РЕФЕРАТ

На тему: " Партизанський рух в Україні"

П л а н.

І. Вступ.

ІІ. Партизанський рух і його роль.
1.Початок партизанської боротьби на окупованій території України.
2. Народна боротьба в тилу ворога на початку 1942 р.
3. Централізація керівництва партизанським рухом.
4. Дії партизанів влітку і восени 1942р. Наростання народної боротьби (1943 р.)
5. Роль підпільних партійних організація для розвитку партизанського руху. 5. Завершальний етап боротьби.
6. Закордонні антифашисти в рядах партизанів України.

ІІІ. Значення партизанського руху для звільнення України.

1 вересня 1939 року фашистська Німеччина початку Другу Світову війну, що по руйнуваннях і людських жертвах значно перевищила Першу Світову війну. Удару військ фашистської коаліції піддався і Радянський Союз, у тому числі й Україна.

Однієї з найважливіших складових боротьби з загарбниками був партизанський рух, розвиток якого і буде розглянуто в цій роботі.

Дана тема розглядається в дуже великій кількості літератури і, природно, у всій літературі діяльності партизана дана однозначно позитивна оцінка. Тому при написанні даної роботи використовувалася література, видана в радянський час.

*****

Найбільш активною формою всенародної боротьби в тилу ворога були збройні дії партизанських формувань. ЦК КП(б)У и місцеві підпільні організації велика увага приділяли зміцненню діючих і створенню нових партизанських загонів, забезпеченню їх кадрами й озброєнням. На виробництво партизанського озброєння і спорядження восени 1941 р. переключився ряд підприємств Харкова, була створена спеціальна лабораторія по розробці і виготовленню хв різних систем і ручних гранат, виготовлялися портативні короткохвильові радіостанції.

Військові ради фронтів і армій, що діяли на Україні, установлювали безпосередні зв'язки з партизанськими загонами і диверсійними групами прифронтових районів, допомагали їм зброєю і спорядженням.

З метою посилення військового керівництва партизанськими загонами в прифронтовій смузі і координації їхніх дій з частинами Червоної Армії при військових радах фронтів восени 1941р. стали створюватися спеціальні оперативні групи.

Бойові дії партизанських загонів у тилу ворога почалися відразу ж після вступу загарбників на українську територію. У Західних областях України, на которые довівся перший удар гітлерівців, уже влітку 1941 р. стали виявляти себе партизанські загони під командуванням Н.П.Конищука, М.С.Корчева, Д.М.Хвищука й ін.

Активно бороли з окупантами партизани Житомирщини, зокрема загони під командуванням И.В.Возбранного, Т.Л. Гришана й ін. На Київщині влітку і восени 1941р. діяло більш 20 партизанських загонів, що нападали на обози, штаби тилових частин і невеликі гарнізони. Особливо відрізнився загін під командуванням И.Ф.Боровика. Несучи великі втрати, загін зробив 700 - кілометровий рейд по території Київської, Житомирської Чернігівської і Сумської областей.

Сміливі рейди проводили в липні - серпні 1941р. у прифронтових районах київські загони. Свої дії вони погоджували з операціями Червоної Армії і добувалися успіху, знищуючи ворожих солдатів і техніку. Однак у грудні 1941р. ці загони були розбиті.

У лівобережних районах київської області діяв Броварський загін під командуванням Г.Н.Кузьменко й А.М.Светличного, що нараховувало близько 170 членів. У вересні 1941р. вони звільнили 900 військовополонених.

Понад 30 боїв у тилу ворога провів з липня по вересень 1941р. Київський партизанський загін " чиПеремога смерть" під командуванням С.П.Осечкина.

Героїчно діяв Черкаський загін під командуванням Ф.Р.Савченко, що нараховувало 137 чоловік. Він нападав на обози і штаби ворога, розганяв поліцію і старост, організовував мітинги і збора.

Партизанські загони Київщини вже в 1941 р. провели понад 450 боїв, знищивши 5600 гітлерівців і багато техніки.

У Дніпропетровських плавнях у районі Нікополя кілька партизанських загонів були об'єднані а з'єднання, яким керувала рада командирів на чолі з Ф.Т.Рижиковим і А.Г.Резниченко. Склад цього перших на Україні партизанського з'єднання у вересні 1941р. перевищував 700 чоловік. Протягом вересня-жовтня 1941р. воно вело безупинні бої з переважаючими ворожими силами.

Значні втрати несли окупанти в Одеській області. Тутешні партизани знищували ворожі цистерни з бензином, автомашини з боєприпасами, візка з продовольством, солдатів і офіцерів. Партизанський загін під командуванням А.Ф.Солдатенко знищив румунський піхотний батальйон і склад зі снарядами. Загін В.А. Молодцова, що базувався в катакомбах під Одесою, протягом осені 1941р. організував 4 диверсії і знищив 3 склади з військами і боєприпасами. Дії загону змушували фашистів довгий час думати, що в катакомбах знаходяться регулярні частини Червоної Армії.

Усього, по неповним даним, у смузі Південного фронту діяло 44 партизанських загону, що нараховували близько 2600 бійців.

Швидко набирало силу партизанський рух на території Чернігівщини й у північних районах Сумщини. З осені 1941р. розгорнув активні дії об'єднаний загін під командуванням А.Ф.Федорова, що тільки протягом осені знищив біля тисячі гітлерівців, сотні одиниць ворожої техніки, п'ять складів з боєприпасами, п'ять ешелонів з живою силою і технікою, підірвав п'ять залізничних мостів.

У жовтні 1941р. у Сумській області почав свою діяльність об'єднаний загони під командуванням С.А.Ковпака і С.В.Руднєва.

На стику Чернігівської, Сумської й Орловської областей активні дії розгорнув партизанський загін на чолі з А.Н.Сабуровим, створений з військовослужбовців, що потрапили в оточення, Червоної Армії. Партизани підривали мости, ворожі ешелони з військами, зброєю і боєприпасами, спалювали склади зброї й автомашини.

Широкий розмах придбала партизанська боротьба в прифронтових районах Харківської і Донецької областей. Тут партизани вели боротьбу на лінії фронту й у ближньому тилу ворога в тісній взаємодії з Червоною Армією. Часто партизани виходили в розвідувальні рейди за лінію фронту. Активно діяли на лінії фронту й у ближньому тилу ворога загони А.П.Камышана, М.М.Ланцова, Н.П.Михайличенко й ін. По неповним даним, у 1941р. безпосередньо взаємодіяли з Червоною Армією 165 партизанських загонів.

Бойові успіхи Червоної Армії на фронті сприяли подальшому посиленню бойових дій партизанських сил. У цей час чернігівські і сумские партизанські загони часто проводили з партизанами Білорусії і Брянщины спільні бойові дії. Після встановлення в січні 1942р. регулярного зв'язку з радянським тилом і одержання відтіля матеріальної допомоги чернігівські партизани ще більше активізували бойову діяльність. Разом з орловськими партизанами в лютому і березні вони вели жорстокі бої з карателями. Активно діяли підривники цього загону на залізничних лініях Гомель-Прилук-Бахмач і Київ-Ніжин-Бахмач, де вони підривали мости і залізничну полотнину. У травні було пущено під укіс 20 ворожих ешелонів.

У північних районах Путивльский об'єднаний партизанський загін С.А.Ковпака і С.В.Руднєва утримував під контролем суміжну територію України і Росії з центром у с. Стара Гута. У бої з партизанами в с. Веселе ворог утратив понад 600 солдатів і офіцерів.

Важливу роль у посиленні збройної боротьби проти окупантів зіграло утворення нових великих партизанських з'єднань на базі загонів С.А.Ковпака й А.Н.Сабурова. У лютому 1942р. під командуванням С.А.Ковпака і С.В.Руднєва об'єдналися кілька невеликих загонів, що діяли в північних областях. У березні 1942р. ряд загонів, у тому числі й А.Н.Сабурова, об'єдналися в «Групу об'єднаних загонів України» під командуванням А.Н.Сабурова. У це об'єднання незабаром влилися й інші загони.

Завдяки об'єднанню партизанських сил значно поширився їхній вплив у суміжних районах України, Росії і Білорусії. У лісових районах на границі України і Росії українські партизани разом з орловськими утримували у своїх руках «партизанський край» розміром 170 на 70 км, де до лету діяло 24 партизанських объединения, частина з яких входили в найбільші об'єднання С.А.Ковпака й А.Н.Сабурова, і більш ста загонів самооборони. Так почалося створення великих «партизанських країв» на окупованій території.

Значна втрата нанесла гітлерівцям з'єднання А.Н.Сабурова. За 6 місяців 1942р. партизани знищили 32 ешелону, підірвали 32 моста, 9 цистерн із пальним, знищили 1500 солдатів і офіцерів супротивника й ін.

Активно діяли партизанські загони в лісостепових ра-йонах. Тут діяли об'єднаний загін И.И.Копенкина в Полтавській і Харківській областях, а також Миргородський, Гадячский і Шишакский загони. Значні втрати наніс ворогу Харківський обласний партизанський загін И.Н.Кулишева

На Київщині особливо відрізнився Черкаський загін Ф.Р.Савченко, що вів бої на території п'яти районів.

Не менш запеклу боротьбу вели партизанські загони і групи в правобережних і західних областях. У Житомирській області навесні 1942р. почав бойові дії загін А.И.Цендровского. На території Вінницької області виник і розгорнув бойову діяльність загін И.И.Калашника. Продовжували наносити удари по тилах ворога і партизанські загони і групи в Одеській області, зокрема Одеський разведывательно - диверсійний загін В.А.Молодцова. Навесні 1942р. у Миколаївській області був створений партизанський загін «Чорноморець». Нові загони виникли й у Запорізькій області.

У Ровенській області активну діяльність розгорнули загони Д.С.Попова і М.С.Корчева, що у квітні 1942р. об'єдналися. У Волинській області також відбулося об'єднання декількох невеликих загонів в один загін під командуванням П.Х.Самчука.

Партизани України надавали значну допомогу радянським військам у прифронтових районах. У першій половині 1942р. у Донбасі взаємодіяли з армією 22 партизанських загону, 10 з них боролися безпосередньо на лінії фронту. Партизани Донецької області з моменту окупації до липня 1942р. знищили 5900 фашистів. У січні 1942р. два мелитопольских загони організували катастрофу ворожого ешелону з танками, машинами і спорядженням.

Особиста участь у бойових операціях радянських військ на фронті приймали кримські партизани. Вони боролися поруч з героїчними захисниками Севастополя. Тільки за 2 місяці до січня 1942р. ними було підірвано 70 вантажних автомашин, 58 візків з боєприпасами, три цистерни з пальним. З листопада 1941р. по липень 1942р. кримські партизани здійснили 624 бойові напади на ворога і вистояли в 112 боях з ним.

На 1 травня 1942 р. армійські органи мали зведення про 766 партизанські загони України чисельністю понад 26 тис. бійців і 613 диверсионно-истребительских групах, що нараховували близько 2 тис. чоловік. Ці загони і групи протягом першої половини 1942р. розгромили 13 ворожих гарнізонів, кілька штабів військових частин супротивника, знищили боле 30 тис. окупантів і їхніх прислужників, пустили під укіс 85 військових ешелонів, підірвали 227 мостів, спалили 86 складів, підбили 159 танків і бронемашин і знищили велика кількість різного озброєння, боєприпасів і військового майна гітлерівців.

Для керівництва партизанським рухом і координації його дій з операціями Червоної Армії 30 травня 1942р. при Ставці Верховного головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПД) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусії П.К.Пономаренко. На Україні в червні 1942р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПД), начальником якого був призначений Т.А.Строкач. Для забезпечення взаємодії партизана з регулярними військами при військових радах ряду фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій. Також немаловажну роль в організації партизанського руху грало партійне підпілля. Таким чином, зі створенням штабів партизанського руху і зміцненням партійного підпілля в основному завершилася робота зі створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. У розпорядження УШПД були виділені радіовузли, госпіталі, зброя, транспортні літаки й ін. Початку діяти школа по підготовці партизанських кадрів. Особливе увазі приділялося налагодженню радіозв'язку між партизанськими загонами й УШПД ( з 714 зареєстрованих у штабі партизанських загонів зв'язок підтримувався тільки з 21 ), формуванню нових партизанських загонів на базі підготовлених кадрів, організації партизанської розвідки.

До кінця серпня 1942р. було сформовано 230 загонів, у нові і вже існуючі загони направлялися професійно підготовлені радисти з радіоапаратурою, підривники, розвідники. Формування загонів продовжувалося і восени.

Для посилення партизанського руху військовим керівництвом країни було прийнято передислокувати ряд великих загонів з північних районів на Правобережжя, де проходили важливі комунікації гітлерівців. Державний Комітет Оборони також прийняв постанову про розвиток партизанського руху на Правобережжя.

Здійснені влітку і восени 1942р. заходу сприяли швидкому росту партизанського руху на Україні. До кінця осені на окупованій території діяло п'ять великих партизанських з'єднань, близько 900 загонів, понад тисячу диверсійних і розвідувальних груп.

Великі партизанські сили України діяли в північних, переважно лісових, районах. Тут, на границі з Росією українські партизани разом з орловськими утримували найбільш великий у той час партизанський край площею близько 12 тис. км2.

Улітку 1942р. проходили кровопролитні бої між партизанами м гітлерівцями. На боротьбу проти всього Брянського партизанського регіону були кинуті гітлерівські регулярні війська за підтримкою танків і авіації. Їм протистояли група загонів Орловської області й українських об'єднань С.А.Ковпака й А.Н.Сабурова, що охороняли партизанський край на границі Сумської і Чернігівської областей. Однак ні артилерія, ні авіація не зломили партизанів - всі атаки були відбиті.

Жорстокі бої із супротивником вели в цей час чернігівські партизанські загони, що у липні 1942р. об'єдналися в з'єднання А.Ф.Федорова.

Відчутні удари ворогу наносили партизанські загони Харківщини. Істотну допомогу Червоної Армії зробив загін А.М.Салова, що у червні 1942р. провів ряд боїв з фашистами. Завзяті бої із супротивником вели в цей час на території області загони, що рейдують, И.И.Копенкина і С.О.Лыбы, що воювали глибоко в тилу ворога. Об'єднавши, ці загони наприкінці травня - початку червня провели ряд боїв з карателями, звільнили 200 полонених, знищили ешелон з живою силою.

У Луганській області особливо активно діяв загін Я.И.Сиворонова, організований у липні 1942р. За півроку він провів 37 боїв. Восени на базі цього й іншого загонів було сформовано партизанське об'єднання чисельністю понад 250 чоловік під командуванням Я.И.Сиворонова і З.В.Изотова, що провело ряд успішних рейдів і нанесло відчутні удари по ворогу.

За розпорядженням УШПД героїчний 500 - кілометровий рейд від Берегів Волги до Червоного Лиману Донецької області зробив восени 1942р. партизанський загін на чолі з М.И.Карнауховым. Більш трьох місяців партизани вели безперервні бої, громили поліцейські управи, комендатури і невеликі гарнізони, спалили аеродром біля Миллерово, знищили ворожий ешелон з живою силою.

Росли партизанські загони й в інших південних областях.
4 загони виникли в Дніпропетровській області, 2 - у Миколаївської, п'ять великих загонів чисельністю 2760 чоловік діяли в Кіровоградській області. Нові загони і групи виникли в Запорізькій і Одеській областях. Однак у силу географічних умов у південних степових районах діяли переважно невеликі загони і групи, що головним чином здійснювали диверсії і розвідку.

Успішно розвивався партизанський рух у правобережних областях, особливо в північних лісових районах. У Київській області протягом другої половини 1942р. кількість загонів збільшилося в 8 разів, а загальна чисельність партизанів у них збільшилася до 6600.

У Житомирській області найбільш великими й активними формуваннями були партизанські загони Ф.А.Шуляка, А.И.Цендровского, Н.П.Гордєєва й ін. Загін Ф.А.Шуляка тільки на території Ружинского району пустив під укіс 28 ворожих ешелонів з живою силою і бойовою технікою. На території області тільки в липні-серпні 1942р. партизани зробили 391 напад, з них 31 на залізниці. За допомогою оперативної групи на чолі із С.Ф.Маликов, організаторських і диверсійних груп, спрямованих у Житомирську область УШПД, восени 1942р. було проведене об'єднання багатьох місцевих партизанських груп у великі загони і створений ряд нових загонів. У результаті до кінця 1942р. було сформовано велике Житомирське партизанське з'єднання на чолі із С.Ф.Малюковым.

Підсилили свою діяльність і Вінницьких партизанів. Особливо відрізнився загін И.И.Калашника, що здійснював рейди по території Вінницької, Київської, Кіровоградський областей і наносив удари по ворожих гарнізонах.

У Кам'янець-Подільській області на території Славутского району розгорнув бойову діяльність партизанський загін ім. Ф.М.Михайлова під командуванням А.З.Одухи. За цим загоном фашисти полювали невпинно, за голову командира фашистська адміністрація обіцяла ціле имение. Невеликі партизанські і диверсійні групи виникли й в інших районах області.

Базою для розвитку партизанської боротьби на території Волинської області були загони Н.П.Конищука, П.Х.Самчука, Ю.М.Собесяка й ін. Значну роль у посиленні тут партизанської боротьби зіграли також загони, що прибули в серпні-листопаду 1942р. з Білорусії. Навколо них об'єднався ряд місцевих загонів і груп. З початку війни до листопада 1942р. волинські партизани пустили під укіс 60 ворожих ешелонів, розгромили близько 30 поліцейських ділянок, 30 складів з пальним і продовольством, знищили 5 тис. фашистів.

Таким чином, до осені 1942р. партизанським рухом була охоплена вся окупована територія України. Протягом літа й осені 1942р. партизанами було розгромлено 35 ворожих гарнізонів, штабів, комендатур і поліцейських посад, підірвали 117 мостів, 69 складів, пустили під укіс 158 ешелонів, зашкодили 52 літака, 116 танків, 759 машин, вивели з ладу 29 підприємств. Бойовими діями в тилу ворога вони скували близько 120 тис. ворожих військ. Партизани виконували також важливу розвідувальну роботу. За 8 місяців 1942р. у радянський тил було передано 293 повідомлення про дислокацію ворожих військ і військових об'єктів.

Для подальшого розвитку партизанського руху велике значення мали проведені восени 1942р. рейди. У вересні 1942р. на нараді командирів партизанських загонів у Москві було вирішено провести глибокий рейд на Правобережжя найбільших з'єднань А.Н.Сабурова і С.А.Ковпака. Для участі в рейді з з'єднання С.А.Ковпака було виділено 1075 чоловік, А.Н.Сабурова - 1617. Інші бійці цих загонів були залишені в Сумській області. Загони були ретельно підготовлені, укомплектовані особовим складом, зброєю, медикаментами, продовольством і ін. Для проведення розвідувальної роботи в ці загони було спрямовано три розвідувально-оперативні групи чисельністю 40 чоловік.

26 жовтня 1942р. з'єднання вийшли із сіл Стара Гута і Белоусовка і рушили рівнобіжними дорогами спочатку на південь, потім на захід. Ведучи завзяті бої, загони за 14 днів пройшли 300 км, перетнули залізничні магістралі Гомель-Бахмач і Гомель-Чернігів, успішно форсували Дніпро, Прип'ят, громлячи на своєму шляху ворожі гарнізони. До кінця 1942р. обоє з'єднання завершили виконання рейду і вийшли в суміжні райони Житомирської і Поліської областей. За 30 днів з'єднання пройшли 750 км, перетнули 8 залізничних магістралей і вісім шосейних доріг, форсували ряд рік, знищили 2127 фашистів, підірвали 55 мостів, пустили під укіс два ешелони, вивели з ладу багато військово-господарських об'єктів, озброєння, боєприпасів.

Проведений рейд сприяв пожвавленню всієї народної боротьби в районах рейду. Місцеві партизани, загони С.А.Ковпака й А.Н.Сабурова і білоруські партизани утворили новий великий партизанський край, що охопив 14 районів України і Белоруссиии в чотирикутнику Олевск - Овруч - Мозир - Турів з населенням близько 200 тис. чоловік.

Наприкінці року почалася передислокація інших українських загонів із Брянських лісів на Україну. На територію Сумської області перейшли загони під керівництвом Я.И.Мірошника, П.Ф.Куманька, Н.И.Воронцова. Їх успішні бойові дії і широкі зв'язки з місцевим населенням сприяли швидкому росту партизанських сил в області. Тільки за листопад 1942р. виникло нове партизанське з'єднання Сумської області чисельністю близько 1,5 тис. чоловік. Готувалося до рейду на Україну Чернігівське з'єднання А.Ф.Федорова.

Таким чином, до кінця 1942р. партизанський рух на території України вступило в новий етап розвитку. Партизанський рух поширився на всі райони України й охопив велику частину населення. Українські партизани, підсиливши удари по комунікаціях, гарнізонам і іншим важливим об'єктам супротивника, відволікали значну частину його сил, порушували нормальне постачання їхній на фронті. Тим самим партизани надавали істотну допомогу Червоної Армії.

Придбаний партизанськими загонами бойовий і організаторський досвід, підтримка населення створили передумови для перетворення партизанського руху в істотний військовий фактор. Зростання військового виробництва значно збільшив можливості матеріального забезпечення партизана за допомогою авіації. У 1943р. у порівнянні з 1942р. кількість рейсів літаків у тил ворога збільшилося в 3,5 рази. У розпорядження штабів партизанського рух були виділені літаки цивільної авіації і далекої дії, що зробили більш 12 тис. вильотів у тил ворога. Партизани України одержали 3 радіовузли, 53 радіостанції, 1453 автомата, 67 кулеметів, 62 міномета, 109 протитанкових рушниць, три знаряддя, більш 2 млн. патронів, 15,3 т вибухових речовин. Завдяки цьому з'явилася можливість до бойових дій тисячі бійців з партизанських резервів.

Із січня по травень 1943р. у з'єднаннях і загонах на Україні, що мали зв'язок з радянським тилом, кількість партизанів збільшилося в 2,5 рази і досягло 29,5 тис. чоловік, а під кінець року в них воювало вже 58,5 тис. чоловік. У кілька разів зросли сили бойових загонів підпілля в степових і лісостепових районах, а також у західних областях, хоч вони і не мали зв'язки радянським тилом.

Ріст партизанських загонів вимагав підготовлених кадрів. Протягом 1943р. спеціальні школи Саратова і Москви підготували для українських партизанських загонів 1200 радистів, підривників, медиків, командно-організаторських працівників.

Організаторськими групами Д.Е.Бабича, А.М.Грабчака й ін. були створені нові загони в тилу ворога.

Допомога радянського тилу дала можливість партизанам значно розширити контрольовані ними території в тилу ворога. У першій половині лютого з'явився ще один "партизанський край" -район Сталін(Донецьк)-Сарны-Олевск. Більш 3-х місяців, до середини 1943р. утримували звільнену територію Высшедубечанского району Київської області загони Ю.О.Збанацького і С.Е.Науменко. На стику Київської і Чернігівської областей з Поліською областю Білорусії десятки сіл були під контролем загону Ф.В.Головача. Партизанське з'єднання С.Ф.Маликова до травня 1943р. охопило своїми діями 13 районів Житомирської області.

У першій половині 1943р. основна маса партизанів України продовжувала діяти в її північних районах. Взаємодіючи з білоруськими партизанами, українські загони поступово очистили від ворога значну частину українського і білоруського Полісся. Хазяїнами цієї території стали загони С.А.Ковпака, С.Ф.Маликова, А.Н.Сабурова й інші місцеві загони. До осені в Ровенській області був створений партизанський край, що охоплює біля тисячі сіл з на­селенням більш 300 тис. чоловік. Успішні рейди на Правобережжя на початку 1943р. провели загони А.Ф.Федорова, И.Я.Шушпанова і Я.И.Мірошника. У лютому-березні свій черговий рейд із Пінської області під Київ зробило з'єднання С.А.Ковпака. 12 червня початок свій легендарний Карпатський рейд з'єднання С.А.Ковпака.

З розширенням звільнених партизанських територій виростали бойові можливості загонів і з'єднань у північних областях. Партизанські краї стали могутнім тилом, що забезпечував армію і партизанів продовольством і резервами. Значно підвищилася маневреність і боєздатність загонів завдяки тому, що вони одержали можливість лікувати поранених у звільнених селах. Утворення великих партизанських країв сприяло регулярному постачанню партизанів за допомогою авіації. Партизани України перетворилися в грізну силу, здатну робити великі бойові операції. Виникли сприятливі умови для ефективної взаємодії партизанів з частинами Армії під час їхнього настання на південному крилі фронту.

Улітку 1943р. активні дії партизанів поширювалися на нові райони. З'єднання А.Ф.Федорова і 20 місцевих загонів створили ще один партизанський край у межиріччя Стырь-Стоход. До осені 1943р. дві партизанські зони виникли в районах Проскурова і Шепетовки, вони утримувалися силами з'єднань А.З.Одухи, И.Е.Скубко, И.И.Шитова. У районі Знаменки, Чигирина й Олександрії місцевими партизанами також була створена партизанська зона. Восени партизанською зоною стало межиріччя Ясн-Дніпра від Чернігова до Києва. Великий звільнений район виник у чотирикутнику Новоград-Волинськи_ий - Коростень - Київ - Житомир. Разом з білоруськими партизанами був створений партизанський край площею 1875 км2 у межах Олевск-Овруч-Ельск-Мозырь-Петриков-Сталин-Рокитное. Були очищені від окупантів велика частина Ровенської області і північних районів Волині. На величезних територіях Північної України від Дніпра до Західного Бугу вже не партизани, а самі окупанти знаходилися як би в оточенні партизанських сил.

Зона впливу партизана поширювалася далі на захід, охоплюючи нові райони Ровенської і Волинської областей. Підсилювався опір окупантам у Західних областях. У Ровенській області виникло 10 нових загонів, більш 4 тис. бійців діяло на Волині.

Партизанські загони, що діяли в західних областях, незабаром вибили війська ОУН.

Зі звільнених від окупантів територій партизанські загони і з'єднання здійснювали рейди далеко за їхні межі. Яскравим прикладом цього є Карпатський рейд з'єднання С.А.Ковпака. Просуваючи по Поліської, Ровенської, Львівської і Станиславской областях, це з'єднання форсувало на своєму шляху ряд рік, з боями перетнули десятки доріг, розгромило ряд ворожих гарнізонів, нанесло удари по захопленим Битковским і Яблуновским нафтопромислах Прикарпаття, 11 разів проривало оточення. 4 серпня в нерівному бої загинули багато ветеранів з'єднання, що залишилися в живих партизани групами пробилися в партизанський край у Житомирі.

З'єднання Я.И.Мірошника робили рейди в Кам'янець-Подільську і Вінницьку області, руйнуючи ворожі комунікації.

З'єднання М.И.Наумова робило рейди в Київській області, провівши 47 боїв проти ворожих гарнізонів.

Ріст партизанських сил, їхньої бойової оснащеності і наявність двостороннього зв'язку з радянським тилом забезпечили можливість проведення в другій половині 1943р. серії великих операцій, погоджених з діями Червоної Армії. Основним напрямком діяльності було нанесення ударів по залізничних комунікаціях ворога. Партизанські загони націлювалися на найважливіші вузли: Ковель, Коростень, Здолбуново, Шепетовку, Жмеринку, Ніжин. У цей час значно покращилося постачання партизанів зброєю, радиостанциями, вибуховими речовинами за допомогою авіації. Рейси літаків у тил ворога проходили в більшості випадків без прикриття винищувачів. Висока майстерність і героїзм виявили льотчики В.Д.Асавин, С.К.Васильченко, М.М.Довгих і ін. Розгорнулася широка робота по підготовці підривників.

Результати проведеної роботи не сповільнили позначитися. У травні і червні 1943р. був підірвано 291 ешелон, що в 5,9 рази більше, ніж за перші 4 місяці минулого року.

Великого значення набували удари по комунікаціях у липні 1943р. у зв'язку з початком битви на Курській дузі. У липні-серпні на партизанських мінах підірвалося 1023 ешелону. У червні зривали перевезення ворога на ділянках Сарны-коростень-новоград-волынский з'єднання А.Н.Сабурова і С.Ф.Маликова. Сильні удари по ворожих комунікаціях нанесли з'єднання Київської, Кіровоградської, Полтавської й ін. областей середньої смуги України. У результаті діяльності партизана до кінця серпня пропускна здатність залізниць знизилася на 72%. Кількість підірваних ешелонів у вересні-жовтні 1943р. перевищило 1150. Особливо відрізнилося в справі порушення ворожих комунікацій з'єднання А.Ф.Федорова, що під кінець року підірвало 430 ешелонів.

На боротьбу з партизанами фашистське командування виділяло до 10% зайнятих на фронті військ. Великі партизанські загони, що мають зв'язок з радянським тилом, стали серйозною силою. Усього в 1943р. ними було підірвано 3688 ешелонів, зруйновано 1469 залізничних і шосейних мостів, розгромлено 359 залізничних станцій, ворожих гарнізонів, штабів і поліцейських ділянок, знищене до 300 тис. гітлерівців. Протягом року радянський тил одержав від партизанів більш 2 тис. розвідувальних зведень. У західних областях України й у суміжних районах Білорусії підпільні організації значно поповнили склад партизанських з'єднань А.Ф.Федорова, А.П.Бринского й ін. На території Львівської, Дрогобычской і Станиславской областей, де основну роль в організації народної боротьби продовжувала грати «Народна гвардія», також відбувався процес переходу підпільників до партизанських форм боротьби. Усенародною формою боротьби населення промислових районів України був саботаж, у північних областях здійснення цієї задачі проводилося головним чином під захистом партизанів. У результаті розширення партизанських країв можливості окупантів знищувати, грабувати і вивозити населення і народне добро різке скоротилися.

Найважливішою умовою успішної бойової діяльності було збільшення чисельності партизана. У цьому напрямку дуже допомагали партійні і комсомольські підпільні організації, що проводили агітаційну роботу, готували партизанів. У результаті їхньої діяльності створювалися так називані партизанські резерви, з яких створювалися нові партизанські загони і загони самооборони і поповнювалися існуючі. Часто резерви разом з партизанами чинили опір загарбникам, не даючи їм можливості грабувати. Усього в чотирьох областях з найбільшою концентрацією партизанських сил резерви нараховували 200 тис. чоловік.

Широко залучали партизани місцевих підпільників і населення як провідники, при форсуванні рік, веденні боїв і ін. Дуже важливу роль грала допомога підпільників у південних малолесистых степових регіонах.

Також підпільні організації і місцеве населення постачали партизана дуже коштовною розвідувальною інформацією про дислокацію ворожих військ і об'єктів, про каральні експедиції й ін.

Для виявлення фашистських лжепартизан у німецьку школу, де вони готувалися, було спрямовано два українських партизани, що повідомляли, у які загони направляються лжепартизаны.

Перемоги Червоної Армії в 1943р. і велика організаційно-масова робота викликали величезний підйом бойової активності народу. Усі нові і нові десятки тисяч патріотів поповнювали ряди партизанів. Незважаючи на те, що після звільнення Лівобережної України і частини Правобережжя в радянський тил вийшли і були розформовані 33 великі партизанські з'єднання і загону, що нараховували близько 20 тис. чоловік, партизанська армія на Україні з грудня 1943р. до січня 1944р. збільшилася на 5 тис. чоловік і поєднувала 47,8 тис. бійців.

Деяким гальмом росту партизанських сил була недостача озброєння.

На завершальному етапі звільнення України зміцнилося партійне керівництво партизанськими діями, була налагоджена внутрішній зв'язок між штабами і загонами, що дозволило більш оперативно керувати їх діями. Військові ради фронтів одержали вказівка надавати партизанам усіляку допомогу. УШПД і його представництва при Військових радах Українських фронтів координували дії партизанів, що дислокувалися в смузі настання цих фронтів.

УШПД продовжував готувати радистів, інструкторів-мінерів, розвідників, організаторів партизанського руху й ін. Через «Овручский коридор» було завезено партизанам озброєння, боєприпаси, спорядження, медикаменти й евакуйований велика кількість поранених.

В обстановці успішного настання Червоної Армії значно підсилився приплив нових сил, так, що ЦК КП(б)У взяв курс на розукрупнення загонів через утрату ними маневреності.

З найбільш досвідчених і загартованих у боротьбі з ворогом партизанів створювалися нові загони і засилалися на окуповану територію Одеської, Ізмаїльський областей і Молдавії. Усього було відіслано 48 груп чисельністю 400 чоловік. Ввійшовши в західні регіони, вони швидко поповнювалися новими бійцями.

Однак у ворожому тилу не всі організаторські групи могли стати загонами. Частина їх після приземлення змушена була негайно вступати в нерівний бій проти місцевих гарнізонів і каральних загонів. Так случилося з групою И.В.Бондаренко, загоном Ф.Г.Мысина й ін.

І все-таки із січня по липень 1944р. на Правобережжі і західних областях на базі організаторських груп і резервів був створений 101 партизанський загін і 37 диверсійно-розвідувальних груп.

Партизани самостійно і разом з частинами Червоної Армії звільнили 45 міст, районних центрів, залізничних станцій і інших населених пунктів.

Відвоювавши велику територію в Полісся і створивши там великий партизанський край, партизани надійно прикривали правий фланг 1-го Українського фронту, контролювали комунікації і стежили за пересуванням сил супротивника. Особливо активно діяло тут з'єднання А.Н.Сабурова, що очищало територію між ріками Стырь і Стоход південніше залізничної лінії Сарны-Ковель.

Ровенсие партизани сприяли Армии в звільненні м. Рівне, тут діяла партизанська бригада Ю.М.Собесяка, що складається переважно з поляків.

З'єднання ім. Н.А.Щорса С.Ф.Маликова, діючи на шляхах відступу ворога, розбитої під Коростенем, 2 січня зайняло райцентр Лугины і далі, просуваючи на захід, звільняло інші населені пункти.

Запеклий бій зав'язався на підступах до Ковелю між двома батальйонами СС і партизанами Чернигово-Волынского з'єднань, загонами С.Ф.Маликова, В.А.Карасева і Н.А.Прокопюка. Партизани через недостачу припасів змушені були відступити, але їхня боротьба не виявилася даремною - було знищено багато ворожих боєприпасів, техніки, солдатів і офіцерів.

У смузі настання 2-го Українського фронту допомога військам робили кіровоградські і черкаські партизанські загони Ф.Е.Яковлева, що брали участь у боях за звільнення багатьох населених пунктів.

Активно допомагали радянським військам кримські партизани. Партизанська бригада «Грізна», що зірвала організований відступ гітлерівців на шосе Сімферопол-Алушта і перешкодила окупантам зруйнувати ряд підприємств Сімферополя. Загони Південного з'єднання кримських партизанів врятували від знищення будинку Ливадии, утримували Ялту до приходу радянських військ.

Місцеве населення надавало істотну допомогу партизанам, надаючи їм провідників, витягаючи з бруду техніку, розчищаючи дороги.

Під час переможного настання радянських військ на Правобережжя й у західних областях важливе значення мали удари партизанів по комунікаціях супротивника. Підсилилися диверсійні дії на залізничних лініях, особливо навколо таких вузлів, як Ковель, Шепетовка. Здолбунов і ін. Виділялися великі сили для організації груп підривників і систематичного проведення диверсій. Партизани як і раніше підривали ешелони, залізничні полотнини, мости. У тих районах, де наставали радянські війська, партизани не до кінця руйнували мости і транспортні спорудження, щоб їхній легко можна було відновити. У результаті диверсій пропускна здатність на головних напрямках залізничних ліній Ковельського вузла узимку і навесні 1944р. Скоротилася в 3-4 рази.

В Львівській області широко розгорнуло свою диверсійну діяльність з'єднання И.А.Артюхова ім. С.М.Будьонного, з'єднання Б.Г.Шагина.

Партизани всіляко заважали підтягувати резерви і робити перегрупування військ супротивника, організовано відходити його частинам, будувати і займати оборонні рубежі, зривали вивіз у германію людей, матеріальних цінностей.

Збільшувалася кількість засилаються на окуповану територію розвідувальних і диверсійних груп як УШПД, так і його представництвами на фронтах. Партизанські розвідники працювали в апараті рейхскомиссариата й інших окупаційних органах. Так, важливі дані повідомила розвідниця з з'єднання В.П.Чепиги Д.С.Бойко; розвідувально-диверсійний загін С.И.Ксензова, у Львові діяла розвідувально-диверсійна група на чолі з Н.И.Кузнєцов, що знищила ряд фашистських офіцерів і поліцейських чиновників(віце-губернатор дистрикту "Галичина" О.Бауэр, підполковник авіації Петерс і ін.) 9 березня 1944 р. У сутичці з військом Бандери легендарний розвідник Н.И.Кузнєцов загинув. На Одеському суднобудівному заводі працювала законспірована диверсійна група на чолі м Н.А.Гефтом, що організовувала диверсії на судах.

За 7 місяців 1944р. Від розвідки було отримано 1157 достовірних повідомлень, що в 7 разів більше, ніж за весь 1942р.

У південних районах України і Криму успішно діяли партизанські групи Н.А.Сухова, Ф.Т.Ілюхіна, М.Я.Снесова.

У 1944р. Стали ширше практикуватися глибокі рейди великих партизанських формувань по тилах ворога, у яких сполучалися партизанський маневр і усі форми бойової і диверсійної діяльності. Рейди планувалися УШПД.

На початку лютого 1944 р. почався складний і тривалий рейд з'єднання М.И.Шукаева і И.М.Іванникова. За 2 місяці по Ровенської Тернопільської областямям з'єднання пройшло близько 1 тис. км, провело 30 боїв з фашистами, розгромило 7 штабів ворожих військових частин. Наприкінці травня з'єднання завдало нищівного удару по фашистах у районі нафтопромислів Дрогобича і Борислава. Коли Львів і Дрогобич були звільнені, з'єднання продовжило рейд на території Польщі і далі Чехословакии.

Безупинними боями супроводжувався рейд по західних областях з'єднання ім. С.М.Будьонного під керівництвом И.А.Артюхова і И.П.Михайлова. В одному з боїв проти каральної експедиції частина з'єднання, що прикривала відхід основних сил, билася до останнього патрона і потім партизани підірвали себе разом з фашистами.

Усього в 1944р. у здійсненні глибоких рейдів по тилах ворога брало участь 19 партизанських з'єднань і 25 самостійних загонів. Такі масові рейди були однієї з найбільш ефективних тактичних форм у партизанському русі на Правобережжі і західних областях.

За січень-липень 1944 р. партизанами було убито, поранене чи узято в полон понад 120 тис. гітлерівців, знищено 638 танків, 54 літака, 4674 автомашини, організовано 1037 аварій на залізницях.

У партизанській боротьбі українського народу брали участь тисячі представників інших народів.

Перше молдавське з'єднання підірвало 166 ворожих ешелонів. Друге молдавське з'єднання протягом трьох місяців утримувало у своїх руках містечко Городницу Житомирської області.

На Львівщині був створений вірменський загін під командуванням С.Арутюнянца, що пізніше влився в 1-ю Українську партизанську дивізію.

У вересні 1943р. воїни, що бігли з полону, Азербайджану створили в районі Здолбунова загін під командванием М.Ахундова й А.Алієва.

На Київщині діяв загін на чолі з казахським учителем Касимом Кайсеновым.

Льотчиком татарином М.И.Тимировым був створений загін на Дніпропетровщині.

Майже чверть складу партизанських з'єднань України складали росіяни.

У партизанському русі брало участь близько 7 тис. поляків, у лютому 1943р. був створений польський партизанський загін імені Тадеуша Костюшко. У червні 1943р. почали бойові дії польський загін С.Богульского і польський^-українсько-польський загін "Смерть фашизму". На Рівненщині організуються два польських загони: Я.Галицкого і К.Туревича. У диверсійних групах на Україні брало участь більш 100 поляків. Сотні поляків боролися в багатьох інших загонах і з'єднаннях.

Окремим румунським солдатам і невеликим групам удалося потрапити до кримських партизанів. Улітку 1942р. румунський офіцер Михайло Михайлеску передавав партизанам зведення, пропуски й інші документи, необхідні розвідникам, він передав партизанам план евакуації фашистських військ із Криму.

У різних з'єднаннях воювали югославы, французи, бельгійці, серби, хорвати. У Криму боролися іспанці і були інструкторами-мінерами на Правобережжя. На Рівненщині в загоні Д.Н.Медведєва воювали болгари.

Значну роботу з розкладання фашистських військ проводили німецькі антифашисти-партизани Вилли Роман, Станіслав Шваленберг, Генріх Штаубе, Гарри Симон.

Тільки в найбільших партизанських загонах і з'єднаннях України боролося до 3 тис. поляків, 500 словаків і чехів, 300 угорців, 200 югославов, румуни, німці, болгари, іспанці і представники інших народів Європи.

Список використаної літератури.

Історія Української РСР у десятьох томах. Редакційна колегія: Ю.Ю.Кондуфор, И.І,Артёменко, Б.М.Бабій і ін. Том 8.

Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу ( 1941 - 1945). Київ, «Наукова Думка», 1984.

Роки фронтові. Художньо - документальні нариси. - Київ, Молодь, 1988.

Українська СРСР у роки Великої Вітчизняної Війни Радянського Союзу: Хроніка подій/ Ред. колегія: В.И. Жмутів і ін. - К.: Политиздат України, 1985.