ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика змішаних договорів

1.1 Поняття та класифікація договорів

1.2 Поняття змішаного договору

РОЗДІЛ 2. Укладення та визначення змісту змішаних договорів

2.1 Укладення змішаних договорів. Форми договорів

2.2 Умови змішаних договорів

2.3 Способи забезпечення зобов’язань за змішаними договорами

РОЗДІЛ 3. Виконання і відповідальність сторін за змішаними

договорами

3.1 Особливості виконання змішаних договорів

3.2 Цивільно-правова відповідальність за змішаними договорами

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Цивільне право завжди відігравало і буде відігравати важливу роль у захисті інтересів громадян і суспільства. Недарма Цивільний кодекс називають другою (економічною) конституцією держави.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини ( цивільні відносини ), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Тенденція до підвищення ролі договору в сучасних умовах пов‘язана з корінним реформуванням економічної системи країни. Ключове значення для такого реформування мало визнання приватної власності і поступовий зріст її значення в ринковій економіці, звуження до необхідних меж державного регулювання господарських відносин, встановлення свободи вибору контрагентів тощо.

Новий Цивільний кодекс України визнав підвищену роль договору. Це знайшло своє формальне відображення в тому, що тільки у Книзі п’ятій із загальної кількості 710 статей, що регулюють окремі види зобов’язань, 508 присвячено окремим видам договорів. Лише одне це приблизно в два з половиною рази переважає кількість спеціальних “договірних” статей у Цивільному кодексі УРСР 1963 р.

Цивільний кодекс закріпив цілком нові для вітчизняного законодавства договірні конструкції. Тепер контрагентам не потрібно займатися винахідництвом, щоб, наприклад, оформити договір транспортної експедиції чи комерційної концесії, контракт на управління майном чи договір ренти – можливість укладення відповідних договорів безпосередньо передбачена в кодексі. Крім того, у Цивільному кодексі розширено й перелік уже відомих договорів. Одним із найсуттєвіших нововведень стало пряме закріплення можливості укладати змішані договори. За таких обставин надзвичайно актуальною стає проблема аналізу норм нового цивільного законодавства, сутності правовідносин, що виникають при укладенні названих договорів. Згадані новели цивільного законодавства зумовили підвищення інтересу до проблем договірного права, що останнім часом стали предметом численних наукових досліджень (О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, М.В. Сібільов та ін.).

Метою курсової роботи є з’ясування змісту змішаного договору, виявлення ознак та правової природи цих договорів, а також визначення засобів удосконалення правового регулювання у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети основна увага у даній роботі зосереджена на вирішенні таких завдань:

- уточнити поняття цивільно-правового договору в контексті Цивільного кодексу України та провести класифікацію договорів;

- виявити юридичну природу змішаного договору в цивільному праві України;

- дослідити порядок укладення змішаних договорів та визначення їх форми;

- встановити умови змішаних договорів;

- дослідити способи забезпечення зобов’язань за змішаними договорами;

- з’ясувати особливості виконання змішаних договорів;

- виявити особливості відповідальності за змішаними договорами;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з досліджених питань.

Об’єктом роботи є правові відносини, що складаються при укладенні, виконанні та невиконанні змішаних договорів.

Предметом є цивільно-правові положення та закономірності регулювання відносин, що складаються при укладенні, виконанні та невиконанні змішаних договорів.

Загальна характеристика змішаних договорів

Поняття та класифікація договорів

Чітке визначення поняття договору необхідне для правильного розуміння суті змішаного договору. Чи є змішаний договір одним договором, чи це є два або більше договорів? Відповісти на це запитання без з’ясування поняття договору неможливо.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво – чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл. 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в інших галузях законодавства «(наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Отже, цивільно-правовий договір – домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Основними ознаками договору є:

домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;

домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;

спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ.

Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і має такі складові:

1) свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила може бути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов'язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, якщо у підприємця є можливість надати споживачеві відповідні товари (роботи, послуги) (ч. 4 ст. 633 ЦК), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попереднього договору (ст. 635 ЦК) тощо;

свобода вибору характеру договору, що укладаються, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК). Однак і ця складова має певні застереження, наприклад, якщо сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у порядку ст. 235 ЦК;

вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бути обмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст. 34 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») тощо;

вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачено за прямою вказівкою законодавства, або ж якщо це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, якщо сторони в договорі не визначили істотних для цього договору умов, то його вважатимуть неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правових наслідків. Іноді таке обмеження щодо вільного вибору умов договору може стосуватися визначення ціни за договором, у випадках, коли ціна регулюється державними органами, наприклад, щодо хліба, медикаментів, комунальних послуг тощо.

Розмаїття відносин, врегульованих цивільним правом, а також існування в сучасному світі безлічі правових систем, а отже, існування в різних країнах неоднакових доктринальних і законодавчих підходів щодо визначення договорів зумовлює різноманітність їх класифікацій. Більшість класифікацій правочинів поширюється на договори як їх різновид.

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, кайм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші.

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, і моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органі ми вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібні тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні – у ст. 626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.

У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, інша – лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, і позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника – лише обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права та обов'язки для кожного з учасників.

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, і виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає іншій особі у власність майно.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов’язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна кількість договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору в майбутньому.

Залежно від значення договору для задоволення певних інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і падання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, і т до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.

З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначенні прав і обов'язків учасників зобов'язання.

Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Це означає: «або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде». Тому, можливо, більш точним, ніж «приєднання», може вважатися термін «продиктований договір». Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме так.

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у новий ЦК.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

– договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

– договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

– договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних І розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

– договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

– договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

– договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

Найбільш дискусійною і в той же час найбільш значимою є класифікація договорів за типами (видами). Беручи за основу правову мету (спрямованість) договорів, усі види і типи договорів, передбачені в ЦК України, можна згрупувати таким чином (типи договорів є ширшими підрозділами класифікації (наприклад, купівля-продаж, дарування) і включають у себе більш дрібні – види, такі як:

Договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління: купівля-продаж (роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація с/г продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна); дарування; рента; довічне утримання (догляд).

Договори про передачу майна у тимчасове користування: найм (оренда) (прокат, найм (оренда) земельної ділянки, найм будівлі або іншої капітальної споруди, найм (оренда) транспортного засобу, лізинг, найм (оренда) житла); позичка (безоплатне користування майном).

Договори про виконання робіт: підряд (побутовий підряд, будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи); виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Договори про надання послуг: перевезення; транспортне експедирування; зберігання (зберігання на товарному складі, спеціальні види зберігання (9 видів); страхування; доручення; комісія; управління майном; позика (кредит, банківський вклад); банківський рахунок; факторинг; комерційна концесія (франчайзинг).

Договори про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (4 види).

Договори про спільну діяльність: просте товариство.

Запропонована класифікація договорів дозволяє повною мірою відобразити внутрішню організацію системи договорів, які ієрархічно поділяються на групи, типи та види, є диференційовані, але водночас взаємопов’язані. В цілому, всі типи договорів виділені в окремі глави, а види в параграфи. Єдиним винятком є найм (оренда) житла, який виділений окремою главою. Саме наведена класифікація має найбільше теоретичне і практичне значення при розгляді питання про змішані договори, оскільки вони можуть формуватися із вказаних типів.

Поняття змішаного договору

Передумовою, завдяки якій стало можливим виникнення змішаного договору, є право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать. Це право – один з елементів, що складають зміст свободи договору. З метою спрощення товарообороту, економії часу сторін при укладенні договору, а також захисту інтересів слабшої сторони в договорі, держава, поряд із загальним регулюванням договірних відносин, створила різні моделі, що відображають специфіку окремих різновидів договорів, які складаються в цивільному обороті. Отже, договір вважається таким, що передбачений законом, якщо Цивільний кодекс або інший нормативний акт виділяє його в окремий тип (вид) і надає йому відповідну правову регламентацію. Однак набір поіменованих договорів будь-якої країни завжди відстає від потреб обороту. Тому поява договорів, не передбачених законом в цілому і змішаних зокрема, є об’єктивною необхідністю суспільного розвитку. Для змішаного договору характерне поєднання елементів (умов), притаманних іншим типам або видам договорів. Виділення типів проводиться на основі економічних і юридичних ознак, це так званий комбінований критерій. У разі, коли договори подібні як за матеріальними відносинами, що лежать в їх основі, так і за істотними умовами, об’єктивно необхідними для виникнення зобов’язання, вони співвідносяться один з одним не як тип, а як різновиди одного і того ж договірного типу. Коли укладений договір опосередковує два чи декілька різнорідних відносин та об’єднує умови, об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає змішаним договором (концепція О.С. Йоффе). Відтак, змішаним є договір, у якому поєднуються елементи договорів різних типів, що передбачені законодавством, і, разом з тим, не можна вважати змішаним договір, який поєднує різні види одного типу договору. Обов’язки, передбачені законом щодо різних типових договорів, можуть покладатися змішаним договором частково на одну сторону, частково – на іншу або поєднуватися на одній стороні. В юридичній літературі для позначення змішаного договору використовуються терміни “інтегрований”, “конгломерований”, “комплексний”. Конгломеровані та інтегровані договори є різновидами змішаних договорів і відрізняються тим, що конгломерований породжує два або декілька зобов’язань, а інтегрований – одне зобов’язання. Однак дослідження показало, що змішаний договір може породжувати лише одне зобов’язання, тому вживання згаданих термінів для його позначення є невдалим. Комплексним є договір, умови якого базуються на нормах та інститутах різних галузей права (наприклад, цивільного і адміністративного, трудового тощо). Комплексний договір породжує два і більше різних зобов’язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з них, яке є основним.

Укладення та визначення змісту змішаних договорів

2.1. Укладення змішаних договорів. Форма договорів

Саме на цій стадії закладається фундамент майбутніх договірних відносин між сторонами, визначаються “правила гри”, а також передбачаються засоби, що забезпечують їх дотримання. Специфіка укладення змішаного договору може проявлятися тоді, коли він оформляється не одним документом, а шляхом обміну листами, телеграмами тощо, і тоді виникає питання, чи вважати такий договір змішаним. Якщо істотні умови договору були передбачені сторонами в різних документах і вони є елементами різних договорів, у разі, коли вони спричиняють виникнення єдиного зобов’язання, такий договір слід вважати змішаним. При виборі форми змішаного договору необхідно враховувати вимоги цивільного законодавства як загальні, до всіх договорів, так і спеціальні, для окремих їх видів. Однак, оскільки будь-який змішаний договір містить елементи різних договорів, можлива ситуація, коли закон буде встановлювати різні вимоги щодо окремих елементів змішаного договору. Незважаючи на те, що змішаний договір є складним за своїм змістом, він усе ж є одним договором і становить єдине зобов’язання, а тому враховуючи, що спеціальні норми щодо форми договорів, як правило, є імперативні, їх слід поширювати на договір в цілому. Виходячи з цього правила, визначаються правові наслідки недотримання вимог щодо форми змішаного договору. Сторони, поєднуючи в договорі умови різних цивільно-правових договорів, пов'язують здійснення своїх прав та обов'язків, передбачених одним з цих договорів, зі здійсненням прав та обов'язків, передбачених іншим договором. Тому у разі визнання неукладеним однієї з частин змішаного договору, через недотримання форми, неукладеним слід вважати увесь договір.

2.2 Умови змішаних договорів

Ключове значення мають істотні умови договору, які диференціюються на три групи умов, а саме: умови, що визначені законом як істотні (до них слід включити і умову про предмет); умови, які хоча в законі і не визнані істотними, але є такими через їх необхідність для договорів даного виду (типу); умови, стосовно яких згода повинна бути досягнута че­рез те, що одна зі сторін наполягає на їх включенні до договору. Ці умови формують договори в цілому та їх окремі типи (види) зокрема, вони є необхідними і достатніми для того, щоб договір вва­жався здатним породжувати права та обов'язки його сторін. У контексті розгляду умов змішаних договорів значення набуває з’ясування поняття “елементів різних договорів”. Очевидно, що під елементами договорів маються на увазі умови договорів різних типів. Оскільки ці умови мають бути характерними для певних договорів, то слід розуміти, що вони (умови) повинні бути такими, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Проте враховуючи те, що об’єднання в договорі цих умов відбувається виключно за бажанням сторін, вони стають такими, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В цьому, на наш погляд, полягає особливість змішаних договорів – у них усі істотні умови є такими, щодо яких за заявою сторін має бути досягнуто згоди, тобто є виключно ініціативні, хоча основою їх є умови, передбачені законом.

Основною метою укладення змішаного договору є досягнення єдиної кінцевої мети без подрібнення правового регулювання шляхом укладення декількох договорів. Поєднання різних елементів у змішаному договорі не може мати механічний характер, воно повинно бути органічним, взаємодоповнюючим, мати специфічну мету договору. Умови, які взаємо виключають одна одну, не можуть бути присутніми у змішаному договорі.

Ще одним моментом, який слід враховувати при застосуванні правил про недійсність правочинів до змішаних договорів, є ст. 217 ЦК України, яка вказує, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Частини змішаного договору, що є елементами різних договорів, належать до істотних умов, і тому не можна припускати, що договір був би укладений і без включення до нього однієї з цих частин. Таким чином, наведена норма в більшості випадків не може бути застосована до змішаного договору. Якщо в такому договорі визнається недійсним якийсь із його елементів, що належить до істотних умов, то недійсним повинен визнаватись договір у цілому.

При розгляді умов змішаних договорів постало також питання, чи вважати змішаним договір, який містить елементи одного і того самого типу договору, але обов’язки за цими елементами розподіляються між обома договірними сторонами. Якщо виходити із буквального тлумачення ч. 2 ст. 628 ЦК, то змішаний договір може містити елементи саме різних договорів, а не одного типу. Суть змішаного договору зводиться до того, що в ньому поєднуються елементи саме різних типів договорів, і це зумовлює відповідне правило про застосування до такого договору положень актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у ньому.

2.3 Способи забезпечення зобов’язань за змішаними договорами

Оскільки, як правило, способи забезпечення зобов’язань мають похідний характер від основного зобов’язання, їх прив’язка до нього має бути чіткою та однозначною. Особливо це актуально для змішаних договорів, які є досить складними. Наприклад, встановлюючи заставу як спосіб забезпечення зобов’язання за змішаним договором, сторони повинні чітко зафіксувати в договорі застави умови, які відносяться до забезпеченого заставою зобов’язання. Від кола цих умов буде залежати, в якій частині порушення змішаного договору буде тягнути за собою звернення стягнення на предмет застави.

Поряд із способами забезпечення зобов’язань, що прямо закріплені в законі (неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притримання), договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення. Саме конструкція змішаного договору дозволяє використовувати деякі способи забезпечення виконання зобов’язань, не передбачені законом, такі як “зворотний” договір купівлі-продажу і купівля-продаж із відкладальною умовою. Зміст “зворотного” договору купівлі-продажу полягає в тому, що банк купує у продавця (фактичного позичальника) якесь майно й одночасно зобов’язується продати це ж майно через певний час за певну ціну. Юридично цей договір є сукупністю двох договорів купівлі-продажу, які, як правило, оформляються у вигляді єдиного документа. Різняться ці договори тільки ціною (ціна договору зворотного продажу вища) і строками виконання (перший договір виконується безпосередньо після укладення, а другий – через визначений термін). Правова конструкція договору зворотного продажу майна з відкладальною умовою передбачає одночасне укладення таких договорів:

1) кредитного договору;

2) договору купівлі-продажу майна;

3) договору (попереднього договору) “зворотного” продажу майна з відкладальною умовою, а нею є факт повернення позичальником банківського кредиту з відсотками у встановлений строк. Використання купівлі-продажу з відкладальною умовою є найбільш ефективним засобом захисту інтересів кредитора за грошовими зобов’язаннями порівняно з іншими способами, прямо передбаченими в ЦК.

3.Виконання і відповідальність сторін за змішаними договорами

3.1 Особливості виконання змішаних договорів

Виконання договору полягає у вчиненні боржником на користь кредитора певних дій або в утриманні від певних дій, що становлять предмет зобов’язання. Договір може передбачати декілька предметів зобов’язання, з яких виконане воно повинно бути лише одним. У такому випадку йдеться про альтернативне зобов’язання, тобто зобов’язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Альтернативні зобов’язання не можна ототожнювати із зобов’язаннями, що виникають із змішаних договорів, оскільки в перших боржник має можливість вибрати один з декількох обов’язків, а в других – він повинен виконати всі обов’язки, передбачені змішаним договором. Проте не слід виключати випадки, коли у змішаному договорі може бути також включене альтернативне зобов’язання.

Як показує практика, потреба у використанні конструкції змішаного договору може виникати саме на стадії виконання договору. В одних випадках це зумовлюється необхідністю нейтралізації наслідків неналежного виконання чи невиконання договору. В інших випадках використання змішаного договору є вигідним з точки зору оптимізації оподаткування відповідних операцій. Як правило, для запобігання невигідних наслідків невиконання чи неналежного виконання договору він з самого початку оформляється як змішаний. При цьому початок дії одного з його елементів ставиться в залежність від певної (відкладальної) обставини – неналежне виконання чи невиконання іншого елемента договору. Проте можливі ситуації, коли вже на стадії виконання в договір з тих же мотивів вносяться зміни, які перетворюють його на змішаний. Ще однією особливістю виконання змішаних договорів є те, що іноді окремі зобов’язання, передбачені змішаним договором, можуть не виконуватися, і це не буде порушенням договору, наприклад, договір “страхування-абандона”.

3.2 Відповідальність за змішаними договорами

Традиційно до форм цивільно-правової відповідальності відноситься відшкодування збитків і сплата неустойки. Однак, проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, можна стверджувати, що до форм відповідальності також належить втрата завдатку. Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, що виникають із змішаних договорів, тісно пов’язані з їх правовою природою. Щоб правильно застосувати норми закону щодо того чи іншого елемента договору, необхідно чітко визначити, елементи яких саме договорів поєднані в ньому, а також момент, у який розпочинаються і закінчуються відносини, що стосуються різних частин договору. Зробити це іноді досить складно з огляду на тісне переплетення в договорі різних елементів. Крім того, потрібно правильно визначити, порушення яких норм, якого виду договору є підставою відповідальності, оскільки відповідальність за порушення різних видів договорів має свої особливості, бо від цього може залежати вид, розмір та порядок притягнення до відповідальності.

У деяких випадках саме така конструкція, як змішаний договір, дозволяє ефективно врегулювати певні відносини. Так, найбільш прийнятним договором, який регулює відносини між акціонерним товариством і виконавчим органом, а також управителем, повинен стати в умовах ринкової економіки змішаний цивільно-правовий договір, а управителі (в тому числі і директори) за цим договором повинні мати статус підприємця.

Щодо правових наслідків, які можна застосовувати за порушення зобов’язання, що виникають із змішаних договорів, необхідно враховувати ту обставину, що, незважаючи на поєднання у змішаному договорі елементів різних договорів, він все ж є одним договором, і тому в результаті порушення навіть однієї умови є підстава для припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору. Елементи змішаного договору не є самостійними, і тому невиконання або неналежне виконання хоча б одного з них є порушенням зобов’язання в цілому.

ВИСНОВКИ

Пісумовуючи вищевикладене основні висновки можна виразити в таких положеннях:

1. Змішаним є договір, у якому поєднуються елементи договорів різних типів, що передбачені законодавством, і, разом з тим, не можна вважати змішаним договір, який поєднує різні види одного типу договору.

2. Недоцільне вживання для позначення змішаного договору термінів “інтегрований” та “конгломерований”, оскільки вони невдало відображають суть цього поняття. Неправильним також є використання для позначення змішаного договору терміна “комплексний” договір, оскільки комплексний договір – це договір, умови якого базуються на нормах та інститутах різних галузей права (наприклад, цивільного і адміністративного, трудового тощо). Комплексний договір породжує два і більше різних зобов’язань, які мають єдину господарську мету і групуються навколо одного з них, яке є основним.

3. В результаті укладення змішаного договору утворюється єдине зобов’язання (у широкому розумінні), яке спрямоване на досягнення єдиної мети, оскільки сторони, поєднуючи умови різних цивільно-правових договорів, пов'язують здійснення своїх прав і обов'язків, передбачених одним із цих договорів, зі здійсненням прав і обов'язків, передбачених іншим договором.

4. Вирішуючи питання порядку укладення та форми конкретного змішаного договору, пріоритет повинен надаватися спеціальним нормам, що мають, як правило, імперативний характер і повинні застосовуватись до всього договору. При цьому недотримання правил, установлених лише для одного з елементів змішаного договору, тягне за собою визнання неукладеним змішаного договору в цілому, оскільки останній встановлює єдину сукупність прав та обов’язків.

5. Особливістю змішаних договорів є те, що в них усі умови є істотні і такими, щодо яких за заявою сторін має бути досягнуто згоди, оскільки об’єднання в договорі цих умов відбувається виключно за бажанням сторін, тобто вони є тільки ініціативні, хоча основою їх є умови, передбачені законом.

6. Оскільки в змішаному договорі поєднання різних елементів повинно мати специфічну мету, то він може бути визнаний недійсним не лише при порушенні вимог цивільно-правових норм, але й при логічній несумісності окремих його умов, що відносяться до різних типів договорів, незалежно від впливу такої несумісності на кінцевий правовий результат. При цьому норма статті 217 ЦК України, яка припускає, що недійсність окремої частини правочину може не призводити до недійсності іншої його частини і правочину в цілому, в даному випадку застосована бути не може, оскільки визнання недійсним істотної умови договору призводить до недійсності його в цілому. Це ж правило має застосовуватись і щодо визнання змішаного договору неукладеним, якщо не досягнуто згоди щодо умов, які стосуються одного з його елементів.

7. Конструкція змішаного договору дозволяє використовувати його як ефективний спосіб забезпечення виконання зобов’язань, зокрема при купівлі-продажу з відкладальною умовою.

8. Серед усіх проаналізованих формулювань поняття договору найбільшим вдалим є визначення договору, відповідно до якого під ним розуміється домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, передбачене статтею 626 ЦК України і яке слід використовувати без змін.

9. З огляду на питання щодо змішаних договорів найбільше значення має класифікація договорів за типами та видами, яку доцільно проводити на основі комбінованого критерію.

10. Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, що виникають із змішаних договорів, насамперед пов’язані із правовою природою цих договорів (їх складним характером), а також з тим, що цивільне законодавство передбачає особливості відповідальності за порушення різних типів договорів, які потрібно враховувати.

Список використаної літератури

Цивільний кодекс України N 435-IV від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.// редакція від 24.07.2009 року

Лідовець Р.А. Окремі питання використання змішаних договорів // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. Випуск ХІII. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 89 – 93

Лідовець Р.А. Окремі питання відповідальності за порушення зобов’язань, що виникають із змішаних договорів // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 304 – 309.

Лідовець Р.А. Основні джерела Європейського договірного права // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 48. Частина ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2004.– С. 50 – 52.

Лідовець Р.А. Особливості виконання змішаного договору // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 53 – 56.

Лідовець Р.А. Форма змішаних договорів // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 7. – С. 24 – 27.

Лідовець Р.А. Право сторін на укладення договору, не передбаченого законом, як один з елементів свободи договору // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. Випуск ХІ. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 97 – 103.

Лідовець Р.А. Недійсність змішаних договорів // Наукові записки. Серія “Право”. – Острог, 2004. – Вип. 5. – С. 199 – 203.

Лідовець Р.А. Поняття договору в цивільному праві України // Наукові записки. Серія “Право”. – Острог, 2003. – Вип. 4. – С. 192 – 201.

10. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Моногр. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

11.Бабаскін А.Ю., Боднар Т.В., Бошицький Ю.Л., Венецька М.В., Дзера О.В. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т. т. 1. Загальна частина; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2-е вид., допов. і переробл. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2006.

Білоусов Ю.В., Лозинська С.В., Русу С.Д. та ін. Цивільне право України. Навчальний посібник (рек. МОН України) / За ред. Стефанчука Р.О. – К. Наукова думка, 2005.

13. Веретельник Ламара Котеївна. Систематизація договорів у цивільному праві: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2007.

14.Дрішлюк В.І. Публічний договір (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. – К., 2007.

15. Міхно О.І. Припинення договору за цивільним законодавством України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. – К., 2007.

16. Мічурін Є.О. Техніка складання договорів. Науково-практичний посібник. – Х. Юрсвіт, 2006