підприємства означають невідповідність його внутрішнього середовища конкурентному середовищу. Тобто слабкість підприємства визначається в порівнянні з конкурентами.

Стратегічні проблеми підприємства означають невідповідність між його цілями і дійсним станом справ в усіх сферах, включаючи і слабкі сторони. Тобто поняття «стратегічні проблеми» значно ширше ніж «слабкі сторони».

Отже, комплексний аналіз внутрішнього середовища підприємства передбачає, поряд з виявленням слабких сторін, діагностику стратегічних проблем в цілому, встановлення їх причин і можливостей розв'язання.

Розв'язання стратегічних проблем і забезпечення таким чином стратегічних цілей та конкурентних переваг лімітується наявністю стратегічних ресурсів підприємства. Тобто їх діагностика займає центральне місце у вивченні внутрішнього середовища.

Стратегічні ресурси – це засоби, що становлять продуктивні сили і виробничі відносини на підприємстві (трудовий потенціал, предмети праці, засоби праці, природні ресурси, земля, рівень НТП, відносини власності, розподілу і споживання тощо), які лімітують параметри стратегічного плану, зокрема, його цілі.

До стратегічних ресурсів, отже, відносять: кадрові, фінансові, технічні, технологічні, організаційні, управлінські, інформаційні та засоби виробництва (фізичні активи) і виробничі відносини.

Стратегічні ресурси поділяють на матеріальні і нематеріальні. Матеріальні – це фізичні та фінансові активи, що відображаються в активі балансу підприємства (основні засоби, запаси, грошові кошти тощо). Всі інші – нематеріальні ресурси, які, по-суті, є якісною характеристикою стратегічного ресурсного потенціалу: техніко-технологічний рівень виробництва, кадровий потенціал, інноваційний та організаційно-інформаційний потенціал, навіть такі поняття як ноу-хау, торгова марка, імідж тощо.

Використовуючи найрізноманітніші методи економічних досліджень, глибоко аналізують згадані стратегічні ресурси на предмет їх відповідності стратегічним цілям і стратегії, що пропонується [13].

7. Діагностика конкурентного становища підприємства

У ринковій економіці будь-яке підприємство функціонує в певному конкурентному середовищі, а тому бере участь у конкурентній боротьбі. Роль конкурентного середовища у загальному розвитку ринкової економіки і його вплив на соціальні умови вимагають здійснення відповідного спостереження. З цією метою проводяться статистичні дослідження, які дають можливість оцінити конкурентне середовище, охарактеризувати його структуру та динаміку, оцінити зміни з метою побудови прогнозів його подальшого розвитку.

Конкурентоспроможність окремого товару (послуги) визначається як його перевага у порівнянні з яким-небудь іншим товаром (аналогічним за призначенням чи його замінником) при вирішенні потенційним покупцем його проблем. Тобто це ступінь відповідності товару на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні.

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання. Технічні параметри поділяються на параметри призначення, ергономічні та естетичні параметри.

Параметри призначення характеризують області використання продукції та функції, котрі вона покликана виконувати. За ними можна судити про корисний ефект, що досягається за допомогою використання даної продукції в конкретних умовах споживання.

Параметри призначення можна розділити на:

– класифікаційні параметри, що характеризують належність продукції до певного класу і використовуються для оцінки лише на етапі вибору області застосування продукції та товарів-конкурентів; вони слугують базою для подальшого аналізу і в подальших розрахунках участі не приймають (наприклад, пасажироємність, швидкість обертання);

– параметри технічної ефективності, що характеризують прогресивність технічних рішень і використовуються при розробці та виготовленні продукції (продуктивність станка, точність та швидкість роботи вимірювальних приладів);

– конструктивні параметри, що характеризують основні проектно-конструкторські рішення (склад виробу, його структура, розміри, вага).

Ергономічні параметри змальовують продукцію з точки зору її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій або споживанні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні властивості людини, що проявляються у виробничих та життєвих процесах).

Естетичні параметри характеризують інформаційну виразність (раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції та стабільність товарного вигляду).

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами [13].

Потенціал підприємства – це складна, динамічна система, що характеризується чотирма основними рисами: 1) потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері економічної діяльності; 2) можливості будь якого підприємства в більшій ступені залежить від наявності ресурсів і резервів не залучених у виробництво; 3) потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, а ще й навичками різних категорій персоналу; 4) рівень і результати реалізації потенціалу підприємства визначається формою підприємства і адекватною до неї організаційною структурою підприємства.

Потенціал підприємства полягає в інтегральному відображені поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага і таким чином задовольняти корпоративні і суспільні інтереси.

Потенціал підприємства можна поділити за функціональними напрямками його формування і використання. У цьому випадку виділяють потенціал маркетинговий, виробничий, фінансовий, організаційний, трудовий, науково-технічний.

Маркетинговий потенціал підприємства – здатність маркетингової системи підприємства забезпечити постійну конкурентоспроможність підприємству на ринку.

Виробничий потенціал підприємства – здатність виробничої системи забезпечити випуск продукції в обсязі, що відповідає потенціалу підприємства.

Фінансовий потенціал – здатність фінансової служби забезпечити основні ланки ланцюга «збут-виробництво-закупівля».

Організаційний потенціал підприємства – здатність менеджменту створити ефективну систему взаємодії між усіма елементами потенціалу.

Трудовий потенціал – це сукупність здібностей і можливостей персоналу підприємства забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності.

Науково-технічний потенціал характеризується можливістю підприємства випускати нову продукцію, впроваджувати досягнення науки і техніки, застосовувати прогресивну технологію [15].

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів [14].

Проаналізуємо ефективність використання земельних угідь ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» в таблиці 7.1.

Таблиця 7.1. Ефективність використання земельних угідь ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна»

Показники	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Вироблено валової продукції (у порівнянних цінах 2005 р.), тис. грн	7679,41	8288,47	8891,69	8327,13	5634,43
У тому числі:
рослинництва	3095,87	3518,13	4058,23	3623,31	1230,88
тваринництва	4583,54	4770,34	4833,46	4703,82	4300,84
Реалізовано товарної продукції, тис. грн	5834,6	9059,1	10106,3	14496,5	14302,3
У тому числі:
рослинництва	1728,9	3001,3	2040,3	6728,8	2753,9
тваринництва	3615,4	6008,1	7728,7	7625	10979,5
промислової продукції	415,3
іншої продукції та послуг	75,0	49,7	337,3	142,7	568,9
Прибуток, збиток (+, -), тис. грн	641,4	2423,0	1430,3	578,6	2431,6
Одержано на 100 га с.-г. угідь, тис. грн
валової продукції	182,28	187,06	185,44	136,85	119,40
Продовження таблиці 7.1
товарної продукції	138,49	204,45	210,77	238,23	303,08
прибутку	15,22	54,68	29,83	9,51	51,53
Одержано на 100 га с.-г. угідь, ц
молока	763,00	738,16	726,78	585,54	698,26
приросту ж/м ВРХ	43,32	44,57	36,20	23,50	26,55
Одержано на 100 га ріллі, ц
зерна	1389,79	1555,55	1960,65	561,43	624,87
цукрового буряку	847,17	780,39	-	-
соняшнику	137,52	180,76	181,11	494,21	427,01
приросту ж/м свиней	0,50	1,22	1,08	0,66	0,79
Рівень освоєності земельних угідь, %	100	100	100	100	100
Рівень розораності с.-г. угідь, %	84,6	85,4	86,5	89,4	86,3

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що у 2010 році порівняно з 2006 роком кількість вироблено валової продукції (у порівнянних цінах 2005 р.) скоротилась як і по тваринництву так і по рослинництву. Так по тваринництву скоротилось на 282,7 тис. грн., а по рослинництву на 1864,99 тис. грн.

Одержана кількість виробленого м'яса ВРХ на 100 га. сільськогосподарських угідь скоротилось на 38,7% в порівнянні з 2006 роком. Це пояснюється скороченням поголів'я ВРХ на підприємстві. Кількість отриманого молока на 100 га. сільськогосподарських угідь в 2010 році також в порівнянні з 2006 роком зменшилось 8,5%.

У 2010 році на 100 га ріллі було вироблено зерна менше в порівнянні з 2006 роком на 55,0%, збільшилось виробництво соняшнику на 210%.

Аналізуючи вартісні показники ефективності використання земельних угідь то можна сказати, що в розрахунку на 100 га. с.-г. угідь в 2010 році в порівнянні з 2006 роком відбулося збільшення товарної продукції на 118,8%, прибутку на 238,6%, а ось валової продукції було отримано менше на 34,5%.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, а їх праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Забезпеченість сільського господарства трудовими ресурсами визначається площею сільськогосподарських угідь або ріллі з розрахунку на одного середньорічного працівника [14].

Ефективність використання трудових ресурсів у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна» наведені в таблиці 7.2.

Таблиця 7.2. Ефективність використання трудових ресурсів

Показники	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2010 р. у% до 2006 р.
Середньорічна чисельність працівників, осіб всього	178	163	144	143	151	84,8
у т.ч.: в рослинництві	58	52	40	40	41	70,7
в тваринництві	120	111	104	103	110	91,7
Теж на 100 га с.г. угідь, осіб, всього:	23,7	27,2	33,3	42,6	31,3	132,0
у т.ч.: в рослинництві	72,6	85,2	119,9	152,1	115,1	158,5
в тваринництві	35,1	39,9	46,1	59,1	42,9	122,2
Одержано на 1 середньорічного працівника:
валової продукції в порівняних цінах 2005 року, тис. грн. всього	43,14	50,85	61,75	58,23	37,31	86,5
у т.ч: у рослинництві	53,38	67,66	101,46	90,58	30,02	56,2
у тваринництві	38,20	42,98	46,48	45,67	39,10	102,4
товарної продукції	32,78	55,58	70,18	101,37	94,72	289,0
у т.ч: у рослинництві	29,81	57,72	51,01	168,22	67,17	225,3
у тваринництві	30,13	54,13	74,31	74,03	99,81	331,3
прибутку	3,60	14,87	9,93	4,05	16,10	446,9
у т.ч: у рослинництві	11,06	46,60	35,76	14,47	59,31	536,3
у тваринництві	5,35	21,83	13,75	5,62	22,11	413,6

Аналізуючи дані таблиці 7.2 можна зробити висновок, що ТОВ агрофірма «ім. Гагаріна» на 100 га сільськогосподарських угідь у 2010 році припадає приблизно 31 особи, що приблизно на 7 осіб більше ніж у 2006 році; у тому числі у рослинництві приблизно на 43 особи, а в тваринництві – 8 особи. Такі зміни пов’язані в основному зі скороченням площі земельних угідь. Валової продукції отриманої підприємством на 1 працівника в 2010 році було отримано менше ніж у 2006 році на 13,5%, але товарної продукції в розрахунку на 1 працівника в 2010 році було отримано більше ніж у 2006 році майже в 2 рази., так само і прибуток зріс в розрахунку на 1 працівника майже в 3,5 рази. Загальна чисельність працівників у 2010 році в порівнянні з 2006 роком зменшилась на 15,2%, у тому числі чисельність працівників в рослинництві скоротилась на 29,3%, а в тваринництві на 8,3%.

Ефективне використання основних фондів в сільськогосподарських господарствах має досить важливе значення, тобто сприяє зростанню продуктивності суспільної праці, збільшенню обсягів виробництва та зниженню собівартості продукції.

Економічна ефективність використана основних виробничих фондів характеризується фондовіддачею, фондомісткістю. Показники фондовіддачі та фондомісткості продукції в господарствах дають змогу визначити оптимальні темпи відтворення і структуру основних фондів, обґрунтувати раціональне співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію та промислові засоби праці, які надходять у господарство [13]

Ефективність використання основних засобів в ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» зазначимо в таблиці 7.3.

Таблиця 7.3. Ефективність використання основних засобів

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн	5885,2	8111,4	8534,45	9892,5	12110
Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн	5047,9	6234,05	8368,45	11680	12862
Фондозабезпеченість 100 га с.-г. угідь, тис. грн	1,45	1,93	1,93	2,06	1,99
Фондоозброєність праці одного середньорічного працівника, грн	28,85	45,57	52,36	68,70	84,69
Фондовіддача (з розрахунку на 1000 грн основних виробничих засобів с.-г. призначення), грн	1220	950	970	900	690
Фондомісткість (з розрахунку на 1000 грн валової продукції), тис. грн	820	1060	1030	1110	1450
Норма прибутку, %	13,44	4,47	14,33	6,63	2,32

Аналізуючи дану таблицю, можна зробити висновок щодо стану основних засобів у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна». Середньорічна вартість основних засобів у господарстві у 2009 р. збільшилась в 2 рази на 6224,80 тис. грн. Середньорічна вартість оборотних засобів у господарстві у 2009 р. збільшилась в 2,5 рази на 7814,10 тис. грн.

Фондозабезпеченість у 2009 році збільшилась на 37,12% в порівнянні з 2005 роком, а фондоозброєність збільшується майже в 3 рази на 55,84 тис. грн.

За даними таблиці фондовіддача зменшилась у 2009 р. на 43,61% в порівнянні з 2005 р. за рахунок значного збільшення валової продукції у 2009 р., а показних фондомісткості збільшилась на 77,33%. Це показує що фонди на підприємстві стали використовуватися менш ефективно.

Отже підприємство повинне вжити певних заходів для збільшення фондовіддачі та зменшення фондомісткості, зменшити кількість недіючого устаткування, підвищити рівень організації виробництва, підвищити коефіцієнт змінності роботи обладнання, удосконалити виробничу структуру основних фондів, модернізувати устаткування, ввести в дію нові технології.

Оскільки оборотні засоби є складовим елементом виробничих фондів, їх наявність і використання суттєво впливає на загальні показники ефективності використання виробничих фондів підприємства. Адже нормальне функціонування підприємства забезпечується не тільки за рахунок основних фондів, але й за допомогою оборотних засобів. Для результативної діяльності важливим є не лише наявність, але й ефективне використання оборотних активів.

Основними показниками, які характеризують економічну ефективність використання оборотних засобів, є коефіцієнт оборотності оборотних засобів і тривалість оборотних засобів [].

Більш детальний аналіз ефективності використання оборотного капіталу розглянемо в таблиці 7.4.

Таблиця 7.4. Ефективність використання оборотного капіталу
ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна»

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2005 р. у% до 2009 р.
Фондооснащеність виробництва оборотним капіталом, тис. грн.	1,6	1,55	2,15	2,03	1,47	91,88
Співвідношення між оборотними і основними засобами	0,69	0,77	0,67	0,44	0,27	39,84
Коефіцієнт обороту оборотного капіталу	1,36	1,09	1,11	1,62	1,91	140,32
Коефіцієнт завантаженості	0,73	0,92	0,9	0,62	0,52	71,27
Тривалість одного обороту, днів	268	336	330	225	191	71,27
Фондовіддача оборотного капіталу	1,68	1,92	1,6	1,35	1,56	92,69
Матеріаломісткість, грн.	0,55	0,38	0,47	0,8	0,93	169,27
Матеріаловіддача, грн.	1,81	2,61	2,11	1,25	1,07	59,08
Одержано прибутку з розрахунку на:
1 грн. оборотного капіталу, грн.	0,41	0,45	0,41	0,05	0,63	154,83
1 грн. матеріальних затрат, грн.	0,442	0,615	0,538	0,045	0,436	98,68
Одержано чистої продукції з розрахунку на:
1 грн. оборотного капіталу, грн.	0,55	0,72	0,68	0,35	0,85	153,12
1 грн. матеріальних затрат, грн.	0,6	0,98	0,9	0,33	0,58	97,59

Забезпеченість оборотними засобами в 2009 році в порівнянні з 2005 роком зменшилась на 8,12%. Співвідношення між оборотними і основними засобами в 2009 році становить 0,27, що на 60,16% менше ніж у 2005 році. Але при цьому зріс коефіцієнт обороту оборотного капіталу на 40,32%, що є позитивним для підприємства, так само як і зменшення тривалості одного обороту до 191 дня, що на 28,73% менше ніж у 2005 році. Ефективність використання оборотних засобів зменшувалася, адже матеріаловіддача знижувалася і в порівнянні 2009 року з 2005 роком зменшилась на 40,92%, а показник матеріаломісткості збільшився на 69,27%. Прибутку отриманого на 1 грн. оборотного капіталу в 2009 році збільшилось на 54,83%, так само як і чистої продукції на 53,12%.

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства (таблиця 7.5).

Таблиця 7.5. Оцінка вартості підприємства згідно майнового підходу за 2009 рік

Показники	2009 р.
Загальна величина оборотних активів підприємства, тис. грн	12330
Загальна величина необоротних активів підприємства, тис. грн	12600
Вартість витрат майбутніх періодів, тис. грн	-
Вартість забезпечення наступних витрат і платежів, тис. грн	-
Вартість довгострокових зобов'язань, тис. грн	1620
Вартість поточних зобов'язань, тис. грн	541

Розрахунок вартості: В = 12330+12600–1620–541 = 22769 тис. грн.

Зробивши відповідний розрахунок ми можемо сказати, що чиста вартість майнового комплексу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» за 2009 рік становить 22769 тис. грн.

Проблема удосконалення управління в теперішній час обумовлена переходом до сучасної концепції менеджменту. Перший етап – діагностика існуючої системи управління – пов'язаний зі збором та обробкою інформації по різноманітним аспектам менеджменту.

Перехід до ринкової економіки потребує різкого повороту до інтенсифікації виробництва, переорієнтації підприємств на першочергові та повне використання якісних факторів економічного росту. Це може забезпечити тільки раціональна система менеджменту.

Управлінська діагностика розглядається як дослідницька діяльність, що націлена на встановлення, аналіз та оцінку проблем розвитку та підвищення ефективності системи менеджменту організації та визначення головних напрямків їх вирішень [16].

Основною місією ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» є виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. На основі місії підприємство формулює і встановлює загально фірмові цілі.

У ринкових умовах виключно велика роль діагностики фінансового стану підприємства. Це пов'язано з тим, що підприємства набувають самостійність та несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарчої діяльності перед власниками, робітниками, банком та кредиторами. Також ринкові умови вимагають від підприємств збільшення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг на основі втілення досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання та керування підприємством, активізації підприємства та інше. Отже роль діагностики фінансового стану достатньо велика.

Щоб забезпечити виживаємість підприємства в сучасних умовах керівничому персоналу необхідно перш за все вміти реально оцінювати фінансовий стан як свого так і існуючих потенційних конкурентів.

Фінансовий стан – це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства, вона визначає конкурентоспроможність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів у фінансовому та виробничому відношенні. Але, це і зрозуміло, одного вміння реально оцінювати фінансовий стан не достатньо для успішного функціонування підприємства та досягнення ним встановленої цілі. Фінансовий стан підприємства – це ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми забов'язаннями.

У фінансовому стані знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи.

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємства унаслідок їхнього банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність.

Ліквідність підприємства – це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі.

Під ліквідністю підприємства розуміється його здатність розраховуватися зі своїми зобов'язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами.

Повсякденна робота підприємства по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження організації, умовою якого виступає безперебійне виконання забов'язань перед постачальниками, покупцями та іншими клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у відповідних показниках [13].

Проведемо діагностику підприємства за показниками ліквідності і платоспроможності балансу в таблиці 7.6

Таблиці 7.6. Діагностика ліквідності і платоспроможності

Показники	2005 р	2006 р	2007 р	2008 р	2009 р	2009 р. у% до 2005 р.
1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,062	3,992	0,005	0,002	0,003	4,84
2. Коефіцієнт загальної ліквідності	3,936	27,79	2,198	1,297	1,387	35,24
3. Коефіцієнт термінової ліквідності	1,691	7,511	1,074	0,188	0,256	15,14
4. Коефіцієнт ліквідності платоспроможності	3,936	27,79	1,493	3,475	5,006	127,18
5. Коефіцієнт критичної ліквідності	2,099	12,19	1,153	0,496	0,396	18,87

Розрахувавши показники ми можемо зробити висновок, що в 2009 році в порівнянні з 2005 роком всі показники ліквідності зменшились, окрім коефіцієнта ліквідності платоспроможності, який збільшився на 27,18%. Це вказую на погіршення фінансової ситуації підприємства. Коефіцієнт абсолютної ліквідності зменшився на 95,16%, теж саме можна сказати і про показник термінової ліквідності, що зменшився на 84,86%, але при цьому він перевищує нормативну межу 0,2, що є позитивним для підприємства.

Фінансова стійкість – це стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Платоспроможність – це здатність підприємства сплачувати кошти за своїми зобов'язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або в готівці.

Щоб підтримувати підприємство у платоспроможному стані, фінансова служба має дбати про те, щоб його суто грошові активи відповідали потребам щоденних платежів (постачальникам, у бюджет, робітникам і службовцям, іншим кредиторам) [15].

Проаналізуємо відносні показники фінансової стійкості підприємства в таблиці 7.7.

Таблиця 7.7. Відносні показники фінансової стійкості підприємства

Показники	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2009 р. у% до 2005 р.
Коефіцієнт автономії	0,867	0,982	0,697	0,712	0,801	92,39
Коефіцієнт фінансової залежності	1,154	1,018	1,435	1,404	1,25	108,32
Коефіцієнт фінансової стійкості	6,515	55,744	2,3	2,475	4,006	61,49
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (фінансування)	0,154	0,018	0,435	0,404	0,25	162,34
Коефіцієнт стійкості фінансування	0,867	0,982	0,794	0,815	0,827	95,39
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	0,133	0,018	0,303	0,288	0,2	150,38
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів	-	-	0,122	0,126	0,033	-
Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами	0,746	0,964	0,331	-0,202	0,166	22,25
Коефіцієнт довгострокових зобов'язань	-	-	0,32	0,641	0,135	-
Коефіцієнт поточних зобов'язань	1	1	0,679	0,641	0,865	86,5

Проаналізувавши таблицю ми можемо сказати, що коефіцієнт автономії знизився на 7,61%, що є негативним для підприємства, так само як і збільшення коефіцієнта фінансової залежності, який зріс на 8,32%. Але при цьому слід зазначити, що частка залученого капіталу займає набагато меншу частку ніж власного, про це свідчить коефіцієнт фінансової стійкості, який становить 4,006 у 2009 році. Коефіцієнт стійкості фінансування складає 0,827, що є позитивним для підприємства. Також слід сказати, що в 2009 році в порівнянні з 2005 роком коефіцієнт концентрації залученого капіталу збільшився на 50,38% і це вказує на те, що сума залученого капіталу збільшилась. Але не зважаючи на це, ми бачимо зменшення коефіцієнта забезпечення власними оборотними засобами аж на 77,75%.

Головною метою існування кожного підприємства, організації, звісно, крім благочинних чи подібних їм, є отримання прибутку. Це основна рушійна сила ринкової економіки, головний показник успішності діяльності. Саме за можливості отримання прибутків і розгортається конкурентна боротьба між підприємствами, але, як відомо, переможцями у цьому змаганні виходять далеко не всі. На найневдаліших представників ділового класу у разі неспроможності закріпитися на ринку чекає банкрутство і санація.

За своєю суттю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід'ємною частиною ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби, у ході якої слабкі підприємства вибувають з цього процесу, а натомість держава отримує економічно міцних, конкурентоздатних суб'єктів господарювання.

Саме тому надзвичайно важливим є уміння завчасно передбачити перші прояви фінансової нестабільності, які згодом можуть перерости у банкрутство.

Діагностика банкрутства переважно має декілька рівнів і спирається на моніторинг внутрішніх явищ фірми, помітних зсередини. Зазвичай, система діагностики банкрутства складається з двох частин: експрес-діагностика банкрутства та фундаментальна діагностика банкрутства.

Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового його стану. Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу, постійного моніторингу фінансового стану підприємства. Методика експрес-діагностики може трактуватися як універсальна, що майже не залежить від специфічних характеристик підприємства.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності [13].

Для прогнозування банкрутства використовують наступні показники, розроблені зарубіжними вченими. Використаємо показник коефіцієнт Бівера, який визначається як різниця між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань. Зробивши розрахунок ми може ми сказати, що коефіцієнт Бівера дорівнює 0,31, що вказує на більш-менш задовільний стан господарства і його платоспроможність.

Двофакторна модель імовірності банкрутства визначається за допомогою коефіцієнту покриття і коефіцієнту автономії:

Z = -0,3877 – 1,0736 Ч 0,239 + 0,0579 Ч 0,801 = -0,3877 – 0,2566 + 0,0464 = -0,5978.

Від'ємне значення Z-показника вказує на зменшення імовірності банкрутства підприємства. Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка 2 = + – 0,65).

Для того, щоб прогноз був точнішим застосовують п'ятифакторну модель Z-рахунку:

Z = 1,2 Ч 0,067+1,4 Ч 0,145+3,3 Ч 0,145+0,6 Ч 4,631+0,999 Ч 0,726 0,0804+0,203+0,479+2,779+0,725 = 4,266.

Розрахувавши п'ятифакторну модель Z-розрахунку Альтмана ми бачимо, що цей показник склав 4,266, що вказує на дуже низьку імовірність банкрутства підприємства. Тому ми можемо зробити висновок про те, що у

2009 році господарство мало позитивний фінансовий стан і виходячи з цього низьку імовірність банкрутства.

Під економічною безпекою треба розуміти такий стан соціально-технічної системи підприємства, котрий дає змогу уникнути зовнішніх загроз і протистояти внутрішнім чинникам дезорганізації за допомогою наявних ресурсів, підприємницьких здібностей менеджерів, а також структурної організації та зв'язків менеджменту.

Економічна безпека підприємства – це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, який гарантує найбільш ефективне використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Головною метою управління економічною безпекою є забезпечення найефективнішого функціонування, найпродуктивнішої роботи операційної системи та економічного використання ресурсів, забезпечення певного рівня трудового життя персоналу та якості господарських процесів підприємства, а також постійного стимулювати нарощування наявного потенціалу та його стабільного розвитку.

Основною загрозою для функціонування сільськогосподарських підприємств може стати різка зміна природно-кліматичних умов або загострення конкурентної боротьби, що можуть негативно вплинути на подальший розвиток господарства. Тому дуже важливо своєчасно приймати необхідні правильні рішення за для попередження або запобігання різних видів загроз, що можуть позначитись на роботі підприємства.

Економічна культура визначається як сукупність неформальних процедур, що превалюють в організації і найкраще дозволить досягти організаційних цілей. Культура формується на основі домінуючих постулатів віри й етичних стандартів. Поняття культури управління також тісно пов'язане з економічною культурою.

Культура підприємства – це сукупність цінностей, норм, ідей, які свідомо чи несвідомо формують стиль поведінки співробітників.

Корпоративна культура – це притаманна підприємству система матеріальних та духовних цінностей, еталонів поведінки, настроїв, символів, методів управління, що зумовлює індивідуальність підприємства.

Сучасні керівники розглядають економічну культуру як стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи та окремих осіб на загальні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників та полегшувати продуктивне спілкування між ними; вони намагаються створити власну економічну культуру та тим самим досягти високого рівня культурности [15].

Розрахувавши таблицю 7.8, зробимо висновки щодо психологічної атмосфери в робочому колективі господарства ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна».

Таблиця 7.8. Дослідження психологічної атмосфери

	1	2	3	4	5
Дружелюбність				+		Ворожість
Згода				+		Незгода
Задоволеність			+			Незадоволеність
Продуктивність				+		Непродуктивність
Теплота				+		Холодність
Співробітництво				+		Неузгодженість
Взаємо підтримка			+			Недоброзичливість
Захопленість				+		Байдужість
Цікавість				+		Нудьга
Успішність				+		Безуспішність

Заповнивши таблицю ми можемо зробити висновок про психологічну атмосферу, що вона знаходиться більш-менш на позитивному рівні, маючи усереднені результати.

Висновки і пропозиції

Сільське господарство є важливою галуззю економіки. Агропромислова політика держави нині направлена на те, щоб зробити її конкурентоспроможною. В умовах ринкового механізму господарювання роль планування на рівні сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів досить стрімко зростає. Планування дає можливість об’єктивно оцінити умови, в яких має діяти господарство, виявляти слабкі та позитивні аспекти його роботи, передбачати можливі вигоди та витрати.

Під час проходження практики були розглянуті основні аспекти функціонування сільськогосподарського підприємства на базі ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна», а саме: природно-економічні умови, ринкову, інвестиційну діяльність, фінансовий стан, організацію економічної діагностики та іі конкуренте становище.

Пройшовши практику в С(Ф) Г «Промінь» я можу сказати, що дане підприємство розташоване в сприятливих природних умовах, температурний режим сприятливий для вирощування багатьох сільськогосподарських культур і розведенню тварин. Землі посіву сприятливі для застосування сучасних засобів механізації. Дане підприємство має молочний напрям спеціалізації. Значне місце у товарній продукції займає також вирощування соняшнику, що за своєю дольовою часткою у загальній вартості становить 14,1%.

Хотілось би зазначити, що загальна земельна площа у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна» дещо зменшилася в 2010 році порівняно з 2009 роком на 1366 га на, це пояснюється тим що термін дії договору оренди земельної ділянки у деяких орендодавців закінчився, і не було поновлено на новий строк.

Розрахувавши показник валової продукції можна сказати, що він в 2010 році скоротився на 32,3%%, в порівнянні з 2009 роком, хоча при цьому підприємство отримало прибутку більше на 1853 тис. грн., а ніж в 2009 році. Розмір прибутку в 2010 році становить 2431,6 тис. грн.

Провівши розрахунки рентабельності окремо по видах продукції що виробляє підприємство в рослинництві і тваринництві. Можна зазначити що найвища рентабельність на підприємстві по виробництву молока, і становить 62,7% в 2010 році, соняшника – 223%.

Щоб і надалі підвищувати рентабельність виробництва, отримувати високі прибутки, ТОВ «ім. Гагаріна» потрібно застосовувати високоврожайні сорти, впроваджувати інтенсивні технології. Підвищуючи якість продукції та встановлюючи оптимальний рівень цін реалізації, підприємство зможе заохочувати споживачів до придбання саме цієї продукції, бути конкурентоспроможним. Знижуючи рівень собівартості, дане господарство зможе отримувати більш високий дохід, і тим самим здійснювати розширене відтворення виробництва.

Вибір ефективних ринків збуту, вчасне реагування на ситуації в економіці також позитивно вплинуть на розвиток підприємства та на підвищення ефективності його виробництва.

Щодо каналів реалізації продукції, то їх у даному господарстві досить мало (сільськогосподарські виробники, населенню в рахунок оплати праці), на жаль продаж сільськогосподарської продукції не здійснюється через біржі, аукціони, власні магазини.

Провівши діагностику ефективності використання основних засобів в ТОВ «ім. Гагаріна» можна сказати, що фондозабезпеченість у 2009 році збільшилась на 37,12% в порівнянні з 2005 роком, а фондоозброєність збільшується майже в 3 рази на 55,84 тис. грн., А показник фондовіддачі зменшився у 2009 р. на 43,61% в порівнянні з 2005 р. за рахунок значного збільшення валової продукції у 2009 р., фондомісткості збільшилась на 77,33%. Це показує що фонди на підприємстві стали використовуватися менш ефективно.

Підприємство повинне вжити певних заходів для збільшення фондовіддачі та зменшення фондомісткості, зменшити кількість недіючого устаткування, підвищити рівень організації виробництва, підвищити коефіцієнт змінності роботи обладнання, удосконалити виробничу структуру основних фондів, модернізувати устаткування, ввести в дію нові технології.

Розрахувавши показник Бівера можна сказати, що він дорівнює 0,31 і це вказує на більш-менш задовільний стан господарства і його платоспроможність. Розрахувавши п'ятифакторну модель 2-розрахунку Альтмана ми бачимо, що цей показник склав 4,266, що вказує на дуже низьку імовірність банкрутства підприємства.

Загалом можна сказати про задовільний стан господарства в 2010 році і про перспективи його розвитку в майбутньому.

На мою думку потрібно більше уваги приділяти діагностиці на підприємстві, яка підвищить якість управлінських рішень завдяки використанню оперативної інформації, що решті-решт приведе до поліпшення використання землі, робочої сили і технічних засобів та підвищення показників виробничо-фінансової діяльності трудових колективів і підприємства в цілому.

Ще однією умовою покращення результатів своєї діяльності було б зменшення витрат на виробництво і реалізацію продукції, а також залучення нових інвесторів і використання науково-технічного прогресу.

Аналізуючи все вище зазначене, можна сказати, що тільки комплексне провадження цих заходів дасть відчутний результат в виробничій та управлінській діяльності ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна».