Вступ

1.Порядок прийняття рішень Радою Євросоюзу

2. Прийняття рішень Радою Євросоюзу після ратифікації Лісабонського договору

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження порядку прийняття рішень, як одного з правових основ функціонування Європейського союзу, обумовлена сучасним етапом розвитку міжнародних відносин, для яких характерне ускладнення форм взаємодії суверенних держав в економіці, політиці, культурі і інших сферах життєдіяльності. У зв'язку з цим вельми показовий досвід Європейського союзу, історико-правова динаміка якого виявляє, з одного боку, єдині демократичні тенденції міжнародних організацій, таких, наприклад, як ООН, а з іншого свідчить про особливості і специфічні риси, що показують його перспективи як наддержавного об'єднання. Така організація на просторі Європи є віддзеркаленням процесу міжнародної інтеграції.

Ступінь дослідженості питань європейської міжнародної інтеграції в українській науці міжнародного права в даний час представляється недостатньою, що зв'язане, перш за все, з великою динамікою і складністю інтеграційних процесів, що відбуваються в Співтовариствах і Союзі.

Питання європейської інтеграції висвітлювалися в працях: В.Н.Денисова, М.О.Баймуратова, М.В.Буроменського, О.Ф.Висоцького, В.І.Євінтова, О.В.Задорожнього, Ю.В.Зайчука, Ю.М.Капіци та ін.

Об'єктом дослідження при висвітленні теми контрольної роботи є інституційна система Європейського союзу, що є основою правового забезпечення роботи в його органах.

Предмет дослідження - система ухвалення рішень в Європейському союзі, її правова модифікація в структурі методів, у тому числі метод ухвалення рішень кваліфікованою більшістю при використанні зваженого голосування, а також вплив цієї системи на правоздатність держав-членів ЄС.

Метою роботи є розкриття сучасної системи ухвалення рішень в Європейському союзі, а також виявлення тенденцій і перспектив її розвитку.

Для реалізації вищезгаданої мети були поставлені наступні основні завдання:

- визначити правовий статус інститутів Європейського союзу і механізму їх взаємодії як основи для системи ухвалення рішень і реалізації правоздатності окремих держав-членів;

- виявити правові механізми взаємодії джерел, форм, методів і процедур ухвалення рішень в рамках ЄС і сформулювати тенденції розвитку загальної системи.

Як аналітична база використовувалися міжнародно-правові документи (тексти міжнародних угод, рішення і рекомендації міжнародних організацій), нормативно-правові акти Європейського союзу, а також матеріали різних конференцій і форумів, що стосуються міжрегіональної співпраці.

В ході дослідження використовувався системний підхід, що включає історичний аналіз генезису правових механізмів взаємодії держав в рамках Євросоюзу; синтез різних підходів у визначенні системи ухвалення рішень.

Система джерел, використаних в контрольній роботі, була підпорядкована загальній меті і завданням, які зумовили їх склад: засновницькі договори, акти вторинного права, офіційні видання Європейського союзу, навчальні і методичні посібники, наукові дослідження, а також періодичні видання, присвячені проблемам європейського права.

1.Порядок прийняття рішень Радою Євросоюзу

Діяльність Європейського Союзу заснована на принципі, за яким жодна держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без згоди цієї держави. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний характер. Для того щоб рішення мали обов'язковий характер, необхідно їх схвалення кожною державою.

Прийняття рішень у ЄС має таку послідовність: Європейська Комісія починає розробку законопроектів за своєю ініціативою або на прохання Європарламенту чи Ради Міністрів. Пропозиції ЄК надходять до Ради Міністрів, а потім передаються до Європарламенту, де розглядаються відповідним комітетом [1].

Рис.1 Графік голосів у Раді Європейського Союзу.

Рада переважно засідає за зачиненими дверима, рішення тут приймаються шляхом голосування звичайною більшістю, більшістю кваліфікованою і одноголосно. Звичайною більшістю приймаються акти, які не мають правової сили, або рішення з технічних питань. Кваліфікована більшість і одноголосність є необхідними при прийнятті юридично зобов`язальних актів. Кворум становить половина плюс один член Ради. Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято так звану систему зважених голосів, які повинні забезпечити рівновагу між великими та малими країнами. Рис.1 показує кількість голосів, які належать окремим країнам по відношенню до кількості мешканців.

Більші країни мають більше голосів, аніж менші, однак це не є пропорційний розподіл до кількості мешканців, як це є в Європейському Парламенті. Щоб прийняти ухвалу кваліфікованою більшістю необхідно набрати щонайменше 62 голоси, коли Рада приймає правовий акт за поданням Комісії. У решті ситуацій необхідно мати 62 голоси принаймні з 10 країн. Такий розподіл голосів у Раді не дозволяє більшим країнам прийняти рішення, яке не відповідає решті членам Ради. Одночасно 3 найбільших країни, які мають найбільшу кількість голосів, можуть заблокувати прийняття некорисного для себе акту, оскільки блокувальною меншістю є 26 голосів. Якщо ж Рада прийме рішення одноголосно, то утримання від голосування представником якоїсь із країн-членів не блокує прийняття акту. Водночас, у Раді діє т.зв. уявне вето, тобто, якщо хтось із міністрів відсутній, то вважається, що він виступає проти. Тому коли потрібна одноголосність, рішення не може бути прийняте за відсутності когось із міністрів.

Таблиця 1

Кількість голосів окремих країн в Раді Європейського Союзу.

Держава	Кількість голосів у Раді Європейського Союзу	Кількість мешканців, млн.
Франція	10	57,5
Німеччина	10	80
Великобританія	10	58
Італія	10	57
Іспанія	8	38
Бельгія	5	10
Греція	5	10,3
Голландія	5	15
Португалія	5	9,8
Австрія	4	7,9
Швеція	4	8,5
Данія	3	5,2
Фінляндія	3	5
Ірландія	3	3,5
Люксембург	2	0,4
	87

Комітет Європарламенту вносить поправки до проектів, і вони проходять попереднє обговорення перед тим, як їх буде винесено на чергове засідання Європарламенту у Страсбурзі. Одночасно проекти передаються до Комітету з економіки та соціальних питань.

Висновки Європарламенту і Комітету з економіки та соціальних питань надходять до Європейської комісії (ЄК), яка з їх урахуванням вносить проект до Ради Міністрів і Європарламенту на друге читання. Пропозиції знову розглядаються на рівні комітетів, голосуються на щомісячній пленарній сесії Європарламенту і повертаються до Ради Міністрів, яка приймає остаточне рішення [3].

Для забезпечення роботи ЄК у тісному контакті з урядами держав-членів ЄС, їй підпорядковані комітети, до складу яких входять представники урядів. Це комітети трьох видів: консультативні, адміністративні та регулюючі. Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів щодо питання, яке розглядається.

Незважаючи на те, що ЄК повинна всебічно розглянути зауваження консультативного комітету, вони не обмежують її при прийнятті рішення і тому консультативний комітет не може безпосередньо вплинути на результати розгляду питання в ЄК. Процедуру консультативного комітету використовують в основному при розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку.

Адміністративні комітети створені для вирішення проблем аграрного ринку. Кожний такий комітет розглядає питання відповідної категорії продуктів. Процедура полягає в тому, що та пропозиція, якій ЄК передбачає надати правовий статус, подається на розгляд відповідного адміністративного комітету. Останній приймає рішення кваліфікованою більшістю, причому вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів.

І в цьому випадку ЄК приймає рішення незалежно від висновків комітету - лише враховуючи їх, тому Комісія залишається абсолютно вільною у виборі. Проте, якщо висновки комітету і ЄК не збігаються, справа передається у Раду Міністрів, яка може переглянути рішення ЄК протягом місяця. Якщо ж рішення ЄК співпадає з висновками комітету або ж останній не зміг визначитись (не набрав кваліфікованої більшості голосів ні "за", ні "проти"), то рішення Комісії є остаточним і не підлягає оскарженню у Раді.

Регулюючі комітети працюють на тих же засадах, що й адміністративні, але в інших галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони навколишнього середовища тощо. У регулюючого комітету більш широке коло питань, які можуть бути оскаржені в Раді Міністрів. Якщо заходи, що плануються ЄК, суперечать думці комітету або якщо комітет не визначив свою позицію, Комісія виходить до Ради Міністрів зі своїми пропозиціями. У цьому випадку Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.

Якщо рішення не вдається прийняти протягом відповідно визначеного терміну після надходження матеріалів (як правило - три місяці), Комісія приймає рішення на свій розсуд. Винятком є ті випадки, коли Рада Міністрів чітко висловила своє ставлення та відхилила пропозиції ЄК простою більшістю. У таких випадках ЄК не може приймати рішення з цього питання, а повинна надати нову пропозицію.

Існує також спеціальна процедура прийняття рішень при розгляді заходів торговельної політики. Ця процедура дозволяє ЄК приймати рішення прямої дії після того, як вона була ознайомлена з висновками консультативного комітету. Проте ці рішення мають бути схвалені Радою Міністрів у тримісячний термін. У протилежному випадку вони анулюються.

Існуюча в ЄС процедура підготовки та прийняття рішень є складною, проте закладений у ній механізм перевірок та противаг забезпечує демократичність процесу, ґрунтуючись на відкритій дискусії, консультаціях та консенсусі.

2. Прийняття рішень Радою Євросоюзу після ратифікації Лісабонського договору

З 1 грудня 2009 року набрав чинності Лісабонський договір - новий основний документ ЄС, ратифікований всіма 27 країнами-членами. Лісабонський договір був підписаний 13 грудня 2007 року. Ним внесено зміни до Договору про Європейський Союз та Договору про запровадження Європейського Співтовариства. Цей договір став своєрідним виходом із конституційної кризи в ЄС Документ спрямований на спрощення процедури прийняття рішення в рамках Євросоюзу і посилення його ролі у світовій політиці, допоможе зробити Європу більш демократичною і ефективною.

Договір засновує дві нові посади - президент ЄС і глава європейського зовнішньополітичного відомства. Першим президентом Європейської Ради став бельгійський прем'єр Херман ван Ромпей, главою дипломатичного відомства - британка Кетрін Ештон, яка очолювала раніше комісію ЄС з питань торгівлі

Як верховний представник з міжнародних справ баронеса Ештон буде мати більші повноваження і ширший штат дипломатичної служби.

Одним з ключових нововведень Лісабонського договору [1] є скасування права вето держав-членів одразу в декількох областях, в тому числі в боротьбі зі змінами клімату, в питаннях енергобезпеки і екстреної допомоги.

Абсолютна одностайність як і раніше, буде необхідною для прийняття рішень з питань оподаткування, міжнародної політики, оборони та соцзахисту.

Після ратифікації Лісабонського договору Європейський парламент, з одного боку, став значущішим, оскільки матиме статус, рівний статусу Ради, а з другого, планується оптимізувати його діяльність, зокрема шляхом зменшення кількості депутатів до 750.

Запровадження нового правила прийняття рішень «подвійною більшістю» дасть Євросоюзу можливість уникати «патової ситуації» під час ухвалення рішень, до того ж забезпечить належне представництво всіх громадян держав-членів у процесі їх вироблення. З 1 листопада 2014 року голосування в Раді з питань, які не є пропозиціями Комісії чи Високого представника Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки, потребуватиме кваліфікованої більшості принаймні у 72% членів Ради, що представляють держави-члени, населення яких становить близько 65% населення Союзу. Також у разі, якщо не всі члени Ради братимуть участь у голосуванні, кваліфікованою більшістю вважатимуться голоси 55% членів Ради, що представляють держави-члени, які беруть участь у голосуванні та населення котрих становить близько 65% населення Союзу. Блокувальна меншість має складатися хоча б із мінімальної кількості членів Ради, що представляють понад 35% населення держав-членів, які беруть участь у голосуванні, плюс один член. Утримання під час голосування не перешкоджатиме прийняттю рішення, що потребує одностайності.

Таким чином, Лісабонський договір істотно (на цілих 44 позиції) збільшує кількість сфер, де рішення ухвалюватимуться кваліфікованою більшістю, а не одностайно. Іншими словами, у цих сферах держави-члени ЄС втрачають право вето. Серед них – сфера свободи, безпеки та юстиції (прикордонний контроль, надання притулку, імміграція, Євроюст та Європол), деякі питання у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики, сфери енергетики, інтелектуальної власності, гуманітарної допомоги тощо.

Євросоюз досить повільно просувається шляхом інтеграції, поступово долаючи складнощі і перепони. ЄС перетворюється на складний структурний елемент політичної і економічної організації субконтиненту. Разом з тим ЄС вступає у період складної внутрішньої трансформації, яка матиме вагоме значення для його майбутнього і для майбутнього Європи.

Висновки

Правова динаміка системи ухвалення рішень Європейського союзу заснована на демократичних тенденціях в міжнародному праві, оскільки методи ухвалення рішень в ЄС залежать від ієрархії питань, а процедури - від консенсусу в державах-членах. Аналіз нормативно-правових документів ЄС показує, що одним з основних завдань Союзу є, з одного боку, поліпшення системи ухвалення рішень, яка могла б спрощувати механізми взаємодії держав у всіх сферах, а з іншої - враховувала б, по можливості, правоздатність як ЄС, так і окремих його членів. Специфіка правової класифікації використовуваних методів ухвалення рішень в Європейському союзі полягає в тому, що вона грунтується на юридичних властивостях рішень, враховує інститут, в якому вони оформляються в закінченій формі, а також процедури проходження і ухвалення рішень. Саме процедури є стримуючим правовим механізмом в уніфікації і рішень, і методів їх прийняття, оскільки функціонально направлені на повноціннішу і конструктивнішу реалізацію правоздатності держав-членів ЄС. Метод ухвалення рішення кваліфікованою більшістю при використанні зваженого голосування є інноваційним методом, застосовуваним в рамках різних міжнародних організацій. Найбільший розвиток цей метод отримав в Європейському союзі. Змінюючись з часом, він служить посиленню «ваги» думки окремих держав-членів при процедурі ухвалення рішень.

Багато державних діячів сподіваються, що Лісабонський договір зміцнить ефективність ухвалення рішень в ЄС, вдосконалить його внутрішню демократичність та сприятиме консолідації європейської зовнішньої політики, стане новим виміром розбудови Європи.

Україна має враховувати тенденцію розвитку Євросоюзу в реалізації свого євроінтегрційного курсу, ставлячи за мету стати частиною об’єднаної, стабільної та процвітаючої Європи без розподільчих ліній.

Список використаної літератури

Конституційні акти Європейського Союзу .Частина I/ Упорядник Г.Друзенко,за загальною редакцією Т.Качки.-К.: Юстініан, 2005 р.- 512 с.

Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів (2001/C80/01). /Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, N 12, грудень, 2002 р.

Ентін Л. М. Право Европейского Союза: основные категории и понятия: Навч. посібник. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - 101с.

Ентін Л.М. Інституційна структура та механізм прийняття рішень у Європейському Союзі: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони". - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. — 136 с.

Паппас Спірос. Європейське управління: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні ; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони".-К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004.-192 с.

Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. – М.: Юристъ, 2002. – 925 с.

Рудік Олександр Миколайович. Конституція ЄС: етапи розробки та основні положення / Національна академія держ. управління при Президентові України. Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. — 84 с.

Шевчук С., Кравчук І. Ніццький договір та розширення ЄС / С.Шевчук (наук.ред.), А. Пендак (пер.). – К.: Логос, 2001. – 195 с.