Реферат

"Сімейне виховання підростаючого покоління"

Вступ

Сім'я в історії людства завжди виконувала важливі соціально-економічні функції. Вона значною мірою відображала і відображає в собі загальний стан суспільства, основні процеси, які відбуваються у ньому, відповідним чином впливають на них.

Сучасна українська сім'я в умовах розбудови незалежної Української держави не стоїть осторонь суспільних процесів.

Зміна соціально-економічної і політичної ситуації зачіпає безпосередньо і сімейні цінності, це стосується насамперед участі членів сім'ї у розбудові Української держави, прагнення знайти своє місце у нашому житті. Звичайно, проблема трансформаційного періоду в українському суспільстві приносить позитивні і негативні тенденції розвитку української сім'ї.

Позитивним є те, що кожна сім'я має доступ до духовних, моральних і патріотичних цінностей українського народу, мас можливість виховувати своїх дітей на традиціях і звичаях українського народу, на його історичних цінностях навчати і виховувати своїх дітей українською мовою, виховувати своїх дітей, якщо батьки не атеїсти, в релігійному дусі. Водночас соціально-економічна криза, яка тривалий час виснажувала Україну, не обминула й української сім'ї.

Негативним явищем української сім'ї є високий рівень розлучень, різке скорочення дітонародження, тобто послаблення мотивів материнства та батьківства, часто невпевненість у завтрашньому дні призводить до еміграції молодих сімей за кордон.

Алкоголізм, наркотики, а часто і СНІД руйнують підвалини сімейного життя. Мають місце і недоліки в сімейному вихованні дітей. У той же час українська сім'я і надалі залишилася першою школою виховання дітей. Адже в сім'ї дитина народжується, розвивається, починає пізнавати навколишній світ, розрізняти правду і брехню, добро і зло, прекрасне і потворне, милосердя і жорстокість.

Ми прагнули в своїй книзі привернути увагу батьків до проблеми зміцнення української сім'ї, її соціальної функції – народжувати і виховувати дітей.

Важливе місце в книзі займають питання про реалізацію складових частин національного виховання підчас виховання дітей у сім'ї. Знайшли відповідне місце і питання: підготовки дітей до школи, допомоги дітям у навчанні з боку батьків та їх контроль за виконанням дітьми домашніх завдань зі шкільних предметів.

Розкриття змісту національного виховання дасть можливість батькам більш повно реалізувати його складові частини в сімейному вихованні, а також усвідомити свою відповідальність батьків за майбутню долю своїх дітей.

Автор не оминув питання про підготовку молоді до створення сім'ї і виконання батьківських виховних функцій, адже морально, духовно і психологічно підготувати наших синів і дочок до створення сім'ї, високої місії матері і батька – це одне з найважчих, найтонших, і разом з тим найбільш відповідальних завдань виховання.

Можливості сімейного виховання певною мірою унікальні, але разом з тим складні і відповідальні. Якщо в сімейному вихованні або під час створення сім'ї допущені помилки, виправити їх буває дуже важко.

Пропонована книга певною мірою може допомогти уникнути можливих помилок у вихованні дітей у сім'ї, з більшою відповідальністю ставитись до створення сім'ї, спонукає подружжя бути більш терпимим один до одного, вміти йти на компроміси і гасити конфлікти на ранній стадії їх виникнення.

Методи виховання дітей у сім'ї

З питанням виховання дитини в сім'ї батькам доводиться стикатися щоденно, опиратися не тільки на власну інтуїцію, на власний досвід, але й на педагогічну науку. Та ще треба враховувати життя суспільства, життя сім'ї. Якщо сім'я прагне виховати своїх дітей патріотами України, морально здоровими, фізично сильними, мудрими й працьовитими, то слід враховувати фактори сьогоднішнього дня і вимоги педагогіки сімейного виховання, поради народної педагогіки.

При цьому треба пам'ятати народну мудрість, яка рекомендує виховувати дітей від народження: «Вчи дитя, коли воно поперек лави лежить». Звичайно, життя наше йде вперед, І умови виховання дитини в кожний віковий період змінюються, наповнюються новим змістом й методи виховання дітей в сім'ї.

Водночас у повсякденному вихованні дітей батьки використовують ті чи інші методи. Але завдання полягає в тому, щоб використовувати їх у комплексі, а для цього їх треба знати.

Методи виховання в сім'ї – це шляхи, за допомогою яких тільки реалізують мету виховання, виходячи з виховної мети, яку ставить Українська держава.

Серед методів виховання дітей у сім'ї традиційно важливе місце займають словесні, що допомагають формувати в дітей і суспільну свідомість.

Велику роль у вихованні дитини з раннього віку відіграє український фольклор. Народні колискові пісні, казки, байки, оповідання, перекази і легенди, скоромовки і лічилки – це благословенний світ високої поезії українського народу.

Український фольклор за своєю тематикою є різним: про дитину, її сон, харчування (це особливо видно в колискових і забавлянках). про природні явища, рослин і тварин, про побут, Бога, ангелів і злих духів, про торжество правди над брехнею, добра над злом. А мелодійність колискових пісень зачаровує дорослих і дітей. Найперші мелодії Т.Г. Шевченка почалися від пісні матері:

Мене там мати повивала, І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину…

Виняткову виховну цінність у сімейному вихованні мають українські народні казки, байки, легенди. Вони зачаровують дітей багатством і красою мови, своїм змістом і динамікою подій. Але, найголовніше, за допомогою фольклорних творів діти краще пізнають навколишній світ, багатство української природи, історичне минуле і сучасне українського народу, починають усвідомлювати свої національні корені.

Ось чому дуже важливо, щоб батьки за допомогою бесід, розповідей, пояснень, голосної читки творів, їх змісту, на основі якого втілювали одну з найважливіших концепцій народного світогляду – неподільності добра і праці, честі і справедливості; любові до батьків і старших людей, любові до ближнього.

Спілкування батьків з дітьми за допомогою художнього слова благородно впливає на емоційне сприйняття дітьми навколишнього світу і всього, про що мовиться.

Важливо також проводити з дітьми різного віку бесіди на різні теми: історичні, наукові, мистецькі, спортивні, морально-етичні тощо. Особливо увагу треба приділяти морально-етичним бесідам. Адже від моральних поглядів, моральної свідомості і вчинків залежить становище людини в суспільстві, її ставлення до інших людей, до батьків і старшого покоління, до жінки: і до любові, до праці, навчання, історії і культури України, до її минулого і сучасного.

Варто використовувати у сімейному вихованні розповіді. Якщо бесіди проводяться у формі діалогу, то розповіді – у формі монологу. Говорити з дітьми треба про те, що їх дуже цікавить. Це, зокрема, можуть бути розповіді історичного характеру, про видатних учених, письменників, композиторів, художників, скульпторів, народних умільців України.

Окремі теми розповідей викликають у дітей неідентичні з батьками оцінки тих чи інших подій, явищ, процесів, літературних творів тощо. Тому не слід нав'язувати дітям свою точку зору, а треба вступати з ними в дискусії, йти до істини через зіставлення різних думок і не впадати у відчай, коли діти залишились при своїй. Адже може бути, що оцінки батьків тих або інших процесів є помилковими, або діти не досягли того розвитку, щоб об'єктивно оцінити, про що йде дискусія.

Разом з тим, батькам слід пам'ятати, що під час використання методів формування свідомості дітей (словесних методів) використовуваний матеріал, як і факти, має бути достовірним, тематика – актуальною (якою діти цікавляться), мова – правильною, образною, емоційною. Адже разом з мовою розвивається мислення, думка.

У сімейному вихованні необхідно використовувати і такі методи, як наставления і навіювання (елементи народної сугестології). Адже процес формування особистості дитини в сім'ї з раннього і до старшого шкільного віку спирається не лише на усвідомлення дітьми політичних, моральних, естетичних, правових, валеологічних поглядів, а й на сугестивну дію впливів музики, творів образотворчого мистецтва, літературних героїв, вчинків людей.

Дитина, вбачаючи в іншій людині, літературному образі, в батьках взірець для себе, переймається їх поглядами, вчинками, трудовою і громадською діяльністю, асимілює їх і робить власними. Тому батьки повинні показувати добрі взірці в праці, побуті, у взаєминах в родині, і тим самим підвищувати свій авторитет в очах дітей. Авторитет батьків, позитивний взірець їх життя, їх погляди є для дітей першим джерелом уявлень про морально-етичні норми, патріотизм, національну гідність. А це значить, що батьки повинні ставити до себе високі вимоги: щодо мови, захоплень, праці, контролювати кожний свій крок. Батькам слід постійно прагнути до моральної досконалості, привертати увагу дітей до життя і діяльності видатних політичних діячів України, вчених, письменників, добрих працівників усіх професій.

Слід також пам'ятати, що авторитет батьків залежить від того, наскільки їхні людські і громадянські якості, знання, духовність приваблюють дітей. Разом з тим, у сімейному вихованні недостатньо використовувати тільки словесні методи. Дітей необхідно залучати до різних видів діяльності.

Методи організації життя і діяльності дітей треба використовувати у всій повноті. Режим життя, праці, відпочинку, якщо вони організовані як слід, благотворно впливають на формування моральних рис, творчих здібностей, фізичних якостей дитини. Режим дня для учнів має бути сталим, хоча й дещо відмінним на кожне півріччя навчального року. У ньому має бути точно визначений час на самопідготовку, відпочинок і дозвілля, харчування, користування ванною, душем тощо.

Для дитини найбільш доступним і цікавим видом діяльності є гра. У минулому подекуди і для дорослих різноманітні види гри становили елемент різних обрядів. Будь-яка гра дає дітям поштовх до розвитку фантазії, творчої уяви, розвиває мислення і мовлення, впливає на удосконалення рухової діяльності.

Ігровий ефект скоромовок полягає в утрудненні вимови слів, тексту, за, допомогою скоромовок удосконалюється дитячий мовний апарат, вони сприяють виробленню умінь і навичок складних поєднань звуків. А в лічилках прихована лічба у вигляді числівникових форм. Діти люблять загадковість у лічилках, хоча за змістом вони часто є загадковими, за мовною логікою – не завжди конструктивними.

Одним зі способів формування правильних уявлень і понять та відповідних їм навичок поведінки є вправи. Батькам слід особливо вправляти дітей в етичній сфері. Метод вправ необхідно застосовувати також у фізичному і трудовому вихованні учнів.

Дуже важливо, щоб діти в сім'ї мали постійні або тимчасові доручення. Це насамперед стосується побутових питань і самообслуговування. З боку батьків потрібен постійний контроль за виконанням дітьми домашніх завдань з усіх предметів, а також за їх участю у підготовці виховних заходів. Разом з тим, у сім'ї треба використовувати різноманітні методи стимулювання дітей до діяльності. В процесі сімейного виховання слід використовувати значно ширше заохочення, ніж методи покарання. Схвалення діяльності дитини, підтримка добрих починань, подяка за добрі справи, навіть нагороди потрібними матеріальним цінностями, збуджують інтерес учнів до поглиблення і вдосконалення своєї діяльності, до доброї поведінки, розумового і духовного морально-етичного збагачення. Однак стимулювання дає тоді добрий ефект, коли воно заслужене і справедливе.

Звичайно, в сім'ї застосовуються і методи покарання, в тому числі й такі, що принижують гідність дитини або завдають їй фізичних страждань. Однозначно, фізичні заходи покарання, образи, обзивання, приниження гідності дитини не повинні мати місця в українській сім'ї. Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як виховний засіб. Висловлення незадоволення батьків щодо навчання, праці, поведінки дітей – один із видів покарання. Але, засуджуючи ті чи інші види діяльності дітей, треба вчити їх, як правильно чинити. Заборони негативного також повинні бути добре продумані, бо вони часто викликають у дітей протест і незадоволення. Взагалі, в сімейному вихованні не повинно бути стандартного «кодексу покарань». Адже в кожній сім'ї є своє бачення, свій досвід виховання дітей, система заохочень і покарань щодо корекції поведінки учнів, їх навчання і світосприйняття.

Виховання дітей – це творчий процес, і тому батькам було б неправильно орієнтуватися тільки на згадані методи виховання, надавати пріоритет тому чи іншому з них. У сім'ї, залежно від ситуації, можна варіювати методи виховання, використовуючи їх комплексно. Батькам важливо усвідомити суть методів виховання, їхні провідні ідеї і належним чином використовувати їх у конкретних умовах.

Трудове виховання дітей у сім'ї

Формування ринкової економіки в Україні передбачає широку активізацію людського фактора. Разом з тим громадянам України гарантується право на працю. Зокрема в Конституції України (стаття 53) записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає… Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу визначеної законом».

Виховання особистості, працелюбного цивілізованого господаря на своїй землі відбувається під впливом соціального середовища у процесі трудового навчання і виховання школярів, але його джерела беруть початок у сім'ї.

Для виховання працелюбності у дітей, батькам слід використовувати надбання народної педагогіки, трудових традицій українців. Адже український народ завжди з пошаною ставився до людей праці. Про це свідчать такі афоризми: '; Добре роби – добре буде», «Чесне діло роби сміло», «Бджола мала, а й та працює», «Не одежа красить людину, а добрі діла», «Праця чоловіка годує, а лінь марнує'', «На всі руки майстер», «Під лежачий камінь вода не тече».

Водночас трудове виховання відіграє велику роль у всебічному розвиткові особистості. З цього приводу В. Сухомлинський писав так: «Не можна уявити собі гармонійного і всебічного розвитку особистості без того, щоб людина переживала, не відчувала гордості за свої творіння. В цьому джерело щастя і повноти життя» [46].

У кожній праці певним чином відображаються трудові відносини людей. Виховання любові до праці, усвідомлення її необхідності для життя кожної людини повинне стати стрижнем трудового виховання в сім'ї. Праця справлятиме виховний вплив на духовне життя дитини лише за умови, коли вона перейметься красою людських відносин, що виникають у праці.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона створює матеріальні та духовні цінності, задовольняє свої життєві потреби; праця – необхідна умова розвитку суспільства. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті» [45] (Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні. Вибрані педагогічні твори: У 2 т. – Т.1. – К, 1983. – С. 107).

Перші уроки праці дитина отримує в сім'ї. Власне від трудової атмосфери у ній значною мірою залежить, як діти працюватимуть у майбутньому, як будуть ставитися до праці, до людей праці. Привчання дітей до праці, формування у них трудових умінь і навичок починається елементарними операціями зі самообслуговування.

У процесі самообслуговування у дітей виховується акуратність, закладаються основи санітарно-гігієнічних навичок, виховується почуття прекрасного, естетична культура, художні смаки.

У дошкільному віці слід також залучати дітей до побутової праці, догляду за рослинами і тваринами (якщо це сільська місцевість), знайомити дітей з працею дорослих на дачних ділянках або просто в полі, привчати дітей бережливо ставитися до результатів людської діяльності.

У середньому шкільному віці треба залучати дітей до посильної сільськогосподарської праці, до занять батьків у домашніх умовах після роботи (хтось любить вишивати, хтось захоплюється різьбою чи випалюванням по дереву і т.д.).

У юнацькому віці слід залучати дітей до всіх видів праці. Юнаків приваблює така діяльність, у ході якої вони можуть виявити власну ініціативу і творчість, свого працьовитість. Звичайно, в домашніх умовах не завжди можна задовольнити потреби та запити юнаків і дівчат щодо видів трудової діяльності. Це повинна компенсувати школа. Адже там працюють шкільні майстерні, лабораторії, технічні гуртки і товариства, подекуди при школах функціонують теплиці й оранжереї, учнів залучають до ремонту шкільного обладнання класних кімнат і лабораторій. Дуже важливо, щоб батьки підтримували ініціативу школи і спільно розв'язували питання трудового виховання дітей юнацького віку. Адже вони здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності.

Потреба в праці, любов до неї успішно виховуються тоді, коли фізична робота поєднується з розумовою. Помилковою є думка про те, що найкращим засобом трудового і загального виховання молоді є фізична праця. Власне В. Сухомлинський застерігав від спрощеного уявлення про місце фізичної праці в житті людини. А якщо врахувати, що в наших умовах робітники на виробництві здебільшого виконують управлінські функції, підкоряючи своїй волі різні верстати і машини, то фізична праця дає бажані результати в поєднанні з розумовою. З цього приводу В. Сухомлинський правильно відзначав, що фізична праця не має вирішального значення в духовному житті людини, тим більше особистості, яка тільки-но формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і всі сили людини, її духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на моральному обличчі вихованця, на його духовному розвитку лише за тих умов, коли органічного складовою частиною входить у його інтелектуальну та емоційну діяльність.

Батькам слід пам'ятати, що у формуванні в дітей любові до праці важливе місце посідає мотивація трудових дій. Робота, якою займаються діти, повинна приносити їм задоволення і радість. При таких умовах праця для них стане потребою, зміцнюватиметься психологічна готовність дітей до неї. Привчаючи дітей до праці необхідно звернути увагу на наступне:

– залучення дітей до праці з раннього віку більш активно впливає на їх трудове виховання;

– діти повинні усвідомлювати значимість їхньої праці для суспільства і власних потреб;

– трудова діяльність повинна бути доступною, посильною, цікавою і змістовною для дітей різного віку;

– робота повинна чергуватися з відпочинком, втома знімається також за допомогою чергування різних видів праці;

– в умовах ринкових відносин важливо матеріально зацікавлювати дітей до праці;

– праця повинна мати творчий характер;

– слід забезпечувати наступність у наростанні складності трудових завдань від найпростіших до складних;

– слід поєднувати фізичну працю з розумовою;

– у процесі трудової діяльності учні повинні не тільки виконувати певні завдання, але й вчитися самостійно організовувати свою працю, що у свою чергу готуватиме підростаюче покоління до вільної праці на власній землі, у приватному секторі економіки.

Слід також пам'ятати, що трудове виховання дітей тісно пов'язане з їх професійною орієнтацією. Адже вибір професії

– один з головних факторів у житті людини, вибір свого майбутнього, своєї долі. Від нього залежить те, наскільки людина зможе самореалізуватися у різних сферах виробництва й обслуговування. Звичайно, рекомендуючи ту чи іншу професію, батьки повинні враховувати фізичні й інтелектуальні можливості дитини, її ставлення до рекомендованої професії, тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, потребу в кадрах сфери виробництва й обслуговування, на державних і приватних підприємствах. У кінцевому підсумку слід сприяти тому, щоб діти свідомо обирали професію.

Професійна орієнтація має свою структуру: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація й агітація, професійний відбір і професійна адаптація.

Завдання батьків полягає в тому, щоб не тільки інформувати своїх дітей про різні професії, але й у міру своїх знань дати повніший аналіз професій, їх особливостей, розповісти, якими якостями повинна бути наділена людина, щоб вибрати ту чи іншу спеціальність. Сьогодні важливо знайомити дітей з професіями фермера, комерсанта, бізнесмена, фінансиста, менеджера і т.д. Але за будь-яких умов професійного інформування консультацій, рекомендацій щодо вибору професій слід зважати на думку дітей про їх самостійний вибір професій.

Трудове виховання дітей у поєднанні з професійною орієнтацією сприяє підготовці їх до життя, формує почуття свідомого ставлення до праці, готовність працювати і опановувати спеціальність у відповідних навчальних закладах.

«Можливість працювати і любов до праці, – писав К.Д. Ушинський, – краща спадщина, яку може залишити своїм дітям бідний і багач [44].

Народна педагогіка про навчання і виховання дітей у сім'ї

Оновлений погляд на педагогічну науку обумовлений відродженням національної школи. Педагогічна галузь людських знань одна з найдавніших, за час свого існування вона увібрала в себе багатовіковий досвід навчання і виховання підростаючого покоління.

Як уже йшлося вище, цей досвід навчання і виховання збагачувався, збагачувалися традиції і звичаї в цьому плані. Вони стали основою народної педагогіки. Тільки в умовах колишньої імперії народна педагогіка, м'яко кажучи, була виведена з ужитку. Особливо це було відчутно в Україні. Більшовицька імперія, яка взяла курс на русифікацію українського народу, спрямувала навчально-виховний процес у таке русло, щоб спочатку звузити, а потім і зовсім вижити такі засоби навчання і виховання, як рідна мова, фольклор, національні звичаї і культурно-історичні традиції українського народу, народне мистецтво, народні свята і обряди, українські символи й атрибути, народні ігри, релігія і національна мораль, традиції виховання в українській родині і, нарешті, традиції українського шкільництва.

У результаті цього ми отримали в спадщину денаціоналізовану, шовіністично спрямовану, бездітну наукову педагогіку, принижену в минулому, ошельмовану народну педагогіку

Сьогодні, коли взято безповоротний курс на відродження національної школи, використання народної педагогіки в навчально-виховній роботі має стати повсюдним.

Педагогічний вплив народної педагогіки на формування юної парості важко переоцінити, І це усвідомлював К. Ушинський, який підкреслював, що виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях.

Говорячи про народну педагогіку, не можна не згадати слів М.Т. Рильського:

Немає мудріших, ніж народ, учителів, У нього кожне слово –

це перлина, Це праця, це натхнення

це людина.

За допомогою народної педагогіки ми повертаємось до своїх національних витоків, до духовної скарбниці нашого народу. Вивчення народних традицій, звичаїв, обрядів, народного побуту, фольклору, дитячих народних ігор у царині навчання і виховання сприяє формуванню національних почуттів, національної гордості.

Академік Мирослав Стельмахович зазначав: «Система звичаїв і традицій українського народу – результат його багатовікових зусиль. Через неї наді народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер І психологію у своїх нащадках» [50,43].

Серед пріоритетів національного відродження провідне місце займає рідна мова. Адже вона – одна з ознак нації. Відмирає мова – вмирає нація. «Боротьба за чистоту мови для українців, – писав Олександр Тихий, – набуває особливого значення і повинна б стати основою в боротьбі за національну культуру». І треба низько вклонитися нашому народові, що він зберіг рідну мову.

Як довго ждали ми!

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду, Коли він сам стоять не міг.

Олександр Олесь

І це стосується насамперед фольклору. Виникнувши значно раніше від писемної літератури, фольклор використовувався в навчанні і вихованні дітей, він був наріжним каменем навчання і виховання.

Мова в народній педагогіці відіграє вирішальну роль у засвоєнні знань, вона є засобом спілкування, засобом задоволення інтелектуальних і духовних запитів дітей. Тому завжди так високо шанувалося слово: «Красне слово – золотий ключ». «Коня керують уздами, а людину – словами».

Історичний досвід показав, що навчання і виховання треба розпочинати з раннього віку. Народна мудрість орієнтувала саме на це. Народні афоризми твердять: «Не кайся рано встати, а замолоду вчитись», «Чого Петрусь не навчиться, того й Петро не буде вміти», «Хто рано підводиться, за тим і діло водиться», «Чого в молодості навчишся, те на старість як знайдеш».

З давніх-давен український народ високо цінував освіченість і дбав, щоб діти здобували її. Освіта, як відомо, – процес і результат навчання. Вона виступає необхідною умовою підготовки підростаючого покоління до життя. У процесі навчання формуються світоглядні, морально-етичні, національні якості людини. Народ зберіг чимало влучних висловів про освіту, навчання. Він високо оцінював освіту і навчання, розумову діяльність. Ось приклади: «Ученому – світло, невченому – ніч», «Якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», «Сила та розум – краса людини», «Не краса красить, а розум», «Один розум добре, а два ще краще», «Не учися розуму до старості, а до смерті», «Не штука наука, а штука – розум». Звичайно, протягом століть народ нагромаджував силу-силенну знань, що дає підставу сказати: «Як би ти багато не знав, а більше від народу не знатимеш». Народна педагогіка дає високу оцінку науковим знанням. Зверніть увагу на образні народні висловлювання: «Не там щастя, куди люди направляють, а там, куди наука веде», «Око бачить далеко, а розум ще дальше», «Наука у ліс не веде, а з лісу виводить», «Науки ні вода не затопить, ні вогонь не спалить», «Чим більше науки, тим довші руки», «За науку – цілуй батька і матір у руку», «Хто добре учиться, той буде добре й робить.

У народній педагогіці навчання не визначається ніякими хронологічними рамками, в ній наголошується на тому, що вчитися ніколи не пізно і робити це треба все життя: «Не учися розуму до старості, а до смерті», «Вчитися ніколи не пізно», «Людина пізнає світ усе життя», «Посивілі скроні – ознака не тільки старості, але й великої наукової праці», «Вік живи, вік учись».

Провідне місце в народній педагогіці відводилося вихованню підростаючого покоління.

Важлива роль у вихованні дітей, у розвитку їхніх здібностей та інтересів належить різнобічній самодіяльності дітей у різних її видах і вимірах.

У першу чергу формувалася потреба в праці. Трудове виховання благородно впливало на формування особистості. В афоризмах висловлено ставлення українського народу до праці, до людей праці: «Чесне діло роби сміло», «Добре роби – добре й буде», «Бджола мала, а й та працює», «Не взявшись за сокиру, хати не зробиш», «Не одежа красить людину, а добрі діла», «В умілого і золото рибу ловить», «Праця чоловіка годує, а лінь марнує», «Не тим хороша, що чорноброва, а тим, що діло робить», «Не святі горшки ліплять, а люди», «У невмілого руки не болять», «На всі руки майстер», «Трудитися вставай зранку. Оку приємне сонце, що сходить».

Славетна, героїчна і трагічна історія нашого народу. Тому мудрість, патріотизм, життєвий досвід предків І сьогодні мають велике значення для сучасної педагогіки.

Ідейно-моральне життя людини проявляється в таких її почуттях, як гордість, честь, совість, героїзм, відвага тощо.

Народ високо цінував любов до рідного краю, героїзм і відвагу. Про це свідчать такі вислови: «'Кожному мила своя сторона», «Нема в світі як своя країна», «За рідний край хоч помирай», «Чи пан, чи пропав – двічі не вмирати», «Де відвага, там і щастя», «Чия відвага, того й перемога», «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Чимало народних висловів, містять моральну інформацію, І це зрозуміло. Адже українським народом моральні цінності завжди оберігалися. У них українці висловлювали своє ставлення до себе, до інших людей, до рідних і близьких з позицій християнської моралі. Зверну увагу на деякі висловлювання: «Що собі не любо, то й іншому не бажай і не чини», «Не зневажай бідних, старців», «Не дорікай нікому, не бреши, не заздри». «Людина повинна жити чесно, без лукавства», «Істина завжди одна, а лжа – багатолика». Або: «Мовчазна справа краща за крилаті слова», «Справедливий не той, хто не завдавав прикрощів, а той, хто міг це зробити і не схотів», «Живи так, щоб сильніші за тебе не кривдили тебе, а ти не лякав слабших», «Хто чисте сумління має, той спокійно спать лягає», «Не шукай правди в руках, коли її в тебе нема», «Правда кривду переважить», «Що правда, то не гріх», «Правда і в огні не горить, і вводі не тоне!», «За праве діло стій сміло», «Велике діло гроші, а ще більше – правда!».

Український народ приділяв велику увагу сімейному вихованню. Основою створення сім'ї було, є і буде кохання. Народ поетизував це світле почуття, подружжя проносило його через усе своє життя. Крім цього, велику роль у зміцненні сім'ї відігравала церква.

Сім'я як первинна соціальна клітина суспільства, будучи певною мірою автономною частиною, водночас тісно взаємопов'язана з певним суспільним та соціальним середовищем.

Українська держава зацікавлена в тому, щоб сім'я була міцною, щоб менше було розлучень, дитячих трагедій (сьогодні розлучається кожна третя пара, приблизно кожна третя дитина виховується без рідного батька). Цьому можна запобігти тільки тоді, коли ми відродимо народні традиції и поглядах на сім'ю. Це, насамперед, стосується поглядів на кохання. Ось що говорив народ про це почуття: «Любов, як перстень – не має кінця», «Сухар з водою, аби, серце, з тобою», «Як гляне – серце в'яне, «Дута душу чує, а серце серцю вість дає, «Закохався, як чорт в суху вербу», «Не з багатством жить, а з людиною», «Хоч нема що їсти, аби було з ким сісти».

Народ високо цінував вірність і рівноправність у сімейному житті: «Нема кращого друга, як вірна супруга», «Жінка чоловікові подруга, а не прислуга», «Куди голка – туди й нитка, куди чоловік – туди й жінка», «Як чоловік жінку любить, то й лиха жінка доброю буде», «Живуть між собою, як голубів пара».

Сімейна народна педагогіка багата прикладами виховання в дітей почуття поваги і шани до своїх батьків, у першу чергу до матері. І це зрозуміло. Адже мати дає життя, вона не тільки ростить дитину – вона є першим її вихователем. Мати в Україні завжди була берегинею доброти, ласки, справедливості, ніжності.

Тому образ матері оспівано у творах живопису, музики, літератури.

Шанобливе ставлення і любов до матері завжди оберігали і оберігають дітей від поганих вчинків. У народі говорили: «Коли дитину заболить пальчик, то маму – серце», «Дитина плаче – мати не спить», «Дитина хвора – в матері очі висохли від сліз».

У народі високо цінувався батько як захисник сім'ї, роду, племені, держави. Він завжди уособлював силу, відвагу, мужність, працелюбність і доблесть. У народі часто говор или: «Батько – всьому голова», «Йшли батьки на муки, підуть і правнуки», «Батько – годувальник сім'ї». І разом з тим народ мудро тлумачив генетичну спадковість як важливий фактор становлення і розвитку особистості. У народі і донині кажуть: «Яка сім'я, такий і я», «Які батьки, такі й діти», «Яблуко від яблуні далеко не котиться».

Заслуговує також уваги народне дитинознавство. Народ передавав з покоління у покоління досвід сімейного виховання: «Безсмертя народу – в його дітях».

Література

1. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.1978. – С. 22.

2. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К., 1996. – С.З.

3. Афанасьева Тамара. Сімейні портрети. – К., 1994. – С. 54.

4. ЖурбицькаТ.С. Молода сім'я. – К., 1985. – С. 35.

5. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка.-К., 1996. – С. 34.

6. Франко І.Я. – Із збірки «Зів'яле листя». – Вибрані твори в трьох томах: т.3, – С. 142.

7. Сухомлинський В.О. Там само. – С. 164.

8. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К., 1972. – С. 15.

9. Сухомлинський В.О. Народження громадянина.-К., 1977. – Твори в п'яти томах: т.3. – С. 480.

10. Стельмахович М.Г. Українське родинознавство. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 4.

11. Вовчик-Блакитна В.М. Ви – батьки.-К. 1974. – С. 9.

12. Сухомлинський В.О. Там само. – С. 355.

13. Ушинський К.Д. Рідне слово. – Вибрані педагогічні твори: у 2-ох томах. – К., 1883. – т. 1. – С. 123.

14. Януш Корчак. Як любити дітей. – К, 1976. – С. 74.

15. Сухомлинський В, О. Батьківська педагогіка. – К., 1978. – С. 220,

16. Див. Крип'якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990. – С. 43–44.

17. Іваненко Оксана. Тарасові шляхи. – К. 1978. – С. 47.

18. Федченко П.М. Михайло Драгоманов. – К., 1991. – С. 23.

19. Франко Іван. Вибрані твори: в трьох томах. – К., 1973. – т. 2. – С. 360.

20. Стефаник Василь, Сини. Українське слово. – К., 1994.-т. 1. – С. 203.

21. Сухомлннський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1978. – С. 167.22. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні. Вибрані педагогічні твори: в двох томах, – К., 1975. – т. 1. – С. 44.

23. Ушинський К.Д. Там само. – С. 123.

24. Гояп Ярема. Передумови до праці Михайла Грушевського «Про українську мову і українську школу». – К. 1991. – С. 7.

25. Погрібний Анатолій. Розмова про наболіле, або як би ми вчились так, як треба…К., 1999. – С. 24.

26. Ващенко Григорій. Вибрані педагогічні твори. – Дрогобич, фірма «Відродження», 1997. – С. 69.

27. Концепція національного виховання // Освіта. – 22.10.1994.

28. Стельмахович Ярослав. Українська родинна педагогіка. – К., 1996. – С. 4.

29. Ушинський К.Д. Рідне слово. Вибрані педагогічні твори: в двох томах.-К, 1983.-т. 1.-С. 123.

30. Словник іншомовних слів. – К., 1974. – С. 448.

31. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Вибрані твори: в п'яти томах. – К., 1976. – т. 2. – С. 414.

32. Сухомлинський В.О. Там само. – т.З. – С. 442–448.

33. Ващенко Григорій. Проекти системи освіти в самостійній Україні.-Мюнхен. 1957. – С.З.

34. Стельмахович М.Г. Там само. – С. 153.

35. Концепція національного виховання // Освіта. – 26. 10. 1996.

36. Конституція України.

37. Концепція національного виховання. Там само.

38. Сухомлинський В.О. Там само. – С. 414.

39. Мирний Панас. Зібрання творів: у семи томах. – К., 1971. – т. 4. – С. 505.

40. Поточний В. Невичерпна педагогічна сила. // Світло, 1992. – Кн. 7. – С. 39.

41. Поточний В. Там само.

42. Сухомлинський В.О. Там само.-т.З. – С. 568.

43. Сухомлинський В.О. Там само.-т.З. – С. 4 М

44. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: в двох томах. – т. 1.-К., 1983.-С.І06.

45. Ушинський К.Д. Там само. – С. 120.

46. Сухомлинський В.О. Виховання без покарань. – т. 5. – С. 34 /.

47. Макаренко А.С. Книги для батьків. – К., 1972. – С. 268.

48. Чирцова Надія. Забезпечити дитині психологічну підготовку до школи // Початкова школа. – 2002. – Ms 22.

49. Стельмахович М.Г Українська родинна педагогіка. – К., 1996. – С. 258.

50. Стельмахович М.Г. Там само. – С. 43.

51. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К., 1978. – С. 121.

52. Макаренко А.С. Там само. – С. 260.

53. Стельмахович М.Г. Там само. – С. 43.

54. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. – т. 2. – С. 397.

55. М.В. Вовчик-Блакитна. Підготовка молоді до сімейного життя. – К., 1984.-С. 21.

56. Макаренко А.С. Там само. – С. 311.

57. М.В. Вовчик-Блакитна. Там само. – С. 17.

58. М.В. Вовчик-Блакитна. Там само. – С. 20.

59. Молода сім'я України: проблеми становлення та розвитку. – К., 2003. – С. 9.