Зміст
Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІП ст.)
Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)
Функціональні міські ландшафти
Міський ландшафт
Наприкінці XVIII ст. термін "ландшафт" стає широко вживаним у географічних науках, а в XX ст. його використовують з різним понятійним забарвленням.
Географічне розуміння ландшафту (нім. - Landschaft) за німецькими вченими Ґ. Бобеком і Я. Шмітьзеном (1941):
Абіотичний шар обіймає явища неживої природи Землі.
Вітальний, або життєвий, шар обіймає явища живої природи Землі.
Інтелектуальний шар, який тією чи іншою мірою (залежно від культури) впливає на шари живої та неживої природи.
Там, де рівень культури народу високий, формуються культурні ландшафти. Цей підхід нагадує ноосферні уявлення В.І. Вернадського.
Отже, ландшафт розглядається з двох позицій - фізгеографічної і ландшафтно-архітектурної (природної і антропогенної).
Для фізгеографа географічний ландшафт - це однорідна за умовами розвитку природна система, основна категорія територіального поділу географічної оболонки (в широкому розумінні синонім природного територіального комплексу будь-якого рангу), що складається із морфологічних частин, або елементів (місцевостей, урочищ, фацій) і компонентів (гірська порода, ґрунтовий шар, гідрологія, клімат, рослинний і тваринний світ тощо). Між компонентами ландшафту відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін, який і визначає його структуру. Ландшафти піддаються постійним і незворотним змінам, які зумовлені діяльністю людини.
Для ландшафтного архітектора ландшафт - об'єкт гармонійного познання природного і антропогенного начал з метою створення культурного ландшафту, догляду за ним.
Історичні етапи формування урбанізованих територій перетворили природні форми підстилаючої поверхні, змінили контури річкових басейнів, серйозно порушили взаємопов'язані елементи ландшафтів. Складні природні ландшафтні форми поверхні переростали в ансамблі архітектурних споруд з властивими їм штучними формами.
Друга половина XX ст., яка супроводжується різкою концентрацією міського населення і збільшенням темпів росту великих і середніх міст і міських агломерацій, є періодом небувалого витіснення природи, в основному органічних компонентів природного ландшафту (рослинність, тваринний світ, педосфера).
Один із найталановитіших архітекторів XX ст, автор знаменитої "Афінської хартії", француз Ле Корбюзьє застерігав сучасників, що нинішнє місто заходить в глухий кут, смертельно хворі його легені і його серце. Місто, із жалем відзначає Корбюзьє, не відповідає більше своїй функції - захищати людину і її добро. В процесі забудови міста найбільше змінюється ландшафт його території. Однак є міста, де "трапляється" декілька ландшафтів. Як свідчать дані аналізу, ця різноманітність ландшафтів з їх розсіченим рельєфом і багатством природних умов була і залишається об'єктом інтенсивної урбанізації. Цей процес - це загальна закономірність урбогенної антропогенізації. Особливе значення набуває питання регіональної природно-екологічної гармонії, пошук спонтанних зразків, форм, які вже хоч і трансформувалися, але зберігають природний вигляд, ландшафтів - плоских, хвилястих, пагорбових, горбистих, гористих, тобто елементів підстилаючої поверхні разом із приуроченими де них рослинними угрупованнями, ґрунтами, водними поверхнями. Для досліджень процесів, які відбуваються в міських ландшафтах необхідно провести глибокий аналіз етапів розвитку минулої і сучасної цивілізацій, щоби на цій основі забезпечити гармонійне поєднання антропогенного і природного начал.
Генезис міського ландшафту
Вивчення перетворень природного ландшафту у антропогенний на тлі минулих цивілізацій можна звести до таких напрямків:
дослідження просторового взаємозв'язку в різні історичні періоди розвитку міста;
встановлення співвідношення між порушеними і непорушеними компонентами ландшафту та виникаючими в зв'язку з цим диспропорціями їхнього розвитку;
аналіз впливу перетворених ландшафтів на рівень екологічної рівноваги.
Природний ландшафт пройшов три стадії розвитку: первісну, натуральну і культурну. Кожна із цих стадій має внутрішні особливості розвитку. Нинішній ландшафт перебуває в стадії еволюції і оцінять його тільки майбутні покоління.
Первісні ландшафти трапляються сьогодні дуже рідко. Це невеликі включення в інші, антропогенізовані ландшафти, які вимагають особливої охорони. Вони є наслідком впливу виключно природних факторів. Тривалість взаємодії елементів первісного ландшафту забезпечила йому високу стійкість і естетичність.
Натуральний ландшафт - це перший етап перетворена людиною первісного ландшафту, характеризується домінуванням природних елементів над антропогенними. Первісний ландшафт на шляху до натурального змінювався інтегровано за стадіями розвитку цивілізації з певною хронологією: збиральна, мисливська, скотарська і, нарешті, примітивна сільськогосподарська, цивілізація.
Збиральна цивілізація розвивалася на великих малозаселених просторах і не вимагала осілого способу життя. Мисливська цивілізація, як і збиральна, помітно не змінювала ландшафти. В цей період з'являються поблизу водоймищ поселення рибалок з їх особливим способом життя і характерним виглядом примітивної забудови.
Скотарська цивілізація розвивалась залежно від стану первісного ландшафту - рівнинного чи гірського. Поселення скотарів являли собою анклави серед первісного ландшафту і мали свої специфічні риси: наявність кошар, огорожі.
Примітивна землеробська цивілізація відрізняється незначним впливом на лісовий покрив, який часто спалюють, а на його місці створюють невеликі поселення з декількох дворів, мешканці яких обробляють поля Появляються перші сліди комунікацій - дороги, які ведуть на поля, та велика дорога, що об'єднувала поселення. Натуральні ландшафти можна ще зустріти у віддалених місцевостях Полісся і Карпат, які не мають статусу заповідання і охорони.
Культурний ландшафт формується на місці первісного, або натурального ландшафту. Культурним ландшафтом називають такі новоутворення, в яких здійснені людиною зміни можуть утримуватися тільки її силами, і, головне, коли людська діяльність відповідає характеру природного середовища і законам його розвитку. У протилежному випадку утворюються акультурні ландшафти, які появляються там, де людина внаслідок неусвідомлених дій або у корисних цілях порушує природну рівновагу складних фітоценозів, зумовлюючи тим самим тривалі, прогресуючі зміни. Культурні ландшафти можна розподілити на сільськогосподарські, міські урбанізовані та індустріальні. Така генетична послідовність характерна для ландшафтів сучасних великих міст.
Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІП ст.)
У цей період панує первісний лісовий ландшафт. Його натуралізація відбувається в процесі освоєння родючих земель заплав річок і лісів однодворовими господарствами або общинами невеликих поселень, поля яких мають вільне розміщення і розділені між собою лісовою і чагарниковою рослинністю. Між поселеннями і полями утворилися стежкові розгалуження та мережа зовнішніх доріг.
Феодальний устрій, а також християнство значно вплинули на формування вузлових населених пунктів, домінуючих над місцевістю. Таким чином постають міста, які є не лише місцем концентрації феодальної влади, але й осередком, куди стікається народ.
Забудова міст прив'язується до характеру місцевості Коли вона горбиста, то центри міст формують на горбі, якщо плоска - на штучному насипі.
Ландшафт перетворюється непомітно, крім випадків риття захисних ровів і насипів земляних валів. Зменшується поверхня лісів, заростів, степів і лук за рахунок збільшення площі оброблюваних земель і нових поселень, а також забудови міст.
Головними елементами композиції стають домінанти у вигляді церкви, що височить над місцевістю, та розташованих на підвищеннях сади феодалів і монастирів із ставками й садами.
Ставши центрами влади, міста розвивають мережу комунікацій, влаштовують кордони (як правило, ними стають ріки, гірські хребти, болота та ін.).
Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)
У Середньовіччі натуральний ландшафт змінюється з такою швидкістю, що появляються перші закони про охорону пущ і рідкісних тварин ("Руська правда" Я. Мудрого, ухвали Б-Хмельницького, ватаж* Гетьманщини та Малоросійські закони). В останні десятиліття внаслідок створення філіалів підприємств у малих містах прослідковується процес децентралізованої урбанізації периферійних територій. Емісії міської промисловості та промислові стоки все більше забруднюють навколишнє середовище приміських регіонів.
Динаміка міського ландшафту
Аналізуючи генезис ландшафту міста, можна зробити такі три головні висновки:
Культурний ландшафт є продуктом господарської діяльності людини. На формах ландшафту відбиваються рівень людської цивілізації, суспільно-економічні відносини й естетична думка того чи іншого періоду суспільного розвитку.
Зміни ландшафту відбуваються внаслідок трьох головних причин, які можуть діяти одночасно або окремо:
а) стихійні - спонтанність забудови, характерна, наприклад, для індустріалізації кінця минулого і початку нинішнього століття, яка й дотепер має стихійний характер;
б) функціональні - пізнавальне цілеспрямоване перетворення ландшафту з урахуванням інтересів господарської діяльності і об'єктивних потенційних можливостей ландшафту; в) естетичні - відповідає естетичним потребам і нормам, існуючим в суспільстві.
Послідовність зміни типів ландшафтів може бути прогресивною і регресивною. Розвиток ландшафту має послідовний характер: первісний - натуральний-культурний. Культурний ландшафт не може відразу відновитися в натуральний. Спочатку він має пройти стадію культурного гармонійного ландшафту, а тільки після цього можна створити натуральний ландшафт.
Сучасні ландшафти регіональних урбанізованих територій можна було б згрупувати в окремі типи з характерними контурами. Найбільшою одиницею вважають систему басейнових елементів, виділених за принципом територіально-генетичної однорідності. Кожний із типів вирізняється порушенням ареалу, їм відповідають різні форми рельєфу з неоднорідним субстратом, притаманні їм внутрішні морфологічні структури, подібні за ступенем розвитку.
Стосовно генезису рослинного покриву слід відзначити, що кожна епоха відрізняється як руйнівними, так і відновлювальними антропогенними модифікаціями, кількісними показниками приросту біомаси залежно від біогенних умов місцезростання.
Починаючи з пасовищного періоду до природних морфологічних контурів ландшафту поступово приєднуються штучні елементи. І все ж основні риси земної поверхні повністю зберігаються, зберігається і основний набір едифікаторів, що регулюють екологічний режим (дубові, букові ліси). Розвиток поселень, головним чином міст, вносить значні зміни передусім у басейнову організацію природного ландшафту.
Формуються типи місцевості із вираженими сельбищними, промисловими, сільськогосподарськими та рекреаційними ландшафтними комплексами. Кожний тип місцевості відрізняється гармонійною єдністю, специфікою сукцесійної перебудови екологічних режимів. Здійснювалось як горизонтальне, так і вертикальне планування форм, передусім природні ґрунтові горизонти заміняли штучними з порушенням природних режимів підземних і поверхневих вод, зникали рослинний покрив і тваринний світ.
Кожний із культурних типів ландшафтів характеризується переважанням штучно-природних форм підстилаючої поверхні, де екологічний режим за ступенем і характером змін типізується на сельбищно-житловий, сельбищно-промислово-індустріальний, сельбищно-транспортно-шляхвоий, сельбищно-лісопарковий. У кожному конкретному випадку відзначаються антропогенні та супутні їм екзогенні зміни формування кар'єрів, западин, курганів, горбів, насипів, що не могло не призвести до зміни едафічних факторів. У сельбищно-житловому, сельбищно-промисловому, сельбищно-транспортному типах ландшафтів у зв'язку із складністю контурів рельєфу в окремих випадках створюються конфліктні ситуації стосовно характеру використання кожної із функціональних територій. Особливу проблему створюють диспропорції забудованих і незабудованих територій, а точніше - вегетуючих і мертвих підстилаючих поверхонь, що пов'язано з умовами водозабезпечення, кліматичною комфортністю, забезпеченням населення зеленими насадженнями.
Виділення у містах типів урбаністичних ареалів є важливим моментом робіт, які включають створення науково-методичних основ досліджень процесу трансформації ландшафтів і їх компонентів.
Сучасна функціонально-типологічна організація ландшафтів багатьох міст пов'язана з інтенсивною забудовою приміських територій. Створення однотипних житлових масивів веде до посилення антропогенної контрастності з природною палітрою ландшафтів.
Отже, досліджуючи генезис компонентів ландшафту урбанізованих територій, пізнаємо ступінь динаміки їх розвитку, що особливо важливо при розробці перспективних містобудівельних планів.
Вибір критеріїв оцінки ступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношення балів:
за 0 балів береться природний взаємозв'язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушений або майже непорушений;
0-1 балів - має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєність не дала змоги порушити взаємозв'язки;
2-3 бали - техногенний вплив збільшується покомпонентно;
4-5 балів - помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30% при збереженні природного самовідновлення;
6-7 балів - перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природні зв'язки між ними, окремі компоненти потребують охорони;
8-9 балів - вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремих компонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затрат і великого проміжку часу;
10 балів - компоненти повністю втягнені в процес господарського перетворення.
Сучасне завдання оптимізації структури і динаміки лісових, лучних, болотяних і водних угруповань на урбанізованих територіях полягає у виявленні спонтанних режимів, проведенні на цій основі функціонального зонування з одночасним конструюванням культурфітоценозів, які б відповідали екологічним і естетичним потребам.
Історичний аналіз становлення озеленення дає змогу згрупувати основні елементи садово-паркових композицій, які використовуються і сьогодні.
Деревно-чагарникові композиції. Створюються угруповання дерев і чагарників, які відрізняються загальним виглядом, видовою різноманітністю або ж віком. У практиці створення пейзажних парків розрізняють угруповання як штучного, так і натурального походження. Виділяють такі елементи: ліс, лісок, гай, гуща, масив, група, клумба, солітер, лабіринт.
Ліс - це включений у створений парк багатовидовий деревостан із листяних, рідше із хвойних порід, високий, з нерегулярним розміщенням дерев і чагарників.
Лісок - відрізняється від лісу меншою висотою і величиною. Ліски використовували для забезпечення контрасту з відкритими ландшафтами або ж для влаштування своєрідних заслонів. Створювались з невисоких дерев 3-5 або 8 - 15 м заввишки. Часто ліски різної висоти з'єднувались між собою.
Гай - ліс з багатою як вертикальною, так і горизонтальною структурою, де загущені ділянки території чергуються з галявинами. Наприкінці минулого століття розповсюдженими були гаї, створені з ягідних порід. Особливою популярністю користувались березові гаї,
Дукт - загущені ділянки лісу, ліска або гаю, які мають вигляд дикої природи, через які були прокладені паркова дорога або стежка. Характерний елемент романтичного стилю.
Масив - складний елемент усіх пейзажних парків. Протяжність масиву перевищує висоту дерев, які його утворюють. Масив має добре розвинуте верховіття, що піднімається із самого низу.
Група - будувалась таким чином, щоб діаметр поверхні, яку вона займала, не перевищував висоти дерева-едифікатора. Група складалась із декількох дерев або чагарників і становила єдине ціле. Розміщували групи окремо або разом з іншою рослинністю, повертаючи її до відкритого простору. З метою кращого огляду парку створювали групи однопорідні або багатопорідні.
"Копиця" - створюється із дерев чи із високих чагарників, формується у вигляді невеликого стіжка, на узліссі якого висаджуються гарноквітучі дерева і чагарники та квіти.
Клумба - створювалась у місці з оглядом експозиції, мала круглий або овальний вигляд, як правило, на невеликому насипному підкиненні Високі рослини розміщувались ближче до середини, а низькі - ближче до узлісся. Для зовнішнього облямування підбирали дерева і чагарники, які відрізнялися високою декоративністю (цвітінням, плодами, формою крони і листя).
Солітер - окремо стояче дерево або високий чагарник, який відрізняється великою декоративністю. Особливо цінували і цінують старі дерева, які являють собою спеціальну експозицію.
Лабіринт - як і в минулі періоди, які відрізняються регулярністю паркових композицій, користується успіхом, але не довго, у другій половині XIX ст. зникає.
Трав'яний покрив у садово-паркових композиціях. Для створення галявин застосовують рослини, які формують дернину. Вирізняють декілька типів трав'яного покриву: луки, мурава, газон і руно.
Лука формувалась, як правило, в річкових долинах або на узбережжях, а також на галявинах. Луки інколи збагачуються гарноквітучими трав'яними рослинами.
Мурава - елемент, подібний до лук, але відрізняється тим, що розміщується на схилах горба або гори. Використовують низькі трави з добре розвинутим кореневищем.
Газони. Якщо луки або мурава мали крім декоративного ще й утилітарне значення (сіно), то газони створювали виключно для декорування пейзажу. Влаштовували шляхом дернування. Часто збагачували квітами - крокусами, шафраном та ін.
Квітники. У першій половині XIX ст. квітники разом з деревами і чагарниками були складовою частиною паркових композицій. У другій половині XIX ст. розповсюджуються квітники різних типів - килимові, арабескові, із них створюють квіткові корзини і вази.
Килимові квітники створювали із низьких рослин, які можна було підстригати. Із килимових квітів сьогодні створюють рабатки, клумби інколи партери.
Арабески, подібно до килимових квітників, створювали рослини, які висаджували у вигляді малюнка - квітка чи гілочка на тлі газону, як правило, поблизу доріжок.
Клумби. Принцип побудови був таким самим, як і для клумб із деревних рослин. Цей елемент озеленення широко використовують і дотепер.
Партери. Квітучі партери використовували протягом усього XIX ст. Відрізнялись регулярністю і симетричністю, інколи органічно зливали з іншими елементами - скульптурою, спорудами.
Середовищні групи створювали із рослин із специфічних умов проростання: скельні, водні, болотяні, альпійські та ін.
Квіткові прикраси використовували у вигляді трельяжу, гірок, пірамід тощо. Створювали за допомогою спеціальних металевих чи дерев'яних конструкцій, інколи робилась торф'яна основа, на якій висаджувався квітковий килим. Водні простори мали вигляд струмків, в ландшафт включали також джерела, потічки, водоспади.
Стилі і напрямки садово-паркового будівництва XX ст. Промислова цивілізація змінила не лише природний ландшафт, але й саму людину, повернула її обличчям до природи, якої їй почало не вистачати в урбанізованому місті. Тому на зламі століть з'явилась нова тенденція, яка характеризувала перехід від садів і парків до великих зелених комплексів. Ця концепція відбивала ідею міста-саду Гоуарда і його послідовників. Нові ідеї вимагали нових форм і прийомів садово-паркового будівництва. Тому поряд із закладкою традиційних міських садів і парків місто починає освоювати для рекреаційних потреб заміські ліси, а також створювати систему зелених насаджень.
Польський дослідник парків Г. Цьолек (1978) виділяє у 20 ст. три етапи розвитку садово-паркового будівництва.
Перший, що починається на зламі століть і продовжується до першої світової війни, характеризується рівноцінним розвитком палацових і міських публічних парків. У той час починається рух за створення охоронних і заповідних територій.
Другий етап, який охоплює період між першою і другою світовими війнами, включає обидва напрямки: створюються як палацові, так і міські парки, але домінує міське озеленення загального значення. З'являються перші народні парки (лісопарки).
Третій - повоєнний етап характеризується небаченим до цього часу розвитком міської системи зелених насаджень. Створюються проекти і будуються великі парки культури і відпочинку, ідею яких ще на початку століття розвивав Гоуард.
Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам - зникнення лісів і луків, погіршень кількісного і якісного стану поверхневих і підземних вод, забруднені-повітря та девастації грунту. В цій ситуації комплексне озеленення охоплює практично всю незабудовану територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходять за межі традиційних об'єктів озеленення сад і парків і стають інструментом формування культурного ландшафту.
Озеленення як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьох головних завдань:
а) охорона і консервація існуючих садів і парків;
б) формування новостворених садово-паркових об'єктів;
в) рекультивація девастованих ландшафтів. їх вирішення представлене чотирма напрямками: утилітарним, природоохоронним, архітектурно-ландшафтним і консерваторським.
Утилітарний напрямок у зеленому господарстві міста - створень масових насаджень на колишніх неугіддях, девастованих землях, санітарно-захисних зонах підприємств тощо.
Природоохоронний напрямок пов'язаний з цільовою охороною окремих пам'яток природи і садово-паркового мистецтва, які належать до системи міського озеленення, а також усього зеленого покриву міста його природної зони.
Архітектурно-ландшафтний напрямок заснований на ідеї формування міст-садів, тобто ідеї створення культурної садово-паркового ландшафту. Його формування сполучене природними властивостями середовища, в якому він створюється, а також з діяльністю людини: житлом, роботою, відпочинком.
Консерваторський напрямок у середині XX століття став особливо важливим, оскільки сади і парки минулих століть перебували уже у стадії деструкції деревного пологу. Використовуються три види консерваторської діяльності: а) власне консервація; б) реконструкція; в) реставрація.
Наприкінці XIX-у першій половині XX ст. виникають нові типи саді які мають новий зміст. Це спеціалізовані сади, які задовольняють потреби різних груп відвідувачів - від дітей до дорослих.
Дитячі сади.
Шкільні сади. Відпочинок дітей на повітрі, рухливі ігри, характерні для дитячих садів, стали основним принципом створення шкільних садів. Раніше їх створювали на тісних пришкільних ділянках У даний період їх територія, згідно з існуючими будівельними нормами і правилами, залежить від кількості учнів і часто займає декілька секторів.
Спортивні парки. Призначені для спортивних занять молоді та дорослих.
Парки культури і відпочинку. Парки минулого при всій їх архітектурно-художній цінності не могли прийняти одночасно велику кількість відвідувачів і задовольнити їх інтереси. Це зробив парк культури і відпочинку - парк нового типу, на території якого гармонійно поєднується організація різносторонніх, розрахованих на десятки тисяч відвідувачів форм культурно-просвітньої роботи, спортивних занять і відпочинку в оптимальній природній обстановці.
Колективні сади, які почали створювати на вільних територіях у приміській зоні у 60-ті роки, інтенсивно розвиваються у 80-ті роки. Ділянки площею 0,04~0,06 га формуються як сади помологічної і декоративної спрямованості. Нинішнє Законодавство України передбачає, що такі сади можуть мати площу до 0,12 га.
Парквеї. Спроба створити паркову дорогу за американським зразком була зроблена у 70-ті роки на автомагістралі Львів-Київ, де була спроектована прогулянкова стежка для пішоходів і велосипедистів.
Сад на даху. Блочне будівництво з плоскими дахами, які у великому місті займають значну поверхню, дало змогу відродити давню практику садів на даху, характерних для часів древнього Вавилону. Перші кроки в цьому напрямку було зроблено з використанням контейнерів із зеленню. Сьогодні з'явилося чимало прийомів створення таких садів.
Заводські або фабричні сади. Створюються з метою покращання санітарно-гігієнічних умов робітників і службовців підприємств, використовують для відпочинку в обідні перерви.
Сади вілл. Широке розповсюдження отримали в 30-ті роки, коли заможні міщани забудовували так звані колонії. На великих ділянках, як правило з фасадного боку створювались мініатюрні сади із застосуванням високодекоративних екзотів і квітів. На початку 90-их років спостерігається повернення до цього типу садів.
У першій половині XX архітектурно-ландшафним ст. з'являються сади і парки дидактичного значення - ботанічні та зоологічні сади, етнографічні парки тощо.
Ботанічні сади. В цей період поєднуються дидактично-музейні і науково-дослідні функції ботанічних садів.
Дендрологічні сади в основному колекціонують деревні і чагарникові породи для дидактичних і селекційних цілей.
Зоологічні сади.
Етнографічні парки. Музей на відкритому повітрі - музей народно дерев'яної архітектури - був створений у Львові на території Шевченківського гаю у 60-ті роки. Експонує етнографічні пам'ятки Західної України в природному оточенні, зокрема, Бойківщини, Гуцульщини, Буковини Полісся і т.п.
Цільові декоративні сади. Вони широко розповсюджуються в після воєнний період, маючи колекційні; дидактичні та естетичні цілі.
Лісопарки - це насадження загального користування, розміщені, як правило, за межами міської забудови, особливістю яких є поєднання лісо господарських завдань з архітектурно-художніми, санітарно-гігієнічними та культурно-просвітницькими. Однією із головних їх функцій є задоволення масового періодичного та індивідуального епізодичного відпочинку населення в пристосованому для цього лісовому середовищі.
Гідропарки - водно-паркові комплекси загального користування як внутрішньоміські, так і заміські, які служать місцем відпочинку, головним чином у теплу пору року. В гідропарках переважають водні простори (Київський гідропарк на Дніпрі).
Лучні парки - міські або заміські насадження загального користування, створені на заплавних луках річок. Це пейзажні парки, де переважають відкриті простори. Благоустрій ведеться тільки в місцях масового відпочинку.
Національний парк - велика територія, що включає приміські ландшафти, що потребують охорони, призначений головним чином для задоволення рекреаційних потреб населення усієї країни або регіону. Шацький національний парк (Волинська область) і Карпатський національний парк (Івано-Франківська область) є об'єктами рекреаційної діяльності не лише населення цих областей чи обласних центрів - Луцька та Івано-Франківська, але і сусідніх областей України та інших країн.
Заповідники - ділянка, на якій охороняються всі наявні там елементи природи. Поблизу Львова у 1984 р. рішенням уряду України створений Державний заповідник Розточчя Українського державного лісотехнічного університету.
Заказник - невелика ділянка, на якій ведеться охорона цінних пам'яток природи. Рішення про створення заказника приймають місцеві органи влади (обласні ради народних депутатів).
Загальноміська система озеленення. Набула цілісного характеру в радянський період завдяки розробці комплексних схем озеленення як складової частини Генеральних планів міст. Система озеленення тісно пов'язана з топографією місцевості
На створення системи озеленення великий вплив має гідрографічна ситуація міста, Великі масиви зелених насаджень у поєднанні з водними просторами - це важливі фактори, які визначають характер планувальної структури міст (Рівне, Ужгород, Тернопіль). За класифікацією Ю.В. Хромова (1974) у містах заходу України розвиваються радіально-кільцева (Львів), групова (Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці), центрична (Ужгород), периферійно-групова (Тернопіль) системи озеленення. Внутріміська система озеленення поєднується з приміською зеленою зоною, до складу якої входять лісопарки (Львів, Ужгород, Івано-Франківськ, Рівне, Чернівці, Тернопіль), гідропарки (Глинна-Наварія під Львовом), колективні сади, придорожні і захисні смуги, а також зелені насадження приміських населених пунктів.
Міські і приміські зелені насадження організовані в єдиний і цілісний планувальний комплекси й утворюють зелену зону міста, в межах якої: можна виділити дві основні групи насаджень:
1) насадження загального користування - 1) парки культури і відпочинку, міські, районні і мікрорайонні, меморіальні, спортивні і дитячі парки;
2) сади житлових районів і груп житлових будинків; сквери, бульвари лісопарки, гідропарки. Всі ці види насаджень загального користування по-різному представлені у містах України;
2) насадження різноманітного функціонального призначення - обмеженого користування та спеціальні.
Цілісна просторово-безперервна система зелених насаджень забезпечується в тому випадку, коли:
сади житлових районів і мікрорайонів, сквери, бульвари, пішохідні алеї, озеленені ділянки громадських, культурно-побутових, спортивних і фізкультурних комплексів розподіляються рівномірно;
сади житлових районів і мікрорайонів, озеленені ділянки громадських, культурно-побутових, спортивних і фізкультурних комплексів, шкіл, дитячих ясел-садків об'єднуються з озелененими дворами і садами при групах житлових будинків з таким розрахунком, щоби між цими елементами озеленення забезпечувалися просторовий і функціональний зв'язки;
сади житлових районів і мікрорайонів створюють поблизу громадсько-торговельних центрів і пов'язують з місцезнаходженням районного і міського парків;
бульвари і алеї розташовують у напрямку масового пішохідного руху таким чином, щоби вони об'єднувалися між собою та з садами житлового району і мікрорайону, забезпечували зручні підходи до зупинок громадського транспорту, громадських і торгових центрів, спортивних комплексів. Сквери і озеленені ділянки для короткочасного відпочинку влаштовують поблизу або на шляху масового пішохідного руху і біля громадських будинків.
Таке розміщення насаджень забезпечує єдність малої забудови і природного ландшафту, комплексне вирішення питання озеленення, що врешті-решт веде до забезпечення максимального оздоровлення умов життя населення.
Виходячи із функціонального призначення, зелені насадження розподіляють на насадження обмеженого користування і спеціального призначення.
Згідно з РСН 183-176, до насаджень обмеженого користування належать такі типи насаджень:
житлових районів і мікрорайонів;
при учбових закладах (школах, училищах, вузах і технікумах);
при дошкільних закладах;
при клубах, палацах культури і будинках школярів;
при науково-дослідних закладах;
при лікувально-профілактичних закладах;
санаторіїв, будинків відпочинку та шкільних таборів;
при житлових будинках у районах присадибної забудови;
на території промислових підприємств;
плодові сади колективів робітників і службовців.
До насаджень спеціального призначення належать такі:
вуличні;
ботанічних садів і арборетумів;
на кладовищах;
захисних зон на промислових підприємствах;
вздовж шосейних доріг і залізниць;
квіткових господарств;
плодових садів приміських господарств.
Функціональні міські ландшафти
Функціональні ландшафти завжди характеризує певна функція, яку вони виконують у міському середовищі, що дає змогу згрупувати їх в декілька категорій.
Урбанізовані ландшафти визначають основні риси обличчя міста. Вони складаються з житлової забудови міста, промислових територій, транспортних комунікацій і, нарешті, зелених масивів, значна частина яких набула вигляду садово-паркових ландшафтів.
Індустріальні ландшафти мають свій силует. Як правило, вони займають значні території, часто відрізняються наявністю інтенсивних атмосферних забруднювачів. Проммайданчики і складські зони погано озеленені на їх території переважає рудеральна рослинність.
Девастовані ландшафти найчастіше представлені кар'єрними виїмками та відвалами в зоні видобутку будівельних матеріалів - каменю, піску глини. Часто займають значні території.
Рекреаційні ландшафти почали виділятися в 60-70-х роках: водно-паркові ансамблі Львова, Тернополя, Черкас та інших міст, а також лісопарки, лугопарки, міські і заміські парки з рекреаційними функціями, благоустроєм і обладнанням (парки культури та відпочинку, спортивно-оздоровчі зони).
Комунікаційні страхові ландшафти являють собою специфічну форму антропогенного ландшафту, який розвивається у зв'язку з будівництвом благоустроєм і озелененням залізниць і шосейних доріг. Сьогодні до цього типу ландшафтів ставляться вимоги рекреаційного характеру, підсилення мальовничості шляхом ландшафтної реконструкції монотонних рядових снігозахисних посадок, відкриття цікавих перспектив сусідніх сільськогосподарських або гідроморфних ландшафтів і, навпаки, маскування девастованих ділянок. Обов'язковою вимогою є зв'язок дороги з регіональним ландшафтом
Агрокультурні ландшафти складаються з ландшафтів поселень (села і хутори), виробничих зон колгоспів і радгоспів, полів, луків і садів:
а) ландшафти сільських поселень. Оскільки в приміських селах проживає значна кількість працездатного населення, яке працює у великих містах, особливу увагу приділяють створенню сприятливих умов для відпочинку. Озеленюють присадибні ділянки, створюють насадження загального користування. Основним недоліком сільського озеленення є відсутність планувально-проектних основ його розвитку, а також використання недоброякісного посадкового матеріалу. Пустища часто покриті рудеральною і сегетальною рослинністю;
б) ландшафти промислових зон колгоспів і радгоспів являють собою урбанізовані вкраплення у сільськогосподарські ландшафти (тваринницькі комплекси, птахофабрики, овочефабрики, машинно-тракторні стани майстерні, цегельні переробні цехи). Рівень їх озеленення низький, що негативно відбивається на санітарно-гігієнічних умовах (сильні вітри, забрудненість території і т.п.). Території покриті рудеральною і сегетальною рослинністю.
в) ландшафти полів переважно зайняті зерновими та просапними агробіоценозами;
г) лучно-пасовищні ландшафти. Внаслідок створення культурних пасовищ лугові ландшафти мають виражений антропогенний характер;
д) помологічні (садові) ландшафти - це своєрідний тип ландшафтів, близький до лісосадів або парків. У зв'язку з розвитком колективного садівництва території помологічних ландшафтів довкола міст значно розширюються. Часто вони являють собою суміш польовою і садового ландшафтів і можуть називатися садово-польовими;
є) лісогосподарські ландшафти - відзначаються лісистістю приміської зеленої зони, підвищують її виразність. Природні лісові ландшафти у зв'язку із розширенням їх рекреаційних функцій і реконструкцією поступово перетворюються в лісопаркові;
ж) гідроморфні ландшафти - ланшафти річок, озер і ставків. Більшість з них в умовах міст виконують рекреаційні функції і лише окремі мають господарське значення.
Всі функціональні ландшафти об'єднані генеральними планами міст в єдине ціле і їх розвиток залежить від екологічних і соціальних умов.