Актуальність теми зумовлена зростанням ролі документаційного забезпечення в системі підвищення ефективності діяльності як окремого підрозділу, так і підприємства в цілому. Сучасний рівень менеджменту характеризується тим, що прийняття рішень як головне завдання управління, реалізується за умов повної або часткової невизначеності, активної, досить часто агресивної, протидії конкуруючих сторін. За цих умов на служби діловодства необхідно покладати завдання не тільки і не стільки створення документації та забезпечення її руху, але головним чином питання інформаційної підтримки всіх управлінських рішень на підставі досконалої організації їх документаційного забезпечення.

Предметом дослідження є особливості організації документаційного забезпечення підприємства.

Об’єктом дослідження виступає система документаційного забезпечення діяльності підприємства.

Мета дипломної роботи полягає в вивченні системи документообороту на підприємствах України та встановлення шляхів їх удосконалення.

Методи дослідження поєднання абстрактного й конкретного, індукція, дедукція, аналіз і синтез, групування й порівняння, конкретизація.

За результатами дослідження сформульовані напрямки удосконалення системи документаціного забезпечення підприємств, установ, організацій України. Одержані результати можуть бути використані для розроблення та удосконалення системи документаціного забезпечення підприємств, установ, організацій України..

Ключові слова: документування, документообіг, домументаційне забезпечення, інформація, система, контроль, організація.

ВСТУП

Сучасний рівень менеджменту характеризується тим, що прийняття рішень як головне завдання управління, реалізується за умов повної або часткової невизначеності, активної, досить часто агресивної, протидії конкуруючих сторін. За цих умов на служби діловодства необхідно покладати завдання не тільки і не стільки створення документації та забезпечення її руху, але головним чином питання інформаційної підтримки всіх управлінських рішень на підставі досконалої організації їх документаційного забезпечення.

Служба діловодства, як серцевина організації, що відображає і забезпечує її діяльність, сьогодні мусить бути потужним інструментом, що в змозі через процеси управління документацією, орієнтувати всі інші підрозділи та окремих виконавців на спільні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, виховуючи в них почуття єдності і відданості своєму підприємству, поліпшувати процеси ділової комунікації й корегувати організаційну поведінку всіх його членів.

В сучасних установах діловодство стає високотехнологічним виробничим процесом, системою організаційного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення її функціонування, документування управлінської інформації й організації обігу службових документів, в т.ч. електронних. Воно об’єктивно виділяється у високооплачуваний вид професійної діяльності, отримує відповідне технологічне й організаційне оформлення й вимагає значного обсягу знань.

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі документаційного забезпечення в системі підвищення ефективності діяльності як окремого підрозділу, так і підприємства в цілому.

Метою роботи є вивчення системи документообороту на підприємствах України та встановлення шляхів їх удосконалення.

Об’єктом дослідження є система документаційного забезпечення діяльності підприємства.

Предметом дослідження є особливості організації документаційного забезпечення підприємства.

Базою проведення досліджень та практичної розробки системи документаційного забезпечення є ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ «АГРЕГАТ».

Для реалізації мети дослідження необхідним є вирішення наступних завдань:

вивчення теоретичних аспектів організації документаційного забезпечення;

розгляд поняття документаційного забезпечення установи;

ознайомлення з механізмом здійснення документаційного забезпечення установи;

визначення типових проблеми в ході організації документаційного забезпечення установи;

аналіз специфіки організації документаційного забезпечення установи;

вивчення використання інформаційних технологій документаційного забезпечення установи;

розгляд економічного застосування інформаційних технологій документаційного забезпечення установи;

ознайомлення з поняттям інформаційних технологій документаційного забезпечення установи;

проведення порівняльної характеристики інформаційних технологій документаційного забезпечення установи;

визначення оптимальних шляхів удосконалення інформаційних технологій документаційного.

Дане дослідження може бути використане в подальших розробках систем удосконалення документообороту на підприємствах України.

Практичне значення роботи випливає з запропонованих шляхів удосконалення системи документообороту на підприємствах, установах та організаціях України, що сприятиме більш ефективному процесу документообігу, мінімізації витрат на забезпечення діяльності систем, підвищення рівня конфіденційності даних тощо.

Робота складається з 4 розділів. В першому розділі визначаються теоретичні аспекти організації документаційного забезпечення установи, поняття документообороту, механізм його здійснення та сучасні проблеми в побудові системи ефективного документообороту на підприємствах, установах, організаціях України. В 2 розділі роботи розглядаються особливості організації документаційного забезпечення установи на прикладі ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ «АГРЕГАТ», специфіку побудови систем докуменобороту на даних підприємствах та ефективність їх практичної організацій. В 3 розділі роботи визначено можливість економічного застосування інформаційних технологій документаційного забезпечення установи, розглянути сучасні форми організації та види інформаційних технологій, зроблено їх порівняльний аналіз. В 4 розділі роботи визначено шляхи удосконалення інформаційних технологій документаційного забезпечення, які можна ефективно запровадити на об’єктах дослідження та інших підприємствах, установах, організаціях України.

Систему документаційного забезпечення установи розглядали наступні вітчизняні науковці та практики Антонюк В. А. ., Береза А. М., Василик О. Д., Галіцин В. К., Годун В. М., Горьовий Л. Є.., Дрогаль Т., Дубій О., Завгородний В. П., Єрьоміна Н. В., Карацюба А. М., Левченко Ф. А., Одинцов Б. Е., Орленко Н. С., Писаревська Т. А., Савицький В. А., Савченко В. Я., Святобог В. В., Ситник В. Ф. , Сендзюк М. А., Рогач І. Ф., Романов А. Н., Швец М. Я. та інші.

Дане дослідження проводилось із застосуванням діалектичного підходу до вивчення сучасного стану докуметаційного забезпечення діяльності підприємств та установ. В процесі дослідження організації і методики докуметаційного забезпечення діяльності підприємств та установ були використані загальнонаукові методи пізнання: поєднання абстрактного й конкретного, індукція, дедукція, аналіз і синтез, групування й порівняння, конкретизація. Для обробки даних, наведених у дослідженні застосовувались такі методичні прийоми: огляд, документальна перевірка, техніко-економічні розрахунки, аналітичні групування, структурний аналіз, узагальнення, підрахунок.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УСТАНОВИ

1.1. Поняття документаційного забезпечення установи

Вирішення актуального завдання сьогодення щодо переведення економіки держави на шлях стабільного і динамічного розвитку зумовлює внесення певних змін у механізм формування та реалізації програми комплексного документаційного забезпечення менеджменту. В сучасній економічній науці розрізняють різні види менеджменту: інноваційний, стратегічний, інвестиційний, фінансовий, виробничий тощо. Аналізуючи зміст кожного з них, слід звернути увагу на те, що загальною рисою для них є необхідність постійного забезпечення інформацією.

Менеджмент, як відомо, є безперервним соціально-економічним та організаційно-технологічним процесом, що здійснюється за допомогою різноманітних методів, підходів і засобів для досягнення визначених економічних, наукових, соціальних або інших результатів. Реалізація цього процесу може мати позитивний результат лише за наявності певних відомостей про стан та поведінку системи управління. Однак, у своєму розвитку, сучасний менеджмент наштовхується на жорсткі інформаційні бар'єри. Виникає парадоксальна ситуація, коли поряд з "надмірністю" знань відчувається дефіцит необхідної і доступної інформації.

Інформація в менеджменті є важливим ресурсом, що вона дозволяє правильно орієнтуватись у конкурентному середовищі, яке постійно змінюється, прогнозувати і аналізувати його, планувати найбільш доцільні управлінські дії, організовувати і контролювати їх виконання обліковувати, розраховувати тощо. Менеджмент стає ефективним тоді, коли за наявності мінімальних за обсягом, але важливих за змістом первинних джерел інформації, можуть бути прийняті рішення відповідно до визначених цілей. Ось чому одним з головних чинників організації високоефективного менеджменту стає інформація, що надана своєчасно, у достатньому обсязі та в доступній формі.

Найпоширенішою формою представлення інформації у сфері менеджменту є документ. Першочергові заходи, що забезпечують інформаційні потреби менеджменту, полягають у відборі й аналізі різних джерел інформації, їх систематизації, надання їм загальноприйнятих форм сприйняття, доведення до користувачів, підготовка для подальшого зберігання. Завдання щодо проведення таких видів робіт у більшості установ державного сектору економіки традиційно вирішують у межах організації діловодства [12, 267]. Водночас, існує проблема інформаційного забезпечення процесів управління якісною документацією, тобто йдеться про створення змістовно-концептуальної моделі сучасного управлінського документа. Ключового значення при цьому набуває необхідність уточнення сутності понять "діловодство" та "документаційне забезпечення менеджменту".

Поняття "діловодство" розуміють як певну організацію роботи з документами в традиційних управлінських структурах. Тобто, діловодство - це суто визначений процес організації роботи з вже створеними документами, основною метою якого є регулювання їх руху, з точки зору доцільності і раціональності, а також здійснення контролю за ними у межах конкретної управлінської системи. Окремою ланкою при цьому є процес створення самого документа, тому що в менеджменті головною метою створення документа є не укладання певної уніфікованої форми, а професійне (творче) укладання тексту, як основного елементу, що має важливе значення для процесу прийняття управлінських рішень. Внесення укладених фахівцями текстів у відповідні уніфіковані форми - прерогатива технічного персоналу діловодних служб і нічого спільного зі створенням документа (в проблемно-логічному розумінні цього поняття) не має. На жаль, жорсткі регламенти, притаманні діловодним процесам, не можуть задовольнити сучасне різноманіття інформаційних потреб менеджменту.

Виходячи з інформаційного навантаження на управлінський документ, на нашу думку, документаційне забезпечення менеджменту є більш ширшим поняттям, і включає, поряд з діловодством, процес документування управлінських дій з метою прийняття найбільш ефективних рішень. Використання цього системного поняття в сучасному менеджменті потребує розроблення принципової концепції з визначенням якісно-кількісних характеристик документа, як носія інформації на всіх рівнях управління.

Кінцевим результатом будь-якого менеджменту є досягнення конкретної мети, яка може бути представлена певними якісно-кількісними характеристиками. Цей процес потребує використання різноманітних видів ресурсів, в тому числі й інформації, яка міститься в документах. Така сутність документа, і в першу чергу, управлінського документа, наділяє його якостями, що притаманні матеріальним об'єктам, що за певних умов можуть створювати додаткову вартість або сприяти появі нових товарів і послуг. В управлінській діяльності інформаційне забезпечення досить тісно пов’язане з документаційним забезпеченням. Документаційне забезпечення управління – діяльність спеціальних працівників або підрозділів підприємства щодо створення документаційної інформаційної бази на різних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій.

Основною складовою частиною документаційного забезпечення є діловодство – діяльність, що охоплює створення документів та організацію роботи з документами: організацію документообігу, використання інформаційно-пошукових систем документів органу, контроль виконання документів і підготовку їх для передачі в архів. Значення документаційного забезпечення полягає в тому, що в загальному обсязі управлінської роботи (за різними оцінками) до 60–70 % займають операції з документами. Інформація, яка в них міститься, може бути використана тільки після проведення ряду діловодних операцій (фіксації, обробки, систематизації тощо).

Основним носієм інформації у сучасному апараті управління є документ, за допомогою якого здійснюються ділові зв’язки. Тому раціоналізація діловодства є важливим напрямом наукової організації праці працівників сфери управління. З ускладненням керованих процесів зростає обсяг документообігу [13, 62].

Причини зростання обсягів управлінської інформації можуть бути як об’єктивні, так і суб’єктивні:

об’єктивні – причини, які визначаються збільшенням масштабів і зростаючою складністю керованих систем, а також вирішуваних ними завдань;

суб’єктивні – причини, зумовлені відсутністю науково-обґрунтованих комплексів документів, які є необхідними та достатніми для документування процесу управління, а також недосконалістю технології роботи з документами у процесі управління.

Ці ж причини зумовлюють переважно і недостатню якість підготовки документів. Документ – передбачена законодавством матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві. Первинний документ – документ, що містить вихідну інформацію. Вторинний – документ, що є результатом аналітико-синтетичної та іншої обробки одного або кількох документів.

Залежно від кола питань, вирішуваних органом, обсягу та характеру його компетенції, порядку розв’язання питань, а також обсягу та характеру взаємозв’язків з іншими органами, установами можуть формуватися системи діловодства, серед яких найбільш уживані:

централізована – усі документи (вихідні, вхідні, внутрішні) реєструються в одному місці (канцелярія, секретаріат);

децентралізована – допускається реєстрація документів у кількох місцях за умови річного документообігу 100 тисяч і більше, а також за наявності територіально уособлених структурних підрозділів та певних особливих умов роботи;

змішана – найбільш важлива внутрішня документація та переписка керівництва реєструється у канцелярії, решта документів – у структурних підрозділах.

В умовах обширного документообігу великого значення набуває правове його регулювання, яке здійснюється через інструкції та положення з діловодства. Такі документи регламентують:

порядок підготовки й оформлення документів, їх погодження та візування;

організацію роботи з документами;

порядок обробки та відправлення вихідної інформації;

реєстрацію і порядок зберігання угод та договорів;

порядок друкування і тиражування документів;

організацію контролю за строками виконання документів;

формування номенклатури справ, формування і оформлення справ;

відбір документів і справ на зберігання або знищення;

знищення документів;

облік обсягу документообігу.

Організаційно функцію діловодства забезпечують спеціальні підрозділи – управління справами, секретаріати та канцелярії. На них покладається безпосереднє діловодне обслуговування органів, підрозділів підприємства (приймання і відправлення кореспонденції, реєстрація вхідних та вихідних документів, тиражування, розподіл документів для доповіді керівництву, ведення контролю за виконанням документів, ознайомлення працівників з наказами, розпорядженнями, документаційне обслуговування нарад, конференцій, засідань, оформлення справ і передача їх до архіву, збереження документів тощо) [14, 99].

На дані підрозділи покладено здійснення операцій з документами:

приймання кореспонденції – приймання пошти, реєстрація її у журналі обліку, попередній розгляд документів для визначення доцільності виконання, а також прямого надсилання документів безпосереднім виконавцям, не надаючи їх на розгляд першим керівникам (обсяг кореспонденції, рішення за якими повинні приймати тільки перші керівники, не перевищує 10-20 %);

реєстрація документів – фіксація факту створення або одержання документа шляхом присвоєння йому порядкового номера та запису встановлених відомостей про нього засвідчує факт отримання документа, взяття на облік і забезпечення зберігання документів, довідкової та контрольної роботи. Документи реєструються один раз: вхідні – у день надходження, вихідні – у день підписання. Таємні документи реєструються у спеціальних журналах. Обов’язковій реєстрації підлягають документи, що надійшли на підприємство з вищих органів влади та управління, державних адміністрацій, органів державних структур України, скарги та звернення громадян, повідомлення про порушення податкового законодавства, документи, що потребують вирішення або відповіді, а також документи з відповідними грифами. Ознакою зареєстрованого документа є штамп на першому аркуші, дата його надходження, порядковий номер за журналом обліку;

передача документа для розгляду керівником (заступником) підприємства. Резолюція керівника щодо порядку виконання, виконавців, терміну виконання тощо зазначається на вільному від тексту місці першого аркуша перед підписом керівника та датою резолюції. Якщо у резолюції зазначається кілька виконавців, то на першому місці зазначається відповідальний виконавець, якому і вручається документ. Відповідальний виконавець забезпечує виконання завдання та зберігання документа. Виконання документів полягає у виконанні приписів, збиранні інформації, підготовці управлінського рішення, листів для відповіді, наказів, розпоряджень, а також у погодженні, затвердженні і реєстрації вихідного документа;

контроль за виконанням документів є важливим напрямом управлінської діяльності, що виконується з метою сприяння своєчасному та правильному виконанню рішень, завдань і доручень керівництва, забезпечення одержання інформації, необхідної для оцінки діяльності підрозділів та виконавців.

Контроль за виконанням документів включає:

постановку документа на контроль, перевірку своєчасного доведення документа до виконавця, попередню перевірку та регулювання ходу виконання документів;

облік і узагальнення результатів контролю виконання документів, інформування керівника.

Встановлення контролю за виконанням документів має забезпечувати:

обов’язковий і точний облік документів, одержаних для виконання робіт;

систематизацію нагляду за виконанням документів;

вжиття заходів, що сприяють виконанню документів, усуненню перешкод та окремих невідповідностей;

підвищення трудової дисципліни виконавців.

Щоденно за картотекою та журналом реєстрації робиться вибірка документів, виконання яких наближається до кінця та не виконаних у строк. Про останні доповідають безпосередньо керівнику. У випадку подовження терміну виконання, у контрольній картці проставляється відповідна відмітка.

Контроль може здійснюватись у формах:

суцільного контролю – за виконанням усіх документів;

спеціального контролю – за виконанням документів органів влади, вищих органів підприємства, запитів депутатів, скарг, заяв, звернень громадян, наказів та інших найбільш важливих документів щодо боротьби з порушеннями податкового законодавства.

Комп’ютеризація документаціного забезпечення переорієнтовує його більше на одержання оперативної інформації та її оперативного аналізу з подальшим використанням для прогнозування господарської та іншої діяльності. Хоч комп’ютерний облік, контроль, аудит, аналіз і регулювання повинні функціонувати як частка єдиної інформаційної системи об’єкта (оскільки є ефективнішими в поєднанні з комп’ютерним прогнозуванням та плануванням), самі по собі вони функціонально створюють тісну інформаційну систему з властивими для них системними принципами.

Вони мусять базуватися на таких принципах, як:

єдина система класифікації і кодування;

автоматизація збору, реєстрації і передавання інформації;

уніфікація, спрощення і типізація документації;

автоматизація одержання бухгалтерських регістрів, звітів та аналітичних форм тощо.

На комп’ютерній основі можуть розв’язуватись і багато інших задач, особливо з контролю і аналізу господарської діяльності (контроль і аналіз виконання виробничих програм, формування собівартості продукції, прибутку і рентабельності виробництва тощо). Контроль дотримання законодавчих і методологічних положень здійснюється вирішенням комплексу аудиторських задач, до переліку яких практично входить аудиторський контроль усіх операцій перелічених щойно облікових задач. Серед задач маркетингової діяльності необхідно виділити формування і аналіз даних про продукцію конкурентів, визначення номенклатури і обсягів конкурентоспроможної власної продукції, ціновий моніторинг ринку товарів, прогнозування прибутку і ін.

Важливим в рамках забезпечення документообороту підприємства є визначення точності, попередження заздалегідь та поточного попередження. Дані параметри системи документаційного забезпечення описують якісні критерії функціонування системи та визначають вимоги до неї.

Для всіх документів, що циркулюють в апаратах управління, встановлюються строки виконання, які можуть бути типовими або індивідуальними. Індивідуальні строки виконання встановлюються керівництвом з фіксуванням їх у резолюціях. Технічним засобом контролю є картотеки. Для організації контролю за виконанням документа на нього складається контрольна картка у момент реєстрації документа.

Документ вважається виконаним, коли всі поставлені питання розв’язані та автору чи відповідному органу надіслана відповідь [16, 145]. Лише у цьому випадку документ знімається з контролю, про що у контрольній картці робиться відповідна відмітка:

відправлення документів охоплює операції з реєстрації документів у журналі обліку вихідних документів, написання на конверті (тексті) адреси, вкладання документів у пакети, заклеювання, проставлення вартості відправлення, складання реєстру та здачу кореспонденції у відділення зв’язку;

збереження документів – завершальна стадія діловодства, завданням якої є систематизація, забезпечення збереження та можливості використовувати їх повторно у процесі управління.

1.2. Механізм здійснення документаційного забезпечення установи

Розвиток архівної інформаційної системи із включенням її в життя суспільства зумовлюється не лише вимогами часу, коли всі інформаційні потоки в державі мають стати сегментом єдиного інформаційного простору, а й нагальною потребою оптимізації зберігання та використання архівних ресурсів України.

Згідно із Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні установи», систему архівних установ України утворюють [1]:

Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України;

центральні державні архіви;

галузеві державні архіви;

державні архівні установи Автономної Республіки Крим;

місцеві державні архівні установи; архівні підрозділи самостійних наукових установ, державних музеїв і бібліотек;

архівні підрозділи державних органів, підприємств і організацій.

Національний архівний фонд України — складова вітчизняної та світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства налічує понад 55 млн. одиниць зберігання на паперовій основі, кіно-, фотодокументів, науково-технічної документації. Обсяги фондів швидко зростають.

Інформатизація архівної справи та актуалізація документних ресурсів України дає змогу на якісно новому рівні вирішити питання науково-інформаційного забезпечення функціонування держави, привести його у відповідність до міжнародних норм і цим самим сприяти входженню України у світове товариство та міжнародний інформаційний простір. На сьогодні став реальністю перехід від автоматизованої інформаційно-пошукової системи до інформаційних систем з інтелектуалізованими можливостями завдяки насиченню ринку потужною комп’ютерною технікою та новітнім програмним забезпеченням [17, 54].

Отже, технологічні аспекти автоматизації документних потоків вийшли на рівень надзвичайних можливостей. У цих умовах виникає необхідність створення цілісної концепції архівної справи в Україні. Разом із тим увага до цієї проблеми з боку керівних державних органів поки не досягла належного рівня: архівна справа залишається поза межами пріоритетних науково-технічних напрямів, а питання інформатизації суспільства обмежуються виключно технологічними питаннями створення комп’ютерних систем і мереж.

За межами проблеми залишаються питання автоматизації архівних функцій, в тому числі питання формування масивів даних і доступу до інформації. Створення національної архівної інформаційної мережі із залученням сучасних комп’ютерних технологій уможливить забезпечення інформатизації архівної справи.

Під інформатизацією архівної справи розуміємо комплексну систему організаційних, науково-методичних і технологічних заходів, які забезпечують створення єдиних методологічних і методичних основ функціонування архівної справи на базі взаємопов’язаних інформаційних технологій, формування національних архівних інформаційних ресурсів, створення мережі локальних і централізованих БД і національної інформаційної системи архівів, що дають змогу виконати поставлені перед ними завдання.

Загальною метою інформатизації в архівній справі є:

актуалізація інформації, що міститься в документах, та вирішення проблеми оперативного і повноцінного доступу до інформації;

оптимізація формування зберігання, захисту та використання документальних ресурсів суспільства;

прискорення їх залучення до суспільного обігу;

введення до міжнародного інформаційного простору.

Головні завдання інформатизації в архівній справі визначаються її функціями, які спрямовані на:

оптимізацію традиційних технологій архівної справи, яка й досі залишається в цілому рутинною, а саме: процесів експертизи, комплектування, описування та обліку, каталогізації тощо;

удосконалення системи управління архівною справою — забезпечення підвищення ефективності матеріально-технічного, фінансового та кадрового забезпечення діяльності архівних установ та управління інформаційними документальними ресурсами архівної системи;

забезпечення широкого доступу до документної інформації, створення в електронній формі системи внутрішньоархівних, міжархівних, галузевих і міжгалузевих архівних довідників, взаємопов’язаних електронних каталогів, комп’ютерних БД, сховищ даних, які дають змогу сформувати інтегровані масиви даних архівних документів як в електронній формі, так і з виведенням на традиційне друкування та активно використовувати цю інформацію в інтересах суспільства;

вирішення на новому рівні проблеми збереження фондів і зберігання інформації з використанням комп’ютерних технологій через страхове копіювання, формування повнотекстових БД тощо.

Проблема інформатизації має узгоджуватися із загальною стратегією інформатизації суспільства та створенням системи БД документної інформації ще на стадії документостворення в установах, коли автоматизуються технологічні процеси діяльності установи та її висвітлення в офіційних документах, а також на стадії документообігу [18, 76].

Отже, інформатизація архівної справи в науково-методичному плані має пов’язати увесь цикл документостворення, документозберігання та використання документів, що мають місце у суспільстві, а тому базується на поєднанні методик архівознавства, археографії та документознавства. Вона має спрямовуватися на створення засад документообігу і телекомунікаційні зв’язки з державними структурами та органами державної влади, включитися в загальнодержавні інформаційні ресурси України.

У процесі інформатизації архівної справи вирізняють три взаємопов’язані складові:

науково-архівознавчу — визначення об’єктів і пріоритетів у комп’ютеризації технологічних процесів архівної справи у сфері комплектування, обліку, використання, зберігання документів;

інформаційно-технологічну (власне комп’ютеризація) — вибір оптимального технічного і програмного забезпечення, його пристосування до специфіки різних об’єктів комп’ютеризації, побудова інформаційних систем і мереж відповідно до завдань, що стоять перед архівною справою;

науково-організаційну та управлінську — організація інформатизації архівної справи відповідно до Концепції комп’ютеризації та розроблених технічних завдань.

Головними завданнями, що передують безпосередньо формуванню інформаційних масивів архівної інформації, є:

визначення об’єктів і пріоритетів у комп’ютеризації технологічних процесів архівної справи в галузі управління архівами, комплектування, обліку, зберігання документів і використання архівної інформації;

розроблення методичних засад єдиних принципів каталогізації та методики списування архівних фондів і документів для комп’ютеризованих систем, стандартизація архівних описів відповідних об’єктів комп’ютеризації для переведення на електронний формат;

створення уніфікованої та стандартизованої терміносистеми відповідного єдиного термінологічного та лінгвістичного забезпечення співіснування різних інформаційних масивів, узгоджених систем класифікації документної інформації. Переведення архівних технологій на машиночитанні носії є першим завданням інформатизації. Цей шлях може здійснюватися як зверху — від Головного архіву України, так і знизу — у кожному державному архіві.

Комп’ютеризація організаційно-управлінських функцій на центральному, обласному та районному рівнях здійснюється у межах конкретного архіву також у двох зазначених напрямах — комп’ютеризація процесів управління архівною справою та управління інформацією про комплектування, облік і зберігання документів, створення страхового фонду та повнотекстових БД.

Самостійним напрямом інформатизації є науково-інформаційний, який включає:

процеси створення системи науково-довідкового апарату (НДА) за складом і змістом фондів, з урахуванням можливостей традиційних і комп’ютерних технологій;

створення БД електронних страхових копій документів, повнотекстових БД актуальної інформації;

організацію науково-публікаційної та науково-інформаційної діяльності архіву, яка базується на інших методичних і технологічних засадах.

Найдоступнішим рішенням в цьому напрямі є, з одного боку, послідовне закладення до БД архівних описів каталогів на комп’ютерні носії та автоматичне створення за цими даними каталогу нових надходжень у комп’ютерному режимі, а з іншого — переведення існуючих каталогів ретроспективної інформації у БД без повернення до фондів на картковому рівні. Таким чином, об’єктом автоматизації є окремі технологічні процеси та НДА в управлінні справою та інформацією. Вибір об’єкта супроводжується його списуванням для створення моделі даних.

Інформаційний ресурс архівних фондів вимагає уніфікації архівного опису та проведення стандартизації технологічних процесів як на архівознавчому рівні, так і на рівні типологізації програмних рішень, створення єдиних для типових завдань програмно-технологічних комплексів і нових рішень, які б були сумісними, але вирішували різні завдання відповідно до різних об’єктів інформатизації [19, 145]. Такий підхід дає змогу сформувати структуру інтегрованої системи архівної інформації в трьох рівнях:

перший — загальнодержавний і загальнонаціональний, що концентрує дані зведеного характеру національно-державного рівня і виконує роль загальнодержавного міжархівного довідника;

другий — рівень міжархівних БД;

третій — БД кожного конкретного архіву.

Розроблення відповідних моделей даних архівної системи як цілісної системи опису та обліку різного рівня інформації:

рівня архіву;

рівня фонду;

рівня справи;

рівня документа;

рівня групи документів;

рівня адміністративної інформації.

Розроблення відповідних моделей даних архівної системи як цілісної системи опису та обліку різного рівня інформації має стати головним завданням науково-методичної роботи архівознавчого напряму в галузі інформатизації.

Моделі даних містять стандартизовану структуру списування архівної інформації, яка застосовується в усіх вертикальних і горизонтальних структурах архівної галузі й має стати обов’язковим нормативним документом, що забезпечує взаємозв’язок різних технологічних процесів і систем.

Формування масивів архівної інформації для внутрішньо фондової систематизації та класифікації документів — завдання набагато складніше. Умовно в ньому можна виділити два напрями:

1. Автоматизація поточної технології в її повному циклі — від комплектування та обліку до створення електронних каталогів, БД та інформаційних систем за складом і змістом документів Національного архівного фонду, що забезпечить замкнене коло технологій.

2. Автоматизація ретроспективної інформації внутрішньо фондового рівня, яка вже поставлена на облік в архівних установах і відображена в системі НДА, але існує в традиційному режимі.

Виходячи з необхідності управління документальними ресурсами архівної галузі, організації узгодженої науково-методичної та інформаційно-технологічної роботи і врахування матеріально-технічних можливостей галузі, найдоцільнішим є проведення системної інформатизації у два етапи:

перший — створення системи заходів з комп’ютеризації технологічних процесів централізованого комплектування та обліку архівної системи, створення БД та інтегрованого документального ресурсу в Головному архіві України;

другий — комп’ютеризація замкненого методично єдиного циклу технологічних процесів комплектування, опису, обліку, НДА у кожній архівній установі, з урахуванням інтеграції вже існуючих БД у системах та мережах галузі.

Документи використовуються в усіх сферах діяльності людини, відображають факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини. Інформація в документі може бути зафіксована будь-яким способом: письмово, у вигляді креслення, малюнка, фотографії, за допомогою звукозапису. Таким чином, документ, перш за все, виконує інформаційну функцію. Але він виконує й інші функції: передачу інформації на відстані, накопичення та зберігання інформації, доказу, обліку. В управлінській діяльності на перший план виступає управлінська функція. Документ якнайтісніше пов'язаний з усіма формами управлінської діяльності і є засобом реалізації покладених на апарат управління функцій, наприклад, планування, обліку, фінансування, контролю.

Державний стандарт 16.487-83 визначає документ як матеріальний об'єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі та просторі, визначає загальну функцію документа як носія інформації. Ця функція документа особливо важлива в оперативному управлінні. Після використання документа у поточній роботі він виконує ще одну важливу функцію — виступає як історичне джерело [9, 164].

Ці особливості привертали увагу працівників управління і архівістів. Органи управління, інститути влади повинні взаємодіяти у своїй роботі. У період перебудови системи управління документ виконує ряд теоретичних функцій, які застосовуються у рамках наукових дисциплін документознавства та архівоведення.

Один окремий документ — це одиничний акт документування. Діяльність суб'єкта відображає сукупність документів, взаємопов'язаних та взаємодіючих, які становлять системи документації. ГОСТ 6.10.1-88 "Уніфіковані системи документації. Основні положення" визначає систему документації як сукупність взаємопов'язаних документів, що застосовуються у певній сфері діяльності. Розглядаючи документи як форму відображення діяльності об'єктів та їх суб'єктів, можна виявити значну кількість систем документації, взаємопов'язаних та підпорядкованих.

Найбільш загальною і цілісною системою, що займає вишу сходинку на ієрархічних сходах документоутворення, можна розглядати загальнодержавну систему документації, яка включає всі види систем документації, що виникають та взаємодіють в державі.

Вона розподіляється на ряд підсистем, які можна класифікувати за різними ознаками (територіальними, функціональними, за рівнем управління тощо).

В літературі і практичній діяльності насамперед виділяють функціональні, які мають міжгалузеве значення, та галузеві системи документації. Функціональні системи документації: планова, звітно-статистична, матеріально-технічного постачання, фінансування — в тому або іншому обсязі властиві для всіх органів управління [10, 87].

Галузевими прийнято вважати системи документації, які функціонують і, відповідно, відображають діяльність органів галузевого призначення (об'єкти та їх суб'єкти, відділи, управління, виконкоми місцевих рад).
Функціональні і галузеві системи документації, в свою чергу, можна поділити на підсистеми за напрямками діяльності. Між системами інколи важко провести чіткі межі, оскільки вони дуже тісно взаємопов'язані.

Розвиток електронно-обчислювальної техніки та впровадження автоматизованих систем управління вимагали приведення документів до однорідності як за формою, так і щодо послідовності розташування в них інформації. З кінця 1960-тих років в колишньому Радянському Союзі набула поширення діяльність з розробки уніфікованих систем документації, які містять інформацію, необхідну для керівництва у певній сфері діяльності. Створення уніфікованих систем документації — один із найважливіших напрямків розробки АСУ.

На даний час діє більше двадцяти загальнодержавних уніфікованих систем документації, кожна з яких визначається державним стандартом. Такий державний стандарт видається на кожну систему. Але документи, розроблені в різних системах, що використовуються в управлінні на різних рівнях, повинні мати єдині уніфіковані форми. Уніфіковані форми документів проектуються на основі ГОСТу 6.10.5-87 "Уніфіковані системи документації. Вимоги щодо побудови формуляра-зразка".

У формулярі-зразку встановлюються формати, розміри полів документів, вимоги щодо побудови конструкційної сітки, розташування реквізитів. Формуляр-зразок складається для сукупності документів, об'єднаних за їх функціональним призначенням і рівнем користування, —загальнодержавних, галузевих.

На підставі ГОСТ 6.10.5-87 складаються формуляри-зразки та уніфіковані на їх основі форми документів майже всіх уніфікованих систем документації. Однак для уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації форми документів розробляються на основі державного стандарту за ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлювання документів".
Сам процес створення документа називається документуванням. Під системою документування розуміють сукупність процесів зі створення та опрацювання всіх документів у суб'єкті. Система документування передбачає наявність визначених норм і вимог не тільки щодо складання і оформлення документа, а й щодо порядку роботи з ним, опрацювання, руху, зберігання документа. Ці норми закріплюються, в свою чергу, законотворчими та нормативно-методичними документами.

З використанням ЕОМ, коли інформація, яка знаходиться в документах, закладається в пам'ять машини, коли стало можливим швидко отримати будь-яку частину цієї інформації і в будь-яких комбінаціях, більш виправданим стало поняття інформаційно-документаційного забезпечення управління, яке включає всю сукупність процесів з одержання, опрацювання, зберігання та видачі споживачеві інформації та документів як її носіїв.

В тих суб'єктах, де ще не використовують ЕОМ, необхідно виконувати весь комплекс робіт як щодо складання документів, так і щодо робіт з готовими документами, отриманими ззовні: одержання, розподіл, реєстрація, постачання, контроль за виконанням, довідкова робота, формування та зберігання справ, доархівне опрацювання документів. У випадках використання ЕОМ технологічна послідовність змінюється, оскільки є можливість мати справу як з документом в цілому, так із будь-якою його частиною [11, 243].

Вся управлінська діяльність тісно пов'язана з роботою над документами, оскільки для прийняття будь-якого рішення необхідна інформація з питання, що розглядається, носієм якої є документ — об'єкт праці в сфері управління. Тому удосконалення процесу роботи з документами є найважливішим напрямком підвищення продуктивності праці в сфері управління. Роль управління постійно зростає внаслідок розвитку суспільства, його політичних, економічних, культурних, соціальних зв'язків, зростання обсягів документаційної інформації. Працівники управлінського апарату більшу частину робочого часу використовують на складання, погодження, опрацювання документів та інформації, що міститься в них. Ця робота займає 60 %, а в окремих випадках — до 80 % їх робочого часу. Для значної частини працівників сфери управління, таких, як статисти, економісти, бухгалтери, секретарі, оператори та ін., робота з документами та їх аналіз, опрацювання інформації в них становлять основний зміст роботи.

Підвищення продуктивності праці в сфері управління досягається насамперед впровадженням засобів автоматизації і механізації, які називаються оргтехнікою. Але впровадження засобів оргтехніки потребує однорідності форм документів і такої побудови технології опрацювання документів, щоб однотипні операції були зосереджені в одному місці. Тільки дотримання цих умов дозволяє підготувати документи для машинного опрацювання.

Значну роль в упорядкуванні роботи з документами й оптимізації документаційних процесів відіграла Єдина державна система діловодства, затверджена Кабінетом Міністрів України. Єдина державна система діловодства являє собою науково упорядкований комплекс правил, нормативів і рекомендацій щодо організації і ведення документаційного забезпечення управління, починаючи з моменту створення або отримання документа і до відправлення його в архів. В ЄДСД можна виділити чотири основні напрямки удосконалення документаційного забезпечення управлінської діяльності апарату:

уніфікація і стандартизація документів;

раціональна організація обігу документів і зберігання документів;

економіка, планування та організація праці персоналу, що займається діловодством;

автоматизація та механізація праці управлінців.

Технологія управління, зведена до простої схеми, може бути представлена у вигляді прийняття рішення, організації його виконання та контролю за виконанням. Таку схему можна використовувати як у випадку проведення найбільш простого одноразового заходу, так і при організації складних галузевих загальнодержавних систем. Ці системи будуть відрізнятися ступенем підготовки прийняття рішення, організацією його втілення в життя (кадри, фінанси, постачання, реалізація) і організацією контролю за виконанням. У всіх випадках повинні бути наявними вказані частини.

Будь-яке рішення не виникає з нічого, воно може бути прийняте тільки на базі інформації з даного питання. При цьому слід зазначити дві важливі умови: по-перше, інформація повинна бути своєчасною, по-друге, вона повинна бути достатньою для прийняття необхідного рішення. Якщо інформація надійшла з запізненням, ви втрачаєте можливість взяти участь в яких-небудь діях, заходах. Тобто можливість чи шанс втрачені. З другого боку, якщо інформація недостатня або ви знаєте що-небудь наполовину,
ваше рішення може бути не тільки не найкращим, а навіть помилковим, оскільки ви не врахували всіх факторів.

В даний час обсяги інформації подвоюються через кожні три роки. Це пов'язано з розвитком суспільства. Будь-який суб'єкт чи кожна людина зокрема може існувати тільки у випадку, коли йде обмін інформацією. В умовах ринкових відносин стрімко змінюється економічна ситуація, комерційні підприємства "виживають" тільки в тому випадку, якщо вони своєчасно знають що, коли, як і скільки коштує. Інформація давно стала товаром. Це свідчить про суттєві зміни в організації інформаційних ресурсів у суспільстві, показує, що інформація і документ як її носій здійснюють вплив на всі аспекти управління, а також на функціонування різних структур, які впливають на кінцевий результат у економічній сфері.

Інформаційно-документаційне обслуговування виступає головною (основною) забезпечувальною (обслуговуючою) функцією управління, виконання якої потребує спеціальних — професійних знань. Від того, як поставлена ця робота, залежить оперативність, чіткість у діяльності будь-якого суб'єкта.

Інформаційно-документаційне забезпечення здійснюють спеціальні структурні підрозділи:

управління справами;

загальний відділ;

канцелярія;

секретаріат (або секретар-помічник).

Ці підрозділи повинні бути укомплектовані спеціалістами. Секретар-помічник також повинен мати спеціальну освіту залежно від рівня керівника і рівня його підготовки.

Робота будь-якого управлінського апарату, як і взагалі будь-яка робота у наш час, повинна виконуватись за умови дотримання вимог наукової організації праці. Тобто це означає, що немає такої роботи, яку б не потрібно було правильно організовувати, і людина, яка виконує цю роботу, повинна бути обізнана з особливостями її виконання. Для цього робота повинна бути поділена на певні складові частини — від найбільш складних до найпростіших операцій.

Кожну частину треба відпрацювати, тобто організувати якнайкраще, оскільки в будь-якій роботі немає дрібниць, все має бути продуманим. Із таких продуманих, правильно організованих операцій і складається наукова організація праці. Як правильно виконувати ту чи іншу роботу визначають нормативно-методичні документи.

В своїй діяльності служби документаційного забезпечення управління керуються законами, указами, постановами уряду, наказами та розпорядженнями управління, положеннями про службу, ДСДЗУ. Основними правилами роботи відомчих архівів, інструкцією з діловодства даного суб'єкта, посадовими інструкціями працівників служби, державними стандартами на уніфіковані системи документації і насамперед на УСОРД методичними розробками з питань діловодства та архівної справи.

До функцій служби документаційного забезпечення управління належать:

повне інформаційно-документаційне обслуговування діяльності суб'єкта, що включає: приймання, облік, первинне опрацювання та відправку кореспонденції, доставку, друкування та розмноження документів, реєстрацію, контроль за їх виконанням, формування справ, поточне зберігання, підготовку справ до передачі в архів;

організаційно-методичне управління та контроль за постановкою діловодства у всіх структурних підрозділах та підвідомчих організаціях;

систематичне удосконалення інформаційно-документаційного обслуговування шляхом впровадження ЕОМ і насамперед персональних комп'ютерів та засоби механізації управлінської роботи;

організація підвищення кваліфікації працівників служби ДЗУ.

Як видно з переліку функцій, всю роботу з документаційного забезпечення управління можна розділити на дві частини:

безпосереднє оперативне документаційне обслуговування, організаційно-методичне управління;

постійне удосконалення на базі ЕОМ всієї роботи з документами та інформацією, що міститься в них.

У сфері управління головним чином працюють з інформацією і документами, які виступають її носіями. Документ-об'єкт і результат праці в сфері управління. Робота з інформаційно-документаційного забезпечення складається з однакових операцій. Тільки одними суб'єктами вона виконується традиційними методами (вручну), іншими — за допомогою засобів механізації та автоматизації. Але всі етапи роботи з документами залишаються. Тому будь-який елементарно грамотний працівник управлінського апарату повинен не тільки правильно складати і оформляти документи, але й знати, які види робіт виконуються з ними.
Будь-яка праця сьогодні удосконалюється шляхом впровадження нових машин та процесів. У сфері управління механізувати можна тільки роботу з документами і автоматизувати опрацювання інформації, яка міститься в документах. Але машинне опрацювання документів ставить свої вимоги. Відносно документів це вимоги щодо їх формату, порядку оформлення, викладу тексту.

Документ також можна розділити на свої найпростіші складові частини (реквізити) і до кожної частини є правила найбільш правильного її написання та оформлення. Ці правила закріплені ДСТУ 4163-2003. Вимоги до оформлення документів також досить детально описані в системі документаційного забезпечення управління, оскільки в усіх документах можна виділити однакові складові частини (реквізити), вивчивши порядок складання та оформлення цих реквізитів (написання адреси, дат, грифів погодження, затвердження, порядок підписання та ін.).

Дані вимоги встановлює ДСТУ 4163-2003. Одним документом оформлюється тільки одноразова дія. Документи виступають у тісній взаємодії один з одним і утворюють систему документації. Державний стандарт дає визначення системи документації як сукупності взаємопов'язаних документів у визначеній сфері діяльності. Існують системи фінансової, первинної та облікової бухгалтерської документації бюджетних об'єктів і суб'єктів, обліково-грошової документації, організаційно-розпорядчої та ін. Таким чином, кожний управлінець повинен вміти вилучати і знати ту систему документації, з якою він працює. Наприклад, працівник відділу кадрів повинен знати і вміти складати та оформляти всі кадрові документи, а також контракти і трудові угоди. Але найбільш загальними є організаційно-розпорядчі документи, з якими доводиться мати справу будь-якому управлінцю.

Сюди належать такі організаційні документи, як:

статут, положення, інструкції;

розпорядчі документи-накази, розпорядження, вказівки, ухвали, рішення;

інформаційно-довідкові акти, довідки, доповідні і пояснювальні записки, а також найбільш масові види службових документів — листи, телеграми, телефонограми.

Кожний вид названих документів має свої особливості в оформленні і викладі тексту, які неважко вивчити. Порядок роботи з документами теж розподіляється на певні етапи. Кожний етап має свої прийоми найкращого його виконання. Починається ця робота з надходження і первинного опрацювання документів. Цей етап є незалежно від способу передачі інформації: поштою, особисто, телеграфом, факсом. Як правило, ця робота ведеться централізовано й складається із чисто технічних операцій, детально описаних у правилах та інструкціях [31, 16].

Реєстрація документів — важливий етап. В процесі реєстрації ведеться облік отриманих документів, але найголовнішим є запис показників про документ, які дозволяють організувати контроль за його виконанням і інформаційно-довідкову роботу з документами, тобто в процесі реєстрації закладається банк даних про документи, які циркулюють в об'єкті чи суб'єкті. З реєстрацією документів тісно пов'язаний наступний етап — контроль за виконанням. Правильно організований строковий контроль дозволяє знати в будь-який момент, що має бути виконано, і допомагає суб'єкту ефективно спланувати свій робочий день.

Від постановки реєстрації документів залежить і організація інформаційно-довідкової роботи. Служба інформаційно-документаційного обслуговування або секретар зобов'язані за кілька хвилин видати довідку: де, у кого, на якій стадії роботи знаходиться будь-який документ, а також відповісти на запитання: в яких документах міститься інформація з тієї чи іншої проблеми, що вас цікавить. Реєстрація може проводитись в ручному режимі — на картках або в автоматизованому — на комп'ютері. Технологія реєстрації документів добре викладена в нормативно-методичних посібниках.

Після первинного опрацювання та реєстрації документ надходить на виконання. Цей етап пов'язаний з проблемою прямоточності руху документа. Рух документа до виконавця відбиває систему організації управління. При чіткому розподілі обов'язків та делегуванні повноважень документ відразу потрапляє на виконання.

При зацентралізованій системі управління, коли керівник бере на себе вирішення всіх, навіть дрібних питань, кожний документ надходить до нього на резолюцію і після цього надходить на виконання. Підготовлений документ буде йти, таким чином, знизу-вгору — від виконавця, з численними погодженнями, до керівника на підпис. Рух документа наочно відбиває оперограма і дозволяє побачити всі повторні та зайві операції.

Наступний етап — поточне збереження документів. Будь-який документ після того, як в процесі управління використана зафіксована в ньому інформація, виконує функцію збереження та накопичення інформації з тим, щоб до цієї інформації знову можна було повернутися, коли в цьому виникне потреба. Для цього документи повинні бути розміщені так, щоб потрібний документ можна було знайти за лічені хвилини. Оскільки документів, які відкладаються в процесі роботи суб'єкта, багато, їх організація в поточному збереженні потребує попередньої класифікації, тобто розподілення на групи (справи) для оперативного їх пошуку.

Для розподілу документів по справах розробляється найпростіший класифікатор — номенклатура справ. Це систематизований перелік заголовків справ, які ведуться в суб'єктах.

Номенклатура — найважливіший документ. Добре складена номенклатура справ дозволяє мати чітко налагоджене поточне збереження документів. Однак складання номенклатури потребує спеціальних знань.

Багаторічний досвід роботи зі складання номенклатур дозволяє стверджувати, що скласти номенклатуру може лише спеціаліст в галузі діловодства або архівіст. Якщо суб'єкт не може сам кваліфіковано скласти номенклатуру, потрібно звернутися в архівну службу. Обкладинки справ заводяться відповідно до номенклатури [30, 154]. Оформлення обкладинок та розподіл документів усередині справ також повинні проводитись з урахуванням спеціальних правил.

Складання номенклатури справ, формування справ та їх збереження пов'язані з експертизою цінності документів. Під експертизою розуміють визначення практичного та наукового значення документів, визначення термінів їх зберігання. Залежно від цінності документів вони можуть мати різні терміни зберігання: короткострокові (до 10 років), довгострокового зберігання (в основному, це документи щодо особового складу, які зберігаються 25-75 років) та постійні. Терміни зберігання документів можна визначити в спеціальних довідниках, які називаються "Переліки документів за термінами зберігання". Вони бувають типові та відомчі. Типовий перелік існує для управлінських документів, науково-технічної документації, кіно- і фотодокументів; відомчі переліки майже для усіх сфер діяльності (культури, охорони здоров'я, кінематографії, сільського господарства та ін.). Відомчий перелік більш докладно охоплює документи, які створюються в процесі діяльності визначеної сфери. Терміни зберігання документів визначаються при формуванні справ, оскільки в одну справу не дозволяється формувати документи постійного та тимчасового термінів зберігання. В іншому випадку документи доведеться перегрупувати. Порядок проведення експертизи та оформлення її результатів добре викладені в нормативно-методичних документах.

Завершальним етапом роботи з документами є підготовка справ для довгострокового зберігання або для здачі їх в архів. В оперативній роботі, як правило, справи використовуються два роки — поточний рік та минулий. Справи за попередні роки треба опрацювати і передати до архіву суб'єкта (якщо він є) чи перекласти для зберігання в іншу шафу. Опрацювання справ проводиться відповідно до встановлених правил.

Якщо цю роботу проводити регулярно, кожного року, справи суб'єкта будуть у повному порядку і пошук потрібних справ і документів не буде становити труднощів. Порядок складання і оформлення документів та організація всіх етапів роботи з ними досить детально описані в нормативно-методичних документах. Пакет цих документів повинен бути у кожного суб'єкта чи об'єкта, а якщо вони великі — в кожному структурному підрозділі.

Архівісти, які ведуть контроль за діяльністю об'єктів чи суб'єктів, повинні, перш за все, надати консультації, визначити, які повинні бути у суб'єкта чи об'єкта нормативно-методичні документи, за допомогою яких можна знайти відповідь на багато питань щодо складання, опрацювання, організації документів [29, 354].

Пакет нормативно-методичних документів складається із двох частин. В першій частині повинні бути загальнодержавні нормативно-методичні документи, набір яких у повному обсязі повинен продаватися в архівних установах не тільки в центрі, але й на місцях. До цих документів належать:

Державна система документаційного забезпечення управління. Основні положення. Загальні вимоги до документів і служб документаційного забезпечення;

Типова інструкція зі справознавства в об'єктах та суб'єктах;

Уніфіковані системи документації. Система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів;

Основні правила роботи відомчих архівів;

Перелік типових документів, які створюються в процесі діяльності держкомітетів, об'єктів, суб'єктів з визначенням термінів їх зберігання.

Суб'єктам, які мають справу з будь-якими зверненнями громадян, корисно мати "Типове положення про ведення діловодства з питань звернень, заяв та скарг громадян в державні органи управління і на підприємства", в якому визначений порядок та методика роботи з цією категорією документів. Друга частина пакета формується із організаційних та нормативно-методичних документів самого суб'єкта. До нього належать:

Статут або положення про об'єкт чи суб'єкт;

Положення про структурний підрозділ (якщо суб'єкт має розгалужену структуру);

Посадові інструкції працівників структурних підрозділів;

Інструкція з ведення справ даного суб'єкта;

Номенклатура справ;

Табель форм документів структурних підрозділів або
суб'єкта в цілому.

Стосовно останніх трьох документів інструкція з діловодства повинна бути конкретизована для даного суб'єкта його прикладами, номенклатурою справ та табелем форм документів зі зразками документів, що можуть бути розроблені на госпрозрахунковій основі або складатися працівниками місцевої архівної служби [28, 87].

Інформаційно-документаційне забезпечення діяльності будь-якого суб'єкта є однією з найважливіших обслуговуючих функцій, яку повинен виконувати структурний підрозділ. Ця служба носить різні назви: управління справами, загальний відділ, канцелярія, секретаріат. В невеликих суб'єктах, де обсяг опрацьованих документів невеликий та утворення спеціального структурного підрозділу недоцільне, таку роботу виконує секретар. Функції, права та порядок діяльності, тобто організаційно-правові та методичні принципи роботи служби документаційного забезпечення управління (ДЗУ) (або документаційної служби), визначаються в положенні про неї. Структура служби та її завдання, як правило, відповідають технологічному ланцюжку операцій, що проводяться з документами, починаючи з приймання та розподілення документів і закінчуючи здачею їх в архів суб'єкта.

Структура служби документаційного забезпечення управління розробляється на основі "Типових положень". Можна використати "Типове положення про управління справами" та "Типові завдання, запропоновані в ДСДЗУ". Але при цьому враховується специфіка роботи даного суб'єкта, обсяг та кількість підрозділів, загальна кількість співробітників, ступінь автоматизації та механізації управлінських робіт.

Швидкий розвиток та втілення засобів ЕОМ в управління, уніфікація та стандартизація документів, що проводяться в широких масштабах в країні, потребують постійного підвищення кваліфікації працівників, зайнятих документаційним обслуговуванням. Тому одним з актуальних завдань служби документаційного забезпечення управління є організація вивчення більш нових засобів ЕОМ та засобів механізації, державних стандартів на уніфіковані системи документації, методичних розробок щодо роботи з документами. Ця служба зобов'язана постійно удосконалювати організацію документаційного обслуговування, забезпечувати його однаковість у всіх структурних частинах об'єкта та у підвідомчих суб'єктах [27, 132]. Таким чином, служба документаційного забезпечення управління в наш час намагається досягти спільності показників, форм документів та порядку їх опрацювання.

Служба документаційного забезпечення управління повинна бути самостійним структурним підрозділом, безпосередньо очолюватись керівником, який підпорядкований керівнику суб'єкта.

У великому та середньому суб'єкті ця служба має складну структуру, до неї можуть входити:

секретаріат;

юридичний відділ;

загальний відділ;

експедиція, в якій виділяються групи опрацювання вхідної та вихідної кореспонденції, урядової пошти та доставки (кур'єрська група);

обліково-довідкова частина, що займається реєстрацією, довідковою роботою;

контрольно-інспекторська група;

бюро по роботі з пропозиціями, заявами та скаргами громадян;

машинописне (диктофонно-машинописне) бюро;

копіювально-розмножувальна служба;

архів та інспекційно-методична група.

Можливе суміщення кількох функцій в одному підрозділі. В суб'єктах невеликого масштабу замість структурних підрозділів відповідну роботу будуть виконувати окремі особи. Номенклатура посад працівників служби документаційного забезпечення управління визначається відповідно до єдиної номенклатури посад службовців, затвердженої Держкомітетом по праці та соціальних питань. Сюди віднесені керівники-начальники служб ДЗУ, їх заступники та спеціалісти-помічники керівника суб'єкта, секретарі колегії, методисти, завідуючі архівом, завідуючі експедицією, інспектори, секретарі, стенографістки, діловоди, друкарки, експедитори, кур'єри, редактори та коректори.

Слід пам'ятати про введення в кваліфікаційний довідник посад службовців посади діловода, який повинен мати спеціальну вишу освіту за фахом "Документознавець, організатор діловодства". Раціональна організація документаційного забезпечення діяльності суб'єкта потребує достатньої кількості працівників цієї служби. Основними факторами, які визначають кількість та склад працівників служби, є обсяг документообігу (тобто кількість документів, що складаються, отримуються та опрацьовуються за рік), загальна кількість працівників суб'єкта та ступінь автоматизації і механізації опрацювання інформації та документів [8, 20].

Основу раціональної організації будь-якої роботи, а також з документаційного забезпечення становить чіткий розподіл функцій та обов'язків між конкретними виконавцями. Чітке знання своїх обов'язків підвищує відповідальність кожного працівника, дозволяє правильно розпланувати робочий день і виключає дублювання операцій. Розподіл праці закріплюється посадовими інструкціями, в яких визначено його організаційно-правове положення в структурному підрозділі.

Посадова інструкція розробляється на базі кваліфікаційного довідника посад службовців, типових посадових інструкцій та конкретних потреб даного робочого місця. Чим чіткіше буде розроблена посадова інструкція, тим легше організувати виконання конкретної роботи. В інструкції слід включати і методику роботи, тобто не тільки що робити, але і як виконувати ті або інші види робіт.

Індивідуальна посадова інструкція — важливий та відповідальний документ, який організаційно та методично визначає роботу співробітника. Інструкція складається з розділів: загальна частина, функції, обов'язки, права, взаємовідносини, відповідальність, оцінка роботи. Всі розділи інструкції повинні бути чіткими, ясними, виключаючи двояке розуміння.
В загальній частині перелічуються основні завдання даної посадової особи, порядок її приймання та звільнення, професіональні вимоги до неї (освіта, стаж роботи), її безпосередня підлеглість та нормативні документи, якими вона керується в роботі.

В розділі "Функції" вказується конкретна ділянка роботи, закріплена за даним співробітником, та перелічуються всі види робіт, що виконуються ним. Наприклад, на працівника покладено формування справ та організація поточного зберігання документів. Виконання цієї функції здійснюється такими видами робіт: перевіркою наявності позначки про виконання документа, підшиванням документа до справи відповідно до номенклатури справ, організацією зберігання справ у шафі, видачею в тимчасове користування документів і справ, оформлення обкладинок справ до передачі в архів установи.

В розділі "Обов'язки" викладається порядок виконання робіт, терміни і методи виконання кожної операції. Скажімо, якщо працівник проводить реєстрацію документів, то в інструкції повинен бути детально описаний поділ документів на реєстровані та нереєстровані, занесення кожного реквізиту реєстраційної картки та кількість екземплярів картки, куди який екземпляр надійде тощо. Також зазначається форма реєстраційної картки.
В розділі "Права" викладені права працівників, якими вони користуються при виконанні своїх функцій.

У розділі "Взаємовідносини" вказується, коли, від кого і в якому вигляді працівник повинен одержати інформацію та документи, передати, з ким погодити. Посадова інструкція завершується розділом "Оцінка роботи", де подаються критерії, що дозволяють оцінити виконання працівником своїх функцій (в основному якість та своєчасність роботи). В цьому ж розділі вказується відповідальність, яку працівник несе у випадку несумлінного ставлення до своїх обов'язків. Посадова інструкція затверджується керівником структурного підрозділу, в якому працює даний співробітник. Основним нормативним документом, що визначає роботу з документаційного забезпечення в суб'єкті є інструкція з діловодства. Вона повинна бути в кожному суб'єкті чи об'єкті. Розробляється інструкція на основі загальнодержавних нормативних документів: ГОСТів, Основних правил роботи відомчих архівів, державних стандартів та уніфікованої системи документації, методичних матеріалів архівних органів, відомчих правил. Нині відомства складають типові інструкції з діловодства в цілому або з якоїсь його окремої частини (номенклатура справ, оформлення документів, організація контролю тощо) для всієї групи однорідних суб'єктів чи об'єктів.

1.3. Проблеми в ході організації документаційного забезпечення

установи

Головна мета служби діловодства — це досконале документаційне забезпечення управління, якісне надання документно-інформаційних послуг, вчасна обробка і передання на різні рівні керування необхідної для прийняття управлінських рішень інформації. Разом з тим, важливість якісної організації інформаційно-документаційного забезпечення управління в ряді підприємств та установ країни недооцінюється. Справочинством займаються працівники з низьким рівнем оплати, випадково чи в силу певних обставин вимушені працювати в цих службах. Подекуди канцелярії виконують другорядну роль в апараті управління, виконуючи чисто технічні функції. Творча й логічно-послідовна робота з документами начебто розчиняється в діяльності апарату управління. Діловодством займаються начебто всі, але виконують цю роботу в більшості неякісно й зі значними витратами часу. Навіть висококваліфіковані працівники, які отримали системну вищу освіту й призвані по суті вирішувати питання управлінням виробництва, витрачають третю частину свого робочого часу не на властиву їм роботу з документами, до того ж низькооплачувану.

Підбором інформації, обробкою і оформленням документів сьогодні повинен займатись не фахівець галузі, який приймає важливі управлінські рішення, а спеціально підготовлений для цього інший фахівець – документознавець, інформаційний аналітик. Нагальною стала проблема кардинальної зміни ролі і місця служб діловодства в апараті управління. В сучасній установі необхідно створення, шляхом об’єднання функцій канцелярії, секретаріату й інформаційного центру, єдиного підрозділу інформаційно-документаційного обслуговування з підпорядкуванням його першому керівникові. Цей підрозділ, оснащений новітніми засобами комп’ютерної та іншої багатофункціональної організаційної техніки, мусить виконувати головну обслуговуючу функцію управління — досконале документно-інформаційне обслуговування прийняття управлінських рішень. Тоді з такого підрозділу можна буде сповна спитати за неповноту інформації чи перебір документів, за якість опрацювання відомостей й виконання поставлених завдань в установлений термін. Створення спеціалізованого підрозділу інформаційно-документаційного забезпечення приведе до зменшення чисельності апарату управління й ліквідації зайвих посад. Коло обов’язків його провідних співробітників-документознавців, інформаційних аналітиків та системотехників буде досить значне й багатогранне. Їх основні функціональні обов’язки — разом з основними фахівцями керівного апарату брати активну участь в моніторингу релевантної інформації, розробці ефективних управлінських рішень, веденні контролю і перевірці завдань і розпоряджень вищого керівництва. Для цього вони повинні вміти працювати з усіма видами документної інформації, знати особливості автоматизованих систем діловодства й документообігу, новітні засоби оргтехніки, особливості уніфікації й галузевої стандартизації документно- інформаційної сфери.

Існують особливості документаційного забезпечення управління підприємствами та установами:

це виключно важлива роль документу, в т.ч. електронного, в сучасному світі. Це носій різноманітної інформації і канал соціальної комунікації, засіб збереження, реєстрації і передання інформації у просторі й часі, це й об’єкт охорони інтелектуальної власності та захисту авторських прав. Основи документоведення — невід’ємна складова досконалості як державного управління, так і будь-якого приватного підприємництва.

це зростання ролі інформаційних процесів у всіх різновидах людської діяльності, прояв спільної основи, притаманній багатьом інтелектуальним напрямам суспільного розвитку, його глобалізації.

Створюються не тільки інформаційно-аналітичні підрозділи, інформаційно-рекламні агенції, розширюється коло центрів науково-технічної інформації, патентних структур, а й посилюється значення високоякісного інформаційного забезпечення вищого керівництва всіх рівнів і напрямів соціального управління на базі новітніх технологій й застосування глобальних світових мереж. Враховуючи ті обставини, що розвиток сучасної комп’ютерної техніки орієнтований на високопрофесійного користувача й не потребує ґрунтовної інженерної освіти, комп’ютерно-технологічний блок обмежується вивченням основ комп’ютерних мереж та телекомунікаційних технологій, системного аналізу інформаційних процесів прикладного програмного забезпечення, основ проектування баз даних, Internet-технологій та ресурсів в діловодстві та сучасного електронного документообігу.

Професійна діяльність фахівця на первинних посадах буде полягати у:

виконанні спеціальних функцій, пов’язаних з розробкою та впровадженням технологічних процесів документування, роботи з документами і інформацією, організацією інформаційної діяльності;

вирішенні стереотипних, діагностичних задач з документознавства та інформаційної діяльності;

прийнятті оперативних рішень у межах своєї компетенції та функціональної підготовки;

керівництво підлеглими, компетенція яких не вище за технічних службовців чи молодших спеціалістів.

Перспективи розвитку галузі документознавства та інформаційної діяльності сьогодні визначаються оптимальним поєднанням комплексу фахових знань, вмінь, навичок та високої професійної мобільності спеціалістів. Вирішальне значення тут мусять мати управлінська культура, ініціатива, творчість і активність персоналу, адже значна частина професійних знань отримується під час роботи. Гарантією майбутнього сфери документно-інформаційної діяльності повинно бути раціональне співвідношення можливостей отримання спеціальної освіти та підвищення кваліфікації фахівців. Питання підвищення кваліфікації працюючих в діловодних службах повинні вирішуватись за рахунок організації відповідних курсів, тренінгів, інформаційно-консультативних та науково-практичних семінарів.

Висновки до 1 розділу

Позитивним є власне побудова системи документаційного забезпечення, яка дозволяє здійснювати інформаційний обмін з іншими суб’єктами ринку у визначені строки та на визначених умовах. Негативним є неефективна побудова системи документаційного забезпечення на більшості підприємств України, що зумовлює можливість втрати важливої інформації, невчасного поінформування суб’єктів документаційного обороту, численні помилки та неточності в організації роботи системи.

Дані недоліки зумовлюють необхідність удосконалення системи документаційного забезпечення підприємства шляхом використання сучасних технологій організації документаційного обороту, автоматизації діяльності служби діловодства, використання сучасних технологій передачі даних тощо.

РОЗДІЛ 2.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УСТАНОВИ НА ПРИКЛАДІ ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ «АГРЕГАТ»

2.1. Економіко-організаційна характеристика ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ

«АГРЕГАТ».

Підприємства ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ «АГРЕГАТ» мають однакову організаційну структуру, проте діють в різних галузях економіки та різні системи документаційного забезпечення. ТОВ «СВІТОЧ» діє в кондитерській галузі, ВАТ «АГРЕГАТ» здійснює виробництво агрегатів, вентиляторів, кондиціонерів та інших металічних деталей та частин. Специфіка виробничого процесу визначає систему його документаційного забезпечення.

В організаційній структурі підприємств прослідковується японська модель організації виробничої системи (рис. 2.1).

Організація документаційного забезпечення установи

Рис. 2.1. Організаційна структура ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ «АГРЕГАТ»

Керівництво підприємствами здійснюють не його власники, а висококваліфіковані менеджери, які ведуть переговори з покупцями промислових вентиляторів та кондиціонерів та укладають угоди на майбутні поставки вентиляторів як на внутрішній ринок, так і на закордонні ринки. Бухгалтерська служба підприємства веде відображення господарських операцій діяльності в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності на основі Міжнародних стандартів фінансової звітності, що позиціонує підприємство на зовнішніх ринках та дає змогу надавати фінансову звітність зацікавленим закордонним користувачам в доступній формі. Бухгалтерська служба підприємства також утворює систему внутрішнього контролю на підприємстві, що унеможливлює будь-які зловживання зі сторони працівників підприємства та матеріально-відповідальних осіб.

Визначальною характеристикою організаційної структури підприємства є відсутність структурного підрозділу склад, що пояснюється діяльністю відділу логістики, який працює по японській методиці «точно в термін», тобто підвезення необхідної кількості економічних запасів до робочого місця працівника згідно плану виробничого процесу підприємства, що унеможливлює крадіжки запасів підприємства та сприяє повному та своєчасному використанню всіх товарно-матеріальних запасів підприємства, окрім того дана організація виробничої системи ліквідує технологічні перерви в виробництві для постачання товарно-матеріальних цінностей на робоче місце кожного працівника, що підвищує продуктивність праці та рентабельність продукції підприємства, а отже, надає конкурентні переваги продукції підприємства в порівнянні з аналогічною за технічними характеристиками продукцією інших виробників. Вся вироблена продукція тестується, сертифікується та одразу по залізничній колії транспортується замовникам.

Відділ прогресивного маркетингу прогнозує та оцінює кон’юнктуру ринків України в розрізі окремих галузей промисловості та регіонів та закордону з метою встановлення об’єктивних потреб в нових товарах підприємств.

В рамках бурхливої науково-дослідної та к конструкторсько-дослідної роботи діє відділ НДКДР, який на основі запитів замовників здійснює розробку новітніх промислових товарів. Підприємства інвестують щорічно в діяльність даного відділу понад 3 млн. грн., що забезпечує постійне оновлення товарного асортименту підприємства та надає йому конкурентні переваги в порівнянні з іншими виробниками. На підприємствах діє служба охорони, яка не лише забезпечує правопорядок на території підприємства, але й реалізує заходи з підвищення рівня охорони праці на підприємстві, тому трудові колективи працюють в безпечних, екологічно чистих умовах діяльності.

2.2. Специфіка організації документаційного забезпечення установи на

ТОВ «СВІТОЧ» та ВАТ «АГРЕГАТ»

Для ВАТ «АГРЕГАТ» характерним є машинна обробка документів. Машинна інформаційна база охоплює всі види спеціально організованої інформації, представленої у вигляді, зручному для сприймання технічними засобами. Це файли (масиви), бази даних (БД), банки даних (БнД), бази знань, а також їх системи. Інформаційне забезпечення повинно швидко та в повному обсязі задовольняти потреби користувача.

Перед ним ставляться вимоги ефективного пошуку та видачі інформації у вигляді, потрібному для розв’язання кожної конкретної задачі, наявності можливості підтримки даних у стані постійного оновлення та працездатності. За змістом внутрішньомашинне інформаційне забезпечення — це сукупність фактичних зведень, що використовуються в господарській діяльності об’єкта. Склад і структура внутрішньомашинного інформаційного забезпечення визначаються способами організації файлів, баз і банків даних, взаємодією між ними, розвитком їх у часі. Пофайлова організація ІЗ — це формування різних масивів. Класифікувати їх можна за різними ознаками: за змістом, способами використання, призначення, методом організації.

Файл — це сукупність однорідної інформації складу та послідовності полів, записаної на магнітному диску з присвоєнням імені. Термінологічно поняття «масив» і «файл» близькі за змістом. Це — сукупність однорідної жорстко організованої та пойменованої інформації. Для ідентифікації кожному файлу під час його запису присвоюється ім’я та розширення, що уточнює різновидність файлу.

За змістом виокремлюють масиви даних і програмні масиви. Програмні масиви описують процеси роботи з даними та входять у підсистему програмного забезпечення. Масиви даних є основною частиною внутрішньомашинного інформаційного забезпечення. Призначення масивів залежить від задач, що стоять перед інформаційними технологіями та відображають їх специфіку. За роллю оброблення й технології використання масиви класифікуються так:

постійні масиви належать до категорії нормативно-довідкових, складають інформаційну базу АІТ та охоплюють відомості, які порівняно рідко змінюються. До їх складу входять масиви класифікаторів, довідників, каталогів та іншої умовно-постійної інформації.

поточні масиви охоплюють змінну інформацію, що поступає в систему від об’єкта, який управляється, і характеризує стан зовнішнього середовища, а також сам процес управління об’єктом. В основному вони створюються на основі первинних документів.

проміжні масиви виникають на етапах розв’язання задач і виконують роль механізму, що передає інформацію від задачі до задачі або в середині задач.

вихідні масиви зберігають інформацію, отриману в результаті оброблення вихідної інформації. Вони містять сукупність показників, потрібних для аналізу та прийняття управлінських рішень.

зберігальні масиви найчастіше формуються на основі вихідних і охоплюють інформацію, потрібну для оброблення в наступних звітних періодах.

пошукові (інформаційні) масиви — це сукупність показників, записів, ключів пошуку, що характеризують або зміст певних документів, або конкретний об’єкт, систему, організацію тощо.

службові масиви містять допоміжну інформацію, потрібну для оброблення всіх видів масивів.

Усі види масивів складають інформаційний фонд комп’ютерної системи, динамічну сукупність взаємопов’язаних елементів інформації. Створення єдиного інформаційного фонду забезпечує систематизацію та уніфікацію показників, дає змогу встановити термінологічну єдність, однозначність опису та зв’язок між показниками у внутрішньомашинному інформаційному забезпеченні. За внутрішньою організацією файли даних складають сукупність записів однакової структури. Структура запису файлу складається із заданої послідовності полів певного типу даних і довжини. Така структура файлу визначається на етапі постановки задач.

Як свідчить досвід, інформаційно-документаційне забезпечення управління, побудоване на основі традиційних методів складання, опрацювання, зберігання та пошуку великих обсягів документації, характеризується підвищеною трудомісткістю. Тому робота з документами забирає значну частину робочого часу керівників та спеціалістів, яким необхідні, як правило, не самі документи, а конкретні відомості та факти, що містяться в них. Тому для ТОВ «СВІТОЧ» характерним є автоматизація документаційного процесу.

Сучасні перспективні напрямки удосконалення документаційного забезпечення управління, діловодства невіддільні від процесу масового впровадження досягнень НТП в сфері управління. Ці досягнення, пов'язані з утворенням якісно нових видів EOT, засобів зв'язку, дають можливість перейти до принципово нової і значно ефективнішої інформаційної технології в органах управління, заснованої на органічному включенні комплексу технічних засобів в управлінський процес. Обчислювальна техніка, що обслуговує різні системи автоматизованого опрацювання інформації, дозволяє максимально вивільняти керівників та спеціалістів від нетворчої роботи і, що найголовніше, дає їм можливість користуватися оперативнішим і зручнішим для сприйняття комплексом інформації, якого в умовах ручних методів опрацювання документів отримати неможливо. Заснована на ОТ інформаційна технологія звільняє інтелект людини від рутинних операцій, зменшує кількість хибних управлінських рішень і стимулює творчу діяльність людини. Комп'ютеризація процесу управління повною мірою повинна враховувати специфіку управлінської організаційної діяльності, провідну роль людського фактора у виконанні функцій управління, прийнятті єдино вірного рішення. ЕОМ відіграє в цій діяльності лише допоміжну роль, бо виконує за людину набір технічних операцій щодо своєчасної видачі необхідної корисної і повної інформації. Кінцеве рішення завжди залишається за людиною.

Управлінська інформація надходить в автоматизовану систему з юридично оформленого (офіційного) документа і, як правило, на проміжній або завершальній стадії вирішення функціонального завдання вихідна інформація також фіксується у вигляді документа на паперовому носії-машинограмі або машинному носії-у вигляді документа, що читається машиною. Машинограма та документ, що читається машиною, потребують юридичного оформлення. Зображення інформації на екрані дисплея (відеограма, відеоформа, відеокадр) формується з урахуванням правил побудови форми відповідного документа. У зв'язку з цим ефективність впровадження обчислювальної техніки в апараті управління залежить від ступеня вдосконалення зовнішнього інформаційно-документаційного забезпечення автоматизованої системи: повноти уніфікації складу, змісту і форми документів, упорядкованості маршрутів руху документів, вибіркового розподілення інформації за її користувачами.

Комп'ютеризація процесу управління забезпечує безпаперовий документообіг та значне скорочення в оперативній управлінській роботі кількості традиційних документів - довідкових, поточних, звітних, інформаційних та ін. Одночасно в мінімальному обсязі повинні зберігатися найважливіші управлінські документи на паперовій основі (накази, плани, звіти тощо), що мають юридичне та історичне значення і потребують постійного зберігання в державних архівах.

Широке застосування обчислювальної техніки для автоматизації операцій у діловодстві започаткували організаційні автоматизовані системи управління, які розроблялись та впроваджувались в суб'єктах до середини 1960-х років. До їх функціональних (планових, бухгалтерських, постачальницьких та ін.) підсистем входили локальні інформаційні підсистеми: "Автоматизований контроль виконання документів", "Кадри", "Облік та контроль за виконанням звернень громадян", "Автоматизована реєстрація кореспонденції". Проте ці підсистеми автоматизували лише окремі операції у діловодстві, працювали паралельно існуючій ручній системі опрацювання документів, тим самим ускладнюючи її та збільшуючи традиційний документообіг.

Поява на початку 1980-х років сучасних типів великих та малих ЕОМ, які комплектуються периферійними пристроями (відеотерміналами, дисплеями) та призначені для організації системних машин баз даних, відкрила широкі можливості для створення принципово нових автоматизованих систем опрацювання управлінської інформації - інтегрованих діалогових автоматизованих систем документаційного забезпечення управління. Найважливіша відмінність автоматизованої системи документаційного забезпечення управління від інших типів автоматизованих систем (підсистем) орієнтації у діловодстві полягає в тому, що ця система започаткувала інтенсивний перехід від локальної автоматизації окремих діловодних операцій до автоматизації всього комплексу операцій з опрацювання управлінських документів: реєстрації (обліку) документів, довідкової, контрольної та пошукової роботи, збереження відповідної інформації в процесі створення документів та ін. На цій основі стає реальним практичне створення концепцій автоматизованого інформаційного забезпечення, і, в результаті цього, якісно змінюється технологія роботи працівників апарату управління. АСДЗУ призначена не стільки для періодичного автоматизованого створення інформаційно складних документів (наприклад, підсумкових зведень за результатами виконання документів за певний термін та ін.), скільки для постійної роботи (взаємодії) керівників і спеціалістів з інформацією, що зберігається у пам'яті ЕОМ.

При такому спілкуванні користувач системи може самостійно вести пошук інформації про документи та самих документів, поновити у пам'яті зміст документа або його фрагмент, вносити зміни і доповнення у потоці інформації, яка зберігається, згруповувати та аналізувати різні дані, автоматично виготовляти документи на паперовому або магнітному носії.
Робота системи ведеться у режимі людино-машинного (запитання-відповідь) спілкування, що дозволяє децентралізовано за допомогою дисплея виконувати цільове опрацювання даних та їх відновлення безпосередньо на робочому місці користувача в будь-зручний для нього час. До того ж введення вихідної масової інформації може йти централізовано з первинних документів у автоматизованому пункті опрацювання інформації документаційної служби суб'єкта. Вся інформація, що вводиться, відразу ж стає доступною користувачам системи. В результаті відпадає необхідність у створенні значної кількості спеціалізованих вхідних, проміжних та вихідних документів на паперовій основі, що значно скорочує та спрощує документообіг. Працювати над системою може користувач, не обов'язково професіонал, тобто працівник апарату управління, ознайомлений з прийомами роботи за комп'ютером.

В даний час діалогові автоматизовані системи документаційного забезпечення створюються експериментально у багатьох установах країни (наприклад, автоматизована система опрацювання організаційно-розпорядчих документів). Структурно АСДЗУ в загальному вигляді складається з кількох самостійних технологічних блоків: блоку опрацювання, який входить в систему інформації та управління інформаційними ресурсами, блоку автоматизованої підготовки документів, блоку правового та інформаційного забезпечення управлінських рішень, які приймаються.
В рамках першого блоку виділяються такі контури (підсистеми), об'єднані спільною інформаційною базою, програмними та технічними засобами: реєстрації (вводу) інформації про одержані, відправлені документи внутрішнього обігу; контроль за виконанням документів та доручень; довідково-інформаційного обслуговування та оперативного пошуку документів; інформаційного забезпечення діяльності колегіального органу, засідань та нарад; ведення машинного архіву документів. У ряді підсистем передбачається сервісне обслуговування керівника суб'єкта, наприклад, вирішуються питання "робота з машинною папкою документів" і "робота з машинним календарем".

В деяких АСДЗУ до першого блоку належать також контури (підсистеми):

обліку, контролю та пошуку листів громадян;

формування тематичних груп документів для складання номенклатури справ, підготовки та здачі справ в архів;

автоматизованого ведення машинного носія документів на мікро-фотоносіях тощо.

Блок автоматизованої підготовки документів призначений для формування машинного носія (банку даних) типових текстів документів, текстових зразків, списків адресатів, прізвищ керівників, які підписують різні види документів, тощо. Завданням блоку є відбір за допомогою дисплея необхідних елементів конкретного документа, їх доповнення, зміни, формування тексту, його редагування і автоматичне виготовлення документа відповідно до форми державного стандарту. Передбачається також складання індивідуальних текстів, не існуючих у типовому наборі, стенографування засідань, автоматичне розшифровування і виготовлення стенограм. Комплекс завдань блоку вирішується загалом автономно на робочих місцях працівників суб'єкта за допомогою електронного опрацювання текстової інформації або мікро ЕОМ. Однак вирішення цих завдань може бути передане єдиному для АСДЗУ процесу за умови, що зберігається діалогове спілкування користувача з ЕОМ і специфічність машинного носія на кожному робочому місці, враховуються функціональні особливості змісту документів, що створюються кожним працівником.

Блок правової та інформаційної підтримки (обґрунтування) рішень, що приймаються в управлінні, розробляється в окремих АСДЗУ
Блок, що є за своїм призначенням "базою знань" (поточних, перспективних та ретроспективних), має різні назви ("архів керівника", "інформаційний довідник керівника" та ін.) і створюється для оперативного програмно-цільового інформаційного обслуговування конкретної категорії посадових суб'єктів. До блоку належать завдання щодо формування, пошуку та ведення актуальної загальної та спеціальної правової, нормативної, економічної, соціальної, науково-технічної та іншої інформації, а також зберігання найважливіших організаційних, розпорядчих, інструктивних і методичних документів, статистичної звітності, корисних архівних документів та ін.
Конкретні варіанти, що розробляються АСДЗУ, відрізняються один від одного структурою блоків та видами документів, що опрацьовуються в системі управління, зміст яких на практиці обмежується часто організаційно-розпорядчими документами, що направляються на розгляд керівнику суб'єкта. Інші управлінські документи (за винятком документів, що належать до інформаційного забезпечення) опрацьовуються механічними методами у рамках традиційної системи документаційного забезпечення управління.
Найбільш поширеним типом технічного забезпечення АСДЗУ для більшості суб'єктів як великих, так і невеликих, для структурних підрозділів управління, тобто масових користувачів у даний час стали персональні комп'ютери (мікро ЕОМ). Вони дозволяють вести індивідуальне (децентралізоване) опрацювання інформації у пунктах її виникнення. Персональний комп'ютер з дисплеєм, пультом управління і засобами зв'язку доповнений принтером і зовнішньою пам'яттю становить повний комплект технічних засобів автоматизованого робочого місця працівника документаційної служби. Автоматизоване робоче місце працівника документаційної служби призначене для вирішення єдиного комплексу чи окремих завдань, що входять до структурних блоків підсистеми АСДЗУ, та інформаційного насичення (формування та поновлення) банку даних автоматизованих робочих місць (індивідуальних та колективних) керівників та спеціалістів суб'єкта. Одночасно інформація до банку даних АРМ керівників та спеціалістів може надходити від автоматизованих систем (одиничних АРМ або мереж АРМ) функціональних підрозділів (маркетингових, кадрових).

Складові частини автоматизованих робочих місць документаційної служби залежить від обсягу інформації, що підлягає введенню в систему, і, відповідно, від складу документів, які проходять через документаційну службу, та обсягу документообігу суб'єкта. Складові частини АРМ залежать також від технічних можливостей експлуатаційних ЕОМ та удосконалення програмних засобів, які застосовуються. Рекомендації щодо складових частин АРМ обов'язково повинні бути результатом досліджень з упорядкування та скорочення документообігу, системної уніфікації документів, їх інформаційного змісту та форми. Для опрацювання документації, для якої властиві надмірна кількість, дублювання, низький ступінь інформаційних показників та необґрунтована різноманітність їх форм, використання автоматизованих робочих місць вважається недоцільним і нераціональним. Однак на практиці це відбувається досить часто, що є причиною серйозного незадоволення працівників управління функціональ-ними можливостями ЕОМ.

Необхідно пам'ятати, що ефективність обчислювальної техніки виникає не сама по собі, а завдяки удосконаленню технологічності тієї інформаційної системи, яку ця техніка обслуговує. Тому питання розробки та постійного оновлення АСДЗУ повинні бути пріоритетними, якщо управління має на меті одержання високих результатів діяльності свого суб'єкта.

В суб'єктах чи структурних підрозділах з невеликим документообігом завдання АСДЗУ можуть вирішуватися автоматизованим робочим місцем секретаря (інспектора-оператора). Машинне виготовлення документів та ведення банку даних також здійсняється за допомогою АРМ. Подібне автоматизоване робоче місце може бути колективним, тобто використовуватися кількома співробітниками (секретарем, секретарем-стенографістом, оператором ПК, помічником керівника, працівником діючого підрозділу), кожний з яких виконує певне завдання. Важливо, щоб АРМ мало технологічний зв'язок з автоматизованими робочими місцями (або периферійними дисплеями) керівника, його заступників та основних спеціалістів. В документаційній службі суб'єкта, яка має великий документообіг (в апараті управління великих промислових підприємств, фірм та об'єднань, міністерств), доцільно мати кілька робочих місць, розподілених по блоках та підсистемах АСДЗУ. Наприклад:

АРМ начальника канцелярії та диспетчера (адміністратора банку даних) АСДЗУ;

АРМ секретаря (помічника) керівника суб'єкта (вирішення питань підготовки інформації для керівника, редагування та розробка найважливіших документів, актуальність інформаційних сервісних завдань для керівника та ін.);

АРМ інспектора-оператора з введення інформації в АСДЗУ, довідково-інформаційної системи документів, для запитального та беззапитального обслуговування користувачів;

АРМ інспектора-оператора з контролю за виконанням документів;

АРМ інспектора-оператора з ведення довідково-інформаційної системи та контролю за виконанням листів громадян;

АРМ інспектора-оператора з підготовки та редагування документів;

АРМ інспектора-оператора (секретаря) колегіального органу суб'єкта (введення в систему рішень та ухвал, контроль за виконанням, підготовка засідань, визначення складу учасників засідань та запрошених, автоматизоване виготовлення протоколу, витягів з протоколу та ін.);

АРМ інспектора-оператора з ведення банку даних;

АРМ інспектора-оператора відомчого архіву з ведення довідково-інформаційної системи архіву та банку архівних документів.

Вказані автоматизовані робочі місця об'єднуються каналами зв'язку в проблемно-орієнтаційний комплекс (розподілену локальну обчислювальну мережу) та створюють "електронну канцелярію" суб'єкта. На першому етапі експлуатації "електронна канцелярія" автоматизує інформаційне забезпечення керівника суб'єкта. На наступних етапах розвиток системи передбачає підключення до неї автоматизованих робочих місць заступника керівника, керівників і спеціалістів структурних підрозділів та всіх співробітників документаційної служби.

Важливим завданням "електронної канцелярії" стає вибірковий розподіл інформації за вказаними АРМ та застосування безпаперового документообігу - так званої електронної пошти - в суб'єкті шляхом передачі інформації каналами зв'язку між банками даних та колективного використання інформаційних ресурсів. В суб'єктах при різних обсягах опрацьованої інформації структура АРМ в складі "електронної канцелярії" може змінюватися: вона або поділяється на більш дрібні операційні комплекси, або об'єднується для виконання більш об'ємних АСДЗУ. Застосування АРМ в документаційному забезпеченні управління дає можливість гнучко та послідовно змінювати технологію опрацювання інформації відповідно до загальної тенденції до скорочення кількості використаних документів та безпаперового вирішення багатьох питань управління.

У багатогалузевих суб'єктах автоматизовані системи документаційного забезпечення управління, охоплюючи всі структурні підрозділи, можуть базуватися на поєднанні різних технічних засобів, які виконують централізоване та децентралізоване опрацювання інформації. Наприклад: на рівні управління суб'єкта АСДЗУ базується на єдиному комп'ютері (обчислювальній системі) та мережі автоматизованих пунктів опрацювання інформації, в структурних підрозділах - на основі проблемно-орієнтаційних комплексів АРМ, з'єднаних з центральним комп'ютером. При цьому найважливішою умовою ефективності такої системи є її технологічна та інформаційна єдність на всіх рівнях управління та регламентація процесу функціонування і розвитку. Технологічна єдність необхідна також для раціонального поєднання АСДЗУ з традиційною системою документаційного забезпечення, яка ще займає на даний час в роботі суб'єктів значне місце [33, 76].

Для задоволення інформаційних потреб усіх користувачів в ІС існує банк даних (БнД). До складу БнД входять такі складові: сукупність технічного та програмного забезпечення, база даних, СУБД, словник даних, адміністратор БД. Головні складові банку даних — база даних і програмний продукт, який називається системою управління базою даних (СУБД). Система управління базами даних (СУБД) — це програмні засоби, за допомогою яких можна створювати бази даних, поповнювати їх та працювати з ними.

Банк даних (БнД) — це автоматизована система, сукупність інформаційних, програмних, технічних засобів і персоналу, що забезпечує зберігання, нагромадження, оновлення, пошук і видачу даних. База даних (БД) — це спеціальним чином організоване зберігання інформаційних ресурсів у вигляді інтегрованої сукупності файлів, що забезпечує зручну взаємодію між ними та швидкий доступ до даних. В основу організації БД покладено принцип єдності, тобто БД повинна бути єдиною. На всіх етапах життєвого циклу БД складається з двох компонентів: структури та даних. На різних рівнях опису БД її структура зображується:

на інфологічному рівні (сутність — зв’язок);

на датологічному рівні вона може бути однією з моделей даних — ієрархічною, мережевою, реляційною, об’єктно-орієтованою, об’єктно-реляційною, багатовимірною, змішаною;

на фізичному рівні (структура файлів даних і допоміжних файлів).

Більшість баз даних мають табличну структуру. Файли даних також складаються зі структури та даних. Структура охоплює такі компоненти: ім’я поля, тип поля, довжина поля. Дані — це компонент БД, над яким виконуються в ІС дії. Використання принципів бази та банку даних передбачає організацію зберігання інформації у вигляді БД, де всі дані зібрано в єдиному інтегрованому середовищі, і до інформації як важливого ресурсу забезпечено широкий доступ користувачів. Така організація даних усуває цілий ряд проблем:

відпадає потреба в кожній прикладній програмі детально вирішувати питання організації файлів;

усуває багаторазове введення й дублювання одних і тих самих даних;

не виникає проблеми зміни прикладних програм у зв’язку із заміною фізичних пристроїв або зміни структури даних;

підвищує рівень надійності та захищеності інформації;

зменшує надлишок даних.

Технологія баз і банків — провідний напрям організації внутрішньомашинного інформаційного забезпечення. Розвиток технологій баз і банків даних визначається рядом чинників: ростом інформаційних потреб користувачів, вимогами ефективного доступу до інформації, появою видів масової пам’яті, збільшенням її об’ємів, новими засобами та можливостями в галузі комунікації. База даних — це динамічний об’єкт, який змінює значення зі зміною стану предметної сфери, яка відображається (зовнішніх умов стосовно бази) [34, 54]. Словник метаданих сам по собі є БД і містить інформацію про саму БД, є інструментом адміністратора БД і БнД та відіграє особливу роль. Адміністратор БД (АБД) — особа або група осіб, які відповідають за загальне керування БД. Важливе завдання адміністратора БД — захист даних від злому, несанкціонованого та некомпетентного доступу.

Для виконання функції адміністратора в СУБД передбачено різні службові програми. Адміністрування БД передбачає виконання функцій для забезпечення надійної та ефективної роботи бази даних, задоволення інформаційних потреб користувача, відображення в БД динаміки предметної сфери.

До обов’язків адміністратора БД належать: визначення інформаційного змісту БД, структури зберігання та стратегії доступу, взаємодія з користувачами, визначення контролю повноважень процедур перевірки вірогідності даних, а також стратегії даних, керування ефективністю БД.

2.3. Використання інформаційних технологій документаційного

забезпечення установи

Відомо, що продукт діяльності управлінця - прийняття рішень (підкреслимо, що рішення - це те, що реалізується, інакше слід вести мову лише про бажання чи наміри). Будь-яке управлінське рішення (в тому числі - й рішення нічого не змінювати) має свою ціну і свої наслідки.

Практика свідчить, що досить часто "сировиною" і приводом для прийняття серйозного управлінського рішення слугують такі випадкові фактори:

керівник побував у відрядженні (у тому числі - за кордоном), щось цікаве там побачив та вирішив використати у своєму підрозділі;

керівнику доповіли про якийсь кричущий факт, і він приймає рішення негайно вжити певних заходів;

із засобів масової інформації керівник отримав дані про впровадження чогось у подібному підрозділі.

Це далеко не повний перелік прикладів, коли управлінське рішення приймається на базі випадкових факторів. І хоча іноді такі рішення бувають ефективними, такий підхід ніяк не можна назвати науковим.
У цьому плані можна зрозуміти дії керівника. Існує три основних постачальника "сировини" для прийняття управлінських рішень: зовнішній світ (держава, партнери, засоби масової інформації).

Всі види виробництва інформаційних систем та мереж, технологій та засобів їх забезпечення становлять спеціальну галузь економічної діяльності, розвиток якої визначається державною науково-технічною і промисловою політикою інформації. Державні та недержавні організації, а також громадяни мають рівні права на розробку та виробництво інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення [36, 87]. Держава створює умови для проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт в сфері розробки та виробництва інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення. Керівництво України визначає пріоритетні напрямки розвитку інформатизації та встановлює порядок їх фінансування.

Органи державної статистики спільно з комітетом з політики інформатизації при Президенті України встановлюють правила обліку та аналізу стану галузі економічної діяльності, розвиток якої визначається державною науково-технічною промисловою політикою інформації.

Інформаційні системи, технології та засоби їх забезпечення можуть бути об'єктами власності фізичних та юридичних осіб держави. Власником інформаційної системи, технологій та засобів їх забезпечення визначається фізична або юридична особа, на чиї кошти ці об'єкти вироблені, придбані чи отримані в порядку успадкування, дарування чи іншим законним способом.
Інформаційні системи, технології та засоби їх забезпечення включаються в склад майна суб'єкта, що здійснює права власника цих об'єктів. Інформаційні системи, технології та засоби їх забезпечення виступають як товар (продукція) при дотриманні виняткових прав їх розробників. Власник інформаційної системи, технології та засобів їх забезпечення визначає умови користування цією продукцією.

Право авторства та право власності на інформаційні системи, технології та засоби їх забезпечення можуть належати різним особам. Власник інформаційної системи, технологій та засобів їх забезпечення повинен захищати права їх автора відповідно до законодавства України [38, 43]. Інформаційні системи, бази та банки даних, призначені для інформаційного обслуговування громадян та організацій, інформаційні системи органів державної влади України, інших державних органів, організацій, які опрацьовують документовану інформацію з обмеженим доступом, а також засоби захисту цих систем, підлягають сертифікації в порядку, встановленому Законом України.

Організації, що виконують роботи в сфері проектування виробництва, засобів захисту інформації та обробки персональних даних, отримують ліцензії на цей вид діяльності. Порядок ліцензування визначається законодавством України. Інтереси користувача інформації при використанні імпортної продукції в інформаційних системах захищаються митними органами України на основі міжнародної системи сертифікації.

Захисту підлягає будь-яка документаційна інформація, неправомірне використання якої може нанести збитків її власнику, користувачу та іншим особам. Об'єкт захисту, мету, основні організаційно-технічні положення технічного захисту інформації (ТІ), неправомірний доступ до якої може завдати шкоди громадянам, організаціям (юридичним особам) та державі, а також-категорії нормативних документів з ТЗІ встановлює ДСТУ 3396.0-96 "Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення", а вимоги до порядку проведення робіт з технічного захисту інформації встановлює ДСТУ 3396.1-96 "Захист інформації. Технічний захист інформації. Порядок проведення робіт".

Метою захисту інформації є:

запобігання відтіканню, розкраданню, втраті, перекручуванню, підробці інформації;

запобігання загрозам безпеки особистості, суспільства, держави;

запобігання несанкціонованим діям зі знищення модифікації, перекручення, копіювання, блокування інформації; запобігання інших форм незаконного втручання в інформаційні ресурси та інформаційні системи, забезпечення правового режиму документованої інформації як об'єкта власності;

захист конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці та конфіденційності персональних даних, що є в інформаційних системах;

збереження державної таємниці, конфіденційності документованої інформації згідно з законодавством;

забезпечення прав суб'єктів в інформаційних процесах при розробці, виробництві та застосуванні інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення.

Режим захисту інформації встановлюється:

відносно відомостей, віднесених до державної таємниці, -вповноваженими органами на основі Закону України "Про державну таємницю";

відносно конфіденційної документованої інформації -власником інформаційних ресурсів чи вповноваженою особою на основі Закону України "Про захист інформації";

відносно персональних даних - на основі Закону України "Про захист інформації".

Органи державної влади та організації, відповідальні за формування та використання інформаційних ресурсів, що підлягають захисту, а також органи та організації, що розробляють та застосовують інформаційні системи та технології для формування та використання інформаційних ресурсів з обмеженим доступом, керуються в своїй діяльності законодавством України.
Контроль за дотриманням вимог до захисту інформації та експлуатації спеціальних програмно-технічних засобів захисту, а також забезпечення організаційних заходів з захисту інформаційних систем, що опрацьовують інформацію з обмеженим доступом в недержавних структурах, здійснюються органами державної влади [20, 243]. Організації, які опрацьовують інформацію з обмеженим доступом, що є власністю держави, створюють спеціальні служби для забезпечення захисту інформації.

Власник інформаційних ресурсів або вповноважені ним особи мають право здійснювати контроль за виконанням вимог по захисту інформації та забороняти чи призупиняти обробку інформації у випадку невиконання цих вимог, а також може звертатися в органи державної влади для оцінки правильності виконання та дотримання вимог по захисту його інформації в інформаційних системах. Відповідні органи визначає керівництво України. Ці органи дотримуються вимог конфіденційності інформації та результатів перевірки.

Порядок надання користувачу інформації з вказаними місцем, часом, відповідальними посадовими особами, а також необхідними процедурами встановлює власник документів, масиву документів та інформаційних систем або вповноважені ним особи відповідно до чинного законодавства, а також забезпечує умови доступу користувачів до інформації. Власник документів, масиву документів та інформаційних систем забезпечує рівень захисту інформації згідно з законодавством України. Ризик, пов'язаний з використанням несертифікованих інформаційних систем та коштів на їх забезпечення, лежить на власнику цих систем і коштів, а ризик, пов'язаний з використанням інформації, отриманої з сертифікованих систем, лежить на споживачі інформації. Власник документів, масиву документів та інформаційних систем повинен сповіщати власника інформаційних ресурсів та систем про всі факти порушення режиму захисту інформації.

Захист прав суб'єктів у сфері формування та користування інформаційними ресурсами, розробки, виробництва та застосування інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення здійснюється з метою попередження правопорушень, неправомірних дій, відновлення порушених прав та відшкодування заподіяної шкоди. Захист прав суб'єктів у вказаній сфері здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом з урахуванням специфіки правопорушення та завданих збитків. Для перегляду конфліктних ситуацій та захисту прав учасників у сфері формування та використання інформаційних ресурсів, створення та використання інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення можуть створюватись тимчасові і постійні третейські суди.

За правопорушення при роботі з документованою інформацією органи державної влади, організації та їх посадові особи несуть відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення міжнародних норм та правил у сфері формування та використання інформаційних ресурсів, створення та використання інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення покладається на органи державної влади, організації та громадян згідно з договорами, що укладені ними з зарубіжними фірмами та іншими партнерами, з урахуванням міжнародних договорів, ратифікованих Україною [39, 77].

Відмова в доступі до відкритої інформації чи надання споживачам завчасно недостовірної інформації можуть бути оскаржені в судовому порядку. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо домовленості поставки, купівлі-продажу та з інших форм обміну інформаційними ресурсами між організаціями розглядаються арбітражним судом. Особи, яким було відмовлено в доступі до інформації, та ті, хто отримав недостовірну інформацію, мають право на відшкодування нанесених їм збитків у судовому порядку. Суд розглядає суперечки про необґрунтоване віднесення інформації до категорії інформації з обмеженим доступом, позови про відшкодування шкоди у випадках необґрунтованої відмови в наданні інформації споживачам та інші порушення прав користувачів. Керівники, службовці органів державної влади та організацій, винні в неправомірному обмеженні доступу до інформації та порушенні режиму захисту інформації, несуть відповідальність згідно з кримінальним та цивільним законодавством про адміністративні правопорушення.

Висновки до розділу 2

Інформаційні системи, бази та банки даних, призначені для інформаційного обслуговування громадян та організацій, інформаційні системи органів державної влади України, інших державних органів, організацій, які опрацьовують документовану інформацію з обмеженим доступом, а також засоби захисту цих систем, підлягають сертифікації в порядку, встановленому Законом України.

РОЗДІЛ 3.

ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ЗАСТОСУ-ВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УСТАНОВИ

3.1. Сутність інформаційних технологій документаційного

забезпечення установи

Стрімкий розвиток інформаційних технологій у світовому просторі призвів до активного використання у боротьбі зі злочинністю комп'ютерних інформаційних систем.

Основними тенденціями розвитку інформаційних технологій є:

удосконалення форм та методів управління системами інформаційного забезпечення;

централізація та інтеграція комп'ютерних банків даних;

впровадження новітніх комп'ютерних інформаційних технологій для ведення обліку;

розбудова та широке використання ефективних та потужних комп'ютерних мереж;

застосування спеціалізованих засобів захисту інформації.

З розвитком нових інформаційних технологій визначилась тенденція до використання комп'ютерної техніки, поширилась сфера її застосування.

Внаслідок цього виникни певні позитивні тенденції, серед яких:

загальне підвищення рівня комп'ютерної грамотності працівників підприємства;

збільшення переліку комп'ютерних інформаційних обліків;

поширення "географії" використання сучасних засобів комп'ютерної техніки в діяльності усіх ланок підприємства;

розвиток технологій безпаперової обробки інформації.

Головним напрямком перебудови управління і його радикального удосконалення, пристосування до сучасних умов стало масове використання новітньої комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, формування на її основі високоефективних інформаційно-управлінських технологій. Засоби і методи прикладної інформатики використовуються в управлінні. Нові технології, що базуються на комп'ютерній техніці, потребують радикальних змін організаційних структур управління, кадрового потенціалу, системи документації, фіксування і передачі інформації.

Технологія — це комплекс наукових і інженерних знань, реалізованих у прийомах труда, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, способах їх з'єднання для створення продукту чи послуги, що відповідають певним вимогам.

Технологія нерозривно пов'язана з машинізацією виробничого чи невиробничого, перш за все — управлінського процесу. Управлінські технології базуються на застосуванні комп'ютерів і телекомунікаційної техніки. Згідно з визначенням, прийнятим ЮНЕСКО, інформаційна технологія — це комплекс взаємопов'язаних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації труда людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим обладнанням, їх практичні додатки, а також зв'язані з всім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні технології потребують складної підготовки, значних початкових витрат і наукомісткої техніки. Їх впровадження повинно починатися із створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків в системах підготовки спеціалістів [40, 32].

Автоматизована інформаційна технологія (АІТ) — системно організована для розв’язання задач управління сукупність методів і засобів реалізації операцій збору, реєстрації, передачі, нагромадження, пошуку, оброблення і захисту інформації на основі застосування програмного забезпечення, засобів обчислювальної техніки та зв’язку, а також засобів, за допомогою яких інформація пропонується клієнтам.

Сучасна інформаційна технологія орієнтована на застосування найширшого спектру технічних засобів електронно-обчислювальних машин і засобів комунікацій. На її основі створено та створюються обчислювальні системи й мережі різних конфігурацій не тільки для нагромадження, зберігання, перероблення інформації, але й максимального зближення термінальних улаштувань до робочого місця спеціаліста та для підтримки прийняття рішення керівника. Основу нової інформаційної технології складають розподілена обчислювальна техніка, «дружнє» програмне забезпечення та сучасні засоби комунікації. Принципова відміна нової інформаційної технології полягає не тільки в автоматизації процесів зміни форми й розміщення інформації, а й у зміні її змісту.

Забезпечувальні ІТ — технології оброблення інформації, які використовуються як інструмент у різних предметних сферах для розв’язання різних задач.

Функціональні ІТ — це модифікація забезпечувальних ІТ, за якої реалізується, будь-яка з предметних технологій. Наприклад, в арсеналі облікового процесу можуть перебувати як забезпечувальні технології (наприклад, текстові й табличні процесори), так і спеціальні функціональні технології (табличні процесори, СУБД, експертні системи, реалізуючі предметні технології) [41,87].

Інформаційні технології можна класифікувати за рядом ознак:

за способом реалізації в АІС;

за ступенем охоплення задач управління;

за класом реалізуючих технологічних операцій;

за типом користувацького інтерфейсу;

за способом побудови мережі;

за обслуговуючими предметними сферами.

Одна з сучасних тенденцій розвитку інформаційних технологій — напрям технології «клієнт-сервер». Цей підхід реалізується в технології зв’язування та запровадження об’єктів (ОLЕ), організації локальних мереж і мережевих операційних систем, у глобальних мережах типу Internet, в архітектурі систем керування базами даних, в архітектурі пакетів прикладних програм.

Архітектура системи керування базою даних (СКБД) типу «клієнт-сервер» передбачає розміщення клієнтської частини СКБД на робочій станції, а серверної — на комп’ютері — сервері баз даних. Робоча станція надсилає на сервер запити на одержання інформації. Ці запити обробляються на сервері серверною частиною СКБД, а результати повертаються на робочу станцію. Така технологія продуктивна через мінімізацію обсягу інформації, яка передається мережею, краще забезпечує захист інформації від несанкціонованого доступу та цілісність даних.

Як серверна частина СКБД найчастіше вибирається потужна СКБД класу Місrоsoft SQL Server, Oracle, Informix із розвиненими можливостями захисту даних, розвиненою мовою програмування, здатною працювати з розподіленою базою даних. Як клієнтська частина використовуються прикладні програми на FохРrо, Ассеss або інших засобах, здатні звертатися до сервера із запитами через інтерфейс ОDВС.

Останнім часом менеджменти в найбільш розвинутих країнах, зокрема, в США і Японії, орієнтовані на творчі інформаційні технології так званого третього (вищого) рівня. Вони охоплюють повний інформаційний цикл - вироблення інформації (нових знань), їх передачу, переробку, використання для перетворення об'єкта, досягнення нових більш високих цілей.

Інформаційні технології третього рівня означають вищий етап комп'ютеризації менеджменту, дозволяють задіяти ЕОМ у творчому процесі, поєднати силу людського розуму і потужність електронної техніки. Повна інтегрована автоматизація менеджменту припускає охоплення таких інформаційно-управлінських процесів: зв'язок, збирання, зберігання і доступ до необхідної інформації, аналіз інформації, підготовка тексту, підтримка індивідуальної діяльності, програмування і вирішення спеціальних завдань. Основні напрямки автоматизації інформаційно-управлінської діяльності такі: автоматизація процесу обміну інформацією, включаючи АТС, "електронну пошту".

До сучасних технічних засобів автоматизації інформаційно-управлінської діяльності відносяться:

персональні комп'ютери, об'єднані у мережі;

електронні друкарські машинки;

системи для обробки текстів (проблемно-орієнтовані комп'ютерні системи, що мають великі функціональні можливості);

копіювальні машини;

комунікаційні засоби та засоби зв'язку;

засоби для автоматизації вводу архівних документів і пошуку інформації на нетрадиційних носіях: магнітні диски, стрічки, мікрофільми, оптичні диски);

засоби для обміну інформацією - комп'ютерні мережі, електронна пошта;

відеоінформаційні системи; локальні комп'ютерні мережі;

інтегровані мережі установ.

3.2. Види інформаційних технологій

Інформаційна технологія опрацювання даних використовується для розв’язання добре структурованих задач, стосовно яких є необхідні вхідні дані і відомі алгоритми та інші стандартні процедури їх опрацювання. Ця технологія застосовується на рівні операційної (виконавчої) діяльності персоналу невисокої кваліфікації з метою автоматизації деяких рутинних постійно повторюваних операцій управлінської праці. Тому впровадження інформаційних технологій і систем на цьому рівні істотно підвищить продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій, можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності працівників.

На рівні операційної діяльності вирішуються такі задачі:

опрацювання даних про операції, які здійснює фірма;

створення періодичних контрольних звітів про стан справ у фірмі;

одержання відповідей на всілякі поточні запити й оформлення їх у вигляді паперових документів або звітів.

Прикладом може послужити щоденний звіт про надходження і видачу готівки банком, який формується з метою контролю балансу готівки; або ж запит до бази даних по кадрах, який дозволить одержати дані про вимоги, що висуваються до кандидатів на певну посаду. Існує декілька особливостей, пов'язаних з опрацюванням даних, що відрізняють дану технологію від усіх інших:

виконання необхідних фірмі задач по опрацюванню даних. Від кожної фірми закон вимагає наявності та збереження даних про свою діяльність, які можна використовувати як засіб забезпечення і підтримки контролю на фірмі. Тому в будь-якій фірмі обов'язково повинна бути:

інформаційна система опрацювання даних і розроблена відповідна інформаційна технологія;

вирішення тільки добре структурованих задач, для яких можна розробити алгоритм;

виконання стандартних процедур опрацювання. Існуючі стандарти визначають типові процедури опрацювання даних і регламентують їхнє дотримання організаціями усіх видів;

виконання основного обсягу робіт в автоматичному режимі з мінімальною участю людини;

використання деталізованих даних. Записи про діяльність фірми мають докладний характер, що допускає проведення ревізій. У процесі ревізії діяльність фірми перевіряється хронологічно від початку періоду до його кінця і від кінця до початку;

акцент на хронологію подій;

вимога мінімальної допомоги у вирішенні проблем з боку спеціалістів інших рівнів.

Багато даних на рівні операційної діяльності необхідно зберігати для наступного використання або на цьому ж рівні, або на іншому. Для їхнього збереження створюються бази даних.

Стосовно створення звітів (документів) слід зазначити, що у інформаційній технології опрацювання даних необхідно створювати документи для керівництва і працівників фірми, а також для зовнішніх партнерів. При цьому документи можуть створюватися як за вимогою у зв'язку з проведеною фірмою операцією, так і періодично наприкінці кожного місяця, кварталу або року.

Метою інформаційної технології керування є задоволення інформаційних потреб усіх без винятку співробітників фірми, що мають справу з прийняттям рішень. Вона може бути корисна на будь-якому рівні керування. Ця технологія орієнтована на роботу в середовищі інформаційної системи керування і використовується при більш поганій структурованості розв'язуваних задач, якщо їх порівнювати з задачами, які розв'язуються за допомогою інформаційної технології опрацювання даних. Інформаційна технологія керування ідеально підходять для задоволення подібних інформаційних потреб працівників різноманітних функціональних підсистем (підрозділів) або рівнів керування фірмою. Інформація, що поставляється нею, містить відомості про минуле, дійсне і ймовірне майбутнє фірми. Ця інформація має вигляд регулярних або спеціальних управлінських звітів.

Для прийняття рішень на рівні управлінського контролю інформація повинна бути подана в агрегованому вигляді, так, щоб проглядалися тенденції зміни даних, причини відхилень, що виникли, і можливі варіанти вирішення проблеми. На цьому етапі розв’язуються такі задачі опрацювання даних:

оцінка планованого стану об'єкта керування;

оцінка відхилень від планованого стану;

виявлення причин відхилень;

аналіз можливих рішень і дій.

Інформаційна технологія керування спрямована на створення різноманітних видів звітів. Регулярні звіти створюються відповідно до встановленого графіка, що визначає час їхнього створення, наприклад місячний аналіз продажів компанії.

Спеціальні звіти створюються за вимогою керівників, або коли в компанії відбулося щось незаплановане. У підсумкових звітах дані об'єднані в окремі групи, відсортовані і подані у вигляді проміжних і остаточних результатів по окремих полях. Порівняльні звіти містять дані, отримані з різноманітних джерел або класифіковані по різноманітних ознаках і використовуються для порівняння.

Надзвичайні звіти містять дані виняткового (надзвичайного) характеру. Використання звітів для підтримки керування є особливо ефективним при реалізації так званого керування по відхиленнях. Керування по відхиленнях припускає, що головним змістом одержуваних спеціалістом даних повинні бути відхилення стану господарської діяльності фірми від деяких встановлених стандартів (наприклад, від її запланованого стану). При використанні на фірмі принципів керування по відхиленнях до звітів, які створюються, висуваються такі вимоги:

звіт необхідно створювати тільки тоді, коли відхилення відбулося;

відомості у звіті повинні бути відсортовані за значенням критичного для даного відхилення показника;

усі відхилення бажано показати разом, щоб спеціаліст міг уловити існуючий між ними зв'язок;

у звіті необхідно показати, кількісне відхилення від норми.

Вхідна інформація надходить із систем операційного рівня. Вихідна інформація формується у вигляді управлінських звітів у зручному для ухвалення рішення вигляді. Зміст бази даних за допомогою відповідного програмного забезпечення перетворюється в періодичні і спеціальні звіти, що надходять до спеціалістів, які беруть участь у прийнятті рішень в організації. База даних, що використовується для одержання зазначеної інформації, повинна складатися з двох компонентів:

даних, що накопичуються на основі оцінки операцій, проведених фірмою;

планів, стандартів, бюджетів та інших нормативних документів, що визначають планований стан об'єкта керування (підрозділи фірми).

Закон України "Про Національну програму інформатизації" визначає загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації. Під інформатизацією цей Закон розуміє сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.
Існує декілька підходів до інформатизації.

Автоматизацію окремих підрозділів, процедур чи ділянок роботи (так звану "клаптеву" автоматизацію) часто лають і протиставляють комплексним системам автоматизації. Недоліки такої автоматизації очевидні: постановниками задач (замовниками розробок) у цьому випадку є представники служб установи. Достатньо зрозуміти алгоритм, за яким діє персонал, закодувати його, протестувати, впровадити і отримати користь від того, що все робиться набагато швидше, до того ж і помилок, незмінно властивих людям вдається позбутися. Метою автоматизації при цьому стає консервація положень, що склалися, увічнювання існуючої технології із всіма її вадами і недоліками.

З іншого боку, важко уявити установу, яка не має (нехай і негативного) досвіду "клаптевої автоматизації", застосовувала різноманітні програмні засоби, і при цьому бадьоро взялася за комплексну автоматизацію своєї діяльності.

"Клаптева автоматизація" — такий самий етап розвитку, як засвоєння базового програмного забезпечення (MS Word чи MS Excel), важливо тільки не затриматися на черговому етапі, вчасно перейти до наступного — у цьому й полягає мистецтво управлінця. Перше, що необхідно — це сильне і усвідомлене бажання перших осіб змінити систему прийняття управлінських рішень. Не відмовляючись від досвіду і інтуїції, доповнити їх відповідною інформацією з метою прийняття рішень більш свідомо і менш імпульсивно.

Класичний процес прийняття рішень досить складний і включає в себе, зокрема:

збирання, перевірку і аналіз інформації;

підготовку можливих варіантів рішень;

вибір рішення (з урахуванням стратегії установи, короткострокових і довгострокових можливих наслідків цього рішення);

організацію його реалізації;

облік та контроль реалізації;

аналіз результатів;

вироблення корегувальних впливів.

Інформація і зв'язки, бази даних — речі стратегічні, тому стратегічний підрозділ керівник повинен підпорядкувати собі і приділяти йому достатньо уваги. Керівнику важливо усвідомлювати, що інформатизація — це серйозний і довгостроковий процес, а не разова акція. Нема різниці, як цей процес буде здійснюватися — своїми силами чи із залученням зовнішніх консультантів — важливо, щоб він мав достатньо високий пріоритет, щоб керівник займався їм особисто, а не передоручав комусь. Необхідно уніфікувати роботу, навчити людей, усунути різнобій, запровадити певні корпоративні стандарти. Наступний крок — налагодження єдиної системи обліку (персонал установи повинен переконатися у тому, що зміни проводяться поетапно, обмірковано і невідворотно). Чи почати з закупки і впровадження певної корпоративної інформаційної системи (КІС), або спочатку самостійно провести "інформаційну інвентаризацію" підрозділу і навести порядок в облікових регістрах, класифікаторах і довідниках, базах даних — питання, здавалося б, тактичне.

Однак практика свідчить, що розробники серйозних КІС вже мають значний досвід впровадження своїх систем в установах різних галузей. Вони накопичили достатню кількість варіантів вирішення проблем, що часто виникають. Тому нема необхідності "вигадувати велосипед", можна використати накопичений досвід, вибравши з нього те, що більше підходить для певної установи. Для одної установи важливі захищеність даних, швидкість дії і стійкість системи, для іншої — простота засвоєння і використання нової системи, третій необхідна розвинута система підтримки (наявність документації, "гаряча лінія", абонентське і сервісне обслуговування). Адже ціллю інформатизації є не сама інформатизація, а підтримка основної діяльності, ефективна реалізація стратегії установи.
КІС дають керівництву принципову можливість моделювати. Працюючи в режимі високого ризику, крайньої невизначеності і постійного дефіциту часу на роздуми, управлінець не може не допускати помилок [14, 354]. Корпоративна система створює фундамент для розгортання "ігрового поля керівника", надаючи можливість моделювати події, що вже відбулися, так і майбутні події.

Вибір і впровадження КІС — необхідний і важливий етап, але на цьому етапі не можна зупинятися. Адже КІС — це системи "низького" рівня. Керівнику ж потрібна добре підготовлена і наочно представлена інформація у вигляді графіків, діаграм. Тобто, потрібні інформаційно-пошукові системи, спеціальні програми візуалізації і презентації інформації для вищого керівництва, нові підходи типу "ситуаційної кімнати", "кабіни управління", які, зокрема, можуть служити тренажерами для менеджерів.

Ведучі вітчизняні і зарубіжні розробники такі рішення вже починають пропонувати. Управління взагалі, а у сучасних умовах особливо, являє собою багаторівневий і багатомірний нетривіальний процес, який вимагає інформаційної підтримки, але не вичерпується нею. Інформаційна система не завжди підкаже досвідченому керівнику верне вирішення проблеми, що виникла, у кінцевому рахунку, вирішувати проблему буде він сам, використовуючи свій досвід, інтуїцію, інтелект і т. ін., однак допомогти керівнику приймати менше помилкових рішень, заощаджувати дефіцитні нині ресурси, система може вже сьогодні.

3.3. Порівняльна характеристика інформаційних технологій

документаційного забезпечення установи

Інформаційне забезпечення — важливий елемент автоматизованих інформаційних систем обліку, призначений для відображення інформації, що характеризує стан керованого об’єкта і є основою для прийняття управлінських рішень. У процесі розроблення інформаційного забезпечення варто визначити:

склад інформації, що охоплює перелік інформаційних одиниць або сукупностей, потрібних для розв’язання комплексу задач;

структуру інформації та перетворення її, тобто формування показників документів;

характеристики руху інформації, тобто обсяг потоків, маршрути, терміни;

характеристику якості інформації;

способи перетворення інформації.

Організація інформаційного забезпечення ведеться паралельно з програмним забезпеченням та інформаційною технологією, зорієнтованою на кінцевого користувача. Інформаційне забезпечення інформаційної системи поділяється на позамашинне та внутрішньомашинне.

Основою інформаційного забезпечення інформаційної системи є інформаційна база (ІБ), що використовується у функціонуванні інформаційної системи. За складом, змістом вона повинна відповідати вимогам тих задач, проектувати ті системи, які розв’язуються на її основі. За сферою функціонування виділяють позамашинну та внутрішньомашинну інформаційна база. Структуру інформаційного забезпечення наведено на рис. 3.1.

Організація документаційного забезпечення установи

Рис. 3.1. Структура інформаційного забезпечення

Позамашинна ІБ — сукупність повідомлень, сигналів і документів, що використовуються у функціонуванні ІС без застосування засобів обчислювальної техніки. Основним носієм інформації в позамашинному середовищі є документи (наряди, акти, накладні, рахунки або регістри, відомості тощо). Усі документи, які стосуються ІС, можна розбити на вхідні і вихідні (результатні).

Вхідна документація містить первинну, необроблену інформацію, що відображає стан об’єкта управління та заповнюється вручну або за допомогою технічних засобів. Вихідна документація охоплює зведено-групові дані, одержані в результаті автоматизованого оброблення. Документи класифікуються за рядом ознак, наприклад:

за сферою діяльності (планові, облікові, статистичні, банківські, фінансові, бухгалтерські тощо);

за відношенням до об’єкту управління (вхідні-первинні, вихідні-звітні, проміжні, архівні);

за змістом господарських операцій (матеріальні, грошові, розрахункові);

за призначенням (розпорядні, виконавчі, комбіновані);

за об’ємом операцій, які відображаються (одноразові та звітні);

за способом використання (разові й нагромаджувальні);

за способом заповнення (вручну або за допомогою засобів автоматизації обліку).

Вхідні документи у свою чергу діляться на оперативні та нормативно-довідкові. Оперативні відображають факти фінансово-господарської діяльності підприємства. Ця інформація змінюється за кожної фіксації. До оперативних документів належать накладні, платіжні документи, прибуткові документи, видаткові тощо.

Вхідні інформаційні повідомлення (документи) та розміщена в них інформація класифікуються:

за строками подання:

регламентні документи, для яких визначено термін виконання й подання;

нерегламентовані документи, які виконуються за запитом;

за функціональними напрямами діяльності:

правові та нормативно-довідкові документи (закони, укази, постанови органів державної влади та управління), організаційно-методичні документи (накази, директиви, інструкції, методики, рішення колегій тощо);

документи з обчислення та обліку;

документи з контрольної роботи.

Групування документів за функціональними напрямами за особливостями та призначенням розміщеної в них інформації визначає основні потоки інформації в структурі функціонування. Вихідні документи формуються у процесі автоматизованого оброблення та видаються як результат. Вихідні документи також мають свою класифікацію [25, 64]. Вони діляться на:

призначені кінцевому користувачеві;

які використовуються інформаційною системою для розв’язання інших задач (транзити);

які використовуються для розв’язання задач на наступному стані.

Вихідна інформація охоплює звітно-згруповані дані, одержані в результаті автоматизованого оброблення, головним чином, на друкованому пристрої ЕОМ. До вихідних зведень висуваються такі вимоги. Склад показників, які в них містяться, повинен бути достатнім для управлінських цілей. Особлива увага зосереджується на достовірності даних, які відображаються, їх логічному розміщенні. Звіти повинні видаватися в зазначені терміни, в регламентному режимі, відповідаючи на запит. Усе це дає можливість одержати на ЕОМ готову вихідну форму, яка має юридичну силу та придатна для використання на будь-якому рівні управління. Розроблення форм первинних і зведених документів виконується на стадії складання робочого проекту автоматизованого оброблення економічної інформації та знаходить відображення у проектній документації, пов’язаній із розробленням інформаційного забезпечення. У бухгалтерському обліку прийняті форми документації регулюються чинними єдиними нормативними актами, правилами та інструкціями. Уся документована інформація забезпечує приведення безлічі економічних показників у певну систему з метою встановлення термінологічної єдності, однозначності опису, зв’язку між показниками. Наприклад, структура системи показників у бухгалтерському обліку розподіляється по різних ділянках обліку: праці й заробітної плати, матеріалів, основних засобів тощо.

Нормативно-довідкові документи належать до умовно-сталої інформації та містять матеріальні, трудові, технологічні й інші норми та нормативи, ціни, а також усі довідкові дані. На основі цих документів здійснюється первинне формування файлів нормативно-довідкової інформації, що утворюють нормативно-довідкову базу інформаційної системи. До нормативно-довідкових документів належать довідники, класифікатори, номенклатури-цінники тощо. Велике значення у вивченні інформаційних потоків надається правильній організації документообігу, тобто послідовності проходження документу від моменту виконання першого запису до передачі його в архів. Документообіг з’являється на стадії обстеження економічного об’єкту [26, 8]. Будь-яка економічна задача обробляється на основі певної кількості первинних документів, що проходять різні стадії оброблення: рух документів до оброблення, у процесі оброблення та після нього. Критеріями вибору системи автоматизації документообігу можуть бути масштаби організації. Вибираючи системи, потрібно враховувати такі критерії: інтеграції з іншими автоматизованими системами й базами даних, легкість освоєння, зручність роботи, забезпеченість роботи в мережах, надійність системи та захист від несанкціонованого доступу. Удосконалення документообігу проходить на основі систем електронної пошти та електронного підпису, що значно підвищує ефективність банківських операцій.

Висновки дорозділу 3

Технологія нерозривно пов'язана з машинізацією виробничого чи невиробничого, перш за все — управлінського процесу.

Сучасна інформаційна технологія орієнтована на застосування найширшого спектру технічних засобів електронно-обчислювальних машин і засобів комунікацій.

РОЗДІЛ 4.

УДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДОКУМЕНТАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

4.1. Обґрунтування удосконалення документообігу та

документа-ційного забезпечення

У сучасному світі інформація є стратегічним національним ресурсом, який відіграє дедалі більшу роль у системі управління підприємствами та організаціями України. У суспільстві спостерігається перерозподіл реальної влади — від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками. За науковими висновками, рівень інформаційного забезпечення підприємствами та організаціями значною мірою впливає на розвиток економіки та політичну обстановку в країні. Він пов’язаний з можливістю найефективнішого використання інтелектуального потенціалу як своєї, так і інших країн для розвитку економіки, а також застосуванням усіх видів інформаційних технологій для формування соціокультури — глибинної основи нації, призначеної запроваджувати та розповсюджувати духовні та ідейні цінності народу, його культуру [22, 42].

Аналіз стану розробок, впровадження та експлуатації інформаційних систем для підприємствами та організаціями в Україні показав, що протягом останніх років виконано значну роботу із застосування інформаційних технологій. Практично в усіх підприємствами та організаціями забезпечується інформаційна підтримка поточної роботи з використанням персональних комп’ютерів із набором типових програмних продуктів.

Більшість підприємствами та організаціями застосовують локальні обчислювальні мережі. У час, коли Україні на тлі економічних реформ у країні розгортається адміністративна реформа, питання формування інформаційної та аналітичної бази для прийняття управлінських рішень на державному рівні є особливо актуальним. Підприємствами та організаціями відчувають недостатність інформаційного забезпечення своєї діяльності.

Поглиблене вивчення процесів комп’ютеризації підприємствами та організаціями, що:

1) аналітичні служби ще недостатньо технічно оснащені, особливо засобами комунікації;

2) підвищуються вимоги до якості прийманих рішень, які залежать від професійних якостей аналітиків і від впровадження сучасних інформаційних технологій в процес прийняття рішень;

3) обсяги та потоки інформації і в середині держави, і міждержавні зросли так, що процес інформаційного обміну не може бути ефективним без структурування системних угод за допомогою телекомунікаційних систем.

Єдиний підхід до подолання становища, що склалося, полягає у створенні гармонізованої інформаційно-аналітичної системи (ІАС) підприємств та організацій. Закон України «Про національну програму інформатизації», Указ Президента України «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження завдань Національної програми інформатизації», і «Про затвердження Порядку формування та виконання галузевої програми і проекту інформатизації» визначили основні пріорітетні напрямки розвитку системи документаційного забезпечення підприємств та організацій [2, 3, 4, 5, 6, 7].

Національна програма інформатизації визначає стратегію розв’язання проблем забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, науково-технічної, оборонної, економічної, адміністративно-правової та іншої діяльності в сферах загальнодержавного управління.

Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:

розробити нормативно-правові сфери інформатизації, комплекси заходів методичного, інформаційного, організаційного забезпечення Національної програми інформатизації;

розробити основні державні стандарти засобів інформатизації та інформаційно-телекомунікаційних систем;

розробити сучасну телекомунікаційну структуру та забезпечити її розвиток;

створити національну систему інформаційних ресурсів;

інформатизація діяльності органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) та органів місцевого самоврядування;

інформатизація фінансово-економічної, соціальної та адміністративно-правової сфер державного управління;

створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення органів державного управління (за галузевою програмою).

В управлінні підприємствами та організаціями суттєве значення має забезпеченість спеціалістів, керівників державних органів необхідною інформацією. Від достовірності інформації і своєчасного її подання значною мірою залежить якість прийняття управлінських рішень. Тому для підвищення ефективності і своєчасності прийняття управлінських рішень необхідна раціональна організація інформаційних баз. Під інформаційною базою розуміється сукупність інформації, певним чином організованої, зафіксованої на носіях системи і збереженої для автоматизації функцій державного управління.

Поняття «організація інформаційної бази» включає визначення її елементів і структур, способів подання, нагромадження, зберігання, перетворення, передавання інформації для всіх категорій користувачів у необхідній формі та за вимогами в часі. Ці визначення є загальними і можуть бути застосовані при розробленні інформаційних систем у державному управлінні економікою, соціальною сферою, в адміністративно-правових та інших аспектах [23, 241].

Щодо структури ІБ, то вона має свої особливості в кожній інформаційній системі, в кожному напрямі управління підприємствами та організаціями. Структура ІБ, як її склад і зміст, визначається, з одного боку, вимогами системи і самою суттю управління, а з іншого — вимогами комп’ютерних технологій оброблення даних, що застосовуються в управлінні конкретними підприємствами та організаціями.

Проаналізувавши перелік таких вимог, доходимо висновку, що інформаційні бази слід розглядати як такі, що за загальними принципами структуризації поділяються на внутрішні та зовнішні. Зовнішня ІБ включає вхідні та вихідні повідомлення, перелік яких завжди визначається відносно конкретної інформаційної системи чи підсистеми. У управлінні підприємствами та організаціями за напрямами (функціями) управління виділено системи:

законодавчої діяльності;

фінансова;

податкової служби;

Національного банку України;

правоохоронних та інших державних органів.

Кожна з наведених інформаційних систем включає локальні системи районного, обласного і державного рівнів, по відношенню до яких можна розглядати вхідні і вихідні повідомлення.

Вхідні повідомлення за формою подання в інформаційних системах державного управління поділяються на паперові та електронні документи, текстові і структуровані файли, сигнали. Перелік таких повідомлень визначають для кожної системи чи підсистеми (автоматизованої функції). Їхній склад, зміст і форма для кожного напряму державного управління регламентованій нормативними документами, що розглядатиметься у відповідному розділі цього посібника.

Вихідні повідомлення — це результати оброблення даних, які видають на монітор, до друку або пересилання в інші системи чи на інші робочі місця. Ці результати видаються як відповіді на запити, як складені звітні документи чи аналітичні таблиці, графіки, діаграми, а також скомпоновані дані й тексти для запису в БД чи для передавання по мережі. На підприємствами та організаціями перелік, зміст і форма тих вихідних повідомлень, що передаються в інші системи, в інші підприємствами та організаціями, строго унормований. Розповсюдження результатів оброблення даних є складовою технологічного процесу, через нього здійснюються інформаційні зв’язки між різними інформаційними системами державного і недержавного управління.

Інформаційні бази в управлінні мають бути організовані за такими принципами:

об’єкти інформаційних баз можуть зберігатися централізовано або знаходитися на різних рівнях ІС управління (центральний, обласний, районний), тобто бути рознесеними територіально. Проте користувач системи не повинен помічати різниці при роботи з даними. Вся підтримка розподілених обчислень реалізується засобами серверів баз даних і серверів додатків;

усі бази даних повинні надавати можливість одержання інформації в будь-який момент часу, за станом на будь-яку дату з урахуванням факту реального розміщення даних;

доступ до інформації має здійснюватися за допомогою системи управління підприємствами та організаціями, яка дає змогу будувати запити на природній мові і на підставі існуючих у системі класифікаторів;

має підтримуватися наскрізний пошук інформації;

доступ до інформації має здійснюватися винятково на основі дозволу (сертифіката) адміністратора бази даних і власника інформації;

відповідати типовим вимогам: цілісність, відновлюваність, доступність, ефективність, безпечність.

Склад і структура внутрішньої інформаційної бази визначається способами організації файлів, баз даних, сховищ даних, взаємозв’язками між ними, розвитком їх у часі. На практиці часто ототожнюють термінологічні поняття «масив» і «файл». Обидва вони являють собою сукупність однорідної, строго організованої та поіменованої інформації, але мають певні відмінності [24, 67].

Для файлу точно визначено місце його розміщення на магнітному диску, тоді як масив інформації може бути розміщений у пам’яті ЕОМ, а може бути поданий сукупністю однорідних паперових документів. Для ідентифікації кожного файлу при його записуванні на магнітний диск присвоюється оригінальне ім’я і розширення. За внутрішньою організацією файли даних є сукупністю записів однорідної структури, які включають задану послідовність полів відповідного типу даних. Масиви за змістом поділяються на масиви даних і програмні масиви. Вони характеризуються такими класифікаціями: постійні, змінні, проміжні, вихідні, пошукові, службові та ін.

Пофайловий підхід до створення ІБ відповідає принципу локальної організації даних і використовується у разі незначних обсягів інформації. Така організація даних дає змогу оперативно і зручно маніпулювати інформацією у файлах. Локальний спосіб організації даних не передбачає встановлення зв’язків між файлами. При збільшенні обсягів інформації для багатоцільового та ефективного використання інформації переходять до інтегрованого підходу створення БД. Тоді ІБ організуються за принципами створення баз даних і сховищ даних.

В інформаційних системах державного управління створюються і підтримуються локальні, центральні і глобальні БД.

Локальні БД створюються і підтримуються на функціональних АРМ, на АРМ спеціаліста, керівника. У ці БД перезаписується з центральних БД нормативно-довідкова інформація в міру потреби в ній для розрахунків чи інформування. Файли оперативної інформації формуються, як правило, за призначенням на основі вхідних повідомлень, а після певного оброблення (вхідного контролю, попереднього аналізу) передаються на верхній рівень в центральну БД в аналітичній формі або у вигляді зведень.

Основним напрямом подальшого розвитку інформаційних баз є побудова в органах державного управління корпоративних сховищ даних (СД) й об’єднання їх в глобальні БД. Сховище даних — це предметно орієнтована, інтегрована, варіантна за часом, незмінювана сукупність даних, призначена для підтримки прийняття управлінських рішень.

Досягнення цієї мети уможливить:

надання органам державного управління вивіреної, достовірної та несуперечливої інформації для прийняття управлінських рішень;

належне формування та аналіз економічних показників, що характеризують розвиток економіки в Україні;

фінансове та економічне моделювання процесів державного управління;

аналіз і моніторинг ризиків;

аналіз фінансового стану суб’єктів господарювання та його прогнозування.

Система сховищ даних охоплює усі рівні державного управління та включає такі технічні компоненти: засоби наповнення сховищ даних та засоби організації даних. До засобів наповнення даних належать: джерела даних, технічні засоби і засоби завантаження даних. Засоби організації даних — це системи управління базами даних (СУБД) і репозитарій.

Сучасні СУБД забезпечують зберігання великих обсягів інформацій з належним рівнем надійності та швидкості їх добування і мають потужні засоби адміністрування. Репозитарій — це метадані, котрі можна розподілити на технічні та економічні.

Технічні метадані включають в себе опис моделей даних, структуру джерел даних та алгоритми їх завантаження, способи формування та подання вихідної інформації тощо. Економічні метадані являють собою опис показників та іншої інформації, що зберігаються у СД, у термінах економіста-аналітика (наприклад, альбоми управлінської та економічної звітності, фінансових показників, а також методики їх розрахунків).

Організаційні засади створення, підтримки та використання сховищ даних у державному управлінні є типовими й охоплюють:

створення інтерфейсів для отримання інформації з різних джерел;

визначення структури та форматів інформації, що зберігається у СД;

адміністрування баз даних і доступу до системи;

взаємодію з функціональними департаментами з питань визначення показників і різних методик їх аналізу;

створення «вітрин даних» і стандартних звітних форм;

моніторинг використання даних;

реалізацію нових методик аналізу та прогнозування.

Проблемними в розбудові сховищ даних для державного управління є визначення архітектури, способів зберігання, оновлення та використання даних. Щодо архітектури сховищ даних, як показують дослідження, доцільним є використання СУБД реляційного типу з розподіленим зберіганням і обробленням даних на основі структур інтегрованих БД, без порушення при цьому цілісності всіх баз даних. Доступ користувача до даних досягається двома програмами: одна (сервер) управляє зберіганням і доступом до даних, а друга (клієнт) формує запити до серверу й отримує від нього відповіді. Програма, яка на клієнтській частині посилає на сервер запит на вибір або модифікацію даних, складена на мові SQL. Відпрацювавши запит, сервер повертає відповідь, включаючи сукупність даних, необхідних для оброблення програмою клієнта.

В архітектурі сховищ даних передбачається, що один сервер може працювати як клієнт по відношенню до другого. Така технологія дає змогу організувати оброблення інформації таким чином, що доступ до даних, фізично розміщених на різних серверах, для користувача буде аналогічним доступу до даних, розміщених на локальному вузлі, що забезпечує незалежний доступ до даних. Ядром архітектури «клієнт-сервер» при цьому стане СУБД Oracle, що забезпечить можливість підтримки великих БД і одночасну роботу з ними ряду користувачів, а також підтримку користувачів відносно невеликих БД. У корпоративних сховищах даних оновлення та використання даних здійснюватиметься за двома класами систем. Системи одного класу зорієнтовані на операційне (трансакційне) оброблення даних (OLTP — Online Transaction Processing — оперативне трансакційне оброблення). Системі класу OLTP для роботи потрібна лише актуальна на поточний момент інформація, попередні (історичні) відомості нею не використовуються. Тому вона постійно виконує операції оновлення поточних даних, а дані, що втратили актуальність для щоденної роботи, регулярно переносяться до архівів (наприклад, інформація про залишки на клієнтських рахунках). Як наслідок, в OLTP-системах відповідь на запит безпосередньо залежить від часу його подання і містить наявну в базах даних на поточний момент інформацію.

Системи іншого класу орієнтовані на аналітичне оброблення даних (OLAP — Online Analytical Processing — оперативний аналіз даних). Іншими словами, це системи підтримки прийняття рішень. На відміну від OLTP-систем, такі системи нагромаджують інформацію для її ретроспективного аналізу. Природно, що системи класу OLAP вимагають набагато більшого обсягу даних, ніж класу OLTP.

4.2. Системи удосконалення документообігу на підприємствах

Відповідно до наведених вимог розроблюються і впроваджуються системи управління електронними документами і документообігом. В Україні набула поширення система діловодства «ДОКПроф». Вона призначена для автоматизації процесів діловодства в державних установах будь-якого рівня і дає змогу об’єднати розрізнені потоки документів територіально відокремлених установ у єдину систему. При цьому забезпечується централізоване зберігання як електронних образів, так і складних композиційних документів, що дає змогу інтегрувати її в систему управління в державній установі. Робота підприємств підтримується як у режимі on-line, так і у режимі off-line. Система забезпечує гнучке управління документами як за допомогою визначення динамічних маршрутів відпрацьовування документів, так і за допомогою вільного розсилання. Це дає змогу настроїти її під вже існуючу технологію роботи з документами і скоротити час упровадження.

Система «ДОКПроф» складається з трьох функціональних підсистем: структура, допуск, клієнт. У підсистемі «Структура» вирішуються задачі централізованого управління системою в цілому. Підсистема дає змогу задати організаційно-штатну структуру, визначити порядок взаємодії і логічне розміщення підрозділів у системі, вести централізований список користувачів системи.

Підсистема «Допуск» вирішує задачі управління локальними підрозділами. Вона дає змогу сформувати реєстр журналів і документів, характерних для даного підрозділу, розмежувати правила взаємодії посадових осіб і порядок допуску до журналів і документів. Підсистема «Клієнт» уможливлює організацію роботи користувачів у системі відповідно до заданих правил.

У системі «ДОКПроф» кожний документ проходить такі стадії:

складання завдання на розроблення проекту документа;

розроблення проекту документа;

розроблення системи реєстрації документів;

зберігання документів в журналі реєстрації;

виконання і контроль виконання документів;

списання з подальшим збереженням у справі.

Завдання на розроблення проекту документа включає опис вимог до розроблюваного документа, маршрут його руху за жорсткою або зведеною схемою. Виконавець, отримавши завдання, створює проект документа. За потреби користувач може задати маршрут відпрацьовування документа. На етапі роботи з проектом документа виконавець може сформувати доручення на колективне розроблення, ознайомлення, узгоджування, затвердження, підписання проекту документа користувачам, які мають на це відповідні права.

Реєстрацію документів у системі може здійснювати тільки користувач, наділений відповідними правами. Призначення реєстраційних атрибутів і створення контрольно-реєстраційної картки (номер, дата, контрольні терміни виконання та ін.) здійснюються відповідно до інструкції Кабінету Міністрів України № 1153 від 17.10.1997 р.

Система дає змогу автоматизувати процес реєстрації документів як у малому підприємстві, що має одного-двох користувачів з правами на реєстрацію документів, так і у великій компанії з десятками користувачів. При цьому в системі вводиться поняття «супервізор реєстрації» — користувач, керуючий процесом реєстрації документів. «ДОКПроф» уможливлює реєстрацію документів як розроблених усередині системи, так і отриманих ззовні (пошта, факс, E-mail) [25, 165].

Зберігання документів після реєстрації здійснюється в призначеному йому електронному журналі з відповідними атрибутами. Доступ до документа мають користувачі, наділені відповідними правами доступу до визначеного журналу. Система забезпечує атрибутний і контекстно-залежний пошук документів у журналах реєстрації і справах зберігання документів.

Користувачі, що беруть участь у процесі виконання документа, можуть, у свою чергу, сформувати маршрути виконання документа. При цьому система дає змогу переглянути весь ланцюжок виконавців документа й одержати інформацію щодо кожного етапу виконання: терміни, завдання, результат тощо. За фактом виконання доручення виконавець формує доповідь, на підставі якої доручення знімається з контролю або відправляється на доопрацювання користувачем, що сформував це доручення.

По закінченні роботи з документом користувач, який ініціював ланцюжок виконання, заносить у журнал результат виконання документа. Після цього документ може бути перереєстрований в інший журнал чи списаний у справу для подальшого збереження. Будь-який електронний документ розглядається в додатку як документ із своїми зв’язками. Тобто в будь-якому документі формується система гіперпосилання на документи, з якими він зв’язаний, і завжди існує можливість переглянути дерево зв’язків й здійснити швидкий перехід до необхідного документа [24, 43-44].

Якщо стандартизація технології створення типових модулів і моделей даних є першим архівознавчим напрямом, то другим напрямом, який здійснюється водночас із першим, є створення уніфікованої та стандартизованої архівної термінології, відповідного єдиного термінологічного та лінгвістичного забезпечення, схем класифікації на предметному рівні.

Оскільки на першому етапі основним об’єктом автоматизації має стати облікова інформація рівня фонду, необхідно прийняти рішення про стандартизовану структуру даних та її зміст, розробити формат електронного запису. Важливим завданням у цьому напрямі є вирішення проблем сумісності існуючих і перспективних БД, вихід на БД країн СНД, передусім Росії, країн Балтії та Білорусії, а також європейських країн з метою об’єднання ресурсів «україніки» в зарубіжних архівах, створення мета-БД, налагодження доступу до існуючих БД, копіювання матеріалів, що зберігаються в архівах, передусім Росії, на компакт-дисках.

Структура СККАС, розміщення сукупності БД і сховищ даних архівів відбиває організаційну та функціональну побудову архівної системи, де органічно поєднуються централізація та регіональна самостійність. Для рівня загальнодержавної та національної інформаційних систем інтеграція ресурсів здійснюється на базі інформації НАІС, Фондового каталогу та інших БД, які репрезентують сукупні інформаційні ресурси галузі на найвищому рівні узагальнення. На першому етапі ця інформація створюється на базі існуючого фондового каталогу, даних централізованого комплектування та обліку, що надійшли традиційним шляхом. За тією самою технологією може створюватися й зведений Державний реєстр національного культурного надбання, унікальних документальних пам’яток НАФ України, тоді як повнотекстові ресурси документів формуються й зберігаються в архівах.

Технічне забезпечення СККАС і локальних комп’ютерних мереж архівів складається з web-серверів, CD-ROM-серверів, серверів БД для підтримки електронних БД обліку та НДА, комунікаційних серверів з модемами для здійснення телекомунікаційних зв’язків, робочих станцій для центральних та обласних архівів. Функції серверів виконують комп’ютери типу Pentium відповідної конфігурації. Транспортним середовищем для інтеграції локальних БД пропонується обрати Internet. На серверах багатьох установ, що комп’ютеризують документну інформацію, як загальне програмне забезпечення використовуються операційні системи UNIX та Windows NT, а на робочих станціях — Windows і MS-DOS. Ці операційні системи є найпоширенішими й можуть виконувати свої функції й стосовно архівної інформації. Для здійснення різноманітних функції введення, зберігання та використання інформації необхідні спеціальні технічні засоби: сканери, лазерні принтери, ксерокси, факсимільні апарати, пристрої для записування інформації на CD-ROM, магнітооптичні накопичувачі з перезаписом інформації тощо.

Прикладне програмне забезпечення має спиратися на дві групи пакетів прикладних програм, орієнтованих на автоматизацію внутрішніх технологічних процесів та підтримку Internet-технологій для обміну в міжнародних комп’ютерних мережах. Такий підхід вимагає відмови від реляційних підходів і використання постреляційної програми продукції фірм Netscape Communication і Microsoft, які набувають поширення в глобальних комп’ютерних мережах. Українські універсальні та наукові бібліотеки вже прийняли такий курс розвитку. Вибір цієї програмної продукції зумовлений не лише її високими технологічними параметрами, а й можливістю безкоштовної інсталяції значної частини розробок цих фірм на серверах і робочих станціях. Зважаючи на те, що архівна інформація є набагато складнішим об’єктом комп’ютеризації, лише такий підхід дасть змогу реалізувати інформатизацію архівної галузі в комплексі з бібліотечними фондами.

Отже, розгортання СККАС має створити організаційні, методичні, техніко-технологічні та лінгвістичні передумови для інформаційної інтеграції НАФу. З одного боку, вона має забезпечити мобільність і відкритість архівної інформаційної бази України та надати можливість поліпшити архівний облік, описування, каталогізацію, значно вдосконалити систему управління архівною справою. З іншого боку, збільшиться кількість і підвищиться якість пропонованої інформації, що стимулюватиме розвиток користувачами на загальних фундаментальних засадах власних методів здійснення пошуку та оброблення інформації. Комплексний підхід до інформатизації архівної справи дасть змогу з найменшими витратами перейти до другого етапу, який передбачає системний розвиток комп’ютеризації, створення інтегрованих масивів інформації та розвинену мережу безпосередньо в архівах.

Висновки до розділу 4

Внутрішні інформаційні бази підприємствами та організаціями містять усі види спеціально організованої інформації, наведеної у зручному для сприйняття технічними засобами вигляді. Це файли (масиви), бази даних, сховища даних, записані в пам’яті ЕОМ. Якщо стандартизація технології створення типових модулів і моделей даних є першим архівознавчим напрямом, то другим напрямом, який здійснюється водночас із першим, є створення уніфікованої та стандартизованої архівної термінології, відповідного єдиного термінологічного та лінгвістичного забезпечення, схем класифікації на предметному рівні.

У зв’язку з тим, що вже на першому етапі інформатизації з’являються можливості для інтеграції даних всієї архівної галузі, розроблення як локальних, так і національної систем, виходу на світові інформаційні мережі та обміну архівної інформацією, необхідно орієнтуватися на комп’ютерні технології промислового ґатунку з типовими системами і технологічними модулями, створення системного комп’ютерного комплексу архівної справи (СККДС). Прикладне програмне забезпечення має спиратися на дві групи пакетів прикладних програм, орієнтованих на автоматизацію внутрішніх технологічних процесів та підтримку Internet-технологій для обміну в міжнародних комп’ютерних мережах.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні установи».

Закон України «Про національну програму інформатизації».

Указ Президента України «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади».

Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження завдань Національної програми інформатизації».

«Про затвердження Порядку формування та виконання галузевої програми і проекту інформатизації».

ДСТУ 3396.0-96 "Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення". Ст. 56

ДСТУ 3396.1-96 "Захист інформації. Технічний захист інформації. Порядок проведення робіт".

Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів: ДСТУ 4163-2003: Стандарт: Наукове видання.- К.: Держспоживстандарт України, 2003.- 23 c.

Андреева В.И. Делопроизводство.- 2-е изд., перераб. и доп..- М.: Бизнес-школа "Интел-Синтез", 1995.- 222 c.

Белов А.Н., Белов В.Н. Корреспонденция и делопроизводство: Учебник: Навчальне видання.- 3-е изд., испр. и доп..- М.: Легпромбытиздат, 1988.- 160 c.

Бобылева М.П. Корпоративные информационные системы и технологии электронного документооборота: новый потенциал управленческой интеграции // Деньги и кредит (рус.).- 2007.- № 12.- C.60-68.

Валькова С., Добрынина И. Чем удобнее электронная копия // Библиотека (рус.).- 2000.- № 8.- C.33-35.

Вороная Н., Уварова О. Зберігання документів на підприємстві // Податки та бухгалтерський облік. Спеціальний випуск..- 2007.- № 9.- C.4-111.

Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папері. – К.: А.С.К., 2002 – 400 с.

Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. – Донецьк.: Сталкер, 1997р. – 352 с.

Гутгарц Р.Д. Документирование управленческой деятельности: Курс лекций: Навчальне видання.- М.: Инфра-М, 2001.- 185 c.

Діденко А.Н. Сучасне діловодство: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Либідь, 1998.- 256 c.

Ділові папери та документи підприємницької діяльності: Посібник: Наукове видання.- К.: Укр. Центр духовної культури, 1996.- 144 c.

Документування у менеджменті: Підручник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 216 c.

Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д., Чупріна М.О. Ділові папери в менеджменті: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЕксОб, 2003.- 272 c.

Електронний документообіг: Нормативні документи // Инвестгазета (рус.).- 2007.- № 29.

Комплект кадрової документації: Форми документів. Інструкції з їх застосування: Виробниче видання.- Х.: Райдер, 2004.- 116 c.

Кузнецова Т.В., Степанов Е.А., Филиппов Н.Г. Делопроизводство и техническая документация: Учебник: Навчальне видання.- М.: Высшая школа, 1991.- 159 c.

Кузнецова Т.В. Секретарское дело.- М.: Бизнес-школа "Интел-Синтез", 1997.- 272 c.

Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник: Навчальне видання.- 2-е изд., перераб. и доп..- К.: Знання, 2000.- 460 c.

Красильникова И. Электронные средства доставки // Библиотека (рус.).- 2000.- № 9.- C.41-43.

Молдаванов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ Зразки найважливіших документів української мовою. – К.: Техніка 1992 – 399с.

Олійник О.Б. Документування господарсько-договірної та господарсько-претензійної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Алерта, 2007.- 140 c.

Олійник А.В., Шацька В.М. Інформаційні системи і технології у фінансових установах: Навчальний посібник: Навчальне видання.- Львів: Новий Світ-2000, 2006.- 436 c.

Організаційно-розпорядчі документи з питань організації діловодства (2000-2002 рр.).- Суми: УАБС НБУ, 2003.- 102 c.

Пачезаров В. Сборник хозяйственных договоров и учредительных документов.- Донецк: Сталкер, 1997.- 352 c.

Первинні документи та документообіг на підприємстві // Збірник систематизованого законодавства (укр.).- 2008.- № 2.

Пшенко А.В. Документационное обеспечение управления (Делопроизводство): Учебное пособие: Навчальне видання.- М.: Форум; Инфра-М, 2004.- 256 c.

Свердан М.М., Свердан М.Р. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник: Навчальне видання.- Чернівці: Рута, 2006.- 352 c.

Сошинська Я. Правові аспекти бібліотечно-інформаційної діяльності в електронному середовищі // Бібліотечна планета (укр.).- 2003.- № 2.- C.7-10.

Стенюков М.В., Кузнецова О.А. Составление документов на компьютере: Практическое пособие: - М.: Приор, 1996.- 144 c.

Стенюков М.В. Образцы документов по делопроизводству: Руководство к составлению.- М.: Приор, 1997.- 96 c.

Сухомлин В.А. Введение в анализ информационных технологий: Учебник: Навчальне видання.- М.: Горячая линия-Телеком, 2003.- 427 c.

Стяжкина Т.А. Делопроизводство предприятия: Виробниче видання.- М.: Экзамен, 2003.- 192 c.

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів: Наукове видання.- К.: Довіра; Рідна мова, 1999.- 507 c.

Шевцова-Водка Г. Комп`ютерні бібліографічні ресурси: питання класифікації // Бібліотечний вісник (укр.).- 2001.- № 5.- C.13-19.

Якіменко А.В. Основи документообігу та документознавства: Виробниче видання.- М.: Экзамен, 2003.- 192 c.

Дипломная работа: Організація документаційного забезпечення установи

Похожие работы: