1. Тенденції розвитку наукового потенціалу України

Україна є п'ятою за чисельністю населення європейською державою, яка до розпаду Радянського Союзу мала значний науково-технологічний потенціал завдяки цільовому фінансуванню науки, спрямування її на розвиток військового потенціалу, існуванню значного ринку інновацій на всій території СРСР після розпаду Радянського Союзу та проголошення Україною 1991 р. державної незалежності відбулася реструктуризація промислового виробництва та перерозподіл ринків інновацій. Ці об'єктивні явища призвели до негативних наслідків для науки, зокрема до зменшення обсягу фінансування наукових досліджень.

Спостерігається також тенденція до зменшення загальної чисельності зайнятих у науково-технічній сфері. Зменшується чисельність науковців і докторів наук та відбувається їх старіння.

Відбувся перерозподіл витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.

Основними організаціями, що розроблюють об'єкти права інтелектуальної власності в Україні, є такі: інститути Національної академії наук, галузеві науково-дослідні та дослідно-конструкторські інститути, вищі навчальні заклади.

За останні 14 років найбільших втрат зазнала галузева наука. Галузі не спроможні фінансувати свої інститути, й нині розглядається питання про підпорядкування їх провідним вищим навчальним закладам. Цілком вірогідна суттєва перебудова системи Національної академії наук України, яка тепер практично перебуває на бюджетному фінансуванні, що, як ми бачили, є малим. Тому найближчим часом вона, можливо, переорієнтується на фундаментальні дослідження.

Вимальовується тенденція до зосередження науки при вищих навчальних закладах. Передумовами для цього є дедалі більший рівень фінансування, що його виділяють держава та громадяни на освіту, зосереджену у ВНЗ найбільшої чисельності науковців вищої кваліфікації — кандидатів і докторів наук. Наявність дешевої й потенційно привабливої «робочої сили» — студентів, близько 150 тисяч яких займають місця в аудиторіях понад 900 ВНЗ.

Попри втрати, що понесла наука України, є надія на її розвиток. Підставою для цього є дедалі більша кількість наукових публікацій, а також патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки. Зокрема, на 01.01.2005 р. в Україні є чинними 41810 патентів на винаходи, їх кількість щороку зростає приблизно на 10000.

2. Управління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах України

Є думка, що у вищих навчальних закладах України є велика кількість наукових розробок, що за своїм рівнем у багатьох випадках не поступаються закордонним і які чекають своєї реалізації в промисловості. Це оптимістичний погляд. Існує й інша думка про те, Що кількість об'єктів права інтелектуальної власності, що створюється у великих навчальних закладах за останні 10-15 років, значно зменшилася і їхній науковий рівень знизився. Є об'єктивні причини цього: падіння виробництва, обмеженість бюджетного фінансування, старіння матеріальної бази, особливо наукового обладнання тощо.

Якщо раніше ВНЗ планував запатентувати якомога більше розробок, тому що авторські свідоцтва, а потім і патенти на винахід враховувалися як показники ефективності роботи ВНЗ і його науковців, то сьогодні суттєво змінився погляд на це. В ринкових умовах ректори ВНЗ беруть до уваги економічний бік правової охорони. Вони не зацікавлені в набутті правової охорони і підтриманні в силі патенту на неперспективний для комерціалізації винахід. Тому, хоча кількість винаходів, що набувають правової охорони у ВНЗ зменшилася, але економічний потенціал кожного з цих винаходів зріс.

Окрім об'єктів промислової власності у ВНЗ створюються об'єкти авторського права, такі як підручники, навчальні посібники, комп'ютерні програми тощо. З одного боку, ВНЗ зацікавлені в комерціалізації своїх об'єктів права інтелектуальної власності, а з іншого — вони, як правило, не мають відповідної інфраструктури для цього.

Патентні відділи, які де-не-де залишилися, не в змозі виконувати ті функції, яких вимагає сучасне ринкове оточення.

З метою ефективного використання наукового потенціалу ВНЗ та сприяння комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності, що створюються під час проведення науково-дослідних робіт, наказом Міністерства освіти і науки України від 24.06.2004 р. №533 у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації було створено підрозділи комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності та затверджене типове положення про такий підрозділ.

Основними завданнями Підрозділу є:

організація та забезпечення сучасних методів управління у сфері інтелектуальної власності, просування на ринок та комерціалізація науково-технічних розробок ВНЗ, залучення інвестицій і розвиток співробітництва з підприємствами та науковими організаціями України й іноземних держав з використанням результатів вказаної діяльності;

забезпечення захисту та правомірного використання об'єктів права інтелектуальної власності, що відповідають потребам вітчизняного та світового ринків;

проведення експертизи комерційного потенціалу результатів наукової діяльності з метою визначення найперспективніших об'єктів і напрямків, що є комерційно привабливими;

забезпечення набуття прав інтелектуальної власності вищим навчальним закладом, що створені в результаті його наукової, науково-технічної та освітньої діяльності, їх просування та пе-редання в сферу виробництва;

формування атмосфери довіри та співробітництва на основі балансу інтересів між вищим навчальним закладом, структурними підрозділами, працівниками, студентами, аспірантами, а також підприємствами, інвесторами й іншими потенційними комерційними партнерами, встановлення ділової репутації вищого навчального закладу як надійного та передбачуваного партнера;

інформаційно-аналітичне забезпечення робіт зі створення, охорони, захисту та комерціалізації використання об'єктів права інтелектуальної власності;

- захист прав і законних інтересів вищих навчальних закладів та його працівників, творців від незаконного використання об'єктів права інтелектуальної власності — в адміністративному порядку та в суді, зокрема захист від недобросовісної конкуренції, запобігання неправомірному одержанню прав на використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать вищому навчальному закладові, третіми особами та несанкціоноване використання таких об'єктів. Передбачається, що для виконання покладених на нього завдань Підрозділ буде:

досліджувати потреби ринку у використанні об'єктів права інтелектуальної власності вищого навчального закладу під час пошуку потенційних партнерів, розроблення навчальних програм, укладанні та виконанні угод на проведення науково-дослідних робіт;

здійснювати спільно з відповідними підрозділами вищих навчальних закладів аналіз науково-дослідних і навчальних робіт, що плануються до виконання, прогнозування їх результатів з метою визначення патентоздатних об'єктів інтелектуальної власності, які мають комерційний потенціал, доцільності їх правової охорони в Україні та в іноземних державах;

виконувати разом з відповідними підрозділами вищих навчальних закладів патентні, патентно-кон'юнктурні та маркетингові дослідження при проведенні науково-дослідних, навчально-методичних робіт, підготуванні пропозицій щодо доцільності їх патентування та передання прав на них, рекламі, розробленні інноваційних і інвестиційних проектів, бізнес-планів і програм перспективного розвитку вищого навчального закладу;

готувати пропозиції щодо віднесення науково-технічної та іншої інформації до категорії з обмеженим доступом, зокрема конфіденційної інформації, комерційної таємниці;

— проводити експертизу результатів наукових досліджень та освітньої діяльності щодо можливості їх відкритого опублікування, використання, експонування, передання третім особам і в інформаційні центри, внесення до баз даних та інших форм інформації, доступних невизначеному колу осіб;

- проводити разом із навчальними та науковими підрозділами, з іншими навчальними закладами та науковими установами моніторинг і аналіз результатів наукових досліджень та освітньої діяльності для своєчасного виявлення створених комерційно значущих об'єктів права інтелектуальної власності;

брати участь у пошуку потенційних інвесторів для фінансування робіт, пов'язаних з доведенням об'єктів права інтелектуальної власності до рівня комерційного продукту, здатного забезпечити потреби потенційних ліцензіатів і/чи промисловості;

здійснювати правове забезпечення договорів, стороною яких є вищий навчальний заклад, у частині, що стосується правовідносин у сфері інтелектуальної власності, зокрема й давати роз'яснення щодо застосування законодавства, брати участь у переговорах і розробленні проектів договорів щодо формування умов, прав і обов'язків сторін, контролювати їх виконання;

брати участь у підготуванні та поданні документів на об'єкти права інтелектуальної власності у визначені законодавством органи для патентування в Україні та в інших державах світу відповідно до національних і міжнародних процедур;

забезпечувати комерціалізацію об'єктів права інтелектуальної власності, права на які належать вищому навчальному закладові, в Україні та/або в іноземних державах, зокрема: реклама наукового та інноваційного потенціалів конкретних розробок і виробів; налагодження контактів із підприємствами, зацікавленими в їх комерційному використанні; аналіз комерційних пропозицій потенційних ліцензіатів та інвесторів; укладання договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності; розроблення проектів положень установчих договорів юридичних осіб, створюваних для реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності вищого навчального закладу тощо;

брати участь у підготуванні та забезпеченні укладання передбачених чинним законодавством договорів з авторами щодо реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності та здійснювати контроль за їх виконанням;

вживати заходів для запобігання порушенню майнових прав під час використання інтелектуальної власності, що належать вищому навчальному закладові, та запобігання порушенню ним аналогічних прав третіх осіб;

брати участь у підготуванні, укладанні та контролі за виконанням трудових договорів з винахідниками щодо реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності, сприяти додержанню законності в реалізації немайнових і майнових прав авторів під час реалізації об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема й щодо виплати їм винагороди;

розробляти локальні нормативні й методичні документи вищого навчального закладу, що регламентують питання створення, правової охорони і використання реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності, фінансування такої діяльності, надходження й розподілу ліцензійних платежів і інших доходів від використання прав на об'єкти інтелектуальної власності, виплати винагород і інших форм заохочення працівникам — винахідникам і особам, які сприяли цій діяльності; забезпечувати прийняття та моніторинг виконання зазначених документів структурними підрозділами, працівниками, аспірантами й студентами вищого навчального закладу;

щорічно готувати кошторис витрат на забезпечення діяльності вищого навчального закладу, пов'язаною з інтелектуальною власністю;

надавати працівникам і особам, які навчаються у вищому навчальному закладі, консультативно-правову, інформаційну й адміністративну допомогу в реалізації особистих немайнових і майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що їм належать, і пільг, передбачених чинним законодавством та локальними нормативними актами вищого навчального закладу, зокрема й щодо прав працівників — винахідників на винагороду за використання прав на об'єкти права інтелектуальної власності, створених ними у зв'язку, з виконанням трудового договору чи доручення роботодавця;

брати участь у міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної власності в рамках міжнародних програм, проектів і професійних асоціацій;

проводити науково-дослідну та науково-методичну роботу в сфері інтелектуальної власності;

здійснювати заходи з організації навчання та підвищення кваліфікації в сфері інтелектуальної власності та комерціалізації прав на об'єкти права інтелектуальної власності працівників вищого навчального закладу, зокрема брати участь у навчанні студентів і аспірантів стосовно цих питань;

здійснювати звітність у сфері правової охорони та результатів комерційної реалізації інтелектуальної власності вищого навчального закладу;

проводити аналіз стану наукової діяльності вищого навчального закладу та окремо його підрозділів у сфері інтелектуальної власності, готувати пропозиції щодо її вдосконалення тощо. Як бачимо, функції такого підрозділу визначені в майбутньому

часі, оскільки ці підрозділи тільки-но почали створюватися. Є багато проблем, які необхідно розв'язати на шляху створення та функціонування підрозділів: невизначений науковий статус персоналу, брак фінансування та нормативної бази, недостатній досвід роботи в ринкових умовах тощо.

З перших днів організації підрозділів комерціалізації виникла проблема навчання керівників таких підрозділів управляти інтелектуальною власністю. Багато керівників вже пройшли підготовку на базі навчально-науково-виробничого комплексу «Академія інтелектуальної власності».

Передбачається, що на першому етапі за підтримки Державної системи правової охорони інтелектуальної власності вищі навчальні заклади створять нормативно-правову базу з організаційного, правового й економічного забезпечення комерціалізації прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що розроблені у вищому навчальному закладі.

3. Проблема розподілу прав на об'єкти права інтелектуальної власності при управлінні правами на результати досліджень

Справедливий розподіл прав на об'єкти права інтелектуальної власності між суб'єктами права є однією з основних передумов, від виконання якої залежить успіх нової розробки. Принаймні є три основні суб'єкти, що мають стосунок до розробки: замовник, розробник і користувач. Ці елементи та зв'язки між ними утворюють систему.

Є три підсистеми: замовник — розробник ОШВ; розробник ОПІВ — користувач ОШВ; користувач ОПІВ — роботодавець. У кожного є власні інтереси стосовно ОПІВ. Як правило, це матеріальні інтереси. Тому мова йде про розподіл між ними матеріального права на ОПІВ.

Питання це не просте, як може здаватися на перший погляд. Нагадаймо, що за конституцією України «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності». На цій підставі дехто з винахідників, авторів, науковців вважають апріорі, що права на створений ними об'єкт права інтелектуальної власності належить саме їм.

Законом України «Про власність», який поки що діє, встановлено, що суб'єктами права інтелектуальної власності є громадяни, юридичні особи та держава. Тобто, окрім фізичних осіб, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути юридичні особи, наприклад, підприємство, де працює творець, стосовно якого воно є роботодавцем, а також держава.

Цивільним кодексом України визначено, що «суб'єктом права інтелектуальної власності є: творець, суб'єкти права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної власності...» Як бачимо, цим важливим нормативним актом державу вилучено з кола суб'єктів права інтелектуальної власності, тобто вона не може володіти, користуватись і розпоряджатися правами інтелектуальної власності. Тим не менш, вона залишається суб'єктом цивільних правовідносин.

Поверховий огляд цих нормативних актів показує, що існують колізії щодо суб'єктів права інтелектуальної власності навіть на вищому законодавчо-нормативному рівні.

Побутує думка, що на стадії нової ідеї ще нічого ділити, позаяк Не відомо, чи буде вона реалізована взагалі, і саме тоді, коли її буде здійснено, й слід ділити права. Це типова помилка, тому що знайдеться небагато тих, хто захоче ділитися прибутком від реалізації ідеї з іншими. Коротко розгляньмо пари суб'єктів права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 4.6.

Замовник — виконавець. Розгляньмо два варіанти: а) замовник — юридична особа; б) замовник — держава. У першому випадку роботодавець часто не визнає матеріального права виконавця на тій підставі, що виконавець за свою роботу отримує заробітну плату. І тому часто винахідники не отримують винагороди за створений винахід, викладачі — за розроблені підручники та навчальні посібники тощо. Для того, щоб унеможливити такі випадки, необхідно в контракті між роботодавцем і виконавцем визначити, що саме належить до обов'язків виконавця. Якщо створення об'єктів права інтелектуальної власності входить до його обов'язків, то матеріальне право на ці об'єкти належатиме роботодавцеві. На жаль, ще існує правовий нігілізм, тому розподілом прав нехтують і це призводить до втрат також для роботодавця. Типовий випадок — винахідник перейшов на роботу до конкурента роботодавця. Роботодавець вважає, що права належать йому, а винахідник — навпаки. Справа переходить до судового розгляду, й роботодавцеві дуже складно довести в суді, що за всіма ознаками винахід слід вважати службовим.

Розгляньмо випадок, коли замовник — держава. Це частий випадок, тому що держава фінансує державні наукові технічні про грами, цільові наукові програми, надає гранти тощо. Чи може вона розраховувати на частку прибутку, що його буде отримано від реалізації прав на об'єкт права інтелектуальної власності, створений за її кошти? На перший погляд так, тому що закон України «Про власність» визначає державу суб'єктом права інтелектуальної власності. На цій підставі Міністерство освіти і науки України в договори з виконавцями, які воно уклало для виконання державних науково-технічних програм, заклало норму, що права на об'єкти права інтелектуальної власності, які будуть створені в процесі виконання договору, належать Міністерству. З цим не можна погодитись, оскільки, по-перше, Цивільним кодексом України, що має верховенство перед законом, держава не визнається суб'єктом права інтелектуальної власності. По-друге, органи державної влади згідно із законодавством не мають права займатися комерційною діяльністю.

Не менш напруженими є правовідносини між виконавцем і користувачем. Тому розподіл прав між ними має бути чітко відрегульованим на якомога більш ранній стадії розроблення об'єкта права інтелектуальної власності.

Насамкінець відзначимо, що інноваційна ідея матиме шанси на успіх, якщо всі три суб'єкти — замовник, виконавець і користувач — будуть зацікавленими в кінцевому результаті — отриманні прибутку.

А зацікавлені вони будуть тоді, коли буде чітко визначено частку кожного з них, яку буде отримано від використання прав IB. Для цього необхідно якомога раніше розподілити права на об'єкт права інтелектуальної власності, що створюється й використовується їхніми спільними зусиллями.