Зміст
1. Перебування ринку праці на Україні 2
2. Особливості ринку праці Чернівецької області 6
2.1 Тенденції ринку праці 6
2.1 Особливістю буковинського ринку 7
1. Перебування ринку праці на Україні
Регіональна політика, об'єднуючи різні по пріоритетності напрями, повинна ґрунтуватися на чіткому розділенні повноважень центральних і місцевих виконавських органів влади, діяльність яких забезпечила б підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону, ефективне використання його трудового потенціалу і збалансованість територіального ринку праці.
За даними підприємств, установ і організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад на початок поточного року склала 166,5 тис., що на 20,0% більше, ніж в 2003 році. Але ситуація на регіональних ринках праці залишається досить напруженою. У ряді регіонів вона наближається до кризисного стану, для якого характерна відсутність механізму «саморегулювання», поява тенденцією до стихійного «самовідтворення», низька сприйнятливість до зовнішніх впливів і антикризових заходів. Оздоровленню таких регіональних ринків праці перешкоджають інерційні процеси: повільна ротація безробітних; обмежена пропозиція робочих місць, збільшення тривалості безробіття.
Група регіонів з найбільш високим фіксованим рівнем безробіття залишається досить стабільною: у неї входить Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська області. Так, в Тернопільської області ситуацію на ринку праці можна охарактеризувати як загрозливу: потреба підприємств в працівниках постійно знижується, кількість безробітних у відсотках до працездатного населення найбільша в Україні - 7,9%, а рівень працевлаштування один з найнижчих в Україні - 2,3%. Не набагато краще виглядає ситуація в Чернівецькій і Рівненській областях.
Близький до середньому по країні рівень безробіття наголошується в Київській, Дніпропетровській, Хмельницькій, Миколаївській областях. Найнижчий рівень безробіття мають Одеська, Донецька і Луганська області.
Про посилення регіональної диференціації на ринку праці свідчить вагання кількості безробітних на 1000 населення від 12,96 осіб в Одеської області до 42,86 в Тернопільській. Навантаження на одне вільне робоче місце в Тернопільської області в 15,5 разів перевищує цей показник по Донецької області. У 2004 році доля працюючого населення у віці 15-70 років по відношенню до населення відповідного віку в середньому по Україні склала 56,9%. У регіональному ж розрізі цей показник вимірюється від 47,98% на Тернопільщині до 60,44% на Полтаві.
Таким чином, на загальному фоні поліпшення ситуації на ринку праці в цілому по Україні зберігаються негативні тенденції посилення диференціації регіонів. По узагальненому показнику саме краще перебування на ринку праці після міст Києва і Севастополя в таких промислових областях, як Донецька і Луганська. На останніх місцях з величезним відривом від лідерів знаходяться Тернопільська, Сумська і івано-франківська області.
Однією з можливих доріг подолання цієї тенденції є об'єднання зусиль регіональних органів влади з профспілками і працедавцями для створення властивою розвиненим країнам так званої системи «трипартизму», тобто системи взаємодії працедавців, профспілок і держави для узгодження інтересів всіх сторін. Проте в Україні переважна більшість профспілкових об'єднань недооцінюють важливість своїх функцій як соціальних партнерів. Тому система колективних переговорів як спосіб вирішення назрілих проблем у сфері трудових стосунків все ще не знаходить адекватної реалізації. Профспілки не виконують своєї основної функції - запобігання страйкам шляхом проведення переговорів на належному професійному рівні з метою врегулювання конфліктних ситуацій між працедавцями і що працюють. У розвинених країнах соціальне партнерство є необхідним елементом колективно-договірного регулювання соціально-трудових стосунків, при цьому держава грає активну роль в створенні сприятливих умов для соціальної співпраці і представляє інтереси всіх членів суспільства. Власне цим пояснюється ефективне функціонування і подальше вдосконалення механізму регулювання соціально-трудових стосунків в розвинених країнах світу.
Малюнок 1. - Рейтинг регіонів України за станом на ринку праці
У таблиці 1 приведені загальні результати рейтингової оцінки регіонів України по рівню життя. Згідно загальній інтегральній оцінці, яка враховує показники демографічного розвитку, рівня доходів і стану ринку праці, регіони України можна розділити на три групи. У першу групу з найвищим рейтингом увійшли Київська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька і Одеська області. У найгіршому положенні знаходяться Тернопільська, Черкаська, Херсонська і Житомирська області.
Таблиця 1. - Рейтинг регіонів України по рівню життя
Місце | Загальний рейтинг регіонів за якістю життя | Рейтинг по рівню демографічного розвитку | Рейтинг по ситуації на ринку праці | Рейтинг по рівню доходів населення |
1 | м. Київ | Закарпатська | м. Київ | м. Київ |
2 | м. Севастополь | Рівненська | м. Севастополь | Дніпропетровська |
3 | Дніпропетровська | м. Київ | Донецька | Запорізька |
4 | Донецька | Івано-франківська | Луганська | Донецька |
5 | Київська | Волинська | Дніпропетровська | Київська |
6 | Запорізька | Чернівецька | Одеська | м. Севастополь |
7 | Одеська | Львівська | Київська | Полтавська |
8 | Закарпатська | Тернопільська | Харківська | Харківська |
9 | Харківська | м. Севастополь | Запорізька | Одеська |
10 | Луганська | Республіка Крим | Республіка Крим | Миколаївська |
11 | Республіка Крим | Одеська | Миколаївська | Луганська |
12 | Миколаївська | Херсонська | Хмельницька | Рівненська |
13 | Львівська | Хмельницька | Полтавська | Черкаська |
14 | Полтавська | Вінницька | Чернігівська | Чернігівська |
15 | Волинська | Миколаївська | Закарпатська | Івано-франківська |
16 | Рівненська | Житомирська | Сумська | Львівська |
17 | Чернігівська | Запорізька | Львівська | Республіка Крим |
18 | Хмельницька | Дніпропетровська | Кіровоградська | Кіровоградська |
19 | Кіровоградська | Київська | Вінницька | Сумська |
20 | Сумська | Харківська | Волинська | Волинська |
21 | Чернівецька | Кіровоградська | Житомирська | Закарпатська |
22 | Івано-франківська | Черкаська | Херсонська | Чернівецька |
23 | Вінницька | Донецька | Чернівецька | Житомирська |
24 | Житомирська | Полтавська | Рівненська | Вінницька |
25 | Херсонська | Луганська | Івано-франківська | Херсонська |
26 | Черкаська | Сумська | Черкаська | Тернопільська |
27 | Тернопільська | Чернігівська | Тернопільська | Хмельницька |
2. Особливості ринку праці Чернівецької області
Проаналізуємо, наприклад, особливості ринку праці Чернівецької області.
Сучасний ринок праці диктує свої, нестримно змінні вимоги відносно кваліфікації працівників. Тому правильно викладена і актуальна інформація дає уявлення про перспективи працевлаштування по конкретній професії або спеціальності. Дізнайтеся про ринок праці Чернівецької області.
Черновецкая область вважається найменшою в Україні за площею і населенням. Проте історія і розвиток Буковини (традиційна і древня назва Чернівецької області) вказує на інтенсивність і швидкість підйому економічного стану цього краю.
Зайнятість населення за станом на січень-березень 2008 року складає 147,7 тис. чоловік. По видах економічної діяльності кількість працівників:
у освіті - 32,5 тис. чоловік (22,0%)
у промисловості - 25,3 тис. чоловік (17,1%)
у охороні здоров'я - 22,5 тис. чоловік (15,2%)
у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових пристроїв і предметів особистого користування - 11,2 тис. чоловік (7,6%)
у державному управлінні - 11,2 тис. чоловік (7,6%)
у транспорті і зв'язку - 10,1 тис. чоловік (6,8%)
у сільському господарстві - 7,8 тис. чоловік (людина 5,3%).
2.1 Тенденції ринку праці
Ринок праці Чернівецької області значною мірою страждає від територіальної розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили. 75% безробітних з числа жителів сільської місцевості, а більшість вакансій — це робочі місця в обласному центрі.
Останні дослідження засвідчили, що до 2011 року в краю будуть створено 29 тисяч нових робочих місць. Серед майбутніх 29 тисяч вакансій: 63% — це робочі професії, 12% — посади для службовців, 25% — робочі місця, що не потребують спеціальної кваліфікації.
У Чернівцях відчувається дефіцит робочої сили, в першу чергу — робітників високої кваліфікації і навіть юристів, економістів і бухгалтерів, але з досвідом роботи.
Власті краю постійно спостерігають за ситуацією на ринку праці і намагаються вносити і свої корективи. Так, голова Чернівецькою ОГА В. Куліш заявив, що "на найближче майбутнє в планах влади краю — удосконалення процесу професійної адаптації: військовослужбовці починатимуть освоювати нову професію, якої потребує ринок праці, за рік до звільнення в запас. І до 2009 року кожен військовослужбовець, звільнившись з армії, за бажання отримає цивільну професію".
2.1 Особливістю буковинського ринку
Особливістю буковинського ринку праці є стрімкий потік емігрантів в країни Західної Європи, особливо — до Франції, Португалії, Італії. Більше ста тисяч буковинців живе і працює за межами України. Вирішити таку ситуацію на ринку праці намагаються за допомогою всіляких інвестиційних проектів і створення додаткових робочих місць з високою заробітною платою.
На Буковині спостерігається дефіцит електрозварників, малярів, сантехніків, але надто багато економістів і юристів. За даними обласного центру зайнятості, на Буковині понад 10 тисяч молодих людей у віці до 35 років шукають роботу. Торік в області ринок праці поповнили майже 4,9 тисяч випускників вузів і понад 3 тисячі випускників профтехучилищ. Але рівень працевлаштування молодих людей з вищою освітою склав лише 42%.
Нині налічується понад 9 тисяч вакансій. Проте більшість з них – це робочі професії і лише чверть — вакансії службовців. Зараз в області є дефіцит електриків, електрозварників, сантехніків, слюсарів-ремонтників, малярів, столярів, шваль і інших робітників високої кваліфікації. Але, не дивлячись на це, найбільший попит у молоді мають економічні і юридичні спеціальності. Хоча останнім часом молодь, переважно з сільської місцевості, зацікавилася також педагогічними спеціальностями, а в місті виріс попит на фахівців комп'ютерних наук.
За словами керівника обласного центру зайнятості Галини Чупіной, в області за цей період виросла на 10% економічна активність, на 12% — рівень зайнятості і на 2,4% зменшився рівень зареєстрованого безробіття. Всього за 11 місяців цього року в центрі налічувалося на обліку майже 49 тисяч незайнятих громадян, з них більше половини (над 60%) працевлаштувалася за фахом, перекваліфіковувалася і придбала іншу професію або ж взяла участь в суспільних роботах. Проте є і певна частина клієнтів центру, які доки не змогли знайти роботу, а також — ряд вакансій, які безробітні не квапляться займати.
Пояснюється це декількома причинами, в першу чергу — внутрішньою і зовнішньою трудовою міграцією, наявністю тіньової і напівтіньової зайнятості, а також — територіальною і професійно-кваліфікаційної розбалансованістю ринку праці. Адже три чверті тих, хто знаходиться на обліку, — жителі сільської місцевості, а з 1900 вакансій, які зараз пропонує обласний центр зайнятості, 1300 заявок поступило саме від чернівецьких підприємств.
Якщо ж говорити про невідповідність попиту і пропозиції в професійній площині — те у нас і надалі відчуватиметься брак робочих професій і надлишок економістів, бухгалтерів, юристів і так далі Втім, працедавці "полюють" на хороших фахівців, і випускники вузів мають шанс знайти відмінну роботу лише за умови своєї високої кваліфікації. Що ж до робочих професій, то вже не перший рік підприємствам області постійно потрібні на роботу слюсарі-ремонтники, сантехніки, представники будівельних професій, газоелектрозварники, водії і тому подібне Крім того, існує ще і певна спеціалізація постійних вільних вакансій в районах — наприклад, в Глібоцькім, Віжніцькім і Сторожінецькім працедавці постійно потребують верстатників деревообробних верстатів. У Чернівцях найбільший попит мають бухгалтери, верстатники, електромонтери, контролери енергонагляду, провідники вагонів і швалі.
Регіональні особливості ринку праці в Чернівецької області зберігають загальні тенденції, спостережувані у всіх куточках України, а саме: попит на спеціальності комп'ютерних наук, будівельні професії. Проте Чернівецька область має і свої власні особливості на ринку праці, обумовлені особливостями її розвитку: у районах, де активною є деревообробна промисловість, попит мають верстатники деревообробних верстатів і інші працівники галузі.
Крім того, на ринок праці і його зміни впливають такі важливі чинники як демографічні, соціально-економічні, а також ефективність регіональних центрів зайнятості. У Чернівецької області традиційно спостерігається надлишок робочої сили. Ще однією особливістю цього регіону України є висока мобільність населення і висока зайнятість в підсобних господарствах.
Науковці приходять до думки, що саме на території Чернівецької області регулювання ринку праці необхідно направити на розвиток сфер діяльності, створення невеликих підприємств по переробці і зберіганню сільськогосподарської продукції, виробництву будівельних матеріалів і товарів народного вжитку з місцевої сировини і відходів, розширення сфери обслуговування.
Таблиця 2. - Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян по видах економічної діяльності в 2002-2006 рр.
Роки | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
Всього працевлаштовано |
15433 | 15704 | 18120 | 19583 | 20079 | 20098 |
Сільське, мисливське і лісове господарства | 5003 | 5989 | 6777 | 7111 | 6082 | 4778 |
Промисловість: | 3191 | 3430 | 3972 | 4143 | 4650 | 5458 |
добувна промисловість | 33 | 130 | 123 | 74 | 106 | 136 |
переробна промисловість | 2956 | 3077 | 3583 | 3773 | 4347 | 4592 |
виробництво і розподіл електроенергії, газу і води | 202 | 223 | 266 | 296 | 197 | 730 |
Будівництво | 714 | 660 | 1020 | 1071 | 1241 | 1385 |
Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування | 1916 | 1768 | 2163 | 2328 | 2798 | 3204 |
Діяльність готелів і ресторанів | 226 | 158 | 252 | 408 | 474 | 406 |
Діяльність транспорту і зв'язку | 806 | 656 | 818 | 726 | 929 | 886 |
Фінансова діяльність | 196 | 109 | 96 | 114 | 110 | 106 |
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям | 757 | 318 | 303 | 478 | 509 | 362 |
Державне управління | 730 | 995 | 914 | 1287 | 1177 | 1476 |
Освіта | 692 | 674 | 837 | 828 | 789 | 826 |
Охорона здоров'я і надання соціальній допомозі | 577 | 569 | 598 | 664 | 825 | 783 |
Інші види економічної діяльності | 623 | 378 | 356 | 413 | 485 | 428 |
Таблиця 3. - Потреба підприємств в робітниках по видах економічної діяльності в 2002-2007 рр.
Роки | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
Разом | 1834 | 1829 | 1769 | 1757 | 1583 | 1530 |
Сільське, мисливське і лісове господарства | 100 | 50 | 115 | 187 | 100 | 121 |
Промисловість: | 827 | 634 | 641 | 524 | 530 | 474 |
добувна промисловість | 7 | 11 |
– |
9 | 2 | 3 |
переробна промисловість | 791 | 551 | 527 | 468 | 453 | 388 |
виробництво і розподіл електроенергії, газу і води | 29 | 72 | 114 | 47 | 75 | 83 |
Будівництво | 28 | 100 | 55 | 57 | 52 | 104 |
Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування | 68 | 120 | 120 | 199 | 200 | 183 |
Діяльність готелів і ресторанів | 17 | 37 | 45 | 35 | 25 | 25 |
Діяльність транспорту і зв'язку | 113 | 105 | 69 | 42 | 130 | 103 |
Фінансова діяльність | 47 | 105 | 49 | 70 | 50 | 69 |
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям | 138 | 182 | 111 | 174 | 119 | 107 |
Державне управління | 239 | 157 | 214 | 174 | 126 | 115 |
Освіта | 58 | 85 | 67 | 50 | 85 | 88 |
Охорона здоров'я і надання соціальній допомозі | 138 | 173 | 217 | 177 | 116 | 100 |
Інші види економічної діяльності | 61 | 81 | 66 | 68 | 50 | 41 |
Таблиця 4. - Середня номінальна заробітна плата по видах економічної діяльності в 2008 році (з розрахунку на одного штатного співробітника, грн.)
Вид діяльності | січень |
Разом | 1148 |
Сільське, мисливське господарства і пов'язані з ними послуги | 674 |
Лісове господарство і пов'язані з ним послуги | 970 |
Риболовля і рибництво | 848 |
Промисловість | 1168 |
Добувна промисловість | 1167 |
Переробна промисловість | 1012 |
Виробництво і розподіл електроенергії, газу і води | 1656 |
Будівництво | 1194 |
Торгівля; ремонт автомобілів; побутових пристроїв і предметів особистого користування | 1039 |
Діяльність готелів і ресторанів | 682 |
Діяльність готелів і ресторанів | 1297 |
Фінансова діяльність | 2401 |
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям | 1130 |
Державне управління | 1637 |
Освіта | 1138 |
Охорона здоров'я і надання соціальній допомозі | 929 |
Надання комунальних і індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури і спорту | 950 |
Примітка: Дані приведені без врахування найнятих робітників статистично малих підприємств і зайнятих у громадян-підприємців
Проведений аналіз свідчить, що в Україні існують значні розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, і процес диференціації неухильно заглиблюється. Іншими словами, в країні не існує механізмів підтримки соціальних стандартів життя для кожного громадянина незалежно від його місця проживання. Центральні органи влади часто переоцінюють власну роль у відродженні регіонів, прагнучи впливати на процеси у всіх без виключення соціально-економічних сферах. При цьому ігнорується світовий досвід, який показує, що державна (як правило, пільгово-дотаційна) підтримка не є достатньою умовою для реалізації потенціалу території.
Основне завдання регулювання розвитку регіонів не вичерпується забезпеченням умов для орієнтації економіки на структурну перебудову і поступове зростання виробництва, досягнення соціального і екологічного благополуччя і прогресу. Основний сенс такої поширеної точки зору полягає в максимальному обмеженні ролі держави в економіці. Дійсно, створення сприятливих умов для розвитку ринкової економіки, перш за все, асоціюється з таким регулюючим впливом, як формування ефективних державних інститутів (включаючи розробку якісного законодавства і боротьбу з корупцією), створення сучасної регіональної виробничої і ринкової інфраструктури. Тим часом роль держави в забезпеченні ефективного регіонального розвитку значно ширша, особливо по відношенню до депресивних регіонів. У найзагальнішому вигляді можна констатувати, що мета державного регулювання регіонального розвитку - це згладжування регіональних розбіжностей в розвитку людського потенціалу на тлі формування тенденцій зростання цього показника для країни в цілому. Дуже важливою є і готовність місцевої самоврядності мобілізувати власні, в першу чергу людські, ресурси ради майбутнього розвитку.
Згладжування відмінностей в регіональному розвитку може бути досягнуте виключно за рахунок динамічнішого розвитку слабких регіонів. Для цього необхідна цілеспрямована державна політика, яка передбачає забезпечення випереджаючого зростання інвестиційної активності в тих регіонах, можливості самостійного розвитку яких через ті або інші причини є обмеженими. Необхідний диференційований, а не універсальний підхід до регулювання регіонального розвитку. Помилковим було б вживання єдиного критерію депресивності для всіх областей, оскільки пріоритетність вирішення проблем в конкретному регіоні повинен встановлювати сам регіон.
Можливо, корисним було б використання досвіду регіонального розвитку Європейського Союзу, зокрема принципу цільового програмування, коли центр не просто фінансує регіон, а виділяє кошти на спеціально підготовлені програми (цільові крапки), які впливають на розвиток всього регіону. Адже виділення засобів під загальне формулювання «поліпшення – удосконалення – підвищення» не дає конкретних результатів. Модель регіонального розвитку Європейського Союзу базується на стратегічному партнерстві між центральним урядом і місцевими органами властей, сектором бізнесу і громадськими організаціями.