1. Ісландія — "крижана країна"

Територія та географічне положення. Республіка Ісландія — унітарна держава, що складається з 23 округів. Країна розташована на однойменному острові — другому за розмірами у Європі. Острів розташований у північній частині Атлантичного океану, поблизу полярного кола, і омивається Норвезьким і Ґренландським морями. Через віддаленість як від берегів Європи, так і від Америки Ісландію іноді називають "самітником Атлантики".

Природа. Назва "Ісландія" в перекладі означає "крижана країна". Деякою мірою це відповідає дійсності, оскільки 10 % території країни зайнято льодовиками. Однак цей острів цілком можна назвати й країною вулканів, і країною гейзерів, і навіть країною каменів. Велич і контрастність — відмінні риси ісландської природи.

Ісландія — дійсний "Клондайк" для геологів. Острів привабливий для вчених, що вивчають нашу планету,— тут вони на власні очі можуть спостерігати за появами грізних сил, що ховаються в земних надрах. Справа в тому, що Ісландія є дуже молодою. Вона утворилася в результаті вулканічної діяльності 60 млн років тому. Навіть зараз тут триває процес утворення земної тверді. Так, у 1963 р. у результаті підводного виверження біля південно-західного узбережжя Ісландії утворився невеликий острів Суртсей.

Однак найбільшої популярності набув вулкан Текла, або, як його називають, "гора в плащі", що розташований за сотню кілометрів на схід від столиці Ісландії — Рейк'явіка. Його ідеально правильний положистий конус добре видний зі столиці, і для ісландців він такий самий національний символ, як для японців Фудзіяма. Тільки із часів заселення острова помічені десятки вивержень Гекли, найбільші з них були в 1766 і 1947 рр. Але поступово активність внутрішніх сил Землі в Ісландії слабшає. Приблизно 10 тис. років тому на острові діяло більше сотні вулканів, а зараз активними є близько двадцяти.

Вулканічну діяльність супроводжують гарячі джерела. У "крижаній країні" їх налічується більше ніж 250. Ісландське слово "гейзер", тобто "лютий", тепер поширене на всі періодично фонтануючі гарячі джерела, а вперше "лютим" назвали Великий Гейзер, розташований на схід від Рейк'явіка. Він вивергає лише раз на добу, проте його фонтаном можна милуватися три години поспіль. Поруч із ним, на вершині плоского пагорба, розташовано ще близько п'ятдесяти гарячих джерел.

Із початку XX ст. на острові почали ефективно використовувати запаси підземного тепла. Більше ніж половина ісландців проживають у домах, що обігріваються водою гарячих джерел. Тепла вода подається й у численні теплиці, і в плавальні басейни. їхня енергія застосовується для теплопостачання в промисловості та сільському господарстві.

Кліматичні особливості Ісландії багато в чому визначаються її географічним положенням. Острів -"самітник" розташований удалині від материка, поблизу Арктики, а біля його південних берегів протікає тепла Північно-Атлантична течія. Клімат Ісландії субарктичний морський: літо тут прохолодне й дощове, середня температура повітря під час полярного дня — від +7 до +12 °С. Зима тут порівняно тепла. На узбережжі зимова температура навіть вища за Україну і складає від -1 до +3 °С. Однак у внутрішніх районах іноді трапляються морози нижче за -15 °С. Опадів випадає від 500 мм до 2000 мм на рік. В Ісландії нерідкими є ураганні вітри й тривалі тумани, а над нею постійними є періодичні циклони, що створює дуже нестійку погоду: сильні дощі з вітром заступають тихі та ясні дні.

Рослинний і тваринний світ Ісландії є бідним, що пояснюється острівним положенням, молодістю острова й суворими кліматичними умовами. Переважає тундрова рослинність, ліси займають лише 1 % території. Усі ісландські річки — гірські, короткі, зі швидкою течією і кам'янистим дном.

Із корисних копалин на острові є торф, сірка, будівельна сировина, руди металів.

Історичний розвиток. Сучасна історія Ісландії починається від середини VIII ст. У 865 р. на узбережжя Ісландії висадився норвежець Флоукі Вільгельдарссон, якому сподобалися соковиті луги й річки, багаті на рибу. Однак холодні зима й весна розчарували його, тому вікінг назвав острів "крижаною країною". Звістка про нього поширилася серед вікінгів, і вже через кілька років сюди прибуло близько 20 тис. осіб, основну частину яких складали вихідці з Норвегії. Близько 874 р. в Рейк'явіку, що в перекладі означає "затока димів", було засноване селище, яке пізніше стало столицею держави.

Із 930 до 1262 р. Ісландія була незалежною державою, якою управляли впливові проводирі. Вони щорічно зустрічалися влітку на зборах альтинґу. (Альтинґ — найстаріший діючий парламент у світі. Його створили вікінги, не бажаючи опинитися під владою норвезького короля.) У 1262 р. країна була приєднана до Норвегії, а з 1380 р. перебувала під владою Данії. Із XVII ст. в Ісландії установилося лютеранство — один із різновидів протестантизму.

Суверенною державою Ісландія стала в 1918 р., однак повну незалежність здобула тільки в 1944 р. Зараз Ісландія — парламентська республіка. Символом ісландської демократії є її законодавчий орган — однопалатний парламент (альтинґ).

Населення. Ісландці складають більше ніж 99 % населення — це нащадки скандинавів, насамперед, норвежців і данців, що переселилися сюди в IX—XI ст. У Рейк'явіку й інших портових містах також живуть данці, норвежці, англійці.

Густота населення тут одна з найнижчих у світі — лише 2,7осіб/км2. У країні еміграція перевищує імміграцію. Демографічна ситуація є сприятливою. Середньорічний приріст за європейськими мірками є високим — 8 осіб на 1000 жителів. Віковий склад — 23— 62—15, середній вік —34 роки, тривалість життя — 80 років.

Ісландці майже завжди звертаються одне до одного тільки на ім'я. Справа в тому, що в більшості з них немає прізвищ, але є по батькові. Воно дається за ім'ям батька — у хлопчиків із закінченням -зоп (син), а в дівчаток —іїоійг (дочка).

Традиційний вид спорту в Ісландії — національна боротьба. Дуже популярним є плавання. У країні створена мережа плавальних басейнів, куди подається вода з термальних джерел. Узимку практично все населення країни катається на лижах або ковзанах.

Країна має високий рівень урбанізації — у містах проживає близько 93 % населення країни, із них більше ніж дві третини — у Рейк'явіку (175 тис. осіб). Місто розташоване на південному березі затоки Фах-сафлоуї. Рейк'явік утворився на місці висадження перших норвезьких поселенців. Сьогодні це не тільки найпівнічніша столиця у світі, але й головний порт країни, основний економічний і культурний центр Ісландії. У столиці та її околицях зосереджене основне промислове виробництво країни, підприємства з переробки риби, суднобудівної, харчової та легкої промисловості. Головна архітектурна пам'ятка міста — церква Холлгримскіркья, що нагадує космічний човник — шаттл. Вона названа за ім'ям ісландського поета Холлгримура Петурссона. Там можна піднятися на ліфті й помилуватися містом із 75-метрової висоти.

Рейк'явік можна назвати й одним із найекзотичніших міст світу. Майже всі міські вулиці виходять до моря, до незамерзаючої бухти. У центрі міста розташований готель "Борг", де у ваннах готується дивна суміш із води льодовиків і гарячих джерел, що несуть тепло Землі.

Культура. Центральне місце в культурній спадщині ісландців посідають народні оповідання — саги, що зберегли пам'ять про далекі морські походи ісландських вікінгів. У кращих творах цього народного епосу розповідь досягає виняткової мальовничості й драматизму: так, Ісландію там називають "королевою гір із крижаною діадемою на суворій голові, із вогняним жаром у грудях". Це порівняння відображає не тільки природу острова, але й любов, поважне ставлення ісландців до своєї батьківщини.

Про історію роду можна дізнатися з родових саг. За ними можна простежити родовід багатьох жителів аж до часів первісного заселення країни й визначити родинні зв'язки.

Господарство. Острівне положення Ісландії здавна давало країні переваги. Навколишні морські простори багаті на рибу. Поступове рибальство, а потім і переробка риби стали найважливішими галузями господарства країни. Вони дають більше ніж половину її експортних надходжень. Не дивно, що країна посідає перше місце у світі за виловом риби на душу населення.

Традиційно рибальство було орієнтоване на вилов тріски й оселедця, але в останні роки зросло значення мойви й сайди.

У країні виробляють шерстяний трикотаж, є суднобудівні й металургійні підприємства (виробництво алюмінію). Переважна більшість електроенергії виробляється на гідроелектростанціях.

Цей суворий край мало придатний для землеробства, однак у долинах усе-таки розводять худобу. Основна галузь тваринництва — вівчарство, а головне м'ясо ісландців — баранина. Крім цього, тут розводять велику рогату худобу й свійську птицю, кіз і свиней, норок і чорно-бурих лисиць, а також витривалих ісландських поні.

Хоча північна точка Ісландії досягає Північного полярного кола, у теплицях і промислових оранжереях вирощують помідори й салат, огірки й дині, виноград і банани, троянди й хризантеми, кімнатні тропічні рослини. Деякі з оранжерей, по суті, є парками. Жителі столиці приходять сюди, щоб хоч недовго помилуватися зеленню рослин, що так рідко зустрічається в цих місцях. Землеробство відіграє підсобну роль і спеціалізується на виробництві кормових культур.

Особливості географічного положення визначають й особливості розвитку транспорту. У країні немає залізниць, і у внутрішніх перевезеннях основну роль відіграє морський каботаж і автомобільний транспорт. У зовнішніх зв'язках найважливішими є морський і повітряний транспорт.

2. Країни Балтії

Територія та географічне положення. Латвія, Литва й Естонія — унітарні держави, розташовані на північному сході Європи, на узбережжі Балтійського моря. Усі країни межують із Росією (2). Латвія також межує з Естонією (1), Білоруссю (3) і Литвою (4), Литва — із Латвією (5), Білоруссю (3) і Польщею (6), Естонія — із Латвією (5).

Країни займають вигідне географічне положення. Через їхню територію - проходять численні вантажопотоки, що прямують з Росії та Білорусі до портів узбережжя Балтики й далі в країни Західної Європи.

Природа. Країни розташовані на північному заході Східноєвропейської рівнини. Сучасний рельєф Балтії сформувався близько 10 тис. років тому під час останнього заледеніння. Льодовик згладив нерівності ^сформував специфічні форми рельєфу — кінцево-моренні вали, ози й друмліни, що складаються з відкладень піску, гальки, гравію й валунів. Рельєф є слабкогорбкуватим, із висотами 100—300 м над рівнем моря. Вузька низовина заввишки до 50 м оперізує Балтійське узбережжя. Характерною рисою його окремих ділянок є дюни, піщані пагорби, пасма, що пересуваються за допомогою вітру. Особливо вони вражають на Куршській косі, що відокремлює від Балтійського моря Куршську затоку. Тут дюни досягають висоти до 70 м і ширини до 1 км. Здебільшого вони вкриті сосновими лісами. Для охорони цього унікального куточка створений національний парк.

Загалом ліси займають близько третини території. У Литві й Латвії переважають мішані, а в Естонії хвойні породи дерев. Поширені сосна, береза, дуб, ялина, осика, вільха, клен, ясен, в'яз, липа. Низинна прибережна територія зайнята приморськими лугами.

Для жителів країн Балтії характерне дбайливе ставлення до при роди. Із метою її вивчення й охорони створені кілька національних парків і безліч заповідників. Так, в Естонії під охороною перебуває приблизно десята частина території.

Клімат тут помірний, перехідний від морського до континентального, із м'якою зимою й нежарким летом. Середні температури січня -2...-8 °С, липня +І6...+18 °С. Температура води в Ризькій затоці в липні-серпні +18...+19 °С. Навесні й восени часті тумани, затяжні дощі, узимку трапляються відлиги. Опадів випадає від 500 до 800 мм на рік, що перевищує середні показники на Східноєвропейській рівнині. Три чверті опадів випадає у вигляді дощів, максимум припадає на літо.

Країни Балтії мають густу річкову мережу. Усі річки належать до басейну Балтійського моря. Найбільші з них — Дауґава (Західна Дві-на) і Нямунас (Німан). Дауґава протягом 357 км протікає по території

Латвії і впадає в Ризьку затоку. Цією річкОю проходив легендарний шлях "із варягів у греки". Нямунас протікає по Білорусі, Російській Федерації (Калінінградська область) і Литві. Річка судноплавна на 782 км від гирла з перервою біля Каунаської ГЕС.

У країнах Балтії багато озер, переважають невеликі водойми льодовиково-тектонічного походження. Найбільше озеро — Пейпус (Чудське) — розташоване на кордоні Естонії та Росії. Болота займають п'яту частину території. Ведуться роботи з їхнього осушення й перетворення на луги й пасовища. Загалом територія країн сприятлива для ведення сільського господарства, хоча ґрунти тут не дуже родючі, і значна частина сільськогосподарських земель є перезволоженою.

Країни є бідними на корисні копалини, особливо відчувається брак паливних ресурсів. Значні запаси будівельної сировини (вапняк, мертель, глина) і торфу. У Литві й Латвії є янтар, в Естонії — горючі сланці й фосфорити.

Історичний розвиток. Перші докладні відомості про племена, що населяли країни Балтії, з'являються наприкінці І ст. н. є. Давньоримський історик Тацит говорив про плем'я естіїв, що жили на березі Бурштинового моря (так раніше називалося Балтійське море). У ті часи через територію сучасної Латвії проходила межа розселення балтійських і фінських племен — їх розділяла річка Дауґава. Ближче за всіх до фін проживали західні балтійські племена (балти). Територію сучасної Естонії з давніх часів заселяли ливи й ести.

На зламі нашої ери провідну роль у господарському житті балтів, ливів й естів відіграло скотарство, у приморських районах основним заняттям було рибальство, важливе місце належало полюванню. Згодом усе більшого значення набуває землеробство.

Перші державні утворення на території країн Балтії виникають у Латвії в X—XIII ст. Де були феодальні держави: Кокнесе, Ерсика, Та-лава. Литва в X ст. майже на півтора століття потрапила в залежність від давньоруської держави. Литовці сплачували данину половецьким князям. Але найбільше з Київською Руссю була пов'язана територія сучасної Естонії.

У 1240 р. утворилася одна з наймогутніших держав середньовіччя — Велике князівство Литовське. У період найбільшої могутності Литва включала територію сучасної Білорусі, частину західно-російських земель і сучасної України"

Територія сучасних Латвії та Естонії із середини ХНІ ст. була завойована німецькими рицарями-хрестоносцями. У 1237 р. хрестоносцями був утворений Лівонський орден із центром у Ризі. У 1282 р. Ригу прийняли в союз північно-німецьких торговельних міст — так званий "Ганзейський союз". Тільки в 1561 р. орден був розгромлений, а Лівонія ввійшла до складу Великого князівства Литовського на правах автономії.

У 1569 р. згідно з Люблінською унією Литва об'єдналася з Польщею в Річ Посполиту. До 1795 р. так офіційно називалася об'єднана польсько-литовська держава. Наприкінці XVIII ст. Річ Посполита була поділена між Австрією, Росією та Пруссією. Більша частина території сучасної Литви, а також частина Латвії ввійшли до складу Російської імперії. Ще раніше, у 1721 р., після перемоги над шведами під час Північної війни в складі Росії опинилися Естонія та частина Латвії.

Після розпаду Російської імперії Литва, Латвія та Естонія здобули незалежність. Але в 1939 р., відповідно до секретних протоколів пакту Молотова—Ріббентропа, країни Балтії потрапили у сферу інтересів СРСР. У 1940 р. в Прибалтику були введені радянські війська й установлена радянська влада. У 1990 р. країни Балтії першими в СРСР проголосили незалежність. Пріоритетом їхньої зовнішньої політики стала інтеграція у євроатлантичні структури. Спочатку вони одержали статус асоційованих членів ЄС, а потім стали повноправними членами цього інтеграційного об'єднання. 2 квітня 2004 р. разом зі Словаччиною, Словенією, Болгарією й Румунією держави Балтії також стали членами НАТО. Населення. На сьогодні кількість жителів цих держав ледь перевищує 7 млн осіб. Становище погіршує від'ємний природний приріст. 11,е наслідок низької народжуваності, оскільки прибалти відносно пізно одружуються. Також тут високий відсоток розлучень.

Густота населення, за європейськими мірками, є невеликою, хоча іі вищою, ніж у більшості скандинавських країн — від 52,1 — у Литці до 34 осіб/км2 — в Естонії. Населення тут багатонаціональне. Так, у Латвії, крім латишів (58 %), проживають росіяни (ЗО %), білоруси (4 %), українці (2,7 %), литовці й поляки. В Естонії — естонці (65 %), росіяни (28%), українці (2,5%), білоруси. Більш однорідним є населення Литви, де литовці складають 81 %, росіяни — 9 %, поляки — 7 %. Тут також проживають білоруси й українці.

Не менш різнорідно виглядає релігійний склад населення країн Балтії, де перемішалися представники всіх християнських релігій, ;і також мусульмани, юдеї, старовіри. Так, у Латвії 55 % віруючих уважають себе лютеранами, 24 % — католиками й 9 % — православними. В Естонії також переважають лютерани (80 %), є православні, католики, баптисти. У Литві найбільш високою є частка католиків, наслідком чого послужили історичні зв'язки з Польщею. Тут також живуть лютерани (10 %), православні, баптисти, мусульмани, юдеї Низька народжуваність і відносно велика тривалість життя (71— 72 роки) відбиваються на віковій структурі населення. Зменшується частка населення молодшої вікової групи й збільшується частка старшої (19—21%). Середній вік жителів — від 36,6 року у Латвії, де демографічна ситуація виглядає більш сприятливою, до 39 років у Литві.

У країнах Балтії популярними є зимові види спорту, насамперед лижі. У Литві національним видом спорту є баскетбол. Багато вихованців місцевої спортивної школи, наприклад Арвідас Сабоніс, одержали світову популярність.

Країни мають високий рівень урбанізації — міське населення складає від 65 % у Литві до 68 % у Латвії та Естонії, тоді як у 1940 р. міські жителі країн Балтії складали близько третини. Найбільші міста — столиці держав Балтії (Рига, Вільнюс, Таллінн).

Рига — столиця Латвії, де проживає майже третина населення країни — 689,3 тис. осіб. Місто розташоване на берегах річки Дауґава, біля впадання її в Ризьку затоку. На початку XX ст. Ризький порт займав провідні позиції в Росії за обсягами вантажів. Сьогодні це індустріальний, науковий і культурний центр країни, великий морський порт. Провідні галузі промисловості: радіотехнічна, електронна, електротехнічна, хімічна, фармацевтична, деревообробна, легка, парфумерно-косметична, приладобудування й транспортне машинобудування.

У місті багато бульварів, парків і скверів. На правому березі річки Дауґави розташоване давнє ядро Риги — Старе місто. Він зберіг стиль типового міста ганзейських часів із мережею вузьких вуличок, старовинних кварталів і будинків, що майже прилягають один до одного.

Вільнюс — столиця Литви й колишня столиця Великого князівства Литовського — розташований на річці Няріс. Відомий із 1128 р. Із 1795 р. перебував у складі Росії під назвою Вільно. У 1920—1939 рр. — у складі Польщі. Сьогодні це місто з населенням 542,7 тис. осіб, найбільший промисловий і культурний центр країни, залізничний вузол. У Вільнюсі виробляють верстати, інструменти, електродвигуни, торговельне обладнання, радіовимірювальні прилади, розвинена легка, хімічна, харчова промисловість. Символ Вільнюса — вежа Ґядимінаса, де розташований оглядовий майданчик, звідки відкривається прекрасна панорама міста, прикрашеного вежами старовинних Костьолів, базилікою кафедрального собору.

Таллінн — столиця Естонії, залізничний вузол і порт на Балтійгі. кому морі. Відомий із 1154 р. під назвою Лінданісе. У 1219—1917 рр. місто називалося Ревель. Зараз тут проживають 372 тис-осіб. Вони виробляють радіоапаратуру, електротехнічне обладнання, ліки, папір, тканини, трикотажні вироби, продукти харчування.

Із давніх часів серцем Таллінна була Ратушна площа. У самому центрі її бруківки розташоване металеве коло, що символізує центр Таллінна, її головна прикраса — ратуша, побудована в XV ст., а в XVIII ст. прикрашена шпилем із флюгером "Старий Томас", що став візитною карткою міста. Із вершини восьмигранної вежі Ратуші відкривається чудовий вид на місто.

Культура. У піснях, танцях, народній музиці, усній народній творчості відбилася вся душа прибалтійських народів. Тут полюбляють, шанують і ретельно зберігають фольклор. У Латвії та Литві популярною є дайна — різні види народних пісень.

Винятково різноманітними є латиські пісні, серед яких чимало ліричних. У піснях утілився національний дух народу. Найулюбленіші з них виконуються під час щорічного співочого свята, присвяченого Ліго (Янів День). Він відзначається в день літнього сонцестояння й ще здавна був пов'язаний із культом Сонця й родючості (має схожість із днем Івана Купала, який святкують східні слов'яни). До співочих свят і фестивалів у Латвії ставляться з-особливою увагою й трепетом.

У Литві поширений особливий вид пісні — сутартіне, що в перекладі означає "ладнати, бути в згоді". Це стародавні багатоголосні литовські пісні на сімейно-побутову й трудову тематику, заспів і приспів у яких співаються одночасно.

Великий внесок у литовський живопис зробив Мікалоюс Константінас Чюрльоніс (1875—1911), який уважається одним із перших модерністів у європейському живопису. Більшість його витворів відображують світ фантастичних бачень і музичних ритмів.

Народна музика Естонії одноголосна, дише на південному сході країни зустрічається багатоголосся. Однак і тут дуже популярними є співочі свята — у Таллінні й Тарту вони проходять щорічно вже більше ніж століття.

Господарство. У структурі господарств країн Балтії найважливішу роль відіграє промисловість. Багато промислових підприємств працюють на привізній сировині й паливі, тому країни в основному орієнтуються на розвиток нематеріаломістких виробництв. Обсягами виробництва виділяються електротехніка, радіоелектроніка, приладобудування, а також транспортне машинобудування, легка промисловість, деревообробна й харчова індустрія, насамперед м'ясо-молочна, консервна й рибна. Розвитку промисловості сприяють наявність кваліфікованих кадрів, висока культура виробництва, зручне транспортне сполучення. Найбільші промислові підприємства зосереджені у великих містах, насамперед у столицях.

У Литві дуже велика частка АЕС, у Латвії — ГЕС. У Литві діє ТЕЦ в Електренаї — одна з небагатьох, що не залежать від поставок енергоносіїв із Росії. Вона працює на суміші на кшталт вода-олія, яку Литва імпортує з Південної Америки. Також у Литві є велика атомна електростанція — Ігналинська. В Естонії ведеться видобуток і переробка сланців. Ця сировина використовується як паливо для ТЕС і в хімічній промисловості.

У Ризі, Таллінні, Клайпеді розташовані підприємства, що займаються суднобудуванням і судноремонтом, де випускають невеликі судна, утому числі рибальські траулери. Найстаріша галузь спеціалізації країн Балтії — легка промисловість, де виробляють трикотажні вироби, вовняні й бавовняні тканини. Великий бавовняний комбінат "Кренгольмська мануфактура" розташований у Парві (Естонія).

Важливу роль в економіці відіграє сільське господарство, насамперед молочне й м'ясне скотарство, а також свинарство беконного напрямку. Рослинництво забезпечує потреби тваринництва й харчової промисловості. Обробляють яровий ячмінь, озимі жито й пшеницю, овес, кормові й зернобобові культури. У великих обсягах вирощують картоплю й овочі, із технічних культур переважають льон-довгунець і цукровий буряк.

Із кожним роком збільшується кількість туристів, які відвідують країни Балтії. Велику популярність має ризьке узбережжя — кліматичний і бальнеогрязьовий курорт Юрмала, розташований поблизу столиці Латвії. Він включає п'ятнадцять невеликих населених пунктів, серед яких Лієлупе, Дзин'тарі, Булдурі, Дубулті. Тут чудово поєднуються пляжі завдовжки 32 кілометри, чисте неглибоке море, мінеральні джерела та свіже повітря. Юрмальські пляжі щорічно відзначають ся правом підняти синій прапор — символ відповідності європейським стандартам чистоти.

В Естонії популярним є екологічний туризм На численних островах, що займають приблизно десяту частину території країни. Най більші з них — Сааремаа й Хійумаа. Острів Сааремаа можна назвати найбільш "естонським" місцем країни. Тут можна побачити стародавні хутори, вітряки і Єпископський замок.

У країнах Балтії розвинені всі види транспорту. Найбільшу роль у внутрішніх перевезеннях відіграє автомобільний транспорт. У перевезеннях між країнами Балтії великим є значення залізниці Таллінн—Рига—Каунас—Вільнюс. Через територію країн прокладені магістральні газо- й нафтопроводи, що забезпечує доставку енергоносіїв, яких потребують країни Балтії. Частина нафти й газу йде транзитом, у тому числі до портів Балтійського моря. Найбільшим за відвантаженням нафти є Вентспілський порт, на транзит припадає основна частина його вантажообігу.