Міністерство Науки і Освіти України

На тему:

Карпатська Україна

Зміст

1. Передумови виникнення Карпато - Української державності 12

2. Отримання автономії у складі ЧСР 20

3. На шляху до незалежності 36

4. Боротьба за незалежність. Окупація Закарпаття угорськими військами 46

Висновки 57

Використана література

Карпатська Україна - територія південних схил Карпат, і заселена переважно українцями, словаками, угорцями.

Етнографічно до Карпатської України входять землі заселені слов'янами ще в ранньому середньовіччі в складі сучасної Закарпатської області України та Пряшівського району Словакії.

В Карпатській Україні велику кількість населення становлять угорці, румуни, словаки та німці, які прийшли та осіли на цих територіях в минулих століттях.

Місцеве населення цих земель давню самоназву "Русини", яка проіснувала до початку ХХ ст. і в усвідомленні населення була замінена на "Українці" під впливом визвольно-революційної боротьби Українського народу 1917-1920 х років. Відтоді Підкарпаття стає осередком Українського національного руху, який вилився в боротьбу за утворення державності.

Тематикою даного дослідження є становлення Карпатської України як держави в процесі її боротьби за незалежність від агресії сусідніх держав та внутрішніх протиріч.

Боротьба українського населення Підкарпаття за самостійність, самовизначення та державність і незалежність в 1938-1939 х роках стала завершальним етапом боротьби Українського народу за самостійність.

Важкий процес здобуття автономії, а згодом незалежності Карпатської України висунув цю невелику частинку Українського народу в центр його боротьби за самостійність в складних внутрішньо і зовнішньополітичних умовах передвоєнної Європи.

Всі внутрішньополітичні процеси пов'язані з формуванням передумов державності, національний рух українського населення, зовнішньополітичне становище Карпатської України складає собою єдину проблематику досліджуваної теми, висвітлюючи всю складність боротьби Українського народу за державність, самостійність в першій половині ХХ ст.

Актуальність теми

Протягом століть український народ Закарпаття перебував у ярмі іноземних поневолювачів. Історичне становище підневоленого Підкарпаття різко змінилося, настав час коли ця невелика частина Українського народу, яка довгий період була відірвана від своєї матері-Вітчизни, на повен голос заявить про свою незалежність і доведе, що вона є господарем на своїй землі.

Історія Підкарпаття в період Карпатської України, досить фундаментально досліджена істориками, але оцінки її існування досить неоднозначні.

Угорська історіографія розглядає Закарпаття як історично невід’ємну частину Великої Угорщини, і тому події 1938-1939 рр. розглядаються як випадкова помилка в ході Підкарпатської історії внаслідок Чехословацького, та Українського націоналістичного впливу. Загарбання Угорщиною Карпатської України в 1939 році розглядається як відновлення історичної справедливості, возз’єднання угорців Закарпаття з історичною батьківщиною.

Російська Радянська історіографія також неоднозначно розглядала існування Карпатської України. Чітко помітний вплив націоналістичних елементів, проникнувших з Галицької України, в формуванні державності Карпатської України ,орієнтація уряду Августина Волошина на Гітлерівську Німеччину, з метою забезпечення міжнародного визнання Карпатської України як держави, зумовили тотальну критику в руслі антифашизму Радянськими істориками, скривлення ними історичних фактів, підтримка ідей боротьби за радянську владу в Закарпатті в 1938-1939 х роках та абсолютне відкидання прогресивного значення досягнень Карпатської України.

Відносна слабкість вивчення даної теми, недостатність документальних матеріалів в зв’язку з їх масовим знищенням, необхідність розглядати всесторонньо всі аспекти історії Карпатської України робить цю тему дуже актуальною.

З здобуттям незалежності України постала проблема дійсно реально, з використанням Української національної ідеї, нового бачення історії для виховання патріотизму в молоді використовуючи здобутки Карпатської України робить цю тему дуже актуальною для сучасного дослідження.

Об'єктом дослідження даної праці є історія формування існування та загибелі досягнення закарпатських українців в процесі здобуття державності та незалежності - Карпатської України.

Історія південних схилів Карпат є невід’ємною частиною всеукраїнської історії. Процес формування державності Карпатської України є дуже складним, ще більш важким є процес здобуття незалежності.

Передумови формування самостійності Підкарпаття в складі Чехословацької Республіки в процесі здобуття автономії, остаточним наслідком якої стало здобуття незалежності, хоча й нетривалої, мало велике значення для розвитку Українського самостійницького руху.

Важливим об'єктом дослідження даної праці є процес формування урядових структур, війська, національної думки Карпатської України.

Хронологічні Рамки теми

Історія Карпатської України в період її становлення та розвитку чітко обмежена в хронологічних рамках.

Початком історії автономної Карпатської України є отримання права автономії від Чехословаччини та сформування першого автономного уряду 11 жовтня 1938 року.

Закінченням ж рамок існування Карпатської України можна вважати 17-19 березня 1939 року з повною окупацією Карпатської України Угорщиною.

Серед цієї нетривалої доби Карпатської України можна виділити три етапи розвитку державності.

Першим етапом можна вважати період існування першого автономного уряду А. Бродія до 26 жовтня 1938 р, який одначе завершився повною політичною поразкою в міжнародних відносинах та майбутню втрату Південно-Західної частини Підкарпатської Русі.

Новий уряд А.Волошина в Хусті, який склав присягу 26 жовтня 1938 року продовжував діяльність уряду на здобуття самостійності в рамках автономії в майбутній федеративній Чесько – Словацько - Карпатоукраїнській державі. Хустський період роботи уряду, підготовка до виборів та скликання сойму складають другий період історії Карпатської України.

В окремий, третій, етап розвитку Карпатської України можна виділити період з проголошення незалежності 15 березня до остаточної окупації Карпатської України Угорськими військами.

Угорська історіографія часто умовно виділяє рамки даної теми на два етапи:

1.Окупація Угорщиною Південно-Західного Підкарпаття.

2.Підготовка до захоплення Карпатської України та міжнародне забезпечення правомірності захоплення "Угорської Русі" та включає сам період окупації.

Безперечно сам процес формування Карпатської України, ідей самостійності Карпатських Українців не можна обмежити тільки цими хронологічними рамками так, як самі передумови формування державності, державних урядових установ на основі діяльності партійних організацій Русинської та Народницької політичної течій. Сам цей процес складний і тривав на протязі 1920 -1930 х років.

Отже, історія Карпатської України як автономної частини ЧСР в процесі формування державності та її незалежності вкладається в обмежені хронологічні рамки з 11 жовтня 1938 по 17-19 березня 1939 року.

Стан наукової розробки:

Історія Карпатської України важлива складова історії України. Складні процеси її історії завжди цікавлять дослідника історії України.

Особливо активно ця тема почала досліджуватися з здобуттям Україною незалежності та розвитком нового бачення історії. Центром дослідження історії Карпатської України став Ужгородський Університет заснований в 1945 році, і який залишається основним центром вивчення Закарпатської історії.

В період після другої Світової Війни осередки по вивченню історії Карпатської України стають місця проживання емігрантів з Закарпаття та активних учасників чи свідків подій періоду Карпатської України, які використовували для своїх досліджень вивезені документальні матеріали.

Історіографія даної тематики досить значна, і тому доведеться подати коротке описання праць та їх авторів.

Хочеться сказати, що не всі праці наведені в історіографії даної тематики були використані при дослідженні даної теми.

Праці активних учасників та свідків подій наведені відповідно до виходу друком їх досліджень.

Бірчак В. в праці "Карпатська Україна: спомини і переживання" (Прага,1940) описує події періоду Карпатської України з власних спогадів та спогадів учасників тих подій. Автор використовує спогади С.Розсохи, В. Гренджі - Донського - активних учасників тих подій. В праці висувається думка про ймовірну можливість в той час збереження самостійності Карпатської України в складі федеративної ЧСР. Всю вину за розвал держави він звалює на поступливу політику Західних держав в Мюнхені.

П.Ю. Стерчо в праці "Карпато - Українська держава"(Торонто 1965) широко висвітлює історію Карпатської України пов'язуючи з міжнародною політикою в Європі в 1938-1939 роках щодо Чехословаччини та Закарпаття. Особливу увагу звертає передумовам виникнення державності Карпатської України. П.Стерчо, активний учасник подій періоду Карпатської України, використовує крім власних спогадів, статті із преси того часу, рідкісні документи та матеріали, ряд з яких наводить в додатках.

С. Росоха в праці "Сойм Карпатської України" та ще ряду праць по історії Карпатської України, як активний учасник подій періоду Карпатської України та засідання Сойму Карпатської України 15 березня 1939 року, наводить в своїй праці повні протоколи з усіх засідань Сойму, промови її учасників. Детально описуються передумови скликання сойму, саме засідання та його наслідки.

В. Гренджа - Донський своїх спогадах та щоденнику, як письменник описує власні спогади з подій, щоденно наводить значущі події з власним їх трактуванням. В праці поміж цього наводить опис своїх поневірянь по Угорським концтаборам.

Ю. Химинець в праці "Мої спостереження з Закарпаття коротко наводить історію Карпатської України використовуючи праці П. Стерча та С. Росохи. Праця основана на власних спогадах, як учасника подій. Крім того автор обґрунтовує власну думку щодо можливості збереження самостійності Закарпаття в ті нелегкі часи в злуці з Угорщиною.

А. Штефан в праці "Августин Волошин: Президент Карпатської України" (Торонто 1977), як прямий учасник подій періоду Карпатської України на основі вивезених документів, власних спогадів описує політичний портрет А.Волошина в контексті подій періоду Карпатської України особливо заглиблюючи власне дослідження з процесом Сойму Карпатської України та обрання А.Волошина президентом Карпатської України.

С. Клочуряк в праці "До волі" описує власні спогади діяльності учасника подій Гуцульської Республіки, та члена уряду Карпатської України. До спогадів він наводить також трактування певних подій цього періоду.

В 90-х роках ХХ ст. в Ужгородському Університеті розгортається вивчення історії Карпатської України.

Найбільш детально цю тематику досліджує М. Вегеш, який захистив по цій темі кандидатську дисертацію під назвою "Карпатська Україна в 1938-1939 рр.: соціально-економічні і політичні аспекти.

В цій і ряді інших праць М. Вегеш подає ґрунтовне дослідження історії Карпатської України з використання всіх доступних документальних і недокументальних матеріалів.

Також, М. Болдижар в праці "Закарпаття між двома світовими війнами"(Ужгород 1993), в загальній праці наводить результати своїх досліджень щодо історії Карпатської України, передумов становлення державності.

Загалом ґрунтовне дослідження історії Карпатської України в всіх її авторів обмежує можливість нових пошуків дослідження цієї тематики, але ще залишає багато невирішених і погано досліджених аспектів історії Карпатської України.

Мета дослідження:

Проаналізувати процес формування державності Карпатської України, передумови історичного розвитку національної Української ідеї.

Важливо з'ясувати основні принципи державницьких засад Карпатської України, схему розвитку самостійності Карпатської України;Оцінити роль політичних осіб та течій в політичному русі та формування історичної державності Карпатської України, як з сторони ідеологічної підоснови самостійницької політики Карпатської України.

Порівнюючи події періоду існування Карпатської України з національно-визвольним рухом та формування Української державності в 1917-1920 -х роках, знайти спільні риси в подіях, причини політичної поразки та загибелі Карпатської України.

Метою дослідження, також є потреба охарактеризувати існування Карпатської України як держави з моменту здобуття номінальної незалежності, включаючи всі тенденції розвитку Карпатської України в контексті загально-історичних подій в Європі в 1938-1939-х роках.

Джерельна база

Джерельна база роботи досить різноманітна і складається з архівних документів опублікованих в різних працях, публічні документи, мемуари, спогади учасників подій, статті з періодичної преси періоду Карпатської України та пізнішого періоду.

Архівні документи, щодо даної тематики переважно містяться в Держаному Архіві Закарпатської Області в м. Ужгород і доступ до них обмежений віддаленістю дослідника від міста. Деякі з документальних матеріалів були опубліковані. В даній праці дослідник спирається саме на такі документи. Ці документи опубліковані в різних працях фактично стали публічними документами і називати їх архівними можна лише умовно.

Серед публічних документів використані документи опубліковані в праці П. Стерча «Карпато - Українська держава». Важливими джерелами використаними для написання роботи є мемуари учасників подій періоду Карпатської України, серед яких можна виділити спогади В. Гренажі -Донського записані в особистому щоденнику, та праця С. Клочуряка "До Волі".

Неабияку важливість для даної теми мають спогади учасників подій періоду Карпатської України з яких доступних використано спогади члена Карпатської Січі, учасника битви на Красному Полі під Хустом та партизанської боротьби з окупантами Попівняка Василя Дмитровича, жителя с. Великий Бичків Рахівського району Закарпатської Області.

Найважливішими періодичними виданнями того часу були:

Газета "Нова Свобода" - друкований орган спочатку товариства "Просвіта" а згодом друкований орган Першої Руської(Української) Центральної Народної Ради. Газета друкує резолюції цих організацій та статті з критикою діяльності москвофілів. Виходить щоденно. В пізніший період газета стає друкований органом Підкарпатського автономного уряду А.Волошина і друкує урядові повідомлення, тощо.

В праці використано номери газети за 15 червня 1938 р., 1 липня 1938 р., 6 та 7 вересня 1938 р.,12 та 18 жовтня 1938 р., та 11 лютого 1939 р.

Важливим джерелом при дослідженні історії Карпатської України є газета "Наступ" - тижневик який друкував сторінку "Січові Вісті" - друкований орган Організації Народної Оборони " Карпатська Січ". Фактично "Наступ" попадає в вплив "Карпатської Січі" і друкує статті в руслі націоналістичної пропаганди самостійності Карпатської України. Газета видається в Хусті. В праці використано номери газети за грудень 1938 р.

Важливим джерелом для дослідження історії Карпатської України є газета "Українське Слово " яка видавалася в Ужгороді а згодом в Хусті. Вона висвітлює переважно передумови виникнення Карпатської України. Використано номери газети за 1 серпня 1938 та 7 лютого 1939 р.

Менш важливими для дослідження, але які не можна відкидати - це друковані органи русофілів та комуністичної партії ЧСР(Закарпатського Крайкому).

Так газета "Карпаторуский голос" який видавався в Ужгороді як орган Русинської Народної Ради Карпатської Русі. Важливість цієї газети полягає в дослідженні ролі РНРКР в становленні автономності Карпатської України та погляди організації на самостійницький рух уряду А.Волошина.

В праці використано номери газети за 27 жовтня 1938 р.,8 січня 1939 р.

Також частково використано друкований орган Закарпатського Крайкому КПЧ "Карпатська Правда", редактором якої довгий час був герой Радянського Союзу О.О. Борканюк. Газета розглядає всі події в Карпатської України з критикою націоналістичних поглядів керівництва та їх орієнтованість на Гітлерівську Німеччину в зовнішній політиці.

В парці використано номери газети за 3 грудня 1938 р.,7 лютого 1939 р., та 17 березня 1939 р.

1. Передумови виникнення Карпато - Української державності

Після поразки Австро-Угорської імперії в Першій Світовій Війні на її теренах масово виникали національно-визвольні рухи, які боролися за незалежність підкорених народів.

З початком Угорської національної революції 29-31 жовтня 1918 р. Закарпатський революційний рух йшов в руслі Угорського революційного руху. Водночас почали чітко проявлятися елементи національного українського руху на революційні події.

Масові виступи в містах і селах Закарпаття з вимогою проведення демократичних реформ, населення виганяло старих чиновників-нотарів, збирачів податків, жандармів поліції. Значний вплив на ці події мали Русинські організації та солдати Австро-Угорської армії, які повернулися з російського фронту під впливом ідей російської більшовицької революції створювали ради робітничих та солдатських депутатів по всьому Закарпатті.

Русинські проугорські позиції активно відстоювала створена 6 листопада 1918 р. Ужгородська Рада Рутенів Мадярщини з ініціативи уніатського священика А.Палпа. До її складу входили відомі громадські діячі Й. Камінський, Е.Сабо, секретар А.Волошин. Рада Рутенів однозначно проголосила про приєднання Закарпаття до Угорщини.

Другий шлях вирішення питання про приєднання до України. Створена в Сваляві 8 листопада 1818 р. Карпато - Русинська Народна Рада активно відстоювала українську національно-демократичну ідею. В декларації більшості селянських рад з'являються прохання про приєднання до України Русі, зустрічалися випадки прохання з'єднатися з Галичиною .[1]

Рішенням сільських рад, наприклад Ясіня та Бедевля заявлялося, що вони є українцями і просять приєднати Закарпаття до України.[2]

На зборах представників міст і сіл Мараморощини, який проходив 18 грудня 1918 р ,де всі делегати висловилися за об' єднання всіх "Руських земель" до одної держави - Соборної України.

Для остаточного вирішення цього питання збори ухвалили скликати на 21 січня 1919 р. з'їзд в Хусті представників рад всього Закарпаття від кожних тисячі населення одного кандидата.

Ці події стали прямим наслідком пропаганди національно-українських ідей гуртком організованим професором А. Штефаном, ще з вересня 1918 р. Вони пропагували ідею злуки Карпатської України з іншими українськими землями, які змагалися за державну самостійність. Під їх впливом була Руська Народна Рада в Ужгороді. Основним напрямком діяльності організації було забезпечення максимальної автономії Підкарпатської Русі в складі Угорщини. Найбільшим здобутком Руської Народної Ради можна вважати вплив на розробку О. Сабовим проекту закону про права Закарпаття.

10 грудня в Будапешті відбувся з'їзд представників русинського населення для обговорення проекту нового закону про утворення в складі Угорщини нової адміністративної одиниці - "Руської Країни". Проти цього активно виступали представники Мараморощини та Свалявшини, які практично завалили прийняття рішення. Однак незважаючи на негативне ставлення до законопроекту більшості населення Закарпаття уряд М. Карольї 21 грудня 1918 р. видав закон № 10 "Про національну автономію Русинів, що проживають в Угорщині". За цим законом Русинам надавалася автономія в сфері самоврядування, у внутрішній адміністрації, юстиції, в питаннях релігії, освіти, користування мови в законодавстві.[3]

Цей закон одначе однобічно розглядав автономність Закарпаття фактично нівелюючи проголошеною метою цього закону встановити самоврядну автономію на Закарпатті.

Тому в кінці 1918 на початку 1919 р. на Закарпатті в містах і селах ширився рух за незалежність Закарпаття та його приєднання до України.

Апогеєм розвитку боротьби Закарпаття за возз’єднання з Україною стали події січня 1919 р.

На початку січня західну частину Підкарпаття - Угочанський комітат окупували чеські війська. З півдня загрожували окупацією Угорські а на південному-сході Румунські війська.

В цих умовах жителі Марамороського комітату очолили національний рух. Яскравим прикладом цього руху є діяльність Ясінської Народної Ради, яка завдяки близькості з Галичиною встановила тісні зв'язки з урядом ЗУНР, який перебував в Станіславі. Репресії з боку угорських військ на початку 1919 р. визвали повстання ясінчан, внаслідок яких було створено Гуцульску республіку на зразок держаного утворення ЗУНР.

Гуцульська Республіка мала свій парламент кількістю 42 чоловік, уряд та галузеві міністерства. Внаслідок вдалої військової операції було звільнено Східну частину Мараморощини (сучасна територія Рахівського району Закарпатської Області).[4]

В той час йшли переговори між ЗУНР та УНР за умови об'єднання в єдину державу. Чітко вистежуючи ці тенденції Народна Рада Ясіня надіслала від імені Рад Закарпаття на переговори С. Клочуряка.[5]

Подолавши всі труднощі пов'язані з втручанням Угорських військ та адміністрації, обрані на зборах в містах і селах делегати з'їзду приїхали в Хуст. Всього 21 січня 1919 р. прибуло 420 обраних делегатів. Найбільш слабо представленими були Угочанський та Ужанський комітати. Делегації прибули з понад 175 населених пунктів з 400.[6]

Поляризація політичних напрямків , представлених народними радами Закарпаття і розділених на проугорську та соборноукраїнську політику.

До кінця січня 1919 р. в процесі подальшої поляризації залишались Чехословацький та український варіанти.

Чехословаччина заручившись підтримкою емігрантських організацій, особливо Американської Народної Ради Русинів, яка 12 листопада після тривалого обговорення схвалила, на конгресі цієї організації, рішення про "право Угро-Русинів приєднатися до Чехословацької демократичної республіки".

Прочехословацькі сили стали найбільш впливовими також завдяки орієнтації держав переможців у війні, на Парижській мирній конференції, які схилялись до Чехословацького варіанту розв'язання проблеми Підкарпатської Русі як оптимального. У Парижі було також відкинуто протести українських делегацій УНР та ЗУНР ,Угорщини, Румунії проти приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

На Парижській мирній конференції в питаннях щодо Закарпаття розгорілися суперечки між двома проектами статусу Закарпаття в складі ЧСР. Г. Жаткович запропонував проект за яким Закарпаття мало мати внутрішнє земельне самоуправління за моделлю штатів в північній Америці. Кордони "Руського штату" не визначалися, але до того як мали бути проведені переговори з Словаками щодо кордонів він повинен охоплювати русинські території до району округів Спіш, Шарши і Земплин, на які заявили свої претензії Словаки. Передбачались також право "Русинського штату "звертатись до третейського суду Ліги Націй, який мав розглядати питання, що могли постати між русинами та урядом ЧСР.[1]

Другим проектом устрою Закарпаття в складі ЧСР був проект представлений Е. Бенешом. Цей проект передбачав насамперед утворення Закарпатського парламенту з правом законодавчої правомочності в питаннях мови, шкільництва, релігії і деяких інших питань, у всіх інших питаннях території Підкарпатських русинів підпорядкована законодавчій системі Законодавчих зборів ЧСР.[2]

Управління мав очолити тимчасовий губернатор та його заступники, яких призначає президент Чехословацької республіки.

Комісія мирної конференції 20 травня рекомендувала Раді Чотирьох прийняти проект Бенеша за основу майбутнього статусу Підкарпатської Русі.

Цей проект, як кінцевий варіант делегація ЧСР представила на розгляд Ради Чотирьох 4 липня 1919 р.

Питання приналежності Підкарпатської Русі до ЧСР остаточно врегульовував мирний трактат підписаний у Сен-Жермені 10 вересня 1919 р.(статті 10-13).[3]

4 червня 1920 р. в Тріанонському палаці підписано мирний договір з Угорщиною, який підтвердив входження Підкарпатської Русі до складу ЧСР. Закарпаття остаточно включено до складу Чехословаччини на правах обмеженої автономії, яка затверджена конституцією ЧСР від 29 лютого 1920 р.

Існування автономних органів влади - тимчасового губернатора зумовило подальший розвиток державотворчих основ Карпатської України.

Реформа освіти, покращення умов та доступу до навчання підвищили культурно-освітній рівень Закарпаття.

Активне політичне життя населення, його інтегрованість в Чехословацьку політичну структуру зумовило виникнення багатьох політичних партій. Центром русинської спільноти стає Центральна Руська Народна Рада (ЦРНР), яка поступово перетворюється в опозицію празькій адміністрації, намагається бути активною політичною силою краю.

________________________

1.Нариси Історії Закарпаття. Ужгород 1995. Т.2 с.104

2.Там же ...... с.109

3.www.hist-dokyments.narod.ru/Murnidogovoru/10_traktat.htm

Однією з активних політичних сил в цей період була Руська Хліборобська (земледільна) партія(РХ(з)П) в склад якої входили М.Бращайко та А.Влошин. Партія виступала за возз’єднання всіх русинів від Попраду до Тиси, здобуття найширшої автономії.

Крім цих основних партій в Закарпатті виникло ще з десяток політичних партій, з яких можна виділити Підкарпатський Землеробський Союз (ПСЗ), Закарпатський крайком КПЧ.

В січні 1922 р. на з'їзді зібралися представники Хліборобської, Карпато - Руської Трудової, Землеробської автономної партій та Землеробського союзу де прийняли рішення про утворення єдиної партії під назвою Землеробська Автономна Партія.

Її програмна діяльність передбачала домагання від уряду ЧСР виконання умов Сен - Жерменського мирного договору про надання автономії Підкарпатській Русі.

Перша й остання партійна конференція з питань програми уряду ЧСР відносно проблеми "Підкарпатської Русі" відбулася 22 березня 1922 р. В документі, прийнятому на нараді, висувалися такі вимоги до уряду ЧСР:

1) Негайно скликати автономний Сойм з участю усіх політичних партій

2) Вирішити питання про кордон між Словаччиною і Підкарпатською Руссю.....[1]

Боротьба за автономію Підкарпатської Русі продовжувалась і в наступні роки.

В 1924, 1925, і 1929 рр. проведені вибори до спільного парламенту ЧСР. Перемогу на перших виборах по Закарпаттю отримали комуністи, які набрали більше 40-ти відсотків голосів. В других виборах перемогу отримали аграрні партії.

В 20 - 30 х роках на Закарпатті часто відбуваються страйки, забастовки робітників і селян, на яких мала великий вплив комуністична пропаганда. Часто страйки переростали в сутички з жандармами в яких гинули люди.

В другій половині 30-х років значно зросла небезпека війни в Європі.

Політичні сили намагалися заручитись підтримкою широких мас населення в змаганні за досягнення своїх політичних цілей. Поступово окреслились 3 політичні угруповування:

1. Впливова комуністична організація користувалась великою підтримкою населення. Вона проводила політику зближення з соціал-демократами. Крайова організація КПЧ активно виступала за зближення з СРСР закриваючи очі на голодомор 1932-1933 рр. в Україні та розгортання репресій. Лідер організації О.О. Борканюк за підтримки СРСР розгортав широку пропаганду комуністичних ідей, але комуністи випускали вимоги автономії Закарпаття в своїх дія і тому їх вплив на політичний процес в кінці 30 -х років значно ослаб.

Другим впливовим політичним угруповуванням були проугорсько настроєні національні партії Угорців та русинські організації( Автономний Землеробський Союз на чолі з А. Бродієм та Русская Національно - автономная партия (РНАП) С.Фенцика). Це політичне угруповування посилює свій вплив в політичному житті Підкарпатської Русі. В кінці 30-х років особливо АЗС стає на чолі боротьби за автономію Закарпаття. Ця партія отримала цілковиту підтримку Угорщини, особливо фінансову.

З іншого боку РНАП С. Фенцика, яка стояла на принципах автономії " Подкарпатской Руси" в кордонах від Попраду до Тиси, претендуючи на землі заселені як Русинами так і Словаками. Ця партія отримала підтримку з Польщі, яка претендувала на Тішинську Сілезію, і всіляко зацікавлена в підриві інтегральності ЧСР.

Між цими партіями розгорілася жорстка боротьба в якій отримала перевагу АЗС.

Третім, дуже важливим, угруповуванням були організації українського спрямування. Руська Хліборобна( Земледільна) Партія на чолі з А.Волошином стала форпостом українофільської течії та провідником Українського Національного руху. В фарватері її політики йшли організації українського спрямування, молодіжна організація " Пласт ", " Просвіта "- центр народницького руху, Карпатські Січові товариства, та інші.

Спочатку українофільський рух виступав за максимальну автономію Закарпаття. В 2 половині 30-х років з складним політичним становищем ЧСР українофіли стають прихильниками збереження цілісності ЧСР на умовах федерації. Українофіли активно виступали на захист української мови, боролися за політичні права й свободи.

В 1937 році організувався рух за самостійну та соборну державу, за незалежність Карпатської України й створення єдиного українського фронту. Біля колиски цього руху стояли Перша Руська (Українська) Центральна Рада, товариство " Просвіта ", Українське студентство Християнська Народна Партія (колишня АЗС), товариства " Січ" та ін.

Отже, державотворчі основи в Закарпатті розвивалися з початку революційних подій 1918- 1919 рр., коли було закладено основні принципи та ідеї державотворчості Закарпаття на основі соборності з Україною, впродовж складного процесу партійного будівництва. В Закарпатті в складі ЧСР закладалися основи виникнення державності Карпатської України, та її ідеологічних засад.

____________________________________

1.Нариси Історії Закарпаття ........... с.188

В 1937- 1939 роках міжнародна обстановка в Європі загострилася. Посилився вплив в центральній Європі Німеччини, Італії, Польщі та Угорщини.

Ревізіоністський рух проти Версальско - Вашингтонської системи, слабкість Чехословаччини, яку підривали рухи національних меншин, зумовили значний інтерес сусідніх держав до її території.

Гітлерівська Німеччина претендувала на Судети, Польща на Тішенську Сілезію, а Угорщина на Закарпаття й Словаччину.

Питання про долю Чехословаччини, як держави, про Чехословаччину й Підкарпатську Русь, як її частин, не сходило з поля зору Європейських дипломатів навесні та влітку 1938 р.[1]

В травні 1939 р. в стосунках між Німетчиною і ЧСР розгорілася криза, яка 20-21 травня мало не переросла в збройні сутички, справу Судетів не було полагоджено.[2]

Вже 12 вересня 1938 р. Гітлер в промові на партійному з'їзді НСДАП заявив, що "... право на самовизначення судетських німців буде реалізоване силою, якщо не буде погоджене мирним шляхом."[3] 18-19 вересня 1938 р. міністр закордонних справ Боннет та прем'єр Франції Е.Деладьє в переговорах з англійським прем'єром Н. Чемберленом запропонував

Празькому уряду віддати Судети.[4] 22 вересня Чемберлен на зустрічі з Гітлером обговорив територіальні домагання Польщі та Угорщини на рівні з розв’язанням питання з Судетськими німцями.

Президентові Рузвельту вдалося вплинути на Мусоліні, який у свою чергу вплинув на Гітлера й так дійшло до скликання Гітлером Мюнхенської конференції 29-30 вересня 1938 р.

В таких умовах в Мюнхені проходила конференція, на якій керівники чотирьох держав Гітлер, Мусоліні, Деладьє та Чемберлен вирішували долю Чехословаччини недопустивши навіть її представників. Не були допущені й представники СРСР.

За протоколом, на Мюнхенській конференції вже не дискутовано, чи віддати Судети Німеччині, а тільки над справою визначення кордону та над справою проведення окупації.[5] В основу прийнято етнографічний принцип розселення Німців.

Дня 10 жовтня закінчено окупацію територій, приділених Німеччині.

Щодо Угорсько - Польських претензій до ЧСР в період Мюнхена це окреме питання, яке треба розглянути.

Ці претензії обох країн до ЧСР на протязі 30-х років ХХ ст. обумовлювали принципи таємної політики Польщі та Угорщини, зближення їх з Німеччиною. В дні травневої кризи 1938 р. в Празі відбувся обмін думками про нову обстановку між представниками дипломатичних відомств Угорщини й Польщі. Обидва дипломати висловились за необхідність зміцнення Польско-Угорсько-Німецьких відносин. Угорщина визнала польські претензії до Чехословаччини, а польський дипломат Угорські претензії. Польща підтримала ідею, що Угорщині має бути віддана не частина, а вся територія Підкарпатської Русі. Правда, дипломат рекомендував надати русинам автономію у складі Угорщини.[6] Угорщина намагалася розв'язати територіальну проблему військовим шляхом, проти чого її застеріг Гітлер.[7]

Спільний Польсько-Угорський мав зміцнити блок фашистських держав, створення важливого плацдарму в нападі на СРСР. До західного кордону СРСР стягнув 30 дивізій.

23-25 серпня М. Горті гостював у Гітлера на військовому кораблі "Принц Еуген" біля м. Кіль. Тут проводилися розмови, щодо ЧСР де Угорські представники запевнили Гітлера, що у випадку Німецько-Чеського конфлікту Угорщина виступила б проти ЧСР збройно.

Забезпечивши підтримку Муссоліні й Гітлера Угорщина в тісній співпраці з Польщею, почала концентричну акцію проти Підкарпатської Русі й Словаччини. 14 вересня вийшла нота, розіслана урядом Угорщини до країн осі й Антанти, в якій вона заявляла своє зацікавлення угорською меншиною в ЧСР.[8] Тим часом Карпатські Українці так як і Словаки, домагалися тільки автономних прав у рамках ЧСР і зовсім не були заінтересовані його розвалом.

В Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. вимоги Угорщини і Польщі, щодо ЧСР конференція не розглядала. Гітлер сам намагався вирішити ці питання. Однак, Муссоліні який напередодні обіцяв Угорщині підтримку зумів умовити Гітлера додатковим протоколом розглянути угорські та польські вимоги до Чехословаччини. Учасники конференції визнали вимоги справедливими, бо вони базувалися на "етнічній основі" і рекомендували вирішити їх шляхом переговорів між урядами трьох країн. Якщо протягом трьох місяців проблема не буде вирішена то стане предметом обговорення наступної наради голів урядів чотирьох країн.[9]

Німеччині не був вигідний спільний польсько - угорський кордон. Це випливає з доповідної записки керівника МЗС Німеччини Е. Верман на початку жовтня 1939 р., в якій запропоновано включити Підкарпатську Русь до складу незалежної Словаччини. Цілком очевидно, що відтягуючи питання про Підкарпатську Русь Німеччина намагалася посилити вплив на Угорщину.

Чехословацько-Угорські переговори щодо статусу Угорців в Комарно 9-13 жовтня 1938 р. закінчилися провалом.14 жовтня угорський уряд оголосив про всезагальну мобілізацію, справа йшла до війни.

У цей же час відбулися зміни в самій Чехословаччини. Словаччина 6 жовтня, а Підкарпатська Русь 11 жовтня отримали статус автономії. З середини жовтня 1938 р. німецькі політики почали роздувати ідею створення "української держави в Карпатах" як центра українського національного руху.[10]Це забезпечило б Німеччині посилення впливу на Польщу. Міністр Підкарпатської Русі Е.Бачинський на переговорах з Рібентропом і Й. Тісо постійно виступав за самостійність Підкарпаття. 21 жовтня Муссоліні погодився, щоб кордони ЧСР та Угорщини визначила німецько-італійська арбітражна комісія, з третім членом Польщею.23 жовтня Угорщина подала ультиматум до уряду ЧСР з вимогою передачі спірних територій до 27 жовтня з проведенням плебісциту населення, реалізацією права Русинів на самовизначення.[11]

Арбітраж відбувся в Відні 2 листопада 1938 р. . Арбітраж проводили лише представники Німеччини (Й. фон Рібентроп, Е. Воерман, П. Отто Шмідт, та ін.) та Італії ( міністр закордонних справ Г.Чіяно ді Корелаццо, Б. Аттоліко, М.Магістраті).

До Угорської делегації входили міністр закордонних справ Калман Каня та П. Телекі. Інтереси Карпатської України та Словаччини представляли делегація з федерального міністра закордонних справ Ф. Хвалковський, І. Крно. Неофіційно інтереси Підкарпаття представляла делегація очолювана А. Волошином, а Словаччини Й. Тісо.

О сьомій вечора після нарад Рібентропа та Чіяно було оголошено рішення: Для Карпатської України залишено Севлюш з околицями, але втрачено Ужгород, Мукачево, Берегово зберігши українські села.[12]

Евакуація мала закінчитися 10 листопада. Документи підписали Рібентроп та Чіяно. Рішення Віденського арбітражу проведено в життя без проволоки. 10 листопада. Угорські війська ввійшла на спірні території. Таким чином, міжнародна політика 1938 року щодо Чехословаччини виявилася зрадницькою з боку Англії і Франції, загроза з боку Німеччини та

Угорщини усунута лише шляхом втрати значних територій, втрати єдності та потужності ЧСР і прямо відповідала складному політичному становищу Карпатської України, яка привела її українське населення під загрозу загарбання Угорщиною.

З іншого боку послаблення ЧСР дало змогу закріпитися самостійності Карпатській Україні в боротьбі за незалежність від інших держав й стати центром Українського національного руху.

___________________________________

1.Венгрия и Вторая Мировая Война // Секретные дипломатические документы.М.,1962 - с. 87-120

2.П.Стерчо .......... с. 149

3.Там же .......... с.149

4.Поп И. Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.172

5.Там же .......... с.105

6.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.178

7.Нариси Історії Закарпаття ...... с.266

8.П.Стерчо ........ с.157

9.Новые документы из истории Мюнхена.-М.,1958.-с.184

10.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с. 186.

11.П.Стерчо ....... с.172

11.Там же ....... с.174

12.Там же ....... с.174

1938 рік для Чехословаччини став важким. Міжнародні територіальні домагання, виступи національних меншин підірвали єдність ЧСР. У таких умовах в Підкарпатській Русі політичні рухи русофільської та українофільської орієнтацій боролися за досягнення автономії, особливо на фоні небажання властей втілювати закони ЧСР від 1937 р. про перший етап автономії. Ці дві течії в політичному русі Закарпаття йшли на з'єднання за для досягнення спільних дій у досягненні автономії. 1 травня до підкарпатської Русі приїхала делегація "Карпаторуського Союзу" - однієї з найвпливовіших емігрантських організацій США. Голову союзу І. Попа та інших зустрів А. Бродій, який їх супроводжував. [1]

Представники американських Русинів прагнули об'єднати зусилля двох народних Рад. Це зумовлювалося потребою об'єднання, так як Чехословацький уряд в відмові надання автономії посилався на те, що русини ще все розбиті на дві групи.[2]

29-31 травня 1938 р. відбулося спільне засідання лідерів Першої Руської (Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая. З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін. Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій. На зібраннях проголошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами.

Цей чисто тактичний маневр Першої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь Підкарпаття. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословаччини вимоги широкої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін.[3]

Ці домагання були представлені уряду в Празі під акомпанемент пожвавленої акції політичних діячів у містах і селах усього Закарпаття. Розпочата активізація вже не вгавала аж до повного отримання автономії восени 1938 року.

У червні 1938 року перед комунальними виборами Олексію Геровському вдалося об'єднати в " Русский блок " Автономно-Землеробський союз і Аграрну партію. До блоку увійшли А. Бродій, Ю. Фельдешій, П. Косей, П. Жидовський. Однак у комунальних виборах 16 червня 1938 р., що відбулися в 61 містечках і селах українофільські кандидати від Першої ЦР(У)НР перемагають, хоча з незначним відривом.

26 червня, 6 та 13 серпня відбулися гучні з'їзди Першої ЦР(У)НР, відповідно в Перечині, Великій Копані й Рахові, де навіть в Рахові вперше співається гімн " Ще не вмерла Україна". Масові акції з вуличними демонстраціями супроводжують з'їзди.

________________________________

1.Нова Свобода. - 1938 - 15 червня

2.П.Стерчо ...... с.45

3.www.hist-dokyments.narod.ru/Ukrhist/Zakarpattya/vumogu.htm

Бачачи всенародний сплеск домагань автономії уряд ЧСР йде на переговори.

У липні 1938 р. прем'єр - міністр ЧСР М. Годжа після зустрічей з губернатором Підкарпатської Русі К.Грабарем, Ю. Реваєм та Е.Бачинським заявив, що уряд не заперечуватиме, якщо вибори до автономного сойму відбудуться до кінця року.[1]

Вже 24 серпня 1938 р. С. Фенцик від імені Руської Національно-Автономної Партії передав місії Рансінера меморандум, в якому представникам уряду Великобританії нагадувалося про невиконання владою ЧСР своїх обов’язків по відношенню до підкарпатських русинів.

4 вересня 1938 р. відбувся політичний конгрес Першої ЦР(У)НР. На конгресі чітко проявилася поміркованість старої генерації в питанні самостійності Підкарпатської Русі та радикальні настрої молодої генерації яку очолив член Організації Українських Націоналістів С.Росоха. Він в своєму виступі висунув ідею прийняття резолюції вимоги від уряду ЧСР, що уряд у Празі від імені населення Закарпаття склав протест проти утиску семи мільйонного населення під владою Польщі.

Молодь стала активно відстоювати вимоги самостійності Підкарпаття та оборони від агресії диверсійних груп з боку Угорщини та Польщі.

На конгресі Першої ЦР(У)НР молоді учасники С.Росоха, І.Рогач та

В. Івановчик вирішують заснувати напівмілітарну організацію "Українська

Національна Оборона". Провід УН Оборони вибраний у такому складі:

Голова - В. Івановчик, організаційний референт- І.Рогач, секретар - С. Росоха, члени - Д. Климпуш, Ю. Шпилька, І. Коперльос, В. Деха та ін.[2]

Ціллю організації було "об’єднання української молоді та молодих духом людей для оборони українських природних прав і спільного наступу на ворожі позиції серед українського населення".[3]

У такій ситуації 7 вересня делегація Першої ЦР(У)НР на чолі А.Волошина на аудієнції у прем'єра ЧСР Мілана Годжі, ставить рішучу вимогу повної реалізації постанов Сен-Жерменського договору відносно автономії Підкарпатської Русі, гостро протестуючи проти закону 417/37 про так званий "перший етап" автономії.

Паралельно з Першою ЦР(У)НР О. Геровський за підтримки Русофілів 13 вересня передав голові уряду М. Годжі ще один меморандум з пропозиціями щодо автономії.

Міжнародна ситуація навколо ЧСР загострялася. Всередині це відбилося на посиленні жандармського контролю та диверсіями польсько-угорських терористичних груп.

Після повідомлення делегації Першої ЦР(У)НР про неуспішність поїздки ширша крайова конференція Першої ЦУН Ради, що відбулася 14 вересня в Ужгороді, приймає постанову не вести подальших переговорів і не висилати більше делегацій до Праги доки центральна влада не запропонує конкретний проект закону про введення автономії Підкарпатської Русі в життя. Після цього міністр Задіна виголосив прокламацію уряду ЧСР, в якій празький уряд обіцяє провести вибори до сойму автономної Підкарпатської Русі.

21 вересня 1938 р. вперше в Підкарпатської Русі представники обох політичних орієнтацій підписали спільну декларацію, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представникам західних держав у Празі. Правда Е.Бачинський цей меморандум подав від імені "Русского блока".

У цьому документі були вимоги персональних змін на керівних посадах у краї, представництва Русинів у центральному уряді в Празі, приєднання Пряшівщини та надання допомоги населенню верховини.[1]

___________________________________

1.П.Стерчо ........ с.49

2.Там же ........ с.51

3."Нова Свобода", Ужгород - 1938, 7 вересня

Так як відповідь не надходила то Е. Бачинський повторив, хоча знову безуспішно, свої вимоги.

У складній міжнародній політичній ситуації ЧСР 23 вересня генерал Ян Сіровський оголошує загальну мобілізацію. Населення з ентузіазмом сприймає це повідомлення й вступає до лав Чехословацьких військ. З зростанням вимог автономії Словаччини перебудова ЧСР із унітарної в федеративну республіку стала реальною необхідністю. Одразу ж після підписання Мюнхенської угоди переговори між Прагою і Підкарпатськими лідерами відновились.

Після тривалих переговорів Я.Сирового з лідерами " Руського блоку"

4 жовтня Івана Парканія, секретаря - радника президента ЧСР у справах русинів призначено міністром у справах Підкарпатської Русі.

Словацькі домагання автономії підтримали й політичні партії Підкарпатської Русі.6 жовтня в м. Жіліні на нараді лідерів політичних партій Словаччини та Підкарпатської Русі висловлена вимога автономії Словаччини та погоджено ідею перетворення ЧСР у федеративну державу Чехів, Словаків і Підкарпатських Русинів.

Співпраця між обома Народними Радами доходить до порозуміння 7 жовтня й наступного дня в Ужгороді у приміщенні Крайового уряду відбулася нарада Народних Рад і послів від Закарпаття. Присутні А.Волошин, С. Клочуряк, Д. Німчук від ЦР(У)НР, а також Й. Камінський, В. Гомічко, М.Демко від ЦРНР та міністр у справах Підкарпатської Русі І. Парканій, висловили рішуче "домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала Словаччина."[2]

Того ж дня із представників обох орієнтацій була створена Народна Рада Карпатської Русі, яка першим же меморандумом оголосила себе єдиним законним представником всіх русинських земель, населення яких забезпечується самовизначенням і самоуправлінням". В протоколі наради наводяться кандидати на посади в автономному уряді. [3] Що характерно, Чехословацький уряд затягував визнання автономії Підкарпатської Русі.

Переговори щодо формування автономного кабінету почалися 10 жовтня 1938 р. Представники Першої ЦР(У)Н Ради А. Штефан, Ф. Ревай, А. Волошин, С. Клочуряк надсилають спільну телеграму до представників ультимативного змісту:" Українська Народна Рада домагається негайного іменування Підкарпатської влади .В противному разі повертайтеся додому до чотирнадцятої години." [4]

Рада Міністрів ЧСР 11 жовтня погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів із Словацьким урядом у справі врегулювання закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів. З огляду на рішучість Закарпатців, прем'єр Чехословаччини генерал Сирові затверджує перший уряд сфедерованої з Чехами і Словаками автономної Підкарпатської Русі в такому складі:

А. Бродій – прем’єр та міністр освіти (шкільництва).

Е. Бачинський - міністр внутрішніх справ

Ю. Ревай - міністр комунікацій та транспорту,

С. Фенцик - міністр без портфеля,

статс-секретарі:

А. Волошин - з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення,

І. П'єщак - в питаннях юстиції.

Від цього часу Чехословаччина ставала федерацією. Юридично федеративний устрій парламент ЧСР затвердив 22 листопада 1938 р. з змінами до конституції, доповняючи її постановами про федеративний устрій та окремої конституційної грамоти "Закону про автономію Підкарпатської Руси ".

Згідно з цим законом, вибори до першого сойму Підкарпатської Русі мали відбутися до п'яти місяців після вступу в дій цього закону, а першу сесію сойму мав скликати президент Чехословакії найбільше ніж за місяць після виборів. Передбачалося, що в майбутньому членів уряду Підкарпатської Русі мав призначати президент федерації на основі пропозицій Президії сойму. Вирішення остаточної урядової назви країни та мову навчання залишено в компетенції Сойму.[5]

Ця грамота почала діяти з 16 - го грудня 1938 р.

Отже, важкий шлях вимагань автономії, боротьби за її здобуття двох політичних течій, затяжних переговорів завершився здобуттям автономії, формуванням автономного уряду та юридичного оформлення уряду Підкарпатської Русі.

Складна й тривала боротьба за автономний статус Підкарпатської Русі принесла свої плоди. 11 жовтня 1938 року, Рада Міністрів ЧСР погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів з словацьким урядом у справі врегулювання Закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів, що практично означало формування уряду автономної Підкарпатської Русі.

Персональний склад Ради Міністрів автономного Підкарпаття такий:

А. Бродій - прем’єр та міністр освіти (шкільництва), міністр федерального уряду в справах Підкарпатської Русі ;

Е. Бачинський - міністр внутрішніх справ

Ю. Ревай - міністр комунікацій та транспорту,

С. Фенцик - міністр без портфеля,

статс-секретарі:

А. Волошин - з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення,

І. П'єщак - в питаннях юстиції.

Можна зазначити, що формування автономного уряду в Ужгороді виходило за рамки зобов'язання ЧСР щодо автономних прав краю відповідно

до Сен-Жерменської угоди від 10 вересня 1919 р.

_______________________________

1.П.Ю.Стерчо ........ с.55

2." Нова Свобода"- 12 жовтня 1938

3.Там же

4.П.Ю.Стерчо ....... с.58

5.www.hist-dokyments.narod.ru/Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm

Згідно з цим договором "... губернатор русинської території призначатиметься президентом Чехословацької республіки і відповідальний перед Русинським соймом. [1]

Відразу ж 12 жовтня 1938 р. А. Бродій та інші члени прилетіли до Ужгороду з Праги. Е.Бачинський відбув на переговори в Комарно щодо врегулювання Чехословацько-Угорських територіальних проблем. С. Фенцик поїхав до Пряшева для вирішення питання кордону між Підкарпатською Руссю й Словаччиною. Питання постало настільки гостро за східнословацькі райони, що поступово почало призводити до похолодання відносин між двома автономіями. Кампанія за приєднання Пряшівського району, заселеного Русинами до Підкарпатської Русі розгорілася по цілому Закарпаттю.

Цю кампанію розпалювали висловлювання А.Бродія про возз'єднання Русинів від річок Попрада до Тиси.[2]

Перше засідання Ради Міністрів Підкарпатської Русі відбулося в Ужгороді. На засіданні державні секретарі А. Волошин та І. П'єщак склали Бродію присягу. Розглядалися правові повноваження уряду. Зважаючи на неврегулювання цього питання було вирішено вимагати для себе тих же прав, які отримала виконавча влада в Братиславі.[3] Боротьба за посади закінчилася розподілом функціональних обов'язків між міністрами. Прийнято рішення, що розпорядження автономного уряду, які є загальнообов’язковими для виконання на території краю (крім армії і прикордонної охорони) будуть публікуватися в офіційному часопису під назвою "Урядовий Вісник".

_____________________________

1.xrestomatia.narod.ru/Worldhist/Murdogovoru/sen-germen.htm (ст. 12)

2.Нариси Історії Закарпаття ...... с.279

3.П.Стерчо ....... с.120

Невирішеність питання про офіційну мову зумовила вихід часопису Руською та Українською мовами.

На завершення на засіданні заснували Підкарпатські дирекції залізниці й пошти, було видано розпорядження про деякі зміни в поземельних книгах та про врегулювання продажу дров із державних лісів. Міністри проаналізували продовольчу ситуацію в краї та розробили заходи для її поліпшення. [1] Зокрема налагодили завезення кукурудзи з Румунії .[2]

В перериві засідання уряду 18 жовтня 1938 р. основна увага зверталася на переговори з Прагою та Словаччиною щодо кордонів Підкарпатської Русі. Загострення ситуації з Угорщиною, зрив переговорів в Комарно зробили ситуацію навколо Підкарпатської Русі майже критичною. Угорщина готувала збройним шляхом вирішити питання щодо Підкарпатських земель.

Друге засідання автономного уряду в Ужгороді 18 жовтня було присвячено переважно розгляду територіальних питань. Заслухавши доповідь про ситуацію на Пряшівщині та переговори про кордони зі словацьким урядом, затвердили комісію для подальших переговорів. До комісії ввійшли М. Фаринич - експерт з філології, П.Сова - з етнографії, С. Гойдич - з статистики та Т. Райкович - з питань релігії. [3]

Репресії прем'єра Словаччини щодо організаторів руху за об'єднання східнословацьких районів з Підкарпатською Руссю викликали хвилю обурення, як серед урядовців так і серед простого населення.

Після того заслухали доповідь Ю. Ревая про його переговори з міністром закордонних справ ЧСР Хвалковським. Міністри постановили найближчим часом видати розпорядження про заборону вивозу з території краю державного і приватного майна. Члени уряду також заслухали А.Волошина про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.

Важливе для Підкарпатської Русі питання шкільництва також було розглянуто. Рада міністрів прийняла рішення про ліквідацію чеських шкіл у тих населених пунктах де не було передбаченої законом кількості чеських дітей шкільного віку. Характерно, що це рішення не покращило якість шкільної освіти.

Чітка орієнтованість деяких членів уряду на Німеччину вплинула на рішення уряду про дозвіл діяльності "Дойче Партай" та розповсюдження книги Гітлера "Майн Кампф".[4]

Третє, і як виявилося пізніше, останнє засідання Кабінету Міністрів А.Бродія розпочало свою роботу 22 жовтня 1938 р. Складна політична ситуація навколо Закарпаття була у центрі уваги засідання уряду. Уряд заслухав доповідь Е. Бачинського про результати пере говорів в Німеччині у справі встановлення нових кордонів між ЧСР та Угорщиною. Згода Угорців на німецько-італійський арбітраж щодо питання кордонів викликало широке обговорення дій уряду на арбітражних переговорах.

Варіантами боротьби за єдність Підкарпато - Руських земель висунула звернення до Німеччини та Італії з проханням залишити Ужгород та Мукачеве належними до ЧСР, бо саме ці міста складають основу економічного і культурного потенціалу краю.

Однак А. Бродій вирішив самостійно провести переговори з Угорщиною, хоча це виходило за рамки повноважень уряду. До Будапешту для переговорів вислано Е.Бачинського та С.Фенцика - відвертих русофілів та прихильників ідеї приєднання до Угорщини.

Наступного дня, 23 жовтня на засіданні уряду прийнято рішення про звернення до народу та сусідніх держав з проханням дозволити вирішити питання про цілісність Підкарпатської Русі самому народу. [1]

Цей документ, який надісланий до урядів Європейських держав закладав основи ідей плебісциту в краї. Уряд А. Бродія розробляв практичні заходи у справі підготовки до плебісциту в краї.

________________________________

1."Нова Свобода" - 1938. - 18 жовтня.

2. "Нова Свобода" - 1938. - 18 жовтня.

3.Нариси Історії Закарпаття ...... с.279

4.там же ....... с.279

Це рішення, та міжнародні відносини уряду фактично порушували конституційні норми Чехословаччини. Треба зазначити, що автономний уряд наважився на такий крок після того, як Празький уряд відмовився виконати взяті на себе зобов'язання щодо Підкарпатської Русі.

Різні політичні сили в краї ідею плебісциту сприйняли неоднозначно. ЦРНР цю ідею підтримало, що було характерно для русофільської політичної течії. Підтримали ідею плебісциту Автономно-Землеробський Союз, РНАП, "Национальный Союз Русской молодежи " та інші русофільські організації, а також Мукачівська Греко-Католицька та Православна єпархії.

Проти ідеї плебісциту в Підкарпатській Русі виступила Перша Р(У)РЦНР лише 26 жовтня 1938 р. На засіданні Першої Р(У)РЦНР було вирішено не протестувати проти повернення етнографічно близьких районів Угорщині, але проти плебісциту і за збереження цілісності ЧСР в рамках федерації. [2]

Водночас проукраїнські сили намагалися заручитися підтримкою Німеччини для захоплення влади в автономії. Внутрішня боротьба в автономії ще більше загострювала ситуацію.

Ідея плебісциту обговорювалася 25 жовтня 1938 р. в Празі, але однозначно була відкинута. Плебісцит на спірних територіях рівнозначно міг привести до підтримки населення ідеї приєднання цих земель до Угорщини під тиском угорських терористичних груп, які постійно тероризували населення. [3]

Фактичне порушення конституції ЧСР урядом А. Бродія, погрожування плебісциту під міжнародним контролем зумовило прийняття рішення уряду ЧСР про арешт А. Бродія. Так як Бродій в той час перебував в Празі то його відразу ж 26 жовтня заарештували за офіційним звинуваченням у державній зраді на основі статті 6 Закону "Про Охорону Республіки". Для доказів зрадницької діяльності А. Бродія було проведено обшук помешкання.

________________________

1.www.hist-dokyments.narod.ru/Ukrhist/Zakarpattya/0375.htm

2.Нариси історії Закарпаття ...... с.282

3. П.Стерчо ...... с.63-64

Під час обшуку приватного помешкання Андрія Бродія в Празі знайдено пів мільйона угорських пенге, крім того листа від регента Угорщини М. Горті в якому була обіцянка надати Бродієві шляхетський титул, якщо він з успіхом проведе справу включення Підкарпатської Русі в склад Угорщини. [2]

А. Бродій на знак протесту почав голодування в празькій в'язниці. 11 лютого 1939 р. його звільнили та направили на лікування в Татри.

Тим часом в Ужгороді йшла боротьба за владу. Чехословаччина звернула увагу на посилення позицій Першої Р(У)РЦНР в Підкарпатті, і центральний уряд вирішив зробити ставку на А. Волошина і той 26 жовтня 1938 р. склав за допомогою телефону урядову присягу. Уряд А. Бродія перестав існувати.

Таким чином п’ятнадцятиденне існування першого автономного уряду А. Бродія виявилося складним перехідним періодом в становленні автономної Підкарпатської Русі. Уряд, формування якого стало перемогою Русофілів стало практично компромісом обох народних рад. Нерівномірна пропорціональність посад русофілів як два о одного виразила тогочасну політичну кількісну та якісну перевагу русофільських організацій. Водночас присутність в уряді українофілів, дала змогу утвердити політичний зріст впливу Центральної Української Народної Ради, що прийшла на зміну Першій Р(У) РЦНР, серед населення, зростання українського національного руху.

Діяльність уряду А. Бродія можна розцінювати неоднозначно. Не зовсім вдала спроба проводити самостійну зовнішню політику щодо питання вирішення кордону з Угорщиною, підірвала авторитет уряду серед українського населення, та відобразила його діяльність як зрадницьку політику щодо Підкарпатської Русі. Досить позитивними заходами уряду були намагання забезпечити продовольством населення, впровадження паралельно з руською української мови в діловодстві та навчанні в школах.

В основному уряд А. Бродія своєю діяльністю заклав підвалини для принципів роботи та організації управління наступним урядом А. Волошина.

Зрадницька політика голови уряду А. Бродія, його співпраця з Угорщиною в момент її вимог приєднання частини земель Підкарпатської Русі зумовили недовіру населення й центрального уряду до А. Бродія та прихильників Русофільства в Підкарпатському уряду. Використавши загострення ситуації за питання спірних територій з Угорщиною, вимоги А. Бордія проведення плебісциту щодо статусу спірних територій та внутрішньополітична боротьба в Підкарпатської Русі між Українофільськими та русинськими організаціями зумовили прийняття рішення празького уряду про арешт А. Бродія, попередньо знявши з нього депутатську недоторканість. Заарештували й С. Фенцика якого також підозрювали в діяльності на користь Угорщини. 26 жовтня уряд Чехословаччини видав розпорядження про усунення А. Бродія, С. Фенцика та І. П'єщака та про передачу повноважень прем'єра А. Волошину. Про це прем'єр - міністр ЧСР генерал Сировий повідомив Августину Волошину по телефону. Того ж дня в приміщенні канцелярії міністра внутрішніх справ Е. Бачинського в Ужгороді о 16 годині 40 хвилин А. Волошин за допомогою телефону склав урядову присягу президенту ЧСР генералу Сировому. Свідками складання присяги стали дивізійний генерал О. Сватек і віце-губернатор О. Бескид. Правда офіційне повідомлення з Праги до Президії уряду про звільнення А.Бродія з посади прем'єр - міністра Підкарпатської Русі та призначення на цю посаду Августина Волошина прийшла до Ужгорода 29 жовтня 1938 р. Ю. Ревай, Е.Бачинський, який тимчасово усувався від справ. [1]Ці урядовці попередньо вийшли з складу уряду А. Бродія за проугорську діяльність.

_________________________

1.П.Стерчо ...... с.67

Розуміючи, що вищевказаний факт викличе у чиновників і політично активних сил почуття непевності, тривоги а можливо й протесту А. Волошин 26 жовтня послав до всіх урядових інстанцій звернення, в якому оголосив про перехід до управління урядом і закликав всіх службовців продовжувати працювати й не боятися переслідувань з боку уряду. [2]

Уряд А. Волошина активно взявся за організацію урядової справи.

Насамперед уряд працював над покращенням економічної ситуації. Великий дефіцит бюджету заважав покращенню ситуації. Спроби впорядкування адміністративної влади, нормалізувати становище Підкарпатській Русі зазнали краху з окупацією Угорщиною спірних територій.

Створення українського уряду на чолі з А. Волошином викликало по всьому Закарпатті небувале піднесення. По всій території Підкарпатської Русі відбувалися маніфестації в підтримку влади. 27 жовтня спонтанно виникла тисячолюдна маніфестація в Ужгороді. В неділю 30 жовтня 1938 р. по всьому Закарпаттю прокотилася хвиля демонстрацій. На маніфестаціях Закарпатці висловлювали протест проти приєднання частини території до Угорщини.

Активізувалися терористичні групи, і навіть дійшло до сутички в Ужгороді. [3] Промови учасників маніфестації в Ужгороді транслювалися по радіо. В Мукачеві зібралися дві маніфестації. Прихильники попереднього уряду та Угорщини почали кидати каміння в прихильників нового уряду.

До Мукачева було введено танки які розігнали заворушення в місті. [2]

Тим часом події у Відні розгорталися не на користь Підкарпатської Русі. Віденський арбітраж 2 листопада 1938 року за участю Рібентропа і Чіяно вирішив надати право Угорщині на території Південно-Західного Підкарпаття включаючи міста Берегово частину Ужгорода, Мукачева зберігши навколишні українські села. Відразу ж щодо цього рішення висунули протест українські організації в Закарпатті, Україні й за кордоном. Цей поділ забрав родючі землі долини річки Тиси, залізничні й шосейні шляхи. Таким чином, угорський уряд хотів паралізувати економічну та транспортну самостійність Закарпаття, щоб Підкарпатський уряд сам забажав приєднатися до Угорщини..

_____________________________

1.Нариси Історії Закарпаття ..... с.283

2.Там же ..... с.183-184

3.П. Стерчо ...... с.68

4.Там же ...... с.70

За закликом А. Волошина українці посилили працю над розбудовою національно-державного життя в новій столиці м. Хуст.

До заклику А. Волошина долучилася й Українська Народна Рада, видавши маніфест, що його опубліковано в останньому випуску газети "Нова Сводоба" в Ужгороді. В маніфесті звертається до народу з відомостями про захоплення Угорщиною спірних територій. В зверненні також йдеться про плани уряду по розбудові держави. До 10 листопада всі важливі інституції, усе важливе майно треба було евакуювати.

Наслідки Віденського арбітражу

Внаслідок Віденського арбітражу від Підкарпатської Русі на користь Угорщини відібрано територію площею 1523 квадратних кілометрів. На цій території знаходилось 97 населених пунктів і 26056 будинків. У них проживало 173233 чоловік, з яких 85 000 угорців, 40 тис. українців, 30 тис. євреїв і біля 20 тис. іншого неугорського населення. [1] Потрібно зауважити, що до Угорщини у відсотковому відношенні відійшла основна частина інтелігенції - 11,40 %. [2]

Українська еміграція з захоплених територій призвела до різкого зростання населення в м. Хуст з 17 до 30 тисяч чоловік.

Важливим наслідком відторгнення Угорщиною цих земель стало перекриття основної залізничної колії через Мукачево - Ужгород в напрямку на Словаччину, а також шосейних шляхів в тому ж напрямку.

Підкарпаття практично опинилося в транспортній ізоляції від решти ЧСР.

Хід Евакуації

Евакуація державних установ і мана з цих земель повинна була завершитись до 10 листопада 1939 р.

Новий уряд А.Волошина переніс до Хуста свою канцелярію. Тоді, як українське населення клопоталося справами евакуації майна державних установ, національно-громадських інституцій та власного майна, Угорці й

Русофіли організували банди для зриву процесу евакуації. [3]

Члени УН Оборони, яка складалися переважно з Галичан, діячі ОУН, оформили військовий захист евакуації. Так вони відбили напад угорських банд під час евакуації майна " Просвіти " та будинку уряду в Ужгороді. [4]

В Мукачеві евакуацію очолив С.Вайда. Майно спочатку відвозили до навколишніх сіл, які залишалися під Карпаторуською владою. Вивозили переважно на селянських возах, так як автомобілів не вистачало.

Ввечері 9 листопада евакуація закінчилася і вже вранці 10 листопада угорські війська ввійшли в отримали території. Разом з майном з захоплених угорцями земель до Підкарпатської Русі виїхало близько 50 тисяч українців, значна частина яких ( переважно інтелігенція ) поселилася в Хусті.

________________________

1.П.Стерчо ..... с.74

2.Нариси Історії Закарпаття ..... с.295

3.Там же .... с.295

4.П.Стерчо ..... с.76

Після 10 листопада 1938 р. віце-губернатор О.Бескид звільнив з посад велику групу чиновників, які залишилися на територіях, що ввійшли до Угорщини.

В місті Хуст, який став новою столицею Підкарпатської Русі було організовано державний апарат. Тут уряд завершив свою реорганізацію, розпочату ще в Ужгороді.

Уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, освіти, суддівства (юстиції) і комунікації. Кожне окреме міністерство мало декілька ресортів (відділів). Колишній краєвий уряд, що його ще евакуйовано з Ужгороду виявився в адміністрації зайвим1 його ліквідовано, хоча формально ліквідовано рішенням уряду лише 26 грудня 1938 р.

Міністерство юстиції, що належало до компетенції прем'єр-міністра, очолив радник А.Дудка. Пізніше при цьому відомстві утворена комісія на чолі з В. Комарницьким, яка займалася юридичною термінологією "спеціально для Карпатської України" . [1]

Міністерство культури, шкільництва та народної освіти було в руках самого прем'єра, яке очолив радник А. Штефан. Обидва мали великий досвід у цій справі і нею надзвичайно дорожили, знаючи її важливість для народу.

А. Штефан негайно взявся за покращення системи освіти, утворивши ряд гімназій в Рахові, Сваляві, Перечині та ін. Торгову академію перенесено до Сваляви. Збудовано нові українські міські школи.

Важливою діяльністю цього міністерства була релігійна опіка.

Єпископ Крижевицької Греко-Католицької єпархії інформував Конгрегацію Східної Церкви про відсутність у чотириста тисячної групи віруючих Єпископа.

14 листопада Папа Римський Пій ХI прийняв на аудієнції Єпископа Нярадія і слідуючого дня, Свята Конгрегація для Східної Церкви видала декрет в якому призначено нового єпископа Діонісія Нярадія до Хустської Єпархії. [2]

Міністерство культури, шкільництва й народної освіти мало в своїй юрисдикції справи національних меншин. Усі існуючі школи національних меншин були збережені й утримувалися державою, чи приватними коштами.

28 грудня 1938 р. прем'єр прийняв делегацію єврейських релігійних громад і сіоністичних організацій з послом Хаїмом Кугелем у проводі, які висловили свою лояльність урядові Підкарпатської Русі.

До Хусту приїхали відомі письменники: О.Олесь, У. Самчук, В. Гренджа-Донський та інші, які заснували літературно-мистецьке товариство "Говерла". Російськомовні письменники створили аналогічне письменницьке товариство. [3] Сюди ж переїхав державний театр " Нова Сцена" під головуванням режисера Ю.А. Шерегія, який у кінці листопада дав виставу " Запорожець за Дунаєм". Сім'я Лисюків створила кіностудію " Терра-Фільм ", яка згодом зняла фільм "Трагедія Карпатської України" і фільмувала засідання Сому 15 березня 1939 р. Незважаючи на те, що культурне життя продовжувалося відчувався значний спад порівняно з міжвоєнними роками. Активна діяльність уряду частково відсунула на задній план політику уряду по відношенню до культури.

Міністерство комунікацій і господарства очолив Ю. Ревай. Це відомство мало вісім ресортів : господарство, фінанси, залізниці, поштовий, телефонний та телеграфний зв’язок, охорони здоров'я , торгівля і промисловість , громадські роботи і соціальна опіка.

Щоб дізнатися про справжній стан автономії та її потреби, міністр Ю. Ревай в супроводі своїх співробітників -експертів, зокрема інженера Л. Романюка, О. Мурата та ін. відбув кілька інформаційних поїздок у найбільш потребуючі райони Підкарпаття. Висновки були слідуючи: недоступність транспортного сполучення, довозу харчів, можливість широкого експорту лісу та солі.

1.Нариси Історії Закарпаття с.285

2.П.Стерчо с.85

3.Нариси історії Закарпаття . с.301

Економічним партнером стала Румунія. Забезпечення продуктів з Румунії, посилення експорту лісу мінеральних вод-основні задачі міністерства. Робилися спроби проведення щодо реорганізації та централізації управління лісовим господарством, проведення його націоналізації. Для розбудови лісового господарства потрібні були інвестиції. Вони мали вкладатися у зміцнення промислових підприємств та на удосконалення комунікацій, необхідних для транспортування деревини. У січні 1939 р. почалися великі роботи в державних лісах.

Велика увага приділялась розробці корисних копалин., мінеральним джерелам, які знаходились у Воловому, Голубине та ін. У напрямку скріплення активів економічного балансу Підкарпатської Русі заплановано було розпочати добування нафти та вугілля. Але так, як це вимагало значних капіталовкладень то справу не було завершено і вона так і залишилась у планах. У Нересниці, Підлеші почали видобувати мармур, сіль у Солотвині, у якому заплановано побудувати млин для солі. Певне місце у структурі промислового виробництва посідали підприємства хімічної промисловості в розвиток якої залучався іноземний капітал. Обговорювалось експорт до Англії сірників фірми " Вулкан ". Шведські бізнесмени змогли побудувати кілька фабрик харчової промисловості в краї незважаючи на свої плани.

Уряд Карпатської України доклав чимало зусиль щоб покращити транспортне сполучення й зв'язок, розбудовувати нові комунікації. Між Хустом і Пряшевом через Сваляву, Перечин і Великий Березний налагоджено транспортне сполучення військовими автомобілями та державними автобусами. Вироблено план будівництва залізниці з Хусту через Довге й Сваляву, до Перечина. Реально плани почалися реалізувати в кінці 1938 р. з початком будівництва автомобільних та залізничних шляхів.

На початку березня 1939 р. з Угорським урядом узгоджено про транзитний переїзд по угорській території поїзду Хуст - Прага, та Тересва -

Костолани – Будапешт – Мукачево - Львів. Через Угорщину допускалися перевезення людей лише в закритих вагонах. Узгоджено й з Румунією про пропуск поїздів в напрямку Ясіня.[1]

Поштовий, телеграфний та телефонний зв’язки діяли в Карпатській Україні безперебійно, хоча й тут вистачало клопотів. Засновувалися нові поштамти в селах де їх не було. Складна ситуація з транспортним сполученням затрудняла доставку пошти. В лютому 1939 р. було налагоджено телефонний зв’язок з Чехією та Словаччиною. Проведені 3 телефонні й 2 телеграфні лінії.

Однією з невідкладних проблем, яку необхідно було вирішити якомога швидше була електрифікація. Територія краю електрифікована лише частково. У Хусті цією справою займалося товариство " Карпатські електральні". Воно мало у власності малі електростанції в Ясінях та Воловому. В 1939 р. повинна була почати діяти електростанція в Оноківцях.

Складна була обстановка в сфері медичного обслуговування.

Особливо не вистачало кваліфікованих кадрів. У медицині робилися певні заходи для поліпшення її стану. У Севлюші відкрилися курси для акушерок. Будувалися нові лікарні у Рахові, Великому Березному. [2]

Відділ інформації при Президії влади Карпатської України очолював В. Комарницький. Засадниче завдання внутрішньої інформації населення виконувала преса. Газета " Нова Свобода "як орган УНО була фактично урядовим часописом. Важливими часописами були газети "Наступ", "Карпатська Україна"- для селянства та ін.

Отже, автономний уряд А.Волошина приділяв значну увагу вирішенню наболілих економічних, культурних та інших проблем. Однак, брак коштів, активна політична діяльність та багато складних як внутрішніх так і зовнішніх факторів не дали можливості уряду цілковито зайнятися проблемами народного господарства та культури.

Внутрішня політика уряду.

Одним з основних завдань Хустського уряду стало наповнення змістом тих автономних прав, які Підкарпатська Русь як суб'єкт федеративної Чехословаччини здобула після 11 жовтня.

У галузі державного права Кабінет Міністрів і його ресорти видавали нормативні акти різної форми та створювали систему державного управління. 14 листопада 1938 р. Президія Ради Міністрів Підкарпатської Русі прийняла рішення про створення служби безпеки. [3] Додатковим розпорядженням ця служба виводилася зі структури міністерства внутрішніх справ і ставала підзвітною лише голові уряду. 15 листопада Президія поліційної Дирекції в Хусті звернулася до автономного уряду з приводу створення в цьому місті управління поліції. [4]

Влада погодилася з цією пропозицією 16 листопада і 16 листопада міністр внутрішніх справ Е. Бачинський приступив до виконання обов'язків, підписав розпорядження про реорганізацію свого відомства й утворення в ньому чотирьох відділів. [5] 18 листопада А. Волошин видав розпорядження про організацію біля Рахова концтабору, який мав почати свою роботу з двадцятого листопада. До концентраційного табору мали засилатися дезертири та втікачі з за кордону, особи які провиняться проти " інтересів держави " та злочинці. [1]

Фактично, ж концтабір став місцем для перебування інакомислячих, в першу чергу - русофільської орієнтації, та " непевних" людей, які втікали з-за кордону в Підкарпаття.

___________________________

1.Нариси Історії Закарпаття ..... с.285

2.Там же ..... с.285

3.Нариси Історії Закарпаття .... с.285

4.Там же ..... с.285

5.Там же ..... с.286

Створення механізму позасудового переслідування було необхідно в умовах постійних нападів угорських та польських терористичних груп, що й зумовлювалося в цьому рішенні.

Уряд Підкарпатської Русі також взявся за реорганізацію власної адміністрації, в нових умовах розмежовуючи всі ділянки життя автономії в компетенцію відповідних міністерств. Потрібно було негайно провести розмежування нових адміністративних округ, зокрема тих, що їх частини були окуповані угорцями, як Чинадіївського (раніше Мукачівського), Середнянського ( Ужгородського) та інших. У зв’язку з цим було в деяких районах провести й реорганізацію нотаріальних волостей.

Голова Президії міністерства внутрішніх справ, О. Павлюх досить непогано справлявся з цими обов’язками. Зокрема гостро стояло питання розбудови столиці та передачі в найкоротшому часі керівництва округ і волостей в руки українських адміністраторів. Багато чеських працівників адміністрацій почало масово вчити Українську мову щоб залишитися на своїх місцях.

Затвердження правової компетенції автономії Підкарпатської Русі в складі Чехословаччини стало можливим лише 22 листопада 1938 р., коли Народні Збори внесли до конституції ЧСР поправку в формі " Конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі " за яким закріплювалася влада уряду А.Волошина, автономний статус Підкарпатської Русі, потреби скликання сойму та інші питання. Уряд мав дотримуватися повноважень зазначених в даному положенні. Проте вже 25 листопада 1938 р. уряд порушив правові норми конституції видавши розпорядження про запровадження на території Підкарпатської Русі державної Української мови. [2] Право приймати таке рішення у формі закону мав, за конституцією ЧСР лише обраний населенням сойм автономної території. [3]

Перебравши на себе всю повноту влади в автономії уряд посягнув на ще одне порушення конституційного закону ЧСР видавши розпорядження від 30 грудня 1938 р. про встановлення офіційної назви автономії "Карпатська Україна" яка мала вживатися поряд з старою назвою "Підкарпатська Русь".

Це розпорядження практично порушило положення конституційної грамоти ЧСР щодо Підкарпатської Русі. Адже за цією конституційною поправкою назву автономної території мав призначити сойм. [4]

Розпорядженням міністерства внутрішніх справ від 24 січня 1939 р. завершено формування структури виконавчо-розпорядчої влади у Карпатській Україні. В цьому документі зазначається : " Уповноважую всіх окружних начальників аж до відкликання, щоби громадські заступництва там де окажеться потрібно іменувати правительственого комісара та дорадчу комісію Опис свого розпорядження о розв'язанню громадських заступництв та іменуванню комісарів предложіть міністерству вунтрішніх справ в Хусті. [1]

Якщо взяти до уваги, що до цього часу в сільських населених пунктах краю низовими ланками системи державного управління виступали сільські заступництва, очолювані старостами, то після цього розпорядження окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські заступництва повсюди "де укажеться потреба", призначивши на їх місця урядових комісарів. Вже у січні такі органи самоврядування були розпущені в Великих Лучках, Тересві, згодом в Тереблі, Довгому та ін. селах. Це робилося під впливом українофілів, які доводили до відома окружного начальника, що діяльність обраних загальною громадою заступництва і старости є " ...виразно протидержавною" [2]

____________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.287

2.П.Стерчо .... с.119

3.www.hist-dokyments.narod.ru/Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm

4.Там же

Отже, реформа місцевого управління спираючись на ідеї загальнодемократичних принципів фактично переростала в вертикально ієрархічну структуру виконавчої влади авторитарного типу, що було характерною тенденцією того часу під тиском зовнішньо і внутрішньо політичних обставин.

Окремо варто розглянути організацію судової системи та судочинства та спроби її реорганізації.

До отримання автономії Підкарпатської Русі функціонувала така модель судової системи: окружні суди - крайовий суд в Ужгороді - " Підкарпатський відділ " Верховного суду ЧСР в Кошице.

Питання регулювання державно-правових відносин цієї території з центральними органами влади входило до компетенції конституційного суду республіки. Судова влада виступала окремою й незалежною гілкою влади.

Після отримання автономії Підкарпатської Русі відбулися важливі зміни. 9 листопада 1938 р. Верховний Суд республіки перенесений в село Лавочне. 14 листопада міністерство юстиції в Хусті отримало від управління краєвого суду Пежанського листа, в якому повідомляється, що краєвий суд та прокуратура перенесена з Ужгороду до Великого Березного.

Наступ угорської адміністрації зумовив перенесення судових установ. Ужгородський окружний суд перенесено в село Анталовці, а частково до В. Березного. Евакуйовано весь маєток судових установ. Мукачівський окружний суд евакуйовано до Сваляви.

Краєвий суд висунув уряду А.Волошина пропозицію про реорганізацію судової системи. Запропоновано роздроблення великих окружних судів на малі окружні суди під керівництвом одного - двох суддів для опрацювання справ на околичних територіях та відсутність повного взаємозв’язку цих судів, зважаючи на розірваність комунікацій. Президія Верховного суду в с. Лавочне 9 грудня 1938 р. прийняла рішення про структуру окружних судів на територіях які залишилися від окружних судів в містах Ужгород і Мукачево. Замість них засновувалися окружні суди у Великому Березному ( рештки Ужгородського та частину Мукачівського округів ), у Нижніх Верецьках (частина Мукачівського округа ), та в с. Іршава ( частина Мукачівського округу з селами Завидово, Лалово, Арданово, та ін. ). В якості вищих судових інстанцій для окружних судів були створені два краєві суди у В. Бережному та Хусті. [1]

Судова справа в Карпатській Україні остаточно отримала юридичне закріплення виданням ряду розпоряджень від 16 січня 1939 р. Одне з них стосувалося процедури судочинства, в якому зазначалося про діяльність краєвих судів у В. Березному та Хусті та про ведення карних справ. [2] У другому розпорядженні уряду А. Волошина йшла мова про створення вищого суду й вищої державної прокуратури, принципів їх організації та про склад окружних судів та прокуратури. [3]

Третім розпорядженням було запроваджено виконання у краї закону ЧСР " Про охорону республіки", та принципів судівництва таких справ у краєвому суді в Хусті. [4] За четвертим розпорядженням суди утворювалися у Перечині, Середньому, Сваляві, В. Березному, Н. Верецьках, Іршаві, Севлюші, Хусті, Воловому, Тячеві. Завершенням судової реформи стало розпорядження уряду від 21 лютого 1939 р. про реорганізацію території компетенції окружних судів. За ним деякі села з одного судового округу включалися до іншого.

Отже, вимушена реформа судової системи, її територіальної компетенції, складу судів призвело до неоднозначних наслідків. Суди позбавилися можливості розгляду деяких справ, особливо в сфері безпеки республіки, зросло свавілля й політичне переслідування з боку чиновників і фактично судова система втратила незалежність як окрема гілка влади.

_______________________________

1 Нариси Історії Закарпаття ..... с.288

2. Там же ..... с.289

З іншого боку позитивним досягненням у судовій реформі було впорядкування судової системи на територіях які були підмандатні колишнім окружним судам в Ужгороді й Мукачеві та відновлення судової влади на всій території Карпатської України.

________________________

1.Нариси Історії Закарпаття ..... с. 290.

2.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/syd.htm

3.Там же ... розпорядження 2

4.Там же ... розпорядження 3

На шляху до незалежності

Для повної реалізації автономних прав Карпатської України було зроблено майже все урядом А. Волошина крім скликання Сойму.

За нормативними актами ЧСР Сойм мав скликатися після проведення виборів, правове регулювання процедури яких, скликання й компетенція законотворчості Сойму розглядалася в Сент - Жерменському мирному договорі 1919 р. та в Конституційному законі ЧСР від листопада 22 листопада 1938 р. Зокрема в пункті дев'ять цього закону визначалося " ... законодавчу владу на територію Підкарпатської Руси, обраний загальним, безпосереднім, таємним принципом пропорційного представництва ". [1]

Для реалізації цього пункту закону почалися підготовка до проведення виборів. 12 січня 1939 р. А.Волошин підписав " Оголошення міністерства внутрішніх справ в Хусті про розписання виборів до першого Сойму Карпатської України ". [2] Вибори призначалися на 12 лютого 1939 р.

Кандидатські листки потрібно було подати до 12 години голові кураєвої виборчої комісії в Хусті, двері 22. [2]

Отже, партіям пропонувалося до 221 січня подати свої кандидатські листи голові крайової виборчої комісії. Але фактичний тиск і заборона діяльності Русофільських організацій зменшували демократичність виборів.

Уряд Волошина пішов на максимальне ускладнення вільних виборів.

Для цього, по перше, формування виборчої комісії та призначення її голови затягувалося близько тиждень. Лише 16 січня вийшло розпорядження уряду про призначення головою виборчої комісії старшого комісара політичної управи П. Калинюка. [3] По-друге, сама публікація оголошення про призначення виборів до Сойму Карпатської України вийшла лише 18 січня в газеті " Нова Свобода".

В документі від 16 січня про призначення голови виборчої комісії посилалося на розпорядження уряду про вибори до Сому яке надруковано 18 січня. Самою противоречністю та заплутаністю цих дій, уряд намагався перешкодити опозиційним партіям та організаціям взяти участь у виборах.

Побоювання уряду щодо впливу опозиційних партій в новому сомі були цілком реальними. Популярність Русофільських та Угрофільских організацій була високою. Досить лише згадати спровоковану Русофілами сутички жителів у с. Іза з січовиками на початку січня 1939 р. [3]

Ще одною перепоною до вільних виборів стало розпорядження кабінету міністрів про розпуск всіх існуючих партій. Єдина про владна партія - Українське Національне Об'єднання почало створюватися 18-19 січня 1939 р. 18 січня ідея створення УНО закріплена постановою уряду. З складенням проводу від 24 січня остаточно створено УНО. Очолив УНО Ф. Ревай. Заступником обрано М. Тулика. Генеральним секретарем А. Ворона. Секретарем І. Рогача. Друкований орган УНО газета " Нова Свобода " редактована Василем Гренджою - Донським. До складу проводу ввійшли всі діячі тогочасних Українофільських організацій : А. Штефан, М. Бращайко, І. Климпуш, С. Клочуряк та інші. [1] що характерно, провід УНО призначався урядом, і сама партія стала державною. В УНО, фактично, влилися всі творчі елементи Українофільської течії, бувші члени ХНП, УНСП, АП, Націоналістичної молоді, Соціал-демократичної та безпартійні.

____________________

1.www.hist-dokyments.narod.ru./Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm

2.www.hist-dokyments.narod.ru./Ukrhist/Zakarpattya/pro_vuboru.htm

3.П.Стерчо ..... с.123

Ці угруповування партій об'єдналися для захисту влади. Після заборони в ті дні опозиційної діяльності, УНО стала монополістичною силою в краї.

Незважаючи на перешкоди, так звана " Група Подкарпатских Русинов" спромоглася вчасно подати заявку на участь у виборах. Крайова виборча комісія її зареєструвати відмовилася. Це вмотивовувалося такими порушеннями:

1.Лист не був представлений від зареєстрованої політичної партії (виборчий закон ЧСР ч.126-127), а " Група Подкарпатских Русинов " ніде не була зареєстрована як політична партія.

2.Представник цієї групи не надав відповідну схему грошей на друк виборчих бюлетенів.

3. До кандидатських прізвищ були включені особи, які не давали на те своєї згоди, бо були включені в виборчий список УНО. [2]

Окремий виборчий список висунули до центральної виборчої комісії українські жіночі організації на чолі з С. Тисовською та М. Химинець, на знак протесту, що в кандидатському списку УНО не включено жодної жінки.. Але вони також не отримали право мати своїх кандидатів.

Список склали з кандидатів лише від УНО. Більшість кандидатів подано від м. Хуст, з районів кандидати представляли найбільші населені пункти. Кілька кандидатів були нібито від національних меншин і їх імена та прізвища подані латиницею. [3]

Для популяризування УНО та кандидатів виборчого списку почалася виборча кампанія. Її вели осередки УНО, Карпатської Січі та емігранти. Для пропаганди були широко використані анти угорські настрої населення, і так загострені нападами угорських диверсантів та терористів. В останній перед виборами тиждень УНО організовано 98 публічних зборів. [4]

31 січня засідання УНО розподілило агітаторів по автономії. Головою пропаганди призначено Комаринського. Масово використовувались плакати та агітки. Штаб УНО розміщувався в канцелярії уряду. На плечі І. Шерегія спадала вся адміністративно-організаторська робота. Люди самі вигадували гасла і способи агітації, пишуть і розношують агітки. В. Комаринський подав гасло, яке стало основою виборчої кампанії -- "змагання за білий прапор". Вивішування білого прапора - ідея А.Волошина, яка передбачала умовний знак для зображення перемоги кандидатського списку УНО в населеному пункті з 98 відсотками голосів.

Для агітації широко використовувалася преса. В. Гренджа - Донський, редактор " .. славославія " за кандидатів на виборах від УНО. До готування статей на газети " Нова Свобода " згадує як Н. Комаринський дав йому завдання написати підтримку кандидатів прилучився відомий український письменник Улас Самчук . [ 1 ] Поруч із широко розгалуженою виборчою кампанією до населення видано ряд закликів. Насамперед сам уряд звернувся з відозвою " До всіх громадян Карпатської України ", за підписами А. Волошина та Ю. Ревая. Православні кандидати УНО відбули спеціальну передвиборчу конференцію, і з відозвою, що її підписали три кандидати,

17 священників і 5 провідних діячів Православної церкви. Апостольський адміністратор Єпископ Нярадій видав окремого пастирського листа, в якому одною з проблем зачіпав справи виборів. Слідом цього пішли різні професійні та жіночі організації. [2]

_____________________

1.Гренджа-Донський В.С. Щастя і горе Карпатської України: Щоденник. Мої Спогади-Ужгород.-2002.//

www.litopys.org/grendzh/grendzh03

2.П.Стерчо ..... с.124

3.www.hist-dokyments.narod.ru/Ukrhist/Zakarpattya/vub_spusok.htm

1.Нариси історії Закарпаття .... с.313

Чеська Народна Рада 9 лютого 1939 р. видала заклик, в якому закликала підтримати на виборах Українську владу уряду А. Волошина, тобто УНО. Що особливо було дивно , заклик підписав відвертий Русофіл генерал Л. Прхала. Але , цей заклик не був сприйнятий в чеських колах Карпатоукраїнського населення.11 лютого всі кандидати роз’їхалися для агітації на околиці. Наприклад, Ф. Ревай відбув на Гуцульщину. [3] Всього в той день відбулося близько шістдесяти агітаційних зборів. Під вечір більшість кандидатів зібралися в Хусті, де мали бути присутні при підрахунку голосів та оголошенні результатів.

З боку Угорщини та опозиції проводилася антиагітація. 31 січня Угорці вислали вишколених агітаторів з провокативними листівками. В їхнє завдання входила антиурядова агітація та підбурення угорського та русофільського населення на повстанську та терористичну діяльність. [4]

Отже, передвиборча підготовка влади йшла в напрямку збереження її монополії в законодавчому органі - Соймі, для цього уряд пішов на утворення єдиної провладної партії УНО та недопущення інших політичних організацій до участі в виборах. Фактично право на демократичні вибори для населення було знехтовано.

Вибори пройшли в неділю 12 лютого 1939 р. На кожну дільницю проводом УНО призначено виборного комісара. Сам хід виборів істориками розглядався неоднозначно.

Члени УНО, які згодом писали про події періоду Карпатської України розглядали вибори однозначно як позитивний момент в розвитку демократії в Карпатської України. Всі вони вважають, що вибори пройшли чисто, ніхто ні на кого не впливав, засвідчено незначні порушення при виборчому процесі та рідкісні випадки фальсифікації, які істотно на результати виборів вплинути не могли.

Інші вважають, що вибори 12 лютого 1939 р. це тотальна фальсифікація волевиявлення населення. Надзвичайно високий відсоток голосів (92, 4 %) за кандидатський список УНО відразу ж викликав хвилю критики ходу виборів. Можливість критики виборів дало відсутність контролю з боку конкуруючих партій та закордонних спостерігачів на виборах до сойму. Дійсно, безальтернативні вибори за один кандидатський список перетворювалися на своєрідний плебісцит на предмет довір'я владі з боку громадян.

Ширилися чутки, що за кілька днів до виборів усі виборчі комісари були викликані до окружних секретаріатів УНО, де отримували усні інструкції, щодо проведення намічених заходів 12 лютого. [1]

Так, чи інакше за умов безальтернативних виборів процес виборів пройшов без значних ексцесів. Самі вибори, свідки подій описують як простий процес виборів, який особливо нічим не відрізнявся від попередніх виборів до парламенту Чехословаччини. [2]

В результаті виборів всього проголосувало 263202 громадян з 284365 тих хто мав право голосу. За УНО проголосувало 244992 ( 92,4 % ) голосуючих, проти 17752 (6,7 %). Недійсних бюлетенів визнано 2338 ( 0,8 % ). [3]

Високу явку виборців пояснюється зацікавленістю населення своєю долею і бажанням виявити свою підтримку урядові на чолі А. Волошина, а висока явка проугорсько настроєного населення пояснювалась бажанням дати максимальну кількість голосів проти УНО. Інші пояснювали високу явку тотальною фальсифікацією результатів виборів.

Підрахунок голосів організовано в Хусті. Для оголошення результатів виборів в округах на балконі Січового готелю вивісили мегафони, через які цілий день оголошували результати голосування та про "вивішення білого прапора ".

___________________________

1. В.-Г. Донський .....//www.litorys.org/grendzh/grendzh04

2.Там же .....

3.Там же .....

4. В.-Г. Донський .....//www.litorys.org/grendzh/grendzh04

Результати надходили по телефону та телеграфному зв'язку. Опівночі 12 лютого 1939 р. до Хуста поступили результати з семи округ. За офіційними даними 130 сіл вивісили білий прапор.

Закордонна преса розглядала вибори неоднозначно. Чеська преса в загальному холодно віднеслася до виборів, лише стисло оголосивши результати виборів. Угорська преса однозначно засудила вибори вважаючи їх загально-сфальсифікованими і які порушували домагання Угорщини про приєднання Карпатської України і ці вибори знищили вимоги Угорщини плебісциту в Карпатській Україні щодо приєднання до Угорщини. Емігрантська преса переважно позитивно оцінила хід і результати виборів.

Отже, волевиявлення населення на виборах до сойму Карпатської України, хоча й безальтернативних і з беззаперечними фальсифікаціями, показало підтримку переважної більшості населення політики влади та довірило провладній УНО вирішувати долю автономії на засіданнях Cойму.

Вибори до сойму Карпатської України закінчилися перемогою українських національних сил. В майбутньому соймі мало засідати 32 посли, які пройшли по виборчому списку.

Згідно з артикулу п'ятого, пункту третього конституційної грамоти Чехословацької федерації президент республіки мав скликати Cойм на сесію не пізніше ніж після одного місяця після виборів. [1]

Найбільш вірогідною датою скликання сойму було 2 березня в м. Рахові. Особливо протегував скликання Cойму в Рахові С. Клочуряк. За його словами, гуцульскі села навіть зобов'язувалися взяти на себе частину видатків. [2] Щодо цієї події поштова служба навіть надрукувала поштові марки приурочені майбутньому засіданню Cойму в Рахові.

_________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.315

2. Взято з спогадів жителя с. Ясіня О. Манівчука

3. П.Стерчо ..... с.129

4. В.-Г. Донський .....//www.litorys.org/grendzh/grendzh04

Але президент Е. Гаха всіляко затягував відкриття сойму. Це він також зумовлював неможливістю Рахова організувати зібрання Сойму. Тому було вирішено перенести скликання сойму до Хуста, хоча точна дата його скликання не визначалася. Чеський уряд намагався взяти під контроль вже досить непокірний уряд А. Волошина. Відразу ж після виборів в уряді Карпатської України було замінено Е. Бачинського на ставленика Чехії, відвертого русофіла Льва Прхалу. Масові виступи населення та урядовців не допустили Прхалу до урядування. А.Волошин цілком надіявся закріпити склад автономного уряду на сесії Cойму. Федеративний уряд зробив ще один крок для закріплення контролю над автономним урядом знявши з посади міністра внутрішніх справ Ю. Ревая та призначивши на його місце С. Клочуряка.

Вже 28 лютого 1939 р. стало відомо, що планове скликання Cойму 2 березня в Рахові не відбудеться. Новою датою скликання Cойму мало бути 9 березня в Хусті. Зважаючи на затягування президентом Гахою з цим питанням змусило з'їхавшихся послів в Хусті почати неофіційні наради, на яких розпочато підготовчу роботу до офіційної першої сесії Сойму. Всі чекали декрету Е. Гахи про скликання Сойму. Тільки 10 березня федеральний президент Гаха видав декрет про скликання сойму Карпатської України на засідання на 21 березня 1939 р. [3]

Так довго чекати не довелося, зважаючи на загострення політичної ситуації в Чехословаччині А. Волошин настирливими вимогами добився перенесення дати скликання сойму на 15 березня 1939 р.

Отже, боротьба уряду Карпатської України за якнайшвидше скликання сойму, постійними відтягуванням президента федерації Е. Гахи скликання сойму вирішилося лише завдяки погіршенню внутрішньої ситуації в ЧСР та завдяки вдалому компромісу.

___________________

1.www.hist-dokyments.boom.ru/Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm

2. В. - Г. Донський .... \\ www.litopys.org/grendzh/grendzh06.htm

3. П.Стерчо .... с.133

Шляхом компромісу між федеральним президентом Е. Гахою та головою Підкарпатського уряду А. Волошином засідання сойму було назначено на 15 березня 1939 р.

Скликання сойму ускладнювалося сутичками між чеськими військами генерала Прхали та військами Карпатської Січі, підготовкою Угорщини до наступу на Карпатську Україну. Найскладнішою проблемою в підготовці сойму були бої січовиків з чеськими військами в Хусті в ніч з 13 на 14 березня 1939 р.

Січовики в ніч на 14 березня після третьої години ночі блокували урядовий будинок, жандармське управління, пошту та вокзал.

Щодо причин цих подій існують різні точки зору. Одна сторона вважає, що це був бунт проти влади, і він готувався заздалегідь. Наводяться документи слідчої комісії Президії Української Народної Ради від січня 1939 р. в якому згадується про нібито підготовку перевороту. Ще 19 січня 1939 р. було зафіксовано таємну нараду верхівки Карпатської Січі, де нібито було вирішено змістити уряд десь у середині березня. [1]

Василь Гренджа - Донський, у своєму щоденнику висловлює думку про те, що такі дії січовиків були спровоковані поведінкою генерала Прхали та тиском федерального уряд. [2]

Вночі на 14 березня, в зв’язку з наступом угорських військ команда ОНОКСу вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю. Доки вони клопоталися про це сотня січовиків пішли по зброю до будинку влади. До генерала Л. Прхали вмить дійшла чутка, що січовикам видають зброю і жандармерія зробила засідку січовикам. Почалася перестрілка яку січовики відбили і захопили будинок уряду та взяли зброю. Генерал Прхала ввів в Хуст розташований біля міста 45-й піхотний полк, на вулиці міста виведені танки та панцерні автомобілі.

О шостій годині чеські жандарми почали обстріл будинку ОНОКСу. Йшла жорстока перестрілка. Чехи застосували кулемети. Вони, за свідченням В. Гренджі-Донського знущалися з полонених і ранених січовиків, били їх ногами, прикладами рушниць. [3] Команда коша вислала близько сотні січовиків на оборону Головної команди. Особливо жорстокі бої тривали на площі перед Січовою гостинницею. Чехи підвели сюди танки та панцерники. Почалася облога гостинниці. В остинниці крім січовиків були німецький консул Д. Гофман з обслугою та іноземні гості. Танк розбив браму і солдати ввійшли до двору гостинниці. Січовики забарикадували сходи і відновили оборону. Чехи стріляли розривними патронами. Бій тривав до полудня, поки посильний А. Волошина М. Тулик не вмовив відчинитися наказу скласти зброю. Комендантом героїчної оборони був К. Гузар. Січовий кіш чехи оточили зранку 14 березня. Три сотні січовиків мужньо обороняли кіш. Втративши багатьох людей січовики відступили невеликими групами поза р. Тису з метою скритися в горах в напрямку Велятина. В сутичках загинуло близько сотні чоловік. ДО полудня чеські війська розгромили та роззброїли січовиків.

Ця внутрішня усобиця не сприяла обороні Карпатської України від наступу угорських військ.

Ситуація ще більше загострилася, коли десь о полудні в Хуст дійшла звістка про проголошення незалежності Словаччиною та розпаду Чехословацько-української федерації.

А. Волошин оголошує мобілізацію та призначає засідання Сойму на 15 березня за погодженням з президентом федерації, яке має початися о 16 годині. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено головним комендантом всіх збройних сил Карпатської України.

________________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.315

2.В. Гренджа- Донський .... \\ www.litopys.org/grendzh/grendzh06.htm

3. Там же

О шостій годині вечора на мітингу в Хусті, а о восьмій годині по радіо А. Волошин проголосив промову-звернення до громадян Карпатської України про те, що 15 березня на Соймі буде офіційно проголошено незалежність Карпатської України. Крім того він оголосив про формування складу нового уряду :

прем’єр - Августин Волошин;

міністр внутрішніх справ - Юрій Перевузник;

міністр заграничних справ - Юліян Ревай;

міністр військових і господарських справ - Степан Клочурак;

фінанси й комунікація - д-р Юлій Бращайко;

здоров’я і соціальна опіка - д-р Микола Долинай. [1]

В таких складних умовах, під гуркіт гармат, боїв між угорською армією та січовиками на кордонах Карпатської України. 15 березня в Хусті було скликано сойм.

Практично з усіма заплановими законопроектами, які мав прийняти Сойм попередньо 14 березня А. Волошин ознайомив населення. Ніякої несподіванки й не було в головних законопроектах про незалежність Карпатської України. Перед зібранням Сойму більшість послів зійшлися о полудні до будинку Президії влади, біля підніжжя Хустського замку на спільні наради членів уряду, послів Карпато-Українського Сойму та членів проводу УНО.

Планувалося відкривати Сойм Карпатської України поєднуючи з святкуваннями визначної події, театральними виставами, почесною сторожею Гуцулів з топірцями. Багато іноземців бажало бути присутніми на засіданні Сойму. Але складна внутрішньо і зовнішньо - політична ситуація зумовила обмеженість запланованих заходів.

__________________

1.В. Гренджа- Донський .... \\ www.litopys.org/grendzh/grendzh06.htm

Сойм скликаний 15 березня 1939 р. на 16 годину в приміщенні спортзали Хустської гімназії. Посли посідали на свої місця. Для преси було виділено окремі місця. Прикрашена зала гімназії була декорована надзвичайно святково. Спеціально для цієї мети побудована бар’єра, що відділювала послів від іншої публіки, а над ними підвищення для президії. Стіна напроти розвішана прапорами. Посередині стіни величезний герб Карпатської України: щит, що розділений на дві половини, а на ньому з лівого боку чотири сині і три жовті рівні смуги, що заповнюють цілу половину; з правого боку — червоний ведмідь на срібному полі. Побіля герба з боків великі синьо-жовті прапори; вся зала в зелені, квітах, декорована національними прапорами, тризубами. [1]

Почалося засідання Сойму о 16-20. Прем'єр А. Волошин, як голова найвищого політичного форуму Української Народної Ради відкриває сойм. секретар Г. Кочерган зачитує програму відкриття. Голова УНРади констатує що з тридцяти двох послів присутні 22 :

1. Д-р. Августин Волошин;

2. Д-р Михайло Бращайко;

3. Д-р Юлій Бращайко;

4. Іван Грига;

5. о. Адальберт Довбак;

6. Д-р Микола Долинай;

7. Д-р Мілош Дрбал;

8. Августин Дутка;

9. Іван Ігнатко;

10. Василь Клемпуш;

11. Микола Мандзюк;

12. Михайло Феделеш;

13. Інж. Леонід Романюк;

14. Грігоріє Мойш;

15. Дмитро Німчук;

16. Юрій Пазуханич;

17. Федір Ревай;

18. Д-р Степан Росоха;

19. Василь Шобей;

20. Августин Штефан;

21. о. Кирило Тулик;

22. Михайло Тулик.

Прем'єр відкриває засідання Сойму своє промовою, яку закінчує рядками одного з віршів Т. Шевченка. Кочерган зачитує результати виборів до сойму. Проводятся вибори голови сойму, на посаду якого кандидатами обрано М. Бращайка та А. Штефана. Голосування проходило виборчими листками. А. Штефан отримує 20 голосів, М. Бращайко - 2. Головою сойму обрано А. Штефана , який зачитує присягу. Присягає також голова уряду. Заступниками голови сойму обрано Ф.Ревая та С. Росоху. Секретарями А. Дутку та А. Романюка. Впорядниками М. Тулика та Д. Німчука.

Сформовано п'ять комісій - конституційно-правову, культурно-освітню, фінансову, соціально-медичну та комісія для захисту Карпатської України. [1] На цьому перше засідання закінчується. На кілька хвилин оголошена перерва.

Засідання друге

Засідання починається о 17-38. Розглядається законопроект поданий урядом про незалежність Карпатської України, державний устрій, назву, мову, прапор, герб та гімн. Референтом законопроекту виступає М. Бращайко. За скороченою процедурою було зачитано О. Стебельским промову про значення законопроекту для майбутнього Карпатської України. Законопроект прийнято в першому читанні одноголосно. Голосування піднятими руками. Після цього М. Бращайко зачитує промову. Засідання завершується. Оголошується перерва.

_____________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org/grendzh/grendzh07.htm

Засідання третє

Законопроект про незалежність Карпатської України прийнято в другому та третьому читаннях. Ось текст Закону :

" Закон ч. 1. Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

Пар. 1. Карпатська Україна є незалежною державою.

Пар. 2. Назва держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

Пар. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибираним Соймом Карпатської України на чолі.

Пар. 4. Державною мовою Карпатської України є мова українська.

Пар. 5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

Пар. 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: чотири сині та три жовті смуги у лівому півполі і червоний ведмідь у срібному полі на правій стороні, а також тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.

Пар. 7. Державний гімн Карпатської України є: "Ще не вмерла Україна".

Пар. 8. Цей закон обов’язує зараз із хвилиною його прийняття.

Частина 2.

Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:

Пар.1 Сойм уповноважує уряд, щоб за згодою президента Карпато - Української Республіки видавав аж до відкликання розпорядження з силою законів.

Пар.2 Розпорядження видані за пар.1, мають бути предложені Соймові на його найближчім засіданні. Інакше тратять зобов’язуючу силу.

Пар.3 Цей закон обов'язує зараз від його прийняття. " [2]

Значення цього закону було дуже велике. Карпатська Україна проголошувалася незалежною державою. Відтепер закарпатці могли самі розпоряджатися своєю долею, розбудовувати державність, стати центром всього українства. Однак зважаючи на складні зовнішньо політичні умови нападу угорських військ ця незалежність так і залишилася номінальною.

Сойм Карпатської України продовжував свою роботу.

Засідання четверте

А. Волошин оголошує промову про вибори першого президента Карпатської України. Вибори проводяться виборчими листками. В результаті голосування одноголосно вибрано єдиного кандидата А. Волошина. З приводу цього в залі здіймається хвиля оплесків. Обраний президент зачитує текст присяги. Цим закінчується засідання.

Засідання п'яте.

Розпочалося розглядом законопроекту про повноваження уряду. Референтом виступає М. Бращайко. Законопроект передбачав надання урядові права видавати розпорядження які б мали силу законів, до остаточного їх затвердження Соймом. Голосування підняттям рук. Закон прийнято в першому читанні. Засідання закінчилося в 18-42.

На останніх шостому і сьомому засіданнях цей законопроект прийнято в другому та третьому читаннях.

Засідання Сойму закінчилося близько двадцятої години вечора. Сойм не розглядав заплановане питання про формування нового уряду.

Засідання сойму Карпатської України стало остаточним пунктом боротьби Закарпаття за незалежність, на короткотривалому засіданні були прийняті історично-важливі рішення, які формували структуру влади Карпатської України в умовах військового часу, і стали важливим здобутком всього українства в боротьбі за державність українського народу.

_______________________

1.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org/grendzh/grendzh07.htm

2.В. Гренджа-Донський .....\\ www.litopys.org/grendzh/grendzh07.htm

Криза Чехословацької федерації та її розпад в березні 1939 р. призвели до важливих міжнародних подій в центральній Європі, які прямо стосувалися долі Карпатської України. 14 березня незалежність проголосила Словаччина. Зважаючи на складність ситуації А. Волошин проголошує про намір 15 березня на засіданні Сойму прийняти закон про незалежність Карпатської України.

Сусідня Угорщина, яка давно вже виношувала плани по захопленню Карпатської України почала їх реалізацію.

На початку березня 1939 р. угорський уряд заручився підтримкою Німеччини в вирішенні питання Карпатської України та її окупації. Уже восени 1938 р. після виконання рішення Віденського арбітражу щодо передачі Південно-Західних земель Підкарпаття Угорщина тримала на кордоні з Карпатською Україною війська в повній бойовій готовності.

Підготовка до наступу на Карпатську Україну почалася ще в середині 1938 р. Командування збройними силами прискореними темпами вело будівництво військових укріплень з боку кордонів з Чехословаччиною, Румунією та Югославією на випадок контрнаступу на угорські території . Створювалась спеціальна група військ - Північ, до якої входили сухопутні війська, підкріплені моточастинами, кавалерією, артилерією і авіацією.

Донесення Д. Готвані уряду від 13 березня 1939 р. свідчить, що угорська армія готувала наступ проти Карпатської України в трьох напрямках. Перша група військ - Східна, готова наступати на Королево – Хуст – Рахів - Ясіня. Головне її завдання - подолати опір січовиків і не допустити захоплення території Східних Районів Румунськими військами.

Друга група військ - Центр, місцем базування якої були міста Берегово і Мукачево, наступатиме в двох напрямках: на Іршаву - Білки - Довге до Нересниці з поверненням потім на Сваляву. Друга група мала рухатися в напрямку Свалява - Нижні Верецьки.

Третя група військ - Захід, яка базувалася в Ужгороді мала наступати на Перечин - Великий Березний - Ужок. Частина сил мала бути кинута в напрямку сіл Тур'я Ремети -Порошково. Командуючий просив уряд встановити контакти з Польщею, щоб та у разі потреби подала допомогу угорським військам. [1]

Угорський уряд активно працював, щоб забезпечити захоплення Карпатської України та визнання цього кроку на міжнародному рівні.

Вже в листопаді 1938 р. Угорщина планувала окупувати Підкарпатську Русь. Але Німеччина та Італія не були готові до можливої війни з Чехословаччиною і тому своїм політичним впливом на угорський уряд М. Горті змінила плани угорського нападу.

Угорські спецслужби поширювали неправдиву інформацію про терор уряду ,важке становище населення Підкарпаття і прохання місцевого населення про приєднання до Угорщини, щоб схилити уряди Німеччини та Італії до підтримки нападу на Чехословаччину. Для того щоб перевірити відповідність чуток німецька розвідка вислала прес-аташе Празького посольства Г. Гофмана з спеціальною місією, щоб він міг інформувати уряд про ситуацію.

В листі Рібентропові він розповідає про спокійну ситуацію політичної організації, про діяльність угорських терористичних та діяльність Карпатської Січі, яка була лише в зародковому стані свого формування і практично не володіла зброєю. В листі він доводить, що місцеве населення вбачає в Німеччині свого союзника, який допоможе розв'язати внутрішні та зовнішні проблеми. [1]

Німеччина в свою чергу вела політику заігрування з обома сторонами, таємно обіцяючи їм свою підтримку. Звісно ж Гітлер більше хотів завдяки цьому тримати під контролем Угорщину в питаннях угорсько - чехословацьких відносин.

___________________

1.Нариси Історії Закарпаття .... с.330-332

В лютому й березні 1939 р. міністр закордонних справ Угорщини Й. Бек пожвавив свою акцію проти Карпатської України, а в березні Бек постійно домагався спільного польско - угорського кордону. Німеччина все відкладала прийняття декларації про забезпечення кордонів Чехословацької федерації. Угорщина використовувала таку ситуацію, з можливістю окупувати Карпатську Україну. Вдалим моментом для цього було 12 лютого

1939 р.- день виборів до Сойму Карпатської України, кілька днів перед тим сконцентрувавши гвардію терористів - "Рондьош гарду ". Але німецький уряд не дав добро на таку акцію. Це зумовлювалося таємним планом "Грюн" по захопленню Чехословаччини десь в середині березня 1939 р.

Німеччина дала Угорщині підтримку у справі Карпатської України вже у 4 березня, коли під час чергових відвідин угорського міністра Я. Стояї у резиденції Рібентропа, де він отримав запевнення, що " Угорщина повинна бути терпелива ", під умовою, що угорський уряд не робитиме ніяких попередніх підготовчих воєнних заходів аж до знаку, що його дасть Берлін. [2]

Угорщина негайно почала відтягувати свої частини від кордону з Словаччиною та концентрувати їх вздовж кордону Карпатської України та частково Східної Словаччини. В цьому районі зосереджено 12 дивізій, з них на лінії Мукачево - Ужгород стягнено три бригади піхоти, дві бригади кавалерії та одна бригада моторизованих частин. На Словацькому кордоні стояли дві бригади піхоти скеровані в напрямку Карпатської України.

Під вечір 12 березня 1939 р. А. Гітлер закликав до себе угорського посла в Берліні Д. Стояї та сказав, щоб той негайно їхав до Будапешту і особисто поінформував владу, що розвал Чехословацької федерації остаточний, а про долю Карпатської України Угорці можуть вирішувати самі. [3] Це був натяк на дозвіл окупації.

___________________

1. П. Стерчо ..... с.182-183

2. Там же ...... с.211

3. П. Стерчо ..... с.208

Ранком 13 березня 1939 р. спеціальний посланець Гітлера , голова відділу IV 5 у міністерстві закордонних справ Г. Алтенбург у супроводі німецького посла в Будапешті Отто Фон Ердманнсфорда з'явився у регента М. Горті, де вже їх очікували угорський прем'єр П. Телекі, голова генерального штабу Г. Верт і представник міністра закордонних справ Угорщини графа Г. Чакі. Німецька делегація вимагала щоб Угорщина розпочала агресію проти Карпатської України негайно. У відповідь М. Горті зауважив, що їм потрібна деяка підготовка, але після телефонної розмови Алтенбурга з Гітлером і переповідження Гітлерової вимоги угорцям, коронна рада запевнила німецьку делегацію, що в найближчих дванадцятьох годинах розпочнуть наступ проти Карпатської України.

Горті в своєму листі Гітлеру від 13 березня 1939 р. зазначає, що угорські війська не можуть негайно почати наступ проти Карпатської України і виступлять лише десь після 16-го березня. Він обгрунтовував це нібито неготовністю п’ятитижневих рекрутів, які стягнуті до кордонів. [1]

Але Гітлер не задовольняється тим, що Горті хотів відкласти головний наступ, так як заплановано за німецьким планом операції "Грюн". Тому угорцям дано наказ розпочати наступ без проволоки. Гітлер хотів справити враження для світової громадськості, що Словаки як окрема нація проголосили незалежність, а Угорщина скористалася нагодою і окупували Карпатську Україну. У цій ситуації Німеччині нічого не залишалося, як окупувати Чехію та Моравію щоб не допустити чесько-словацької війни.

Угорська агресія проти Карпатської України являлася добро запланованою акцією, але зважаючи на невисокий політичний авторитет на міжнародному рівні урядові Угорщини прийшлося шукати політичних союзників в своїх загарбницьких планах, та залежати від їх політичного розрахунку в політиці щодо Чехословацької федерації.

Про намагання Угорщини заручитися підтримки у справі окупації Карпатської України було відомо всім і давно. Уряд А. Волошина постійно балансував між чеським федеральним урядом, Німеччиною в якої випрошував підтримку й протекторат. Гітлер всіляко підтримував проукраїнську політику Волошина, що створювало уявлення про прихильність німецьких владних кіл до самостійної української держави.

В дійсності Карпатська Україна була розмінною монетою в політиці загравання Німеччини з Угорщиною. Побоюючись нападу Угорщини А. Волошин шукав шляхи для самооборони. Почастішали переговори уряду Карпатської України з Прагою про посилення контингенту військ, покращення її озброєння. Паралельно він веде переговори з Румунією, без відома федерального уряду. У цих складних умовах А. Волошин повністю переорієнтовується на Німеччину. В лютому 1939 р. А. Волошин сприяє відкриттю в Хусті німецького консульства, яке стало центром обговорення всіх питань внутрішньої і зовнішньої політики Карпатської України.

Провалилися й спроби встановлення контактів А. Волошина з Варшавою. Польський консул відмовив прем'єру Карпатської України у поїздці до Варшави.

А. Волошин до останнього вірив про можливість німецького патронату для Карпатської України. Він вбачав державу під протекторатом Німеччини, про що відверто заявляв.

В вівторок 14 березня 1939 р. прем'єр А. Волошин попередньо проголосив незалежність Карпатської України. Того ж дня о 1-30 ночі уряд передав до рук німецького консула Гамількара Гофмана телеграму в Берлін. В телеграмі А. Волошин висловлював прохання охорони німецького Рейху. самостійної Карпатської України. [1]

___________________

1. П. Стерчо ..... с.209

О 11-50 Гофман вислав телеграму про початок наступу угорських військ і про настійне прохання А. Волошина інтервеніювати в Будапешті в справі припинення наступу угорських військ. Ранком 15 березня 1939 р. Не одержавши з Берліну відповіді на телеграми, уряд Карпатської України звернувся з категоричною вимогою до уряду Німеччини відповісти чи вона пообіцяла Карпатську Україну Угорщині чи ні.

Вже о п’ятій годині вечора 15 березня, міністерство закордонних справ Німеччини вислало телеграму своєму дипломатичному представникові в Хусті телеграму, з повідомленням, що угорські війська вже просуваються вглиб території і німецький уряд радить йому не робити опору. [2]

Цю телеграму передано президентові А. Волошину саме під час святкового засідання Сойму Карпатської України. Уряд не прийняв ці домагання Німеччини та Угорщини з подібною заявою.

Формування власних збройних сил Карпатської України зайнялася організація Карпатська Січ. Спочатку вона задумовувалася як немілітарна організація і лише з здобуттям автономії почала набирати військових рис. Бойовий склад формувався переважно з галицьких емігрантів. З Галичини члени ОУН масово переїжджали в Підкарпаття. Тут вони сподівалися добитися створення незалежної української держави, яка б була плацдармом для звільнення Галичини й Волині від Польщі.

З числа корінного населення Закарпаття до складу Січі вступала переважно молодь, яка погано знала військову справу. Тому навчання січовиків особливо в березні 1939 р. проводилося цілодобово.

Головною проблемою Карпатської Січі на шляху формування її як військового формування була відсутність достатньої кількості зброї. Штаб Карпатської Січі багато працював над поповненням запасів зброї. Робилися спроби захопити склади зі зброєю, яка належала чеським частинам, які були успішними лише 15 березня 1939 р.

Сутички між січовиками та чеськими військами 13-14 березня в Хусті стали саме виявом боротьби січовиків за отримання зброї. Бойовики ОУН таємними способами добували зброю в Німеччині, Румунії, Югославії, Польщі. Іноді для закупівлі зброї використовувалися надані в формі допомоги Карпатській Україні від організацій діаспори. Зброї катастрофічно не вистачало. З початками боїв з угорськими військами отриману силою зброю від чеських військ відразу ж роздавали групам січовиків, які йшли на фронт.

Кількість січовиків була незначна, й за даними М. Вегеша складала від 2 до 4 тисяч чоловік . [3]

Командування Карпатської Січі очолював М. Климпуш, але з початком боїв командування на себе перебрали М. Колодзінський та З. Косак.

Отже, Карпатська Січ на середину березня 1939 року була збройною силою, яка хоч і складалася з патріотів, готових до бою за Батьківщину, за українську державність, але булла позбавлена відповідних умов для виконання місії.

Внутрішнє становище Карпатської України бажало кращого.

Економічна криза загострила відносини між політичними силами.

Найбільш гостро на середину березня 1939 р загострилися ситуація між чеською адміністрацією, зокрема командуючими військами генералом Л. Прхалою і властями Карпатської України.

Л. Прхала не приховував свою русофільську орієнтацію і всіляко протистояв автономному уряду. Це вилилося в кілька конфліктів з владою автономії в січні-березні 1939 р. Особливо гострий конфлікт розгорівся 13 - 14 березня в Хусті. Очевидна підготовка угорських військ до нападу, прикордонні інциденти 13 березня зумовили організацію Карпатською січчю оборони. Для цього вночі 13 січня командування Організації Народної Оборони Карпатська Січі вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю для озброєння загонів січовиків і відправлення їх на фронт.

_________________

1. П. Стерчо .... с. 213

2. Там же .... с.217

3. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. : Соціально- економічні аспекти - Автореферат дисертації, кандидата історичних наук -- Ужгород. 1994 с.16

Січовики, які зібралися біля будинку влади попали в засідку чеських військ і захопили будинок. Війська генерала Л. Прхали почали бої з січовиками в Хусті, які тривали на протязі цілого дня. Особливо жорсткі бої були за Січову гостинницю та головного коша Карпатської Січі, де січовики зазнали відчутну поразку.

Внутрішній конфлікт напередодні вторгнення угорських військ, конфронтація обох сторін вносила розлад у реальні збройні сили, які могли б протистояти наступу угорців. Уряд А. Волошина не зумів успішно організувати оборону та співпрацю сил ОНОКСу та чеських військ.

О полудні 14 березня стало відомо, що Словаччина проголосила незалежність, і Чехословацька федерація припинила своє існування. Відразу ж угорські війська безпосередньо зосередженні на кордонах почали нападати на територію Карпатської України.

Воєнні дії 14 березня ще не мали характеру загального наступу, а були скоріше перевіркою сил ворога шляхом прикордонних сутичок.

А. Волошин оголосив мобілізацію, звістка про яку одначе була серед населення лише 15-16 березня. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено комендантом всіх збройних сил Карпатської України. Фактично ж чеськими військами керував ген. Л. Прхала, і тому ген. Сватек відмовився вислати війська на кордон.

Загін угорських військ спробував захопити 14 березня села Дравці, Баранинці, Часлівці, та Коритяни, що знаходяться недалеко від Ужгорода, але чеські війська, які просувалися в напрямку Словаччини спільно з січовиками здійснили збройний опір і відбили напад.

Січовики здійснили кілька спроб прорватися до Ужгорода, але били відкинуті угорськими збройними силами.[1]

___________________

1. Нариси Історії Закарпаття ..... с. 331

Друга сутичка мала місце в районі с. Велика Добронь і Чомонин Ужгородського району. В окремих місцях угорські війська просунулися на 5-8 кілометрів і досягли сіл Страбічово і Горонда. Сутичка з січовиками і відсутність наказу про наступ зумовило відведення військ до с. Велика Добронь.

Найбільш інтенсивні бойові дії під вечір 14 березня 1939 р. Мали місце навколо Мукачева. Із с.Росвичова угорська армія почала наступ на с. Клячаново, Іванівці, Нове Давидково, Великі Лучки. Друга група військ рухалася в напрямку сіл Кольчино, Чинадієво, Лавки, Підстряловь і Ромочевиця де зустріла жорсткий опір і змушена була відступити до Мукачева. [1]

Подібні військові акції в другій половині дня 14 березня мали місце в районах населених пунктів Шаланки, Чорнотисово, Королево та ін. Незначними сутичками угорське командування намагалося визначити готовність до оборони чеських військ і січовиків. Чеські війська були неготові до оборони по причині виведення військ в напрямку Словаччини, та ще особистим небажанням вступати в військові дії, а січовики по причині нестачі зброї і незначної кількості січовиків.

Наступ угорських військ та розпад ЧСР зумовили потребу організації оборони країни. Вже 14 березня А. Волошин дав письмове розпорядження жандармерії передати зброю в руки Карпатської Січ, однак Чехи не дуже поспішали це робити.

Телеграма з проханням допомоги в боротьбі проти угорської агресії була надіслана 14 березня до чеського уряду. Відповіді на неї не надійшло. Командуючий чеськими військами в Закарпатті Л. Прхала, який загалом вороже ставився до Карпатської Січі, заявив про свою співпрацю з урядом А. Волошина, але майже нічого не зробив для підготовки військ до оборони. [2]

Це також зумовлювалося вказівкою з Праги, яка надійшла вечором 14 березня 1939 р. і в якій рекомендувалося не чинити опору угорській армії та відводити війська через Словаччину та Румунію до Чехії. За вказівкою, треба було здавати зброю угорським, польським та словацьким військам або знищувати її на місцях. [3]

Стало ясно, що ніякої підтримки Карпатська Україна не одержить. Із Праги представник уряду Карпатської України В. Шандор повідомляв, що звертався до дипломатичних представників різних країн, але ніхто не виявив інтересу до подій у Карпатах. [4] Уряд Карпатської України міг розраховувати лише на власні сили Карпатської Січі та всього народу краю.

В такій ситуації у владному будинку зібралася на нараду січова старшина, під головуванням міністра оборони С. Клочуряка. Утворена військова рада оборони держави. Створено штаб військової ради, яку очолили полковник С. Єфремов та К. Гузар, члени - поручники Бабіля, Філо-нович, Парчай, Гулянич, Чорний, Вайда, Щука, Роман - всього 11 чоловік .[1] Штаб створено за наказом міністра С. Клочуряка 15 березня 1939 р. Того ж дня проголошено Організацію Народної Оборони " Карпатські Січі "

регулярною армією Карпато - Української республіки. Головнокомандуючим став А. Волошин. Цей наказ мав вже не так значення внутрішнього, як державно-правового характеру.

З моменту видання цього наказу фактично майже нічого не змінилося в справі внутрішньої організації збройних сил Карпатської України та фактичному керуванні операціями на фронті. Він мав більше значення у державно-правовому розумінні тому, що Карпатська Січ оформилася як регулярна армія.

_____________________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.331

2. П. Стерчо .... с.214

3. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org /grendzh/grendzh_07.htm

4. Нариси Історії Закарпаття .... с.333

Ввечері 15 березня проголошено загальну мобілізацію видану в газеті " Нова Свобода ". В мобілізаційному заклику йдеться мова про скликання всіх колишніх військових старшин, вояків до головної команди війська. В кінці заклик - " ... служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужіть тепер своєму народові. " [2]

В дійсності зміст цього заклику не дійшов кожної української хати Закарпаття. Народні маси, до яких цей голос дійшов стали масово збиратися на збірних пунктах. Але їм часто відмовляли, мотивуючи відсутністю зброї та уніформи, щоб їх відправити на фронт.

Січовики всю свою активність спрямували для здобуття зброї. Чеські війська при евакуації не хотіли віддавати зброю січовикам. Наприклад, сорок п'ятий піший полк який розташовувався в Хусті, серед подвір'я частини солдати розбивали і палили рушниці, документи, стрілецький порох. [3] Деякі чеські війська вивозили з собою зброю на Словаччину, інші передавали її Румунам, Полякам, Угорцям.

Боротьба за зброю розгорілася на всій території Карпатської України. Січовики створювали гуртки селян, які спиняли Чехів і відбирали зброю. В Хусті до вечора 15 березня вдалося озброїти сотню січовиків їх на фронт. [4]

З Севлюша штаб отримав звістку про роззброєння чехів. Там викладачі Торгової школи і озброїли семінаристів. Семінаристи поряд з сотнею січовиків мужньо оборонялися проти переважаючих сил ворога, але надвечір 15 березня їх опір був зламаний. Біля головної команди в Хусті Румунській поставлено кулемет. До штабу звідусіль надходили звістки про боротьбу з Чехами за зброю. Стало відомо, що генерал Л. Прхала втік з Хуста у невідомому напрямку. До Хуста повернулися січовики, які 14 березня врятувалися з оточення біля січового коша. Вони розповіли, що поручник Силятинський та 80 січовиків обеззброїли жандармів в Велятині, Вишкові, Буштині. З Волівщини прийшла телефонна звістка про подвиги Торунських січовиків, що розбили групу чеських військ в помсту за події 14 березня в Хусті. 25 січовиків на чолі С. Дубика обеззброїли 200 солдатів отримавши 7 кулеметів та 150 рушниць, 40 револьверів, 30 мінометів, 600 гранат, 30 протигазів, 50 тисяч набоїв. [5]

Біля станції в с. Прісполі відбувся бій місцевого населення з Чехами. О п'ятій годині вечора полонили 14 жандармів і забрали всю зброю. Озброєно понад 100 селян. Біля Волового Чеські війська утворили укріплений табір і оборонялися від нападів селян. Здійснивши засідку на чеський конвой, було озброєно 400 селян, які вже через кілька годин розгромили загін польських військ. [1]

Такі приклади показують мужність закарпатців в боротьбі з чеськими військами за озброєння, яке було конче потрібно січовикам в обороні Карпатської України від угорських завойовників.

Внутрішня боротьба між відступаючими чеськими військами і січовиками за зброю для оборони від наступу угорських військ затруднював, і так неорганізовану оборону від агресорів, завдавав шкоди розореним селам.

Політична недалекоглядність, цілковита орієнтованість уряду Карпатської України на Німеччину як протектора, складні внутрішні відносини з чеськими військами, зовнішня агресія Угорщини призвели до краху планів А. Волошина закріпити визнання держави на міжнародному рівні забезпечити оборону її інтересів від агресії Угорщини та зберегти державність карпатських українців.

Ранком 15 березня 1939 р. угорська армія почала генеральний наступ. Найважливіший напрямок військ східної групи на Хуст, які отримали завдання захопити столицю і не допустити відкриття Сойму.

_________________

1.П. Стерчо . с.217

2. Там же с.218

3. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

4. Там же

5. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

На цьому напрямку Угорці зустріли рішучий опір січовиків біля сіл Королево, Велика Копаня, Веряця, Рокосово. [2] Взявши з боями ці села зав'язалися важкі бої на " Красному полі ", що розмітився на правому березі Тиси на підході до Хуста. Наступаючій угорській армії тут протистояло біля двох тисяч січовиків і приблизно стільки ж чехословацьких солдат. Складність оборони полягала не тільки у величезній перевазі сил з боку угорської армії, але її кращому розташуванні. Угорці наступали з гір, а січовики та частини чеських військ укріпилися на рівнині. Єдиним захистом за яке укріпилися січовики було з було залізничне полотно. Січовики цілий день мужньо оборонялися, не пропустили до Хуста Угорців, чим сприяли успішній роботі сойму. Командував боями М. Гузар. Основну масу серед оборонців становили гімназисти, яких вивів на красне поле учитель Я. Голота. Угорці вісім раз здійснювали атаки, але кожен раз січовики їх відбивали. Кілька разів контратакою вдалося загнати угорців в Тису, де частина з них потонула. Січовики мужньо тримали оборону на Верецькому мості де були, за свідченням учасника подій, десятки трупів угорських солдат. [3] Лише після того як всіх оборонців моста було вбито угорцям вдалося захопити міст. Угорські війська намагалися не брати січовиків в полон і відразу ж розстрілювали їх. [4]

За даними угорських джерел січовики втратили 230 чоловік вбитими, багато поранених, в полон взято 450 чоловік. Угорці втратили близько 16о солдат і офіцерів, і ще близько 400 поранено. [5] Частина січовиків на чолі полковника М. Гузара відійшли до Хуста.

Подолавши опір Карпатської Січі та чеських військ на Красному полі, угорська армія під вечір 15 березня зав'язала бої за Хуст.

____________

1. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua/grendzh/grendzh_07.htm

2. Нариси Історії Закарпаття с.333

3. Спогади учасника битви на Красному полі В. Попівняка

4. В. Гренджа-Донський ..... \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_08.htm

5.Нариси Історії Закарпаття .... с. 334

На засідання Сойму представник Угорщини приніс ультиматум командування, що хто до 16 березня до двадцятої години не складе зброї буде розстріляний на місці. Ультиматум відкинутий А. Волошином і всіма послами Сойму.

Посадовці Карпатської України побачивши, що Хуст вже не можна втримати в ночі з 15 на 16 березня почали виїжджати в різні напрямки. Найбільш поширений був напрямок на Бичків, щоб перетнути Румунський кордон. А. Волошин розпустив уряд і дозволив всім вільно розпоряджатися своєю долею. Наступного ранку, о восьмій годині двома автомашинами в супроводі А. Штефана і декількох урядовців А. Волошин перетнув румунський кордон.

Бої за Хуст тривали на протязі всього дня 16 березня. В Хусті все, ще майоріли жовто-блакитні прапори. Чехи вночі озброїли групу місцевих угорців, яка засіла в Хустському замку і обстрілювала місто, чим завдала значних труднощів обороні. [1]

М. Бращайко, Ю. Перевузник та Ф. Ревай залишилися в Хусті для командування обороною міста. Над Хустом з'являлися угорські бомбардувальники, які стріляли з кулемета та скидали бомби. На вулицях міста весь день тривали бої. Захоплюючи окремі райони міста проводили арешти. Всіх захоплених січовиків, а їх було понад 200, розстріляно. Перед розстрілом вони дружно прокричали : " Слава Україні ". [2]

Остаточно Хуст окупований ввечері 16 березня. Угорська армія з Хуста вирушила на Вишково, Буштино, Солотвино. 16-17 березня біля Солотвина зав’язлися важкі бої за казарми, де перебували січовики та залишки чеських військ. Казарми довелося брати штурмом. Протягом двох днів в цьому напрямі угорські війська з боями пройшли до Рахова і Ясіня. Успішне просування угорських військ зумовлювалося неорганізованим опором січовиків і населення, та захоплення місцевими угорцями ряд населених пунктів - Тячів, Бичків, Рахів, Ясіня. Наприклад в Тячеві, ще 15 березня захопила владу Угорська Національна Рада, яка організувала тимчасову адміністрацію і загони для боротьби з січовиками, чехами та місцевим населенням. [3]

Румунські війська місцями переходили кордон, але сіл не захоплювали і в бій з угорцями не вступали. Навпаки вони видавали втікачів з Карпатської України угорській армії попередньо ограбивши їх. Лише одного дня 18 березня 1939 р. угорцям передано більше 280 чоловік. Друга частина угорських військ дислокованих в Берегові направилася в напрямі

Севлюша - Іршави - Довге - Білки. У перші ж години наступу зав'язався бій за Севлюш, де місцеві січовики та семінаристи торгівельної школи здійснили жорсткий опір. На допомогу їм підходили загони з Великих Ком'ят, Фанчикова, Буковця та ін сіл. Лише під вечір угорські війська оволоділи містом, а залишки оборонців відійшли до Іршави.

У наступні дні 16-17 березня ця група військ в районі сіл Білки і Довге попала під вогонь сил, які відступали з Севлюша та Іршави. Січовики добре укріпилися на пагорбах, мали достатньо зброї і відкрили шквальний вогонь проти угорської армії. Протягом майже дводенного бою січовики втратили близько 200 чоловік убитими і 134 поранених. [1] Угорська армія прорвала оборону і продовжила наступ на Кушницю після одержання підтримки з Берегова.

Друга група військ, яка дислокувалася в Мукачеві, просувалася в напрямку Свалява - Нижні Верецьки. Перший опір 15 березня вони зустріли в Чинадієві. Січовики і окремі загони чеської армії стримували угорців до самого вечора.

__________________________________________

1. В. Гренджа-Донський \\ www.litopys.org.ua /grendzh/grendzh_08.htm

2. Химинець Ю. Мої Спостереження з Закарпаття \\ www.exlibris.onestop.net/ Humunec/hum_07

3.Там же

До Сваляви угорським військам вдалося добратися з невеликими боями. Протягом двох наступних днів Угорські війська вели боротьбу в околицях с.Верхні Верецьки. Тут січовики підготували досить сильну оборону. Основний опір здійснювали емігранти з Галичини, яким не було куди вже подітися. [2] Подолавши опір січовиків біля с. Верхні Верецьки угорські війська під вечір 18 березня 1939 р. підійшли до польського кордону, де угорська армія оволоділа залізницею Мукачево - Стрий. За ініціативи польських солдат на кордоні відбулося братання солдатів.

Третя група військ, яка базувалася в м. Ужгород одержавши підкріплення з Чопа наступала в напрямку Перечин - Великий Березний - Ужок. Цей напрямок був найскладнішим.

По всьому шляху січовики створили засідки, а в селах зустріли відчайдушний опір січовиків і народних дружинників, які напередодні в боях з чеськими військами отримали багато зброї. Перші гострі сутички відбулися 15 березня опівдні в районі с. Кам'яниця. Угорці кілька годин вели бій проти січовиків, які спорудили досить сильну оборону від берега р. Уж до залізничного полотна і до гори. Бій продовжувався біля двох годин. Захопивши Кам'яницю окупанти розстріляли кількох студентів-січовиків. До Перечина угорські війська зуміли пробитися лише 16 березня, зустрівши опір у с.Ворочово. Наступного дня 17 березня 1939 р. частина військ вирушила в напрямку долини р. Тур'ї на села Тур'я Ремети, Порошково, Оленьово, Поляна щоб з'єднатися з Свалявською групою військ. В Тур'янській долині Угорці зустріли великий збройний опір. Тут в районі сіл Перечин – Порошково зібралася до трьох тисяч січовиків та селян, які добре укріпилися по горах і вели шквальний вогонь проти угорських військ. Угорське командування запропонувало січовикам капітулювати і здатися в полон.

Оборонці відмовилися від здачі і вели боротьбу, поки вистачало зброї. Потім відступили в напрямку польського кордону. В полон взято 50 чоловік. [2]

Друга група військ з Перечина вирушила в напрямі Великий Березний - Ужок. 18 березня в районі с. Великий Березний зав'язався бій між угорською армією і січовиками, яких підтримували окремі підрозділи чеських військ. Угорська армія змушена була відступити до Малого Березного і Мирчі. Лише після одержання підмоги угорські війська прорвали оборону під вечір 18 березня вийшла на Ужоцький перевал. Тут також відбулися зустрічі з польськими прикордонниками.

Під вечір 18 березня 1939 р. угорські війська окупували всю територію Карпатської України. О 23 годині командування телеграфувало в Будапешт, що вся територія Закарпаття знаходиться під контролем угорських військ. [1]

Незначні партизанські загони січовиків продовжували діяти до початку квітня 1939 р. Угорські війська за відносно короткий термін захопили територію Карпатської України не отримавши належну відсіч з сторони розрізнених загонів Карпатської Січі та незначного опору частини Чеських військ. Складність боротьби загострялася внутрішніми суперечками січовиків та чеських військ, нескоординованість дій січових загонів, слабке озброєння та ряд інших факторів сприяли успішному наступу угорських військ та загарбання Карпатської України.

__________________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.335

2. Нариси Історії Закарпаття .... с.336

3. Нариси Історії Закарпаття .... с.337

Повністю окупувавши в середині березня 1939 р. Карпатську Україну Угорці приступили до чистки території від противників угорської влади, які проходили паралельно з діями армії. Проводилися масові арешти й розстріли. Визначних діячів періоду існування Карпатської України було заслано до концентраційних таборів в Кривій на Хустщині, або в більш віддалені в Чинадієві, Перечині, Надьканіжі, Кіштарчі про які згадують В. Гренджа-Донський, Ю. Химинець та інші.

Для посилення громадського порядку у травні 1939 р. міністр внутрішніх справ Угорщини надіслав більше тисячі жандармів. Репресій не уникнули й рядові громадяни, які підтримували діяльність уряду А. Волошина та всієї влади Карпатської України. Всього за різними даними було репресовано від десяти до тридцяти тисяч чоловік. [2] На окупованій території з 22 березня до кінця червня 1939 р. діяла " тимчасова адміністрація " на чолі з генералом Б. Новаковичем. Згодом призначалися для управління регентські комісари. В краї створено три експозитури : Ужгородську, Березьку та Мараморошську. Закарпаття отримало 14 депутатів в угорському парламенті, які були призначені урядом.

Представники русофільських організацій звернулися з вимогою до уряду Угорщини про надання Підкарпатській Русі статусу автономної. Різні варіанти надання територіальної чи національної автономії викликали жаркі спори в урядових та політичних установах, але вирішення цього питання настільки затягнулася, що воно так і не було вирішено.

Отже, окупація Карпатської України угорськими військами провела межу існування державності Підкарпатських українців, захопила території на якій встановлено угорську адміністрацію та поліційну систему, яка проводила масові репресії проти населення Підкарпаття, особливо тих хто активно підтримував попередню владу і боровся за незалежність Карпатської України.

_______________

1. Нариси Історії Закарпаття .... с.337

2. Нариси Історії Закарпаття .... с.469

Висновки :

П'ятимісячне існування автономної Підкарпатської Русі як державного утворення у федерації з Чехами і Словаками мало величезне значення для українського народу, визначило приналежність Закарпаття до України.

Підкарпатська Русь, як автономна частина Чехословаччини була першими етапом на шляху державотворчих змагань. Протягом століть населення Підкарпаття відірване від усієї України, боролося за самостійність, возз’єднання з усією Україною.

Після Першої Світової Війни в Закарпатті зародилися державотворчі основи Підкарпатської Русі, ідея повної самостійності від сусідніх держав та приналежності Закарпатців до Українського народу постійно існували в розумі населення.

Невдала боротьба Підкарпаття за самостійність в 1918 - 1919 рр. продовжилася вже у складі Чехословацької держави. Двадцять років боротьби не минули марно, вони сплотили населення.

Закарпаття та політичні сили в боротьбі за державність і самостійність.

Сформування першого автономного уряду А. Бродія була великою тактичною перемогою Русинофілів. Помилковість напрямку Будапешта, нерозуміння відрази слов'ян Закарпаття до їх столітніх гнобителів угорців зумовило короткотривалу й неуспішну діяльність його уряду. Провал планів А. Бродія зруйнували багатолітній імідж та підтримку з боку населення, яке зробило різкий поворот в політичних симпатіях підтримавши українські організації та Український національний рух, який очолив А. Волошин - новий прем'єр сформованого 26 жовтня 1938 р. уряду.

А. Волошин цілковито підпорядкував уряд самостійницькій політиці Підкарпатській Русі, як держави яка отримала назву Карпатська Україна. Це державне утворення, діяла у винятково складних, як внутрішніх так і міжнародних умовах. Головною проблемою внутрішнього розвитку був розлад економіки, скрутне фінансове становище. У країні не вистачало предметів широкого вжитку, зростала спекуляція. Винятково складною була проблема постачання хлібом і жирами верховинських сіл. Особливо погіршилася обстановка після Віденського арбітражу, коли до Угорщини відійшли багаті на сільськогосподарські продукти низинні райони з містами Ужгород, Мукачево і Берегово. Це порушило всю комунікацію, все економічне життя. Позитивним моментом поділу Підкарпаття стала розбудова та посилення регіональних центрів та столиці м. Хуст. Це місто на довгі роки запам'яталося як центр незалежного Закарпаття, як серце всього регіону. Події пов'язані з розквітом цього міста надовго закарбувалися в пам'яті народу.

У діяльності уряду були як позитивні так і негативні, помилкові кроки. Новий уряд дав нову хвилю розвитку українському національному руху. Тисячі емігрантів з Галичини, з Західних Країн приїхали в Закарпаття. Все свідоме українське населення в цілому світі сплотилося для допомоги утвердження Карпато - Української держави. Емігранти з Галичини сформували значну частину політичної еліти Карпатської України. Особливо їх роль була відчутна в організації військового формування - Карпатської Січі, яка винесла на своїх плечах всю складність запеклої оборони Карпатських Українців проти угорських військ в березні 1939 р. Саме Галицькі емігранти до найвищого рівня розвинули прагнення Закарпатців до соборності з Україною та сформували ідею створення загальноукраїнської держави саме завдяки плацдарму - Карпатської України.

Великою помилкою уряду А. Волошина було ігнорування русинофільского та русофільського рухів, які ще залишалися потужною і досить масовою політичною силою. Вони й склали основу опозиційної й не завжди мирної боротьби проти уряду та його діяльності зокрема і установ загалом.

Вибори до Сойму Карпатської України стали апогеєм прояву тенденцій авторитаризму А. Волошина. Заборона діяльності всіх політичних партій та створення єдиної політичної організації Українського Національного Об'єднання, яке стало провідником влади на шляху до повного політичного контролю над законодавчою владою А. Волошином. Відверто безальтернативні вибори до Сойму показали вимогу часу, в складних зовнішньополітичних умовах авторитарність та однопартійність влади була єдиним виходом за збереження єдності Карпатської України та її політичної самостійності.

Винятково складною була міжнародна обстановка, в якій існувала Карпатська Україна. Створення автономної Підкарпатської Русі стало одним з наслідків послаблення Чехословаччини внаслідок Судетської кризи та відторгнення цих територій Німеччиною. Двадцять років обіцянок автономії за сильної, централізованої Чехословаччини нічого не дали, і лише в 1938 р. з послабленням державної міці ЧСР проявилися автономістські, відцентрові тенденції. Закарпатські та Словацькі політики з вимогами автономії ще більше послабили Чехословаччину та її обороноздатність.

А. Волошин вів повну самостійницьку політику, все менше звертаючи увагу на федеральний уряд в Празі. Величезною стратегічною помилкою голови уряду була цілковита орієнтація на Німеччину в особі Гітлера в зовнішній політиці. Політика подвійних стандартів Німеччини, яка використовувала Карпатську Україну як розмінну монету в політичній грі з Угорщиною, була непомічена А. Волошином, що й стало причиною політичних прорахунків. А. Волошин настільки довіряв Гітлеру, що до останнього дня вірив, що Гітлер захистить Карпатську Україну і візьме державу Карпатських Українців під опіку Рейху. Лише в останній момент побачивши дійсний стан справ Волошин опинився в безвиході перед агресією Угорщини.

Самостійницька політика уряду А. Волошина досягла свого апогею на середину березня 1939 р., з остаточним розпадом Чехословацької федерації. Крок проголошення незалежності 14 березня 1939 р. був вимушеним. Іншого кроку реально не було. Розпад ЧСР поставив територію Карпатської України в безвихідь перед угорською агресією. Офіційне оформлення незалежної держави - Карпатської України мало собою на меті ще й, по можливості, ускладнити агресію Угорщини як проти не " нічийної території", а як проти незалежної держави.

Проголошуючи незалежність Карпатської України А. Волошин відображав потяг українського населення краю до свободи.

У критичний момент, коли агресор почав наступати Карпатська Україна стала на мужній захист свого суверенітету. Збройні сили Карпатської України, в особі Карпатської Січі, чеська армія, яка знаходилася тут, населення багатьох міст і сіл виступили проти переважаючих сил Угорщини та блоку сил фашистських держав. Не маючи ніяких шансів побороти переважаючі сили противника захисники Карпатської України мужньо тримали оборону, вояки Карпатської Січі віддали за свободу своє життя. Всі хто хотів могли в той момент стати на оборону держави. Оборона ускладнювалася нестатком озброєння, боротьбою з чеськими військами та місцевим угорським населенням; розладнаність, відсутність єдиного командування зумовили швидку окупацію Карпатської України угорськими військами і встановити власну адміністрацію.

Трагічна доля Карпато - Української Держави збережеться в пам'яті віків.

Карпатська Україна - найбільше досягнення українців в боротьбі за незалежність і самостійність до дев'яностих років двадцятого століття.

Використана Література:

1. А.Волошин : Біографія // Самостійна Україна. 1995 - с.19-26

2. Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами - Ужгород, 1993.

3. Ванат І. Нариси Новітньої історії українців східної Словаччини 1918-1948 рр. Книга Друга. Братіслава - Пряшів, 1985

4. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938-1939 рр. : Соціально - економічні і політичні аспекти. Автореферат дисертації кандидата історичних наук - Ужгород, 1994

5. Вегеш М. М. Як гартувалась свобода. ДО 60-ти річчя проголошення Карпатської України // Україна Молода - 1999. 16 березня - с.10

6. Вегеш М. М. Задорожний В. І. Велич і трагедія Карпатської України - Ужгород, 1993

7. Венгрия и Вторая Мировая война // Секретные дипломатические документы М., 1962

8. Гренджа - Донський В. Щастя і горе Карпатської України : Щоденник. Мої спогади - Ужгород. 2002 // www.litopys.org.ua

9. Карпаторусский голос - Ужгород 27 жовтня 1938, 8 січня 1939

10. Карпатська Правда - Ужгород 3 грудня 1938, 7 лютого 1939, 17 березня 1939

11. " Наступ " - Хуст грудень 1938

12. Нариси Історії Закарпаття - Ужгород, 1995 : Том 2

13. " Нова Свобода " - Ужгород, Хуст - 15 червня 1938, 1 липня 1938, 6 вересня 1938, 7 вересня 1938, 12 жовтня 1938, 18 жовтня 1938, 11 лютого 1939.

14. Поп И. Мюнхен - Предверие Войны - М., 1988

15. Стерчо П. Ю. Карпато - Українська держава - Торонто 1965, Львів 1994

16. Химинець Ю. Закарпаття - земля української держави. - Ужгород, 1991//

www.exlibris.onestop.net

17. Шляхом Жовтня - Збірник документів. - Ужгород, 1957 Т. 1

18. www.hist-dokyments.narod.ru/zakarpattya.htm

19. www.xrestomatia.narod.ru