Вступ...................................................................................................1

1.Складові системи інтелектуальної власності.................................4

1.1 Законодавчі акти України про інтелектуальну

власність...................................................................................5

2. Державне управління інтелектуальною власністю.....................................7

2.1.Завдання,мета Департаменту...........................................................9

2.2.Складові Департаменту....................................................................10

Висновки............................................................................................15

Список літератури.............................................................................17

ВСТУП

Постанова КМУ про створення Держдепартаменту

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 4 квітня 2000 р. м. Київ

Про утворення Державного департаменту

інтелектуальної власності

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

Утворити у складі Міністерства освіти і науки

Державний департамент інтелектуальної власності

як урядовий орган державного управління.

Міністерству освіти і науки подати у місячний

термін Кабінетові Міністрів України проект

Положення про Державний департамент

інтелектуальної власності та пропозиції щодо

приведення нормативно-правових актів у

відповідність із зазначеною постановою.

Прем'єр-міністр України В. ЮЩЕНКО

Інд. 28

Інтелектуальна власність (далі ІВ) - це продукт людського розуму, результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція. Її неможливо відчути на дотик; вона немає довжини, ширини та висоті; вона немає ваги і не створює тіні; вона немає кольору, смаку або запаху.

Але точно так, як і матеріальний ресурс, ІВ можна купити, продати та орендувати. Також як і матеріальний ресурс, її можуть втратити або ліквідувати при необережному або неуважному догляді. її можна застрахувати або використати в якості застави. Вона може з'явитися на світ в результаті моментального спалаху натхнення або багатьох років кропіткої праці. Вона може зникнути в одну мить або існувати вічно.

При всіх своїх характеристиках ІВ має економічну вартість (в багатьох випадках дуже високу), яку частіше не згадують в звітності, недовраховують та недооцінюють. З точки зору введення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу - в залежності від того, хто нею розпоряджається.

Вважається, що „знання - сила". Потрібно додати, що знання - це ще й багатство. Дійсно, в економічному сьогоденні, заснованому на знаннях, ІВ стає частіше за все найважливішим активом підприємства.

Компанії, які не позначили ІВ в якості одного з своїх пріоритетів, в кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги; в гіршому -- їм загрожує неспроможність. Тому студентам - майбутнім інженерам та підприємцям необхідно мати базові знання про природу і можливості ІВ.

Зважаючи на те, що багато, якщо не більшість студентів, мають обмежене уявлення про інтелектуальну власність, коротко викладені відомості про систему правової охорони інтелектуальної власності, що включає об'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності, законодавче поле у цій сфері.

Також надасться інформація про об'єкти права промислової власності і, зокрема, про винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки (знаки для товарів та послуг) тощо. Останнім часом об'єкти авторського права та суміжних прав також набувають усе більшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісної конкуренції (відеопіратство, виготовлення контрафактної продукції тощо), тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжних прав, знайшли відображення також.

1. Складові системи інтелектуальної власності.

Система інтелектуальної власності (ІВ) складається з п'яти підсистем і зв'язків між ними (рис. 1).

Error: Reference source not found

Рис 1—Система інтелектуальної власності.

Системою називається така сукупність елементів, що мають характерні ознаки, параметри та просторову структуру, які забезпечують досягнення єдиної мсти або функції. Структура системи може бути представлена у вигляді графа. Підсистема в свою чергу може бути системою, яка складається з сукупності своїх елементів.

Рис 2 - структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності.

1.1 Законодавчі акти України про інтелектуальну власність.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV «Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, в Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на зазначення походження товарів». «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про авторське право і суміжні прана», «Про захист економічної конкуренції», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться п багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він удосконалює законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

2. Державне управління інтелектуальною власністю.

Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування твор­чої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об'єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому може йтися лише про управлін­ня у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створен­ня, використання, поширення та захисту результатів інтелектуаль­ної діяльності.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяль­ністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має пра­во на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція Ук­раїни надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гаран­тує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різ­ними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелек­туальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська то­що), то відповідне регламентування ці питання дістали у Консти­туції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культур­ного розвитку України.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управлін­ня інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством — мініс­терства, відомства, державні комітети, що здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.

Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійсню­ють також громадські організації — творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управлін­ня інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Прези­дент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, у тому числі й інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в си­стемі центральних органів виконавчої влади України» було утворе­но Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 р. № 987 було затверджено Положення про Державний комітет Ук­раїни з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпе­чити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинно­го патентного законодавства.

Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади», де п. 4 від 13 березня 1999 р. № 250 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до четвертого абзацу пункту 1 а) цього Указу поста­новлено утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з пи­тань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. № 190—195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього ор­гану.

Відповідно до другого абзацу пункту 3 г) Указу Президента Ук­раїни, Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належ­не виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного уп­равління.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелек­туальної власності.

У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності ке­рується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказа­ми Міністерства освіти і науки України.

2.1.Завдання , мета Департаменту.

Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності Положення визначає:

участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності;

прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних на­прямів розвитку у сфері інтелектуальної власності;

організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелек­туальної власності.

Відповідно до визначених Положенням завдань Департамент:

реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінан­сову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері інтелектуальної власності та розробок на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності, пропозиції щодо її вдосконалення;

здійснює у межах, визначених Міністерством освіти і науки України, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства;

забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів зако­нодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки України;

забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності;

бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики у сфері інтелектуальної власності;

визначає порядок державної сертифікації діяльності у сфері інтелектуальної власності;

здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об'єктів інтелектуальної власності;

видає в установленому порядку охоронні документи на об'єк­ти інтелектуальної власності;

здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів;

координує діяльність щодо передачі прав на об'єкти інтелек­туальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету;

організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних доку­ментів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звер­нень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної влас­ності;

координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво у цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації;

вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і на­уки України пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнарод­не співробітництво, бере участь у підготовці та укладенні міжнарод­них угод з питань інтелектуальної власності;

організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

— здійснює інші функції, що випливають з покладених на ньо­го завдань.

Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має право залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, уста­нов та організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгля­ду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа, Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент прово­дить в установленому порядку конференції, семінари, наради з пи­тань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює й ін­ші повноваження, що визначаються законодавством України.

2.2.Складові Департаменту.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство «Інтелзахист». У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є також підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію - Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг, що здійснює патентний пош\ к. надає інформаційні послуги.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та до видачі автору охоронного документа - свідоцтва. Важливою функцією УААСПу є надання допомоги авторам щодо захисту прав у разі їх порушення.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців, викладачів тощо.

Державне підприємство «Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою - суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департамент}' інтелектуальної класності у регіонах України.

Представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав па об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами праволодільців знаків.

Свою діяльність Департамент здійснює у тісному співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зо­крема, з Радою з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами вико­навчої влади, Національною академією наук України, іншими ака­деміями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, орга­нами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабіне­том Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один — перший. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки України, погодженим з головою Департаменту.

Положення визначає коло повноважень та компетенцію голови Департаменту. У Департаменті може створюватися колегія у складі голови, його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів Департаменту. Персональний склад колегії затверд­жується Міністром освіти і науки України.

Департамент (далі — Установа) є юридичною особою, має са­мостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба Ук­раїни і своїм найменуванням.

Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державно­го агентства з авторських і суміжних прав створено Державне під­приємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав», підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної влас­ності.

На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створене Державне підприємство «Український інститут промислової власності», що також підпорядковане Державному де­партаменту інтелектуальної власності.

Ці дві структури є основними підрозділами Державного департа­менту інтелектуальної власності.

Третім підрозділом Департаменту інтелектуальної власності є на­вчальний заклад — Інститут інтелектуальної власності і права, ут­ворений у формі ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права».

Як уже зазначалося, управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності може здійснюватися також і гро­мадськими організаціями. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. передбачає можливість колек­тивного управління майновими правами авторів, інших осіб, які мають авторське право або суміжні права. Зазначені особи можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, що добровільно їм були передані авторами, іншими особами, які мають авторське право або суміжні права. На діяльність зазначених організацій не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Такі організації можуть утворюватися для управління певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав або для управління різними майнови­ми правами в інтересах різних осіб, або однієї організації, категорій авторського права і (або) суміжних прав.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та їх правонаступниками, суб'єктами суміж­них прав та їх правонаступниками безпосередньо на основі пись­мових договорів.

На підставі письмових договорів здійснюється також представ­ництво прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, які мають ав­торське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці самі організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в Україні.

Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть передбачати право зазначених організацій укладати ліцензійні договори з користувачами творів та об'єктів суміжних прав.

Користувачі творів та об'єктів суміжних прав договором зобов'я­зуються надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право, та суб'єктам суміжних прав, їх представникам або організа­ціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, вико­нань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним обов'язком користувачів є своєчасна в обумовленому розмірі виплата винагороди.

Організаціям, які управляють майновими правами, Законом на­дано право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної вина­городи, що надійшла їм від користувачів. Після закінчення триріч­ного строку з моменту надходження на рахунок організації сум не­запитаної винагороди ці суми можуть бути використані для черго­вих виплат суб'єктам авторського права і суміжних прав або спря­мовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власністю, слід визнати творчі спілки. Відповідно до Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. творча спілка — це добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі куль­тури та мистецтва, що має фіксоване членство і діє на підставі ста­туту. Вони можуть бути всеукраїнськими або регіональними. У ста­туті творчої спілки визначаються цілі, завдання та основні форми діяльності творчої спілки. Статут визначає також структуру, поря­док створення та компетенцію виборних органів творчої спілки, строки та механізм здійснення їх повноважень.

Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяль­ність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культу­ри та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мис­тецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторсь­ких вечорів, прем'єр, фестивалів тощо. Творчі спілки зобов'язані також створювати належні умови для творчої праці, організовувати підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти ово­лодінню нею досягненнями національної та загальнолюдської куль­тури.

Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що зазначені напрями можуть бути наповнені різним зміс­том, який визначається творчою спілкою. Тобто творчі спілки виз­начають характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Адже в руках творчих спілок знаходиться доля національної куль­тури і мистецтва. Тому їх впливом на цей величезний сектор сус­пільно-корисної діяльності не варто нехтувати.

Творчі спілки насамперед зобов'язані сприяти відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому викорис­танню народних традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких заходів. Одним із основних за­вдань творчих спілок є утвердження демократичних, загальнолюд­ських цінностей.

Висновки.

Поряд з людською творчістю і винахідливістю інтелектуальна власність всюди навколо нас. Кожний продукт або послуга, які ми вживаємо або отримуємо у повсякденному житті, — це результат довгого ланцюга великих і малих інновацій, наприклад зміни дизайну або удосконалення, що роблять зовнішній вигляд чи функції виробу такими, якими вони є сьогодні.
Очевидно, для забезпечення дієвості такого ринку необхідно насамперед створити сприятливі умови кожному із його учасників для одержання ними вигоди при максимальній прозорості здійснення операцій щодо об'єктів інтелектуальної власності, за умови дотримання чинного законодавства, правил чесної конкуренції та обмеженої участі державних органів управління та контролю.
Сьогодні все більше зростає розуміння того, що трансформація науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, чи не найважчий етап у ланцюзі, який пов'язує розробника зі споживачем. Складний він тому, що розробники, науковці погано розуміють пріоритети ринку та потреби споживача, у них не вистачає досвіду підприємництва у цій сфері діяльності. Розробники, науковці — здебільшого некомпетентні комерсанти. На жаль, більшість керівників підприємств, організацій, установ також мають слабке уявлення про комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності. Вони займаються впровадженням і намагаються продовжувати цю роботу в нових економічних умовах, але просування інтелектуальної продукції на ринку вимагає спеціальних економічних знань, способів і методів маркетингу.
А отже, щоб задовольнити попит на комерційну реалізацію інтелектуальної власності, необхідно створювати структури, які б стали безпосередніми учасниками цього процесу і всіляко йому сприяли. Безумовно, створення таких структур не виключає необхідності інформаційного забезпечення щодо інтелектуальної власності, доступного будь-якому споживачеві, зокрема шляхом широкого висвітлення у засобах масової інформації, публікацій у спеціальних виданнях, журналах, надання консультацій тощо.
Досвід багатьох країн, зокрема Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії, свідчить про те, що такі організаційні структури можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними; деякі з них можуть користуватися фінансовою підтримкою держави, а інші — повністю діяти на основі самофінансування.
В Україні такою організаційною структурою стала створена минулого року у філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності» Інтернет-біржа промислової власності (ІБПВ).
Це стало можливим завдяки усвідомленню Держдепартаментом важливої ролі своєї участі у розбудові в Україні цивілізованого ринку інтелектуальної власності шляхом активного сприяння комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Ми розуміємо, що кожний крок у цьому напрямі буде в цілому сприяти подальшому розвитку всієї системи інтелектуальної власності в Україні.

Список літератури.

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. -2003 -№11.-Ст. 461.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Офіційний вісник України. - 2004. - №16. - Ст. 1088.

3. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. № 3322-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№33.

«Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-Х11 // Відомості Верховної Ради України.-1994.

«Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. №345 Відомості Верховної Ради України. 1994.- № 7 .-Ст. 34

6.«Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №13.

7. "Про державну таємницю" ьід 21 січня 1994 р. № 3855-ХП // Відомості Верховної Ради України.-1994.-№ 16.-Ст. 93.

8. «Про захист інформації в автоматизованих системах» від - 5 липня 1994 р. .№ 80/94-ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1994.

9.«Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого -1995 р. № 51/95- ВР// Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. - Ст. 56.

10.«Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків» від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 37. - Ст. 281.

11."Про захист від недобросовісної конкуренції"" від 7 червня 1996 р. № 236 / 96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 8

12.Основи інтелектуальної власності. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.

13.Зінов В. «Проблеми комерціалізації результатів досліджень і розробок»Інтелектуальна власність. - 2000. - № 3.. -С.35-42.

14. Підопригора О.А., Бутнін-Сіверський О.Б., Дроб'язко В.С. "Право інтелектуальної власності": - 2-ге вид., переробл. та донов. - К. Концерн Видавничий Дім "Ін Юре",2004. - 672 ст.

15.Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика: Наук.-практ. вид.:У 4 т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 1999.

16.Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики: 36. наук, статей/ За ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002.

17.Інтелектуальна власність: Словник-довідник: У 2 т. / За заг. ред. О. Д..Сзятоцького. -К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

18. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність.

19. Підопригора О.А., Підопригора О.О. «Право інтелектуальної власності України» - К.: Юрінком Інтер, 1998.

15