Размещено на http://www. allbest. ru/
МІНІСТЕРТСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Факультет цивільної та господарської юстиції
Кафедра аграрного,земельного та екологічного права
Дипломна робота на тему:
Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства
Студентки 5 курсу
денної форми навчання
Гончаренко Маргарити Миколаївни
Науковий керівник –
кандидат юридичних наук,
професор Каракаш І. І.
Одеса – 2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття та визначення юридичної відповідальності у природноресурсовому праві
1.1 Підстави юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства
1.2 Юридичний склад природноресурсового правопорушення
1.3 Види юридичної відповідальності порушення природноресурсового законодавства
Розділ 2. Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо використання основних видів природних об’єктів та їх ресурсів
2.1 Застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства
2.2 Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення гірничого законодавства
2.3 Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів
2.4 Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства та лісової рослинності
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Становлення та розвиток природноресурсового законодавства і права в Україні налічує не більше трьох десятків років. Проте за цей час суспільне усвідомлення необхідності раціонального використання природних ресурсів і забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища прискорило розвиток природноресурсового законодавства. Чинне законодавство надає власникам та користувачам природних ресурсів широкі права щодо самостійного господарювання. Однак відповідно до ст. 41 Конституції така діяльність не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, порушувати права і законні інтереси інших осіб, а також суспільства і держави.
Відповідно до ст. 50 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, « кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Наведеному конституційному праву громадян кореспондує їх обов’язок, закріплений в ст. 66 Основного Закону країни, відповідно до якої « кожний зобов’язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку іі нанесення – відшкодовувати заподіяні збитки. З приведених конституційних норм випливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності їх заподіяння. Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції ж за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування відповідних правових санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства. У даній роботі ми розглянемо особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо використання основних видів природних об'єктів.
Це питання є досить важливим. Кожного дня використовують земельні, водні, лісові та гірничі ресурси, так як без них наше життя є неможливим, але ми не завжди задумуємося про їх раціональне використання, охорону про те що інколи своїми діями свідомо чи з необережності ми завдаємо шкоди таким важливим природним ресурсам. Кожний із нас повинен усвідомити важливість даного питання. Зрозуміти необхідність дотримання законів. Адже відповідальність встановлюється для того щоб кожен громадянин дотримувався певних правил і не порушував букви закону.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ПРИРОДНОРЕСУРСОВОМУ ПРАВІ
1. 1 Підстави юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства
Відповідальність як соціальна категорія є важливим засобом, який забезпечує нормальне функціонування соціальних відносин. Категорія відповідальності завжди протистояла безграничному свавіллю. Без усвідомлення добросовісного відношення до вчинків не можуть бути стверджені такі соціальні цінності як соціальна свобода, відносини рівності, принципи демократії. В широкому соціальному розумінні відповідальність за стан природного середовища включає в себе виконання державою, колективом, окремою особою соціально необхідних вимог в інтересах збереження необхідних умов життєдіяльності в чистому навколишньому середовищі. Такий соціально – філософський аспект відповідальності, отримавши назву перспективний або позитивний, являє собою дотримання суб’єктами – природо користувачами об’єктивних закономірностей взаємодії людського суспільства і природного середовища в процесі задоволення своїх економічних, екологічних інтересів. В вузькому юридичному розумінні відповідальність являє собою обов’язок протистояти негативним наслідкам за негативні наслідки протиправної поведінки. Так, в відповідності з ст. 66 Конституції України « кожний зобов’язаний не причиняти шкоди природі». 1 В українському законодавстві не існує відособлена форма природноресурсової відповідальності є такі види кримінальної, адміністративної, цивільної, дисциплінарної й матеріальної відповідальності за природноресурсові правопорушення. Юридична відповідальність за природноресурсові правопорушення базується на сукупності правових норм природноресурсового законодавства, направлених на примусове забезпечення виконання юридичними і фізичними особами, державними органами вимог норм цього законодавства.
Юридична відповідальність за природноресурсові правопорушення являє собою систему правових норм, покладаючи обов’язки по протистоянню негативних наслідків за винувате протиправне використання природних ресурсів і вчинення шкоди навколишньому природному середовищу. Разом з тим звертає на себе увагу неадекватна трактування можливого застосування видів юридичної відповідальності у різних законодавчих актах природноресурсового змісту. Так, Закони «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», Водний кодекс, Лісовий кодекс і Кодекс про надра вказують на можливість застосування дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової, кримінальної відповідальності. У Земельному кодексі ж традиційно не міститься вказівка на можливості застосування дисциплінарної відповідальності.
Новий Закон «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року також не передбачає застосування дисциплінарної відповідальності. Слід так само відзначити, що Закон «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» вказує на можливості застосування тільки адміністративної та кримінальної відповідальності, а Закони «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» і «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня 2001 року і деякі інші закони екологічної спрямованості, взагалі обмежуються загальним вказівкою на можливості застосування відповідальності відповідно до законів, маючи на увазі всю систему законодавчих актів. Юридична відповідальність за порушення законодавства природноресурсового виконує важливі функції.
Перш за все, вона безпосередньо виступає узагальнено як засіб забезпечення вимог цих галузей законодавства. Безумовно, переважна більшість суб'єктів природноресурсового права добровільно, без примусу, йдуть вимогам норм права про раціональне, ефективне і дбайливе використання об'єктів природи. Але у випадках відхилення від вимог законодавства виникає потреба в примусовому забезпеченні їх виконання.
Таким засобом як раз і виступають норми інституту юридичної відповідальності. Немаловажне значення норми юридичної відповідальності володіють у сфері забезпечення стабільності природноресурсових відносин. Воно досягається за допомогою однакового застосування не тільки тренованій природноресурсових норм на всій території держави, але і адекватним застосуванням норм юридичної відповідальності за допущені правопорушення. Найважливішою функцією інституту юридичної відповідальності є стимулювання до дотримання приписів природноресурсового законодавства. Вона проявляється в спонуканні суб'єктів - учасників відповідних відносин до найбільш раціонального використання природних ресурсів і до більш ефективної охорони навколишнього природного середовища. Чільною функцією інституту юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства є компенсаційна. 2 В умовах переходу економіки країни на ринкові відносини і поступового повернення природних ресурсів в економічний оборот у їх вартісному вираженні, компенсаційна функція відповідальності повинна бути націлена на реальне відновлення спожитих природних ресурсів та втрат у природному середовищі, а так само заповнення втраченого якості навколишнього середовища. Превентивної функції юридичної відповідальності, є важливі для дотримання норм природноресурсового законодавства. Превентивності відповідальності впливає на
поведінку не тільки суб'єктів конкретних правовідносин, наприклад, при здійсненні спеціального природокористування, але й осіб не знаходяться в таких правовідносинах, наприклад, при реалізації прав на загальне природокористування або на користування безпечної для життя і здоров'я навколишнім середовищем. У сучасних умовах нерідко юридична відповідальність за порушення законодавства природноресурсового виконує каральну функцію. Ця функція в основному виявляється у випадках вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень в галузі використання природних об'єктів та охорони навколишнього середовища. Юридичну відповідальність за природоресурсовие правопорушення необхідно від Ліча від деяких форм економічного впливу на природокористувачів і средопользователей, передбачених законодавством. Це може мати місце, наприклад, у формі внесення плати за загрезненних навколишнього середовища в межах встановлених норм скидів, викидів, утилізації. Їх не можна розглядати в якості заходів матеріальної відповідальності. Такі заходи являються складовими елементами механізму природокористування і охорони навколишнього середовища. Вони не входять до складу елементів інституту юридичної відповідальності. Безумовно, при правомірних скиди та викиди заподіюється певної шкоди навколишньому природному середовищу, але вони не належать до протиправних дій, а тому не можуть спричинити за собою юридичну відповідальність.
Підставами юридичної відповідальності являються такі правові категорії, без наявності яких відповідальність взагалі не може наступати. До них відноситься сама наявність правових норм, що передбачають юридичну відповідальність за недотримання встановлених тренованій законодавства та вчинення правопорушень у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» не лише вказує на можливі види юридичної відповідальності, але й містить обов’язкові вимоги щодо їх застосування3. Важливу основу юридичної відповідальності складають галузеві норми природноресурсового законодавства. Такі правові норми поміщені у відповідних розділах Земельного, Водного та Лісового кодексів і положеннях Законів «Про природно-заповідний фонд України», «Про виключну (морську) економічну зону України», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», «Про мисливське господарство та полювання ». При цьому вони, як правило, містять перелік основних видів правопорушень, за які настає юридична відповідальність, і визначають умови її застосування. Правові норми як основа юридичної відповідальності за порушення законодавства природноресурсового до певної міри визначають і порядок її застосування, заходи впливу, коло органів щодо їх застосування, умови виконання покладених санкцій. Однак особливістю правових норм покладання юридичної відповідальності за невиконання вимог щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища є те, що вони містяться як у пріродоресурсовом законодавстві, так і в охоронних галузях національного права. Загальновизнаним підставою юридичної відповідальності є вчинення правопорушення. Під правопорушенням розуміється винну протиправну дію або бездіяльність, що порушує встановлений державою правопорядок у суспільстві. Підставою для покладання юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства природноресурсового являються правопорушення, совершонние у сфері забезпечення раціонального природокористування, відтворення природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Екологічні злочини включають в себе не тільки ймовірність зміни окремих взаємозв'язків у природному середовищі і руйнування закономірностей функціонування екосистеми в цілому, але й обставини підвищення ризику і потенційної небезпеки для забезпечення економічних і екологічних інтересів суспільства і охоронюваних законом прав громадян. Цей висновок прямо випливає з ч. 1 ст. 50 Конституції, в якій закріплено, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Природоресурсовое правопорушення являє собою таке протиправне поведінка юридичної або фізичної особи, яке вчинено шляхом дії або бездіяльності. Екологічна протиправність означає невідповідність дій чи бездіяльності суб'єкта відповідальності вимогам природноресурсового законодавства. Вона може виражатися у повному або частковому невиконанні вимог правових норм, закріплених у чинному законодавстві.
В окремих випадках природоресурсовое правопорушення може являти собою недотримання вимог норм органів місцевого самоврядування за умови, якщо ці норми не суперечать чинному законодавству. Таких нормативних актів локального характеру, що регламентують природоресурсовие та екологічні громадські відносини на місцевому та регіональному рівні в сучасних умовах, достатня кількість. До них відносяться вимоги актів регіональних і місцевих органів з охорони зеленої рослинності в населених пунктах, реалізації містобудівних норм. Порушення вимог норм природноресурсового законодавства можуть проявлятися як у формі дій (порушення вимог щодо використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища), так і у формі бездіяльності (невжиття заходів щодо запобігання забруднення навколишнього середовища, від каз від виконання робіт з ліквідації шкідливих наслідків аварій, негативно впливають на природне середовище, несвоєчасне сповіщення відповідних служб про виробничі викиди забруднюючих речовин). Таким чином, природоресурсовое правопорушення являє собою винну протиправну дію або бездіяльність, що порушує встановлений державою правопорядок у галузі використання природних об'єктів, відтворення природних ресурсів природи і охорони навколишнього природного середовища або створюють загрозу заподіяння шкоди, за які чинним законодавством передбачена юридична відповідальністю.
1.2 Юридичний склад природноресурсового правопорушення
Природноресурсовому правопорушенню, також як і будь-якого іншого протиправної поведінки, притаманні певні ознаки, що утворюють його юридичний состав. Он включає в себе об'єкт і об'єктивну сторону правопорушення, суб'єктів і суб'єктивну сторону природноресурсового правопорушення. 4 Об'єктами природноресурсових правопорушень являються суспільні відносини, закріплені чинним законодавством та пов'язані з використанням природних ресурсів та охороною навколишнього середовища, збереженням належних умов життєдіяльності суспільства і забезпеченням якості навколишнього природного середовища. При цьому правове закріплення цих відносин має відповідати сучасному стану природноресурсової забезпеченості суспільства і відповідати доступним науково-технічним вимогам використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Чинне законодавство дозволяє виділити природноресурсове загальні та спеціальні об'єкти протиправного посягання. До загальних об'єктів екологічних правопорушень слід віднести протиправні посягання, спрямовані на збереження безпечного для існування живої та неживої природного середовища, захисту життя і здоров'я населення країни від негативного впливу природного середовища, збереження гармонійної взаємодії суспільства і природи, забезпечення раціонального використання, своєчасного відтворення і ефективної охорони природних ресурсів як залучених у господарський обіг, так і невикористовуваних в народному господарстві. У цьому сенсі загальним об'єктом протиправного посягання являються не державні інтереси, а природне середовище як місце, засіб і умова життя національної спільноти і територіальних спільнот міст і селищ. Таким чином, загальним об'єктом природноресурсового правопорушення є закріплений чинним законодавством природноресурсовий правопорядок у суспільстві. Тому будь-яке посягання на цей правопорядок виступає у вигляді правопорушення. Основу загального об'єкта природноресурсового правопорушення становлять ставлення суспільства до раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища. Виділення спеціального об'єкта природноресурсового правопорушення обумовлено однорідністю або близькістю суспільних відносин в галузі використання і охорони земельних ресурсів, корисних копалин, водних об'єктів, лісових багатств і зелених насаджень, об'єктів природно-заповідного фонду та ресурсів морської економічної зони і континентального шельфу, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря. До спеціальних об'єктах протиправних посягань слід віднести відносини власності українського народу на природні ресурси, закріплені в ст. 13 Конституції, відносини державної, комунальної та приватної власності на природні об'єкти, яких припускаються земельним, природно-заповідним і фауністичних законодавством. Характерним як для загальних, так і для спеціальних об'єктів природноресурсових правопорушень являються протиправні посягання на суспільні відносини, врегульовані еколого-ресурсовим законодавством. Вони, як правило, виступають у формі правопорушень у сфері раціонального використання природних ресурсів та забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення характеризується протиправністю поведінки правопорушника, зазіхає на встановлений державою екологічний правопорядок у суспільстві. Цей правопорядок являє собою систему суспільних відносин, що склався в результаті дії норм природноресурсового законодавства. Протиправність може виявлятися у формі активних дій або пасивного поведінки у формі бездіяльності ігнорують приписи природноресурсового законодавства. Об'єктивним результатом природноресурсового правопорушення є заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або конкретним природним об'єктам або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди. При цьому загальне поняття природноресурсового шкоди включає в себе пряму дійсну шкоду, заподіяну матеріальним об'єктам природи, компенсацію матеріальних витрат і грошових коштів на їх відновлення та відшкодування збитків, завданих у зв'язку з погіршенням або втратою якісних навколишнього природного середовища. Екологічний шкода може завдаватиметься спільними діями кількох осіб і послідовними діями кількох осіб. Відмінність між заподіянням екологічної шкоди спільними і послідовними діями кількох осіб полягає в тому, що в першому випадку винні особи будуть нести солідарну відповідальність за його відшкодування, а у другому-пайову пропорційно до ступеня вини кожного. Складність складу шкоди, що завдається в протиправним поведінкою в області природноресурсових відносин, призвело деяких дослідників цієї проблеми до виділення економічного (матеріального) шкоди та средозащітного шкоди. Економічний шкоду заподіюється конкретним природним об'єктам: земля, надра, водам, лісам, тваринам та рослинному світу, природно-заповідному фонду і носить, як правило матеріалізований характер у формі їх погіршення, загибелі, знищення, викрадення. Екологічну шкоду безпосереднім чином пов'язаний із заподіянням шкоди якості природного середовища. Протиправні посягання в даному випадку можуть порушувати обмінні процеси в природі, забруднювати середовище проживання, виснажувати ресурси природи, підвищувати антропогенний вплив на життєдіяльність суспільства і людини, створювати загрозу виникнення генетичних змін живих організмів. Складність складу шкоди, що завдається навколишньому природному середовищу протиправними діями або бездіяльністю, передбачає і способи встановлення його розмірів. Особливістю його визначення є таксова принцип обчислення екологічної шкоди. В даний час такси обчислення розміру відшкодування заподіяної шкоди, передбачені для лісових об'єктів, об'єктів природно-заповідного фонду та рослинного світу, відшкодування шкоди, заподіяної наземним і водним тваринам, рибним запасам та іншим об'єктам дикої фауни.
При цьому заподіяння шкоди перелічених видів природних об'єктів, занесених до Червоної книги України або до Зеленої книги України, тягне за собою більш сувору відповідальність, із застосуванням підвищених такс обчислення їх розмірів. В даний час, наприклад, діють Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, затверджені постановою Комітету Міністрів України № 1464 від 5 грудня 1996 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного видобутку (збору) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 19 січня 1998 року, Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 521 від 21 квітня 1998, Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 8 квітня 1999 в редакції постанови № 1789 від 28 грудня 2001, Такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення судів, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 484 від 3 липня 1995 року в редакції постанови № 433 від 29 березня 2002 року. Однак чинне законодавство не містить вичерпного переліку таксова обчислення шкоди, заподіяної всім природним об'єктам. Не має таких такс, наприклад, для обчислення шкоди, заподіяної земельним ресурсам, корисних копалин надр землі, повітряному басейну. Тому для визначення розміру шкоди, що завдається в цих об'єктах неправомірними діями, застосовуються Методики підрахунку збитку, затверджені Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, реєструються Міністерством юстиції України. До них відносяться, наприклад, Методика обчислення розміру збитків, заподіяних внаслідок забруднення нафтою, затверджена урядовою постановою № 631 від 26 квітня 2003, Методика визначення розміру шкоди, зумовленого забрудненням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, методику розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок надмірних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджених указами Мінекоресурсів та зареєстрованих у Мін'юсті України. Тим не менше, таксова або методичні способи обчислення розмірів відшкодування шкоди також не формують особливу форму юридичної відповідальності за природноресурсове правопорушення. Вони є лише спеціальними способами визначення розмірів збитків, що охоплюють як економічний, так і екологічної шкоди. А у випадках, коли немає не такс, ні методик, обчислення заподіяної шкоди природним об'єктам або природному середовищу здійснюється на підставі застосування загальногромадянських способів визначення такої шкоди, виходячи з принципу його повного відшкодування. Об'єктивна сторона природноресурсового правопорушення передбачає наявність причинного зв'язку між протиправним поведінкою і наступившим шкідливим результатом або створенням реальної загрози його настання. Причинним зв'язком прийнято вважати такий розвиток подій, які викликані протиправними діями або бездіяльністю, що є причиною шкідливих результатів і виступають як їх наслідки. Шкода природному середовищу заподіюється не лише внаслідок протиправних дій, але і правомірною поведінкою, що спричинила шкоду природному середовищу має місце. Наприклад, у випадках передбачених главою 24 Земельного кодексу, присвяченій відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема пов'язаних з погіршенням якості ґрунтового покриття земельних ділянок та приведення їх у стан, непридатне для подальшого використання. Суб'єктами природноресурсових правопорушень можуть вступати державні установи, громадські об'єднання та релігійні організації, об'єднання підприємств та організацій громадян. В окремих випадках природноресурсові правопорушення вчиняються іноземними підприємствами та фірмами, міжнародними об'єднаннями та організаціями закордонних держав. Слід зазначити, що суб'єкти природноресурсових правопорушень необов'язково повинні бути власниками природних ресурсів, природокористувачів або орендарями природних об'єктів. Вони взагалі можуть не перебувати у будь-яких природноресурсових правовідносинах, бо обов'язки нести відповідальність за скоєні правопорушення у рівній мірі залежать як від стану у правовідносинах, так і знаходження поза правовідносин. Суб'єктом юридичної відповідальності за порушення вимог природноресурсового законодавства може бути і держава яка не є юридичною особою. 5Відповідальність держави за національним законодавством заснована на тому, що воно виконує в сучасних умовах важливі екологічні функції для суспільства. За невиконання або неналежне виконання державою цих функцій відповідають його виконавчі органи управління: Мінприроди, МОЗ, Держводгосп і їх регіональні та місцеві органи. Це може мати місце при порушенні ними законодавства про надання, вилучення або перерозподіл природних ресурсів, невжитті заходів щодо забезпечення природноресурсової безпеки населення. Суб'єктами природноресурсової відповідальності за аналогічні правопорушення можуть виступати виконавчі органи місцевого самоврядування. Суб'єктами юридичної відповідальності за природноресурсові правопорушення є посадові особи державних органів управління, керівники підприємств всіх форм власності, а також громадських об'єднань та інших недержавних організацій. Вони можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної, цивільної або дисциплінарної відповідальності за незаконне розпорядження природними об'єктами, надання їх у володіння та користування з перевищенням своїх повноважень, невжиття заходів щодо запобігання забруднення і оздоровлення навколишнього середовища. Громадяни, як суб'єкти відповідальності за природноресурсові правопорушення мають володіти деліктною дієздатністю, яка виникає в повному обсязі з настанням повноліття. Однак, ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу та ст. 12 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачають вік кримінальної та адміністративної відповідальності для неповнолітніх громадян з 16 років. 6Згідно з ч. 3 ст. 33 Цивільного кодексу, неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років, несе відповідальність за шкоду, заподіяну ним іншій особі, відповідно до ст. 1179 Цивільного кодексу, самостійно на загальних підставах.
Суб'єктивна сторона природноресурсового правопорушення характеризується наявністю вини, що спричинила шкоду. Вина виражає психічне ставлення суб'єкта правопорушення до скоєння протиправних дій або бездіяльності і таким, що наступив наслідків. Умисні форми вини при порушенні природноресурсових норм мають місце, коли винний усвідомлює, що своїми діями порушує вимоги природноресурсового законодавства і тим самим бажає заподіяння шкоди навколишньому середовищу, природним об'єктам, природним ресурсам або окремих компонентів природи. У подібних випадках у наявності прямий умисел, спрямований на заподіяння шкоди за допомогою правопорушення. Більшість умисних природноресурсових правопорушень здійснюється з непрямим умислом. Необережні форми вини при порушеннях природноресурсових норм проявляються в недбалому виконанні посадових функцій, недбалому виконанні доручених завдань, самовпевненості на уникнення можливих шкідливих наслідків на навколишнє середовище. При необережності винний передбачає можливість настання негативних наслідків для природних об'єктів чи природних комплексів в результаті своєї діяльності або бездіяльності, але легковажно розраховує на їх запобігання або не передбачає наступ шкідливих наслідків, хоча міг і повинен був їх передбачити. До необережним форм провини можна віднести недотримання правил пожежної безпеки в лісах, невиконання вимог щодо експлуатації очисних споруд, порушення правил використання агрохімікатів у сільському господарстві. Вина в природноресурсових правовідносинах у тій чи іншій формі, поряд з іншими ознаками складу цих правопорушень, є обов'язковою умовою покладання юридичної відповідальності. На це вказують всі законодавчі акти з природноресурсовим змістом. У сучасному українському ресурсово-екологічному законодавстві юридична відповідальність за заподіяння шкоди природному середовищу власником джерела підвищеної небезпеки не є єдиною. Так, відповідно до ч. 2 ст. 154 Земельного кодексу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, а згідно з ч. 2 ст. 155 Земельного кодексу, збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видачі актів, які порушують їх права, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органами, що видали такі акти. Цивільний кодекс у ст. ст. 1173-1175 передбачає, що заподіяний у подібних випадках шкода підлягає відшкодуванню державою або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини органів державної влади або місцевого самоврядування, а також наявності вини їх посадових осіб. Його юридична природа полягає в тому, що в подібних випадках держава та територіальні громади добровільно беруть на себе відповідальність за діяльність своїх органів та їх посадових осіб. Неправомірне втручання зазначених органів та їх осадових осіб у здійснення власниками своїх повноважень або прийняття ними актів, що порушують права таких власників, можуть призводити не тільки до заподіяння майнової шкоди, але і породжувати в певних ситуаціях природноресурсовий шкоди, що підлягає відшкодуванню без наявності вини. Діючому природноресурсовому законодавству відомо і звільнення від відповідальності навіть у випадках здійснення екологічного правопорушення. Воно має місце при заподіянні шкоди природному середовищу в умовах крайньої необхідності, коли протиправними діями завдається шкода окремим природним об'єктам з метою запобігання більш істотної шкоди навколишньому середовищу. Обов'язковою умовою поведінки при крайній необхідності, є вчинення таких дій, без яких неможливо було б запобігання виникла небезпеки заподіяння шкоди, діючи іншими способами і засобами, їх неможливо було б уникнути або запобігти. Однак, якщо, згідно зі ст. 39 Кримінального кодексу, заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності не є злочином, і, отже, звільняє від кримінальної відповідальності, то крайня необхідність, відповідно до ст. 1170 чинного Цивільного кодексу, безпосередньо не звільняє від застосування цивільно-правової відповідальності. Облік і оцінка дій в умовах крайньої необхідності здійснюється судом, і в залежності від конкретних обставин заподіяння шкоди, суд може розподіляти розмір його відшкодування між спричинила шкоду і потерпілий в певних частинах або звільнити їх від його відшкодування частково або в повному обсязі. 7
1.3 Види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства
Відповідно до ст. 50 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, кожний має право на безпечно для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Навіяного конституційному праву громадян кореспондує обов'язок їх, закріпленій у ст. 66 Закону країни, Відповідно до якої «кожний зобов'язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку ії нанесення – відшкодовувати нанесені збитки. З приведених конституційних норм впливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності іх заподіяння.
Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно – правових актах природноресурсового законодавства. Так, згідно ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року з наступними численними змінами і доповненнями, порушення законодавства про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. У залежності від умов і порядку застосування відповідних правових санкцій розрізняються відповідні види юридичної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства.
Кримінальна відповідальність за природноресурсові правопорушення передбачена у розділі 7 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року, який цілком присвячений злочинам проти довкілля. Зазначений розділ чинного кримінального кодексу передбачає відповідний перелік найбільш небезпечних кримінальних правопорушень у сфері використання природних ресурсів і охорони довкілля. До них відносяться: порушення правил екологічної безпеки-ст. 236; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення ст. 237; приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення-ст. 238; забруднення або псування земель – ст. 239; порушення правил охорони надр – ст. 240; забруднення атмосферного повітря – ст. 241; порушення правил охорони вод – ст. 242; забруднення моря – ст. 243; порушення законодавства про континентальний шельф України – ст. 244; знищення або пошкодження лісових масивів - ст. 245; незаконна порубка лісу – ст. 246; порушення законодавства про захист рослин – ст. 247; незаконне полювання – ст. 248; незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – ст. 249; проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів – ст. 250; порушення ветеринарних правил – ст. 251; умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду – ст. 252; проектування чи експлуатація споруд без системи захисту довкілля – ст. 253; без господарське використання земель – ст. 254. У чинному Кримінальному кодексі без достатньої уваги залишилися кримінально-правові засоби охорони окремих природних об’єктів та їх ресурсів, не говорячи вже про захист суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб на їхнє використання, і насамперед, на засадах права власності. Зміст складів злочинів, закріплених у 6 розділі Кримінального кодексу – злочину проти власності, свідчить про те, що в ньому немає жодної статті, спеціально присвяченої охороні природних об’єктів та захисту права власності чинів, закріплених і на них. Навіть традиційно жорстке огородження права державної власності на природні ресурси залишено без належної охорони кримінально – правовими засобами. Безумовно, може мати місце знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу, незаконна порубка лісу чи присвоєння його окремих ресурсних компонентів, порушення законодавства про захист рослин шляхом збору « червоно-книжкових» чи «зелено-книжкових» ресурсів рослинного світу, незаконне полювання чи незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом з метою присвоєння об’єктів тваринного світу або проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, що завдають їм значної шкоди або навмисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду. В аналогічних випадках будуть мати місце не злочини проти власності, а злочини проти встановленого правопорядку використання багатств та охорони довкілля8. До особливостей покладання мір кримінальної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства варто віднести і те, що вони застосовуються тільки в судовому порядку на підставі розгляду матеріалів розслідуваної кримінальної справи. Позасудова кримінальна відповідальність за природноресурсові правопорушення застосовуватися не може.
Найбільшу теоретичну і практичну складність викликає розмежування протиправних дій у сфері природокористування і природо охорони на кримінальні злочини й адміністративні провини. Найчастіше одні і ті ж порушення правил природокористування чи вимог охорони навколишнього природного середовища тягнуть за собою в одних випадках кримінальну, а в інших – адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачена в Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року з наступними численними змінами і доповненнями. Останній містить спеціальну главу 7, в якій передбачені «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури». Адміністративна відповідальність за природноресурсові правопорушення передбачена й в інших главах Кодексу про адміністративні правопорушення. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, тобто винне, протиправне діяння, що порушує екологічний правопорядок в суспільстві, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Це визначення адміністративного правопорушення випливає із змісту ст. 9 Кодексу про адміністративні правопорушення. 9Адміністративні відповідальність є оперативним засобом впливу на правопорушників, які допускають суспільно шкідливі вчинки у галузі використання природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища. У більшості випадків для застосування відповідальності в адміністративному порядку не потрібно визначення розміру заподіяної шкоди. Для іі покладення достатнім є сам факт здіснення адміністративного правопорушення, зокрема в сфері природокористування і природо охорони.
Найбільш розповсюдженими видами адміністративно карних екологічних правопорушень є невиконання вимог екологічної безпеки. До них відносяться недотримання екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві й експлуатації промислових об’єктів, здійсненні транспортування, збереження, переробки та знищення промислових та побутових відходів, здіснення порушень правил використання і вимог охорони окремих видів природних об’єктів та іх ресурсів.
Не менш розповсюдженими є правопорушення у виді самовільного заняття та використання природних ресурсів. В умовах роздержавлення і приватизації природних об’єктів кількість таких видів правопорушень істотно збільшилася під самовільним заняттям та використанням природних об’єктів розуміється оволодіння і використання об’єктів природи або природних ресурсів без іх передачі, надання, виділення, відводу, надання дозволу компетентними на те державними органами або органами місцевого самоврядування. Умови передачі об’єктів природи у власність або надання в користування, в оренду, а також порядок видачі ліцензій і дозволів на використання природних багатств країни, передбачено чинним природноресурсовим законодавством. Виходячи з вимог ст. 24 Кодексу про адміністративні правопорушення в залежності від характеру, змісту і виду природноресурсового правопорушення, можуть застосовуватися наступні адміністративні стягнення: винесення попередження; покладення штрафу; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права займатися діяльністю, пов’язаною з використанням природних об’єктів та іх ресурсів; залучення до виправних робіт; застосування адміністративного арешту. У зв’язку з цим ст. 25 Кодексу про адміністративні правопорушення підрозділяє адміністративні стягнення, на основні і додаткові. Так, оплатне вилучення об’єкту природи чи конфіскація предметів, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, можуть застосовуватися в якості основних і додаткових стягнень. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КпАП, за одне адміністративне правопорушення може бути покладено основне або основне і додаткове стягнення. Однак у даний час наведене положення вступило в деяке протиріччя з вимогами ст. 61 Конституції, що передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж саме правопорушення».
Попередження, як захід адміністративного впливу за природноресурсове правопорушення, вноситься в писемній формі. Воно вручається правопорушнику під розпис і про це вноситься запис в облікові документи природоохоронних органів. Штраф є самим розповсюдженим видом адміністративної відповідальності у сфері природокористування і природо охорони. Він являє собою стягнення з правопорушника визначеної грошової суми. Розміри адміністративних штрафів у даний час обмежуються кількістю не оподатковуваних мінімумів громадян та посадових осіб10.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилучені і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику за винятком витрат по реалізації вилученого предмета. Це може мати місце, наприклад, при здійсненні адміністративного правопорушення вперше й усвідомленні його наслідків. Конфіскація предмета, який став знаряддям скоєння природноресурсових правопорушень може застосовуватися, як основний або додатковий захід адміністративної відповідальності. До них відносяться знаряддя лову чи відстрілу, засоби видобутку та пристосовування збору, технічні засоби і спеціальні знаряддя.
Позбавлення спеціального права займатися діяльністю, пов’язаною з використанням природних об’єктів та іх ресурсів, як міра адміністративного стягнення, також передбачено в КпАП. Воно може застосовуватися за порушення правил використання об’єктів тваринного світу, зокрема за порушення правил полювання. Позбавлення цього права може мати місце терміном до 3-х років. Однак позбавлення права на полювання не може застосовуватися до осіб, для яких зайняття полюванням є основним джерелом або засобом існування. Безумовно, за природноресурсові правопорушення можуть застосовуватися міри адміністративних стягнень як виправні роботи й адміністративний арешт. Але іх застосування на практиці зустрічається досить рідко. Це пояснюється ускладненою процедурою їхнього застосування та іх низькою ефективністю в сфері забезпечення раціонального використання природних ресурсів.
Передбачене ч. 3 ст. 68 екологічного закону безоплатне вилучення незаконно добутих природних ресурсів та виготовленої з них продукції не відноситься до мір адміністративної відповідальності за порушення природноресурсового законодавства. Адміністративному законодавству відомо, як оплатне так і безоплатне вилучення предмета адміністративного правопорушення. Однак при безоплатному вилученні незаконно добутих природних ресурсів, наприклад, видобутку корисних копалин, заготівлі деревини, вилову риби має місце вилучення у правопорушника того, що йому не належить на законній підставі. Вилучена продукція, що виготовлена з незаконно добутих природних ресурсів, а також стягнення отриманих доходів від її реалізації, спрямовуються у місцеві фонди охорони навколишнього середовища.
Найбільш розповсюдженим є застосування адміністративних стягнень за порушення природноресурсового законодавства державними органами та їхніми інспекціями і спеціально уповноваженими посадовими особами. До них відносяться центральні та місцеві органи державного санітарного нагляду, ветеринарного контролю, охорони земельних і водних ресурсів, рибоохорони й охорони мисливського господарства, лісової охорони та карантинної служби рослин, охорони навколишнього природного середовища, архітектурно-будівельного контролю, стандартизації, метрології та сертифікації, а також їхні керівники та посадові особи, уповноважені чинним законодавством на застосування відповідних заходів адміністративного впливу на правопорушників.
Справи про адміністративні правопорушення у сфері природноресурсового законодавства можуть розглядатися колегіально зазначеними органами або одноосібно уповноваженими особами згідно з наданим протоколом про скоєне правопорушення. Стягнення покладаються відповідно до прийнятого рішення, що підлягає виконанню в порядку, встановленому адміністративним законодавством. Цивільна відповідальність за допущенні порушення природноресурсового законодавства й особливості її застосування передбачені у ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Правову основу цивільно-правової відповідальності за природноресурсові правопорушення складають положення природноресурсових кодексів і вимоги природоохоронних та середовище захисних законів, які відсилково вказують на можливості застосування цього виду відповідальності. Але конкретні міри цивільно-правової відповідальності застосовуються відповідно до норм чинного Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Шкода заподіяна в наслідок порушення законодавства про використання природних ресурсів підлягає компенсації, як правило в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Цивільна відповідальність за природноресурсові правопорушення в основному носить компенсаційний характер. Вона полягає в покладанні на заподіювача шкоди природним ресурсам або природному середовищу несприятливих наслідків майнового характеру у виді цивільно-правових санкцій. Застосування цивільно-правових мір відповідальності за заподіяння шкоди природі має цілий ряд особливостей. Природа, як відомо, не є майном у цивільно-правовому розумінні, хоча окремі природні об’єкти поступово повертаються у майновий цивільно-правовий обіг, а деякі з них піддані грошовій оцінці. Екологічна шкода, що заподіяна природному середовищу, проявляється в погіршені якості довкілля, що не піддається повному відшкодуванню. При відшкодуванні шкоди, заподіяної природним ресурсам, стягненню підлягають майбутні витрати власників та природо користувачів задля поновлення природних компонентів, відтворення природних ресурсів або відновлення якості природного середовища.
Природне походження об’єктів довкілля та відсутність їхнього вартісного виразу в трудових витратах обумовлюють застосування таксового методу обчислення заподіяної шкоди, умовно враховуючи розмір збитку природному середовищу та шкоди, завданої матеріалізованим об’єктам природи. Але, природноресурсове законодавство не передбачає такси і методики обчислення розміру збитку, заподіюваного усім видам природних об’єктів та їх ресурсів. Тому часто доводиться застосовувати загально цивільні методи встановлення розміру шкоди, заподіяної природним об’єктам та природному середовищу. Забезпечення повної компенсації природноресурсової шкоди юридичним і фізичним особам може бути досягнуто відшкодуванням збитків і стягненням неустойки. У таких випадках цивільно-правова відповідальність за правопорушення носить субсидіарний характер, що заповнює прогалини природноресурсового законодавства. Тому в подібних випадках норми цивільного права застосовуються для регулювання природноресурсових відносин, якщо вони не врегульовані спеціальним законодавством. Особливістю застосування цивільно-правової відповідальності до правопорушників природноресурсового законодавства є відшкодування шкоди, заподіяної власником джерела підвищеної небезпеки. Згідно ч. 3 ст. 69 екологічного закону особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
У зв’язку з тим, що метою цивільно-правової відповідальності в природноресурсових відносинах є відшкодування шкоди природному середовищу, здоров’ю людини, компенсації збитків власникам і природо користувачам, то при відсутності таких видів шкоди немає підстав для застосування цивільно-правової відповідальності. Однак, цю обставину не слід змішувати з відшкодуванням збитків та втрат власникам природних об’єктів та природо користувачам, що заподіяні правомірними діями. У подібних випадках має місце не цивільна відповідальність, а сплата гарантованих компенсацій за неодержані доходи, понесені втрати та зроблені вкладення в природний об’єкт, виведення природного об’єкту з господарського використання. Дисциплінарна відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків у сфері раціонального використання природних ресурсів покладається відповідно до норм Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року з наступними змінами і доповненнями. 11 Однак слід зазначити, що дисциплінарна відповідальність за трудоправові порушення вимог природноресурсового законодавства може застосовуватися з дотриманням норм інших актів трудового законодавства. Підставою для покладення дисциплінарної відповідальності за трудоправові порушення природноресурсового законодавства є здіснення працівником дисциплінарної провини в процесі здійснення ним своїх трудових обов’язків, що порушують встановлені природоохоронні вимоги. У трудовій діяльності робітників та службовців такі правопорушення можуть проявлятися в різноманітних діях або бездіяльності: у невиконанні покладених трудових функцій по охороні та використанню природних об’єктів та їх ресурсів, у порушені процесу виконання робіт, у недотриманні технологічної дисципліни виконання робіт.
Суб’єктами дисциплінарної відповідальності в природноресурсових правопорушеннях є робітники, службовці, посадові особи підприємств, установи й організації, які знаходяться з останніми у трудових відносинах. Отже, дисциплінарна відповідальність обумовлюється наявністю трудових правовідносин і поза них застосовуватися не можуть. Відповідно до ст. 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосована тільки одна з мір стягнення: оголошення догани або звільнення з роботи. Отже дисциплінарна відповідальність працівників, в обов’язки яких входило виконання природоохоронних функцій, за загальними нормами трудового законодавства не може виходити за межі його вимог. Тому за допущені правопорушення екологічного правопорядку працівників можуть бути покладені тільки зазначені дисциплінарні стягнення. Однак статутами, нормами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення покладаються органом, якому надано право прийому на роботу працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть покладатися також вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені з посади тільки за рішенням органу, який обрав їх на посаду, і лише за підставами, передбаченими законодавством. Безумовно, при притягненні до дисциплінарної відповідальності за невиконання або неналежне виконання працівником своїх природоохоронних функцій слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства, зокрема стосовно термінів та порядку застосування дисциплінарних стягнень. Покладаються вони у формі видання наказу або ухвалення відповідного рішення, які підлягають доведенню до працівника під розпис. У випадках вчинення дисциплінарної провини, що спричинило матеріальну шкоду довкіллю, може застосовуватися матеріальна відповідальність у розмірах, в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством. Таким чином, у подібних випадках має місце трудоправова матеріальна відповідальність, яка пов’язана з трудовими відносинами, а не майнова цивільно-правова відповідальність, що зумовлена деліктними зобов’язаннями, передбаченими у цивільному законодавстві.
На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, трудоправова матеріальна відповідальність працівників за порушення вимог природноресурсового законодавства має цілу низку особливостей.
Вони полягають у наступному: працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі або організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків; при покладанні матеріальної відповідальності трудові права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності лише за пряму дійсну шкоду, лише у межах та в порядку, передбаченому законодавством, і за умови, якщо така шкода заподіяна підприємству.
Установі або організації винними протиправними діями працівника, трудоправова матеріальна відповідальність працівників, як правило, обмежується визначеною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; при наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної, чи кримінальної відповідальності; на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неотриманні підприємством, установою або організацією доходи та за шкоду, заподіяну працівником, який знаходився в стані крайньої необхідності; працівник який заподіяв шкоду, може добровільно відшкодувати її цілком або частково; за згодою власника або уповноваженого ним органу, працівник може передати для відшкодування заподіяної шкоди рівноцінне майно або виправити ушкоджений об’єкт.
При покладанні трудоправової матеріальної відповідальності на працівників за природоохоронні правопорушення слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства. Ними, наприклад, є: обмеження матеріальної відповідальності межами середньомісячного заробітку; визначення меж матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір заподіяної шкоди природним об’єктам перевищує її номінальний розмір: правомірне покладання повної матеріальної відповідальності; дотримання вимог визначення розміру шкоди та встановлення порядку її відшкодування. Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, відповідно до ч. 7 ст. 68 екологічного закону, за поданням державних органів охорони довкілля згідно з рішеннями їх уповноважених органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково12.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРИРОДНИХ ОБЄКТІВ ТА ЇХ РЕСУРСІВ
2.1 Застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства
Природа є самодостатньою об’єктивною реальністю, яка здатна існувати без будь-якого втручання і незалежно від людського усвідомлення закономірностей її функціонування. Проте життя людини та існування суспільства завжди були і залишаються об’єктивно пов’язаними з природним середовищем та використанням природних ресурсів. Це підтверджує тезу про те, що людина і суспільство є продуктами розвитку природи і залишаються її частинами, залежними від існування природи. Безліч видів взаємодії людини і суспільства з природним середовищем на різних етапах їх існування умовно можна назвати природокористуванням. У літературі воно визначається як процес взаємодії людини з природою, що здійснюється з допомогою тих чи інших способів включення природних об’єктів у сферу життєдіяльності людини з метою задоволення її різноманітних потреб.
В життєдіяльності людини і суспільства протиріччя між економічними й екологічними інтересами знаходять прояв у наступному: чим більше природних ресурсів вилучається з природного середовища для задоволення матеріальних потреб людини і суспільства, тим гірше якісний стан природного середовища, що знижує екологічні умови існування людини і суспільства. Тому задоволення одних інтересів повинно враховувати інші інтереси. Ними не можна вільно поступатися, наприклад, шляхом збільшення чи скорочення одних інтересів порівняно з іншими. Навпаки, їх пропорційна залежність об’єктивно закладена у закономірностях існування людини за рахунок природних багатств. Нехтування або ігнорування вказаної закономірності призводить не тільки до кризи існування природи, а й до кризи буття самої людини як природної субстанції, суспільної кризи існування національних спільнот і кризи людства у планетарному масштаб. В першу чергу людина використовує для задоволення своїх потреб такі основні види природних об’єктів, як земельні ресурси, гірничі ресурси, водні ресурси та ліси. Звичайно, це користування не має бути самовільним, тому держава покладає на природо користувачів юридичну відповідальність.
Юридична відповідальність нерозривно пов’язана з державою, нормами права, обов’язками і протиправними діями громадян та їх об’єднань і юридичних осіб. Держава покладає юридичну відповідальність на суб’єктів права незалежно від їх волі й бажання. Тому ця відповідальність має державно-примусовий характер. Цим вона відрізняється від соціальної відповідальності. Основна риса юридичної відповідальності – штрафне, каральне призначення. При цьому кара – це не самоціль, а засіб перевиховання правопорушника. Поряд з каральною юридична відповідальність виконує право відновну функцію. Вона сприяє відновленню суб’єктивних прав особи чи законних інтересів держави. Будь-яка форма юридичної відповідальності застосовується за вчинення відповідного правопорушення: дисциплінарного або адміністративного проступку, кримінального злочину, цивільно-правового порушення.
Земельні правопорушення являють собою негативні соціальні явища, оскільки зазіхають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечувати раціональне використання й охорону земель та захист осіб, які використовують земельні ділянки. Причинами правопорушень у галузі земельного права нерідко є недоліки правового регулювання земельних відносин, відсутність належного обліку кількості та якості земель, контролю за станом використання земельного фонду, недостатня поінформованість населення щодо земельного законодавства. Суб’єктами земельних порушень можуть бути як окремі громадяни та посадові особи, так і працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути й державні органи, що незаконно розпоряджаються державним фондом чи допускають інші порушення норм земельного права. Суб’єкти земельних правопорушень – фізичні та юридичні особи – не обов’язково є землекористувачами чи суб’єктами земельних відносин. Земельні правопорушення можуть вчиняти, наприклад, проектні організації, які розробляють проекти землеустрою, будівництва підприємств, забудови населених пунктів. Об’єктами земельних правопорушень можуть бути порушення права державної, колективної та приватної власності на землю, існуючий порядок землекористування й охорони земель, права й інтереси окремих громадян, підприємств, установ та організацій. Таким чином, узагальненим об’єктом земельних правопорушень є земельний лад, встановлений чинним законодавством.
Змістом земельних правопорушень є дії (чи бездіяльність), що суперечить вимогам норм земельного права. Вони за своєю природою є суспільно шкідливими і виступають у формі винних дій чи бездіяльності. Об’єктивна сторона земельного правопорушення – це конкретні діяння правопорушника, який посягає на земельні інтереси учасників земельних відносин, наприклад, знищення межових знаків, самовільне захоплення ділянки. Суб’єктивна сторона земельного правопорушення являє собою психічне ставлення суб’єкта до вчиненого протиправного діяння. 13Земельне правопорушення є підставою земельно-правової відповідальності, тобто застосування передбачених нормами права санкцій, які дістають вияв у таких способах впливу на правопорушників, що можуть бути застосовані лише до суб’єктів земельних правовідносин. Вони можуть застосовуватися до розпорядників земельного фонду, власників землі і землекористувачів. У цьому полягає специфіка земельно-правової відповідальності. У ст. 211 Земельного кодексу закріплено перелік видів порушень земельного законодавства. До них віднесено: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель за їх цільовим призначенням; порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; не проведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок. Наведений перелік не є вичерпним. Тому законодавством України можуть бути встановлені й інші види земельних правопорушень. До них, зокрема, можна віднести придбання земельних ділянок за рахунок доходів, отриманих від злочинної діяльності, та інші види порушень земельного законодавства. Таким чином, земельне правопорушення являє собою винну, протиправну дію чи бездіяльність, що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої країни. Земельні правопорушення залежно від ступеня їх суспільної небезпечності можна поділити на злочини і проступки. Злочинами у галузі земельного правопорядку вважаються діяння, закріплені, як такі у Кримінальному кодексі України. Інші неправомірні дії, що порушують земельний правопорядок, визнаються проступками. У теорії права їх часто підрозділяють на цивільно-правові, дисциплінарні та адміністративні. Найбільш загальна класифікація земельних правопорушень, за вчинення яких передбачена адміністративна відповідальність, дозволяє виділити такі групи неправомірних дій: порушення затвердженої містобудівної документації при відведенні земель і протиправні дії посадових та юридичних осіб, що спричинили самовільне зайняття земель; порушення встановленого режиму використання земель з особливими умовами їх використання; нераціональне використання сільськогосподарських земель, невиконання обов’язкових заходів щодо поліпшення якості земель та охорони ґрунтів від водної, вітрової ерозії та запобігання іншим негативним процесам; використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, а також способами, що приводять до псування земель; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання приписів посадових осіб, які здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель; порушення прав і законних інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів. Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Вона настає за вчинення злочину, яким визнається винне суспільно небезпечне діяння, заборонене Кримінальним кодексом України, під загрозою покарання. Кримінальні відповідальності за порушення земельного законодавства притаманні такі ознаки: виключно особистий характер, особливий характер притягнення особи до цього виду відповідальності, обмеженість підстав її виникнення.
Чинний Кримінальний кодекс України передбачає покарання за такі злочини у сфері земельно-правових відносин: приховування або перекручення відомостей про екологічний стан чи захворюваність населення; забруднення або псування земель; порушення правил охорони надр; порушення законодавства про захист рослин проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля; без господарське використання земель. 14
Усі склади злочинів, пов’язаних із земельними відносинами, можуть бути поділені на два види: спеціальні злочини, об’єктом яких є безпосередньо земельні відносини; загальні, об’єктом яких поряд з іншими суспільними відносинами можуть бути й земельні відносини. За іншою підставою класифікації зазначені злочини можна поділити на чотири групи: злочини, що мають екологічний характер; злочини економічного характеру; злочини, які посягають на землю як на об’єкт державного управління; злочини, які мають безпосереднє відношення до того, що вирощується на землі. Об’єктом злочину, що має екологічний характер є земля як об’єкт екосистеми так в ст. 239 Кримінального кодексу України говориться про те що, землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені несприятливі кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності або інших антропогенних навантажень, внаслідок проникнення у землі різних забруднюючих речовин. При цьому негативні зміни можуть бути зумовлені не лише появою у ґрунті нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту або порівняно з даними агрохімічного паспорта для земель сільськогосподарського призначення. Види забруднення земель, можуть, бути різними - хімічне, радіоактивне, бактеріальне. Поняттям забруднення земель слід охоплювати їх отруєння, тобто насичення ґрунтів токсичними речовинами, внаслідок чого земля перетворюється на фактор небезпеки для людини, флори і фауни.
Розглядуваний злочин має місце лише у тому разі, коли забруднення або псування земель сталося внаслідок порушення спеціальних правил поводження із зазначеними вище речовинами, відходами чи іншими матеріалами, які у даному разі виступають засобом вчинення посягання. Тривале зниження або втрата родючості земель, виведення їх з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, яке стало результатом безгосподарського використання земель, має кваліфікуватись з ст. 254 КК.
Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псування земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання. У зв'язку з цим самовільне захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів на землях утворює склад цього злочину.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 239, визнається закінченим з того моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя, здоров'я людей, або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або в силу інших обставин, які не залежать від волі винної особи. Створення вказаної небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільно небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов'язані з діянням, однак мають самостійний характер.
Якщо реальної загрози заподіяння шкоди охоронюваним соціальним цінностям внаслідок порушення спеціальних правил не виникло, вчинене має тягнути адміністративну відповідальність (СТ. 52 КАП).
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 239) є спричинення зогибелі людей. В ст. 254 йдеться про безгосподарське використання земель. Якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, то це карається штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням золі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак; діяння - без господарське використання земель; наслідки - тривале зниження або втрата їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту; причинний зв'язок між діянням і наслідками. Суть бєзгосподарського використання земель полягає у тому, що винна особа не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї правовий обов'язок захищати землі від шкідливого антропогенного та природного впливу. Зміст охорони земель включає в себе те, що власники землі і землекористувачі, орендарі, зобов'язані здійснювати, зокрема, такі заходи: захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування тощо; рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі; знімання, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів. Конкретно це може бути проведення зрошувальних, осушувальних, протипаводкових та інших заходів, гіпсування, вапнування, фосфоритування, піскування і глинування ґрунтів, їх дренаж, глибоке розпушування, створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг, терасування крутих схилів тощо.
Крім невиконання або неналежного виконання природоохоронних заходів щодо земель, їх безгосподарське використання може полягати у неправильній експлуатації, знищенні або пошкодженні протиерозійних гідротехнічних споруд (дамб, каналів тощо), у використанні земель не за цільовим призначенням (наприклад, на землях сільськогосподарського призначення будується промислове підприємство), у порушенні економічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд.
Адміністративна відповідальність є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення. Вона також має каральний Основний вид адміністративного стягнення - адміністративний штраф, що накладається у встановленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.
Адміністративна відповідальність застосовується за адміністративні правопорушення. Згідно з ст. 9 адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства настає в разі порушення таких норм права: в ст. 52. Кодексу про адміністративні правопорушення говориться про псування і забруднення сільськогосподарських таінших земель; Псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами ці правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В ст. 53. КпАП йдеться про використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель,розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 15
В ст. 53-1 йдеться про порушення правил використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захиснихлісонасаджень - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В ст. 53-2. КпАП йдеться про перекручення або приховування даних державного земельного кадастру а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду ці правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В ст. 53-3. КпАП йдеться про зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу, а також невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
До земельних, правопорушення екологічної спрямованості можна віднести тоді, коли їх об’єктом є земля як природний об’єкт, тобто вчинення земельного правопорушення пов’язане з заподіянням шкоди землі.
Цивільно-правова відповідальність являє собою форму державного примусу, що полягає у стягненні на користь потерпілого майнових санкцій і накладенні на правопорушника невигідних майнових наслідків, спрямованих на відновлення порушеної сфери майнових відносин. Підставою відповідальності за порушення земельного правопорядку є не порушення права конкретної особи, як це має місце при цивільно-правовій відповідальності, а заподіяння шкоди земельним ресурсам. Її відшкодування здійснюється з урахуванням природної, а не майнової цінності землі. Юридичні та фізичні особи зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення земельного законодавства16. У разі здійснення правопорушень в галузі земельних відносин можуть наставати цивільно-правові наслідки. Так, у разі самовільного зайняття земельних ділянок, пошкодження споруд, забруднення земель та вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується згідно зі ст. 211 Земельного кодексу та відповідно до положень Цивільного кодексу України. Причому коло осіб, на яких покладаються обов’язки, пов’язані з відшкодуванням такої шкоди є дещо вужчим порівняно з колом осіб, зобов’язаних відшкодовувати збитки і втрати сільськогосподарського виробництва. Шкода заподіяна земельним об’єктам джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником цього джерела відповідно до ст. 1187 чинного Цивільного кодексу України у повному обсязі.
Підставою для застосування заходів цивільно – правової відповідальності є також невиконання підприємствами, установами, організаціями, що тимчасово використовували земельні ділянки для проведення геолого-знімальних, розвідувальних, геодезичних та інших робіт, передбаченого правовими нормами обов’язку привести займану земельну ділянку за свій рахунок і у встановлений термін у стан, придатний для її використання за призначенням. У такому разі вони відповідно до положень Цивільного кодексу України повинні відшкодувати власнику або землекористувачу заподіяну шкоду в розмірі вартості робіт , необхідних для приведення земельної ділянки у зазначений стан. Для визначення розміру цієї шкоди суд у разі потреби згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. №13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» може призначити експертизу.
Одним із видів цивільно-правових порушень у галузі земельних відносин є пошкодження посівів і насаджень. Відповідно до п. 17 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладанні доріг, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, а також пошкодженням і забрудненням земельного законодавства, визначається з урахуванням середньої врожайності даної культури у конкретному господарстві, за винятком затрат виробництва, пов’язаних із вибиранням врожаю, а також затрат та відновлення якості земель згідно з їх призначенням. Якщо внаслідок пошкодження посівів землекористувач у тому ж сезоні провів повторну сівбу культур, відшкодуванню підлягають затрати на пересів, включаючи вартість насіння, затрати на обробку землі, проведення інших агротехнічних робіт.
Відповідно до вимог цивільного законодавства заподіював шкоди, яка виникла внаслідок порушення земельного законодавства, зобов’язаний відшкодувати її власнику землі чи землекористувачу в повному образі. Це загальне правило з огляду на специфіку землі як об’єкта правопорушення варто розглядати у двох основних аспектах: заподіяння шкоди фізичним та юридичним особам – власникам земельних ділянок і землекористувачам іншими фізичними чи юридичними особами внаслідок порушення останніми земельного законодавства; відшкодування шкоди, заподіяної землі як природному ресурсу фізичними та юридичними особами, як тими, що мають права на земельні ділянки, так і тими, що не мають таких прав.
Під час незаконного заняття земель у багатьох випадках шкода заподіюється не тільки знищенням посівів і насаджень, а й руйнуванням родючого ґрунтового шару. Через це сільськогосподарські виробники змушені нести затрати , пов’язані з відновленням родючості пошкоджених угідь. При притягнені певних осіб до цивільно – правової відповідальності у подібних випадках варто керуватися нормами цивільного законодавства про повне відшкодування збитків.
У другому випадку мається на увазі відшкодування шкоди в натурі, яке дістає вияв у відновленні колишнього стану земельної ділянки, а саме у відновленні сприятливого фізичного стану її поверхні або якості грунту.
Згідно зі ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України "Про угоди про розподіл продукції". Дисциплінарна відповідальність може застосовуватися за порушення земельного законодавства лише до тих працівників, у чиї трудові обов’язки входило дотримання земельно – правових норм. Об’єкт правопорушення тут подвійний: правила внутрішнього розпорядку і правила використання земель. Для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності за порушення земельного законодавства необхідне спів падання дисциплінарного проступку і земельного правопорушення, тобто невиконання працівником трудового обов’язку одночасно має бути порушенням ним земельного правопорядку. Дисциплінарна відповідальність являє собою застосування до учасників трудових відносин підприємств і їх посадових осіб, винні у здійсненні у дисциплінарних проступків, заходів особистого впливу морального характеру у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.
Дисциплінарна відповідальність як відповідальність особистісного характеру настає при порушені умов праці, що не викликало матеріальних наслідків. Порушення норм земельного законодавства, норм статуту чи правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, внаслідок чого заподіяна матеріальна шкода, тягне матеріальну відповідальність. Матеріальна відповідальність по суті є продовженням дисциплінарної відповідальності у випадках, коли порушенням трудових обов’язків заподіяна матеріальна шкода, тягне матеріальну відповідальність.
Матеріальна відповідальність по суті є продовженням дисциплінарної відповідальності у випадках, коли порушенням трудових обов’язків заподіяна матеріальна шкода земельним ресурсам. Матеріальна відповідальність полягає в покладанні на працівників і посадових осіб підприємств, що вчинили винне протиправне діяння, внаслідок якого підприємству заподіяна матеріальна шкода чи порушенні його майнові інтереси, обов’язку компенсувати цю шкоду в натурі чи покрити заподіяні збитки. Такими особами можуть бути члени колективних сільськогосподарських підприємств і сільськогосподарських кооперативів, працівники і посадові особи державних чи інших підприємств – землевласників і землекористувачів. Об’єктом усіх дисциплінарних і матеріальних правопорушень в галузі земельного права є земельний устрій, встановлений земельним законодавством. Порушення посадовими особами своїх трудових обов’язків без заподіяння матеріальної шкоди може викликати застосування заходів дисциплінарної відповідальності. Якщо ж зазначеними правопорушеннями заподіюється майнова шкода сільськогосподарським угіддям, може наставати не дисциплінарна, а матеріальна та адміністративна відповідальність. Якщо порушення вчинені працівником організації чи членом колективного сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарського кооперативу при виконанні ним своїх трудових обов’язків, то може наставати дисциплінарна чи матеріальна відповідальність відповідно до норм трудового і аграрного законодавства. При скоєнні порушень, не пов’язаних з виконанням трудових обов’язків.
2.2 Особливості застосування юридичної відповідальності за порушення гірничого законодавства
Світовий досвід свідчить, що основу економіки та промислового прогресу будь – якої держави становлять видобуток і використання мінеральних ресурсів, які переважно знаходяться в надрах. Україна має переважно всі види мінеральних ресурсів для розвитку національної економіки, але внаслідок інтенсивного видобування корисних копалин стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей піддаються суттєвій техногенній небезпеці, яка призводить до екологічної кризи. Значення надр в житті суспільства неоціненне. Вони є унікальним прикладним ресурсом, який має виняткову економічну цінність як частина геологічного середовища, що може використовуватися і як операційно-просторовий базис діяльності людей. У взаємозв’язку з іншими природними ресурсами надра є окремим природним об’єктом, який має особливий правовий режим. Законодавча база, яка була створена за роки незалежності, сприяє захисту екологічних, економічних і Держави,громадян, Однак значна кількість нормативних актів характеризується відсутністю системного підходу до розробки і реалізації законодавчої бази державного регулювання відносин в галузі використання і охорони надр17. Для цього потрібне удосконалення механізму регулювання, управління та контролю суспільними відносинами в процесі використання та охорони надр. Крім того, існують проблеми стосовно визначення компетенції численних державних органів, які здійснюють управління та контроль за діяльністю суб’єктів надрокористування. Указом Президента України від 15 вересня 2003 року № 1034 2003 «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, розвитку мінерально-сировинного комплексу, підвищення ефективності державного управління, вдосконалення системи координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у цій сфері та відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції постановлено: реорганізувати Міністерство екології та природних ресурсів України в Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державний комітет природних ресурсів України. Установити, що: Мін природи є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності: Державний комітет природних ресурсів України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності та заповідної справи. Відповідно до ст. 1 Кодексу про надра,надра - це частина земної кори, розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Цікавим є питання про зміст поняття надр та їх правового режиму з визначенням зовнішніх меж надр. Кодекс про надра визначає, що надра простягаються до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Стосовно геологічного вивчення нафтогазоносності надр Закон України від 12 липня 2001 року «Про нафту і газ» дає таке визначення: «комплекс робіт, що проводяться з метою вивчення геологічної будови і нафтогазоносності надр на певній території». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну геологічну службу України» геологічне вивчення надр –це спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на отримання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства. Для виявлення можливостей людини ефективно впливати на природні процеси, регулювати напрями і напруженість такого впливу і передбачається визначення нижньої межі надр. Щодо визначення верхньої межі надр, то цілком правильно вважає М. Бринчук, що надра розташовані нижче шару родючого ґрунту.
Корисні копалини, які виходять на поверхню, слід розглядати не як складову надр, а як окремі елементи природи. Тому об’єктом гірничих відносин є «корисні копалини», «гірські породи», «мінеральні ресурси» та «мінеральна сировина». Державний фонд надр та державний фонд родовищ корисних копалин Державний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини.
Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, з запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр. Державний фонд родовищ корисних копалин формується спеціально уповноваженим центральним орган виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр. 18 Державний фонд надр формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр разом з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
Особливістю природноресурсових правовідносин є визначення їх об’єкта, тобто надр, яким притаманні такі ознаки, як природний характер походження, взаємозв’язок з іншими природними об’єктами в межах існування природних екологічних систем і спроможність виконувати життєзабезпечувальні функції.
Права і обов’язки користувачів надр, закріплені в ст. 24 Кодексу про надра, становлять зміст правовідносин з користування надрами.
Користувачі надр мають право: здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; здійснювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами.
Користувачі надр зобов’язані: використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України.
Права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавством України. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України.
Поряд з правами і обов’язками користувачі надр, мають нести відповідальність за порушення законодавства про надра. Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у: самовільному користуванні надрами; порушенні норм, правил і вимог щодо проведення робіт по в геологічному вивченню надр; вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних втрат запасів корисних копалин; наднормативних втратах і погіршенні якості корисних копалин при їх видобуванні; пошкодженнях родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації; порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин; невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами; знищенні або пошкодженні геологічних об’єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків; незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублікатів проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ; невиконанні вимог щодо приведення гірничих виробок і свердловин, які ліквідовано або законсервовано, в стан, який гарантує безпеку людей, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і свердловин на час консервації.
Законодавчими актами України може бути встановлено відповідальність й за інші порушення законодавства про надра. Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за порушення правил охорони надр. В ст. 240 Кримінального кодексу йдеться про порушення встановлених правил охорони надр якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених,- караються штрафом у розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі діяння, вчинені на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо вони спричинили загибель людей, Їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки,- караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.
Основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок раціонального і комплексного використання й охорони надр та видобування корисних копалин, які не є загальнопоширеними. Його додатковими факультативними об'єктами можуть бути життя і здоров'я особи та інші блага.
Предметом злочину є надра і корисні копалини (крім загальнопоширених).
Предметом злочину є незагальнопоширені корисні копалини загальнодержавного значення. Це горючі копалини (газ, нафта, вугілля неметали (різноманітна сировина, наприклад, хімічна, абразивна, гірничорудна, для облицювальних матеріалів), води (підземні, поверхневі), інертні гази.
Не визнаються предметом злочину корисні копалини місцевого значення, які розглядаються як загальнопоширені (наприклад, галька, гравій, пісок (крім формувального, скляного, такого, що використовується у фарфорово-фаянсовій, вогнетривкій і цементній промисловості), глина (крім вогнетривкої, тугоплавкої, фарбувальної та деякої іншої), крейда (крім крейди для цементної, хімічної, скляної, гумової промисловості та для одержання глинозему з нефеліну), черепашник, камінь бутовий, сланець (крім горючого і покрівельного)).
Предметом злочину, передбаченого ст. 240, є корисні копалини в їх природному стані. Звернення на свого користь або користь інших осіб природних ресурсів, які вилучені з надр завдяки вкладеній праці людини, потрібно, торф тощо), метали (чорні, кольорові, рідкісні, благородні, розсіяні, рідкісноземельні), розглядати як злочин не проти довкілля, а проти власності.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 240) є: вчинення його на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; повторно; спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків.
Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за самовільну забудову площ залягання корисних копалин, невиконання правил охорони надр і вимог щодо охорони довкілля, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, зв'язаних з користуванням надрами, знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від чотирьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вибіркова відробка багатих ділянок родовищ, яка призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин, наднормативні втрат наднормативне розубожування корисних копалин при видобуванні, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів -тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Втрата маркшейдерської документації, невиконання вимог щодо приведення гірничих виробок і бурових свердловин, які ліквідуються або консервуються, в стан, що забезпечує безпеку населення, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і бурових свердловин на час консервації - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення особливих умов спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо це не пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб та фізичних осіб від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
В Ст. 58. розглядається питання про порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр. Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр, яке може призвести чи призвело до недостовірної оцінки розвіданих запасів корисних копалин або умов для будівництва та експлуатації підприємств по видобуванню корисних копалин, а також підземних споруд, не зв'язаних з видобуванням корисних копалин, втрата геологічної документації, дублікатів проб корисних копалин і керна, необхідних при дальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особливістю застосування цивільної відповідальності є те що,шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про надра, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі.
Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки,зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
2.3 Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів
юридична відповідальність природноресурсове право
Вода покриває понад 70% поверхні Землі і утворює геологічну оболонку – гідросферу, що пов’язана з атмосферою і літосферою. Вода сприяє створенню рельєфу, ландшафту, ґрунту, атмосфері, ґрунту, круговороту і води в природі. Вона є одночасно і кліматичним, і едафічним (середовиществорювальним) чинником, оскільки багатьом організмам потрібно перебувати в певному стані, атмосфері, ґрунті. круговороту води в природі19.
Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва. Використання води для господарських цілей – одна із ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина води повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водоспотачанні міст 90 %, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод Класифікаційною ознакою тут є вид природного об’єкта. Об’єктом права найчастіше є відокремлена ділянка водного об’єкта, надана конкретному водокористувачеві в користування для певної мети. Ознаками, що її індивідуалізують, є місце розташування і розміри водного об’єкта. Особливістю водних об’єктів є те, що їхні розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням мети водокористування.
У ст. 1 Водного кодексу водокористування визначається, як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).
Відповідно до Водного кодексу України водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.
Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об’єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування20.
Водокористувачі мають певні права і обов'язки. Водокористувачі мають право: здійснювати загальне та спеціальне водокористування; використовувати водні об’єкти на умовах оренди; вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об’єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах; здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.
Права водокористувачів охороняються законом. Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.
Водокористувачі зобов’язані: економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод; використовувати воду (водні об’єкти) відповідно до цілей та умов їх надання; дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї; не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої; здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами; здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу; безперешкодно допускати на свої об’єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію; своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства; своєчасно інформувати місцеві Ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень; здійснювати невідкладні роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об’єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством; виконувати інші обов’язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.
Водокористувачі за порушення водного законодавства несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.
Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у: самовільному захопленні водних об’єктів; забрудненні та засміченні вод; порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду; руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій; введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об’єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності; недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування; самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин); порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
Кримінальна відповідальність настає в разі порушення правил охорони вод. Так за порушення правил охорони вод (водних об'єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або їх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля,- карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваним мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.
Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за такі проступки. Ст. 59 КпАП передбачає відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів. Забруднення і засмічення вод, порушення водоохоронного режиму на водозборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян в розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В ст. 59-1 КпАП передбачається відповідальність за порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення.
Забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з порушенням встановлених правил, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти п'яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання - і органу, який видає дозволи та таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб судна або іншого плавучого засобу від сорока до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В ст. 60 КпАП йдеться про порушення правил водокористування. Збір води з порушенням планів водокористування, самовільне проведення гідротехнічних робіт, безгосподарне використання води (добутої або відведеної з водних об'єктів), порушення правил ведення первинного обліку кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В Ст. 61. КпАП йдеться про пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв,порушення правил їх експлуатації. Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Особливістю цивільної відповідальності є те що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про водні ресурси, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення водних об'єктів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про водні ресурси настає внаслідок порушення особою трудових обов'язків, пов'язаних з використанням та охороною водних ресурсів. Вона може бути застосована до працівників та посадових осіб, пов'язаних з підприємством, установою або організацією трудовими відносинами у випадках невиконання або неналежного виконання ними трудових обов'язків, коли використання та охорона водних об'єктів належали до змісту їх трудових обов'язків. Відповідно до ст. 147 Кодексу Законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з видів стягнення: догана або звільнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу певного працівника, або вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
У ст. 130 Кодексу Законів про працю передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі та організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. У зв'язку з цим у випадках завдання працівником шкоди водним об'єктам внаслідок порушення своїх трудових обов'язків він може бути притягнений до трудоправової матеріальної відповідальності.
2.4 Юридична відповідальність за порушення лісового законодавства та лісової рослинності
Україна має величезні за своїми масштабами і економічним значенням природні ресурси. Невід'ємною складовою природи є ліси, що сприяють розвитку економіки та поліпшенню стану навколишнього природного середовища. З погляду господарського використання ліси є насамперед джерелом деревини й іншої технічної сировини , харчових і кормових продуктів, а також місцем знаходження корисних тварин і росли. Ліси впливають на клімат, атмосферу й ріки, інші водні об'єкти, зменшують різкість коливань температури і вологості, охороняють ґрунт від вітрової, водної ерозії. Отже, від правильного використання лісів значною мірою залежить не тільки успішний розвиток народного господарства, а й стан навколишнього природного середовища21.
В Лісовому Кодексі України дається в ст. 1. дається визначення поняття про ліс. Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до Лісового Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Лісовими відносинами є суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України22.
Лісовий фонд України становлять усі ліси, розташовані на території України. До лісового фонду також належать земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. За екологічним і господарським значенням усі ліси України поділяються на першу і другу групи.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від цих функцій в лісах першої групи встановлюються такі категорії захисності: водоохоронні; захисні. До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг; санітарно – гігієнічні та оздоровчі.
До цієї ж групи належать ліси на територіях природно – заповідного фонду, лісо-плодові насадження і субальпійські деревні й чагарникові угрупування.
До другої групи належать ліси, які поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснаженості використання лісів цієї групи встановлюється режим обмеженого лісокористування.
Під час поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисності визначаються межі земель, зайнятих лісами кожної групи, та категорії захисності. Порядок ведення господарства залежно від груп лісів і категорій захисності, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно – оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково – дослідних робіт визначається Кабінетом Міністрів України. У лісах першої і другої груп можуть бути виділені особливо захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обмеженого лісокористування. Поділ лісів на групи та віднесення їх до категорії захисності, переведення лісів з однієї групи до іншої, а також виділення особливо захисних земельних двлянок лісового фонду провадиться виходячи з народно – господарського призначення лісів, їх місцярозташування та виконуваних ними функцій.
Щодо лісових ресурсів, то ст. 6 Лісового Кодексу визначає, що лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Лісові ресурси за своїм значенням, поділяються на лісові ресурси державного і місцевого значення. До лісових ресурсів державного значення належать деревена від рубок головного коритування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення належать: пні, луб, кора, деревна зелень; другорядні лісові матеріали; лісові дикорослі плоди, горіхи, плоди, ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, сіно, лісова підстилка і очерет; інші продукти лісу.
Ліси можуть перебувати у приватній власності. Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку. Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, мають право: власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному цим Кодексом; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.
Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов'язані: вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу; забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Законом можуть бути передбачені й інші права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси. Право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в порядку, встановлених законом. Припинення права власності на ліси в разі добровільної відмови власника від права власності на земельну лісову ділянку на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу в установленому законом порядку. Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, порушенні інших вимог пожежної безпеки в лісах; знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу; засміченні лісів побутовими і промисловими відходами; порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу; порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів; розкорчовуванні лісових ділянок і використанні їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу; самовільній заготівлі сіна та випасанні худоби на лісових ділянках; порушенні правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід тощо; заготівлі лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів; порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці і використання інших лісових ресурсів; невнесенні плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки; знищенні та пошкодженні відмежувальних знаків у лісах; введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів; порушенні строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконанні обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; пошкодженні сіножатей, пасовищ і ріллі на землях лісогосподарського призначення; знищенні або пошкодженні лісоосушувальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках; невиконанні приписів державної лісової охорони та органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення лісового законодавства. Статя 245 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів.
Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів; вздовж залізниць або інших 'таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом - караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Суспільна небезпека злочину полягає у посяганні на лісовий фонд України та його корисні властивості, у порушенні тих функцій, які покликані виконувати ліси.
Основний безпосередній об'єкт злочину - це встановлений грядок охорони І відтворення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, інтереси громадської безпеки. Додатковим факультативним об'єктом знищення або пошкодження лісових масивів можуть бути життя і здоров'я особи, власність, інші блага.
Предметом злочину є лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інші такі насадження.
Під лісовими масивами розуміються більш-менш значні за площею ділянки землі, які належать до земель лісового фонду і щільно покриті лісовою рослинністю - деревами і чагарниками. Зелені насадження навколо населених пунктів - це ліси, розташовані за міською (селищною) межею навколо населених пунктів або поблизу них, які виконують важливі захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі функції і є місцем відпочинку населення. Під іншими зеленими насадженнями розуміються такі насадження,'зокрема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць, автомобільних доріг, каналів, інших водних об'єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо.
Предметом злочину, передбаченого ст. 245, не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги тощо). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.
Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні насаджень, які є предметом даного посягання, певним способом - вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом.
Знищення лісового масиву означає повну втрату ним свого екологічного, господарського та культурно-естетичного значення. За таких обставин лісовий масив перестає бути об'єктом природи. Під пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність (припиняється ріст дерев і чагарників, вони засихають, трухлявіють або хворіють, ліс стає непридатним для проживання в ньому диких тварин тощо). Злочин визнається закінченим з моменту, коли настали вказані суспільно небезпечні наслідки.
Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює: підпал - свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню до лісу, якщо при цьому існувала загроза життю або здоров'ю людей чи заподіяння значних матеріальних збитків; необережне поводження з вогнем, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки у лісах (розведення багаття у невстановлених місцях, заправка в лісах транспортних засобів пальним тощо).
Інший загальнонебезпечний спосіб- це такий спосіб знищення або пошкодження лісових насаджень, який за силою свого руйнуючого впливу на флору та негативними для неї наслідками можна; прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал).
Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків як правило є необережним. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення загибелі людей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків.
Ст. 246 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за незаконну порубку лісу.
Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.
Об'єкт злочину - встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища.
Предмет злочину - дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду. За ст. 246 слід кваліфікувати посягання на сироростучі (живі) дерева і чагарники, які знаходяться на пні (не відділені від коріння), порубку сіянців, саджанців, підліска.
Не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 246, трава, очерет, пеньки, хмиз - мертві стовбури дерев або їх частин, які лежать напверхні ґрунту (вітровал, бурелом, сніговал, сніголам тощо). За наявності для цього підстав порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань може кваліфікуватись за ст. 356 як самоправство.
Дерева - це багаторічні рослини з чітко вираженим твердим стовбуром з гілками, які утворюють крону. Дерева відіграють головну роль у формуванні лісових біоценозів, становлять основу ландшафту у лісових зонах. Чагарники - це багаторічні рослини, які у дорослому стані не мають головного стовбура (стебло чітко виражене лише у перший рік життя), із деревоподібними гілками, які починають рости з поверхні ґрунту.
Протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом, а також незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських господарствах за наявності підстав утворює склад відповідного злочину проти власності. 23
Предметом злочину не визнаються деревостани, які хоч і утворюють певну біологічну сукупність, але ростуть поза межами лісового фонду. До останнього не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
З об'єктивної сторони злочин виражається у незаконній порубці дерев і чагарників. При цьому кваліфікація таких дій за ст. 246 залежить від категорії захищеності лісу, а також інших об'єктів, де здійснюється порубка. Так, незаконна порубка у лісах, захисних та інших лісових насадженнях утворює склад цього злочину лише тоді, коли це заподіяло істотну шкоду. Водночас вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах є вже достатньою підставою для кваліфікації діяння за ст. 246 - істотна шкода у такому випадку не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину.
Іншими особливо охоронюваними лісами слід вважати: ліси, що мають наукове чи історичне значення (знаходяться на території історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів, у місцях, пов'язаних з важливими історичними подіями, тощо); ліси генетичних резерватів, виділені у встановленому порядку за своїми типовими фітоценотичними, лісівничими та лісорослинними показниками для даного району з метою збереження цінних частин популяції виду, підвиду, екотипу лісової породи; лісоплодові насадження - природні або штучно створені плодово-ягідні і горіхоплідні ліси, що мають спеціальне господарське значення; субальпійські деревні і чагарникові угруповання (розташовані у межах відкритої гірської місцевості - полонин, яйл), угруповання субальпійського поясу. Під порубкою розуміються: повне відокремлення дерева або чагарника від кореня будь-яким способом (спилювання, зрубування, повалення транспортним засобом тощо); викорчовування - видалення деревостану з корінням; пошкодження дерева або чагарника до стану припинення росту (наприклад, відокремлення основних гілок від стовбура дерева, глибокі насічки на стовбурі дерева).
Порубка є незаконною, якщо вона здійснюється: без спеціального на те дозволу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним квитком, ордером), виданим уповноваженим органом; за наявності дозволу, але з недотриманням передбачених у ньому умов стосовно місця, способу і строків порубки, кількості і порід дерев та чагарників (вирубування цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, хвойних насаджень, наданих для заготівлі живиці, до закінчення строку підсочки тощо); за наявності дозволу на проведення суцільної санітарної рубки, але без дотримання обмежень, встановлених щодо площі, строків, технологій проведення робіт.
Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях визнається закінченим злочином з моменту заподіяння в результаті незаконної порубки лісу істотної шкоди, а вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах - з моменту відокремлення дерева або чагарника від кореня або заподіяння зазначеним представникам флори пошкоджень, які викликають їх загибель або припинення росту. Вирішуючи питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконною порубкою, істотною (оціночне поняття), потрібно у кожному конкретному випадку враховувати вартість, екологічну цінність (наприклад, занесення дерева або чагарника до Червоної книги України), кількість незаконно вирубаного лісу, розмір шкоди, завданої довкіллю й обчисленої за відповідними таксами.
Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за такі правопорушення.
Порушення порядку використання лісничого фонду,заготівлі і вивезення деревини та заготівлі живиці -тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від трьох -семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Незаконна порубка і пошкодження дерев і чагарників; знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також молодняка природного походження і самосіву на площах, призначених під лісовідновлення,- тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об'єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Знищення або пошкодження підросту в лісах - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до
трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення правил та інструкцій по відновленню, поліпшенню стану і породного складу лісів, підвищенню їх продуктивності, а також по використанню ресурсів спілої деревини - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Самовільне сінокосіння і пасіння худоби в лісах і на землях державного лісового фонду, не вкритих лісом, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід і т. ін. на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квитками, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід з порушенням установлених строків їх збирання - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами,нафтою і нафтопродуктами, промисловими і комунально-побутовими викидами, відходами і покидьками, що спричиняє його усихання чи захворювання, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Засмічення лісів відходами - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Знищення корисної для лісу фауни - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення вимог пожежної безпеки в лісах - тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю, рослинності або її залишків та опалого листя у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу, а так само невжиття особою, яка одержала дозвіл на випалювання зазначеної рослинності або її залишків та опалого листя, заходів щодо своєчасного їх гасіння - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дисциплінарна відповідальність за порушення лісового законодавства настає внаслідок порушення особою трудових обов'язків, пов'язаних з використанням, відтворенням та охороною лісового фонду. Вона може бути застосована до працівників та посадових осіб, пов'язаних з підприємством, установою або організацією трудовими відносинами у випадках невиконання або неналежного виконання ними трудових обов'язків, коли використання та охорона об'єктів лісового фонду належали до змісту їх трудових обов'язків. Відповідно до ст. 147 Кодексу Законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу певного працівника, або вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
У ст. 130 КЗпП передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі та організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. У зв'язку з цим у випадках завдання працівником шкоди об'єктам лісового фонду внаслідок порушення своїх трудових обов'язків він може бути притягнений до трудоправової матеріальної відповідальності.
Висновки
Розглянувши питання про юридичну відповідальність за порушення природноресурсового права, можна дійти висновку, що законодавча база нашої держави досить детально регулює питання юридичної відповідальності. Однак, суспільство не досить добре усвідомлює і розуміє важливість даного питання. Так, чим більше порушується використання природних ресурсів, чим більше їх вилучається з природного середовища для задоволення матеріальних потреб людини і суспільства, тим гірший якісний стан природного середовища, що знижує екологічні умови існування людини і суспільства. Тому для задоволення одних інтересів необхідно враховувати інші інтереси. Ними неможна вільно поступатися, наприклад, шляхом збільшення чи скорочення одних інтересів порівняно з іншими. Навпаки, їх пропорційна залежність об'єктивно закладена у закономірностях існування людини за рахунок природних багатств.
Нехтування або ігнорування вказаної закономірності призводить не тільки до кризи існування природи, а й до кризи буття самої людини як природної субстанції, суспільної кризи існування національних спільнот і кризи людства у планетарному масштабі. Тому необхідно дотримуватися законодавства про охорону навколишнього природного середовища, адже саме воно регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи. Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Законом « Про охорону навколишнього природного середовища» а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища; обов'язковість екологічної експертизи; гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку; поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища.
Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. До особливостей юридичної відповідальності можна виділити застосування цивільної відповідальності. Так, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Щодо визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної, дисциплінарної відповідальності, ці питання детально розглянуті в дипломній роботі.
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
Законодавчіакти
1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України - 1996 . - № 30. -С. 141.
2. Кодекс законів про працю// Відомості Верховної Ради Української РСР –1971. зі змінами// Відомості Верховної Ради України - 2009. - №50. - С. 375
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1984 . зі змінами // Відомості Верховної Ради України - 2009. -№24. - С. 299.
4. Кодекс України про надра // Відомості Верховної Ради України - 1994. -№ 36. - С. 340.
5. Земельний кодекс України// Відомості Верховної Ради України - 2002. - № 3 – 4. - С. 27.
6. Лісний кодекс України// Відомості Верховної Ради України - 1994. -№17. - 99
7. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради України - 1995. - №24 . - С. 189.
8. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України 2001. - № 25 – 26. - С. 131.
9. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України -2003. -№ 40 – 44. - С. 356.
10. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України - 1991. - № 41. - С. 546.
11. Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства// Відомості Верховної Ради України -2002. - №25. - С. 172
12. Про тваринний світ: Закон України від 13. грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради України -2002. - №14. - С. 97
13. Гірничний Закон України // Відомості Верховної Ради України – 1999. -№ 50. - С. 443.
14. Про захист конституційних прав громадян на землю// Відомості Верховної Ради України –2005. - №10. - С. 194
15. Стокгольмська Декларація ( Щодо питань навколишнього середовища) від 16 червня 1972 року : Инфодиск. « Законодавство України».
17. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию (14 июня 1992 года)// Инфодиск . « Законодавство України».
18. Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України - 1998. - № 38 – 39. - С. 248.
18. Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки : Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України- 1998. - № 38 – 39. -С. 248.
19. Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. N 459 : Постанова КМУ від 13 березня 2002 року. - № 321 // Инфодиск . « Законодавство України».
20. Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 – 2009 роки : Постанова КМУ від 20 грудня 2006 року: Київ . - № 1767.
21. Про затвердження форми квитанції та інструкції щодо її застосування при стягненні штрафів (готівкою) на місці скоєння адміністративнихправопорушень в галузі охорони навколишнього природного середовища : Наказ Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 21 січня 1998 року. - № 27/ 2467 // Инфодиск . « Законодавство України».
22. Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природногосередовища : Наказ Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України податкова адміністрація України від 9 серпня 1999 року . - № 544/ 3837: Инфодиск . « Законодавство України».
23. Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам: Розпорядження КМУ від 27 серпня 2008 року: Київ. - № 1157 – р.
24. Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам: Розпорядження КМУ від 19 квітня 1993 року: Київ. - № 284
25. Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин: Наказ Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України податкова адміністрація України від 16 січня 1998 року . - № 207/472/51/157: Инфодиск . « Законодавство України».
26. Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин : Постанова КМУ від 12 вересня 1997 року: Київ. - №1024
27. Про такси для обчислення розміру шкоди заподіяної лісовому господарству6 Постанова КМУ від 5 грудня 1996 року. - №1464.
28. Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками: Розпорядження КМУ від 10 квітня 2008 року . - № 610 – р.
29. Про плату за використання лісових ресурсів : Постанова КМУ від 21 лютого 2006 року. - № 174.
30. Про затвердження нормативів збору за спеціальне водокористування : Постанова КМУ від 18 травня 1999 року . - № 8324
31. Про затвердження Порядку справляння збору про використання воднихресурсів та збору за використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту :Постанова КМУ від 16 серпня 1999 року. - № 1494.
32. Постанова ПВСУ від 3 червня 2005 року « Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» // Відомості Верховного Суду України – 2005. - № 6. - С. 10 -13.
33. Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища: Постанова Вищого Господарського суду України: Инфодиск. « Законодавство України»
Спеціальна література
1. Бринчук М. М. Экологическое право : Учебник. - Москва, 1998.
2. Васильева М. И. Концептуальные вопросы совершенствования экологической политики и законодательства об охране окружающей среде // Экологическое право , 2007, - №2.
3. Головченко В. Юридична відповідальність: позитивний і ретроспективний аспекти // Юридична Україна , 2004, №7.
4. Каракаш І. І. Види юридичної відповідальності та особливості їх застосування за порушення природноресурсового й екологічного законодавства // Актуальні проблеми держави і права , 2005.
5. Каракаш І. І. Природноресурсове право України: Навчальний посібник. - Київ: Істина.
6. Каракаш И. И. Экологическое право Украины: Курс лекций :Одесса, 2001.
7. Ківалов С. В. Адміністративне право України. – Одеса: «Юридична література». –2003.
8. Мунтян В. Л. Правові проблеми раціонального природокористування Харків .
9. Притула М. А Проблеми притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, які скоєні у галузі природокористування // Митна справа , 2008, № 2(66).
10. Погрібний О. О. , Каракаш І. І. Земельне право України: К. , 2003.
11. Петров В. В. Природноресурсове право і правова охорона навколишнього середовища : Харків.
12. Попова В. К. , Гетьмана А. П. Екологічне право України: Харків.
13. Яремчук. І. Г. Економіка природокористування , К. , 2000.
1 Конституція України //Відомості Верховної Ради України - 1996 . - № 30. -С. 141.
2 Каракаш І. І. Види юридичної відповідальності та особливості їх застосування за порушення природноресурсового й екологічного законодавства // Актуальні проблеми держави і права . -2005. - С. 430 – 441
3 Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України - 1991. - № 41. - С. 546.
4 Головченко В. Юридична відповідальність: позитивний і ретроспективний аспекти // Юридична Україна . - 2004. -№7. - С. 4 -7
5 Про захист конституційних прав громадян на землю// Відомості Верховної Ради України –2005. - №10. - С. 194
6 . Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України - 2001. - № 25 – 26. - С. 131.
7 Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України -2003. -№ 40 – 44. - С. 356.
8 Лісний кодекс України// Відомості Верховної Ради України - 1994. -№17. - 99
9 Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1984 . зі змінами // Відомості Верховної Ради України - 2009. -№24. - С. 299.
10 Про затвердження форми квитанції та інструкції щодо її застосування при стягненні штрафів (готівкою) на місці скоєння адміністративнихправопорушень в галузі охорони навколишнього природного середовища : Наказ Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 21 січня 1998 року. - № 27/ 2467 // Инфодиск . « Законодавство України».
11 Кодекс законів про працю// Відомості Верховної Ради Української РСР –1971. зі змінами// Відомості Верховної Ради України - 2009. - №50. - С. 375
1212. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України - 1991. - № 41. - С. 546.
13 . Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам: Розпорядження КМУ від 27 серпня 2008 року: Київ. - № 1157 – р.
14 Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України - 2001. - № 25 – 26. - С. 131.
15 Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1984 . зі змінами // Відомості Верховної Ради України - 2009. -№24. - С. 299.
16 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам: Розпорядження КМУ від 19 квітня 1993 року: Київ. - № 284
17 Кодекс України про надра // Відомості Верховної Ради України - 1994. -№ 36. - С. 340.
18 Гірничний Закон України // Відомості Верховної Ради України – 1999. -№ 50. - С. 443.
19 Каракаш І. І Природноресурсове право України: Навчальний посібник. - Київ: Істина. - С. 374
20 Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради України - 1995. - №24 . - С. 189.
21 Каракаш И. И. Экологическое право Украины: Курс лекций :Одесса, 2001. - С. 49.
22 Лісний кодекс України// Відомості Верховної Ради України - 1994. -№17. - 99
23 Про такси для обчислення розміру шкоди заподіяної лісовому господарству6 Постанова КМУ від 5 грудня 1996 року. - №1464.