( 1879 - 1932 )
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом.
Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).
Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя» (1898 — 1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел i оповідань. Показово, що й дебютував письменник на літературній ниві оповіданням «Не устоял» (надруковане 1903 р.). Оповідання не відзначалося художньою довершеністю, але писав він його, «буквально ковтаючи сльози». Автор торкався актуального на ті часи питания: справжній вчитель повинен відстоювати свою людську гідність, виступати на захист гноблених мас. В цьому основний сенс уже першого друкованого твору Васильченка, як і багатьох інших, написаних пізніше. Згодом письменник значно доопрацював це оповідания й опублікував украИнською мовою під назвою «Антін Вова» (1910) (в наступних видан- нях — «Вова») .
У 1910 — 1912 рр. Васильченко пише й друкуе цикл новел i опов1дань, присвячЕ- них учитсльській темі («Вечеря», «3 само- го початку», «Божественна Галя», «Над Россю», «ГрІх» та ін.).
Цікавою сторінкою дореволюційної спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою i багатьма художніми засобами органічно близькі його прози. Лаконізм, драматична напруженість, непідробний комізм ситуацій, лірично-гумористичний колорит, народнопісенні інтонації, «другой план» тощо — все це властиве кращим п'єсам Васильченка.
Літературна i педагогична діяльність С. Васильченка у дожовтневі часи характеризує його як невтомного трудівника на ниві українсько демократичної культуры. Кращі його новели й оповіданния, пройняті высоким громадянським звучанниям, переконливо свідчили, що в украинську літературу прийшов художник-реаліст, який поставив собі за мету активно втручатися в жнття. 3 ім'ям Васильченка в українській літературі пов'язаний розвиток жанру соціально-психологичної новели з виразним ліричним звучанниям.
Після перемоги Жовтневої революції Васильченко, як i інші представники демократичной інтелігенції, включається в процес творінния соціалістичної культури
Рад, єднання міста i села, поетизує романтику праці як творчості, утверджує принципи соціалістичної моралІ. Для художнього світобачення Васильченка стал характерним історико-перспективний погляд на паростки нового, соціально значущого в дійсності. Hовi теми, ідеї, образи вимагали «нової форми, нових художніх засобів» (Васильченко), письменник наполегливо шукає їх, насамперед оновлю- ючи випробувані ще в дореволюційні часи засоби свого художнього методу i стилю. Поглиблюється оптимізм Васильченка, набираючи характеру пристрасного життєствердження; якісно нових рис набуває i Васильченків гумор, пройнятий тепер лише світлими, ліричними відтінками; виразнішою, чіткішою стає сюжетність твopів тощо. Оновлення й збагачення ідейно-художньої палітри письменника зумовили закономірний перехід його на позиції мистецтва СОЦіалістичного реалізму.
Багато працює Васильченко у радянський час i над творами з життя дореволюційного минулого («Петруня», «Талант», «Віконце», «Осіниі повели» та ін.), на яких, зрозуміло, не могли, не позначитися нові риси його художнього методу. Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели» (присвячений 1905 р.), який писанв Васильченко, починаючи з 1923 р., впродовж майже десяти років. в одній з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка») — письменник створив зворушливий образ матері трьох синів, ув‘язнених за участь у революційних выступах. Стара, прибита горем жінка починає уcвiдомлювати, що правда, за яку боролись i гинули її сини, прийде до людини-трудівника. Звертаючись до засобів народнопісеяної поетики, символіки (образ чайки), до форми спогадів, вдало знайденої художньої деталі (портрет Шевченка) тощо, Васильченко з великою силою мистецького узагальнення розкриває не тільки страждання, поневіряння матері, а й її мужність. Цьомy сприяє значною мірою введения в новелу образу ліричного героя - авторською «я», від імені якого ведеться розповідь i який активно втручається в розвнток подій, роздуми і переживания героїні.
Творчий доробок Васильчснка радянських часів, його художні задуми
проблематики яскраво свідчили про успішне ідейно-естетичне освоєння нового життя, переконливо спростовували твердження
вульгаризаторської критики, нібито Васильченко «не знайшов себе в революції», не зумів «відобразити радянської дійсності», залишаючись в полоні «минулого».
в останні роки письменник усе частіше скаржився на хворобу. виїджав на лікування й до кисловодська, але недуга не відступала. помер васильченко 11серпня 1932 р. похований у києві на байковському кладовиші.
Кращі твори талановитого митця i педагога С. Васильченка, написані з народних, реалістичних засад, належать до справжніх надбань української національної культури і міцно ввійшли в радяньське сьогодення.
використана література:
«історія української літератури»