Вступ

В усі часи актуальною проблемою являється підліткова злочинність. Адже проблема підліткової злочинності стоїть не тільки перед працівниками міліції, а і перед всім суспільством в цілому, бо підлітки – це діти, а діти наше майбутнє. Так яке може бути майбутнє, якщо в такому ранньому віці вони стають на злочинний шлях. Нажаль наша держава та окремі батьки не в змозі турбуватися належним чином про дітей. Багато підлітків стає на злочинний шлях із-за таких факторів: погане матеріальне забезпечення; криміногенний район проживання; відсутність батьків або батьки алкоголіки, наркомани, злочинці; неповна сім’я; наявність друзів з кримінальним минулим; кримінальна компанія. Якщо зануритись глибше, то можна побачити, що у них повністю змінилися норми, цінності, установки, атрибути, проведення дозвілля та обрання професії.

На сьогоднішній день у середовищі неповнолітніх, усе частіше спостерігаються такі ознаки деморалізації; як пияцтво; наркоманія; токсикоманія; бездоглядність; бродяжництво; жебрацтво; проституція; ріст різних неформальних груп; які перетворюються в асоціально-кримінальні співтовариства. Усе це не могло не позначитись на рості правопорушень і злочинів у середовищі підлітків.

Варто відзначити, що підліткова злочинність набуває масштабів, наприклад у Торезькому МВ УМВС України було зареєстровано за 2000рік-113 злочинів скоєних підлітками, а у 2009 році – 298 випадків скоєння злочинів підлітками. Із цих даних можна побачити, що рівень підліткової злочинності за останні 9 років виріс більш ніж у двічі. Підвищення рівня злочинності неповнолітніх загрожує майбутньому суспільстві, тому, що рівень рецидивної злочинності серед цих осіб збільшується. Це підвищує рівень злочинності в цілому. Так як підліткова злочинність носить груповий характер вона все більше втягує в своє коло, нових учасників, ще вона характеризується підвищеною жорстокістю, цинізмом по відношенню до жертви.

Також підвищений рівень латентної злочинності неповнолітніх. Це пов’язано з тим, що потерпілий не звертається до правоохоронних органів, а також випадки коли правоохоронні органи далеко не завжди оцінюють відповідний факт, який вимагає кримінально-правової оцінки, реєстрації і реагування. Усе вищесказане свідчить про те, що боротися з негативними явищами, правопорушеннями і злочинністю серед підлітків є на сьогоднішній день однією з актуальних проблем українського суспільства тому, що саме стан цього покоління визначає спрямованість і темпи розвитку сучасного суспільства на довгі роки вперед.[5]

Особливість неповнолітнього правопорушника є своєрідним “центром”, одним з вузлів проблеми боротьби зі злочинністю. Вся специфіка цієї боротьби прямо або побічно “виходять” на особистість неповнолітнього правопорушника замикаються на ній, виявляються через неї.

Правильне положення про необхідність подолання відомого розриву між «двома кардинальними проблемами» соціології і кримінології, попередженням правопорушень і навчанням про причини правопорушень може бути реалізована за рахунок «3-ї кардинальної проблеми» – дослідження особистості правопорушника.

Об’єкт дослідження – злочинність як соціальне явище.

Предмет дослідження – фактори, що впливають на розвиток підліткової злочинності.

Мета даної роботи – вивчення факторів, що впливають на розвиток підліткової злочинності та дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності для розробки рекомендацій із профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Задачі :

Розглянути злочинність підлітків з точки зору соціології;

Вивчити особливості підліткової злочинності;

Розглянути види та характеристики підліткової злочинності;

Виявити фактори, які сприяють проявам злочинної поведінки підлітка;

Розглянути діяльність працівників міліції щодо попередження підліткової злочинності.

Розробити рекомендації, що до покращення профілактики підліткової злочинності.

Розділ 1. Підліткова злочинність як предмет аналізу соціології

Поняття підліткової злочинності та її особливості

В житті кожна людина досить часто зустрічається з словом “підліток”. До підлітків ми звикли відносити малолітніх та неповнолітніх дітей. Поняття підліток не однозначно, так в «Конвенції про права дитини» дітьми рахуються особи до 18 років. В американській культурі існує поняття тінейджер, який визначає соціально демографічну групу з 13 до 20 років. В до індустріальному суспільств дитина по досягненню полової зрілості відразу стає дорослою людиною та має всі права та обов’язки. В сучасній українському кримінальному кодексі підлітками прийнято рахувати осіб, які досягнули 14-літнього віку. В педагогічній літературі підлітками прийнято рахувати учнів середніх та старших класів, які досягнули 12-літнього віку. В ході бакалаврського дослідження під підлітками ми будемо розуміти осіб, яким від 14 до 18 років.

Можливості людини визначаються в основному його соціальним статусом місцем займаним соціальній структурі. Іншими словами, джерелом девіантної поведінки служить соціальна нерівність, нерівність можливостей, доступних людям, які відносяться до різних соціальних груп.

Якщо це так, то слід розглянути, як специфічно для підлітків проявляється соціальна нерівність, протиріччя між потребами і можливостями в їх задоволенні.

По-перше, в усіх суспільствах поняття “старший” і “молодший” означають не тільки вікову різницю але і статусну. Поняття “старшинство” має не тільки ціннісне , але і соціально-статусне значення, позначаючи деяку нерівність, як найменшу асиметрію прав і обов’язків. В усіх мовах поняття “молодший” вказує не тільки на вік, але і на залежність, підкорений статус [9]. Таким чином вікова відмінність обертається соціальною нерівністю.

По-друге, протиріччя між постійно зростаючими потребами людей і відносно нерівними можливостями їх задоволення здобувають стосовно до молоді особливо гострий характер в силу протиріччя між підвищеним енергетичним потенціалом молодих, бурним розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажання само затвердитися в світі дорослих і неостаточною соціальною зрілістю, недостатнім професіональним і життєвим опитом, а отже і порівняно не високим соціальним статусом.

По-третє, стосовно молодих гостро стоїть проблема соціальної активності в суспільно схвалюваному, допустимому направленні, так як молодь особливо потребує в соціальному визнанні і само затвердженні, а не задоволена потреба наводить до спроб реалізувати себе не тільки в творчості в негативних поступках, злочинах, або ж приводить до «відходу» – як форми пасивного протесту.

Крім загальних причин девіантної поведінки і їх дій в молодіжній сфері можна назвати деякі фактори, визначаючі велику ймовірність реалізації тих чи інших форм відхилень. Так, незадоволена потреба в само затвердженні відносно частіше приводить до насильницьких злочинів. Є фактори які посилюють тягу до молоді до алкоголю і пояснюючи вибір саме цієї форми девіантної поведінки. Якщо алкоголь взагалі полегшує спілкування між людьми, то для підлітків і молоді дана властивість стає особливо значимою: в силу недостатності соціального опиту, роботи, недосвідченості в спілкуванні між полами, деякі намагаються за допомогою алкоголю придбати велику упевненість в собі, подолати зніяковілість, відчуття неповноцінності і.т.д. За допомогою зловживання алкоголю підлітки демонструють свою «дорослість», приналежність до світу дорослих.

Якщо для однієї частини підлітків засобом активного само затвердження слугують інколи злочини, то для інших краще відійти від чужого, не зрозумілого світу в алкоголь, наркотики або ж самогубство. Вживання алкоголю і наркотиків, суїцидальної поведінки – це форми, відхід - як результат неприйняття соціальної дійсності і вміння пристосуватися до неї схвалюваними суспільством способами.

Згідно концепції “подвійної невдачі” американського соціолога Р. Мертона , такі форми поведінки виникають при наявності двох обставин:

1) тривалої невдачі в досягненні поділених суспільством цілей легальними засобами і

2) нездібність вдатися до незаконного способу досягнення цих цілей. подвійна невдача веде, як до особистого, так і до формування таких субкультур.

Взагалі суспільство з перевагою норм, цінностей, зразків поведінки, відмінних від правлячих в суспільстві, утворюють ціннісно-нормативну субкультуру.

Субкультура формується в результаті інтеграції людей, чия діяльність образ життя протистоять правлячим в суспільстві, а тому їм відхиляються.

Субкультурі спільноти тим більше згуртовані і відмінні від діючої культури, тим більш енергійно і жорстко нею відторгаються. Тому, наприклад, група наркоманів інтегрована більше ніж компанія алкоголіків, але менше, ніж суспільство злочинців або засуджених.

Підлітки і молодь частіше інтегрують в субкультур ні групи , ніж дорослі. Це пояснюється природнім прагненням об єднатися в умовах занедбаності і недружелюбна міра дорослих, і в пошуках настільки значимих для молоді дружніх сексуальних контактів і прив’язаності, і розуміння родичів при не нерозумінні дорослих і.т.д.

До формування ретриських субкультур приводить: 1) особиста невпорядкованість і незадоволеність; 2) нездібність або неприйняття активних форм самоутвердження, подолання конфліктних ситуацій, фрустрації;

3) потреба в спілкуванні в референтній групі; 4) інтеграція неформальних груп, як результат натиску соціального контролю.

Багато підлітково-молодіжні групи соціально нейтральні або визнаються суспільством. Інші носять виражений анти суспільний характер (10).

Зразкова типологія об’єднань з девіантною поведінкою і анти суспільною свідомістю наступна:

Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонах і в других місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення від соціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом в юрбі, здаються йому анонімними, якби не особистими діями.

Ретристська група – звичайне знання таких груп, безцільне проведення часу, сумнівні розваги, токсикоманія і наркоманія.

Агресивна група – заснована на найбільш примітивному уявленні про ієрархію цінностей і мінімум культури. Для кримінальних груп особливо характерними рисами являється сугестивність і конформізм. В групі підлітків проходить своєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлості і жорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він все може.

Підліток в своєму складному і світі жорстокому менш захищений ніж в роки дитинства. Саме тому, навіть якщо він не займає в групі особливого статусу він вимушений бути в ній. Інакше він - ізгой. Адже для підлітка саме важливе – спілкування, відчуття “ Ми ”, усвідомлення свого “Я“. Сама підліткова сфера дуже агресивна. Відносини нерідко будуються на неохайності, приниженні слабких, а то і відвертої жорстокості. Непотрібні сім’ї і школі діти стають ізгоями суспільства, тероризують оточуючих, грабують і насилують.

В соціології , кримінології і психології розділили членів груп на наступні категорії :

«Аутсайдер» – людина, яка попала в життєвий тупик, невдаха, не знайшовши визнання в формальній групі або організації, не маючи можливості для самореалізації.

«Маргінал» - самотня особа, яка втратила індивідуальні і соціальні зв’язки, постійно, що випробовує соціальний і психологічний дискомфорт і нерідко, що намагається самоутвердитись шляхом аморальної поведінки.

«Конформіст» – людина. Яка легко піддається впливу лідерів, добре адаптується в новому соціальному мікросередовищі, швидко і без надмірних зусиль засвоюють цінності і норми.

«Фанат» – людина, яка віддана цінностям і символам групи.

«Борець» - людина для якої процес боротьби за ідею означає більше, ніж сама ідея, завжди готовий до активних дій щодо захисту групових інтересів, її автономії і цінності.

«Вождь» – людина. Яка бачить своє призначення в тому. Щоб керувати людьми, який претендує на роль лідера в групі, проявляє ініціативу організатора і нерідко дійсно, що володіє непоганими для цього здібностями.

«Попутник» – людина, яка випадково приєдналась до групи.

«Імітатор» – людина для, якої на першому місці стоять зовнішні атрибути і символи об’єднання, який складає для нього предмет гордості, при цьому він не сильно затрудняє себе в аналізі групових цінностей і цілей.

«Нудьгуючий» – людина, мотив якої є більш змістовно організувати своє дозвілля і знайти середовище для спілкування.

В криміногенних компаніях “модель поведінки” убого – примітивна: слабкий – пропадай, сильний - виживай. Під “силою” нерідко розуміють групову розправу над одинаками, які чимось не вгодили їх вимогам.

В підліткових компаніях дуже часто висміюються такі якості як: чуткість, уважність, чуйність та доброта, так як заперечуються загальнолюдські якості. Звідси – жорстокість, яка інколи може доходити до садизму.[3]

Так затверджується беззаперечне підкорення “лідерам” і “вожакам” вуличних компаній, нав’язується прагнення “бути відомим”. Відсутність теплих емоційних контактів з батьками в сім’ї може потягнути за собою порушення в психіці дитини, а потім агресивну поведінку. Побиті діти, як правило не хочуть повертатися в сім’ю. Служби не можуть забезпечити їх притулком. Підлітки прячуться на квартирах у знайомих, в притулках для безпритульних або ж бродяжать. Дуже часто їх підбирають люди із кримінальної сфери.

Якщо уважно придивитися до неповнолітнього який навчається в загальноосвітній школі або ПТУ можна помітити, що він знаходиться в кількох сферах відносин одночасно. Перша сфера – формальна ( офіційна ), яка пов’язана з виконанням правил (закону) навчання. Він зобов’язаний відвідувати школу або ПТУ здобути знання, працюючи на підприємстві він повинен дотримуватись трудової, підприємницької і технологічної дисципліни. За порушення встановлених правил і норм офіційних відносин до нього можуть застосовуватись різноманітні санкції. Друга сфера відносин – неофіційна ( неформальна ). Вона пов’язана з положенням неповнолітнього в сфері однолітків і сім’ї з неформальними відносинами з дорослими. Тут застосовують інші міри покарання. Звичайно кожна із цих сфер відносин має свою шкалу цінностей, престижності особистості і оцінки її поведінки. Обидві сфери відносин в яких знаходиться неповнолітній вказують різний вплив на формування його особистості і поведінки.

Формальна (офіційна) структура, призначена допомогти підлітку або юнакові отримати середню освіту, обрати собі професію і оволодіти нею, підготовитись до трудового життя. В цій сфері життя викладачі та дорослі розподіляють неповнолітніх молодих людей на активістів і не активістів, на тих хто встигає з навчанням, і невстигаючих, на дисциплінованих і не дисциплінованих.

Інша справа – неофіційна (неформальна) структура. Тут ніколи нічого не вказується “зверху”. Підлітки абсолютно автономні і не вписуються в структуру більш високого порядку, незалежні від світу дорослих. Такі об’єднання виникають із-за специфіки спілкування підлітків та дорослих: одні з яких прагнуть до поваги та самостійності, рівності у спілкуванні, інші намагаються керувати та ставити з себе хазяїна положення.

Для подальших роздумів досить розподілити неформальні об’єднання молоді на дві підсистеми: про соціальну і асоціальну. Представники цих підсистем можуть діяти в сфері дозвілля, політики, екології, технології. Незалежно від сфери застосування сили, представники першої підсистеми – це соціально позитивні групи і суспільні формування неповнолітніх. Тут не проходить відторгнення загально людських цінностей. Це нормальна вікова опозиція підростаючого покоління до дорослих. Саме вона забезпечує прогрес в розвитку суспільства.

Першою характерною рисою підлітковою злочинністю кримінологи та соціологи рахують її груповий характер. Асоціальний (або антисоціальний) тип об’єднань характеризується слабо вираженими моральними нормами, кримінальними цінностями і установками. В таких об’єднаннях можуть опинитися панки, хіпі, металісти, наркомани та інші. Хоч в родині дитина і отримує необхідний йому соціальний захист і емоційну прив’язаність, але дорослішаючи він прагне вийти за її межі, придбати свободу дій, при цьому намагається зберегти почуття захисту. Перехідним мостом в світ дорослих виступає група однолітків. Вона дає і захист і волю.[7]

Незалежність і свобода – це нариси дорослої субкультури, а соціальний захист і емоційна приналежність, які підлітку ще потрібні, так як він ще не дорослий, тягнуться з дитинства і сім’ї.

Група однолітків включає в себе людей одного віку, які рахуються в повній мірі підходящими на роль суду тих вчинків і дій які скоюють підлітки. Вперше її засуджують не батьки і не родичі, а однолітки. Це зовсім нова ситуація, в яку підліток тільки вступає. З точки зору соціалізації це принципово важний момент: підліток навчається дивитися на себе очима інших людей, які, по-перше, являються не родичами. По-друге, не доросліше від них. В групі однолітків індивід, якби приміряє на себе одяг дорослої людини.

Ніякий інший соціальний інститут не може нав’язувати собі такі функції, які виконують групи однолітків. Вони допомагають засвоєнню навичок соціальної поведінки, присвоюють первинний статус, допомагають легше пережити ослаблення зв’язків з батьківським домом, передають специфічні для підліткового віка цінності уявлення і на кінець задовольняють потребу в гетеро сексуальних контактах. На кінець в групі однолітків можна отримати взаєморозуміння і згуртуватись опору активного виховання дорослих.

Другою характерною рисою злочинності неповнолітніх є її тісний зв’язок з дорослим злочинним світом. Ми можемо побачити подвійну дію, з однієї сторони дорослі втягують підлітка в злочинність, а з іншої сторони підлітки-злочинці, які дорослішають поповнюють ряди дорослих злочинців.

На підліткову злочинність впливають і еміграційні процеси. [11]

Третьою характерною рисою підліткової злочинності являється її агресивність, яка здебільшого невмотивована. Агресія - мотивована деструктивна поведінка індивіда, яка суперечить прийнятим правилам і нормам існування людей в суспільстві, спричиняючи моральну, фізичну, матеріальну і психологічну шкоду іншим людям. Також не слід забувати про групову агресію. Вона може бути направлена, як на зовнішність групи так і на внутрішність. Зовні групи об’єктами агресії неповнолітні стають діти, ровесники і дорослі. По відношенню до дітей приймаються такі способи, які не досягають рівня криміналу, як насмішки, образи, глузування, кримінальні – наприклад вимагання, насильство, тілесні ушкодження, вбивство. Слід відмітити, що кримінальною поведінкою в відношенні дітей відрізняються переважно групи вульгарних злочинців які влаштовують масові порушення громадського порядку. Групи професіональних злочинців не припускають цього так як знають, що за зґвалтування дитини, якщо він попаде в колонію, сам може бути підвергнутий зґвалтуванню. Однак все це не зменшує кількості дітей, які щорічно стають об’єктами агресії злочинних груп неповнолітніх.

Інша справа – діти. По відношенню до них допускаються всі види агресії. Закони і моралі цього світу не знають меж. Любий одинокий підліток може стати об’єктом агресії злочинної групи.

По відношенню до дорослих групова агресія може проявлятись, як в до злочинних групах так і в кримінальних формах. До злочинні прояви частіше всього являються реакцією вікової опозиції до дорослих, в вигляді кримінальна по відношенню до дорослих охоплює всі види передбачені КК України. Все це збуджується такими мотивами: демонстрація своєї сили і перевага над іншими; сміливість; рішучість; винахідливість; демонстрація чоловічої здібності; бажання бистрого збагачення; групова солідарність; бажання владарювати і т.д.

Важливо звернути увагу на групову агресію, об’єктом якої не є одиночки, а інші злочинні групи неповнолітніх. Причинами появи групової агресії можуть бути різними: територія; спори між групами за зону злочинного діяння; спори за найкращими місцями оддихів та інших порушень інтересів групи.

Внутрішньо групова агресія – це неавторитетні люди, фізично слабкі, новачки, а також інфантильні. Причини агресії направлені на члена групи можуть бути різними: провинність, порушення ним якихось табу. Ціль і мотиви агресії: провчити «винного», «поставити на своє місце».

Групова агресія в психологічному аспекті представляє собою певний цикл переживання групового психічного стану: на початковому етапі – виникнення деякої деструктивної групи і незадоволеність своїм становищем; потім зростання в нутрі групи напруги, яка потребує розрядки; пошук об’єкта на якому можна було б розрядитись і зняти напругу; вибір мотивів і способів прояву агресії; “кайф” від процесу здійснення агресії, спад напруги і розрядка.[2]

Важливими стимулами агресивної поведінки групи слугує беззахисність, поступливість або навпаки опор жертви. Беззахисність і поступливість жертви провокують групову активність банд і шайок підлітків. Опір жертви викликає групову ярість, який характеризується бажанням провчити «лоха», дати йому зрозуміти с ким він має справу, « поставити його на місце», як він посмів чинити опір. Все це проходить на фоні «судження групової свідомості». Група не задумується про можливі наслідки.

Самим важливим стимулом є бажання групи-агресора відчути владу над іншими людьми. В залежності від соціально-психологічного статусу розрізняють ролі в здійсненні групової агресії:

планування агресивного акта і розподіл обов’язків здійснюється лідером;

призвідниками виступають «шістки»;

менш опитні і новачки в злочинній діяльності проходять «курс навчання» – стоять «на шухері» ;

найбільш опитні і фізично розвинуті входять «в справу» в самий вирішальний момент і завершають агресію;

розподіл здобичі здійснюють хранителі «загального котла».

Інші члени групи здобувають транспорт, прячуть труп, і т. д.

Таким чином, статус і роль в груповій агресії тісно повязані між собою в любій груповій діяльності по криміналу: «Кому, що можна. А кому не можна».

Для різних груп населення, представників різних культур і на протязі різних історичних народів, також виявлені варіації в характері залежності злочинності від віку. він являється потенціальним вираженням нерівності, яка стосується дозвілля до можливостей і суттєвого, як в законі так і в незаконних структурах суспільства.

По повідомленням програми UCR піковий вік злочинності складає не менше 25 років, для всіх злочинів. У підлітків даний показник у два рази менший. Насправді вікова медіана для більшості злочинців складає не менше 30 років.

Американська статистика показує, що мала частина підлітків-правопорушників закінчується арештом. М. Хінделанг проводив дослід, щоб дізнатись приблизний вік злочинців про скоєні зґвалтувань, крадіжок, розбоїв та інших. Максимальна кількість злочинів була скоєна особами у віці 18 – 20 років; трохи менше за кількістю злочинів посідає у віці 12 – 17 років. Самим низьким - старше 21 року.

Американськими соціологами виявлена наступна закономірність: хоча неповнолітні скоюють більше злочинів, вони менше ніж дорослі скоюють тяжкі злочини, з використанням зброї; неповнолітні дуже часто завдають тілесних пошкоджень потерпілим; також неповнолітні частіше і більше схильні до групових злочинів.

Показники рівня правопорушників різко підвищуються коли йде вступ до підліткового віку, оскільки підлітки відгороджені від світу дорослих несподівано стикаються з основними причинами, які являються збудником до скоєння злочину: статус, влада, самостійність, високий рівень адреналіну та інше. Крім того становище неповнолітніх захищає їх від багатьох соціальних і передбачених законом наслідків протиправної діяльності.

Четвертою характерною рисою підліткової злочинності є високий динамізм. Існує закономірність, що рівень злочинності повинен дорівнює приросту або зменшенню населення підліткового віку, у нашому випадку все по іншому, у нас спостерігається зменшення підліткового населення на 15 -20%, а кількість злочинів за 10 років в два рази збільшилась. Сьогодні кожний 10 злочин скоює підліток або юнак.

П’ятою характерною рисою є високий рівень латентності, коли злочин скоєний але правоохоронним органам про це не відомо. Не всі жертви заявляють про скоєння відносно них факту злочинного посягання. Причини високого рівня латентності різні, які залежать від характеру скоєного злочинного посягання: так, при зґвалтуванні діє фальшивий сором; небажання оприлюднювати про себе компрометуючі відомості; погрози зі сторони насильників і т.д. При рекеті, кишенькових крадіжках, шахрайстві діють інші причини. Дуже часто відсутня віра в те, що міліція може зловити та притягнути до кримінальної відповідальності злочинців.

Шостою характерною рисою характеризується нерівномірність динаміки по різним часовим показникам, що пояснюється рядом об’єктивних факторів, але і віковими психологічними особливостями підлітків. Дуже часто злочини скоюють в вільний від занять час. Потрібно відмітити, що «піком» злочинних проявів припадає на 20.00 – 21.00, в цей ж період зафіксовано найбільшу кількість звернень підлітків в службу «Довіри». Приблизно 7% злочинів скоюють в навчальний час, коли вони повинні були бути на зайняттях. Біля 10% злочинів скоюють в період проходження практики та виконання робіт. Десь 18-20% злочинів скоюють в вихідні і святкові дні. Менш за все скоюють злочини в понеділок. [Торезький МВ УМВС України в Донецькій області ]

1.2 Типологія підлітків делінквентів та їх характеристики

У всі часи суспільство намагалося придушувати небажані форми людської поведінки. В якості не бажаних майже в рівній степені опинялися генії і злодії, дуже ліниві і трудящі, бідні і багаті. Різкі відхилення від середньої норми, як в позитивну так і в негативну сторону погрожували стабільності суспільства, яка завжди цінилася найбільш за все.

Соціологи називають відхиляючу поведінку девіантною. В широкому смислі термін «девіантність» означає любе відхилення від прийнятих в суспільстві соціальних норм, починаючи із самих незначних. Коли американські соціологи пишуть про те, що девіантна поведінка приймає такі форми, як кримінал (crime), делінквентність, героїчні проступки, самовбивство, бунт, геніальність, розтрата чужих грошей, сексуальні домагання, наркоманія і т.п., то вони, по суті говорять про девіантність в широкому смислі.

В вузькому значенні девіантність означає незначні проступки, ті, що не підпадають під статтю кримінального кодексу. До серйозних форм порушення спеціалісти застосовують додаткові терміни, а саме делінквентність та злочинність (кримінальна поведінка). В подальшому девіантність в широкому смислі буде називатися «відхиляючою поведінкою». Люба поведінка, яка викликає незадоволення суспільної думки, називається відхиляючою. Це надмірно широкий клас явищ – від безквиткового проїзду до вандалізму. А тому, слід говорити про форми і розміри відхилення. До основних форм девіантної поведінки Я.І. Гілінський та В.С. Афанасьєв відносять: 1) пияцтво та алкоголізм, 2) наркотизм, 3) злочинність. 4) самогубство,5) проституція, 6) гомосексуалізм. Інколи до них добавляють також азартні ігри та психічні розлади. Вище вказані форми відхиляючої поведінки можна поділити на три групи: тобто девіантну, делінквентну та злочинну. Під девіантною поведінкою розуміють такі відхилення, які не ведуть за собою кримінального покарання, іншими словами не являються протиправними. Сукупність протиправних проступків , або злочинів, отримала в соціології спеціальну назву – делінквентна поведінка. Обидва значення – широке та вузьке – однаково використовуються в соціології.

Таким чином, відхиляюча поведінка – яка охоплює три форми – девіантну, деліквентну та кримінальну поведінку, які представляють собою, по зростаючій, три ступені порушення соціальних норм. В результаті виникає деякий континуум, або шкала відхиляючої поведінки. Радянська, а сьогодні російська міліція, і інші правоохоронні органи, реєструють тільки те, що вони в змозі розслідувати. Друга причина заключається в тому, що радянські часи, злочинність в країні дійсно була набагато нижчою ніж в західних країнах. Тоталітарні і закриті суспільства відрізняються консерватизмом, непохитністю соціальних процесів, в тому числі і кримінальних.

Девіація як процес розвитку.

Девіантна поведінка є складовою людської життєдіяльності в цілому, її об'єктивних факторів та факторів суб'єктивних.

Отже, поведінці як кінцевому елементові у ланцюгу зазначених факторів людської діяльності передують інші — середовище, потреби, інтереси, цінності, мотиви, цілі. Звідси висновок: шляхи удосконалення поведінки людини означають невпинне поліпшення навколишнього природного (екологічного) та соціального (економічного, політичного, культурного) середовищ, задоволення життєвих потреб кожної людини, що детермінують збіг її особистісних інтересів, цінностей, мотивів і цілей із загальноприйнятими, суспільне значущими.

Такий загально методологічний висновок конкретизується різноплановими науковими дослідженнями, важливе місце серед яких посідають соціологічні, взаємопов'язані з усіма іншими, насамперед з тими, що стосуються правової системи.[7]

Подолання девіантної поведінки є одним із головних завдань сучасного суспільства. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади: 1) профілактики; 2) власне запобігання; 3) запобіжних заходів. На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі: 1) обмеження впливу негативних факторів; 2) вплив на причини злочинних проявів; 3) вплив на мікросередовище; 4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування усіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Йдеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільне корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця. Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на даному етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер). Йдеться про зареєстровану і приховувану (латентну), не зареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.

Розробляючи шляхи подолання девіантної поведінки, треба виходити і з того, що безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є намагання індивіда задовольнити свою потребу всупереч і на шкоду суспільним інтересам. За соціальним змістом потреби поділяються на життєво необхідні (їжа, одяг, житло та ін.); нормальні, що соціальне схвалюються; деформовані; спотворені. Після середовища потреби є другим важливим об'єктивним фактором людської життєдіяльності, поведінки, включаючи її відхилення.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає: 1) соціальне-демографічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) соціальні прояви у різних сферах життя; 4) моральні властивості; 5) психологічні особливості. Ці риси мають соціальне негативну спрямованість: спотворені потреби, які багато в чому залежать від несприятливого середовища, усвідомлюються злочинцем у власних інтересах, орієнтаціях, мотивах і цілях, які суперечать загальноприйнятим нормам.

Антисуспільна спрямованість суб'єктів девіантної поведінки характеризується негативно-зневажливим ставленням до людини, її цінностей; корисливими, егоїстичними намірами; нехтуванням соціальних норм; легковажно-безвідповідальним ставленням до свого місця в суспільстві.[14]

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість. Деформація особистості починається саме з втрати життєвої мети як цільової установки творення самого себе і обставин свого життя. Ця внутрішня робота особистості потребує великого напруження і зусиль, але тільки таким шляхом людина може подолати свої негативні риси, розвинути свій потенціал. Суспільство зацікавлене у такому самовдосконаленні кожного члена суспільства і покликане всіляко допомагати розвиткові особистості.

Соціологія девіації допомагає чітко визначити і реалізувати шляхи подолання девіантної поведінки стосовно середовища-потреб, їх усвідомлення й діяльного задоволення задля утвердження законності та правопорядку.

Отже звідси випливає висновок – девіація , як не прикро перебуває в постійному процесі розвитку , а тому всі зусилля сучасного суспільства спрямовані на те ,щоб знайти найефективніші шляхом подолання цього явища.

Девіантна поведінка. Як вже було сказано, самим слабким і самим розповсюдженим видом порушення виступає девіантна поведінка. Вона не зводиться до багато чисельних порушень суспільного і адміністративного порядку. Поза негативним смислом у слові «девіантність» існує і позитивний. Відхиляючись від середнього стандарту поведінки можна, як в негативну, так і в позитивну сторону.

Девіантна поведінка - любі вчинки, або дії, не співпадаючі писаним і не писаним нормам. В деяких суспільствах дрібні відхилення від традицій, не говорять уже про серйозні проступки, суворо караються. Все знаходилося під контролем: довжина волосся, форма одягу, манери поведінки. Ваші батьки напевно пам’ятають, як в 60-70 роки в школі вчителі боролися із «довговолосими» вбачаючи у їх вигляді, подражання «бітлам»; як вони навіювали шкільну форму на манер військової, на їх думку не правильно себе поводили.

В більшості суспільств контроль девіантної поведінки несиметричний: відхилення в погану сторону засуджується, а в хорошу –схвалюється. В залежності від того, позитивним, або негативним являється відхилення всі форми девіації можна розмістити на деякому континуумі.

На одному із його полюсів розміщується група осіб, які проявляють максимально несхвальну поведінку: революціонери, терористи, патріоти, політичні емігранти, зрадники, атеїсти, злочинці, вандали, циніки, бомжі.

На іншому полюсі, розміщується група з максимально схвальними відхиленнями: національні герої, видатні артисти, спортсмени, науковці, письменники, художники та політичні лідери, місіонери, дуже здорові та красиві люди.

Якщо ми проведемо статистичний підрахунок, то отримаємо що нормально розвиваючих суспільствах і в звичайних умовах на кожні із цих груп припаде приблизно по 10-15 % загальної чисельності населення. Проти 70% населення складають «тверді середняки» – люди з несуттєвими відхиленнями. Політичний радикалізм, породжуючи революціонерів, має своє живильне середовище в суспільстві де проходять масові незадоволення населення існуючим режимом. Якщо він досягає високої відмітки, в суспільстві може виникнути революція. Точних експертних розрахунків не існує, але ймовірно рівень незадоволеності населення політичним режимом повинен небагато перевищити 50%. Якщо така відмітка не досягнута, то незадоволення виражається в багаточленних формах не революційного діяння, в тому числі протестом руху.

На думку спеціалістів в більшості країн доля громадян, радикально відторгаючих існуючу політичну систему зазвичай невелика і складає 15-20 %. Більш високий рівень, а в Росії він досягає відмітки 40%, ставить легітимність політичного режиму під сумнів. Рівень довіри населення до діяльності центральних органів влади, як правило, не знижується нижче 25%. В противному випадку рахується, що влада втратила довіру населенню. Величина даного показника пов’язана із екстраполяцією необхідного рівня підтримки кандидата на виборах електоратом.

Відхилення від прийнятих норм являється настільки ярко вираженим, як сукупність нових норм, створює девіантну культуру, яка знаходиться в опозиції до правлячої культури.

Коли Р. Мертон писав про конформізм і девіантність, він вказав нам на два види девіантності заплутаність і конформізм. Першу можну розмістити на лівому полюсі шкали Р.Кевен. Заплутаний знає та приймає норму, але заради своєї вигоди, схильний їх порушувати. Він веде себе безвідповідально по відношенню до суспільства. Навпроти нонконформіста розташувався на крайньому правому фланзі шкали. Він знайомий із суспільними нормами, але рахує їх несправедливими і відкрито зневажає їх, призиваючи інших до зміни суттєвого строю. Нонконформіст шукає нову мораль і діє повністю відповідально, хоча і відхиляється від суттєвих очікувань. Цей соціальний реформатор, набагато випередивши свій час. Подібну форму девіації з точки зору тривалої перспективи слід називати конструктивною. А заплутаність, як форму девіації необхідно визнати деструктивність. [13]

Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм. Це означає, що соціальна норма, прийнята будь-яким суспільством, або законодавчо, - явище лишень відносне. Один і той же проступок може рахуватися в одному суспільстві позитивним, а в іншому розглядатися як соціальна патологія. Багато прикладів можна було б привести із сімейного права і сімейних традицій, звичаїв різних народів. Ускладнення виникає навіть в одній державі, де діє одне законодавство, але проживають народи, які в побуті дотримують різних традицій, особливо, якщо ці традиції підтримуються і релігійними нормами. Наприклад, конфлікт між вимогами одношлюбності по українському цивільному праву і традицією множинності багатошлюбності визнані в ісламі. В первісний час канібалізм, вбивство стариків, кровозмішення і вбивство дітей рахувалися нормальним явищем викликаним економічними причинами (відсутність продуктів харчування), або соціальним устроєм (дозволу шлюбу між родичами). В сучасному суспільстві це рахується девіантним, а в деяких випадках і кримінальною поведінкою.

Культурний релятивізм може бути порівняльною характеристикою не тільки двох різних суспільств, або епох, але також двох, або декількох великих соціальних груп всередині одного суспільства. Наприклад, таких груп – політичні партії, правительство, соціальний клас, або прошарок, молодь, жінки, пенсіонери, національні меншини. Так на відвідування церковної служби – девіація з позиції віруючої людини, але норма з позиції не віруючої людини.

Вбивство на війні дозволяється, а також нагороджується, але в мирний час, карається. В Парижі проституція легальна (законна) і не засуджується, в інших країнах вона рахується девіантною (законна, але суспільною думкою не схвалюється), в третіх незаконна (злочинна) і не схвалена (девіантна) форма поведінки. Звідси слідує, що критерії девіантності відносні і не можуть розглядатися окремо від даної культури.

Крім цього, критерії девіантності змінюються в часі і також в рамках однієї і тієї ж культури. після другої світової війни куріння в США отримало широке розповсюдження і отримало соціальне схвалення. Курити в квартирі, або в офісі рахувалося нормальним явищем. Але в 1957 році вчені доказали, що куріння – причина багатьох серйозних захворювань в тому числі захворювання раку легенів. Поступово широка суспільність розпочала компанію проти куріння. І сьогодні в США курці перетворилися в об’єкт всезагального осудження. В СРСР в 60 роки рахувались девіантними «стіляги», які носили довге волосся і вузькі брюки, які наслідували «буржуазному образу життя». В кінці 80-х років наше суспільство змінилося і форма штанів і довжина волосся перестали бути предметом гоніння.

Зробимо висновок: девіація відносна; вона оцінюється в залежності від:

а) Історичної епохи,

б) Культури суспільства. Відносність соціології отримало спеціальну назву – релятивізм.

Хоча велика частина людей більшу частину часу поводить себе в згідності із законом, таких людей не можна рахувати абсолютно законослухняними, тобто соціальними конформістами. Так, при обстеження мешканців Нью-Йорка 99 % опитаних призналися в тому, що вони здійснили один, або більше незаконних проступків, наприклад крадіжка в магазині, обманювали податкового інспектора, або постового, запізнення на роботу, куріння в недозволених місцях і т.д. Повну картину девіантної поведінки в конкретному суспільстві скласти дуже важко, оскільки поліцейська статистика реєструє незначну частину пригод.

Девіантним може стати самий невинний на перший погляд проступок, який пов’язаний із порушенням традиційного розподілення ролей. Скажімо, більш висока заробітна плата жінки, оточуючим може здаватися не нормальним явищем, так як чоловік із давніх часів – головний виробник матеріальних цінностей. В традиційному суспільстві подібний розподіл ролей в принципі не міг виникнути.

Боротьба із девіаціями часто перероджувалася в боротьбу із різнобічними почуттями, думками та проступками. Зазвичай вона являється безрезультатною: через деякий час відхилення відроджується, і ще в більш яркій формі. В кінці 80-х років радянська молодь наслідувала західній моделі поведінці настільки відкрито, що боротьба із цим суспільство було не в силах. Зняття соціальних і ідеологічних заборон в кінці 80-х років збагатило суспільне життя творчістю і різноманіттям.

Юдіт Блейк і Кінглей Девіс розробили чотирьохчленну модель девіації, розуміючи девіантність в широкому смислі. Вони запевняють, що можливі мінімум чотири відношення між мотивами та вчинками людей. Мотиви і вчинки можуть погоджуватися або відхилятися від очікуваних стандартів.[12]

Можливі відношення між мотивами і вчинками.

Яке б суспільство ми не взяли, багато людей попадають в категорію Вони хочуть (це їх мотиви) підкорюватися існуючим нормам і ведуть себе (це їх вчинок) належним чином. Або вони не хочуть підкорюватися нормам і порушують їх. Між позиціями можливі і проміжкові ситуації. Наприклад деякі люди порушують норми не усвідомлюючи того, тобто роблять це не умисно Причиною може бути елементарна помилка в судженнях, незнанні правил, або неможливості в даний момент дотримуватися конкретних правил (вимушене порушення). В останню категорію попадають ті, хто умисно бажає порушити правила, але не робить цього. Що їх лякає? Боязнь перед покаранням? Здорового розсуду про те, що дотримання суспільних норм, принесе їм більшу вигоду ніж порушення? „Як би то не було, потрапляючи в категорію не відхиляються в своїх вчинках тому, що в них нема культурних і соціальних можливостей порушити правила”. Наприклад, далеко не всі бідняки здібні пограбувати прихожого або магазин, хоч до цього їх схиляє бідне становище. Когось стримує боязнь покарання, іншого суспільні норми, а хтось боїться, що не встигне втекти і т.д.

Існує іще одне вимірювання девіації: деякі девіанти фальшиво обвинувачені. А інші являються скритими девіантами. Також важливо не тільки те, хто ти на насправді, але і те ким тебе рахують оточуючі. Неправдиве звинувачення побудоване як раз на тому, що людина насправді не порушувала правил, але оточуючі рахують його винним. В зв’язку з цим Говард Беккер виділив чотири можливі категорії сприйняття, або оцінки. Порушень іншими людьми.

Можливі відносини між оцінкою і реальною поведінкою при девіації.

Деякі вчені називають девіацією всяку не сумісну їм непристойну поведінку. Погоджуючись з ними, Г.Беккер зміг виділити чотири категорії: дійсні девіанти і конформісти, з однієї сторони, і дві проміжкові групи. Неправдиво звинувачені – це ті, хто являється конформістом, але суспільством сприймаються як девіанти. Причиною може бути помилка судового вироку, свідоме викривлення факторів слідчим з намірами засудити дану людину, розпущення негативних пліток, наклепів та інших форм обману суспільної думки. На практиці з неправдиво звинуваченим, або неправдивим девіантом суспільство веде себе так, так само як із дійсними: їх судять, засуджують, карають, підвергають до всезагального осудження. Буває дуже важко відрізнити дійсних та фальшивих девіантів.

Таким чином, девіантність важко розпізнати та проаналізувати, так що одні девіанти уміло ухиляються, а інших людей фальшивих звинувачують в порушеннях. Норми важко точно визначити, в результаті чого девіантність сприймає багаточисельні проміжкові форми.

Безпритульність. Дуже часто розглядається, як важка суспільна біда, засвідчує про глибоку кризу, хвилюючим суспільством в цілому, або його важливими інститутами. Сьогодні безпритульність відноситься до різновидності девіантної поведінки.

Безпритульність – це звичайна дитина, яка позбавлена піклуванням батьків або сім’ї, яка не знаходяться під опікою спеціалізованого дитячого закладу, яка веде бездомний образ життя. Він рівно включається в жорстоку вуличну боротьбу, при відсутності виховної допомоги дорослих і морального дитячого середовища. У безпритульних дуже розвинутий інстинкт самозбереження, що не спостерігається в дорослих дітей. Виражена емоційна збудливість, яка часто розвиває звичку до штучного збудження: наркотикам, алкоголю, азартним іграм. Чуттєві елементи статевого життя пробуджуються раніше звичного. Спостерігаються авантюрні напрямки вирощених вуличним життям, що різко збільшує трудову нестійкість і не дисциплінованість.

Безпритульні живуть в підвалах на горищах, в міських звалищах та кладовищах. Ті хто вже пройшов школу вуличного життя, самостійно заробляє. Звичайно кримінальним шляхом. Вони одягаються, намагаються а також знімають при цьому житло, але все ж таки по суті, залишаються безпритульними.[9]

Спеціалісти виділяють наступні причини виникнення безпритульності:

Соціально-економічний – економічну кризу, безробіття, голод, епідемія, інтенсивні еміграційні процеси пов’язані із військовими конфліктами, або природними катаклізмами.

Соціально-психологічні - кризу, сім’ї, збільшення розлучень, втрата одного із батьків, погіршення клімату в сім’ї, грубе поводження з дітьми, фізичні покарання, а інколи сексуальні домагання із сторони дорослих і т.д.

Психологічні причини, які виражаються в збільшенні числа дітей, які мають психофізичні аномалії, риси асоціальної поведінки. Серед зростаючого покоління такі діти займають 3-5%.

Основними типами закладів для безпритульних являються: приймальники для надання першої соціальної допомоги, дитячі будинки для дітей шкільного і дошкільного віку, для фізично дефектних та розумово відсталих дітей, дитячі міста як комплекс різнотипних закладів. В 1925 році таких закладів в СРСР нараховувалося 3701. При дитячих будинках були організовані більше тисячі майстерень, їм було виділено біля 230 земельних ділянок. Все це не тільки рятувало дітей від голоду і фізичної смерті, але і виконувало важливу функцію соціалізації. Врятовані діти, поступово поверталися в сім’ї, або в трудову обстановку. Але сотні тисяч безпритульних дітей та підлітків в 20-ті роки залишалися не охопленими, вони поповнювали кримінальне середовище, жебракували, вели асоціальний образ життя.[11]

Делінквентна поведінка.

Делінквента поведінка – не караємі з точки зору Кримінального кодексу України, а саме: дрібне хуліганство, незначне викрадення продуктів в магазині, здійсненне покупцем (дрібні крадіжки в транспорті, або на ринку), бійки без нанесення середніх і тяжких тілесних ушкоджень, запізнення на роботу, перехід вулиці в невстановлених місцях, куріння в недозволених місцях та інші. В перелік делінквентної поведінки школярів по даним зарубіжних та радянських соціологів, зазвичай входять такі вчинки як: не повернутися вночі додому, вжити алкоголь, бійка, незаконно зберігати зброю, чіплятися до дорослих, нанесення тяжких тілесних ушкоджень кому-небудь холодною зброєю, красти, прогулювати заняття, курити маріхуану, не приходити до школи, відбирати кишенькові гроші у інших школярів, не порушувати порядок в громадських місцях, зіпсувати громадське майно, писати, або малювати фарбою на стінах та огорожах та інші. Для дорослих та підлітків до делінквентних вчинків можна віднести більшість з цих адміністративних правопорушень.

Таким чином, будь-яка поведінка, яка не схвалюється громадською думкою, називається девіантною, а поведінка, яка не схвалюється законом, називається делінквентною. Несхвалення ще не означає покарання. Кримінальне покарання малює границю між делінквентною і злочинною поведінкою. Підлітки, які стоять на обліку в кімнаті міліції, - делінквенти, але не злочинці. Такими вони стають потрапивши за грати.[7]

В США суть делінквентність поведінки молоді по-різному визначається в різних штатах. В штаті Іллінойс закон визначає делінквентною дитиною любу, яка на шлях виправлення не стає, хто виростає в поганих сімейних обставинах, хто бродить по нічним вулицям, з підозрілими намірами і без всякої важливої справи, або звинувачуються в намірі скоїти непристойний вчинок. В штаті Нью-Мехіко за основу беруть слово „зазвичай”: дитина, яка зазвичай не слухається, являється капризною, не керованою, яка пропускає уроки, рахується делінквентною. Федеральне дитяче бюро відносить до делінквентів небезпечну для самої людини і для оточуючих поведінку, яку можна рахувати антисоціальною, загрожуючи правам і благополуччю іншим людям.

Являючись формою відхиляючої поведінки делінквентність в сучасному західному суспільстві характеризується наступними рисами.

Вклад соціальної позиції. В США делінквентність більша в нижньому класі, серед хлопчиків-підлітків, які проживають в погано збудованих будинках та в центрах великих міст. Саме в хрущобах панує аномія та беззаконня.

Вплив взірців соціалізації. Не всі хлопчики в хрущобах делінквентні, тому, що і тут живуть різні сім’ї. Найбільша делінквентність виявлена серед підлітків, які мають самий низький статус, які не знають в сім’ї чіткою послідовної дисциплінарної системи, які доволі часто беруть участь в дорослих тусовках.

Наявність ситуаційних факторів. Підлітки, яких заарештували за викрадення автомобіля, пограбування, застосування зброї, скоювали ці правопорушення, тому, що їм подобається ризик і тому, що під руку попадалися автомобілі, перехожі та зброя.

Переростання делінквентної діяння в делінквентну роль. Багато беруть участь в делінквентних діяннях час від час без наміру стати постійним порушником. Але коли співтовариство підлітків починає ідентифікувати таких людей, як делінквентнів і вести себе на подобі них, приходить час, коли самі вони починають думати про себе в термінах саме цієї ролі.

Формування делінквентних колективів і субкультури. Більшість делінквентів актів проходять в натовпі, групі, колективі. В групі індивід отримує підтримку своїм провокаціям. Поступово формуються банди та субкультури.

Порушення соціальних норм молоддю можуть бути серйозними і не серйозними, свідомими та не свідомими. Всі серйозні порушення, свідомі вони, або ні підпадають під категорію протиправних дій, відносяться до делінквентної поведінки.[4]

Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина, але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.

Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиків класифікувалося як законом, як злочинна дія.

Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, - девіація. Але вбивство іншої людини – злочин.

Зробимо висновки: девіантність і делінквентність – дві форми відхилення від нормальної поведінки. Перша форма відноситься до малозначних, а інша до абсолютна і значна. Самою піддатливою до делінквентної групи населення являється молодь. Але не люба, а та, що проходить соціалізацію в злочинному або відхиляючому середовищі. Таку сферу, або сім’ю називають неблагополучною. Зазвичай це батьки алкоголіки, які побували за гратами. На поведінку дітей великий вплив здійснює батьківська модель поведінки. Діти дуже часто копіюють поведінку своїх батьків.

Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюють правопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вони б’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг, викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкою контрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер і братів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками, виривають сторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколи роблять це спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і в непокараності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.

Вчені рахують, що важкі діти, частіше виникають або із неповних, або із неблагополучних сімей. В 90-х роках в Росії продовжувався ріст числа батьків, які вели асоціальний образ життя, які використовували своїх дітей в корисливих інтересах, проявляючи жорстоке відношення до них. Збільшилася кількість розлучень, із-за чого щорічно, 0,5 мільйона дітей у віці до 18 років залишаються без одного із батьків. Загострюється проблема соціального сиріцтва – інтенсивний ріст числа дітей сиріт при живих батьках. В 1994 році таких було виявлено 81 тисячу. Такі не благополучні сім’ї та сиріцтво дають великий поштовх до схилення молодої людини на злочинний шлях. В підлітків змінюються цінності. Вони не вбачають інтерес в навчанні, обранні майбутньої професії, заснуванні сім’ї, дотримання загальнолюдських норм, так як їх замінили нові не благополучні та не схвалені суспільством, про те, схвалені однолітками від яких вони отримують необхідну їм інформацію, захист та підтримку.[2]

1.3 Особистісні характеристики підлітка - злочинця

На думку І. Стрекінару на формування протиправного поводження підлітків у першу чергу впливають: несприятливі соціальні впливи. Особистість, її мотиви, світогляд формується під впливом соціальних факторів. У групі даних соціальних факторів головну роль грають родина та неформальні групи однолітків.

Родина відіграє важливу роль у первинній соціалізації особистості. Як соціальний інститут, головною функцією якого є відтворення й виховання нового покоління людей, родина створює індивідуальну обстановку міжособистісних відносин, багато в чому на роки фізичного , інтелектуального та емоційного розвитку людини. Вплив родини на підлітка сильніше впливу інших соціальних інститутів і суспільства в цілому. Це випливає з ряду особливостей. Характерних для родини як наприклад, її нечисленність, що полегшує можливість безпосереднього емоційного контакту і міжособистісної взаємодії, крім того, взаємини членів родини переважно постійні і тривалі. Підліток завжди сприймає в батьківській родині визначні зразки поводження, виховання вищих людських цінностей зв’язано з рівнем культури родини, з формуванням різних інтересів, професійною та суспільною діяльністю. Кожна родина створює свою субкультуру повсякденного життя. Роль батьків при цьому велика й багато значима. Психологічний клімат родини, ступінь її згуртованості визначається погодженістю представлених у фактичному розподілі прав і обов’язків у родині, взаємодією та взаємодопомогою її членів. У родинах де відносини батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством. Діти з працею опановують позитивний соціальний досвід. В такій родині підліток рано втрачає потребу в спілкуванні. Основний мотив, що визначає поводження підлітка, - бажання самозатвердитись, яке залишається не реалізованим у атмосфері заборон. У родинах де між батьками існує психологічна напруженість. Тяжкі чи затяжні конфлікти діти легше піддаються зовнішньому впливу, тому що прагнуть до розрядки внутрішнього напруження. Розбіжності між батьками тісно пов’язані з розвитком у дітей схильності до небажаного поводження. Наявність такого поводження свідчить про зниження виховної функції родини. До важких наслідків, недоліків сімейного виховання відносяться злочинність, алкоголізм, наркоманія та інші патологічні явища, джерелом яких у більшості випадків стали обставини, що оточували дитину в родині. [12]

Одним із могутніх несприятливих факторів, що руйнують не тільки родину, але й рівновагу родини, є алкоголізм батьків. Серед підлітків-правопорушників, що виховувались у таких родинах, нерідко зустрічаються ті, хто систематично вживає алкогольні напої.

Важливу роль нормального життя родини відіграє - матеріальна забезпеченість. Вона завжди відбивається на здійснені родиною її виховної діяльності. Обмежені матеріальні можливості родини не дозволяють повною мірою задовольнити необхідні їх потреби.

Також на формування особистості дитини негативний вплив оказує – неповна родина. У виховному плані неповна родина проблематична. Втрачаючи одного із батьків, дитини позбавляється цілого світу морально-емоційних відносин, до того ж можливість спостереження дитиною соціальної взаємодії батьків, їхньої любові, взаємодопомоги і т.д. – це найважливіший фактор, що соціалізує.

Можна сказати, що сімейне неблагополуччя - одна з основних причин, що визначає стан і динаміку злочинної поведінки неповнолітнього. Неблагополучними ми називаємо родини, що цілком або частково утратили свої виховні можливості в силу тих чи інших причин, у результаті чого в цих родинах створюється несприятливі умови для виховання дитини: родина, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими вимогами суспільства, родини із низьким морально - культурним рівнем батьків, зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками і дітьми, неповні родини які допускають серйозні помилки, з низькою педагогічною культурою й недосвідченістю. Такі помилки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а постійний характер. До них відносять родини, у яких спілкування батьків з дітьми носить формальний характер; де відсутня єдність вимог до дитини; де має місце безконтрольність з боку батьків за успішністю і поводженням дитини; надмірна строгість у вихованні; відсутність обліку вікових і індивідуально – психологічних особливостей дитини в процесі сімейного виховання і деякі інші.[11]

Порушення соціалізації у родині приводить до того, що дитина стає більш піддана зовнішнім впливам середовища. У таких випадках на формування особистості підлітка – правопорушника можуть впливати процеси, що відбуваються в суспільстві, пропаганда насильства і жорстокості в ЗМІ, взаємини в школі, неформальні групи, в які входить підліток. Як правило, серед підлітків – правопорушників досить багато тих, хто не може знайти взаємного порозуміння у шкільному колективі. Для них характерні: конфлікти з однокласниками й вчителями, низька успішність. Все це сприяє тому, що підліток починає прогулювати школу і шукати спілкування на вулиці, у компанії схожих на нього товаришів. Досить часто такі групи носять асоціальний характер.

В групи неповнолітніх правопорушників є однією з різновидів малих неформальних соціальних груп. Вони мають специфічні соціально-психологічні механізми виникнення, розвитку й функціонування. Такі групи не виникають ні з чого. Цьому сприяють визначені об’єктивні умови і причини, а також суб’єктивні передумови їхнього виникнення. Об’єктивними причинами для їх виникнення є недоліки сімейного, шкільного, суспільного виховання, а в ролі суб’єктивних передумов виступають особистісні особливості підлітків і їхня взаємодія із соціальним мікро середовищем. Підлітки збираються в групи часто зовсім не для здійснення правопорушень. Вони прагнуть до спілкування. Порушення між особистісних відносин з дорослими й однолітками, переживання дискомфорту приводить до того, що в підлітків паралізуються основні механізми соціалізації, що ведуть до неправильного формування представлення про себе, своєму “ Я - образі”. У підлітків відбувається асоціальна ідентифікація, співвіднесення себе з негативними еталонами, що є відображенням негативних між особистісних відносин з дорослими, а потім з однолітками. Ідентифікація в них відбувається з негативним мікросередовищем, у якому виробляються негативні устремління, переконання, норми й установки, відбувається формування стійкого негативного “Я – образа”. Іде процес асоціального формування особистості і закладаються передумови для виникнення асоціальної групи. У підлітків з’являється почуття соціальної неповноцінності, нездатності, ізольованості й відірваності від інших людей. Свою нездатність вони випробують у навчанні, праці, спілкуванні, тому і ідуть від реального подолання труднощів. Це веде у свою чергу до появи в них підвищеної тривожності, пасивності, соціального гноблення й пригніченості і в остаточному підсумку до формування заниженої чи завищеної самооцінки, пошуку оптимального для них кола спілкування.[8]

Дослідження М. .Алемаскіна, Е.М.Даниліна, И.С.Полонського й інших показують, що 80 – 85% важковиховуваних підлітків у родині, колективі класу, виробничому колективі знаходяться в положенні “знедоленого”. За даними И.П.Башкатова, 93,7% підлітків правопорушників мали дуже низький соціометричний статус у соціально корисних групах і знаходились в ізольованому положенні в системі між особистісних взаємин зі старшими однолітками.

Я.Л.Коломинський пише, що в таких підлітків «незадоволена одна з важливіших соціальних потреб – потреба в спілкуванні, і це формує в них цілий ряд негативних рис особистості й особливостей поводження».

Щоб позбутися положення «знедоленого» і задовільними свої потреби підлітки вступають в неформальні зв’язки з такими ж як вони «знедоленими». На основі цих неформальних зв’язків і зароджуються підліткові групи «друзів», двірські й вуличні компанії різної спрямованості.

Мотиви об’єднання в такі групи найрізноманітніші. Виникають такі групи спочатку на ігровій основі в процесі спілкування, що не контролюються ні батьками, ні вчителями, ні іншими особами. У силу своїх раніше сформованих інтересів і схильностей підлітки самі визначають зміст своєї предметної діяльності, звикають робити те, що їм хочеться. За даними И.П.Башкатова, більше всього часу підлітки витрачають на “ безцільне ходіння” по вулицях, розмови з друзями й випивки 26%, а також відвідування розважально - видовищних заходів 25,2% ,перегляд телепередач 14 %.

В організаційній структурі неформальних груп лежать не офіційні зв’язки відносин, а чисто психологічні. Групи складаються стихійно, їхня структура ніде офіційно не зареєстрована, не охороняється суспільними інститутами і не відбита в законодавчому порядку. Основними засобами контролю є: традиції, звичаї, групові звички закріплені в груповій думці, тобто засоби моральні, а не юридичні. Тому права й обов’язки членів цих не формальних груп більш аморфні, ніж у соціально корисних групах, хоча бувають дуже складними і великими. Тільки в них підлітки можуть вільно спілкуватися з тими особами, які їм подобаються. Тут вони можуть задовільними свої потреби в престижі й визнанні, показати свою дорослість, своє “ Я ”. тут зовсім інша атмосфера спілкування ніж у формальних групах. Як відзначає А.М.Яковлев у цих групах “єдиним принципом об’єднання служать насамперед взаємні схильності, позитивні відносини друг до друга. [8]

Показники рівня правопорушників різко підвищуються коли йде вступ до підліткового віку, оскільки підлітки відгороджені від світу дорослих несподівано стикаються з основними причинами, які являються збудником до скоєння злочину: статус, влада, самостійність, високий рівень адреналіну та інше. Крім того становище неповнолітніх захищає їх від багатьох соціальних і передбачених законом наслідків протиправної діяльності.

Основними характеристиками підліткової злочинності є :

тяжкі злочини;

жорстокість у скоєнні злочину;

висока латентність;

груповий характер скоєння злочину.

Розділ 2. Діяльність міліції з попередження підліткової злочинності

2.1 Сімейне насильство як фактор, що впливає на ріст підліткової злочинності

Роль сім'ї у вихованні дітей і підлітків величезна, і дуже часто саме внутрішньо - сімейні конфлікти й інші проблеми є першопричиною правопорушень дітей, що виховуються в такій сім'ї. Формування в підлітка криміногенної мотивації невідривно пов'язане зі становленням його особистості, тобто із процесом виникнення під впливом зовнішніх умов таких рис його характеру й соціальних зв'язків, які згодом і визначають вчинки неповнолітнього правопорушника. Соціалізація індивіда як процес засвоєння їм соціального досвіду можлива у двох основних формах. По-перше, в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя, у тому числі тих, що мають різно-направлений характер, що відбувається нерідко у випадку, коли сім'я й, насамперед, батьки самоусуваються від виховання дітей, надаючи останніх самим собі. І, по-друге, в умовах цілеспрямованого виховання особистості дитини, у рамках якого роль виховного впливу батьків і нормальної сімейної обстановки найбільш важлива.[15]

Аналіз соціально-негативних явищ і процесів, що детермінують злочинну поведінку неповнолітніх, показує, що недоліки й витрати сімейного виховання, а іноді й пряме підбурювання неповнолітніх - явища досить нерідкі. Так, по даним дослідників проблем злочинності неповнолітніх, у теперішній період часу до 40% всіх дітей проживають у бідних сім'ях, батьки в які не в змозі забезпечити навіть мінімально необхідні потреби своїх дітей. Щорічно до 500 тисяч дітей і підлітків залишаються в неповних сім'ях через розлучення батьків. Більше 160 тисяч дітей виховуються в державних установах, причому 90% з їхнього числа мають батьків, або ухиляються від їхнього виховання, або позбавлених батьківських прав. Крім проблем, пов'язаних із сирітством і матеріальною незабезпеченістю, однієї з найбільш негативних тенденцій є все більше поширення випадків жорстокого звертання з дітьми, що закономірно породжує як відповідна реакція агресивність і жорстокість останніх. Приміром, за даними А.І. Боргового, щорічно, рятуючись від жорстокого звертання, кінчають життя самогубством до 2 тисяч дітей і підлітків. Близько 30 тисяч неповнолітніх по тій же причині йдуть із сім'ї, бродяжать, вчинюють злочини. При цьому 70% всіх дитячих травм мають сімейно-побутовий характер, у тому числі бувають пов'язані із застосуванням некоректних прийомів виховання.

Виникнення в неповнолітніх юнаків і дівчат мотивації, що лежить в основі здійснення ними злочинів і правопорушень, будучи складним і неоднозначним процесом, може бути пов'язане із цілим поруч типових внутрішньо-сімейних ситуацій, серед яких, на мою думку, найпоширеніші наступні.

Наявність у сім'ї або найближчому оточенні підлітка прикладів злочинної, протиправної або аморальної поведінки, що, безперечно, впливає на особистість неповнолітнього, орієнтуючи його на незаконні способи одержання грошей, легкого збагачення в сполученні із упевненістю в безкарності й зневажливому відношенні до карного закону. Особливо слід зазначити, що зазначений фактор, який детермінує злочинну поведінку неповнолітніх, особливо небезпечний в умовах недостатньо ефективної системи виявлення, розкриття й розслідування злочинів. Якщо в середньому по Україні розкривання злочинів оцінюється в 65-75%, а їх латентність, по самих скромних оцінках, становить співвідношення 1 до 3, не дивна впевненість деяких неповнолітніх правопорушників у власній невразливості й безкарності.[6]

Схильність дорослих членів сім'ї до алкоголізму або наркоманії з наступним прилученням підлітків до вживання спиртних напоїв або наркотичних засобів також є факторами, що сприяють здійсненню ними правопорушень. Юнаки й дівчата, що не досягли 18 років, у силу вікових психофізіологічних особливостей схильні до швидкого звикання й формування стійкої залежності від одурманюючих речовин. У неповнолітніх такі захворювання, як алкоголізм або наркоманія, розвиваються набагато швидше, ніж у дорослих осіб, швидше виникає стійка залежність від спиртного або наркотиків з наступними негативними особистісними змінами, складніше протікає лікування. Неповнолітні алкоголіки або наркомани - це в основному обличчя, що легко піддаються впливу негативного середовища. Потреба в спиртних напоях або наркотичних засобах швидко укоріняється в їхній свідомості, приводить до моральної деградації. У результаті багато підлітків вживають самі витончені спроби добути речовини, що володіють одурманюючими властивостями, не зупиняючись для досягнення цієї мети ні перед чим, і в результаті легко встають на злочинний шлях. Саме тому перша чарка, прийнята з рук батьків у святковий день, далеко не шкідлива й може привести до самих непередбачених наслідків.

Конфліктна атмосфера в сім'ї, систематичні сварки між батьками або близькими родичами на очах дітей або з їхнім залученням у конфлікт також є типовими криміногенними факторами, що лежать в основі формування злочинної мотивації неповнолітніх. Необхідно мати на увазі, що внутрішньо-сімейні конфлікти досить різноманітні як по складу учасників, так і по змісту. Однак всі вони однаково згубно впливають на незміцнілу психіку неповнолітніх. Діти й підлітки в силу віку набагато більше піддані стресам, викликаним незадоволеністю й непевністю в стабільності сімейних відносин. Для неповнолітнього особливо важливо знайти в батьківській сім'ї опору, конфліктність же не сумісна з довірчими відносинами. У результаті підліток з такої сім'ї намагається набутити впевненості й самоствердитися в компанії однолітків, що не рідко приводить до здійснення злочинів. З іншого боку, неповнолітні із сімей, де конфлікти є звичайним явищем, виростають агресивними, жорстокими, схильними вирішувати будь-які життєві проблеми й труднощі насамперед насильницьким шляхом. При цьому не виключено, що зазначені характеристики таких юнаків і дівчат будуть спрямовані в тому числі й проти власних батьків або інших родичів, їх що виховали.

В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяють здійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутного матеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічну обстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слід зазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєві труднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в нього тих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників, сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку, відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певної інфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем. У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей, вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичних засобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаються виправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновити певну соціальну справедливість.

Зворотною стороною вищевказаної проблеми є й зниження цінності дітей для батьків. Дорослі, зайняті винятково рішенням насущних матеріальних проблем, у ситуації, коли фінансове становище сім'ї продовжує залишатися на низькому рівні, починають ставитися до своїх дітей як до тягаря. У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові й довіри, знижується контроль за поведінкою дітей, які надані самим собі, що, у свою чергу, може привести до негативних наслідків і формування в бездоглядних підлітків криміногенної мотивації.[7]

Більш детально хотілося б розглянути насилля над дітьми в сім’ї, так як, на мою думку, це є найбільш впливовим фактором, що спонукає неповнолітніх до злочинної поведінки.

Проблема насильства над дітьми донедавна залишалася закритою в нашій країні. Ця тема замовчувалася й відкидалася суспільством, що породжувало безліч оман і невірних уявлень. Безпристрасні дані статистики МВС про кількість зареєстрованих злочинів у відношенні дітей говорять про ріст насильницьких дій і відсутність належної уваги суспільства й держави в забезпеченні безпеки й права на щасливе дитинство. У відношенні дітей виділяються наступні види насильства:

зневага основними інтересами й потребами дитини;

фізичне насильство;

психологічне (емоційне) насильство;

сексуальне насильство й розтління.

Зневага основними інтересами й потребами дитини як розповсюджена форма насильства може проявлятися в:

відсутності належного забезпечення опікою й наглядом;

недостатнім забезпеченням дитини необхідною медичною допомогою, коли вона хвора;

заподіянні навмисної шкоди дитині;

дії емоційно - травмуючих факторів, пов'язаних із сімейними конфліктами;

експлуатації дитини непосильним трудом;

впливі нездорових, деморалізуючих обставин (алкоголізм батьків, уживання наркотиків) і т.д.

До фізичного насильства відносять навмисне нанесення дитині фізичних ушкоджень або травм батьками або іншими, що їх заміняють, не пов'язаних з нещасним випадком.

На думку більшості фахівців психологічне насильство зустрічається набагато частіше й наносить набагато більшу шкоду особистості дитини, чим це прийнято вважати.

Ця форма насильства містить у собі: психологічну зневагу й психологічне жорстоке звертання. Так, психологічна зневага проявляється в послідовній нездатності батька або особи, що здійснює нагляд за дитиною, забезпечити дитині турботу, увагу, підтримку, прихильність, прийняття й розуміння психологічних потреб дитини. Це може виражатися в словесному грубому звертанні з дитиною, у нелюбові, відсутності прихильності до нього.

Сексуальне насильство є однієї з найбільш ганебних форм насильства над дітьми. Спеціальні міжнародні дослідження, проведені в 21 країні світу, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли у віці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильства перебували у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років - 35%; у віці від 12 до 17 років - 41%.[5]

Запобігання випадків сімейного насилля, працівниками міліції

Робітниками міліції Торезького МВ УМВС України в Донецькій області було розроблено ряд заходів із попередження насилля у сім’ї. Таких, як – профілактичні співбесіди із неблагополучними родинами.

Відкрита анонімна телефонна лінія довіри на яку може подзвонити кожен бажаючий та поділитися своїми проблемами та отримати кваліфіковану психологічну допомогу, пораду.

Організація лекцій для батьків «Ваша дитина.» За допомогою цих лекції батьки можуть краще розуміти свою дитину та вчасно розглянути прояви делінквентної поведінки. Організується проведення круглих столів на теми: «ми проти сімейного насилля», «Разом проти наркоманії», «підліткова злочинність».

2.2Дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності

За офіційними даними Держкомстату, на початок 2009 р. в Україні проживало 9.503.315 дітей, що становило 20,2% населення. Досить непривабливою є наступні дані зі становища українських дітей:

2,6 млн. живуть в малозабезпечених сім’ях;

156 тисяч дітей не забезпечені належним доглядом, бо живуть в неблагополучних сім’ях;

96 тисяч дітей мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

65,8 тисячі з них перебувають в інтернатах, що на 75% більше, ніж 1995 р. При цьому 90% дітей втратили сім’ю не через смерть батьків, а через відмову дорослих опікуватись долею дитини;

3 000 дітей вважаються на 2005 рік зниклими безвісті, і це при тому, що за оцінками експертів, лише 10% батьків докладають зусиль для розшуку дітей, які перебувають у стані бродяжництва;

соціальними службами та службами у справах неповнолітніх виявлено 50 тисяч асоціальних сімей (за даними Міністерства молоді, сім‘ї та спорту на червень 2005 року);

50 тисяч дітей є безпритульними, 12 тисяч з них – вперше поставлено на облік;

на профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх сьогодні перебуває 145 тис. неповнолітніх, які бродяжать, жебракують, схильні до правопорушень, уживають наркотичні речовини та алкоголь, тощо [1].

Злочинність неповнолітніх в школах, училищах і в країні знижувалась, перш за все – реалізація на рівні регіону – загально-соціальні, економічні, організаційні міри, здійснювались місцевими органами влади. В районах де неповнолітня злочинність була меншою важливу роль відігравали координаційні поради, які складалися в кожній області із представників правоохоронних органів, загальних організацій і системи освіти, котрі забезпечували планомірність та контрольованість застосування мір. Важливо скласти систему профілактики в кожному навчальному закладу. Вона повинна включати, як загальні міри удосконалення навчально-виховного процесу, так і спеціально ціленаправлені психолого-педагогічні, організаційні і спеціально кримінологічні міри попередження індивідуальних групових злочинів, як на рівні навчального закладу, так і на рівні навчальних груп.

Загальні міри включають підвищені якості всього навчального процесу, удосконалення його організацію. Сюди відносяться – чітко виконаний навчальний план, попередження пропусків занятій без поважної причини і прогулів, а після занятій і в вільний час корисними видами діяльності. Загальні міри також включають в себе виховні міри. Сюди відносяться гуманізація між особистих відносин педагогів з учнями. Також важливо спеціально організувати виховний процес в навчальному закладі і в загалом в суспільстві в цілях формування високої духовної і моральної культури, оскільки стало ясно, що «бездуховність породжує злочинність». Нажаль , «кожна школа сама створює свою виховну систему». Підліток який навчається є не тільки об’єктом але і суб’єктом виховання, що головним інструментом виховання є колектив учнів. Одним із інструментів виховного процесу повинні стати стихійно відроджувані загальні організації підлітків і молоді.

Система профілактика також включає в себе організаційно-правові міри:

сформування в кожному навчальному закладі відповідних органів профілактики правопорушників, що навчаються;

сформування загальних формувань із числа дорослих учнів і педагогів молодіжного віку;

сформування різних груп, взводів із числа неповнолітніх;

сформування органів профілактики із учнів, які проживають в гуртожитках;

створення інших правоохоронних формувань із числа учнів;

забезпечення тісного взаємозв’язку внутрі шкільних і внутрі ішних навчальних органів профілактика між собою і зовнішнім організаціям.

Для успішної діяльності цих формувань потрібна елементарна правова база. В деяких випадках можна скористуватись нормативними актами про діяльність деяких формувань, а в інших випадках потрібно розробляти нові документи, які будуть відповідати вимогам сьогоднішнього дня.

До спеціальних психолого-педагогічних мір відносять:

психодіагностичні: вивчення поступаючого на навчання контингенту і виявлення осіб з підвищеним кримінальним ризиком, виявлення їх дружніх зв’язків в нутрі вулиці і за її межами;

психокоррекційні: систематична правовиховна робота з цими учнями з використанням особистих і колективних форм роботи;

психопрофілактичні: використання широкого діапазону мір ранньої профілактики групових правопорушень зі сторони підлітка,які з неблагополучних сімей до спеціальних кримінологічних методів відносять:

виявлення асоціальних, криміногенних і кримінальних груп, встановлення їх внутрішньоособистісних і зовнішніх зв’язків;

виявлення ролі кожного члена групи і розробка мір його відриву від групи;

виявлення фактичних і потенціальних лідерів і розробка мір по припиненню їх діяльності в подібних групах;

розробка тактика роботи з асоціальними і криміногенними групами.

Принципи профілактичної роботи. Успіх застосування названих мір залежить від високого рівня правової і психолого-педагогічної компетентномті осіб, яякі займаються особистою профілактикою і профілактикою групової злочинності неповнолітніх, глибокого знання і притримування основних принципів профілактичної роботи. Перш за все кожний учасник профілактичної роботи повинен діяти в рамках законності, чітко представляти собі груповий характер злочинів, як обставини, що отягчають вину, вміти диференціювати роль кожного в злочинній груповій діяльності. Принцип компетентності забороняє робити “все за всії”, предполагає повне використання адміністрацією навчального закладу і його колективом представлених їм прав і повноважень.

В профілактиці злочинності неповнолітніх важливо дотримуватись вимог принципу взаємодії всіх сил і ресурсів, які ведуть боротьбу з злочинністю неповнолітніх.

- в своєчасному обміні інформації між учасниками профілактичної роботи;

- спільної розробки планів по переорієнтації, розкриттю і припиненню діяльності злочинних груп;

забезпечення сумісного постійного контролю за функціонуванням таких груп;

вміло використовувати переваги кожної із взаємодією таких сторін.

Необхідним принципом являється своєчасність виявлення груп , які формуються на кримінальній спрямованості і прийняття до них належних мір. Необхідно не тільки своєчасно відірвати підлітка від кримінальної сфери але і поліпшити умови їх життя і мікросередовище їх знаходження. Якщо з прийняттям таких мір запізнитись, то група може із асоціальної перерости в кримінальну.[11]

Досить важливим є підтримання принципу упередженості, який міститься в максимальному використанні тимчасового фактора, в неприпущенні конкретних асоціальних і кримінальних проявів групи. Разом з тим всі міри профілактики повинні застосовуватись диференційовано з урахуванням рівня криміногенного розвитку групи, її складу, характеру скоєних вчинків. Цей принцип означає вибірковий відбір профілактичних мір.

Диференціація профілактичних мір, яка доведена до рівня індивіда, стає індивідуальним підходом, з урахуванням якого повинні застосовуватись ті чи інші міри профілактики до кожного члена криміногенної чи асоціальної групи. Важливим принципом профілактики злочинів являється послідовність застосування різноманітних засобів з зростаючими вимогами до кожного члена групи. Спочатку необхідно застосовувати більш м’які міри, якщо такі міри не діють, то необхідно переходити до більш строгих мір. Послідовність проявляється і в часі. Це означає, що асоціальна або кримінальна група повинна бути під безпосереднім і постійним виховально-профілактичним впливом і соціальним контролем на протязі всіх суток, неділі, місяця, року і т.д.

Плануючи і проводячи профілактичну роботу, необхідно добиватися комплексного використання сил і засобів профілактики групової злочинності учнів. В таких цілях використовується вплив сім’ї, педагогічного колективу, психологічної служби, суспільних формувань, спільноти за місцем проживання, і т.д. досягається комплексність тим, що план профілактики правопорушень стає органічною частиною комплексного перспективного планування виховної роботи на весь час навчання. Виховна робота в гуртожитках навчального закладу повинна плануватись з урахуванням характеру моральної поведінки і скоюваних в гуртожитках правопорушень і злочинів – порушення розпорядку дня, сексуальна розпущеність, зберігання заборонених предметів і т.д.

Профілактична робота в навчальному закладі в період виробничої практики повинна плануватись з урахуванням криміногенних факторів на підприємстві разом з адміністраціє підприємства і суспільними організаціями. Успіх залежить в першу чергу від надійного інформаційного забезпечення попереджувально-профілактичної роботи з криміногенним контингентом і правдивого прогнозування динаміки групової злочинності.

Іншими словами ми можемо сказати, що підліткова злочинність - це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.

Існує думка, що кримінальна субкультура має місце лише в виправних закладах (колоніях, тюрмах), приймальниках-розподілювачах для неповнолітніх і молоді, слідчих ізоляторах, а також в близьких до них спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх правопорушників. Звичайно, саме тут кримінальна субкультура особливо рельєфно виражена однак слід враховувати і те, що вона існує поза цими закладами, тобто на волі в інших закладах ( дитячих будинках, інтернатах, гуртожитках для дорослих на підприємствах, в армійських підрозділах і навіть в звичайних загальноосвітніх школах і ПТУ). Таким чином за змістом ступені сформованості, структури і характеру діяльності підліткова субкультура далеко неоднорідна. Якщо те чи інше об’єднання молоді, або підлітків переростає в кримінальне, або відразу виникає як таке, то в ньому докорінно змінюються норми, цінності і установки “нормальної” підліткової субкультури.[4]

Кримінальна субкультура – це образ життєдіяльності неповнолітніх і підлітків, які об’єдналися в кримінальні групи. В них діють чужі суспільству і загальнолюдським цінностям, вимогам, правилам поведінки, традицій. Кримінальна субкультура не любить розголосу. Життєдіяльність осіб, які входять в асоціальні і в кримінальні групи в значній мірі скрита від очей викладачів і дорослих норми, цінності і вимоги цієї субкультури демонструють тільки, якщо їм ніщо не протистоїть. З січня по серпень 1990 року ленінградські соціологи опитали 1100 учасників молодіжних “тусовок “ в Москві, Сочі, Ленінграді, Тюмені, Нижньому Тагілі і Кустанаєві, з яких 80% - являються неповнолітніми. Із даної кількості неповнолітніх 39% - школярі, 20% - навчаються в ПТУ, 6% - навчаються в технікумах, 3% - у вищих навчальних закладах, а 16% - працюють. Вияснилося, що 58% - опитаних щодня свій вільний час проводять на “ тусовці”.

У кожної третьої молодої людини, яка прийшла на “тусовку” немає батька, або він не проживає з сім’єю, а у кожного десятого немає матері. Кожний третій стоїть або стояв на обліку в інспекції по справам неповнолітніх. Особиста справа кожного п’ятого розглядалась комісією по справам неповнолітніх. Тільки 40% опитаних переконували, що вони не скоювали правопорушень.

Дослідження показало, що 60% - учасників “тусовок” психологічно готові до вживання алкоголю, 8% - до вживання наркотиків, 5% - до вживання токсичних речовин. І лишень 36% - мають самостійний заробіток.

Згідно результату даного опитування для “тусовщиків” – неповнолітніх і молоді, найбільш значними являються такі цінності, як гроші, порнографія і секс, “тачка“ (автомобіль), відвідання ресторанів, відпочинок на престижних курортах. Із всіх видів діяльності, більш за все їх приваблює комерція, робота охорони у банках, рекет. Особливість кримінальної субкультури заклечається в тому, що в ній постійно відновлюються і вдосконалюються норми і цінності злочинної сфери. Традиції замінюються новими, або трансформуються в залежності сьогодення.

Кримінальна субкультура приваблює підлітків тим, що в кримінальній структурі не існує заборони на будь-яку інформацію, в тому числі на інтимну. Засвоєння її норм і цінностей проходить досить швидко, оскільки підлітки бувають зацікавлені її атрибутами.

Між вихованцями ВТК, та учнями із спецшкіл, спец ПТУ, загальноосвітніх шкіл існують канали зв’язків по яким проходить обмін “духовними цінностями”. Більшість неповнолітніх, які знаходяться в колоніях і спец закладах ведуть переписку із своїми однолітками, які знаходяться на волі. Це означає, що духовні процеси в сфері неповнолітніх і не можливо відгородити стінами цих закладів, де вони знаходяться. Такий же обмін проходить і між “штатською” молоддю. В умовах взаємопроникнення кримінальна субкультура має агресивний характер і стає зв’язком між первинними і рецедивиськими злочинами, соціально-психологічний механізм її ескалації неповнолітній правопорушник, який повернувся із ВТК, спецшколи, спец ПТУ, це готовий лідер, який намагається організувати криміногенну групу. Знаючи норми, правила і вимоги кримінальної субкультури, він не тільки самоутверджується, але і примушує оточуючих його підлітків прийняти їх і відповідати їм. Так може робити деяка частина звільнених із армії в запас “дідів”, самоутверджуючись в підлітковій сфері в якості кримінальних лідерів. Розповсюдженню і закріпленню кримінальної субкультури сприяє обвальний зріст кількості детективної літератури, кінофільмів, відеофільмів. В яких ярко виражені елементи злочинності, їх роль і функції в житті членів злочинних співтовариств.

Молодіжна субкультура виникла тому, що завдяки їй молоде покоління зможе задовольняти які-небудь життєво важливі потреби. При поясненні причин та цілей виникнення підліткової субкультури у спеціалістів склалася наступна точка зору.

1.Бажання займатися злочинною діяльністю. Гендерні норми, соціальний контроль, недолік фізичної сили, моральні установки і прив’язаність до інших людей вносять свій вклад в гендерні відмінності,існуючі і в мотивації: тяга до ризику, можливість відчувати сором, рівень самоконтролю і оцінка витрат. Хоч мотивація відрізняється від можливостей, наявність можливосте може посилювати мотивацію. Правопорушники обох полів намагаються займатися злочинною діяльністю, тією яку легше здійснити.

2. Контекст правопорушення. Характер правопорушень здійснюваних чоловіками і жінками, має великі відмінності по відношенню до контексту. Під контекстом розуміють обставини і особливості окремого злочинного акту, такі як місце, присутність інших правопорушників, відношення між злочинцем та жертвою і т.д. Навіть при скоєнні жінкою і чоловіком одного і того ж злочину картина різко відрізняється . кримінологи вважають, що жінка обладає таким же потенціалом. Що й чоловік. Хоч за останні роки чоловіки склали тільки одну четверту всіх жертв, доля жінок досягала половини всіх потерпілих. Але контекст насилля зі сторони супруга кардинально відрізняється для чоловіків і жінок Жінки предпочитають бути жертвами і скоювати вбивство тільки в стані смертельного страху. Чоловіки вбивають рідко,ідуть на таке із-за страху за своє життя. При крадіжка жінки набагато менш використовують зброю, ніж чоловіки.

Таким чином можемо сказати, що підліткова злочинність - це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.

Розділ 3. Соціологічне дослідження думки працівників міліції щодо підліткової злочинності

3.1 Програма соціологічного дослідження

На сьогоднішній день у середовищі неповнолітніх, усе частіше спостерігаються такі ознаки деморалізації; як пияцтво; наркоманія; токсикоманія; бездоглядність; бродяжництво; жебрацтво; проституція; ріст різних неформальних груп; які перетворюються в асоціально-кримінальні співтовариства. Усе це не могло не позначитись на рості правопорушень і злочинів у середовищі підлітків.

Варто відзначити, що підліткова злочинність набуває масштабів, наприклад у Торезькому МВ УМВС України було зареєстровано за 2000рік-113 злочинів скоєних підлітками, а у 2009 році – 298 випадків скоєння злочинів підлітками. Із цих даних можна побачити, що рівень підліткової злочинності за останні 9 років виріс більш ніж у двічі. Підвищення рівня злочинності неповнолітніх загрожує майбутньому суспільстві, тому, що рівень рецидивної злочинності серед цих осіб збільшується. Це підвищує рівень злочинності в цілому. Так як підліткова злочинність носить груповий характер вона все більше втягує в своє коло, нових учасників, ще вона характеризується підвищеною жорстокістю, цинізмом по відношенню до жертви.

Також підвищений рівень латентної злочинності неповнолітніх. Це пов’язано з тим, що потерпілий не звертається до правоохоронних органів, а також випадки коли правоохоронні органи далеко не завжди оцінюють відповідний факт, який вимагає кримінально-правової оцінки, реєстрації і реагування. Усе вищесказане свідчить про те, що боротися з негативними явищами, правопорушеннями і злочинністю серед підлітків є на сьогоднішній день однією з актуальних проблем українського суспільства тому, що саме стан цього покоління визначає спрямованість і темпи розвитку сучасного суспільства на довгі роки вперед.

Особливість неповнолітнього правопорушника є своєрідним «центром», одним з вузлів проблеми боротьби зі злочинністю. Вся специфіка цієї боротьби прямо або побічно «виходять» на особистість неповнолітнього правопорушника замикаються на ній, виявляються через неї.

Об’єкт дослідження – Думка працівників міліції щодо підліткової злочинності.

Предмет дослідження – фактори , що впливають на розвиток підліткової злочинності.

Мета даної роботи – вивчення факторів, що впливають на розвиток підліткової злочинності та дії працівників міліції що до попередження підліткової злочинності . Розробка рекомендацій із профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Задачі :

Розглянути злочинність підлітків як предмет аналізу соціології;

Вивчити особисте відношення працівників міліції до підліткової злочинності;

Розглянути види та характеристики підліткової злочинності;

Виявити фактори , які сприяють злочинній поведінці підлітка;

Розглянути діяльність працівників міліції, що до попередження підліткової злочинності.

Розробити рекомендації, що до покращення профілактики підліткової злочинності.

Під час проведення дослідження було використано наступні терміни:

Девіантна поведінка – незначні проступки ті, що не підпадають під статтю кримінального кодексу.

Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонах і в других місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення від соціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом в юрбі, здаються йому анонімними, якби не особистими діями.

Ретристська група – звичайне знання таких груп, безцільне проведення часу, сумнівні розваги, токсикоманія і наркоманія.

Агресивна група – заснована на найбільш примітивному уявленні про ієрархію цінностей, і мінімум культури. Для кримінальних груп особливо характерними рисами являється сугестивність і конформізм. В групі підлітків проходить своєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлості і жорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він все може.

Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина, але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.

Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиків класифікувалося як законом, як злочинна дія.

Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, - девіація. Але вбивство іншої людини – злочин.

Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюють правопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вони б’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг, викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкою контрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер і братів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками, виривають сторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколи роблять це спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і в безпокарності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.

3.2 Аналіз отриманих результатів анкетування

Під час проведення дослідження мною було опитано 25 працівників у справах неповнолітніх, 10 дільничних інспекторів та 15 слідчих. Всього мною було опитано 50 респондентів.

На питання що до актуальності проблеми підліткової злочинності у наш час – усі респонденти відповіли, що проблема є актуальною, бо рівень підліткової злочинності дуже високий. Більшість працівники міліції пов’язують це із високим рівнем безпритульних дітей.

Дуже цікаво опитані відповіли на питання – «Що є чинниками формування підлітка, як злочинця. 31 респондент відповів, що головним фактором появи підліткової злочинності є – сім’я, бо саме у сім’ї дитина проходить первинну соціалізацію і саме сім’я має дуже великий вплив на становлення особистості.

15 опитаних відповіли, що головним чинником становлення підлітка, як злочинця є – Держава, бо вона не може надати дитині всього того що їй потрібно в повній мірі і саме через це підліток реалізує та проявляє себе як може в деяких випадках через злочинні діяння підліток намагається звернути на себе увагу. Решта респондентів відповіли що - Держава, сім’я, вчителя, школа і погана компанія, все це сприяє становленню підлітка, як злочинця.

На питання – «Чи може виправитись підліток, який став на злочинний шлях?» Більшість респондентів (37чоловік) – відповіли, що тільки після того, як понесе покарання за скоєний злочин. Якщо ж підліток не понесе покарання, то він не усвідомить, що скоїв злочинне діяння.

На питання – «Які особливості у скоєнні злочинів неповнолітніми ?»

Майже всі відмітили Жорстокість та цинізм.

Що стосується високого рівня латентності підліткової злочинності, то працівники міліції впевнені, що у цьому винні самі ж постраждалі які не хочуть звертатися до міліції.

Майже єдино душно працівники міліції відповіли на питання – «Чи загрожує ріст підліткової злочинності майбутньому суспільства?». Респонденти відповіли «ТАК», тому, що діти, підлітки - є наше майбутнє. А яке може бути майбутнє якщо ці діти та підлітки злочинці.

На питання – «Чи впливає наявність вільного часу на ріст підліткової злочинності?». Думка опитаних розділилась: 23 респонденти відповіли «ТАК», «БЕЗУМОВНО», а 27 відповіли, що вільний час не впливає на рівень підліткової злочинності.

Всі працівники без виключення, на питання «ЧИ є методи, якими користується міліція – ефективними?», відповіли, що методи безперечно є ефективними, але оскільки сучасний підліток дуже розвинений , то методи по боротьбі із підлітковою злочинністю повинні вдосконалюватись майже щодня.

Усі без виключення працівники міліції на питання: «Як Ви вважаєте чи сприяє компанія скоєнню злочинів підлітками?»-відповіли, що у більшості неповнолітніх серед знайомих чи навіть друзів є люди з кримінальним минулим.

Більшість неповнолітніх не вчиняли правопорушень, які призводили до взаємодіїї з органами внутрішніх справ. З тих, хто вчиняв правопорушення, найбільше тих хто займався хуліганством, крадіжками та грабежом. Працівники міліції зазначають, що з наркотикоми провязана не значна кількість злочинів.

Рис. 3.1. Види правопорушень скоєних неповнолітніми

Хуліганство

Грабіж

Розбій

Крадіжка

Злочини пов’язані з наркотиками

Вбивство

Інше

Також працівники міліції виділяють,що під час бесіди з підлітками-девіантами можна побачити наступні закономірності: більшість таких дітей з неповних, неблагополучних сімей. Основними причинами через які вони вчинюють правопорушення, що це є відповіддю суспільству на його відношення до них. Також девіантна поведінка спричинюється обстановкою, що склалася вдома, пиятикою та конфліктами батьків. Підлітки стверджують, що їм необхідно щось їсти та у щось вдягатися, а батьки забезпечити їх не можуть, адже всі гроші витрачаються на горілку. Для підлітків-девіантів вчинення правопорушень є нормою життя, вони курять та вживають спиртні напої.

Таким чином можна підвести підсумки та зробити висновки, що до думки працівників міліції до такої проблеми , як підліткова злочинність.

Можна сказати, що працівники міліції ясно розуміють, що ця проблема гостро стала перед усім суспільством в цілому, бо підростаюче покоління – це майбутнє усього суспільства. Тому працівники міліції завжди підходять дуже відповідально до вирішення та профілактики такого явища, як підліткова злочинність. 48 опитаних працівників міліції вважає , що проблема підліткової злочинності створена самим суспільством, а найголовніше те, що саме суспільство страждає від цієї проблеми.

3.3 Рекомендації

По перше необхідно посилити контроль за діяльністю дільничних інспекторів міліції, адже дільничні інспектори міліції, які закріплені за певною територією на постійній основі, повністю несуть відповідальність за стан охорони громадського порядку на території обслуговування, в тому числі і за рівень злочинів.

Для забезпечення належної ефективності роботи дільничних інспекторів міліції на вказаному напрямку є важливими наступні фактори:

а) Належна організація роботи дільничних інспекторів міліції, тобто:

1) недопущення відволікання дільничних інспекторів міліції на виконання завдань, які не пов’язані з їх безпосередніми обов’язками;

2) збільшення до 90 % часу, який дільничні інспектори міліції проводять поза приміщеннями дільничних пунктів, присвяченого на спілкування дільничних інспекторів міліції з населенням;

3) створення умов для роботи пунктів дільничних інспекторів міліції (наявність окремих приміщень, телефонного зв’язку, необхідних інвентарю та техніки, спеціальної літератури), розміщення дільничних пунктів міліції у доступному для громадян місці (поблизу зупинок громадського транспорту, в освітлених місцях).

б) Залучення населення та громадськості до участі у заходах, спрямованих на виявлення та попередження підліткової злочинності.

Збільшення чисельності громадських формувань з питань охорони громадського порядку та помічників дільничних інспекторів міліції, які діють на громадських засадах, залучення до цієї роботи молоді (або створення таких формувань на базі навчальних закладів), членів трудових колективів (або створення таких формувань на базі підприємств, організацій та установ); залучення до роботи у громадських формуваннях підлітків.

Слід взяти до уваги, що при здійсненні заходів з попередження підліткової злочинності більшу ефективність має діяльність громадських формувань, які створені за адміністративно-виробничим принципом, тобто на базі певного промислового підприємства або навчального закладу, і в цьому разі є можливість вжиття до правопорушника заходів громадського впливу на рівні трудових або навчальних колективів.

Позитивно на рівень підліткової злочинності впливає запровадження щоденного патрулювання території закріпленої дільниці дільничними інспекторами міліції разом з членами громадських формувань та помічниками дільничних інспекторів міліції з метою спілкування з населенням та виявлення осіб, які вчиняють або схильні до вчинення злочинів, роз’яснення населенню правових наслідків таких вчинків, наявності передбачених законом заходів притягнення винних до відповідальності та попередження таких явищ. Метою цих заходів є залучення до співпраці з міліцією як можна більшої кількості людей, співпраця з усіма групами населення незалежно від вікових категорій, працездатності, професійними, релігійними, расовими ознаками, майнового та соціального статусу, їх залучення до активного протистояння антигромадським проявам та установлення контактів з міліцією з метою її невідкладного реагування на інформацію про злочини.

Спілкування з мешканцями дільниці, обмін думками, дозволить виявити реальний рівень підліткової злочинності, встановити темпи поширення цих явищ на конкретній дільниці, визначити чи набули ці проблеми поширення і переросли у суспільну небезпеку, або вони носять одиничний характер. І вже в залежності від цього допомагає визначити форми боротьби з проявами підліткової злочинності: проведення індивідуальної бесіди з правопорушником, або використання більш ефективних заходів – підключення громадськості, трудових колективів, родичів тощо.

Дає практичні результати така форма взаємодії з населенням, як „телефони довіри”, які у поточному році для укріплення зв’язків між правоохоронними органами та населенням були створені при начальникові УМВС України в Донецькій області, при центрі зв’язків з громадськістю. Завдяки роботі „телефонів довіри” громадяни отримали змогу у будь-який час доби, навіть анонімно, не називаючи власну особу, повідомити про факти протиправної поведінки своїх сусідів, членів родини або інших громадян, в тому числі і про факти злочинів скованих неповнолітніми, знущання над малолітніми дітьми, літніми особами, хворими.

Спільна робота із шкільними навчальними закладами повинна виражатися у формі проведення лекцій, бесід з роз’ясненням законодавства щодо вчинення злочинів неповнолітніми , підвищення рівня правової обізнаності учнів, виховання їх у дусі поваги до прав та свобод людини, а також чинного законодавства України, формування уявлення про власну роль кожного члена суспільства у боротьбі зі злочинністю та іншими протиправними та антигромадськими явищами. Під час зустрічі з учнівськими колективами роз’яснювати необхідно також питання притягнення до відповідальності неповнолітніх за вчинення ними злочинів.

В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяють здійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутного матеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічну обстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слід зазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєві труднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в нього тих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників, сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку, відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певної інфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем. У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей, вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичних засобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаються виправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновити певну соціальну справедливість.

Зворотною стороною вищевказаної проблеми є й зниження цінності дітей для батьків. Дорослі, зайняті винятково рішенням насущних матеріальних проблем, у ситуації, коли фінансове становище сім'ї продовжує залишатися на низькому рівні, починають ставитися до своїх дітей як до тягаря. У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові й довіри, знижується контроль за поведінкою дітей, які надані самим собі, що, у свою чергу, може привести до негативних наслідків і формування в бездоглядних підлітків криміногенної мотивації.[7] Таким чином можемо сказати, що підліткова злочинність - це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.

Список використаної літератури

1. Блага А.Б., Мартиненко О.А., Шевченко Л.О. Правовий та соціальний захист неповнолітніх від насильства в сім‘ї. Методичні рекомендації для працівників правоохоронних органів. – Х., 2005.

2. Діти України в умовах перехідного періоду. Аналіз ситуації. — К., 1996.

3. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї», №2789-14, від. 15.11.2001.

4. Каганова З.В. Жестокое обращение с детьми и детская заброшенность. Реферат. – М., 1992.

5. Конвенція ООН "Про права дитини" від 20 жовтня 1989 р.

6. Левкович В.П. , Зуськова О.Э. Проблемы взаимоотношений супругов при бытовом пьянстве // Психологический журнал. – 1991. – №1. – Т. 12.

7. Известие ВУЗов, Правоведение.- 2000.- №6.

8. Руднєва О.М.; наук. ред. А.П. Гетьман. – Харків: Право, 1999.

9. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004.

10. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография.- Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.

11. Андрюшина Е.В. Семья и здоровье подростка // Народонаселение. - 1998. - №2.

12. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.

13. Каган В.Е. Тоталитарное сознание и ребенок: семейное воспитание // Вопросы психологии. – 1992. - №1.

14. Молода сім’я в Україні: проблеми становлення та розвитку: Тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2002 року – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003.

15. Семейное воспитание. Краткий словарь. Сост. Гребенников И.В., Ковинько Л.В. – М.: Политиздат, 1990.

16. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.

17. Социальная помощь детям. Исследования и методические рекомендации – К.: Представительство Детского Фонда Объединенных Наций, 2000.

18. Щеглова С.Н. «Социология детства» как элективный курс. Опыт преподавания // Социс - 2003. - №6.