МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІНАНСІВ

Кафедра УП і РЕ

Реферат тему

“Особливості екологічного та біологічного моніторингу ”

Підготував:

студент групи ОПОД-21

Попінко А.М.

Науковий керівник:

к.г.н. доц. Царик Т.Є

Тернопіль-2008

План

Вступ

1. Екологічний моніторинг як засіб визначення екологічного стану навколишнього середовища.

2 Розвиток системи екологічного моніторингу в Україні.

3 Особливості регіонального екологічного моніторингу.

4. Проблеми глобального екологічного моніторингу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: Існування людського суспільства незмінно пов’язане з використанням довкілля як середовища проживання та створення засобів життєзабезпечення – продуктів харчування, сировини й матеріалів для побутових потреб і виробничої діяльності, виробництва і використання енергії, забезпечення транспортом та засобами зв’язку, задоволення рекреаційних потреб.Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Мета дослідження: полягає у дослідженні особливості функціонування екологічного моніторингу в Україні та світі.

Завдання дослідження охарактеризувати:

1. Екологічний моніторинг як засіб визначення екологічного стану навколишнього середовища.

2 Розвиток системи екологічного моніторингу в Україні.

3 Особливості регіонального екологічного моніторингу.

4. Проблеми глобального екологічного моніторингу

Методологія дослідження: Дана тема опрацьована такими вченими науковцями у цій сфері: Злобін, Кочубей, Джигирей, Сторожук, Яцюк. В роботі використовуються статистичний метод, метод агналогій, історичний та загальнонауковий методи, комплексний підхід.

Інформаційна база дослідження: ІНДЗ виконане на основі даних посібників, монографій, статей періодичних видань, статистичних довідників, даних інтернету та нормативно-правових актів.

Екологічний моніторинг як засіб визначення екологічного стану навколишнього середовища.

Шляхи вирішення екологічних проблем, стратегія екологічної безпеки і стійкого розвитку все ще залишаються під загальною увагою.

У 1972 р. в Стокгольмі пройшла конференція по охороні навколишнього середовища під егідою ООН, де вперше виникла необхідність домовитися про визначення поняття “моніторинг”. Вирішено було під моніторингом навколишнього середовища розуміти комплексну систему спостережень, оцінки і прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Термін з'явилося як доповнення до терміна “контроль стану навколишнього середовища”. Основні задачі екологічного моніторингу: спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу. В кінцевому випадку метою моніторингу навколишньго середовища є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарської діяльності.

Екологічний моніторинг виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології й інших наук. Виділяють різні види моніторингу в залежності від критеріїв:

біоекологічний (санітарно-гігієнічний);

геоекологічний (природньо-господарський);

біосферний (глобальний);

геофізичний;

кліматичний;

біологічний;

здоров'я населення й ін.

Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти). Біологічний моніторинг – це контроль стану навколишньої природного середовища за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного моніторингу – біоіндексація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін в біоті, викликаних антропогенними факторами.

У біологічному моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але і будь-які інші методи, наприклад, хімічний аналіз змісту забруднюючих речовин в живих організмах.

Мета, методичні підходи і практика моніторингу на різних рівнях відрізняються. Найбільше чітко критерії якості навколишньої природного середовища визначені на локальному рівні. Ціль регулювання тут – забезпечення такої стратегії, що не виводить концентрації визначених пріоритетних антропогенних забруднюючих речовин за припустимий діапазон, що є свого роду стандартом. Він являє собою величини гранично припустимих концентрацій (ГПК), що закріплені законодавчо. Відповідність якості навколишньої природного середовища цим стандартам контролюється відповідними органами нагляду. Задачею моніторингу на локальному рівні є визначення параметрів моделей “поле викидів – поле концентрацій”. Об'єктом впливу на локальному рівні є людина.

На регіональному рівні підхід до моніторингу заснований на тому, що забруднюючі речовини, потрапивши в кругообіг речовин в біосфері, змінюють стан абіотичної складової і, як наслідок, викликають зміни в біоті (екзогенні сукцесії).

Будь-який господарський захід, проведений у масштабі регіону, позначається на регіональному фоні – змінює стан рівноваги абіотичного і біологічного компонента. Так, наприклад, стан рослинного покриву, в першу чергу лісів, істотно впливає на кліматичні умови регіону.

Державна система екологічного моніторингу проводить здійснення таких видів робіт: режимні спостереження, оперативні роботи, спеціальні роботи. Режимні роботи проводяться систематично за щорічними програмами, на спеціально організованих пунктах спостережень.

Необхідність виконання оперативних робіт залежить від випадків
аварійного забруднення природного середовища чи стихійних лих; ці
роботи виконуються при надзвичайних ситуаціях.

Спеціальні роботи, наприклад, моніторинг пестицидного забруднення, виконуються в зв'язку із збільшенням значимості різних антропогенних факторів у розвитку змін в природних екосистемах.

2 Розвиток системи екологічного моніторингу в Україні.

Екологічна складова сталого розвитку України повинна забезпечити суттєве покращення стану навколишнього середовища України. Це має бути національна екологічна стратегія, яка, згідно з Національною доповіддю про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі, містить у собі:

екологізацію усіх сфер життєдіяльності населення у контексті національної безпеки України;

впровадження системи професійної екологічної підготовки державних службовців, керівників і посадових осіб, які приймають відповідальні рішення на локальному, регіональному і державному рівнях;

вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, прискорення процесу гармонізації екологічного законодавства України з вимогами міжнародних стандартів, зокрема з нормативами Європейського союзу;

забезпечення екологічної безпеки ядерних об’єктів та місць накопичення радіоактивних відходів, підвищення ступеня захищеності населення та довкілля від радіаційного впливу, пом’якшення наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС;

захист, стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах, зокрема Донецько-Придніпровського регіону;

запровадження інтегрованого управління водними ресурсами з метою їх збереження і відтворення, прискорення переходу до управління
водокористуванням за басейновим принципом;

поліпшення екологічного стану річок та підземних вод України, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води;

формування екологічно збалансованої системи природокористування на основі екологічно безпечних технологій та адекватної структури виробничого потенціалу у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

реалізація заходів щодо пом’якшення негативного впливу глобальних екологічних проблем, зокрема змін клімату, на стан екологічної безпеки України.

Національна екологічна стратегія здійснюється у контексті реалізації національної стратегії переходу до сталого розвитку відповідно до рішень Всесвітнього самміту у Йоганнесбурзі та політичних орієнтирів пан’європейського процесу «Довкілля для Європи».

У даному контексті важлива роль надається екологічному моніторингу, який має визначити реальний стан навколишнього середовища в Україні.

В останні десятиліття суспільство усе ширше використовує у своїй діяльності звіти про стан природного середовища. Ця інформація потрібна в повсякденному житті людей, при веденні господарства, у будівництві, при надзвичайних обставинах – для оповіщення про небезпечні явища природи, що насуваються. Але зміни в стані навколишнього середовища відбуваються і під впливом біосферних процесів, пов’язаних з діяльністю людини. Визначення внеску антропогенних змін являє собою специфічну задачу.

У систему екологічного моніторингу входять спостереження за станом елементів біосфери і спостереження за джерелами і факторами антропогенного впливу. В Україні є «Положення про Державну систему моніторингу довкілля», у якій визначені основні завдання моніторингу навколишнього природного середовища в Україні:

спостереження за станом навколишнього природного середовища;

аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін;

забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною й оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища, а також прогнозами і попередженнями про можливі його зміни;

розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Державна система моніторингу довкілля, складовими частинами якої є відомчі системи моніторингу довкілля, функціонує на трьох рівнях: загальнодержавному (національному), регіональному та локальному.

Загальнодержавна програма моніторингу довкілля – це сукупність завдань державного значення, що ґрунтуються на законодавчій та нормативно-правовій базі і дозволяють реалізувати основні задачі моніторингу із залученням засобів та систем в масштабах країни в цілому.

Регіональна програма моніторингу довкілля являє собою сукупність завдань, направлених на реалізацію задач моніторингу в межах адміністративно-територіального району, на територіях економічних і природних регіонів (область, АР Крим), з урахуванням географічних, соціально-економічних та адміністративних особливостей. Регіональна програма моніторингу довкілля входить як складова частина до загальнодержавної програми.

Локальна система моніторингу – система, що належить окремим суб’єктам системи моніторингу довкілля, вирішує специфічні для даного відомства задачі моніторингу і входить складовою частиною до державної системи моніторингу довкілля. Здійснюється на території окремих об’єктів (підприємствах, діяльність яких пов’язана з негативним впливом на довкілля, окремих ділянках ландшафтів, містах).

Екологічний моніторинг здійснюється, переважно, для перевірки попередньо встановлених в результаті екологічних досліджень норм екологічного стану компонентів довкілля або як початковий етап рекогносцирувальних екологічних досліджень території, яка потребує первісного або додаткового вивчення.

Будь-яка система моніторингу розділяється на два основних блока – це система отримання та збереження інформації та система її обробки, аналізу та представлення у вигляді кінцевого продукту. Кожен з цих блоків має свою структурно-організаційну, науково-методичну, технічну та технологічну базу. Тому їх робота здійснюється незалежно одна від одної, але загальна система комплексного екологічного моніторингу потребує паралельного розвитку цих двох блоків, організацію їх постійної взаємодії та коригування їх стратегії і тактики на кожному етапі розвитку системи з урахуванням можливості її функціонування для надзвичайних ситуацій.

Взагалі, екологічний моніторинг об’єктів довкілля здійснюється для отримання вибіркових даних, за якими здійснюється установлення чи коригування регламентів екомоніторингу довкілля, уточнення екологічних положень в найбільш значущих зонах, в різні кліматичні періоди та після припинення дії небезпечних природних явищ, аварій і катастроф будь-якого походження, які спричинили чи могли спричинити шкоду природному середовищу.

Кожний компонент навколишнього природного середовища повинен мати представничу інформаційну характеристику як в просторі, так і в часі, починаючи з визначення природно-історичних тенденцій їх змін, які відображають, в якому темпі і напрямку йде еволюція природного середовища як під впливом природної мінливості, так і від антропогенного навантаження. Тобто, кількість видів спостережень та обсяг даних повинен бути таким, щоб міг забезпечити моніторинговими даними, достатніми для розробки прогнозів та рекомендацій щодо оптимізації рішень, які приймаються з питань екологічної безпеки об’єктів.

За оцінкою науковців Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія) щорічні втрати України від погіршення її екологічного стану становлять близько 15-20 % внутрішнього національного доходу і є одними з найбільших у світі. Головною причиною цього є неналежна увага до проблем довкілля.

Належне функціонування Державної системи моніторингу довкілля має убезпечити Україну від таких втрат і скласти реальні передумови сталого розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної складової частини.

3.Особливості регіонального екологічного моніторингу.

Регіональний екологічний моніторинг (РЕМ) – це спостереження за природними і техногенними процесами і явищами в межах будь-якого
регіону, аналіз їх впливу на місцеві екосистеми, на основі сучасних
ноосфер них підходів та прогноз екологічної ситуації для вироблення
ефективної екологічної політики в регіоні.

Завдяки проведенню регіонального екологічного моніторингу прискорюється екологічний розвиток того або іншого регіону, відбувається вдосконалення соціальних структур останнього, відбувається прискорення процесу ефективного розв’язання екологічних проблем, використання фактора економіко - географічного стану регіону тощо. Специфікою регіонального моніторингу має бути акцентування уваги на тих специфічних природних і техногенних особливостях області, які є основними, що впливають на життя екосистем та здоров'я людей і які вимагають своїх специфічних методів спостережень, відбору проб і т.д.

Масштаби антропогенного і природного впливу на екосистеми та його характер істотно різняться в різних регіонах України. Так, для Донецько-Придніпровського регіону характерний є вплив, зумовлений інтенсивним вуглевидобутком, створенням териконів потужною металургійною та нафтопереробною промисловістю, накопиченням дуже великої кількості відходів, майже катастрофічним забрудненням усіх компонентів довкілля, а останнім часом ще й масштабним просіданням земної поверхні та зникненням ґрунтових вод. У Карпатському регіоні через надмірну вирубку лісів, підрізку схилів у зв’язку з будівництвом, значно активізувалися зсувні процеси, збільшилась вразливість від надмірних атмосферних опадів, почастішали катастрофічні повені. Певних змін зазнав і Поліський край, де внаслідок Чорнобильської катастрофи на значних територіях припинено сільськогосподарську діяльність, відбуваються процеси відновлення притаманних поліському краю екосистем в нових біохімічних умовах.

Виходячи з різних особливостей того чи іншого регіону проведення регіонального екологічного моніторингу істотно відрізняється. Так, для Карпатського регіону спостереження за змінами навколишнього середовища доцільно проводити з повітря, а саме - з вертольотів. Для центральних регіонів– моніторингові спостереження є переважно наземними, візуальними. Моніторинг відрізняється не тільки масштабом досліджень, кількістю точок відбору проб для аналізу, специфікою методів, але й специфікою організації і виконання, специфікою картографування, організації та управління.

За допомогою регіонального екологічного моніторингу необхідно вирішувати проблеми зближення рівнів еколого – економічного розвитку регіонів, прикордонного співробітництва, освоєння узбережжя Чорного і Азовського морів, рекультивації та відновлення різних природних ландшафтів, що зазнали значного антропогенного впливу, розвитку продуктивних сил в регіонах.

Враховуючи важливість моніторингу стану довкілля та потенційно небезпечних об’єктів у контексті підтримання належного рівня техногенно – екологічної безпеки, структури., що його здійснюють, повинні мати відповідне бюджетне фінансування.

Основними функціональними елементами системи моніторингу мають стати:

1. багатовимірна база даних, призначена для нагромадження й зберігання соціально – економічних і фінансових показників регіону в галузевому й територіальному розрізах;

2. розрахунково-аналітична підсистема підтримки прийняття управлінських рішень, що складається з комплексу імітаційних і цільових моделей, які відображають основні соціально-економічні процеси регіону, і прогнозування динаміки соціально-економічних показників.

Багатовимірна база даних має складатися з декількох блоків.

Один з головних блоків – кадастр регіону. У цей блок має входити истематизований звіт даних про територію і майновий комплекс, створений на основі електронної карти країни. Він має містити комплексні відомості про земельні, водні, лісові ресурси, сировинні джерела, промисловий та сільськогосподарський комплекси, мережі і об’єкти соціальної та невиробничої інфраструктури.

Наступний блок – статистичні дані, тобто інформація, одержувана від органів державної статистики. Вона повинна підрозділятися на три підблоки: державну, відомчу й галузеву статистики, - у яких необхідно виділити щотижневі, щомісячні та щоквартальні показники.

У цілому пропонуються такі розділи: територія і розселення; чисельність і склад населення; народжуваність і смертність; шлюби і розлучення; здоров'я; зайнятість, ринок праці; добробут, доходи й видатки населення; екологічна культура населення; правоохоронна діяльність; соціальна інфраструктура; екологія і охорона природи; промисловість; агропромисловий комплекс; лісове господарство; виробництво товарів народного споживання; транспорт і зв'язок; фінанси, бюджет; муніципальне господарство; капітальне будівництво.

Наступний блок повинен містити інформацію нормативно – правового і довідкового характеру. У підблок довідкової інформації заносяться відомості про статус регіону, час утворення, площу території, чисельність населення, економіко-географічне положення, адміністративно-територіальний поділ. Важливо, щоб така інформація булла представлена в текстовій, числовій і графічній формах. Водночас існує не менша (а значно більша) потреба провести моніторингові дослідження економіки сільськогосподарських підприємств, склад яких виник у результаті здійснення нових реорганізаційних процесів, зважаючи, зокрема, на те, що у їх використанні перебуває понад 70% сільськогосподарських угідь країни і близько 90% основних виробничих фондів галузі, і що вони невдовзі повернуть (повинні повернути) собі становище основних виробників конкурентноспроможної сільськогосподарської продукції.

Є потреба, насамперед, дослідити зміни та їх тенденції в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств, з’ясувати, в яких умовах вони господарюють (зокрема – проаналізувати їх забезпеченість виробничими ресурсами і продуктивність використання останніх), і всебічно розглянути узагальнюючі фінансові результати господарювання.

Базовими інструментами соціально – економічної системи господарювання слід вважати форми власності, а також притаманні їм системи відносин і організаційно – правові форми господарювання.

Пріоритетом у розвитку аграрного виробництва має стати забезпечення високої конкурентноспоможності вітчизняної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на внутрішньому і зовнішніх аграрних ринках. Високоефективне, конкурентне, екологічно безпечне спеціалізоване сільське господарство зможе забезпечувати значні надходження до обласного і державного бюджетів, дозволить Україні зайняти належне місце у світовому поділі аграрної праці та стане важливим аргументом при її входженні до Світових політичних і економічних структур.

4. Проблеми глобального екологічного моніторингу

Глобальний моніторинг –задача світового співтовариства, тому що він відповідає інтересам усього людства.

На практиці цілі глобального моніторингу визначаються в процесі міжнародного співробітництва у рамках різних міжнародних організацій, угод (конвенцій) і декларацій. Ідея створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) була висловлена на Стокгольмській конференції ООН по навколишньому середовищу в 1972 р., реальні основи ГСМНС були закладені на спеціальній зустрічі в Найробі (Кенія) у 1974 р., де була уточнена роль агентів і держав – членів ООН. Основи ГСМНС у колишньому СРСР були розроблені академіком Ю.А.Ізраелем і повідомлені на засіданні Ради керуючих ЮНЕП у 1974 р. Відмінною рисою концепції Ю.А.Ізраеля було спостереження за антропогенними змінами в навколишньому природному середовищі.

Задача вивчення Землі як цілісної природної системи поставлена Міжнародною геосферно-біосферною програмою (МГБП) і зважується на основі широкого застосування космічних засобів спостережень. МГБП, здійснення якої почалося з 1990 р., передбачає сім ключових напрямків
розробок:

1. Закономірності хімічних процесів

у глобальній атмосфері і роль біологічних процесів у кругообігу малих газових компонентів.

Проекти, виконувані по цих напрямках, ставлять за мету, зокрема, аналіз впливу змін вмісту озону в стратосфері на проникнення до земної поверхні біологічно небезпечного ультрафіолетового випромінювання, оцінку впливу аерозолей на клімат і ін.

2. Вплив біогеохімічних процесів в океані на клімат і зворотній вплив. Проекти включають комплексні дослідження глобального газообміну між океаном і атмосферою, морським дном і границями континентів, розробку методик прогнозування реакції біогеохімічних процесів в океані на антропогенні збурювання в глобальному масштабі, вивчення евфотичної зони Світового океану.

3. Вивчення прибережних екосистем і впливу змін землекористування.

4. Взаємодія рослинного покриву з фізичними процесами, відповідальними за формування глобального круговороту води. У рамках цього напрямку будуть проводитися дослідження з програми глобального експерименту з метою вивчення кругообігу енергії і води на додаток до досліджень із Всесвітньої програми досліджень клімату.

5. Вплив глобальних змін на континентальні екосистеми. Будуть розроблятися методики прогнозу впливу змін клімату, концентрації вуглекислого газу і землекористування на екосистеми, а також зворотних зв'язків; досліджуватися глобальні зміни екологічного різноманіття.

6. Палеоекологія і палеоекологічні зміни та їх наслідки. Будуть проводитися дослідження з метою реконструкції історії змін клімату і навколишнього середовища за період з 2000 р. до н.е. з тимчасовим дозволом не більш 10 років.

7. Моделювання земної системи з метою прогнозу її еволюції. Створюються чисельні моделі в глобальному масштабі, робляться кількісні оцінки взаємодії глобальних, фізичних, хімічних і біологічних інтерактивних процесів у земній системі протягом останніх 100 тисяч років.

У рамках МГБП вивчаються біогеофізичні кругообіги вуглецю, азоту, фосфору і сірки, які зараз визначаються як природними, так і антропогенними факторами.

Антропогенні фактори особливо істотні для круговороту вуглецю. Труднощі вивчення процесів обумовлені невизначеностями, пов'язаними з внеском континентальної біомаси (змінами унаслідок вирубки лісів, змінами сумарної продуктивності екосистем) і варіаціями кругообігів інших компонентів.

Особливості географічного розподілу екосистем, визначення їх границь, масштабів і темпів антропогенного впливу також досліджують за допомогою супутникових дистанційних методів. Важливою підсистемою моніторингу є вивчення ролі лісів у формуванні біогеохімічних кругообігів: їх вплив на формування опадів, на енергетичний баланс, клімат, роль як джерела чи стоку вуглекислого газу і т.д. При вивченні біологічних процесів на суші ключова роль приділяється дослідженню специфіки енергетичного балансу різних екосистем: пустель, лісів, саван, сільськогосподарських районів і ін. Глобальні процеси є об'єктом пильної уваги індустріально розвитих країн і міжнародного співробітництва.

Припустимими варто вважати такі впливи, що не приводять до погіршення стану біосфери по жодному з розглянутих параметрів,тому основними напрямками глобального моніторингу вважаються вивчення:

Незначних змін, що повсюдно виявляються, наприклад, глобальних
змін клімату внаслідок забруднення.

Ефектів, пов'язаних з поширенням забруднюючих речовин на
великі відстані, наприклад, закислення середовища під впливом
викидів в атмосферу сірки.

Антропогенних впливів, що мають велику інертність ефектів, наприклад, кумулятивного ефекту органічних пестицидів і ін.

Висновки:

регулярне спостереження за станом навколишнього природного середовища;

аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін;

забезпечення органів державної виконавчої влади систематичною й оперативною інформацією про стан навколишнього природного середовища, а також прогнозами і попередженнями про можливі його зміни;

розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття
управлінських рішень. захист, стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах;

запровадження інтегрованого управління водними ресурсами з метою їх збереження і відтворення, прискорення переходу до управління
водокористуванням за басейновим принципом;

формування екологічно збалансованої системи природокористування на основі екологічно безпечних технологій та адекватної структури виробничого потенціалу у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

Належне функціонування Державної системи моніторингу довкілля має убезпечити Україну від таких втрат і скласти реальні передумови сталого
розвитку України, забезпечивши основні компоненти її екологічної
складової частини.

Список використаної літератури:

Апостолюк С.О., Джигирей В.С. Промислова екологія: Навч.посіб. – К.: Знання, 2005. – 474с.

Запольський А.К., Самюк А.І. Основи екології: Підручник. К.: Вища школа, 2001. – 358с.

Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч.посіб. Суми: Еніверс.книга, 2005. – 416с.

Джигирей В.С.. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. К.: Знання, 2000. – 438с.

Косовець О.М. Довкілля очищується.Чи надовго? // Урядовий кур’єр. – 2004. – 5 червня. – С.5

Федоренко О.І., Кудін А.В. Основи екології: Підручник. – К.: Знання, 2006.– 543с.