Вступ

Однією з основ розвитку промисловості є людський ресурс. Чим вищу кваліфікацію мають працівники і чим краще підприємства забезпечені необхідним людським потенціалом, тим вища ймовірність виробництва на таких підприємствах конкурентоспроможної інноваційної продукції.

На жаль, протягом всього часу трансформаційних процесів в економіці України, інститутами влади не було приділено достатньої уваги для забезпечення промислових підприємств України кваліфікованими кадрами робочих спеціальностей, що зумовило відставання рівня кваліфікації середньостатистичного робітника в Україні від рівня робітника в розвинутих країнах світу.

Крім того, це спричинило ряд деструктивних процесів в суспільній свідомості серед яких: зменшення престижу робітничих спеціальностей серед молоді, незадоволення рівнем оплати праці кадрів робочих спеціальностей, збільшення середнього віку кадрів робочих спеціальностей [4, C. 239–240].

Проблема підготовки спеціалістів робітничих професій в Україні із кожним роком загострюється, що є однією з основних причин негативних процесів у економіці країни. Значні диспропорції на ринку праці призвели до того, що таких спеціалістів стає дедалі менше, тоді як попит на них зростає. Органи влади звертається мало уваги на стан підготовки робітничих кадрів для народного господарства. Для професійно-технічної освіти характерними є всі проблеми освіти в Україні загалом і найбільш гострою проблемою є фінансування професійно-технічних закладів. Тому вважаємо за доцільне розглянути її детальніше.

1. Стан підготовки спеціалістів робочих спеціальностей в Україні

На сучасному етапі розвитку економіки промислові підприємства України відчувають гостру нестачу саме у кадрах робочих спеціальностей. За висновками різних експертів дефіцит кваліфікованих робітничих кадрів на промислових підприємствах України становить від 30 до 40% і кожного року зростає. Підготовка кваліфікованого робітника – це дорогий процес, що потребує значних матеріальних, фінансових та інтелектуальних затрат. На відміну від попередніх десятиліть майже повністю виключена участь роботодавців у підготовці робітничих кадрів, що раніше становила до 60% від загальних інвестицій. У нових економічних умовах розпалися зв'язки профтехучилищ з підприємствами-замовниками кадрів, а новий механізм взаємодії закладів професійно-технічної освіти з роботодавцями ще не сформовано. За даними Державної служби зайнятості у професійно-технічних навчальних закладах готують у 3,5 рази менше кадрів з розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у вищих навчальних закладах. Водночас ринок праці на 60% зацікавлений саме у робітничих професіях.

За даними Міністерства праці, середній вік працівників сфери матеріального виробництва дорівнює 55 років, а частка робітників високої кваліфікації лише близько 10%. При цьому робітники в Україні проходять перепідготовку чи підвищення кваліфікації в середньому раз на 13–15 років, тоді як в розвинутих країнах – раз на 3–5 років [4, C. 240–241].

Що ж до стану професійно-технічної освіти в Україні, то з 1990 року до 2009 року кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилась з 1246 до 993. Із них 876 державних професійно-технічних навчальних закладів, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 43 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів. Середньорічна кількість учнів також зменшується [5, C/ 23–23] (таблиця 1).

Таблиця 1 – Кількісні та якісні показники професійно-технічних державних навчальних закладів України у 2007–2009 роках

	2007 рік	2008 рік	2009 рік
Кількість професійно-технічних навчальних закладів, з них за галузевим спрямуванням: промисловості будівництва аграрного профілю сфери послуг в тому числі нових типів: вищих професійних училищ центрів професійно-технічної освіти професійних ліцеїв	930 333 185 270 142 170 24 497	919 326 183 268 142 173 35 506	876 313 178 251 134 177 50 481
Контингент учнів, слухачів, всього тис. осіб у тому числі: – на базі базової освіти, тис. осіб – на базі повної загальної середньої освіти, тис. осіб – за соціальним станом: а) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тис. осіб б) з вадами фізичного та розумового розвитку, тис. осіб	449,8 297,0 111,0 18,2 4,4	418,1 283,0 113,0 18,4 3,9	410,2 253,0 117,0 19,2 4,4
Кількість найменувань робітничих професій, за якими здійснюється підготовка	524	514	526
Кількість педагогічних працівників, які забезпечують навчально-виробничий процес, всього тис. осіб у тому числі: старших майстрів та майстрів виробничого навчання	48,9 23,4	48,4 22,6	47,8 23,1

Особливо це стосується спеціалістів для вугільної й гірничорудної промисловості. Дефіцит робітничих кадрів відчувають також будівельна й металообробна галузі [3].

Динаміка зміни професійно-технічних закладів за 2005–2009 роки спрямуванням наведена на рисунку 1.

Рисунок 1 – Мережа професійно-технічних навчальних закладів

При цьому багато роботодавців відчувають гостру потребу у випускниках таких закладів. Разом із тим частина молоді, отримавши робітничу кваліфікацію за державний кошт, відмовляються працювати за спеціальністю, обираючи спосіб заробітку «купи-продай». Крім того, певний відсоток фахівців виїжджають за кордон, де працюють не завжди в нормальних умовах, із ненормованим робочим днем, зазнають морального гноблення.

Серед безробітних в Україні є й випускники ПТУ: за даними Держкомстату України, у 2008 році шукав роботу кожен третій колишній учень професійно-технічною закладу. Для порівняння, серед тих, хто шукає роботу, осіб із вищою освітою – кожний четвертий.

Важливо зазначити, що рівень підготовки кваліфікованих робітників є низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Керівництво промислових підприємств не задовольняє не лише якість підготовки, а також і рівень кваліфікації підготовлених спеціалістів. Наприклад, підприємства машинобудування потребують робітників з професій металообробки 5-го – 6-го розрядів, а не 3-го, як пропонують у професійно-технічних училищах.

Оскільки підготовка окремих фахівців здійснювалася без урахування потреб ринку, то сформувався професійно-кваліфікаційний дисбаланс: маємо перевиробництво одних і нестачу інших робітничих спеціальностей. Із метою усунення дисбалансу працівники окремих регіональних служб зайнятості періодично проводять серед учнів загальноосвітніх шкіл дослідження щодо їх професійної орієнтації. Результати аж ніяк не втішні. Так, у Тернопільській області вчитися у професійно-технічних закладах виявили бажання лише 12% опитаних, а здобути фах інженера – тільки 1,4%.

У нашій державі останнім часом ухвалено ряд законів, спрямованих на працевлаштування колишніх учнів ПТУ. Зокрема, закони «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР. «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 №2998-ХІІ. забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 04.11.2004 №2150-ІХ гарантують працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю [1].

Отже, можна констатувати, що нормативно-правова база забезпечення державного сприяння соціальному становленню й розвитку молодих громадян сформована, залишається побажати, щоб вона використовувалася на практиці. Адже дія названих законів неодноразово призупинялася, попри те, що проблема підготовки спеціалістів робітничих професій залишалася досить гострою та вимагала якнайшвидшого розв'язання.

2. Особливості фінансування професійно-технічних закладів

Центральні органи влади попередніми роками звертали мало уваги на стан підготовки робітничих кадрів для народного господарства. Лише нещодавно уряд розробив заходи з підготовки й закріплення молодих фахівців за робочими місцями. Постановою від 19.03.2008 №223 Кабінет Міністрів визначив перелік професій (спеціальностей), за якими роботодавцям може надаватися дотація для забезпечення молоді першим робочим місцем. До переліку включено мулярів, малярів, електрозварників, слюсарів-ремонтників, фрезерувальників, токарів, трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва, інженерів, а також такі спеціальності, як металорізальні верстати й системи, інструментальне виробництво, обробка металів. З невідомих нам причин із даного переліку випало декілька важливих робітничих спеціальностей, зокрема ковалі, слюсарі-інструментальники, швачки, ливарники тощо [5, C.28].

Закон «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю», ухвалений у 2004 році, фактично почав діяти лише у 2007 році, коли в бюджеті було передбачено 32 млрд. грн. роботодавцям, а також кошти на компенсацію витрат Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття. У законі, зокрема, зазначено, що дотація надається в разі прийняття молодого фахівця на перше робоче місце за здобутою професією терміном на два роки та за умови відсутності в роботодавця протягом останніх шести місяців скорочення чисельності працюючої за фахом молоді. На наш погляд, прийняте рішення не лише поліпшить працевлаштування випускників, а й стимулюватиме розвиток пріоритетних галузей економіки.

Наразі в Україні система відтворення робітничих кадрів налагоджується повільно, держава фінансує освітні заклади відповідно до темпів зростання ВВП (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка фінансування навчальних закладів України за 2002–2008 роки

Рік	Разом		Дошкільна освіта		Загальна середня освіта		Професійно-технічна освіта		Вища освіта
	млн. грн.	% до ВВП	млн. грн.	% до ВВП	млн. грн.	% до ВВП	млн. грн.	% до ВВП	млн. грн.	% до ВВП
2002	9903.9	4.85	1104.1	0,54	4046.7	1.98	586.0	0,29	3204.0	1,57
2003	12 269.0	5.43	1372.3	0,61	4931.0	2.18	733.0	0.32	4167,0	1.84
2004	14 977.7	5.60	1710,2	0,64	6243,7	2,33	891,6	0,33	4627,9	1,73
2005	18 333.2	5.31	2059,5	0,60	7517.3	2.18	1137.6	0,33	5815,9	1,68
2006	26 315.5	6.07	2940,7	0,67	11 158.8	2.53	1749,9	0.39	7934,2	1,80
2007	33 792.8	6.21	3825,1	0.70	14 229.2	2.61	2096,0	0.39	9935,7	1.83
2008	44 333,6	6,22	5257,7	0.74	18 849.5	2,64	2676.4	0,37	12 827,8	1.80
Середній показник	22 918.0	5.67	2609,9	0,64	9568.0	2.35	1410,1	0.35	6930,4	1,75

Видатки на професійно-технічну освіту щороку зростають (рисунок 2), проте є недостатніми для повноцінного функціонування закладів.

Рисунок 2 – Видатки бюджету на професійно-технічну освіту

Порівняно з іншими напрямками освіти фінансування професійно-технічних закладів найменше (рисунок 3).

Рисунок 3 – Фінансування освіти у 2009 році

Загальний обсяг видатків передбачених для закладів професійно-технічної освіти у 2007 році становив 1 885,1 млн. грн., у 2008 році – 2 670,5 млн. грн., а у 2009 році становить 2 948,6 млн. грн. [3].

Середній розмір стипендії:

– для учнів професійно-технічних навчальних закладів у 2007 році становив 103,6 грн. на місяць, у 2008 році – 166,7 грн., а у 2009 році становить 200 грн.

– для учнів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що знаходяться на повному державному утриманні розмір стипендії у 2007 році становив 155,4 грн. на місяць, у 2008 році – 500 грн., а у 2009 році становить 550 грн.

– для учнів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яким призначено опікуна розмір стипендії у 2007 році становив 134,7 грн. на місяць, у 2008 році – 500 грн., а у 2009 році становить 550 грн. [6].

У проекті бюджету на 2010 рік зазначено, що у 2010 році розміри мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії для учнів професійно-технічних та студентів вищих навчальних закладів І – ІV рівня акредитації, учнів і студентів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в розмірах, що діяли у грудні 2009 року. Даний розмір є недостатнім і не стимулює бажання здобувати професійно-технічну освіту [7].

Невисоким є і рівень оплати праці викладачів професійно-технічних закладів (рисунок 4).

Рисунок 4 – Середня заробітна плата викладачів ПТЗ

У розрізі посад інформація щодо оплати праці наведена у таблиці 3.

Таблиця 3 – Середній розмір посадових окладів та заробітної плати працівників професійно-технічних навчальних закладів у 2009 році

Посада	Тарифний розряд	Середній посадовий оклад, грн.	Середня заробітна плата, грн.
Директор ПТНЗ (з кількістю учнів від 301 до 800 чол.)	14–15	1406	2499
Заступник директора ПТУ	Посадовий оклад на 5–15% менше ніж у директора	1265	1728
Майстер виробничого навчання	9–12	1155	1578
Вчитель (викладач) без категорії	8–9	943	1504
Вчитель (викладач) II категорії	10	992	1582
Вчитель (викладач) І категорії	11	1074	1714
Вчитель (викладач) вищої категорії	12	1155	1844
Вихователь	8–12	1074	1467

У зв’язку з дефіцитом бюджетних асигнувань Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачені видатки на капітальні та поточні ремонти, видатки на розвиток училищ. У зв’язку з цим не ремонтуються належним чином навчальні та виробничі приміщення, котельні, дахи. Призупинено реалізацію розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 р. №886 в частині оснащення майстерень училищ сучасним обладнанням, устаткуванням та технікою. Виникла проблема у розрахунках з енергопостачальними організаціями, яка пов’язана з підвищенням тарифів. Більшість навчально-виробничих та господарських приміщень потребують капремонту, заміни дахів, тепло – та водоканалізаційних мереж. Бракує підручників та навчальних посібників.

У скрутному становищі залишаються навчальні заклади через заборгованість за комунальні послуги (7,3 млн. грн.), енергоносії (0,6 млн. грн.). Більшість із них попереджені про відключення.

Для розрахунків з енергопостачальними організаціями профтехосвіті необхідно додатково до кінця року майже 30 млн. грн.

Запровадження нових розмірів мінімальної заробітної плати працівників бюджетної сфери потребує індексації заробітної плати педагогічним працівникам професійно-технічних навчальних закладів, оскільки вже створюється певна заборгованість, що не було передбачено розписом державного бюджету України на 2009 рік [3].

Значного додаткового фінансування потребує створення навчально-матеріальної бази для нових професій, які є дефіцитними на ринку праці. Проблемою стало цьогорічне проходження учнями практики та оплата їхньої праці. Гострою залишається проблема збереження кадрів. Не вирішується питання щодо надання молодим спеціалістам підйомних та безпроцентних кредитів для будівництва житла [2].

Без вирішення цих проблем перспективи на майбутнє примарні. Такий стан із підготовкою й фінансуванням триватиме доти, доки існуватиме чинна система підготовки робітників професійно-технічними училищами; вона має бути радикально реформована відповідно до вимог ринкової економіки. Це розуміють у вищих інституціях країни, проте далі декларативних заяв справа не рухається.

3. Шляхи удосконалення системи фінансування професійно-технічної освіти

Основними стратегічними напрямами подальшого розвитку професійно-технічної освіти є:

1. Створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти.

2. Оптимізація системи фінансування.

3. Модернізація системи управління професійно-технічною освітою.

4. Оновлення існуючої нормативно-правової бази.

5. Соціальна реклама престижності робітничих професій [3].

Для реалізації основних стратегічних завдань необхідно:

забезпечити супровід проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо удосконалення управління професійно-технічною освітою)»;

завершити реалізацію розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. №42-р «Питання управління окремими державними професійно-технічними навчальними закладами, підпорядкованими МОН»;

вирішити питання про введення додатково посади заступника Міністра освіти і науки з питань управління професійно-технічною освітою;

переглянути структуру, функції та чисельність підрозділів МОН, Міністерства освіти і науки АР Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що здійснюють управління системою професійно-технічної освіти;

розробити та запровадити типові штатні нормативи професійно-технічного навчального закладу;

передбачати, починаючи з 2010 року, у державному та місцевих бюджетах видатки на капітальний (поточний) ремонт і реконструкцію будівель, приміщень, дахів та котелень закладів і установ системи професійно-технічної освіти, оновлення навчально-матеріальної бази та змісту професійно-технічної освіти;

продовжити роботу щодо приведення мережі професійно-технічних навчальних закладів до потреб економіки та ринку праці та забезпечити оптимізацію та спеціалізацію малокомплектних професійно-технічних навчальних закладів;

забезпечити ефективну роботу з професійної орієнтації молоді та підвищення престижності робітничих професій;

забезпечити належний соціальний захист педагогічних працівників, учнів, слухачів системи професійно-технічної освіти, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей;

створити належні умови співпраці з соціальними партнерами.

Актуальним питанням реформування професійно-технічної освіти є її децентралізація [5, C.30–31].

Протягом трьох років проводиться експеримент щодо фінансування професійно-технічних навчальних закладів Львівської, Харківської областей та міста Києва за рахунок коштів, які враховуються у міжбюджетних трансфертах з державного бюджету бюджетам Львівської, Харківської областей і міста Києва.

Результати цього експерименту свідчать про певні позитивні зрушення у фінансуванні та діяльності навчальних закладів цих регіонів. Значно збільшено обсяги їх фінансування, в тому числі виділяються кошти на оновлення навчально-матеріальної бази, проведення капітальних (поточних) ремонтів, реалізацію заходів з енергозбереження. Посилилась увага органів місцевої виконавчої влади та самоврядування до навчальних закладів. Позитивні висновки проведення зазначеного експерименту надані також незалежними експертами міжнародного проекту Європейського Союзу «Підвищення ефективності управління професійно-технічною освітою на регіональному рівні в Україні».

Тому настав час поширити його на усі регіони. Останнім часом надходять пропозиції щодо передачі училищ у структуру вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. Але, проведений моніторинг діяльності професійно-технічних закладів, що є структурними підрозділами, свідчить, що така практика не сприяє збереженню обсягу підготовки робітничих кадрів та матеріальної бази.

Також Міністерство освіти і науки України має намір скоротити кількість «слабких» ПТУ, об'єднавши їх з могутнішими і передавши на баланс областей.

Реформа розрахована на 3 роки. Даний процес уже розпочато і передбачається, що реформа суттєво покращить ефективність використання коштів на фінансування професійно-технічних закладів. Для оптимального використання фінансових, кадрових, навчальних, методичних ресурсів у 2009 році вживалися заходи щодо приведення мережі навчальних закладів у відповідність до структури економіки регіонів країни, їх оптимізації; здійснено укрупнення 43 малокомплектних професійних закладів [7].

Висновки

На сьогоднішній день професійно-технічна освіта в Україні перебуває в кризовому стані. Промислові підприємства України відчувають гостру нестачу у кадрах робочих спеціальностей, тоді як кількість професійно-технічних закладів щороку зменшується, як і число їхніх випускників.

Для якісного та повноцінного функціонування цієї сфери необхідне належне фінансування. У загальній сумі видатків на освіту професійно-технічна освіта має найменшу частку. Існує чимало проблем з фінансуванням. У зв’язку з дефіцитом бюджетних коштів Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачені видатки на капітальні та поточні ремонти, видатки на розвиток училищ. У зв’язку з цим не ремонтуються належним чином навчальні та виробничі приміщення, котельні, дахи. Виникає проблема у розрахунках з енергопостачальними організаціями, яка пов’язана з підвищенням тарифів. Більшість навчально-виробничих та господарських приміщень потребують капремонту, заміни дахів, тепло – та водоканалізаційних мереж. Бракує підручників та навчальних посібників.

Запровадження нових розмірів мінімальної заробітної плати працівників бюджетної сфери потребує індексації заробітної плати педагогічним працівникам професійно-технічних навчальних закладів, оскільки вже створюється певна заборгованість, що не було передбачено розписом державного бюджету України на 2009 рік.

Не вирішується питання щодо надання молодим спеціалістам підйомних та безпроцентних кредитів для будівництва житла.

Недостатньою є також оплата праці викладачів та інших працівників професійно-технічних закладів.

Для того, щоб поліпшити ситуацію у сфері професійно-технічної освіти, необхідне її реформування, певні кроки у напрямку якого вже зроблені. Необхідно вжити наступні заходи:

забезпечити прийняття законів про удосконалення управління професійно-технічною освітою;

переглянути структуру, функції та чисельність підрозділів МОН, Міністерства освіти і науки АР Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що здійснюють управління системою професійно-технічної освіти;

розробити та запровадити типові штатні нормативи професійно-технічного навчального закладу;

передбачати, починаючи з 2010 року, у державному та місцевих бюджетах видатки на капітальний (поточний) ремонт і реконструкцію будівель, приміщень, дахів та котелень закладів і установ системи професійно-технічної освіти, оновлення навчально-матеріальної бази та змісту професійно-технічної освіти;

продовжити роботу щодо приведення мережі професійно-технічних навчальних закладів до потреб економіки та ринку праці та забезпечити оптимізацію та спеціалізацію малокомплектних професійно-технічних навчальних закладів;

забезпечити ефективну роботу з професійної орієнтації молоді та підвищення престижності робітничих професій;

забезпечити належний соціальний захист педагогічних працівників, учнів, слухачів системи професійно-технічної освіти, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей;

створити належні умови співпраці з соціальними партнерами.

Дієвим також було б підтримання і розвиток недержавних професійно-технічних закладів.

Список використаної літератури

1. Вакарчук І. Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління, установ і навчальних закладів професійно-технічної освіти на 2009/2010 навчальний рік [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки України. – Режим доступу: http://shosvita.ucoz.net/dopovid_pto_2009.doc. – 24.12.09. – Назва з екрану.

2. Волинським ПТУ бракує фінансування [Електронний ресурс] / Сім’я і дім. – режим доступу: http://www.simya.com.ua/articles/59/25141/. – 21.12.09. – Назва з екрану.

3. Інформаційно-аналітичні матеріали до наради з питань стратегії реформування професійно-технічної освіти України [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки України. – Режим доступу: www.mon.gov.ua/newstmp/2009_1/15…/inform_analit_materialy.doc. – 24.12.09. – Назва з екрану.

4. Кушнір, Р.О., Хома, І.Б. Економічний зміст проблеми залучення кадрів робітничих спеціальностей на промислові підприємства України [Текст]: Р.О. Кушнір, І.Б. Хома / Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – вип. 18.5. – С. 239–243.

5. Полозенко, Д.В. Проблеми фінансування професійно-технічних навчальних закладів в Україні [Текст] / Д.В. Полозенко // Фінанси України. – Киiв, 2009. – №2. – С. 22–31.

6. Про Державний бюджет України на 2009 рік: Закон України №835–17 від 26.12.2008, зі змінами та доп. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Законодавство України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=835–17&key=4/UMfPEGznhhQi4. ZiXrYiiWHI4Ecs80msh8Ie6. – 26.12.09. – Назва з екрану.