Реферат

«Творчість Мелетія Смотрицького. Його основні засади»

Виконала: учениця 9-б класу, СШ № 38

Полагейкіна Віктрія

м. Дніпродзержинськ

2004

План.

Вступ. Життєвий шлях М. Смотрицького.

1. Граматика М. Смотрицького – перлина давнього мовознавства

2. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм

3. Поетична спадщина М. Смотрицького

Використана література

Вступ. Життєвий шлях М. Смотрицького

Життєвий шлях М. Смотрицького – одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI – початку XVII ст.– складний і суперечливий.

М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-визвольної боротьби українського й білоруського народів. Одним із виявів цієї боротьби був рух проти наступу католицизму, за збереження православної віри, на захист церковнослов'янської мови, яка була літературною мовою передусім у галузі конфесіонального письменства.

Національно-релігійна боротьба набрала особливої гостроти після того, як частина вищого духівництва з митрополитом Рагозою 1596 р. в Берестю (Бресті) проголосила унію з римо-католицькою церквою. До унії не пристала основна маса селянства, міщанства, нижчого духівництва, навіть частина української шляхти. Виходячи із своїх класових інтересів, у католицизм перейшла більшість феодалів, тому православ'я з початку XVII ст. стало вірою пригноблених мас. Тодішнє становище православної церкви суттєво відрізняє її від офіційного православ'я, яке теж було релігією панівних класів. В національно-релігійній боротьбі знайшли вияв суспільні суперечності часу. Із цією боротьбою тісно пов'язане життя і творчість М. Смотрицького. Життєвий шлях і спадщина М. Смотрицького досить добре вивчені. Багато біографічного матеріалу дають його численні полемічні твори, листи, а також документи XVII ст.

Майже всі біографи вважають, що Мелетій народився в спадковому маєтку батька містечку Смотрич (тепер селище міського типу Дунаєвецького району, Хмельницької області) на Поділлі. Батько його – Герасим Данилович Смотрицький – тривалий час був писарем у Кам'янці (Подільському), про що писав Мелетій у книзі «Obrona Verificatiey». Не виключено, що саме в Кам'янці народився його син Максим (Мелетій). Князь Костянтин Острозький запросив у 1576 р. Г. Смотрицького до Острога, де він став першим ректором Острозької школи. Г. Смотрицький – автор першої друкованої на Україні полемічної книги «Ключ царства небесного» (1587 р.). Він узяв активну участь у редагуванні й виданні знаменитої Острозької біблії, що вийшла в світ 1581 р. Передмова до неї Г. Смотрицького свідчить, що письменник був добрим знавцем церковнослов'янської мови.

Біографи називають різні дати народження М. Смотрицького, переважно 1577–1579 рр. Початкову освіту Мелетій здобув у Острозькій школі від батька та грека Кирила Лукаріса. Учнем з молодих літ називає він себе в листі до К. Лукаріса, який після смерті Г. Смотрицького (близько 1594 р.) був ректором Острозької школи, а з 1612 р. – константинопольським патріархом.

Отже, в Острозькій школі М. Смотрицький мав змогу добре засвоїти церковнослов'янську й грецьку мови. Після смерті батька Смотрицького князь К. Острозький віддав здібного юнака на дальше навчання до єзуїтської Віленської академії. Смотрицький успішно закінчив Віленську академію. Разом із сином Соломерецького Богданом він подорожував за кордоном, відвідав багато міст, слухав лекції в університетах, зокрема в протестантських Лейпцігському, Віттенберзькому й Нюрнберзькому.

Невідомо, скільки тривала ця подорож. Очевидно, за кордоном Смотрицький одержав учений ступінь доктора медицини, як зазначено на титульному аркуші його книги «Апологія...» (1629 р.). Повернувшись із подорожі, він поселився у того ж таки князя Соломерецького під Мінськом. Часто їздив до Мінська, вів агітацію проти унії, внаслідок чого багато уніатів знову повернулося в православ'я і в Мінську засновано братство. Близько 1608 р. Смотрицький повернувся до Вільна (тоді ж вийшов у світ його анонімний трактат «Αντιγραφη», тобто «Відповідь»). Автор книги називає себе «одним братом братства церковного Віленського». Будучи членом цього братства, Смотрицький, очевидно, й викладав у Віленській братській школі. Дедалі активніше включається він в національно-релігійну боротьбу. Вже в 1610 р. під псевдонімом Теофіл Ортолог друкує великий полемічний твір «Θρηνος...» (тобто «Плач»). На титульному аркуші книжки зазначено, що текст перекладено спочатку з грецької на «словенську», а з цієї–на польську. Майже всі полемічні твори Смотрицького надруковано польською мовою. Щоб уникнути переслідувань, до переходу в унію свої полемічні твори Мелетій видавав без зазначення прізвища або під псевдонімами. «Θρηνος» – найвидатніший літературний твір Смотрицького, написаний у формі «плачу» православної церкви, зверненого до тих, що її покинули. Автор картає єпископів, що прийняли унію, закликає їх схаменутися, показує важкий релігійно-національний гніт, який терпіли український і білоруський народи, критикує недбальство й зловживання православного духівництва. В полеміці з католиками Смотрицький виступає як енциклопедично освічена людина своєї епохи: він цитує в своїй книзі понад 140 авторів або посилається на них. Крім писань «отців церкви», Смотрицький використовує твори багатьох античних і європейських учених та письменників епохи Відродження. Тут, зокрема, зустрічаємо імена Авіценни, Савонароли, Депер'є, Еразма Роттердамського, Петрарки, Мантуана Баптісти таін. М. Смотрицький здобув велику популярність серед православних. Пізніше сам він писав, що деякі його сучасники вважали цю книгу за важливістю описаного в ній рівною творам св. Златоуста й за неї готові кров пролити й душі покласти.

Критика як католицької, так і православної ієрархії, показ переслідування населення України й Білорусії, а головне – заклик до активної оборони своїх прав дуже збентежили королівські власті. Сігізмунд III того ж 1610 р. видав наказ про заборону продавати й купувати книги Віленського братства під загрозою кари в 5000 червоних золотих. Війтові й магістрату король пропонував конфіскувати братську друкарню, забрати й спалити книги, а складачів та коректорів арештувати.

Королівський наказ виконано. Редактора й коректора Леонтія Карповича ув'язнено. Смотрицькому вдалося уникнути арешту.

Про життя й діяльність Смотрицького після репресій з боку королівських властей збереглося дуже мало відомостей. Очевидно, він повернувся з Вільна на Україну (про високу оцінку «Θρηνος»-а він покликається на свідків – священиків острозької капітули 13). Мабуть, Смотрицький певний час проживав в Острозі і викладав у школі. Смотрицького вважають одним із перших ректорів Київської братської школи, організованої в 1615–1616 рр. Сучасник М. Смотрицького Сильвестр Косов 1635 р. писав, що Смотрицький, Касіян та інші були ректорами Київської школи. Цьому свідченню можна довіряти, адже брошура С. Косова була направлена проти домагань католиків й уніатів закрити Київську школу й автор її, очевидно, спеціально назвав тільки тих ректорів, що пізніше стали уніатами. Не з'ясовано, які курси викладав Смотрицький, але цілком можливо, що це були латинська й церковнослов'янська мови. Повернувшись до Вільна, Смотрицький мешкав у Святодухівському монастирі. Під тиском чи навіть на категоричну вимогу Віленського братства, що не могло бути байдужим до його контактів з уніатами, Максим Смотрицький постригся в ченці під іменем Мелетія.

1. Граматика М. Смотрицького – перлина давнього мовознавства

Минає вже триста шістдесят років із часу виходу в світ видатного твору давнього східнослов'янського мовознавства – «Грамматіки СлавέнскиА правилноε Сvнтаґма...» М. Смотрицького. Та за цей великий проміжок часу славнозвісна праця видатного вченого не пішла в забуття, адже вона стала значним етапом у старій східной південнослов'янській освіті, науці, культурі.

Про «Граматику» М. Смотрицького та її значення написано багато. Проте викладена в ній система ще далеко не вивчена.

«Грамматіка...» М. Смотрицького – один із найвидатніших творів старожитнього слов’ян. мовознавства. Учений першим в історії вітчизняної лінгвістики дав повний курс церковнослов’янської мови в прийнятих тоді частинах: орфографія, етимологія (тобто морфологія), синтаксис, просодія.

У розділі про орфографію в давнину давався й опис фонетики та орфоепії. Ввів нову літеру на позначення дзвінкого проривного задньоязикового приголосного – ґ, узаконив вживання букви й. Встановив правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання великої букви, розділових знаків, правила переносу тощо. Багато з його правил орфографії й пунктуації зберігають чинність у сучасній українській літературній мові. Виділив вісім частин мови: ім’я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє. Як частину мови «междометіє» у вітчизняній лінгвістиці М. Смотрицький визначив уперше, вийнявши з переліку й опису частин мови невластивий слов’янській системі артикль. Йому належить і термін «междометіє». Першим виділив як категорію дієприслівник, названий ним «дієпричастієм». Відкрив у слов’янській відміні місцевий відмінок, який назвав «сказательний падеж». Іменники поділив на п’ять «склоненій»-відмін, котрі в основних рисах у шкільних граматиках зберіглися донині. Вперше описав відмінювання прикметників і числівників.

Запропонований ним принцип поділу дієслів на дієвідміни зберігся у східнослов’янських граматиках і в наш час. Першим дав докладний опис розрядів незмінних частин мови й вигуків, виклав синтаксис церковнослов’янської мови. Збагатив слов’янську лінгвістичну термінологію. Описана М. Смотрицьким морфологічна система близька до старослов’янської пізнього періоду, але в ній спостерігається певна кількість українських елементів.

М. Смотрицький виступає оригинальним граматистомтеоретиком слов’янської системи. У цьому він не мав собі рівних у слов’янській філології аж до 2-ї половини 18 ст. Його досягнення використовуються і тепер. Учений здійснив кодифікацію церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції. За нормами «Грамматіки...» поступово було впорядковано всі церковнослов’янські тексти на сході і півдні Славії. Через друковані церковнослов’янські тексти норми набули загального поширення й понині функціонують у конфесійному вжитку. Уперше виразно відділив церковнослов’янську мову від живих слов’янських, проте східнослов’янський характер норм М. Смотрицького благотворно вплинув на усталення орфографії й пунктуації староукраїнської літературної мови.

До 1-ї чверті 19 ст. «Грамматіка...» М. Смотрицького була основним підручником церковнослов’янської мови, він витримав багато видань. На його основі укладено анонімну «Грамматїку или писменницу языка Словеньского», надруковану 1638 в м. Крем’янці (тепер Терноп. обл.). Певний вплив М. Смотрицького помітний і на книзі «Грамматыка словенская» Івана Ужевича (1643), анонімній граматиці, надрукованій 1773 в Почаєві, церковнослов’янській «Грамматіці» Я. Блоницького (1763), а також на «Грамматиці» А. Коцака (1778), праці «Grammatica slavo-ruthena» М. Лучкая (1830), рукопис, праці хорватського лінгвіста Ю. Крижанича «Граматично изказанjе» (1666), російській граматиці Г. В. Лудольфа (1696), книзі «Россійская грамматика» М. Ломоносова (1755), на працях основоположника сучасної славістики Й. Добровського.

Геніальний М. В. Ломоносов знав напам'ять «Граматику» Смотрицького і назвав її разом із «Арифметикою» Магницького «вратами своєї вченості». «Россійская грамматика» Ломоносова, що вийшла в світ у Петербурзі (написана 1755 р., перше її видання має цю дату), природно, відбиває значний вплив Смотрицького щодо розподілу матеріалу, виділення граматичних категорій, термінології, формулювання деяких правил. M. В. Ломоносов підніс вітчизняне мовознавство на вищий щабель. Він був видатним теоретиком, його правила встановлені на основі студій над живою російською мовою. Зі спадщини Смотрицького Ломоносов узяв найкраще, зокрема поділ на відміни, дієвідміни, кількість відмінків тощо. Великою мірою завдяки Ломоносову досягнення Смотрицького в галузі граматики дійшли до наших днів.

Книга М. Смотрицького справила вплив на розвиток грамат. думки в Сербії, Болгарії, Румунії. «Грамматіка...» була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’ян. мови в перекладах на латинську, що свідчить про загальноєвропейське визнання її. Завдяки «Грамматіці...» М. Смотрицького українська філологія стала помітною галуззю європейського. мовознавства старожитньої епохи. М. Смотрицький – один із основоположників вітчизняної славістики.

До найбільш ранніх відноситься переклад (на полях книжки 1648 р.), зроблений відомим шведським мовознавцем і поліглотом Й. Спарвенфельдом 167. Список «Граматики» з маргінальним перекладом зберігається також у м. Галле (НДР). Повний переклад книги М. Смотрицького за виданням 1721 р. зробив англієць Т. Консетт, який він мав намір опублікувати. Частина рукопису з перекладом Т. Консетта зберігається в Празі. Інший неповний рукописний переклад «Граматики» 1648 р. зберігається в Стокгольмі. Ці переклади свідчать про загальноєвропейський інтерес до твору Смотрицького.

M. Смотрицький дав школам XVII ст. авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його «Граматики» ніхто не важився нападати на церковнослов'янську мову як на мову невнорядковану. Видатний учений здійснив кодифікацію церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції. Кількість східнослов'янських і власне українських елементів у ній порівняно невелика, однак вони разом із східнослов'янською звуковою (точніше – орфографічною) оболонкою книжних елементів надавали нормам М. Смотрицького словенороського характеру. Об'єднання в «Граматиці» М. Смотрицького елементів, спільних для східних і південних слов'ян, з елементами специфічно східнослов'янськими й південнослов'янськими (насамперед старослов'янського походження) зробило її однаково прийнятною і близькою для всіх слов'янських народів, які користувалися церковнослов'янською мовою, тому праця М. Смотрицького стала знаряддям культурного єднання слов'ян. М. Смотрицький уперше виразно відділив церковнослов'янську мову від східнослов'янських, проте словенороський характер «Граматики» благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфографії та орфоепії української мови XVII–XVIII ст.

2. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм

Витоки сучасної культури значною мірою заглиблюються в епоху Відродження. Для українського народу ця епоха була сповнена героїчної національно-визвольної боротьби, яка переможно закінчилася возз’єднанням з великим російським народом. В її горнилі викувалась народно-гуманістична українська культура та література.

Вони розвивалися у специфічних умовах антифеодальних та національно-визвольних рухів, тісно пов’язаних з такою ж боротьбою братніх білоруського та російського народів, і склалися у ренесансну систему.

З урахуванням єдності трьох східнослов’янських літератур можна говорити про з’ясування проблеми Ренесансу в українській літературі, її ролі в загальноєвропейському літературному розвитку, місця української полемічної літератури кін. XVI – поч. XVII ст. і таких окремих її представників, як М.Смотрицький, в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм.

Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму.

Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М.Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". У "Треносі" та інших творах М.Смотрицький виявив ґрунтовні знання й вільну орієнтацію у західноєвропейських літературах, мистецтві, культурних традиціях. На це звертали увагу вчені у дожовтневий період /П.Житецький, В.Завитневич, І.Франко та ін./ і радянські дослідники /С.Маслов, В.Перетц, П.Попов, В.Микитась, Д.Наливайко, В.Німчук, Є.Прокошина, П.Яременко та ін./. Письменник поєднував широку ерудицію з умінням професіонально застосувати свої знання. У "Треносі" тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е.Роттердамського, Б.Депер’є, С.Мюнстера, М.Баптісти та інших західноєвропейських гуманістів. Думки М.Смотрицького перегукуються з відомою книгою Зібрандта Любберта "Про папу римського". Українським письменником створюється антигуманний образ римо-католицької церкви.

Це важливі, хоч і не основні ознаки внутрішнього зв’язку творчості Мелетія з європейською гуманістичною традицією. Повністю він розкривається при розгляді ідейно-естетичної структури його творів. Прикладом може бути Скорботна Мати в "Треносі". Оригінальний образ виник на основі життєвого матеріалу і українського фольклорного глибоко драматичного образу покинутої дітьми матері, реалізованого в багатьох народних творах, зокрема в думі "Про удову і синів". Своїми ідейно-естетичними якостями образ

Скорботної Матері типологічно споріднений з найпоширенішим у. європейській ренесансній літературі та мистецтві образом Мадонни. Останній настільки пов’язаний з історією європейської культури і такий поліфункціональний у добу Ренесансу, що перетворився на одну з ідейно-естетичних тез художнього мислення епохи. Отже, творчий світ М.Смотрицького розвивається в загальноєвропейському річищі соціально-політичних і філософських ідей та ідейно-естетичних течій, представлених у творчості Данте, Шекспіра, Сервантеса, Рабле та ін. Глибину проникнення в європейське життя і мистецтво демонструє творче засвоєння досягнень Петрарки – високої громадянської лірики його "Листів без адреси" і збірки "Канцоньєре".

Характерно, що в доробку М.Смотрицького гармонійно зливались автохтонні східнослов’янські ренесансні риси й принципи з ренесансними явищами європейських літератур. Це свідчить про те, що міжлітературні контакти тільки прискорювали й інтенсифікували ренесансні процеси в українській літературі XVI-XVII ст. Таким шляхом утворювався загальноєвропейський тип художнього мислення.

Участь української літератури кін. XVI – поч. XVII ст., зокрема полемічної, у загальноєвропейському літературному розвитку здійснювалась за законами функціонування зональних та регіональних художніх систем. Розкриття цих закономірностей залежить від ступеня вивчення та систематизації зв’язків і взаємодій національних літератур. Вони розвивались і раніше, але регулювались іншими суспільними законами і мали інший ідейно-естетичний характер, хоча теж не були звичайною сумою контактів, упливів і запозичень. В умовах Відродження відбувається складна взаємодія між національними літературами і цілими їх групами, а також між різнорівневими системами. Її складають не тільки і не стільки контакти, впливи та запозичення, скільки процеси зближення і відштовхування результатом яких є вироблення цілих типів художнього мислення.

Зіставлення української полемічної літератури з літературою європейського Ренесансу виразніше виявляє в українських полемічних творах діалектичне поєднання гуманістичних принципів з широкими і вузькими релігійними питаннями. В естетичному плані полемічність сприяє виявам ширшого, реалістичнішого підходу до дійсності, конкретизації й індивідуалізації художніх образів, перетворенню художньої правдивості на засіб виміру й вираження ідейного змісту. Ідейно-естетичні особливості української полемічної літератури, зокрема "Треноса", виступають особливостями даної літератури і твору, а також виявляють певну типологію на зональному /слов’янському/ і регіональному /європейському/ рівнях. До них треба віднести принципово значиме використання фольклору; усвідомлення причетності до вселюдської культури, національних особливостей, гармонійної цілісності культури власного народу; розрахованість як на читача, так і на слухача, в тому числі й масового; загальновиражена ритмічна побудова твору; енергійні короткі сюжети, які швидко розвиваються; драматургічна діалогічність; стисла символічна образність.

Полеміка в європейській літературі виникла між католицтвом і католицькою церквою та всіма західно- і середньоєвропейськими протестантськими опозиційними рухами, по суті рухами національного утвердження європейських народів – кальвінізмом, лютеранством та ін. Полеміка ж між православ’ям та католицтвом була полемікою між двома офіційними церквами. Але православ’я теж було пов’язане з грандіозним національно-визвольним рухом. Тому полеміка між православ’ям та католицтвом і унією як однією з форм католицької експансії доповнювала органічно усю загальноєвропейську полемічну картину, будучи її невід’ємною складовою частиною, Вона замикала кільце опозиційного оточення католицизму у загальноєвропейських масштабах. Об’єктивно в ході цієї полеміки проти католицизму захищались принципи ренесансного гуманізму.

Гідне місце української полемічної літератури, творчості кращих її представників, як М.Смотрицького, у контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм забезпечувалось самим типом її художнього мислення.

3. Поетична спадщина М. Смотрицького

Творчість М.Смотрицького, як і творчість багатьох інших українських і білоруських письменників кін. XVI – поч., XVII ст., належить водночас і українській, і білоруській літературам: походячи то з українських, то з білоруських земель, вони вчилися і вчителювали як в українських, так і в білоруських школах, жили і діяли як в українських, так і в білоруських культурних осередках /містах, селах, магнатських маєтках, монастирях/, у своїх творах підносили проблеми й висловлювали ідеї, однаково животрепетні і для українського, і для білоруського народів, надихаючи їх на визвольну боротьбу, яка завершилася їхнім возз’єднанням із братнім російським народом.

До останнього часу історики літератури звертали увагу переважно на прозові полемічно-публіцистичні твори М.Смотрицького. Кількома його "реквізитними" віршами, надрукованими при прозових творах, віршовими цитатами у цих творах та віршовими зразками-експериментами, наведеними ним у "Граматиці" при викладі теорії метричного віршування, спеціально ніхто з дослідників не займався. Тим часом питання про обсяг поетичної спадщини Мелетія, про її ідейно-художній зміст, тематику, образність, версифікаційну майстерність заслуговують на пильну увагу. Серед поетичної спадщини М.Смотрицького можна виділити кілька груп віршованих текстів. До першої групи відносимо вірші-зразки з "Граматики". Ці віршові фрагменти складені ним самим, вони є ілюстраціями до теоретичних пояснень і мають експериментальний характер. М.Смотрицький, услід за Л.Зизанієм, спробував розробити церковнослов’янську просодію, взявши за основу грецькі зразки і намагаючись застосувати метричну версифікацію, грунтовану на чергуванні довгих і коротких складів. Утвердилася думка, що ця спроба була невдалою, оскільки східнослов’янські мови не мають довгих і коротких голосних звуків. Дехто з дослідників припускає, що версифікація, запропонована Мелетієм, "при всій своїй недосконалості", давала все ж можливість східнослов’янській поезії "звільнитися від силабічного віршового ладу, такого штучного і чужого для церковнослов’янської мови, і вийти на свій шлях розвитку", тобто на шлях силабо-тонічного віршування, що сталося, зокрема в російській літературі, у XVIII ст.

У цих міркуваннях немає чіткості щодо розмежування церковнослов’янської і східнослов’янських мов, що породжує плутанину. Адже церковнослов’янські вірші не складалися за силабічною системою. Силабічні вірші східнослов’янські поети писали польською мовою і книжними різновидами староукраїнської, старобілоруської та староросійської мов; силабо-тонічних віршів церковнослов’янською мовою ніхто й ніколи всерйоз не писав. Інша річ, що у версифікаційних міркуваннях "Граматики" М.Смотрицького і в його метричних експериментах є об’єктивні силабо-тонічні тенденції, які породжувалися впливом живих східнослов’янських мов, їхнім тиском на місцеву церковнослов’янську орфоепію й просодію. Ці тенденції справді могли мати значення при формуванні силабо-тонічної системи східнослов’янського віршування. Важливо відзначити, що й до укладання "Граматики" і одночасно з її укладанням Мелетій писав майстерні силабічні вірші книжною українською і польською мовами. Очевидно, його метрична теорія стосувалася тільки віршування церковнослов’янською мовою. І хто зна, чи була вона для цієї мови у її тогочасному стані на українських і білоруських землях надто штучною? Адже, як слушно відзначає Є.С.Прокошина, сучасна М.Смотрицькому церковно-слов’янська мова "була найвищою мірою еллінізована". Можливо, ця "еллінізованість" мала вияв і в манері вимови звуків, зокрема голосних, особливо при читанні вголос віршованих текстів.

Другу групу віршів, пов’язаних з іменем М.Смотрицького, складають віршові твори, цитовані в його прозових полемічних трактатах, насамперед у "Треносі" /Вільна, 1610/. Авторами цих віршів є інші письменники. Щодо деяких із них можна припускати авторство Мелетія як перекладача чи редактора. Дослідження віршів має полягати найперше у характеристиці їхніх авторів та визначенні тих суспільно-літературних напрямів, які вони репрезентують, у встановленні тих книжних джерел, із яких міг їх почерпнути Мелетій. Слід виявити і зібрати оригінальні тексти цих віршів і переклади латинською та новоєвропейськими мовами, поширені в сучасній Мелетію європейській книжності і, зокрема, на території Речі Посполитої, щоб зіставити їх із текстами, введеними в твори Мелетія, виявити міру і якість його втручання в ці тексти. Причинок до такої роботи дав Д.С.Наливайко.

Третю групу складають власні вірші М.Смотрицького. На сьогодні зафіксовано шість геральдичних епіграм, що їх майже без сумнівів можна визнати за власні твори Мелетія. П’ять із них нещодавно опубліковано:

1) На герб Острозьких

2) На герб Вишневецьких

3) На герб Огинських

4) На герб Огинських і Воловичів

5) На герб Соломирецьких

6) На герб Хоткевичів.

Усі ці епіграми явно писала одна і та ж людина. Спорідненість ідейно-тематичних мотивів, образів і виразів у цих віршах зумовлена не тільки спорідненістю об’єктів зображення /геральдичних емблем/, але і поетичною індивідуальністю, про що виразно свідчить зіставлення характерних образів.

На особливу увагу заслуговує анонімно видана у Вільні братською друкарнею 1620 р. поема "Лямент у свЂта убогих на жалосноє преставленіє /.../ отца Леонтія Карповича, архімандріта общіа обители при церкви Сошествіа Святого Духа братъства церковного віленского право[славного] греч[еского]". Примірник цієї книжечки /чи не унікальний?/ зберігається в Одеській державній науковій бібліотеці ім. О.М.Горького. Твір цей складається із 675-ти рядків.

Поему написано українською книжною мовою, багатою на народні слова, вирази і звороти. Як за змістом, так і за формою вона, безумовно, є видатним явищем східнослов’янських літератур XVII cт. Дуже ймовірно, що твір цей вийшов з-під пера М.Смотрицького. Адже того ж 1620 р. Мелетій виголошує казання "на погреб" того ж Леонтія Карповича. Логвин Карпович, майбутній архімандрит Святодухівського монастиря у Вільні Леонтій, зазнав катувань і поплатився дворічним ув’язненням за те, що був видавцем /"коректором"/ "Треноса". Леонтій Карпович був духовним наставником Смотрицького і, очевидно, постригав його у ченці. Все це мало зобов’язувати Мелетія і могло породити в його душі поетичний імпульс у зв’язку зі смертю Леонтія. Цей імпульс мав посилюватися й етикетним моментом, адже по смерті Леонтія братія Святодухівського монастиря обирає Мелетія на його місце – своїм архімандритом. Замість Леонтія, який був кандидатом від Вільна на висвячення в єпископи під час відновлення православної ієрархії 1620 р., Мелетій став архієпископом полоцьким, єпископом вітебським і мстиславським. Звертає на себе увагу і та обставина, що в "Ляменті" немає згадки про Мелетія як про наступника Леонтія на архімандрії, а якби автором поеми був не сам Мелетій, то, мабуть, без такої згадки не обійшлось би. Тісні зв’язки, що існували між М.Смотрицьким і Леонтієм Карповичем, високий поетичний рівень "Ляменту", що відповідав високому рівню культури і літературного вміння Мелетія, роблять його кандидатуру на авторство твору дуже ймовірною. Слід зіставити образність цієї поеми і її ідейно-тематичні мотиви з образністю та ідейно-тематичними мотивами, характерними для тих творів, які напевно вийшли з-під пера М.Смотрицького .

Усе сказане дозволяє вбачати в М.Смотрицькому видатного поета. Не виключено, що подальші розшуки приведуть до виявлення нових віршів, які можна буде пов’язати з його іменем.

Використана література

Історія української літератури у 8-ми т. Т. 1.

Макарушка Є. Граматика Мелетія Смотрицького. Критично-історична студія. Львів, 1998;

Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. – К., 1991.

Прокошина Е. Мелетий Смотрицкий. – Минск, 1966;

Українські письменники Біобібліографічний словник. Т. 1. Уклав Л. Є. Махновець. К., 1960.