Дипломна робота

Проблемний підхід до вивчення фольклорних творів на уроках читання

Зміст

Вступ

Розділ І. Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі

1. Український фольклор як джерело народної мудрості

1.1 Малі фольклорні жанри як засіб виховання словом

1.2. Казка та її значення в розвитку молодших школярів

1.3 Легенди, міфи і байки у народній творчості

2. Програмові вимоги до вивчення літературних жанрів у початковій школі

Розділ ІІ. Проблемний підхід до вивчення малих фольклорних жанрів у школі.

2.1 Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрів

2.2 Пошук шляхів вдосконалення вивчення усної народної творчості

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Людське суспільство створює величні цінності матеріальної і духовної культури. Людина – не пасивний споглядач навколишнього світу. Вона змінює природу речей: перетворює пісок і глину в цеглу, зводить із цегли й каменю будинки, заводи, фабрики, одомашнює диких тварин, перетворює у високоврожайні культури дикоростучі злаки, дерева, кущі, пізнає таємниці каменю й металу і створює могутню техніку. У процесі олюднення природи людина пізнає красу творення, усвідомлює радість, яку несе в собі творче спілкування, і увічнює свої мрії про щасливий світ у витворах мистецтва.

Активно перетворюючи світ, пізнаючи його, люди постійно обмінюються думками. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Людська думка народжується, існує, розвивається в мові. Мова і мислення нерозривно пов’язані між собою, але їх не можна ототожнювати. Мислення – явище загальнолюдське, а кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності). Та сама думка по-різному передається засобами численних мов, які різняться й звуковою, і граматичною будовою, і словником. Проте, хоч як багато в світі різних мов, всі вони виникли й розвиваються в зв’язку з потребами суспільної праці, з потребами спілкування людей.

Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності. Завдяки пізнавальній функції мови ми знайомимось з найрізноманітнішими галузями науки, надбаннями світової культури, з величезним досвідом попередніх поколінь людства. Зміни в усіх сферах нашого суспільства безпосередньо впливають і на літературну освіту школярів. Інакше й бути не може, адже література – це відображене в художньому слові життя суспільства з усіма складнощами і проблемами. А тому читання книжок в системі виховання особливо гостро постало в останні роки. Соціологи, батьки, вчителі відзначають, що учні стали менше читати, частина з них вважає читання «непродуктивною витратою часу», пропонує процес читання «якось механізувати», надає перевагу екранізованим версіям творів. У дитячому читанні дорослі вбачають, перш за все, засіб духовного інтелектуального розвитку дитини, опосередкований спосіб ввести її у навколишній реальний світ, допомогти пізнати його закони.

У цьому питанні допомогу як вчителям, так і батькам слід шукати у першоджерелах культурного буття, у вивченні й опануванні духовних цінностей, які знайшли втілення у традиційній культурі та пройшли випробування часом. На сучасному етапі культурно-історичного розвитку суспільства простежується тенденція актуалізації цих цінностей, здійснення ними формуючого впливу на особистість, її самосвідомість, культурний розвиток у цілому. А шляхи розвитку національної самосвідомості пролягають нині крізь процеси усвідомлення й розуміння способу життя наших пращурів, їхніх традицій, звичаїв, обрядів, художньої культури. Без цього процес духовного відродження нації неможливий.

Сере національних духовних цінностей можна виокремити яскравий та унікальний феномен – фольклор – своєрідна художньо-філософська система, що відтворює характер зв’язків етносу з навколишнім світом на різних етапах його історичного розвитку. Він є найважливішою опорою національної самосвідомості, засобом національного виховання й соціалізації людини в народній культурі. Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, у ціннісному ядрі національної культури, бо саме у художніх образах, у системі мови, в жанровій визначеності явищ фольклору поєднались та знайшли втілення духовні засади життя, морально – естетичний кодекс, продуктивний досвід обрядової діяльності, пов’язаної з працею, родинним побутом народу. В цьому великий потенціал фольклору, відмова від якого руйнує і культуру, і суспільство, і особистість.

Фольклор – невичерпне джерело тем, ідей, образів для письменників, вчених усіх часів та епох. Найкращі твори великих поетів усіх країн взяті зі скарбниці творчості народу, незмірно глибокої, різноманітної, чистої і мудрої. Як справедливо підкреслював М.Т. Рильський: «Народна творчість – це той грунт, на якому виростають література, театр, музика і образотворче мистецтво – без якого вони б засохли». [12]

Перші записи зразків народної творчості, як вважають вчені, зробив Аристотель;крім того , прислів’я та приказки трапляються у біблійних оповідях, а в слов’янських літературах – на полях хронік та житейських описів. Народ так зафіксував їх значення: «Мудре слово глибше безодні, прислів’я гостріше голки», «Приказка у мові, як сіль у страві». [6]

Г. Сковорода радив учням обов’язково вивчати усну народну творчість, яка найповніше зберігає скарби народної мудрості. Немає жодного сумніву в тому, що вся педагогічна система видатного просвітителя свого часу була пройнята ідеєю народності. В цьому Г. Сковорода, безумовно, був предтечею таких педагогів, як О. Духнович, К. Ушинський, та багатьох інших, які також відстоювали ідею народності школи і виховання.[60]

В «Українській граматиці» І. Огієнка заслуговує на увагу дидактичний матеріал для читання й письмових вправ. Тут переважають зразки народної мудрості, особливо приказки та прислів’я, які мають морально – етичне спрямування і уособлювали багатовіковий досвід народу. Тексти підручника Огієнка переважно фольклорних жанрів: народні пісні, приказки, загадки, байки. За допомогою фольклору діти пізнають навколишній світ, вчаться бути уважними, швидко і правильно розв’язувати певні завдання, логічно міркувати. Вміле використання усної народної творчості формувало у дітей філософське світосприймання та національний менталітет.[28]

Особливу роль мови, усної народної творчості, літератури К.Д. Ушинський вбачав у справі виховання у дітей почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, його традицій, звичаїв, його мистецтва, культури, історії. У своїх працях він приділяв увагу роботі над прислів’ями і писав, що «прислів’я тим саме хороше, що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно коротше пташиного носа, є те, що дитині належить збагнути: становить маленьку розумову задачу, цілком по дитячих силах». І справді, яке б прислів’я чи приказку ми не аналізували, школярі вчаться пояснювати, чому саме так говорить народ, тобто розвивають своє уявлення; так формується усне мовлення, яке потребує логічності у викладі думок, а отже, розвиваються розумові здібності школярів. Особливо ця робота набирає глибокого змісту, коли вчитель не обмежується простим тлумаченням, а запрошує поміркувати над тим, для чого в поданих прислів’ях використано слова, протилежні за змістом.

Саме у фольклорних формах К.Д. Ушинський бачив «кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови». У фольклорі він вбачав велике значення не лише з погляду дидактики, а ще більшою мірою – з виховного, бо кожний малий жанр творчості відображає життя народу в його історичному розвитку. [59]

М. Драгоманов надавав особливого значення усній народній творчості у процесі формування особистості. Розглядаючи у зв’язку з цим проблеми дитячого читання, зокрема змісту, вчений пише: «щодо матеріалу до читання, то, звичайно, він повинен бути взятий з якомога більш близького учневі світу, а такий матеріал дасть тепер лише народна словесність, але й те, що вже надруковано містить матеріал, з якого можна скласти чудову хрестоматію». Приділяючи велику увагу принципу народності у вихованні М. Драгоманов відстоював вивчення рідної мови в українських школах, вважаючи її засобом розвитку естетичних почуттів, моральності й національної самосвідомості.[36]

Серед наукових досліджень, що стосуються даної теми, більша частина праць присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору в практиці роботи шкіл, позашкільних закладів, будинків культури та мистецтв, використання національних традицій як важливих засобів музично – художнього, морально – естетичного, творчого виховання учнів у процесі їх навчальної діяльності та дозвілля. Серед науковців можна виокремити праці М.В. Кучинського «Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів», М. Лановик «Українська усна народна творчість»,Г.В. Мільченко, Л. Осадченко, С. Савельєвої, які вивчали усну народну творчість у різних аспектах її вивчення у початковій школі. Серед збирачів фольклору: П. Чубинський, І. Манжура, Б. Грінченко, І. Франко, М. Носик, які уклали хрестоматії з усної народної творчості. [38]

Серед методистів, які займаються вивченням цієї проблеми зараз можна виділити Вікторенко І.Л., Губенко О.О., Скіпакевич О.В. Вони досліджують проблеми формування пізнавальної активності молодших школярів засобами усної народної творчості, вивчення прислів’їв, легенд і переказів на уроках української мови і читання у 1-4 класах, подають нові технології вивчення малих фольклорних жанрів і методику їх проведення.

Вивчення творів усної народної творчості у початковій школі має важливе виховне значення. Вони містять великий запас моральних принципів, якими повинна користуватися людина у своєму житті; невичерпне джерело народних традицій, звичаїв, які наповнені естетичним принципом. Твори народного фольклору розповідають про життя і побут нашого народу у різні історичні періоди. Саме це повинно формувати у дитини любов до Батьківщини, до рідної мови і виховувати бережливе ставлення до природи, до людей, сприяти розвитку розумових здібностей дітей, формуванню особистості школяра.

Об'єктом дослідження є усна народна творчість у процесі навчання і виховання школярів.

Предметом дослідження є шляхи вдосконалення вивчення малих фольклорних жанрів у початковій школі.

Проблема дослідження – підвищення продуктивності вивчення усної народної творчості у навчанні молодших школярів шляхом впровадження нових підходів до їх використання.

Мета дослідження – вивчення ефективності використання усної народної творчості на уроках у початкових класах і впровадження оптимальних методів щодо їх використання на практиці в школі.

Завдання дослідження:

Вивчити історичні аспекти походження фольклору та процесу його розвитку.

Проаналізувати та узагальнити практику передових учителів, методистів щодо використання творів усної народної творчості.

Висвітлити типові недоліки у діяльності вчителів та учнів під час вивчення малих літературних жанрів.

Експериментально перевірити вплив усної народної творчості на школярів, зробити якісний аналіз одержаних результатів.

Розділ 1. Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі

Український фольклор як джерело народної мудрості

Усна народна творчість або фольклор (від англійського слова folklore - народна мудрість), - складова художньої культури народу, його неписана словесність. Вивченням її займається спеціальна філологічна дисципліна -фольклористика. Водночас за своїм змістом і характером поширення та функціонування усна народна творчість тісно пов'язана з різними ділянками побуту, є складовою народної традиційно-побутової культури, а отже, належить і до предметної сфери етнографії.

Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину з її першопочатків, з часів виникнення мови. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, як і примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами.[1; 26]

Регулярні записи творів усної словесності почались лише у ХVIII-XIXст. Тому багато архаїчних верств фольклорної традиції втрачено. Але збережений матеріал, що записаний пізніше, багатий численними змістовими, образними елементами глибокої давнини. У різних жанрах українського фольклору, особливо обрядового, казкового,дослідники простежують відгомін побутово-звичаєвих відносин родового ладу, історичних подій часів Княжої Русі, багатовікової боротьби українського народу проти чужоземного уярмлення за свободу і незалежність. Найбільшою мірою твори фольклору відображають важливі події, характерні аспекти, явища суспільно-політичного і соціального буття, побуту народу, його переживання, настрої, сподівання саме того часу, коли ці твори збиралися, записувалися з живого народного побутування.[24]

Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов’язане з обрядами, звичаями, трудовими заняттями, дозвіллям, він існує як вираз естетичної потреби і певних переживань та настроїв. У цьому процесі відбувається і власне творення фольклору. Воно бере початок від певних творчо обдарованих індивідуальностей, імена яких втрачені у минулому. Тільки в деяких випадках народні легенди чи писані джерела зберегли прізвища авторів поодиноких пісень.

Однією з характерних ознак фольклору є анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення - додавання "до чужого прекрасного свого кращого".

Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів'їв.

Варіантність як одна з головних ознак фольклору стосується всіх його родів і видів: віршових, поетичних і прозових, оповідних.

Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, як імпровізаційність, тобто співтворчість у процесі виконання. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, додає своє - імпровізує.[26]

Ще однією специфічною особливістю фольклору є його усність - усна форма творення, побутування, синхронна і діахронна передача, тобто поширення творів фольклору в певний час і його різночасова передача від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам'ять. Саме в пам'яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксується весь багатоплановий обсяг фольклорної інформації, її сюжети, тексти, форми.

Отже, характерними особливостями усної народної творчості, що відрізняють її від інших ділянок народної культури і, зокрема, від такої спорідненої з нею сфери художньої словесності, як література, є усність і значимість пам'яті у творенні, побутуванні й передачі фольклорних творів, колективний характер народної творчості, а отже, й невизначеність індивідуального авторства - анонімність, пов'язаність побутування і розвитку з певними народними традиціями, усталеними стереотипами, естетичними нормами, формами тобто традиційність у поєднанні з поповненням у процесі виконання додатковими елементами - імпровізаційність, чим у свою чергу зумовлюється і така специфічна риса, як різноманітність текстів, мелодій більшості фольклорних творів - їх варіантність.[57]

Залежно від розмаїття змісту і формальних ознак багатогранний і багатоплановий національний фольклорний масив класифікується за типами, родами, видами. Український фольклор складається з двох великих підрозділів: поетичного (віршового), що найяскравіше виражений у пісенності, прозового, що об'єднує різні оповідні види художньої народної творчості: казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.

Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього різновиду українського фольклору є віршована форма. Він складається з різних видових груп. Це передусім народні пісні. Вони опубліковані у численних збірках українських народних пісень. За походженням, змістом, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними.

Календарно-обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, літнього - купальські, жниварські пісні.

Колядки і щедрівки - величальні пісні, які своїм корінням сягають глибокої передхристиянської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння. Багата урочистість, обрядовість і пов'язані з цим святом звичаї і вірування в християнський час були значною мірою перенесені на Різдвяні свята, Новий рік, аж до Богоявлення.

З давніх-давен зберегли народні колядки і щедрівки свою магічно - побажальну сутність, величальний пафос. Звичаєм народного колядування охоплювалися всі члени сім'ї. Окремі колядки адресувалися господареві, господині, хлопцеві, дівчині, малим дітям.[1]

У наш час з'явилися колядки та щедрівки, які ґрунтувалися на біблійних сюжетах. У них йшлося про народження, життя, муки і смерть Христа.

Народні звичаї і обряди, пов'язані з весняним пробудженням природи, супроводжувалися співом, іграми і хороводами, що мають в Україні загальну назву -веснянки.

Веснянки та гаївки зберегли давній хоровий та ігровий характер. Вони виконувалися разом з іграми, поділом на хори, які переспівувалися між собою; часто пісні хору перепліталися прозовими діалогами, супроводжувалися багатою мімікою, жестами.

Купальські пісні були поєднані з обрядами, приуроченими до літнього повороту Сонця, розквіту природи, буяння зелені. У купальських піснях йдеться про розпалювання обрядового вогнища і перестрибування через нього, сплітання вінків і пускання їх на воду, палення і топлення купальського деревця, молодіжні ігри.

Сімейно-обрядові пісні - це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті.

До обрядового фольклору належать також різні приповідки, традиційні прозові формули, побажання, промови. Але основне його багатство становлять пісні.

Необрядові пісні - це друга велика група поетичного фольклору. До них належать народні думи, історичні пісні, балади, соціальне - побутові, ліричні пісні з особистого і родинного життя, жартівливі й танкові пісні, колискові й дитячі, набожні пісні.

Пісенний фольклор відображає традиційне піклування людей про дітей, їх виховання. Воно виявляється в численних колискових піснях і забавлянках, які виконуються для дітей дорослими, а також у піснях і приспівках, що їх співають самі діти. Сюди належать і р ігрові дитячі пісні та вірші (заклички, примовки, лічилки, скоромовки).[15]

Прозовий фольклор. Однією з найважливіших складових фольклорної прози є казки. Вони сягають своїм корінням міфологічної свідомості давньої людини. Оповідання , які називаємо казковими, трактувалися нашими далекими предками так, як їх сьогодні сприймають діти, - вважалися реальністю. Упродовж століть казкові сюжети передавалися від народу до народу, набуваючи на конкретному національному ґрунті власного забарвлення і зазнаючи змін. Народні казки поділяються на три групи:

казки про тварин, в яких головними дійовими особами
виступають тварини.

чарівні, героїко-фантастичні казки про надзвичайні події, предмети і уявних людей, велетнів, силачів їх своєрідне походження, пригоди, різні перетворення.

побутові казки, присвячені різним подіям родинного і громадського побуту.

Легенди і перекази становлять другу велику частину фольклорної прози. Легенди за змістом подібні до фантастичних казок: у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент.

Перекази - це народні оповідання про історичні події й особи. Від легенд вони відрізняються тим, що в них меншу роль відіграє фантастика і оповідь має здебільшого реалістичний характер, оперта на історичні факти.

З переказами споріднені усні народні оповідання - короткі оповіді здебільшого у формі повідомлення, спостереження оповідача, спогаду про незвичайну пригоду, зустріч, повчальну історію. [48]

Проміжне місце між поетичним і прозовим фольклором займають короткі народні влучні вислови - афоризми, які в образній, зручній для запам'ятовування формі передають глибокі й цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.

До них належать прислів'я і приказки, загадки, формули побажань, привітання.

Прислів'я і приказки - стислі крилаті вислови, в яких сконцентровано життєву мудрість і філософію народу. Своїм мовним багатством і змістовим розмаїттям українські прислів'я і приказки охоплюють усі сторони життя людини, її погляди на світ, суспільні явища, громадські та родинні взаємини.

Загадки (від слова «гадати» - думати, розмірковувати) - дуже давній і розповсюджений вид народної творчості. Це стислий вислів віршем або ритмізованою прозою з дотепним запитанням, відповідь на яке міститься в образних натяках на нього.

Образним художнім мисленням позначені різні словесні формули привітання, прощання, що здавна були неодмінним компонентом побуту, взаємин, звичаїв і обрядів українського народу, відбивали його морально - етичні засади і рівень духовності.[33]

Малі фольклорні жанри як засіб виховання словом

Українці, як соловейки - співучий народ. Кажуть, де три українці, там цілий хор. Споконвіку наші предки мали хист до співу. Ще змалку знали вони багато пісень. Спочатку мама співала над колискою немовляти колискові пісні, які пам'ятаються все життя. Після того, як маленька дитина вчиться робити перші кроки, вчиться плескати в долоні, з нею розучують пісеньки - забавлянки. Люблять діти і заклички та примовки. Народна пісня - це невеликий усний віршований твір, що співається. За змістом інколи вони нагадують казки, а природні явища та рослини у них можуть бути зображені як живі істоти Колискова - це пісня материнської душі й любові, ласки й неповторної ніжності. Із колискової народжувалися всі інші пісенні жанри. Бо тільки той, хто виростав під мамину пісню, здатний примножувати невмирущу пісенну народну творчість. Біля колиски, плетеної лози або різьбленої із дерева, творилася найбільша таїна людського буття.

Надзвичайна ліричність колискової здавна привертала увагу письменників, діячів культури, вони збирали, записували і друкували колискові. Учені різних країн неодноразово доводили, що діти, які виховуються під спів і казку матері, мають розвинені естетичні почуття, лагідну вдачу і добрий розум. [41]

Колискова пісня - є особливим діалогом між матір'ю і дитиною, підказаним серцем. Кожна мати вносить щось і в ритміку, і в мелодію, що підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів - закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яке може заспокоїти і приспати дитину.

Колискові пісні мають чітко окреслену тематику і функцію, вони призначені для одного слухача - дитини і мають одного виконавця - матір чи близьку людину. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю і дитиною, відбиваються у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якими ланками підступає до колисочки пухнастий, вуркотливий котик, голуби, ластівочки, фантастичні Сон і Дрімота. Колискові пісеньки є першими уроками прилучення малюків до моральних цінностей, сприймання музичного ритму. [20]

Колискові пісні - жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов'язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них немає складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети, порівняння (золотенькі бильця; білий, як лілея). Всі інші засоби спрямовані на створення специфічної звукоритмічної оболонки твору, яка навіває дитині сон. Основним її виразником є мелодія, яка відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколисати. [58]

Жанрів дитячого фольклору, які перейшли із репертуару дорослих, але побутують паралельно у різних вікових групах, є дитячі колядки і щедрівки. Вони суттєво не відрізняються від усталених зразків цих жанрів календарної обрядовості. Адресовані господарям дому як ритуальні величання, вони є побажаннями здоров'я, щастя, багатства. Діти виконують пісенні і віршовані величання, як правило, близьким родичам.

На відміну від колядок і щедрівок, виконуваних дорослими, вони, як правило, жартівливого характеру, а іноді з іронічним відтінком. Висловлюючи побажання господарям, діти, у залежності від стосунків з ними просять винагороди за колядування.

Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі перевдягненої Маланки, кози, ведмедя. Цікаво, що про козу складено таку приповідку - « Де коза ходить, там жито родить, де коза рогом, там жито стогом».

Щедрували в новорічну ніч переважно дівчата. У перший день Нового року одержували право колядувати діти: вони ходили по хатах із «засівалками» чи «посипалками». [6]

Лічилки - невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників. В основі багатьох лічилок лежить лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм (одіян, двіян, тріян), слів позбавлених з сенсу (ені-бені, калякі, шмакі).

Сюжетні лічилки - сучасніші за походженням, вони є звичайними віршиками на різні теми:

Раз, два, три, чотири,

Козі дзвоника вчепили,

Коза бігає, кричить

Просить дзвоник відчепить.

Отже, лічилка - віршик із лічбою, за допомогою якого діти перед грою визначають ролі окремих гравців. [15]

Дитячі ігри - трансформовані, спрощені варіанти народних ігрищ, які первісно мали ритуальне значення. Вони становлять єдиний жанр дитячої драматургії, тобто вид творчості, де люди грають ролі відповідних персонажів, імітуючи їхні рухи, мову і вчинки.

Ігри бувають дуже різноманітними:

хороводні драматичні ігри (« Просо », « Мак »)

драматичні мініатюри з імітацією вчинків та поведінки
звірів, птахів (« Шуліка », «Котик і мишка »)

суто спортивні ігри («Хованки», естафети).
Жодна дитяча гра не обходиться без лічилок. Тому вони дуже часто використовуються під час змагань, ігрових уроків, щоб визначити черговість виступу тієї чи іншої команди, групи, окремих учнів. [58]

Котилася торба з високого горба,

А в тій торбі хліб-паляниця.

Кому доведеться той буде журиться.

Своєрідним художнім жанром народної творчості є скоромовки – невеликі прозові або віршовані твори, побудовані на алітераціях. Специфіка творів полягає у тому, що вони повинні вимовлятися дуже швидко. Це надає їм ігрового характеру. За змістом вони подібні до небилиць, бо поєднання співзвучних слів не завжди має логічний зв'язок. Діти сприймають скоромовки як своєрідну гру, розвагу. Тексти легко запам'ятовуються, бо римовані або ритмізовані. Народна педагогіка здавна використовувала скоромовки як засіб розвитку мовного апарату дитини, постановки правильної артикуляції звуків. Зміст скоромовок нескладний, пов'язаний з повсякденним життям людини, природою, близький і зрозумілий дітям.

Скоромовка - жартівливий вислів, спеціально складений із важких для швидкої мови слів, за допомогою якого можна розвивати свою мову і кмітливість. «На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль», «Хитру сороку піймати морока, а на сорок сорок - сорок морок». [17]

Загадка - стислий опис предметів і явищ, які треба впізнати, відгадати, виявляються народна спостережливість, дотепність і фантазія.

У загадках наявний елемент гри, а тому цим жанром захоплюються діти. Загадки розвивають кмітливість, увагу, стимулюють уяву, допитливість, спостережливість дитини при вивченні явищ природи, навколишнього оточення, трудової діяльності людини, тому мають велике етнопедагогічне значення.

Загадка – народний твір, який з’явився ще задовго до того, як люди навчилися читати й писати. З давніх-давен до загадування й розгадування загадок ставилися відповідально. У наш час загадки є одним з видів розваг, але ця розвага має серйозний підтекст.

Діти легко запам’ятовують і завчають напам’ять віршовані рядки, і захопившись грою, дитина навіть не помічає, що вчиться. Короткі віршовані твори приваблюють дітей співзвуччям. А це значно допомагає оволодіти рідною мовою.[2]

Загадка – це дуже корисна вправа для розуму дитини. Вони розвивають абстрактне мислення, кмітливість. Загадки інтригують дітей та стимулюють їхню фантазію. Із задоволенням діти слухають і розгадують загадки на рими. Віршовані загадки збагачують знання учнів, розвивають, виховують в них любов до рідної мови; розширюють уявлення про навколишній світ. Використання цих різноманітних віршованих вправ і загадок сприятиме всебічному розвитку дітей.

Назва «загадка» походить від слова гадати, думати. Невеликий фольклорний твір в іномовній формі описує предмет, котрий слід назвати. Тут широко використовується метафора, алегорія, уособлення, метонімія, порівняння. Загадка дає багато можливостей для мовного розвитку дітей, для прилучення їх до словесної художньої творчості. У наш час загадка використовується з виховною метою, для розвитку в дітей кмітливості, уміння зіставляти, у звичайному бачити прекрасне, привабливе, гарне і таємниче.[33]

Тематика загадок надзвичайно різноманітна. Найбільше серед них творів про явища природи: зміну дня і ночі(«За лісом, за пралісом золота діжа сходить»), пори року та явища з ними пов’язані («Без рук, без ніг, а малювати вміє»), рослинний і тваринний світ («Без вікон, без дверей повна хата людей»). Такі загадки образно, поетично розповідають про навколишній світ, виховують спостережливість.

Визначаючи педагогічну цінність загадок, К.Д. Ушинський писав: «Загадки я вміщую не для того, щоб дитина відгадала саму загадку …, а для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказану можливо, вчителем, до загадки і дати привід до цікавої та корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича й цікава для неї загадка заляже міцно в її памяті, приєднуючи до себе й усі пояснення, до неї прив’язані».

Отже, загадки – то справжні перли народної мудрості, коштовні згустки думки і почуттів, що хвилюють розум та уяву людей. [35]

У молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки дитини, починає формуватися громадянська спрямованість особистості. Ось чому так важливо вміло організувати систему роботи, щоб кожна дитина могла брати творчу участь у розвитку рідної культури, а через неї – загальнолюдської.

У прислів’ях виражений життєвий досвід, узагальнена народна мудрість. Прислів’я – не минуле, не старовина, а живий голос народу : народ зберігає у пам’яті тільки те, що йому необхідно сьогодні і потрібно буде завтра. Прислів’я створюються всім народом тому виражають колективну думку. Народні прислів’я легко запам’ятовуються завдяки грі слів, різним співзвуччям, римам, ритміці.

Близькі до прислів’їв приказки. Відрізняються лише тим, що у приказках немає висновків, повчань, які є у прислів’ях. Приказка тільки натякає на висновок. Прислів’я – це поширене повне речення, а в приказці висловлюється незакінчена думка. Приказка дає дотепну оцінку події, вчинкам людини, але тут нема повчань, висновків. [16]

У прислів’ях та приказках всі слова вжиті переважно у прямому значенні, як ось : «Вік живи – вік учись». Та все ж багато з них мають переносне значення, людям на здогад: «Порожня бочка гучить, а повна мовчить». Звичайно, з порожньою бочкою народна мудрість порівнює людину, яка багато говорить, а все це непотрібне; а з повною – ту, яка мовчить, виважує кожне слово, щоб воно було мудре і лагідне.

У прислів’ях і приказках використовуються різні художні засоби: метафори («Заздрість - здоров’я з’їсть»), порівняння («Повертається, як ведмідь за горобцями»), епітети («Від теплого слова і лід розмерзається»). Прислів’я та приказки не мають чітко визначеної будови. Тут можливе римування слів та ритміка: «Хто людей питає, той розум має». Та в більшості прислів’їв це звичайна прозова мова, в якій головну роль відіграє не форма, а зміст. Кожне прислів’я чи приказка – утвердження народної мудрості, наказ прийдешнім поколінням,добра порада.[20]

Походження прислів’їв і приказок таке ж давнє, як і мовлення людини. У глибоку давнину їх ще називали приповідками, пословицями. Глибокий зміст прислів’їв і приказок, їхня мудрість, стислість, високохудожня форма завжди привертали і привертають увагу письменників. Вони збирають їх, записують і використовують цей вид усної народної творчості у байках, оповіданнях, поезії, тощо. [57]

Прислів’я та приказки збагачують наше мовлення, роблять його образним, яскравим. За змістом їх можна об’єднати у певні тематичні групи:

про Батьківщину

про природу

про навчання і розум

про працю

про здоров’я

про дітей і батьків

про родину – сім’ю

про правду і кривду

про добро і зло

про честь і совість

про дім і господарство

про взаємність

про вдячність

про молодість і старість

1.2 Казка і її значення у розвитку молодших школярів

З давніх-давен великою популярністю у дітей користується казка. Казка – це прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені за допомогою вигадки, фантастики. Назва казка походить від слова «казати». Дійсно, у казках народ «розказав», розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю, споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів.

Шліфуючи казку протягом століть, народ довів її форму до витонченої довершеності. Мова казок барвиста й образна, в прозову розповідь органічно вплітаються пісеньки, примовки, віршований текст.

Для багатьох письменників казки служили невичерпним джерелом народної мудрості, зразком художньої досконалості, ставали основою для самобутніх літературних творів.

Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла і розвивалась як твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна більшість казок завдяки своїй доступності перейшла до дитячого фольклору. З’явилися і казки, складені спеціально для дітей. [26]

У казках, як одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці, високих моральних якостей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей, розвивала в них художній смак, творче уявлення, любов до рідного слова.

К.Д. Ушинський писав про казки: «Багато з них, очевидно, народом перероблені або складені навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто – небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу… Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою». [42]

За тематикою, образами, художніми особливостями, рівнем застосування фантастики казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин, героїчно-фантастичні, соціально-побутові. Для дітей молодшого шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.

Казки про тварин виникли дуже давно. Як і дитячі пісні, календарна поезія, вони значною мірою пов’язані з працею, життям і побутом людей. Тема їх – здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі за обсягом, казки цієї групи лаконічно й дотепно розповідають про звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Так, Вовк найчастіше сильний, жорстокий, проте незграбний і не дуже розумний; Ведмідь – сильний, працьовитий, настирливий, добрий, вайлуватий; Лисиця – гарна й розумна, проте хижа, підступна й брехлива; Заєць – полохливий, проте часом винахідливий і спритний; Кіт – сміливий, хоробрий, справедливий, тощо.

Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин. Цьому, як зазначає І.Я. Франко, сприяє висока художність казок, яка допомагає просто й доступно показати дітям правду життя.

Чарівні, або героїчно – фантастичні, казки – це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова, суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок – перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів, соціальної справедливості. Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів краси, людяності, мудрості, майстерності. Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення. Так, Царівна-жаба перетворюється на красуню; Кривенька качечка – на гарну й працьовиту дівчину, а потім знов на пташку. Герої – це велетні, красені або маленькі на зріст, зовні нічим не привабливі, проте дуже сильні й умілі люди. Позитивні герої чарівних казок за дуже короткий час здобувають перемогу над ворогами, будують чудові палаци, мости й цілі міста, змінюючи навколишній світ, долають величезні відстані, тощо.

У фантастично-героїчних казках діє також чарівне оточення персонажів, яке допомагає або ж, навпаки, шкодить їм. Обов’язковим атрибутом героя-воїна є чудодійна зброя і бойовий кінь, наділений фантастичними можливостями. Саме в чарівних казках ми зустрічаємо розповіді про чоботи-скороходи, килим-літак, скатертину-самобранку, баранця, що розсипається грішми, тощо. Сили природи теж допомагають людині у її справедливих ділах і боротьбі: яблуня годує цілющими яблуками, вода заліковує бойові рани, звірі допомагають долати ворогів.

Чарівні казки широко популярні серед школярів молодшого шкільного віку( «Царівна-жаба», «Золотий черевичок», «Котигорошко», «Ох» та інші.). Вони навчають їх любити Батьківщину, виховують на кращих народних ідеалах, розвивають творче мислення, сприяють естетичному вихованню.

Серед соціально-побутових казок умовно можна виділити дві групи: власне побутові й соціально-побутові.

Побутові казки розповідають про позитивні якості людського характеру, засуджують неробство, базікання, нечесність. Вони змальовують родинні відносини, побут і працю людей, їхні звичаї, умови життя. Побутові казки – це здебільшого гумористичні твори, герої яких часто потрапляють у кумедні ситуації («Язиката Хвеська»). [57]

Соціально-побутові казки майже позбавлені фантастики, близькі до оповідань, новел, анекдотів. Характеру казковості їм надає дотепна вигадка, гротеск, карикатурне зображення реальних явищ. Персонажі, що діють у соціально-побутових казках, розмежовані на дві групи: позитивні – селяни, робітники, бідні наймити, солдати, діти; негативні – представники експлуататорських класів, служителі релігійного культу. Народ у цих творах висміює експлуататорів, зображує їх людьми пихатими, проте обмеженими, нетямущими, аморальними, скупими і зажерливими («Розумниця»).

Знайомство дітей молодшого шкільного віку з казками різних типів збагачує їхній розум, розвиває творче мислення, уявлення, мову, готує до сприймання курсу літератури у старших класах.[14]

1.3 Легенди, міфи і байки у народній творчості

Друга частина «Читанки» для 4 класу розпочинається новим розділом « Міфи народів світу». Його зміст розширює і збагачує уявлення і знання молодших школярів про жанри усної народної творчості, розкриває світ фантазії і вірувань наших пращурів. У кожного народу з прадавніх часів збереглися оповіді, у яких віддзеркалилася первісна уява людини про світ, які згодом назвали міфами( від грецького - «слово», «переказ»). Розповідають вони про те, як було створено Всесвіт, Землю, пояснюють різні явища природи, а головне - стверджують, що все на світі залежить від волі богів, які не тільки дбають про людей, але й вимагають від них за це доброї поведінки. [43]

У багатьох міфах ідеться про героїв, котрі нарівні з богами боролися зі злом. Один і той самий міф - про якогось бога чи героя - виникав у різних народів. І не тільки тому, що одне плем'я могло запозичити його в іншого. Річ у тім, що різні народи жили в схожих умовах тривалий час, майже однаково розвивалися. Минали століття. І міфи поступово перетворювалися на казки, у які охоче вірили тільки діти. Проте, для нас, попри усну неправдоподібність цих історій, міфи - це ще й твори, у яких нереальне, вигадане переплітається з дійсним, історично правдивим.

Отже, для міфологічних сюжетів характерним е інтернаціоналізм, бо створення міфів - неминуча сходинка розвитку кожного народу, який в емоційній формі відображає досвід пізнання природи, людей, минулого. Вчені вважають міфи історичними коренями розвитку фольклору і літератури.

Міф (з грецької - слово, розмова, переказ, розповідь) стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події або фантастичне оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Він передає уявлення давніх народів про світ, явища природи чи людську долю, [34]

Ще одним із жанрів усної народної творчості, що вивчається у школі, є легенди. Вони відрізняються від казок насамперед посиланням на імовірність зображуваного. Основу легенд становлять вигадка і фантастика. На відміну від казкової фантастики, у легендарну вигадку вірили як у можливу.

Легенда - народний переказ про життя якоїсь особи чи надзвичайну подію, оповитий фантастикою, казковістю. У давнину легендами називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги із житія святих. Ці книги призначалися для обов'язкового читання ченцями, служителями культу.

Легенди записані у численних фольклорних збірниках, використовуються письменниками, художниками, кіномитцями. І сьогодні люди продовжують створювати нові легенди, оскільки й на даному етапі розвитку науки людину оточує чимало дивовижного, недостатньо аргументованого. Із сучасних легенд найвідоміші численні розповіді про літальні тарілки, випадки із людьми, які важко пояснити науково. Легенди посідають почесне місце у вселюдській скарбниці духовної культури. [48]

Байки , як і казки, входять у наше життя ще в ранньому віці, ще задовго до того, як ми вперше переступимо поріг школи. І чим раніше дитина відкриє для себе чарівний світ казок ( а байку вона в цей час сприймає як казку), тим багатшою вона зростатиме, впевненіше й могутніше розкриватиметься її талант, поглиблюватиметься пізнання навколишнього світу, збагачуватиметься пам'ять, повноцінним стане її суспільне буття. Щедрішою стане в житті і на добро, і на правду, і на красу.

Діти залюбки читають твори Л. Глібова та Є. Гребінки, класиків української байки, з великим захопленням вивчають байки І. Крилова, крім цього, жанрові особливості байки дають можливість дітям глибше усвідомлювати суть та своєрідність прийомів літературного аналізу твору. Учні початкових класів поступово засвоять поняття алегорії, звернуть увагу на повчання в байці, її дидактичний характер. Під час аналізу байки легше вивчати такі складні поняття, як узагальнення, типовість характеру. [21]

Первісна байка була видом усної народної творчості. Її створював народ, вона переходила з уст в уста, змінювалась, удосконалювалась, як і кожний вид фольклору. Уже у VIII-VII ст. до н. е. жила певна байкарська традиція в грецькій літературі. Байку зустрічаємо в літературних творах окремих письменників, правда спочатку не як самостійний твір, а як майстерно вплетену розповідь в основну канву твору.

Зародження долітературної байки вчені відносили до VI ст. до н. е., тобто до часів Езопа. Але зараз відомо, що байка існувала задовго до Езопа, більше як на тисячоліття раніше. Коли у наш час, у перші роки XX ст., вчені прочитали клинописні шумерські дошки, то виявилося, що частина сюжетів байок, які приписують Езопу, були відомі ще шумерійцям в III – IІ ст. до н. е. Зароджувалася байка на твердих підвалинах фольклору кожного народу, міцно переплітаючись з казками про тварин, щедро вбираючи в себе прислів’я і приказки, аполог і притчу, багату і яскраву мудрість народу. З фольклору бере свій початок літературна байка, звідти постійно черпає свою життєдайну силу і наснагу.[36]

Байка – невеликий віршований твір алегоричного змісту, в якому люди зображуються в образах тварин, комах, рослин, речей і птахів. Вона складається з двох частин: моралі і фабули. У фабулі міститься зміст байки – короткий, динамічний та драматичний. Зміст наштовхує читача до повчального висновку. Тож автор і закінчує байку таким виховним висновком, здебільшого афористичним. Цю частину байки називають мораллю. У байці «Чиж та Голуб» мораль містить слова: Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся.!

Свій довгий шлях розвитку пройшла і українська байка. Вона тісно пов’язана з прислів’ями і приказками, які народжувались, відштовхуючись від влучного висловлювання народного творця, або самі ставали джерелом, з якого виростала байка.

На Україні у XVII-XVIIIст. виходить збірка Г. Сковороди «Басни харьковские», до якої увійшли тридцять прозових творів. Байка Сковороди, як і байка Езопа, прозова, але має дещо іншу форму. На відміну від старогрецького байкаря, він подає першою фабульну частину – розповідь, досить таки коротку, а мораль порівняно велику, інколи в кілька разів більшою за фабулу. Теми для байок Г. Сковорода черпав із життя, яке знав глибоко і досконало у своїх творах він викривав паразитичне життя поміщиків, чиновників, всіх тих, хто був охоплений жадобою наживи і збагачення. [60]

Українська байка піднялася на вищий ступінь з виходом у світ збірки Є. Гребінки «Малороссийские приказки» 1834 року. Найвищого свого розвитку у XIX ст. вона досягла у творчості Л.І. Глібов.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них.

1.4. Програмові вимоги до вивчення малих літературних жанрів у початковій школі

Усна народна творчість виникла за багато століть до того, як розвинулася писемна література. До неї увійшли твори різних жанрів: пісні, загадки, прислів'я, приказки, лічилки, мирилки, дражнилки, забавлянки і казки .

Кожний із цих жанрів має свої особливості, а всі разом вони складають духовну культуру наших предків, яку ми повинні вивчати. Бо недарма говориться: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Завдяки образності, афористичності, глибокому змісту перлин народної творчості, їх високій мудрості вони з давніх-давен були улюбленими в народі і бережливо передавалися з покоління в покоління. Як неписаний моральний кодекс, як принцип народної педагогіки, як самобутність самого життя - таке значення мали малі жанри у формуванні характерів і почуттів молодого покоління. Завдяки цьому виду народної творчості учні дістають уявлення про багатство мови, розвивають своє образне мислення, естетичні почуття.[18]

Навчальний предмет «Читання» - багатофункціональний. У процесі його вивчення здійснюється мовленнєвий, морально-естетичний, літературний, інтелектуальний розвиток школярів, виховується дитяча особистість. Під час читання формуються ставлення дитини до навколишньої дійсності, її громадянська позиція, збагачуються почуття, розвивається творча уява, значною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодшого школяра.

Зміст читання визначається на основі таких принципів: тематично – жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого.

Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів жанрово-родові форми художніх, науково-пізнавальних, фольклорних творів української та зарубіжної літератури, періодики, довідкової літератури. Тематика і зміст творів відображають різні сторони життя і діяльності школярів, розширюють їхній світогляд, уточнюють і збагачують знання, сприяють засвоєнню найважливіших загальнолюдських цінностей, вихованню найкращих почуттів: любові до рідної землі, мови, природи, доброти, шанобливого ставлення до батьків, людей старшого покоління, національних традицій українського народу.

Літературознавчий принцип передбачає введення до системи підготовки дитини-читача елементарних літературознавчих уявлень і понять. Він реалізується в процесі практичного елементарного аналізу літературного тексту. Впровадження цього принципу передбачає усвідомлення учнями на практичному рівні таких понять, як тема, ідея, жанрові особливості твору, його персонажі, засоби художньої виразності. [37]

Під час навчання молодші школярі ознайомлюються зі значущими одиницями художніх текстів, оволодівають практичними уміннями впізнавати, розрізнювати та називати окремі літературні жанри: казку, оповідання, вірш, байку, малі фольклорні форми (загадку, прислів’я); ігровий фольклор (скоромовка, лічилка).

У 2 класі у змісті навчальної програми передбачені для вивчення такі форми усної народної творчості, як загадки, скоромовки, лічилки, дитячий ігровий фольклор, казки про тварин, прислів'я та приказки. Учні мають усвідомлювати жанрову специфіку творів - впізнавати і називати жанр твору. Ознайомлюються із зразками дитячого фольклору, поезії, розучують і відтворюють їх в ігровій формі, з опредмечуванням змісту, ілюструванням, ліпленням, інсценізацією.

Другокласники ознайомлюються з найпростішими жанровими особливостями казки на матеріалі казок про тварин, оскільки вони є найпростішими і найдоступнішими для сприймання і розуміння порівняно з іншими видами. Героїко-фантастичні казки, які мають складнішу будову, більші за обсягом, складаються з багатьох епізодів, відзначаються особливою вигадливістю, містять потужний фантастичний елемент, доцільно починати вивчати з 3 класу. [43]. У 3 класі коло читання розширюється за жанрами і персоналіями, охоплюючи доступні, цікаві для цього віку твори. Із усної народної творчості починають вивчатися такі малі фольклорні форми, як народні дитячі пісенні ігри, лічилки, народні усмішки, чарівні казки, легенди, народні пісні. У 4 класі до цього переліку додаються соціально-побутові казки, притчі, народні пісні, міфи про створення світу і людей. Коло читання розширюється і систематизується шляхом упорядкування і узагальнення знань про раніше відомі жанри і авторів, а також залучення нових жанрів, творів. Учень має розрізняти казку народну і літературну, знає назви, сюжети 6-7 фольклорних казок, знає напам’ять і розуміє зміст прислів’їв, вміє вживати їх у життєвих ситуаціях. [37]

Проаналізувавши підручники початкової школи з української мови і читання, можна побачити, що найчастіше зустрічаються прислів'я та приказки, загадки. Вони часто використовуються на уроках для закріплення вивченого матеріалу, при актуалізації опорних знань учнів і вивченні нової теми. Рідше можна зустріти лічилки і скоромовки, колискові пісні ( лише у 2 класі).

Мета вивчення цих творів - сформувати у молодших школярів елементарні уявлення про усну народну творчість як особливу форму народного мистецтва, збагатити і певною мірою систематизувати розрізнені знання і враження від прочитаних творів. Ознайомлення учнів з різними жанрами усної народної творчості сприятиме глибшому усвідомленню змістових і образних засобів творів, вихованню почуття справедливості, доброти, любові до рідного краю, розвитку мовного чуття, збагаченню словника влучними висловами.[30]

РОЗДІЛ ІІ Проблемний підхід до вивчення фольклорних жанрів у початковій школі

2.1 Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрів у школі

Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Провідними темами програм і підручників з читання для всіх класів є: усна народна творчість, твори письменників-класиків та сучасних письменників, в яких зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами.

Робота над легендою, переказом

Серед етнічних жанрів фольклору, в яких ідейно-художніми засобами особливо яскраво відображена історія нашого народу, його світогляд і поетична культура, значне місце належить легендам і переказам. І тепер в Україні, мабуть, не знайти такого міста чи села, де б в людській пам'ятні не зберігалися чудові фантастичні історії про конкретних героїчних осіб, які там діяли, або реалістичні художні оповідання про них. З покоління в покоління передаються міфологічні розповіді про певні місцини, ріки, озера, ліси, гори, долини та історичні згадки про визначні події, що тут відбувалися.

З драматичністю людської долі пов'язані у фольклорних оповіданнях поява багатьох тварин, птиць, рослин. Побутували і досі побутують в Україні творчо переосмислені народом біблійні оповідання. Усі ці оповіді, що є правдивими, але містять елементи фантастики, і є легендами і переказами. [49]

Легенда - народне сказання або оповідання про якісь події чи життя

людей, оповите казковістю, фантастикою.

Переказ - це невелике усне оповідання про визначні історичні події та їх героїв.

Звідси випливає, що легенди і перекази доступні для сприймання учнів 3 і 4 класів. У підручниках з читання пропонуються легенди і перекази про героїчне минуле нашого народу, про походження назв міст, птахів, рослин, а також біблійні легенди. У них міститься значний пізнавальний і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе і нещастя людей, дізнаються про традиції української народу, про рослинний і тваринний світ.

Легенди за змістом подібні до фантастичних казок; у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент. Але сюжети легенд більше, ніж казкові, зорієнтовані на достовірність зображуваного. Багато легенд ґрунтується на біблійних сюжетах (про створення світу, перших людей, про Ісуса Христа, Божу Матір, пророків, апостолів, святих). Тому перед вивченням легенди дітей треба ознайомити з тими чи іншими біблійними іменами, сюжетами, подіями. Наприклад, перед вивченням легенди "Суд Соломона" дітям потрібно розповісти, що Соломон був найрозумнішим царем, сказати дещо про його правительство.

Значна частина сюжетів легенд походить від давніх міфологічних вірувань і уявлень. Це можуть бути легенди про перетворення людини на різні предмети чи тварини, про переселення душ у тварини і рослини. Це легенди про походження калини, верби, папороті. Такі легенди легше сприймаються дітьми, бо вони дуже схожі до казок. Дитяча уява не повинна загострюватися на розвінчанні фантастичності у таких легендах. Діти повинні провести паралель, що, наприклад, калина така ж красива, як і молода дівчина. За допомогою таких легенд про перевтілення людей у рослини діти повинні навчитися поважати і любити красу природи. Доцільно перед вивченням таких легенд розповісти учням про ту чи іншу рослину. [19]

Також уже в давньоруських літописах зафіксовані легенди, пов'язані з історичним минулим нашого народу. У них відображена боротьба наших предків зі степовими кочівниками, татаро-монгольськими ордами, подвиги козацтва та інші моменти з історії визвольних змагань українського народу. Ці легенди є найправдоподібніші. Дечим вони схожі до оповідань. Наприклад, у легенді "Панщина" розповідається про конкретний період життя українського народу, про знущання, які перенесли українські селяни.

Перед вивченням історичних легенд і переказів дітей слід ознайомити з тими чи іншими історичними фактами. Чимало цих творів пов'язано з назвами різних місцевостей, які можна вивчати після розповіді про цю місцевість. Такі легенди і перекази містять народне тлумачення їх незвичайного походження назв.

Установкою на достовірність і одно сюжетністю, нестійкою, довільною формою легенда відрізняється від казки, в якій так чи інакше підкреслюється нарочитість, вигаданість зображеного. Значним фантастичним, іноді міфологічним елементом легенди відрізняються від переказів, що характеризуються більшою реалістичною, фактичною правдивістю, позбавлені алегоризму.

Структура уроків читання легенд і переказів така, як і казок. Учитель близько до тексту розказує або читає легенду (переказ). Після ознайомлення з текстом і тлумаченням слів та висловів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану, різноманітні форми переказування. Зміст, мета й завдання кожного з цих етапів залежить від тексту.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб школярі свідомо розуміли текст легенди, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви поведінки персонажів. Із відповідей на питання до змісту класовод визначає, чи опанували діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

Працюючи над легендою чи переказом, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту.

Отримані відомості з прочитаних легенд учні зможуть використати на уроках природознавства, народознавства та інших. [14]

Перед ознайомленням учнів з легендою слід проводити ґрунтовну словникову роботу перед читанням і під час читання легенди. Також вчителеві пропонується зробити структурний аналіз прочитаного.

Такі методи роботи над легендою дають змогу учням зрозуміти її суть і визначити, яке саме виховне значення цих легенд.

Методика опрацювання змісту міфів, як правило, передбачає: короткі історичні відомості про народи, які створили міф; ознайомлення зі змістом міфу; відтворення його сюжету, словникова робота, порівняння близьких сюжетів, вчинків персонажів різних міфів; пошук і запам'ятовування усталених виразів, міфологічних образів. [48]

Наприклад: гра «Перевір твердження» (відповідати «так» , « не так» ):

1) Спочатку у всесвіті були земля і небо (не так);

2) Нун - батько богів (так);

3) У пелюстках лотоса ховалося сонце (не так);

4) Ра - бог сонця (так);

5) Великий Гоготун - творець світу(не так);

6) У єгиптян творець світу - бог сонця (так).

Ця гра дає змогу вчителеві закріпити знання учнів про вивчені міфи і одночасно пам'ять школярів.

Особливості роботи над байкою.

Жанр байки у читанках представлений кількома зразками. Уперше з цим жанром діти знайомляться у 2 класі. Наймолодші школярі байок не читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність (мистецький прийом втілення абстрактного поняття в художньому образі; наприклад безладдя в зображенні дій Лебедя, Щуки і Рака, що представлені в байці Л. Глібова "Лебідь, Щука і Рак"). Дітям наймолодшого шкільного віку властиве конкретне мислення. Тому при опрацюванні байок у вчителя можуть виникнути складності, їх подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроці привабливих для дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення вимог до вивчення байки у початковій школі. [31]

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці "Чиж та Голуб" чижик зображений привабливо: "молоденький, такий співучий, проворненький". А хіба не виразно змальований пихатий Голуб, який дозволяє собі такі слова: "А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна..." Діти позитивно реагують на влучну й емоційну лексику описуваних у байці епізодів. Завдання вчителя - донести їх до учнів і виразним читанням

тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв. [43]

У роботі над байкою методисти рекомендують дотримуватися певних вимог, що зумовлено особливостями байки як жанру:

байка твір художньої літератури, це алегорична розповідь навчального характеру;

персонажі байок - тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них іповчання (мораль).

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок - їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки "Чиж та Голуб" діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно стосується?

Голуба.

Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

Ні.

А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й нам з вами. Хіба у нас не буває-таке, що ми чужій невдачі не співчуваємо, а сміємося?

Буває.

Чим же цінна нам байка?

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка це художній твір, який малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей.

У початкових класах зайве інформувати дітей про те, що в байках можуть діяти також люди і речі. Це їм стане відомим з байки Л. Глібова "Вовк і Кіт".

Як і в роботі над казкою, в процесі вивчення байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глібов писав: "Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде". [21]

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це - байки Л. Глібова "Коник-стрибунець" і "Вовк і Кіт".

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки "Чиж і Голуб", представлений у діючій читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука - у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація до байки "Вовк і Кіт". [19]

Для першого ознайомлення з тестом припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка "Чиж та Голуб") або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка "Лебідь, Щука і Рак").

Мовчазне читання не виключає необхідності головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і під час опрацювання оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння.Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова "катма ходу"? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "татільки й хура досі там"?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку учитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок "Чиж та Голуб", "Вовк і Кіт" дають змогу застосовувати читання з особах. Обидві байки - дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам'ять байки Л. Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам'ять.

Рекомендується різні варіанти заучування напам'ять і байки, і вірша. Один з них - кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам'ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам'ятання однієї з частин перехід до нової після повторення попередньої, далі - і всіх попередніх. [15]

У результаті учні не забувають того, що стало надбанням їх пам'яті.

Робота над казкою.

У казках поряд із людьми діють тварини. Нерідко вони є носіями морально-етичного змісту твору(«Дрізд і голуб», «Мудра дівчина»). Зауважимо, що в казках немає відвертої моралі, вона випливає із вчинків героїв. Оскільки казки передавались із вуст в уста, то поступово визначались і особливості їх розповіді. На це слід звертати увагу учнів під час читання. У деяких випадках учителю доцільно розпочати розповідати казку або частину її прочитати, а частину - розповісти. У читанні казки методисти рекомендують дотримуватись розповідного тону. Казка має зачин і кінцівку, які є своєрідним зверненням до слухачів. Ці частини слід читати уповільнено, виділяючи голосом тавтологічні повтори («Жили - були собі...»). Дія в казці, як правило, з самого початку розгортається динамічно. Для образних засобів багатьох казок характерним є вживання усталених епітетів, пестливих слів, повторів, римованих зворотів. Учитель звертає увагу на те, що наростання дії, напруження у психологічному стані героїв посилюється з кожним повтором, а тому слід виділяти голосом новий відтінок розповіді. Щоб захопити дітей казкою, надаємо голосу своєрідного казкового тембрового забарвлення. Вчитель озвучує твір наче живий свідок того, про що читає (розповідає), і немов переказує діалог, уявляючи поведінку персонажів, їхні наміри. Емоційно-образна інтонація реплік у такому разі збігатиметься з емоціями героїв. [57]

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться виклад. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: "Жив-був" чи "Жили-були", "Жив собі" або "Давно, давно це було". Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх автор казки досягає послідового розгортання подій. У казці-загадці "Старик-роковик" В.Даля таким повторам є вираз "Махнув Старик-роковик". Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов'язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки. [43]

Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки . Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: "Ось і казці кінець, а хто слухав - молодець", "Казці кінець, а мені - меду корець", "І стали вони жити-поживати та добра наживати" і інші13. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів - поставити запитання: "Чим же закінчилась казка?".

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для його їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах. [31]

У М. Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, ще не може бути повчальним, - немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання". Справді, хто б у казках не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці "Лисичка і Журавель", наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок болгарської казки "Хто ж був працьовитий?" "Один нічого не робить, а другий йому допомагає". Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. [22]

Або ще один приклад. Ось українська казка "Нехайло". Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка - Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: "нехай потім, а не зараз". Далі: оцінку діям Нехаяла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утрудняючи себе нероба спроможиться підпалити бур'ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: "Це він зробить!" Тому й пропонує тікати з виноградинка. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці "Самому вовка не побороти", їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брат, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк. [49]

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи - пізнавальну. Зокрема, бурятська народна казка "Сніг і заєць" в образах розповідає дітям про те, що заєць змінює шерсть, пристосовуючись до умов зими і літа. Пізнавальний зміст має також українська народна казка "Найближчий родич", яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита. [19]

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів -- малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок "Дружні звірі", "Лисичка і Журавель". У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок. [30]

Жанр казки – це багатоплановий і різномонітний матеріал для розвитку мовленя дітей. Це побут і звичаї народу, образне слово й морально-етичні почуття та уявлення певного етносу. Завдання для опрацювання казки:

Впізнай казку.

Учитель називає групу слів і пропонує учням пригадати казки:

Дід, баба, Івасик, змія, гусенятко

Дід, мишка, жабка, зайчик, вовчик, лисичка, кабан.

Який народ розповідав ці казки.

Хижина, свитка, піч, цар, царівна, князь, пан, змій, Баба Яга, лісовик.

Я знаю, що це.

- ілюстрації з дитячих книжок, де зображені предмети побуту, люди в одежі давніх часів, пейзажі

- пан, наймит, свитка, плахта, булава, кужілочка, веретенце, піч, і т.д.

4. Слухаю, уявляю, відчуваю. (учитель вивішує на дошці зображення одного героя і пропонує визначити його настрій)

5. Слухаю, уявляю, відчуваю, показую.

Діти за допомогою міміки, жестів, рухів передають свої почуття до даної казки.

Слухаю, уявляю, визначаю, зіставляю.

Зображення героїв одної казки у різних ситуаціях, зіставлення їхніх виразів обличчя, емоцій.

Жива картинка

Жива картинка – своєрідний театр міміки і жестів. Тому під час її постановки всі учасники – актори і глядачі набувають камерного досвіду спілкування в театральній атмосфері, що збагачує їх комунікативні можливості. Цільове призначення прийому гри – допомогти дітям через відтворення міміки, жестів персонажів казки на чуттєвому рівні усвідомити твір. Це дасть змогу розвинути емоційну грамотність, бачити й розуміти емоційні рухи співбесідника і правильно на них відгукнутися. [24]

Особливості роботи над малими фольклорними жанрами

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років, їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.[36]

"Прислів'я, - за словами К. Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу". Зміст кожного прислів'я відображає погляди народу на природу,

людей, значення всіх явищ життя . Учням визначення прислів'я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів'я - це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: "Друзі пізнаються в біді", "Під лежачий камінь вода не тече". [59]. Розкрити таку властивість прислів'я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці "Сім лозин" йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв'язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: "Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин".

- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. - Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: "Щасливо там жити, де вміють дружити". Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість. [26]

Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.

Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Загадка - це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.

Для першокласників читання загадок і прислів'їв не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку "Що за диво прилетіло - поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад" можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички "читати" розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів'я "Раді люди літу, бджола - цвіту".

Над загадками і прислів'ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д.Павличка "Нічний гість" із загадки "Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає". Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічне виправданий.] У ньому - елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії. [33]

Загадкою "Язика не має, а розуму навчає" і прислів'ям "Книжка мовчки все розкаже" можна розпочати читання вірша Я. Щоголіва "Вчіться, діти!". А ось аналіз художнього твору О.Клубкова "Мій перший хліб" логічно завершити приказкою "Хочеш їсти калачі, не сиди на печі".

І все ж вивчення прислів'їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів'я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів'я напам'ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами Загадки, як і прислів'я та приказки, можна використовувати щоуроку, особливо на тому етапі, коли діти втомились і потрібний невеличкий відпочинок, зміна видів діяльності. [35]

Одне із завдань сучасної початкової школи - формувати в учнів уміння і навички вільно володіти мовою. Тобто навчити учнів чітко і послідовно логічно будувати речення, вміти відстоювати власну думку, вміло вести діалог та монолог. Крім того, слід навчити дітей пробуджувати, висловлювати свою уяву та фантазію. Цьому сприятиме складання загадок, скоромовок та інших жанрів народнопоетичної творчості.

Такі види завдань можуть бути використані і на уроці під час виконання вправ, складання підписів до ілюстрацій,

закріплення матеріалу та як окремий вид творчих робіт, як творче домашнє завдання. Складання загадок:

за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом.

За аналогією: розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше.

Робота над складанням загадок за описом поділяються на три етапи: формувальний( формуються навички складати загадку), основний( учні вправляються у складанні загадок, прискорюється темп роботи над загадкою), практичний( загадки складаються швидко, без попереднього аналізу предмета, суттєві ознаки підбираються миттєво).

Найкраще роботу над складанням загадок розпочати ще у 1 класі. Вона проходить у 3 етапи:

I етап

Уважно розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

Опишіть його за планом:

а) предмет( форма, колір, смак, розмір)

б) явище( для чого воно, коли відбувається)

в) рослина( тварина) - назва, розмір, колір)

Зробіть висновок про суттєві особливості предмета.

За висновком складіть загадку.

II етап

Розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

Який він? (підібрати влучні вислови)

Висновок про суттєві ознаки предмета.

III етап

Розгляньте предмет

Складіть про нього загадку.

Червоне коромисло, через річку повисло( веселка).

Не вогонь, а обпікає (кропива).

Влітку наїдається, взимку висипляється( ведмідь).

Методика складання скоромовок має 3 види:

За поданою темою

За аналогічною скоромовкою

Із словом

Перед складанням скоромовок слід проаналізувати декілька скоромовок та з'ясувати, чим вона відрізняється від римованих рядків.

Як складають скоромовки?

Добором рими до слова

Добором спільнокореневих слів( за допомогою префіксів і суфіксів)

Добором слів із повторюваними звуками

Добором слів із звуковими парами: дзвінкий -глухий, твердий м'який, для ускладнення вимови.

Добором важковживаних слів.

Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

- Ти не вмієш так, як я

Так, як ти, не вмію я !

Складаючи скоромовки чи загадки, учні повинні уявляти той предмет, про який вони складають загадку, знати всі властивості цього предмета, вміти охарактеризувати його. Ці знання і вміння потрібні учням для розвитку мовлення, пам'яті, уваги і мислення.

Методика роботи над скоромовками розвиває дикцію, зміцнює голос, вчить регулювати дихання, бо найчастіше саме цим гальмується оволодіння технікою читання. [35]

Методика роботи з загадками передбачає, що навчати дітей відгадувати загадки слід починати не з загадування, а з виховання уміння сприймати предмети і явища з різних боків, бачити світ у різноманітних зв’язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, змінах. Ці знання висловлюються влучним, образним словом. Під час спостереження дітей спонукають до пошуку потрібних слів, які б точно відбивали побачене.

Тематичний принцип подання загадок полегшує відгадування. Не слід під час одного заняття пропонувати учням загадки різної тематики. Головною умовою, що забезпечить правильне розуміння загадок і їх відгадування, попереднє ознайомлення дітей з тими предметами і явищами, про які йдеться у загадках. [31]

У роботі над прислів'ями та приказками слід розвивати усне зв'язне мовлення за допомогою евристичної бесіди, яка формує усне мовлення, розвиває уяву, логічне мислення, спостережливість учнів.

Роботу над опрацюванням змісту прислів'їв починаємо з 1 класу. Тут доцільно використовувати прислів'я та приказки про пори року, явища природи, про взаємини між людьми. У 2 класі ця робота ускладнюється . Учні вже самостійно добирають, вивчають напам'ять прислів'я на задану тему із додаткової літератури. Іншим видом роботи над прислів'ями та приказками є добір їх до твору. Можна запропонувати учням декілька прислів'їв і визначити, котре з них підходить найкраще. В опрацюванні прислів'їв основними методичними вимогами є:

розуміння учнями прямого і переносного значення смислу прислів'я;

вміння зіставляти зміст прислів'я з конкретним змістом прочитаного або із своїм досвідом;

добирати прислів'я відповідно до головної думки твору;

виховувати бажання і вміння застосовувати прислів'я у своєму мовленні;

розвивати вміння придумувати коротку розповідь за прислів'ям.

У 3 класі вчитель може ускладнити роботу над прислів'ями та приказками. Крім вивчення напам'ять і витлумачення їх змісту, акцентується увага на будові прислів'їв. Стилістичну побудову урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу, звертання, запитання, що потребує заперечення або саме заперечення. Для прислів'їв характерне римування - від співзвучності до послідовного витриманого ритму. Розгорнуті римовані прислів'я можуть ставати пісенними строфами.

«Одна, тисячі, навчає, книга, людей».

«Мудре, добрий, слово - у, біді друг.»

У 4 класі можна запропонувати учням самостійно підбирати прислів'я до казки чи оповідання. На уроках розвитку зв'язного мовлення вчитися складати твори на основі прислів'їв, це дасть змогу учневі розвивати свої розумові здібності, вчитися логічно мислити і розвивати усне мовлення. За допомогою прислів'їв учні вивчають і поглиблюють свої знання про частини мови, про речення, будову слова. Це дає змогу вчителеві робити цікавішими і насиченішими уроки рідної мови і читання. [30]

Слід пам'ятати , що робота з прислів'ями та приказками дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках не лише читання, але й письма, використовуючи вивчені прислів'я як дидактичний матеріал до вправ. Коли учитель систематично, творчо, послідовно ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку з іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини у школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки, і мовлення їхнє буде виразне, багате стилістично, орфографічне правильне. [57]

Види роботи з прислів’ями на уроках читання.

дібрати прислів’я – заголовок до твору;

переказати твір використавши прислів’я;

скласти план з використанням прислів’їв;

вибірковий переказ (опис природи) з включенням прислів’я;.

прочитати уривок до певного прислів’я;

дібрати прислів’я, що характеризують певного героя;

дібрати прислів’я на задану тему;

дібрати прислів’я до певної ілюстрації;

дібрати прислів’я до епізоду, що ілюструє головну думку твору;

інсценізація прислів’я.

Види роботи з прислів’ями на уроках української мови.

скласти прислів’я зі слів;

пояснити написання слів у першому прислів’ї;

написати твір за прислів’ями;

дібрати прислів’я зі словниковим словом;

дібрати прислів’я зі синонімами (антонімами);

дібрати прислів’я – заголовок до тексту;

дібрати прислів’я з певною частиною мови;

дібрати прислів’я на певну тему;

2.2 Пошук шляхів вдосконалення вивчення усної народної творчості

"Школа - духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє", - писав В.О.Сухомлинський,

Сьогодні, коли взято курс на відродження й дальший розвиток національної культури, школи, мови всіх народів України, особливої актуальності набуло використання традицій народної педагогіки, фольклору,

Великі можливості для цього закладені в уроках читання, і класного, й позакласного. Недаром народне прислів'я говорить: "Читання найкраще навчання". Читання книг відкриває кожному дивовижний, багатоманітний світ людей і природи, всього, що нас оточує. Найбільшою мірою це стосується дітей. Учні початковий класів прилучаються до цього світу, саме на уроках читання.

Метою читання в сучасній школі є формування першооснов читацької культури школярів, плекання творчого, національного свідомого покоління молоді засобами художнього слова .

Предмет сприймання у художній літературі провідний у навчанні й вихованні учнів початкових класів. Через художні образи діти збагачують свої почуття, емоції, пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається їхній загальний мовленнєвий розвиток. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів і кожної особистості зокрема. А тому так важливо вчити дітей сприймати твори художньої літератури через активу естетичну діяльність.

Художній твір є основою сучасного уроку читання, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку читання. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток дитини.

Серед основних завдань, які стоять перед школою і кожним учителем, є формування в учня позитивної стійкої мотивації до навчальної діяльності, такої мотивації, яка б спонукала його до наполегливої самостійної роботи.

Кожен учитель, кожен батько мріє про те, щоб його діти виросли допитливими людьми, «щоб у юному серці запалав вогник жадоби пізнання». З цього приводу В.О. Сухомлинський зазначав, що саме від нас , дорослих, залежить, чи відчує дитина романтику, красу пізнання. Він підкреслював, що діти повинні починати навчання з вивчення природи рідного краю, бо вона найбільш доступна розумінню дітей, з нею вони частіше зустрічаються у повсякденному житті, цей матеріал краще сприймається і засвоюється учнями. Українські народні твори мають чудову властивість емоційно висвітлювати звичне і буденне, тому важко переоцінити значення і можливості виховання любові до рідного краю, поваги до живої природи. Казки, легенди, загадки, прислів’я та приказки, утішки, народні пісні, лічилки, скоромовки, ігри – багатющий матеріал, що подає дітям загальнолюдські цінності і високу мораль не у вигляді нудних і сухих повчань та наказів, що занадто часто викликає у дітей природне прагнення чинити навпаки, а в такій словесно-емоційній формі, яка невимушено підводить дітей до самостійного висновку. Їхнє методично правильне використання скероване на виховання у дітей таких важливих рис, як чуйність, доброзичливість, милосердя, співчуття, порядність, рис, які й допомагають сформувати справжню людину. [38]

Серед наукових досліджень, що так чи інакше стосуються даної теми, більша частина праць присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору в практиці роботи шкіл та позашкільних закладів.

Провівши анкетування серед учнів 2-4 класів Боянецької ЗОШ І-ІІ ступенів для визначення якості знань жанрів усної народної творчості, виявили, що лише частина учнів (38%) знає і розуміє, що таке фольклор, вміє відрізнити казку від байки, прислів’я від приказки, народну казку від літературної; знає напам’ять назви українських народних казок, прислів’я, приказки, загадки, які часто використовує у своєму мовленні. Але більша частина учнів (40%) не може дати визначення жанрам усної народної творчості, не може їх пояснити. Такі учні часто плутають народну і літературну казку ( крім учнів 2 класу, вони ще не вчили літературної казки), не можуть правильно підібрати прислів’я до прочитаного твору, назвати українські народні казки чи казкових героїв.

У значної частини школярів(22%) відсутня елементарна літературна грамотність. Цей недолік проявляється в тому, що учні не можуть назвати, що таке казка, байка, прислів’я, скоромовка, не знають прислів’їв, не можуть пояснити їхнього змісту.

Судження школярів про прочитаний твір часто виявляються стандартними, позбавленими почуття особистісного ставлення. Відставання емоційного розвитку культури почуттів від рівня інтелекту проявляються досить часто в процесі анкетування. Проте відомо, що знання, не зігріті почуттями, творчо не перероблені, залишаються холодними, мертвими знаннями й на духовність особистості не впливають. Звідси висновок: у таких учнів немає справжнього читацького інтересу, такого потягу до читання, яке викликає співчуття, співпереживання, робить процес читання творчим.

Проаналізувавши дані анкетування, ми зрозуміли, що учні дуже рідко використовують усну народну творчість у позакласному читанні, у власному мовленні, під час написання творчих робіт; багато з них не вміє грамотно пояснити прислів’я і обґрунтувати свою точку зору на питання: «Чому мені подобається усна народна творчість?». Це свідчить про те, що учні не цікавляться усною народною творчістю вдома, не проводять позакласний час бавлячись у народні ігри з використанням лічилок, забавлянок, а більше часу проводять перед телевізором, комп’ютером, читають лише те, що є підручнику, не роздумуючи над прочитаним. Але це все залежить від сім’ї, у якій проживає дитина, від того, чи батьки прищеплюють їй любов до рідного народного слова, народної творчості.

Цікавим питанням у сучасній початковій школі є те, що у сучасних підручниках немає фольклорних творів у тій кількості, що були у підручниках 1994-1997 р. видання. Для аналізу були вибрані «Первоцвіт» 1 клас, «Читанка» 2 клас, «Читанка» 3(2) клас, «Читанка» 4(3) клас. У цих підручниках для аналізування ми вибрали твори з усного народного фольклору, який вивчали учні: прислів’я, загадки, скоромовки, казки, народні пісні, лічилки, байки. Отже, якщо взяти до уваги те, що у сучасному букварі є лише 7 прислів’їв, то у первоцвіті їх налічується 67; загадок є лише 4, а у первоцвіті – 35; казок у букварі 2, а тут – 14. Така велика різниця спричинена програмовими вимогами до сучасних підручників.

Після кожного художнього твору є або прислів’я, або загадка, що дає змогу вчителю часто звертатися до народних джерел і пояснювати їх призначення для даного твору. У сучасних букварях цього немає. Саме тому багато вчителів не звертає належної уваги на малі фольклорні форми, не стараються подавати учням їхнє розмаїття, виховувати засобами народного слова. А це в свою чергу приводить до того, що учні забувають усну народну творчість і не знають де можна найкраще їх використати.

Дещо краща ситуація у підручниках з читання для 2 класу. Тут немає відчутної різниці між кількістю прислів’їв (50 і 43), казок (7 і 7). Але погано те, що у «Читанці» 2 клас (І частина) усній народній творчості присвячений лише один розділ, а у «Читанці» (2 клас, 1989р.) ці твори розкидані по всіх розділах підручника. Те, що усна народна творчість є лише в одному розділі має негативний наслідок. Учні на початку навчального року вивчивши прислів’я, казки, загадки до кінця навчального року не пам’ятають вивченого раніше. [44;51]

Проаналізувавши підручники «Читанка» 3 клас і «Читанка» 3(2) клас слід зауважити, що у другому підручнику є більше фольклорних творів, ніж у першому 73 і 49 прислівїв, 21 і 17 загадок, 14 і 2 народних пісні; але скоромовок, казок і легенд приблизно однакова кількість. Тут учні вже детальніше вивчають усну народну творчість, орієнтуються у її жанрах. Але проблемним залишається те питання, що дуже мало є українських народних казок у сучасній читанці( лише 1), у той час у «Читанці» 4(3) клас їх є 11. Така відчутна різниця має негативний наслідок – учні забувають українську казку із зарубіжною, а народну з літературною.[ 45;52]

Позитивним при аналізі підручників з української мови 2 – 4 класи і рідна мова 2, 3(2), 4(3) класи, є те, що кількість прислів’їв, загадок тут співпадає ( 39 і 39, 25 і 30, 25 і 16 ), а це вказує на те, що використовуючи їх на уроках учні розуміють усну народну творчість, вміють пояснити прислів’я чи приказку. Але на жаль із підручників з української мови виключено казки, лічилки, скоромовки .

Український фольклор – це високохудожній дидактичний матеріал, який повинен більшою мірою використовуватись вчителем, оскільки в ньому багатовіковий досвід народного виховання. Він допоможе не лише сформувати моральний світ дитини, але й оволодіти мовленнєвим етикетом, підвищить інтелектуальний рівень, національну свідомість, формуватиме бажання стисло, ясно, глибоко, гарно висловлювати свої думки.

	Прислів’я, приказки	Загадки	Скоро-мовки	Казки	Народні пісні	Лічилки	Байка, Легенди
Буквар 2007р. Первоцвіт 1997р.	7 67	4 35	6 7	2 14	- 18	1 8	- 1
Читанка 2кл. 2002р. Читанка 2кл. 1989р.	50 43	21 17	3 7	7 7	13 13	4 1	- -
Читанка 3кл. 2003р. Читанка 3(2) кл. 1996р.	49 73	17 21	5 6	3 4	2 14	- 3	4 22
Читанка 4кл. 2004р. Читанка 4(3) кл. 1997р.	46 31	18 12	6 13	1 11	3 12	- -	8 9
Укр.мова 2кл. 2002р. Укр.Мова 2кл. 1990р.	39 39	27 30	11 6	6 5	5 3	6 2	- -
Укр.мова 3кл. 2003р. Рідна мова 3(2)кл.1996р.	39 39	25 16	2 -	1 -	- -	- -	- -
Укр.мова 4кл. 2004р. Рідна мова 4(3)кл. 1997р.	87 625	36 17	2 -	- -	1 2	- -	- -

Анкета

(2 клас)

Чому у народних казках немає автора

До якої казки це прислів’я: « Як підеш, так і найдеш»?

Пригадайте прислів’я , які ви вивчали.

Продовжити лічилку:

Де стоїш?

На камені.

Що п’єш?

…

Ану, ….

Пригадайте і запишіть одну скоромовку.

Назвіть українські народні казки, які ви читали.

Запишіть 1-2 загадки.

З’єднайте прислів’я

На сонці тепло, * * там розум допоможе.

Праця чоловіка годує, * * нема роботи.

Де сила не візьме * * а лінь марнує.

Без охоти * * а біля матері добре.

Чи подобається вам усна народна творчість. Чому?

Анкета

(3 клас)

1. У чому особливість чарівних казок?

2. Пригадайте декілька загадок (про рослини, працю, книгу)

3. Чим відрізняється прислів’я від приказок?

4. Які жанри усної народної творчості ви вивчали?

5. Що таке скоромовка?

6. Закінчіть прислів’я:

Від теплого слова … .

Без охоти … .

Вік живи - … .

7. Чим подібні казка і байка?

8. Назвіть героїв українських народних казок.

9.Запишіть із пам’яті одну лічилку.

У яких творах є повчальний висновок?

Анкета

(4 клас)

1. Відгадайте загадку:

На базарі не купиш,

І нічим не відбереш.

2. Поясніть, чим відрізняються прислів’я від приказок?

3. Чи знаєте ви прислів’я , які не вивчали у школі? Наведіть приклад.

4. Де найчастіше вживаєте приказки і прислів’я?

5. Чим відрізняються українські народні казки від літературних?

6. Наведіть приклади байки.

7. Поясніть прислів’я. « Золото добувається із землі, а знання – із книг

8. Пригадай і запиши декілька назв українських народних казок.

9. Запишіть із пам’яті одну скоромовку і одну лічилку.

10. Чи подобається вам усна народна творчість? Чому?

Висновок

Фольклор виник багато століть до того, як розвинулася писемна література. Він був своєрідним способом пізнання навколишнього світу. Через твори усної народної творчості книга знайомить дітей з рідним краєм, з культурою та побутом населення України, з віруваннями та обрядами.

Хто не зачарований українською піснею? Вона натхнена, мелодійна, безмежна широтою і красою образів. Найменшим дітям співають колискових та розважальних пісень, у них материнська ласка і любов, світ добра, щира віра в магічну силу слова. Через фантастичний світ казок діти вбирають досвід народу, національний характер. Казка переносила людей з дійсності до чогось кращого і обіцяла виконання найдивовижніших мрій.

До скарбів українського народу фольклору належать прислів’я та приказки, які тісно пов’язані зі щоденним життям і побутом людини. Їх складав народ віками, і саме тому прислів’я відображають досвід минулих поколінь.[38]

Важливе пізнавальне значення мають загадки. Тематика їх різноманітна, вона охоплює явища природи, духовне життя і трудову діяльність людини. Вони дають змогу відчути себе розумним та кмітливим. Скоромовки розвивають мовлення, роблять його виразним і правильним.

Отже, ми можемо сказати, що кожен жанр усної народної творчості має важливе значення для розвитку молодших школярі. Народна творчість має велике пізнавальне значення; їй завжди властиві реалістичне сприймання і відображення дійсності, романтичний порив у краще майбутнє, в ній яскраво виявлено національну самобутність народу.

Підсумовуючи дану роботу, ми мали змогу відчути і побачити, як розвивається український фольклор у сучасній школі. Змогли оцінити досягнення видатних письменників і вчених, які займалися збиранням фольклору. На практиці побачили, які недоліки має сучасна школа під час вивчення малих літературних жанрів на уроках читання і рідної мови. Розкрили суть таких всім відомих понять, як прислів’я, загадка, казка, легенда, міф, щоб можна було зрозуміти красу українського слова, красу народної мови, як цілющого джерела народної творчості.

Основною проблемою, яка потребує більшої уваги залишається те, що кількість творів усної народної творчості, які є у сучасних підручниках для початкової школи є дуже малою. Тому варто задуматися над тим, що наші діти вивчаючи літературні твори, дуже мало звертають уваги на прислів’я, приказки, лічилки, українські народні казки, а надають перевагу зарубіжним творам, фантастиці, телевізору, комп’ютеру, що в свою чергу робить їх дратівливими, розсіяними, призводить до психічних розладів здоров’я. Ми вчителі повинні про це пам’ятати і заохочувати учнів до читання на уроках, перервах і позаурочний час українські народні твори, які своїм глибоким змістом навчають, як треба жити і працювати.

Завдяки образності, афористичності, перлин народної творчості, їх високій мудрості, вони з давніх-давен були улюбленими в народі і бережливо передавалися з покоління в покоління. Як написаний моральний кодекс, як принцип народної педагогіки, як самотність самого життя – таке значення мали малі жанри у формуванні характерів і почуттів молодого покоління. Завдяки цьому виду народної творчості учні дістають уявлення про багатство мови, розвивають своє образне мислення, естетичні почуття, що в комплексі сприяє розвитку розумових здібностей дітей, формуванню особистості школяра. [49]

Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитися до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. Гоголь захоплено відкриваючи красу фольклору, колись висловив думку: «Саме народні пісні, може, навіть більше, ніж праці історико-документальні, відповідають нам справжню, не поверхову, історію народу, розвиток його моралі, психології, глибинні процеси духовного життя».

Усвідомлення знань, поряд з іншими факторами, сприяє змістовність дидактичного матеріалу, його емоційність, яскравість. Для цього класовод добирає малі жанри усної народної творчості: прислів’я, приказки, загадки, скоромовки.

Список використаних джерел

Аксьонова Л.А. Чарівний барвінок. Хрестоматія усної народної творчості для 1 – 5 класів. - / Донецьк, 2007,- с. 7 – 21

Бакіна Т. Література для дітей у контексті культури дитинства. - // Мандрівець.-№ 5.- 2003. –с. 44-47

Безрукова І. Збагачення українського мовлення першокласників засобами дитячої народної поетичної творчості. - // Початкова школа.- № 9.- 1998.- с. 53-57

Білецька М.А. Рідна мова. Підручник для 2 класу./ К.: Освіта, 2002.

Білецька М.А. Українська мова. Підручник 2 класу. / К.:Рад. школа. 1989.

Васильків І. Білик Н. Українознавство. Навчальний посібник./ Львів, 2007, с.87-90

Варзацька Л.О. Рідна мова 4(3) клас / К.Освіта, 1997

Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник 3(2) клас./ К.: Освіта, 1996

Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник 3 клас / К.: Освіта, 2003

Вашуленко М.С. Рідна мова. Підручник 4 клас / К.: Освіта, 2004

Вікторенко І.Л. Формування пізнавального інтересу до природознавства засобами усної народної творчості. // Рідна мова.-№3.- 2004.-с.54-56

Вікторенко І.Л. Формування пізнавальної активності молодших школярів. / Словянськ, 2001, -с.27-34

Головко З.Л. Уроки позакласного читання. / Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005, -с.40-47

Гребенькова Л.О. Матеріали до уроків читання./ Харків, 2005, - с.47

Грицай М. Бойко В. Українська народнопоетична творчість. / К.: 1983.-243 с.

Губенко О.О. Не перо пише, а розум. Прислів’я на уроках української мови в 1-4 класах. // Тернопіль. Навчальна книга Богдан. – 2007.- 56с.

Дейч О. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова школа. - № 7.- 1998.- с.54-55

Джежелей О.В. Уроки читання і види мовної діяльності .// Початкова школа. - № 8.-1994. – с. 9-13

Жовнір –Коструба С. Читання і розвиток мовлення. // Початкова школа. - № 9.- 1998.-с.50

Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. / К.: Веселка. – 1989.-с.9-19

Кислий Ф.С. Вивчення байки в школі // К.: Рад. школа, 1982., с.14-33

Кириченко – Стасюк Л. Соціокультурні орієнтації молодших школярів на приклади з рідного фольклору // Початкова школа. - № 12.- 2003.-с.55-58

Курленкова В.А. Байки Л.Глібова // Розкажіть онуку. - №1.-2008.-с.26

Кутковець С.Б. Організація фольклорно-пошукової роботи // Початкова школа. - № 6.-1996.-с.24

Кучинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів.// Початкова школа. - № 1.- 1993.-с.27-31

Лановик М. Лановик З. Українська усна народна творчість. / К.: Знання – прес, 2006.- с.95-116

Луцик Д.В. Буквар./ Львів. Видавництво « Світ», 2007

Ляховецька Л. Граматика І.Огієнка для народної школи. // Початкова школа. - № 2.-1997. с.56-58

Мартиненко В. Орієнтовний календарний план з читання для 2(1), 3(2), 4(3) класів // Початкова школа. - №10.-1998.-с.24

Методика викладання української мови./ К.: Освіта. 1989.- с.308-347

Методика викладання української мови / К.: Освіта. 1992. –244 с.

Мишанич В. Народні оповідання /К.: Техніка. 2008.- 448с.

Мільченко Г.В. Загадки як засіб розвитку мислення першокласників. // Розкажіть онуку.-№ 8.- 2007.-с.111

Мовчун Л. Запрошуємо у світ літературних термінів. // Початкова школа. - № 10.- 2003.-с.35

Осадченко Л. Методика роботи над загадками і скоромовками // Початкова школа. - № 6.-2000.-с.6 -7

Павлюк С.Г. Українське народознавство./ Львів, Фенікс, 1994.-с.79

Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класів . / Початкова школа. – 2006.-с.12-107

Підлужна Г. Позакласне читання школярів як педагогічна проблема // Початкова школа. - № 7.-1998.- с.18-22

Пчілка О. Годі, діточки, вам спать! К.Веселка, 1991.- с.258.

Плющ М.Я. Робота над текстом у початкових класах./ К. Рад. школа, 1986.

Рєпа Н.О. Резнік Н. Значення народознавства у вихованні культури школярів. // Початкова школа. - №4.- 1993.- с.39-40.

Савельєва С. Використовуючи усну народну творчість. // Початкова школа. - №10. – 1998.- с.50

Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах. К: Освіта, 2007, с.114-225.

Савченко О.Я. Читанка. Підручник 2 клас. – К. Освіта, 2002.

Савченко О.Я. Читанка. Підручник 3 клас. – К. Освіта, 2003.

Савченко О.Я. Читанка. Підручник 4 клас. – К. Освіта, 2004.

Сінкевич О. Ознайомлення з ліричним віршем на уроках читання // Початкова школа. - №4. – 1996. – с.21-22.

Скіпакевич О.В. Вчити емоційно правильно сприймати художній текст // Початкова школа. - №2. – 1996. – с.17

Скіпакевич О.В. Легенди і перекази на уроках читання // Початкова школа. - №1. – 2002. с.15.

Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 1 клас / К. Освіта. 1997

Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 2 клас / К. Освіта. 1989

Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 3 (2) клас / К. Освіта. 1996

Скрипченко Н.Ф. Первоцвіт 4 (3) клас / К. Освіта. 1997

Сивачук Н. Хазяїна і Бог любить. Значення української пареоміографії // Рідна школа. - №5.- 1997. - с.20-21

Сухомлинський В.О. Вибрані твори Т.З./ К.Рад школа, 1977 с.30

Словник української мови / К. Наукова думка т.4 – 1973. 460 с.

Удод Л.І. Вивчення усної народної творчості / К.: Рад.школа, 1986.

Цимбалюк В.І. Дивограй: Навчальний посібник з українознавства для 2 класу / К. Педагогічна думка, 2001.

Шемет Л. Прилучення дітей до фольклорної спадщини в умовах урбанізованого середовища // Рідна школа. - №1, 2004, с.22

Ярмаченко М.Д. Питання освіти та виховання у творчій спадщині Г.Сковороди // Початкова школа. - №12, 1995, с.4

Додаток №1

ІНТЕРАКТИВНІ ПРИЙОМИ ЯК ЗАСІБ РОЗКРИТТЯ ЗНАЧИМОСТІ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

Діти мають жити у світі краси,

гри, казки, музики, малюнка,

фантазії, творчості.

В. Сухомлинський

Вузлики

Діти об'єднуються у групи за кольором, квітами, порами року, днями тижня, назвами нот, назвами футбольних команд тощо.

І варіант.

Кожна команда отримує картку із зашифрованими прислів'ями. Завдання для кожної з груп: прочитати прислів'я, пояснити його значення.

НКАХВАЛИСЯОМ

НЕРСЗОАІКСУМ

НСРКБЬБАТЬКОМ

НРБОКАЮУНСОМ

НСВОЇМИРОНТІЗ

СКВОІМИДІЛАМИЬ

II варіант.

Учнів об'єднано в групи. Кожна група має картку із записаним прислів'ям. Завдання для учасників: дібрати уривок із тексту, що підходить за змістом до даного прислів'я.

Ігри з прислів'ями.

На уроках і виховних заходах можна проводити ігри з прислів'ями. Вони не тільки зацікавлюють учнів, а й сприяють кращому запам'я­товуванню народних висловів.

Чи знаєш ти прислів'я?

Учні об 'єднуються у групи. Ведучий називає тему, на яку школярі мають пригадати прислів'я. Виграють ті, хто пригадав більше висловів. Впізнай прислів'я.

Дві групи учнів. Ведучий називає слово. Школярі мають пригадати прислів'я з цим словом. Наприклад, "хліб".

Хліб усьому голова.

На чорній землі білий хліб родить.

Хлібові — наш труд і шана.

Брат мій, а хліб їж свій.

Хліб сам не прийде до хати, треба його заробляти.

Хто швидше?

Учні отримують завдання: назвати прислів'я, яке б починалося однією з букв алфавіту.

• Очі — дзеркало душі.

Виграє той, хто першим дав правильну відповідь.

Згадай початок.

Ведучий називає кінець прислів'я, учасники гри мають пригадати його початок.

Наприклад: "... де влітку був". (Зима спитає...)

Число у прислів'ї.

Ведучий пропонує назвати прислів'я, у яких є числа.

Наприклад, 7.

• Сім разів відмір, один раз відріж.

Назви прислів'я.

Учитель пропонує назвати прислів'я з антонімами. Наприклад:

• Літо збирає, а зима з'їдає.

Вгадай прислів'я.

Один гравець виходить з кімнати. Учасники гри загадують одне прислів'я. Слова із тексту розподіляють між гравцями. Учень має відгадати прислів'я, скориставшись правом запитати у двох-трьох дітей їхні варіанти.

Додаток 2

МОДЕЛІ УРОКІВ І ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ПРИСЛІВ'ЇВ

Тема. Брейн-ринг (гра для першокласників) "Сторінками улюблених казок".

Мета. Розвивати пізнавальну активність учнів. Виховувати наполегливість у навчанні та праці. Вчити шанувати книги.

Обладнання. "Чорний ящик", предмети: рукавичка, голка, лук; грамзапис для музичних пауз; ілюстрації до казок; плакати з урив­ками текстів, індивідуальні картки зі схемами слів.

Клас об'єднано у 5 груп. У кожній — свій капітан і своя назва: "Ромашки", "Айстри", "Жоржини", "Маки", "Нарциси".

Столи, за якими сидять учасники гри, розташовані півколом. На столах — візитні картки із зображенням квітів. Капітан піднімає візитну картку і сповіщає нею про готовність команди до відповіді.

На столі ведучого — ігрове поле, розбите на сектори, і конверти з питаннями. Команда, яка пepшoю дасть відповіді на запитання, отримує листівку-жетон. За кількістю листівок визначається переможець гри, який нагороджується пам'ятним сувеніром.

Хід гри

Організаційна частина.

Ознайомлення з правилами гри.

— Сьогодні гра допоможе нам з'ясувати, як ви навчилися грамоти, чи вміє читати, на скільки ви кмітливі та дружні, як знаєте українські народні казки.

Капітани сповіщатимуть про готовність команди до відповіді, піднявши вгору візитну картку.

За правильну відповідь команда отримує листівку-жетон. Хто матиме найбільше правильних відповідей, той і переможець.

Зміст конвертів із завданнями

1. Хто з героїв українських народних казок говорив так: "Вибачай,
Журавлику! Що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого..."?

— Як називається ця казка?

2. Прочитайте уривок з казки "Котигорошко".

"...Росте та й росте той син, як з води, — небагато літ, а вже великий виріс. Одного разу батько з сином копали колодязь — доко­пались до великого каменя".

Знайдіть у тексті слова, що відповідають схемам:

(син) (батько) (колодязь) (вже)

Увага! Чорний ящик!

Відгадайте, що в ящику. За допомогою цього предмета можна зшити безліч речей. Він гострий та тонкий. У ньому — смерть страшного персонажа української народної казки.

(Голка.)

3. Прочитайте кінцівку української народної казки і відгадайте, хто
її головний герой.

От він сів й давай співати: — Я по коробу метений, на яйцях спечений ... А лисичка його — гам! Та й проковтнула.

("Колобок) Музична пауза

Відпочиваємо. Слухаємо музику. Сядьте зручно, можна заплющити очі.

4. Доберіть до схеми назви персонажів української народної казки "Рукавичка".

миша заєць вовк

(Схеми в конвертах)

Увага! Чорний ящик!

За допомогою цього предмета, що в ящику., головний герой казки знайшов своє щастя — мудру жінку, яка була зачарована.

(Лук)

5. Прочитайте уривок з української народної казки.
— Як називається казка? Хто її головний персонаж?

...Не полечу з вами: як була я в лужку, виломала ніжку, а ви полинули,

мене покинули!

("Кривенька качечка ")

Увага! Чорний ящик!

Персонаж української народної казки, дідусь, ішовши лісом, згубив цю річ. Вона у мене в ящику. ("Рукавичка ")

Скільки голосних звуків у цьому слові?

Скільки приголосних звуків?

6. Ім'я казкового героя складається з п'яти складів. Перша буква -к.
Він хоч і маленький на зріст, та міцний і хоробрий, бився зі змієм.

Виручив свою сестру з неволі.

("Котигорошко ")

Музична пауза

— Поділіться враженнями про гру.

7. Прочитайте пісеньку-прохання Івасика-Телесика. Знайдіть у тексті
слово, в якому є буква, що позначає два звуки.

Гуси-гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята та й понесіть до батенька. А в батенька їсти й пити ще й хороше походити!

8.Прочитайте прислів'я.

• сиЛиця і мохсі ківвов ридуобть.

— До якої казки воно підходить?

Вчитель підводить підсумок за темою.

Додаток 3

Конспект уроку читання №2 Клас: З

Тема уроку: Каїн і Авель (Біблійна легенда).

Мета уроку: Формувати уміння розрізняти ознаки доброго і лихого, усвідомлювати неминучість кари за вчинене зло. Розвивати навички правильного, виразного, свідомого читання. Виховувати почуття порядності, милосердя, терпимості у ставленні до близьких і чужих людей, осуду жорстокості, заздрощів, ненависті.

Обладнання: Біблія для дітей, читанка 3(2), дошка.

Хід уроку

I. Організаційний момент.

Щоб урок пройшов немарно, треба сісти рівно й гарно.

II. Актуалізація знань учнів.

1. Мовна хвилинка.

Вивчення скоромовки:Троянди тендітна краса,

в пелюстках тремтлива роса.

(Скоромовка написана на дошці. Спочатку учні читають скоромовку мовчки для ознайомлення, потім вголос - хором; промовляння скоромовки повільно, швидко і максимально швидко хором, індивідуально).

2. Робота над прислів'ями про добро і зло.

У кого совісті нема - нема й сорому. Язиком - ось "я", а на ділі свиня. З поганої трави не буде доброго сіна. Не з доброї муки зліплений. Сам себе раз у рік любить. (Діти пояснюють, як вони розуміють прислів'я).

III. Повідомлення теми і завдань уроку

- Сьогодні ми опрацюємо біблійну легенду "Каїн і Авель", визначимо, якою повинна бути людина.

IV. Вивчення нового матеріалу.

1. Підготовка учнів до сприймання твору. Бесіда:

Діти, чи знаєте ви, що таке Біблія? (Біблія - це книга книг, суперкнига; це книга, яка дана Богом, книга про Бога, про його любов до людини, про народження, життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа).

Ми вже читали багато легенд і знаємо, що це таке. А як ви думаєте, що таке біблійна легенда? (Це легенда, сюжет якої взято з Біблії).

Про що розповідається в Біблії уже на перших її сторінках? (Про створення світу, про перших людей).

Як звали перших людей? (Адам і Єва).

2. Перше читання твору.

- Зараз я прочитаю легенду, а ви уважно слухайте, а потім скажете, про кого розповідається в цій легенді.

(Читаю легенду).

3. Бесіда після першого сприймання твору.

- Про кого ця легенда? Як звали братів? Хто були їхні батьки?

4. Читання легенди учнями.

- Зараз легенду будете читати ви, але спочатку потрібно навчитися правильно читати слова, які є у легенді. Ці слова у нас виписані на дошці: Заздрив, випасав, покотилася, благословилася, ненавидів, луками, довідається, вартівник, блукав, полюбили, складається, зненавиділи.

Ланцюжкове читання (учні читають по одному абзацу).

Фізкультхвилинка

Встаньте діти, посміхніться. Землі нашій наклоніться. За щасливий день вчорашній.

І до сонця потягніться. В різні боки похиліться. Веретеном покрутіться. 1 - присядьте, 2 - присядьте І за парти тихо сядьте.

5. Бесіда за малюнком з метою перевірки і усвідомлення змісту твору.

Розгляньте, діти, малюнок у своєму підручнику і скажіть, кого на ньому зображено. Як ви думаєте, хто з цих братів Каїн, а хто Авель? Яким був Каїн? Знайдіть слова, якими змальовано Каїна. Що з цього, що ми прочитали, видно на малюнку? (Каїн - дуже зла людина).

Який був молодший брат - Авель? Знайдіть у легенді рядки, де сказано про Авеля. Як це показано на малюнку? (Авель веселий, добрий, грає на сопілці, біля нього пташки).

Які почуття у вас викликали поведінка і характер Авеля?

Як Каїн ставився до свого брата? Який злочин він вчинив?

6. Повторне читання легенди.

Мовчазне читання. Вибіркове читання.

Прочитати частину легенди, де сказано про те, як брати розпалювали вогонь.

Прочитати те, що стосується заздрощів Каїна.

У чому був переконаний Каїн, вчинивши кривавий злочин? Прочитайте рядки, де про це сказано.

А хто ж став справжнім свідком братовбивства?

Яке запитання ставили злочинцю дерева, зірки, птахи, всесвіт? Як говорять про лиху, заздрісну людину?

- Що прославляє і засуджує легенда?

Гра "Небо - земля".

7. Робота над значенням слів, висловів.

- Які слова, вислови вам незрозумілі? Поясніть вислови: "не слухався вогонь злих Каїнових рук" (не горів); "на світ благословилося" (почало світати); "очима косує" (на всі боки озирається); "прокляли" (осипали прокльонами - словами, що виражають різний осуд).

V. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Бесіда:

Про кого сьогодні дізналися з легенди "Каїн і Авель"?

Які риси характеру були у Каїна, а які у Авеля?

Що вчинив Каїн? Що у легенді засуджується, а що прославляється?

2. Творча робота.

- Прочитайте прислів'я на дошці. Визначіть, до яких частин легенди вони відносяться.

Той, хто любить тільки себе, ненавидить людей.

З самого початку думай, який буде кінець.

Кров людська не водиця, проливати не годиться.

Від своєї совісті не втече.

VI. Підсумок уроку

- Сьогодні на уроці ми прочитали біблійну легенду "Каїн і Авель". Автор легенди - народ, який хотів підкреслити, що зло завжди буде покаране. За свої вчинки треба відповідати перед Богом, людьми, своєю совістю.

Народ закликає нас творити добро, нести людям і природі радість щастя, добробут.

VII. Домашнє завдання (диференційоване).

Вибрати уривки з легенди, які найбільше вразили, та навчитися переказувати їх близько до тексту.

Прочитати останні вісім абзаців легенди і поставити до них запитання.

Додаток 4

УРОК РОЗВИТКУ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ (2 КЛАС)

Тема. Колективне складання казки за прислів'ям.

Мета. Навчити учнів складати казки, відповідати на запитання, будувати речення і текст; розвивати спостережливість, мовлення учнів, виховувати бажання робити добро іншим. Обладнання. Серія малюнків із зображенням героїв казок: вовка,журавля, котика, їжака; серія малюнків до новоствореної казки,

таблиця „Частини тексту", картинки зі словами.

Методичні рекомендації

Казку на задану тему доцільно писати після вивчення теми „З чистого джерела народної мудрості". Читаючи різні твори усної народної творчості, діти добирають загадки, прислів'я до певної теми, записують їх у індивідуальний зошит. На уроках читання аналізують вчинки героїв казок, складають характеристики, вчаться давати поради.

Дитяча фантазія безмежна. Завдання учителя — правильно її спрямувати, стежити, щоб у казках, створених дітьми, було цікаве змістове наповнення. Варто підказати таку ідею, щоб непомітно вплинути на кожного школяра, майстерно формуючи його характер.

На уроках праці та малювання можна підготувати ілюстрації і створити колективну книгу казок.

Хід уроку

Казка — вигадка,

та в ній щось повчальне зрозумій.

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

— А чи знаєте ви, кого називають „лісовим радіо"? Так, це сорока. Прилетіла вона сьогодні до мене і повідомила новину: у лісі дуже сумує лисичка. Чому? — запитала я. У відповідь почула таку історію.

Молода лисиця напекла пирогів, наварила кашки, принесла молока і запросила до себе в гості звірят: вовка, журавля, їжака та котика з півником. Чекала руда гостей, а вони не прийшли.

Як ви думаєте, чому?

1. Дослідження (робота в групах).

Учні об'єднуються в групи, пригадують, у якій казці лисичка зустрічається з кожною твариною, аналізують її поведінку. Презентація роботи груп.

І Група „Вовк".

Вовк не прийшов до лисиці, напевне, тому, що у казці „Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат" хитрунка не поділилася рибою, обдурила його, жорстоко над ним насміялась.

II. Група „Журавель".

Журавель давно ображений на лисицю. Не вміє вона бути щедрою господинею, пригощати гостей.

III. Група „Котик".

У казці „Котик та Півник" рудохвоста вкрала півника і хотіла його з'їсти.

IV. Група „їжак".

їжак пам'ятає про те, як підступна лисиця хотіла його з'їсти ("їжак і Лисиця").

2. Фронтальна робота. Виберіть слова, які підійдуть для характеристики лисички:

жорстока улеслива хитра корислива підступна брехлива скупа безсердечна

— Якою має стати лисичка, щоб тварини полюбили її? чуйною щедрою правдивою доброю доброзичливою '}

3. Гра „З'єднай прислів'я".

Світ не без добром платять.

Хто людям добра бажає добрих людей.

За добро той і собі має.

— Поясніть їх значення.

II. Повідомлення теми, мети уроку.

— Сьогодні на уроці ми будемо складати казку. Чи здогадалися, хто буде головною героїнею розповіді?

Пофантазуйте, як могла б змінитися лисичка стосовно кожної тварини. Про які вчинки ви могли б розповісти у казці під назвою „За добро — добром платять"?

III. Робота над казкою.

1. Словникова робота.

— Українська мова дуже багата. Тому у своєму мовленні намагайтеся уникати повторів.

Гра „Назви інакше". На дошці з'являються малюнки із зображенням тварин.

Лисичка-... Вовк Журавель їжак

рудохвоста сіроманець чорногуз колючка хитрунка кум боцюн

руда птах тваринка лисичка-сестричка довгоногий кума

2. Прочитайте слова. До якого героя казки вони підходять? нікого не скривдила

ума-розуму навчила розсудила справедливо

подумав, почухав за вухом

почав розпитувати

навчився рибалити

запросив

пригощав

припрошував

зрадів

подякував

3. Визначення композиційно структури тексту.

Казка — це також текст. Він складається з трьох частин: зачин, основна частина, кінцівка.

ЗАЧИН Жили собі...

Жив на світі...

ОСНОВНА Одного разу...

ЧАСТИНА Раптом...

КІНЦІВКА Стали вони жити й добра наживати.

З того часу...

Взяв дід лисицю і поклав на віз. А рудохвоста вибрала слушну хвилинку та й почала викидати рибу з воза — рибку за рибкою.

Так всю рибу і повикидала, а тоді сама зіскочила. Зібрала всю рибу до своєї нірки, сіла та їсть.

Підходить до неї вовк:

Добридень, кумонько, хліб та сіль! Дай мені рибки.

Бери.

Пригостила лисиця вовка рибою. Дуже здивувався подякував та й пішов додому.

На другий день прийшов вовк до лисиці та й каже:

— Що ж, кумонько, треба нам нове життя починати, якомусь ремеслу вчитися, годі нам красти та собак боятися.

Пішли вони до лісу, змайстрував Сірий вудку та наловив риби, пригостив лисицю. Та така смачна вечеря вийшла.

З того часу вовк з лисицею дружать, рибу ловлять та інших тварин пригощають.

6. Записування казки у зошит.

Учні колективно складають кожне речення (за допомогою вчителя) і записують його у зошит.

7. Перевірка записаного тексту.

IV. Підсумок уроку.

Що найбільше сподобалось вам на уроці?

Чи задоволені ви результатом своєї праці?

Чого ви навчились?

V. Домашнє завдання.

Зазвичай український народ, складаючи казки про тварин, надає їм людських рис. Підготуйте усну відповідь на питання: "Чому тваринам у казках притаманні людські риси?"

Додаток 5

Конспект уроку читання №3 4(3) класс

Тема уроку: Л.Глібов. Байка "Зозуля й Півень".

Мета уроку: Розширювати знання учнів про творчість Л.Глібова, про жанр байки. Розвивати образність мовлення, виразність читання. Виховувати справедливість, чесність.

Обладнання: портрет Л.Глібова, персонажі байки: Зозуля й Півень, малюнки до байки, читанка 4(3), дошка з записами.

Хід уроку

I. Організаційний момент.

Девіз уроку (на дошці):

Сторінки бережно гортаю, всі тексти швидко я читаю. Читати дуже я люблю і стисло текст перекажу.

II. Перевірка домашнього завдання.

Яке було домашнє завдання? (Навчитися виразно читати байку Л.Глібова "Вовк і Кіт", вміти читати в особах).

Читання байки учнями - конкурс на виразне читання. Читання байки в особах.

Хто найкраще прочитав? Чим сподобалося читання?

Чого Вовк забіг у село? Від кого він хотів сховатися?

Чому жодна порада Кота не підходила Вовкові?

Що в поведінці Вовка особливо засуджується? Яка головна думка байки? Як ви розумієте прислів'я "Що посіяв, те й пожнеш"?

(Виставлення оцінок учням, кожна оцінка мотивується).

III. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

Діти, хто з вас пам'ятає, що таке байка? (Коротке оповідання чи вірш із повчальним висновком).

На минулому уроці ви ознайомилися, а на сьогодні навчилися виразно читати байку "Вовк і Кіт". Хто автор цієї байки?

Що ви знаєте про Леоніда Глібова?

Перед вами портрет байкаря. Подивіться на дошку. Що означають числа? Леонід Глібов (1827-1893), с.Веселий Поділ.

(Підсумовую відповіді учнів).

Видатний український письменник Леонід Глібов народився в с.Веселий Поділ на Полтавщині, писав вірші, пісні, віршовані загадки, п'єси і байки. Байок Глібов написав аж 107.

Які байки Глібова ви вже читали? ("Чиж і Голуб", "Коник-стрибунець", "Вовк і Кіт").

Кого описує автор у образі тварин? (Під образами тварин автор розуміє людей).

Для чого пишуть байки? (У байках висміюють все лихе, щоб люди не робили так).

А тепер відгадайте загадки: Ку-ку, ку-ку! - кричу я в лісі,

На зріст маленька, свитка сіренька.

(Зозуля).

(Показую малюнок) Двійчаста і розгониста хода,

Іде - як цар до трона,

На голові - корона.

(Півень)

(Показую малюнок),

IV. Повідомлення теми і мети уроку.

Сьогодні ми ознайомимося з байкою "Зозуля і Півень", яку написав Л.Глібов, і навчимося виразно читати її.

V. Вивчення нового матеріалу.

1. Підготовка учнів до сприймання твору.

- Діти, чи розумієте ви значення слова "підлесливий"? (Це людина, яка хоче вислужитись, показати себе надто відданим, говорить у вічі одне, а має на думці інше; це людина, яка хоче піддобритись до когось і за це його слухає, вихваляє).

Отже, підлеслива людина, це та, яка догоджає кому-небудь надмірно, незаслужено, вихваляє когось, щоб піддобритися. Сьогодні ми ознайомимось із значенням цього слова, прочитавши байку "Зозуля і Півень".

А чи чули ви, як "співає" півень, зозуля? (Вони не співають. Півень кукурікає, а зозуля кує).

А що роблять солов'ї, синички? (Соловейко виспівує гарні мелодії травневими ночами. У народі кажуть про тих, хто гарно співає, виспівує, як соловейко").

2. Перше читання твору.

Читаю байку "Зозуля й Півень".

- А зараз ви будете читати байку, але спочатку потрібно навчитися правильно читати слова, які зустрінуться у нашій байці.

Словникова робота. На дошці слова:

Жалібненько, пшениченька, мерщій, безталанне, знічев'я, Самостійне мовчазне читання байки. Прочитайте байку про себе і скажіть:

За що хвалили одні одного Півень і Зозуля?

Чи відвертими, справедливими були ці вихваляння?

3. Повторне читання байки.

Читання байки вголос.

4. Робота над ідейним спрямуванням тексту.

Якими ви уявляєте собі Півня і Зозулю? За що вони хвалили одне одного? Якими були ці вихваляння? (Нещирі, несправедливі вихваляння).

Знайдіть у байці і прочитайте слова, в яких передано головну думку твору.

Як ви розумієте прислів'я "Рука, як кажуть, руку миє"?

- Запам'ятайте це прислів'я і користуйтесь ним при нагоді у своєму житті.

Фізкультхвилинка

Лапки в боки, вгору вушка,

Скачуть білочки-подружки.

1, 2, 3,4,5-

По гілках вони летять.

Кожен ранок на галяві

Роблять білки вільні вправи.

1,2,3,4,5-

Люблять білочки стрибать. 5. Аналіз зображувальних засобів.

Як звертаються тут дійові особи один до одного? Прочитайте, як Півень вихваляє спів Зозулі.

Прочитайте відповідь Зозулі. З чим вона порівнює спів Півня? (Зіронько моя, куме, голубонько, кралечко моя, братику - ласкаві і доброзичливі звертання).

Якими словами вони характеризують "спів" один одного? (Веселенько, жалібненько, тонесенький, милесенький голосочок - знову дуже ласкаво).

Чи свідчать ці вихваляння про наявність голосу в Зозулі чи Півня? Про їхній гарний спів? Чому автор вибрав ці слова, а не інші, які характеризують дійсно гарний спів? (Тому, що нічого такого про їхній спів не можна сказати).

Про що говорить автор таким чином? (Про підлесливість, нещирість персонажів).

Як автор доводить це? (Порівняннями: виспівуєш, наче жар-птиця, як соловей).

Чи можна порівняти Півня з жар-птицею, а Зозулю з соловейком? Чи справедливі ці оцінки? (Ні).

Чиїми словами автор передає правду в байці? (Словами горобця і автора).

Які негативні риси зображені автором у байці? (Нещирість, улесливість, що принижують гідність людини).

Які почуття висловив автор у байці? (Незадоволення, обурення).

6. Робота над виразністю читання байки.

- Як потрібно читати (з якою інтонацією) вихваляння Зозулі і Півня? (Нещиро, підлесливо). А як слова горобця? (Голосно, передаючи правду). Слова автора?

7. Читання байки в особах.

Що потрібно, що прочитати цю байку в особах?

Скільки осіб треба для читання байки? Хто саме? (Зозуля, Півень, Горобець, автор).

VI. Підсумок уроку.

Що сьогодні нового дізналися на уроці?

Яку байку прочитали?

Яка головна думка байки?

Яке прислів'я зустрічається в байці?

Як ви його розумієте?

VII. Домашнє завдання.

Навчитися виразно читати байку Л.Глібова "Зозуля і Півень". Підготуватись читати в особах. Хто має бажання і вміє гарно малювати, може створити малюнок до байки.