КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

«Обмеження праці жінок»

Остріг 2010

1. Обмеження праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщенні речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом МОЗ від 29.12.93. №256. Перелік складається з двох розділів. На роботах, зазначених у розділі 1 Переліку, застосування праці жінок забороняється з дня введення у дію названого наказу (з 10.04.94.). На роботах, зазначених у розділі 2 Переліку, праця жінок може використовуватись до спеціальної заборони. Такі заборони будуть установлюватися МОЗ у процесі створення в державі необхідних для цього економічних і технічних умов.

Граничні норми підіймання і переміщення жінками важких речей затверджені наказом МОЗ від 10.12.93 №241. За умов чергування з іншою роботою до 2 разів на годину допускається переміщення та піднімання жінками вантажу вагою до 10 кг. Якщо ж підіймання та переміщення вантажів провадиться жінкою постійно протягом зміни, гранично допустима вага вантажу становить 7 кг. Крім того, обмежена сумарна вага вантажу, який може переміщуватися жінкою протягом одного часу роботи. При підніманні вантажу з робочої поверхні (конвеєра, стола, станка) його сумарна вага протягом зазначеного часу не повинна перевищувати 350 кг. При підійманні вантажу з підлоги його сумарна вага протягом того ж часу не повинна перевищувати 175 кг. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах докладене жінкою зусилля не повинне перевищувати 10 кг.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 176 КЗпП містить імперативне правило, що забороняє залучати до робіт у нічний час, до надурочних робіт, до робіт у вихідні дні, також направляти у відрядження вагітних жінок та жінок, що мають дитину віком до трьох років. Погодження сторін трудового договору, що суперечать цьому імперативному правилу, чинності не мають. Погодження жінки може бути обставиною, що полегшує відповідальність власника, який порушив ст. 176 КЗпП. Під жінками, що мають дітей, слід мати на увазі жінок, статус яких як матерів належним чином юридичне оформлений. Діти чоловіка від іншого шлюбу повинні вважатися дітьми його дружини. Вік «до трьох років» означає дію заборони на період, що включає день, коли дитині виповнюється три роки. Наступного дня заборона вже не діє. Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження за відсутності їх згоди. Період від 3 до 14 років починається в день, коли дитині виповнилось 3 роки і закінчується в день, коди дитині виповнилось 14 років (включаючи цей день).

2. Пільги жінкам, що мають дітей або перебувають у стані вагітності

Стаття 178 КЗпП передбачає пільги для вагітних жінок, які власник зобов'язаний надати за умови подання такою жінкою медичного висновку. Власник може встановити для такої жінки зниження норм виробітку. Ця пільга надається з дня подання медичного висновку. Вона тягне за собою не лише зниження інтенсивності навантаження на працівника, а й застосування підвищених розцінок на роботи, що виконуються. Перевиконання вагітною жінкою знижених норм виробітку не позбавляє її права на одержання відрядного приробітку, з урахуванням перевиконання знижених норм. У медичному висновку необхідно зазначити відсоток зниження норм виробітку, в якому жінка має потребу. Оплата праці вагітної жінки за звичайними розцінками по позбавляє її права вимагати оплати праці за підвищеними рештками шляхом звернення в орган по розгляду трудових спорів протягом установлених строків. Аналогічно встановлюється зниження норм обслуговування. Вагітна жінка підлягає переведенню на більш легку роботу, що виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Якщо вагітна жінка працює на легкій роботі, поєднаній з впливом несприятливих виробничих факторів, то вона може бути переведена на аналогічну роботу, не пов'язану з впливом таких факторів. Якщо ж жінка працює на робочому місці, де немає несприятливих виробничих факторів, але потребує переведення па більш легку роботу, ю здійснюється переведення на таку роботу.

Якщо власник своєчасно не вирішує або не може вирішити питання про переведення жінки на більш легку роботу, на роботу, що виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вагітна жінка, до переведення на таку роботу, підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку. Слід звернути увагу на ту обставину, що термін «звільнення від роботи» не можна ототожнювати з поняттям «звільнення з роботи». Звільнення з роботи – це припинення трудового договору. Звільнення від роботи означає, що трудові правовідносини зберігаються, продовжується дія трудового договору, але працівник тимчасово не несе обов'язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, звільняється від роботи зі збереженням заробітної плати.

Жінка, що має дитину у віці до трьох років, підлягає переведенню на іншу роботу у разі неможливості виконання попередньої роботи. Підставою для переведення може бути не лише медичний висновок, а й інші об'єктивні дані, що свідчать про неможливість виконання попередньої роботи. За час переведення за жінками, вагітними та такими, що мають дітей у віці до трьох років, зберігається середня заробітна плата з попередньої роботи. Якщо в результаті переведення заробітна плата жінки зростає, вона має право на одержання такого більш високого заробітку.

Відпустка по вагітності та пологах надається жінкам тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 днів після пологів. У разі ненормальних пологів, а також при народженні двох і більше дітей післяпологова відпустка надається тривалістю 70 календарних днів. Тривалість відпустки обчислюється сумарно. Відповідно вона становить 126 і 140 днів. Це означає, що післяпологова частина відпустки коригується у разі, якщо відпустка до пологів виходить більшою чи меншою установленої тривалості. Якщо допологова частина відпустки становила 72 дні, то післяпологова частина буде становити лише 54 дні. Якщо ж допологова частина відпустки становила 68 днів, то післяпологова становитиме 58 днів.

До досягнення дитиною віку трьох років працююча жінка має право на одержання частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною з виплатою за цей час допомоги з державного соціального страхування. Згідно зі ст. 25 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання особи, що здійснює догляд за дитиною. Допомога виплачується у розмірі ЗО відсотків мінімальної заробітної плати.

До досягнення дитиною шестирічного віку жінці надається відпустка без збереження заробітної плати, якщо дитина має потребу у домашньому догляді. Факт потреби у такому догляді має бути підтверджений медичним висновком. Право на одержання частково оплачуваної без збереження заробітної плати згідно з медичним висновком про потребу дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку мають також батько дитини, бабуся, дід або інші родичі, які фактично здійснюють догляд за такою дитиною. Підставою для виплати допомоги таким особам є довідка з місця роботи матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку частково оплачуваної відпустки і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена, (ст. 24 ЗУ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»).

Жінка чи інша особа, що фактично здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною, мають право працювати «на умовах неповного робочого часу або вдома». Взяте у лапки формулювання означає, що за умов роботи вдома право на роботу часом не обмежується. При цьому за жінками чи іншими зазначеними особами зберігається право па одержання допомоги по догляду за дитиною.

Закон не визначає, де саме жінка чи інша зазначена особа має право працювати на умовах неповного робочого дня – на підприємстві, з яким вона перебуває у трудових відносинах і на якому вона одержала частково оплачувану відпустку, чи на іншому підприємстві. Очевидно, жінка або інша зазначена особа має право працювати і на тому ж, і на іншому підприємстві. При цьому не викликає сумніву її право одержувати у зв'язку з роботою щорічні основні та додаткові відпустки. Такий висновок випливає із загальних правил про право працівників на одержання відпустки. Таке правило визнається і за працівниками-сумісниками. Трудовий договір про роботу на умовах неповного робочого часу, укладений жінкою у подібних випадках, є підставою кваліфікувати як трудовий договір про роботу за сумісництвом. Працівник перебуває у трудових відносинах, одержав частково оплачувану відпустку. Одночасно він укладає трудовий договір з тим же чи іншим підприємством на умовах роботи з неповним робочим часом або вдома. Це – типове сумісництво. Стосовно ж права жінки, що перебуває у частково оплачувані й відпустці до досягнення дитиною віку трьох років і працюючої на умовах неповного робочого часу або вдома, на одержання допомоги по державному соціальному страхуванню у разі тимчасової непрацездатності, то такого права вона не має як і будь-який працівник-сумісник.

Пункт 3 частини 12 ст. 10 ЗУ «Про відпустки» прямо формулює право жінок на використання відпустки безпосередньо перед відпусткою по вагітності і пологах або безпосередньо після неї. Для одержання щорічних основної та додаткових відпусток у зазначений час повинна подати власнику довідку медичної установи (при наданні щорічних відпусток перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами). Жінка може реалізувати своє право на використання відпустки згідно з правилами статті 180 КЗпП і п. З ч. 12 ст. 10 ЗУ «Про відпустки» за умови, якщо на день початку щорічних основної та додаткових відпусток вона має стаж роботи у рахунок робочого року, за який вона просить надати їй щорічні відпустки, тривалістю хоч би один день. Надання щорічних відпусток у рахунок робочого року, який ще не розпочався, законодавство про працю не передбачає, у тому числі і стосовно випадку, що розглядається.

Частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною надається жінці повністю або частково протягом строку до досягнення дитиною трирічного віку. При цьому жінка може на свій розсуд у будь-який час припинити частково оплачувану відпустку, а потім знову піти у таку відпустку. При бажанні отримати відпустку жінка подає відповідну заяву на ім'я власника або уповноваженого ним органу. Надання відпустки оформляється наказом. При бажанні вийти на роботу до закінченого установленого наказом строку відпустки жінка також подає заяву. На підставі цієї заяви має бути виданий наказ.

Правові відносини між працівником, який перебуває у відпустці до досягнення дитиною віку трьох (шести) років, ускладнюється тим, що на період відпустки власник приймає на роботу для заміщення тимчасово незайнятого робочого місця іншого працівника. В зв'язку з достроковим виходом на роботу жінки працівник, якого прийнято для займання тимчасово незайнятого робочого місця, підлягає звільненню. Ситуації правової невизначеності вдасться запобігти, якщо буде враховуватись наступне. День подачі заяви з проханням про надання такої відпустки і день початку такої відпустки збігатися не можуть: заява має бути подана принаймні в день, що передує дню початку відпустки. Аналогічно день подачі заяви про переривання відпустки і достроковий вихід на роботу повинен передувати дню виходу на роботу, оскільки до виходу на роботу треба встигнути видати відповідний наказ. Додержання викладених рекомендацій дає можливість не порушувати закон при звільненні працівника, якого прийнято на роботу для заміщення тимчасово незайнятого робочого місця. Оскільки він прийнятий на період відпустки іншого працівника, він підлягає звільненню в останній день відпустки працівника, тобто в день напередодні виходу на роботу працівника, що знаходився у відпустці.

Жінки, перебуваючи у частково оплачуваній відпустці по догляду іл дитиною, нерідко переривають таку відпустку з метою одержати більш високооплачувану відпустку у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва. У таких діях немає порушення законодавства. Від жінки у цьому разі не повинні вимагати, аби вона визначений період (хоча б один день) відпрацювала перед наданням їй відпустки у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва. Але переривання частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною має бути належно оформлене заявою робітниці, наказом власника. Аналогічним чином після закінчення відпустки у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва знову може бути оформлене надання частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення дитиною віку трьох років. Такі дії протягом частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною можуть повторюватися багаторазово по мірі виникнення необхідності.

Сама назва правової конструкції – відпустка (частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною або без збереження заробітної плати, надана згідно з медичним висновком до досягнення дитиною шести років) виключає будь-який запис в трудову книжку, тому період відпустки зараховується до загального стажу роботи, а також до стажу роботи за фахом. Зокрема, цей період повинен зараховуватись в стаж державної служби (для державних службовців, які знаходяться в такій відпустці (на це прямо вказується в п. З Порядку обчислення стажу державної служби), в стаж наукової роботи, в стаж, який дає право на надбавку до заробітної плати (тарифної ставки, посадового окладу) за вислугу років. У стаж роботи, котрий дає право на одержання щорічних відпусток, час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною і час відпустки без збереження заробітної плати, яка надається згідно з медичним висновком до досягнення дитиною шести років, не зараховується.

Стаття 182 КЗпП істотно розширила пільги жінкам, які усиновили дітей безпосередньо з пологового будинку. Раніше чинна редакція цієї статті передбачала можливість надання відпустки до закінчення 56 днів з дня народження дитини. Тепер це обмеження знято (спочатку ст. 17 ЗУ «Про відпустки», а потім ЗУ «Про внесення змін, що стосуються відпусток, до КЗпП України). Строк відпустки – 56 при усиновленні однієї дитини і 70 календарних днів при усиновленні двох чи більше дітей – обчислюється з дня усиновлення. Усиновлення виникає з дня набрання законної сили рішенням суду про усиновлення. За період зазначеної відпустки тривалістю відповідно 56 і 70 календарних днів жінці, що усиновила дитину (двох і більше дітей) безпосередньо з пологового будинку, виплачується допомога по державному соціальному страхуванню. Жінка, що усиновила дитину (дітей) безпосередньо з пологового будинку, має право на отримання частково оплачуваної відпустки до досягнення дитиною віку трьох років, а у відповідних випадках – відпустки без збереження заробітної плати до досягнення дитиною віку шести років.

Право на додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних надається жінкам, що мають двох і більше дітей у віці до ^ 15 років або дитину-інваліда, а також (при наявності дітей у зазначеному віці або дитини-інваліда) жінкам, що усиновили дітей. Таке ж право надається батькові, що виховує дитину без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальній установі), іншій особі, що взяла дитину під опіку. Формулювання «5 календарних днів без урахування вихідних» означає, що вихідні дні, що випадають на період 5 календарних днів, у число днів відпустки не включається. Але заробітна плата, що зберігається за період відпустки, виплачується лише за робочі дні. На відміну від цього при визначенні тривалості відпустки в календарних днях в цю тривалість включаються і оплачуються вихідні дні нарівні з робочими днями. Додаткова відпустка надається працівникам «за їх бажанням». Та все ж у разі звільнення працівнику має бути виплачена компенсація «за всі невикористані ним дні додаткової відпустки працівникам, що мають дітей» (ч. 1 ст. 83 КЗпП; ч.І ст. 24 ЗУ «Про відпустки»). У той же час одержання компенсації замість відпустки, що розглядається, якщо працівник не звільняється, неможливе, оскільки ч. 4 ст. 83 КЗпП; ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» передбачають заміну грошовою компенсацією тільки щорічні відпустки. Але за класифікацією ст. 4 ЗУ «Про відпустки» до категорії щорічних не відносяться додаткові відпустки працівникам, які мають дітей. Вони називаються соціальними.

Право на надання перерв для годування дитини визнається за жінками, що мають дітей у віці до півтора року. Закон не визначає способу годування, при якому жінка має право на перерву для годування дитини, тому їй не можуть бути пред'явлені вимоги про надання будь-яких довідок або висновків (наприклад, про те, що вона фактично годує дитину грудьми). Сама наявність дитини у віці до півтора року дає жінці право на перерви для годування дитини. Не має значення навіть наявність відомостей про те, що годуванням дитини займається хтось інший. В установлених законом межах час надання перерв (не рідше ніж через три години праці) та їх тривалість визначаються власником за погодженням з профспілковим комітетом підприємства. Це питання вирішується стосовно кожної жінки. Але на практиці тривалість і час надання перерв для годування визначається у нормативному порядку колективним договором.

Оскільки, за загальним правилом, жінка змушена витрачати час не ліпне па годування дитини, а й для поїздки від місця роботи додому і назад, законодавче встановленого часу перерви для годування дитини звичайно не вистачає для поїздки і годування. Надання перерв для годування з урахуванням реального часу, необхідного для поїздки і годування, звело б до мінімуму час роботи жінки. Тому в практиці вважається допустимим за бажанням матері дві перерви для годування дитини тривалістю 30 хвилин кожна об'єднувати та приурочувати їх до кіпця робочого дня. Слід визнати, що така практика не основана на законі. Вона стала реакцією на урегульованість відповідних відносин законом. Якщо тривалість перерви становить 30 хвилин, жінка нерідко не встигає за цей час навіть приїхати до місця знаходження дитини. Та все ж законодавець імперативною нормою установив порядок використання перерв для годування дитини, який інколи виключає використання самого права на таку перерву. Перерви для годування дитини оплачуються по середньому заробітку, обчисленому відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Власник зобов'язаний (ст. 185 КЗпП) у разі необхідності надавати вагітним жінкам, жінкам, що мають дітей у піці до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу. Захищати право на одержання безкоштовно або на пільгових умовах путівки у будинки відпочинку важко тому, що важко довести необхідність одержання такої путівки. Легше захищати право на одержання путівки до санаторію, оскільки необхідність у санаторно-курортному лікуванні може підтверджуватися медичним висновком. Необхідність у санаторно-курортному лікуванні може бути підтверджена і стосовно самої жінки, у відповідному разі – стосовно дитини.

Ст. 185 КЗпП не містить будь-яких вказівок для визначення розміру матеріальної допомоги, яку власник зобов'язаний надавати жінкам, зазначеним у цій статті. Орієнтири для визначення розміру матеріальної допомоги, на яку може претендувати жінка, можуть бути одержані з аналізу колективного договору, якщо в ньому вирішуються питання про розміри матеріальної допомоги, що надасться працівникам, і практики відповідного підприємства. Жінка, наприклад, не може претендувати на одержання матеріальної допомоги у розмірі двомісячної середньої заробітної плати, якщо на підприємстві, згідно з колективним договором, більше розміру половини середньої заробітної плати матеріальну допомогу нікому не надавали.

3. Гарантії праці жінок

праця жінка пільга рівноправність

Забороняється відмовляти в прийнятті на роботу з мотивів, пов'язаних з вагітністю, наявністю дітей у віці до трьох років, а одиноким матерям – за наявності дитини у віці до 14 років або дитини-інваліда. Зазначені категорії жінок мають право оскаржити у суді необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу. Названі категорії жінок не можуть бути звільнені не лише за підставами, передбаченими ст. 40 та 41 КЗпП, а й за іншими підставами, що кваліфікуються як звільнення з ініціативи власника. Проте, за іншими підставами (що не кваліфікуються як розірвання трудового договору з ініціативи власника) припинення трудового договору з цими категоріями жінок можливе.

Звільнення з ініціативи власника вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда допускається лише у разі повної ліквідації підприємства. Поняття повної ліквідації законодавство не визначає, але з урахуванням практики, знаючої ліквідацію з припиненням усіх прав і обов'язків юридичної особи та ліквідацію з правонаступництвом, повною слід визнати перший різновид ліквідації. Отже, ліквідація з правонаступництвом не дає власнику права звільнити працівника за своєю ініціативою. Правда з підприємства, що ліквідується, працівників (у тому числі і жінок, які належать до категорії, що розглядаються) звільняти необхідно. Очевидно, у такому разі звільнення можливе згідно з п. 5 ст. ЗТ) КЗпП у порядку переведення на підприємство, яке є правонаступником. Все ж таки визнання допустимим звільнення тільки в випадках повної ліквідації підприємства дає підстави для висновку про те, що при ліквідації з правонаступництвом прийняття на роботу на підприємство-правонаступник є для власника обов'язковим. Тому в разі ліквідації з правонаступництвом цей обов'язок не може вважатися виконаним, якщо власник запропонував працівникові працевлаштування відповідно до фаху на іншому підприємстві. Проте працевлаштування на іншому підприємстві можливе, якщо при ліквідації з правонаступництвом у правонаступника не вистачає вакансій для працевлаштування осіб, стосовно яких є заборона на звільнення в випадку ліквідації, яка не може бути визнана повною. При повні й ліквідації допускається звільнення жінок, вказаних в ч. З ст. 184 КЗпП, але з обов'язковим працевлаштуванням. Формулювання «звільнення з… працевлаштуванням» означає, що розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається. І якщо сьогодні жінка звільнена, то завтра вона вже повинна мати змогу працювати на іншому підприємстві. Якщо ж жінка такої можливості не мас, то звільнення слід кваліфікувати як таке, що здійснене без законних підстав. Невиконання підприємством, що ліквідовується, обов'язку працевлаштування тягне юридичну відповідальність: 1) жінка поновляється на роботі, а підприємство повинне виплатити працівникові середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; 2) якщо на день винесення судом рішення по трудовому спору з цього приводу підприємство уже ліквідовано, жінка на роботі не поновлюється, але па її користі» стягується середня заробітна плата за час вимушеного прогулу; 3) стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 240/1 КЗпП можливе з органу, уповноваженого управляти майном ліквідованого підприємства або власника; 4) покладати обов'язок виплати середнього заробітку на ліквідаційну комісію неможливо, але її голова (а при наявності відповідних умов – і члени) може бути притягнутий до адміністративної (ст. 41 КпАП) чи кримінальної (ст. 133 ККУ) відповідальності.

Звільнення жінок, вказаних в ч. 3 ст. 184 КЗпП, в зв'язку з закінченням строкового трудового договору має особливості. Таке звільнення можливе, але власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку па цьому або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням в цьому разі також не допускається. Але відносини між власником та працівником з дня закінчення строкового договору мають суттєву специфіку. Передбачене збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, але не більше ніж на три місяці «з дня закінчення строкового договору» (а не з дня звільнення). Взята в лапки фраза дає підстави для висновку, що закінчення строку трудового договору не дає власникові права звільнити жінку. Він має тільки попередити жінку, що після закінчення строкового трудового договору вона до роботи допущена не буде, що вона на період пошуку підходящої роботи може знаходитись вдома, що вона повинна буде з'явитись на підприємство, коли буде знайдена можливість її працевлаштування для продовження роботи (при працевлаштуванні на ньому підприємстві) або для одержання трудової книжки і розрахунку по заробітній платі (при працевлаштуванні на іншому підприємстві). При наявності згаданого попередження можливе продовження жінкою тієї ж (чи за її згодою – іншої) роботи на цьому ж підприємстві до вирішення питання про її працевлаштування. Якщо жінка відмовиться від працевлаштування за фахом без поважних підстав, вона може бути звільнена з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, хоча б після закінчення строку трудового договору пройшло два чи три місяці. Вважати при цьому трудовий договір продовженим на невизначений строк, що виключало б застосування п. 2 ст. 36 КЗпП, неможливо, оскільки після закінчення строку мала місце вимога припинення трудового договору (ст. 39/1 КЗпП).

Збереження середнього заробітку за період працевлаштування, який перевищує три місяці, законодавством не передбачене. Воно може установлюватися тільки угодами, колективним чи трудовим договором. Навіть затримка виконання власником рішення суду, яким за власником визнано обов'язок працевлаштувати жінку впродовж визначеного часу, не може бути підставою для стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду, тому що на відносини, які при цьому виникають, дія ст. 236 КЗпП не поширюється. Але Верховний Суд України вважає, що за час затримки власником виконання рішення суду про працевлаштування середня заробітна плата на користь жінки (яка належить до категорії жінок, що розглядається), звільненої на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, може бути стягнута відповідно до правил ст. 236 КЗпП. Іншими словами, Верховний Суд допускає застосування закону в цьому разі за аналогією (п. 46 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. Розділ XIV. Трудове право). Поновлення на роботі жінки, яка всупереч ч. З ст. 184 КЗпП була звільнена з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП без працевлаштування, не позбавляє власника права повторно звільнити жінку за цією ж підставою. При цьому на користь жінки буде стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу (з дня звільнення по день винесення судом рішення). Можливе стягнення і середнього заробітку за весь період від закінчення строку трудового договору до звільнення, якщо в цей період жінка не працювала, не одержувала заробітну плату і їй не виплачувався середній заробіток (як за період працевлаштування). Але граничний тримісячний строк збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування відраховується від дня закінчення строку трудового договору, а тому він має підсумовуватись, якщо працівник був звільнений без працевлаштування (підсумовується час збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування до і після звільнення).

Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чоловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров’я жінок; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії трудових прав.

Таким чином, порушення вимог законодавства щодо охорони праці жінок тягне певні негативні наслідки. Тому слід звертати особливу увагу на вивчення працівниками та роботодавцями законодавства щодо охорони праці жінок. З метою підвищення рівня правових знань працівників та роботодавців слід проводити навчання, читати лекції, здійснювати індивідуальні самонавчання за затвердженими керівником планами, організовувати стенди на правову тематику тощо.

Література

КЗпП України

Конституція України

В.І. Прокопенко «Порядок прийняття і звільнення з роботи», Київ, – 1996 р.

Трудове право України Н.Б. Болотіної, Київ – 2000 р.

Прокопенко В.І. «Трудове право», Харків – 1998 р.