ПЛАН
1.Критерії процесу та вибір альтернативного рішення
2. Методи організації інформаційних систем
3.Складові інформаційних технологій
5. Основні задачі аналізу та аудиту
6. Отримання автоматичного аудиторського висновку про стан підприємства
7. СППР, їх основні характеристики і можливості
1.Критерії процесу та вибір альтернативного рішення
У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.
На процес прийняття рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших зпоміж них належать такі:
Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.
Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.
Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.
Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.
Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.
Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.
В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття альтернативних рішень:
1) класична модель;
2) поведінкова модель;
3) ірраціональна модель.
Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.
Отже, основні характеристики класичної моделі такі:
особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;
особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;
особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;
особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;
мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.
Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.
Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:
особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;
особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;
особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.
Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:
1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);
2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.
Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:
- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;
- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;
- можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.
Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:
а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;
б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;
в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.
2. Методи організації інформаційних систем
Інформаційна система, як система управління, тісно пов’язується, як з системами збереження та видачі інформації, так і з іншої - з системами, що забезпечують обмін інформацією в процесі управління. Вона охоплює сукупність засобів та методів, що дозволяють користувачу збирати, зберігати, передавати і обробляти відібрану інформацію. Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю.
Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки – це питання економічної необхідності. В будь-якій інформаційній системі управління вирішуються задачі трьох типів: задачі оцінки ситуації (деколи їх називають задачами розпізнавання образів); задачі перетворення опису ситуації (розрахункові задачі, задачі моделювання); задачі прийняття рішень (в тому числі і оптимізаційні). Автоматизована інформаційна система – це взаємозв’язана сукупність даних, обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартних процедур, які призначені для збору, обробки, розподілу, зберігання, представлення інформації у відповідності з вимогами, які випливають з цілей організації. Сьогодні, у вік інформації, практично кожна інформаційна система використовує комп’ютерні технології, і тому надалі під інформаційними системами надалі будемо підрозумівати саме автоматизовані. Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:
засоби фіксації і збору інформації;
засоби передачі відповідних даних та повідомлень;
засоби збереження інформації;
засоби аналізу, обробки і представлення інформації.
Різноманітність інформаційних систем з кожним роком все зростає. В залежності від функціонального призначення можна виділити такі системи: управляючі (АСУТП, АСУВ), проектуючі (САПР), наукового пошуку (АСНД, експертні системи), діагностичні, моделюючі, систем підготовки прийняття рішення (СППР), а в залежності від сфери використання – на адміністративні, економічні, виробничі, медичні, навчальні, екологічні, криміналістичні, військові та інші.
Фактори, що обумовлюють впровадження інформаційних систем. Основними факторами, які впливають на впровадження інформаційних систем, є потреби організацій та користувачів, а також наявність відповідних засобів для їх формування. Найсуттєвіше на розвиток інформаційних систем вплинули досягнення в галузі комп’ютерної техніки та телекомунікаційних мереж. Причини, що спонукають організації впроваджувати інформаційні системи, з одного боку обумовлюються прагненням збільшити продуктивність повсякденних робіт чи усунути їх повторне проведення, а з іншого боку бажанням підвищити ефективність управління діяльністю організації за рахунок прийняття оптимальних та раціональних управлінських рішень. Перша причина доволі прозора і для її реалізації достатньо впроваджувати стандартизовані системи обробки інформації. Успішне функціонування організації у значній мірі залежить від вдалого керівництва, яке базується на обґрунтуванні перспективних концепцій розвитку згідно з своєчасною, достовірною та повною інформацією, яку може поставляти відповідна інформаційна система. Основне завдання інформаційної системи управління полягає у підпорядкуванні всіх внутрішніх процесів головним цілям організації. Для цього необхідно скоординувати процеси, пов’язані з діяльністю організації таким чином, щоб вони максимально забезпечували виконання поставлених задач в єдиному інформаційному полі. Тільки таким чином інформаційна озброєність організації починає безпосередньо впливати на ефективність її діяльності.
До основних напрямків автоматизації інформаційно-управлінської діяльності в організаційних структурах відносять:
автоматизацію обробки документів шляхом впровадження систем для обробки тексту, автоматизацію обміну інформацією через різноманітні види комунікацій (які включають АТС підприємства, відеотермінальні системи, локальну комп’ютерну мережу, телекопіювальні апарати, відеоінформаційні системи);
автоматизацію діяльності менеджерів на базі комп’ютерних систем комплексних інформаційних систем, які надають допомогу в прийнятті рішень, та електронних секретарів, що дозволяє підвищити рівень організації праці менеджерів на якісно вищий щабель.
Впровадження інформаційних систем дозволяє менеджеру отримувати оперативний доступ до довільної нагромадженої інформації з тим, щоб в подальшому ефективно її використовувати для вирішення поставлених задач (в сферах аналізу маркетингу, фінансів, тощо).
3.Складові інформаційних технологій
Технологія - це комплекс наукових та інженерних знань, реалізованих у прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, засобах їх об'єднання для створення продукту або послуги, що відповідають певним вимогам. Тому технологія нерозривно пов'язана з машинізацією виробничого або невиробничого, насамперед управлінського процесу. Управлінські технології ґрунтуються на застосуванні комп'ютерів і телекомунікаційної техніки.
Відповідно до визначення, прийнятого ЮНЕСКО, інформаційна технологія - це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих опрацюванням і збереженням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, практичні додатки, а також пов'язані з усім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих початкових витрат і наукомісткої техніки. Їхнє введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки спеціалістів.
Такі технологічні поняття, що використовуються у виробничій сфері, як норма, норматив, технологічний процес, технологічна операція і т.п., можуть застосовуватися і в інформаційній технології. Перед тим, як розробляти ці поняття в будь-якій технології, у тому числі й в інформаційній, завжди варто починати з визначення мети. Потім варто спробувати провести структурування всіх дій, що призводять до наміченої мети, і вибрати необхідний програмний інструментарій.
Необхідно розуміти, що освоєння інформаційної технології і подальше її використання повинні бути зведені до того, щоб було потрібно спочатку добре оволодіти набором елементарних операцій, кількість яких обмежена. З цієї обмеженої кількості елементарних операцій у різних комбінаціях складається дія, а з дій, також у різних комбінаціях, складаються операції, що визначають той або інший технологічний етап. Сукупність технологічних етапів утворить технологічний процес (технологію). Він може починатися з будь-якого рівня і не включати, наприклад, етапи або операції, а складатися тільки з дій. Для реалізації етапів технологічного процесу можуть використовуватися різні програмні середовища.
Інформаційна технологія, як і будь-яка інша, повинна відповідати таким вимогам:
забезпечувати високий рівень розчленування всього процесу опрацювання інформації на етапи (фази), операції, дії;
включати весь набір елементів, необхідних для досягнення поставленої мети;
мати регулярний характер. Етапи, дії, операції технологічного процесу можуть бути стандартизовані й уніфіковані, що дозволить більш ефективно здійснювати цілеспрямоване керування інформаційними процесами.
Реалізація технологічного процесу матеріального виробництва здійснюється за допомогою різноманітних технічних засобів, до яких відносяться: устаткування, верстати, інструменти, конвеєрні лінії і т.п.
За аналогією і для інформаційної технології повинно бути щось подібне. Такими технічними засобами виробництва інформації будуть апаратне, програмне і математичне забезпечення цього процесу. З їхньою допомогою відбувається переробка первинної інформації в інформацію нової якості. Виділимо окремо з цих засобів програмні продукти і назвемо їх інструментарієм, а для більшої чіткості можна його конкретизувати, назвавши програмним інструментарієм інформаційної технології.
Визначимо це поняття:
Інструментарій інформаційної технології - один або декілька взаємозалежних програмних продуктів для певного типу комп'ютера, технологія роботи в яких дозволяє досягти поставленої користувачем мети.
У якості інструментарію можна використовувати такі поширені види програмних продуктів для персонального комп'ютера як текстовий процесор (редактор), настільні видавничі системи, електронні таблиці, системи керування базами даних, електронні записні книжки, електронні календарі, інформаційні системи функціонального призначення (фінансові, бухгалтерські, для маркетингу та ін.), експертні системи і т.д.
4.Історія розвитку персональних компьютерів, компьютерних мереж та їх зв’язок з розвитком інформаційних систем управління економікою
Історично автоматизація промислового виробництва тісно взаємопов’язана із розвитком персональних компьютерів і розвивалася по двох основних напрямах.
Перше виникло в 50-х роках, і було пов'язане з появою верстатів-автоматів і автоматичних ліній для механічної обробки, при цьому автоматизувалося виконання окремих однорідних операцій або виготовлення крупних партій однакових виробів. У міру розвитку частка подібного устаткування придбала обмежену здібність до переналадки на випуск однотипних виробів.
Другий напрям (з початку 60-х років) охопив такі галузі, як хімічна промисловість, металургія, тобто ті, де реалізується безперервна немеханічна технологія. Тут почали створюватися автоматизовані системи управління технологічними процесами (АСУТП), які спочатку виконували лише функції обробки інформації, але у міру розвитку на них почали реалізовуватися і функції, що управляють.
Перевід автоматизації на базу сучасної електрообчислювальної техніки сприяв функціональному зближенню обох напрямів. Машинобудування почало освоювати верстати і автоматичні лінії з числовими програмним управлінням (ЧПУ), здатні обробляти широку номенклатуру деталей, потім з'явилися промислові роботи і гнучкі виробничі системи, керовані АСУТП.
Організаційно-технічними передумовами автоматизації виробництва є:
потреба у вдосконаленні виробництва і його організації, необхідність переходу від дискретної до безперервної технології;
необхідність поліпшення характеру і умов праці робітника;
поява технологічних систем, управління якими без застосування засобів автоматизації неможливо із-за великої швидкості процесів, що реалізовуються в них, або їх складності;
необхідність поєднання автоматизації з іншими напрямами науково-технічного прогресу;
оптимізація складних виробничих процесів тільки при впровадженні засобів автоматизації.
Обчислювальна техніка все більш широко застосовується не лише для автоматизації виробництва, але і в самих різних його сферах. Подібне залучення обчислювальної і мікроелектронної техніки до діяльності різних виробничих систем називається комп'ютеризацією виробництва.
Комп'ютеризація – це основа технічного переозброєння виробництва, необхідна умова підвищення його ефективності. На базі ЕОМ і мікропроцесорів створюються технологічні комплекси, машини і устаткування, вимірювальні, регулюючі і інформаційні системи, ведуться проектно-конструкторские роботи і наукові дослідження, здійснюються інформаційне обслуговування, навчання і багато що інше, що забезпечує підвищення суспільної і індивідуальної продуктивності праці, створення умов для всестороннього і гармонійного розвитку особи.
Для нормального розвитку і функціонування складного народно-господарського механізму необхідні постійний обмін інформацією між його ланками, своєчасна обробка великого об'єму даних на різних рівнях управління, що також неможливе без ЕОМ. Тому від рівня комп'ютеризації в значній мірі залежить розвиток економіки.
В процесі свого розвитку ЕОМ пройшли шлях від громіздких машин на електронних лампах, спілкування з якими було можливе тільки на машинній мові до сучасних ЕОМ.
Розвиток ЕОМ відбувається в двох основних напрямах: створення потужних багатопроцесорних обчислювальних систем з продуктивністю в десятки і сотні мільйонів операцій в секунду і створення дешевих компактних МІКРОЕОМ на базі мікропроцесорів. В рамках другого напряму розвивається виробництво персональних комп'ютерів, які стають потужним універсальним інструментом, що істотно підвищує продуктивність інтелектуальної праці фахівців різного профілю. Персональні комп'ютери відрізняє робота в діалоговому режимі з індивідуальним користувачем; невеликі розміри і автономність функціонування; апаратні засоби на базі мікропроцесорної техніки; універсальність, що забезпечує орієнтацію на широкий круг завдань, що вирішуються одним користувачем за допомогою технічних і програмних засобів.
Слід зазначити і такий важливий елемент комп'ютеризації виробництва, як широке розповсюдження власне мікропроцесорів, кожен з яких орієнтований на виконання однієї або декількох спеціальних завдань. Вбудовування таких мікропроцесорів у вузли промислового устаткування дозволяє вирішувати поставлені завдання з мінімальними витратами і в оптимальному вигляді. Використання мікропроцесорної техніки для збору інформації, реєстрації даних або локального управління значно розширює функціональні можливості промислового устаткування.
Розвиток комп'ютеризації викликає потребу в розробці і створенні нових засобів обчислювальної техніки. Їх характерними особливостями є: формування елементарної бази на надвеликих інтегральних схемах; забезпечення продуктивності до 10 млрд. операцій в секунду; наявність штучного інтелекту, що значно розширює можливості ЕОМ в обробці інформації, що поступає; можливість спілкування людини з ЕОМ на природній мові шляхом мовного і графічного обміну інформацією.
У перспективі розвитку комп'ютеризації – створення національних і міжнаціональних комунікаційно-обчислювальних мереж, баз даних, нового покоління супутникових систем космічного зв'язку, що дозволить полегшити доступ інформаційним ресурсам. Наочним прикладом служить Інтернет.
5. Основні задачі аналізу та аудиту
Перехід до ринкової економіки зумовив появу нової для нас галузі наукових знань і практичної діяльності, з якими раніше ми не зустрічалися. Це – аудит. В спеціальній літературі останніх років видання поняття аудиту визначається як перевірка, ревізія, аналіз господарської діяльності. В деяких джерелах, що викладають іноземний досвід, під аудитом розуміється комплексний економічний аналіз.
Насправді, економічний аналіз в комплексі з ревізією (перевіркою) зможе забезпечити більш глибоке проникання в ту чи іншу господарську структуру і видати всебічно обґрунтовані висновки і пропозиції. Узагальнюючи досвід, накопичений багатьма розвиненими країнами, можна дати більш розширене трактування змісту і задач аудиту.
На перше місце доцільно висунути консалтингову діяльність. У даному випадку аудит буде виконувати функції консалтингових фірм, надаючи своїм клієнтам консультаційну допомогу в частині правильної організації бухгалтерського обліку, відповідності його міжнародним стандартам, умовам ринкової економіки. Допомога з боку кваліфікованих спеціалістів помітно обмежує потребу в наступних перевірках правильності ведення бухгалтерського обліку.
Дотримання вимог єдиного плану бухгалтерських рахунків, єдиного підходу до відображення господарських операцій на цих рахунках дозволить вийти на єдині по формі баланс і звіт про результати фінансової діяльності Одноманітність в обліку і звітності дозволить повніше використовувати весь арсенал способів і прийомів аналізу господарсько-фінансової діяльності підприємства (будь-якої форми власності) з урахуванням внутрішнього і зовнішнього середовища. Аудитор, таким чином, має бути спеціалістом найвищого класу як в області обліку, так і в області економічного аналізу.
Далі аудиторська служба перевіряє обґрунтованість складеного підприємством бізнес-плану, без якого господарсько-фінансова діяльність здійснюватися не може. Однією з основних задач аудиту є документальна перевірка. Методами документальної ревізії встановлюється відповідність первинної бухгалтерської документації істинному змісту господарських операцій. При цьому здійснюється контроль і за відповідністю самих операцій існуючим законам і юридичним підзаконним нормативам.
Особливої уваги потребують до себе операції, що пов’язані з оподаткуванням. Зарубіжна і вітчизняна практика показує, що в цій області, більше ніж в будь-якій іншій, зустрічаються зловживання (приховання чи применшення прибутку, прострочення в погашенні заборгованості бюджету та ін.).
Кінцевою метою аудиту є аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, аналіз фінансових показників одиничного підприємства (будь-якої форми власності), тої чи іншої асоціації підприємств (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, концерн, промислово-торгова фірма та ін.). Фінансовий стан, фінансову стійкість, що обумовлені всією виробничо-комерційною діяльністю підприємства, можна виміряти низкою коефіцієнтів, які запропоновані економістами. Аудиторські фірми за замовленнями підприємств чи комерційних банків проводять регулярні перевірки і аналіз стану платоспроможності і фінансової стійкості, економічної ефективності і рентабельності; оцінюють реальність статей балансу, реальність фінансового звіту. Без позитивного висновку аудиторської фірми жоден банк не вступить в кредитно-комерційні відносини з підприємством, акціонерним товариством і т. д.
Окремо варто сказати про аналіз ліквідності балансу. Така ситуація виникає, коли підприємство чи організація виявляється банкрутом. Аналізуючи баланс і реальність майна, яке залишилося, аудиторська фірма надає кінцеві оцінки, виносить міркування щодо продажу його з торгів на конкурсній основі чи передачі банку для подальшого використання. Значно більше аналітичне начало проявляється у внутрішньому аудиті, ніж у зовнішньому, про який розповідалося вище. Це обумовлюється перш за все тим, що приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, концерни та інші господарські асоціації володіють в умовах ринку правом на комерційну таємницю. Вони зобов’язані публікувати, обнародувати лише баланс і звіт про фінансові результати, які і використовуються переважно зовнішніми, незалежними аудиторськими фірмами. Інші інформаційні дані використовуються, як то кажуть, зі згоди сторін.
Зовсім інший стан щодо аудиту внутрішнього. Інформаційна база тут розширюється; значно змінюються і акценти аналітичних розробок. Внутрішній аудит, що характерний переважно для великих корпоративних об’єднань, органічно поєднаний з їх маркетинговою діяльністю. Принципи маркетингу виражають систему управління торгово-виробничою діяльністю. До цієї системи входять, звісно, контроль і аналіз.
Більш того, економічний аналіз тут ніби оцінює правильність самої маркетингової стратегії і тактики. Насправді, за допомогою попереднього, поточного, прогнозного аналізу дається об’єктивна з певним ступенем критичності оцінка торгово-виробничої діяльності та її фінансових результатів в цілому, а також в її локальних проявах.
Особливого значення набуває проблема мінімізації витрат живої та упредметненої праці, що є основою вихідного моменту в ціноутворенні. Мінімізація витрат значно скорочує амплітуду коливань комерційного ризику. Ринкова економіка пов’язана з проявом і дією багатьох факторів, виявити вплив яких безпосередньо неможливо. Для цього потрібно здійснення багатофакторного аналізу з використанням всього арсеналу аналітичних способів і прийомів, із застосуванням економіко-математичних методів і ЕОМ.
6. Отримання автоматичного аудиторського висновку про стан підприємства
Аудиторський висновок складається з дотриманням встановлених норм та стандартів і має містити підтвердження або аргументовану відмову від підтвердження достовірності, повноти та відповідності чинному законодавству фінансової звітності підприємства-клієнта. Перед складанням аудиторського висновку аудитор остаточно оцінює аргументованість своїх тверджень і доказів.
Аудиторський висновок може бути: безумовно позитивним, умовно-позитивним, негативним або дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства.
Коли складається негативний висновок або дається відмова від надання висновку, то можуть наводитись аргументи, якими керувався аудитор під час підготовки таких видів висновків, які відрізняються від позитивного.
Безумовно позитивний висновок складається, якщо виконано такі умови:
аудитор отримав необхідну інформацію та пояснення і вони є достатньою базою для відображення реального стану справ на підприємстві;
дані достовірні за суттєвими питаннями;
фінансова звітність відповідає прийнятій на підприємстві системі бухгалтерського обліку, що, у свою чергу, відповідає вимогам чинного законодавства України;
фінансова звітність складена на підставі правильних облікових даних і позбавлена суттєвих відхилень від нормативних положень;
фінансова звітність складена відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Враховується також стан бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства.
У позитивному висновку можуть бути використані такі стверджувальні вислови, як "відповідає вимогам", "дає достовірне і дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відображає реальний стан ..." тощо.
Аудитор не може видати умовно-позитивний висновок у разі існування фундаментальної непевності й незгоди.
Основні причини фундаментальної непевності - значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв'язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (через незадовільний стан обліку) і не може виконати всі необхідні аудиторські процедури (через обмеження у часі перевірки, що диктуються клієнтом).
Причини незгоди такі:
неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій;
фундаментальна незгода з повнотою відображення фактів у обліку і звітності;
невідповідність порядку оформлення або здійснення господарських операцій чинному законодавству.
Непевність чи незгода вважаються фундаментальними у випадку, коли вплив факторів на фінансову інформацію настільки значний, що це може суттєво змінити дійсний стан справ.
Наявність фундаментальної незгоди може зумовити негативний аудиторський висновок. Наявність фундаментальної непевності може стати причиною відмови від надання аудиторського висновку.
У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин непевності й незгоди.
Під час підготовки негативного аудиторського висновку можна використати такі вислови: "перекручує дійсний стан справ", "не задовольняє вимоги", "суперечить ...", "не відповідає ..." тощо.
Нижче наведено рекомендований зміст розділу аудиторського висновку, де наводиться ставлення аудитора до фінансової звітності залежно від виду висновку.
Позитивний висновок (існує безумовна позитивна згода) "... У результаті проведення аудиту встановлено: надана інформація дає дійсне і повне уявлення про реальний склад активів і пасивів суб'єкта, що перевіряється. Система бухгалтерського фінансового обліку, що використовувалася на підприємстві, відповідає законодавчим та нормативним вимогам.
Фінансову звітність підготовлено на підставі дійсних даних бухгалтерського обліку і вона достовірно та повно подає фінансову інформацію про підприємство станом на 01 січня 200__р. згідно з нормативними вимогами щодо бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності в Україні".
Позитивний висновок (існує нефундаментальна непевність) "... У зв'язку з неможливістю перевірки фактів, які стосуються, наприклад, неучасті аудитора в інвентаризації активів, неможливості підтвердити початкові залишки в балансі з причини того, що аудит проводився іншою аудиторською фірмою, а також з причини обмеженості інформації, ми не можемо дати висновок за вказаними моментами, однак ці обмеження мають незначний вплив на фінансову звітність та на стан справ у цілому.
Ми підтверджуємо те, що за винятком обмежень, зазначених вище, фінансова звітність у всіх суттєвих аспектах достовірно і повно подає фінансову інформацію про підприємство станом на 01 січня 200__р. згідно з нормативними вимогами щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні".
Умовно-позитивний висновок (існує фундаментальна незгода) "... Під час проведеної аудиторської перевірки встановлено, що операції (дається перелік операцій або пишеться: "які викладені у Додатку № 1 до аудиторського висновку") проведені з порушенням встановленого порядку. Проте зазначені невідповідності мають обмежений вплив на фінансову звітність і не перекручують загальний фінансовий стан підприємства.
Ми підтверджуємо, що за винятком невідповідностей, викладених у Додатку № 1, фінансовий звіт в усіх суттєвих аспектах достовірно та повно подає фінансову інформацію про ТОВ станом на 01 січня 200__р. згідно з нормативними вимогами щодо організації бухгалтерського обліку та звітності в Україні". Негативний аудиторський висновок:
"... У результаті проведення аудиту встановлено, що за звітний період підприємством були допущені суттєві порушення і перекручення (дається перелік порушень або пишеться: "які викладені в Додатку № 1 до цього висновку"). Допущені порушення суттєво впливають на фінансову звітність підприємства та перекручують реальний стан справ.
Фінансова звітність має суттєві перекручення і недостовірне подає фінансову інформацію про підприємство станом на 01 січня 200__p., не виконані такі вимоги щодо організації бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності в Україні (у стислій формі дається перелік питань, стосовно яких не виконані вимоги з організації обліку або пишеться: "з питань, які наводяться в Додатку № 1").
Таким чином, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності не дають достовірного уявлення про дійсний стан справ на підприємстві, що склався на 01 січня 200__p.".
Аудиторський висновок, в якому робиться відмова від надання висновку аудитора:
"... У зв'язку з неможливістю перевірки фактів, що стосуються (вказати факти) з причини (вказати причини) ми не можемо надати висновок стосовно вказаних моментів.
Вищенаведені моменти істотно впливають на дійсний стан справ у цілому (в основному).
У зв'язку з відсутністю достатніх аудиторських доказів, ми не можемо видати об'єктивний аудиторський висновок за фінансовою звітністю, підготовленою станом на 01 січня 200__p.".
7. СППР, їх основні характеристики і можливості
У сучасному світі постійно доводити приймати конкретні рішення. Це розуміють керівники підприємств та організацій і керівники держав. Природно, що чим вище рівень управління, тім більш вагомими та значущим є відповідне рішення. Проте й кількість факторів, які необхідно враховувати, у процесі прийняття рішень, значно більша. У зв'язку з цим виникає нагальна потреба в спеціалізованих засобах підтримки прийняття рішень. Насамперед мова йде про комп'ютерну підтримку діяльності керівників різного рівня. Вирішувати це завдання покликані комп'ютерні системи підтримки прийняття рішень (СППР, в англомовному варіанті - Decision Support System (DSS)).
СППР по суті являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менеджерами різних рівнів у складних ситуаціях, пов'язаних з розробкою та прийняттям управлінських рішень. На розвиток СППР суттєвий вплив справили вражаючі досягнення в галузі інформаційних технологій, зокрема, телекомунікацій мережі, персональні комп'ютери, динамічні електронні таблиці, експертні системи, пізніше INTERNET та пов'язані з їм технології. Термін СППР (Decision Support System) належати американським вченим Горрі та Мортону, хоча перше покоління СППР мало чим відрізнялось від традиційних управлінських інформаційних систем, і тому замість СППР часто використовувався термін "система управлінських рішень".
Для СППР відсутній не тільки єдине загальноприйняте визначення, але й вичерпна класифікація. Різні автори пропонують різні класифікації.
На рівні користувача Haettenschwiler (1999) ділить СППР на пасивні, активні й кооперативні СППР. Пасивної СППР називається система, що допомагає процесу ухвалення рішення, але не може винести пропозицію, яке рішення прийняти. Активна СППР може зробити пропозицію, яке рішення варто вибрати. Кооперативна дозволяє ОПР змінювати, поповнювати або поліпшувати рішення, пропоновані системою, посилаючи потім ці зміни в систему для перевірки. Система змінює, поповнює або поліпшує ці рішення й посилає їх знову користувачеві. Процес триває до одержання погодженого рішення.
На концептуальному рівні Power (2003) відрізняє СППР, керовані повідомленнями (Communication-Driven DSS), СППР, керовані даними (Data-Driven DSS), СППР, керовані документами (Document-Driven DSS), СППР, керовані знаннями (Knowledge-Driven DSS) і СППР, керовані моделями (Model-Driven DSS). СППР, керовані моделями, характеризуються в основному доступ і маніпуляції з математичними моделями (статистичними, фінансовими, оптимизаційні, імітаційними). Відзначимо, що деякі OLAP-системи, що дозволяють здійснювати складний аналіз даних, можуть бути віднесені до гібридних СППР, які забезпечують моделювання, пошук й обробку даних.
Керована повідомленнями (Communication-Driven DSS) (раніше групова СППР - GDSS) СППР підтримує групу користувачів, що працюють над виконанням загального завдання.
СППР, керовані даними (Data-Driven DSS) або СППР, орієнтовані на роботу з даними (Data-oriented DSS) в основному орієнтуються на доступ і маніпуляції з даними. СППР, керовані документами (Document-Driven DSS), управляють, здійснюють пошук і маніпулюють неструктурованою інформацією, заданої в різних форматах. Нарешті, СППР, керовані знаннями (Knowledge-Driven DSS) забезпечують рішення завдань у вигляді фактів, правил, процедур.
На технічному рівні Power (1997) розрізняє СППР усього підприємства й настільні СППР. СППР усього підприємства підключена до більших сховищ інформації й обслуговує багатьох менеджерів підприємства. Настільна СППР - це мала система, що обслуговує лише один комп'ютер користувача. Існують й інші класифікації (Alter, Holsapple й Whinston, Golden, Hevner й Power). Відзначимо лише, що чудова для свого часу класифікація Alter'a, що розбивала всі СППР на 7 класів, у цей час трохи застаріла.
Залежно від даних, з якими ці системи працюють, СППР умовно можна розділити на оперативні й стратегічні. Оперативні СППР призначені для негайного реагування на зміни поточної ситуації в керуванні фінансово-господарськими процесами компанії. Стратегічні СППР орієнтовані на аналіз значних обсягів різнорідної інформації, що збирають із різних джерел. Найважливішою метою цих СППР є пошук найбільш раціональних варіантів розвитку бізнесу компанії з урахуванням впливу різних факторів, таких як кон'юнктура цільових для компанії ринків, зміни фінансових ринків і ринків капіталів, зміни в законодавстві й ін. СППР першого типу одержали назву Інформаційних Систем Керівництва (Executive Information Systems, ІСК). По суті, вони являють собою кінцеві набори звітів, побудовані на підставі даних із транзакционной інформаційної системи підприємства, в ідеалі адекватно відбиває в режимі реального часу основні аспекти виробничої й фінансової діяльності. Для ІСК характерні наступні основні риси:
звіти, як правило, базуються на стандартні для організації запитах; число останніх відносно невелике;
ІСК представляє звіти в максимально зручному виді, що включає, поряд з таблицями, ділову графіку, мультимедійні можливості й т.п.;
як правило, ІСК орієнтовані на конкретний вертикальний ринок, наприклад фінанси, маркетинг, керування ресурсами.
СППР другого типу припускають досить глибоке пророблення даних, спеціально перетворених так, щоб їх було зручно використати в ході процесу прийняття рішень. Невід'ємним компонентом СППР цього рівня є правила прийняття рішень, які на основі агрегированных даних дають можливість менеджерам компанії обґрунтовувати свої рішення, використати фактори стійкого росту бізнесу компанії й знижувати ризики. СППР другого типу останнім часом активно розвиваються. Технології цього типу будуються на принципах багатомірного подання й аналізу даних (OLAP).
При створенні СППР можна використати Web-технології. У цей час СППР на основі Web-технологій для ряду компаній є синонімами СППР підприємства.
Архітектура СППР представляється різними авторами по-різному. Приведемо приклад. Marakas (1999) [18] запропонував узагальнену архітектуру, що складається з 5 різних частин:
(a) система керування даними (the data management system - DBMS),
(b) система керування моделями (the model management system - MBMS),
(c) машина знань (the knowledge engine (KE)),
(d) інтерфейс користувача (the user interface) і
(e) користувачі (the user(s)).
Список використаних джерел
Бутова Р. К. Інформаційні системи в промисловості. — Х.: ХДЕУ, 2004. — 176 с.
Інтегровані інформаційні технології та системи (ІІТС-2005): Матеріали наук.-практ. конф. мол. учених та аспірантів, 21-23 листопада 2005 р. — К.: НАУ, 2005. — 180 с.
Карпенко С. Г., Попов В. В., Тарнавський Ю. А., Шпортюк Г. А. Інформаційні системи і технології. — К.: МАУП, 2004. — 192 с.
Маслов В. П. Інформаційні системи і технології в економіці. — К.: Слово, 2003. — 264 с.
Орлов П. І., Луганський О. М. Інформаційні системи і технології в управлінні, освіті, бібліотечній справі. — Донецьк: Альфа-прес, 2004. — 291 с.
Плескач В. Л., Рогушина Ю. В., Кустова Н. П. Інформаційні технології та системи. — К.: Книга, 2004. — 519 с.
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку. — К.: Знання, 2006. — 430 с.