Кафедра адміністративного права

магістерська робота

на тему:

Особливості правового регулювання проходження служби
в органах внутрішніх справ

План:

ВСТУП Error: Reference source not found

ВИНИКНЕННЯ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ І МІСЦЕ СЛУЖБИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ З КАДРАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 6

ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОВС: ПРИЙНЯТТЯ, ПРОСУВАННЯ, ЗВІЛЬНЕННЯ. 22

ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДИ, ПЕРЕМІЩЕННЯ І ПРОСУВАННЯ ПО СЛУЖБІ. 22

ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОВС ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ КАДРІВ ОВС 42

ВИСНОВОК Error: Reference source not found

ВИСНОВКИ 58

ВИСНОВОК 70

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 73

ВСТУП

Актуальність проблеми. Завдання розбудови в Україні демократичної правової держави вимагають проведення в органах внутрішніх справ якісно нової кадрової політики. Справа ускладнюється тим, що реформування кадрової роботи доводиться здійснювати у несприятливих умовах: реалії сучасного життя призвели до різкого збільшення навантаження на особовий склад органів внутрішніх справ.

Методологічна основа. Закони України "Про міліцію", затверджена Президентом України Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю, прийняті Кабінетом Міністрів "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України", "Положення про Міністерство внутрішніх справ України", "Концепція реформування системи МВС України" дали змогу не тільки створити умови для реформування системи служби в органах внутрішніх справ, а й заклали нові підвалини для підготовки фахівців майбутнього. Велике значення мало затвердження Кабінетом Міністрів України тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Усвідомлюючи важливість проблеми і необхідність нових підходів до кадрової політики, колегія МВС затвердила Комплексну програму вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції. [ \ 6 J

Серед принципів, які могли б закласти підвалини удосконалення державної служби, організації роботи з особовим складом органів внутрішніх справ, Міністр внутрішніх справ України Ю.Смирнов виділяє такі:

- верховенство Конституції України, інших законів над рештою нормативно-правових актів, посадовими інструкціями при виконанні співробітниками органів внутрішніх справ своїх обов'язків та при забезпеченні їх прав;

- відповідальність співробітників органів внутрішніх справ за невиконання або неналежне виконання своїх службових обов'язків;

- стабільність кадрового корпусу органів внутрішніх справ;

- гуманізм, тобто первинність людини, особистості, коли забезпечення інтелектуального, духовного, професійного розвитку працівників, захист та реалізація їх соціальних інтересів - це не тільки найважливіша мета кадрової політики, а й засіб вирішення кадрових завдань;

- солідарність. Зміст цього принципу може бути визначений як морально-етична, психологічна, організаційна та правова взаємообумовленість розвитку індивіда і відомства, яка гарантує баланс їх інтересів та взаємної відповідальності;

- системність, яка передбачає врахування всього різноманіття чинників, що реально впливають на діяльність органів внутрішніх справ, процеси формування відповідних кадрів;

- правова захищеність. Цей принцип визначає поняття, межі, обсяги прав і відповідальності для всіх категорій співробітників, необхідність створення якісних і відомих всім механізмів правового захисту співробітників, членів їх сімей;

- деполітизація, яка закріплює заборону на створення в органах внутріщніх справ структур політичних партій, а також релігійних об'єднань;

- рівноправність громадян при вступі на службу до органів внутрішніх справ;

- професіоналізм і компетентність, що встановлює можливісті службового зростання лише на основі поєднання високих професійних, ділових і особистих якостей співробітника;

- відкритість ("прозорість") кадрової роботи. Цей підхід полягає у знанні співробітником загальних принципів роботи з персоналом, виборі гарантій по їх здійсненню, виключенні із роботи з особовим складом маніпулювання "людським чинником". [59;25]

Президент України Л.Д.Кучма постійно підкреслює необхідність підвищення ефективності управління у різних сферах суспільного життя, в тому числі у сфері боротьби зі злочинністю. Зокрема, він підкреслив, що бачить "принаймні три причини недостатньої ефективності нашої протидії натиску криміналітету в економічній сфері. Перша - кадрова: брак досвіду, достатньо підготовлених людей, невисокі моральні якості частини працівників. Втім, це стосується не лише правоохоронних структур. Друга - організаційна: відсутність у роботі системності, скоординованості, відставання її від динаміки злочинної діяльності. Третя - правова: неповнота і суперечливість законодавчої бази."

Мета та завдання досліждення. Основна мета державної служби в органах внутрішніх справ - забезпечення організаційно-правових, морально-психологічних та інших умов для формування високопрофесійного кадрового корпусу органів внутрішніх справ, здатного ефективно вирішувати правоохоронні завдання, які поставлені перед МВС суспільством і державою.

Успішне проведення в життя кадрової політики неможливо без постійного обміну кадрів між центром та периферійними органами. В зв'язку з ускладненням функцій управління необхідно забезпечити, щоб апарат центральних органів постійно поповнювався людьми, які пройшли школу низової роботи та знають потреби практики.

В свою чергу низові органи відчувають постійну потребу в працівниках, які володіють широтою поглядів, здібністю ставити та вирішувати завдання великого масштабу, які знають роботу різних органів та підрозділів.

Поруч з кадровою політикою в широкому, стратегічному розумінні слова потрібно розглядати кадрову політику, у вузькому тактичному аспекті. Це робота керівників і громадських організацій з колективом, індивідуально з кожним робітником, організуюча діяльність, що має кінцевою метою мобілізацію особового складу на вирішення поставлених задач.

Вона буде дійсно організуючою, якщо проводиться комплексно, послідовно, з урахуванням психології особливості і міжособових відношень, що складаються в колективі. В арсеналі засобів досягнення поставлених цілей в керівника органів внутрішніх справ кадрова політика є важливим інструментом, так як дає можливість використовувати значні резерви інтенсифікації праці за рахунок використання так званого "людського фактору". Розгляд різноманітних аспектів кадрової політики має за мету звернути увагу на можливість вирішення проблем, що стоять перед колективом, "не числом, а вмінням".

Поняття кадрової політики включає в себе сукупність основних напрямків, цілей і методів роботи з людьми, або кажучи мовою науки управління, кадрова політика є засіб регулювання кількісного та якісного стану соціального об'єкту управління.

Наукова новизна. Актуальним завданням є об'єднання науки га практики при вирішенні задач реалізації кадрової політики.

Необхідно розробити наукові основи професійної орієнтації молоді для роботи в міліції, в органах внутрішніх справ. Потрібно озброїти кадри посібниками по побутових та конкретних питаннях соціології, психології і педагогіки, методики вирішення конфліктних ситуацій.

Практична значимість. Постійне вдосконалення роботи з кадрами - об'єктивна необхідність. Реалізація вимог кадрової політики в рамках окремого органу внутрішніх справ багато в чому залежить від суб'єктивних факторів: від того, на скільки правильно її розуміє керівник, на скільки повно в неї включені основні напрямки роботи з кадрами, на кінець, від того, як керівництво реалізує кадрову політику, на скільки послідовно і якими методами.

Реалізація кадрової політики в колективі органу внутрішніх справ повинна проводитись в двох напрямках: організаційному і соціально-психологічному. Організаційні засоби включають підбір, розстановку кадрів, професійне навчання особового складу. Соціально-психологічне зв'язане з регулюванням міжособових відносин, згуртованістю колективу, мобілізацією його на виконання оперативно-службових завдань, формуванням ідейної і організаційної єдності членів колективу.

Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Виникнення інституту державної служби в Україні і місце служби в системі державної служби та особливості правового регулювання роботи з кадрами органів внутрішніх справ

Адміністративне право є самостійною галуззю права, яка на даному етапі видозмінюється. Все це проходить в зв'язку з розвитком та становленням України, яка ставши на шлях розбудови нової правової незалежної держави, потребує велику кількість висококваліфікованих державних службовців, які б ефективно та професійно виконували свої функції і забезпечували нормальну діяльність державних органів. Державні службовці наділені рядом професійних обов'язків та прав, що випливають з їх діяльності. А держава в свою чергу гарантує належний соціальний захист державних службовців, надаючи їм ряд пільг, грошове забезпечення, медичне обслуговування, забезпечення житлом, надання відпочинку, пенсійне забезпечення, державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва. Соціальне забезпечення державних службовців виконується державою і закріплено відповідними нормативними актами, які мають вищу юридичну силу (Закони України "Про міліцію", "Про службу безпеки України", "Про державну службу та державних службовців", "Про адвокатуру", "Про внутрішні війська МВС України" і т.д.).

Обрана тема, для розгляду в даній роботі є однією з найважливіших і найактуальніших в адміністративному праві. Адже функціонування та діяльність органів державної влади безпосередньо залежить від виконання службових обов'язків державними службовцями. А те, наскільки правильно та повноцінно вони будуть виконувати їх, напряму залежить від статусу, що їм надано законодавством. Від того, які права та обов'язки вони матимуть та як буде здійснюватися контроль за їх дотриманням. Варто зазначити і те, що саме від організації трудової діяльності державних службовців залежить життя і добробут кожного громадянина, а відповідно і держави в цілому. Актуальність цієї проблеми має особливо важливе значення на теперішній час. Адже як прикро, коли в такий скрутний для нашої держави час як зараз, зустрічаються все більше й більше випадків порушення прав людини. Ще більш прикро, коли це трапляється з боку державних службовців, а особливо співробітників міліції. В таких випадках напрошується думка, що мабуть це трапляється через не досить досконале законодавство та слабкий контроль за їх діяльністю з боку контролюючих органів.

Ось чому, напевно, ця тема є дуже актуальною і викликає не аби яке бажання спробувати розкрити в своїй роботі всі необхідні аспекти діяльності державних службовців.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (ст. 1 Закону України "Про державну службу").

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону України "Про державну службу").

Професійні службовці належать до певної групи населення — осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління «виробництвом» управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань.

Професійну службу можна диференціювати за ознакою її організації та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах (у органах самоврядування, об'єднаннях громадян, приватноправових структурах).

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах:

- служіння народу України;

- демократизму і законності;

- гуманізму і соціальної справедливості;

- пріоритету прав людини і громадянина;

- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Перший вид служби - загальна служба - передбачає проходження її у сферах державного сектора виробництва, в органах транспорту, в органах, завданням яких є забезпечення внутрішньої стабільності держави, в навчальних, наукових установах, закладах охорони здоров'я, культури тощо.

Окремим видом загальної служби є професійна управлінська праця у органах державної виконавчої влади, що регулюється Законом України «Про державну службу» (1993 р.).

Службовець (і це особливість юридичного статусу) –­ учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов'язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов'язками, із самим процесом праці, а з іншого боку — у адміністративно-правові, пов'язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець – суб'єкт подвійного (парного) правовідношення.

Отже, професійна служба — це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об'єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій, що має своїм змістом обов'язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.

Професійна служба як правовий інститут — це сукупність норм, що належать до різних галузей права і визначають: порядок вступу на службу (найняття), її проходження, права та обов'язки службовців (норми трудового й адміністративного права); порядок оподаткування, матеріального стимулювання (трудове і фінансове право); нормування, оплату праці, соці­альне страхування, сумісництво, режим виробничого процесу (трудове право); юридичну відповідальність тощо.

Що стосується вимог, які ставляться до громадян при вступі на державну службу, то можна виділити дві групи таких вимог: загальні та специфічні.

До перших належить обмеження щодо перебування на державній службі в одній установі чи підприємстві особам, які є близькою ріднею між собою або свояками, якщо їхнє одночасне перебування на службі пов'язане з підпорядкованістю чи підконтрольністю одного з них іншому. При цьому у Постанові РНК УРСР від 4.06.33 р. (Про сумісництво посад та службу родичів в установах, підприємствах і організаціях усуспільненого сектора» (ст. 16, 17) та в ст. 25 Кодексу законів про працю України (доповнення 1995 р.) йдеться про безпосередню підпорядкованість чи підконтрольність, а не загальну. Подібне обмеження вправі вводити і приватний власник.

Із цього правила (яке не є розширювальним правилом) винятки можуть бути зроблені лише Кабінетом Міністрів, наприклад, для окремих посад на підприємствах, для віддалених населених пунктів, де ускладнено підбір кадрів або, навпаки, існує безробіття.

Встановлені обмеження не поширюються на тих, хто займає підпорядковані чи підконтрольні виборні посади.

На державну службу не приймаються недієздатні, а також особи, позбавлені за вироком суду права перебувати на певних посадах у апараті державного управління (Кримінальний кодекс України). В окремих галузях ця заборона регулюється типовими інструкціями, затверджуваними центральним галузевим органом.

Забороняється суміщення державних посад з приватними. Керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їхніх структурних підрозділів, а також службовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування діючим законодавством (Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю держпідприємств») заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю. Це виключає можливість бути учасниками будь-якого приватного торгового, промислового підприємства, займатися підрядами або поставками, брати участь у договорах оренди та в будь-якій формі вступати у відносини комер­ційного характеру з державними органами, бути повіреним третіх осіб у справах установ та підприємств, де вони (повірені) перебувають на службі, сприяти фізичним і юридичним особам з використанням свого службового становища у підприємництві і т.п.

Ніяких інших обмежень законодавством не передбачено. Навіть більше, передбачено кримінальну відповідальність за відмову у прийомі на роботу в держапарат з мотивів вагітності, годування дитини груддю або наявності дитини віком до 3-х років. Є також незаконною відмова в прийнятті на роботу з таких підстав, як соціальне походження, стать, майновий стан, національна приналежність, колишня судимість, засудження батьків чи родичів, оскільки таке не передбачено спеціальними законами (винятки складають деякі галузі державного управління — правоохоронні органи, дипломатична служба і т.ін., кандидати на службу в яких проходять перевірку на відсутність будь-яких компрометуючих фактів, за наявності їх згоди на таку перевірку).

До спеціальних вимог стосовно вступу на професійну службу можна віднести віковий ценз, наявність спеціальної освіти, вчених ступенів, звань, практичного стажу зі спеціальності, стан здоров’я; принесення присяги, складання кваліфікаційного іспиту, проходження стажування; подання декларації про доходи (для державної служби).

Невід'ємним компонентом служби, як юридичного інституту, є посада, оскільки кожний громадянин, що вступив на професійну службу в державних органах чи недержавних організаціях, займає посаду на відміну від робітника, що працює за спеціальністю, котра характеризує рід трудової діяльності.

Згідно із Законом України "Про державну службу”. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посада, будучи одночасно робочим місцем та бюджетною позицією, утворюється у розпорядчому порядку. Правовими актами компетентних органів визначається її назва, місце у службовій ієрархії, порядок заміщення. Вона включається у штатний розклад, в єдину номенклатуру посад службовців. При цьому найменування посад має максимально точно віддзеркалювати зміст і характер роботи, що виконується працівником.

Службові позиції за тотожністю функціональних завдань впорядковано в ієрархічну структуру, у певні організаційні підрозділи, а за такою ознакою, як наявність (відсутність) обсягу владних повноважень — у шкалу залежностей: майже кожна посада є одночасно керівною щодо попередньої, вона ж і підпорядкована щодо наступної. Отже, структура посад воднораз є і структурою виконавчої влади (владних повноважень).

Посада є часткою структури органу, виявом його компетенції у вигляді владних повноважень, якими наділяється саме посада, а не конкретний службовець. Отже, владне повноваження — це механізм компетенції, її продукт на рівні посади. Якщо посада має займатися за контрактом, то зміст і характер повноважень «насичується» в залежності від умов контракту. Водночас треба зазначити, що в управлінському апараті, крім посад, що передбачають реалізацію владних повноважень та вчинення будь-яких юридичне значущих дій, існує велика група посад, праця на яких обумовлена виконанням функцій, що не виражають волю держави, але є потрібними внаслідок забезпечуючого характеру таких, створення матеріальних, інших умов для виконання владних повноважень, тобто визначального виду діяльності органу виконавчої влади. Отже, йдеться про два окремі поняття — «службова особа» та «особа, що перебуває на службі».

Обсяг владних повноважень службових осіб, авторитет, властивий владі, визначається, отже, їхньою посадою.

Владні повноваження умовно поділяються на державно-владні, що виражають волю держави і передаються нею службовим особам на підставі закону, та юридично-владні, що не виражають волю держави, але мають законний характер (повноваження службових осіб громадських організацій, партій, приватних підприємств і установ).

На службу до державного органу або приватної структури громадянин може вступати з досягненням 16 років, тобто віку обмеженої цивільної дієздатності. Це і є загальним правилом, якщо на доповнення до нього спеціальними законодавчими або нормативними актами не встановлено іншого віку, наприклад, для суддів і прокурорів — 25 років, для депутатів усіх рівнів — 18 років, для призову на дійсну військову службу — 18 років тощо.

Діючим законодавством передбачається зайняття певних посад на державній службі лише особами зі спеціальною освітою. Це посади прокурорів і слідчих, лікарів та педагогів, ветеринарних працівників тощо.

Практичний стаж із спеціальності, необхідний для заміщення керівних посад у соціально-культурних установах, становить 3 роки (директори загальноосвітніх шкіл, завідуючі дошкільних установ та ін.), для зайняття посади народного судді районного (міського) суду потрібний стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше 2 років, судді суду вищого рівня — не менше 5 років, з них не менше 3 років на посаді судді тощо.

Умовою до зайняття окремих посад на державній службі є придатність до виконання певних обов'язків за станом здоров'я. Це посади командного складу морських суден, органів внутрішніх справ, збройних сил тощо.

Особи, які вперше призначаються на прокурорсько-слідчі посади або обираються шляхом конкурсного відбору на посади суддів, приймають присягу, текст якої затверджується Верховною Радою України.

Наявність вчених ступенів та звань необхідна для заміщення посад ректорів, директорів, проректорів, заступників директорів, завідувачів відділами НДІ, завідувачів кафедрами, деканів, їхніх заступників. Вимоги проходження стажування для осіб, які не мають стажу практичної роботи за спеціальністю, визначає Закон України «Про прокуратуру»

Найкращою організаційно-правовою формою заміщення посад є конкурс, що передбачає відбір претендентів на посаду або методом екзаменування, коли кращі працівники відбираються на основі серії випробувань, вправ, тестів у сфері загальнокультурного розвитку і виявлення рівня професійних знань, або методом змагання документів про ступінь професійної, наукової кваліфікації (документальний конкурс).

Із конкурсної системи існує два винятки. Цей метод не застосовується на вершині законодавчої та виконавчо-владної ієрархії та для заміщення посад виконавчого, технічного і обслуговуючого персоналу державних органів, тобто у підвалині цієї піраміди. У першому випадку конкурс не припускається і призначення проводяться винятково за розсудом вищого органу законодавчої або виконавчої влади. У другому випадку зарахування на посаду проводиться внаслідок однобічного акту вищестоящої службової особи.

Обрання як метод заміщення посад у деяких органах виконавчої і судової влад є за своєю суттю тим самим призначенням, яке, однак, здійснюється групою індивідів.

Вступ на професійну службу може оформлюватися договірним двостороннім актом-коптрактом.

Контракт укладається не з посадою, що було характерно для строкової трудової угоди, а з людиною. Контракт може передувати призначенню або укладається після обрання (конкурсу) і має прямий характер, є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення. Його зміст визначається не тільки законодавством про працю — типовою формою контракту, а й особливими умовами праці, винагороди, відповідальності, розірвання контракту, які мають індивідуальне значення, бо можуть і не передбачатися вказаними вище нормативами. Як строки дії встановлених контрактом трудових відносин, так і пільги, гарантії є предметом погодження обох сторін. Разом з тим, може бути обмежено право на звільнення за власним бажанням при відсутності поважних причин, а відповідальність за дострокове розірвання контракту (неустойка) не передбачена.

Контракти можуть укладатися лише у випадках, прямо передбачених конкретними законами, наприклад, «Про залізничний транспорт», «Про освіту», нормативними актами щодо укладання контрактів з керівниками державних підприємств, спортсменами, тренерами, а щодо службовців приватного сектору (спільні, орендні підприємства, установи), то укладання з ними контрактів не є обов'язковим.

Державна політика у сфері державної служби визначається Верховною Радою України.

Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворюється Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.

Питання функціонування державної служби в інших державних органах, правове становище яких регулюється спеціальними законами України, вирішуються цими органами.

Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.

Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України:

прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;

забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті;

розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті;

розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті;

здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті;

організує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату;

контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;

організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби.

Під правовим регулюванням розуміється вплив права на поведінку людей, за допомогою якого держава забезпечує необхідну їй поведінку учасників регулюючих суспільних відносин. При цьому суспільні відносини виступають як "організаційно-управлінські, організаційно-владні відносини".

Співробітники органів внутрішніх справ України являють собою різновид державних службовців. Вони виконують управлінські та правоохоронні функції, мають певний статус, здійснюють від імені і за дорученням держави виконавчо-розпорядчі повноваження. Правовою основою діяльності службовців органів внутрішніх справ є Конституція України. Закони України “Про міліцію”, “Про державну службу”, “Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України”, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, “Положення про органи внутрішніх справ різноманітних рівнів” та іншими законодавчими актами. Постанови Уряду України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, рішення місцевих рад, прийняті в порядку їх компетенції . Треба зазначити, що Закон України “Про державну службу” розповсюджується на співробітників органів внутрішніх справ тільки для регулювання тих питань, що регламентуються спеціальними нормативними актами.

Службовці ОВС - це громадяни, які працюють у цих органах, апаратах і службах на певних посадах в основному за призначенням з оплатою за працю із коштів державного бюджету чи за рахунок підприємств, організацій та громадян за надані послуги.

Вони діють за дорученням і від імені держави відповідно до посадових повноважень для практичного здійснення покладених Законом України "Про міліцію" обов'язків щодо надійної охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями.

Стосовно кваліфікації співробітників ОВС України можна зауважити, що їх службовці як і інші співробітники апарату державного управління можуть бути класифіковані залежно від виду обов'язків, які вони виконують, та їх компетенції.

Правове регулювання роботи з кадрами органів внутрішніх справ протидіє випадковому і свавільному (без всяких правил) підбору, переміщенню та просуванню по службі співробітників.

Впорядкованість підсистеми "кадри" - не самоціль, а засіб охорони, підтримки в заданому стані, удосконалення системи органів внутрішніх справ. Ціль правового регулювання – здобути відповідності між поведінкою окремих співробітників, діями колективів підрозділів, органів внутрішніх справ в цілому при реалізації функції системи. Ступенем досягнення цієї цілі визначається ефективність правового регулювання роботи з кадрами. В зв'язку з цим заслуговує уваги висловлені в літературі пропозиції про комплексне соціологічне забезпечення правотворчості, під яким розуміється система конкретних соціологічних та соціально-правових досліджень, які проводяться в процесі підготовки нормативних актів для виявлення соціальної обумовленості правових норм та їх очікуваної ефективності.

Правове регулювання як управлінська діяльність підрозділяється на правотворчість і реалізацію правових норм. В якості необхідних компонентів соціального управління найбільш суттєве значення мають дві функції права. Перша проявляється втім, що право є офіційним, нормативним, державно-владним засобом вираження, закріплення загальних програм управління, його директивної основи і надання їм загальнообов'язкового значення; друга - в тому, що інститути права, "правові механізми" забезпечують (оснащають юридичною силою, гарантують) оперативну управлінську діяльність. Правові норми, які регулюють роботу з кадрами органів внутрішніх справ, представляють собою управлінське рішення загального характеру, основу і передумову діяльності суб'єктів управління кадрами. [55]

Важливою особливістю цих норм є їх інформаційна сутність, наповненість директивною інформацією, підкріпленою владною силою держави.

Модель можливого управлінського рішення, закріплена в правовій нормі, реалізується шляхом її додержання, виконання, використання та застосування. При цьому виділяються три основні змінні, за допомогою яких правові розпорядження впливають на соціальну поведінку: значимість правового розпорядження в системі соціально-економічних відносин, рівень правосвідомості населення та психологічні особливості співробітника, приймаючого управлінське рішення.

Реалізація правових норм в роботі з кадрами - це специфічна управлінська діяльність, пов'язана з прийняттям конкретних управлінських рішень їх рамках правової норми. При цьому на управлінське рішення в сфері роботи з кадрами великий вплив чинять такі моменти, як цінностні орієнтації, професійні установки і стереотипи керівників та співробітників кадрових апаратів.

Нормативно-правові моделі роботи з кадрами реалізуються з урахуванням конкретної управлінської ситуації.

Управління виступає як аналіз, сортування і оцінка хвилюючих соціальну систему діянь, відкидання діянь несприятливих і використання сприятливих. [65]

Ефективність правового регулювання роботи з кадрами обумовлена як ефективністю правових розпоряджень, так і ефективністю діяльності їх реалізуючих суб'єктів управління.

Наукове управління роботою з кадрами в якості окремого завдання передбачає і впорядкування зв'язків між стадіями правового регулювання в цілях нормального функціонування системи органів внутрішніх справ.[68]

Питання про галузеву належність норм про роботу з кадрами ОВС недостатньо вивчене. Можливо, що за основу віднесення їх до певної галузі права повинна бути взята визначальна ознака - предмет правового регулювання, тобто об'єктивно які складають групи управлінських відносин. Завдання полягає в тому, щоб глибоко і комплексно досліджувати взаємозв'язки і взаємодії правових норм з соціальною дійсністю. [46]

Стосовно комплексу нормативних актів про роботу з кадрами органів внутрішніх справ їх доцільно розділити на наступні групи:

а)визначаючі правовий статус керівників органів внутрішніх справ і кадрових апаратів;

б)конкретизуючі та деталізуючі конституційне право на працю в специфічній сфері громадсько-корисної діяльності (правовий статус рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ);

в)регламентуючі відносини між суб'єктами і об'єктами управління (керівниками і співробітниками органів внутрішніх справ) і пов'язані з ними відносинами по управлінню кадрами.

До першої групи відносяться норми про номенклатуру посад. По своїй правовій природі номенклатура посад - це не що інше, як розподіл компетенції в області роботи з кадрами.

Номенклатура конкретизує і деталізує управлінські повноваження суб'єкта роботи з кадрами, сприяє процесу впорядкування діяльності керівників різного рангу в області роботи з кадрами.

Таким чином, можна зробити висновок, що норми першої групи істотно норми компетенційні. Їх галузева належність в юридичній літературі не отримала єдиної оцінки. Можна погодитись з думкою, що компетенційні норми по своїй правовій природі відносяться до адміністративно-процесуальних, які регулюють порядок реалізації повноваження по здійсненню функцій державного управління.

Норми другої групи визначають правове положення рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ як учасників специфічних трудових відносин.

Особливості громадсько-корисної діяльності кадрів органів внутрішніх справ являються тим об'єктивним фактором, в силу якого особи рядового і начальницького складу наділяються спеціальною адміністративною правосуб'єктністю. Якщо загальна державна служба породжує лише деякі особливості трудової правосуб'єктності (дисциплінарна відповідальність в порядку підлеглості, додаткові основи припинення трудового договору, особливий порядок розгляду трудових суперечок), то з моменту зарахування в кадри МВС громадянин є суб'єктом особливих адміністративно-трудових відносин. При цьому правосуб'єктність рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ відрізняється від правосуб'єктності військовослужбовців та співробітників органів державної безпеки. С 5 \ J

Ступінь якісної відокремлюваності трудових відносин рядового і начальницького складу від трудових відносин працівників та службовців органів внутрішніх справ детермінує особливий метод правового регулювання.

Для трудових відносин працівників та службовців характерні "участь профсоюзів в розробці і прийнятті нормативних актів про працю, у вирішенні трудових спорів, заключению колективних договорів, у контролі за дотриманням трудового законодавства". Ј^9.1

Кадри органів внутрішніх справ не приймають безпосередньо участь в розробці нормативних актів, визначенні локальних умов праці, контролю за дотриманням правових норм. Це віднесено до компетенції суб'єктів управління певного рангу.

Метод влади і підлеглості, притаманний адміністративним правовідносинам, в повній мірі проявляється в нормах, регулюючих роботу з кадрами органів внутрішніх справ.

Змістом управлінських відносин є особливого роду діяльність людей, виступаюча у вигляді взаємодії сторін даних відносин (суб'єктів та об'єктів управління). Норми, що регулюють відносини між керівниками (кадровими апаратами) і рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, опосередковують необхідний момент взаємозв'язку, динаміку роботи з кадрами.

По характеру правових розпоряджень відрізняють такі норми про роботу з кадрами органів внутрішніх справ: матеріальні норми адміністративного права, адміністративне - процесуальні, організаційно -технічні.

Ведуча роль належить матеріально-правовим нормам, по відношенню до яких адміністративне - процесуальні та організаційно-технічні норми являються допоміжними. В той час єдність змісту процедури і техніки кадрових відносин актуальна теоретична і практична проблеми.

Сукупність норм про роботу з кадрами органів внутрішніх справ забезпечує відносно самостійний регулятивний вплив на певну ділянку громадських відносин, пов'язаних з суспільне корисною діяльністю в сфері охорони порядку. Норми про роботу з кадрами органів внутрішніх справ відрізняються фактичною і юридичною однорідністю.

Критерієм їх розмежування є предмет правового регулювання - окремі елементи складних суспільних відносин між суб'єктом і об'єктом управління кадрами (проходження служби, грошове утримання і речове забезпечення, робочий час і час відпочинку, пенсійне забезпечення, службова дисципліна).

Державна служба в органах внутрішніх справ - це складний правовий інститут, об'єднуючий слідуючі субінститути:

1) комплектація по роботі з кадрами;

2) проходження служби;

3) грошове утримання та речове забезпечення;

4) робочий час і час відпочинку;

5) службова дисципліна;

6) пенсійне забезпечення;

7) навчання кадрів;

8) облік і звітність.

В кожному з вказаних субінститутів можна виділити декілька однорідних правових спільностей.

Так, в субінституті: "Проходження служби" можна відокремити асоціації норм, регулюючих підбір, розстановку, просування та звільнення кадрів, порядок присвоєння спеціальних звань, службового атестування.

Субінститути " Комплектація по роботі з кадрами", "Облік і звітність" займають особливе місце по відношенню до інших інститутів.

У відповідності з організаційною структурою системи органів МВС та ієрархічним рівнем суб'єктів управління кадрами розрізнюють правові спільності регламентуючі компетенцію керівників і кадрових апаратів різного рівня.

Організаційно-технічні норми функціонального субінститута "Облік і звітність" забезпечує "прохідне" регулювання однорідних операцій, які стосуються більшості елементів роботи з кадрами.

Подальша деталізація норм про роботу з кадрами передбачає виділення асоціацій правових норм, регулюючих певну операцію по роботі з кадрами (медичне обстеження, атестація і т.д.)

Нормативний акт органів управління - один з різновидів управлінських рішень, при цьому вольовий момент - владне волевиявлення - надає їм форму акту державного управління. Для того, щоб програмне управлінське рішення трансформувалось у нормальний акт, необхідно владне волевиявлення компетентного правотворчого органу, що відноситься як до самої програми, так і до її форми.

Підхід до нормативного акту як до зовнішньої форми реального вираження та об'єктивації програмних управлінських кадрових рішень дозволяє виявити характер взаємозв'язку між ними і значення системи нормативних актів і її окремих елементів для управління кадрами. Подальше вдосконалення роботи з кадрами детермінує впорядкованість зовнішньої форми відповідних правових програм.

Нормативні акти про роботу з кадрами представляють собою підсистему актів, що регулюють громадські відносини в сфері виконання функцій, що покладені на органи внутрішніх справ.

В свою чергу вони представляють собою певну цілісність, що володіє внутрішньою структурою, необхідними суборденаційними та координаційними зв'язками, що забезпечує повну ефективність правового регулювання роботи з кадрами.

Необхідно відмітити складну, високоорганізовану, не тільки багаторівневу, але і різноплощинну структуру законодавства. Ця характеристика відноситься і до системи нормативних актів, що регулюють роботу з кадрами органів внутрішніх справ.

Ієрархія нормативних актів про роботу з кадрами відображає ієрархію загальних та спеціальних суб'єктів управління, що наділені правотворчою компетенцією.

В загальному вигляді вона може бути подана таким чином:

1) Конституція України;

2) Закони України;

3) Указ Президента України;

4) постанови Кабінету Міністрів України;

5) накази, інструкції та вказівки міністра внутрішніх справ України;

6) накази нормативного характеру начальників ГУМВС, УМВС в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Ієрархія нормативних актів по роботі з кадрами визначає різну ступінь їх юридичної сили. В системі нормативних актів про роботу з кадрами органів внутрішніх справ основним кодифікованим. актом являється "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ". В той же час більшість норм Положення про проходження служби відноситься до першопочаткових, підлягаючих конкретизації у відомих нормативних актах.

В силу цього для певної кількості відомчих нормативних актів характерний предметно-функціональний зв'язок з Положенням про проходження служби. Наприклад, для Положення про атестацію рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ характерний такого роду зв'язок з нормами, викладеними в п.п. 36 -38 Положення про проходження служби. C6J

Поруч з кодифікованим актом - Положення про проходження служби роботи з кадрами регламентується цілою чергою консолідованих актів.

Консолідовані акти, як правило, відносяться до окремих субінститутів або до асоціацій правових норм. Прикладом таких норм може служити Кодекс честі. Наявність таких консолідованих актів ускладнює внутрішню структуру розглядаємо'!' правової системи. Крім суборденаційних суттєве значення отримають координаційні зв'язки між консолідованими актами одного і того ж ієрархічного рівня. Але і цим не вичерпується складність внутрішньої структури аналізуємо'!' сукупності правових норм: один субінститут під час об'єднує норми декількох консолідованих актів різної юридичної сили.

У випадках їх порушення застосовуються норми Дисциплінарного уставу, які передбачають види та порядок накладення дисциплінарних покарань. Таким чином, зв'язок між цими нормативними актами тотожний зв'язку між диспозицією та санкцією правової норми. L2 \ ]

Основний масив нормативних актів про роботу з кадрами відноситься до підзаконних. Однак, у своїй більшості нормативні акти про роботу з кадрами органів внутрішніх справ є відомчі, що затверджуються наказом міністра внутрішніх справ України.

Характерна риса відомчих нормативних актів підзаконність, опосередкована через підзвітність актам уряду.

Ступінь підзаконності визнає не тільки юридичну силу, але й місце даного нормативного акту в системі актів, що регламентують роботу з кадрами органів внутрішніх справ. В зв'язку з цим визначення ступіні підзаконості нормативного акту не тільки теоретична, але й актуальна правотворча та правоприміняюча проблема.

Наступною особливістю системи нормативних актів про роботу з кадрами є сполучення директивних актів з актами, що регулюють відношення між суб'єктом та об'єктом управління.

Директиви виступають в якості інструменту стратегічного керівництва. Вони не формулюють конкретних правил поведінки або розпоряджень, що породжують, змінюють чи припиняють правовідносини. В директивних нормативних актах містяться вказівки та ті загальні цілі, до яких необхідно прагнути, ті міркування, виходячи з яких необхідно вирішувати відповідні проблеми.

Для системи нормативних актів про роботу з кадрами характерне сполучення актів загального керівництва, керівництва кадрами і керівництва певними групами співробітників. Оскільки кадрова функція забезпечує ефективність управління органами внутрішніх справ, в багатьох нормативних актах загального характеру містяться норми про роботу з кадрами.

Система нормативних актів про роботу з кадрами була б неповною, якщо б не включала витягів з актів загального характеру. Їх місце у розглядаємій системі визначається характером правових розпоряджень, розділів, пунктів, частин тих або інших норм, що відносяться до роботи з кадрами.

В системі нормативних актів про роботу з кадрами вирішальна роль належить тим актам, котрі відносяться до всіх осіб рядового та начальницького складу. Ці акти являються ядром відповідного субінституту, основою оперативної управлінської діяльності кадрових апаратів.

Разом з тим у процесі управління виникає об'єктивна необхідність зосередити увагу керівників і кадрових апаратів на роботі з певною групою співробітників. Відповідні програмні управлінські рішення закріплюються у нормативних актах, дія яких обмежена по об'єкту управління.

Між актами загального керівництва, керівництва кадрами і керівництва певними групами співробітників можуть існувати як субординаційні, так і координаційні зв'язки. Спеціальні норми закріплюють програмні управлінські рішення, відмінні від загальних програм управління кадрами. Внаслідок неприйнятності або недостачі загальної програми розроблюються та санкціонуються спеціальні програми по управлінню певними групами співробітників.

З прийняттям Конституції України розпочався новий етап в удосконаленні правового регулювання роботи з кадрами органів внутрішніх справ.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ ТА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

В умовах бурхливого розвитку соціально-економічної обстановки у країні різко зростає актуальність боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та громадської безпеки. Для реалізації цих проблем необхідно вдосконалювати систему правоохоронних органів в цілому і органів внутрішніх справ зокрема. Особливу увагу при цьому слід приділити оптимізації управління, вдосконаленню організаційних структур. Багато в чому ці завдання вирішуються за допомогою організаційно-штатної роботи. Г 5 с! -І

Організаційно-штатна робота - це діяльність, яка спрямована на оптимальний розподіл та ефективне використання наявної штатної чисельності, ощадливе витрачання коштів, що приділяються органам внутрішніх справ для виконання покладених на них завдань та функцій.

Основними принципами організаційно-штатної роботи є:

- використання штатної політики як інструменту для всілякого підвищення рівня виконання оперативно-службових завдань, раціональної розстановки наявної чисельності особового складу на основних напрямках діяльності органів внутрішніх справ і виключно за прямим призначенням;

- недопущення свавільної зміни затверджених структур і типових штатів органів внутрішніх справ і внутрішніх військ, відповідність посадових найменувань типовим структурам, які затверджені у встановленому порядку, дотримання встановлених нормативів штатної чисельності, співвідношення керівників та підлеглих, старших виконавців та виконавців;

- забезпечення суворої відповідальності рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію органів внутрішніх справ, військових частин і підрозділів Конституції та законодавству України, постановам Верховної Ради, указам та розпорядженням Президента України, постановам і розпорядженням Кабінету Міністрів України та Уряду Автономної Республіки Крим, рішенням обласних та міських Рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій, нормативним актам МВС України, Міністерства фінансів України, Міністерств праці України та інших органів державної виконавчої влади.

Існуючі функції і структура органів внутрішніх справ здатні змінюватись. Насамперед, це пояснюється тим, що "функції різних управляючих систем і їх складових частин відчувають сильний вплив з боку нових об"ективних чинників, змінюється їх зміст, співвідношення, у взаємодії ланок виникають нові моменти". Г 62 ]

На зміни структури органів внутрішніх справ впливають також:

1) виникнення нових функцій;

2) відміна старих функцій; .

3) актуалізація функцій в зв"язку з кількісними та якісними перетвореннями апаратів управління;

4) актуалізація функцій в зв"язку з впровадженням нових технічних засобів;

5) істотні зміни в навколишньому середовищі та ін. Всі складові елементи органу внутрішніх справ взаємопов'язані і взаємозалежні. Тому зміна характеру функцій одних елементів веде до змін внутрішніх взаємозв’язків, що потребує відповідної організаційно-структурної перебудови. Для успішного виконання завдань, поставлених перед органами внутрішніх справ, організаційно-структурна перебудова їх системи повинна відповідати, як вже зазначалося, її функціям. Порушення даної вимоги об’єктивно буде обумовлювати виникнення "вузьких місць" у процесі управління і власне функціональної діяльності. У таких випадках управління буде зводитись до ліквідації невиправданих складностей і труднощів, що викликані недосконалістю організації його системи.

2.1. Особливості зарахування на службу в органи внутрішніх справ.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що на службу в ці державні органи України приймаються особи, які досягли 18-річного віку і за станом здоров'я, освітою і особистими якостями здатні виконувати покладені на них обов'язки. Призовники не підлягають прийому на службу в органи внутрішніх справ, за винятком випадків, передбачених законодавством. Скажімо, такі випадки передбачені в постанові Верховної Ради України від 16 листопада 1990 p. і дають можливість комплектування вищих навчальних закладів МВС випускниками середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, які до того ж були і призовниками, і 2. 1

У цілому рядовий і молодший начальницький склад органів внутрішніх справ комплектується громадянами чоловічої статі, які пройшли дійсну військову службу, іншими особами, які перебувають у запасі Збройних Сил України, за винятком офіцерів запасу. У певних випадках на службу в органи внутрішніх справ приймаються і жінки. Особливо доцільним є комплектування особами жіночої статі посад, пов'язаних з оформленням паспортів, різних документів та іншими внутрішніми роботами, що передбачають здійснення доглядів і обшуків правопорушників з числа осіб жіночої статі, а також при інших подібних обставинах.

Посади середнього, старшого, і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ комплектуються особами, які мають вищу чи спеціальну середню освіту і відповідають вимогам служби в органах внутрішніх справ. Крім того, середній начальницький склад може комплектуватися особами молодшого начальницького складу, які мають вищу чи середню освіту, досвід роботи в органах внутрішніх справ і характеризуються позитивно. Г 8 -1

Військовозобов'язані, які зараховані в кадри МВС України на посади рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі курсанти і слухачі вищих і середніх спеціальних закладів МВС України, .у встановленому порядку знімаються з військового обліку і перебувають на спеціальному обліку МВС України.

Особливості проходження служби в ОВС: прийняття, просування, звільнення.

Призначення на посади, переміщення і просування по службі.

Посади, що заміщаються особами рядового, молодшого, середнього, старшого начальницького складу, і відповідні цим посадам спеціальні звання визначаються переліками, затверджуваними міністром внутрішніх справ України. L •?2 J

Перелік посад, що заміщаються особами вищого начальницького складу, затверджуються відповідно до штатного розкладу.

Призначення на посаду рядового і начальницького складу проводиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається міністром внутрішніх справ України стосовно його компетенції. Внаслідок цього, слід враховувати такі речі.

При призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу треба їх використовувати за основною чи спорідненою спеціальністю чи з урахуванням набутого досвіду, а при потребі використання на посадах за новою для них спеціальністю (призначенню) мас перебувати відповідна перепідготовка.

Безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною - чотирьох місяців.

При здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більш 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими умовами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу міністра внутрішніх справ України. До цього строку не зараховується перебування в черговій відпустці (крім відпусток по вагітності, пологах і догляду за дітьми), на лікуванні (обстеженні) в медичних закладах.

Переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу повинно здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ. Призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців з моменту звільнення їх з посади.

При потребі термінового заміщення вакантної посади дозволяється прямому начальникові - від начальника органу внутрішніх справ району, йому рівних і вище, з дозволу начальника, який користується правом призначення на цю посаду, тимчасово призначати особу начальницького складу на вакантну посаду на строк не більше одного місяця.

Необхідність і терміновість переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли відповідного віку, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, мають визначатися відповідними прямими начальниками на підставі висновку військове -лікарської комісії.

Переміщення по службі в іншу місцевість у межах республіки осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли відповідного граничного віку, передбаченого Положенням про проходження служби, визнані придатними для проходження військової служби чи придатними до нестройової служби в мирний час, але потребують за станом здоров'я чи здоров'я членів їх сімей зміни місця служби (проживання), провадиться за рішенням начальника на підставі висновку військово-лікарської комісії.

Особам рядового і начальницького складу, які є між собою близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя) не дозволяється проходити службу в одному й тому ж органі внутрішніх справ, якщо їх служба пов'язана з безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю одного із них іншому.

Переміщення по службі осіб рядового і молодшого начальницького складу провадиться: на вищі посади - в порядку просування по службі; на рівнозначні посади - у разі необхідності укомплектування інших посад або для більш доцільного їх використання з урахуванням ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю; у зв'язку із зарахуванням на навчання до навчальних закладів МВС України із звільненням зі штатної посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання;

на нижчі посади: при скороченні штатів, за станом здоров'я відповідно до висновку військове - лікарської комісії; за власним бажанням; за службовою невідповідністю, виходячи з професійних, моральних і особистих якостей; у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту.

У наказах про переміщення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ на нижчі посади оголошуються причини переміщення.

Переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: на вищі посади - в порядку просування по службі; на рівнозначні посади - у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для більш доцільного використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку і підготовки за новою спеціальністю; у зв'язку з зарахуванням на навчання в заклади МВС України - при звільненні зі штатної посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання; на нижчі посади: при скороченні штатів, за станом здоров'я відповідно до висновку військове - лікарської комісії; за власним проханням; за службовою невідповідністю, виходячи з професійних, моральних і особистих якостей; в порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту. І2.\'[

Рішення про переміщення по службі приймається відповідним начальником з урахуванням думки прямого начальника і колективу співробітників.

Просування по службі осіб рядового і начальницького складу здійснюється, як правило, на конкурсній основі з урахуванням ділових і особистих якостей, результатів роботи і виявленої спроможності виконання обов'язків на вищій посаді, а також висновків атестації.

Порядок і умови проведення конкурсу на заміщення вищої посади визначається міністром внутрішніх справ України.

Для співробітників органів внутрішніх справ, які проходять службу в районах, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, строки служби в цих місцевостях установлюються Кабінетом Міністрів України.

При призначенні на вищу посаду, направленні на навчання і в інших необхідних випадках вони можуть бути переміщені і до закінчення встановленого строку.

Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі проводиться:

- при скороченні штатів;

- за станом здоров'я відповідно до висновку військове -лікарської комісії;

- за особистим проханням;

- за службовою невідповідністю, виходячи з ділових, особистих і моральних якостей;

- у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту чи за клопотанням товариського суду честі середнього і старшого начальницького складу.

Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станом здоров'я проводиться прямими начальниками в межах наданих їм прав і при неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Пониження на посаді в порядку дисциплінарного стягнення проводиться начальником, якому таке право надано Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ.

У наказах по особовому складу при переміщенні осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади оголошуються причини переміщення.

Подальше просування по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які були переміщені на нижчі посади, проводиться за загальним порядком. Г ^ 3 J

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, переведені на службу, підлягають відрядженню до нового місця служби після передачі справ, але не пізніше місячного строку з дня одержання органом внутрішніх справ наказу або письмового повідомлення про переміщення по службі, крім випадків, коли ця особа перебуває в черговій відпустці чи на лікуванні.

2.2. Особливості підготовки кадрів органів внутрішніх справ.

Професійна підготовка працівників рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ - це організований і цілеспрямований процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, потрібними для успішного виконання оперативно - службових завдань. Порядок організації професійної підготовки визначається наказом МВС України від 16 березня 1992 р. № 147, яким затверджено Настановлення по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Г -/-0 -і

У системі професійної підготовки встановлюються такі основні організаційні види навчання, які забезпечують його безперервність:

- початкова підготовка;

- підвищення кваліфікації;

- перепідготовка;

- стажування;

- службова і бойова підготовка;

- самостійна підготовка;

- навчання в аспірантурі, ад'юнктурі та докторантурі. Працівники, вперше прийняті на службу в органи внутрішніх справ на посади рядового, молодшого і середнього складу, до самостійного виконання службових обов'язків проходять спеціальний курс навчання - початкову підготовку. Початкова підготовка проводиться послідовно:

- курсове навчання у навчальних закладах МВС України або училищах професійної підготовки УВС.

Відповідальність за організацію навчання в ознайомчий період покладається на начальника органу внутрішніх справ.

При призначенні на посаду за працівником закріплюється наставник. Наставництво в органах внутрішніх справ є складовою частиною системи професійної підготовки та морально-психологічного виховання осіб рядового та начальницького складу. Мета наставництва – забезпечення оптимальної адаптації молодого працівника як фахівця до умов служби, цілеспрямоване формування та розвиток професійних та особистих якостей, необхідних для виконання основних завдань, визначених Законом України "Про міліцію".

Основні завдання наставництва:

1. Допомога молодим працівникам в оволодінні професійними знаннями і необхідними практичними навичками для самостійного виконання завдань в їх оперативно-службовій діяльності.

2. Виховання в молодих працівників високої громадської свідомості, відданості народу України, вірності Присязі працівника органів внутрішніх справ, формування дисциплінованості, високої відповідальності за виконання службового обов’язку, необхідних психологічних і моральних якостей.

3. Адаптація молодих працівників до специфічних умов роботи колективів органів внутрішніх справ, осіб рядового та начальницького складу при призначенні на посаду.

Порядок організації наставництва в органах внутрішніх справ визначається наказом МВС України № 960 - 1999 р, яким затверджено Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України. Відповідальність за організацію наставництва несуть начальники органів внутрішніх справ та їх помічники по роботі з кадрами. Наставництво встановлюється на 6 місяців, але за потребою може бути продовженим.

Під час проходження початкової підготовки категорично забороняється видавати працівникам табельну зброю, а також залучати їх до проведення оперативно - службових заходів, виконання яких пов'язане з ризиком для життя і здоров'я або може призвести до неправомірних дій з їх боку. Табельна зброя закріплюється за працівником після закінчення початкової підготовки.

Курсове навчання здійснюється:

- середнього начальницького складу - у навчальних закладах МВС України або спеціалізованих училищах професійної підготовки У МВС;

- рядового і молодшого начальницького складу - в училищах УМВС, а також у вузах МВС України.

Тривалість і зміст курсового навчання для кожної категорії працівників визначаються окремо. Перелік навчальних закладів спеціалізованих училищ, які здійснюють курсове навчання, категорії працівників, їх кількість, а також тривалість навчання визначаються щорічним планом, який затверджується МВС України.

На сьогодні діють в Україні: головний ВУЗ МВС Національна академія внутрішніх справ України, Харківський інститут внутрішніх справ України та інші навчальні заклади, які забезпечують різнопрофільну підготовку працівників органів внутрішніх справ різних рівнів. В Національній академії внутрішніх справ України працює інститут підготовки управлінських кадрів органів внутрішніх справ, підготовка слідчих та працівників оперативних служб, експертно-криміналістичних та інші.

Підвищення кваліфікації кадрів здійснюється з метою послідовного вдосконалення професійної майстерності, вивчення найновіших досягнень науки і техніки, використання позитивного досвіду в роботі. Працівники органів внутрішніх справ направляються на навчання в інститути, на факультети, курси підвищення кваліфікації (учбові збори) з відривом від роботи за конкретною спеціалізацією або посадою один раз в п'ять років. Г ЗО З

Перепідготовка осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється з метою одержання нової спеціальності або в разі переміщення їх на іншу роботу, виконання якої потребує нових знань, умінь і навичок.

Перепідготовка організується в навчальних закладах МВС України, училищах УМВС за та місцем служби працівників. [2.0^

Строки перепідготовки в навчальних закладах системи підвищення кваліфікації і перепідготовки, училищах УМВС для рядового і начальницького складу встановлюються до 1 місяця, з відривом від роботи. За місцем служби перепідготовка організується шляхом самостійного освоєння працівниками специфіки роботи на новій, посаді тривалістю до 2 місяців.

Стажування - це підвищення кваліфікації, яке дозволяє працівникам органів внутрішніх справ набути нових знань, практичних навичок і умінь, необхідних для успішного виконання службових обов'язків на займаній або новій посаді.

Стажування проходять:

а) особи, які закінчили вищі навчальні заклади, після призначення на посади;

б) працівники, зараховані у резерв кадрів для просування по службі;

в) особи, вперше прийняті в органи внутрішніх справ на посади керівного складу;

г) знову призначений керівний склад УМВС, міськрайорганів;

д) знову призначений керівний, викладацький і науковий склад навчальних закладів, науково - дослідних установ МВС України. Тривалість стажування - 1 місяць. Службова і бойова підготовка - це види підвищення кваліфікації, котрі включають вивчення ряду навчальних предметів працівниками органів внутрішніх справ у системі професійної підготовки з метою успішного виконання оперативно-службових, виробничих завдань і службових обов'язків.

Службова і бойова підготовка організуються у робочий час і встановлений день і тиждень місяця.

Службова підготовка включає спеціальну, технічну, медичну підготовки. Спеціальна підготовка включає вивчення питань роботи з кадрами, зміцнення дисципліни і законності, вдосконалення діяльності служб; нормативних актів з різних галузей права та ін.

Стосовно технічної підготовки, вивчаються питання практичного застосування науково - технічних засобів і методів, які використовуються в охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.

У процесі медичної підготовки відпрацьовуються навички надання домедичної допомоги потерпілим.

Бойова підготовка - це система навчальних заходів, охоплюючих особисту підготовку рядового і начальницького складу, а також органу в цілому, і направлених на забезпечення постійної бойової готовності та відробку якостей, потрібних для виконання оперативно-службових завдань.

Бойова підготовка включає вогневу і фізичну підготовки, стройову підготовку, цільну оборону, топографію, статути.

Самостійне навчання - це один з основних видів підвищення кваліфікації, що проводиться з метою безперервного, систематичного поповнення і поглиблення знань і навичок. Самостійною підготовкою повинен бути охоплений весь рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ України.

Навчання в магістратурі, ад'юнктурі і докторантурі - це один з видів підвищення кваліфікації кадрів органів внутрішніх справ.

2.3. Присвоєння спеціальних звань рядовому і начальницькому складу органів внутрішніх справ.

Спеціальні звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ присвоюються особам, прийнятим на службу в органи внутрішніх справ, з урахуванням їх особистих якостей, спеціальної чи військової освіти, підготовки, службового досвіду і інших умов, передбачених Положенням про проходження служби. Г б J

Особам з числа офіцерів запасу при призначенні на посади середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ присвоюються спеціальні звання згідно з їх військовими званнями.

Особам, прийнятим на посади старшого начальницького складу, перше спеціальне звання може бути присвоєне не вище звання "майора міліції" або "майора внутрішньої служби", за винятком осіб, які мають вищі офіцерські звання запасу.

Перші спеціальні звання середнього і старшого начальницького складу присвоюються міністром внутрішніх справ України.

Чергові спеціальні звання середнього і старшого начальницького складу присвоюються таким чином:

до майора міліції, майора внутрішньої служби включно - начальниками головного управління МВС України в Криму, управління МВС України областей. Головного управління МВС України в м. Києві, Управління МВС України в м. Севастополі, Управління МВС України на транспорті;

до полковника міліції, полковника внутрішньої служби - міністром внутрішніх справ України.

Спеціальні звання вищого начальницького складу присвоюються відповідно до законодавства. Як правило, вони присвоюються Указами Президента України.

Чергові спеціальні звання особам начальницького складу присвоюються в послідовному порядку при відповідності чергового звання спеціальному званню, передбаченому займаною штатною посадою, після закінчення встановленого строку вислуги в попередньому званні і при позитивній атестації.

Установлюються такі строки вислуги і; спеціальних званнях молодшого начальницького складу:

молодшого сержанта міліції, молодшого сержанта внутрішньої служби - 1 рік;

сержанта міліції, сержанта внутрішньої служби - 2 роки;

старшого сержанта міліції, старшого сержанта внутрішньої служби - 3 роки;

прапорщика міліції, прапорщика внутрішньої служби - 5 років.

Не встановлюються строки вислуги в званнях рядового міліції, рядового внутрішньої служби, старшини міліції, старшини внутрішньої служби, а також старшого прапорщика, про що зазначено в Положенні про проходження служби.

Особам рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу, переведеним з однієї служби (підрозділу) органів внутрішніх справ в іншу, для особового складу якого встановлені інші спеціальні звання, наприклад, співробітник перейшов з міліцейської служби у внутрішні війська чи в підрозділ з штатними посадами внутрішньої служби - де звання присвоюються відповідно до Положення про проходження служби. При цьому спеціальне звання не повинно бути нижче наявного звання.

Спеціальні звання молодшого лейтенанта міліції або молодшого лейтенанта внутрішньої служби присвоюються:

- особам молодшого начальницького складу, які закінчили курси чи навчальні заклади системи МВС України за скороченою програмою навчання і призначені на посади середнього начальницького складу;

- особам молодшого начальницького складу, які закінчили середні спеціальні навчальні заклади інших міністерств і відомств, призначені на посади середнього начальницького складу та пройшли спеціальну підготовку за встановленою програмою;

- особам молодшого начальницького складу, які навчаються на останніх курсах спеціальних середніх навчальних закладів і призначені на посади середнього начальницького складу;

- слухачам вищих навчальних закладів системи МВС України при переведенні їх на п'ятий курс, а тим із них, які до вступу у вищі навчальні заклади відслужили встановлені строки дійсної військової служби - при переведенні на четвертий курс.

Спеціальні звання лейтенанта міліції або лейтенанта внутрішньої служби присвоюються:

молодшим лейтенантам міліції, молодшим лейтенантам внутрішньої служби після закінчення встановленого строку вислуги в спеціальному званні, а тим, хто закінчив навчальні заклади системи МВС України чи вищі навчальні заклади інших міністерств і відомств – незалежно від строку вислуги років у цьому званні;

- особам молодшого начальницького складу, які закінчили навчальні заклади системи МВС України чи вищі навчальні заклади інших міністерств і відомств і призначені на посади середнього начальницького складу;

- особам, які закінчили навчальні заклади системи МВС України; особам, які мають вищу освіту і призначені на посади середнього начальницького складу; .

- особам, які мають військове звання – "лейтенант запасу" і призначені на посади середнього начальницького складу.

Чергові спеціальні звання особам середнього і старшого начальницького складу - слухачам навчальних закладів МВС України і ад'юнктам - присвоюються під час навчання при відповідності чергового спеціального звання штатній посаді, яку вони займали до навчання.

Чергові спеціальні звання особам середнього і старшого начальницького складу - слухачам навчальних закладів і ад'юнктам присвоюються:

- до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно після закінчення встановленого строку вислуги років відповідно до спеціального звання;

- до полковника міліції, полковника внутрішньої служби - після закінчення встановленого строку вислуги років у спеціальному званні підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби при відповідності спеціального звання званню, яке присвоюється за штатною посадою, яку вони займали до вступу на навчання, без урахування змін у спеціальному званні (підвищення чи зниження) за цією посадою, зроблених після початку навчання; після закінчення навчального закладу (ад'юнктури) - при відповідності спеціального звання званню за штатним розкладом, посадою, на яку особа середнього чи старшого начальницького складу призначається після закінчення навчання.

Установлюються такі строки вислуги в спеціальних званнях осіб середнього і старшого начальницького складу:

молодшого лейтенанта міліції, молодшого лейтенанта внутрішньої служби - 1 рік;

лейтенанта міліції, лейтенанта внутрішньої служби - 2 роки;

старшого лейтенанта міліції, старшого лейтенанта внутрішньої служби - 3 роки;

капітана міліції, капітана внутрішньої служби - 3 роки;

майора міліції, майора внутрішньої служби - 4 роки;

підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби -5 років.

Термін вислуги в званнях полковника міліції, полковника внутрішньої служби і вище не встановлюються.. Для осіб начальницького складу, які закінчили вищі школи МВС України із строком навчання 5 років і більше, вищі навчальні заклади інших міністерств і відомств з таким же строком навчання чи військові спеціальні факультети при цивільних вищих навчальних закладах, строки вислуги в спеціальному званні "лейтенант міліції", "лейтенант внутрішньої служби" встановлюються тривалістю один рік.

Строки вислуги в спеціальному званні обчислюються від дня підписання наказу про присвоєння цього звання.

Час перебування особи начальницького складу в зниженому спеціальному званні в строк вислуги в поновленому спеціальному званні не зараховується.

За успішне виконання завдань, а також за досягнення високих результатів в оперативно-службовій діяльності чергові спеціальні звання начальницького складу можуть бути присвоєні достроково або на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого займаною посадою.

Достроково спеціальні звання присвоюються після закінчення не менше половини встановленого строку вислуги в спеціальному званні та відповідності спеціального звання, що присвоюється, званню, передбаченому займаною штатною посадою.

Чергове спеціальне звання на один ступінь вище спеціального звання, передбаченого штатною посадою, присвоюється:

після закінчення встановленого строку вислуги в спеціальному званні особам начальницького складу, що мають учений ступінь;

після закінчення не менш як півтора строку вислуги у попередньому спеціальному званні.

Особам начальницького складу, звільненим зі служби за віком, за станом здоров'я чи скороченням штатів і які мають вислугу 20 і більше років (в пільговому обчисленні), чергове спеціальне звання до підполковника включно може бути присвоєно міністром внутрішніх справ України.

Подання для присвоєння чергового спеціального звання особам начальницького складу, які мають стягнення, накладені в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, не провадиться до їх зняття. Для забезпечення своєчасного присвоєння чергових спеціальних звань начальницького складу необхідні для цього документи оформлюються заздалегідь, з таким розрахунком, щоб вони надійшли на розгляд начальника, який має право присвоювати відповідне спеціальне звання, до дня закінчення встановленого строку вислуги років у спеціальному званні.

Зниження у званні провадиться у порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Зниження у званні на один ступінь є одним з видів дисциплінарних стягнень.

Особи молодшого, середнього і старшого начальницького складу, знижені в спеціальному званні, поновлюються в попередньому званні не раніше ніж через рік після зниження звання при позитивній атестації не залежно від займаної посади наказами начальників, які прийняли рішення про зниження в званні, їм рівних і вище. До поновлення особи начальницького складу в попередньому званні і присвоєння їй чергового спеціального звання повторне зниження в спеціальному званні не допускається.

Особи начальницького складу можуть бути позбавлені спеціальних звань у випадках і порядку, передбачених законодавством:

молодшого начальницького складу - за вироком суду, що набрав законної сили, також в порядку .встановленому міністром внутрішніх справ України;

середнього і старшого начальницького складу - за вироком суду, що набрав законної сили, чи за рішенням Кабінету Міністрів України;

вищого начальницького складу - відповідно до чинного законодавства.

2.4. Відпустки рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

Для більш повного і всебічного вивчення питання, що нас цікавить, уявляється доцільним розгляну ги таке поняття, як відпустки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Г^-'7 ••

Положення про проходження служби віділяє такі види відпусток особовому складу:

- чергові;

- короткострокові;

- через хворобу;

- канікулярні;

- в зв'язку з закінченням навчальних закладів системи МВС України;

- додаткові;

- соціальні (по вагітності, пологах, догляду за дитиною);

- творчі: в зв'язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, в тривалість відпустки не включаються.

При обчислені тривалості відпусток не враховується також час, потрібний на дорогу до місця проведення відпустки і назад, у тому числі при розділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

При наданні чергової відпустки і додаткової їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на 12 і множенням результату па число повних місяців служби.

Пунктом 50 Положения збережено правило, згідно з яким відпускникам надається додатковий час для проїзду до місця проведення відпустки і назад, який не перевищує !5 діб. Тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчислені), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій співробітникам органів внутрішніх справ України, і передбачається залежно від вислуги:

- менше 10 років - 30 діб щорічно;

- від 10 до 15 років -35 діб щорічно;

- від 15 до 20 років - 40 діб щорічно;

- від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

За рішенням Міністра внутрішніх справ України у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують тривалої відпустки у зв'язку з особливо складними умовами служби.

Чергова відпустка повинна бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника ( від начальника Головного управління МВС України в Криму, Управління МВС України областей. Головного управління МВС України в м. Києві, їм рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в першому кварталі наступного року.

Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, тривалість відпустки продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який її надавав, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником ( головним лікарем) лікувального закладу.

Особам рядового і начальницького складу тривалість чергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справ обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби. При цьому особам рядового і начальницького складу, які мають право на відпустку тривалістю 10 діб і більше, відшкодовуються витрати на проїзд до місця проведення відпуски і назад, а також надається понад тривалість відпустки час на перебування в дорозі. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового чи начальницького складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році.

Особам рядового і начальницького складу, які мають право на відпустку тривалістю 40 діб і більше, дозволяється за їх бажанням, використати її в два строки. При цьому одна частина відпустки повинна бути не менше 30 діб.

Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу в разі переводу по службі в іншу місцевість дозволяється за їх бажанням поєднувати дві відпустки, тобто за два роки. Поєднана відпустка надається за новим місцем служби і її загальна тривалість не повинна перевищувати трьох місяців, без урахування часу, потрібного для проїзду до місця проведення відпустки і назад, але не більше 15 діб. У випадку службової необхідності поєднана відпустка за новим місцем служби може бути надана в два строки, у межах загальної тривалості і з компенсацією щоразу витрат за проїзд.

Відкликання осіб рядового і начальницького складу із відпустки, як правило, забороняється. Якщо виникне крайня необхідність, то відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальника УМВС, йому рівних і вище).

При відкликанні із чергової відпустки невикористана її частина надасться, як правило, и поточному році. Якщо невикористана частина відпустки складає 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу сплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, а також надається додатковий час на дорогу понад тривалості відпустки.

За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ, за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів у році звільнення, за їх бажанням, надасться відпустка, тривалість якої визначається так само, як і чергової. Іншим звільненим із органів внутрішніх справ виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Короткострокова відпустка особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів у році звільнення, за їх бажанням, надасться відпустка, тривалість якої визначається так само, як чергові. Іншим звільненим із органів внутрішніх справ виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Короткострокова відпустка особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається при наявності поважних причин строком до 10 діб, без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки і назад.

Короткострокова відпустка у тривалість чергової відпустки не включається.

Відпустки через хворобу надаються особам рядового і начальницького складу на підставі висновків військове - лікарської комісії.

Тривалість відпустки через хворобу визначається характером захворювання. У загальному обчисленні час безперервного перебування у відпустці через хворобу не повинен перевищувати 4 місяців, крім випадків, коли законодавством передбачені більш довготривалі строки перебування на лікуванні. Цей строк може бути продовжений рішенням прямого начальника (від начальника Управління МВС України, йому рівних і вище) на підставі висновків лікувального закладу.

По закінченні встановленого строку безперервного перебування у відпустці через хворобу особи рядового і начальницького складу підлягають обстеженню військове - лікарською комісією для вирішення питання про придатність їх до подальшого проходження служби.

Час перебування на лікуванні осіб рядового і начальницького складу в зв'язку з одержанням ними при виконанні службових обов'язків поранень, контузій чи інвалідності строком не обмежується. На лікарське обстеження вказані особи направляються після закінчення лікування.

Відпустка через хворобу в тривалість чергової відпустки не включається.

Канікулярна відпустка надається особам рядового і начальницького складу, які навчаються на очних факультетах (відділеннях) у навчальних закладах системи МВС України, один раз протягом навчального року під час перерви занять на строки, передбачені навчальними планами.

Відпустки випускникам навчальних закладів МВС України і інших міністерств і відомств надаються по закінченні навчальних закладів на строк, установлений для осіб рядового і начальницького складу.

Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

2.5. Порядок звільнення з органів внутрішніх справ.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлені певні терміни служби. При чому для осіб рядового, молодшого начальницького складу, середнього, старшого і вищого начальницького складу ці терміни не однакові. Так, особи рядового і начальницького складу перебувають на службі в органах внутрішніх справ: чоловіки - до 45-річного віку; жінки -до 40-річного віку. ^J

За згодою цих осіб, безпосередній начальник, що мас право прийому їх на службу, може продовжити термін їх служби на 5 років. Це припускається у випадках доцільності і придатності до служби цих осіб.

Начальницький склад мас різні терміни служби. Особи середнього і старшого начальницького складу органів внутрішніх справ, за винятком:

- полковників міліції і полковників внутрішньої служби, перебувають на службі до 45 років;

- полковники міліції і полковники внутрішньої служби -до 50 років;

- генерал-майори, генерал-лейтенанти міліції і генерал-майори, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - до 55 років;

- генерал-полковники внутрішньої служби - до 60 років.

Особи, які досягли відповідного віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік, або у відставку. Проте інколи обставини складаються так, що досвідчені працівники потрібні на службі в органах внутрішніх справ. Для таких випадків зроблено виняток. Положенням передбачається, що при потребі працівники органів внутрішніх справ можуть бути залишені на службі на термін до 5 років. Це рішення стосовно осіб середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції і полковника внутрішньої служби приймається начальником, якому надане право призначення даних осіб на посаду. Щодо генералів (за винятком генерал-полковників внутрішньої служби), то рішення про продовження термінів служби приймається міністром внутрішніх справ України.

Продовження термінів служби генерал - полковника внутрішньої служби здійснюється Кабінетом Міністрів України.

У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу термін служби в органах внутрішніх справ може бути продовжений, з урахуванням стану здоров'я, у такому ж порядку повторно до 5 років, а деяким із них, які мають учений ступінь чи учене звання - до 10 років.

Особи середнього і вищого начальницького складу, залишені на службі в органах внутрішніх справ понад граничний вік, можуть бути звільнені в запас Збройних Сил України чи у відставку до закінчення терміну, на який вони були залишені на службі.

Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ можуть бути звільнені зі служби і достроково. Таке право надане Міністру внутрішніх справ України, а також начальникам Головного управління МВС України в Криму, Управлінь МВС України в областях, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління МВС України в м. Севастополі, Управлінь МВС України на транспорті. Дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, що не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, проводиться у таких випадках, а саме:

- за станом здоров'я - відповідно до висновку військово-лікарської комісії;

- у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;

- за власним бажанням - при наявності причин, що заважають виконанню службових обов'язків;

- у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, заклади);

- за службовою невідповідністю;

у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби проводиться:

а) у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий обпік, якщо особа не досягла граничного віку, встановленого Законом "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" для перебування осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визначені військо - лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них Положенням про проходження служби;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час ( в воєнний час — обмежено придатним 2-го ступеню ) за рішенням військове - лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм в мирний час (в воєнний час - обмежено придатним 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі в зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) за вислугою строку служби, передбаченого договором, якщо особи рядового і молодшого начальницького складу не виявляють бажання продовжувати службу;

д) через службову невідповідність;

е) за порушення дисципліни;

є) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

ж) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас ( з постановкою на військовий облік):

а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них Положенням про проходження служби. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років ( в пільговому обчисленні), яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося .3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - не залежно від наявності вислуги років;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у воєнний час - обмежено придатним 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії;

в) через обмежений стан здоров'я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм .у мирний час ( у воєнний час - обмежено придатним 1 -го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв'язку з відсутністю відповідних вакантних посад;

г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;

д) через службову невідповідність;

е) за порушення дисципліни;

є) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;

ж) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства ( організації).

Особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку ( із зняттям з військового обліку):

а) за віком при досягненні граничного віку, передбаченого законодавством для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання;

б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби за рішенням військове - лікарської комісії.

Особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог цього Положення.

Особи рядового і начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (в тому числі без позбавлення спеціального звання), підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силу вироку суду.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Звільнення 5 і служби осіб рядового і молодшого начальницького складу проводиться начальниками, яким таке право надане міністерством внутрішніх справ України.

Звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку проводиться:

- до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби - начальниками Головного управління МВС України в Криму, Управління МВС України областей. Головного управління МВС України в м. Києві, Управління МВС України в м. Севастополі, Управління МВС України на транспорті і рівними їм начальниками, яким таке право надано міністром внутрішніх справ України;

- до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно міністром внутрішніх справ України; (але наказом МВС України від 12 липня 1992 p. № 441 "Про визначення прав начальників органів (підрозділів) внутрішніх справ" міністр надав право .начальникам Головного управління МВС України в Криму, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління МВС України областей і в м. Севастополі, Управління МВС України на транспорті звільняти працівників до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно за всіма підставами, передбаченими Положеннями про проходження служби.);

- осіб вищою начальницького складу - відповідно до законодавства.

Особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, крім осіб середнього і старшого начальницького складу міліції, які бездоганно прослужили в органах внутрішніх справ. Збройних Силах, Службі безпеки 20 і більше років (у пільговому обчисленні), а тим, які мають особливі заслуги, незалежно від вислуги років, при звільненні в запас або відставку наказами начальників, які здійснюють звільнення, може надаватися право носіння встановленої форми одягу. Цими ж начальниками можуть бути позбавлені цього права особи, засуджені за вчинення злочину, або такі, що вчинили проступки та дії, які дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Особи рядового і начальницького складу, які померли, загинули, зникли без вісті, а також позбавлені спеціального звання, виключаються з кадрів МВС України у порядку, визначеному міністром внутрішніх справ України.

Після звільнення з органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу беруться військкоматами на військовий облік у встановленому порядку.

Порядок проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ у воєнний час визначається Кабінетом Міністрів України.

2.6. Пенсійне забезпечення співробітників органів внутрішніх справ.

Пенсійне забезпечення працівників міліції має певні особливості і тому регулюється окремим законодавством. Як військовослужбовці, так і працівники органів внутрішніх справ мають ряд пільг по пенсійному забезпеченню. Тому ці відносини регулює єдиний для обох структур Закон України " Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ", прийнятий 9 квітня 1992 р. і оголошений наказом МВС України від 2 червня 1992 p. №311. У ньому визначені умови і порядок пенсійного забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей. L ^°. ' J

Види пенсійного забезпечення такі:

- пенсія за вислугу років;

- пенсія по інвалідності;

- пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Відповідно до цього закону пенсії призначаються після звільнення зі служби, пенсії по інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника призначаються незалежно від тривалості служби. Право на пенсію за вислугу років мають:

особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби 20 років і більше;

- особи середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільнені зі служби за віком, через хворобу, у зв'язку зі скороченням штатів або обмеженим станом здоров'я і на день звільнення досягни 45 - річного віку та мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ.

Пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше: за вислугу років - 50%,

а звільненим у відставку за віком або через хворобу - 55% відповідного грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення; особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких 12 років і 6 місяців становить служба в органах внутрішніх справ: за загальний трудовий стаж 25 років -50 % і за кожний рік стажу понад 25 років - 1 % відповідних сум грошового забезпечення.

Збільшений розмір пенсій встановлюється особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також особам які визнані інвалідами та учасниками війни.

Порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій відповідно до цього закону особам і начальницького складу органів внутрішніх справ, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992р №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей ".

Пенсії по інвалідності призначаються особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які стали інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби чи не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних за період проходження служби. Групи і причини інвалідності, а також час її настання, встановлюються медико-соціальними експертними комісіями. Залежно від ступеня втрати працездатності інваліди поділяються на три групи згідно із загальним законодавством.

Стосовно причин інвалідності інваліди з числа осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ поділяються на дві категорії:

1) інваліди війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, при виконанні інших службових обов'язків або захворювання, пов'язаного з участю в ліквідаціях наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи у бойових діях в мирний час;

2) інші інваліди -з числа осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням службових обов'язків, або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.

Пенсії по інвалідності особам рядового і начальницького складу призначаються в таких розмірах:

- інвалідам війни 1 групи - 100 процентів;

- 2 групи - 80 процентів;

- 3 групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення;

- іншим інвалідам 1 групи - 70 процентів;

- 2 групи - 60 процентів;

- 3 групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Пенсії у зв’язку з втратою годувальника сім'ям осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа осіб начальницького і рядового складу - якщо годувальник помер в період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати.

Право на пенсію в зв'язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або осіб, які безвісті, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які перебували на їх утриманні.

Вказаним законом встановлюються також правила обчислення, виплати та перерахунку пенсій.

Проблеми реформування інституту проходження служби в ОВС та організаційно-правові проблеми оцінки кадрів ОВС

Сучасна кримінальна ситуація в Україні - якісно новий феномен як за способами злочинних проявів, так і за ступенем їх руйнівного впливу на життєдіяльність суспільства, права і свободи громадян. Період реформ супроводжується проникненням криміналітету майже у всі сфери суспільного життя. Українська держава вбачає своїм пріоритетним завданням захист громадян від насильства і безладу, будь-яких протиправних посягань, тому що сьогодні значна частина наших громадян обґрунтовано та гостро відчуває свою беззахисність перед натиском злочинності, в той же час чимало злочинців залишаються безкарними.

Політичне, економічне та соціальне оновлення суспільства в процесі побудови демократичної правової держави зумовлює потребу приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів державної виконавчої влади у відповідність з новими умовами їх діяльності та розвитку. Органи внутрішніх справ, як складова частина органів державної виконавчої влади, повинні забезпечити реалізацію наданих їм повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

Зростання злочинності до рівня реальної загрози національній безпеці України висуває перед органами внутрішніх справ нові завдання, зумовлює необхідність перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям її розвитку.

Органи внутрішніх справ, як і все суспільство, переживають кризу, що негативно позначається на їхній діяльності. Кризові явища посилюються надмірною перевантаженістю, що певною мірою пов'язано з виконанням органами внутрішніх справ багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю. У зв'язку з цим чисельність працівників МВС досить значна, на їх утримання витрачається багато коштів, тоді як реальною роботою, пов'язаною із захистом життя, здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, займається менша їх частина.

Структура органів внутрішніх справ і організація управління нею надто громіздка: численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну, через що мають місце неузгодженість та паралелізм у виконанні функцій, звідси - низький вплив управлінських структур на ефективність діяльності системи.1

Зростання злочинності, зміни її форм, що відбуваються останнім часом, ставлять перед ОВС нові завдання та зумовлюють необхідність перегляду стратегічних напрямків їх діяльності, пошуку таких підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та ЇЇ тенденціям.

Необхідність реформування ОВС викликана ще й тим, що вони, як і все суспільство, переживають глибоку кризу, обумовлену багатьма факторами, які негативно впливають на їх діяльність. Кризові явища посилюються надмірною перевантаженістю ОВС. Відіграючи протягом багатьох років роль важливого інструмента командно-адміністративної системи, вони до цього часу виконують значну частину функцій, які безпосередньо не пов'язані з охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю. Тому хоча чисельність працівників досить велика, і на її утримання витрачається багато коштів, реально роботою по захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань займається їх менша частина. Досить сказати, що майже кожний четвертий співробітник системи МВС - це працівник Державної служби охорони, яка здійснює функції охорони установ.

Отже, необхідність реформування системи ОВС України викликана низкою чинників.

По-перше, політичне, економічне та соціальне становлення суспільства в процесі побудови демократичної правової держави зумовлює потребу приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів державної виконавчої влади України у відповідність до нових умов їхньої діяльності та розвитку. Основними правовими актами, що регламентували діяльність ОВС України в минулому були Указ Президії ВР СРСР від 8 червня 1977 року "Про основні обов’язки і права радянської міліції по охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю" та Положення про радянську міліцію, затверджене Постановою КМ СРСР від 8 червня 1973 року №385 (але ці документи для громадян були практично недоступними). Звичайно, що діюча система МВС, яка створена багато років тому, була пристосована до суспільно-політичного ладу колишнього Союзу РСР. Зараз структурна побудова, завдання та функції, форми і методи роботи ОВС, хоч і набули певних еволюційних змін, все ще не повністю відповідають сучасним політичним, економічним та соціальним реаліям в Україні. Як наслідок, діяльність органів внутрішніх справ не завжди встигає за процесами розбудови нової держави.

1 Кравченко Ю.Ф. Міліція України.—К.,1999.—с.220.

По-друге, структура системи МВС та організація управління нею надто громіздкі. Численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну, що спричиняє неузгодженість та паралелізм у виконанні функцій. Звідси - низький рівень впливу управлінських структур на ефективність діяльності системи.

По-третє, в системі виконавчої влади Міністерство внутрішніх справ з підпорядкованими йому органами і внутрішніми військами є центральною ланкою забезпечення правопорядку і боротьби зі злочинністю в державі, тому воно повинно переорієнтувати свою діяльність на забезпечення насамперед захисту прав і свобод людини. Ця принципова лінія значною мірою вже реалізується на практиці.

З іншого боку, органи внутрішніх справ, як і все суспільство, також переживають кризу. На їхній діяльності негативно позначаються надмірні перевантаження, що певною мірою пов'язані з виконанням органами внутрішніх справ багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Хоча чисельність працівників ОВС досить значна, ефективність їхньої роботи по захисту прав і свобод людини поки ще недостатня.

Реформування має базуватися на таких основних принципах: єдності системи МВС, її максимальної економічності, простоти і гнучкості структурної побудови; першочергового забезпечення діяльності та розвитку низових ланок органів внутрішніх справ як основи системи МВС; доступності для населення інформації про діяльність органів внутрішніх справ; пріоритетної орієнтації кожної служби і підрозділу, незалежно від їхньої функціональної спеціалізації, на вирішення завдань

боротьби зі злочинністю та створення громадської безпеки; тісної співпраці з місцевими органами державної виконавчої влади у забезпеченні правопорядку на їхніх територіях; наступності, поетапності та гласності у здійсненні всіх перетворень, недопущенні або зведенні до мінімуму можливих утисків законних інтересів працівників ОВС.10

На цей час діє достатньо широка мережа нормативно-правових актів, що регламентують діяльність ОВС. Серед них закони, положення, укази, накази, інструкції і т.п. Таким чином складається цілий комплекс нормативного матеріалу, елементи якого не завжди відповідають вимогам системності, узгодженості, доступності. Серед документів, що регламентують організацію та діяльність ОВС слід назвати: Конституцію /Основний Закон/ України; Закон України про міліцію; Положення про Міністерство внутрішніх справ, затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року №1138/2000; Указ Президента України "Про утворення місцевої міліції" від 22 січня 2001 року №29/2001; Концепцію розвитку МВС, схвалену Постановою КМУ від 24 квітня 1996 року №456; Програму діяльності ОВС щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку третього тисячоліття, схвалену на засіданні Колегії МВС України від 16 грудня 1996 року; Положення про проходження служби в органах внутрішніх справ; Закон України про оперативно-розшукову діяльність, Державну програму боротьби із злочинністю, Закон України про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, Закон України про державну службу, інші нормативно-правові акти.

Слід зазначити, що з участю відповідних комісій Верховної Ради України практично створена нова законодавча база для діяльності правоохоронних органів. Лише з питань, у вирішенні яких приймає участь МВС України, прийнято більше 150 законів та постанов. Із правоохоронними органами іноземних держав підписано більш як ЗО угод з питань взаємодії та правової допомоги.

10 Ануфріев М.І. Актуальні проблеми реформування системи ОВС України // УАВС. Науковий вісник.—К.,1997. Вип.2.

Виходячи із завдань побудови в Україні демократичної правової соціальної держави, треба проаналізувати комплекс діючих нормативних документів, що регулюють діяльність міліції, з позицій реалізації деяких принципів правової держави: принципу реального забезпечення прав та свобод громадян; принципу взаємної відповідальності держави та особи; принципу високої правової культури членів суспільства. Осмислення діючого законодавства через систему названих при­нципів та порівняльний аналіз із законодавством інших країн допоможе більш ретельно вивірити співвідношення завдань, що виходять із потреби конституційного розвитку України, та якості правових засобів, за допомогою яких будуть вирішуватися ці завдання.

Роботу щодо деуніверсалізації ОВС, а насамперед міліції, слід розпочати з перейменування міліції на поліцію. Слово "міліція" латинського походження і перекладається як "військова служба, військо, яке формується лише під час військових дій". Слово "поліція" грецького походження і перекладається як "управління справами держави, установи, що охороняє життя, здоров'я, майно громадян, громадський порядок."

Серед головних напрямів реформування одним із чільних має стати удосконалення управління та організаційно-штатних структур системи МВС. Розвиток управління потрібно здійснювати з метою забезпечення ефективного функціонування системи у звичайних умовах та в умовах ускладнення оперативної обстановки з урахуванням змін у соціально-політичній та економічній ситуації.

Пріоритетним завданням має бути забезпечення стійкого управління на основі максимально повної інформації про оперативну обстановку, тенденції та перспективи її розвитку.

Це вимагає здійснення низки заходів щодо чіткого розмежування і забезпечення раціонального співвідношення функцій міністерства з підпорядкованими йому органами та підрозділами, забезпечення організаційної єдності системи.

Цілком очевидна необхідність зміцнення штабної функції з метою підвищення ефективності управління (особливо оперативного), усунення дублювання в роботі, делегування частини управлінських функцій від МВС до ГУМВС, зменшення на цій основі витрат на утримання управлінського апарату і посилення служб та підрозділів практичної спрямованості.

Необхідно досягти оптимального співвідношення штабних, лінійно-галузевих підрозділів з функціональними підрозділами у структурах управління. На рівнях апаратів МВС-ГУМВС-УМВС повинні залишитися функції координації, методичного керівництва, контролю й інспектування, безпосереднього планування та організації проведення заходів державного і міжрегіонального рівня, а також організації реагування на надзвичайні ситуації та розкриття тяжких злочинів, що викликали широкий громадський резонанс.

З метою усунення паралелізму в управлінні необхідно здійснити перебудову структури апарату міністерств, перерозподілити функції між його підрозділами, об'єднати головні управління та управління, які вирішують однотипні чи подібні завдання, в єдині управлінські блоки або служби.

Зважаючи на особливу роль в управлінській діяльності штабів, у процесі їхньої реорганізації має бути створена дійова система оперативного реагування на зміни в оперативній обстановці, надзвичайні події шляхом об'єднання відповідних сил і засобів у єдиний блок, зміцнення чергових частин як органів оперативного міжгалузевого управління.

За рахунок зменшення аналітичних та контрольних функцій галузевих служб доцільно посилити аналітичні підрозділи штабів, створити підрозділи планування та проведення оперативно-профілактичних і спеціальних операцій, координації дій МВС при надзвичайних ситуаціях.

До речі, штатна чисельність організаційно-аналітичного управління штабу міністерства нещодавно вже збільшена на 18 одиниць і зараз комплектується за цим принципом.

Структурну перебудову апаратів ГУМВС-УМВС в областях слід здійснити з урахуванням нової організаційно-штатної структури центрального апарату міністерства. Начальникам ГУМВС-УМВС необхідно надати право коригувати відповідні організаційні структури і перерозподіляти штатну чисельність підпорядкованих служб і підрозділів у межах номенклатури посад, визначеної МВС України, з урахуванням оперативної обстановки на місцях. Вони також матимуть право передавати частину своїх повноважень начальникам міськрайвідділів і управлінь.

Особливої уваги потребує удосконалення діяльності міськрайлінорганів внутрішніх справ, їхня структурна побудова, правове, організаційне, методичне і матеріально-технічне забезпечення мають бути приведені відповідно до сучасних умов. З цією метою слід розробити і експериментальне випробувати моделі їх структурно-штатної побудови та організації діяльності з урахуванням конкретно; оперативної обстановки, реальних навантажень та умов роботи. Розширити права їх начальників при призначенні та використанні особового складу, маневруванні силами та засобами, використанні ресурсів у межах, визначених нормативними актами МВС.

Для докорінного поліпшення діяльності щодо попередження і розкриття злочинів необхідно здійснити нормативне розмежування функцій у цій сфері між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.11

Концептуальний підхід тут такий. На кримінальну міліцію покладаються завдання та функції по попередженню й розкриттю тяжких злочинів шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, їх виконують структурні підрозділи кримінальної міліції: карного розшуку, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх. У цьому їм сприяють, виконуючи спеціальні завдання, підрозділи кримінального-пошуку, експертно-криміналістичної та оперативно-технічної служб.

Визначаються чіткі межі компетенції кожної зі служб кримінальної міліції, а також між рівнями МВС-ГУМВС-УМВС, міськрайлінорганами. Розробляється та нормативне закріплюється критерій розкриття злочинів, який би відображав реальний стан цієї роботи і стимулював її.

Кравченко Ю.Ф. Міліція України.—К..1999.—с.223.

Карний розшук буде насамперед займатися розкриттям тяжких злочинів, пов'язаних із посяганнями на життя та здоров'я громадян, на їх власність, виявленням каналів і припиненням незаконного обігу зброї та наркотиків, розшуком осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів і тих, котрі переховуються від слідства і суду.

Зусилля підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю необхідно зосередити в найбільш криміногенних і важливих для економіки держави сферах, на посиленні боротьби з хабарництвом, порушенням правил про валютні операції, розкраданням на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, із злочинами у банківській та фінансовій сферах, з легалізацією зло­чинних прибутків, а також на удосконаленні форм і методів викриття злочинної діяльності у сфері економіки.

Спецслужба по боротьбі з організованою злочинністю повинна забезпечувати виявлення і припинення діяльності організованих злочинних груп, банд, інших злочинних формувань з міжрегіональними та міжнародними зв'язками, встановлення їхніх корумпованих зв'язків в органах влади.

Роль міліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю повинна постійно підвищуватись. Мається на увазі поліпшення роботи її структурних служб, спрямованої на здійснення загальної та індивідуальної профілактики злочинів, не віднесених до категорії тяжких.

Дискусійним поки що є питання про створення муніципальної міліції. З цього приводу до МВС звертаються народні депутати, представники місцевих органів державної влади. Аналізуючи умови політичного та економічного життя в Україні на теперішньому етапі, автор приводить до висновку про можливість створення муніципальних підрозділів та їх забезпечення як в правовому, організаційному, так і в матеріальному аспектах.

Висунуто ряд пропозицій щодо правового статусу муніципальної міліції, основними функціями якої повинні стати:

- несіння патрульно-постової служби на вулицях, площах, парках, скверах, інших громадських місцях;

- участь у розшуку та затриманні злочинців, попередження групових порушень громадського порядку;

- забезпечення безпеки руху;

- виявлення осіб, що ухиляються від суспільно-корисної праці та ведуть антигромадський спосіб життя, займаються пияцтвом, наркоманією, прийняття до них відповідних мір впливу;

- здійснення контролю за дотриманням громадянами рішень місцевих органів самоврядування;

- участь у рятуванні людей під час стихійного лиха та в інших надзвичайних обставинах;

- виявлення причин та умов, що сприяють скоєнню правопорушень в громадських місцях та прийняття відповідних заходів до їх подолання. Муніципальною міліцією мають розслідуватися (у формі проведення дізнання) лише ті злочини, які не складають великої суспільної небезпеки.

Слід підкреслити, що головним елементом у структурі муніципальних підрозділів має стати патрульно-постова служба. В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, значної шкоди суспільству завдають правопорушення, що скоюються в громадських місцях. В цьому аспекті патрульно-постова служба є універсальним засобом для виконання різного роду соціальних функцій, особливо такої важливої, як охорона громадського порядку, її чисельність у складі муніципальної міліції може складати до 70% від загальної кількості співробітників. Інші 30% розподіляються між службами дільничих інспекторів, екологічної міліції або Іншими структурними підрозділами, створеними за ініціативою місцевого органу самоврядування. У містах Києві та Харкові передбачається провести експеримент зі створення таких підрозділів. За його результатами можна буде робити певні висновки.

Великий обсяг роботи належить здійснити у напрямі поліпшення ролі внутрішніх військ, особливо спеціальних моторизованих частин з охорони громадського порядку та у боротьбі з проявами тероризму.

Служба дільничних, інспекторів міліції має стати центральною ланкою профілактики правопорушень, їй доцільно надати право приймати рішення щодо окремих адміністративних правопорушень. Такі пропозиції МВС подало, і вони чекають свого законодавчого вирішення.

Вживатимуться заходи шодо звільнення міліції громадської безпеки від деяких не властивих їй функцій - паспортної та візової роботи, медичного обслуговування нетверезих, утримання осіб, які ведуть бродяжницький спосіб життя.

Не можуть залишатися незмінними підходи до забезпечення діяльності Державтоінспекцїї. Деякі функції по організації дорожнього руху необхідно поступово передати державним адміністраціям на місцях. Потребують реорганізації підрозділи дорожньої міліції, робота яких у нинішньому вигляді є неефективною. Такі підрозділи залишаються тільки на найбільших напружених та прикордонних автомагістралях. На решті автошляхів цю роботу слід передати під розділам дорожньо-патрульної служби міліції, а функції розкриття злочинів на автошляхах - територіальним органам.

Потрібно також змінити співвідношення старшого, середнього і молодшого начальницького складу в підрозділах Державтоінспекції, щоб офіцери не займалися регулюванням дорожнього руху, а вирішували важливіші й відповідальніші завдання відповідно своєї фахової підготовки.

У процесі реформування апаратів попереднього слідства передбачається здійснення заходів для зниження навантаження на слідчих до рівня обгрунтованих нормативів, зосередження їхніх зусиль на розкритті тяжких злочинів, посилення правового і соціального захисту слідчих, законодавчого визначення їхнього статусу, зміцнення професійного ядра, їхній подальший розвиток буде здійснюватись у відповідності з Концепцією судово-правової реформи в Україні.

Останнім часом серйозною проблемою стало питаная про реформування системи виконання покарань та її підпорядкування. Новим проектом Концепції судово-правової реформи, що розробляється за дорученням Президента України, передбачається передача функцій виконання покарань до відома Міністерства юстиції. Не заперечуючи в цілому такому рішенню, якщо воно буде затверджено органами влади України, вважаємо, що втілюватися в життя воно має поступово, після глибокого і всебічного опрацювання всіх пов'язаних із цією проблемою питань.

На думку багатьох авторів, також потрібно звільнити МВС від функцій примусового лікування від алкоголізму і наркоманії, передавши їх Міністерству охорони здоров'я.

Пріоритетними напрямами кадрової роботи мають стати поступове доведення штатної чисельності органів внутрішніх справ до рівня наукового обгрунтування нормативів, якісне поліпшення систем відбору і підготовки кадрів, удосконалення нормативно-правової бази кадрової роботи, створення оптимальної системи науково-методичного й інформаційного забезпечення кадрових процесів.12

Передбачається впровадити систему контрактного і конкурсного прийняття на службу в органи внутрішніх справ, новий порядок та умови проходження служби, удосконалити кваліфікаційні вимоги до кандидатів і працівників, підвищити ефективність системи службової, бойової, фізичної та морально-психологічної підготовки особового складу.

Для підвищення професійно-освітнього рівня працівників органів внутрішніх справ потрібно розробити й реалізувати перспективні програми розвитку навчальних закладів, наукових установ системи МВС, підготовки спеціалістів.

Кадрові апарати повинні взяти на себе функції соціального захисту працівників, психологічного забезпечення службової діяльності та здійснення культурно-масової роботи. З урахуванням цих нових завдань вони будуть реформуватись. Посади заступників начальників ГУМВС-УМВС, міськрайвідділів, підрозділів та установ по кадрах трансформуються в посади заступників начальників цих підрозділів по роботі з особовим складом.

Для ліквідації «зрівнялівки» в умовах служби оперативних і забезпечуючих підрозділів необхідно розробити новий перелік посад та відповідних спеціальних знань. У підрозділах паспортної служби, фінансово-економічних, охорони здоров'я,

12 Лаптій В.А. ОВС в умовах надзвичайних ситуацій / УАВС. Науковий вісник.—К.Д996.Вип. І.с.71-75.

ЗО

зв'язку, військового, матеріально-технічного та господарського забезпечення, капітального будівництва, інформаційних бюро та інших службах буде збільшена кількість посад державних службовців, на які поступово переводитимуться і розатестовані працівники. При цьому буде вжито заходів щодо недопущення погіршення їхнього матеріального забезпечення, правового і соціального захисту.

Реформування органів МВС здійснюється в умовах складної економічної ситуації, обмеженості фінансових та матеріальних ресурсів. Останні роки в держбюджеті постійно скорочуються витрати на утримання ОВС. Так, наприклад, в 1998 році міністерство профінансовано лише на 32,1% від потреб. Додаткових коштів на перебудову органів внутрішніх справ виділено не буде. Тому необхідно вишукувати внутрішні можливості та ресурси, проявляти творчу ініціативу, вчитись самостійно заробляти для органів, підрозділів додаткові кошти, але суворо в межах чинного законодавства.

Процес реформування потребує відповідного правового забезпечення. Необхідно розробити і подати до органів влади України низку проектів законодавчих актів, у тому числі Закону «Про органи внутрішніх справ», постанов Уряду з питань удосконалення структури апарату МВС, розширення кола посад державних службовців, звільнення органів внутрішніх справ від невластивих функцій та ін. Нормативна база буде приведена у відповідність до міжнародно-правових стандартів і міжнародних зобов'язань України.

Не викоренені факти грубощів, бездушності, неналежного реагування на заяви громадян. Непоодинокі скарги на перевищення працівниками службових повноважень, зловживання владою, інші неправильні дії. Окремі особи виявилися неспроможними працювати в сучасних умовах, що в значній мірі є наслідком прорахунків в доборі та розстановці кадрів, в тому числі керівної ланки. Тільки з негативних мотивів з ОВС звільнено понад 320 працівників.

Міністерство виважено підходить до параметрів вивільнення особового скла­ду. І визначення відсоткового показника звільнення чисельності відповідно до інтенсивності праці, регіональних умов оперативної обстановки багато авторів вважає вивіреним. Така позиція, такій варіант підтримуються більшістю керівників управлінь та закладів освіти. А саме вони особисто відповідають за належне фун­кціонування підпорядкованих їм підрозділів. І установка міністра щодо розширення в цьому їх самостійності виправдана. Водночас треба попередити й галузеві служби - не припускатись тиску на начальників територіальних управлінь, керуючись вузько-апаратними інтересами - всі служби рівні і різняться лише функціями.

Нинішній етап розвитку нашої держави, як уже неодноразово зазначалося, характеризується високою інтенсивністю суспільних процесів. Трансформація суспільства з одного соціального стану в інший зумовлює появу нових явищ в економічній, соціальній і політичній сферах. Різновидом таких явищ є підвищена криміналізація суспільства, особливий вплив організованої злочинності та корупції на соціальні відносини.

Президент України, Уряд докладають значних зусиль, спрямованих на активізацію протидії злочинним проявам, забезпечення громадського порядку і безпеки громадян. Основним документом, що визначає державну політику боротьби зі злочинністю, є затверджена Президентом Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю.

МВС України є одним із основних виконавців цієї Програми і безпосередньо забезпечує реалізацію 36 заходів як головний виконавець та 96 - спільно з іншими відомствами (із 146 заходів, передбачених Програмою). Хід цієї роботи контролювався, постійно перебував у полі зору колегії, обговорювався на нарадах керівництва міністерства. Всі зазначені Програмою заходи в основному виконані, за винятком 5 заходів, виконання яких за згодою Кабінету Міністрів перенесено на пізніші строки, та трьох заходів, які знято з виконання. Уряд детально проінформовано про реалізацію заходів, передбачених Програмою.

Президент України поставив завдання перед правоохоронними органами посилити боротьбу з організованою та масовою злочинністю, а також відповідальність посадових осіб за наслідки діяльності.

Виходячи з цих вимог, спільно з іншими правоохоронними відомствами МВС реалізувало комплекс оперативно-розшукових та організаційних заходів.

Створені програми оперативного супроводження пріоритетних напрямів розвитку економіки, приватизації, енергозабезпечення зовнішньоекономічної, інвестиційної діяльності, кридитно-банківських систем.

Для ліквідації економічного підґрунтя організованого криміналітету активно вивчається інфраструктура його фінансової підтримки. Спецпідрозділами міліції (БОЗ) виявлено понад 3 тис. підприємств і комерційних фірм, що контролюються двома сотнями злочинних угруповань, 17 фондів, створених під дахом злочинних авторитетів. Вжитими заходами 150 таких фірм-донорів вже нейтралізовано шляхом зняття з реєстрації.

Оперативними службами МВС одночасно по Україні проведена реалізація оперативних справ, у результаті якої знешкоджено майже 600 організованих злочинних груп, із нелегального обігу вилучено понад 3 тис. одиниць зброї, більше 2 тис. стволів вогнепальної зброї, 18 гранатометів, понад 550 гранат, 284 кг вибухівки, 18 тис. набоїв, близько 9,9 тонн наркотичних засобів, ізольовано від суспільства 510 лідерів і авторитетів кримінального світу тощо.

Проблема забезпечення реалізації, охорони і захисту прав, свобод та законних інтересів громадян на нинішньому етапі розбудови держави набула особливої актуальності. Конституцією України гарантується державний захист прав та свобод людини і громадянина. Для органів внутрішніх справ виконання цього положення Основного Закону є одним з головних завдань.

Аналіз завдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС України свідчить, що в діяльності органів внутрішніх справ питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займають особливе місце. Практично всі служби МВС України: адміністративна, охорона громадського порядку, пожежна охорона, кримінальний розшук, апарати по боротьбі з економічною злочинністю, паспортної служби, ДАЇ – за допомогою різноманітних засобів та методів беруть участь у вирішенні цих завдань безпосередньо на своїх ділянках роботи.2

Вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ – головна задача на етапі побудови правової держави. З метою підвищення ефективності діяльності системи Міністерства внутрішніх справ, спрямованої на боротьбу зі злочинністю, охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 24.04.96 р. "Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ", головним завданням якої є визначення на основі наукового аналізу сучасної та прогнозованих тенденцій розвитку соціально-економічної та криміногенної обстановки в суспільстві, шляхів оптимізації діяльності системи МВС з метою максимального забезпечення ефективності її функціонування.

Зростання злочинності до рівня реальної загрози національній безпеці України висуває перед органами внутрішніх справ нові завдання, зумовлює необхідність перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації та здійснення охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, які б відповідали сучасній обстановці та тенденціям її розвитку.

Органи внутрішніх справ, як і все суспільство, переживають кризу, що негативно позначається на їхній діяльності. Кризові явища посилюються надмірною перевантаженістю, що певною мірою пов'язано з виконанням органами внутрішніх справ багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю. У зв'язку з цим чисельність працівників МВС досить значна, на їх утримання витрачається багато коштів, тоді як реальною роботою, пов'язаною із захистом життя, здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, займається менша їх частина.

Структура органів внутрішніх справ і організація управління нею надто громіздка: численні підрозділи і ланки управління дублюють одна одну, через що мають місце неузгодженість та паралелізм у виконанні функцій, звідси - низький вплив управлінських структур на ефективність діяльності системи;

Концепцією передбачено такі основні напрями удосконалення і розвитку системи МВС:

- удосконалення управління та організаційно-штатних структур забезпечення організаційної єдності і керованості системи;

- зміцнення штабної функції з метою підвищення ефективності управління, особливо оперативного, раціональної відмови від дублювання в роботі, зменшення на цій основі витрат на утримання управлінського апарату і посилення служб та підрозділів практичної спрямованості;

- забезпечення оптимального співвідношення функцій штабних, лінійногалузевих і функціональних підрозділів у структурах управління;

- збереження на рівнях апаратів МВС, ГУМВС-УМВС функцій координації, методичного керівництва, інформаційно-аналітичного обслуговування, контролю й інспектування, безпосереднього планування та організації проведення заходів державного і міжрегіонального рівня, а також організації реагування на надзвичайні ситуації та розкриття тяжких злочинів, що викликали широкий громадський резонанс,

- делегування частини управлінських функцій від МВС до ГУМВС-УМВС.

За МВС передбачається закріпити насамперед такі функції:

- забезпечення здійснення єдиної політики в галузі побудови і розвитку системи МВС, включаючи кадрову політику;

- аналіз і прогнозування розвитку оперативної обстановки, розроблення стратегії реагування на її негативні зміни;

- оперативне реагування на ті надзвичайні ситуації та події, які потребують втручання центрального апарату і безпосереднього вжиття оперативно-службових заходів;

- організація та здійснення загальнодержавних, міжрегіональних і міжнародних заходів боротьби із злочинністю;

- забезпечення внутрішньої безпеки системи МВС;

- інформаційне обслуговування всіх ланок системи МВС;

  представництво інтересів системи МВС у центральних органах державної виконавчої влади;

  організація взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами України, органами правопорядку інших держав;

  правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ;

  здійснення заходів щодо правового та соціального захисту працівників органів внутрішніх справ;

  фінансове та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ.

Потребують чіткого визначення функції апаратів слідства і оперативно-розшукових служб, а також міліції громадської безпеки, в структурі якої необхідно створити підрозділи охорони громадського порядку (муніципальної міліції), підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади .

Реформування кримінальної міліції

Для корінного поліпшення діяльності, пов'язаної з попередженням і розкриттям злочинів, здійснюється нормативне розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю.

На кримінальну міліцію покладаються завдання і функції з попередження й розкриття тяжких злочинів шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Їх виконують структурні підрозділи кримінальної міліції: карного розшуку, боротьби з незаконним обігом наркотиків, Державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування, кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Їм у цьому сприяють, виконуючи спеціальні завдання, підрозділи кримінального пошуку, експертно-криміналістичної та оперативно-технічної служб.

Реформування міліції громадської безпеки

Підвищуватиметься роль міліції громадської безпеки у боротьбі зі злочинністю шляхом поліпшення роботи її структурних служб, спрямованої на здійснення загальної та індивідуальної профілактики злочинів, а також на розкриття злочинів, не віднесених законодавством до категорії тяжких.

У містах Києві та Харкові буде проведено експеримент щодо створення підрозділів міліції з охорони громадського порядку з підпорядкуванням їх місцевим органам державної виконавчої влади та ГУМВС-УМВС (муніципальна міліція). За результатами експерименту вирішуватиметься питання про створення такої міліції повсюдно.

До участі в охороні громадського порядку активніше залучатимуться спеціальні моторизовані частини внутрішніх військ МВС.

Служба дільничних інспекторів міліції повинна стати центральною ланкою профілактики правопорушень. Їй доцільно надати право приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності щодо окремих адміністративних правопорушень.

З метою створення більш сприятливих умов для роботи міліції громадської безпеки опрацьовуватиметься питання про виділення із органів внутрішніх справ підрозділів Державної служби охорони з їх наступною реорганізацією у разі прийняття Закону України "Про державну службу охорони" у самостійну структуру і залучення працівників міліції до здійснення заходів охорони за договорами на контрактній основі.

Реформування апарату попереднього слідства

Передбачається здійснити заходи для зменшення навантаження на слідчих до рівня обгрунтованих нормативів, зосередження їхніх зусиль на розкритті тяжких злочинів. У Головному слідчому управлінні Управління по розслідуванню особливо важливих кримінальних справ та слідча частина Управління з розслідування злочинів, вчинених організованими групами будуть об'єднані в єдиний структурний підрозділ. Вживатимуться заходи, спрямовані на посилення правового і соціального захисту слідчих, законодавче визначення їх статусу, зміцнення професійного ядра, створення Інституту з підготовки слідчих при Університеті внутрішніх справ. Подальший розвиток органів попереднього слідства в системі МВС здійснюватиметься відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні.

Реформування внутрішніх військ

Насамперед підвищуватиметься роль внутрішніх військ в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Військові частини спеціального призначення використовуватимуться для ліквідації масових безпорядків, актів тероризму. З цією метою проводитиметеся реформування Головного управління внутрішніх військ, управлінь з'єднань і частин, буде сформовано нові спеціальні моторизовані частини міліції та військові частини спеціального призначення, створено навчальний заклад внутрішніх військ. До органів кримінально-виконавчої системи передаватимуться функції охорони установ виконання покарань.

ВИСНОВОК

Процес формування в Україні правової держави об’єктивно приводить до необхідності правової переоцінки соціальної ролі органів внутрішніх справ. Основні аспекти такого перегляду – деуніверсалізація, деетатизація органів внутрішніх справ, що приведе до створення гнучкої законодавчої основи функціонування органів внутрішніх справ, як суто правоохоронного, авторитетного, правозахисного органу, що користується довірою населення.

Правові основи організації і діяльності органів внутрішніх справ посттоталітарної держави, якою у даний час є Україна, потребують серйозного перегляду в напрямку врахування загальновизнаних правових норм і стандартів в області прав людини. Права людини, а не абстрактні "державні інтереси", повинні стати критерієм і пріоритетом у розв’язанні питань юридичного нормування органів внутрішніх справ.

Закон України "Про міліцію", прийнятий 20 грудня 1990 року, з наступними змінами і доповненнями варто визнати законодавчим актом перехідного періоду, покликаним зняти назрілі проблеми організації і діяльності міліції.

Необхідний новий Закон України "Про органи внутрішніх справ", який покладе початок створенню принципово нової правової бази функціонування міліції України.

Завданнями найближчого періоду законотворчої роботи в сфері організації і діяльності міліції є: розробка і прийняття Законів України "Про органи внутрішніх справ", "Про МВС України", "Про охорону громадського порядку", "Про зброю" та інші.

У законах про правоохоронні органи повинні бути більш чітко закріплені принципи правового регулювання в діяльності міліції та їхня реалізація: принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом", принцип взаємної відповідальності держави й особистості, тощо, причому повинні бути зазначені правовий статус кожного з підрозділів міліції, її посадових осіб, зазначені їхня компетенція, межі й обсяг державно-владних повноважень, чітко визначені права й обов'язки посадових осіб. У законі важливо вичерпно визначити межі можливостей міліції використовувати державно-владні повноваження у відношеннях з особистістю. Необхідно закріпити в законодавстві механізм, що перешкоджає їхньому порушенню.

Необхідно законодавчо удосконалити зміст соціально-правового статусу працівників органів внутрішніх справ в області матеріального стимулювання, позаслужбової трудової діяльності, права на службовий і оперативний ризик, на службову помилку, тощо.

Підвищення ролі закону в структурі нормативних актів, присвячених організації і діяльності міліції. Формування правової держави потребує, щоб зовнішня діяльність міліції, тобто та її частина, що стосується прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, повинна бути врегульована законодавчими актами. Відомча нормотворчість тут не повинна мати місце.

Скорочення й упорядкування відомчої нормотворчості. Регулюючи організацію і діяльність міліції у відведених їй межах, МВС України повинна в нормативному порядку визначитися з назвами нормативних актів (накази, інструкції, вказівки, тощо), а також цілями й основами, відповідно до яких вони видаються. Потрібно виключити з нормотворчої практики видання наказів міністра внутрішніх справ, які лише доводять до відома особистого складу, законодавчі й урядові акти. Водночас, бажано видання Міністерством збірника поточних актів, а також збірників чинних актів по основних напрямках діяльності міліції. Корисно було б і кодифікування відомчих правових актів.

Своєчасне й адекватне нормативно-правове реагування на проблеми, що виникають у сфері організації і діяльності міліції: високий динамізм громадського життя приводить до того, що міліція нерідко зтикається з новими явищами, які потребують від неї прийняття юридично значимих рішень, про зміст і форми яких закон поки замовчує. Вважається, що відомча нормотворчість – не кращий варіант надолуження прогалин у законі, оскільки в такому випадку є ризик їхньої консервації. Більш прийнятною вважається активна законопроектна робота МВС, що своєчасно ініціює законотворчий процес. Організаційно функція відслідкування співвідношення закону і практики повинна закріплюватися за Управлінням правового забезпечення Головного Штабу МВС України, а також за аналогічними підрозділами в структурі Головних Управлінь, УМВС в областях і УМВСТ.

Результатом активної законотворчої роботи, що здійснюється протягом останніх років, позбавленої уваги українського законодавця сфери функціонування міліції й інших суб'єктів поліцейської діяльності, явилося утворення достатньо чіткої відокремленої юридичної цілісності, яка заявляє про себе, як про один з підрозділів вітчизняної правової системи, а саме, – поліцейського права. Його можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері діяльності органів виконавчої влади й інших уповноважених на те суб'єктів, поєднаної з безпосереднім вторгненням у права і свободи фізичних і юридичних осіб, що протікає поза рамками кримінального і кримінально-виконавчого процесів. Поліцейське право є підгалуззю адміністративного права, хоча подальший його розвиток може привести до визнання за ним статусу самостійної галузі права.

висновки

Зростання злочинності до рівня реальної загрози національній безпеці України зумовило потребу в удосконаленні та перебудові організації і діяльності правоохоронних органів, в тому числі ОВС. Трансформації зазнав центральний апарат міністерства. Реорганізовано дорожню міліцію, виведено із складу міністерства пенітенціарну систему, чисельність особового складу у Внутрішніх військах зменшилася від 45 до 20 тисяч осіб. Оптимізація чисельності всіх ОВС характеризується таким формальним показником - 20%. Це понад 50 тисяч співробітників. Взагалі за останні роки ОВС у кадровому відношенні зменшились з 596 тисяч чоловік (у цифру входять абсолютно всі працівники, в тому числі вільний найм і служба ДСО) до 408 тисяч. Взагалі, середньоєвропейський показник для країн, за територією і населенням подібних до України, свідчить, що в них поліцейських сил має бути близько 280 тисяч. В той же час 1995 року міліціонерами вчинено більше 1000 злочинів, заарештовано понад 600 працівників. А 1999 року порушено близько 600 кримінальних справ відносно 125 працівників. Починаючи з 1996 року кількість злочинів зменшувалась у середньому щорічно на 2-4%. Водночас поліпшилось і їх розкриття - з 61,8 % до 77,9 %. Загалом, лише за сім місяців 2000 року міліцією розкрито 36,5 тисяч злочинів економічної спрямованості, що на 40% більше, ніж за весь 1994 рік. В 1999 році міліцією виявлено 42,6 тисячі злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, що майже вдвічі більше ніж в 1994 році.

Перспектива третього тисячоліття - європейська модель функціонування МВС. Шлях до неї вимірюється п'ятьма роками. Основні елементи: власне поліцейський чи міліцейський блок, який буде займатися боротьбою зі злочинністю, організацією громадської безпеки, контролем за дотриманням порядку на дорогах. Паралельно - блок цивільний, який буде розатестованим, і виконуватиме він функції другорядні, тобто забезпечення.

Щодо найближчої перспективи реформування системи МВС, то відбуватиметься подальша оптимізація чисельності особового складу. Не всі служби однаково візьмуть участь у цьому процесі: в першу чергу ДАІ, дільничні, які все більше орієнтуватимуться на регіональний рівень і все менше залежатимуть від центральних органів управління.

Таким чином, для того щоб продовжити позитивні зміни в реформуванні системи та діяльності ОВС, необхідні додаткові заходи з боку держави, і перш за все - економічні. Але сьогодні МВС профінансовано лише на 35% від необхідних потреб. В той же час, як запевнює керівництво МВС України, міліція докладе максимум зусиль для забезпечення безпеки громадян нашої держави.

Реалізація кадрової політики в органах держави забезпечується шляхом видання та застосування вищими органами державної влади та управління, міністерствами та відомствами конкретних правових актів, котрі визначають правове становище державних службовців та регулює роботу з ними, тобто роботу з кадрами.

Поняття "робота з кадрами" означає комплекс робіт ( дій, процедур, операцій), пов’язаних з реалізацією кадрової функції органу управління. До цих робіт, як правило, відносять добір, розстановку, навчання та виховання кадрів. І ї2 ]

Основними елементами роботи з кадрами в органах внутрішніх справ є:

організаційно-штатна робота;

добір кадрів;

розстановка кадрів;

підготовка кадрів;

присвоєння спеціальних звань;

оцінка кадрів;

забезпечення службового просування кадрів;

виховання кадрів;

соціальне забезпечення кадрів;

стимулювання службової активності кадрів;

укріплення законності і службової дисципліни в діяльності

кадрів;

звільнення кадрів;

робота з ветеранами.

Оцінці кадрів керівництво органів і підрозділів внутрішніх справ повинно приділяти постійну увагу. Цей елемент роботи з кадрами дає можливість керівництву скласти загальне системне уявлення про наявний кадровий склад системи, стан роботи з кадрами, виявити проблеми в цій роботі з тим, щоб намітити реальні шляхи їхнього розв’язання. В основному оцінка кадрів здійснюється шляхом їх атестування.

Атестування особового складу органів внутрішніх справ проводиться відповідно до наказу МВС України від 25 лютого 1993 року № 92 "Про створення атестаційних комісій та проведення атестування працівників органів внутрішніх справ України". [20]

Атестація осіб рядового і начальницького складу проводиться з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добору, розстановки і виховання кадрів, стимулювання, підвищення кваліфікації, ініціативності, творчої активності та відповідальності працівників за доручену справу. При цьому всебічно оцінюються їх ділові, професійні, моральні та особисті якості, рівень культури і здатність працювати з людьми, робляться висновки про відповідність обійманій посаді і даються рекомендації щодо подальшої служби.

Атестації осіб рядового і начальницького складу має передувати підготовча робота (організаційні та виховні заходи, індивідуальні бесіди з тими, хто підлягає атестації).

Атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із обійманих посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня атестації, а у виняткових випадках незалежно від цього строку.

Строки атестації рядового і начальницького складу визначаються Міністром внутрішніх справ України.

3.1. Зміцнення службової дисципліни та законності в діяльності органів внутрішніх справ.

Діяльність міліції спрямована на охорону прав, і законних інтересів громадян, здійснюється для людей і відбувається на очах людей. І тому за всіх часів від співробітників вимагалось невідступне виконання законів та дотримання дисципліни. Гэ-fJ

Зупинімося на співвідношенні цих двох понять: законність та дисципліна.

Дисципліна та законність лише частково співпадають за формою та змістом, але не мають певної тотожності. Принципові розбіжності між ними містяться у їх змісті. Г 6 П

Законність - це політико-правове явище. Зміст державної дисципліни, службової дисципліни, не зводиться до політико-правового елементу, головне в ньому складає соціальне - економічний аспект.

Елементом дисципліни виступають також індивідуальні акти, письмові та усні розпорядження, вказівки керівництва. Часткова подібність і відмінність змісту державної дисципліни і законності обумовлюють подібність і розбіжність в системі засобів і методів їх забезпечення.

Соціальне - економічний зміст дисципліни неминуче висуває на перше місце матеріальне і моральне стимулювання, організаційно-управлінські методи їх підтримання, які не є характерними для законності. Остання ж опирається на більш широкий арсенал засобів державно-правового примусу.

Дисципліна відображає загальний принцип відношення співробітників до своїх службових обов'язків, повноважень, функцій, ступінь виконання юридичних розпоряджень в рамках її вимог, носить загальнообов'язковий характер не тільки тому, що ці вимоги є встановлені державою правила поведінки, але й в зв'язку з об'єктивною потребою використання у службовій діяльності колективної праці та певної упорядкованості в ОВС.

Дисципліна - як соціальне явище, являє собою в житті та діяльності людей встановлений порядок, норми і правила поведінки, завдяки чому забезпечується нормальне функціонування всіх сфер та інститутів суспільства, їх надійний взаємозв'язок і розвиток.

Можна мати найкращі спрямовуючі та організуючі документи, плани, схеми, сили та засоби, але якщо їх не використовувати, якщо буде відсутня єдність слова та діла, висока ділова активність, продуктивність та ефективність праці, то суспільству буде завдано не тільки матеріальної, але й моральної шкоди. Тому що жодне суспільство не може існувати без дисципліни.

Органи внутрішніх справ становлять частину державного апарату, в зв'язку з цим дисципліна їх співробітників складає собою одну з форм державної дисципліни. Це означає, що дисципліна особового складу ОВС має такі особливості, які характерні для дисципліни державної.

Дисципліна осіб рядового і начальницького складу в органах внутрішніх справ - як сказано в Дисциплінарному статуті в ст. 1 - полягає в додержанні порядку і правил, установлених законодавством України, Присягою, статутами, нормативними актами міністерства внутрішніх справ України і наказами начальників ОВС, що видаються в межах їх повноважень.

Дисципліна зобов'язує кожного співробітника:

1 .Додержуватись законодавства, виконувати вимоги Присяги, статутів і накази начальників.

2. Захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних присягань.

3. У службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і вільною від рішень політичних партій і масових громадських рухів, людиною.

4. Сумлінно нести службу по охороні громадського порядку.

5. Стійко переносити всі труднощі, пов'язані зі службою, не шкодувати своїх сил, а в разі необхідності й життя при виконанні службового обов'язку.

6. Додержуватись норм професійної етики, не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності і об'єктивності при виконанні службових обов'язків.

7. Поважати людську гідність, проявляти турботу про людей і бути готовим в будь - який час надати їм допомогу.

8. Постійно вдосконалювати свою кваліфікацію, підвищувати рівень культури в роботі.

9. Сприяти начальникам у зміцнені дисципліни та забезпеченні статутного порядку, виявляти повагу до начальників, старших по службі і за званням, бути ввічливим, додержуватись правил носіння встановленої форми одягу і віддавання честі.

10. З гідністю і честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку.

11. Суворо зберігати державну і службову таємниці.

12. Берегти довірену зброю, майно і техніку.

Умови, що сприяють порушенням дисципліни можуть бути пов'язані як з особою співробітника, так і з обставинами зовнішнього характеру по відношенню до особи порушника.

До обставин зовнішнього характеру відносяться:

1. Недоліки в організації і умовах праці.

2. Відсутність необхідної вимогливості та контролю по відношенню до підлеглих, неповага до них.

3. Незадовільні умови праці, несвоєчасне забезпечення співробітників матеріально - технічними та спеціальними засобами.

4. Спокуси соціального середовища та інші.

Для подолання вказаних обставин важливо використовувати психолого-педагогічні фактори - особливу якісно своєрідну категорію причинно-наслідкових залежностей, які існують реально в кожному органі внутрішніх справ і які впливають на укріплення дисципліни і законності.

Існують чотири основні групи психолого-педагогічних факторів, які впливають на стан дисципліни:

- персональні;

-колективні;

- організаційно - управлінські;

- побутові.

До персональних факторів відносяться особливості особи, співробітників, їх якості, рівень професійної підготовки, виховання, психічний стан. Необхідно також розрізнювати такі поняття як "дисципліна" та "дисциплінованість".

Дисципліна - реальне (зовнішнє) додержання співробітником в процесі службової діяльності встановленого порядку, правил, вимог.

Дисциплінованість - внутрішня якість (властивість) співробітника, від якої залежать показники дисципліни в його поведінці.

Дисциплінованість характеризується:

1 .Впевненістю в необхідності суворо дотримуватись вимог дисципліни на службі та поза службою.

2. Знанням порядку, правил, норм, вимог, які підлягають точному та неухильному виконанню.

3. Вмінням правильно виконувати вимоги дисципліни на службі та поза службою.

4. Звичкою підлеглих до підкорення, постійного дотримання усіх вимог дисципліни.

5. Нестерпністю до порушень дисципліни, відношення до них як до проблеми не тільки службової, але й моральної невихованості.

6. Прагненням не просто до підкорення (підпорядкування), але й до активних проявів пильності та самовідданості при охороні громадського порядку.

7. Прагненням та вмінням постійно здійснювати самоконтроль.

На дисципліну впливають і інші особисті якості співробітника, Перш за все це ті якості які називаються в психології направленням особистості: - світогляд, життєві ідеали, потреби, інтереси, нахили, плани та інше.

Дисципліна залежить також від морально-ділових якостей співробітника, його виховання, відношення до людей, до праці, до самого себе. Наприклад, наявність таких якостей як брутальність, егоїзм, нечесність, можуть бути причинами недисциплінованості працівника. Певний вплив на дисципліну мають і професійні та ділові якості співробітника.

Дисциплінованим в повному обсязі може бути тільки співробітник інтелектуально-розвинений, уважний, вихований, який має добру пам'ять, організований та наполегливий в роботі, самостійний, активний в житті.

Психофізіологічні якості також впливають на дисципліну. Так, підвищена емоційність, неврівноваженість, недостатня працездатність, нерішучість в окремих випадках можуть стати причиною порушень дисципліни.

Слід особливо звернути увагу на такий фактор як психічний стан співробітника.

Всі вчинки людини визначаються не тільки його якостями, а й тим психічним станом, в якому він знаходиться в той чім інший проміжок часу. Підвищена збудженість, велика втома, роздратування, сонливість можуть суттєво змінити прояви навіть позитивних якостей, можуть стати причинами немотивованих вчинків та незрозумілих, непередбачених порушень дисципліни. Тому, ознайомлення резерву на висунення на керівні посади, а також випускників вищих навчальних закладів МВС з наказом МВС України № 527 від 6 липня 1999 року "Про затвердження інструкції про порядок поглибленого психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів та підрозділів внутрішніх справ України" є необхідним.

Залежність дисципліни співробітників від особистих факторів багато в чому обусловлює складність роботи по її укріпленню, необхідність знання керівниками індивідуальних особливостей підлеглих, вмілого виявлення дійсних особистих причин порушень дисципліни, індивідуального підходу у виховній роботі.

Колективні фактори. Вони пов'язані з рівнем розвитку колективу органа внутрішніх справ, його вихованням, ступенем існуючої в ньому обстановки, нетерпінням та непримиренності до порушень дисципліни. Разом з тим, дисциплінованість колективу органу внутрішніх справ залежить від дисциплінованості співробітників, які його складають. В свою чергу психологія колективу пов'язана з такими соціально-психологічними явищами як суспільна думка, морально - психологічний клімат, взаємини між його членами, домінуючі в ньому традиції, звичаї, групові норми поведінки та інше. [37]

В зв'язку з ним колектив розглядається як особливий суб'єкт виховання. Вихований колектив здійснює правильний виховний вплив на своїх членів.

Організаційно - управлінські фактори. Вони пов'язані з особливостями організації службової діяльності і управлінням органом внутрішніх справ, які здійснюють психологічний, навчальний та виховний вплив на особовий склад.

До них відносяться:

- стиль та методи управління, стан контролю, виховні наслідки, прийняті керівником управлінські рішення;

- практика добору, розстановки, навчання кадрів;

- характер реагування керівництва на порушення дисципліни;

- рівень уставного порядку та організованості в роботі особового складу;

- рівень педагогічної роботи по навчанню особового складу з питань укріплення дисципліни.

Необхідно при цьому відмітити, що від якісного рівня названих особливостей у кожному органі внутрішніх справ багато в чому залежить чи досягається виховний ефект, чи ні. Правильність поведінки співробітників залежить не тільки від вихованих у нього якостей, але й від особливостей обстановки, в якій йому доводиться працювати.

Якщо керівники являють собою приклад для підлеглих, а в колективі створена і підтримується обстановка уставного порядку та контролю, то будь - який співробітник підтягується дуже швидко до загальних норм поведінки.

В обстановці безконтрольності, невимогливості навіть дисциплінований співробітник починає розслаблятися. В цьому й полягає одна з важливих психологічних залежностей стану дисципліни в органах внутрішніх справ від особливостей управління ним.

Додатковою обставиною, що підкреслює роль цієї залежності в укріпленні дисципліни є те, що серед підлеглих, як правило, є люди з різним рівнем дисциплінованості. Керівник, який організовує виховну роботу, не може чекати пасивно поки вона дасть позитивні наслідки. Йому необхідно забезпечувати високу дисципліну постійно, використовуючи з цією метою організаційно - управлінські фактори, що здійснюють на неї вплив.

Побутові фактори. Вони визначають залежність дисципліни співробітників від стану справ у сім'ї, забезпечення житлом, задоволення культурних потреб.

3.2. Проблеми правового та соціального захисту кадрів органів внутрішніх справ.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p., зобов'язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту, у випадку порушення її прав і свобод. Конституцією передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. В залежності від характеру порушень захист може. здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства. [52]

Вперше в законодавстві України в Конституції передбачено і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність.

Крім судового захисту особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань також іншими, не забороненими законом засобами, зокрема зверненням до громадськості, використовуючи засоби масової інформації, тощо.

"Закон про міліцію" визначає, що працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади і знаходиться під захистом держави, закону. Законом гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівників міліції та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. [21]

Як і кожний громадянин, працівник міліції має право оскаржити .про суду прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони принижують його гідність і особисті права, які не пов'язані із службовою діяльністю.

У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного засобу у вигляді утримання під вартою його тримають у призначених для цього установах ОВС окремо від інших або на гарнізонній гауптвахті.

Звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.

Законні вимоги працівника міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами. Ніхто не має права зобов'язати працівника міліції виконувати обов'язки, не передбачені чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 січня 1991 p. № 647-ХІІ "Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів" внесено цілий ряд змін і доповнень в кодекс про адміністративні правопорушення. Введена стаття 185/7 згідно якої за публічні заклики в будь-якій формі до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції у зв'язку з виконанням ним обов'язків по охороні громадського порядку, або поширення за відомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законній вимозі працівника міліції, якщо ці дії призвели до порушення громадського порядку - тягнуть за собою штраф, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням 20 % заробітку.

Передбачена відповідальність і за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (штраф, виправні роботи від 1 до 2 місяців, адмінарешт до 15 діб).

Згідно статті 189/3 Кримінального Кодексу України втручання у діяльність працівника органу внутрішніх справ, вплив у будь - якій формі з метою перешкодити виконання ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірних рішень - карається виправними роботами на строк до 1 року або штрафом. Ті ж дії, якщо вони перешкодили запобігти злочину, чи затримати особу, що його вчинила, або вчинені особою з використанням свого службового становища - карається позбавленням волі на строк до 3-х років, або виправними роботами від 1 до 2 років.

Умисне нанесення працівнику органів внутрішніх справ, або його близьким родичам побоїв, або вчинення інших насильницьких дій .у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, що спричинили легкі тілесні ушкодження - карається позбавленням волі на строк до 3-х років;

за нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості або тяжких - позбавлення волі від 3-х до 12 років (ст. 189/4 ККУ). L 7J

Статтею 189/5 Кримінального Кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна працівника правового органу (позбавлення волі від 1 до 3-х років), а шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом від 3-х до 10 років.

Ця ж сама стаття зі знаком /І передбачає кримінальну відповідальність за образу при виконанні ним службових обов'язків (позбавлення волі до 1 року, виправні роботи до 2 років, штраф). [ 7J

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист. Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла, встановлені квартирних телефонів, вирішені інших питань соціально-побутового забезпечення, передбаченого законодавством України.

Жила площа працівника міліції, в тому числі працюючим на транспорті, надасться місцевими радами, відповідними міністерствами і відомствами у першочерговому порядку.

Працівники міліції, які живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими пільгами, передбаченими законодавством. За працівником міліції, звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно Закону про міліцію.

Працівники міліції мають право на одержання кредитів на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розсрочку на 20 років з погашенням 50% наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України і місцевих бюджетів. При цьому розмір кредиту не повинен перевищувати 90 % (відсотків) вартості спорудженого житла. Місцеві Ради можуть продавати на пільгових умовах житло працівникам міліції із знижкою до 50 % його вартості. Міліція може мати службовий житловий фонд. [2]

Для працівників міліції встановлюється 40-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.

Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні, проводиться відповідно до вимог законодавства, тобто з розрахунку посадового окладу за спеціальним званням. Служба осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою наданням іншого дня відпочинку, або в грошовій формі у подвійному розмірі. Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цієї постанови для осіб рядового і начальницького складу ОВС республіканського відділення, здійснюється у межах асигнувань, що виділяються МВС України з державного бюджету.

З дозволу міністерства внутрішніх справ начальників УМВС, ГУМВС допускається робота працівників міліції за сумісництвом. Разом з тим, особам рядового і начальницького складу забороняється займатись будь-якими видами підприємницької діяльності, а також організовувати страйки та брати участь у них.

Працівник міліції підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму 10-річного грошового утримання за останньою посадою, яку він займає. Страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького, вільнонайманого складу ОВС України перераховуються МВС України на спеціальний рахунок правління акціонерне - страхової компанії "Оранта".

Страхові суми виплачуються:

а) особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу ОВС, їхнім спадкоємцям, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю:

- у разі одержання застрахованим тяжкого поранення (контузії, травми або каліцтва) - в розмірі 4 - місячного грошового утримання, легкого поранення в розмірі 2 - місячного грошового утримання за останньою посадою, яку він займав;

- у разі встановлення застрахованому інвалідності, що настала у період служби (роботи), але не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби (роботи) чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання, чи нещасного випадку, що мали місце при виконанні службових обов'язків:

інвалідові 1 групи - в розмірі 5- річного грошового утримання;

інвалідові П групи - в розмірі 4- річного грошового утримання;

інвалідові III групи - в розмірі 3- річного грошового утримання:

- у разі загибелі (смерті) застрахованого його спадкоємцям (після подання свідоцтва про право на спадщину) - в розмірі 10-річного грошового утримання загиблого (померлого) за останньою посадою, яку він займав.

- б) особам рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ (їхнім спадкоємцям), у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби - у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №488 від 19.08.92 р.

Страхова сума виплачується незалежно від виплат з інших видів страхування і виплат, здійснюваних у порядку відшкодування збитків. Вимоги про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть пред'явити компанії "Оранта" протягом 3-х років з дня настання страхової події.

Виплата страхових сум проводиться у 7 - денний строк з дня отримання необхідних документів. Якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма, каліцтво) або захворювання застрахованого пов'язані із учиненням ним навмисних чи інших правових дій, відповідні документи органом внутрішніх справ не оформлюються, страхові суми не видаються.

Визначення ступені тяжкості одержаного поранення проводиться військово-лікарськими комісіями. Згідно інструкції № 3792/БТ, затвердженої 31.08.1992 p. MBC України та Правлінням Української державної страхової комерційної організації встановлено перепік дій, за наслідки яких страхова сума не виплачується:

1. Вчинення застрахованим дій, в яких слідчими органами, органами дізнання або судом встановлені ознаки навмисного злочину.

2. Вчинення застрахованим дій, наслідки яких за матеріалами службових перевірок, висновками слідчих органів, органів дізнання або суду знаходиться в прямому причинному зв'язку з алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням.

3. Заподіяння застрахованим собі пошкоджень тіла з метою отримання страхової суми. Цією ж інструкцією визначається перелік поранень, контузій, травм та каліцтв, яких віднесено до важких або легких.

До розряду тяжких наслідків відноситься також променеве ураження, що викликало променеву хворобу, інші захворювання, відносно яких відповідною експертною радою по встановленню причинного зв'язку захворювання та інвалідності з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру такий зв'язок встановлено. Г і О]

Для визначення права на виплату страхових сум, застрахований або його спадкоємці оформляють у відповідному органі внутрішніх справ та подають у відділення фірми " Оранта" такі документи:

а) якщо страхова подія сталася в період проходження служби -у разі загибелі (смерті) застрахованого:

1) заяву,

2) копію свідоцтва про смерть застрахованого, засвідчену в нотаріальному порядку:

3) свідоцтво про право на спадщину;

4) документи, що засвідчують особу.

б) При встановленні застрахованому інвалідності, пов'язаної з проходженням служби:

1) заяву;

2) копію довідки медично-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, засвідчену в нотаріальному порядку;

3) документ, що засвідчує особу.

в) У разі одержання застрахованим тяжкого або легкого поранення (контузії, травми або каліцтва):

1) заяву;

2) довідку військове - лікарської комісії про тяжкість одержаного поранення;

3) документи, що засвідчують особу.

В разі поранення застрахованого (контузії, травми, каліцтва) у період проходження служби, за наслідками якої він не підлягає звільненню зі служби через хворобу або обмежений стан здоров'я, відповідними військове - лікарськими комісіями ( ВЛК), які визначають придатність до служби на підставі акта про обставини одержання поранення (контузії, травми, каліцтва) після медичного обстеження йому видається довідка про поранення.

Ця довідка реєструється у встановленому порядку, а копія довідки зберігається у ВЛК на протязі 25 років.

Органи внутрішніх справ зобов'язані негайно подавати за запитами установ фірми "Оранта" документи про обставини страхових подій, необхідні для вирішення питання про виплату страхових сум.

Контроль за оформленням документів для визначення права на виплату страхових сум, а також за своєчасністю подання таких документів покладається на відповідні кадрові апарати, медичні та фінансові служби України.

Фактично із невеликого огляду окремих питань випливають проблеми соціального захисту працівників органів внутрішніх справ. Безумовно їх вирішення в основному упирається в економічну базу. Проте, ці питання можна частково зняти шляхом:

1) удосконалення законодавчої бази (внесення змін до законів та вироблення механізму їх реалізації);

2) відрахування частини грошових надходжень, які повертають правоохоронні органи державі, на їх рахунок;

3) встановлення процентних виплат із вищезгаданих сум працівникам, які приймали безпосередню участь в операціях по вилученню цінностей (індивідуальне зацікавлення працівників в якості роботи);

4) встановлення більших процентних надбавок, додаткових пільг та гарантій в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю, карного розшуку, слідства і т. п. без підвищення окладів;

5) укладення контрактної форми найму на роботу чи службу (контракт повинен бути укладений не формально, як це часто робиться). В ньому мають бути найдетальнішим чином розписані ключові моменти служби, в тому числі соціальні гарантії для працівника правового й матеріального характеру, які не урегульовані поки що законодавством.

ВИСНОВОК

Якісно новий рівень розвитку економіки, політичне та соціальне обновлення суспільства в процесі побудови демократичної правової держави не можуть бути досягнуті без ефективного використання персоналу, що зумовлює потребу проведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів державної виконавчої влади у відповідність з новими умовами їх діяльності та розвитку. Органи внутрішніх справ, як складова частина органів державної виконавчої влади, повинні забезпечити реалізацію поставлених перед ними завдань, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

Важливими в сучасних умовах є розвиток правової бази боротьби із злочинністю, яка повинна бути основою захисту прав і законних інтересів громадян.

Предметом постійної уваги повинна бути організація виявлення потреб органів внутрішніх справ в удосконаленні правового регулювання їх діяльності, своєчасна розробка нових проектів і законів, що диктуються змінами в соціально-економічній та криміногенній обстановці.

Створення нових, та реорганізація існуючих служб і підрозділів органів внутрішніх справ різних рівнів слід проводити виключно на засадах науково - практичного обґрунтування, експериментальної апробації нововведень. Організаційно - штатна робота повинна ґрунтуватись на визначених наукових нормативах штатної чисельності особового складу.

Слід більше приділяти уваги удосконаленню системи відбору кандидатів на службу в органи внутрішніх справ, при цьому необхідно широко інформувати (або – рекламувати) населення в цікавих формах про особливості, умови проходження служби, вимоги до кандидатів, де особливе значення буде приділятись впровадженню контрактної основи.

Основні зусилля в кадровій та виховній роботі необхідно спрямувати на забезпечення високих моральних якостей особового складу, психологічної стійкості, неухильного виконання вимог законів, дотримання службової дисципліни, правового і соціального захисту.

В зв'язку із змінами в законодавстві України, прийняттям законів "Про міліцію", "Про державну службу", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ", інших законодавчих та нормативних актів, які безпосередньо торкаються умов та порядку проходження служби в сучасних умовах, виникає потреба суттєво оновити такий основний та базисний документ як "Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України", де працівникам органів внутрішніх справ надати статус державних службовців. В процесі цієї роботи до чинного Положення необхідно внести суттєві зміни до статей, якісно змінити його структуру, а саме Положення затвердити на рівні Верховної Ради або Президента України.

В першу чергу це обумовлено тим, що чинний на даний час Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ необхідно переробити включивши окремим розділом "Служба та дисципліна" в новому Положенні. Тому затвердження Положення на рівні Кабінету Міністрів явно недостатньо.

Які ж конкретно нові зміни необхідно внести в нове Положення про проходження служби? Я вважаю, що:

1. Необхідно змінити його структуру. Перший розділ "Загальні положення" необхідно доповнити статтями, які будуть регламентувати правову основу служби, права, обов'язки та відповідальність працівників органів внутрішніх справ. Сюди слід включити принципи служби та обмеження, пов'язані зі службою.

2. Окремим розділом необхідно виділити розділ "Службова дисципліна". Це є діючий зараз Дисциплінарний статут. На мою думку, Положення і статут нерозривно пов'язані один з одним і потреби видання двох нормативних документів немає. В цьому розділі даються поняття службової дисципліни в органах внутрішніх справ, обов'язки начальників по її підтриманню, види заохочень, стягнень та порядок їх практичного застосування, порядок розгляду звернень і скарг працівників.

3. Розділ "Звільнення" було б доцільно замінити розділом "Припинення служби в органах внутрішніх справ", так як звільнення це один з видів припинення служби, не дивлячись на те, з чим це пов'язано.

4. Прийом на службу в органи внутрішніх справ здійснювати тільки на контрактній основі.

5. Необхідно значно конкретизувати такі поняття як права, обов'язки та обмеження, пов'язані зі службою, відповідно до прийнятих в останній час законодавчих та нормативних актів.

6. Питання внутрішнього розпорядку, робочого часу, переведення по службі необхідно сконцентрувати в одному розділі "Умови служби, прийом та переміщення по службі".

7. В розділі про порядок присвоєння первинних спеціальних звань, виходячи з реалій сьогодення, передбачити присвоєння спеціальних звань тільки після проходження початкової підготовки, яку передбачено законами України " Про міліцію " та " Про державну службу ".

8. Необхідно розробити та удосконалити нові стимули та мотиви до праці, впроваджувати науково - технічні засоби.

9. Необхідно розширити пільги та компенсації працівникам в плані медичного та санаторно-курортного лікування, особливо пенсіонерам.

В сучасних умовах роль кадрових служб не тільки зростає, а й повинна змінюватись сутність їх діяльності, необхідно переходити від кадрової роботи в її старому розумінні до комплексної системи управління працівниками, де суттєве місце займає кадрове планування як інструмент цілеспрямованої та ефективної роботи системи МВС, що являється складовою частиною стратегії і тактики виживання і розвитку системи.

Значне місце необхідно приділяти професійно кваліфікаційним вимогам працівників органів внутрішніх справ, необхідно розробити комплексну систему знань в області соціології, психології та права, що дасть змогу кадровим працівникам із простих виконавців перейти в розряд управлінців в прямому розумінні слова. Державна служба в органах внутрішніх справ не може бути ефективною без відповідного соціально-медико-психологічного забезпечення. Для цього, зокрема необхідно: створення принципово нових соціально-психологічних служб, які б сприяли підвищенню ефективності діяльності (боєздатності) органів внутрішніх справ і внутрішніх військ; постійне проведення психодіагностичних процедур серед персоналу органів внутрішніх справ; опрацювання методик по адаптації особового складу в екстремальних умовах роботи; розробка механізмів підвищення престижності державної служби в органах внутрішніх справ тощо.

Одним із основних критеріїв покращення роботи повинно стати вивчення передового досвіду роботи правоохоронних органів розвинутих країн, при певних умовах, які характерні для розвитку України. Необхідно створити програму міжнародного співробітництва з проблем розвитку інституту державної служби. У цій програмі було б доречно передбачити: залучення спеціалістів з-за кордону для проведення занять, обміну досвідом з питань державно-службових відносин;

проведення зарубіжної експертизи стосовно окремих проектів нормативно-правових актів; створення банку даних про системи комплектування, навчання і підготовки співробітників поліції в .різних країнах; вивчення причин та умов розповсюдження корупції в державній службі зарубіжних країн, досвіду боротьби з цим явищем; участь у міжнародних конференціях, семінарах з проблем кадрового забезпечення;

розвиток прямих зв’язків навчальних закладів МВС України із зарубіжними партнерами в галузі підготовки кадрів.

Отже, успішне вирішення цих проблем потребує вироблення науково обґрунтованої кадрової політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. "Просвіта", 1996

2. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року із змінами та доповненнями. Відомості Верховної Ради України, 1991 p. - № 4, 1993 - № 11, 1993 - №22

3. Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 року із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 4.02.1994 р. та 25.03.1996 p. накази МВС України № 131 від 12.03.1994 p., № 311 від 2.06.1996 p.

4. Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року, Відомості Верховної Ради України, 1993 p.

5. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року, Відомості Верховної Ради України, 1992 - № 48

6. Постанова Верховної Ради України "Про затвердження Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України " від 16 грудня 1993 року, - Відомості Верховної Ради України, 1994 - №4

7. Кримінальний кодекс України за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року

8. Наказ МВС України № 358 від 13 серпня 1991 року: Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Постанова Кабінету Міністрів України, 1991

9. Наказ МВС України № 315 від 4 травня 1998 року: Про виконання Указу Президента України "Про деякі заходи щодо державної підтримки сімей з неповнолітніми дітьми працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов’язків", - Київ, 1998

10. Наказ МВС України № 874 від 27 листопада 1998 року:Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 року №165 8 - ...про допомогу по тимчасовій непрацездатності, Київ, 1998

11. Наказ МВС України № 345 від 31 травня 1995 року: Про затвердження інструкції з організації персонального обліку в системі МВС України, - Київ, 1995

12. Наказ МВС України № 821 від 12 грудня 1995 року: Про затвердження складу кадрової комісії МВС України і Положення про неї. -Київ, 1995

13. Наказ МВС України №031 від 4 червня 1992 року: Інструкція про порядок добору, вивчення й проведення спеціальної перевірки осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України, - Київ, 1992

14. Наказ МВС України № 60 від 31 січня 1996 року: Про затвердження інструкції про відбір кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України, -Київ, 1996

15. Наказ МВС України № 456 від 10 червня 1999 року: Про внесення змін і доповнень до інструкції "Про відбір кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України", затвердженої наказом МВС України № 60 від 31.01.1996 p., - Київ, 1999

16. Наказ МВС України № 61 від 29 січня 1999 року: Про Комплексну програму вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції, - Київ, 1999

17. Наказ МВС України № 546 від 14 липня 1999 року: Про створення підрозділів виховної, соціальної роботи та психологічного забезпечення, - Київ, 1999

18. Наказ МВС України № 402 від 12 липня 1993 року: Про затвердження інструкції про порядок обчислення стажу для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, - Київ, 1993

19. Наказ МВС України № 10 від 10 січня 2000 року: Про внесення змін до інструкції про порядок обчислення стажу для виплати відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України № 402 від 12.07.1993 p., - Київ, 2000

20. Наказ МВС України № 92 від 25 липня 1993 року: Положення про створення атестаційних комісій та проведення атестування працівників органів внутрішніх справ України, із змінами та доповненнями, внесеними на казами МВС України № 72 від 10.02.1994 р. та № 674 від 24.09.1996 р.

21. Наказ МВС України № 403 від 29 липня 1991 року: Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, - Київ, 1991

22. Наказ МВС України № 960 від 15 грудня 1999 року: Про затвердження Положення про наставництво в органах внутрішніх справ України, -Київ, 1999

23. Наказ МВС України № 527 від 6 липня 1999 року: Про затвердження інструкції про порядок поглибленого психологічного обстеження кандидатів на керівні посади органів та підрозділів внутрішніх справ України, - Київ, 1999

24. Наказ МВС України № 115 від 21 лютого 1997 року: Про затвердження інструкції з організаційно-штатної роботи в органах внутрішніх справ, навчальних закладах, науково-дослідних установах і внутрішніх військах МВС України, - Київ, 1997

25. Наказ МВС України № 147 від 16 березня 1992 року: Настановлення по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, - Київ, 1992

26. Алексеев С.С. Теория права. - Москва, 1995

27. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. - Москва, 1975

28. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. - Москва, 1981

29. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Харків: Основа, - 1996

30. Васильєв В. Контроль и проверка исполнения // Как организовать управленческий труд. - Москва, 1981

31. Веселый В.З. Актуальные проблемы совершенствования управленческой подготовки кадров в органах внутренних дел. Учебное пособие, - Москва, 1989

32. Голосніченко І.П., Іщенко Ю.В., Парасюк М.В., Шакун B.I. Особливості проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Навчальний посібник, - Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994

33. Ермаков К.К. Взаимодействие и координация в органах внутренних дел: Лекция. - Москва, 1971

34. Зыбин С.Ф. Аппараты по работе с личным составом в органах внутренних дел. - С.-Петербург, 1996

35. Зыбин С.Ф. Индивидуальная воспитательная работа с сотрудниками органов внутренних дел. - С.-Петербург, 1995

36. Зыбин С.Ф., Стремоухов А.В. Научные основы организационно-правовой работы с кадрами органов внутренних дел. - С.-Петербург, 1994

37. Кайдалов Д.И., Суименко Е.И. Психология единоналичия и коллегиальности. - Москва, 1979

38. Кравченко А. Управленческие революции. // Социалистический труд. -1991.-№1

39. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. - Київ: Генеза, 1999 - с.25

40. Киллен К. Вопросы управления. - Москва, 1981

41. Колодкин Л.М. Организационные и правовые основы работы с кадрами в органах внутренних дел. - Москва, 1979

42. Колодкин Л.М., Фатула А.В. Организация работы с кадрами в органах внутренних дел. - Москва, 1990

43. Колодкин Л.М. Правовое регулирование работы с кадрами органов внутренних дел. - Правоведение, 1983 - № 1

44. Косилов С.А. Психофизиологические основы научной организации труда. - Москва, 1979

45. Кунц Г., 0’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций. - Москва: Прогресс, 1981. - T.I

46. Лойт Х.Х. Кадровая политика и ее реализация в органах внутренних дел в современных условиях. - С.-Петербург, 1998

47. Лойт Х.Х. Наставничество в органах внутренних дел: история и современные тенденции развития. // МВД России - 200 лет/ Материалы научно-практической конференции. - С.-Петербург, 1998

48. Лойт Х.Х. Наставничество как форма подготовки кадров: опыт полиции зарубежных государств. - Владимир, 1996

49. Матейко А. Условия творческого труда. - Москва, 1981

50. Мильнер Б.З., Евенко Л.И., Рапопорт B.C. Системный подход и организация управления. - Москва: Экономика, 1983

51. Мякишев Г.М. Система работы с кадрами в органах внутренних дел. Труды Академии МВД СССР, - Москва, 1989

52. Научная организация управления в аппаратах милиции. - Москва, 1975

53. Омаров A.M. Руководитель: размышления о стиле управления. -Москва, 1987

54. Попов Г.Х. Техника Личной работы. - Москва, 1971

55. Попов Г.Х. Проблемы теории управления. - Москва, 1974

56. Пригожий А.И. Социология организации. -Москва, 1980

57. Проблемы общей теории государственного управления. - Москва, 1981

58. Плішкін В.М. Деякі проблеми реформування системи органів внутрішніх справ України. - Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994

59. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. - Київ:

Національна академія внутрішніх справ України, 1999

60. Роша А.Н. Актуальные проблемы работы с кадрами в органах внутренних дел в условиях демократии: Совершенствование работы с кадрами в органах внутренних дел. - Труды Академии МВД СССР, -Москва, 1989

61. Сальников В.П., Федоров В.П. Убеждение и принуждение в деятельности органов внутренних дел. - Ленинград, 1989

62. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление. - Москва, 1981

63. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества. - Москва, 1984

64. Тихомиров Ю.А. Социальные управляющие системы. // Советское государство и право. — 1970. - № 5

65. Тихомиров Ю.А. Эффективность деятельности управленческих органов. // Государство и право. - 1971. - № 4

66. Фатула А.В. Принципы работы с резервом кадров на выдвижение в органах внутренних дел. - Труды Академии МВД СССР, - Москва, 1989

67. Федотов В.В. Техника и организация умственного труда. - Минск, 1983

68. Шванков В.М. Теоретические основы координации и взаимодействия в органах внутренних дел. Москва, 1978

69. Яковлев A.M. Теоретические проблемы социологии права. // Проблемы социологии права. - Вильнюс, 1980. - Выпуск 1

70. Яковлев Г.С. Аппарат управления: принципы организации. - Москва, 1974

1 Ануфрієв М.І. Реформування ОВС – завдання №1. / Вісник Одеського Інституту ВС.—О., 1998.—Вип. 1.—с. 3-4.

2 Заяць Н. Держава і соціальний захист громадян // Право України.- 1999 - № 9. – с. 27