КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

на тему:

«Порівняльна характеристика рибопродуктивності ставів за умов використання інтенсивної, напівінтенсивної та екстенсивної технології отримання рибницької продукції»

Вступ

Вітчизняне рибництво за останні 40 років зазнало значних змін, зумовлених динамічністю процесів науково-технічного прогресу та кардинальними змінами у системі управління виробництвом і характері економічних відносин у країні. Впродовж 70–80-х років минулого століття спостерігалось збільшення обсягів виробництва продукції за докорінних змін у технологічних підходах відтворення і вирощування риби, розширився набір об'єктів культивування, насамперед за рахунок інтродукції далекосхідних рослиноїдних риб та високопродуктивних представників північноамериканської іхтіофауни. В цей період основну увагу приділяли проблемам комплексної інтенсифікації рибництва, розвитку індустріальних методів вирощування риби та спрямованій реконструкції іхтіоценозів водойм із переорієнтацією на управління їх функціонуванням, тобто забезпечувався перехід від рибальства до переважної експлуатації водойм шляхом розвитку аквакультури.

Упродовж наступного десятиліття рибне господарство України, як і вся економіка країни, натикалось на істотні труднощі, властиві періоду переходу до ринкових відносин. Багато підприємств галузі не змогли відразу адаптуватись до роботи в нестабільних економічних умовах за гострого дефіциту обігових коштів та інвестиційних ресурсів, високих кредитних ставок і зниження загального рівня платоспроможності населення. За таких обставин виконати весь комплекс технологічних вимог щодо інтенсивного ведення рибництва вдається далеко не завжди. Найбільші проблеми виникали у зв'язку з дорожнечею високоякісних гранульованих рибних комбікормів. У результаті загальні обсяги виробництва продукції рибництва в аквакультурі разом із промислом у внутрішніх прісноводних водоймах України в період 1991–2000 рр. зменшились з 84 до 35 тис. т, або у 2,4 рази. Багато вітчизняних рибогосподарських підприємств стали збитковими. Як харчовий продукт риба містить цінні для живлення людини компоненти, насамперед – повноцінні білки, що включають майже всі незамінні амінокислоти, ліпіди, ферменти, біологічно активні речовини, значну кількість мікроелементів. У рибних продуктах дуже низький вміст холестерину, вони мають здатність регулювати холестериновий обмін в організмі людини і підвищувати стійкість його до серцево-судинних захворювань. Вихід поживної частини, вміст протеїну у рибі свідчать про високі її харчові якості.

Порівняно з м'ясом тварин у рибі майже в 5 разів менше сполучної тканини, що забезпечує швидке розварювання і ніжну консистенцію риби після теплової обробки та легке перетравлювання.

Попит на рибу в Україні з давніх часів задовольнявся приватними рибодобувниками, які жили на узбережжі Азовського п Чорного морів, а також лиманах, що впадають у Дніпро, Південний Буг, у гирлі Дунаю та інших річок. Рибу розвозили по всій Україні свіжою, солоною та в'яленою. У ставах культивували коропів, линів, карасів, щуку та інші види риб. Завдяки значному попиту населення на рибу і рибопродукцію, прибутковості її вилову та вирощування в Україні протягом останніх 80–100 роки створено відповідну матеріальну базу для розвитку рибного господарства на внутрішніх водоймах. Побудовано рибоводні стави, створено величезні штучні водосховища на каскаді великих річок, водойми-охолоджувачі ДРЕС, лиманні господарства, водойми комплексного призначення. Для вирощування риби почали використовувати природні водойми, озера, штучні басейни, садки, індустріальні комплекси тощо.

Значна увага приділялась також рибальству в морях і океанах. Це дало змогу в 1988–1990 рр. довести обсяг загального вилову риби та морепродуктів в Україні до 1,2 млн. т, а споживання на душу населення – до 18–19 кг за рік, з них 8,6 кг – рибних продуктів.

1. Огляд літератури

1.1 Організаційно-правові форми та сучасний стан виробництва риби

Основним завданням рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах є відтворення та використання водних живих ресурсів, переважно риби для одержання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Термін «внутрішні водойми» наводиться за Постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р. №1147: «Внутрішні води України – це обмежені лінією державного кордону води річок, озер та інших водойм, а також морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України».

За спеціалізацією основного виробництва підприємства рибної галузі на внутрішніх водоймах поділяються на такі групи:

рибовідтворювальні комплекси – нерестово-вирощувальні рибні господарства, риборозплідники, розплідники рослиноїдних риб, рибоводні заводи частикових риб, осетрові та форелеві рибоводні заводи;

виробничі об'єднання рибного господарства, рибоводні та рибницькі підприємства – риборозплідники, повносистемні та нагульні ставові, басейнові, садкові, лиманні, озерно-товарні рибні господарства;

риболовецькі господарства та підприємства; рибоводно-меліоративні станції.

Рибогосподарські підприємства на внутрішніх водоймах розміщені на території всіх областей країни. Найбільша їх концентрація в АР Крим, Дніпропетровській, Київській, Черкаській та південних приморських областях. Товарні рибні і риболовецькі господарства розташовані на території сформованих систем розселення України і мають вихід на існуючу транспортну мережу, а в перспективі – на майбутні автомагістралі міжнародного класу, що сприяє швидкому надходженню риби і рибної продукції до ринків збуту в густо населених районах.

Серед основних продуктів харчування, що споживаються населенням України, найбільше зменшення припадає на рибу і рибопродукти.

Розвиток рибного господарства не можна розглядати ізольовано у відриві від загальнодержавної цілісної фінансово-економічної сфери. На економічний, технічний і технологічний стан рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах вирішальний вплив справляє загальнодержавна соціально-політична і економічна ситуація в країні, визначальними складовими якої, за оцінками провідних вітчизняних економістів-аналітиків, є:

відсутність опіки держави над своїми виробниками, тобто скасування попередньої практики забезпечення їх обіговими коштами, інвестиціями, ринками збуту;

втрата Україною близько 65% своїх колишніх ринків збуту, занедбаний розвиток внутрішнього ринку, відсутність стимулювання виробничого і споживчого попиту на товари і послуги вітчизняного виробництва та інвестиційного процесу;

обвальна лібералізація цін та спричинена нею гіперінфляція в 1992–1993 роках, що створили диспаритет цін, який розколов виробничу сферу на дві частини за ціновою ознакою, розбалансував ціновий простір на продукцію різних галузей господарства;

жорстка монетарна політика прогресуючого вилучення з обігу грошової маси, що призвела до розбалансованості грошової та товарної маси, високого рівня бартерного обміну і взаємної заборгованості між виробниками, затоварювання підприємств, які випускають і без того малі обсяги продукції;

надмірно високі відсоткові ставки Національного банку України та наддорогі кредити комерційних банків, що призвели до розколу економіки на дві відносно автономні сфери – фінансову і виробничу, розгулу спекулятивних операцій і переміщення капіталів на ринок високоприбуткових цінних паперів – у першій; до бартеризації, платіжної кризи, стагнації виробництва, відсторонення капіталів від реального сектора і виключення інвестування-у другій; до масової збитковості виробничої сфери та великої прибутковості фінансово-банківської системи;

початок фізичного розпаду продуктивних сил, руйнування інтелектуального і науково-технічного потенціалу, дискваліфікація кадрів, знецінення мотиваційних стимулів до продуктивної праці;

соціальне розшарування між різними верствами і категоріями населення;

невчасна виплата зарплат, пенсій, стипендій та зволікання з їх індексацією, зменшення внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення, дефіцит торгового і платіжного балансу.

Питома вага продукції рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах за 9 останніх років у загальних обсягах вилову риби становила 15–30%, а у виробництві харчової рибної продукції – 17–27%; частка океанічного рибопромислового флоту дорівнювала 70–85% вилову риби та 73–83% випуску харчової рибної продукції. Порівняно з 1996 роком спад виробництва на окремих групах підприємств сягнув 61–75% за виловом риби і 40–78% – за виробництвом харчової рибної продукції.

Порівняно з 1996 роком виробництво харчової рибної продукції в 2004 році зменшилося у рибній галузі з 684 тис. т до 292,1 тис. т, що становить 42,7%. Найбільший спад на підприємствах «Укррибгоспу» – 21,3%.

Для повнішої характеристики стану рибного господарства внутрішніх водойм України постала необхідність розглянути його за категоріями водойм.

Основним видом діяльності рибовідтворювальних комплексів є вирощування молоді різних видів риб та вселення їх у внутрішні водойми для подальшого вирощування, підвищення рибопродуктивності водойм та збільшення обсягів вилову товарної риби.

У сфері управління Головрибводу перебувають 9 рибо відтворювальних комплексів, з яких статус юридичної особи має тільки Дніпровський експериментальний рибоводний осетровий завод у Херсонській області. Несамостійними господарствами, що підпорядковуються облдержрибінспекціям та басейновим управлінням рибоохорони, є:

два форелевих рибозаводи в АР Крим і Чернівецькій області;

два рибоводних заводи управління «Південрибвод» – Ново-Каховський завод частикових риб і Херсонський вирощувальний експериментальний завод;

два господарства управління «Кримчоррибвод» – Каркінітський риборозплідник і Сиваський рибоводний пункт;

дві нерестово-вирощу вальні експериментальні дільниці управління «Одесарибвод» – Дністровська та Палієвська.

До складу об'єднання «Укррибгосп» входять 9 рибовідтворювальних комплексів:

два підприємства зі статусом юридичної особи – Іркліївський розплідник рослиноїдних риб і Червонооскільське рибоводне господарство;

сім рибоводних господарств, що є структурними підрозділами обласних виробничих рибокомбінатів, з них п'ять нерестово-вирощувальних рибних господарств – Канівське, Каховське, Кременчуцьке, Цюрупинське і «Ладинка», Дніпродзержинсь-кий розплідник рослиноїдних риб та риборозплідник «Південний» на Сергіївському лимані.

Для виробничих об'єднань рибного господарства, рибокомбінатів і рибницьких підприємств визначальними є такі види діяльності: розведення і вилов товарної риби та її реалізація; вирощування молоді риб, що використовується як рибопосадковий матеріал для власних потреб та зарибнення ставів, озер, водосховищ, лиманів, заток; виробництво харчової рибної продукції. Крім того, деякі підприємства займаються вирощуванням і переробкою сільськогосподарської продукції та її збутом.

Розміщені вони в усіх без винятку областях країни. До цієї групи входять 52 об'єднання, рибокомбінати і підприємства з поділом на ряд самостійних підприємств об'єднань. Виробничий потенціал цих підприємств визначається наявністю ставів, лиманів, технічних водойм, озер, водосховищ, басейнів і садків для вирощування та вилову риби, сумарна площа яких становить відповідно 115 тис. га та 177 тис. м3.

З 1990 по 2004 рік у всіх підприємствах збільшилася площа ставів і лиманів на 9,6 тис. га, нерестово-вирощувальних господарств і риборозплідників – на 1,1 тис. га, технічних водойм – на 6,3 тис. га, але зменшилася площа озерно-товарних рибних господарств на 4,0 тис. га, садків і басейнів – на 33,7 тис. м2. Незважаючи на збільшення сумарної площі ставів, лиманів, водойм, озер і водосховищ на 12,3 тис. га, підприємства істотно зменшили випуск основних видів продукції: вирощування рибопосадкового матеріалу – з 642 до 264 млн. шт. – на 59%; розведення та вилов товарної риби – з 83361 до 23200 т – на 72%; використання кормів для годівлі риби – з 451,7 до 36,6 тис. т – 92%; середню рибопродуктивність вирощувальних ставів – з 11,0 до 5,4 ц/га – на 51%, нагульних ставів з 9,4 до 5,0 ц/га – на 42%; виробництво харчової рибної продукції – з 96,7 до 20,6 тис. т – на 78%.

Темпи зниження витрат рибних кормів за 1990–2004 pp. випереджали темпи спаду обсягів вирощування риби.

У цій групі підприємств за спеціалізацією виділяються три підгрупи рибних господарств: ставові та лиманні, басейнові та садкові, озерно-товарні й технічні водойми.

Природно-кліматичні умови України дають змогу вирощувати товарну рибу при дволітньому циклі наважкою 400–500 г., що має попит у споживачів. Разом з тим зростає попит і на більшу рибу, вагою 1–1,5 кг. Товарною якістю риби цікавляться і зарубіжні покупці.

Щоб одержати рибу наважкою 400–500 г., її вирощують два роки, а 1–1,5 кг – три роки і більше. Це за умови, що її підгодовуватимуть збалансованими комбікормами та підтримуватимуть необхідні показники гідрохімії й гідробіології. Така технологія вирощування товарної риби була у всіх господарствах.

У зв'язку з погіршенням екологічної ситуації водойм, забрудненням води шкідливими речовинами, що потрапляють разом з промисловими та сільськогосподарськими зливами, відсутністю коштів на придбання комбікормів, мінеральних і органічних добрив для внесення їх у стави, впровадженням полікультури стало неможливим вирощувати при дволітньому циклі товарну рибу, яка б мала попит у населення, оскільки дволітки коропа при цих умовах досягають наважки 200–250 г., а рослиноїдних риб ще менше – 150–200 г.

Згадані та інші обставини призвели до різкого зменшення вилову товарної риби останніми роками, погіршення економічної ефективності рибництва, що видно з аналізу стану рибного господарства ВО «Укррибгосп», який є основним товаровиробником і постачальником риби на внутрішній ринок. Як видно з таблиці, в 1998 р. обсяг вилову риби до рівня 1989 р. становив тільки 23,6%, або зменшився в 4,2 рази. Причому спад виробництва відбувся у всіх природно-кліматичних зонах країни.

Аналіз показує, що основною причиною зменшення обсягів вилову товарної риби стало різке зниження рибопродуктивності нагульних ставів.

Занепад економіки рибного господарства став наслідком порушення технологій вирощування риби від личинок до товарного вигляду, погіршення використання основних і відсутності обігових засобів виробництва та інших причин. Отже, є необхідність проаналізувати основні причини зниження ефективності рибного господарства ВО «Укррибгосп».

Останніми роками виробничі показники вирощування рибопосадкового матеріалу значно погіршились: знизились рибопродуктивність вирощувальних ставів, середня наважка цьоголітків, їх вгодованість тощо.

Порівняно з попередніми роками та нормативними показниками якість рибопосадкового матеріалу гірше майже вдвоє. Внаслідок порушення технології вирощування середня наважка цьоголітків у 2004 р. становила 14 г. при нормативі – 20–25 г. Дуже низький вихід цьоголітків від посаджених на вирощування личинок – 25,5–37,3% при нормативах для України 50–60%. У зв'язку з недорозвиненістю вгодованість вирощених риб залишається низькою, що негативно позначається на їх перезимівлі.

На кількість та якість рибопосадкового матеріалу негативно впливає відсутність у ряді рибних господарств маточного поголів'я, невчасне проведення нерестової кампанії, недотримання технології інкубації ікри риб в інкубаційних цехах, що в підсумку призводить до пізньої посадки личинок риб на вирощування, масової їх загибелі. Нова технологія інкубації ікри рослиноїдних риб застосовується не скрізь. Зокрема, можливості його в Полтавському, Закарпатському та Вінницькому підприємствах використано в 2004 р. лише на 1,2–35%. Значну частину личинок риб завозять з інших господарств в непристосованій тарі, що призводить до їх загибелі під час транспортування.

Багато рибопосадкового матеріалу гине під час зимівлі. Так, на підприємствах ВО «Укррибгосп» вихід його із зимівлі становив: у 2002 р. – 58%, 2003–55% і в 2004 р. – 67% при нормативі 75–80%. Значний відхід риби під час зимівлі з багатьох причин, але основними з них є незадовільна якість рибопосадкового матеріалу, не підготовлені зимувальні стави та порушення правил зимівлі. Втрати рибопосадкового матеріалу під час зимівлі призводять до недозарибнення нагульних ставів та зростання собівартості товарної риби, оскільки незавершене виробництво загиблої риби переноситься на товарну. Все це погіршує ефективність рибного господарства.

Унаслідок низької якості рибопосадкового матеріалу, порушення технології вирощування товарної риби, відсутності повноцінних кормів для годівлі риби та інших чинників у більшості рибгоспів практикують велику густоту посадки рибопосадкового матеріалу, що нічим не обґрунтовується. Згідно з рибоводними нормативами на 1 ц товарної риби в нагульні стави слід пересаджувати 330–400 екз. річняків. Фактично цей показник перевищує норматив у кілька разів. У 2004 році на виловлений 1 ц товарної риби витрачено 1219 штук рибопосадкового матеріалу, а вихід дворічок становив 47,5%.

Ефективність використання рибопосадкового матеріалу для вирощування товарної риби в господарствах різна. Так, у 2004 році вихід товарних коропів від посаджених навесні в Сумському ВАТ був на рівні 91,3%, а рослиноїдних риб – 93,7%. У сусідньому Чернігівському об'єднанні вихід коропів становив лише 40%, рослиноїдних риб – 37%. В окремих підприємствах показники ще гірші: в Херсонському – відповідно, 14 і 29%, Вінницькому – 25 і 54%, Львівському ВАТ – 25,2 і 32% за нормативного показника – 75–80%. Відсутність належної уваги й контролю за використанням ресурсів та їх збереженням призводить до великих втрат рибопродукції і збитків.

Сільськогосподарські водойми, а їх понад 200 тисяч гектарів, за характером використання значно відрізняються від спеціальних рибоводних ставів рибгоспів, що ускладнює проблему їх рибогосподарського освоєння. В технологічному плані вони тісно пов'язані з організацією малого зрошення, використанням води для протипожежних заходів, напуванням худоби, відпочинком населення, аматорським рибальством тощо. Багато з наявних ставів потребують ремонту й реконструкції. Як правило, рибу тут вирощують без підгодівлі концентрованими кормами.

Свого часу Міністерством сільського господарства, а потім Держагропромом України було розроблено і здійснено заходи з використання цих водойм для вирощування риби і підвищення їх рибопродуктивності з концентрацією, спеціалізацією і міжгосподарською кооперацією рибництва в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах. Протягом нетривалого часу на базі колгоспних ставів було створено 46 рибоводно-меліоративних станцій. Це були державні підприємства, що здійснювали свою діяльність на принципах господарського розрахунку і мали завдання вирощувати рибопосадковий матеріал, провадити ремонт і реконструкцію ставкового фонду в колгоспах і радгоспах, впроваджувати у виробництво новітні досягнення науково-технічного прогресу, зокрема, заводського методу відтворення риб, поліпшувати племінну справу у рибництві, здійснювати підготовку і перепідготовку рибоводних кадрів тощо. На базі рибоводно-меліоративних станцій систематично проводились республіканські та регіональні семінари, на яких вивчались досягнення науки і передового досвіду в цій галузі.

Вирощування рибопосадкового матеріалу на РМС зросло з 23,8 млн. шт. у 1971–1975 pp. до 103,1 млн. шт. в 2003 p., або в 4,3 рази. Підвищились рибопродуктивність вирощувальних ставів та якість рибопосадкового матеріалу. Колгоспи і радгоспи України були повністю забезпечені матеріалом для зариблення своїх ставів. Частину рибопосадкового матеріалу рибоводно-меліоративні станції реалізовували Ростовській, Бєлгородській, Тульській та іншим областям Російської Федерації. Особливо це стосувалося українських коропів. У свою чергу на РМС для вирощування завозили личинок рослиноїдних риб з Молдавії, Краснодарського і Ставропольського країв Росії. Рибоводно-меліоративні станції стали науково-технічними та організаційними центрами сільськогосподарського рибництва.

За інвентаризації ставкового фонду було встановлено, що в Україні більш як у 200 адміністративних районах площі ставів перевищують 300 гектарів. Треба було знайти можливості раціонально використати ці водні площі для вирощування риби. І такий шлях було знайдено – це міжгосподарська кооперація.

За кожною рибоводно-меліоративною станцією були закріплені зони для рибогосподарського обслуговування і при допомозі РМС були створені базові господарства, що мали порівняно кращі стави, кадри, матеріально-технічну базу і були в змозі освоювати в рибництві деякі елементи інтенсифікації. Таких господарств з так званим інтенсивним веденням рибництва було понад 250.

Є підстави вважати, що тільки завдяки концентрації, спеціалізації та міжгосподарській кооперації рибництва стало можливим виробляти щорічно в сільськогосподарських водоймах 15,4 – 18 тис. т товарної риби, або в 3,8 рази більше, ніж було в 1974 році до початку цієї роботи. Пошук шляхів подальшого розвитку рибництва тривав. Для деякої централізації окремих функцій міжгосподарських підприємств на обласному рівні почали створювати виробничі об'єднання в Черкаській та Вінницькій областях, асоціацію рибних господарств – у Дніпропетровській, виробничо-наукову систему «Риба» – в Тернопільській області.

Проте внаслідок реорганізації рибоводно-меліоративні станції ввійшли до ВО «Укррибгосп» Держагропрому України, в обласних управліннях сільського господарства було ліквідовано відділи ставкового рибництва, всі управлінські функції щодо рибництва перейшли до обласних рибокомбінатів, що мали чимало й своїх проблем. Рибоводно-меліоративні станції зменшили вплив на сільськогосподарські підприємства, що займалися рибництвом. Міжгосподарські підприємства розпалися, а рибницькі ферми було занедбано. Таким чином сільське господарство, взагалі жителі України втратили 12–15 тис. т риби, яку раніше без дотацій держави щороку виробляли рибоводно-меліоративні станції, міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації і спеціалізовані рибницькі ферми колгоспів і державних господарств республіки.

1.2 Теоретико-методологічні методи формування рибопродуктивного підкомплексу

На основі методологічних положень щодо дослідження проблеми формування та розвитку рибопродуктивного підкомплексу виявлено достатню сукупність природних, організаційно-економічних і техніко-технологічних факторів, за наявності яких є всі підстави виділити його у відособлений продуктовий підкомплекс агропромислового комплексу країни. Тут виробництво продукції теж ґрунтується на використанні живих природних ресурсів, але досить своєрідних, які мають загальну назву – «аквакультура». Порівняно з іншими галузями сільського господарства у рибництві чи не найбільше проявляється роль природного фактора у технологічному циклі виробництва цієї продукції. Незмінним природним середовищем розвитку галузі є знову-таки специфічна сфера, яку населяють певні живі організми і яка являє собою водойми – внутрішні і зовнішні. У свою чергу внутрішні представлені річками, озерами, лиманами, ставками, іншими видами постійного збереження водних ресурсів. Зовнішні – насамперед моря й океани.

За засобами виробництва галузь рибництва значно відрізняється від використовуваних у рослинницьких і тваринницьких галузях сільського господарства. До них належать специфічні інженерно-будівельні споруди та облаштування водойм для їх використання у рибництві, засоби розведення й вирощування риби, догляду за водними басейнами, відтворювання водної продуктивної фауни тощо.

Для цього створюються відповідні основні, специфічні для галузі, фонди виробничої сфери, а також оборотні засоби для забезпечення функціональної діяльності основних фондів.

Продукція, одержувана в цих умовах, теж специфічна і не виробляється в галузях сільського господарства чи інших галузях матеріального виробництва. Отже, рибництво є відокремленим у процесі суспільного поділу праці виробництвом з властивими для нього засобами і предметами праці, технологіями й організацією виробничих процесів та характерною кінцевою продукцією. Це дає обґрунтовану підставу виділити рибне господарство, навіть те, що розвивається у внутрішніх водоймах, у самостійну галузь народногосподарського комплексу. При цьому слід зауважити, що рибництво як галузь виробництва продовольчих ресурсів характеризується високим рівнем інтеграції з промисловою переробкою і реалізацією продукції. Значною мірою це зумовлюється об'єктивними вимогами щодо необхідності зберігання і характеру споживання продукції рибного господарства. Як правило, переважна більшість видів і обсягів виготовленої продукції галузі може доставлятись і доставляється споживачам у готовому або майже готовому вигляді для харчування.

Таким чином, у країні в основному сформовано рибопродуктовий підкомплекс як важливу складову агропромислового підкомплексу, як сферу продовольчого забезпечення країни.

1.3 Основні фактори та система показників інтенсифікації розвитку рибопродуктивного комплексу

Усі рибогосподарські системи різняться між собою рівнем інтенсифікації. Якщо рибальство у водосховищах за рибопродуктивністю прийняти за одиницю, то товарне рибництво малих водойм буде становити 10, ставове – 100–600, індустріальне – 50–100 тис. У річках і водосховищах риба повністю живиться природними кормами, в ставовому рибництві їх питома вага – 15–40%, а в індустріальних рибу вирощують тільки на дорогих кормових сумішах.

Незважаючи на інтенсивний розвиток індустріальних методів рибництва і рибальства у водосховищах, основним постачальником живої товарної риби населенню в майбутньому залишиться ставове рибництво, а тому на факторах його інтенсифікації доцільно зупинитись детальніше.

Підвищення рівня інтенсифікації ставового рибництва потребує визначення й оцінки основних способів її досягнення.

Інтенсивні технології вирощування риби – це система науково обґрунтованих, взаємопов'язаних способів, технологічних операцій і прийомів, застосовуваних у тісному поєднанні й у відповідності з фізіологічними потребами риби за періодами її розвитку. Спрямовані ці технології насамперед на підвищення ефективності використання біологічних ресурсів водойм та риби.

У природних умовах без застосування методів інтенсифікації рибопродуктивність водойм в Україні може становити, ц/га: ставів – 1,5–2,0, малих водойм – 0,7–1,5, водосховищ – 0,2–0,4, озер, лиманів і водойм-охолоджувачів – 1,5–2,0. Основні витрати при цьому спрямовані на закупівлю рибопосадкового матеріалу і вилов риби для споживання. В річках і водосховищах відтворення рибних запасів відбувається в природних умовах. До основних факторів інтенсифікації розвитку рибопродуктивного підкомплексу належать такі.

Стави та інші водойми. Незалежно від ґрунтово-кліматичних умов рибоводні стави повинні задовольняти як загальні, так і конкретні зональні вимоги. В стави не повинні надходити неочищені стічні води промислових підприємств, тваринницьких ферм і побутові нечистоти.

Перед посадкою риби в стави розчищають осушувальну мережу, прибирають рослинність, боронують дно ставу, провадять профілактичне вапнування негашеним вапном.

Формування умов середовища в ставах. Наповнення ставів водою здійснюється в необхідні для господарства терміни.

Особливого значення при інтенсивному вирощуванні риби набуває такий показник, як наявність розчиненого у воді кисню, відсутність або значне зменшення якого спричиняє замор і навіть загибель риби.

Водообмін є фактором, що дає змогу збільшити виробництво риби з одиниці площі на 40–50%. При водообміні 2–6 діб спостерігається значне пригнічення розвитку в ставах фіто- і зоопланктону. Оптимальним за відсутності аерації вважається 10–12-добовий обмін.

Вапнування. Важливим інтенсифікаційним прийомом є вапнування ставів. Регулярне вапнування сприяє тимчасовому освітленню води завдяки осадженню сестону, частковому пригніченню фітопланктону і бактеріопланктону. Крім того, регулярне вапнування запобігає виникненню інфекційних і паразитарних хвороб риб.

Годівля. Одним з основних факторів інтенсифікації рибництва є підгодівля риби штучними кормами, завдяки чому можна підвищити рибопродуктивність ставів на 12–24 ц/га. Важливу роль при цьому відіграє режим годівлі коропів, які є основними споживачами штучних кормів. Найефективніше використовуються корми рибою при впровадженні біонічного методу з застосуванням маятникових годівниць «Рефлекс», при якому ефективність використання кормів порівняно з багаторазовою годівлею підвищується на 20–30%, а рибопродуктивність збільшується на 20–25%. При автогодівлі значно зменшується забруднення водойми, що сприяє прискореному росту коропа і підвищенню рибопродуктивності.

Полікультура. Висока ефективність інтенсифікації досягається при застосуванні полікультури коропа з рослиноїдними рибами. В ставовому рибництві використання рослиноїдних риб дає змогу підвищити рибопродуктивність ставів на 3,2–11 ц/га. Для підтримання на необхідному рівні середньо-сезонної біомаси кормової бази нагульних ставів слід також внести органічні та мінеральні добрива.

Селекція. Для підвищення рибопродуктивності ставів, поліпшення поживних та харчових якостей риби останніми роками виведено нивківський лускатий, любінський лускатий і рамчастий внутрішньопородні типи українських коропів. Нивківські та любінські коропи відзначаються підвищеними холодо – та зимостійкістю, життєздатністю, високим темпом росту, гетерогенністю щодо інших масивів коропів українських порід.

Гібридизація. Застосування промислової гібридизації на базі українських порід коропа і амурського сазана та дотримання її технології дає змогу підвищити рибопродуктивність ставів на 14–18% завдяки ефекту гетерозису у гібридів.

Профілактика захворювань риб. Систематичні заходи з профілактики та боротьби з хворобами риб дають можливість зменшити їх загибель на 18–20%.

Отримання молоді риб у ранні строки. Щоб збільшити вихід личинок від самок коропів, забезпечити одержання молоді в ранні строки і подовжити період їх вирощування, знизити витрати на утримання та зменшити поголів'я плідників риб, підвищити інтенсивність їх використання, протягом останніх років впроваджується інкубація ікри заводським методом. Для отримання личинок коропа в такий спосіб потрібно в 4 рази менше плідників порівняно з природним нерестом завдяки зростанню виходу личинок від однієї самки від 75 до 200 тис. екз. Загальна економічна ефективність при цьому підвищується на 40%.

Інтенсивність вилову риби. На підвищення рибопродуктивності водойм впливає інтенсивність вилову риби. Чим швидше буде виловлено рибу, тим менше втрат, вища продуктивність праці, краща якість риби.

Таким чином, основними напрямами інтенсифікації розвитку рибопродуктивного підкомилексу є створення й постійне підтримання належних умов для природного відтворення рибних запасів у внутрішніх водоймах, поліпшення природного складу рибної фауни, застосування організаційних і техніко-технологічних засобів нарощування вилову риби, її транспортування, зберігання, промислової переробки та збуту при зниженні собівартості і підвищенні ефективності виробництва рибо продукції.

Інтенсифікація – надзвичайно складний, багатоплановий процес, що характеризується значним динамізмом розвитку і здійснюється водночас на макро-, мезо- і мікрорівнях господарської системи країни. Тому його показники повинні відображати рівень інтенсифікації, тобто стан розвитку цього процесу у відповідний період чи за певний час.

Нині в галузі рибництва застосовується недосконала система показників її інтенсифікації. Вона здебільшого механічно перенесена з сільського господарства і далеко не повно відображає особливості розвитку рибопродуктивного підкомплексу.

Серед показників інтенсифікації розвитку рибопродуктового підкомплексу застосовуються натуральні і вартісні. До натуральних належать:

вихід личинок чи мальків риб від однієї самиці;

густота посадки на один гектар водойми личинок, мальків, річняків, дво- і трирічок на вирощування;

вихід восени чи наприкінці вирощування риби від посадженої на вирощування;

середня маса вирощених мальків, цьогорічок, дворічок, трирічок, ремонтного поголів'я та плідників риб;

вихід із зимівлі річняків та риб старших вікових груп;

валове виробництво риби;

рибопродуктивність вирощувальних, нагульних ставів, інших водойм;

виробництво риби на одного працюючого;

наявність та використання природної кормової бази риб: фіто-і зоопланктон, зообентос;

промислове повернення риби при зарибленні природних водойм, лиманів, водойм-охолоджувачів;

витрати штучних кормів на одиницю одержаної продукції;

вихід товарної рибопродукції при переробці живої й свіжої риби. До вартісних показників можна віднести:

основні виробничі фонди;

витрати на вирощування риби;

собівартість 1 ц товарної риби;

грошову виручку від реалізації риби;

реалізаційну ціну 1 ц товарної риби;

прибуток від реалізації риби і рибопродукції;

рентабельність рибництва і рибальства;

продуктивність праці;

ефективність інтенсифікації рибного господарства як відношення грошових надходжень від реалізації до всіх витрат на виробництво риби в розрахунку на один гектар водного дзеркала.

У рибопродуктовому підкомплексі для оцінки ефективності виробництва застосовуються й інші натуральні та вартісні показники, що є загальними для сільського господарства. 2. Завдання матеріал та методика роботи.

Дослідження проводили на базі Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб вздовж виробничої практики.

З метою вивчення шляхів інтенсифікації отримання рибницької продукції в умовах Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб проводилось ознайомлення і вивчення наявних заходів інтенсифікації ведення рибогосподарства. Також проходило ознайомлення з запланованими та перспективними заходами з підвищення інтенсивності ведення рибного господарства.

Проводилось дослідження документації господарства та окремих ставів з метою виявлення та встановлення ефективності різних заходів інтенсифікації ведення рибогосподарства та різних комплексів заходів.

Годівля риб проводилась у вирощувальних ставах комбікормом К-11–3, К-111–1.

При виконанні досліджень використовувались загальноприйняті в іхтіології методи.

3. Результати досліджень

3.1 Загальна характеристика Іркліївського риборозплідника рослиноїдних риб

Іркліївський риборозплідник розташований на лівому березі мілководної зони Кременчуцького водосховища, у гирлі струмка Іркліїв поблизу села Скородистик Чорнобаївського району Черкаської області, у Лісостеповій зоні України. Клімат місцевості помірно – континентальний, з теплим довготривалим літом і відносно холодною зимою. Середньорічна температура повітря складає 7,4°С, найтеплішого місяця – 20,4°С. Мінусова температура повітря спостерігається у грудні-березні. Найхолоднішим є січень, середня температура якого складає -6°С. Річна норма опадів – 558–587 мм, максимальна кількість їх припадає на вегетаційний період, особливо на липень. Сніговий покрив установлюється із середини грудня, але він не стійкий. Середня швидкість вітру 3,2 м/с.

Весна розпочинається у другій декаді березня із стійкого переходу температури повітря через 0°С. У третій декаді квітня середньодобова температура повітря переходить через +10°С, а у травні – через +15°С. Літо тепле: максимальна температура часто підвищується до +30 градусів. Осінній перехід середньодобової температури через 0°С спостерігається 20 листопада. Ґрунтами Лісостепової зони є чорноземи.

Гідрохімічний склад води ставів риборозплідника залежить від джерела водопостачання, яким є Кременчуцьке водосховище Дніпра, що характеризується слабкою проточністю. Вода ставів риборозплідника належить до гідрокарбонатного класу, групи кальцію другого типу.

За вмістом біогенних та органічних речовин Кременчуцьке водосховище є евтрофним. Високий ступінь забезпечення сполуками азоту й фосфору зумовлює інтенсивний розвиток синьо – зелених планктонних водоростей. Восени, при відмиранні водоростей, якість води у ньому погіршується.

За проектом Іркліївський риборозплідник призначений для вирощування дволіток рослиноїдних риб далекосхідного комплексу, з метою зариблення Кременчуцького водосховища, як біологічний меліоратор для боротьби із синьо – зеленими водоростями та поповнення рибних запасів білого товстолоба та білого амура. Вони є біологічними меліораторами водойм, поліпшують якість води, не потребують штучних кормів і є цінною дієтичною харчовою продукцією.

Технічний проект господарства розроблений згідно з відповідними постановами уряду УРСР і договором з Головним управлінням рибного господарства внутрішніх водойм України «Укрголоврибгоспом» від 6 квітня 1977 р. Будівництво риборозплідника було доручено трестові «Південатоменергобуд» Міненерго СРСР. У 1983 р., згідно з наказом Мінрибгоспу СРСР Укрголоврибгосп змінив план будівництва вирощувальних ставів другого порядку.

При цьому довжина гребель, каналів і кількість гідротехнічних споруд на ставах значно скоротилася.

Проектом реконструкції риборозплідника були передбачені також інші удосконалення, перехід від монокультури рослиноїдних риб на вирощування їх у полікультурі з коропом, для повнішого використання природної кормової бази. Будівництво господарства було розпочато у 1985 p., але через рік було призупинено в зв'язку із аварією на Чорнобильській АЕС. У 1992 p. припинено фінансування будівництва і риборозплідник залишився недобудованим. У 1994 р. було введено у експлуатацію зареєстроване державне підприємство «Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб». Згодом було добудовано та очищено від очерету більшість ставів, споруджено інкубаційний цех, насосні станції, будинок рибалки, виробничі приміщення, гаражі, склади тощо.

Закріплена за підприємством площа землекористування становить 1240 га, із них площа дзеркала ставів 1159 га.

Водопостачання ставів та їх водоспуск у господарстві здійснюють примусово за допомогою двох насосних станцій. Іркліївський риборозплідник – повносистемне господарство. Основне його призначення – вирощування дволіток коропових риб, як рибопосадкового матеріалу для зариблення Кременчуцького водосховища. Але у період становлення господарства, який припав на перехідний час розбудови країни, з метою виживання та розвитку господарства розпочали процес вирощування товарної риби. Для цього було прийнято дво-, трилітній цикл за коропом та дволітній – за рослиноїдними рибами далекосхідного комплексу.

Близько 70% площі вирощувальних ставів у господарстві тимчасово переведено під вирощування товарних дволіток.

Господарством в даний час вирішена і проблема кормозабезпечення. У складі для кормів змонтовано придбаний комбікормовий цех, який може виготовляти до 60 т комбікормів за добу, для власних потреб і реалізації.

Побудований інкубаційний цех, обладнаний інкубаційними апаратами для коропових і осетрових видів риб, із сезонною потужністю 45 млн. екземплярів личинок.

Відповідно до контракту з Державним департаментом рибного господарства до 2005 p., господарство має вийти на показник вирощування і вселення у Кременчуцьке водосховище 5 млн. екз. дворічок товстолобів і білого амура. Цим же контрактом передбачається щорічне відшкодування господарством з державного бюджету по 35,5 копійок за один екземпляр вселеної риби, що за 5 млн. екз. сумарно становить 1,8 млн. грн. На даний час коштом державного бюджету неможливо відшкодувати риборозпліднику вирощування планового обсягу рибопосадкового матеріалу для Кременчуцького водосховища, тому за останні 3 роки було вселена лише 0,825 млн. екз. дволіток, загальною масою 113,4 т. 3.2 Інтенсифікація риборозведення в Іркліївському риборозпліднику

Інтенсифікація передбачає оптимальну концентрацію ресурсів на одиниці ставової площі для одержання максимальної кількості риби високої якості при достатній рентабельності виробництва. При цьому досягають найбільш ефективного використання ставових площ.

Методи інтенсифікації базуються на механізмах, які визначають взаємовідносини риби і навколишнього середовища, її абіотичних, біотичних та антропічних факторів. При цьому вирішального значення набувають адаптаційні можливості культивованих риб протягом усього онтогенезу при вираженій астатичності ряду екологічних параметрів.

У зв'язку з цим інтенсифікаційні заходи в Іркліївському риборозпліднику спрямовуються на оптимізацію навколишнього середовища. При цьому особливу увагу приділяють стимуляції розвитку гідробіонтів, які є природним кормом певних видів риб.

Методи інтенсифікації опираються на специфіку міжвидових і внутрівидових взаємовідносин риб, зокрема харчових. Це положення є вирішальним при встановленні щільності посадок, визначенні кількісних і якісних параметрів раціону, співвідношення окремих видів риб у складі полі-культури.

Рибницькі стави в результаті експлуатації зазнають суттєвих змін, викликаних природними процесами й активною дією людини з метою підвищення рибопродуктивності. Поєднання природних процесів і господарської діяльності на ставах призводить до замулювання і заболочування. При цьому змінюються фізико-хімічні параметри води й погіршується санітарний стан. Ці негативні фактори, на фоні адаптивного характеру росту риб, призводять до зниження темпів росту, відставання у розвитку, що зумовлено не тільки прямою дією на рибу, а й на кормову базу. Наслідком такого становища є зниження природної рибопродуктивності та різке обмеження здійснення інтенсифікаційних заходів.

Меліорація – це система заходів, орієнтована на докорінне поліпшення ставу і прилеглої території для оптимізації середовища мешкання риби. Всю різноманітність меліоративних заходів можна поділити на дві групи: докорінні, що забезпечують глибокі зміни режиму водойми, дія яких зберігається протягом ряду років, і поточні, що діють нетривалий період.

Екологічна меліорація. Тенденція зростання щільностей посадок від монокультури до полікультури коропа та рослиноїдних риб в Іркліївському риборозпліднику зумовила необхідність збільшення глибини ставів до 2–3 м.

Гідрохімічний режим ставу значною мірою впливає на екологічні параметри, що дає можливість регулюванням водообміну оптимізувати ряд фізико-хімічних показників, які визначають умови вирощування риби. При ущільнених посадках риби доцільно забезпечувати водообмін у літній період на рівні 20–25 діб. При появі ознак заморних явищ водообмін збільшують.

Використання мінеральних добрив не тільки забезпечує оптимальне співвідношення розчинених у воді азоту і фосфору, а й сприяє збагаченню води киснем у денні години за рахунок інтенсивного розвитку фітопланктону, що можна розглядати як біологічне аерування. Ефекту-хімічного аерування можна досягти внесенням калію перманганату з розрахунку 20–50 мг/л у поєднанні з вапнуванням.

Використання вапна або вапнування ставів має багатоплановий характер. Цей захід сприяє поліпшенню фізико-хімічного режиму середовища і може розглядатись як удобрення. Але головне значення вапнування ґрунтів – меліорація, яка сприяє облагороджуванню води і ґрунту ложа ставів, знижує можливість виникнення ряду захворювань риб.

Вапнування ставів найефективніше восени і навесні після опускання води. Вапно вносять на вологу поверхню ложа ставів за 15–25 днів до заповнення водою, рівномірно розсипаючи по дну, або вносять на пониження ложа, в яких затримується вся вода.

Біологічна меліорація ставів. Біологічна дія на середовище мешкання риб при їх культивуванні в ставах може бути орієнтована на пригнічування рослинності, скорочення видів риб, які самопливом потрапляють у стави, профілактику виникнення захворювань. Біологічні принципи меліорації мають перевагу, бо не виключають невластиву природним процесам дію і характеризуються високою вибірковістю й цілеспрямованістю.

Для пригнічення вищої водної рослинності та макроформ нижчих рослин широко використовують білого амура.

Для пригнічення розвитку м'якої і плаваючої, водної рослиннності ефективним є вселення однорічок білого амура з розрахунку 150–1500 шт./га. Для знищення надлишкової жорсткої рослинності доцільно утримувати спеціальне меліоративне стадо, представлене дво- і трирічними особинами.

Радикального ефекту досягають механічними та біологічними методами меліорації, що дає змогу білому амуру поїдати молоді пагони, сприяючи інтенсивному очищенню водойм та їх оздоровленню.

Для максимального зменшення в ставу видів риб, які не об’єктами культивування, але конкурують у живленні з об’єктами ставкового рибництва чи поїдають молодь культивованих видів риб, переносять захворювання, як біологічних меліораторів використовують риб-хижаків.

Добрива у технологічному циклі виробництва риби в сучасних умовах сприяють не тільки підвищенню природної рибопродуктивності, а й виступають як регулятор гідрохімічного режиму. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно повноцінних кормів потребує часткової компенсації потреб риби в поживних речовинах за рахунок високоцінних кормових гідробіонтів.

Мінеральні добрива. В рибництві дія хімічних добрив, як і в рослинництві, базується на стимулюванні утворення первинної продукції за рахунок забезпечення рослин елементами мінерального живлення, яких не вистачає, головним чином азотом і фосфором. Однак механізм дії в ставах значно складніший. У рослинництві добрива діють безпосередньо на культуру, яку вирощують, а у водоймах вони забезпечують розвиток першої ланки трофічного ланцюга – водоростей. Фітопланктон не є кормом винятково для організмів зоопланктону та бентосу, значна його частина може бути утилізована рибами – фітопланктофагами. Мінеральні добрива представлені азотними та фосфорними сполуками, які іноді поєднуються з калійними, кальцієвими, органічними добривами та мікроелементами.

Використання добрив може бути ефективним за певних умов: вода має нейтральну або слаболужну реакцію; активна реакція ґрунту нейтральна або слабокисла; водойма не заростає жорсткими надводними рослинами або має не менше 70% площі, вільної від заростей; проточність або зовсім відсутня, або не перевищує зміни води в ставу за 15 днів, очевидний дефіцит біогенних елементів.

Удобрювальний коефіцієнт – число, яке показує, скільки необхідно внести добрив для одержання одиниці приросту риби. Згідно з рибницько-біологічними нормативами, удобрювальний коефіцієнт прийнятий рівним 2,5–3,0. Удобрювальний коефіцієнт дає можливість зробити правильний розрахунок кількості добрив для ділянки ставу. Для цього необхідно виходити з природної рибопродуктивності, планового приросту рибопродукції за рахунок добрив та удобрювального коефіцієнта. Якщо прийняти природну рибопродуктивність за 200 кг/га і передбачити довести її до 400 кг/га, то за рахунок добрив слід одержати 200 кг/га риби. При удобрювальному коефіцієнті 3 витрата добрив на 1 га становитиме 200 кг * 3 = 600 кг/га. При співвідношенні азоту і фосфору 1: 1 потрібно внести на гектар 300 кг аміачної селітри і 300 кг суперфосфату. Розраховану кількість добрив на 1 га множать на площу ставів і одержують загальну кількість потрібних добрив.

Органічні добрива. До органічних добрив належать гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні. Велика різноманітність за якістю органічних добрив утруднює встановлення норми їх внесення.

Гній є одним з найпоширеніших видів органічних добрив. Застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.

Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов. Тому наведені норми можна використовувати як орієнтовні. У стави з піщаними, супіщаними, глинистими й солонцюватими ґрунтами вносять по 10–15 т і більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з відкладеним вже родючим шаром мулу, норму зменшують до 5–10 т/га. На родючих ґрунтах вносять по 3–5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5–15 см чи розкладають купами по 2–3 т у мілководних зонах ставів, краще в шаховому порядку; взимку – на льоду у зонах мілководдя у неспускних ставах чи по замерзлому ложу; весною – по ложу ставу, до заливання чи по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою.

Переробка і утилізація гною великих тваринницьких комплексів – це перспективний напрям у рибництві, оскільки дає змогу значно скоротити затрати на годівлю риби і певною мірою забезпечити охорону навколишнього середовища від забруднення.

Кращий ефект дає застосування органо-мінеральних добрив, тобто комплексне застосування органічних і мінеральних добрив у різних поєднаннях залежно від екологічних умов ставу, форми водопостачання, господарських можливостей.

Види мінеральних добрив, які використовують нині, не задовольняють сучасних вимог ставового рибництва. Широко застосовувана аміачна селітра містить до 34–35% азоту і не має небажаних для риби домішок. Але це дуже дороге водорозчинне азотне добриво. Внесення його в стави у високих дозах значно здорожує собівартість рибної продукції. Крім того, внаслідок швидкої розчинності аміачної селітри у воді відбуваються величезні невиробничі втрати азоту внаслідок фільтрації та проточності ставів.

Як добрива добре зарекомендували себе складні і комбіновані види мінеральних туків – нітрофоски, амофоски. До їх складу входить комплекс біогенів, що значно знижує затрати на внесення їх у стави, крім того, вони не містять баластних речовин і токсичних домішок.

Основним методом підвищення рибопродуктивності ставів в Іркліївському риборозпліднику є годівля риби при високій інтенсифікації рибництва. її роль неухильно зростає у міру підвищення інтенсифікації виробничих процесів, а вартість годівлі до цього часу становила близько 40% вартості риби із тенденцією до підвищення. Тому раціональне використання кормів – найбільш актуальне завдання у загальному технологічному процесі вирощування риби.

Проблема годівлі коропа у ставових господарствах складається із загальних і спеціальних завдань. Найбільш серйозним залишається питання про загальну рибницьку культуру. Його вирішення повністю перебуває у компетенції керівництва риборозплідника. Захист ставів від смітної риби, викошування жорсткої водної рослинності, меліорація ложа, правильний режим годівлі, здійснення санітарно-профілактичних заходів, селекційно-племінна робота, механізація – все це резерви підвищення ефективності годівлі. До загальних питань належить і взаємодія годівлі з іншими засобами комплексної інтенсифікації. Це питання ще далеке від повного практичного вирішення і потребує серйозних розробок наукового характеру.

Підвищення щільності зариблення коропа – вихідний компонент інтенсифікації, проте паралельне зростання щільності зариблення і кількості кормів, які вносять у став, до нескінченності неможливе. При високій щільності зариблення коропа й інтенсивній його годівлі удобрення ставів набуває нової функції регулятора кисню, а не лише засобу підвищення запасів природних кормів. Ефективність годівлі коропа тісно пов'язана з впровадженням полікультури. Таким чином, щільність посадки коропа і його годівля виявляються тісно пов'язаними не лише між собою, а й з іншими компонентами інтенсифікації.

Крім згаданих проблем загального характеру, існують також проблеми якості кормів і правил годівлі. Рецептура комбікормів для коропа багато років залишається найактуальнішим питанням. Практично в усіх дослідницьких організаціях працюють над тим, як зробити корми добрими і дешевими. Добрі корми – це корми повноцінні, збалансовані за білками, жирами, вуглеводами і біологічно активними речовинами. Але такі корми дорогі, а найдорожчий компонент у них – білки, тому й проводиться пошук синтетичних білкових речовин. У вартісному відношенні питання зводиться до визначення оптимального мінімуму білкової цінності комбікорму. У ставових умовах невигідно застосовувати абсолютно повноцінні кормосуміші протягом усього періоду годівлі.

Режим годівлі, тобто розподіл, раціону за часом, представляє собою завдання переважно технічне: чим більший відносний раціон, тим частіше і дрібно його необхідно згодовувати, що прямо пов'язане з механізацією і автоматизацією годівлі.

Основою підвищення природної рибопродуктивності в Іркліївському риборозпліднику є спільне вирощування різних видів риби на одній площі включаючи утримання як мирних, так і хижих. При цьому, чим більше об'єктів з несхожим спектром живлення перебуває в ставу, тим вища його віддача. Спільне вирощування кількох цінних видів риби, підібраних за характером їх живлення з таким розрахунком, щоб найповніше використати природний корм і одержати максимально високу рибопродуктивність, не виключаючи при цьому стимуляції збільшення природної рибопродуктивності шляхом застосування різних методів меліорації та удобрення, і є суттю поняття полікультури.

Полікультура з давніх часів емпірично є основною формою озерного й ставового господарств. Вони розрізняються за ступенем конструювання штучної екосистеми, що забезпечує управління продукційним процесом. Доцільність посадки риби того чи іншого виду для спільного вирощування визначається в значній мірі конкретними умовами З бентосоїдних риб для цієї мети можуть бути рекомендовані срібний карась; з хижих – судак, щука; з рослиноїдних – білий амур, та білий товстолобик.

Звичайними культурами з бентосоїдних риб можуть бути короп, веслоніс; з планктоноїдних – строкатий товстолобик.

У повністю спускних ставах з добрим кибневим режимом можливе спільне вирощування з коропом сигових риб, зокрема зоопланктофага – пеляді. Це дасть змогу додатково одержувати 90–180 кг риби з 1 га площі ставу. Введення консументів першого порядку в екосистему інтенсивно експлуатованих коропових ставів Іркліївського риборозплідника дало можливість одержати значну кількість додаткової товарної продукції за рахунок скорочення довжини харчових ланок і перетворення невикористовуваних коропом кормових ресурсів у кормову базу рослиноїдних риб.

Рівень природної кормової бази в рибницьких ставах при полікультурі визначається також впливом рослиноїдних риб на середовище водойми за рахунок так званого ефекту самоудобрення водойми: рослиноїдні риби споживають нижчу і вищу водну рослинність, їх екскременти є добривом для ставів.

Полікультуру можна розглядати як ефективний інструмент ресурсозберігаючої технології: споживаючи сестон, використовуючи його для нарощування маси, товстолобики повертають у вигляді тваринного білка біогени, втрачені виробництвом. Крім того, представники комплексу амурських риб відіграють певну роль у компенсації втрат, які є в теплоенергетиці, шляхом часткової утилізації тепла у водоймах-охолоджувачах.

Полікультуру як метод підвищення рибопродуктивності ставів застосовували в господарстві здавна. Проте вирощування спільно з коропом додаткових риб – карася, лина, хижаків – давало незначний приріст продукції. Рослиноїдні риби зробили полікультуру провідним фактором інтенсифікації ставового рибництва без докорінної ломки біотехніки вирощування коропа к монокультурі. Рослиноїдні риби нині вже дають у середньому 25% продукції товарного рибництва.

Таким чином, значне збільшення рибопродуктивності ставів можливе насамперед за рахунок білого товстолобика. Цей вид є провідним у полікультурі Іркліївського риборозплідника, а основним засобом спрямованого формування кормової бази при цьому є удобрення ставів. Певне значення у даному плані мають строкатий товстолобик. Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води,: відфільтровуючи значну кількість фітопланктону, детриту та іншої органіки. Вони докорінно змінюють хід продукційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, у кінцевому рахунку забезпечуючи підвищення рибопродуктивності по коропу. Встановлено, що підвищення щільності посадки білого товстолобика у меншій мірі позначається на його темпі росту порівняно з коропом.

Білому амуру в ставовому господарстві відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. Його меліоративні здатності збільшуються з віком і широко використовуються у боротьбі із заростанням водойм. Разом з тим відмічається пряма залежність природної продуктивності по коропу від величини продуктивності по амуру. В умовах інтенсивного рибництва білий амур може бути рекомендований лише як додаткова риба до основної вирощуваної культури для біологічної меліорації ставів, оскільки при нестачі природних кормів він переходить на живлення комбікормами.

В умовах ставів, де рибництво ведеться за екстенсивною чи напівінтенсивною формами, білий амур може відіграти певну роль у створенні нових форм полікультури, заснованих на годівлі амура наземною рослинністю і утриманні інших компонентів її на природних кормах.

Чорний амур у ставовому господарстві Іркліївського риборозплідника також є біологічним меліоратором, споживаючи молюсків – проміжних господарів ряду паразитів, – він поліпшує цим епізоотичну обстановку. Комбікорми з низьким вмістом білка чорний амур оплачує незадовільно, тому не можна розраховувати на значне підвищення рибопродуктивності за рахунок чорного амура.

Канальний сом, як високоцінний об'єкт ставової полікультури, перспективний для господарства.

Подальше удосконалення і впровадження в практику полікультури в Іркліївському риборозпліднику дадуть можливість розширити асортимент вирощуваної риби, підвищити рибопродуктивність і ефективність ставового рибництва.

В останні роки спостерігається всезростаючий інтерес до нетрадиційних для вітчизняної аквакультури об'єктів рибництва, насамперед до представників осетроподібних риб, серед яких особливу увагу викликає веслоніс. Пояснюють це насамперед його надзвичайною господарською привабливістю: відсутністю потреби штучної годівлі, значною потенцією росту, підвищеною харчовою цінністю м'яса, можливістю одержання делікатесної чорної ікри тощо.

Водночас культивування веслоноса в Україні, через низку обставин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, поки що не одержало значного поширення і перебуває на початкових етапах розвитку.

З урахуванням біологічних особливостей та вимог веслоноса до екологічних факторів середовища його відтворення за аналогією з далекосхідними рослиноїдними рибами можна організувати лише в штучних умовах на відповідно обладнаних риборозплідних заводах. Тому саме на базі таких спеціалізованих підприємств як Іркліївський риборозплідник, які здатні виконувати роль постачальників життєстійкої молоді інтродуцента, було розпочато роботи з його рибогосподарського освоєння.

У плані розширення масштабів введення веслоноса в аквакультуру не на меншу увагу заслуговує досвід культивування цього нетрадиційного об'єкта рибництва в звичайних коропових господарствах, розташованих у різних регіонах України.

4. Охорона праці

Аналіз стану охорони праці проводиться по Іркліївському риборозпліднику рослиноїдних риб, який знаходиться у Чорнобаївському районі Черкаської області поблизу Кременчуцького водосховища. На риборозпліднику у структурному підрозділі інкубаційного цеху працюють 10 чоловік. А саме:

Завідувач цеху;

Головний рибовод, який за сумісництвом виконує обов'язки головного спеціаліста з охорони праці;

Бригадир;

Рибоводи четвертого і другого розряду;

Наймані працівники;

Нічні робітники.

Кодекс законів про працю регламентує режими праці та відпочинку працівників, їх обов'язки та відповідальність за дотримання чинного законодавства. Згідно КЗпП в Іркліївському риборозпліднику застосовуються надурочні години. До надурочних робіт жінок, інвалідів і неповнолітніх не залучають.

Під час укладання трудового договору роботодавець інформує працівника під розписку про умови праці та наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих умов, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсацію за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і Колективного договору.

Працівнику не пропонується робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Роботодавець щомісячно відраховує у Фонд соціального страхування страхові внески згідно встановлених тарифів.

У Іркліївському риборозпліднику наявні журнали обліку інструктажів з техніки безпеки. Розроблені інструкції з техніки безпеки на окремі види робіт. Нещасні випадки у рибгоспі розглядаються комісією з розслідування. Усі роботи здійснюються з дотриманням техніки безпеки і вимог виробничої санітарії.

Служба охорони праці організована згідно «Типового положення про службу охорони праці» та закону України «Про охорону праці». Обов'язки головного інженера з охорони праці згідно наказу керівника виконує головний спеціаліст – Піддубний С. І. Інженер з охорони праці розслідує причини нещасних випадків, розробляє заходи щодо усунення і запобігання цих причин на основі вивчення виробничих процесів, засобів виробництва, безпечних прийомів праці. Техніка безпеки передбачає розробку безпечних, технологічних процесів, автоматизацію окремих операцій, обладнань, агрегатів, їх модернізацію з метою створення належних умов праці, полегшення трудомістких процесів на виробництві.

В управлінні охороною праці крім головного інженера і директора приймає участь і бригадир згідно ДНАОП 4,0.0.0 – 4.01–93 «Система управління охороною праці у рибному господарстві і рибній промисловості».

Згідно Типового положення «про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці», затвердженого Держнаглядохоронпраці України від 26.01.05 р. №15 працівники допускаються до роботи лише після проходження відповідного інструктажу з техніки безпеки, виробничої санітарії. За характером і часом проведення, інструктажі з охорони праці поділяються: на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Вступний інструктаж проводиться, з усіма працівниками які приймаються на постійну або тимчасову роботу незалежно від їх освіти та стажу роботи та працівниками інших підприємств які беруть участь у виробничому процесі. При проведенні вступного інструктажу інженер з охорони праці обов'язково вказує на характер виробництва, основні шкідливі фактори на даному робочому місці, а також порядок користування захисними засобами. Проходження вступного інструктажу фіксується у журналі реєстрації проведення вступного інструктажу з техніки безпеки, дані про проходження інструктажу вносяться також у особову справу працівника. Первинний інструктаж проводиться до початку роботи, безпосередньо на робочому місці про, що робиться запис у журналі реєстрації інструктажів з техніки безпеки. Повторний інструктаж проводять на роботі з підвищеною небезпекою 1 раз у З місяця. За потребою проводять позапланові, цільові та повторю інструктажі.

Атестація робочих місць проводиться атестаційною комісією в порядку, передбаченому постановою Кабінету міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 1.08.1992 р. №442, Повноваження та склад атестаційної комісії визначаються наказом роботодавця. Для проведення атестації залучаються головні спеціалісти, керівники дільниць та інші. За результатами атестації оформляються робочі місця, визначається складність і розряд робіт. Атестація робочих місць включає: усунення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці, встановлення ступеню шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; визначення права працівників на пільгове, пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах. Вона проводиться один раз на 5 років та має завданням виявлення шкідливих та небезпечних умов праці. Атестація проводиться комісією, склад якої затверджується наказом по підприємству

Постійну увагу на підприємстві приділяють запобіганню та попередженню травматизму та аналізу випадків травмування працівників з метою виявлення факторів, що впливають на виникнення цього негативного явища та недопущення його розповсюдження. Основними методами аналізу стану з травмування працівників являється: статистичний, топографічний, монографічний. За останні п'ять років на Іркліївському риборозпліднику рослиноїдних риб нещасних випадків не зареєстровано.

На Іркліївському риборозпліднику значну увагу приділяють протипожежній профілактиці. Всі приміщення відповідають вимогам пожежної безпеки.

На Іркліївському риборозпліднику охорона праці знаходиться на належному рівні. З працівниками проводять всі види інструктажів, навчання з охорони праці. Керівництво забезпечує працівників інструкціями, вимогами безпеки та плакатами з охорони праці. Для поліпшення умов праці пропоную збільшити фінансування заходів на охорону праці в обсязі не нижчому 0,5% від суми реалізованої продукції, що передбачено законом України «Про охорону праці».

Висновки

За даними досліджень методів інтенсифікації ведення рибного господарства можна побачити, що економічна ефективність роботи господарства зросла, так як рівень рентабельності складає 84%. Це свідчить про високу ефективність ведення господарства в Іркліївському риборозпліднику.

Починаючи з 2003 року, риборозплідник перейшов до виконання держзамовлення – щорічного вирощування і вселення в Кременчуцьке водосховище близько 5 млн. екз. дволіток коропових риб. Одночасно з вирощуванням рибопосадкового матеріалу для водосховища, вирощується і товарна риба на продаж для покриття господарських потреб.

Сучасний етап експлуатації ресурсів водойм Іркліївського риборозплідника характеризується інтенсивними методами отримання рибницької продукції. У той же час, біотехніка штучного розведення та вирощування риби, що базується на імітації природних умов, передбачає утримання риби в умовах середовища, що підлягають постійному контролю та корекції. На сьогодні неможливо розраховувати на успішний розвиток ставового рибництва, підвищення продуктивності водойм і поліпшення якості товарної риби без розробки і впровадження прогресивних біотехнологій її вирощування. Для цього рекомендую здійснити:

правильний науково обґрунтований підбір видів та порід риби,

ввести моно- і полікультури з оптимальним співвідношенням і відповідною щільністю посадки риби у стави,

постійно проводити селекційно-племінну роботу,

забезпечити нормоване внесення добрив і кормів,

широко використовувати нетрадиційні корми, домішки, сорбенти,

суворо дотримуватися строків вирощування й вилову риби, своєчасно проводити лікувальні обробки.

Список використаної літератури

Анисимова И.М., Лавровский В.В., «Ихтиология» – М., 1983.

Алимов С. L, «Рибне господарство України: стан і перспективи» – К., 2003.

Ануфрієв Т.Т. «Інтенсивна технологія у рибництві» – К., 1985

Балан А.И., Балтаджи Р.А., Иванов И.Г. К вопросу о совершенствовании биотехники воспроизводства растительноядных рыб // Итоги и перспективы рыбохозяйственного использования растительноядных рыб: Тезисы докладов VIH Всесоюзного совещания, сентябрь 1977. – К.: «Науковадумка», 1977. – С. 24–26

Балтаджі Р.А., «Технологія відтворення рослиноїдних риб у внутрішніх водоймах України» – К., 1996.

Балтаджи Р.А. Современное состояние научно-исследовательских работ по воспроизводству растительноядных рыб на Украине // Растительноядные рыбы в промышленном рыбоводстве: Тезисы докладов Всесоюзного совещания, октябрь, 1980. – Ташкент, 1980. – С. 4–6.

Беляев В.И. «Справочник по рыбоводству и рыболовству» – М., 1986.

Виноградов В.К., Ерохина Л.В., Савин Г.И. О методах искусственного разведения растительноядных рыб // Рыбохозяйственное освоение растительноядных рыб. – М.: «Наука», 1966. – С. 17–29.

Виноградов В.К., Ерохина Л.В. Совершенствование биотехники разведения и выращивания растительноядных рыб // Акклиматизация растительноядных рыб в водоемах СССР. – Кишинев: «Штинца», 1972. - С. 26–28.

Вовк П.С. Биология дальневосточных растительноядных рыб и их хозяйственное использование в водоемах Украины. – К.: «Наукова думка», 1976. - С. 152–160.

Вовк П.С. Біотехніка розведення білого амура на Україні. – К., 1966. – С. 1–2.

Галасун П.Т., Андрющенко А.І. та інші «Інтенсифікація рибництва» – К, 1990.

Гриневский А.М. «Прудовое рыбоводство в хозяйствах» – М., 1983.

Грищенко Л.И., Акбаев М.Ш., Васильков Г.В. Болезни рыб и основы рыбоводства – М.: Колос, 2000. – 455 с.

Демченко І.Т., Носаль А.Д., Приходько В.А. Розведення рослиноїдних риб. – К.: «Урожай», 1976. – С. 5–29.

3олотова З.К. Белый амур – биологический мелиоратор чрезмерно зарастающих водоемов. – М.: «Колос», 1974. – С. 1–2.

Исаев А.И., Карпова Е.И. «Рыбное хозяйство водохранилищ» – М., 1988.

Министерство рыбного хозяйства СССР. Усовершенствованная технология разведения растительноядных рыб // Сб. научн. тр. ВНИИПРХ-М., 1991, вып. 34. – С. 4–14.

Моисеев П.А. «Ихтиология и рыбоводство» – М., 1975.

Наконечна М.Г., Петренко О.Ф., Постой В.П.; За ред. М.Г. Наконечної. Хвороби риб з основами рибництва – К.:Наук. Світ, 2003. – 222 с.

Никольский Г.В. Рыбы бассейна Амура. – М.: Изд-во АН СССР, 1956. – С. 133–140. 23.

Привезенцев Ю.М.: Пищевая. А. Гидрохимия пресноводных водоёмов. – промышленность, 1973, – с. 11–112.

Сабодаш В.М., Украинец В.И., Базилевич В.М. Эколого-филологические основы воспроизводства белого амура // Вестник зоологии – К.: «Наукова думка», 1989 – №3. – С. 82–84

Савин Г.И. Совершенствование биотехники получения и выращивания молоди растительноядных рыб // Акклиматизация растительноядных рыб в водоемах СССР. – Кишинев: «Штиинце», 1972. – С. 109–113.

Скляров В.Я., Гамыгин Е.А., Рыжков Л.П. Справочник по кормлению рыб. – М., 1984. - 120 с.