Міністерство аграрної політики України

ХХХХХХХХХХХХ державний аграрний університет

Кафедра: “Зоології та іхтіології”

Курсова робота

Тема: «Біологічні особливості веслоноса»

Виконав: студент 2-ї групи,

ІІІ-го курсу екологічного ф-ту

Зміст

Вступ

Веслоніс - Polyodon spathula Walb

Біологічна характеристика

Вирощування та утримання плідників

Штучне відтворення

Підрощування личинок

Вирощування посадкового матеріалу і товарної продукції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі функціонування рибного господарства в Україні постає необхідність виявлення додаткових резервів його розвитку, зокрема, пошуку нетрадиційних підходів у веденні господарства, спрямованих на підвищення ефективності, прибутковості та продуктивності виробництва. В цьому плані важлива роль належить впровадженню ресурсозаощаджуючих технологій з істотним підвищенням ефективності використання природних біологічних ресурсів водойм за застосування оптимальної полікультури риб, вирощуваних в умовах обмеженої забезпеченості господарств концентрованими кормами. Особливого значення в даному разі набуває розширення набору видів риб у полікультурі рибогосподарських водойм з введенням до неї поряд з традиційними (короп і рослиноїдні риби) інших цінних видів риб, у тому числі нетрадиційних та малопоширених для сучасного рибництва України, що дасть змогу знизити витрати на виробництво риби, розширити асортимент рибопродукції, підвищити рентабельність виробництва.

Особливий інтерес виробників пов'язаний з введенням у випасні іхтіокомплекси внутрішніх водойм планктоноїдних риб, що характеризуються прискореним ростом та високою харчовою цінністю. Одним з таких об'єктів є завезений в Україну північноамериканський представник осетроподібних риб - веслоніс. Освоєння методів його розведення й вирощування стане передумовою для створення в країні нового напряму товарного осетрівництва.

Веслоніс - Polyodon spathula Walb

Біологічна характеристика

Веслоніс - єдиний представник осетроподібних, основу живлення якого складають планктонні організми, переважно нижчі ракоподібні. Це швидкоростуча риба, що досягає маси понад 70 кг та довжини більше 2 м. Природний ареал - басейни рік Міссісіпі та Міссурі. Високі смакові якості веслоноса, м'ясо якого схоже до м'яса білуги, і делікатесна ікра, що прирівнюється до ікри осетрових риб, дають підстави віднести його до найцінніших прісноводних риб планети .

Веслоніс становить інтерес не тільки як об'єкт ставового рибництва, але й як перспективний об'єкт вселення у водойми-охолоджувачі, водосховища, озера, лимани, а в окремих випадках - і річки. Умов для природного розмноження веслоноса в більшості зазначених водойм немає, тому необхідно буде забезпечити їх періодичне зариблення й наступну експлуатацію в режимі випасних нагульних господарств. У зв'язку з досить високою евригалінністю веслоноса (витримує підвищення вмісту солей у воді до 4-6 г/л) можливе його використання для зариблення солонуватоводних водойм півдня країни.

Найхарактернішою морфологічною ознакою веслоноса є наявність на голові рострума - плаского видовженого рила веслоподібної форми. Довжина рострума становить близько третини загальної довжини тіла. Призначення його до решти не з'ясовано. Висловлювались припущення, що сплощене рило може виконувати роль крила, що спрямовує потік води з кормовими організмами до ротової щілини під час руху риби. Швидке збільшення лінійних розмірів тіла завдяки росту рострума, а також наявність у ньому великої кількості чутливих рецепторів дають підстави вважати, що рострум дає можливість не тільки швидко вийти молоді веслоноса з-під преса масового хижака, але й є інструментом для визначення концентрації кормових організмів та орієнтації у просторі, виконуючи роль своєрідного локатора. При пошкодженні поверхні рострума у веслоноса порушується здатність до орієнтації, що слід враховувати під час рибоводних робіт.

Статевий диморфізм у веслоноса проявляється не дуже чітко. Лише у переднерестовий період у статевозрілих самців з'являється добре помітне шлюбне вбрання у вигляді шорсткого висипу на голові та рострумі. Частина самців буває текучими. У самок область генітального отвору гладенька та ущільнена. У самців генітальний отвір оточений дрібними припіднятими сосочками округлої форми. Спостерігається статевий диморфізм і за масою тіла. Статевозрілі самки на 20-30% більші за одновікових самців.

Колись у Північній Америці веслоніс мав велике промислове значення. У першій половині минулого століття його щорічний вилов сягав 1 тис. тонн. Пізніше внаслідок посиленого антропогенного преса на екосистеми водойм межі природного розповсюдження та чисельність популяцій веслоноса різко зменшилися.

Веслоніс - риба спокійна, його легко виловлювати сітковими знаряддями лову. Риби, що потрапили у сітку, роблять лише слабкі спроби вивільнитись.

Простежується чітка залежність росту веслоноса від температури води та рівня розвитку природної кормової бази. У Росії в ставах риборозплідного заводу "Горячий ключ" (Краснодарський край) цьоголітки веслоноса досягали середньої маси 100-300 г, в окремих випадках їх маса перевищувала 650 г за довжини тіла риб до 67 см. Дволітки виростали до 3-4 кг, п'ятилітки - до 7-8 кг. Дослідження залежності росту веслоноса від забезпеченості кормом показали: найбільш інтенсивний його ріст спостерігається за біомаси зоопланктону понад 5 г/м3. На початку 90-х років минулого століття на Краснодарському рибоводному заводі "Горячий ключ" п'ятнадцятилітні плідники веслоноса досягали маси понад 30 кг.

За нашими даними, в ставах Яської дільниці об'єднання "Одесарибгосп" навіть за напруженої конкуренції в живленні з строкатим товстолобиком риби старшої ремонтної групи веслоноса (семилітки) досягли середньої маси 11,7 кг (середній приріст за сезон - 3,5 кг). Маса окремих особин була в межах 8,5-14 кг.

Веслоніс має зябровий фільтраційний апарат, нехарактерний для осетрових риб. Повністю сформований за рядом ознак він нагадує фільтраційний апарат строкатого товстолобика, чим пояснюється схожість їх спектрів живлення.

Веслоніс - планктофаг, що споживає зоопланктон, фітопланктон та детрит. У процесі живлення риб кормові організми відфільтровуються з води зябровими тичинками, розміщеними на хрящових пластинах зябрових дуг. Площа фільтраційного апарату у веслоноса вдвоє більша, ніж у строкатого товстолобика однакової маси. Набір кормових організмів, доступних для споживання рибами, залежить від міжтичинкових проміжків, розміри яких у веслоноса варіюють у широких межах. Це дає йому змогу відціджувати як мікроскопічні водорості, так і великі форми зоопланктону.

За температури води в межах 14-16°С перехід личинок веслоноса на екзогенне живлення спостерігається переважно у віці 10 діб. У харчових грудках личинок масою 40-60 мг бувають в основному великі форми зоопланктерів (Daphnia magna, Daphnia pulex тощо). Спочатку веслоноси можуть брати їжу з дна, але в міру росту рострума переходять на живлення у товщі води. У ранньої молоді веслоноса можливий канібалізм.

Протягом першого року вирощування у веслоноса на щелепах зберігаються дрібні зуби, у цьоголітків масою 160-180 г їх від 160 до 250 шт. розміром 200-300 мкм. Це вказує на здатність веслоноса захоплювати і утримувати дрібну здобич, зокрема, комах, яких неодноразово виявляли у харчових грудках обстежуваних риб. Цьоголітки веслоноса ловляться на вудку. Тобто у них поєднується фільтраційний спосіб живлення із захопленням окремих, більших, ніж нижчі ракоподібні, кормових організмів.

Протягом вегетаційного сезону серед різних груп зоопланктону основну роль у живленні веслоноса відіграють представники гіллястовусих рачків (понад 50% маси їжі). Важливе значення у живленні мають також веслоногі ракоподібні (8-40%). А дрібні форми зоопланктону (коловертки, науплії ракоподібних) та представники планктонних водоростей - підпорядковане.

Під час масового розвитку зоопланктону детрит у живленні веслоноса має другорядне значення. Зі зменшенням його біомаси веслоніс переходить на переважне живлення детритом. Його вміст у харчових грудках окремих риб зростає до 70-80%. Водночас збільшується кількість захоплених рибами личинок бабок, планктонних хірономід, водоростей, решток вищих рослин тощо. В цілому доступність організмів при живленні для веслоноса перебуває в прямій залежності від розміру ротового отвору на перших етапах розвитку та будови фільтраційного зябрового апарату в подальшому. Розмір ротового отвору у личинок веслоноса значно більший, ніж у молоді багатьох прісноводних видів риб, з чим безпосередньо пов'язана їх схильність до канібалізму.

Деякі автори вказують на факти хижацтва веслоноса і в трохи старшому віці: в шлунках окремих особин знаходили дрібну рибу.

Веслоніс, як й інші представники ряду осетроподібних, належить до пізнодозріваючих риб. Вік статевої зрілості залежить від широти місцевості і в самок може змінюватись у широкому діапазоні - від 7 до 14 років. В умовах ставових господарств Краснодарського краю Росії, що за кількістю тепла схожий до умов півдня України, самки веслоноса дозрівають на 10-му році життя. Повторно самки веслоноса дозрівають через 2 роки, іноді - через три.

Самці веслоноса в умовах Краснодарського краю статевої зрілості досягають у шестирічному віці. На відміну від самок, статевий цикл у них завершується протягом одного року, тому їх можна використовувати для відтворення щорічно. Зимують самці зі зрілими статевими продуктами.

Наведені вище дані можуть бути певним орієнтиром лише для південних ставових господарств країни. При формуванні ремонтно-маточних стад у ставових рибгоспах середньої смуги і північних областей тривалість процесів статевого дозрівання веслоноса може бути трохи більшою. Експерименти показали: для формування нової генерації ікри (з урахуванням днів з температурою води понад 12°С) необхідно близько 10000 (8000-13072) градусо-днів.

Вирощування та утримання плідників

Найбільш сприятливим у кліматичному плані регіоном для вирощування плідників веслоноса на території України є Степова фізико-географічна зона. У північніших районах для їх вирощування поряд зі ставами можна використовувати водойми-охолоджувачі енергетичних установок.

Племінний матеріал веслоноса можна вирощувати в звичайних коропових ставах. Обов'язковими вимогами до ставів усіх категорій є добре сплановане ложе, що забезпечує повне осушення, незалежні подачу та скидання води.

Для вирощування ремонту і літнього утримання плідників використовують окремі стави. Сумісне вирощування різновікових груп веслоноса не рекомендується в зв'язку з можливим погіршенням росту і розвитку вимогливіших до умов живлення риб старшого віку. Вирощувати веслоноса в монокультурі недоцільно.

Ремонтну молодь і плідників веслоноса можна вирощувати разом з племінним матеріалом рослиноїдних риб, чорним та малоротим буфало, чорним амуром, коропом та канальним сомом. Зважаючи на можливу конкуренцію в живленні, зі складу полікультури бажано вилучити строкатого товстолобика та великоротого буфало. Якщо це неможливо - зменшити щільність посадки зазначених видів

Багаторічні спостереження показали: оптимальна температура для вирощування веслоноса - 20 - 25°С. Він добре витримує температуру води до 30°С, але при цьому спостерігається деяке пригнічення стану риб, знижується інтенсивність живлення. До кисневого режиму водного середовища веслоніс трохи вибагливіший, ніж короп та рослиноїдні риби.

Оптимальний вміст розчиненого у воді кисню при вирощуванні веслоноса - не нижче 5 мг/л. Разом з тим веслоніс добре витримує тимчасове зниження концентрації кисню до 1,5-2 мг/л. У цілому якість води в ставах повинна відповідати вимогам галузевих стандартів для ставового рибництва: ОСТ 15.372-87. Веслоніс досить витривалий до зростання мінералізації води, молодь активно живиться і росте за підвищення солоності до 4‰, а за поступової адаптації - до 6‰. У старших вікових груп веслоноса, очевидно, ще вищий рівень евригалінності. Це істотно розширює потенційний ареал культивування даного виду за освоєння солонуватоводних водойм, фонд яких в країні значний.

Веслоніс успішно зимує в звичайних коропових зимувальних ставах, краще - окремо від інших видів риб. У ставах, де вирощують ремонтний молодняк і утримують плідників веслоноса, важливо особливо дбати про постійно високий рівень розвитку кормової бази. Інтенсивний ріст веслоноса спостерігається за стійких показників біомаси зоопланктону на рівні понад 5 г/м3. Удобрювати стави слід згідно з рекомендаціями, розробленими для даної місцевості, з урахуванням необхідності спрямованого формування планктонних комплексів із переважанням в них найбільш важливих для веслоноса видів зоопланктерів (насамперед - гіллястовусих та веслоногих ракоподібних). Органічні добрива вносять по ложу ставів (залежно від забезпеченості ґрунтів біогенами - до 10 т/га). При цьому ґрунт боронують на глибину 5-7 см. Мінеральні добрива вносять лише в добре розчиненому вигляді в зв'язку з можливістю відфільтровування веслоносом нерозчинених дрібних часток добрив, що може спричинити загибель риб.

Вихід цьоголітків веслоноса з підрощеної молоді (600 мг) повинен становити не менше 70%; річняків після зимівлі - 80%, дволітків - 90%, старших вікових груп - не менше 95%.

За вирощування плідників веслоноса у водоймах комплексного призначення слід дотримуватись таких вимог: площа - не більше 2000 га, глибина незамерзаючого шару води - не менше 1,5 м, відсутність забруднення промисловими, сільськогосподарськими та іншими стоками, гідрохімічний режим - у межах нормативів якості водного середовища для ставових господарств.

Площа, зайнята макрофітами, у водоймах, призначених для формування маточних стад веслоноса, не повинна перевищувати 15-20% акваторії. Вирощувати його доцільно разом з білим товстолобиком, конкуренція якого у живленні з ним мінімальна. Щільність посадки веслоноса у водойми комплексного призначення визначають, зважаючи на розвиток кормової бази. На першому (експериментальному) етапі вона не повинна перевищувати 50 екз./га. Для максимального збереження цінного вихідного іхтіологічного матеріалу, особливо у водоймах зі значною концентрацією хижих видів риб, зариблювати їх краще великим посадковим матеріалом веслоноса (цьоголітки, річняки, дволітки) з середньою масою не менше 150-200 г. Для стримування заростання водойм зайвою рослинністю у них випускають певну кількість білого амура. Період вирощування плідників веслоноса - 8-10 років, що зумовлено часом, необхідним для досягнення статевої зрілості. У водоймах-охолоджувачах зі значним перегріванням води за аналогією з іншими інтродуцентами можна очікувати деяке прискорення процесів його статевого дозрівання.

Веслоніс дуже легко виловлюється сітковими знаряддями, тому промисел риби травмуючими знаряддями лову в маточних водоймах повинен бути повністю припинений. Правовий режим охорони й експлуатації маточних водойм потребує спеціального визначення згідно з чинним законодавством.

Штучне відтворення

Бонітування плідників і ремонтного молодняку веслоноса провадять щороку навесні (закінчення березня - початок квітня). Відловлюють із зимувальних ставів по воді волоком, виготовленим з дрібновічкової делі. За сумісного утримання з іншими видами риб він звичайно виловлюється першими притоніннями. З волока рибу вибирають за допомогою тканинних рукавів завдовжки 1,3-1,5 м з металевим обручем діаметром 35-45 см (при вилові плідників масою понад 15 кг використовують рукави більшого діаметра). Переносити рибу, утримуючи за рострум, не слід. Відловлених плідників переносять у ношах з водою, забезпечених брезентовими кришками, завдовжки не менше 1,5 м, завширшки - 40-45 см. Ноші для перенесення плідників слід виготовляти з матеріалу, що виключає травмування риб.

Транспортують риб за температури води не вище 15°С. Тривалість утримання Л брезентових ношах не повинна перевищувати 5 хв. Перевезення тривалістю до 20-25 хв. здійснюють у брезентових чанах. У 1,0-1,5 м3 води завантажують не більше 100 кг риби. Нами, зокрема, встановлено, що старші вікові групи ремонтного молодняку веслоноса (середня маса риб - близько 11,5 кг) добре витримують перевезення тривалістю 5-6 годин із завантаженням у живорибну машину (на 3 м3 води) 200- 250 кг риби за постійної аерації води та її температури 14-15°С.

Для оцінки готовності самок до відтворення застосовують біопсію. Для цього спеціальним щупом через прокол у черевній стінці з каудальної (задньої) частини яєчника вилучають кілька ооцитів. Щуп вводять у черевну порожнину на глибину 6-8 см під гострим кутом (30°) до поверхні тіла, що дає змогу не пошкоджувати життєво важливі органи. Прокол черевної стінки не завдає рибі шкоди, ранка швидко загоюється.

Незапліднені яйця веслоноса темно-сірі, іноді з коричнюватим відтінком, овальні або округлі, діаметром 2,1-3,0 мм, мають два полюси - анімальний та вегетативний. На анімальному полюсі чіткий пігментний малюнок: світла пляма в центрі та одне або кілька темних концентричних кіл. Вегетативний полюс рівномірно забарвлений в темно-сірий колір. До запліднення оболонки ікринок легко пошкоджуються. Це слід враховувати під час одержання ікри від самки. Для визначення міри завершеності IV стадії зрілості яйцеклітин вилучені щупом ікринки протягом 2 хв. кип'ятять у пробірці з водою і затим розрізують гострим лезом по осі від анімального полюса до вегетативного. За розміщенням зародкової бульбашки (ядра) визначають ступінь зрілості ікринки. Чим більше ядро зміщене до оболонки, тим вищий ступінь зрілості. У самок, готових до відтворення (завершена IV стадія зрілості), ядро лежить майже упритул до оболонки. Зовні такі ікринки (у момент вилучення щупом) мають добре виражений анімальний полюс, пружну оболонку та природний колір.

В осетрівництві придатність самок для штучного відтворення визначають за положенням ядра в ооциті, так званим показником поляризації, відношенням відстані між ядром та анімальним полюсом ооцита до найбільшої відстані між анімальним та вегетативним полюсом ооцита. Позитивна реакція на гіпофізарну ін'єкцію у самок осетрових, як правило, настає тоді, коли показник поляризації не перевищує 0,07 (або 7%). Оптимальний стан ікри для відтворення в яєчниках самок веслоноса - за показника (коефіцієнта) поляризації 0,05.

Самок, що мають ооцити з ядром, розташованим ближче до центральної зони яйцеклітини, відсаджують у переднерестові стави на витримування і використовують для відтворення пізніше. Самок, у яких ооцити з ознаками дегенерації (порушення пігментації, тонкі оболонки тощо) у роботах не використовують і відправляють на нагул.

Серед самців перевагу віддають особинам, що мають добре виражене шлюбне вбрання і текучі статеві продукти. Деякі самці мають молочко з низькою концентрацією сперміїв, проте їх також можна використовувати для відтворення. Нетекучих самців використовують як резервних, або відправляють на нагул.

Для переднерестового утримання плідників веслоноса використовують невеликі стави, що легко обловлюються (площа - 0,1-0,2 га, глибина - 1,5-2,0 м). Вони мають бути добре спланованими, швидко осушуватись і наповнюватись водою. Обов'язковою умовою є належний кисневий режим: зниження вмісту розчиненого у воді кисню за межі 5 мг/л неприпустиме. Щільність посадки плідників - до 500 екз./га.

Для утримання плідників після гіпофізарних ін'єкцій доцільно використовувати земляні ставочки-сажалки, використовувані під час робіт зі штучного відтворення рослиноїдних риб. Площа таких ставків - 15-20 м2, глибина - 1,0-1,5 м. Можна також використати бетонні басейни і дельові садки, встановлені у ставах та інших водоймах (площа садків - не менше 20 м2, глибина - 1,5-2,0 м; площа басейнів - 15-20 м2, глибина - 1,5-2,0 м). За всіма конструкційними показниками для витримування плідників веслоноса можуть бути придатні і круглі басейни, використовувані для нересту рослиноїдних риб. У період гормонального стимулювання дозрівання плідників в усіх рибоводних місткостях забезпечують належний кисневий режим. Зниження вмісту розчиненого у воді кисню за межі 5 мг/л неприпустиме. Щільність посадки плідників - 1 екз. на 4 м2.

Роботи з штучного розведення веслоноса розпочинають з встановленням температури води в межах 13- 14°С (оптимум - близько 16°С). При стимуляції дозрівання плідників використовують ацетоновані гіпофізи осетрових риб. Для зниження післяін'єкційних запальних процесів застосовують пеніцилін (50 тис. м.о. на рибу). Техніка приготування суспензії ацетонованих гіпофізів звичайна. В роботі з самками застосовують дворазові ін'єкції. Дуже важливо правильно визначити дозування гіпофізів під час першої (попередньої) ін'єкції. У більшості випадків показник поляризації ядра в ооцитах у самок веслоноса навесні змінюється в межах 0,04- 0,14. Застосування дозувань у межах 0,6-1,0 мг/кг гіпофізів осетрових риб під час попередньої ін'єкції без урахування показника поляризації не завжди дає позитивні результати: бувають значні коливання у показниках запліднення ікри (26-87%), іноді спостерігається асинхронність у дозріванні самок після другої (вирішальної) ін'єкції.

Експериментальним шляхом було виявлено закономірність у визначенні першої дози гіпофізів залежно від показника поляризації ядра. Найкращі результати одержано за температури води від 12 до 16°С та інтервалу між першою і другою ін'єкціями в 24 години.

Деяке завищення дозувань гіпофізів під час вирішальної ін'єкції, як правило, сприяє більш повній овуляції ікри. Заниження вирішальної дози гіпофізів зумовлює тривалішу, порційну овуляцію ікри, зниження її рибоводної якості. Найбільш ефективними дозуваннями гіпофізів під час вирішальної ін'єкції для самок веслоноса (за оптимальних нерестових температур) слід вважати 6-7 мг/кг. За температури води нижче 13-14°С допускаються близько 8 мг/кг. Під час робіт з дуже добре підготовленими самками веслоноса за підвищення температури води у період витримування до 18°С і вище інтервал між ін'єкціями може бути скорочений до 12 годин, а доза вирішальної ін'єкції гіпофізів зменшена до 5-5,5 мг/кг.

Для стимуляції дозрівання самців достатньо однієї гіпофізарної ін'єкції. Суспензію ацетонованих гіпофізів осетрових риб (3-4 мг/кг) вводять перед вирішальною ін'єкцією самкам.

Для запобігання травмуванню плідників ін'єктування бажане в брезентових ношах, або безпосередньо у рибоводних місткостях, використовуваних для витримування плідників ( ставочки, садки, басейни ).

Самок і самців з метою уникнення нерестової поведінки після ін'єкції утримують окремо.

За температури води 14-16°С самки дозрівають через 21-24 години; 17-19°С - через 18-21 години після вирішальної ін'єкції. Зниження температури води негативно позначається на дозріванні: затримує овуляцію, іноді (за різкого зниження температури) пошкоджує ооцити. В зв'язку з цим, враховуючи часті весняні похолодання, для рибоводних місткостей під час післяін'єкційного витримування плідників доцільно передбачити можливість терморегуляції, насамперед - підігрівання води.

При настанні можливих строків дозрівання роблять перевірку. Самку виймають з води і після того, як риба заспокоїться, масажують задню частину її черевця. У риби, що дозріла, під час легкого натискання з генітального отвору витікає ікра. Якість ікри залежить від точності визначення строків одержання. Оптимальний її стан, коли частина ооцитів вже оволювала й перебуває в порожнині тіла, а останні легко сповзають з ястика.

Самку обтирають чистою тканиною (або рушником) і розпочинають відбирання ікри. Першу порцію її зціджують у чистий емальований посуд. За зціджування, як правило, вдається одержати 50-100 мл ікри. При подальшому періодичному зціджуванні приблизно через годину вдається одержати ще 2-3 порції ікри по 50-100 мл, але якість її при цьому дедалі знижується. Значна кількість ікри залишається і в порожнині тіла. Зважаючи на особливу цінність плідників веслоноса, слід застосовувати прижиттєвий спосіб відбору ікри. Після першого зціджування ікри самку відпускають у садок чи басейн, а через 30-50 хв. знову відловлюють. Поклавши на стіл, її обтирають чистою тканиною, затим, відступивши 1,5-2,0 см від темної смуги, що проходить по черевній частині тіла самки, роблять розріз завдовжки 8-12 см. Поле розрізу попередньо обробляють спиртовим розчином йоду, а надріз роблять з таким розрахунком, щоб гостре лезо скальпеля не входило в черевну порожнину. Скальпелем надрізують черевну стінку, збільшують отвір до потрібних розмірів (близько 10 см) хірургічними ножицями. Після цього самку повертають на бік з надрізом, злегка розсувають руками краї надрізу і обережно рукою відбирають ікру в суху емальовану миску. Рибу під час оперування, що звичайно поводиться спокійно, тримають два помічники. Після відбору ікри самку кладуть догори черевцем і зашивають розріз кетгутом, або в крайньому разі капроновою ниткою. Накладають шви лише хірургічним методом за допомогою спеціальної хірургічної голки та голкоутримувача через кожних 10-12 мм надрізу. Хірургічну голку в процесі накладання швів вводять з внутрішньої порожнини, щоб не пошкодити внутрішніх органів риби. Після закінчення операції самок випускають у став. У садках і басейнах прооперовану рибу утримувати не можна, оскільки при цьому шов травмується, контактуючи з дном та стінками рибоводних місткостей, і рана загоюється повільніше. Як правило, самки добре витримують операцію, їх виживання у післянерестовий період становить не менше 80%.

Добрі результати одержано за прижиттєвого відбору ікри шляхом підрізування яйцевода у самок веслоноса. За такого способу одержують лише ікру в стані повної овуляції, що позитивно позначається на її якості. Після одержання основної порції ікри рибу відпускають на подальше дозрівання. Приблизно через годину від неї вдається додатково взяти 200-300 мл ікри задовільної якості. В перспективі цей метод відбору ікри, очевидно, може стати основним при штучному розведенні веслоноса.

Від вперше дозрілих добре підготовлених самок веслоноса середньою масою 10 кг можна одержати близько 1 кг ікри, в 1 г якої - у межах 120 ікринок. З віком та збільшенням маси риби маса ікринок зростає. У самок-десятирічок (маса однієї ікринки 7,9 мг) і самок шістнадцятирічок (маса однієї ікринки 8,6 мг) кількість ікринок в 1 г ікри зменшується з 126 до 97 шт.

Установлено, що плодючість самок залежить від їх маси та умов утримання. У риб масою 10 кг робоча плодючість становить 100 тис. (75-155 тис. шт.) ікринок, масою 19 кг - до 249 тис. (153,4-361,4 тис. шт.). Від окремих великих риб одержували до 500 тис. шт. ікринок.

Молочко самців зціджують, легко масажуючи черевце або через катетер. Сперма їх у більшості випадків водяниста, кольору сироватки молока. Концентрація сперміїв - 0,45-0,8 млрд/мм3, рідше 0,9 млрд/мм3. Середній об'єм еякуляту близько 70 мл. Запліднююча здатність сперматозоїдів за температури 14°С зберігається протягом 5-8 хв. При зберіганні зцідженої сперми у холодильнику вона зберігає цю здатність більше доби.

Ікру і сперму збирають у сухий посуд. Осіменяють ікру напівсухим способом. Перед осіменінням з посуду з ікрою зливають порожнинну рідину. Суміш сперми від трьох самців (залежно від її якості - від 4 до 10 мл сперми на 1 л води) виливають у посуд з водою, швидко перемішують і приливають до ікри. Ікру старанно перемішують пучком пір'я протягом 3-5 хв., після чого воду зі спермою зливають і розпочинають знеклеювання ікри. Температура води у посуді з ікрою під час запліднення повинна наближатись до температури води у рибоводних місткостях з плідниками під час дозрівання і в інкубаційних апаратах, де у подальшому буде інкубуватись запліднена ікра.

Для знеклеювання ікри використовують суспензію тальку (100 г тальку, 9,5 г кухонної солі на 10 л води), заливаючи нею ікру і безперервно перемішуючи та періодично додаючи суспензію. Процес знеклеювання при цьому триває близько 40 хв. Після цього ікру промивають чистою водою і вміщують в інкубаційні апарати. Для знеклеювання заплідненої ікри веслоноса рекомендовані й інші суміші знеклеюючих речовин, використовуваних в осетрівництві.

Ікру веслоноса інкубують у тих самих апаратах, що й ікру осетрових риб (апарат Ющенко, "Осетер"). Для до-інкубування ікри після перевезення можна використати апарати "Вейса". В один апарат Ющенко завантажують до 250 тис. ікринок, в один лоток апарата "Осетер" - до 1,5 кг ікри - 150-180 тис. ікринок. В апараті "Вейса" інкубують не більше 40 тис. ікринок. Слід запобігати потраплянню на ікру прямого сонячного проміння. Вміст розчиненого у воді кисню під час інкубації ікри веслоноса не повинен опускатись нижче 5-6 мг/л.

Оптимальна температура інкубації ікри - в межах 14-18°С. Верхня порогова температура для ембріонів веслоноса лише трохи перевищує 21-22°С, що слід враховувати під час інкубації. За низької температури (10- 11°С) тривалість розвитку зародків зростає до 300 і більше годин, значно подовжується період вилуплення вільних ембріонів, більшість з них не можуть вивільнитись з оболонок (голова і тулуб в оболонці ікринки, а хвіст - зовні). Близько 50% зародків гинуть ще до вилуплення, 25% мають різні дефекти і в подальшому більшість з них гине. Отже, температуру 11 °С можна вважати критичною для зародків веслоноса, а 8°С - летальною. Залежно від температури води вилуплення вільних ембріонів веслоноса розпочинається через 5-12 діб після завантаження апаратів.

Вивчення осморезистентності зародків веслоноса показало, що ікра нормально розвивається у воді з солоністю до 3 ‰. Виживання ембріонів при цьому за сприятливих інших факторів середовища становить близько 90%.

Дослідженнями впливу водневого показника (рН) води на ембріогенез веслоноса встановлено: оптимальний розвиток ікри можливий у діапазоні рН 6,5-7,8. Зміщення цього показника в той чи інший бік негативно позначається на ікрі.

Зважаючи на це, можна зробити висновок, що важливою умовою успішної інкубації ікри веслоноса є оснащення рибоводних цехів пристроями, що дають змогу виконувати роботи у контрольованому режимі основних факторів середовища. Принаймні доцільно передбачити можливість хоча б терморегуляції та штучного збагачення води киснем.

Наведені нижче дані вказують на те, що проблема регулювання умов середовища є актуальною і на етапах витримування вільних ембріонів та підрощування личинок веслоноса.

Заплідненість ікри визначається на стадії 4 бластомерів (за температури 12°С через 6 годин з моменту запліднення, за 14°С - через 4 год., за 18°С - через 3 год.). У процесі інкубації проводять профілактичну обробку ікри фарбниками (фіолетовим К, малахітовим зеленим, метиленовим синім), починаючи з другої доби інкубації - двічі за експозиції 15-20 хв. Концентрація фіолетового К - 10 мг/л. Ікру можна також обробляти формаліном: концентрація 1:500-1:1000, експозиція - 15хв.

Вихід вільних ембріонів веслоноса з оболонок досить розтягнутий. Початок вилуплення (за аналогічних умов інкубації) у нього припадає як і в осетрових на стадію появи у зародків грудного плавця або безпосередньо перед його появою. Довготривалість періоду вилуплення зумовлює і відмінності у розмірах і розвитку вільних ембріонів. Більш розвинені особини у подальшому раніше переходять на активне живлення порівняно з іншими. Навіть за температури води 17°С (оптимум) тривалість періоду вилуплення вільних ембріонів веслоноса може сягати 40-50 годин.

Вихід вільних ембріонів з ікри нормальної якості, що інкубується в сприятливих умовах середовища, як правило, становить не менше 90 %. Кількість виродливих форм не перевищує 10-15 %.

Дослідження засвідчують можливість перевезення заплідненої ікри веслоноса на останніх стадіях розвитку в поліетиленових пакетах з водою і киснем. Для цього використовують стандартні поліетиленові пакети, застосовувані для транспортування личинок і мальків риб. За норми завантаження 0,5 кг ікри на один пакет і тривалості перевезення 9-12 годин відхід ембріонів не перевищує 0,5%. У період транспортування заплідненої ікри температуру води слід підтримувати в межах оптимальних величин для інкубації (14-18°С).

Після вилуплення вільних ембріонів відбирають з апаратів сифоном і вміщують у проточні лотки, ванни або басейни. Щільність посадки їх під час витримування - 20-30 екз./л.

Вік переходу личинок веслоноса на екзогенне живлення залежить від температури води. За температури 20-22°С личинки починають активно живитись через 152-112 годин після вилуплення, за 17°С - через 225 годин, а за 12- 14°С тривалість переходу на екзогенне живлення зростає до 360 - 480 годин. Сприятлива температура в період витримування вільних ембріонів перебуває в межах 17 - 22°С, при цьому виживання до моменту переходу личинок на активне живлення становить 90 - 95%. За температури 12-14°С виживання вільних ембріонів значно знижується, основна загибель (65-95%) спостерігається до випадання жовткової пробки. Температуру води 12°С можна вважати нижньою критичною для вільних ембріонів, а - верхні порогові значення її становлять близько 25-26°С.

Після вилуплення з ікри інтенсивність дихання ембріонів веслоноса зростає в 2,5-3 рази і поступово збільшується до переходу на екзогенне живлення. Як і для зародків в ікрі, для вільних ембріонів веслоноса оптимальна концентрація розчиненого у воді кисню перебуває на рівні 8-10 мг/л. Вміст кисню у воді нижче 5 мг/л згубно впливає на передличинок. Вільні ембріони веслоноса добре почуваються у воді солоністю до 3‰ , а після попередньої поступової адаптації - і за солоності до 4‰. Виживання за таких умов становить близько 80%. У воді з солоністю 5‰ гине понад 60% вільних ембріонів, а за солоності 6-7‰ - 100%. За вимогами до водневого показника (рН) води вільні ембріони веслоноса схожі до зародків у період інкубації. Оптимальні значення рН - у межах 6,5-7,8.

Довжина вільних ембріонів веслоноса після вилуплення з ікри становить 6,7-7,4 мм. Після переходу на екзогенне живлення довжина личинок досягає 16,5- 17,5 мм, а маса тіла - близько 20 мг.

Підрощування личинок

Висаджувати на підрощування у стави непідрощених личинок веслоноса не слід - результати такого підрощування бувають досить нестабільні (вихід підрощеної молоді варіює у значних межах - від 0 до 42,5% і у більшості випадків не перевищує 10%).

Значно надійнішим є підрощування личинок у проточних басейнах і лотках риборозплідних заводів.

Останнім часом для підрощування личинок веслоноса до маси 200 - 300 мг з успіхом використовують апарати типу "Амур".

На думку авторів, найбільш прийнятною температурою води для підрощування личинок веслоноса слід вважати 20-24°С. З підвищенням її до 26°С швидкість росту личинок зростає, але водночас істотно зростають витрати кормів на одиницю приросту і знижуються показники виживання.

В установках із замкнутим циклом водопостачання (УЗВ) можливість створення оптимального температурного режиму на ранніх стадіях розвитку риб сприяє інтенсивному споживанню ними корму, що забезпечує високу швидкість росту і виживання. У подальшому, в зв'язку з незначною приймальною потужністю і високою вартістю експлуатації УЗВ, ефективність їх використання знижується.

Підрощування в басейнах з прямоточною системою водозабезпечення ставить результати підрощування в пряму залежність від температури води, що надходить (використання за температури води 16-17°С і нижче в зв'язку зі значною загибеллю личинок недоцільне). Із встановленням у джерелі водопостачання сприятливої температури висока швидкість росту і виживання личинок досягається з меншими витратами.

Після встановлення у ставах температури води в межах 17°С і вище найбільш доцільним є застосування садків, що дає змогу у порівняно стисліші строки і з найменшими витратами одержувати досить високі результати підрощування.

За багаторічними дослідженнями з підрощування личинок веслоноса в проточних лотках і басейнах риборозплідного заводу «Горячий ключ» (Краснодарський край) рекомендовано такі основні технологічні параметри. Щільність посадки личинок на початку підрощування - 5-10 екз./л, до закінчення періоду підрощування - до 2 екз./л. У процесі підрощування регулярно відбирають загиблих личинок, сортують молодь за розмірами (для запобігання канібалізму). Канібалізм у ранньої молоді веслоноса буває особливо помітним за переущільнених посадок, відсутності або недостатньої забезпеченості риб кормами. Оптимальна температура води під час підрощування молоді веслоноса - 20-22°С, хоча личинки досить добре ростуть і за нижчої температури (16-18°С). Вміст розчиненого у воді кисню не повинен опускатись нижче 5-6 мг/л, концентрацію кормових зоопланктерів (Daphnia, Strepto-cephalus, Moina тощо) необхідно підтримувати на рівні 5-6 мг/л. Живий корм у басейни і лотки починають випускати за 2 дні до переходу личинок на змішане живлення. Встановлено, що частина личинок починає споживати корм до випадання жовткової пробки. На першому етапі годівлі вносять лише дрібних ракоподібних (дрібні дафнії, моіни тощо). Кормовий коефіцієнт при годівлі цими формами зоопланктерів становить 6-7 одиниць. Для веслоноса характерна добова ритміка живлення. У личинок протягом доби в інтенсивності живлення спостерігається три мінімуми: о 14-й, 22-й і 4-й годині, і три максимуми: о 10-12-й, 18- 20-й і 24-2-й годинах. Личинок веслоноса звичайно підрощують протягом 10-15 діб до маси близько 150 мг. Вихід підрощеної молоді з лотків і басейнів у виробничих умовах становить 40-45%.

Для підрощування молоді веслоноса на тепловодних репродукційних комплексах на водоймах-охолоджувачах електростанцій частково може бути використаний значний досвід, набутий в процесі аналогічних робіт з рослиноїдними рибами і буфало, зокрема, не виключається можливість підрощування його молоді у плавучих садках, установлених у водоймах-охолоджувачах.

На початку підрощування дуже добрі результати дає годівля личинок веслоноса наупліями Artemia salina. За низької температури води (16-17°С) в період переходу вільних ембріонів на активне живлення годівля наупліями артемії дає змогу одержувати близькі результати (за темпом росту і виживанням риб) до одержуваних за більш сприятливої температури (19-20°С) з годівлею личинок дрібними дафніями. Тут значну роль відіграє те, що науплій артемії найохочіше споживають личинки веслоноса на перших стадіях розвитку, ці організми мають високу кормову цінність, а низька їх рухливість полегшує пошук і захоплення здобичі личинками. В зв'язку з цим у рибних господарствах, що будуть займатися підрощуванням молоді веслоноса, доцільно створити умови для інкубації яєць A. salina. При вилученні науплій з раціону у міру росту риб личинок веслоноса необхідно поступово адаптувати до нового виду корму.

Кормових зоопланктерів для згодовування молоді веслоноса можна відловлювати з водойм різного типу: водосховищ, водойм-охолоджувачів електростанцій, ставів тощо.

Для гарантованого забезпечення личинок веслоноса достатньою кількістю живих кормів слід освоїти масове розведення кормових ракоподібних у штучних умовах. Культивують рачків у спеціальних установках, басейнах, садках, невеликих ставках тощо.

Останнім часом у Росії розроблено штучні стартові корми для ранньої молоді веслоноса. Установлено також принципову можливість підрощування його личинок на стартових кормах, призначених для інших видів риб, зокрема, рецепту ЛК-5 (для молоді атлантичного лосося), а також на кормосумішах, в основі яких рибний, м'ясний фарш. Штучні комбікорми для личинок і мальків веслоноса повинні містити близько 45% протеїну і 15% жиру. Перевірка дослідних комбікормів різних рецептур засвідчила істотну залежність їх ефективності від складу компонентів. При виборі штучних стартових кормів слід враховувати, що веслоніс найохочіше поїдає корми, поки вони у завислому стані. З дна риби беруть їх неохоче. Тому найбільш придатними для личинок веслоноса є корми з нейтральною плавучістю.

Транспортують личинок веслоноса у поліетиленових пакетах з водою і киснем за щільності посадки (маса 10-20 мг) та тривалості перевезення до 24 годин не більше 15 тис. екз. на стандартний пакет, молоді масою 100-150 мг - не більше 400-500 екз. на пакет.

Вирощування посадкового матеріалу і товарної продукції

При вирощуванні посадкового матеріалу веслоноса в ставах рівень загальної продуктивності залежить від структури полікультури, кількісного співвідношення окремих видів у полікультурі, якості вихідного посадкового матеріалу (личинок, мальків), розвитку природної кормової бази тощо.

Основним конкурентом у живленні на першому році життя для веслоноса є строкатий товстолобик. Найбільш вдалим об'єктом для сумісного вирощування цьоголітків є білий товстолобик, конкуренція з яким у веслоноса найменша. У разі обмеженої кількості вихідного матеріалу доцільно використовувати монокультуру цьоголітків веслоноса.

У виробничих умовах рибгоспів степової зони Росії вихід цьоголітків веслоноса при вирощуванні в полікультурі з одновіковими групами рослиноїдних риб, буфало і канального сома на природній кормовій базі, як правило, становить: від зариблення личинками масою до 30 мг - не більш 8,5%; від підрощеної до 100-300 мг молоді - близько 30%; від мальків масою 600 мг – не менше 60 %. Рибопродуктивність за веслоносом становить від 100 до 300 кг/га за загальної рибопродуктивності 700-800 кг/га та середньої наважки цьоголітків веслоноса не менше 100 г. Як показав досвід вирощування посадкового матеріалу веслоноса, найбільш стабільні виходи риб одержано від молоді, підрощеної на живих зоопланктонних організмах, що стосується і молоді, підрощеної на осетрових заводах.

При вирощуванні у монокультурі та полікультурі з рослиноїдними рибами щільність посадки молоді веслоноса у вирощувальних ставах за наведеними у літературі даними змінювалась у значних межах (2-29,5 тис. екз./га). На підставі аналізу літературних даних для рибних господарств півдня України можуть бути рекомендовані такі тимчасові нормативні показники посадки підрощеної молоді веслоноса у стави: при вирощуванні на природній кормовій базі у полікультурі з рослиноїдними рибами - не більше 5 тис. екз./га; при вирощуванні на природній кормовій базі у монокультурі - не більше 10 тис. екз./га. Зазначені щільності посадки дають змогу одержувати високий вихід риби за вирощування і одночасно досить повно реалізувати значні потенційні можливості росту веслоноса на першому році життя (маса цьоголітків 50-100 г і більше). Для запобігання виїданню молоддю веслоноса личинок зариблюють вирощувальні стави підрощеною молоддю інших видів риб. Одним з варіантів кількісного співвідношення підрощеної молоді різних видів риб у полікультурі може бути такий: веслоніс, білий товстолобик або гібрид товстолобиків, білий амур: 1:2:0,5.

В експериментах в умовах середньої смуги України (Лісостеп) цьоголітки веслоноса, підсаджені у звичайні коропові вирощувальні стави до основних об'єктів полікультури (короп і рослиноїдні риби), за вирощування на природній кормовій базі зі щільністю посадки підрощеної молоді кілька сот екземплярів на 1 га до закінчення вегетаційного сезону досягали середньої маси 500-700 г. Маса окремих особин перевищувала 1 кг.

Становлять інтерес дослідження з сумісного вирощування цьоголітків веслоноса і осетрових риб. Певний досвід у цьому плані одержано в Росії на базі ставових вирощувальних систем осетрових рибоводних заводів Астраханської області. В цих експериментах випробовували різні варіанти полікультури весло-носа з гібридними формами осетрових видів, рекомендованих для використання в товарному осетрівництві (гібриди шипа і стерляді, білуги і стерляді). Вирощування здійснювали на природній кормовій базі із застосуванням кількох методів, що дають змогу одержувати цьоголітків веслоноса різної маси. Зокрема, для одержання великих за масою цьоголітків веслоноса, яких на наступний рік можна використовувати як посадковий матеріал для вирощування товарних дволітків, або як вихідний матеріал для племінної роботи, застосовували двоцикловий (двоетапний) метод вирощування риби. На першому етапі (наприкінці травня) для зариблення вирощувальних ставів використовували підрощену молодь веслоноса і личинок гібрида шипа і стерляді, що перейшли на активне живлення. Початкова щільність посадки підрощеної молоді веслоноса змінювалась у межах 1,4-2,2 тис. екз./га. За два місяці вирощування з одного гектара вирощувальних площ одержували до 1,5 тис. екз. цьоголітків веслоноса середньою масою 107 г (рибопродуктивність - 160 кг/га). Загальна рибопродуктивність ставів на першому етапі вирощування цьоголітків становила 370 кг/га. У наступних три місяці (другий етап вирощування) щільність посадки цьоголітків веслоноса зменшували до 210-280 екз./га. В результаті наприкінці жовтня з одного гектара вирощувальних площ одержували до 210 екз. цьоголітків веслоноса середньою масою 650 г (рибопродуктивність - до 135 кг/га). Загальна рибопродуктивність ставів на другому етапі вирощування цьоголітків становила 415 кг/га. Основна розмірна група цьоголітків гібрида шипа і стерляді (76%) складалась з риб масою 20-40 г. Протягом першого і другого етапу їх вирощування щільність посадки перебувала на рівні рекомендованих для даної вікової групи риб за технологією товарного осетрівництва. На відміну від двоциклового вирощування, при застосуванні безперервного (без розсаджування) методу вирощування риби середня маса цьоголітків веслоноса наприкінці вегетаційного сезону у різних варіантах дослідів змінювалась у межах 100-300 г (рибопродуктивність - 210- 420 кг/га). Рибопродуктивність за цьоголітками гібридів шипа і стерляді та білуги і стерляді при сумісному вирощуванні з веслоносом досягала 400 кг/га. Таким чином, наведені дані показують, що сумісне вирощування цьоголітків веслоноса і гібридів осетрових дає змогу істотно підвищити рибопродуктивність ставів. Сумарна продукція зоопланктону і бентосу у такій полі-культурі використовується значно ефективніше, ніж у монокультурі. Встановлено, що нижньою межею концентрації кормових організмів для одержання зазначених рибоводних показників слід вважати біомасу зоопланктону не менше 8-10 г/м3, м'якого зообентосу - 5- 10 г/м2. Така полікультура дає змогу, не порушуючи традиційної технології вирощування осетрової молоді, додатково одержувати високоякісний посадковий матеріал веслоноса.

Як зазначається в літературних джерелах, у більшості випадків успішно вирощували цьоголітків веслоноса у невеликих вирощувальних ставах площею 1-2 га з глибинами 1,5-2 м. Стави з інтенсивним заростанням підводною рослинністю для вирощування молоді веслоноса використовувати не слід. Заповнювали стави водою для запобігання проникненню хижих і смітних видів риб через спеціальні фільтри-рибовловлювачі.

Однією з найважливіших умов успішного вирощування всіх вікових груп веслоноса є підтримання належного рівня розвитку природної кормової бази за інтенсифікаційних робіт, зокрема, удобрення ставів органічними і мінеральними добривами, вселення маточних культур кормових ракоподібних (дафнії та ін.) та ряду інших заходів.

Однією з основних причин низького виходу молоді веслоноса з вирощування є інтенсивне вищання її птахами (баклани, чаплі, чайки, крачки тощо). Мальки веслоноса темного кольору, добре помітні у воді, до досягнення маси 20-30 г тримаються переважно у прибережній зоні ближче до поверхні води, де й стають легкою здобиччю птахів. За даними ряду господарств, розташованих у приморських районах, виїдання цьоголітків веслоноса рибоїдними птахами іноді сягає 100 %. У зв'язку з цим основною умовою підвищення виходу цьоголітків з вирощувальних ставів слід вважати успішну боротьбу з виїданням молоді. Для невеликих ставів, де ведеться підрощування і вирощування молоді веслоноса, для захисту її від рибоїдних птахів доцільно застосовувати капронові нитки, сітки і т. ін., натягнуті над водою. Певний ефект може дати також використання різноманітних засобів відлякування птахів. У перспективі доцільним буде вирощування цьоголітків веслоноса в невеличких, захищених від рибоїдних птахів ставах за високих щільностей посадки та інтенсифікації годівлі.

У зв'язку з тим, що веслоніс на першому році життя ловиться на вудку, він може бути об'єктом бракон'єрського лову. Слід також пам'ятати, що у будь-якому віці ці риби надзвичайно легко відловлюються сітковими знаряддями лову.

Під час осіннього облову вирощувальних ставів можна застосовувати делеві рибоуловлювачі, але тільки за постійного відбирання накопиченої риби. Рибовловлювач повинен бути досить просторим, що не дасть змоги струменю води притискати рибу до стінок. Розмір вічка делі, з якої виготовлений рибоуловлювач, має виключати можливість вічкування роструму та голови цьоголітків веслоноса. Веслоніс у рибоуловлювач скочується першим, раніше за білого товстолобика.

За чіткого дотримання нормативних вимог зимове утримання веслоноса у зимувальних ставах не становить особливих труднощів, але, враховуючи цінність об'єкта, зимувати йому краще окремо від інших видів риб. Порівняно з нормами, прийнятими у коропівництві, доцільно також у 3-4 рази зменшити кількість (масу) посадки риби у зимівники.

Перевозять цьоголітків веслоноса у живорибних машинах та інших транспортуючих місткостях за постійної аерації води. На 1 м3 води завантажують 60-70 кг риби. Веслоніс добре витримує профілактичну обробку органічними фарбниками, зокрема, фіолетовим К.

Як показує досвід окремих рибних господарств Росії, вирощувати молодь веслоноса доцільно в три етапи. На першому етапі витримування, переведення на змішане живлення і підрощування до маси 200 - 300 мг здійснюють в басейнах, лотках, апаратах "Амур" і в установках із замкнутим циклом водопостачання. На другому етапі вирощування молоді до маси 1 - 3 г здійснюють в монокультурі в басейнах, садках, невеликих ставах площею до 0,5 га, при цьому необхідно передбачити охорону риб, насамперед - від рибоїдних птахів. На третьому етапі цьоголітків веслоноса вирощують у полікультурі з іншими видами риб до маси не менше 100 г .

Разом із тим слід враховувати, що відпрацьованої технології вирощування посадкового матеріалу веслоноса в ставах з чітким визначенням зональних нормативів поки що немає. На думку В.К. Виноградова (1997), завершився лише перший етап рибогосподарського освоєння веслоноса - сформовано вихідні маточні стада, в основному розроблено промислову технологію штучного відтворення. Для подальшої реалізації програми широкомасштабного промислового освоєння веслоноса мають бути також визначені зональні нормативи виробництва товарної продукції даного об'єкта в ставах та інших видах внутрішніх водойм.

При товарному вирощуванні веслоноса насамперед зважають на стан природної кормової бази ставів. При цьому щільність посадки різних за масою річняків і дволітків веслоноса (залежно від циклу ведення господарства) в полікультурі з іншими видами риб може змінюватись у межах 150-300 екз./га. За дефіциту посадкового матеріалу та необхідності максимального використання значних потенційних можливостей росту веслоноса виправданими можуть бути й значно менші щільності посадки цих риб в полікультурі (50-60 екз./га). Позитивні результати можуть бути одержані при вирощуванні веслоноса у полікультурі з білим товстолобиком, коропом і білим амуром. При вирощуванні риби за випасною технологією короп у такій полікультурі має підпорядковане значення, його щільність посадки визначають лише, зважаючи на запаси м'якого зообентосу. Білого амура використовують як біомеліоратора, що стримує заростання ставів макрофітами, інтенсивний розвиток яких у ставах з веслоносом не бажаний: площа заростання ставів не повинна перевищувати 15-20 % акваторії. Щільність посадки білого товстолобика на першому (експериментальному) етапі введення веслоноса у ставову полікультуру доцільно зменшити на 20-30 % від нормативних, рекомендованих для даної місцевості. Впровадження нового структурного варіанта ставової полікультури дає змогу без істотних змін існуючої технології одержувати до 500 кг/га товарного веслоноса. Зважаючи на біопродукційний потенціал ставових водойм, крім зазначених видів риб, до складу полікультури з веслоносом, як додаткові об'єкти вирощування, можна вводити малоротого та чорного буфало, чорного амура, а в ставах з підвищеним рівнем мінералізації води пеленгаса. Насамперед це стосується ставових господарств півдня країни. У спускних водоймах за необхідності можливе також використання хижих видів біомеліораторів (соми, щука та ін.).

Певний інтерес, як показують досліди в Молдові та Росії, становить також можливість товарного вирощування веслоноса у полікультурі з іншими представниками осетроподібних. У Молдові трилітків веслоноса вирощували у полікультурі з різновіковими групами стерляді та ленського осетра. Щільність посадки дворічок веслоноса становила від 200 до 300 екз./га за загальної щільності посадки риб у полікультурі 750-1200 екз./га. Приріст трилітків веслоноса за період вирощування становив у середньому 916 г або 102 %. Середня маса трилітків становила 1950 г (800-2900 г). Рибопродукція за веслоносом у середньому становила близько 440 кг/га.

У Росії (Астраханська область) проведені експерименти з вирощування товарних дволітків веслоноса у полікультурі з одновіковими групами гібрида шипа і стерляді. Для зариблення ставів використовували річняків веслоноса середньою масою понад 0,5 кг. Вирощували рибу на природній кормовій базі. Щільність посадки річняків веслоноса становила 280 екз./га, річняків гібрида осетрових масою 20-40 г - 2000 екз./га. Найвищий темп росту дволітків веслоноса спостерігався, коли біомаса зоопланктону ставів досягала 20-30 г/м3 у періоди її зниження за межі 10 г/м3 ріст їх уповільнювався. Період вирощування риби тривав з другої декади квітня до закінчення жовтня. Наприкінці вирощування дволітки веслоноса досягали середньої маси 2,5 кг, а гібрида 140 г, що узгоджується з нормативними показниками вирощування дволітків стерляді. Завдяки веслоносу додатково одержано 575 кг/га товарної продукції, близько 200 кг/га посадкового матеріалу гібрида осетрових. Виживання веслоноса і гібрида осетрових становило відповідно 82 і 70 %.

Для підвищення прибутковості ставових господарств завдяки більш повному використанню біопродукційних можливостей водойм у південних регіонах Росії практикується сумісне вирощування товарної риби, водоплавної птиці та раків. Утримання на водоймах гусей (до 120 екз./га) та качок (до 200 екз./га) позитивно впливає на формування природної кормової бази риб. У результаті норми годівлі та внесення мінеральних добрив зменшують на 50% (органічних добрив не вносять). У полікультуру риб входили короп, рослиноїдні риби, білуга. Білуга, зокрема, виявилась досить чутливою до кисневого режиму водойм. її успішне вирощування можливе за вмісту розчиненого у воді кисню не нижче 6 мг/л, за показників нижче 2,2 мг/л риби гинуть. У зв'язку з цим при такому комплексному використанні ставових водойм слід випробувати введення у полікультуру менш вибагливого до умов навколишнього середовища представника осетроподібних, яким є весло-ніс. Експерименти в цьому напрямі доцільно здійснити на базі рибогосподарських підприємств середньої смуги та півдня країни.

Виробництво товарного веслоноса порівняно з іншими традиційними напрямами товарного осетрівництва має ряд істотних переваг, зокрема, відпадає необхідність годівлі риб штучними кормами, на розвиток природної кормової бази веслоноса досить легко впливати внесенням добрив. Як уже зазначалося, порівняно з традиційними об'єктами товарного осетрівництва веслоніс менш вибагливий до умов навколишнього середовища, тому для його вирощування придатні звичайні коропові водойми. Показовими в цьому плані є експерименти в одному з ставових господарств Астраханської області, де товарного веслоноса вирощували разом з різновіковими групами ремонтного молодняку коропа і рослиноїдних риб, у тому числі і з строкатим товстолобиком, який є основним конкурентом веслоноса у живленні. Для підвищення інтенсивності розвитку природної кормової бази по ложу ставів перед залиттям вносили органічні добрива. Температура води протягом тривалого часу підвищувалась до 28°С, помічалось зниження вмісту розчиненого у воді кисню за межі 5 мг/л. Такі параметри середовища вважаються несприятливими для життєдіяльності більшості об'єктів осетрівництва. Разом з тим у цих умовах від річняків масою 270 г зі щільністю посадки 150-200 екз./га (щільність посадки змінювали залежно від кількості строкатого товстолобика) одержано дволітки веслоноса середньою масою 2 кг. При виживанні веслоноса 98% рибопродуктивність за ним становила 300-400 кг/га. Паралельно від дволітків масою 1,6 кг зі щільністю посадки 170 екз./га одержано 500 кг/га продукції. Середня маса трилітків веслоноса становила 3,4 кг, виживання - 88,3%.

Веслоніс становить інтерес не тільки як об'єкт ставового рибництва, але на перспективу і як об'єкт вселення у деякі водойми-охолоджувачі, різні за площею водосховища, озера, лимани тощо. Високий рівень евригалінності веслоноса створює, зокрема, унікальні можливості для зариблення ним солонуватоводних водойм на півдні нашої країни. Загальна площа водойм цієї категорії, придатних для його вселення, обчислюється десятками тисяч гектарів. Умов для природного розмноження веслоноса в цих водоймах немає, тому необхідно буде забезпечити їх періодичне зариблення великим посадковим матеріалом (цьоголітки, річняки, дволітки середньою масою не менше 150-200 г) та наступну експлуатацію в режимі озерно-товарних господарств. Важливими складовими освоєння цього напряму рибогосподарського освоєння веслоноса повинні бути забезпечення надійної рибоохорони на водоймах та організація раціонального вилову риб з урахуванням різновікової структури промислових стад.

Конкретні обсяги зариблення визначають для кожної водойми окремо, зважаючи на розвиток природної кормової бази з урахуванням основних компонентів живлення веслоноса (зоопланктон і детрит). Розрахунки вселення до спеціальних досліджень можна здійснювати за схемою, запропонованою для інших зоопланктофагів - строкатого товстолобика і великоротого буфало. Разом з веслоносом основним об'єктом вселення може бути білий товстолобик.

Наприкінці 80-х років минулого століття у Росії проведено експеримент із зариблення Краснодарського водосховища річняками веслоноса. Через 2-3 роки в уловах промислових бригад з'являлись веслоноси вагою від 5 до 8 кг. Дані щодо стану природної кормової бази Краснодарського водосховища дають змогу оцінити приймальні можливості за веслоносом не менше 0,3 т/га, що за середньої маси статевозрілої риби 15-20 кг становитиме 20-30 екз./га.

При товарному вирощуванні вихід м'яса веслоноса залежно від умов нагулу сягає до 61%. У цілому відсоток виходу м'яса у нього вищий, ніж у таких представників родини осетрових, як осетер і севрюга. За смаковими якостями м'ясо веслоноса не поступається осетровому і схоже до м'яса білуги. З віком у міру збільшення маси тіла риб у його м'ясі спостерігається закономірне зниження вологи, одночасно збільшується кількість сухої речовини, жиру, білка, зростає його енергетична цінність. Тому при товарному вирощуванні доцільно використовувати веслоноса масою не менше 2 кг.

За дволітнього циклу вирощування у ставових господарствах різниця дволітків веслоноса за кінцевою масою тіла спонукає до їх сортування. Особини, що досягли товарної маси (2 кг і більше), надходять у реалізацію, а дрібніші залишаються на третій рік вирощування.

Висока енергетична цінність, значний вихід м'яса, зручність у переробці дають підстави рекомендувати товарних веслоносів з масою тіла понад 2 кг для використання в консервній промисловості при виготовленні натуральних консервів, а також як сировину для виробництва рибної продукції гарячого та холодного копчення.

Крім делікатесної м'ясної продукції, веслоніс дає також надзвичайно цінну чорну ікру. Для її одержання на га ставових площ рекомендовано утримувати 20-30 статевозрілих самок веслоноса, від кожної з яких раз за роки можна одержувати в середньому близько 2 кг ікри (40-60 кг ікри в розрахунку на 1 га). За прижиттєвого відбору ікри кожну самку можна використовувати не менше 5 разів. Тобто, за весь період експлуатації одна особина здатна дати близько 10 кг ікри. При визначенні кількісного складу цього поголів'я слід враховувати вірогідність відходу риб у післяопераційний період (не більше 20%), необхідність резерву риб та циклічність дозрівання самок веслоноса. За споживчими властивостями ікра веслоноса схожа до ікри севрюги.

В умовах ставових господарств України товарного веслоноса масою 2-3 кг можна одержувати як на другому, так і на третьому році вирощування. Як уже зазначалось, вирощування товарних дволітків масою понад 2 кг можливе лише за наявності великого посадкового матеріалу середньою масою не менше 500-600 г. Вирощування таких цьоголітків можливе переважно на півдні країни. В зв'язку з цим ставові рибгоспи більшості регіонів, очевидно, будуть орієнтуватись на трилітній цикл вирощування товарного веслоноса.

Висновок

Для успішного введення веслоноса в аквакультуру країни необхідно оцінити трофічний статус (насамперед за рівнем розвитку зоопланктону) та фізико-хімічний режим різнотипних рибогосподарських водойм з урахуванням біологічних вимог даного інтродуцента. Водночас підлягає оцінці структура іхтіоценозів водойм, придатних для зариблення веслоносом, з точки зору можливої трофічної конкуренції з іншими видами риб. Необхідно також чітко визначити послідовні етапи освоєння цього нетрадиційного для України об'єкта рибництва. На початковому етапі основну увагу слід приділити освоєнню методів штучного відтворення веслоноса та розгортанню робіт з нарощування чисельності його племінного матеріалу. На цьому етапі для зариблення доцільно використати ставові господарства Степової та Лісостепової фізико-географічних зон з вирощуванням веслоноса за трилітнього циклу. Враховуючи дефіцит посадкового матеріалу, для досягнення максимального ефекту розпочинати справу слід також з вселення його у невеликі за площею добре контрольовані замкнуті водойми.

Рибогосподарське освоєння веслоноса матиме велике значення для аквакультури України, оскільки дасть змогу підвищити якість виробництва і вартість продукції без значних інвестицій у дороге обладнання і технології, чим значною мірою сприятиме економічному відродженню господарств.

Одним з позитивних аспектів рибогосподарського освоєння веслоноса може стати також зменшення промислового преса на осетрових Азово-Чорноморського басейну, чисельність популяцій яких дедалі зменшується.

Список використаної літератури

Гринжевський М.В., Третяк О.М., Алимов С.І., Грици-няк І.І., Борбат М.О., Теодорович М., Нетрадиційні об'єкти рибництва в аквакультурі України. — К.: Світ, 2001. — С. 1682.

Виноградов В.К. Биологические основы разведения и выращивания растительноядных рыб и новых объектов рыбоводства и акклиматизации: Автореф. дисс. докт. биол. наук. — М.: ВНИИПРХ, 1985. — 60 с.

Виноградов В.К., Мельченков Е.А., Ерохина Л.В., Воропаев Н.В., Чертихин В.Г. Выращивание производителей и разведение веслоноса (предварительные рекомендации ). - М.: ВНИИПРХ, 1986. - 21 с.

Архангельский В.В., Беляева Е.С., Сокольский А.Ф. Опыт выращивания веслоноса //Рыб. хоз-во. — 1991. — № 12. - С. 28-30.

Мельченков Е.А., Виноградов В.К., Ерохина Л.В., Бреденко М.В. Руководство по разведению и выращиванию веслоноса. - М.: ВНИИПРХ, 1997. - 88 с.