ВСТУП

Формування у людини високих рис громадянськості неможливо уявити поза зв’язком із трудовим вихованням. „Почуття поваги до праці, - писав В.О.Сухомлинський, - пов’язує дитину духовними нитками обов’язку з іншими людьми – спочатку з близькими, а потім з усіма чесними співвітчизниками. З почуття поваги до праці, з думки про те, що праця – творець щастя, народжується той стан повинності, без якого немислимо собі уявити елементарну моральну культуру людини, її відповідальність за своє майбутнє”.[25]

Відомо, що виховання працелюбства можливе тільки в тісній єдності з моральним вихованням, з формуванням духовного світу дитини. Праця дає необмежені можливості для реалізації комплексного підходу у формуванні особистості, для поєднання всіх засобів і форм впливу настановлення у дитини громадянських рис. Найважливішою умовою успіху виховання є залучення дітей до участі у найрізноманітніших видах позитивної діяльності, надто до тих, що мають суспільно корисну цінність. Допомога батькам, навчання в школі, заняття в гуртках художньої самодіяльності, технічної творчості, спортивних гуртках і секціях – кожен із названих видів діяльності є важливим і сприяє формуванню моральності дитини, вихованню в неї важливих людських рис як громадянина.

Працелюбство – складна соціально-психологічна характеристика особистості. Тому коли ми говоримо про людину, якій притаманна ця риса, то маємо на увазі насамперед цілком дорослу людину. Однак високосвідоме ставлення до праці, працелюбство, потреба постійно трудитися не виникають зненацька, десь аж на порозі повноліття чи ще пізніше. Коріння працелюбства сягає ранніх років життя людини.[1]

Так день удень, рік у рік дитина поступово не лише звикає поважати працю дорослих, цінувати результати нелегких трудових зусиль іншої людини, а й сама на власному досвіді звикає до того, що без праці жити неможливо, нецікаво та й соромно ледачому дивитися у вічі людям.

Повага до працьовитої людини, потреба у постійній праці, працелюбство – основна складова моральності особистості. І стосується це не тільки дорослої людини, а й кожної дитини, навіть дошкільника, тим паче молодшого школяра, підлітка, старшокласника.

Підкреслюючи величезну моральну, виховну роль праці у становленні людини як особистості, К.Д.Ушинський писав: „...животворний вплив особиста праця має лише на того, хто працює. Матеріальні плоди праці можна відібрати, успадкувати, купити, але внутрішньої, духовної, животворної сили праці не можна ні відібрати, ні успадкувати, ні купити за все золото Каліфорнії; вона залишиться в того, хто працює”. [30]

Особливо важливо не злегковажити початковим етапом навчання дитини в школі. Адже іноді вже перші місяці, а то й тижні великою мірою позначаються на подальшому ставленні дитини до учіння і до школи в цілому. Часом навіть незначна невдача може надовго відбити у маленького школяра бажання вчити уроки. Невдачі бувають різні: ніяк не вдається гарно написати букву, в зошиті з’явилася пляма, зламався олівець. Трапляються і більш серйозні невдачі: не зміг відповісти на запитання вчителя, посварився з сусідом по парті, спізнився на урок... Як важливо в такі моменти добрим словом заспокоїти, підбадьорити дитину, допомогти їй, підказати, як уникнути помилок у майбутньому, вернути їй впевненість у власних силах і можливостях.[1]

Підтримуючи в учня інтерес до школи, серйозне ставлення до учіння неможливо одними лише підбадьорюваннями. Так само не досить постійно запевняти дитину в тому, що їй треба вчитися, аби стати освіченою, культурною, розумною, доброю людиною. 7-9-річній дитині ще важко зрозуміти, що означає бути освіченою людиною чи старанно вчитися, щоб стати колись потрібною, корисною людям, усьому суспільству, Батьківщині, якщо цю думку не підкріплювати конкретними прикладами, які наочно показували б значущість її навчальної праці. Дитині цього віку важко керуватися у своїй поведінці далекою перспективою. Це доступно лише учням старшого шкільного віку і певною мірою підліткам, якщо вони виховувалися в належних умовах з перших років їхнього шкільного навчання. Здатність до невтомної щоденної праці навіть тоді, коли тижні, місяці, а то й цілі роки відділяють людину від передбачуваного успіху – це свідчення того, що особистість досягла вже високого рівня соціально-психологічної зрілості.

З кожним роком розширюються можливості практичного застосування знань, умінь та навичок, здобутих дитиною в школі з допомогою вчителів і самостійною працею вдома з допомогою батьків. Ось син чи донька вже можуть розміряти на присадибній ділянці грядки, а часом і порадити батькам, які добрива і коли потрібно внести в грунт, щоб добре вродила городина. Старшокласники в родині нерідко стають справжніми „ домашніми ” агрономами.

Ось чому, допомагаючи дитині відчути значущість хоч би найменшого здобутку її праці, побачити потрібність результату її нелегких зусиль людям, ми неодмінно досягаємо бажаного виховного ефекту.

Як справедливо говорили „ класики” праця створила людину. Й справді: лише завдяки праці, у процесі самої праці дитина поступово стає особистістю, стає Людиною.[1] Однак, таке відбувається тільки за умови, коли праця пов’язана з благородними мотивами, з високими, гуманними цілями.

Трудова підготовка учнів завжди була предметом дослідження педагогіки. У такій підготовці вбачали основу розвитку особистості, підготовку до її майбутньої трудової діяльності. Сучасні школи мають пробуджувати практичний інтерес в учнів та керувати їхнім інтелектом для того, щоб у подальшому вони мали змогу кваліфікованіше працювати. [7]

Проблемі трудового виховання молодого покоління присвячені праці П.Р.Атутова, Д.О.Закатнова, О.М.Коберника, Є.Г.Костяшкіна, О.Й.Кочетова, М.В.Левківського, В.М.Мадзігона, А.С.Макаренка, В.О.Оржеховської, А.Г.Пашкова, М.М.Скаткіна, Д.А.Сметаніна, В.П.Тименка, В.О.Сухомлинського, Д.О.Тхоржевського, С.Т.Шацького та ін.

Трудове навчання та виховання має особливу цінність для менш здібних дітей тому, що за допомогою цього предмета часто краще покласти місток між школою та самостійним життям, ніж за допомогою інших ця дисципліна є активним засобом переходу від теорії до практики, від знань до вмінь та навичок, формування таких особистісних якостей як працелюбство, наполегливість, колективізм, посидючість та ін.

У сучасній загальноосвітній школі трудове навчання розглядають, з одного боку, як загальноосвітню політехнічну підготовку, з іншого – як передпрофесійну підготовку та як засіб збудження інтересу до навчання взагалі. Необхідно формувати характер в учнів до того, як вони поступили на роботу. З ранніх років у дітей необхідно формувати ті звички та якості, які бажані на будь-якій роботі: пунктуальність, увагу до навчання, спритність у виконанні наказів, чесність, лояльність. [7]

І це ще далеко не повний перелік питань, проблем, переваг та недоліків досліджуваної проблеми.

Мета роботи – теоретично обґрунтувати та виявити педагогічні умови вдосконалення трудового виховання школярів в умовах сільської загальноосвітньої школи.

Об’єктом дослідження є процес трудового виховання учнів.

Предметом дослідження є педагогічні умови вдосконалення трудового виховання сільських школярів.

Завдання роботи:

Розкрити проблему трудового виховання школярів.

Виявити шляхи вдосконалення форм організації і методів трудового виховання.

Встановити рівень трудової вихованості сільських школярів.

Методи дослідження – вивчення і аналіз психолого-педагогічної літератури, яка стосується теми трудового виховання, бесіди з учнями та анкетування.

Місце проведення дослідження – середня загальноосвітня школа I-III ступенів с.Дмитрушки.

Розділ 1

Трудове виховання школярів як соціально-педагогічна проблема.

Суть та завдання трудового виховання школярів

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.Ушинський писав: “Якби люди винайшли філософський камінь, то була б ще не велика біда: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує усе, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком затіняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство”. [30]

У процесі фізичної праці в учнів розвивається мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються, про їх призначення, збагачують свій словниковий запас.

Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

– процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці відбувається з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини. [3]

Трудове виховання – це ведуча ланка всієї системи виховання школярів. Трудове виховання визначається багатьма факторами, а в школах здійснюється системою засобів, які охоплюють всі знання навчально-виховної роботи, а також зовнішньою діяльність школярів, родинне суспільство, виробничі колективи і засоби масової інформації.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

психологічну готовність особистості до праці (бажання сумнівно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до трудової діяльності);

підготовку до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

постійності, безперервності, посильності праці;

наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

творчого характеру праці;

єдності праці та багатогранності життя.

Зміст трудового виховання школярів визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття “трудова свідомість”, “досвід трудової діяльності”, “активна трудова позиці”.

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, зсування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об’єктивного оцінювання результатів своєї праці та само оцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обумовленого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

Людина не тільки пізнає навколишній світ, а й змінює його, тобто виступає як діяч, творець, трудівник. Разом з тим, як писав К.Маркс, змінюючи “зовнішню природу”, “вона змінює свою власну природу”.[14] Психологічні дослідження підтверджують думку про те, що діяльність людини відіграє вирішальну роль у формуванні людської психіки. Саме в діяльності розкриваються і формуються психічні процеси і психічні якості людини і розум, воля, почуття, увага пам’ять, здібності, риси характеру тощо.

Основними видами людської діяльності є: гра, навчання і праця. Гра є провідним видом діяльності дитини-дошкільника. З прикладом до школи основним видом діяльності дитину стає навчання. А вже в навчальній діяльності є риси, що зближують її з працею.

Праця являє собою діяльність, скеровану на виробництво суспільно-корисних продуктів – матеріальних чи ідеальних. К.Маркс писав, що праця – це процес, який відбувається між людиною і природою і в якому людина перетворює матеріал природи на засоби існування. При цьому не має значення чи потрібен продукт для того. Хто його виробляє, важливо, що цей продукт потрібен суспільству. Трудова діяльність, таким чином, є за своєю природою суспільна, оскільки цілі її диктуються індивіду суспільством, яке дає йому “соціальне замовлення”.[14]

У трудовій діяльності знаходить своє продовження розвиток психічних процесів і властивостей людини. Іноді в праці вбачають тільки створення продукту. Але для нас не менш важливо знати, як змінюється людина, її психологія в процесі використовувати працю з вихованою метою.

Трудова діяльність – явище складне, багатогранне і керівникові виробничого колективу вкрай необхідно знати не тільки, як виконується той чи інший вид праці, а й психологічні особливості, пов’язані з трудовою діяльністю.

Так, наприклад, на трудових процесах відбивається тип нервової системи особистості (вищої нервової діяльності), що лежить в основі темпераменту. Сила, швидкість і врівноваженість нервових процесів – збудження і гальмування проявляються в праці. Для успішного виконання якоїсь роботи необхідними є постановка мети і мотивів діяльності.

Мета – це те, що чого прогне людина, чого хоче досягти. Мета буває близька і віддалена. Однак самої лише мети недостатньо, щоб людина включалася в трудову діяльність: потрібний внутрішній поштовх – мотив. Мотив – це спонукальна дія діяльності, пов’язане з задоволенням певної потреби. В ролі мотивів виступають думки, прагнення, почуття людини, в яких проявляється усвідомлена потреба.

Для успішного виконання якоїсь роботи, крім наявності цілей та мотивів, потрібно вміти її виконувати.

Вміння це здатність людини продуктивно, якісно і у відповідний час виконувати роботу. Вміння – це складна властивість людини, в неї завжди включаються знання, мислення, увага, самоконтроль, розумові та рухові навики.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психологічного розвитку особистості. “Праця, як ми її розуміємо є так “вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істотно людської мети в житті - писав видатний педагог Костянтин Ушинський – Саме виховання, якщо воно бажає щастя людини, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”. [30]

Трудове виховання – виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

У трудовому навчанні учні одержують загально трудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування, організації своєї правці), загально виробничу (освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загально-технічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Формування готовності до праці поділяються на етапи – своєрідні ступені трудового становлення особистості:

Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Початкова школа. Головне для неї – вироблення елементарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремонту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджується на оволодінні знаннями і практичними і вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти. Формування уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних виробів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. На цьому етапі важливо знайомити учнів з основами економічних теорій, підприємницької діяльності, законодавства з питань підприємства, фінансово-кредитних операцій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Працелюбство не вроджена якість людини, і воно виховується і прививається йому з дитинства. Тому вся система виховання повинна будуватись на прищепленні дитині працелюбства.

Та вивчення основ наук найбільш ефективно допомагає трудовому вихованню школярів, якщо воно тісно пов’язано з працею. Важливою умовою реалізації такого зв’язку виступає політехнічна освіта, озброєння школярів знаннями. Такі знання виступають важливою передумовою формування у школярів бажання працювати, а також розвитку їх творчих сил в процесі роботи.

Озброєння школярів знаннями в процесі вивчення програмного матеріалу навчальних предметів проходить на основі зв’язку з виробництвом і працею. Відсутність зв’язку між навчанням і працею школярів залишає вчителя важливого засобу підвищення якості знань і активності процесу навчання.

На уроках учень оволодіває науковими поняттями, законами, засвоєння яких не можна звести до простого заучування.

При дидактичній обробці зібраного матеріалу слід пам’ятати, що він повинен бути:

а) органічно пов’язаний з питаннями, які вивчаються по програмі;

б) доступний для школярів, враховуючи їх вікові особливості, кругозір;

в) типовим для багатьох виробництв.

В процесі навчання школярів при підготовці до трудової діяльності велику роль відіграє опора на їх особисті спостереження і особистий досвід. При поясненні нового матеріалу і повторенні вивченого вчитель звертається до фактів і явищ, з якими школярів стикаються на практиці, в процесі праці.

Це не тільки допомагає міцному засвоєнню навчального матеріалу і розумінню навчальних основ виробництва, а й розвиває спостережливість, просторові уявлення, уяву як необхідний акт творчості.

Щоб підготовити учнів до засвоєння наукових основ техніки і технології виробництва, багато шкіл практикують завдання загальноосвітнього характеру.

До завдань повинні бути включені відповідні дидактичні вимоги. Але одні ці завдання, навіть складені педагогічно продумано, не можуть забезпечити необхідну підготовку школярів до праці.

В цілях трудового виховання школярів використовуються такі засоби, як екскурсії, знайомство з досягненнями науки і техніки, розв’язування задач розрахунково-практичного характеру.

Навчання основ наук формує у школярів якості особистості, потрібні їм в праці і допомагають правильно зрозуміти свою роль в суспільстві.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці – формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, які підприємливість, ініціативність творчість. Коли ці риси стають характерними для біль­шості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці передусім у навчальній праці. К. Ушинський на­голошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці.[30] Для багатьох учнів значно легше попрацю­вати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або на­писати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним інди­відом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, на­пруження розумових сил, подолання труднощів і переш­код, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в уч­нів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні ін­тереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в нав­чанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.

Зниження ролі трудового виховання і навчання в загальноосвітній школі проявляється і у скороченні навчального і позакласного часу, що відводиться на трудову підготовку, і в розриві педагогічних зв’язків трудової діяльності навчально-виховним процесом, в їх заміні економічними і комерційними намаганнями педагогів і вихованців, і у відсутності педагогічного прогнозування подальшого розвитку ситуації.

Праця виступає як засіб виховання і формування індивідуальності школярів, якщо вона дає можливість проявитися позитивним цілям у намаганням у дітей. Обов’язкові умови – наявність достатньо широкого діапазону об’єктів праці, доступних і привабливих для дітей даного віку, вільний вибір видів трудової діяльності, можливість її зміни. В цих умовах стає реальним розвиток вмінь вихованця до рівня його інтелектуально-практичних і інших здібностей пов’язаних з працею. Мається на увазі все більш повне і досконале оволодіння своїм тілом і засобами праці, уміння застосовувати в роботі знання про об’єкти праці, способи і засоби їх трансформації.

Праця як ланка виховної системи має безпосереднє відношення до такої важливої сторони розвитку особистості як її соціалізація. Заняття конкретною працею допомагає школярам виробляти в собі загальне вміння працювати: визначати ціль передбаченої роботи. Охоплювати подумки весь її об’єм, уявляти і витримувати потрібну послідовність, зосереджувати на них всю увагу і думки, передбачати наслідки помилок і т.д. Значущими самими по собі і важливими для всього процесу виховання ті психофізичні, інтелектуальні і моральні сили, які активно розвиваються завдяки правильно поставленому трудовому вихованню. Трудові заняття збагачують безпосередній, „живий” досвід школярів, який краще всіляких хитрощів будить думку, розвиває пізнавальні потреби. [21]

Існує і інша сторона впливу праці на організацію життя дитячого товариства, де головна мета – пробудити і розвинути інтереси підлітків до певних видів занять. Суспільність підлітків на цьому етапі сприяє інтеграції групових намагань, устремлінь. З цією метою застосовується традиційна методика, що приводить в дію механізми групового трудового „зараження”, взаємного стимулювання.

Відомо також, що праця як виховний засіб, впливає на особистісні структури і новоутворення не напряму, не самим фактом включення в неї вихованця, а в процесі взаємодії між дітьми, учнями і педагогами на базі праці. Характерною особливістю гуманістичної виховної системи виступає суб’єкт - суб’єктна взаємодія учасників трудового процесу. Праця у виховній системі – це спосіб зв’язку особистості зі світом, що встановлюється завдяки суб’єкт- суб’єктній взаємодії педагогів і дітей, що розгортається на основі прямого, безпосереднього і повного втілення власних задумів, проектів в активній діяльності.[21]

1.2Діагностика трудової вихованості сільських школярів

У загальноосвітній школі відчутною є тенденція відчуження від праці, яка зумовлена передусім тотальною економічною кризою, відривом від народних традицій, розмитістю моральних ідеалів. У цьому зв’язку набула гостроти і потреба діагностування трудової вихованості сільських школярів, ставлення їх до трудової діяльності. [11]

У визначенні критеріїв ставлення школярів до праці виходимо з положень про те, що їх трудова діяльність за технологією та засобами має максимально наближатися до умов сучасного виробництва. Зазначимо, що обґрунтування критеріїв трудової вихованості школярів потребує співвіднесення даного поняття з близькими та суміжними поняттями і передусім такими, як „ потреба в праці”, „готовність до праці” та „ працелюбність”. Це, по-перше, обумовлює можливість більш глибокого осмислення відповідального ставлення до праці як морального новоутворення особистості, змісту та характеру взаємозв’язку його елементів. По-друге, дозволяє використати аналізовані поняття як методологічний орієнтир у дослідженні. Співвіднесення поняття „трудова вихованість школярів” з близькими та суміжними показує, що перше є системоутворюючою основою цих понять.

Виходячи з результатів теоретичного аналізу, критерії розвитку морально-трудової підготовки школярів розглядаємо як модель їхньої трудової вихованості. Вона дозволяє представити відповідальне ставлення в цілому як моральне новоутворення ( якість людини ) і в той же час умовно виділити в ньому окремі компоненти.

При цьому модель трудової вихованості школярів вирізняємо як сукупність компонентів, які розвиваються і взаємодіють, утворюючи при цьому певну цілісність і системну якість, що передбачає мотиваційний, когнітивний та практичний складники.

Мотиваційний компонент виявляється передусім у бажанні школярів трудитися, у почутті задоволення від праці. У свідомості особистості очікуваний і досягнутий результати праці, її процес дедалі тісніше пов’язується з творчим задумом, з потребою у самовизначенні, самореалізації, з ідеєю служіння людям. Мотиви праці учнів повинні пробуджувати прагнення до самореалізації, взаємодопомоги, бажання бути потрібним і корисним людям. У результаті сформованості як зовнішніх, так і внутрішніх мотивів останні не лише включають особистість у трудову діяльність, а й стають її потребою.

Для відповідального ставлення до праці характерне виявлення у школярів як зовнішніх, так і внутрішніх мотивів.

Необхідно відзначити, що у молодшому шкільному віці мотивами трудової діяльності є передусім емоційна привабливість ( безпосередній інтерес ) трудового процесу. Пояснюється це недостатнім життєвим досвідом. Очевидно, спираючись на безпосередній інтерес, важливо у цьому віці формувати інтерес не лише до результатів праці, а й розвивати почуття сумлінності у виконанні обов’язку тощо.

Характерно, що групи мотивів підлітків і старшокласників мають дещо меншу розбіжність за широтою їх виявлення. Суттєвим критерієм трудової вихованості школярів є виявлення внутрішньої мотивації (працелюбність, інтерес до процесу та результатів, творчі мотиви ). Наявність згаданих мотивів характеризує усвідомлення і вияв здатності до трудової діяльності, появу готовності до активних зусиль та певних видів праці, наявність вольових зусиль у переборенні труднощів.

У когнітивному компоненті трудової вихованості школярів основним критерієм є виявлення у них глибоких та міцних суб’єкт-об’єктних знань, рівня осмислення виробничого досвіду та розуміння елементів ринкових відносин (менеджменту, маркетингу, акціонування та ін. ), а також усвідомлення необхідності технологічної дисципліни та комерційних знань. Цей компонент, природно, включає групу суб’єкт-суб’єктних знань, необхідних учневі для оптимального виконання як учбової, так і трудової діяльності. Основним критерієм у їх вимірах є глибина та міцність. [11]

У практичному компоненті ставлення до праці суттєвим є виявлення передусім точних умінь і навичок. Це – суб’єкт - об’єктні вміння, серед яких мають домінувати загально трудові; навички економної роботи, вміння, пов’язані з плануванням, регулюванням та контролем трудової діяльності; навички самоконтролю; творчі вміння та навички; комерційні навички ( рахунку вартості, витрат і прибутку і т.д. ).

Серед факторів, які визначають трудову вихованість школярів, важливим є не лише вплив процесу, його результатів, а й характер між особистісних взаємин учнів з старшими та вчителями. Це передбачає необхідність суб’єкт - суб’єктних вмінь. Тому важливими також є навички між особистісної взаємодії; вміння та навички діалогічного спілкування, здорової конкуренції у навчальній групі; навички самоврядування; навички колективного обговорення підсумків роботи; вміння самооцінки та адекватної оцінки праці інших. Серед цементуючих якостей особистості, які об’єднують вищевказані вміння у системну цілісність, є передусім морально-вольові (наполегливість, організованість, самостійність, ініціатива, підприємливість).

Цікаво, що у діагностуванні параметрів когнітивного та практичного компонентів трудової вихованості школярів, рівня їх виявлення необхідним передусім є врахування взаємо відповідності груп суб’єкт - об’єктних та суб’єкт - суб’єктних знань і вмінь, їх глибини, міцності й точності. Сформовані когнітивний та практичний компоненти відбиваються у потребово-мотиваційній сфері особистості, стаючи мотивами трудової діяльності.

У визначенні трудової вихованості школярів доцільно враховувати, що при цьому характерним є розвиток усіх структурних компонентів: стійке виявлення внутрішніх мотиваційних спонукань, усвідомлення суспільної значущості трудової діяльності, наявність достатніх знань, умінь для її виконання, вміння працювати в колективі. Ось чому я вирішила кожне питання анкети присвятити визначенню певного структурного компоненту трудової вихованості. В основу виміру трудової вихованості покладено аналіз, формалізацію та узагальнення результатів власних досліджень.

Дослідження було проведено у формі анонімного анкетування учнів 9 класу загальноосвітньої школи I-III ступенів с.Дмитрушки.

Для визначення мотиваційного компоненту трудової вихованості школярів перше питання моєї анкети було сформовано таким чином :

Чому Ви відвідуєте уроки трудового навчання?

а) Щоб навчитись робити те, що буде корисним у майбутньому;

б) Для задоволення;

в) Тому, що мені подобається бачити результат своєї праці.

8 учнів з 18 (≈44%) – обрали варіант „а”, - це свідчить про те, що більшість учнів бачить перед собою мету самореалізації та бажання бути корисним у суспільстві;

6 учнів з 18 (≈33%) – обрали варіант „б”,- це свідчить по те, що 33% учнів працюють тому, що просто відчувають задоволення від процесу праці;

4 учнів з 18 (≈22%) – обрали варіант „в”, - це показує, що меншість класу працює заради досягнення результату і почуття радості від отриманого результату.

Питання для визначення когнітивного компоненту:

В яких професіях у майбутньому ви зможете використовувати свої знання, здобуті на уроці трудового навчання?

Учні перелічили майже всі професії, а деякі з них написали, що кожна професія вимагає терплячості і працелюбства, а ці якості розвиваються лише на уроках трудового навчання, - це свідчить про те, що діти мають великий багаж знань з трудового навчання, і знають де і як ці знання потрібно використовувати.

Третє питання стосувалося практичного компоненту:

Що, на Вашу думку, потрібно для швидкого і точного виготовлення певного виробу?

Найчисельнішими були таких три відповіді:

для швидкого і точного виготовлення певного виробу потрібні:

попередні тренування(≈28%), - з цього видно, що діти усвідомлюють необхідність наявності певних навичок;

точні розрахунки(≈55%), - це показує, що діти мають певні економічні знання і навички, важливі у будь-якому процесі праці;

наявність фантазії(≈17%), - отже дітям властивий творчий підхід, що сприяє розвитку будь-якої трудової діяльності.

Важливим компонентом трудової вихованості школярів є вміння вливатися в новий колектив, організовувати здорову конкуренцію, працювати в колективі і з колективом. Ось чому четверте питання моєї анкети стосувалось саме таких умінь.

Чи подобається Вам працювати в колективі?

а) Так, дуже подобається;

б) Лише в знайомому колективі (наприклад разом з класом);

в) Ні, я люблю працювати на самоті

11 учнів з 18 (≈61%) – обрали варіант „а”, - це свідчить про високий рівень комунікативного розвитку класу;

5 учнів з 18 (≈28%) – обрали варіант „б”, - що показує прив’язаність певного відсотка дітей до одного колективу;

2 учнів з 18 (≈11%) – обрали варіант „в”, - який свідчить про відсутність комунікативних навичок у цих дітей.

Проаналізувавши результати анкетування сільських підлітків щодо їх трудової вихованості, можна зробити такі висновки:

• більша частина класу (≈55-60%) виявляє активно-позитивне ставлення до трудової діяльності, це видно з їх здатності легко включатися у трудовий процес на основі високого рівня усвідомлення знань, прагнення до самостійності, розуміння необхідності праці як для окремої людини, так і для суспільства в цілому;

• певна частина дітей показала достатньо стійку, соціально спрямовану мотивацію праці. Ставлення цих учнів можна кваліфікувати як сумлінне. Однак недостатній розвиток навичок їх між особистісної взаємодії не завжди дозволяє їм допомагати іншим, вони не беруть на себе відповідальності за дії однокласників у трудовому процесі;

• ≈11% дітей показують незацікавлення у досягненні гарних результатів, вони сприймають трудовий обов’язок як щось зовнішнє, що потребує вимушеного підпорядкування.

Виділені рівні ставлення учнів до праці є типовими для визначення трудової вихованості сільських школярів. Аналіз дослідження показав, що школярі сільської школи поки, що мають достатній рівень трудової вихованості, але з плином часу рівень трудової вихованості школярів сільської загальноосвітньої школи знижується, і це стає соціальною проблемою, яка потребує ретельного вивчення і швидкого вирішення.

Розділ 2

Педагогічні умови удосконалення трудового виховання

сільських школярів

2.1Форми організації трудового виховання сільських школярів

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках пра­ці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні на­бувають елементарних навичок роботи з папером, кар­тоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони бе­руть участь у вирощуванні сільськогосподарських рос­лин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовля­ють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефно­го дитячого садка. Така посильна суспільно корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5—9 класи), спираючись на на­бутий у початкових класах досвід, учні здобувають знан­ня, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговую­чу працю, а в сільських — сільськогосподарську, об­слуговуючу й технічну.

На третьому етапі (9—12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми тру­дового навчання старшокласників передбачають оволо­діння багатьма професіями. Профілі трудової підготов­ки визначають на місці, з урахуванням потреб народно­го господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази. [№ 3]

Трудове і початкове професійне навчання не визна­чають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат. Вони мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями по­чатковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й ос­таточно визначитись у виборі професії.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються зав­дання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль нале­жить особистому прикладу вчителя праці, його майстер­ності та культурі праці.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно-корисної праці. За сус­пільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову.

Продуктивна праця спря­мована на створення матеріальних цінностей, її органі­заційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, використовуються інструменти та обладнання, спе­ціально виготовлене для дітей. Підлітки і старші шко­лярі працюють в однакових умовах з дорослими, кори­стуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отриму­ють трудові завдання, планують і намічають порядок ро­боти, контролюють її виконання й оцінюють результа­ти. Продуктивна праця учнів може бути організована в навчальних майстернях, коли виготовляється продук­ція на замовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування, на фабриках і заводах, у сільськогос­подарських спілках та ін.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, пра­цюючи поруч з дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілку­вання у виробничій сфері, навчається ефективних прийо­мів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи про­дукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить ес­тетичне задоволення; по-третє, плата за роботу переко­нує школяра в значущості його праці, самостійно зароб­лені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити за­доволення потреб з реальними можливостями; по-чет­верте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспіль­ну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.

Суспільна корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, на­дання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і лю­дям похилого віку. Такій роботі надають змагального ха­рактеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі спра­ви не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці від­носять і виготовлення іграшок для дошкільнят, створен­ня і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільне корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.

Важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Учні ремонтують нав­чальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в кла­сах, шкільних майстернях, рекреаціях на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю до­рослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготов­лено меблі й навчальне обладнання, у них розвиваєть­ся бережливе ставлення до створеного.

Роботу із самообслуговування учні мають виконува­ти і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, в заготівлі дров та ін.). В окремих сім'ях батьки обе­рігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виро­стають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати са­мообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із са­мообслуговування — чергування учнів у класі та в шко­лі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів.

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні по­винні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчаль­ною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти пра­ці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно по­в'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практично­му застосуванню і поглибленню знань, допомагала фор­муванню в них високих моральних якостей, підвищу­вала суспільну активність і сприяла підготовці до про­дуктивної праці в різних галузях виробництва. А.Макаренко стверджував, що праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес. [19]

Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі е її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть заці­кавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, само­стійність і відповідальність.

Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послі­довність, усвідомити, якого виховного ефекту вони праг­нуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконан­ня і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати по­чату справу, особливо у молодших класах.

Виховання любові до праці потребує підбору ці­кавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до то­го, що в житті нерідко доводиться виконувати й неці­каву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них куль­тури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструмен­ту, матеріалів, готової продукції), ефективне викори­стання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, есте­тичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Учні мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, то­вариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля. “Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря. До людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка”. [19]

Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці школярів та ефективність трудового виховання. Участь вихованців у праці, досягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинне не тільки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на Індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості школярів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбство.

Вибір професії – один з головних у житті людини. Це, вибір по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе і різних сферах життя діяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії - точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати з одного боку, схильності людини, з іншого – тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організовувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, враховувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1.Професійне інформування – психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційні позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2.Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

3.Професійна консультація –надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомогти щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.

4.Професійний відбір – допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.

5.Професійна адаптація – допомога молодій людині всебічно пізнавати майбутнє, його професійне становище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціальних закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

Перетворення, які відбуваються в сучасному суспільстві, ставлять перед педагогікою якісно нові проблеми щодо підготовки учнів до самостійної трудової діяльності, що має стати фундаментом економіки перехідного періоду. Формування морально-ціннісного ставлення до праці стало необхідним елементом педагогічного експерименту, в ході якого досліджується реальна самодіяльність учнів у ході різноманітної позаурочної виховної, насамперед трудової діяльності.

Вироблення морально-ціннісного ставлення до праці можливе, якщо воно матеріалізується у властивостях і рисах характеру дитини. Тому перш, ніж говорити про морально-ціннісні стосунки, мусимо сформувати такі якості особистості учня, як працьовитість, бережливість, діловитість, хазяйновитість. Ці якості і стануть основою нових стосунків у ринкових відносинах. Для їх формування необхідно залучити школярів до успішних трудових справ в учнівських виробничих бригадах, кооперативах, гуртках за інтересами, шкільних магазинах, тощо.

Учнівська виробнича бригада – одна з найстаріших та найпоширеніших форм позаурочної трудової діяльності учнів. Її використовують як один із засобів підготовки учнів до самостійного життя, як реальну можливість для застосування знань, одержаних на факультативних заняттях з економіки, як умову визначення готовності до участі в розв'язанні завдань періоду ринкових відносин. [20]

Організацію роботи учнів слід розглядати як продумане, послідовне, плідне розв’язання сіх питань, пов’язаних з випуском продукції чи закінченням певного циклу дій, що відповідають сучасним соціально-економічним стандартам.

Паралельно з учнівськими бригадами на базі майстерень трудового навчання створюються кооперативи. В основу їх діяльності покладається принцип самоуправління. Самостійність кооперативів – важливий формуючий і виховний фактор, тому дорослі не повинні обмежувати ініціативу учнів.

Робота кооперативів має на меті формування досвіду колективної праці і господарювання; економічну діяльність (виробництво певної продукції, торгівля, надання послуг); формування навичок бережливості, діловитості, вміння цілеспрямовано розподіляти прибутки.

Пошук системи форм організації трудової діяльності, які б сприяли розвитку основних аспектів готовності учнів до праці, привів до усвідомлення необхідності активізувати роботу гуртків за інтересами: технічної творчості, м’якої іграшки, української вишивки. [20] Їх програми передбачають, починаючи з молодшого шкільного віку, розвиток інтересу до певної діяльності з огляду на побажання учнів, їх нахили, здібності. Діяльність підлітків за своїм характером і змістом має вже нагадувати працю дорослих. До гурткової роботи ставляться такі вимоги: визначення проблемних завдань, заохочення учнів до самостійності в набутті та застосуванні трудових умінь та навичок; раціональне поєднання творчого та виконавчого компонентів праці; моральне і матеріальне стимулювання; творчий підхід до всіх видів роботи.

Важливим фактором виховання мотивації праці учнів у шкільному підприємстві є його фінансово-господарська діяльність, рентабельність, господарський розрахунок, що забезпечує життєздатність усієї навчально-виробничої структури, її економічне зміцнення. [12] Відомо, що в жорстких умовах накопичення капіталу економічні мотиви стають домінуючими у більшості школярів. І часто молодь обирає не кращі шляхи добування грошей. Тому, як свідчить досвід, саме у шкільних організаціях трудової діяльності можуть стверджуватися функції господаря, передусім шляхом розпорядництва кредитом, економією витрат тощо, суб’єктом яких виступає трудовий колектив, органи самоврядування, кожний працівник.

2.2 Методи трудового виховання сільських школярів

В процесі трудового виховання сільських школярів використовуються різноманітні методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. Вибір їх залежить від характеру навчальної діяльності.

Метод колективної єдиної вимоги є формою вираження суспільних норм поведінки. Єдині вимоги сприяють залученню школярів до обов’язкової суспільно-корисної діяльності, системи стосунків, накопиченню досвіду свідомої дисципліни і культури поведінки. Як свідчать дослідження, система єдиних вимог допомагає формуванню таких важливих особистісних якостей, як організованість, дисциплінованість, працелюбність, вимогливість до себе, відповідальність. Реалізуючи метод колективних вимог, можна одержати чіткі уявлення про стан дисципліни учнів, їх уміння самостійно працювати.

В процесі трудового виховання школярів застосовується і метод привчання, в основі якого лежить оволодіння дитиною переважно процесуальною стороною діяльності. У педагогічній літературі привчання визначається як організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми громадської поведінки. Звичка повинна стати стійкою якість особистості, вона утворюється внаслідок систематичних багаторазових повторень певних дій.

Широко використовується і метод вправлянь. Вправляння – це багаторазове повторення, закріплення засобів дії і поведінки, створення необхідних умов, за якими учень міг би поводитися відповідно до висунутих норм і правил.

Вправляння застосовується як засіб накопичення досвіду моральної поведінки, відповідального ставлення до праці, до виконання своїх обов'язків.

Виховуючі ситуації, ось ще один метод трудового виховання. Виховуючі ситуації – це спеціально організовані педагогічні умови з метою виявлення чи формування в процесі життєдіяльності школярів системи відповідних ставлень.

Використовуються також методи стимулювання поведінки і діяльності.

Змагання – метод, який забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності й заохочування її учасників. За правильно організованих умов змагання дає цінні результати. Наприклад, учні можуть змагатися за найкращий санітарний стан класної кімнати, чергування, бережливе ставлення до шкільного майна, речей, за звання умільця, переможця конкурсів, тощо.

Головним у застосуванні цього методу є створення умов для спільної праці, спонукання, прагнення до загального успіху, спільних досягнень, що сприяло згуртуванню дитячого колективу, прояву взаємодопомоги, співробітництва, взаєморозуміння.

У процесі трудового виховання дуже широко використовується і метод заохочення, який викликає почуття задоволення, радості, впевненості у власних силах, бажання працювати ще краще. Цей метод особливо важливий для виховання учнів, які характеризуються замкненістю, боязкістю, сором'язливістю. Треба знаходити в поведінці, характері, діяльності дитини позитивне, не пропускати нагоди сказати схвальне слово про добрий вчинок кожного. Потрібно намагатися зрозуміти учня, побачити його добрі справи, пізнати їх суть; використовувати схвалення, довіру, через які виявляється повага до учня, стимулюється почуття відповідальності.

Крім відомих методів в процесі трудового виховання набувають поширення й інші активні форми і методи роботи: рольові та імітаційні ігри, драматизації та ін.

Таким чином можна побачити, що досягнення ефективності трудового виховання школярів відбувається завдяки вмілому використанню різноманітних методів і форм трудового виховання, в процесі якого відбувається накопичення досвіду колективної трудової діяльності.

ВИСНОВКИ

Проблема трудового виховання школярів є пріоритетною с сучасному українському суспільстві.

Проблемою трудового виховання школярів займалися безліч педагогів. Трудова підготовка учнів завжди була предметом дослідження педагогіки. У такій підготовці вбачали основу розвитку особистості, підготовку до її майбутньої трудової діяльності. Сучасні школи мають пробуджувати практичний інтерес в учнів та керувати їхнім інтелектом для того, щоб у подальшому вони мали змогу кваліфікованіше працювати. Трудова діяльність – явище складне, багатогранне і керівникові виробничого колективу вкрай необхідно знати не тільки, як виконується той чи інший вид праці, а й психологічні особливості, пов’язані з трудовою діяльністю.

Аналіз літератури дав можливість встановити, що у визначенні трудової вихованості школярів доцільно враховувати розвиток усіх структурних компонентів: стійке виявлення внутрішніх мотиваційних спонукань, усвідомлення суспільної значущості трудової діяльності, наявність достатніх знань, умінь для її виконання, вміння працювати в колективі.

Аналіз дослідження показав, що школярі сільської школи поки, що мають достатній рівень трудової вихованості, але з плином часу рівень трудової вихованості школярів сільської загальноосвітньої школи знижується, і це стає соціальною проблемою, яка потребує ретельного вивчення і швидкого вирішення.

Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

В процесі трудового виховання сільських школярів використовуються різноманітні методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. Вибір їх залежить від характеру навчальної діяльності.

Досягнення ефективності трудового виховання школярів відбувається завдяки вмілому використанню різноманітних методів і форм трудового виховання, в процесі якого відбувається накопичення досвіду колективної трудової діяльності.

Необхідно привчити дитину переборювати перешкоди навіть шляхом втоми. В житті проходиться часто втомлюватися, для того, щоб досягнути якого-небудь ефекту в роботі. Ми повинні привчати дитину економити свої сили, навчити не тільки працювати, а знаходити в собі ресурси, щоб пробути себе до праці, привчити до думки про те, що праця сама по собі буде давати насолоду досягнутої мети, ми повинні привчити її до вмілого, організованого підходу до переборювання перешкод та труднощів.

Обов’язок трудитися не вигадка, не плід теоретизування, а один із найголовніших обов’язків людини як соціальної істоти, як володаря власної долі, як особистості, здатного до постійного і безперервного самовдосконалення, гуманізації стосунків з людьми, своїх ставлень до них і до себе самої. Важко і загалом неможливо переоцінити той невичерпний, потужний потенціал становлення людини як особистості, її духовного зростання, самовдосконалення, який закладений у праці людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Боришевський М.Й. Праця у становленні громадян // Початкова школа – 1997 №2 – с.44-49

Вихрущ А.Н. Система трудового виховання: закономірності становлення і розвитку // Трудова підготовка в закладах освіти – 1998 №3 – с.28-34

Волкова Н.П. Педагогіка (посібник). - К.: Академія – 2001

Де юним навчатися праці? // Радянська школа – 1991 №3 – с.37-41

Добровольський С.П. Школа трудового виховання старшокласників // Рідна школа – 1999 №5 – с.26-27

Завьялова Н.А. Професиональная подготовка учащихся методами ТРИЗ // Обдарована дитина – 2004 №10 – с.29-30

Зіркій Г.Ф. Поглиблена трудова чи допрофесійна підготовка?// Трудова підготовка в закладах освіти – 1999№3 – с.6

Касянова К.С. Экспериментальное школьное ателье// Школа и производство – 1993 №9 – с.11

Католиков А.Т. Беспокоит утрата внимания к трудовому воспитанию школьников // Воспитанию школьников – 1993 №1 – с.4-6

Коломієць Ю.В. Використання традиційної землеробської обрядовості українського народу в трудовому вихованні восьмикласників// Педагогіка і психологія – 1995 №4 –с.112-119

Левківський М.В. Критерії та рівні розвитку відповідального ставлення до праці // Рідна школа – 1993 №11-12 – с.54-56

Левківський М.В. Трудова спрямованість старшокласників// Рідна школа – 1997 №2 – с.44-49

Малютин И.О. О народной мудрости трудового воспитания// Народное образование – 1999 №10 – с.287-290

Маркс К. Твори; т.23 - К. – с.115

Медвідь К.Л. Трудове виховання в учнівських об’єднаннях// Рідна школа – 1991 №3 – с.37-41

Мішура Л.Т. Я майбутнє твоє, Україно!/ Досвід трудового виховання // Позакласний час – 2006 №13-14 – с.47-50

Нікітенко О.І. Організація суспільно-корисної, продуктивної праці учнів // Радянська школа – 1987 №6 – с.68-71

Носенко А.В. Нескінченний ланцюг поколінь: (суспільно-корисна продуктивна праця учнів) // Радянська школа – 1989 №12 – с.19-22

О трудовом воспитании // Хрестоматия М. - Просвещение – 1983

Омельченко С.А. Трудова діяльність старшокласників: морально-ціннісні орієнтири// Рідна школа – 1998 №4 – с.27-28

Пашков А.Г. Труд как средство воспитания// Педагогика – 1992 №7-8 – с.3-11

Праця дітей / Позашкілля // Шкільний світ – 1999 №9 – с.11

Рибалка В.М., Левтик М.А. Особистісний підхід до учня у формуванні готовності до професійного навчання і праці// Відкритий урок – 2004 №21-24 – с.29-30

Скрипник О.П, П’ятерикова С.Ю. Гримаси дитячої праці// Дзеркало тижня – 2005, 26 лютого

Сухомлинський В.О. Вибрані твори; т.5 К., - с. 483

Тименко В.П. Художньо-продуктивна праця молодших школярів// Початкова школа – 1989 №11 – с.38-43

Тимчишин Л.М. Визначення рівня розвитку трудового об’єднання школярів // Трудова підготовка в закладах освіти – 2000 №1 – с.37-38

Тхоржевська Т.Л. Трудове виховання як критерій моральності// Трудова підготовка в закладах освіти – 1999 №3 – с.34-39

Тхоржевський Д.О. Методика трудового навчання - М.- Просвещение – 1987 – с.340

Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори - К. - Академія – 1949 – с.88