Міністерство освіти та науки України

Криворізький технічний університет

Кафедра прикладної екології, мінералогії та раціонального використання надр

Курсовий проект

з дисципліни: «Рекультивація порушених ландшафтів»

На тему: «Рекультивація промділянки при поверхневому порушенні ландшафту»

Кривий Ріг

2009

Зміст

Вступ

Опис вихідних умов

Вибір напрямку рекультивації

Інженерно-технічний етап рекультивації

Біологічний етап рекультивації

4.1 Створення зелених насаджень. Підготування ґрунту

4.2 Посадка деревин та чагарників

4.3 Утримання зелених насаджень на промислових ділянках

4.4 Санітарно-гігієнічні функції зелених насаджень

Рекомендації

Використана література

Вступ

Дія людини на природу багато в чому пов'язана з порушенням величезних територій. Окрім безпосереднього порушення ґрунтів відбувається псування природних ландшафтів, порушення гідрологічного режиму місцевості і зниження продуктивності сусідніх земель, погіршення санітарно-гігієнічних умов життя людей.

Насправді, дія людини на ґрунт в процесі виробництва змінює складні біологічні, фізико-хімічні процеси, що відбуваються в ній, а також виняткову її властивість – родючість.

Рекультивація земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресурсів та проблем охорони природи взагалі.

Рекультивації підлягають всі землі, які зазнають або зазнали змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських породах, що їх підстилають, які відбуваються в процесі гірничих, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт.

Рекультивація земель – це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно до інтересів суспільства. Будь – яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідника тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву.

Розробляючи поректи рекультивації, враховують природні умови раціону, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації.

Процес рекультивації складається з двох послідовних етапів: перший технічна рекультивація, другий – біологічна.

Рекультивовані землі та прилеглі до них території після завершення всього комплексу робіт повинні мати оптимально організований та стійкий ландшафт.

Мета і задачі курсового проекту.

Враховуючи необхідність і важливість рекультивації, в даному курсовому проекті метою є придбання практичних навиків проектування рекультіваційних робіт.

Основна увага приділяється першому – гірничотехнічному етапу, бо від правильності його проведення залежить успішне здійснення другого – біологічного, якщо в такому буде необхідність і можливість.

Таким чином, переслідується головна задача проектування: роботи по зняттю і нанесенню ґрунтового шару, підготовка поверхні для рекультивації, вибір обладнання та інші питання відновлення ландшафту.

Загальні відомості про рекультивацію.

З метою збереження земельних ресурсів, компенсації збитку, що завдається природному комплексу, сільському, лісовому і іншим господарствам, виключення шкідливої дії порушених земель на навколишнє середовище, необхідно проводити рекультивацію територій, порушених в процесі діяльності людини.

До рекультивації відносять комплекс гірничих, меліоративних, сільськогосподарських і гідротехнічних робіт по відновленню народногосподарської цінності порушених земель певної цільової спрямованості, а також на покращення навколишнього середовища.

Проведення рекультивації регламентується такими нормативними документами, як «Закон України про рекультивацію порушених земель», ГОСТи:

ГОСТ 17.5.3.04–83 «Загальні вимоги до рекультивації земель»;

ГОСТ 17.5.1.02–85 «Класифікація порушених земель для рекультивації»;

ГОСТ 17.4.3.02–85 «Вимоги до охорони родючого шару ґрунту при проведені земельних робот»;

ГОСТ 17.5.3.06–85 «Вимоги до визначення норм зняття родючого шару ґрунту при проведенні земельних робіт»;

ГОСТ 17.5.3.03–80 «Загальні вимоги до гідролісомеліорації».

Рекультивація виконується в два етапи.

Перший етап – гірничотехнічний (технічний), який передбачає приведення земель в стан, придатний для їх цільового використання в сільському, лісовому, рибному господарствах або по іншому призначенню. До першого етапу рекультивації відносяться: зняття, транспортування і нанесення ґрунтів і родючих порід на рекультивовані землі, планування, формування необхідного рельєфу, будівництво доріг, гідротехнічних, протиерозійних і меліоративних споруд і ін.

Другий етап – біологічний, який включає заходи щодо відновлення народногосподарської цінності земель після гірничотехнічної рекультивації відноситься комплекс агротехнічних і меліоративних заходів, спрямованих на відновлення і поліпшення структури ґрунтів, підвищення їх родючості (оранка, боронування, обробка хімічними речовинами, внесення добрив і т.д.), освоєння водоймищ, створення лісів і зелених насаджень, розведення диких тварин і т.д.

Технологія і механізація рекультиваційних робіт вибирається стосовно конкретних умов і згідно напряму рекультивації.

Для складання проекту рекультивації необхідно враховувати клімат, загальну соціально-економічну і господарську характеристику району, топографію, гідрологію, властивості гірських порід і ґрунтів і ін.

Проектування рекультиваційних робіт повинне вирішувати питання:

1. Встановлення площ, що підлягають рекультивації по окремих напрямках подальшого їх використання.

2. Визначення об'ємів рекультиваційних робіт.

3. Обґрунтування технології і комплексної механізації рекультиваційних робіт (схеми роботи обладнання, його продуктивність і т.д.).

4. Оптимізації техногенного ландшафту.

5. Розрахунку основних техніко-економічних показників рекультивації.

Вибір напрямку рекультивації порушених земель повинен базуватися на сукупному обліку і оцінці фізико-географічних, економічних, технологічних і соціально – екологічних умов їх місцеположення. Всі напрямки повинні бути підлеглі одній меті – найраціональнішому і ефективнішому використанню землі, як найшвидшому оздоровленню екологічних умов життя людей, створенню ландшафтів, що відповідають господарським, економічним і санітарно-гігієнічним потребам суспільства.

Проведення сільськогосподарської рекультивації порушених земель найбільш доцільне в зоні оптимальних кліматичних умов для ведення сільського господарства, в районах з високою щільністю населення, де до того ж, як правило, поширені могутні родючі ґрунти і розвинено сільське господарство.

Поверхню ділянок, що готуються для сільськогосподарського використання, бажано формувати аналогічно природному ґрунтовому профілю, наприклад: ґрунт – суглинок – пісок. В межах рекультиваційного шару, що штучно насипається або намивається, повинен бути створений потенційно родючий шар (шар найбільшого зосередження кореневої маси рослин, потужністю не менше 0,8 м для зернових і багаторічних трав, 1,5–2,0 м для плодових культур). Потужність родючого (гумусового) шару ґрунтів, що наноситься, повинна бути не менше 20–30 см. Слід мати на увазі, що потенційна родючість ділянок, що рекультивуються, при збільшенні товщини ґрунтового шару від 0,3 до 0,8 м зростає приблизно в два рази.

Нанесення родючого шару відбувається не раніше, ніж на другий рік після завершення планувальних робіт і перекриття малородючих порід шаром суглинків або інших незасолених порід.

Загальна потужність рекультиваційного шару залежить від агрохімічних і фізичних властивостей порід і ґрунтів, утворюючих шар, де найбільше зосередження кореневої маси рослин.

1.Опис вихідних умов

По завданню запропоновано розробити проект рекультивації техногено-порушених земель.

Надані наступні умови:

1. Клімат території сприятливий;

2. Природній ландшафт рівнинний;

3. Обмежене водопостачання;

4. Відносна стабільність екологічної обстановки;

5. Порушення передбачається поверхневе;

6. Породи, що підлягають рекультивації токсичні;

7. Площа порушених земель – 600 га

8. Відстань транспортування – 3000 м.

Оскільки порушення території поверхневе і природній ландшафт рівнинний, а також присутні токсичні породи, то раціонально виконати лісомеліоративну рекультивацію. Припустимо, що на даній території розташована промислова ділянка, яка на даний час не використовується.

2. Вибір напрямку рекультивації

Землі сільськогосподарського напрямку не підходять, тому що токсичні породи, водні джерела обмежені, поверхневе порушення земель.

Землі природоохоронного і санітарно-гігієнічного напрямку не можливі, так як породи, що підлягають рекультивації токсичні.

Водогосподарський напрям рекультивації передбачає використання кар’єрних виїмок та інших техногенних знижень для розміщення водоймищ, у тому числі рибницьких басейнів, тому така рекультивація неможлива, тому-що обмежені водні ресурси і нема кар’єрних виїмок.

Фітоміліоративна і рекреаційна рекультивація можлива – відносно стабільна екологічна обстановка, клімат сприятливий. Рекреаційна можлива лише в тому випадку, якщо породи фітотоксичні.

Таким чином єдиним напрямком рекультивації є лісомеліорація, тому що клімат території сприятливий, відносна стабільність екологічної обстановки, природний ландшафт рівнинний. При цій рекультивації не дамо розповсюджуватися вологі, а будимо її утримувати регулюючи стоки, зменшимо ерозію ґрунтів, збережемо біорізноманіття. Можлива мисливське та рекреаційне навантаження.

3. Гірничотехнічний етап рекультивації

Після закінчення експлуатації підприємства проводиться демонтаж будівель та споруд, оскільки після цієї роботи залишиться виробниче сміття: залишки будівничих конструкцій, бій цеглин, насипи шлаку, щебеню та ін., ці залишки будуть використовуватись в якості матеріалу для засипки котловини.

Потужність рекультіваційного шару, створюваного на ділянках, складених водотривкими і фітотоксичними породами визначається з врахуванням висоти капілярного підняття води:

P = H k + K + 0,2, м.

де Hk – висота капілярного підйому, м: глина – 0,2 – 0,5 м; суглинок – 1,5 – 3 м;

К – потужність шару, де найбільше зосередження кореневої маси рослин: деревні рослини -2,5 – 4 м.

Нк для глини 0,4 м; для суглинків – 1,5 м. К – 4 м.

Для глини: P = 0,4 + 4 + 0,2 = 4,6 (м)

Для суглинків: Р = 1,5 + 4 + 0,2 = 5,7 (м)

На першому етапі рекультивації на території утворюємо котловину площиною 1·106 м2,глибиною 3 м. Глибина котловини залежить від рівня ґрунтових вод та їх річного коливання.

Ґрунт, який дістали з котловини на деякий час поміщаємо в утворений нами відвал. Кількість ґрунту, які треба видобути становить:

V = 1·106 м2 · 3 м = 3·106 (м3)

На другому етапі – зносимо всі будівлі, знімаємо токсичні породи з поверхні території глибиною 0,5 м та проводимо захоронення у котловину.

Загальна кількість порід, які підлягають зняттю становить:

V = 6·106 м2 · 0,5 = 3·106 (м3)

Оскільки ґрунти переважно глинясті, то можемо не турбуватись за ґрунтові води.

На третьому етапі – наносимо екрануючий шар ґрунту на всю територію. Ґрунт беремо з відвалу, в якому знаходяться глинясті породи.

На четвертому етапі – покриваємо територію потенційно родючими породами, в нашому випадку суглинками. Потужність шару буде досягати 4 м, оскільки в цьому шарі буде найбільше зосереджена коренева маса рослин. Кількість потенційно родючих ґрунтів треба нанести:

V = 4 м · 6·106 м2 = 24·106 (м3)

Перевезення ґрунту здійснюється самохвалом БелАЗ – 549. Рівняння поверхні здійснюється скрепером ДЗ – 107.

План забудови промислової ділянки та геоморфологічна будова після поліпшення ділянки представлені на листі 1. Тут же представлена стратиграфічна колонка.

4. Біологічний етап рекультивації

Проведення інженерно-технічного етапу робіт полягає у конструюванні антропогенного ландшафту з заздалегідь відомими екологічними умовами конкретних ділянок. Біологічний етап проведення рекультиваційних робіт базується на сполученості певних видів рослин з екотопами.

Для розрахунку локальних коефіцієнтів зволоження доцільно використати таблицю розрахунків наведену у довідкових матеріалах

Щоб правильно розуміти механізми формування БГЦ у специфічних умовах техногенного середовища і розробляти найбільш ефективні та раціональні методи рекультивації порушених земель, слід знати як відбувається їх природний розвиток і, зокрема, відновлюється рослинний покрив – найбільш інформативна частина БГЦ.

Нижче наведені матеріали реальної структури рослинних угруповань, які формуються в різних екологічних умовах.

Під час проектування біологічного етапу слід прагнути до формування ценозів наближених до природних.

Метою біологічної рекультивації є створення агроланшафту. На даній рекультивованій території біологічний етап рекультивації буде полягати у висадці на ділянці рослин для відструктування ґрунтового покриву та створення захисного лісу.

Для правильного вибору рослин для посадки знаходимо локальний коефіцієнт зволоження (ЛКЗ). У нашому випадку ЛКЗ дорівнює 1 (від 0,99 до 1,22). Тобто опадів 650 мм, випаровування 600 мм.

Основною ознакою придатності рослин для озеленення промислових ділянок є стійкість їх у екологічних умовах промислових ділянок. При підборі деревних рослин для зон повіщеної забрудненості повітря треба брати до уваги їх еколого-географічне походження. Для озеленення промислових ділянок треба підбирати швидкорослі види, а також з раннім смиканням крон для скорочення затрат за їхнім доглядом. При цьому необхідно враховувати довголіття та стійкість рослин проти заданих умов навколишнім середовищем, а також проти шкідливих комах та грибкових захворювань. При підборі стійких до токсикантів видів перевага надається видам рослин з щільною, з добре листяною кроною (клени, липи, катальпи), найбільш стійкими до загазованості та запиленості атмосфери є рослини з гладким кожним покриттям, покритими восковим нальотом. На них у меншій кількості затримується пил, легко здувається вітром та змивається водою.

Питання про густоту насадження лісних культур має велике значення, так як від неї залежить стійкість, продуктивність та якість створюємих деревостоїв. У проекті використовується рядовий спосіб висадки рослин. Характеризується тим, що деревні та кущові рослини змішуються чистими рядами. Спосіб зручний тим, що спрощуються умови по здійсненню механізації робіт та догляд за культурами.

Структура фітоценозу рекультивованої промислових ділянки

Вид	Кількість саджанців, од.
Хвойні породи
Pinus sylvestris L. Сосна звичайна	2400000
Листяні породи
Acer tataricum L. Клен татарський	1333333
Juglans regsa L. Горіх грецький	400000
Tilsa europaea L. Липа європейська	480000
Чагарники
Cotinus coggigria L. Скумпія звичайна	12000000
Rosa ucrainica Chrshan Шиповник український	4000000
Frangula msll Крушина ламка	1600000
Crataegus ucrainica Pojark Бояришник(Глід) український	1200000

4.1 Створення зелених насаджень. Підготування ґрунту

Підготування ґрунту при озеленені промислових ділянок починається

з детальних обстежень ґрунтових умов для визначення ступеню забруднення ґрунту, її механічного складу та наяву в ній основних елементів мінерального живлення. Необхідно також приділяти увагу очищенню ділянці від каміння, залишок бетону, металобрухту та інші. Видалення їх поліпшує водно-фізичні властивості ґрунту і поліпшує догляд за рослинами. На ділянках з високою кислотністю або зовсім без ґрунтового покриву ґрунт замінюється на 100 відсотків або насичується знову. Рослинний ґрунт рекомендується брати с ділянок, відведених під відвал, кар’єри, хвостосховища. На ділянках, де заміна місцевого ґрунту необов’язкова, але ґрунт деякий час зазнавав вплив сірчаного газу, окислів азоту та інших кислих газів, необхідно провести нейтралізацію ґрунту вапном в кількості 2 т-га СаО та 4 т-га СаСО3.

Для поліпшення умов життєдіяльності, забезпечення ліпшої придатності та інтенсивного росту рослин вносять мінеральні добрива. В перший раз добрива вносять під час основної оранки восени, в другий – при глибокій перед посадкового періоду в кількості: фосфорних – 8 – 10 т-га, калійних 6 – 10 т – га, азотних 2 – 4 т – га.

При посадці деревин та чагарників привозним ґрунтом наповнюють посадкові ями.

4.2 Посадка деревин та чагарників

Для посадки на промислових ділянок вибирають здорові розвиті сажанці. Основною умовою при викопуванні, транспортуванню та охорони посадкового матеріалу є збереження кореневої системи від пошкодження та підсушування.

Техніка посадки деревин та чагарників при озеленені промислових ділянок не відрізняється від посадки на інших об’єктах, вимагає суворого дотримання агротехнічних правил. Глибина ям для посадки стандартних саджанців з грудкою 80 – 90 см, для саджанців зі стрижневою корневою системою (сосна, тополя) – 80–100 см. Висадку рослин та чагарників треба виконувати механізованим способом: за допомогою лісо посадочних машин (наприклад, СЛН – 1) або під тракторний плуг.

Чагарники та ліани висаджують в яму діаметром 50 см, глибиною 50 см або траншеї таких же розмірів. Для засипання ям при посадці саджанців використовують родючий ґрунт, яка має високі агротехнічні і агрофізичні властивості, перемішену з органо-мінеральними добривами із рахунку 10–12 кг на яму гною. Зміст суміші з мінеральними добривами в кількості 300 г. ретельно перемішується з ґрунтом приготовлений для засипки одного посадкового місця.

При посадці саджанців без кому дно ями рихлимо на глибину 20 см, потім насипається шар плодючого і удобреного ґрунту. Коріння саджанців опускають в глиняну або ґрунтову суміш. Саджати треба на 2–3 см вище кореневої шийки. При саджанні корені розпрямляють та рівномірно розміщуються у ямці. По мірі заповнення ямки ґрунт ущільнюється, щоб не було порожнин.

Полив висаджених рослин здійснюється до повного насичення. В рік посадки рослини потребують більш частіших поливів. В суху та спекотну погоду молоді посадки поливають через кожні 5–6 днів. Полив здійснюється в ранні ранкові та вечірні години. Норма разового поливу: 20 л на один стандартний саджанець, 50 л на одне дерево з грудкою 1Ч1 м 10 л на один кущ.

Посадка рослин здійснюється ранньою весною, коли у рослин найбільш виражена коренево-твірна можливість. В цей період вологість, температура повітря та ґрунту найбільш благо приємні для зросту, що сприяє ліпшому приживає мості рослин. Осінні посадки виконують після закінчення листопаду.

Щільність форм зелених насаджень використовується така ж, як і в міських посадках. Схема розміщення посадкових міст залежить від цільового призначення насаджень і може бути виконана в ряд, квадратною, шаховою, діагональною, трикутною, прямокутною. Площина харчування для дерев може бути 3Ч3, 5Ч5, 4Ч4 м, для кущів – 2Ч3 м. Газони є основним фоном для деревних та квіткових рослин, будівель та споруд, ярко-зелений колір трав'яного покриву, який заспокійливо діє на людину, найбільш сприятливий зменшенню втоми людини.

Газон має також велике санітарно – гігієнічне значення. Він затримує велику кількість пилу, збільшує відносну вологість повітря та створює прохолоду, а в комплексі з захисними насадженнями сприяє зниженню рівня шуму.

Ями під посадку багаторічних копають розміром 40Ч30 см, заповнюють їх рослинним ґрунтом з добавленням 2 – 3 кг перегною на одне посадкове місце. Висаджують рослини у вологий ґрунт, ретельно розправляючи корені. Щільність посадки на 1 м2 для крупних 2 – 3 од., середньо рослих – 7 – 8 од., низьких до 20 од.

4.3 Утримання зелених насаджень на промислових ділянках.

Для забезпечення максимальної приживаїмості, нормального розвитку висаджених та розсіяних рослин на промислових ділянках треба проводити регулярний та ретельний догляд.

Велике значення при догляді за надземною частиною рослини мають видалення з неї пилу. При довготривалій відсутності дощів листя покриваються товстим шаром пилу, що погіршує фотосинтез, затрудняє нормальне протікання обміну речовин. При сильному забруднені крони деревин стають джерелом вторинного забруднення.

З метою змиву осілого пилу на листя треба проводити змив рослин водою. Затрати води для змиву деревин у віці 10 років складає 5 – 10 л на одну рослину, 10 – 20 років – 20 – 30 л. Змив крон здійснюється по мірі забруднення їх пилом, але не рідше ніж 4 – 5 разів протягом вегетаційного періоду.

Догляд за ґрунтом та кореневою системою деревин та чагарників враховує в себе слідуючи операції: рихлення поверхні триствольних площин, полив, внесення добрив, боротьба з бур'янами.

Рихлення поверхні триствольних площин з метою поліпшення повітряного режиму ґрунту, збереження в них вологи та знищення бур'янів. Необхідно слідкувати за тим, що б поверхня ґрунту на приствольних площинах була постійно в рихлому стані. Не можна допускати навіть тимчасового ущільнення.

Підкормки деревин здійснюють через рік. Органо-мінеральні добрива треба вносити в період максимального зросту всмоктуючих кореневищ. Перше внесення добрив необхідно проводити весною чи на початку літа в період квітіння та зросту пагонів, друге – восени з моменту дозрівання плодів та появи фарбованого листя.

На протязі вегетаційного періоду необхідно вести боротьбу з бур'янами. Для цієї мети необхідно використовувати хімічні способи, оскільки на знешкодження бур'янів звичайним агротехнічним способом потребує великих затрат ручної праці.

4.4 Санітарно-гігієнічні функції зелених насаджень

Роль зелених насаджень у запобіганні забруднення повітря пилом та промисловими викидами велика. Затримує тверді та газоподібні утворення вони служать фільтром, очищаючим атмосферу. Зелені насадження затримують в кронах до 76 кг – га твердих осадів. Що складає до 80% зважених речовин в повітрі.

Можливість зелених насаджень очищати повітря від газу та пилу залежить від багатьох факторів: породного змісту та повноти деревостоїв, ширини полос, висоту, форми, розміщення дерев та кущів. Найбільш ефективні для очистки повітря від газів – листяні насадження.

Одна з найважливіших санітарно-гігієнічних функцій зелених насаджень – їх здатність знижувати рівень шуму. Добре розвинені деревні та чагарникові насадження знижують рівень шуму на 17 – 23 дБ.

Зелені насадження виявляють значний вплив на температурний режим міст. Температура повітря літом серед насаджень на 7 – 10 оС нижче, ніж на відкритих ділянках температура ґрунту в насадженнях на 17 – 24 оС нижче, ніж на не озеленених територіях. Відносна вологість повітря в посадках в жаркі дні на 7 – 40 відсотків вище, ніж на відкритих ділянках.

Під впливом зелених насаджень в міських умовах майже в 3 рази знижується швидкість вітру.

Зелені насадження значно знижують сонячну радіацію (пряму та розсіяну). За зрівнянням з відкритою територією пряма та розсіяна радіація в листяних зелених насадженнях складає 30 відсотків.

Велике значення має фітонцидність зелених насаджень. В 1м3 міського повітря міститься в середньому 40 тис. бактерій та інших мікроорганізмів, а в 1 м3 лісового повітря до 400, т.є. в сотні разів менше. Навіть в повітрі міських парків міститься в 200 разів менше бактерій, ніж в повітрі вулиць.

Особливими фітонцидними властивостями володіють летючі виділення деревин та чагарників. Серед деревних рослин високою фітонцидністю відрізняється хвойні породи. Все це свідчить про те, що зелені насадження покращують температурний та вологий режим повітря, збагачує повітря киснем та фітонцидами, очищує його від пилу та газів сприяє поліпшенню умов навколишнього середовища, завдяки чому їх необхідно ширше використовувати для благоустрою міст та особливо озеленення порушених промислових ґрунтів з метою ліквідації їх шкідливого впливу на навколишні території.

Геоморфологічна будова рекультивованої ділянки після біологічного етапу рекультивації представлено на листі 2.

Рекомендації

При виконанні інженерно-технічного етапу рекультивації рекомендується використовувати машини та обладнання, яке забезпечить мінімальні затрати порід та ґрунту, які знімаються.

Проведення біологічного етапу рекультивації рекомендується виробляти на наступний рік після проведення інженерно-технічного етапу, так як при нанесенні породи були розпушені та їм потрібен час для ущільнення.

Перед посадкою саджанців деревин у ґрунт треба внести добрива: 8 – 10 т/га фосфорних; 6 – 8 т/га калійних; 2 – 4 т/га азотних, а також приготувати ґрунт для засипки траншей – чорнозем, перемішаний з органо-мінеральних добривами. Сажанці дерев перед висадкою рекомендується обмокувати в глиняний чи ґрунтовий розчин.

Висадку рослин треба виконувати ранньою весною, коли у рослин найбільш виражена коренева система. В цей період вологість, температура повітря та ґрунту найбільшої приживаємості рослин. Осінні висадки виконують після закінчення листопаду.

Список використаної літератури

Дороненко Е.П., Элькина А.Я., Киенко Б.Г. Рекультивация земель нарушенных открытыми разработками, – Москва, 1979 г. 213 с.

Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001 – 500 с.

Панас Р.Н. Агроэкономические основы рекультивации земель. – Львов, 1989 г. 342 с.

Рекомендации по защитно-декоративному озеленению промышленных площадок горно-обогатительных комбинатов Кривбасса, – Донецкий ботанический сад АН УССР, Криворожское отделение, Кривой Рог, 1988 г., 16 с.

Рекомендации по использованию в озелени Кривбасса новых перспективных деревьев и кустарников. – Донецкий ботанический сад АН УССР, Криворожское отделение, – Кривой Рог, 1988 г. 16 с.

Томаков П.И., Коваленко В.С. Рекультивация земель нарушенных открытыми горными работами. – Москва, 1981 г. 237 с.