Анотація
Аналізується Богуславщина (Київщина), як значний осередок народної декоративно-ужиткової творчості, зокрема ткацтва, у розвитку якого видатну роль відіграв І. Нечипоренко, що спричинився до новацій у тардиційному богуславському ткацтві та його популяризації. Акцентується увага на негативних тенденціях характерних у цій галузі, планової соціалістичної економіки, та заходи, що вживалися окремими подвижниками для збереження традицій у виробах богуславського осередку ткацтва, фабрики “Перемога”.
Ключові слова: народне ткацтво, ткацький верстат, національна спадщина, фабрика, декоративно-ужиткова творчість.
Кожне покоління, завдяки своїй творчій енергії та майстерності намагається вносити в стародавнє ткацьке мистецтво щось своє, нове. У ХХ ст. українські митці й майстри художнього ткацтва, спираючись на багатовіковий досвід попередників, розвивали цей вид творчості, підносячи його на вищий рівень. Спостерігаємо парадоксальні явища на всіх рівнях мистецького життя в період 1950-1980-х рр., що залишили своїм наступникам багату і не досліджену в повній мірі художню спадщину. Все частіше стає актуальним питання про те, як оцінювати її, як вирізнити те, що було лише даниною часу, від справді мистецьких пошуків. Вперше розглядається матеріал, що розкриває імена майстрів народної творчості на науковому та мистецтвознавчому рівні, та дає нам змогу ознайомитися з тими мистецькими процесами, що були актуальними для народних промислів другої половини ХХ ст. Декоративно-ужиткове мистецтво - є своєрідною галуззю народної творчості, що підпорядковується своїм законам розвитку, має особливу художньо-образну мову, формує ряд єстетичних поглядів людини, активно впливає на її ємоції, думки й почуття. До них належить « Богуславська тканина» – один із традиційних видів української декоративної тканини, що виник у місті Богуславі на Київщині в кінці ХІХ століття»[1, 445]. Доречним, є проведення невеликого екскурсу в історію народного ткацтва Богуславщини, для зорієнтування значимості його осередку – ткацької фабрики “Перемога”, в контексті української декоративно-ужиткової творчості. Даних про розвиток ткацького ремесла на Богуславщині знаходимо не багато. Відомо, що від кінця ХІХ ст. у містечку діяла шовковоткацька мануфактура. Богуславчани використовували досвід провідної тоді Київської школи цехових майстрів. На мануфактурі ткали різноманітні ковдри й коштовні одягові тканини. У ХІХ ст. тканини богуславських майстрів, рушники, скатертини, ліжники, намітки, фартухи, запаски ставали усе більш поліхромними завдяки появі нових якісних барвників. На ярмарках їх називали «богуславськими». Вироби були відомі в Петербурзі, Москві та ще віддаленіших регіонах. Богуславська школа ткацтва славилася поряд з київською, кролевецькою, ніжинською та іншими, та поширювала свій досвід на інші міста й села.
У другій половині ХІХ ст. та на поч. ХХ ст. ткацькі мануфактури діяли в Стеблеві, Таганчі Канівського повіту. В другій же половині ХХ ст. ринки насичуються дешевими фабричними товарами й це призводить до занепаду місцевого ткацького промислу. Залишаються лише нащадки давніх майстрів, які впродовж 1945-55-х рр. ХХ ст. відроджують традиції народного ткацтва, відкриваючи нові перспективи, адже Богуслав здавна був осередком ручного узорного ткацтва в Україні. Свідченням цьому є, приміром, твердження науковця й мистецтвознавця Адама Жука: « В подальші роки ручне узорне ткацтво на Богуславщині набуло дальшого розвитку. Зокрема, значних розмірів досягло в післявоєнний період. В ряді сіл, а також у самому Богуславі були залучені до роботи потомственні майстри. У тяжкий післявоєнний 1945 рік у Богуславі було організовано художньо-промислову артіль « Перемога», яка об’єднала понад сімдесят місцевих ткаль» [ 2, 76-77].
Бабенчиков Н.В. у своїй праці «Народное Декоративное искусство Украины» розглядаючи українське традиційне ткацтво, робить акцент на богуславських тканинах: «Представляют интерес и изготовленние кролевецкими мастерами образцы декоративной, так называемой «богуславской» цветистой ткани» [ 3, 39]. На той час в Богуславі діяла артіль “Перемога”, яка в 1960 р. була реорганізована у фабрику художніх виробів, де працювало більше двохсот майстрів ткацтва та килимарства зокрема. Головним інженером богуславської фабрики «Перемога» став І.Г. Нечипоренко (1930р.-2004р.), фактично творець богуславської школи художнього ткацтва у другій половині ХХ ст. Серед багатьох видатних особистостей Богуславщини ( Архип Люлька, І.С. Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, І. Сошенко, Шолом Алейхим ), постать І.Г. Нечипоренка посідає чільне місце, діяльність його припадає на середину ХХ ст., отже належить до когорти митців, чия творчість сформувалася в умовах тоталітарного режиму. Родом майстер з Чернігівщини, художник текстилю за фахом, промисловець з вийнятковими здібностями та громадський діяч. Він досяг успіхів в галузі декоративно-ужиткової творчості. Завдяки його діяльності ткацький промисел Богуславщини з середини 60-х рр. ХХ ст., переживає час бурхливого розвитку та розквіту. Проте необхідно зауважити, що чи найбільшим досягненням І. Нечипоренка є його діяльність, спрямована на відродження та розвиток українських національних традицій в період комуністичного правління. Творчі роботи митця відзначаються високим художнім рівнем, по сьогоднішній день користуються великим попитом у населення та належать до національного надбання України. За творчий доробок І.Г. Нечипоренку на засіданні спілки майстрів народного мистецтва була вручена премія ім. К. Білокур, а також присуджено звання заслуженого майстра народної творчості України (1996 р.). І. Нечипоренко створив близько 600 творчих робіт, що увібрали національний колорит України, привертали увагу виразною декоративністю, вишуканістю композицій, що підкреслює високий професіоналізм. Митець виконав безліч оригінальних композицій до рушників, скатертин, штор, килимів тощо. Кращі роботи майстра зберігаються в Київському державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Львівському музеї етнографії та художнього промислу, Переяслав-Хмельницькому історико-культурному заповіднику, Канівському музеї народного декоративного мистецтва, Білоцерківському краєзнавчому музеї, Богуславському історико-краєзнавчому музеї, Санкт-Петербурзькому етнографічному музеї.
Важливими подіями у житті І. Нечипоренка були виставки його творчих робіт, що неодноразово експонувалися в Україні та Росії ( Москва, Санкт-Петербург), а також на зарубіжних виставках було виставлено до 250-ти творів художника: Японії – (1959р.,1961р.), Канаді – (1959р.,1961р.), Польщі – (1959р.,1960 р.), Фінляндії – (1959 р.), Франції – (1959 р., 1961 р.), Чехословаччини - 1959 р., Югославії – (1959 р., 1960 р.), Румунії – (1960 р.,), Болгарії – (1960 р.,1985р.), Голландії –( 1961 р.), Швеції - 1961 р., Угорщині - 1961 р., Монгольської Народної Республіки – (1961 р.), Індії – (1961 р.), Німеччини - 1969 р. тощо. Значимість його творів стала чи не найголовнішим аргументом у вирішенні питання будівництва нових корпусів фабрики “Перемога”. На відновленому після війни підприємстві художніх промислів проводилася реконструкція, розширення площ і зміцнення матеріально-технічної бази. Уже з перших років своєї праці І. Нечипоренко впроваджує технічні й художні новації, апробовані ним в індивідуальній творчості. Беручи за основу вивірені віками принципи декоративного вирішення народних виробів, він створює нові типи тканих виробів, композиції яких відповідали тогочасним умовам життя та побутовим потребам й естетичним уподобанням сільських і міських мешканців. Поруч з цим, вони визначили високий мистецький рівень, до якого прагнули наблизитися й інші майстри (світлина 1.). Автор використовував типові орнаментальні мотиви та принципи композиційного розв’язання – характерні поперечносмугасті узори, що складаються з різноколірних гладких та орнаментальних смуг, а також характерні для народного богуславського ткацтва кольори – насичений червоний, сірий, синій, чорний, з відтінками жовтого. Використовуючи традиції місцевого народного ткацтва І. Нечипоренко у співпраці з художниками Г. Аджієвським та Н. Скопець, творчо переосмислив традиції, створивши високомистецькі зразки декоративних виробів, і на їх основі нові зразки ткацької продукції. Була проведена величезна робота для створення одного з найкращих галузевих підприємств в Україні, по виготовленню ткацької продукції. З урахуванням значення творчості І. Нечипоренка щодо розвитку Богуславського художнього ткацтва, необхідно більш детально розглянути складові його творчого внеску. У 1955 р. І. Нечипоренком було удосконалено ручний ткацький верстат, яким людство користувалося не одне століття; розроблено нову технологію виготовлення народних узорних тканин, яка за рахунок особливого заправлення ткацького верстата давала можливість виконувати складні елементи, забезпечуючи різноманітний асортимент виробів. Переваги цієї технології у тому, що вона дозволила скоротити кількість узорних ремізок і цим самим набагато підвищити виробничу продуктивність верстатів. Разом з тим з’явилися більші можливості варіювання орнаментального узору по ширині тканини при вже звичній заправці верстата [2, 78].
Нова технологія винахідника-митця відкрила перед майстрами широке поле для діяльності, дозволяла виконувати складні узори при високій продуктивності праці, зберігаючи традиції, т випускаючи різний асортимент виробів. Цю новаційну технологію почали застосовуватися на фабриках художніх виробів Києва, Переяслав-Хмельницького, Решетилівки, Кролевця, ряді промислів Росії, Білорусії, Молдавії. Свої новації І. Нечипоренко виклав у посібнику [4, 1-4], що став корисним методичним надбанням для ткачів, які виконували ескізні рішення автора. На богуславській фабриці почали розробляти вишукані композиції доріжок, накидок, серветок, рушників, портьєр. декоративних тканин, покривал, наволочок, узорних купонів, тканин для спідниць, суконь, фартухів тощо. В них спостерігається відхід від усталеної насиченості (іноді й перевантаженості) орнаментальними площинами полотнища, а більше місця відведено нейтральному тлу, увага зосереджувалася на виявленні краси природних властивостей пряжі натуральних забарвлень, структурі й фактурі тканин (світлина 2). Вироби фабрики “Перемога” швидко реалізовувалися на торгових ринках України та інших радянських республік, а також за їх межами – Німеччині, Франції, Польщі, Чехословаччині, США, Канаді, Японії. Для самих богуславців продукція місцевої фабрики була дефіцитом, бо відправлялася за межі країни. Богуславські рушники стали своєрідною візитною карткою Богуславщини та Київщини зокрема. Виготовлення авторських творів І. Нечипоренком на богуславській фабриці, позначені новаторськими пошуками, мистецькою виразністю, що досягалася за рахунок структури, фактури, оригінального композиційного рішення. Це вимагало від виконавців-ткачів тонкого відчуття матеріалу, володіння багатим арсеналом професійних прийомів, бездоганного мистецького смаку та високого професіоналізму. Популярність та поліфункціональність богуславських тканин певною мірою включала їх у перелік виробів, які мали нести конкретну ідеологічну забарвленість. Тому з середини 50-х рр. поряд з традиційними мотивами в цих тканинах почали застосовувати не властиві для декору народних тканин елементи партійної та державної емблематики: п’ятикутна зірка, серп і молот, герби, ордени, написи, гасла, дати, Кремль, крейсер “Аврора” ба навіть портрети комуністичних вождів. Такі примусово насаджені символи жодним чином не поєднувалися з усталеними естетичними уявленнями і принципами декоративного вирішення тих чи інших виробів, а лише надавали творам тенденційності, еклектичності й надуманої штучності. У народному мистецтві утверджувалися засади плакатності, властиві провідним стилістичним принципам соціалістичного реалізму. Жодна звичайна виставка, не кажучи вже про ювілейну, не обходилася без таких ідейних псевдомистецьких творів [5, 136 ]. Повераючись до постаті І. Нечипоренка, художника, який своєю творчістю задекларував себе як опозиціонер до офіційного мистецтва соціалістичного реалізму, нав’язаного радянською владою, неодноразово акцентував увагу на суперечливих питаннях досліджуваного автором періоду – як негативно тогочасна тоталітарна ідеологія, що не залишила без уваги жодної сфери життєдіяльності людини, впливала на збереження місцевих традицій у виробах фабрики, що сформувалися протягом не одного століття, і до сьогодні несуть мистецький, науковий та духовний багаж інформації. І. Нечипоренко в когорті з однодумцями виносив подібні питання на засідання керівництва фабрики, що призводило до негативного ставлення владних структур до його особи. У свою чергу це приводило до неможливості розкривати йому свій творчий потенціал та реалізувати наміри. Водночас І. Нечипоренко як новатор-митець, з яким змушена була рахуватися партійно-адміністритивна структура, залишався певний час головним інженером богуславської фабрики “Перемога”(1955-1961рр.), адже мав непересічний талант та високий професіоналізм. Період так званого застою привніс негативні тенденції у традиційне народне декоративно-ужиткове мистецтво зі своєю кольористикою, образами, індивідуалізмом. Посилений попит на вироби фабрики “Перемога”, (як і інші аналогічні підприємства народних промислів) зумовив розширення асортименту, ставив їх на конвеєр, пригальморвував творчі пошуки. Тенденція до масового планового виробництва передбачала розробку зразків композиційно не складних для виконання, спрощених за орнаментальним вирішенням й обмежених у доборі кольорових барв. Нерідко через брак часу, необхідного для створення нових взірців-еталонів і впровадження їх у виробництво, художники змушені були застосовувати вже знайдені орнаментально-композиційні варіанти лише з незначними змінами. Створювалися й дещо складніші та вишуканіші за композиційними схемами, багатші за колоритом та змістом зразки малосерійних виробів, але вони складали незначну частку в загальній кількості продукції підприємства, до того ж гальмувався і виробничий процес. Творчо-експериментальні пошуки у тканих виробах, що призначалися для особистого домашнього вжитку і певною мірою зберігали давню ткацьку традицію меншали. Подальше форсування темпів виготовлення тканих і килимових виробів на підприємствах у 80-х роках призвело до посилення негативних явищ: стандартизація, уніфікація, звуження асортименту, спрощення і збіднення художнього вирішення. Масове тиражування здебільшого одноманітних у мистецькому відношенні виробів спричинилося, що кількісні показники звели нанівець художню якість тканини. Перенасичення ринку низькою за художнім рівнем тканою продукцією, зменшення попиту на неї зумовили різкий спад виробництва, закриття нерентабельних підприємств [5, 144-145]. Постійне прагнення до підвищення продуктивності праці за рахунок уніфікації, гонитва за кількісними показниками украй негативно позначилися на ткацькому промислі: остаточно втратилися його специфіка та мистецька виразність творів. Нині згасають найпотужніші ткацькі осередки центральної частини України, зокрема Кролевець, Дігтярі, Решетилівка, Богуслав. Майже всі вони припинили своє існування, або через брак сировини, попиту на продукцію, інші матеріальні скрути змінили профіль виробничої діяльності. Втрачаються матеріальні цінності, здобуті великими зусиллями, ентузіазмом та самовідданою творчою працею багатьох поколінь народних митців на ниві народного ткацтва, переривається нитка спадковості родинної майстерності й досвіду. Незважаючи на великі досягнення в цій галузі і невичерпний творчий потенціал народних майстрів та художників, ткацький промисел тепер у край важкому стані [5, 146]. Іван Нечипоренко, безумовно, знакова постать у житті не тільки Богуславщини, а й усієї центральної частини України, що розвивала ткацький промисел. Його активна творча діяльність мала чимало спрямувань і всюди він досягав успіху завдяки таланту. Тому він заслуговує увічнення серед найвидатніших митців українського народу та в історії декоративно-ужитвої творчості України і Богуслава, міста, де відбулося його становлення як митця. Зауважимо, що творчий доробок І. Нечипоренка та інших талановитих майстрів богуславської фабрики «Перемога» відіграв значну роль у збереженні народних традицій у сфері декоративно-ужиткової творчості, а також, був свого роду агітаційною продукцією направленою на становлення нових тенденцій у ткацькому промислі. Позитивним є той факт, що на сьогодні, у громадян України підноситься почуття національної самосвідомості, зростає й зацікавлення народними ручнотканими виробами. На початку вже третього тисячоліття посилюється їх роль насамперед як репрезентантів народної традиції. Адже вона не перестала існувати, тому тепер особливо гостро постає проблема підтримки й відродження осередків народної творчості.
Література
1. Українська Радянська Енциклопедія. Т. 1. – М., 1978.– С. 542
2. Жук А.К. Сучасні Українські художні тканини. – К., Наукова думка. 1985. – 120 с.
3. Бабенчиков М.В. Народное декоривное искусство Украины и его мастера. – М.: Архитектурное изд-во. 1945. – 88 с.
4. Нечипоренко И.Г. Опыт работы Богуславской фабрики «Победа» по совершенствованию технологии ручного узорного ткачества. – М., 1974. – 34 с.
5. Никорак О.І. Українська народна тканина ХІХ – ХХ ст. Типологія, локалізація, художні особливості. – Львів, Інститут народознавства НАНУ, 2004. – 583 с.
10