Реферат

на тему:

«Гіпотези та проблеми походження мови»

План

Вступ

Міфологія та «царські експерименти»

Божественні етимології

Мова Адама

Висновок

Вступ

Найбільша таємниця мови – у її природності. Вона така ж звична і непомітна, як подих. Ми можемо говорити про усе. Але далеко не завжди задумуємося, як коливання повітря, які ми сприймаємо слухом, можуть повідомляти нас про кольори, запах, розміри і форми, відомі завдяки зору і дотику. І ще більш дивовижно: мова вибудовує ідеальний космос людського духу, будуючи його з неосяжних смислів: «справедливість», «день», «сон», «краса», сама «мова» і необмежена кількість інших. І світ думки, що втілений у звук, розквітає і стверджується поряд із світом природи.

Коли давньогрецькі мислителі осягали природу, мову і розум, вони протиставляли змінній, текучій природі стійкий світ ідей і проголосили його єдиною реальністю, що варта вивченню, бо у ній – сенс буття. Адже будь-яка людина – настільки людина, наскільки вона втілює природу людини взагалі. А справедливий вчинок справедливий лише тому, що виражає справедливість як таку. Але в оточуючому нас світі є лише конкретні люди і конкретні вчинки і немає ні людини взагалі, ні справедливості самої по собі. Ми можемо говорити про них, не маючи можливості на них показати. Вони існують лише завдяки мові, звукам, що зникають у момент своєї появи. У мові ми як би доторкаємося до понять, відчуваємо ідеальне.

Тож, як виникла людська мова? Не конкретна, а саме людська. Адже найдавніші конкретні мови з’явилися не раніше 10 тисяч років тому, тоді як людство заговорило декілька сотень тисяч років тому. Проблема ця не вирішена і, схоже, довго ще не буде вирішена. Минуле і теперішнє проблеми походження мови – це поки переплетення можливих невірних теорій з можливо вірними ідеями. Іноді для того, щоб дізнатися відповідь на це питання, проводилися найнеймовірніші експерименти та висувалися найдивовижніші гіпотези. Існують такі гіпотези виникнення мови, як гіпотеза звуконаслідування, звукосимволічна гіпотеза, вигукова гіпотеза, гіпотеза трудових вигуків, гіпотеза жестів, гіпотеза Ф. Енгельса, суміжна з теорією Ч. Дарвіна, теорія моногенезу та теорія полігенезу. Кожна з них переконує по-своєму, але усі їх можна поділити на такі дві групи: 1) мова не від людини і 2) мова від людини. Розглянемо першу групу, а саме, як розуміли виникнення мови найдавніші люди, як появу мови трактує Біблія, які є докази того, що мова – це нелюдське творіння.

Міфологія та «царські експерименти»

Ми знаємо, що мова – це система знаків, що призначені для спілкування. Поняття знака відноситься, в першу чергу, до слів, які несуть певне значення, що виражається чітко заданим числом звуків. Поняття системи означає, що слова можуть поєднуватися у речення лише відповідно до деяких правил, що кожне слово несе граматичні характеристики (рід, число, відмінок та ін.), а без них воно не існує.

У найдавніші часи, не маючи жодних наукових знань, люди зацікавилися загадкою мови і таємницею її походження. Створювалися міфи про створення людини, що говорить. Грецькі філософи сперечалися, як виникли слова – самі собою або за допомогою людських зусиль. Але що вони мали на увазі, коли вимовляли ті слова, які ми зараз називаємо «мовою»? Тоді у них не було такого уявлення про мову як про систему, і бути не могло.

У міфологічному розумінні мови немає. Здавалося б, що у міфах, що пояснюють виникнення світу, тварин, людини, звичаїв та ін., є звичайним зустріти розповідь про виникнення такого корисного явища, як мова. Але лише дуже рідко мова згадується у міфах про виникнення людини, та й то, як фізіологічне явище. Наприклад, папуаси маринд-анім розповідають такий міф про походження людей: деми-творці розвели багаття поряд з ще сирими бамбуковими людьми. «Від жари бамбук потріскався, і уламки розійшлися у різні боки. Так у перших людей з’явилися руки і ноги, а на голові – очі, вуха та ніздрі. Та тут почувся найголосніший тріск «Ваах!». Це у перших людей відкрилися роти, і вони отримали дар мови». У даному випадку мова – здатність говорити – перерахована в одному ряду з руками, ногами, очима, ніздрями. Це наштовхує на думку, що найголовніша причина мови – рот. Бамбук тріснув, і з’явилися отвори. З’явився рот – і це вже «мова».

Приблизно те ж саме здавалося давньому єгиптянину: «…Єгиптяни були впевнені в тому, що мовлення виконується безпосередньо язиком і для того, щоб навчитися іншій мові, слід просто змінити положення язика у роті, «перевернути його». Вродженою здатністю мова виявляється також і в індійських та китайських релігійно-філософських системах, де вона ставиться в один ряд із зором, слухом, дотиком та мисленням.

Ще один приклад: «Люди вибралися з ями. Нггіве узяв бамбуковий ніж, надрізав ним ті місця, де зараз у людей рот, і сказав: «Тепер ви зможете говорити». І тоді люди здійснили свій перший крик».

Людина родової общини вірила, що слово, ім’я – це невід’ємна частина предмета, особистості. Без цієї віри не можлива магія, багато дій. Люди змінюють ім’я хворої дитини, щоб обдурити злі сили, що завдають їй страждання. Змінюють свої імена, щоб обдурити смерть, коли вона йде до них. Ліки не дієві без промовляння певних слів: вони надають йому силу. Людину можна проклясти і зачарувати її ім’я, так як і її уяву.

Зв'язок імені з його власником вважається подібним зв’язку між обрізками волосся, нігтів та їх власником. Північноамериканський індіанець ставиться до свого імені не як до звичайного ярлика, а як до самостійної частини свого тіла і впевнений у тому, що від поганого ставлення до імені йде не менша шкода, ніж від рани, нанесеної якомусь органу. Сказане відноситься не лише до власних назв. Так, російські назви тварин дані для заміни давніх, які не можна було промовляти уголос, щоб не потривожити і не розлютити їх власників: «медведь» (що їсть мед), «змея» (земляна), «волк» (що волочить) та ін.

Людина ніколи не могла навіть помислити, що слова – це звичайні мітки речей, які придумані для зручності, адже було так очевидно, що назви – природні супутники речей. Вважалося, що якщо імена від природи - вони не можуть бути невірними. Тому люди вірили, що мова лише одна, вона правильна.

Мова ототожнювалася з народом. Римляни не випадково називали «варварами» народи, що не говорили як вони – бурмотіли «bar-bar». Так виникла і назва «німець»: вона позначала іноземців взагалі, що виражалися незрозуміло, як німі. Таке уявлення зливається з ідеєю правильності рідної мови. Лацаріус у книзі «Життя душі» розповідає про двох німців, що приїхали на Паризьку виставку. І на виставці один сказав іншому: «Який дивний народ ці французи! Замість того, щоб сказати «хліб» вони говорять «дю пен». А ми говоримо «хліб». Це ж усе таки «хліб». Їм здається, що німецьке слово – правильне, справжнє, на відміну від іноземних назв хліба.

Тому з’явилося переконання, що існує природна, притаманна усім людям мова. Нею говорили усі первісні люди і зможуть говорити діти.

Почали проводити «царські експерименти». Класичний опис одного з них – можливо, навіть найпершого – дав Геродот у своїй «Історії».

«Єгиптяни…до царювання Псамметиха (VII – V ст. до н.е.) вважали себе найдавнішим народом на світі. Коли Псамметих ступив на престол, він забажав дізнатися який же народ найдавніший. Він не знайшов способу кращого, ніж віддати двох новонароджених немовлят (від простих батьків) пастуху на виховання серед кіз. За наказом царя ніхто не повинен був промовляти у їх присутності жодного слова. Немовлят помістили в окрему пустку, куди у певний час пастух приводив кіз і поїв дітей молоком. Псамметих бажав почути, яке перше слово зірветься з уст немовлят після незрозумілого дитячого лепетання. Так пастух діяв за наказом царя на протязі двох років. Одного разу, коли він зайшов до хатини, обидва немовляти пали до його ніг і, протягнувши рученята, мовили «бекос». Згодом, навіщаючи немовлят, йому щоразу доводилося чути це слово, і він повідомив про це цареві. Цар наказав розвідати, який народ і що саме називає цим словом, і дізнався, що так фрігійці називають хліб. Звідси єгиптяни зрозуміли, що фрігійці ще давніші за них…»

Розповідь про дітей, які ніколи не чули людської мови і не бачили хліба, але почали просити його фрігійською мовою, Геродот вважає досить достовірною.

Здоровий глузд запевняв, що діти, що виростуть поза суспільством, заговорять. Та не просто заговорять, їхня мова буде єдино правильною, першою мовою. Вважалося, що мова прихована у людині, як злак у насінині: вирости його, і він з’явиться в усій своїй красі. І буде вигідно відрізнятися від своїх диких родичів. Так і мова – з часом псується, втрачає благородство і ясність, і зберігається лише у якогось одного народу.

Експеримент повторюється в історії неодноразово і часом незалежно від єгипетського зразка. У І ст. н.е. римський вчитель риторики, автор знаменитого підручника, Квіптиліан говорить: «…спробою виховувати дітей у пустелі німими годувальницями доведено, що діти ці, хоча вимовляли деякі слова, але говорити зв’язно так і не могли».

Здавалося б, такі ствердження спростовані. Але досліди проводять і проводять. У ХІІІ ст. експеримент повторює германський імператор Фрідріх ІІ. Його дослід не вдався: діти померли, не заговоривши. У XVI ст. дослід повторюють король Джеймс IV Шотландський і хан Акбар. У Джеймса IV результат вийшов на рідкість «успішним»: діти заговорили «дуже доброю давньоєврейською мовою», тобто король отримав те, що й очікував.

Але, мабуть, найцікавішим став царський експеримент хана Акбара. Він зажадав дізнатися, якою мовою стали б розмовляти діти без будь-якого навчання, бо він чув, що єврейська мова була природною мовою тих, яких не навчали жодної іншої. Для цього він узяв дванадцять грудних дітей, закрив їх у замку, за шість миль від Агри, і віддав їх на виховання двадцяти німим годувальницям. Стражнику, що теж був німим, під страхом смерті заборонялося відчиняти ворота замку. Коли діти досягли дванадцятирічного віку, хан звелів привести їх до себе і покликав у свій палац людей, що знали усі мови світу. Кожен з мудреців стверджував, що діти знатимуть саме найдавнішу мову: єврейську, арабську, халдейську, санскрит, латинську. Але коли діти постали перед царем, усі були вражені тим, що вони не розмовляли жодною з мов. Вони навчилися від своїх годувальниць обходитися взагалі без будь-якої мови і виражали свої думки самими жестами, які їм замінювали мову.

Наш здоровий глузд підказує нам, що самі заговорити на давній мові діти не могли, але для гостей хана Акбара це не було так очевидно. Те, що діти не заговорили жодною мовою, було для них великим потрясінням.

Було ще не мало спроб повторити експерименти такого роду. Наприклад, А.Сеннерт розповідає: «Один Цар наказав відділити тридцять немовлят і виховувати їх особливо; згодом від них не можна було почути нічого, крім незрозумілих і погано вимовлених слів».

Найбільший сумнів викликає вдалий експеримент короля Джеймса IV. Якби діти заговорили чистою давньоєврейською мовою або якоюсь іншою, це було б не меншим потрясінням ніж те, що було при дворі хана Акбара. Адже зрозуміло, що це не можливо. До речі, саме невдача деяких експериментів говорить про те, що вони можливо насправді проводилися; інакше діти заговорили б усіма можливими мовами, які на той час вважалися найдавнішими.

Божественні етимології

У стародавніх греків вважалося, що мова як здатність говорити мала творця. Піфагорейці запозичили у мудреців Сходу уявлення про ономатотета, ім’ядателя, - героя або бога, який подарував людям слова. У греків цю роль виконав Гермес – вісник богів.

Уявлення про мову як про щось віддалене від фізіології та зовнішнього світу поступово утверджувалося у духовній культурі. Царство слів та інтонацій стає об’єктом уваги софістів – вчителів, що за плату навчали риториці та мистецтву суперечки. Протагор (що прославився своїм тезисом «Людина є мірою усіх речей») багато говорив про правильність слів, обговорював граматичні помилки, яких припустився, на його думку, Гомер. Протагор був впевнений, що мова повинна бути логічною, інакше її потрібно і можна змінити. Тому він відкрив у грецькій мові три роди – чоловічий, жіночий і речовий, класифікував типи речень.

Софіст Продік показує, що слова, що мають на перший погляд однакові значення, насправді відрізняються. Він заперечував існування синонімів. Адже якщо синоніми існують, тоді у предмета від природи виявляється декілька назв. Але це не можливо, адже існує лише одна, «справжня» назва.

Концепція Платона твердила, що мова створена ономатотетами – богами або наймудрішими з людей. Ономатотети проникали у суть речей і давали їм назви у відповідності з їх природою. Мова, звичайно, змінюється, уже починаючи з часів Гомера. Але змінюється вона тому, що нею користуються люди не такі мудрі, як першостворювачі. Аналізуючи слова можна знайти у них замисел творців і це дасть пізнання істинної природи того, що позначене словом. Для цього потрібно знайти по нинішнім, похідним словам ті, перші. Таким чином, Платон теоретично обґрунтував процедуру пошуку етимологій – «істинних слів».

Етимологізування, засноване на міфологічних уявленнях, було дуже поширене у давньому світі. Ним займалися шумери, давні єгиптяни, давні греки. Вважалося, що «перша» мова постане не у вигляді системи, а як набір слів. Розуміння важливості організації слів, граматики прийде пізніше.

Сократ у діалозі Платона «Кратил» говорить: «Я вважаю, що перші з людей, що населяли Елладу, шанували лише тих богів, яких і зараз шанують багато варварів: Сонце, Місяць, Землю, Зорі, Небо. А оскільки вони бачили, що це постійно біжить, створюючи коло обіг, то через цю природу бігу (thein) їм дали назву богів (theoi). Назва «чоловік» означає що, тоді як усі тварини не спостерігають того, що бачать, не порівнюють (anathrein), людина (чоловік), як тільки щось побачить (зловить очима), одразу починає приглядатися, роздумувати над побаченим. Тому вона одна з усіх тварин правильно називається «людиною» (anthropos), адже вона якби «очеловець» того, що бачить». В інших випадках Сократ виходить з того, що встановлювач слів так підбирав звучання, щоб воно зовні відповідало предмету: «Звуком і він скористався для усього тонкого, що могло б проходити через речі. Тому «йти» (ienai) і «кинутися» (iesthai) він зобразив за допомогою йот. Також за допомогою звуків ph, ps, s i dz (це так би мовити «звуки, що дихають») він, надаючи речам назви, використовував схожі їх властивості. Наприклад, він позначив «студене» (psychron), «шипуче» (dseon), «тряску» (seisthai) і взагалі будь-яке потрясіння».

Пошуком етимологій у давньому світі особливо захоплювалися стоїки. Вони розробили детальну класифікацію різних методів переходу від похідних слів до першостворених. Колискою слів називали стоїки «відповідність відчуття речі з відчуттям звуку». Августин наводить такий приклад: «mel (мед) – як солодко діє на смак сама річ, так і назвою вона м’яко діє на слух…»

У Новий час вчені намагалися шляхом зіставлення різномовних слів дійти до мови, яка дісталася у спадок від Адама. Вважалося, що саме ця мова змішалася у часи Вавилонського стовпотворіння, а сучасні мови зберегли деякі її риси.

Мова Адама

З античності і практично до середини XVIII ст. панувала теорія божественного виникнення мови. Вона являє собою повернення до міфологічної версії виникнення мови, поданої у Старому Завіті. Обговорюються дві біблейські легенди.

1. «19. Господь Бог створив із землі усіх тварин польових і усіх птахів небесних, а привів їх до людини, щоб побачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина усяку душу живу, така і назва буде дана їй. 20. І дала людина назви усім скотинам і птахам небесним і звірям польовим…»

2. «На усій землі була одна мова і одна говірка…4. І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу, висотою до небес; і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по землі. 5. І зійшов Господь подивитися місто і вежу, яку будували сини людські. 6. І сказав Господь: ось, один народ, і одна в усіх мова; і ось що почали вони робити і не відстануть вони від того, що задумали робити. 7. Зійдемо ж та й змішаємо там мову їх, так щоб один не розумів мови іншого. 8. І розсіяв їх Господь звідти по усій землі; і припинили вони будувати місто і вежу. 9. Дано йому назву: Вавилон, бо там змішав Господь мову усієї землі і звідти розсіяв їх Господь по усій землі».

Ці тексти, особливо перший, розумілися дуже широко. Уже Єфрем Сирин в ІІІ ст. писав, що Адам за одну годину придумав тисячу імен, які і зіставили перший словник давньоєврейської мови. У тому, що першою мовою людства була давньоєврейська, ніхто не сумнівався на протязі більш ніж тисячі років. Великий Данте казав, що першим словом, яке промовив Адам, було давньоєврейське EL – «Бог».

Данте і не сумнівався, що Адам був створений із здатністю говорити. Це найпростіший варіант теорії божественного походження мови. Адам був створений, уже вміючи говорити давньоєврейською мовою, а від нього цій мові навчилися Єва та їх діти, потім діти їх дітей і т.д. Під час будівництва Вавилонської вежі Бог «змішав» саме цю мову. Люди при цьому були змушені розсіятися по різним частинам світу і наслідком цього стало існування великої різноманітності мов, які люди поступово створили, по мірі того як виникала необхідність. Так уявляв собі виникнення мови англійський філософ Т.Гоббс.

Англійський лікар і філософ-матеріаліст Д. Гартлі уявляв собі, що до потопу люди обходилися тією мовою, яку дав Адаму бог, і лише після гріхопадіння додалася деяка кількість слів. А після Вавилонського стовпотворіння, «по-перше, перші односкладні слова мови, що існувала до потопу, були включені до складу кожної нової мови. По-друге, так як ці слова включали лише невелику кількість із зрозумілих звуків, на які здатний людський голос, деяким сім’ям було навіяно створення нових артикуляцій: деяким – один комплекс, деяким – інший. По-третє, кожна сім’я отримала новий запас слів, що частково складався зі старих, частково з нових артикуляцій; і цей новий запас слів значно переважав за кількістю та різноманітністю слів. По-четверте, нова, відмінна від старої етимологія і синтаксис були також повідомлені кожній сім’ї. По-п’яте, було дано стільки мов, скільки було голів сімей, що згадані у книзі Буття».

Якщо переписати картину Гартлі на науковий лад, забравши з неї Бога, вона перетвориться на картину природного походження мови. У людей були прості односкладні слова; розсіюючись по світу, вони ці слова зберегли; потім потроху додали до них спочатку нові звуки (кожна група людей свої), потім нові слова і поступово розвивали більш підходящі способи сполучення слів у речення. Але тоді незрозуміло, навіщо люди додавали звуки, які це були звуки, на основі яких здатностей, що їх на це штовхало, коли з’явилися речення, якого типу і т.д.

Що стосується давньоєврейської як першої мови, з’явилися розбіжності та сумніви. Почали вказувати на інші мови, зберігаючи віру у Старий Завіт. Доводили, що першою мовою була готська, німецька, баскська, арабська, голландська, китайська. Один шведський письменник заявив, що в Едемі перша сім’я говорила датською мовою, Змій – французькою, а Саваоф – шведською. Поліглот та філософ Лейбніц дійшов висновку, що сучасні йому мови недосконалі, тоді як мова першої людини повинна була божественно відповідати своєму значенню. Ознака досконалості мови для Лейбніца – ступінь збереження у ньому кореневих слів тієї мови, яка була змішана у результаті Вавилонського стовпотворіння. Але жодна з реально існуючих або історично зафіксованих мов не може вважатися Адамовою мовою.

Висновок

Сперечаючись про походження мови, Паризьке лінгвістичне товариство вилучило це питання з кола тих, якими займається мовознавство. А американський мовознавець Е.Сепір вважав, що теорія походження мови не становить справжнього інтересу для лінгвістичної науки. Це є доказом того, що ніхто досі точно не знає, як же все таки виникла мова. Як вже зазначалося, кожна з гіпотез є по-своєму цікавою, але жодна з них не досконала. Кожна має свої недоліки і не рідко ще більше заплутує. У цьому рефераті я описала уявлення тих людей, які ще не знали про жодну з теорій. Вони пояснювали виникнення мови так, як вони це розуміли, ставили різні експерименти, зверталися до божественного пояснення, до Біблії. Слід зазначити, що сучасні мовознавці не можуть повністю відмовитися від гіпотез такого типу, адже їх спростування без повного обґрунтування не можливе. А обґрунтувати їх ніхто не може. Як на мене, походження людини та походження мови - це чи не єдине явище, яке досі охоплене міфами. Як пишуть автори «Введения в языкознание» О.М. Камчатнов і Н.А. Ніколіна, «так Бог створив наш світ, а чому Він його створив таким, а не інакшим, залишається великою божественною тайною, недоступною людському розуму».

Список літератури

Дитяча енциклопедія. Том 6. Людина. – Москва: Видавництво Академії Педагогічних наук РСФСР, 1960. – С.15 – 17

Донских О.А. К истокам языка. – Новосибірськ: Наука. Сиб. отд-ние, 1988. – С. 3 – 4, С. 15 – 50

Зубкова Л.Г. Общая теория языка в развитии. – Москва: Видавництво Російського університету дружби народів, 2002. – С. 9 – 24

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2001. – С.39 – 44 (Альма-матер)

Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник: - Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. – С. 27 (Альма-матер)

Маслов Ю.С. Введение в языкознание. Учеб. Пособие для филол. специальностей ун-тов. – Москва: Высшая школа, 1975. – С. 241

Реформатський О.О. Введение в языкознание. Учебник для филологических факультетов педагогических институтов. – Москва: Просвещение, 1967. – С. 466

Сусов І.П. История языкознания. – Москва: АСТ: Восток – Запад, 2006, - С. 10 -12 (Золотая Серия)

Юрченко В.С. Философия языка и философия языкознания. Лингвофилософские очерки. – Москва: КомКнига, 2005. – С. 42 – 45