Дипломная работа: Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет післядипломної освіти

Центр підготовки магістрів

Кафедра теорії держави і права, конституційного права і державного управління

Дипломна робота

"Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства"

Виконавець

слухачка групи ЦДС-07 МПЗ

Шегера Ірина Павлівна

Науковий керівник:

Завідувач кафедри філософії

Доктор філософських наук, професор

П.І. Гнатенко

Допускається до захисту:

Завідувач кафедри теорії держави

та права, конституційного права

і державного управління

Доктор історичних наук, професор

К.А. Марков

Керівник центру

підготовки магістрів, кандидат

соціологічних наук, доцент Л.А. Пірог

Дніпропетровськ – 2009

Реферат

Магістерська робота: 128 с., 2 рис., 2 табл.., 119джерел, 1 додаток.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі реалізації заходів адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації здійснити аналіз змісту та підстав адміністративної відповідальності за податкові правопорушення, визначити її особливості, поняття й ознаки податкових правопорушень, їх склад, систему і види, що дозволить зміцнити законність правозастосовчої практики органів податкового контролю, вдосконалити їх діяльність та сформувати пропозиції про внесення змін до діючого законодавства.

Методикою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, направлених на отримання повних об’єктивних і вірогідних результатів з позицій комплексного, системного та структурно-функціонального підходів.

Одержані висновки та їх новизна полягають в необхідності удосконалення правового регулювання юридичної відповідальності та внесення ряду змін до діючого законодавства.

Результати досліджень можуть бути застосовані в правотворчій діяльності при підготовці нормативних актів із питань податкової діяльності, а також у процесі правозастосовчої практики органів податкового контролю щодо застосування законодавства про адміністративні правопорушення.

Перелік ключових слів: ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ШТРАФ, КОНФІСКАЦІЯ, ПОДАТКОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЮРИДИЧНА ОСОБА, ПОСАДОВА ОСОБА, ПРАВОПОРУШЕННЯ.

Rezume

Die Magisterarbeit ist von der Studentin Dnepropetrowsker Nationaluniversitaet der Fakultaet des Staatsdienstes der Verwaltungsverantwortung fuer den Verstoss gegen die Steuergesetzgebung Schegera Irina ausgefuehrt.

In der Arbeit analysiert man sowohl die handelnde Gesetze als auch die Rolle der Verwaltungsverantwortung in der Steuergesetzgebung, die Prozedur der Beischlusshineintragen und seinen Gesetzkonsequenzen.

128 Seiten, 2 Tafeln, 119 Literaturquellen

Зміст

Вступ

1. Відповідальність у податковому праві

1.1 Юридична відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів

1.2 Підстава відповідальності за порушення податкового законодавства

1.3 Класифікація податкових правопорушень

1.4 Заходи відповідальності за податкові правопорушення

2. Адміністративна відповідальність у податковому праві

2.1 Адміністративна відповідальність у податковому праві на сучасному етапі

2.2 Характеристика адміністративної відповідальності у податковому праві

2.3 Проблемні питання, що виникають у податкового органу при притягненні порушників податкового законодавства до адміністративної відповідальності

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми. Україна стоїть на шляху побудови правової держави та створення якісно нового суспільства, в якому забезпечуються пріоритети загальнолюдських цінностей. Тобто вона претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка іде у своєму розвитку шляхами пріоритетності прав людини і верховенства закону.

Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює живий інтерес до широкого кола питань, пов’язаних із здійсненням цілеспрямованої діяльності різних соціальних суб’єктів щодо зміцнення законності і правопорядку в країні, ствердження, забезпечення і охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України [1].

Особливої гостроти набула проблема боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями у сфері оподаткування, які створюють серйозну загрозу розбудові молодої незалежної держави. Криміногенна ситуація в цій сфері залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її стабілізації з боку держави, бажаного результату поки що не дають.

Податкове законодавство України знаходиться в стадії становлення і, відповідно, страждає багатьма недоліками, прорахунками і прогалинами. Правовідносини у сфері оподаткування стосуються істотних інтересів практично всього населення країни, а отже вимагають ґрунтовних наукових досліджень, всебічного, повного й об’єктивного обґрунтування необхідних змін існуючої податкової системи. В даний час здійснюється реформування податкової системи України, зокрема, очікується прийняття Податкового кодексу України – єдиного систематизованого і кодифікованого правового акту, що повинен служити основним джерелом податкового права і втілити в правових нормах державну волю всіх учасників податкових правовідносин, що прагнуть до розумного балансу інтересів держави і громадян, визначити межі, обсяг і характер втручання податкових та інших державних органів і органів місцевого самоврядування у сфері особистих прав платників податків. Одним із ефективних засобів боротьби із податковими правопорушеннями є встановлення і реалізація юридичної відповідальності, одним з видів якої є адміністративна.

Заходи адміністративної відповідальності за податкові правопорушення мають винятково важливе значення, адже дозволяють здійснювати попередження злочинності у сфері оподаткування, а також притягти до відповідальності винних осіб за менш значні податкові правопорушення.

Практика застосування відповідними державними органами адміністративних стягнень за податкові правопорушення набула широкого поширення, однак чинне адміністративне законодавство значною мірою відстало від потреб часу. Питанням адміністративної відповідальності платників податків і інших обов’язкових платежів, вдосконаленню правозастосовчої діяльності органів податкового контролю і законодавства в цій частині присвячені окремі публікації в газетах і журналах, монографії, матеріали науково-практичних конференцій. У процесі дослідження використовувалися наукові праці провідних вітчизняних вчених в галузі державного управління, адміністративного та податкового права – В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, Л.К. Воронової, П.Т. Геги, І.П. Голосніченка, М.І. Данількевича, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, В.В. Зуй, Р.А. Калюжного, В.М. Кампо, М.І. Камлика, С.В. Ківалова, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, М.П. Кучерявенка, П.В. Мельника, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, О.П. Рябченко, Н.О. Саніахметової, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи та інших. Однак багато аспектів цієї проблеми залишаються недостатньо вивченими, цілісного дослідження ще не було. Ряд досліджень проводилось ще до прийняття Конституції України [1], Кодексу України про адміністративні правопорушення [2], Кримінального кодексу України [3] та інших законів у сфері оподаткування. На сьогоднішній день у законодавстві про адміністративні правопорушення немає чіткої і вичерпної системи норм щодо відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Такі обставини, а також важливе значення адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування для підвищення рівня добровільної сплати податків свідчать про актуальність теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета магістерського дослідження полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації здійснити аналіз змісту та підстав адміністративної відповідальності за податкові правопорушення, визначити її особливості, поняття й ознаки податкових правопорушень, їх склад, систему і види, що дозволить зміцнити законність правозастосовчої практики органів податкового контролю, вдосконалити їх діяльність та сформувати пропозиції про внесення змін до діючого законодавства.

Для досягнення поставленої мети в магістерській роботі вирішуються такі основні завдання:

- виявлення і дослідження юридичної відповідальності, її різновидностей у податковому законодавстві;

- дослідження складу відповідальності у податковому праві, виявлення її підстав та принципів;

- аналіз проблем та визначення напрямків вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за податкові правопорушення;

- підготовка практичних рекомендацій по застосуванню адміністративних стягнень за порушення податкового законодавства.

Предмет дослідження складають податкове законодавство, законодавство України про адміністративні правопорушення та практика його застосування.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження, виходячи з поставленої мети і сформульованих завдань, є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, направлених на отримання повних об’єктивних і вірогідних результатів з позицій комплексного, системного та структурно-функціонального підходів, крім того застосовується діалектичний метод, історичний, структурно-логічний, порівняльно-правовий методи, метод порівняння, абстрагування, аналізу і синтезу, а також метод статистичних досліджень.

Аналіз норм чинного податкового, адміністративного, кримінального та іншого законодавства сприяв виявленню їх недоліків та формуванню пропозицій щодо вдосконалення правових норм відповідно до результатів дослідження. Під час дослідження аналогії адміністративних правових норм кримінально-правовим за правопорушення меншої тяжкості застосовувався порівняльно-правовий метод.

Теоретичну базу дослідження склали праці вітчизняних і зарубіжних вчених, що стосуються теми дослідження. При написанні магістерської використовувалися чинне законодавство України та податкове законодавство інших держав. Оскільки магістерське дослідження носить значною мірою міжгалузевий характер, його нормативна база включає, крім норм адміністративного права, джерела інших галузей українського права: конституційного, цивільного, фінансового, податкового, кримінального тощо.

У процесі дослідження теми була вивчена правозастосовча діяльність Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції та судова практика, проведено вибіркове опитування співробітників інспекції.

Наукова новизна роботи визначається тим, що вона є спеціальним комплексним дослідженням питань адміністративної відповідальності за податкові правопорушення.

В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

- здійснено комплексний порівняльний аналіз норм податкового, адміністративного та кримінального законодавства саме щодо відповідальності за вчинення податкових правопорушень;

- сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання юридичної відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування;

- досліджені ознаки адміністративного правопорушення у сфері оподаткування та сформульовано його поняття;

- запропоновано новий підхід до класифікації податкових правопорушень в залежності від об’єкта протиправного посягання;

- обґрунтовано необхідність внесення ряду змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення [2] та законів України у сфері оподаткування щодо притягнення до адміністративної відповідальності;

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які виносяться на захист, дозволяють глибше проникнути в сутність адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування та виявити їх специфіку.

Зроблені узагальнення, висновки та пропозиції можуть бути використані у подальших розробках з питань адміністративної відповідальності за податкові правопорушення, при підготовці навчальних посібників, практикумів, планів семінарських і практичних занять із адміністративного, податкового і фінансового права. Результати дослідження можуть бути використані в правотворчій діяльності при підготовці нормативних актів із питань податкової діяльності, а також у процесі правозастосовчої практики органів податкового контролю щодо застосування законодавства про адміністративні правопорушення.

Результати дослідження обговорені на нараді керівного складу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції. Практичним результатом магістерського дослідження є Методичні рекомендації щодо здійснення провадження за справами про адміністративні правопорушення (Додаток).

1. Відповідальність за порушення податкового законодавства

1.1 Юридична відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів

Гроші, як вираз власності, еквівалент будь-якого товару, є не тільки необхідною умовою існування ринкових економічних відносин, але й складають мету, ціль більшості економічних злочинів [52]. Гроші виступають як предмет злочину, коли правопорушник посягає на грошові знаки, грошові маси, що перебувають у безпосередній власності громадян, знаходяться на зберіганні в банках, у приміщеннях юридичних осіб тощо.

Цікаво знати, що самому давньому спогаду про гроші — 4500 років. Уперше про це згадується в історичних пам’ятках сучасного Іраку (держава Двуріччя).

Перші монети було відчеканено у VII ст. до н. е. в царстві Лідія (сучасна територія Турції).

Перші власні монети — златники та серебреники з’явилися на Русі наприкінці Х століття, а паперові гроші — асигнації — у 1769 році, під час правління Катерини II.

На острові Яп (у Тихому океані) гроші вироблялись із каменя й досягали в діаметрі 4 м. У Судані їхню роль виконували металеві мотиги, в Ефіопії — шматки солі, на острові Санта-Круз — купки червоного пір’я завдовжки до 10 м.

Вважають, що відомі всім "30 серебреників", які отримав Іуда за зраду І. Христа, — це сіклі (шекелі) фінікійського міста Тіра.

Гривнями називались великі срібні злитки, бруски, що служили грошовою й ваговою одиницею в Давньоруській державі. Їхня вага дорівнювала приблизно 200 г. У XIV ст. на Русі гривню витіснив рубль. У суверенній Україні гривня стала національною грошовою одиницею з 1997 року [72].

Об’єктом злочинних посягань є фінансова діяльність держави, грошово-кредитна політика як сукупність організаційних, правових заходів у галузі обігу грошей та кредиту, за допомогою яких держава формує доходну частину бюджету, регулює економічні процеси, впливає на розвиток економіки. Даний вид регулювання завжди був монополією держави, найважливішим засобом формування політики методом впливу на внутрішні та зовнішні державні економічні процеси.

Залежно від стану справ у грошово-кредитній системі держави оцінюється ефективність діяльності уряду, усієї політичної системи. На стан справ у грошово-кредитній сфері впливає і незаконний вивіз капіталу, валюти за кордон. Україна з перших кроків своєї незалежності приділяла значну увагу правовій охороні фінансово-кредитної системи та грошової маси від злочинних посягань [52]. Основи політики в цьому напрямку були закладені вже в перших законах "Про власність"[6], "Про підприємницьку діяльність" [7], "Про банки і банківську діяльність"[31], "Про систему оподаткування" [9] та інших ще у 1991 року. Окрім адміністративних заходів, було розроблено заходи кримінально-правового впливу. Кримінальний кодекс України поповнився відповідними складами злочинів в окремих статтях та доповненнях до чинних.

Сучасна практика захисту суспільних відносин засобами юридичної відповідальності громадян та юридичних осіб за правопорушення в економічній сфері свідчить про наявність суттєвих колізій інтересів, а відповідно — про наявність значної кількості злочинів та інших правопорушень, пов’язаних зі сплатою податків та інших встановлених державою платежів, зборів [59]. Зауважу, що стаття 67 Конституції України визначила: "Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом" [1]. Тобто, сплата податків — це конституційний обов’язок громадянина (а тому і юридичної особи). Цей обов’язок, точніше, ці податкові правовідносини мають не цивільно-правовий, а публічно-правовий характер і ґрунтуються на владних підпорядкуваннях однієї сторони (громадянина, юридичної особи) іншій (державі) [103]. Ці правовідносини передбачають субординацію сторін, з яких одну представляє податковий орган, що діє від імені держави і має владні повноваження, а іншу — платник податку з зобов’язанням підкоритися цій вимозі. Вимоги податкового органу і податкове зобов’язання платника податку випливають не з угоди між ними, а з закону [58].

Розуміння податку як публічно-правового обов’язку, що виникає з Конституції та інших законів, дає підстави стверджувати, що їх невиконання чи неналежне виконання повинно кваліфікуватися як діяння, яке скоюється проти держави, що в даному випадку представляє інтереси всього суспільства [50]. Конституційний обов’язок щодо сплати податку конкретизується в низці законів.

Система законів та підзаконних актів, що регулює відносини у сфері оподаткування, визначає адміністративні повноваження відповідних державних установ — збирачів податків — та зобов’язання юридичних і фізичних осіб — платників податків [55].

Важливим засобом охорони податкових правовідносин є кримінальний закон. Стаття 212 ККУ визначає юридичний склад злочину та види кримінально-правової відповідальності за діяння, пов’язані з ухиленням від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Санкція цієї статті передбачає такі види кримінального покарання, як конфіскація майна, штраф, звільнення з посади, виправні роботи, позбавлення волі. Винна особа зобов’язана, крім того, відшкодовувати завдані збитки [3].

Об’єктивна необхідність жорстких санкцій викликана значенням податків для існування держави. На сьогодні податки становлять близько 80% надходжень до Державного бюджету. Зменшення частки державного сектору в економіці ще більше посилює роль податків та їх своєчасного надходження. На жаль, правова свідомість та законослухняність фізичних та юридичних осіб в Україні перебувають не на належному рівні [70].

Юристам з економічним ухилом треба звертати увагу й на невизначеність законодавчої системи оподаткування, тимчасовість дії окремих законів, указів, постанов, необґрунтованість введення нових податків, їхніх розмірів. Великі податки викликають у юридичних осіб і громадян потребу ухилення від сплати, приховування реального прибутку. Про це часто, особливо під час виборчих компаній, говорять представники влади, включаючи і Президента України.

Нагадаю, що розмір дані, тобто податку, під час татаро-монгольської навали становив тільки четверту частину від прибутку подвір’я. Зараз розмір податку сягає 60—80% прибутку, фізичні особи сплачують 40% заробітку. А що собою являє ПДВ — податок на додану вартість — та як обґрунтувати його запровадження — ці питання порушує вже й сам Президент України.

1.2 Підстава відповідальності за порушення податкового законодавства

Порушення приписів правових норм у суспільстві має неодиничний характер і заподіює суспільству досить істотну шкоду. У цих умовах держава, видаючи норми права, визначає юридичну відповідальність суб'єктів, незалежно від їхньої волі й бажання, що має державно-примусовий характер. Особливістю таких заходів у галузі оподаткування є захист власником своїх коштів, захист державою своїх основ існування — централізованих грошових фондів [119].

Підстави юридичної відповідальності в ряді випадків розмежовують на нормативні й фактичні [91]. Як нормативні підстави відповідальності при цьому виділяється сукупність відповідних правових норм, на підставі яких встановлюється відповідальність у даній сфері відносин. До фактичних підстав відповідальності, по суті, зводять саме вчинене правопорушення, що обумовлює застосування санкцій. Природно, у цьому випадку до такої диференціації слід ставитися як до якоїсь теоретичної абстракції, оскільки таке їх розмежування можливе тільки на рівні теоретичної моделі, оскільки фактичні підстави можуть бути реалізовані за наявності нормативних. Діяння особи розглядається як правопорушення тільки в тому випадку, коли дана конструкція вкладена у відповідну правову форму, тільки в тому випадку, якщо дана дія або бездіяльність визнається правопорушенням відповідною правовою нормою.

Підставою відповідальності є винне, передбачене законом суспільно небезпечне діяння, що має певні юридичні ознаки. Як сукупність цих ознак, що визначають конкретне діяння як правопорушення, і виступає склад правопорушення [57]. Не зупиняючись докладно на аналізі правопорушення, виділимо загальні ознаки, характерні для всіх видів правопорушень, у тому числі й для податкових:

суспільна небезпека діяння;
протиправність дій або бездіяльності;
винна поведінка як результат вільного волевиявлення правопорушника;
караність.

Правовідновлені заходи забезпечують виконання платниками податків їх обов'язків по сплаті податків, а також відшкодування збитку від їх несвоєчасної або неповної сплати. Можна виділити декілька принципових вимог, якими повинні керуватися працівники податкових органів при встановленні заходів відповідальності за порушення податкового законодавства (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Перелік вимог щодо встановлення рівня відповідальності за порушення податкового законодавства

Назва вимог	Пояснення
диференціація	облік характеру порушення і ступеня небезпеки
домірність	облік форми порушення і розміру заподіяної шкоди
визначеність	вичерпний перелік ознак карних діянь
однократність	виключення множинності покарань за те саме правопорушення
індивідуалізація	облік особистості порушника, характер провини та ін.
обґрунтованість	види і розміри стягнень визначено завданнями боротьби з податковими правопорушеннями
нерепресивність	домірність видів і розмірів стягнень відносинам, що захитаються

Необхідно враховувати, що податковим законодавством може бути встановлено відповідальність безпосередньо не тільки за податкові правопорушення, але і за правопорушення, які так чи інакше торкаються норм законодавства про податки. Це належною мірою відноситься до сфери валютного законодавства, законодавства про відмивання "брудних" грошей, фіктивне банкрутство та ін. [57] .

Правопорушення є діянням людини, що може виражатися у двох варіантах поведінки: активній дії суб'єкта або юридично значимій бездіяльності. Причому така поведінка може бути віднесена до правопорушення тільки за умови її суспільної небезпеки, тобто за умови, що дією або бездіяльністю спричиняється шкода. Заподіюючи шкоду суспільству, правопорушник створює певну юридичну небезпеку або зловживає правом. Протиправність у цьому випадку саме і є юридичним вираженням суспільної небезпеки діяння, його шкідливості для суспільства. Протиправне діяння при цьому стає правопорушенням тільки у разі вільного волевиявлення правопорушника, коли воно є винною поведінкою [65]. Порушення терміну постановки на облік у податковому органі, ухилення від постановки на облік, неподання податкової декларації – найпоширеніші приклади порушень законодавчих вимог бездіяльністю. Грубе порушення щодо обліку доходів i витрат, об’єктів оподаткування може бути зроблене як дією (неправильне відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку), так і бездіяльністю (не документування і не відображення в обліку господарських операцій) [113].

Таким чином, податкове правопорушення — протиправне (здійснене на порушення податкового законодавства), винне діяння (дія або бездіяльність) особи, пов'язане з невиконанням або неналежним виконанням податкового обов'язку, за яке встановлена юридична відповідальність. Необхідно враховувати, що в цьому випадку мова йде про податковий обов'язок у широкому змісті, що включає в себе повний комплекс податкових обов'язків (по обчисленню, сплаті податків і зборів, здійсненню податкової звітності), а не винятково про сплату податкових платежів [56].

Підставою юридичної відповідальності є такі дії платника податків, що мають, по-перше, усі передбачені законодавчо ознаки карного діяння i, по-друге, усі передбачені законодавчо елементи складу правопорушення. Склад порушення податкового законодавства - це умови, закріплені в законі, при виконанні яких у сукупності діяння учасника податкових відносин оцінюється як порушення, що передбачає накладення стягнень (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Елементи складу порушення податкового законодавства

Під складом правопорушення розуміється встановлена правом сукупність ознак, за наявності яких діяння особи визнається правопорушенням, а саме: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони [59].

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, регульовані й охоронювані правом. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, що регулюють установлений порядок реалізації податкового обов'язку платником податків, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності й податкового контролю. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, що охоплюють процес формування централізованих грошових фондів.

Об'єктивна сторона правопорушення показує його вираження зовні. Зміст об'єктивної сторони утворюють протиправне діяння, його суспільно шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали. Об'єктивна сторона податкового правопорушення характеризується протиправністю дії (бездіяльності) суб'єкта, за яку встановлена юридична відповідальність. Цей елемент складу податкового правопорушення характеризує зовнішні прояви правопорушення в об'єктивній дійсності (момент здійснення (закінчення) правопорушення, спосіб, повторність тощо). Об'єктивна сторона податкового правопорушення виражає систему ознак, що зовні характеризують правопорушення.

Центральне місце серед ознак, що характеризують об'єктивну сторону податкового правопорушення, займає протиправність діяння, що виражається в дії або бездіяльності [91]. Протиправність дії означає пряму заборону на її здійснення відповідною нормою податкового законодавства або здійснення даної дії у формі, що суперечить припису правової норми. У цьому випадку протиправність може проявлятися щодо будь-якого видового податкового обов'язку (відсутність податкового обліку; сплата податку із затримкою або в меншому розмірі; ненадання податкової звітності тощо). Бездіяльність є протиправною у тому випадку, якщо обов'язок активних дій прямо передбачений податковим законодавством, а особа, незважаючи на це, відмовляється їх здійснювати. Як приклад можна навести практично переважну частину обов'язків як самих платників податків, так і податкових агентів.

Суб'єктом правопорушення визнається деліктоздатна, осудна особа, що досягла певного віку, на яку відповідно до чинного законодавства може бути покладена юридична відповідальність [53].

Виділення осіб як суб'єктів податкового правопорушення припускає наявність у них певних ознак. Насамперед, мова йде про наділення їх певними правами й обов'язками, спеціальним статусом, пов'язаним з оподаткуванням і закріпленим податковим законодавством. Найчастіше в цьому випадку мова йде про представників зобов'язаної сторони податкових правовідносин (платників податків, податкових представників податкових агентів).

Як умови, необхідні для визнання особи суб'єктом податкового правопорушення, виділяються також досягнення певного віку й осудність [106]. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ст. 107 Податкового кодексу Російської Федерації фізична особа може бути притягнута до податкової відповідальності з 16-літнього віку [100]. Даний акцент законодавця означає неможливість застосування податкових санкцій до особи, що не досягла зазначеного віку. Хотілося б звернути увагу на те, що навряд чи логічно пов'язувати досягнення повної податкової дієздатності саме із цим віком. Логічніше в цьому випадку виходити з того моменту, коли фізична особа зможе своїми діями реалізовувати усі права й обов'язки, пов'язані з оподаткуванням, по всіх податках і зборах. У цьому випадку, природно, мова йде й про прибуткові податки, пов'язані з певними видами діяльності, участь у яких обмежена 18-літнім віком, і про майнові податки, обов'язок по яких може виникнути тільки з 18-літнього віку (наприклад, податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів тощо). У ряді випадків особа у віці до 18 років не може мати доходу як джерела сплати податку з майна, що належить йому на праві власності.

Що стосується осудності, то в цьому випадку мова йде про здійснення діяння, що містить ознаки податкового правопорушення платником податків - фізичною особою, що перебувала в момент його здійснення в стані, у якому ця особа могла усвідомлювати свої дії й керувати ними [104].

Не торкаючись загальних підходів до оцінки суб'єкта податкового правопорушення, необхідно більше деталізувати особливості суб'єктного складу при податкових правопорушеннях юридичними особами. По-перше, мова може йти про колектив працівників; про посадових осіб підприємства - платника податків; про власників юридичної особи. По-друге, навряд чи доречна абсолютна кореспонденція цивільно-правових і податкових норм, підходів. З одного боку, філія розглядається як внутрішня складова ланка юридичної особи й усі її зобов'язання входять у зобов'язання юридичної особи. З іншого боку, законодавство допускає ситуації, коли філія має у своєму розпорядженні окремий розрахунковий рахунок і баланс і може формувати самостійне податкове зобов'язання [119]. І, по-третє, навряд чи має сенс пов'язувати податкову деліктоздатність виключно з досягненням певного віку фізичних осіб. Необхідно враховувати й певні умови (події). Наприклад, дитина шести років може одержати гонорар (знятися у фільмі, написати музику тощо) і обов'язок по прибутковому податку необхідно виконати у відносно короткий період часу. Звичайно, для цього є інститут податкового представництва (на жаль, поки не розроблений), але це тільки половинчасте рішення.

Суб'єктами податкових правопорушень розглядаються й організації, в силу володіння ними спеціальним статусом при реалізації податкових обов'язків [91]. При цьому важливо мати на увазі деякі моменти. По-перше, якщо мова йде про реалізацію податкових обов'язків юридичної особи, які здійснюються через філії, суб'єктом відповідальності залишається юридична особа. Філія або відокремлений підрозділ може стати суб'єктом податкового правопорушення тільки в тому випадку, якщо вона буде реалізовувати власний обов'язок, маючи для цього всі фактичні (окремий розрахунковий рахунок, самостійний баланс) і нормативні підстави. І, по-друге, порушення податкового законодавства юридичними особами проявляється в протиправній поведінці їхніх посадових осіб або представників, які, фактично, й розглядаються як суб'єкти правопорушень [102].

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризує внутрішній бік правопорушення (на відміну від об'єктивної сторони, що деталізує зовнішній прояв правопорушення), що відображає індивідуальну волю особи, спрямовану на досягнення певних цілей, що конкретизує психічні процеси, які відбуваються в її свідомості. Із суб'єктивної сторони правопорушення характеризується наявністю провини (психічним ставленням особи до вчиненого). Ступінь її разом з мотивам, метою правопорушення залежить від характеру оцінки правопорушником своїх діянь, передбачення їх суспільна небезпечних наслідків.

Провина як психічне ставлення суб'єкта до протиправного діяння і його наслідків обумовлює різне сполучення інтелектуальних і вольових начал провини, реалізацію її за допомогою свідомості й волі. Виходячи із цього, законодавчо визначаються дві форми провини: умисел і необережність. Податкове правопорушення визнається здійсненим умисно якщо особа, що його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій (бездіяльності), бажала або свідомо допускала настання шкідливих наслідків таких дій (бездіяльності). Податкове правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, його що вчинила, не усвідомлювала протиправного характеру своїх дій (бездіяльності) або шкідливого характеру наслідків, що виникли внаслідок цих дій (бездіяльності), хоча повинна була й могла це усвідомлювати [100].

Визначення форми провини маже ускладнюватися відносно юридичних .осіб. У цьому випадку податкове правопорушення організацій може розглядатися як наслідок неправомірного поводження декількох осіб [91]. Провина останніх також може реалізовуватися в різних формах і передбачати сполучення різних форм відповідальності.

Характеризуючи у зв'язку із цим податкове правопорушення, важливо врахувати певний комплексний, стиковий характер норм. Не всі дії посадових осіб при податковому обліку, інших формах організації оподаткування можуть утворити склад податкового правопорушення. До податкових відносяться тільки ті правопорушення, які торкаються податкової системи, безпосередньо оподаткування. Наприклад, падання посадовими особами документів, що незаконно змінюють податковий обов'язок, розглядається як посадове, а не податкове правопорушення.

Законодавчо закріпити конкретні склади податкових правопорушень доцільно по двох напрямах:

матеріальні склади, пов'язані в основному із приховуванням або заниженням доходу, прибутку;
формальні склади, що полягають в неподанні або несвоєчасному поданні податковому органу необхідних документів [65].

Такий розподіл дозволить сформувати загальні підходи при диференціації санкцій, закласти певні, стійкі критерії. Так, по матеріальних складах мова може йти про розмір прихованого або заниженого прибутку, доходу, залежно від чого й варіювалися б санкції й навіть вид відповідальності. По формальних складах подібним критерієм може бути строк затримки документів, їхній характер.

1.3 Класифікація податкових правопорушень

Класифікація податкових правопорушень може здійснюватися за різними критеріями [92].

1) Залежно від галузей і характеру відповідальності (санкцій):

кримінальні;
адміністративні;
фінансові;

2) Залежно від ступеня суспільної небезпеки:

податкові злочини;
податкові провини.

Хотілося б звернути увагу на те, що поділ податкових правопорушень залежно від ступеня суспільної небезпеки на злочини й провини, фактично переплітається з попереднім критерієм, що передбачає галузеву класифікацію, відповідно до якого злочини кваліфікуються за кримінально-правовими нормами, тоді як провини - за адміністративними й фінансово-правовими нормами.

3) Залежно від об'єкта - пов'язані із:

приховуванням об'єкта оподаткування;
заниженням об'єкта оподаткування;
відсутністю обліку об'єкта оподаткування або веденням його обліку з порушенням установленого порядку; несвоєчасною сплатою податку;
неподанням документів і іншої інформації тощо.

Можлива й більш вузька класифікація податкових правопорушень. Як такі підстави може бути виділений поділ податкових правопорушень:

а) за суб'єктним складом:

податкові правопорушення, вчинені винятково фізичними особами;
податкові правопорушення, вчинені тільки організаціями;
податкові правопорушення, що передбачають змішаного суб'єкта відповідальності й здійснювані як фізичними особами, так і організаціями;

б) за особливостями статусу суб'єкта правопорушення:

податкові правопорушення, вчинені платниками податків і зборів (обов'язкових платежів);
податкові правопорушення, вчинені податковими агентами;
податкові правопорушення, вчинені банками;
податкові правопорушення, вчинені іншими зобов'язаними особами;

в) за особливостями об'єктивної сторони податкового правопорушення:

податкові правопорушення, вчинені діями суб'єктів правопорушень;
податкові правопорушення, вчинені в результаті бездіяльності;
податкові правопорушення, вчинені як результат сукупності дії й бездіяльності тощо [55].

В основі критеріїв класифікації податкових правопорушень лежать особливості, які й дозволяють віднести конкретне правопорушення до певного виду.

1. Кількісні:

строк ухилення, неподання звітності по податках і зборах;
розмір несплачених, прихованих сум податків, зборів.

2. Якісні – обставини, що характеризують суспільну небезпеку правопорушення. Одним з основних критеріїв у цій галузі законодавець звичайно виділяє форму провини. Так, умисне неподання, ухилення від подачі податкової декларації карається відповідно до кримінального законодавства; ненавмисне (через недбайливість тощо) - припускає більш м'які санкції. Наприклад, відповідно до кодексу внутрішніх державних доходів США, запізнення з подачею податкової декларації може кваліфікуватися як кримінальний злочин (місдимінор). У випадку доведення в суді, що податкова декларація не була подана умисно, можливе позбавлення волі на строк до 1 року. Якщо ж буде доведено, що платник умисно намагався ухилитися шляхом подання помилкової декларації, то злочин відноситься до категорії фелоній, і обвинувачуваний може бути засуджений до позбавлення волі на строк 5 років [46].

Розглянемо докладніше види відповідальності за вчиненні порушення податкового законодавства України. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства являє собою заходи адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, що містять осуд винного і його діяння та негативні наслідки для правопорушника. Особливостями адміністративних санкцій є [47]:

відсутність тяжких правових наслідків;
застосування відносно менш тяжких податкових правопорушень (провинам);
адміністративні санкції не спричиняють судимості.

Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення - винної умисної або необережної дії або бездіяльності, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Такі діяння закріплені Кодексом України про адміністративні правопорушення [2].

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті громадяни й посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства. Адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли до моменту здійснення правопорушення шістнадцятирічного віку, осудні [105].

Із всіх видів адміністративних стягнень податковим органам надане право використовувати адміністративний штраф. Розмір його визначається в межах, встановлених за здійснення відповідних правопорушень, у сумах, кратних певному показнику (мінімальному розміру заробітної плати, неоподатковуваному мінімуму доходів). Розмір штрафу залежить від періодичності здійснення правопорушень: так, при здійсненні протягом року після накладення адміністративного штрафу такого ж правопорушення розмір штрафу, що накладається повторно, зростає.

При накладенні такого стягнення законодавець диференціює поняття "момент здійснення" залежно від типу правопорушень. Для звичайних правопорушень при обчисленні строку накладення стягнення таким є момент здійснення правопорушення. При здійсненні триваючого правопорушення - момент його виявлення [83]. Триваючими правопорушеннями визнаються такі, які характеризуються безперервним здійсненням єдиного складу певного діяння. Строк, протягом якого може бути накладене стягнення, той самий в обох випадках - два місяці.

Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства передбачає застосування покарання уповноваженим органом щодо платника податків за здійснення податкового правопорушення в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів по забезпеченню грошових надходжень до бюджету [61]. Дуже часто між фінансовою й адміністративною відповідальністю ставлять знак рівності. Однак, видимо, така позиція вимагає докладної аргументації. Уявляється, що фінансова відповідальність відрізняється від адміністративної, що застосовується за вчинення податкових правопорушень, за таких підстав. По-перше, вони розрізняються за суб'єктом (якщо при адміністративній - це тільки фізичні особи, то при фінансової - і юридичні, і фізичні). По-друге, адміністративна відповідальність реалізується (більш точно) у грошовій формі, тоді як фінансові санкції значно ширше грошових. По-третє, фінансова відповідальність за податкові правопорушення заснована на податковому примусі, що характеризується специфічними рисами [95].

Відповідальність за порушення податкового законодавства реалізується шляхом:

стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу до бюджету у формі податку;
штрафу (накладається податковим органом);
пені, стягуваної із платника за затримку сплати податку.

При цьому важливо розмежовувати пеню й штрафи, з огляду на те, що пеня розглядається як компенсація втрат державного й іншого бюджетів у результаті недоодержання податкових надходжень у строк при затримці сплати податку, заснована на обов'язковому й примусовому характері податкових платежів [110].

Механізм сплати сум, нарахованих податковим органом за порушення податкового законодавства, регулюється конкретними нормативними актами, що характеризують окремі види податків або відповідальність платників податків. Детальніше цей механізм конкретизувався з 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів"[41]. У ньому підкреслювалося, що відстрочені й розстрочені суми повинні були сплачуватися з нарахуванням пені в повному або зниженому обсязі або без нарахування пені відповідно до рішення органу, що надав відстрочку або розстрочку платежу. На відстрочені або розстрочені суми нараховувалася пеня, якщо інше не було передбачено в рішенні про відстрочку.

Якісного розвитку регулювання даних відносин одержало із прийняттям у 2000 році Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"[29]. Ст. 17 даного Закону, закріплюючи штрафні санкції, співвідносить їх з різними видами податкових правопорушень. До них відносяться:

порушення строків подачі податкової декларації;
заниження або завищення суми податкового зобов'язання; несплата погодженої суми податкового зобов'язання;
відчуження активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, тощо.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері оподаткування, характеризується деякими особливостями:

суб'єктами є фізичні особи (платники податків або посадові особи);
регулюється кримінально-правовими нормами;
здійснюється тільки в судовому порядку;
характеризується певними процесуальними особливостями.

До прийняття нового Кримінального кодексу України такі діяння кваліфікувалися за ст. 1482 Кримінального кодексу України. Із прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України кількість видів злочинів у сфері оподаткування розширилася. Так, до них відносяться діяння, що підпадають під дію ст.212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" і ст.216 "Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних або підроблених марок акцизного збору або контрольних марок"[3].

Якщо поняття об'єкта й суб'єкта податкового злочину не викликає особливих проблем, то елементи характеристики суб'єктивної сторони такого злочину більш складні при конкретизації. Законодавче регулювання форми провини не дозволяє визначити, з якою формою провини відбувається приховування об'єкта оподаткування [88]. Деякі ґрунтуються на граматичному тлумаченні, тобто виходять із того, що приховання припускає усвідомлення суб'єктом того факту, що він приховує об'єкт або його частину, бажає вчинити й здійснює це діяння в активній формі.

1.4 Заходи відповідальності за податкові правопорушення

Попередження податкових правопорушень не завжди досягає своєї мети, тому особливого значення набуває регулювання покарання за здійснення податкових провин і злочинів, використання заходів примусу. Реалізація цього досягається за рахунок застосування санкцій.

Застосування санкцій за податкові правопорушення в Україні відображає трохи невизначену ситуацію в законодавчому регулюванні даних відносин [63]. Як на рівні норм законодавства, так і в галузі наукових досліджень дуже часто як синоніми використовуються кілька понять, між якими навряд чи логічно ставити знак рівності. У цьому випадку мова йде про поняття "фінансова санкція", "податкова санкція", "штрафна санкція". Податкове законодавство не відрізняється визначеністю в цій сфері, і при аналізі даної проблеми необхідно враховувати деякі моменти. Насамперед, доречно виходити зі співвідношення фінансової й податкової санкції як родового й видового поняття, враховувати їх єдину правову природу, відмінності на рівні галузевого й інституціонального регулювання [48]. Використання ж поняття "штрафна санкція" видається не зовсім вдалим. У цьому випадку має місце певне дублювання, тавтологія понять, коли штраф, що є за природою своєю санкцією, виступає в назві статті ще під одним занадто загальним, приблизним і, по суті, беззмістовним поняттям [52].

Характеризуючи зміст санкції за податкові правопорушення, необхідно мати на увазі, що в якості такої, фактично, мова йде про штраф. Природно, штрафи використовуються в системі способів примусу, однак вони, в основному, виконують роль гарантій, способів забезпечення виконання податкового обов'язку. У якості таких і вводяться в податковому законодавстві інститути адміністративного арешту активів, пені тощо. Необхідно враховувати при цьому те, що пеня стягується незалежно від причин затримки податкового платежу й не звільняє платника від податкової відповідальності.

Система штрафних санкцій за порушення податкового законодавства одержала певне впорядкування в Україні з 2001 року. Із прийняттям 21 грудня 2000 року Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платників податків у відповідності зі ст. 17 даного Закону, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, установлюваних окремим законодавством. Штрафні санкції при цьому накладають контролюючими органами й самостійно нараховуються й сплачуються платниками податків [29].

Платник податків, що не подає податкову декларацію в строки, встановлені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку. Щодо фізичних осіб, які займають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних дій відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом заняття такої посади, штраф застосовується в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке непредставлення або затримку.

У разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового обов'язку платника податків, платник податків сплачує штраф у розмірі 10% суми податкового обов'язку за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового обов'язку й не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Деталізовано систему штрафів при донарахуванні суми податку податковим органом, які досягають 25% такої суми.

Законодавчо закріплена й досить специфічна ситуація, коли платник податків (посадова особа платника податків) засуджений за здійснення злочину, пов'язаного з ухилянням від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового обов'язку у великих розмірах. Такий платник податків сплачує штраф у розмірі 50% від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Заниженням податкового обов'язку у великих розмірах вважається сума недоплати, що встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України [3].

У разі якщо платник податків не сплачує погоджену суму податкового обов'язку протягом граничних строків, то такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у наступних розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, що спливають за останнім днем граничного строку сплати погодженої суми податкового обов'язку, - у розмірі 10% такої суми;
при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, що спливають за останнім днем граничного строку сплати погодженої суми податкового обов'язку, - у розмірі 20% такої суми;
при затримці понад 90 календарних днів, що спливають за останнім днем граничного строку сплати погодженої суми податкового обов'язку, - у розмірі 50% такої суми [29].

При відчуженні активів, що перебувають у податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу, якщо одержання такої згоди є обов'язковим, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі 100% суми податкового боргу, за яким виникло право податкової застави. У разі якщо платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або провадить грошові виплати без попереднього нарахування й сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування й сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми обов'язку такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платників податків від адміністративної або кримінальної відповідальності й/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

В окремих випадках, коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового обов'язку, а також самостійно погашає суму недоплати й штраф у розмірі 10% суми такої недоплати, штрафи, а також адміністративні штрафи, які відповідно до законодавства накладаються на платника податків (його посадових осіб) за відповідні правопорушення, не застосовуються [29].

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулася недоплата податкового обов'язку;

б) судом установлене вчинення посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків злочину, що проявився у ухиленні від сплати зазначеного податкового обов'язку;

На відміну від фінансової відповідальності, за яке передбачене тільки грошове стягнення, за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення [2]:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Таким чином, за порушення податкового законодавства діючим законодавством України передбачена кримінальна, фінансова та адміністративна відповідальність. Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер. Зміст компенсаційної ознаки полягає в необхідності відшкодування збитків держави та органів місцевого самоврядування внаслідок неотримання надходжень податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів [62]. Поряд із цим застосування відповідальності спрямовано на покарання конкретного правопорушника (платника податків, податкового агента) у зв'язку з невиконанням ним покладеного на нього обов'язку, а також на попередження податкових правопорушень. Отже, відповідальність за порушення додаткового законодавства поєднує різні моделі (конструкції) юридичної відповідальності; право відновлювальну (компенсаційну) та штрафну (каральну). Для право відновлювальної відповідальності істотно важливим є визначення існуючих обов'язків правопорушника та їх, у разі необхідності, примусове здійснення. Для штрафної — правильна кваліфікація правопорушення, індивідуалізація покарання або стягнення, реалізація застосованих до правопорушника заходів примусу, звільнення його від відповідальності у разі, якщо її цілі досягнуто [109].

2. Адміністративна відповідальність у податковому праві

2.1 Адміністративна відповідальність у податковому праві на сучасному етапі

Придбання Україною статусу суверенної держави зумовило необхідність створення власної податкової системи. У 1991 році ухвалюється Закон "Про систему оподаткування в Україні" [9], що передбачає уніфікацію системи податків — введення єдиних податків для юридичних осіб всіх форм власності і розмежування податків і зборів по двох рівнях: загальнодержавні податки і платежі; місцеві податки і збори.

2 лютого 1994 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про систему оподаткування", що закріплює види загальнодержавних податків і інших обов'язкових платежів, що стягуються на всій території України і місцеві податки і збори. Проте цей варіант не сприяв виходу економіки з кризисного достатку. Перехід до економіки ринкового типа зумовив внесення змін до механізму оподаткування. 18 лютого 1997 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" (Закон в новій редакції), який визначив принципи побудови системи оподаткування; податки, збори і обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

З метою створення оптимальної податкової системи, що чітко відображає повноваження держави і платників податків, в грудні 1996 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про основні направлення податкової політики", якою була передбачена підготовка і введення Податкового кодексу України до 1 січня 1998 року [107]. Податковий кодекс не був прийнятий Верховною Радою України і до кінця 2008 року.

Проте урядом України з метою створення умов для базових галузей економіки, зокрема, для сільського господарства, як експеримент був підготовлений проект закону і 17 грудня 1998 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" на період з 1 січня 1999 року до 1 січня 2004 року. Цей закон замість 12 податків, зборів і обов'язкових платежів що сплачуються, встановив один фіксований сільськогосподарський податок. Практика вживання норм цього закону показала позитивні результати в економіці галузі.

Для громадян-підприємців без створення юридичної особи Законом України від 13 лютого 1998 року "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про прибутковий податок з громадян" введено фіксований податок. Підприємцеві дано право самостійно переходити на оподаткування по фіксованому податку шляхом придбання патенту при дотриманні певних умов. Вартість патенту визначається органами місцевої самоврядності в межах від 20 до 100 гривень, встановлених вказаним Законом.

Для підтримки і стимулювання розвитку в країні малого підприємництва і розширення бази оподаткування Указом Президента України від 3 липня 1998 року, із змінами, внесеними 28 червня 1999 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" — юридичним і фізичним особам був введений єдиний податок замість всіх сплачуваних раніше податків [37].

Процес адміністрування своєчасності і повноти сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджетів всіх рівнів і державні цільові фонди покладений на Державну податкову службу (рис.2.1).

Система органів Державної податкової служби представлена: Державною податковою адміністрацією; Державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. У містах і районах — Державною податковою інспекцією.

У складі органів державної податкової служби є спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями — податкова міліція.

Органи податкової служби: здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю числення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державні цільові фонди податків, зборів, обов'язкових платежів; вносять пропозиції законодавчим органам по вдосконаленню законодавства, розробляють інструкції і методичні рекомендації по вживанню норм в межах чинного законодавства; роз'яснюють платникам податків законодавство по питаннях оподаткування; формують і ведуть Державний реєстр фізичних осіб — платників податків і Єдиний банк даних про юридичних осіб — платниках податків.

Податкова міліція в межах своєї компетенції розкриває зловживання і правопорушення, розслідує їх, припиняє і оформляє справи в судові органи [10].

З метою вдосконалення механізму стягування податків, зборів і обов'язкових платежів Верховна Рада України 21 грудня 2000 року ухвалила Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" [29].

Враховуючи велику кількість претензій платників податків на багаточисельні перевірки діяльності суб'єктів, безакцептне списання не внесених в строк податків і платежів, законом встановлений круг контролюючих органів і сфера діяльності, що перевіряється. Відмінено безакцептне списання недоїмки по податках і платежах, яка повинна стягуватися лише по рішенню суду [76]. Платник податків отримав право самостійно визначати черговість і форми задоволення претензій кредиторів за рахунок своїх активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

В той же час держава цим законом підсилює відповідальність платника податків за несвоєчасне погашення зобов'язань по податках, зборах і внесках до державних цільових фондів. Відповідальність встановлена шляхом введення застави, адміністративного арешту і фінансових санкцій у формі пені, штрафних санкцій за непредставлення або несвоєчасне представлення декларацій, за затримку погашення зобов'язань залежно від часу затримки [80].

При цьому всі три види штрафних санкцій застосовуються за наявності підстав, паралельно.

На сучасному етапі розвитку держави, зміцнення законності та додержання громадянами Конституції і законів України, виховання у них поваги до прав, честі та гідності співгромадян, сумлінного виконання своїх обов'язків суттєво зростає значення адміністративної відповідальності, спрямованої на забезпечення законності та правопорядку в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.

Адміністративна відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та юридичних осіб, установлений законодавчими актами. Адміністративну відповідальність можна визначити і як реалізацію адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян і юридичних осіб, що вчинили правопорушення [73].

Від інших видів відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється тим, що об'єктом охорони виступають суспільні відносини, які регулюються не лише адміністративним правом, а й іншими галузями права.

До прийняття чинного нині Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) законодавство України не містило визначення адміністративного правопорушення, воно зустрічалося лише в науковій літературі [77]. У рамках законодавства колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення вперше було викладено в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, прийнятих 23 жовтня 1980 р.

До адміністративної відповідальності притягується особа, що вчинила адміністративне правопорушення. Загальне визначення адміністративного правопорушення наведено в ст.9 КУпАП, згідно з яким адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [2].

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Статтею 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень передбачено такі адміністративні стягнення [2]:

попередження як захід адміністративного стягнення, яке виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;

штраф – грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат з реалізації вилученого предмета;

конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею);

адміністративний арешт, який установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб та призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Одночасно із введенням 4 грудня 1990 року Закону України №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" податковим органам надано право накладати адміністративні штрафи [10]:

- на службових осіб підприємств, установ і організацій, винних у приховуванні (заниженні) прибутку (доходу) або приховуванні (необчисленні) інших об'єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку або веденні його з порушенням установленого порядку і перекрученні бухгалтерських звітів, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та інших платежів у бюджет, - у розмірі середньомісячної заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року, - у розмірі двох середньомісячних плат;

- на громадян, винних у порушенні порядку заняття індивідуальною трудовою діяльністю, або тих, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, щодо якої є спеціальна заборона, а також на громадян, винних у відсутності обліку доходів або у веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларації перекручених даних, - у розмірі середньомісячного доходу, що підлягає оподаткуванню, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - в розмірі двох середньомісячних доходів, що підлягають оподаткуванню;

- на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій, а також громадян, які не виконують перелічених у пунктах 2 - 5 цієї ж статті вимог державних податкових інспекцій та їх службових осіб, - у розмірі відповідно середньомісячної заробітної плати і середньомісячного доходу, що підлягає оподаткуванню;

Надалі ця норма закону мала неодноразові зміни та доповнення, але суттєві зміни відбулися у 2005 році, коли Законом України від 12.01.05 №2322-ІV повноваження податкових органів щодо притягнення до адміністративної відповідальності стали регулюватися лише Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, на сьогодні органи податкової служби мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадку (табл.2.1):

Таблиця 2.1. Статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідальність за складання яких покладено на податкові органи

№ п/п	Стаття КУпАП	Органи, що мають право складати протокол	Підстава (ст. КУпАП)	Органи, що мають право розглядати справу	Підстава (ст. КУпАП)
1	Ст.51²	Органи ДПС	Абз.24 п.1 ч.1 ст.255	Місцеві (районі) суди	Ст.221
2	Ст.155¹	Органи ДПС	Абз.24 п.1 ч.1 ст.255	Місцеві (районі) суди	Ст.221
3	Ст.ст. 163¹–163⁴	Органи ДПС	Абз.24 п.1 ч.1 ст.255	Місцеві (районі) суди	Ст.221
4	Ст.164	Органи ДПС	Абз.24 п.1 ч.1 ст.255	Місцеві (районі) суди	Ст.221
5	Ст.164¹	1. Органи ДПС 2. Органи МВС 3. Фінансові органи	1. Ч.2 ст.255 2. Абз.1 п.1 ч.1 ст.255 3. Абз.12 п.1 ч.1 ст.255	Органи ДПС	Ст.234²
6	Ст.164⁵	Органи ДПС	Абз.24 п.1 ч.1 ст.255	Місцеві (районі) суди	Ст.221
7	Ст.166⁶	Органи ДПС	Ч.2 ст.255	Органи ДПС	Ст.234²
8	Ст.177²	Органи ДПС	Абз.24 п.1 ч.1 ст.255	Місцеві (районі) суди	Ст.221

2.2 Характеристика адміністративної відповідальності у податковому праві

У попередній частині ми розглянули повноваження органу державної податкової служби при складанні протоколів про адміністративні правопорушення. Зупинимося більш детально на кожній з них.

Стаття 51². Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Так, незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх використання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, – тягне за собою накладання штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1]. Суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, користі моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Відносини щодо створення і використання об’єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України [4], Законами України "Про авторське право і суміжні права" [19], "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" [17], "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" [15], "Про охорону прав на промислові зразки" [16], "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" [25], "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних" [27] низкою інших правових актів.

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп’ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури; 10) фотографічні твори, зокрема, твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, зокрема, твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації. Карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у п.1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. Суб’єктами авторського права є автори зазначених творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Об’єктом цього правопорушення є майнові та немайнові права суб’єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст.ст.14, 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" права авторів поділяються на особисті немайнові ат майнові [19]. Автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення незалежно імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, створенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб’єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора на дозвіл чи заборону використання твору іншими способами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке публічне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер; 11) імпорт примірників торів. Цей перелік не є вичерпним. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. За винятком визначених законодавством випадків, автор має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватись у формі одноразового платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюється в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у незаконному використанні об’єктів права інтелектуальної власності, привласненні права на цей об’єкт або іншого умисного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом. Адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності настає у випадку, коли зазначені дії не спричинили матеріальної шкоди у великому розмірі. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вартість примірників незаконного відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп’ютерних програм і баз даних, об’єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому або особливо великому розмірі, утворюють склад злочину, передбаченого ст.176 Кримінального кодексу України [3].

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчинене тільки з умислом. Суб’єктом цього правопорушення можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни.

В умовах розвитку ринкової економіки активне залучення об’єктів авторського права і суміжних прав до господарського обігу України викликало цілий комплекс проблем, які полягають у неспроможності одних осіб відстоювати свої права, небажанні інших - сплачувати їм винагороду за використання прав, пов’язаних з об’єктами авторського права та (або) суміжних прав, і - звичайно - прагненні третіх осіб отримувати величезні прибутки від зіткнення цих інтересів.

Відповідно до оцінок Міжнародної спілки захисту інтелектуальної власності збитки приватних осіб та всесвітньо відомих компаній від усякого роду піратських актів в Україні і на європейській території СНД досягла катастрофічних розмірів. Злочинці та організовані злочинні групи за рахунок порушень авторського права і суміжних прав в Україні отримують прибуток, який вимірюється сотнями мільйонів доларів США на рік, уникаючи при цьому переважно належних мір покарання за вчинене.

На думку вітчизняних та зарубіжних експертів, найбільш значними порушеннями закону є порушення, пов’язані із тиражуванням та поширенням контрафактної аудіовізуальної продукції, а також поширенням та використанням неліцензійного комп’ютерного програмного забезпечення.

Як наголошують представники всесвітньо відомої на ринку комп’ютерів компанії "Майкрософт" в Україні, більшість користувачів комп’ютерних програм не може похвалитися законослухняністю, оскільки використовують програми "Майкрософт", що розповсюджуються без згоди правовласника, тобто із порушенням авторських прав компанії "Майкрософт".

Сучасний рівень інтелектуального піратства за обсягами його поширення та розмірами шкоди, яка завдається, можна вважати фактично однією із особливо небезпечних нових форм злочинного бізнесу. Це зумовлює, зокрема, нагальну потребу в активізації оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ у сфері кримінально-караних порушень авторського права і суміжних прав.

Проблема відсутності ефективної кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав в Україні набули на міжнародному рівні резонансного характеру. За ініціативою Міжнародного альянсу інтелектуальної власності Україну було внесено до "Списку 301". Відповідно до цього списку Офіс торгівельного представника США визначає країни, котрі не забезпечують адекватний та ефективний захист прав інтелектуальної власності або відмовляються від надання справедливого та рівноправного доступу до свого ринку американських товарів, що містять інтелектуальну власність. Не випадково міжнародні оглядачі вважають вихід із вказаного списку одним із пріоритетних завдань держави. Цьому має сприяти, зокрема, і якнайшвидше вдосконалення кримінального законодавства щодо охорони авторського права і суміжних прав [114].

Останнім часом, враховуючи ситуацію, що склалася, перед органами внутрішніх справ були поставлені чіткі завдання забезпечення конституційних прав людини і громадянина на захист їх інтелектуальної власності в цілому, а авторського права і суміжних прав зокрема, та застосування адекватних жорстких заходів із метою усунення наведених кримінальних факторів у цій сфері.

У ході пошукової роботи працівники органів внутрішніх справ виявили, що основним джерелом надходження піратської продукції на ринок України є підприємства Російської Федерації. Ця продукція потрапляє до України переважно нелегально залізничним та автомобільним транспортом. Слід звернути увагу ще на одну важливу проблему, яка стосується появи нових способів електронного запису інформації. Йдеться про обладнання, яке дозволяє дуже швидко записувати інформацію одночасно на 20-30 дисках. Такі міні-заводи із тиражування компакт-дисків - комп’ютери можна розмістити у звичайній кімнаті - дозволяють випускати невеликі тиражі у домашніх умовах. Звичний завод сховати важко, до того ж його діяльність можна контролювати. А як контролювати ці підпільні студії?

За даними працівників МВС України соціально-економічні чинники є головними серед причин, які обумовлюють високий рівень піратства в Україні. Насамперед, слід зважати на високу прибутковість цього виду злочинного бізнесу: із кожного проданого піратського музичного компакт-диску можна отримати 2,5 долара США доходу, що у цілому по Україні становить приблизно 20 млн. доларів США на рік. Незаконні доходи від реалізації піратських DVD-дисків є ще більшими.

Негативно впливає на ситуацію також повільне законодавче врегулювання правовідносин у цій сфері. Створення нормативно-правової бази, яка відповідає міжнародним вимогам, завершено лише наприкінці 2003 року. До лояльного ставлення щодо піратської продукції спонукає також низький рівень життя більшості населення України.

Щоправда, з’явилася тенденція до зменшення поширення неліцензійного програмного забезпечення на компакт-дисках. Серйозні користувачі - державні установи, банківські структури, цілі галузі економіки тощо почали системно легалізувати програмне забезпечення своїх підприємств.

Утім, доходи порушників не йдуть у жодне порівняння із мірою адміністративної відповідальності за статтею 51² КУпАП, яка передбачає штраф у розмірі 170 гривень та конфіскацію лише контрафактних дисків. Це не є настільки великими втратами, щоб наступного дня знову не торгувати неліцензійною продукцією [78].

Отже, авторському праву і суміжним правам в Україні повинно бути віддано найвищий пріоритет кримінально-правової охорони, який має базуватись на засадах Конституції та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Врешті-решт, Кримінальний закон повинен адекватно реагувати на такі масові посягання.

Стаття 155¹. Порушення порядку проведення розрахунків. Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчиненні особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від шести до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом правопорушень є суспільні відносини у сфері здійснення розрахункових операцій. Стаття 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначає, що розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення від розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця [21].

Фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та (або) в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (надані послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб’єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти повинні застосовуватися Реєстратори розрахункових операцій. Реєстратор розрахункових операцій – пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (надані послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та (або) реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп’ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Електронний контрольно-касовий апарат – реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування найменування і ціни товарів (послуг) та облік їх кількості, друкування розрахункових та інших звітних документів. До електронних контрольно-касових апаратів належать також торгівельні автомати або інше подібне устаткування, що призначене для операцій з продажу товарів (послуг) без видачі покупцю чека, іншого звітного документа за готівкові кошти чи їх замінники – жетони, картки платіжних систем або інші замінники грошей, без участі фізичної особи, яка контролює здійснення оплати таких товарів (послуг). Комп’ютерно-касова система – реєстратор розрахункових операцій, виконаний із застосуванням комп’ютерних засобів, який додатково виконує технологічні операції, визначені сферою його застосування, і забезпечує друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний контрольно-касовий реєстратор – реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує облік кількості реалізованих товарів (послуг) найменування, друкування розрахункових та інших звітних документів. Електронний таксометр – реєстратор розрахункових операцій, який додатково забезпечує попереднє програмування тарифів за проїзд та облік вартості наданих послуг з перевезень пасажирів. Автомат з продажу товарів (послуг) – реєстратор розрахункових операцій, який в автоматичному режимі здійснює видачу (надання) за готівкові кошти або із застосуванням платіжних карток, жетонів тощо товарів (послуг) і забезпечує відповідний облік їх кількості та вартості.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та (або) в безготівковій формі при продажу товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані [21]: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуг) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; 3) застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Держаного реєстру реєстраторів розрахункових операцій з додержанням встановленого порядку їх застосуванням; 4) забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції і програмного забезпечення; 5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України; 6) забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення; 7) подати вати до органів державної податкової служби звітність, пов’язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця; 8) реалізовувати товари за умови наявності цінника на товар у грошовій одиниці України; 9) щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій; 10) друкувати на реєстраторах розрахункових операцій контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років; 11) проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів та обліку їх кількості; 12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та (або) за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів; 13) забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки – загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; 14) вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку; 15) надавати покупцю товарів за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України "Про захист прав споживачів" [8]. Порушення значених правил є об’єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч.1 ст.155¹. До того ж розрахунковий документ – це документ встановленої форми та змісту, що підтверджує факт продажу товарів, надання послуг, отримання коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну; розрахункова книжка – це належно зброшурована книжка, зареєстрована в органах державної податкової служби України, що містить номерні розрахункові квитанції, які видаються покупцям у випадках, коли не застосовуються реєстратори розрахункових операцій; книга обліку розрахункових операцій – це прошнурована і належно зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг) [21].

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.3 ст.155¹, є порушенням встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти. Відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" уповноваженні банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов’язані: 1) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти, змінювати курс валюти відповідно до порядку, встановленого Національним банком України; 2) проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій; 3) зберігати протягом робочої зміни другий примірник розрахункового документа, що підтверджує здійснення операцій; 4) застосовувати у встановленому порядку лише ті реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій; 5) видавати особі, яка купує або продає іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа на повну суму операції; 6) здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти тільки за рахунок коштів банку; 7) забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту; 8) проводити технічне обслуговування і ремонт реєстраторів розрахункових операцій, а також незмінність програмно-технічних засобів, що реалізують фіскальні функції. Порушення зазначених правил є об’єктивною стороною правопорушень, передбачених ч.3 ст.155¹. До того ж фіскальний режим – режим роботи реєстратора розрахункових операцій, який забезпечує безумовне виконання ним фіскальних функцій; фіскальний звіт – це документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що застосовується для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, яки містить дані про виконані операції з початку робочої зміни касира.

Суб’єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю вини у формі прямого умислу. Суб’єктами правопорушень за ч.1 можуть бути особи, які відповідно до своїх функціональних обов’язків здійснюють розрахункові операції, а також посадові особи, до компетенції яких належить організація здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Суб’єктами правопорушень за ч.3 є особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, та посадові особи уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти [18].

Стаття 163¹. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків. Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, – тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчиненні особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері оподаткування. Зазначені відносини регулюються законами України "Про систему оподаткування" [9], "Про оподаткування прибутку підприємств" [20], "Про податок на додану вартість", "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [29], "Про аудиторську діяльність" [12] та низкою інших нормативно-правових актів.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі). Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції, зокрема, митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Об’єктивна сторона правопорушень є: а) відсутність податкового обліку; б) порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, зокрема неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України. Перше правопорушення вчинюється у формі бездіяльності і полягає у нездійсненні передбачених законодавством України заходів щодо ведення податкового обліку. Друге правопорушення вчинюється у формі активних дій, які порушують встановлений законом порядок ведення податкового обліку або у формі бездіяльності шляхом неподання аудиторських висновків. Відповідно до вимог ст.9 Закону України "Про систему оподаткування", платники податків і зборів зобов’язані: 1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) [9]. Правила ведення податкового обліку визначені у ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [20], а також регламентуються наказами та інструкціями Державної податкової адміністрації України.

Відповідальність за дотримання порядку ведення бухгалтерського обліку, визначеного законодавством України, своєчасне та повне надання бухгалтерської звітності користувачам та аудиторам покладається на керівника господарюючого суб’єкта. Публічна бухгалтерська звітність повинна бути перевірена аудитором і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. До того ж аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України [79]. Аудиторська діяльність містить організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг. Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та всиновленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами, аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення [116]. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством. Стаття 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" визначає, що проведення аудиту є обов’язковим для: 1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки; 2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників; 3) емітентів цінних паперів; 4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності; 5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом. Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України. Аудиторський висновок складається за результатами аудиту з дотриманням відповідних норм та стандартів і повинен містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству бухгалтерської звітності замовника. Порядок оформлення інших офіційних документів за наслідками надання аудиторських послуг визначається Аудиторською палатою України з дотриманням вимог законодавства України [12].

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Суб’єктами правопорушення можуть бути порушення керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій.

Стаття 163². Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів). Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першої цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування. Під податком, збором, іншим обов’язковим платежем потрібно розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб (Пенсійний фонд України, фонд соціального страхування тощо). Перелік загальнодержавних і місцевих податків і зборів міститься у Законі України "Про систему оподаткування". Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України [9].

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у неподанні або несвоєчасному поданні посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборі (обов’язкових платежів). Порядок подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборі (обов’язкових платежів) визначено в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженій постановою Правління Національного банку України [42].

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу так і у формі необережності. Суб’єктами правопорушення можуть бути лише посадові особи.

Стаття 163³. Невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби. Невиконання керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, перелічених у пунктах 5-8 частини першої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", – тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини у державному управлінні та у сфері оподаткування.

У статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", який визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, визначені права органів державної податкової служби. Зазначені у диспозиції статті пункти 5-8 частини першої надають органам державної податкової служби такі права [10]: одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України "Про банки і банківську діяльність", довідки та (або) копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності; одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та зборів (обов'язкових платежів) від платників податків, а також Національного банку України та його установ – про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та зборів (обов'язкових платежів), від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію суб'єктів, а також видавати ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, – про видачу таких свідоцтв про державну реєстрацію та ліцензій суб'єктам господарської діяльності, від органів внутрішніх справ – про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану – про громадян, які померли; одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків та зборів (обов'язкових платежів) та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики – дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності; вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби [74]. Ненадання зазначених документів, відомостей та даних, а також неусунення виявлених порушень податкового законодавства та неприпинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби, і є об’єктивною стороною правопорушень, передбачених цією статтею.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Суб’єктами правопорушення можуть бути керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, зокрема, установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи.

Стаття 163⁴. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи. Неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, – тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох д трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчиненні особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування доходів фізичних осіб. Об’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні таких діянь: а) неутриманні або неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів; б) перерахуванні податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством); в) неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян. Фізична особа – це громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Дохід – це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконних шляхом у випадках, коли кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання; протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" [34] визначає, що платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності [115]. Об’єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи. Об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету визначено у ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", яка визначає особливості оподаткування доходів, нарахованих платнику податку, залежно від того, чи є суб’єкт, що їх нарахував, податковим агентом [34]. Податковий агент – це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента – юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм зазначеного Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб’єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" [34]. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, яка його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний дохід виплачується у не грошовій формі чи готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність [85].

Обов’язок платника податків на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку закріплений у ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" [34].

Суб’єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Суб’єктами правопорушень можуть бути посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності.

Стаття 164. Порушення порядку провадження господарської діяльності. Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом, – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Надання суб’єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства – тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності. Господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Безпосередня участь – це зазначена діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи [20].Підприємницькою може вважатися лише діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою одержання прибутку. У разі відсутності такої мети немає правових підстав вважати діяльність господарюючого суб’єкта підприємницькою [44].

Об’єктивна сторона правопорушень полягає у здійсненні діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, або здійсненні без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону. Порядок державної реєстрації та перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих суб’єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок припинення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, регулюється Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" [33]. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачене законом. За наявності всіх необхідних документів, зазначених у зазначеному законі, орган державної реєстрації зобов’язаний протягом не більше п’яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб’єкти підприємницької діяльності) та видавати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів. Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його АН облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку. Зайняття підприємницькою діяльністю особою, яка не отримала у встановленому порядку свідоцтво про державну реєстрацію або особою, свідоцтво про державну реєстрацію якої було скасовано у визначеному законодавством порядку, і є об’єктивною стороною першого правопорушення [68].

Відповідно до положень Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов [28]. Ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Відповідно до ст.9 зазначеного закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) пошук (розвідка) корисних копалин; 2) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; 3) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (за переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду); 4) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України); 5) видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин; 6) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 7) виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 8) виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 9) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 10) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; 11) виробництво пестицидів і агрохімікатів (тільки регуляторів росту рослин), оптова, роздрібна торгівля пестицидами і агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин); 12) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж; 13) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації; 14) розроблення, виробництво, використання, експлуатація, сертифікаційні випробування, тематичні дослідження, експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; 15) розроблення, виробництво, впровадження, сертифікаційні випробування, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів; 16) розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації; 17) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності; 18) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; 19) постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом; 20) зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами; 21) централізоване водопостачання та водовідведення; 22) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем; 23) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку; 25) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; 26) медична практика; 27) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів; 28) ветеринарна практика; 29) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей, організація діяльності з проведення азартних ігор; 31) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом; 32) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом; 33) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" [30]; 35) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом; 36) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; 37) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 38) збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України); 39) операції у сфері поводження з небезпечними відходами; 41) проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів; 42) проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам; 43) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян; 44) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт; 45) виконання авіаційно-хімічних робіт; 46) пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів; 50) туроператорська та турагентська діяльність; 51) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: - організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту; - діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні; 55) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); 56) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; 58) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів; 59) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем; 60) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств; 61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника; 62) виробництво дисків для лазерних систем зчитування; 63) експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць; 64) виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового; 65) оптова торгівля насінням; 66) виробництво, зберігання і реалізація племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин; 67) проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, що визначені Законом України "Про карантин рослин", які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони [13]; 68) професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг; 69) розроблення проектів та проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток; 70) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами; 71) діяльність, пов'язана з відкриттям та функціонуванням стрілецьких тирів, стрільбищ невійськового призначення, мисливських стендів; 72) діяльність, пов'язана з виробництвом автомобілів та автобусів; 72¹) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї; 73) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії; 74) діяльність, пов'язана із збиранням, обробленням, зберіганням, захистом, використанням інформації, яка складає кредитну історію; 75) виробництво хімічних джерел струму, імпорт хімічних джерел струму, заготівля та утилізація відпрацьованих хімічних джерел струму; 76) розведення домашніх тварин (собак, котів, екзотичних та декоративних тварин) у племінних розплідниках, дресирування собак та підготовка фахівців у цих сферах; 77) діяльність з перепродажу предметів мистецтва, колекціонування та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) предметами мистецтва, колекціонування та антикваріату. Оскільки деякі пункти цього переліку були виключені відповідними законами України, нумерація не є наскрізною. Здійснення визначених у цьому переліку видів господарської діяльності за відсутності оформленої відповідно до чинного законодавства ліцензії і складає об’єктивну сторону другого правопорушення.

Порядок та умови одержання та анулювання ліцензій визначені Законами України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" [28], "Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей" [35], постановами Кабінету Міністрів України та іншими підзаконними нормативними актами. Перелік органів, яким надано право видачі ліцензій, затверджено Постановою Кабінету Міністрів [39].

Суб’єктивна сторона правопорушень полягає у наявності умислу. Суб’єктами правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Стаття 164¹. Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат. Неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку, – тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першої цієї статті, вчиненні особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини в сфері оподаткування доходів фізичних осіб. Об’єктивна сторона правопорушень полягає у вчиненні таких діянь: неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежного обліку доходів і витрат, для яких законами України встановлено обов’язкову форму обліку. Правопорушення можуть вчинюватись як у формі активних дій, так і у формі бездіяльності. Відповідно до ст.18 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" [34] річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) подається платником податку, який: а) зобов’язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту. Для цілей цього Закону обов’язок платника податку з подання декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи виключно від податкових агентів, зобов’язаних подавати звітність з цього податку в установленому порядку. Платники податку – резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати податковому органу декларацію не пізніше закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду. Податковий орган зобов’язаний протягом 30 календарних днів від дня отримання такої декларації визначити податкове зобов’язання та надіслати податкове повідомлення платнику податку, який зобов’язаний сплатити належну суму податку та отримати довідку про таку сплату або про відсутність податкових зобов’язань з цього податку, яка здається органам митного контролю під час перетину митного кордону та є підставою для проведення митних процедур [87]. Порядок застосування цього пункту визначається Кабінетом Міністрів України.

Платники податку звільняються від обов’язку подання декларації у таких випадках: а) незалежно від видів та сум отриманих доходів платниками податку, які: є неповнолітніми або недієздатними особами і до того ж перебувають на повному утриманні інших осіб та (або) держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; б) в інших випадках, визначених зазначеним Законом.

Декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою таким платником податку здійснювати таке заповнення. У разі коли уповноважена платником податку особа заповнює декларацію за винагороду або зобов’язана здійснювати таке заповнення, то: а) така уповноважена особа несе відповідальність за порушення порядку заповнення та (або) подання такої декларації на рівні відповідальності, визначеної законом для платника податку, а такий платник податку звільняється від зазначеної відповідальності; б) зобов’язання щодо заповнення та подання декларації від імені платника податку покладаються на таких інших, ніж платник податку осіб: на опікуна або піклувальника – щодо доходів, отриманих неповнолітньою або недієздатною особою; на спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) – щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер; на державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, оголошеного в установленому порядку банкрутом. У разі заповнення декларації іншою особою така декларація має містити інформацію про таку іншу особу на рівні інформації про платника податку. Перевірка достовірності даних, визначених у деклараціях, здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Форма декларації визначається центральним податковим органом та узгоджується з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики. Бланки декларації мають безоплатно надаватися податковими органами платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення. Платник податку до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до відповідного податкового органу з проханням заповнити річну податкову декларацію, а податковий орган зобов’язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової особи податкового органу надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або неправильне заповнення декларації.

Обов’язок платника податку вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит, закріплений у ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" [34]. Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики.

Суб’єктивна сторона правопорушень полягає у наявності умислу або необережності. Суб’єктами правопорушень є фізичні особи – платники податків.

Стаття 164⁵. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка. Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належним чином розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано стягненню за будь-яке з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, або вчиненні у великих розмірах, – тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв чи тютюнових виробів.

Незаконне зберігання марок акцизного збору – тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією марок акцизного збору.

Примітка: Під великим розміром слід розуміти вартість алкогольних напоїв або тютюнових виробів, які у сто чи більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері державного регулювання виробництва і обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Зазначені відносини регулюються законами України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" [23], "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" [22], "Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення" [36], постановою Кабінету Міністрів України "Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів"[40] та іншими нормативно-правовими актами.

Об’єктивна сторона правопорушень полягає у вчиненні таких діянь: зберіганні або транспортуванні алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належно розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів; а також у незаконному зберіганні марок акцизного збору [101]. Відповідно до положень Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" спирт етиловий – це спирт етиловий-сирець, спирт етиловий ректифікований технічний, спирт етиловий денатурований, спирт етиловий технічний, спирт етиловий ректифікований, виготовлені з крохмале- і цукровмісної сировини або з нехарчових видів сировини за спеціальними технологіями; спирт етиловий питний - спирт етиловий ректифікований, розбавлений водою за спеціальною технологією до визначеного стандартом вмісту алкоголю; спирт коньячний – спирт, отриманий шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною технологією для подальшої багаторічної витримки в контакті з деревиною дуба; спирт плодовий – спирт, отриманий шляхом переробки яблучних виноматеріалів за спеціальною технологією для виробництва алкогольних напоїв за коньячною технологією [23]. Алкогольними напоями є продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08. Тютюнові вироби – це сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування.

Торгівля зазначеними виробами може бути оптовою або роздрібною. Оптова торгівля – діяльність з придбання і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності; роздрібна торгівля – діяльність з продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, зокрема на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

Торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами може здійснюватися лише за наявності ліцензії (спеціального дозволу) – документа державного зразка, який засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на провадження відповідного виду діяльності протягом визначеного строку. Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом етиловим і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим здійснюється за наявності ліцензій лише державними підприємствами або організаціями, спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, крім оптової торгівлі спиртом етиловим на медичні та ветеринарні цілі, яка може здійснюватися за наявності ліцензії закладами охорони здоров’я та підприємствами або організаціями зооветеринарного постачання незалежно від форм власності. Кабінет Міністрів України веде реєстр зазначених закладів охорони здоров’я та підприємств зооветеринарного постачання. Імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом коньячним здійснюється за наявності ліцензій спеціалізованими коньячними підприємствами, які забезпечені дубовою тарою для витримки коньячного спирту, кваліфікованими фахівцями та власними виробничими потужностями з виробництва коньячного спирту і коньяку. Перелік підприємств затверджується Кабінетом Міністрів України. Оптовий продаж спирту-сирцю виноградного і спирту-сирцю плодового здійснюється їх виробниками суб’єктам підприємницької діяльності, які одержали ліцензію на виробництво спирту етилового ректифікованого виноградного або спирту етилового ректифікованого плодового. Роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим забороняється.

Імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності ліцензії. Ліцензії на право імпорту, експорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів видаються терміном на п’ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, плати за них справляється щорічно і зараховується до бюджету згідно з чинним законодавством. Ліцензії на право оптової торгівлі видаються терміном на п’ять років органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, плата за них справляється щорічно і зараховується до бюджету згідно з чинним законодавством. Суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали ліцензії на виробництво або імпорт алкогольних напоїв або тютюнових виробів, здійснюють поставку цієї продукції підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам без ліцензій на оптову торгівлю лише в межах обсягів власного виробництва (імпорту). Роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, зокрема її виробниками за наявності у них ліцензій [98]. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб’єкта підприємницької діяльності терміном на один рік і підлягають обов’язковій реєстрації в органі державної податкової служби України, а в сільській місцевості – і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб’єкта підприємницької діяльності. Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами в поїздах, на морських або річкових суднах видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем формування поїзда (приписки судна).

Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки підприємствам громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів. Продаж на розлив виноградних натуральних сухих вин з тари місткістю від 50 до 600 л, виготовленої з матеріалів, дозволених до контакту з алкогольними напоями, може здійснюватися підприємствами громадського харчування, якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію. Продаж вин сухих і з доданням спирту (виноматеріалів оброблених) виноградних власного виробництва ординарних та марочних на розлив з тари місткістю від 50 до 600 л дозволяється підприємствам первинного та змішаного виробництва виключно за місцем розташування таких підприємств у межах адміністративно-територіальних одиниць (міст, селищ, сіл) із сплатою акцизного збору в розмірі, встановленому Законом України "Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої", якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію [24]. Річні обсяги продажу вин на розлив такими підприємствами не можуть перевищувати 20% від річного обсягу вироблених виноматеріалів.

Відповідно до Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" означені види виробів маркуються марками акцизного збору – спеціальними знаками, наявність яких підтверджує сплату акцизного збору, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів [22]. Марки продаються суб’єктам підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Марки акцизного збору виготовляються, зберігаються та продаються відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводять маркування кожної пляшки алкогольних напоїв та кожної пачки тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалася під час відкупорювання товару відповідно до Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Маркування алкогольних напоїв здійснюється марками акцизного збору, які відрізняються за дизайном для окремих видів продукції, визначених Кабінетом Міністрів України. Кожна марка акцизного збору на алкогольні напої повинна мати окремий номер та найменування виду продукції (для виноробної продукції: "вино сухе", "вино марочне", вино напівсухе та напівсолодке", "вино з доданням спирту (міцне)", "віно ігристе", "вино газоване", "плодово-ягідне вино", "вермут", "коньяк", "бренді"). Кожна марка акцизного збору на тютюнові вироби повинна мати окремий номер. Не підлягають маркуванню марками акцизного збору алкогольні напої та тютюнові вироби, які поставляються для реалізації магазинам безмитної торгівлі безпосередньо українськими виробниками цієї продукції за прямими договорами, укладеними між українськими виробниками алкогольних напоїв та тютюнових виробів і власниками магазинів безмитної торгівлі [66]. До того ж митне оформлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, здійснюється у момент відвантаження такої продукції від виробника. Контроль за наявністю марок на пляшці алкогольних напоїв та на пачці тютюнових виробів під час їх реалізації здійснюють державні податкові інспекції, контрольно-ревізійна служба та органи внутрішніх справ, а під час ввезення цих товарів на митну територію України – митні органи. У разі виявлення фактів порушення порядку ввезення, зберігання, транспортування, реалізації або торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності марок акцизного збору зазначені контролюючи органи складають і передають місцевим районним судам протокол та опис товарів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка для прийняття відповідної постанови.

Марки акцизного збору для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів виготовляються з паперу вагою 70 +(–) 3 г/м³ і мають такі розміри: для алкогольних напоїв – довжина 160 мм + (–) 0,25 мм, ширина 20 мм +(–) 0,25 мм; для тютюнових виробів – довжина 44 мм + (–) 0,25 мм, ширина 20 мм +(–) 0,25 мм. Зразки марок розробляються Мінфіном разом з Державною податковою адміністрацією, СБУ, МВС та Мін’юстом. Марки встановленого зразка виготовляються на замовлення Державної податкової адміністрації державним спеціалізованим підприємством Мінфіну. Замовлення оформляється відповідно до правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених Мінфіном, СБУ, та МВС [99]. Марки повинні мати наскрізну нумерацію, яка складається з двох цифр індексу регіону України за місцезнаходженням виробника продукції, серії та окремого для кожної марки номера. Така нумерація наноситься паралельно довшій стороні марки. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору має наслідком кримінальну відповідальність за ст.216 Кримінального кодексу України.

Суб’єктивна сторона правопорушень характеризується наявністю умислу. Суб’єктами правопорушення можуть бути посадові особи підприємств-виробників, імпортерів і продавців алкогольних напоїв або тютюнових виробів, а також особи, які здійснюють транспортування вказаної продукції.

Стаття 166⁶. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи, – тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами, – тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, – тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті, вчиненні особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об’єктом правопорушень є суспільні відносини у сфері фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи. Зазначені відносини регулюються законами України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [26], "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [11], постановою Кабінету Міністрів "Про порядок діяльності комісії для ліквідації міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади", Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків [43] та іншими нормативно-правовими актами. Як передбачає ч.1 ст.110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, зокрема у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її було створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створені порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом [4]. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації [26]. Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією підприємства, зокрема, оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства.

Об’єктивна сторона правопорушень ч.1 цієї статті, полягає у вчиненні таких діянь: неподанні або несвоєчасному поданні, поданні за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи [86]. Об’єктивна сторона правопорушень ч.2 полягає у веденні з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами. Об’єктивна сторона право рушень ч.3 полягає в ухиленні голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов’язаних з ліквідацією юридичної особи, зокрема, оцінку майна і зобов’язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Суб’єктами правопорушення є голови ліквідаційних комісій, ліквідатори, а також інші відповідальні особи, залучені до ліквідації юридичної особи.

Стаття 177². Виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів. Виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації або використання за призначенням обладнання для вироблення фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

Реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само обладнання для їх вироблення – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я громадян та встановлений порядок виготовлення і реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Охорона здоров’я населення є дуже важливим завданням, покладеним на державу, адже Конституцією України встановлюється, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [114]. Також Конституцією визначається право кожного на охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди [1]. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає у виготовленні, придбанні, зберіганні або реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів. Згідно із Законом України "Про захист прав споживачів", фальсифікована продукція – це продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи [8]. Відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" фальсифікація алкогольних напоїв та тютюнових виробів – це умисне, з корисливою метою виготовлення алкогольних напоїв та тютюнових виробів з порушенням технології чи з неправомірним використанням знака для товарів і послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само прямим відтворенням товару іншого підприємця з самовільним використанням його імені [23]. Не вважається фальсифікацією добросовісне тривале використання двома і більше підприємствами-резидентами або підприємствами, що є їх правонаступниками, знаків для позначення однорідних товарів, права на які засвідчуються свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, одержаними до введення в дію п.4 ст.6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", якщо таке використання розпочалося до державної реєстрації таких знаків [17]. Відповідно до ст.16 цього самого Закону підприємство-товаровиробник самостійно визначає засоби та форми захисту вироблюваних ним алкогольних напоїв і тютюнових виробів від фальсифікації (підроблення) і має право ініціативи контролю щодо фальсифікації власної продукції суб’єктами підприємницької діяльності і фізичними особами. Орган державного контролю, до якого звернувся товаровиробник з таким проханням, зобов’язаний терміново провести перевірку відповідності продукції оригіналу в присутності представника товаровиробника – ініціатора перевірки. За наявності документів, які підтверджують факт фальсифікації, товаровиробник має право звернутися у встановленому законом порядку до суду без сплати державного мита [84].

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Суб’єктом правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

При реалізації покладених на податковий орган повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності винних посадових осіб, вони стикаються з низкою проблем. Так, зокрема, в абзаці першому частини другої ст. 255 КУпАП, передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244¹⁵ КпАП, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Тобто протокол про адмінпорушення мають складати уповноважені на те посадові особи податкових органів. Які це особи ?

Наказом державної податкової адміністрації України від 27.05.08 №355 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків" передбачено, що працівник підрозділу, який здійснював (очолював) перевірки та виявив адміністративне правопорушення, у визначені КУпАП терміни складає протоколи про адміністративне правопорушення та готує матеріали у справі для вирішення питання про притягнення платника податків (посадових осіб платник а податків) до адміністративної відповідальності (крім випадків, коли матеріали передаються до підрозділів податкової міліції для вирішення питання згідно з кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством).

Як вже йшлося, 16 лютого 2005 року набув чинності досить революційний Закон України від 12.01.05 №2322-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)". Саме ним право приймати рішення за адміністративними справами щодо податкових правопорушень перейшло від власне податкових органів до місцевих судів загальної юрисдикції. І саме цим Законом передбачено, що протоколи про адміністративні правопорушення складаються уповноваженими особами податкових органів (стаття 255) за правопорушеннями, передбаченими у статтях 51², 155¹, 163¹ - 163⁴, 164, 164⁵, 177². Але головне в тому, що цей Закон не вніс відповідних змін до Закону "Про державну податкову службу в Україні" щодо посад та прав уповноважених осіб податкових органів, які мають право складати ці протоколи про амінправопорушення для передачі їх до суду чи хоча би щодо права складати матеріали про адміправопорушення щодо передачі їх до суду [97].

І це не пусте питання, адже частина друга статті 6 Конституції України передбачає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А Закону, який би встановлював уповноважених осіб податкових органів складати про адміністративні правопорушення немає [90]. В принципі, цими уповноваженими особами мали би бути начальники та заступники податкових інспекцій (адміністрацій), але чіткого законодавчого визначення про це немає.

І ситуація цікава ще тим, що для начальства деяких органів таке право Законами прямо передбачено, а для начальства податкових органів такого права не передбачено, як і для пересічних податкових інспекторів [71]. Зокрема відповідно до пункту 9 частини другої статті 15 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" посадові особи апарату Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень з метою виконання завдань, визначених частиною першою цієї статті, за дорученням Голови Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого чи іншого органу Антимонопольного комітету України можуть здійснювати такі дії, як складати протоколи про адміністративні правопорушення [14]. А рішення про притягнення до відповідальності за цими протоколами приймає суд – за статтями 164³, 166¹ - 166⁴ (частина перша статті 221 КУпАП). Аналогічно відповідно до статті 60 Закону України "Про тваринний світ" посадові особи спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, що здійснюють державний контроль та управління в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, відповідно до закону мають право складати протоколи та розглядати в установленому законом порядку справи про адміністративні правопорушення в галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу [32]. Таким органами є органи рибоохорони (складають протоколи за статтям 85, 85¹, 88¹), органи мисливського господарства (статті 85, 85¹, 88¹), але рішення про санкції приймає суд. Аналогічні права щодо складання протоколів є у посадових осіб підприємств, установ та організацій, що здійснюють охорону, використання і відтворення тваринного світу, та громадські інспектори у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Аналогічно, відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України "Про міліцію" міліція відповідно до своїх завдань навіть зобов'язана здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством [5].

А от щодо прав податкових інспекцій (адміністрацій), їхніх посадових осіб чи податкових інспекторів податкових органів складати протоколи Закон України "Про державну податкову службу в Україні" мовчить, тобто таких прав у них немає. Адже посадові особи податкових органів ні чим не ліпші за посадових осіб міліції, органів Антимонопольного комітету, державної охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду чи використання і відтворення тваринного світу [82].

Цікаво також зауважити, що Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не забув про протоколи для податкової міліції – частина перша статті 21 передбачає, що податкова міліція здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків. Але і тут не сказано про працівників податкової міліції, які можуть складати ці протоколи, адже не вся податкова міліція їх складає, їх має складати принаймні працівник податкової міліції, а не податкова міліція [10].

Таким чином право на складання протоколів серед податкових органів має лише податкова міліція, але і щодо неї не визначено коло осіб, які мають право це робити. А для податкових інспекцій (адміністрацій) такого права взагалі немає [94].

Суттєвий недолік українського адміністративного процесу в тому, що для більшості органів, уповноважені особи яких повинні складати протоколи для прийняття рішення судами, Законами не передбачено уповноважених осіб, які складають протоколи до суду [112]. Справа в тому, що складання протоколу не уповноваженою на те особою є порушенням адміністративного процесу, адже стаття 7 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Такий шлях захисту підказує і Верховний Суд України в Постанові від 11.06.99, за якою постанову скасовано, оскільки суддя не перевірив, чи уповноваженою особою складено протокол у справі про адміністративне правопорушення. А постанову склав юрисконсульт замість адміністрації підприємства. Тобто підставою для скасування рішення може бути не лише, те, що складання протоколу відбулося не уповноваженою особою, а навіть факт відсутності перевірки "уповноваженості" такої особи [81].

В той же час слід знати, що є два види адміністративних правопорушення, за якими до відповідальності формально можуть притягнути начальники податкових інспекцій без суду. Справа в тому, що відповідно до статті 234² органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164¹), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166⁶).

Від імені органів державної податкової служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Головної державної податкової інспекції України та його заступники, начальники державних податкових інспекцій Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і районів у містах та їх заступники.

Таким чином саме щодо цих двох податкових правопорушень не виникає питання – чітко визначено коло собі, які уповноважені складати протоколи, розглядати справи та приймати рішення. Щодо інших справ, що передають податкові органи до суду – суцільна невизначеність, яка звільняє від відповідальності [93].

Друге суттєве проблемне питання – притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб. Ще питання є актуальним і досить дискусійним. Перш за все це пов’язано з наявністю у сучасній теорії права і чинному законодавстві двох невирішених питань:

чи може юридична особа бути суб’єктом адміністративної відповідальності взагалі;
чи є фінансові санкції (які власне і застосовуються до юридичних осіб) за своєю правовою природою заходами адміністративної відповідальності.

Спробуємо дати відповідь. Норми чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення України стосуються лише фізичних осіб, а на юридичних осіб дія норм цього Кодексу не поширюється. Але в умовах розвитку ринкових відносин і появи великої кількості суб’єктів підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм це положення виявляється таким, що не відповідає вимогам сьогодення [67]. Значна частина вітчизняних дослідників сьогодні погоджуються з тим, що коло суб’єктів адміністративної відповідальності має бути розширене за рахунок включення до них юридичних осіб і що у зв’язку з цим слід внести певні зміни й доповнення до сучасного адміністративного законодавства.

Однак таке реформування передбачає попереднє вирішення комплексу питань, пов’язаних із визначенням вини юридичних осіб як суб’єктів адміністративних правопорушень, а також зі строками притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Так, у вітчизняній юридичній літературі та чинному законодавстві вина визначається як психічне ставлення особи до протиправного діяння та його наслідків [69]. Але таке визначення не може застосовуватись до юридичної особи, оскільки остання не має самостійної свідомості і психіки. Для того, щоб сформулювати визначення вини для юридичних осіб, слід розглянути що лежить в основі дієздатності останніх. Як зазначає Є. Трубецькой, дієздатність юридичної особи виявляється у діях певних фізичних осіб, представників, які діють від її імені. Причому дії цих представників вважаються діями самої особи, хоча ані самих представників, ані взагалі фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, не слід ототожнювати із самою юридичною особою. Цю думку підтримує і Ю. Фогельсон, який зазначає, що діяльність будь-якої юридичної особи – це комплекс процедур, кожну з яких виконує конкретна людина. Оскільки цей комплекс спрямований на реалізацію певної мети, він становить соціальну єдність. І тому ми завжди говоримо про діяльність самої єдності ("магазин торгує", "банк надає кредит" тощо), а не про діяльність людей, які включені в єдиний процес. Суттєвим є те, що діяльність юридичної особи – це одна з форм діяльності громадян.

Таким чином, дієздатність юридичної особи обумовлюється специфічною дієздатністю фізичних осіб, які входять до її складу. Саме діяльність цих осіб, обумовлена їхніми службовими обов’язками, породжує суб’єктивні права та юридичні обов’язки юридичної особи (тобто викликає юридичні наслідки не для самих фізичних осіб, а для юридичної особи, з якою вони знаходяться в певному зв’язку).

Отже, для вирішення питання про те, чи є дії юридичної особи винними, необхідно визначити, чи є вони наслідком дій або бездіяльності фізичних осіб, що входять до її складу. Якщо юридичним фактом, що лежить в основі протиправних дій юридичної особи, є дії фізичних осіб, дії юридичної особи вважаються винними [60]. Якщо ж такою основою є фактичні обставини, виникнення яких не залежить від волі і свідомості осіб, які входять до складу юридичної особи, дії останньої вважати винними не можна. При цьому визначення вини юридичної особи слід виводити саме через зв’язок між діями фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи, і протиправними діями власне юридичної особи [54]. Адже саме дії фізичних осіб – працівників юридичної особи можуть викликати протиправні дії останньої, навіть не будучи протиправними. Водночас протиправні дії фізичних осіб, що стали причиною протиправних дій юридичної особи, в багатьох випадках є самостійними правопорушеннями і тягнуть за собою відповідальність саме цих осіб.

Таким чином, можна дійти висновку, що для визначення вини юридичної особи переважне значення матиме оцінка фізичною особою, яка входить до її складу, не власних дій, а того, яким чином її дії впливають на дії саме юридичної особи. Тобто вина юридичної особи може бути визначена як психічне ставлення фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, до зв’язку між їх діями (бездіяльністю) та протиправними діями власне юридичної особи.

Слід відзначити, що вітчизняні дослідники приділяють увагу і формам вини юридичної особи. Так, Д. Лук’янець виділяє безпосередню та ризиковану вину юридичної особи. Безпосередня форма вини має місце тоді, коли фізична особа, яка входить до складу юридичної особи, усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичною особою протиправного діяння, і вчиняє такі дії (продовжує бездіяльність). Коли ж фізична особа не усвідомлює, що її дії (бездіяльність) призведуть до вчинення юридичною особою протиправного діяння, хоч має усвідомлювати це, і вчиняє такі дії (продовжує бездіяльність), має місце ризикована форма вини [89]. Врахування форми вини юридичної особи може мати значення у тих випадках, коли дії фізичних осіб, що обумовили вчинення правопорушення цією особою, утворюють самостійний склад правопорушення, і санкція за нього, яку слід застосовувати до юридичної особи, має відносно визначений характер [64]. При цьому є очевидним, що умисна форма вини фізичної особи обумовлюватиме безпосередню форму вини юридичної особи, а необережна форма вини фізичної особи – ризиковану.

Дискусійним є питання щодо строків притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Деякі з вітчизняних дослідників вважають, що до юридичних осіб можливо застосувати строки, передбачені ч. 1 ст. 38 КУпАП: адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня виявлення.

Водночас у вітчизняній юридичній літературі висловлюється думка про недоцільність застосування зазначених процесуальних строків. Таке положення обґрунтовується тим, що певні правопорушення юридичних осіб (зокрема, за здійснення яких передбачено застосування фінансових санкцій) можуть бути виявлені державними контролюючими наглядовими органами лише за результатами відповідних перевірок. Періодичність таких перевірок чітко визначена в законодавстві і є досить обмеженою, оскільки інакше буде практично паралізована діяльність господарюючих суб’єктів [117]. Якщо ж застосовувати положення даної статті до юридичних осіб, то більшість правопорушень залишаються без відповідальності, оскільки строк притягнення їх до відповідальності дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективність державного впливу на правопорушників. Тому деякі вітчизняні дослідники пропонують встановити інші строки, які робили б можливим оперативне виявлення контролюючими органами скоєних правопорушень і водночас відповідали нормальній роботі суб’єктів господарської діяльності.

Для того щоб відповісти на поставлене запитання, проаналізуємо природу таких видів правопорушень, як продовжувані та триваючі.

Найбільш повно та лаконічно про продовжувані та триваючі правопорушення (проступки) сказано у листі Мін’юсту від 01.12.03 № 22-34-1465, тому дозволимо собі процитувати цей лист:

Продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими ж суб’єктами, засобами дії і які складають у сукупності єдине правопорушення (наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна) [111]. Проте триваючими адміністративними проступками є проступки, пов’язані з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених правовою нормою (наприклад, проживання без паспорта, самовільне будівництво будинків або споруд тощо), припиняються або виконанням регламентованих обов’язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності... Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу...

КУпАП у статті 38 містить поняття триваючого правопорушення, але не розкриває його змісту. Поняття продовжуваного правопорушення кодекс не містить. Отже, доводиться користуватися теорією. Також можна застосовувати аналогію з іншими нормативними актами (це цілком допустимий спосіб "заповнення" прогалин у законах). Так, визначення поняття триваючого правопорушення, що відповідає наведеному нами вище, міститься у Методичних рекомендаціях щодо провадження у справах про порушення митних правил, затверджених наказом Держмитслужби від 30.12.04 № 936.

Ми з’ясували, що продовжуване правопорушення, хоча воно і справляє враження кількох однотипних правопорушень, є саме одним правопорушенням. Це ж стосується і триваючих правопорушень. І висновок цей є суттєвим, адже він дозволяє відповісти на поставлене запитання про можливість накладення на правопорушника кількох адміністративних стягнень за одне триваюче чи одне продовжуване правопорушення [51]. Наскільки б таке правопорушення не розтягнулося у часі, до відповідальності за його вчинення можна притягнути лише один раз.

Продовженими вважатимуться також такі проступки: порушення чи невиконання колективного договору, угоди (ст. 41-2 КУпАП), порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1 КУпАП); порушення правил про валютні операції (ст. 162 КУпАП) тощо. Одне з правопорушень, передбачених ст. 163-1 КУпАП, а саме відсутність податкового обліку на підприємстві, є триваючим. Таких прикладів можна наводити безліч.

Згідно роз’яснень податкового органу, викладеного в листі від 22.03.94 №04-115/10-1018 до разових правопорушень відноситься несвоєчасне надання аудиторських висновків, платіжних вимог на сплату платежів тощо, до триваючих право рушень належать відсутність податкового обліку об’єкта оподаткування, ведення його з порушенням установленого порядку, порушення при нарахуванні податків, виявити які можна тільки при проведенні документальної перевірки.

Крім того, в п.1.3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 30.05.01 №7-рп/2001 зазначено наступне: "Положення частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства" [49].

Врешті-решт, слід відзначити, що думка про можливість визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності знайшла відображення в нормативно-правових актах Російської Федерації, зокрема, в Законі Російської Федерації "Про адміністративну відповідальність підприємств, установ, організацій та об’єднань за правопорушення в галузі будівництва" від 17 грудня 1992 р. № 4121-1, Законі Омської області "Про адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення прав інвесторів на території Омської області" від 9 грудня 1997 р., Законі Російської Федерації "Про адміністративну відповідальність організацій за порушення законодавства в галузі атомної енергії" від 12 травня 2000 р. № 69–ФЗ тощо. Проте відсутність єдиного правового акта, який би встановлював порядок притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності і порядок оскарження рішень про накладення відповідних стягнень, зумовлювала значну кількість протиріч та виникнення спорів на практиці.

Важливим позитивним кроком стало прийняття 30 грудня 2001 р. Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення, який закріпив належність юридичних осіб до суб’єктів адміністративної відповідальності, визначив стягнення, що застосовуються до них за вчинення відповідних правопорушень тощо. Разом із тим російські дослідники вказують на відсутність у зазначеному Кодексі чіткого порядку розгляду судами спорів, пов’язаних з адміністративною відповідальністю юридичних осіб, а також на необхідність встановлення такого порядку з метою усунення неоднозначного застосування судами норм Кодексу при розгляді таких справ.

Таким чином, можна дійти висновку, що сьогодні вже існує достатнє теоретичне підґрунтя для того, щоб визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності і внести відповідні зміни до чинного адміністративного законодавства. Внесення таких змін і подальше узгодження існуючих нормативно-правових актів між собою дозволить подолати численні суперечності й проблеми, пов’язані з накладенням відповідних стягнень та порядком провадження у цих справах.

Ще хотілося б звернути увагу на такий факт. Як вже йшлося, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку тягне за собою адміністративну відповідальність. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків (ст.14 КУпАП). Стаття 89 Господарського кодексу України визначає, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства.

Поряд з поняттям "посадова особа" в законодавстві вживається поняття "службова особа". Принципової відмінності між ними не існує, тому їх можна вважати синомічними. Так, службовою особою є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також займає постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності посади, пов’язані з використанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями. Організаційно-розпорядчі обов’язки – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Адміністративно-господарські обов’язки – це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном [108].

Слід зазначити, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов’язків. До того ж безпосереднім порушником може бути не сама посадова особа, а інші, зокрема, підлеглі їй особи. Інакше кажучи, вона відповідає не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість.

Так, відповідальність за дотримання порядку ведення податкового обліку, своєчасне та повне надання податкової звітності покладається на керівника господарюючого суб’єкта. Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією. Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову звітність. Достовірність даних податкової звітності підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера та засвідчується печаткою [118].

Як вже оговорювалося, податкові органи здійснюють перевірку господарської діяльності підприємств не частіше одного разу на рік. Як показує практика, з такою періодичністю перевіряються великі платники, які мають значний документообіг. Взагалі ж то підприємства перевіряються з періодичністю один раз на три роки (податкові органи приймають до уваги строки позовної давності). Протягом такого строку цілком ймовірні кадрові зміни на підприємстві. Звідси постає питання: чи підлягає притягненню до адміністративної відповідальності посадова особа підприємства, якщо виявлені при перевірці порушення допущенні його попередником? Таким чином, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення досить доцільно враховувати всі перелічені обставини, а саме: чи не закінчився двомісячний строк для накладення стягнення, чи вчинила посадова особа адміністративне правопорушення за недодержання тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов’язків, чи є правопорушник посадовою особою (обов’язкова умова ст.ст.155-1, 163-1, 163-2, 163-3, 163-4 КУпАП) на день виявлення (вчинення) цього правопорушення, тощо.

Проблема строків притягнення до адміністративної відповідальності підлягає регулюванню. З цього приводу йде дискусія між науковцями та практиками, але всі вони дотримуються думки, що не може бути безстрокової відповідальності. Так, деякі автори пропонують відносно юридичних осіб "встановити строки застосування адміністративного стягнення з дня скоєння адміністративного проступку, а також строки для постановления відповідного рішення про притягнення до адміністративної відповідальності з моменту виявлення правопорушення" [45] і співвіднести ці строки із строками позовної давності, що існують у цивільно-правових відносинах. Розробники ж проекту нового Кодексу про адміністративні проступки пропонують встановити строк притягнення до адміністративної відповідальності і для фізичних і для юридичних осіб — три місяці з дня вчинення або виявлення правопорушення [87].

З урахуванням викладеного, вважаю, що, по-перше, необхідно привести у відповідність положення Кодексу України про адміністративні правопорушення з усталеними теоретичними положеннями та врахувати це при розробленні проекту Кодексу про адміністративні проступки. По-друге, строки накладення адміністративних стягнень потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, щодо яких встановлюється безстрокова відповідальність.

На мою думку, критерії визначення строків накладення адміністративних стягнень, запропоновані Д.Лук'янцем, В.Котюком та А.Іоффе, є вдалими, однак не можна погодитися з співвіднесенням цих строків з позовною давністю, оскільки розширення строків притягнення до адміністративної відповідальності до трьох років не тільки не забезпечить інтересів держави, а й значною мірою перешкоджатиме нормальній діяльності юридичної особи.

Тож вважаю, що додавши до запропонованих цими авторами критерію визначення стоків з дня вжиття передбачених законом заходів контролю з боку уповноважених державних органів, можна обмежитись уже існуючими строками накладення адміністративних стягнень — два місяці.

Таким чином, можна було б виділити наступні види визначення строків накладення адміністративного стягнення:

1) з дня вчинення правопорушення;

2) з дня виявлення правопорушення при триваючому правопорушенні;

3) з дня вжиття уповноваженими державними органами спеціально передбачених законом заходів контролю;

4) з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття, за наявності в діях правопорушника ознак адміністративного правопорушення.

Зазначені строки мають поширюватися як на фізичних, так і на юридичних осіб. Одночасно має бути скасовано положення, яке передбачає виняток щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, можна дійти висновку, що реформування адміністративного законодавства є нагальною потребою сьогодення. При цьому це законодавство, крім наукового, має також практичне значення, впливає на формування судової практики. Тому, з метою уникнення численних протиріч необхідно:

розширити коло суб’єктів адміністративної відповідальності за рахунок включення до нього юридичних осіб;
передбачити умови їх відповідальності і стягнення, які можуть накладатися за вчинення відповідних правопорушень;
встановити чіткий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (визначити компетентні органи, строки притягнення) та порядок оскарження рішень про накладення відповідних стягнень.

Внесення відповідних змін до адміністративного законодавства дозволить уникнути застосування судами різних норм при вирішенні однорідних питань, а також плутанини, що виникає при накладенні санкцій за вчинення юридичними особами правопорушень у сфері податкового законодавства.

Висновки

Підводячи підсумки, слід зазначити, що дана магістерська робота дозволяє у стислому вигляді сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також аргументовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення податкового законодавства і практики його застосування, що відображено в наступних концептуальних положеннях:

1. Виявлена і досліджена юридична відповідальність, її різновидності у податковому законодавстві. Зокрема, юридична відповідальність є елементом правоохоронних відносин, одним із суб'єктів якого є правопорушник, іншим – держава або потерпілий. Акцентовано увагу, що згідно Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Приведена класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена, а також підстави звільнення від юридичної відповідальності. Надаючи правову оцінку юридичної відповідальності в податковому законодавстві, зроблено висновок, що сплата податків — це конституційний обов’язок громадянина (а тому і юридичної особи), який має не цивільно-правовий, а публічно-правовий характер і ґрунтуються на владних підпорядкуваннях однієї сторони (громадянина, юридичної особи) іншій (державі). Розуміння податку як публічно-правового обов’язку, що виникає з Конституції та інших законів, дає підстави стверджувати, що їх невиконання чи неналежне виконання повинно кваліфікуватися як діяння, яке скоюється проти держави, що в даному випадку представляє інтереси всього суспільства. Конституційний обов’язок щодо сплати податку конкретизується в низці законів.

2. Досліджуючи склад відповідальності у податковому праві, виявляючи її підстави та принципи було виділено декілька принципових вимог, якими повинні керуватися працівники податкових органів при встановленні заходів відповідальності за порушення податкового законодавства. Крім того, в магістерській роботі з’ясовані підстави юридичної відповідальності у податковому праві та виділені елементи податкового правопорушення. Надано класифікацію податкових правопорушень за різними критеріями, а також зроблено висновок про розмежування кримінальної, адміністративної та фінансової відповідальності. З урахуванням сучасного етапу розвитку вітчизняної правової системи і, зокрема, системи законодавства, слід зазначити, що категорія "відповідальність за порушення податкового законодавства" є комплексною, оскільки підставою такої відповідальності може виступати дія або бездіяльність, передбачена нормами податкового, адміністративного та кримінального права. При цьому терміни "відповідальність за порушення податкового законодавства" та "податкова відповідальність" за своїм змістом не є тотожними.

У теорії податкового права, зокрема російськими вченими, підкреслюється, що податкова відповідальність може мати місце лише у разі вчинення податкових правопорушень, а також їх різновиду – порушень законодавства про податки і збори у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон. Існують пропозиції виокремлювати відповідальність за майнові порушення у податковій сфері на даному етапі її розвитку та юридичного оформлення як податкову відповідальність, не виключаючи можливості її визначення у майбутньому як фінансової відповідальності (або її різновиду).

3. Аналіз проблем та визначення напрямків вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за податкові правопорушення свідчить про наявність цілої низки неврегульованості законодавства у цій сфері. Це, зокрема, відсутність такого поняття як адміністративна відповідальність юридичної особи. І хоча сьогодні все більше учених схиляються до визнання юридичних осіб повноцінними суб'єктами адміністративної відповідальності, проблема залишається дискусійною. Юридична особа є потенційно деліктоспроможною (тобто здатною нести відповідальність) не тільки в цивільно-правовому, але і в адміністративному аспектах. Адже цивільно-правова відповідальність використовує тільки один напрям впливу на юридичну особу —- винятково через майно. Разом з тим, адміністративна відповідальність охоплює всі можливі напрями впливу. Тому вирішити питання відповідальності юридичної особи в даний час життєво необхідно. Це пояснюється тим, що якщо в період формування і розвитку конструкції юридичної особи пріоритетне значення мали функції об'єднання осіб і капіталів, то зараз основною задачею і призначенням юридичної особи стає перенесення тяжкості відповідальності із засновників цієї юридичної особи на саму юридичну особу.

Ще одна неузгодженість – строки притягнення до адміністративної відповідальності. Враховуючи, що більшість порушень податкового законодавства встановлюються тільки в ході документальних перевірок, які проводяться один раз на три роки, досить актуальним є питання однозначного визначення триваючого порушення. Окрім того, зовсім не врегульоване питання строків давності, а це є досить актуальним для податкового органу, оскільки протокол про адміністративні правопорушення складається разом із актом перевірки та виноситься рішення про накладання фінансових санкцій. Як показує практика, більшість платників оскаржують ці рішення, "відтягуючи" таким чином термін сплати. Але при цьому відсутній механізм зупинення реалізації постанови по адміністративній справі.

4. З урахуванням діючих норм законодавства та враховуючи наявний практичний матеріал, розроблені практичні рекомендації по застосуванню адміністративних стягнень за порушення податкового законодавства у вигляді Методичних рекомендацій (Додаток 1), які затверджені наказом по Горлівській об’єднаній державній податковій інспекції та мають практичну реалізацію.

Список використаної літератури

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. Ст. 141. //www.rada.gov.ua/
Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до №51, ст.1122. //www.zakon.rada.gov.ua/
Кримінальний кодекс // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. Ст. 131. //www.zakon.rada.gov.ua/
Цивільний процесуальний кодекс України//Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41, 42. Ст. 492. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №4. – Ст.20. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №20. – Ст.249. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про підприємницьку діяльність: Закон України від 7 лютого 1991 року №698-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №14. – Ст.168. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1991. – №30. – Ст.379. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №39. – Ст.510. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 року №509-ХІІ // Відомості Верховної Ради. – 1991. – №6. – Ст.37. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1992. – №31. – Ст.440. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року №3125-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №23. – Ст.243. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про карантин рослин: Закон України від 30 червня 1993 року №3348-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №34. – Ст.352. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року №3659-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №50. – Ст.472. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року №3687-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст.32. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 року №3688-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст.34. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року №3689-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №7. – Ст.36. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1994. – №40. – Ст.364. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1994 року №3792-ХІІ//Відомості Верховної Ради. – 1994. – №13. – Ст.64. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №4. – Ст.28. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 6 липня 1995 року №265/ВР-95//Відомості Верховної Ради. – 1995. – №28. – Ст.205. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби: Закон України від 15 вересня 1995 року №329/95-ВР//Відомості Верховної Ради. – 1995. – №40. – Ст.297. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами: Закон України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №46. – Ст.345. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої: Закон України від 7 травня 1996 року №178/96-ВР//Відомості Верховної Ради. – 1996. – №28. – Ст.131. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 року №621/97-ВР//Відомості Верховної Ради. – 1998. – №8. – Ст.28. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV//Відомості Верховної Ради. – 1999. – №40. – Ст.365. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних: Закон України від 23 березня 2000 року №1587-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2000. – №24. – Ст.183. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 року №1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2000 – №36. – Ст.299. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №10. – Ст.44. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про автомобільний транспорт: Закон України від 5 квітня 2001 року №2344-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2001. – №22. – Ст.105. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2001 року №2121-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2001. – №5-6. – Ст.30. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 року №2894-ІІІ//Відомості Верховної Ради. – 2002. – №14. – Ст.97. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 року №755-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2003. – №31-32. – Ст.263. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 року №889-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2003. – №37. – Ст.308. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей: Закон України від 2 червня 2005 року №2630-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2005. – №26. – Ст.257. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення: Закон України від 22 вересня 2005 року №2899-ІV//Відомості Верховної Ради. – 2005. – №52. – Ст.565. //www.zakon.rada.gov.ua/
Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва: Указ Президента України від 03 липня 1998 року №727.
Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Кабінет Міністрів України; Постанова вiд 08.02.1996 № 170
Про затвердження Переліку органів ліцензування: Кабінет Міністрів України; Постанова, Перелік вiд 14.11.2000 № 1698
Про запровадження марок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елементами для маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Кабінет Міністрів України; Постанова вiд 12.03.2008 № 179
Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів: Декрет Кабінета Міністрів України від 21 січня 1993 року №8-93//Відомості Верховної Ради. – 1993. – №13. – Ст.114.
Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах: Національний банк; Постанова, Інструкція, Форма типового документа вiд 12.11.2003 № 492
Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків: Мінфін України; Наказ, Інструкція вiд 11.08.1994 № 69
Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішені спорів: Лист Вищого арбітражного суду України №01-8/453 від 26.06.95
Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 2 (12).
Адміністративне право в контексті європейського вибору України: Зб. наук. праць: За матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 6-7 лютого 2004 року / Центр політико-правових реформ / В. Б. Авер'янов. — К.: Міленіум, 2004. — 196 с.
Адміністративне право України: Т.1: Загальна частина / За ред. В. Б. Авер'янова. — К.: Юридична думка, 2004. —583 с.
Авер`янов В., Лук`янець Д.М., Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятійних вад // Право України.- 2006.- № 3.- C.7-12.
Авер’янов В. Становлення нової доктрини українського адміністративного права //Юридичний вісник України. -14-20.07.2007. -№ 28.
Авер'янов В. Б. Адміністративне право України: Т. 1: Загальна частина. — К.: Юридична думка, 2004. — 583 с.
Адміністративне право України / За заг. ред. С. В. Ківалова. –Одеса: Юрид. л–ра, 2003. – 896 с.
Бех Г. В., Дмитрик О. О. Податкове право. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 400 с.
Битяк Ю. П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В., Зима О. Т., Зуй В. В. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.
Бородін І. Адміністративно-процесуальні норми - основа адміністративно-юрисдикційного процесу // Право України.- 2006.- № 3.- C.86-90.
Брызгалин А. Ответственность за налоговые правонарушения: острые вопросы правоприменительной практики // Хозяйство и право. – 2001. - №3. – С.75-77.
Брызгалин А.В., Берник В.Р., Головкин А.Н. Виды налоговы правонарушений: теорія и практика применения/ Под ред..к.ю.н. А.В. Брызгалина. Екб.: Узд-во "Налоги и финансовое право", 2004. С.50-52.
Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Залуцька Н.С., Білінський В.З. Податковий контроль. Підручник. – К.: "Хай-Тек Прес", 2007. – 608с.
Василевський А. Право на судовий захист // Вісник прокуратури.- 2006.- № 5.- C.87-90.
Василик О. Д. Податкова система України. — К. : ВАТ "Поліграфкнига", 2004. — 447с.
Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. - 668 с.
Відповідальність та санкції за податкові правопорушення. Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000. – 120 с.
Гега П. Т., Доля Л. М. Основи податкового права. — К. : Знання, 2003. — 303с.
Герасименко Є.С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності: Автореф. дис. канд... юр. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2000. – С. 8; Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // ПравоУкраїни. – 2000. – № 5.
Гладун З. С. Сучасні проблеми адміністративного права України і шляхи та напрямки їх вирішення: Проблемна лекція для магістрантів і студ. юридичного ін-ту Тернопільської академії нар. госп-ва. - Тернопіль, 2000. — 28 с.
Гладун З.С. Адміністративне право України. Академічний курс: Навчальний посібник. —Тернопіль, 2004. — С. 25, 90, 134, 158.
Грянка Г. В. Адміністративне право України. — К.: Азимут-Україна, 2004. — 144 с.
Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. — К.: Факт, 2003. — 384с.
Доля Л.М. Тега П.Т. Основи податкового права: навчальний посібник. - 2-ге вид., перегл. і доп. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. – 215 с.
Дяченко О. Визначення суб'єкта адміністративного правопорушення та його загальних ознак: окремі проблеми // Право України. – 2001. – №8. – С.83-86.
Жвалюк В.Р., Мельник П.В., Гутник А.Є., Лисенко В.В. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. – К.: Академія державної податкової служби України. Науково-дослідний центр з проблем оподаткування. – 2001. – 200 с.
Забарний Г. Г. Адміністративне право України. — К., 2003. — 212 с.
Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: А.С.К., 2000. – 639 с.
Законодавство України про адміністративну відповідальність: Кодекс України про адміністративні правопорушення. Закони. Судова практика. Адміністративне провадження. Зразки документів: Зб. нормат. актів / С.Е. Демський. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 365 с.
Законодавство України: Проблеми та перспективи розвитку. - Вип. 5. - К.: 2004. - 271 c.
Збірник роз'яснень Вищого арбітражного суду України / Відп. редактор Д.М. Притика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 272 с.
Камлик М. І. Відповідальність та санкції за податкові правопорушення. Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 2000. – 120 с.
Кампо В. М., Нижник Н. Р., Шльоер Б. П. Становлення нового адміністративного права України: Наук.-популярний нарис. — К.: Видавничий Дім "Юридична книга", 2000. — 60 с.
Карнарук А. Особливості адміністативного судочинства в Україні в умовах здійснення судової та адміністративної реформи // Підприємництво, господарство і право.- 2006.- № 11.- C.131-135.
Когут О.В. Особливості адміністративних проваджень у справах про недобросовісну конкуренцію: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 /Нац. академія держ. податкової служби України. -Ірпінь, 2004. -22с.
Кодацкий В.П. Совершенствование налоговой системы Украины // Економіка. Фінанси. Право.- 2006.- № 1.- C.33-36.
Коломоєць Т. О. Адміністративний примус у публічному праві України: Теорія, досвід та практика реалізації. — Запоріжжя: Поліграф, 2004. — 403 с.
Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.
Колпаков В.К. Стан дослідження проступку в українському адміністративному праві // Право України. — 2005. — № 6. — С. 25 — 28.
Константий О. В. Джерела адміністративного права України. — К.: Українське агенство інформації та друку "Рада", 2005. — 120 с.
Костів М. Види адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб // Право України. — 2005. — № 4. — С. 16.
Крегул Ю. І. Адміністративне право України. — К.: КНТЕУ, 2004. — 190 с.
КротюкВ., ІоффеА., Лук'янецьД. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // Право України. — 2000. — № 5. — С. 32—33.
КротюкВ., ІоффеА., Лук'янецьД. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // Право України. — 2000. — № 5. — С. 32—33.
Кузьменко О.В. Процесуальні категорії адміністративного права: Монографія. — Л., 2004. — С. 11, 18, 54, 189, 190, 204.
Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України: Монографія. — Д., 2004. — 304с.
Кустова М.В., Ногина О.А., Шевелева Н.А. Налоговое право России. Общая часть: Ученик/ Отв.ред. Н.А. Шевелева. М.: Юристъ, 2001. С.362-363.
Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. — 328 с.
Кучерявенко М.П. Податкове право України: Академічний курс: Підручник. – К.: Всеукраїнська асоціація видатців "Правова єдність", 2008. – 701с.
Лилак Д.Д. Адміністративна і цивільно-правова відповідальність юридичних осіб у сфері економічних відносин (колізії теорії і проблеми практики) // Право України. -2000.-№ 1. -С.24-25.
Лук’янець Д. Правова природа і особливостi відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції // Підприємництво, господарство і право. -2001. -№ 8. -С.78-80.
Маліновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атака, 2003. – 576 с.
Марченко В. Б., Легкова М. Ф. Податкове право. — К. : КНЕУ, 2004. — 225с.
Матіос А. Зміст та сутність адміністративної відповідальності // Право України. — 2006. — № 2. — С. 11.
Миколенко О.І. Адміністративне судочинство в структурі адміністративного процесу // Держава і право.- 2006.- № 3.- C.186-192.
Налоговый кодекс Росийской Федерации. Часть первая// Собрание законодательства Росийской Федерации. 1998. №31. Ст.3824.
Нідзельська О., Кирієнко Н. Відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства // Вісник податкової служби України. –2001. – №3. – С.21-49.
Ославський О. До питання необхідності здійснення адміністративної реформи в Україні // Право України. — 2004. — № 9. — С. 40.
Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 367 с.
Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення. — К.: Логос, 2006. — 416 с.
Роздайбіда А.Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення (проблеми законодавчого регулювання) // Науковий вісник. Збірник наукових праць Академії державної податкової служби України. – Ірпінь, 2002. – №4(18). – С.403-405.
Савченко О. Особливості боротьби з податковою злочинністю в сучасних умовах // Право України.–2000.–№10. –С. 79-81.
Соколовська А. М. Податкова система держави: теорія та практика становлення — К.: Знання-Прес, 2004. — 454 с.
Степанюк О, Відповідальність за податкові правопорушення: порівняльний аспект // Підприємство, господарство і право. - 2001.–№8–С. 67-70.
Степанюк О. І. Відповідальність юридичних осіб за податкові правопорушення. — Т., 2001. — 160 с.
Степанюк О. Підстави та принципи відповідальності за порушення податкового законодавства || Підприємство, господарство і право. - 2001.–N8
Стефанюк В. С. Судовий адміністративний процес. — Х.: Консум, 2003. — 463 с
Судова практика у справах про адміністративні правопорушення (2003-2005 р.р.) / За ред. В.Т. Маляренка. — К.: Юрисконсульт, 2006. — 498 с.
Теорія государства и права: Курс лекцій/Под ред.. А.Н. Мазутова и А.В. Малько. М., 1997. С.527-528.
Хворостянкіна А. Європейські стандарти адміністративного процесу // Юридичний журнал.- 2005.- № 11.- C.100-110.
Хорощак Н. В. Адміністративні стягнення за законодавством України. — К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. — 171с.
Шкарупа В. К., Коломоєць Т. О., Гулєвська Г. Ю., Армаш Н. О., Поліщук В. Г. Адміністративне право України. — К.: Істина, 2007. — 216 с.
Шульженко Ф.П., Невмержицький Є.В. Юридична відповідальність за правопорушення у сфері економіки: Навчальний посібник — К., 2003. — С. 107, 108.
Юровский Б.С., Романов А.Г. Ответственность юридических лиц за нарушение налогового законодательства. – Х., 1997. – 68 с.
Юстус О.И. Финансово-правовая ответственность налогоплательщиков-организаций: Дис. … канд. юрид. наук. Саратов, 1997.

Додаток

Методичні рекомендації щодо здійснення в Горлівській ОДПІ провадження за справами про адміністративні правопорушення

1). Загальні положення.

1.1. Ці Методичні рекомендації розроблено відповідно до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, інших нормативних актів України.

1.2. Притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та відомчої належності здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

2). Провадження у справах про адміністративне правопорушення.

2.1. Метою провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності до вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють учиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням.

2.2. Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

2.3. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

2.4. Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах державної податкової служби України визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими законами України та цими Методичними рекомендаціями.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

2.5. Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин (стаття 247 КУпАП):

відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП;
наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення за даним фактом кримінальної справи;
смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

3). Підстави для накладення адміністративних штрафів районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом.

3.1 Відповідно до статті 255 Кодексу про адміністративні правопорушення органи державної податкової служби мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення у таких випадках:

3.1.1. 3а порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (стаття 51-2 КУпАП).

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, обладнання та матеріалів, які призначені для її виготовлення.

3.1.2. За порушення порядку проведення розрахунків (стаття 155-1 КУпАП).

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою статті 155-1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти - тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі - продажу іноземної валюти, - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною третьою статті 155-1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від шести до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.1.3. За порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків (стаття 163-1 КУпАП).

Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою статті 163-1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.1.4. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) (стаття 163-2 КУпАП).

Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою статті 163-2 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.1.5. За невиконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби (стаття 163-3 КУпАП).

Невиконання керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, перелічених у пунктах 5– 8 частини першої статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою статті 163-3 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.1.6. За порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи (стаття 163-4 КУпАП).

Неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою статті 163-4 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також па громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.1.7. За порушення порядку заняття господарською діяльністю (стаття 164 КУпАП).

Здійснення діяльності без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону тягне за собою накладення штрафу у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.

Дії, передбачені частиною першого статті 164 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сиропний чи без такої.

3.1.8. За зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка (стаття 164-5 КУпАП).

Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає належним чином розміщених марок акцизного збору, або з підробленими чи фальсифікованими марками акцизного збору посадовими особами підприємств-виробників, імпортерів і продавців цих товарів – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв або тютюнових виробів.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано стягненню за будь-яке з правопорушень, зазначених у частині першій статті 164-5 КУпАП, або вчинені у великих розмірах, – тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією таких алкогольних напоїв чи тютюнових виробів.

Незаконне зберігання марок акцизного збору тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією марок акцизного збору.

Примітка. Під великим розміром слід розуміти вартість алкогольних напоїв або тютюнових виробів, які у сто чи більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3.1.9. За виготовлення, придбання, зберігання або реалізацію фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів (стаття 177-2 КУпАП).

Виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, а так само виготовлення, придбання або зберігання з метою реалізації або використання за призначенням обладнання для вироблення фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів – тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фальсифікованих алкогольних напоїв, тютюнових виробів та обладнання для їх вироблення.

3.2. При виявленні правопорушень, передбачених статтями 51-2, 155 , 163-1, 163-2. 163-3, 163-4, 164, 164-1, 177-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи державної податкової служби відповідно до статті 221 КУпАП передають протокол на розгляд до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

4). Розгляд справ про адміністративні правопорушення керівником (або заступником) органу державної податкової служби та винесення постанови

4.1. Відповідно статті 234-2 до Кодексу України про адміністративні правопорушення органи державної податкової служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з ухиленням від подання декларації про доходи (стаття 164-1), порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6):

4.1.1. За порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат (стаття 164-1 КУпАП)

Неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов’язаних із ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи, – тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частинами першою, другою чи третьою цієї статті 164-1 КУпАП, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4.1.2. Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6 КУпАП).

Ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї завідомо перекручених даних – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4.2. У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 – 244-15 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Тобто, у випадку порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат (стаття 164-1) та порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166-6) органи державної податкової служби України мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

4.3. Справа про адміністративне правопорушення згідно зі ст.276 КУпАП розглядається за місцем його вчинення.

4.4. Відповідно до ст.277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання керівником (або заступником) органу державної податкової служби, правомочними розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

4.5. Відповідно до ст. 278 КУпАП керівник органу державної податкової служби при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

чи належить до її компетенції розгляд даної справи;
чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її законних представників і адвокатів.

4.6. Справи, які не належать до компетенції керівника органу державної податкової служби, розгляду не підлягають, а матеріали цих справ надсилаються (передаються) разом із супровідним листом на розгляд по суті до суду.

Якщо при розгляді справи керівник органу державної податкової служби дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, то в триденний строк відповідно до ст.253 КУпАП матеріали повинні бути надіслані прокурору чи органу, що проводить досудове слідство або дізнання.
За результатами розгляду справи керівник органу державної податкової служби, уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, приймає постанову за справою про адміністративне правопорушення, у якій виноситься рішення про накладення адміністративного стягнення або про закриття провадження за справою.

По результатах розгляду справи виноситься постанова про закриття справи у разі, якщо прийнято рішення про звільнення від адміністративної відповідальності (ст. 22 КУпАП), або за наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП.

При направленні у відповідності до ст.253 КУпЛП матеріалів справи до органів прокуратури, досудового слідства, дізнання постанова не виноситься. Постанова по такій справі може бути винесена лише у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення (ч.2 ст.99 Кримінально-процесуального кодексу України, ч.2 ст.38 КУпАП).

4.9. Постанова за справою про адміністративне правопорушення виноситься у двох примірниках (оригінал та копія).

У постанові обов’язково вказуються:

дата і місце розгляду справи;

посада, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, яка винесла постанову:
прізвище, ім’я та по батькові (без скорочення), дата та рік народження, адреса місця проживання. місце роботи, посада особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

У розділі "УХВАЛИВ" зазначаються число, місяць, рік і точний час виявлення правопорушення та місце його вчинення, які саме порушення вимог, установлених законодавством, вчинені, прізвище та ініціали правопорушника, зазначаються частина та стаття КУпАП, які передбачають відповідальність за вчинене правопорушення. У розділі "ПОСТАНОВИВ", з урахуванням усіх обставин згідно зі ст.284 КУпАП, виноситься постанова про накладення стягнення або про закриття справи. При накладенні адміністративного стягнення у вигляді штрафу словами зазначаються його сума та назва установи банку, куди він сплачується, а також поточний рахунок банку. Постанова підписується керівником, який її виніс. Постанова повинна містити вказівку про порядок і строк її оскарження.

4.10. При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення керівник органу державної податкової служби чи його заступник, керуючись статтею 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. У цьому випадку виноситься постанова про закриття справи, в якій вчиняється запис про оголошення усного зауваження. Усне зауваження не вважається адміністративним стягненням.

4.11. Постанова про закриття справи виноситься також при передачі матеріалі прокурору чи органу, що проводить досудове слідство або дізнання за наявності в правопорушенні ознак злочину, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4.12. Постанова проголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копії постанови протягом трьох днів вручається під розписку або надсилається рекомендованим листом особі, щодо якої винесено постанову (ст.285 КУпАП), про це робиться відповідна відмітка у справі із зазначенням дати відправлення та додається копія супроводжуючого листа. Оригінал постанови залишається в адміністративній справі і в разі несплати в установлений строк штрафу надсилається до відповідного відділу виконавчої служби (з залишенням в справі ксерокопії).

5. Складання протоколу про адміністративне правопорушення.

При вчиненні будь-якого адміністративного правопорушення, з вказаних в п.п. 3.1 та 4.1 цих Методичних рекомендацій, посадові особи органів державної податкової служби України складають протокол на спеціальному бланку.
Складати протокол про адміністративні порушення зобов’язані посадові особи органів державної податкової служби України, які виявили адміністративні правопорушення. Чинним законодавством не передбачені вимоги щодо обов’язкового складання протоколу про адмінправопорушення на місці його вчинення.
Усі реквізити протоколу заповнюються розбірливим почерком українською мовою. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться де протоколу, а також унесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою щодо якої він складений.

5.4. Протокол складається за кожним випадком адміністративного правопорушення передбаченим КУпАП. Якщо правопорушення вчинено кількома особами, то протокол складається на кожну особу окремо.

5.5. У відповідності до вимог ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються:

дата і місце його складання;
посада, прізвище, ім’я, по батькові посадової особи, яка склала протокол;
відомості про особу порушника (прізвище, ім’я та по-батькові, дата і місце народження, місце роботи і посада, місце проживання на час вчинення правопорушення, чи піддавався протягом року адміністративному стягненню);
місце, час (з зазначенням години) учинення і суть адміністративного правопорушення.

Суть правопорушення повинна бути описана таким чином, щоб якомога точніше відповідала вимогам відповідної статті КУпАП, а в разі потреби - з відповідним посиланням на нормативний акт, положення якого порушена і частину статті КУпАП, згідно з якою настає адміністративна відповідальність за вчинені протиправні дії:

прізвища, адреси свідків у разі їх наявності;
пояснення порушника;
інші відомості, необхідні для вирішення справи.

У протоколі робиться відмітка про роз’яснення порушнику його прав, що передбачені ст.268 КУпАП, та про попередження його про час (з зазначенням години) і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Якщо в протоколі відсутня відмітка про попередження порушника про час та місце розгляду справи або порушник відмовився від пояснень та підписання протоколу, посадова особа, у провадженні якої перебувають матеріали про адміністративне правопорушення, повинна повідомити особу, стосовно якої буде розглядатися справа про адміністративне правопорушення, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, щодо часу (з зазначенням години) та місця розгляду справи.

Протокол підписується особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, та особою, яка його склала.

При наявності свідків протокол може бути підписано також ними.

У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, надати пояснення та підписати протокол у ньому про це робиться відповідний запис, який засвідчується підписами особи, яка склала протокол, та інших осіб, які брали участь у виявленні правопорушення. Відмова порушника від підписання протоколу не є підставою для припинення справи про адміністративне правопорушення.

Особа, яка вчинила правопорушення, має право викласти в протоколі пояснення і зауваження щодо його змісту, а також мотиви своєї відмови від його підписання, робити заяви і клопотання. У разі, якщо порушник викладає свої пояснення на окремому аркуші, у протоколі про це робиться відповідна відмітка.

5.6. Протокол складається у двох примірниках. Працівник підрозділу, який здійснював (очолював) перевірку та виявив адміністративне правопорушення, у визначені КУпАП терміни складає протоколи про адміністративне правопорушення та готує матеріали у справі для вирішення питання про притягнення платника податків (посадових осіб платника податків) до адміністративної відповідальності та:

- у випадку, якщо розгляд справи належить до компетенції органів ДПС, готує і надає керівнику (заступнику керівника) органу ДПС, на обліку в якому перебуває платник податків (за місцем вчинення правопорушення), у встановлені законодавством терміни проект постанови та матеріали у справі про адміністративне правопорушення;

- у випадку, якщо прийняття рішення за результатом розгляду справи не належить до компетенції органів ДПС, готує і надає юридичному підрозділу відповідний супровідний документ і матеріали справи (копією акту перевірки підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, письмових пояснень чи письмових зауважень, якщо вони були надані порушником, відомості про особу, а також про обставини, що пом’якшують відповідальність порушника чи виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення) для перевірки та візування, та у термін не пізніше п’яти робочих днів з дня складення протоколу направляє зазначений завізований лист зі всіма необхідними матеріалами супровідним листом під розпис у канцелярію суду (надсилає рекомендованим листом) для прийняття судом відповідного рішення.

Працівники юридичного підрозділу протягом двох днів перевіряють отримані матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо дотримання вимог КУпАП, зокрема стосовно якості оформлення матеріалів, дотримання термінів, компетенції органу ДПС і дотримання порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, та:

у випадку, якщо розгляд справи належить до компетенції органів ДПС, візують проект постанови по справі про адміністративне правопорушення;

у випадку, якщо розгляд справи не належить до компетенції органів ДПС, забезпечують перевірку отриманих матеріалів та візування листа органу ДПС щодо направлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення до суду для прийняття ним відповідного рішення.

6. Оскарження постанови про накладення адміністративного штрафу

6.1. Постанову по справі про накладання адміністративного штрафу може бути оскаржено до вищестоящого органу державної податкової служби, або до суду загальної юрисдикції, зменшення якого є остаточним у порядку, визначеному статтями 287 - 297 КУпАП.

Скарга на постанову за справою про адміністративне правопорушення подається керівнику, який виніс цю постанову. Отримана керівником скарга протягом трьох діб надсилається разом із справою (протокол про адміністративне правопорушенні, пояснення, довідки, інші матеріали, постанова про накладення адміністративного стягнення тощо) вищій посадовій особі або до місцевого суду, у залежності від того, кому адресована скарга

Постанову судді у справах про адміністративні правопорушення у відповідності до ст.294 КУпАП може бути скасовано або змінено за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора – головою вищестоящого суду.

6.2. Постанову по справі про адміністративні правопорушення може бути опротестовано прокурором. Внесення прокурором протесту зупиняє виконання постанови до розгляду протесту.

6.3. Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів від дня винесення постанови. У разі пропускузазначеного терміну з поважних причин цей термін за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено відповідним органом державної податкової служби.

6.4. Скарга подається до того органу податкової служби, який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення. Скарга, що надійшла протягом трьох діб надсилається разом із справою до вищестоящого податкового органу для розгляду.

Скарга чи протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядається керівником (або заступник) відповідного органу державної податкової служби в десятиденний термін від дня їх надходження.

Подання у встановлений термін скарги зупиняє виконання постанови про накладання адміністративного стягнення до розгляду справи.

6.5. При розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення керівник чи заступник відповідного органу податкової служби перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови та виносить одне з наступних рішень:

залишає постане у без змін, а скаргу або протест без задоволення;
скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд:
скасовує постанову та закриває справу.

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. Про результати розгляду протесту повідомляється прокуророві.
У разі скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення слід повернути стягнені грошові суми і конфісковані предмети. Якщо конфісковані предмети повернути немає можливості, то повертається їх вартість. Повернення коштів, виручених від реалізації конфіскованих предметів (виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини) і сум адміністративних штрафів провадиться за рахунок коштів бюджетів чи позабюджетних фондів у залежності від того, куди ці суми були зараховані відповідно до чинного законодавства.

6.8. Рішення по скарзі на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором.

Протест па рішення по скарзі вноситься у вищестоящій орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який прийняв рішення по скарзі,

7. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

7.1. Відповідно до статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.

При оскарженні або опротестуванні постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення. Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання посадовою особою, яка винесла цю постанову, шляхом вручення постанови і вимоги її виконання. Штраф має бути сплачений порушником у відповідності до ст.307 КУпАП не пізніше як через п’ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови – не пізніш як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Відповідно до ст.303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

У разі зупинення виконання постанови у зв’язку з розглядом скарги або протесту строк давності зупиняється на цей період, а також у зв’язку з відстрочкою виконання постанови перебіг строку давності також зупиняється до закінчення строку відстрочки.

7.2. Виконання постанови про накладення штраф може бути припинено посадовою особою, яка винесла постанову, у випадках:

видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу;
скасування акта, що встановлює адміністративну відповідальність;
смерті особи, щодо якої винесена постанова (ст. 302 КУпАП).

За вказаних обставин виконання постанови про накладення штрафу посадовими особами органу державної податкової служби або державної виконавчої служби припиняється з доданням до справи завірених копій документів.

Згідно зі ст.305 КУпАП контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Дипломная работа: Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства

Похожие работы: